| Сторінки (1/23): | « | 1 | » |
Ми давно вже могли б піти,
Бо тікати завжди простіше.
Може, десь є тихі світи,
Хто про цей писатиме вірші?
Ми могли б забути слова
На світанку чекати смерті.
Мов у квітні, взимку трава
Показала, які ми вперті.
Ми забути рідне могли б,
Зруйнувати назавжди долі,
Пропустити ворога вглиб,
Проклинати життя без волі.
Мабуть, ми могли б, як вони,
Забувати про наші втрати...
Розпач матері біля труни
Вже не дасть нам спокійно спати.
Просто знай: коли в пеклі ти,
То боротись щодня треба.
Ми не можемо звідси йти,
Бо це наша земля і небо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970055
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2023
Что сделал путин для Донбасса?
Убил людей, прислал врагов,
Полна Изваринская трасса
Следов от "градов" и оков.
С россии танк в Луганске спальном
По Оборонной прокатив,
Оставил на пути трамвайном
Потерю всяких перспектив.
И пропагандой влез под кожу,
Пытал и рушил, бил и крал,
Бандиты путина там тоже,
Устроили кровавый бал
Разворовали производство,
Повывозили все вовне,
Войной расширили господство
И поклоненье сатане.
Толпой насиловали женщин,
А мертвым жертвам без могил,
Так больно видеть свои вещи
На тех, кто их когда-то бил.
россия шахты закрывала,
И слала на войну людей,
Ведь прямо с улицы, не мало,
Не раскрывая правды всей.
"спецоперацией" кормили,
А вы им верили опять.
Своей семье вы заявили:
- Фашисты вы - ни дать ни взять.
Семье вы смерти пожелали,
Вам путин это приказал.
Пошли войной в страну из стали,
Узнали вдруг, как русский мал.
Убитых молча хоронили,
Ракетами добив живых,
У путина так много гнили
И оккупантов теневых.
В огне российского террора
В конце концов, падет рашизм.
Не будет больше роснадзора,
Исчеснет путинский нацизм.
Проснется вдруг гнилая масса,
Рукой махая мертвым вслед,
ПРОКЛЯТЬЕ путин для Донбасса
И есть и был все восемь лет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963492
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.10.2022
Як помру, то помру за слова,
В нескінчених за правду боях,
Де в мечів постійні жнива
Й не чекає біль в укриттях.
Якщо вб’ю, то за землю свою,
Бо ніколи не змусять піти.
Я стіною за гордість стою,
Не побачиш мій розпач ти.
Не втечеш, якщо я побіжу,
Ти заплатиш за кожне життя,
Кожен гріх сатані вкажу –
А із пекла нема вороття.
Як розіб’ється віра твоя
Із брехливих святих молитов,
Твоє тіло не прийме земля,
Проклянуть у кожній із мов.
Як міцні сподівання мої
Твоє серце розірвуть вщент,
Я листівки в міста твої
Передам саме в той момент.
Увесь світ почує мене,
Немов куля, слово летить,
Світ за сльози тебе жене,
Бо ми вічність, а ти – лиш мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941293
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2022
If I die, I'll die for the words
In the endless fight for the truth,
In the endless strike of the swords,
In the pain which nothing can soothe.
If I kill, I'll kill for my land,
No one ever will make me leave,
All my pride will help me to stand,
You will never find out I grieve.
If I run, I will run after you,
Every life you will have to return,
Among sins you are a brand new,
For the devil you are a concern.
If I break, I will break your faith,
From the prayers deceitful verse,
You will never become a wraith,
All I have for you is a curse.
If I hope, I will hope so hard
That your heart in the chest explodes.
I am sending defending cards
With the secret alarm codes.
If I speak, the whole world will hear,
Every word like a bullet will fly,
Like a sparkle trembles a tear,
Only brutally time passes by.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941133
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.02.2022
Проливається літо,
Скільки зникло сонця?
Душі знову мчать світом,
Та без охоронця.
На шляхах перекритих
Здіймається попіл.
Скільки буде ще вбитих
І живих в окопі?
Скільки буде ще мати
Молитися в тиші
І вночі засинати,
Та дедалі гірше?
Скільки буде насильства
На вкрадених землях?
Виправданнями вбивства
Плями крові на стелях.
Скільки слів тут потрібно,
Щоб спинити війни?
Наче кулі, так дрібно,
Та дощить постійно.
Неважливо для неї,
Ким були до смерті.
Вона нищить ідеї,
У тілах упертих.
Нерозбірливій зброї –
Де розпач подіти?
Не вмирають герої,
Гинуть наші діти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2021
Вони запитали, чи колись я пораненим був.
Я сказав, що одного разу – так.
Вони поцікавились, наскільки я сильно відчув.
Відповів я – не дуже сильно, сяк-так.
Бо тілесні рани, а не в думках
Залишають лиш знаки й рубці на наших руках.
Але у розрухах війни та її брехні
Всі рани, смуток і біль найбільш міцні.
* Мартін Белл - колишній військовий кореспондент BBC.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2021
Аби всі ми кинули зброю.
Аби припинили вбивати!
Аби припинили стріляти,
Вождів затуляти собою.
Не скаже слава: "Кохаю..."
Під ранок в гарячих обіймах.
Аби прокляли ми війни!
Бо я вже нічого не маю
Окрім пекучого гніву.
Себе у кулак збираю,
Нема ні кінця, ні краю
У смерті тихого співу.
А дотик земля мертва.
А подих руйнує долі.
Стигне душа від болю
Згадає хтось мою жертву?
Хтось каже - ми не вмираєм.
В серцях і сльозах їхніх,
В невпинних дощах осінніх,
Живемо в пташиних зграях.
Брехня! І мені страшно
Вночі обіймаю рушницю,
Скажіть, хто не боїться
Вертати свободу нашу.
Так гріють листи від неї.
І слово думки лоскоче
Блищать її карі очі
Тримаюсь лише для неї.
І мрію лише про неї
її розпашіле тіло
На простирадлах білих.
Я втік би з війни цієї
Хоча б на одне побачення...
Не хочу нікого вбити.
Насправді я хочу жити -
Лиш це досі має значення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890219
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2020
Сни були надто дивні,
Ти розплющила очі.
В зраді вони не винні,
Винні безсонні ночі.
Винен зимовий холод,
Стиглий, густий настрій,
Сум і туга навколо,
Майже зів'ялі айстри.
Розпачі у кишені,
Трохи зірок у сумці,
Сонячні дні темні,
Вічності у розлуці.
Душі наші єдині,
Серце одне, спільне,
В кожній важкій годині,
Ми неповторно вільні.
Може, колись впадемо,
Всі забудемо дати.
Разом або окремо -
Краще не пам'ятати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856081
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2019
Якщо я зникну раптово,
Обіцяй, що мене знайдеш.
Я твоя мелодійна мова,
Я у кожному слові майже.
На вустах твоїх завмираю,
У твоєму кожному жесті,
Твій заповнила світ до краю,
Разом, поряд, удвох нарешті.
Ледь відчутно пече пристрасть,
Спека тут від дощів ллється,
Тут природа тебе не видасть -
Твої мрії тепер у безпеці.
Я тебе знаходжу щоразу,
Там, де всесвіт цілує в губи.
Я без тебе дійду до сказу,
Я без тебе гублюся всюди.
Прямо зараз скажи правду:
Чи шукатимеш, де завгодно?
Нам з тобою осінь підвладна -
Листопад не такий холодний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2019
Я брала в тобі сили,
Могли б обійти землю.
З тобою літати вміли,
Де сніг килими стелить.
Де в осені у калюжах
Втопають тіла літер,
Кохаю тебе дуже -
Тебе і міцний вітер.
І зорі важкого неба,
Дихання тихим ранком.
Казати нема потреби -
Ти листя лиши на ґанку.
Клади мені на долоні,
Зібрати б усе зараз,
Зібрати б думки сонні,
Та всі забути образи.
Здається, хотіла змалку,
В обіймах твоїх спати,
Тебе цілувати палко,
В м'якому теплі кімнати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854075
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2019
Не шукай. Вже давно з тобою.
Захлинеться осінь дощем.
Вона має смертельну зброю -
Не розбиті серця та щем.
Не біжи, бо тікати негоже,
Спалить листя жовтим вогнем
Вона згине, але переможе -
Заховає туманним днем.
Не кричи, бо тебе не помітить,
Шепочи - і почує вмить.
На уламках старого світу
Вже душа її не болить.
Не чекай. Забирається світло
Геть, подалі від цих місцин.
Вже з'являється комір білий
У твоїх осінніх світлин.
Не сумуй. У теплому домі
Обіцянки дає любов.
Накажи почекати втомі,
І радій, що її поборов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853523
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2019
Поцілуй на прощання сон,
Відпусти під весняний дощ.
З губ твоїх нестиглий прокльон
Зірве шум полохливих площ.
Не читай романи вночі,
Сивий місяць вітай крізь скло,
Порахуй зірки та кричи,
Як затьмарює тьмяне тло.
Обіймай порожнечу днів,
Кожен звук складай у мішок,
Програватимеш, як хотів,
Не згадає жоден пророк.
Не згадає м’яка трава,
Якщо з неба знов не впадеш.
Ця сторінка вже не нова,
Стародавні дороги теж.
Перехрестя вітер зустрів,
На вузьких чекаєш мостах.
Поцілуй на прощання гнів,
Зупинись на мить в кольорах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825222
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2019
Не кажи нічого.
Лиш одна дорога
Крізь яскравий спокій
Неритмічних кроків.
Повертай додому
Непокірну втому,
Падай на підлогу
І молися богу.
Слухай шепіт листя
Розірви намисто
Тихих слів і болю,
Засинай поволі.
Зажадай забути.
Вже дерева взуті
В зимні черевики
Завмирають ріки.
Не твоя назавжди.
Осінь – пристрасть майже.
Заглядає в очі,
Забирає ночі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754793
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2017
Коли на платформах чекають обсмалені димом нічні поїзди,
Просякнуті сечею і потом людей, хто марить вокзальними кавами,
Іноді важко зрозуміти, для чого конкретно існують вони,
Адже всі, що були, у вагонному ритмі стають примарами.
Неймовірно стійкий ореол варених яєць і дешевої ковбаси
Тут означає, що до зустрічі є перебільшення пристрасті,
Одинокий вокзальний ліхтар серед темного ранку зими
Існує як на старих шарфах замусолені часом китиці.
Різні межі окремих істот і реальностей тут живуть,
Прибуття, прибуде, прибув, прибуває з чужим захопленням
Серед рейок, щебеню, шпал ворони знаходять суть,
Саме ту, яку тінь людська вважала завжди поневоленням.
Кожна тінь на твердій платформі має свою мету.
Від пікантних уявлень божевільних вогнів задоволення
Піднімається болем у горлі на наступну швидку весну
Думка кожного, тіло кожного розраховує час підкорення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634715
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2016
Спогади можна знищити
Лише створенням нових спогадів.
Колись він знищить усі книжки,
Щоб не чути жодного її слова.
Колись він дивився на неї і був упевнений,
Що у них на двох одна доля,
Вона зривала ромашкові пелюстки
І стелила їх замість ковдри,
Вона збирала їх вранці
Та зберігала кожен його дотик,
Кожен його подих лоскотав її нерви
І викликав подив.
Вона розмовляла із вітром,
Із нею сварився спокій.
Він дивися на неї і не розумів,
Як вона знаходила спільну мову
З такими простими речами,
Як зимова погода
Або його власний голос.
Він дивився на неї і розумів,
Що спогади можуть вбити
Спекотним січневим ранком
Або під липневою кригою.
Вона так і не встигла йому пояснити,
Чому у січні буває спека,
А в липні буває холод.
Вона не змогла пояснити багато речей,
Та зосталась у ньому супротивом.
Його спогади можна знищити,
Якщо їх прочитати її голосом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500273
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2014
Вбивають зовсім не кулі, лякають зовсім не танки.
Вночі у далеких містах зсувають фіранки,
Щоб навіть приблизно не знати фіналу зради,
Щоб навіть приблизно не знати, хто кого звабив.
Забиваються в темні кути лише, щоб ридати,
Сором лишився у того, у кого лишилась мати
На підпекельних жаровнях, в обривках мапи,
Коли розплющені очі, набагато зручніше спати.
Так набагато зручніше вдавати надії на краще,
Літати у мріях, де у труні одне одного бачать,
Тримати руки за спиною й в когось влучати,
За собою у криках лишати ледве помітні втрати.
Під потужною електричною лампою крига скресла.
Тому, хто лишився в човні, доведеться хапати весла,
Скеровувати човни до теплих домівок власних,
Не дозволяти тим, хто в воді, ті домівки вкрасти.
Там трава у росі й свіжій крові оточує ґанки –
І вбивають зовсім не кулі, лякають зовсім не танки
У створеному зі сліз і пилу гарячому бруді,
Одне проти одного йдуть і вбивають, на жаль, люди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497248
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.05.2014
Усе, що ти знаєш, так чи так існує в прочитаних книгах,
Сказані тобою слова – це останній письменницький видих,
Що роздмухує пил на полицях книжкових крамниць забутих.
Тобі мріялось бути скрізь, але мусиш ніде не бути.
Мусиш скиглити на повторі вечорами у темних кімнатах,
У своїх тьмяних думках одночасно друга і ворога грати,
Своє збудження перетворювати на розбещений спокій
І цим спокоєм прикривати заборонені всесвітом кроки.
Все, що вдалося знищити, так чи так вертають пророки,
У малих небезпечних місцях карається будь-який дотик.
Малі камери стежать і вже не забудуть жодного руху,
Бо на тлі липкої багряної крові майже не видно розрухи.
Твої змучені літери на папері – тінь кулеметної черги,
І не ти обираєш, яким буде крик твоєї наступної жертви.
Все, що ти знаєш, так чи так позичають думки темні.
Ти хотів поливати квіти дощем, та вони вже мертві.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496619
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.05.2014
Немає жодного уніфікованого варіанту цієї історії.
Він приходив до неї,
Якщо був настрій і час кудись взагалі приходити
Слухати ритмічне серцебиття,
На диво ритмічне дихання,
Навіть, коли торкався її життя,
Навіть, коли здавалось, що серце не б’ється,
А вона ще дихає.
У прозорій темряві дня торкався її страхів,
Відчував, що вона не була з ним,
Що вона цілувала одразу всю планету
І кожну людину окремо,
Торкалась душі руками ніжними,
Незмінно м’якими і сильними,
Коли цілувала його долоні,
І тими долонями закривала його від світу.
Будь-який науковець відповів би охоче,
Що в ній, як у складній науковій роботі
Зі стандартною структурою, на власний переспів
Було декілька розділів,
Але жоден із них не пояснював,
Чому він завжди повертався
І ставав перед нею навколішки,
Як стають віряни
Перед своїми святими іконами.
І жоден із них не пояснював,
Чому вона ним захоплювалась,
Чому засинала під звуки його голосу,
Тремтіла від кожного його дотику,
Навіть, коли це їй снилося,
Чому щоразу, як він її кидав,
Годинами обіймала густе повітря,
Ховалась під м’ятою ковдрою,
Як злодій світового рівня.
Чи як наукова робота.
Настільки складна,
Щоб надовго лишатись в архівах,
Доки він не повернеться
І рукою спітнілою не зітре той пил,
Що плитою впав на її істини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494731
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 24.04.2014
Треба тікати в Марокко
Йти караваном за обрій
Купатися в східному сонці,
Втопати в східних пісках
Любити тільки жорстоко,
Вбивати, якщо злодій,
Бути на іншому боці,
В інших, окремих світах.
Тканиною вкрити шкіру,
Відкритись лише одному,
Жадати лише одного,
Вночі стерегти його сни.
Стати сильніше віри,
Силу нести додому,
В спеці бути до того,
Доки горять піски.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493150
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2014
Мені напиши листа
З одним невеликим словом –
«Живий», бо тепер весна,
Світ обертом, гнів – колом.
Від вітру руки сухі,
Але ніхто й не помітив.
Вони і були такі,
Це важко тепер змінити.
І погляд холодним став,
В очах ще вогонь палає,
Як чорно-білих октав
Занедбаний сум лунає.
І губи тремтять від змін,
Собою тримають звуки.
Піднявся давно з колін,
Чому ж ти і досі другий?
Любив, як ніхто, людей,
Гадав, що цим переможеш
Обурливий стан речей
І вимір на бруд схожий.
Але вони не дали,
Останню забрали змогу,
На повні і так столи
Поклали дари богу.
Чужому богу. Стандарт.
Чому ти знову здивований?
Всі їхні слова лиш жарт
І тіло дурне короноване.
А в тебе скроні в пилу…
Від часу і віри в диво,
Але державну труну
Руками тримаєш вміло.
Якщо тобі складно тут,
Якщо втомилися руки,
Для літер знайди ґрунт,
Для речень знайди звуки,
Мені напиши листа
З одним невеликим словом –
«Прийди», бо тепер війна
За правду. А в серці втома.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318507
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2012
Вона лунала щирим сміхом
У коридорах із страждань
І так повільно, дуже тихо
Блукала виром сподівань.
Як квітка свіжа та невчасна
Всім дарувала подих втіх,
І вже спочатку було ясно –
Її любов – то чистий гріх.
Він марив довше серед смертних,
І бачив все, і все відчув,
Але таких створінь відвертих
Не зустрічав… А в пеклі ж був…
І кожне слово, що казав він,
Вона гойдала, як дитя,
У час його, в хвилини марні,
Вмить поринала в забуття.
Той час на скронях його грався
Сріблястим виміром краси,
Выд досвіду здригались пальці…
Постійно важко мир нести.
Але він ніс, як страх кришталю,
Перед залізним монстром діб
Свого безжалісного краю,
Тримав так міцно, та не зміг
Її тримати у ваганні.
Кришталь не випустив із рук.
Він у тортурному змаганні
Був переможцем справжніх мук.
Коли кінчалася пожежа,
Тікав туди, де спокій був,
І вчинки ті тримали вежу
Її байдужості. Минув
Жахливий щирий біль,
Що викликав пекучі сльози.
Зникала істина довкіль
Його життя. Ховалась, може.
Вона наважилась спитати
Після чергової пожежі:
«Зі мною любиш тільки грати?»
Він готувався вже до втечі,
Але застиг. Не обернувся
І наче щось хотів сказати,
Та тільки боляче всміхнувся:
«А ти сама хотіла грати…»
І раптом стало знову мало
Того повітря, що на двох…
Якби могла б, то заридала,
Бо став Дияволом той Бог,
Що тільки мить тому нестерпно
Слова солодкі шепотів…
«Іди. Назавжди. Стало темно,
І зникло світло, як хотів».
І він пішов. Вона страждала
У штучно створених чуттях.
Любов ще довго існувала
У непостійних щастя днях.
Але не вмерла. Та знайшовся
Вже інший Бог її душі,
За неї майже вік боровся
І витирав із сліз дощі.
Ні, не любила, просто звикла,
І не спекотно їй було,
А просто тепло і спокійно…
Вона була його крилом.
Вона не знала, та Диявол
Свою помилку зрозумів…
І теж страждав, і теж не мало,
Але благати не умів.
І через вік вони зустрілись
У холоді буденних справ,
Гарячим спогадом зігрілись,
І знову сміх її лунав.
«Моя любов… такий слабкий!
Таким слабким тоді я був!
Тепер з тією, та нічий…
А твій вогонь я не забув».
І він казав їй, що жива
Його любов під дивом снів,
Покине ту, щоб лиш була
Вона… Вогонь щоб грів.
Вона мовчала й усміхалась,
І погляд влади вже не мав.
«Занадто довго я прощалась
З тобою… але ти не знав».
І заблищали його очі
У непотрібних більш сльозах.
«Тихіше, рідний… Я не хочу
Твій мир ховати у гріхах».
Вона торкнулася волосся
Вже зовсім срібного тоді.
«Коханий, милий, все ж вдалося
Подарувати сон тобі».
Її любов розквітла знову,
Та не хотіла більш снів.
Його невизначену втому
Він приховати не умів.
«Живи, принаймні спробуй трохи
Без мене, бо раніше ж міг.
І заспокоять тебе роки…
Просто іди у інший бік»
Поцілував… Та як нервово!
І відпускати не бажав.
Та не залишилося й слова,
Щоб сперечатися. Мовчав.
Вона звільнилася з обіймів,
Знов усміхнулась: «Пам’ятай!
Цієї пристрасті... наш вимір.
Бувай, коханий мій, бувай!»
Така історія у квітки
І в того, що тримав кришталь.
Були заручниками втіхи,
Але не разом вже, на жаль..
Така історія кохання,
Що існуватиме завжди,
Тому що деякі змагання
Програти краще й далі йти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301279
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 20.12.2011
Давай… давай… Один, два, три…
Письмовий полум’ям гори!
Кричи… кричи… Лови дощі.
Твої всі двері! Дай ключі!
Від стуку, стуку… дощок… Раз!
Все залишилось без прикрас.
Твоя… моя… та нічия…
В собі втопають сліз моря.
То сім, три, п’ять… кінцева «ять»
І ритмом хочеться вбивать…
Давай… давай… знов через раз,
Ввімкни в квартирі тихий газ.
Три… два… один… Чекай… чекай…
Іще хвилина – буде рай!
Один… кватирки розкривай…
Ба-бах! Із них ти вилітай!
Нуль… нуль… як чутно? Це Земля!
Смерть… м'ясо… пекло… диво... я…
Немає раю на Землі…
Давай… давай… Один, два, три…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295761
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2011
Дівчата! У мене для вас погані новини!
Ми з вами, звичайно, у цьому не винні!
Але не вписуємося в ідеали,
Котрі собі ВОНИ змалювали.
Груди… Занадто малі, занадто великі…
Ноги… Занадто довгі, занадто невмілі…
Волосся… Темне, біляве, русяве…
Обличчя… Кругле, щокасте, мляве…
Віддані, вірні, холодні, гарячі,
Веселі, сумні, брехливі, невдячні,
Гетеро, гомо, бі, андрогіни…
Це, типу, іще не мають ………?
Або уже мають, але ховають…
Фух… Як же це важко… ВОНИ уявляють???
Сексі, «фе», із пивом покатить,
Ось ця з недовірливим поглядом зрадить,
З губами червоними точно зараза,
У кофті рожевій, мабуть, язикаста,
У чорному вся, мабуть, з кладовища,
У білому вся – на лобі прищик…
Де ж той ідеал, з життям несумісний,
Що влізе в маленький корсетик тісний?
Що Фройда читати не буде ночами,
І Сартра не буде хотіти снами?
Немає такого! Нехай хоч уб’ються.
Ми справжні – розумні. Нехай хоч зіп'ються.
Ми справжні, справжні, хоча і без тями,
За нами той Фройд в могилі ридає!!!
Це час із нами в метафори грає –
Вбиває мужчин, жінок пригортає
До себе під крила, занедбані сексом
І споєні в темряві слабеньким «бексом»…
Ось там ідеали втрапляють у хміль…
І ми тут не винні, це все їхній біль!
Їхні страждання і сліз океани,
Оті самовведення в самоомани…
О, ідеали! В безодні горять!
2012! Амінь, ………-мать!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295093
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2011