MostModest

Сторінки (1/2):  « 1»

Цінуйте тих хто зараз з вами. Одного дня ви, можливо, їх втратите. .

Так  сумно,  самотньо  на  душі  без  тебе...  Чомусь  коли  ти  був  поряд  я  якось  не  помічала  цього.  Щоденні  розмови,  жарти,  прогулянки...  Здавалось  так  буде  завжди..  І  ось  ти  захворів..  Ти  все  частіше  залишавсь  вдома,  я  бачила,  що  тобі  гірше.  Та  ти  був  сильним  до  самого  кінця.  Я  так  вірила,  що  ти  видужаєш.  Як  сильно  мені  тебе  не  вистачає!!  Якби  ж  я  знала,  я  б  не  залишала  тебе  одного  навіть  на  хвилину..  Такого,  як  ти  вже  не  буде  ніколи..  Сподіваюся  тобі  зараз  краще.  Шкода  ти  не  встиг  зробити  все,  чого  хотів..  Ось  коли  ми  зустрінемося  то  вже  ніколи  не  розлучимося.  А  поки  я  буду  намагатися  виправдати  твої  сподівання.  Ти  завжди  в  мене  вірив  і  хотів,  щоб  я  досягла  всього,  чого  прагну  в  житті.  Я  буду  все  робити  задля  тебе.  Сподіваюся  ти  будеш  пишатися  мною  так  само,  як  і  я  пишаюся  тобой..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253843
рубрика: Проза, Присвячення
дата поступления 14.04.2011


Моя перша робота. . Власні думки щодо того, що завжди хвилювало. .

Фальшива  посмішка,  набір  цікавих  тем  для  розмов,  максимально  оптимістичний  вигляд…  Ну  що  ж,  я  готова  йти  до  школи.  Шкода  очі  не  можна  зробити  більш  життєрадісними…  Хоча  все  -  одно  ніхто  в  них  не  заглядає..  Ха  а  все  було  ж  краще  у  дитинстві.  Друзі  з‘являлися  якось  самі  по  собі.  Вони  ніколи  не  робили  тобі  боляче,  приймали  таким  яким  ти  є  насправді.  А  тепер  усюди  натрапляєш  на  стіну  нерозуміння.  А  можливо  це  я  сама  збудувала  цю  стіну?  Можливо  ця  зухвала  поведінка  з‘явилася  лише  тому,  що  я  намагалася  уникнути  нових  знайомств,  а  отже  і  нових  страждань.  І  ось,  здається,  знайшов  ту  людину,  що  розуміє  тебе,  чи  лише  робить  вигляд,  що  розуміє..  Та  все-рівно  вам  удвох  так  весело  і  добре.  Проте,  як  тільки  вона  побачить  дещо  іншу  сторону  твого  «Я»,  більш  депресивну  і  вже  не  таку  оптимістичну  –  вона  тебе  залишає,  відвертається.  І  знову  фальш,  награне  щастя,  приховування  справжніх  почуттів.  Аж  огидно..  І  це  лише  школа,  юність..  Що  буде  далі?  Невже  доведеться  все  життя  жити  з  замкненим  на  ключ  серцем?  Усюди  живуть  одні  лиш  брехуни  та  лицеміри.  «Життя  –  чудове,  насолоджуйтесь!»  Авжеж,  чудове..  Та  чомусь  це  бачать  лише  хіппі  та  дурні.  Невже  це  чудово  коли  тебе  кидають  друзі  лише  тому,  що  ти  не  завжди  такий  веселий  і  смішний?  Що  в  тебе  також  буває  поганий  настрій,  коли  не  дуже-то  хочеться  бігти  кудись  і  розважати  інших.  І  коли  тебе  зраджують,  руйнують,  розривають  твоє  серце    на  шматки,  ти  вже  не  можеш  бути  тим  ким  був  раніше.  І  ти  знову  ховаєш  всі  свої  почуття.  А  люди  розцінюють  це  як  пихатість.  І  ти  знову  залишаєшся  один..  Та  чи  дійсно  гідне  життя  того,  щоб  так  страждати?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253777
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 14.04.2011