| Сторінки (2/164): | « | 1 2 | » |
Слухайте мою аудіозбірку “Dreamcatcher”!
Приємних вам слів)
leona-v.com/audio
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377001
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2012
Хочеш вижити - навчись боротись, лицемірити, зраджувати чи брехати.
Господь посадив тебе на ланцюг, надто короткий, одомашнений, хатній.
Ще з перших ранкових полюцій і до цигарки, тютюн якої ти сплюнеш
пихато в останнє.
Він дав кожному з нас по тварюці, навчив одних просто перепихатись,
інших - займатись коханням.
Тебе ж вирощують, наче планктон, в умовах техногенних, штучних.
Примушуючи вірити, що ідеали-це рок-зірки та політики.
Ходиш в кіно, театри, на вибори, мітинги, влаштовуєш путчі,
ховаєшся за їхніми спинами..
А все для чого? Щоб просто тебе «помітили».
Якщо не сечею, то слиною.
Тобі важко заснути, ще важче –прокинутись.
Ти виснеш мегабайтом пам’яті у чужій мережі.
Ми, друже, всі тут покинуті. Ми тут всі «на межі».
Ти ж як гієна - глузуєш з слабких, шукаючи сильних.
Існуєш майже в ідилії поряд з ними.
Повір, це вроджена схильність, це в генах.
Бо коли револьвер у твоєму роті - розмовляти можеш лише голосними.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344028
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2012
Будь мені другом. Розмовляй зі мною годинами,
умій співчувати мені та слухати.
Будь завжди першим, а не другим, будь єдиним.
Будь терплячим. Будь мені батьком,
коли я,
мов маленька дитина, бешкетую, гніваюсь,
не піднімаю слухавки.
Будь мені наставником, вчителем,
персональним гуру.
Коли я в своїх почуттях боязка та неграмотна.
Будь мені надійним плечем, стіною, муром.
Будь мені океаном, на берег якого я завжди прийду.
Будь мені, мов ліки, мов життєдайна мікстура.
Будь моїм серцем і пам'яттю.
Загоюй рани і відвертай біду.
Будь завжди мій, лагідний, ніжний.
І будь сміливим, рішучим, гречним таким,
щоб на місце мене й усі речі поставив.
Будь вільним,
не залеж від обставин та віку, будь поряд.
Будь надійним. Будь мені чоловіком. В радості й горі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332024
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2012
Одного разу йому доведеться тебе забути.
І ти,
наче восьмирічне дитя, мамою в черзі до каси залишене,
відчуватимеш всередині панічний страх, нестерпний смуток,
запитий наосліп тишею.
Йому доведеться спакувати валізи,
забрати свого геніального Уелша та зубну щітку.
І ти, наче собака, приручена. Будеш готова віддати
останнє, готова на рештки, непотріб, мізер.
Тільки, щоб на пальці як і раніше була обручка,
щоб він обіймав тебе й, соромлячись, нишком плакав.
Щоб знав, як це...коли тобі в серце брудними словами лізуть.
Одного разу йому доведеться тебе згадати.
Перед сном, коли розум від спогадів болем ниє.
Як ніжно було до тебе торкатись, як солодко було цілувати тобі шию.
Він сидітиме на черствому ліжку, тримаючи у долонях важку від думок голову.
-"Я ненавиджу кожен сантиметр цього самотнього дому, це вбоге, порожнє
місто, я ненавиджу себе в ньому.Господи, мені без неї до кісток холодно.
В мені без неї більше нікому немає місця."
А ти, вся бліда й прозора, розчиняєшся вітром, коли
проходиш повз нього. За спиною, наче хтось повторює хором:
"Це ж кінець, ще трохи і титри."
А ти така ж норовлива, закохана, все ще
сидиш у авто вперто . Зрозумій, ти надто мертва, щоб бути з ним, живим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327784
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2012
А ти бачив як вибухають пуп'янки ірису пелюстками?
як вони наливаються, наче келих, хмільним сонцем
у самому підніжжі Евересту?
Чи як зради й рутина перетворюють ніжність в камінь?
Як німіє від болю обличчя, яке ти раніше поцілунками пестив
та як виїдає шкіру, затиснутий y долоні хрестик.
Любов, мов вино, ігриста. Любов, мов віра, сліпа.
А ти бачив, як в агонії ніч зриває з шиї зорі, що
стискають їй горло намистом.
Як ховається равликом тиша у рукав старого будинку?
Як я рвала на собі волосся та розбивалась, мов хвиля об скелі,
поки ти спав...
Невже мені не здалося? Ти ж робив все це навмисно.
Знаєш, для чого небо дає нам колишніх?
Чому примушує поневірятись й страждати?
Бо колись
ти таки знайдеш того, з ким своє серце залишиш,
кому віддаш все, навіть більше, ніж зможеш дати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326096
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2012
Непосильну нішу ти на мої крихкі плечі скинув.
Я не можу вбити ці вірші ще до їх народження,
ще коли вони сидять в утробі сонним ембріоном.
Під серцем відчай днями снує павутину,
мізки поволі обростають мохом. Їм там моторошно й вогко.
Обіцяю, що захищатиму їх
до останнього подиху і до скону, я ніколи їх не покину.
Давай розкажи мені наскільки величні Кітс, Мілтон,
Буковскі чи Спенсер,
давай засором мене перед Спарком чи Бронте,
скажи що рима мені не личить, а проза взагалі нічого не варта.
Скажи, чим я гірша? Навіщо ти вириваєш ці вірші з бронхів.
Я ними ще поки дихаю. Нехай вони тернисті й гіркі, мов полин.
Я ними своє небо наніч застелю. Я з ними стаю невагомо тихою.
А тобі щасти, лишайся один. Бо, знаєш,
щоб писати карамеллю насправді багато душі не треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325522
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2012
Ельза обережно торкнулась мідної ручки старих,
обдертих та хриплих від часу дверей.
Сукня з органзи, через її хаотичні, несміливі кроки, нагадувала
шурхіт сухого листя, яке оберемками падає на обличчя підлоги.
Вона увійшла до кімнати, де ще донедавна мешкало її минуле,
де вона
часто сиділа поряд з ним, відчуваючи нестримне блаженство та спокій.
Тихо так, наче ще от-от і буде світати.
Опудало фазана на стіні, декілька репродукцій Далі.
Переповнені вщент канцелярським начинням шухляди,
що наче пороззявляли свої пащі
від подиву, старий комод, на ньому різьблена рамка без фото.
Ельза ледь стримувала від хвилювання приступи жаху й блювоти,
там за вікном у нічній імлі цілісіньке військо жахіть перегнивало рештками.
Вона дістає з самого пекла безладу понівечену, стару палітурку, на мить щось
всередині терпне. Там, на сотій сторінці вона, здається, залишила своє серце.
Там забуте Господом місто, що кишить повіями та брехнею,
важка гаряча сльоза котиться вниз, Ельза облизує нишком слід від неї.
Там поцілунки на смак як цукати, теплі обійми і списана дотиками вщент білизна.
Його шалено красива посмішка та очі,
в яких переливається відтінками полум'я смарагд.
Ельза перегортає книгу сторінка за сторінкою, всмоктуючи ніздрями її душу,
так пахнуть стиглі, налиті сонцем виноградні грона,
так пахнуть ступні жінок, що танцюють на них, вичавлюючи сік.
Так пахнуть ромашковим полем гриви буланих коней, що скуйовджені вітром,
звисають поверх повік.
Так пахнув комір його сорочки, коли вони танцювали під Еллу Фіцджеральд.
Читати про свою любов для Ельзи було так, наче знову обпектися і щоб
не залишилось рани інстинктивно триматись пальцями за мочко вуха.
Вона читала в голос, а він, зітканий з найтонших волокон, майже непомітний,
сидів навпроти, обіймав її поглядом і тихо слухав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325316
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2012
Я безпечна.
У мені немає жодних стихійних лих,
жодних "але" та отруйних "ні" .
Давай з тобою влаштуємо, любий, втечу.
Нізвідки в нікуди.
Паростки снів проростають на підборіддях нічних алей,
на спинах будинків розчиняються тіні-люди.
Я сильна.
Тримаю на своїх плечах левову половину світу,
прихиляю її до тебе.
Плету тобі з спокою й тиші ангоровий светр, щоб ним зігріти.
Мені не болить, коли ти, мов хижий звір, виїдаєш цю
ситу від обіцянок та сліз любов з-під ребер.
Коли усі мої сповіді чорнильними птахами вимітає з душі вітер.
Я схильна.
Вірити нісенітницям, навіть у диких фурій та злий фатум.
Це щось більше, ніж просто сила тяжіння, це два магніти, зашиті
дотиками у нас під шкірою.
Це істини, що ховаються в останній мекканській сурі, це серце у повні,
що наповнює по вінця груди, не даючи їм ні дихати, ані спати.
Я тепла.
Мов сотні пульсуючих щойно задмухнутих гасових ламп.
Біжу все свідоме своє життя,
наче Форест Гамп, не озираючись, навмання.
Я поламана, мов кості, одержимо танцюючі крамп.
Дивно, чому ще досі ніхто не назвав пекло твоїм ім'ям?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324927
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2012
Ліниво прокидаєшся, босоніж ідеш до вікна,
а за ним- глазурований молочним дощем Будапешт.
Господи, якби ти знав...
яку нісенітницю у своїх пакунках несеш,
яким непотребом забиваєш тутешні вітрини...
Я тут з нічев'я зіп'юсь або просто загину.
Мені в печінках сидять
ці вузлуваті вулички, гамірний люд та книжкова розпуста.
Звідси якщо їхати, то не додому, а тільки з глузду.
Усі мої дні тут з'єднює в єдине старий телефонний дріт
і декілька байдужих(неодмінно твоїх)
вдавано привітних слів на ньому, декілька важких
приречено фатальних зітхань(моїх).
Як звично-переступиш поріг,а за ним-
завжди голодний кіт та втома.
Господи, річ зовсім не в тому
що ця любов, наче привид самого Гудіні,
вправно вислизає
з кайданів терпіння та одержимої звички.
До мого серця ти загубив ключі.
Завіса. Оплески, переповнений по вінця зал глядачів.
Ехом рве тишу мінорна терція.
А ти знову приходиш до мене вночі,
злодієві ж достатньо тільки відмички.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323944
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2012
Забудь її і вона згадається тобі на останній
сторінці роману Гюґо, незнайомкою у тролейбусі,
що проїде зненацька повз, уривками чужих розмов.
Словами "мій" та "безмежно люблю"
в архіві старих повідомлень. Столиком біля вікна у
кав'ярні, де тягнеться стрічкою тютюнового диму сивий блюз.
Шовковими простирадлами і парфумами від Armand Basi,
ягідним відтінком вуст, звичкою часто торкатись
до кінчика носу, тонути в обіймах,
та по-дитячому невимушено й безпорадно
носити браслети з льодяників на руці.
Моментом,
коли проковтнути безжально довгі, самотні ночі
допоможе тільки снодійне. Сповіддю про твої падіння та злети.
Сукнями, які осиротіло висять у шафі. Розумінням,
що немає,
окрім неї та цієї зношеної сорочки, нічого ближчого до твого тіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320932
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2012
До нудоти, холодного поту, до відчуття як
запікається в носі ртуть.
Навіжено, дико сміятись, тамуючи у безодні
власного роту пиху, заздрість, амікошонство,
тваринну лють.
Ніч тримає у повні свій келих,
хочеш, я тобі трохи суму наллю.
Серце проведене струмом, на ньому позначка on\\off
а твої очі незрозумілі, дивні, мов писані на івриті
і я гублюсь у їхньому лабіринті, плутаюсь вузликом
між цих нестерпно довгих, мовчазних розмов.
Немає нічого більш жалюгідного,
ніж той, хто власну душу, роздягаючи,
виставляє, немов на вітрину.
Невже справді ти у мене такою скупою
монетою кинув. А я віддала б тобі останню,
щонайменше мідну...
Хтось завтра побачить як сонце сідає
медовим намистом в колінах Токіо.
Я міняю тебе без зайвих образ
та докорів на чашу терпіння і спокою. Навмисно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319671
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2012
У нас з тобою будуть діти-хлопчик,
схожий на сонце і дівчинка з очима Марлен Дітріх.
Вони будитимуть нас щоранку, залізаючи під ковдру
і лоскочучи мені плечі, а тобі ніс та підборіддя.
У нас будуть найсмачніші у світі сімейні обіди
та найтепліші обійми. Дівчинка любитиме твої руки-
міцні та надійні, а хлопчик мої поцілунки за вушком
та казкові історії перед сном.
Ти розпалюватимеш камін, а я читатиму Рільке
під тріскотіння хмизу та багряне ігристе вино.
Здаватиметься, що це десь за чужим вікном
час тліє, мов гніт, та від лиха й брехні гасне.
А у нас з тобою буде домівка залита любов'ю,
в ній зупиниться мить...Натхненна, тиха, прекрасна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319269
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.03.2012
Я говоритиму тобі неправду, слухай.
Тільки роби вигляд, що ми не знайомі.
Вдавай,
що ти вперше у цьому домі,
бо у стін,як відомо, завжди є вуха.
Сідай
за письмовий стіл, змочи у роті перо,
глянь, чи не засохла чорнильниця.
Тільки не озирайся,
за спиною у тебе сумнів, він тримтячою рукою
зводить курок.
Я говоритиму тобі неправду, що була надміру
терплячою й сильною,
а ти ввічливо
запропонуєш хустинку, коли у мене з носа
від хвилювання піде кров.
Я говоритиму тобі неправду,
ховаючи погляд під куцу вуаль капелюшка.
А ти, наче грайливий цуцик,
облизуватимеш мені руки, мовляв"
я ладен на все,тільки спершу почеши за вушком".
Серпень знову ховатиме полуниці у віконних рамах.
Наївно вірилось, що моя брехня й далі вростатиме
у твоє таке ще молочне, вразливе серце .
Проте, здогадався,пальцем у небо тицьнув.
Я дивлюсь як виносять ікони з храму на своїх спинах
сутулі, німі й блідолиці черниці.
Як висмоктує життя з дикої айстри трутень.
Як вправно переплітають шерстяну нитку нагострені спиці,
як смакує ніздрями свіжу фарбу майстер, як п'ють за здоров'я
й любов отруту...І щось всередині мене ниє, обривається, терпне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315563
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2012
Думаєш, це все несправжнє? Тільки сниться?
Ламаєш нігті до м'яса, стаєш босоніж на бите скло,
заганяєш під шкіру нагострені спиці...
А нічого не змінєються, все так як було.
Ти одна посеред Едему, в мереживному бікіні.
Тебе пестить за стегна п'яний циклоп,
параноя липне до тіла непомітно, разом з тінню.
В голові паморочиться, ти бачиш як простір,
наче
хтось ріже ножицями навпіл.
Як виймає з лона океану новонароджених китів Голіаф.
Як сідлають, мов коней, кучеряві хвилі хтиві сирени.
Бачиш як блюють на узбіччі вагітні повії,
як вгодований мексиканець всмоктує ніздрями
20дцять грамів свіжого фену, як горлає заповіді волоцюга,
схожий на прокажену мавпу та інший stuff.
Думаєш, ненависть починається з немитих чашок?
Чому у тебе такі холодні руки?
Це безпідставне відчуття тривоги ось уже декілька днів...
Сподіваюсь, воно неодмінно минеться з часом.
Бо, кажуть, цукор - він завжди на дні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311178
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2012
Тепер, мій хороший, настав час пожинати те, що
ми з тобою раніше посіяли.
Серце відбиває у грудях квікстеп. Я сиджу,
палю совість
у салоні чужого авто.
Дивлюсь як дим, торкаючись скла,
розпускається вгору віялом.
Сум вкотре наводить свій драматичний курок,
бо іноді від твоїх слів так болить, що аж лоскотно.
Посміхаюсь з повними очима терпіння та сліз,
роблю несміливий крок, мовляв
"я на хвилинку, припудрити носика".
За минулим не треба посилати гінця,
воно сутуло сидить тінню на перилах твого під'їзду.
Скільки між нами фільмів, на нервах зіграних до кінця,
Не любов, а мистецький шедевр.
Скільки розмов, подарунків, незабутніх поїздок...
Знаєш, саме те, що ми з тобою настільки різні
триматиме нас поряд forever
and ever
and ever.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307364
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2012
Якщо ви ще досі його не бачили, я даю вам можливість прочитати цей фільм мовчки,enjoy!
Є темрява і є світло. Є чоловіки і є жінки. Є їжа, ресторани, хвороби, робота, трафік, дні...такі, якими ми їх знаємо. Світ, як ми його собі уявляємо.
Спантеличені горем, люди згадують все, що колись втратили: коханців, яких у них ніколи не було, усіх покійних друзів, вони думають про людей, яким завдали нестерпного болю. Спочатку, вражені горем, вони втрачають здатність відчувати запахи.
Забиваються у власних оселях під ковдри і серця їхні тремтять так, як тремтить молоде оленя перед дулом рушниці старого мисливця.
Проте, життя всупереч усьому невблаганно продовжується. Їжа стає гострішою, надто солоною, кислою, приторно солодкою. До цього звикаєш з часом. Значно більша втрата - це спогади, які тепер немає чим викликати. Запахи і спогади металевим мотузком нерозривно зв'язані в голові. Кориця могла б нагадувати про фартух вашої бабусі, запах свіжоскошеного сіна міг би пробуджувати дитячий страх перед стадом корів. Запах спаленого бензину міг би необачно воскресити пам'ять про першу переправу на поромі. Без запахів зникає цілий океан спогадів.
Спочатку цілковитий жах, відчуття огиди до меблів, сусідів, коханих, нерівних газонів, пакету з-під молока. Потім свідомість затьмарює дике відчуття голоду. Шлунок судомить спазмами і кожен ладен з'їсти будь-кого і будь-що, тільки щоб заповнити порожнечу всередині. Так з нашого світу зникло відчуття смаку.
Люди метушаться, сновигають, дратуються. Поступово їх охоплює несамовитий гнів, а згодом неконтрольована ненависть. Вони поводять себе двома способами: є люди, які, мов стерв'ятники, бігають вулицями у пошуках безкоштовної поживи. Люди, які за своєю сутністю затяті єретики, що вірять тільки у кінець світу. Але є інші, фермери,які завжди йдуть доїти своїх корів, солдати, що сумлінно несуть службу, ті, хто безпідставно вірить у те, що життя всеодно повинно якимось чином продовжуватись або просто не знають, що ще робити...
Люди готуються до гіршого, але завжди сподіваються на краще. Вони зосереджують свою увагу на тих речах, які по-справжньому важливі. На всьому, що за межами жирів та вуглеводів. На тендітно тонких матеріях. Колись ми думали,що Льодовиковий період підкрався нишком...Все довкола одягалось в кригу,а температура приречено знижувалась. Холод - як удар. Швидкий, болісний. Так і темрява огорнула собою землю підступно непомітно. Але спочатку були моменти піднесення, одухотвореної радості. Спільні відхилення скроневої долі головного мозку. Невимовно глибока подяка за те, що живий. Але більш за все- нестерпне бажання бути поряд одне з одним, віддавати тепло, розуміння, підтримку, прощення, любов.
Зараз темно.
Але вони відчувають одне одного... Кожен подих, і вони знають все,що їм потрібно знати. Вони цілуються. Відчувають на щоках одне одного сліди від важких,гарячих сліз, що висихають на вустах і роблять поцілунки солоними. І якби залишився хтось, хто міг би їх бачити, вони виглядали б як звичайні закохані, що ніжно пестять обличчя одне одного. Виснажені пошуком, два м'яких, теплих тіла поряд. Очі заплющені, не помічаючи світ довкола. Тому що ось як продовжується життя! Дотиками, відчуттями глибоко зсередини, наосліп.
Саме так.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305608
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.01.2012
Робиш крок, наче собі на зустріч.
Собі майбутній, що простягає долоні, мовляв:
-Нічого не бійся. Йди.
А ти вкотре бачиш сотні мільйонів облич,
для яких щастя - відверто невдалий синонім.
Закулісся душі. Волога від сліз підлога, на ній
минуле лишило такі неохайні, брудні сліди.
Час іде по них.
Страху більше немає, він розчинився болем
поламаних ключиць і остаточно зник.
Ти ж проковтнула голос, запила його темним,
сухим вином.
В горлі забився кашлем запечений разом з
житнім хлібом тмин.
Кінцівки дико тремтять, якщо заплющити очі-
можна побачити смарагдове атлантичне дно.
Ця любов
насправді приречено фригідна.
Якщо навчитись цілувати чужих, можна назавжди
безболісно й легко порвати нитку терпіння з тим,
хто тобі даремно рідний.
Зніми для неї фільм, обережно і ніжно як з
теплого тіла одяг.
Коли твої дотики надто холодні і від них шкіра стає
спантеличено пориста.
Тонни ефімерно красивих, грамотних слів
з яких до смішного мало користі
і в яких майже немає значення.
Зніми для неї фільм так,
щоб вона, народившись німою й
незрячою, могла його пальцями чути і серцем бачити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2012
Хто ти?
Жалюгідна подоба тіні?
Чому починаєшся з мене від ліктя
Аж до колін?
Навіщо зчиняєш такий непосильний для вуха гамір?
Хто ти?
Незграбна,перефарбована часом в синій, душа,
Що відбивається пляшкою
У очах Модельяні?
Навіщо вештаєшся за ногами,зазираєш мені під одяг?
Стіни досі
ховають у сухих щілинах списані молочною долонею
Клаптики таких несміливих, ніжних бажань.
Хто ти?
Звичайнісінькій кишеньковий злодій.
Облиш мене, негайно ж відстань!
Я втомилась тамувати у грудях подих,ловити
Навмання незнайомі авто.З мене досить, годі.
Мені не потрібні відповіді, мені поки що вистачає питань.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2011
Зупинка на вулиці Ріволі́, мокрий асфальт,
зірвані каналізаційні люки, з них відгонить
блювотою й гниллю сирої землі.
Вона стоїть босоніж... Темна й густа,
майже як готика. Чекає на свій розпусний кортеж.
Ще не закінчився відлік до ста як за нею примчав
чорнильний мустанг.
Кімната на горищі у мадам Боварі.
Надщерблене скельце, пудрениця, столове срібло,
пеньюар кольору
"теплий беж". Чоловік, що нестерпно часто хворів.
Шафа переповнена напівголими коханцями
і вуста, на яких від поцілунків запікся опіум.
Така ще сонна, зніжена простирадлами Франція,
змащена у куточках віконних рам тишею й спокоєм.
Цей світ, знаєш, буває такий чужий, іншомовний...
Байдужість у ньому, мов жар, пече.
Келих знову наповнить Шато Карон Сен Жем
і вона увіткнеться з горя в його тепле, розлоге плече. Ножем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301008
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2011
(із циклу поезій зі спеціями"Відтінки червоного".)
Ці вірші як лицарі Камелоту у важких обладунках
та з хоробрим серцем сідають мовчки
на аркуш паперу, ніби за круглий стіл.
Ти запиваєш довгі розмови
сливовим лікером, ловиш за комірець його тінь.
Ці вірші як відкриті переломи, лізуть
з-під шкіри та нестерпно болем ниють.
На серці ще зовсім свіжа оскома,
а він так тепло і ніжно цілує тобі шию...
Не безіменний палець, не схожа на бізе сукня
і зовсім не штамп у паспорті повинні тримати тебе поряд.
Нехай сьогодні ви найщасливіші з усіх людей,
а завтра до кісток виїдає зсередини бідність.
Пам'ятаєш?
"У радості й горі".Ці вірші,як і він,тобі
ж и т т є в о н е о б х і д н і.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299144
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2011
(із циклу поезій зі спеціями"Відтінки червоного".)
Роззувайтесь, заходьте в дім. Дзеркал
не чіпайте, вони ще сонні.Чорний ситець
як херувим, огортає стіл. Голову матері...
Шматок підвіконня.
Свічка горить, її мовчки задмухує протяг.
Віск пече, стікає поволі в долоню.
Її серце схоже на Ноїв ковчег, рятує
безпомічних, кволих, сторонніх. Вона як причастя
у їхньому роті.
Тихо так...що навіть чути як хтось ковтнув. Як
пульсує судина від гніву на лобі. Час засмоктує її
душу в намул, мов приречену горем здобич.
Не торкайтесь стільців,на них досі сидить чужа тінь.
Не лягайте у ліжко, яке ще тримає тепло вчорашніх
обіймів, не їжте м'ясо, яке було раніше її грудьми.
Не кажіть "Амінь", змішуючи алкоголь з снодійним.
Істина ж відкривається тільки тим,
хто вміє сумлінно чекати.
Поглядом виїдаючи небесну Кирилицю, розписану
блискавками й зірками.
Відчай судомить вилиці, а в горло наче хтось кинув камінь.
Вона стоїть і просто на нього дивиться...як дивився на
сина Господа Понтій Пилат.
В ній немає ні крихти добра, ані зла. Вона по іншу сторону барикад.
Чекає, щоб бодай хтось її прихистив...
Але натомість все частіше могутній людський кулак
забиває цвяхом у спину їй невимовно важкі,
бетонні хрести.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296982
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2011
рейс"київ-торонто".
Душа знову трісне по швах від того, що минулому
в ній невимовно тісно.
На кожен її несміливий шах у нього знайдеться
беззаперечний мат.
Іноді живіт липне до спини від того,
що немає сил на те, щоб просто поїсти...
Він розбещений увагою сторонніх примат
з манерами егоїста.
А вона зазвичай мовчатиме, бо від постійних
розчарувань та втрат, наче застрягла у горлі кістка.
Проте, знаєш, їй завжди так нестерпно чомусь кортить
бачитись з ним надміру довго й виснажливо часто...
Ковтати, наче причастя, його рафіновану сперму.
Кожен погляд, як опік.
Зухвалий, відвертий,здивований.
Він терпітиме його аж поки
вона не залиє груди кленовим сиропом
і поставить серце у намагнічений болем термос.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296981
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2011
(із циклу поезій зі спеціями"Відтінки червоного".)
Мій невимовно добрий самаритянин,
забери мене в Монте-Карло!
Я втомилась від цих розмов. Беззмістовних і п'яних.
На серці брудний пластир, а душа загорнена в просякнуту
болем марлю.
Життя - непередбачуваний блокбастер.
Ризикуй і ти гратимеш в ньому якщо не Хрещеного батька,
то хоча б закохану невдаху Бріджит Джонс.
Кажуть, у кожної ролі свій характер.
Мій невтомний ревнивець, відвези мене у розпечений
обіднім сонцем каньйон - я розплавлюсь й застигну
в ньому слідом від шини твого авто.
Нехай гордість давиться кислим шато о-бріон,
а твоє ім'я татуюванням прикрашає мені спину.
Мій найкращий коханець, забери мене в Буенос-Айрес!
Коли можна вдягати легкі сукні і носити у волоссі
блакитні айстри...
Ми з тобою там ще одну Венеру зліпимо.
А поки безсоння сидить по кутках, дивиться в тебе і часом
кліпає.
Мій таємний друг, давай, якщо до 30дцяти
я нікого собі не знайду...
Обіцяй, що ти забереш мене у Лас Вегас.
Де під бренді з льодом та солодкий голос Преслі
пролунає заповітне:
-Yes, I do.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292819
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2011
Любов запітніє як скло, ми її рукавами
від вологи та сорому витремо.
Долоня залізе у кишеню, відчуваючи в ній
тепло.
Вуста до тріщин пекучі й обвітрені.
Якщо твоє серце ще досі unlocked,
а сум виливається з-під повік солоними літрами
засвой цей важкий урок і почни життя
з легких, сонячних ранків босоніж по пристані
почни його пошуком нової істини.
Десь на початку Гоа у маленькому бунгало
чи з гарячого вина в самому центрі Аляски.
Твоя душа - найбільший скарб нібелунгів,
захована поміж щілин земної кори, виливається
магмою. Знаєш,це коли він зранку дзвонить,
так нетерпляче дивуючись:
-Чому ти ще досі не вдягнена?Збирайся, мерщій!
І не забудь захопити з собою закордонний паспорт.
Любов як історія Екзюпері загорнеться обережно в сувій,
любов іноді надто схожа на казку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292579
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2011
(із циклу поезій зі спеціями"Відтінки червоного".)
Відчай сидить гострою скалкою в сонячному сплетінні.
Як важко дихати через бетонні східці, що ведуть тебе
кожного дня додому...
Хтось напрочуд міцно штовхає тишею
в плечі.
Як натяк на те, що треба негайно йти, а тобі насправді
невимовно кортить залишитись...
Бо цей вечір торканням
блідої руки так еротично легко знімає нижню білизну з твоєї тіні.
Якби тільки не розлогі тріщини в стінах, обдерті перила
та в'їдливий запах цигарок і сечі.
Безодня важкого аварійного ліфту, божевільний
пенсіонер на стільці обабіч входу з поламаним суглобом.
Ти б далі слухала закордонних мерців на затертих платівках,
Ти б ніколи так гостро не відчувала порожнечу
у власній утробі.
Цей місяць перегниє листям, висушить землю і
вдягне небо в сірий, покудлачений хмарами гольф.
Його любов як прямокутний трикутник у 90°(градусів).
Тому тобі, сердешна, щоб нарешті спокійно заснути й
зігрітись від безпорадності ...Треба
заливати щоночі під шкіру міцний алкоголь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290961
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2011
(із циклу поезій зі спеціями"Відтінки червоного".)
Бувають ж такі жінки...
Виворіт серця у них рясно вкритий зернами гранату.
Вони лишають після себе осад.
Липкий на дотик і на смак-гіркий.
Кожна з них приходить до тебе налякана, голодна,
боса...
І приносить в долонях заряджений болем атом.
Мовляв, тепер саме тобі доведеться про неї дбати.
Бувають ж такі жінки, яких за свою бездоганно
манірну суть номінують на Оскар.
Вони заливають тобі у вуха лицемірну ртуть
і ти сохнеш, виснажуєшся, наче кратер.
Але колись з'явиться чудова нагода і тобі таки
натякнуть, що тут ти всього лиш гість.
Тимчасовий, обмежений, зайвий.
Пісок заб'ється між пальців ніг, небо заступлять розлогі,
розбещені вітром пальми.
Ти зникнеш десь на початку Німеччини затертою
у долонях поемою Ґете.
...чи зім'ятою пачкою червоного Мальборо по магістралі.
Ти ж хороший. Носиш з собою контрацептиви та заправляєш
у джинси светр.Ти надто добрий...І тому-неактуальний.
Бувають ж такі жінки, свідомість яких обділена гальмами.
Які словами, наче королівські кобри, жалять.
Їм до лампочки твоя любов та хоробрість.
Їхня совість закінчується за дверима спальні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289650
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2011
Долоні переплелись за столиком
у самому серці кав'ярні. Він витягав з неї поглядом
тишу, а вона топилась кулькою фісташкового морозива
від гарячих подихів на блюдці.
Його слова по кишенях мнуться, а у її сумці ховається правда,
надто відверта, гола.
Там декілька фото дитячих посмішок, квиток на
останню електричку та вимкнений телефон,
щоб не пам'ятати минуле.
Він торкається її стегон і цілує шию, як звично.
Самовпевнений, кримезний, трохи сутулий,
потирає зап'ястя, яке муляє швейцарський годинник.
У нього в думках майже бордель, він заїдає совість м'ясом.
Кудись вкотре зникає почуття провини.
Вона каже, що він невиправний цинік, а йому байдуже.
В нього на неї завжди не вистачає часу.
І навіть секс у них все частіше схожий на бійку,
ліжко як ринг. Тіло в синцях й гематомах.
Одне одного міцно затискають в обімах, не відчуваючи не те,
щоб болю, навіть втоми.
В нього ж є інші, якими він обожнюваний так, наче ідол в язичницькому храмі.
Тому спокій у їхньому домі давно вже разом з її слізьми до канави стік.
Вона зайде в кімнату, торкнеться губами дитячих повік,
наче нічна примара.
-Мам, а коли повернеться тато?
-Тихо, маленька. Спи. Мабуть, незабаром.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288054
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2011
Сиджу поряд і крядькома дивуюсь чому
ти настільки красивий...
Звідки це волосся з італійського шовку,
налиті яблучним сиропом вуста, густі, оксамитові вії?
Сиджу і сама собі повторюю: Досить.Замовкни!Це тобі
не властиво...
Ти як згусток світла, що в кінці коридору мене притягує,
гріє.
Скільки разів кортіло торкнутись твоєї шкіри
долонею або кінчиком язика.
Якщо розповім, знаю, ти не повіриш,
але я непритомнію, коли ненароком
зачеплю стегном твій рукав.
Чи коли навмисно розстібну на сорочці верхній ґудзик,
щоб ти міг розгледіти смачний овал персикових
грудей.
Іноді здається, що таки остаточно їду з глузду...
Коли ти так невимушено та беззмістовно смієшся.
Це як пошуки святої землі паломниками з Іудеї.
Це, ніби ти два дні голодуєш,щоб влізти в улюблену сукню...
І нижня білизна, що буцімто робить стрункішою, на тобі,
м’яко кажучи, сидить не дуже.
Це, мов самій в собі надто тісно.Це коли
з тобою просто хтось час від часу дружить в губи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287228
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2011
Вона , як молоко, з конфорки твоєї душі
збігла.
Розчинилась на долоні, ніби бактерія.
Ніч стрибає до свого безпечного лігва
тихо й спритно пантерою.
У неї на шиї висять амулети: нефрит, переплетена
стрічкою кориця, кіготь яструба, декоративна пляшка,
в ній солодкі ефіри.
Час ховає власне обличчя під венеціанською маскою,
ти ще зовсім не лицар. Твоє перо повинно ще багато писати,
щоб стати гострим. Ти всього лиш
неотесаний лірик, який через кожну трагедію - відразу
біжить стрибати з мосту.
Хіба це любов - цілуватись очима через сусідній столик?
Він, мабуть, надто пізно збагнув,
що вона, як Колумб, однією з перших побачила його материк голим.
Так і живуть.
Від прихованих фобій до латентних істерик.
Вона стелить під ноги ворсистий палас, а він зводить
до стелі замість ліжка вігвам.
Один нічого не розповість, поки не запитають.
Інша нічого не запитає,чекає щоб сам.
Це ще зовсім не порно, це легка еротика писана
слиною на папері. Це як плем'я диких, невгамовних інків,
це як в дитинстві...Коли в тебе є яблуко:
"Сама з'їм половинку,а більшу йому віддам."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287226
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2011
Краватка надто міцно стискає шию,
у кишенях як завжди протяг.
Це,наче атакуючий Землю Марс,
це недопита вранішня кава,
залишена ним на потім.
Він танцює у ліжку квікстеп,
не вимикає праску,
десять разів повертаючись,
щоб перевірити чи зачинив двері.
У нього алергія на срібло,
він любить цілувати своїй дружині ноги
і коли в салаті пармезан, якщо його натерти дрібно.
У нього досить складні стосунки з Богом,
але він напрочуд здібний вірити людям,
хоча й працює майже в "мерії".
Обожнює Боба Марлі і ненавидить,
якщо його посеред ночі будять.
Донедавна ненаситно любив водити швидко авто,
але, коли його почали дратувати світлофори,
вирішив багато ходити пішки.
Йому подобається,
коли випрані речі пахнуть морем.
І він іноді читає еротику нишком.
У нього ніколи немає дрібних,
Він завжди бере до кав'ярні власні столові прибори.
Сусіди час від часу кажуть:
-Ну,він з тих...-крутячи пальцем біля скроні,
що душевно хворі.Словом,звичайнісінький псих.
Він дивиться не на своє зап'ястя,
а дружині у вічі,щоб дізнатись час.
Космічно далекий від приземлених, людських мас.
Бо таким як він дуже мало потрібно для щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286389
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2011
Безмірно тихо у них сьогодні в спальні, що можна почути думки.
Буває ж так, коли пристрасть втрачає свою актуальність.
А ліжко стає холодним й пустим.
Не так випрані шкарпетки, не такі смачні обіди,
Неважливо, де ти була, коли і з ким,
У що вдягнена, чому приймаєш заспокійливе та худнеш...
Чому багато палиш, вкотре надто зблідла?
Навіщо усе, що зараз-так складно, хоча донедавна було простим.
Куди зникають монотонно будні.
Картаєш себе за втрати. Рвеш сумління докорами на шматки.
Якщо тобі дають парашут - потрібно неодмінно стрибати,
Якщо заходиш до клітки з левом - спробуй довіритись
і годувати його з руки.
Тоді не буде вологих від сліз подушок,
через те, що нічого ніколи не зароджувалось під серцем.
Вивертаєш на виворіт від безпорадності душу
і від цього вона болить ще дужче, болить нестерпно.
Немає сенсу повертатись додому,бо там
вкотре тільки голодна кішка і ненаситно
порожній холодильник.
Набридло постійно дзвонити знайомим,
може, нарешті хоч хтось тебе розважить та втішить.
Коли так лячно від усвідомлення, що ніжність не
компенсуєш грішми... І справді потрібен він,
не такий як попередні всі, інший.
Потрібен сильно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285834
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2011
Це був, здається,останній поверх Всесвіту,
Хтось піднімався туди на ліфті, хтось наважувався іти пішки.
На ньому праворуч мешкали єпископи, зліва-
Верховні деспоти.
Одні заходили в двері з написом “праведні”,інші з написом –“грішні”.
Всі по черзі, відповідно до списку.
Вона розгублено зайшла у вузький коридор,
шукаючи очима хоча б натяк на того, хто зможе її врятувати.
Who's gonna save your soul?What will be after?
Секретарка, схожа на вгодовану гієну, простягнула
пекельно червоними нігтями їй візитку:
-“Ви дарма прийшли,продовжуйте молитись вдома”.
Тоді в ній рвалось щось кожної миті,
всередині було порожньо, гидко.
-“Можете взяти номер. Телефонна лінія неба завжди відкрита.
Не припиняйте дзвонити”.
Стіни стискали тіло, наче намагаючись вичавити відчай
з-під шкіри.
Вона безпорадно довго дивилась в нікуди.
А повз проходили вдягнені в сіре байдужі, цинічні люди.
І коли не було сил більше чекати, хтось
тихий присів поряд навшпиньки.
Взяв її руку, поклав у неї зім’ятий папірець..
-“Чому ти прийшла?Він не вартий твоїх сліз.
Він усе своє життя на повій та вино протринькав.
Він надто поганий взірець.Проте,тримай.Тут його душі
невдалий ескіз.Намалюй її знову,заліпи глиною
та проший нитками... і він житиме.”
Хтось тихий важко зітхнув.
Вона здавалась йому там, згори, така непомітна, крихітна.
-“Я іноді сам дивуюсь з чиєї подоби таких покидьків створив.
Вона ж без нього, як без повітря, не здатна дихати.”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285483
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2011
Там за вікном зморшкуватий асфальт
Заковтує хащі напівсонних будинків.
Там жовтень ховає до теплих, кашемірових пальт
використаний чайний пакетик,що у горнятку
розчинився та зм'як.
Там вона ловить таксі на розі Авеню Монтень, що між
площею Рон-Пуен та мостом Альма.
Нестерпно тремтить, ховаючи груди у віскозну кофтинку.
Там він дістане з кишені свіжу траву і ліниво заб'є її у косяк.
Розчиняється час аспірином у холодних,
іржавих ваннах.
Полиці заставлені порожніми рамками для фото.
Навіжено шукаєш в музиці притулок,особисту нірвану.
Підглядаєш за спокоєм крізь замкнені двері
через маленький отвір.
Він любить, коли в домі тихо та смачно пахне їжа.
Коли вечірні ліхтарі цитрусовим світлом
заплющені повіки ріжуть,коли
на нього не звертають уваги сторонні люди.
Вона ніколи не звинувачує його у тому, що
він чогось не зміг,
щось змарнував і десь схибив...
Натомість ніжно цілує його у скроні
і мовчить про те,що її кожного ранку нудить
та все частіше сниться риба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285479
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2011
Душа у неї - тірамісу з лікером амаретто,
кожен дотик як шовк, голос зі слів, наче мозаїка,
вимощена цукатами.
Вона як звично сяде поряд з ліжком
самозакоханого прозаїка, щоб він спокійно та міцно
заснув.Одягне на спинку крісла його велюровий светр.
Ніч розтопиться воском від ліхтарів, десь у ній
Рей Чарльз свій улюблений джаз гратиме.
Тиша зайде в кімнату ніжками 36-го розміру,
проб'є наскрізь сріблом втомлені мочки.
Якщо це залежність, тоді нехай прямісінько в вену
великими дозами вводять гліцериновий розчин.
Там тремтить на підлозі клубочок шерсті,
вона стискає його у обіймах, ставить собі на коліна...
Досі ховає від мами, подарований на заручини перстень,
бути настільки щасливою-н е с т е р п н о. Навіть,
якщо той, хто сколихнув її серце - до смішного простий,
наївний.
Коли довколо сотня чванливих хіпстерів
облизуються та пускають на неї слину.
Коли кожне авто хтиво сигналить, варто їй
лиш іти узбіччям.
Коли тільки лінивий в слід не кричав:
"Я обожнюю твої сідниці!"
Вона допалює у своїй цигарці вічність.
А йому щоночі сниться, як пахне її
душа дрібкою сонця й кориці, захована в ямці біля плеча.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284082
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2011
Знаєш, через десять років ми, здається, з тобою
будемо як равлики... Кожна обросте домівкою, чоловіком та
красиви дітьми.
Я дзвонитиму тобі зранку, щоб запросити на прогулянку
до овочевого ринку і ми, як звично, натомість підемо у кав'ярню.
Там в чашці заварюватимуться слова, долоні торкнуться скатертини
й затерпнуть.
-"Я дуже добре пам'ятаю вечірній вокзал, волоцюгу на пероні
та камеру схову, в якій залишила тоді своє серце...
Нестерпний біль у втомлених скронях, навпіл роздертий квиток.
Холодну, засмічену людьми вулицю, будинки розбиті судомами,
уривчасте дихання порожніх авто.
Пам'ятаю, що була надто тихою.
Що часто застрягала у ліфті, засинала в порожньому ліжку
до смерті втомлена.
Я разів сто підходила до телефону і обіймала слухавку.
Самотність стурбованою кішкою точила об душу
кігті, бо все що міг ти...
Давно зробив."
Знаєш,через десять років ми з тобою розіб'ємось,
наче фарфорові статуетки під час землетрусу так,
що краще буде придбати нові, ніж склеювати рештки...
Може, я нарешті наберусь сміливості та віддам свою нирку
на благодійність. А ти готуватимеш смачні млинці і в твоєму
туалеті постійно лежатиме книжка Ремарка.
Знаєш, так справді буває. Хтось пліснявіє на дивані перед телевізором,
інший жує тютюн та колекціонує раритетні марки,
а когось о 8мій вечора вбивають з гвинтівки біля свого ж під'їзду.
Знаєш, через десять років наврядче щось зміниться.Не сподівайся марно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283582
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2011
Такі як вона народжуються раз в ніколи,
її ім'ям називають епоху,
з неї малюють картини та ліплять статуї.
Ти дивитимешся на неї несамовито беззахисну,
інертну, голу
і від задоволення майже вмиратимеш...
Через її тихі, персикові груди, надмірну впертість,
погляд, яким вона тебе, наче цілує, важко дихати.
Після того як її долоні кометою здетонують
десь у озонові діри твоїх глибоких кишень, ти
збиратимеш власну душу сталевими крихтами.
Треба закінчувати розмови крапкою, знаєш,
в її серце надто важко потрапити, воно непроста мішень.
Вечір сповзає панчохою з янтарних стегон,
спокій губиться на дні пляшки Джим Біму.
Господь, мов настирливий папарацці,
за нею постійно стежить, що не мить-то
вульгарний, яскравий знімок.
Такі як вона часто втікають з міста, вимикають
заповнений болем мобільний.
Таким як вона завжди тісно в твоїх надто солодких обіймах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282861
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.09.2011
Дорогою додому ніколи не варто думати про те,
а що було б якби...
Якби я не прокинулась сьогодні зранку, якби не знайшла
у кишені ще теплого від вчорашніх обіймів пальто,
зламану навпіл цигарку і трамвайний квиток.
Не дивилася б так нестерпно часто тобі у очі, в яких
ніби заварюється зелений чай.
Я віддала б цілісіньку вічність, увесь час,
нехай стікає поволі піщинками в резервуар зі скла.
Все, що хочеш...Тільки,
якби не ця твоя прозаїчність, звичка ховати
долоні в рукав, спалювати докорами свідомість до тла.
Якби ти мене, наче аркуш паперу, обережно склав...
Щоб написати чудовий роман, з
яким згодом засинатимуть сотні самотніх жінок.
Якби ти почав його моїм ім'ям, а потім в агонії стер.
Бачиш, сьогодні відверто кожен вважає, що він
майже Жадан, або регенерований Фоер.
Проте, мені вистачає лиш декілька твоїх
хворих на лейкемію слів.
Занедбаних волоцюг-ідей, алкоголічки музи.
Якби ти мене таки не зустрів, я жила б спокійно
і ніколи не їхала з глузду.
Танцювала б в темряві босоніж під тонке
східне етно, пила б терпкі настоянки з тиші.
Він м'який та теплий як мій улюблений светр...
Розминає в повітрі пальці, тамує думками подих
і несамовито, щосили про мене чорнилом пише.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282648
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2011
Дивно, коли все,що у тебе є може поміститись в коробці з-під взуття.
Коли серце у груде б'є, наче в гонг,
коли ти нервово відгризаєш на пальці кутикулу...
Він так солодко посміхається крізь сон та метушливо лізе під ковдру,
наче шпигун, якого поцілунком зранку викрили.
І наскільки б ти сьогодні не була щасливою,
всеодно, озираючись на минуле, гірко зітхнеш.
Жодна з цих завжди веселих, дотепних жінок
ніколи не була тобі справжнім другом.
Під одягом стільки років поспіль муляють крила,
а ти всеодно ще досі боїшся вогнів злітної смуги.
Хоча раніше завжди вважала себе
якщо не Індіаною Джонсом, то не з лякливих.
Авжеж, дзеркало в роздягальні завжди
робить тебе трохи стрункішою, а світло падає так,
що риси обличчя стають медово-пряні.
Ти бачиш тонни непотребу, від якого прогинаються вішалки.
Воскові посмішки, що на обличчі розчаруванням тануть,
коли ти ідеш повз касу та німих манекенів з порожніми руками,
бо, хоч і важко зізнатись, але жодна річ
тобі тут зовсім не личить.
Це все через античні гени, через повчальні притчі,
якщо хтось з вас носить «Prada»-нехай кине у мене камінь.
Дивно, але ти таки залишаєш розкішне фойє, кусючі цінники,
зачиняєш з легкістю двері крамниці і не відчуваєш
себе ні на мить у чомусь винною.
На тобі протерті джинси, зім'ята майка, пояс,
що від часу потріскав та вицвів...
Але ти насправді твердо впевнена у тому, що саме це-твоє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282551
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2011
Я застрягла на дев'ятому, найглибшому колі пекла Данте,
так, ніби моя нога затиснута між шпалами колії
і от-от з'явиться потяг, що розчавить мене, мов комаху.
В кожній смерті, як і в житті є найважливіша дата,
коли ти вперше відчуєш запах, дотик, втратиш незайманість
або навчишся зав'язувати шнурівки на бантик.
Що не лікар, то сверлить у твоєму гаманці дірку,
довго слухає серце, може воно нарешті розкаже
навіщо так часто зупиняється і болить?
Вірно, не допоможуть ніяк здоровий сон та ліки,
краще пийте щодня коньяк і багато паліть.
Що не коханець, то суцільні стреси, збирання валіз,
биття посуду, ціла низка необдуманих, гарячкових рішень.
Проте.
Немає сенсу знову миритись у ліжку
і ти ,не вагаючись, ставиш на кожному з них позначку"екс".
Під час полювання на диких ланей,
навіть не думайте про те, що кожен третій сьогодні
закомплексований вбивця або потенційний гей.
Не марнуйте даремно терпіння і час ,на жаль,
ви не мисливці.
Насправді - це стадо людей полює таки на вас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282040
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2011
Пам'ятаєш те дерево, кора якого списана рідним тобі
ім'ям?
Яке завжди вміло по-особливому слухати,
під яким ти сховала у землю скриньку, в ній перо,монетку
і старі, зірвані з його сорочки в істериках ґудзики?
Пам'ятаєш, як ми гуляли вночі порожніми скверами,'
слухали посеред сонного міста гучно музику...
Заливали бруківку лікером та палили забиту у дно
цигарки лірику.
Коли м'язи на обличчі нестерпно боліли,
але ми всеодно продовжували сміятись,
не покидали у близькість вірити...
Одягати будні на голе тіло, наче немає сенсу
щось приховувати.
Твоє обличчя заштриховане олівцем на папері
застигло, з часом у волокна в'їлось.
Неважливо, де і якими мовами, але тримались за
руки, давали обітниці.
Пам'ятаєш, зламаний годинник? Вибух у скронях
при неминучому зіткненні. Розмови під чай по-англійськи.
Спокійні, майже беззвучні.
Ти тварина, знаєш?Нікчемна, свійська.
Не питай чому я така знервована, наче дріт, колюча.
Я була б м'якою, була б поряд, якби не ця
повсякденна рутина - "жити минулим", якби не
хворі,сутулі постаті засмічених болем вулиць,
якби не твої ножі у мене в спині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281734
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2011
У тебе в душі суцільні інцести,
як можна так дико й невчасно стати стрілою
і натягнути собою його арбалет?
Ти фарбуєш нігті у кров, носиш на шиї
синці від поцілунків та бутафорний хрестик.
Ти надто хижа,розкута, сучасна, свідомість хвилюєш,
пестиш... думки твої -
древньоєгипетський бог хаосу Сет.
Полотна на стелі твоєї кімнати
плавляться під Ненсі Сінатру.
Але ти ще досі боїшся знімати
легке жовтогаряче порно збуджених матриць.
Це не те, щоб затерті касетні мотиви,
це не те, щоб розбиті навпіл платівки...
Просто іноді вона розливає по грудях каву,
міцну, подвійну,
посміхається, ніби справді щасливо
у його обіймах на зенітній плівці.
Може, колись їй таки набридне
зривати числа з календаря на кухні.
Якщо дивитись крізь спину, то чітко видно,
що колізей душі архаїчно рухнув...
Вона повертається додому, як звично.
Ховає в під'їзді крики і занедбану астму.
А він так любить, коли на її бліде обличчя
спадає втомлено неслухняне, фарбоване пасмо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281454
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2011
Я прийду завтра,в п'ятницю, у прокурений, дешевий паб.
Буду зітхати з полегшенням, що нарешті це пекло закінчилось.
Тримати в долонях затиснуті два квитки на літак, може,
потім прокинусь десь у Бомбеї. Відчуватиму спокій волоссям,
до самих кінчиків.
Хтось на стіни оголошення клеїв: "Куплю не квартиру,
а здорове серце для своєї дитини. Вона невиліковно хвора".
Я бачу попереду себе мужню, розлогу спину, їй,здається,
майже за сорок.
Бачу кістляві лікті, клаповухі вуха, блискучі лисини,
які, ніби навмисно,
проходять повз і їм відверто байдуже.
Вони звикли, бути глухими до істини.
Ідучи по вулиці, не зазирай в обличчя.
Вони надто зухвалі і ситі.
Краще натомість читати, рахувати східці,
або просто молитись...
Я буду завтра заливати горлянку бурбоном,
мацати стіл, наче розбещену жінку. Розсувати їй ноги.
Нехай чують всі як добре і як несамовито вона стогне.
У неї на взутті гумова жуйка, а на зап'ясті з подушки пір'їнка.
Я персона нон-грату, для мене закриті кордони твоєї
розбитої словами вщент кімнати.
Тому я заплющую від невагомості очі і тихо сповзаю тілом по стінці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281085
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.09.2011
Скатертина пахла яблуками, брудними, зірваними
руками малої дитини,
ліктями, що спирались на стіл, думками,
які роїлись в голові сараною і мухами цеце
під час обіду.
Можливо, я параноїк, але твоє лице з відтінком гіркої міді,
таке зношене, рясно вкрите зморшками.
Долоні посічені та зім'яті, наче стара піратська мапа.
Вони постійно шукають у її грудях скарби Атлантиди.
Час приносить вірність в собачих лапах
і ти чухаєш її за вухом, годуєш кісткою,
вона спить поряд з тобою
на ліжку, проте, поки тобі не набридне.
Старий сервант в кімнаті ще досі пихатий,
у ньому радянський сервіз, з якого ми п'ємо чай
тільки по святах.
Я витираю хворий, вологий ніс рукавами,
ховаю в паркетній шпарині погляд,
щоб ти не зміг прочитати у ньому таку ще неотесану,
дитячу впертість...
Це, коли рана гоїться, і її так кортить здерти,
це коли ти ростеш і припиняєш любити солодощі,
бо...
фантик насправді вмирає,коли його знімають з цукерки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280720
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2011
Витягни мене з цього кокону,
сплетеного сторінками книжок, тиші,
котячих пестощів,
витягни мене з цих нудотно солодких фото,
з покинутого горища, з термосу,
в якому ти мене зберігаєш,
щоб пити гарячою...
Коли одним єдиним терміном
висловлюється усе твоє значення.
Даремно боятись темряви і бути безмірно терплячою
до всіх істерик, обіцянок, умовностей.
До твоїх надто зелених очей. До м'якого голосу...
Я, здається, склала власне серце
в маленьке паперове орігамі
і затиснула його між шпаринами на підвіконні...
Нехай чекає вітру змін.
Чому мені так добре з ним?
Чому він такий красивий, коли втомлений, сонний,
чому його шкіра, наче пергамент,
де поцілунками вимощена ніжність...
Нехай не тримає мене спогадами,
наче в лещатах затиснуту.
Вони ж у нас не спільні, а лишень суміжні,
як вузькі та сходжені вулиці Неаполя.
Він повинен зрештою визнати - що силоміць,
мені його любов буде,
наче нове взуття, тільки муляти. І,щоб не трапилось,
я ховатиму в ліжку нижню білизну та оголені груди,
так як ховала раніше від мами цигарки
і правду про те,
що дитинство у мене закінчувалось кожної ночі.
Мабуть, я надто багато хочу...
Проте, все буде. Потрібно тільки розхотіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280188
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2011
Вона може працювати в супермаркеті 24 години поспіль.
Бачити сотні долонь, які простягають їй гроші і яким вона віддає решту.
Вона вже декілька років не змінює власну постіль і, здається,
що у її квартирі давно вже ніхто не мешкав.
Там завжди холодно і в повітрі пропалена цигарками сирість.
Там замість меблів - картонні коробки,
а на стінах щось віддалено схоже на шпалери або на їх рештки.
У неї часто болять мигдалини, раковина на кухні забита брудним посудом.
В холодильнику консервовані оливки і книжки Франсуази Саган.
Вона не носить панчохи з мереживом і майже не вірить у Господа,
Періодично забуває вимкнути на кухні кран з водою, тому сусіди завжди
бажають їй або покалічитись або просто вмерти.
Її душа давно фригідна, сохне в судомах, ніби невинна жертва.
Вона як інший бік місяця - моторошний і нікому невідомий...
Не відчуває втоми, наче запрограмований механізм,
виконує завдання, приймає рішення, хворіє мігренями,
ненавидить лілії, бо вони коли в'януть, починають пахнути
плоттю.
Проводить по тобі паралельно лінії, робить у власній шкірі маленький отвір,
щоб стікати абсентом до твого рота.
Вона не бачить жодного сенсу у тому, щоб їсти.
Ніколи не плаче під титри старих мелодрам в кінотеатрах,
тримаючи попкорн між обдертих колін.
Її думки - антагоністи, їх важко з пам'яті стерти. Вони лишають по
собі важкі сліди. Ти ідеш по них...
Вона стає однією з тих,що приречені бути щасливими тепер і назавжди.
Поки в серці рватиме струни Сплін.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279808
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2011
Я звикла сидіти у темряві і не зачиняти двері своєї кімнати.
Так тепло, коли кішка засинає в мене на грудях
та муркоче в такт із серцебиттям.
Я звикла вірити не тобі, а швидше у фатум
і заліплювати скотчем рота власним снам.
Ти ж сам відтяв пуповину, яка з єднювала в єдине наші життя.
Що ти бачиш, коли заплющуєш повіки?
Мабуть, тільки себе, але навиворіт.
Там на кухні замість паркету слова, вимощені ношпою.
Замариновані у бехеровці та міцних цигарках істини,
вони все рідше приходять з віком і чомусь надто багато коштують.
Я ніколи не стану телеведучою,
надто багато людей довіряло б тоді моїй брехні.
Бо думки, варто їх тільки озвучити,
стають наче мокрий батіг, яким ви самі себе потім мучите.
Проте, я всеодно не боюся їх.
Я ніколи не стану актрисою,
бо надто багато людей виїдатимуть моє тіло поглядом.
Я народилась не з тими рисами, як обличчя так і душі.
Вони настільки красиві, що майже страшні
і потребують особливого догляду.
Я ніколи не стану Амазонкою.
У мене не відійдуть води, щоб народити тобі майбутнє .
Я не впевнена, що це резонно, коли довкола така
жахлива емоційна бідність.
... я не твоя планета, а ти не мій супутник.
Невже Місяць так необхідний Землі?
Наша любов з тобою безплідна.
Контрацептиви ніколи не будуть потрібні їй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279553
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2011
Я сьогодні не можу зібрати себе до купи,
розкидані по кімнаті голова та настрій,
по шухлядах разом з шкарпетками десь
загублені спина та руки, ноги висять на стелі
і бояться звідти впасти.
Не треба нічого змінювати, я ж
безнадійно вірю, що коли небудь знайду
у поштовій скриньці діамантову каблучку
з написом "Will U marry me?"
А поки...просто безсоння мучить вже декілька днів.
В серці сотня набоїв і чомусь всі холості...
-"Не сідай з нею обідати поряд за стіл,
вона ж не носить білизни, пахне цигарками і
терпким kenzo.
Визнай, що ви надто різні, тобі треба тримати марку,
а вона дешевий зразок, надто зверхня, вульгарна.
Синку, забудь.Такі жінки не для тебе, не сподівайся марно!"
Давай я буду твоєю Кейт, а ти моїм Лео,
буду мов Пенелопа, що двадцять років чекала
на повернення Одісея.
Ти писатимеш довгі поеми як Овідій, або Горацій.
Чи ,може, я буду антилопою, а ти левом?
Тільки бачу, ти завжди слухаєш маму і не хочеш зі мною гратись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279173
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2011
Мені б писати ще...
Виписувати з себе совість.
А я прилипла до твоїх м'яких подушок,
до вечорів не вдома,а частіше в Львові.
Мені б писати ще...
Виписувати з себе душу.
А я сповідую нічні розмови,
коли під світлом ліхтарів і довгих вулиць
слова розчиняються в дотиках,
а думки залиті гарячим чаєм.
Коли ти мене до себе тулиш,
коли міцно так обіймаєш.
Мені б писати ще...
Виписувати з себе лінощі,
вони як легкі наркотики
стеляться у дводоларовій банкноті
тонкою доріжкою.
Мені б писати ще...
Виписувати з себе спогади,
які роблять зім'ятим порожнє ліжко.
Коли здається, що от-от і за сусіднім рогом
можна потрапити до Венеції.
Мені б писати ще...
Виписувати з себе терпіння та тонни спокою.
А я п'ю вино з подругами
і ніби з кожним роком,
стаю все більше "Лолітою" Набокова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278754
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2011
Ампутуй мені душу, уражену гангреною.
Зроби трепанацію черепа, щоб мізки нарешті дихали.
Розріж черево, вийми звідти пакет етиленовий,
там ховаються перетравлені істини.
В тебе немає іншого виходу.
Ти сьогодні їх на сніданок їстимеш.
Відчуваєш, як вони смачно пахнуть?
Я куштувала їх ледь не з народження...
Там суміш із відчаю, болю, оргазмів, страху
і помсти, страви, яку їдять охолоджену.
Порвати б небо аж до самої м'якоті,
нехай стікає на землю кислотою і кульками ртуті.
Мої очі фригідні, вони не можуть більше плакати.
Я б випила з Аїдом на брудершафт,
щоб дістати з пекельних шахт пророків, митців,
вчених, героїв, черниць, що робили аборти,
нікому не потрібних і давно забутих...
Надміру відчайдушних та до смішного гордих.
Давишся моїми словами, мабуть, тобі вже досить.
Знав би ти...як важко, коли поряд немає мами.
Коли ти у чужих людей розуміння просиш,
ніжності, ласки...Мучишся голодними снами.
Коли на серці камінь. Обійміть мене хтось,
будь ласка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278409
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2011
Ніколи не опускай своїх рук,
навіть якщо вони тримають тонни болю.
Нехай думки свідомість порвуть
ти їх не тримай в собі, розповідай, оголюй.
Тоді хтось неодмінно ввімкне тебе пультом,
щоб дивитись в екран душі.
Ти одержимість мною зводиш майже до культу,
немов молитви, читаєш напам'ять мої вірші.
Я знаю, коли ти до пізна малюєш історії,
чому не снідаєш зранку і не прасуєш одяг...
Ти мене, мов ескіз, у власній уяві створював.
А тепер я втомилась. Годі...
Ці спроби як ембріони, ще зосім не схожі
на впевненість.
Сидять у твоїх кишенях, марнують час та гроші.
Такі як ти давно не в моді, що виправдовують
неадекватність генами.
Ти, мабуть, тільки для мене завжди будеш хороший.
Списую простирадла алкоглем і тишею.
Знову вичавлюю совість недостиглими лаймами,
я приречена на те, щоб тебе залишити...
Бо в такій любові - ні, не треті, другі бувають зайвими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2011
Уявляю себе поетесою, вдягаю старомодні сукні,
знаю, їх тепер називають ретро,
вони дешеві, тому доступні.
А ти й досі
носиш покудлачений светр
не вимикаєш приймач на кухні, там
кажуть, що сьогодні почалась осінь.
Якби ти мене теж так уважно слухав,
тоді тобі наврядче здалося б це дивним.
Ми пропустили декілька слів, тому розмови
стали незрозумілі й порожні.
Щоб зустрітись з тобою мені потрібні тільки дві гривні
в один кінець і багато пляшок пива.
Я бачу гнилі рештки сорому, людей, що на кожній
зупинці лізуть мені в душу. Хто поглядом, хто необачним дотиком,
а хто штовне з усієї сили так, що синці не сходять місяць.
Голова забита параноєю вщент.
Ви так печетесь, щоб неодмінно зайняти собі місце,
а я їду покищо стоячи. Роблю на своїй самодостатності
надто помітний акцент, у мене залізне серце Танатоса,
думки важкі та зношені.
Я виснажений пацієнт сьогоднішньої осені.
Тобі неймовірно важко згадати моє лице,
навіть якщо воно посміхається з кожного бігборду
цього занедбаного міста.
Я надто горда, щоб поряд з тобою сісти.
Знаєш,це...
Одна з сотні речей, які ми щоночі в молитві просимо.
-Господи, дай мені терпіння та сил до наступної осені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278128
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2011
Вона живе у власному світі,
де грампластинки випікають як млинці,
а дружина сусіда, що вже декілька років лежить в комі,
вирішила просто виспатись...
Там м'яка бруківка, тому на колінах ніколи не буває синців,
коли хтось ненароком спіткнеться.
В тавернах завжди пахне кавою, коли сонячний промінь
падає на її зерна.
Там у людей всередині по два серця.
Вона носить червоні сукні, щоб здаватись смачною
і теплою.
Твердо впевнена, якщо не він, то неодмінно наступний
сидітиме з нею в кімнаті, яка не пригнічена меблями,
на паркетній підлозі та питиме яблучний сидр.
Вона топитиме у нічних розмовах власні думки,
їх безладний, хаотичний гармидер, тільки хоча б на мить,
але довше бути поряд з ним.
Її єдиного друга звати Кашалот.
На жаль, нервова атмосфера в домі
зробила рибку істеричною та схильною до самогубства.
Вона ненавидить тих, хто при здивуванні відкриває рот,
але обожнює людей,
які всмоктують її слова, наче кухонна губка.
Часто прокидається уві сні,
розливає на ліжко глінтвейн з корицею.
- Ви вірите в дива?
- Сьогодні, ні.
Бо з всіх її геніальних ідей,
більшість називають дурницями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277581
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2011
Знаєш, чим пахне сьогоднішній вечір?
Запеченими яблуками з горіхами і гречаним медом.
Довгими фільмами, твоїм ліжком, волоссям, питаннями,
на які ти завжди віповідаєш, знизуючи плечі.
Подихом, в якому застрягло твоє міцне внутрішнє кредо:
"Найважливіші речі, насправді зовсім не речі".
Здається, що мої сни писались друїдами
на гострих скелях пером яструба...
Неважливо, де я,чи у вітальні складаю зі слів гербарій,
або ж на кухні снідаю,
таке відчуття, наче вони спостерігають за мною крізь стелю.
І якби я могла знайти вихід з цих буденних агоній у власній шафі,
то неодмінно зникла б десь в самому серці Барселони...
Але там ще досі висить кашемірове пальто і плетені шарфи,
які я вдягаю до чаю, бо він швидко холоне.
Знаєш, чим пахне сьогоднішній вечір?
Терпінням і архівом старих повідомлень...
У цих стосунках було надто багато брехні та підводних течій,
таких як гольфстрім,
коли ти писав:"Кохана, я скоро вже буду вдома..."
А насправді, ні.
Про таке швидше мовчать, ніж говорять,
але кожне твоє: "Я назавжди твій, я поряд".
Ніколи не означало, що ти був моїм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277316
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2011
Як же ж мені подобались яскраві обгортки льодяників,
дешевих романів та безглуздих подарунків!
Ми рвали з тобою алюмінієві браслети, жбурляли
янтарне намисто людям у голови, створювали
хаос та сатиричну паніку.
І тільки єдине викликало у нас жахливе нетравлення шлунку-
маслини в гарнірі та курятина з базиліком...
Як же ж мені подобалось пити поцілунками твою слину,
ти мене нею від порожнечі, мов приречену, вилікував!
Як же ж мені подобалось викидати з балкону усі твої речі,
бити брудний посуд об старі табуретки...
Слухати як переповнений емоціями вечір
виливається музикою італійського етно
тобі на втомлені плечі.
Як липка від дотиків сирість
пронизує наскрізь хворе ангіною місто.
Мені дарували зношену кимось раніше ніжність
і завжди тільки на виріст...
Тепер мені в ній невимовно тісно.
Я сама собі релігія, вождь, цензор, спорідненість
з кимось, хто вислуховує душу за кухлем темного пива.
Як же ж мені подобались ловеласи-негідники,
через них безсоння, істерики та нервові зриви.
Ніч скрипне дверима спальні, ширінкою на
протертих джинсах,розлиється
пряженим молоком по шовковій білизні...
Крихітко, пам'ятай - поки ти з ним,
навіть якщо ви зовсім несхожі,
протилежно різні, тільки вам двом
можна знімати одяг і відчувати близкість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277277
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2011
А ти знав, коли сивіють скроні,
коли всі чашки в домі пахнуть корвалолом,
коли всі рухи, жести тремтячі й сонні,
коли немає сил втримати тарілку
і вона, розбиваючись, падає додолу?
А ти знав, як приходить старість?
Майже як і титри, завжди в кінці.
Коли тримаєш в одній руці невтішний
аналіз, а в іншій порожній гаманець.
Коли немає сил у щось вірити,
коли зрештою уривається терпець.
Старість сидить в нас усіх під шкірою.
Ми юні, горді придурки, робимо все з опалу,
нам залишається півпляшки
до першого серйозного похмілля.
Ми забиті в асфальт недопалки.
Ми, мов божевільні, мчимо нічними трасами
на швидкості, ми вважаємо незайманих дівчат
великою рідкістю.
Ми хворіємо клубами, дизайнерським ганчір’ям,
нікотином,
людьми,які не варті й нашого мізинця...
Хворіємо масово.
І ніхто нас не отямить, ніхто не зупинить.
Розуміння приходить з часом,
коли залишаєшся наодинці
і відчуваєш себе самотнім серед метушливого натовпу.
Мабуть, ми ніколи не були справді щасливими,
виливали на душу солодку, тягучу патоку...
Забивали совість разом з брехнею в дешевий косяк,
блювали на чужій кухні салатом і кров’ю...
Ми юні, горді придурки, ми змарнували своє життя.
Ми порожні всередині і потворні зовні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276602
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2011
Кажеш, відболить?Загоїться, перетерпне?
Як важко дихати, коли стоїш в черзі,
щоб придбати мінералку, а перед і за тобою
люди кілотоннами вивалюють на касу
шматки сирого м'яса.Наче приносять
якомусь з язичницьких богів пожертви.
Тоді відчуваєш себе
справді воїном.Але не живим, напівмертвим.
Я не розумію, що з ними коїться?
Вкотре нудить і паморочиться в голові нестерпно.
Кажеш, кома-це тимчасова відсутність поряд?
І якби ти мав сьогодні померти,
то у книзі життя поставили б крапку?
Знаєш, а раптом...кома-це та ж уповільнена черга,
в якій безнадійно хворі
чекають поки їм видадуть чек на оплату гріхів?
Я впевнена, що ніхто цього не хотів,
але заборонений плід-завжди солодший...
Ми складаємо власні душі, як накладні, в архів.
Ставимо мізки наніч у кислотний розчин,
щоб пришвидшити хід подій.
Якось прокинутись зранку тоді,
коли не дзвонить будильник.
Довкола перехожі-гарно вдягнені та худі,
а у тебе вдома тільки кішка,
яку ти любиш до болю сильно.
Кажеш, якби я була розумніша,
то не чекала б поки посильний
сам вкине у їхні серця,
наче у поштові скриньки, мої вірші.
...тим паче, може, десь на іншому кінці світу,
в чужій, далекій країні, невідомому місті,
на одній із покинутих вулиць, де об бруківку
розбиваються метеорити, є кімната,
про яку всі давно забули,
але в ній живе хтось,
для кого вони хоч щось, але таки значать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276216
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2011
Давай замовимо більше рому,
поки розмова не зупинеться на перехресті.
Поки ти мене ще хвилюєш, соромиш,
поки ти ще зі мною такий милий,такий відверто чесний.
Я б годинами дивилась як твій ніс сіпається від диму,
що кільцями виходить з мого рота,
як пітніють сильно долоні,
що можна з них вичавити у стакан півокеану.
Ти ж все, що хотів давно отримав.
Мене вполював, мов здобич, поранив...
Так завжди, свіжі газети зранку,
тости з повидлом на кухні.
Мені остогидла напівфабрикатна правда,
твої слова, наче повії, дешеві й доступні.
Я не вмію так щоб боляче,
так щоб вирвати гнів разом з нігтями...
Я не готова ще змінювати стан речей.
Це 9 балів за шкалою Ріхтера.
Це період коли надто потрібне поряд
міцне чоловіче плече!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276094
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2011
Немає за що.Просити вибачення і обіймати.
Немає за що.
Зводити у культ гнилу лицемірну суть.
Всі ті, хто ще пам'ятають як мене звати,
всі імбіцили, егоїсти-сироти
душу вивертають на виворіт, шкіру на сувеніри рвуть.
Немає за що.Цькувати мене знесилену,
Розбивати словами броньоване часом скло.
Я знаю.Я бачу, що у вас на всіх одна звивина,
один приречений, бездарний Бог.
Скільки ж сміття паразитує у ваших головах...
Свідомість забита непотребом вщент.
Ви всі інфіковані, не намагайтесь марно,
бо кожен з вас потенційний пацієнт
дешевої психлікарні.
Досить теревені правити,
розпускати плітки,
я ніколи
не гналась за славою.
Я так хочу від всіх вас насправді втекти...
Досить за мною, мов одержимі, стежити!
Досить серце брехнею плавити,
якщо вірити Біблії, то пекло починається
прямо у жінки в промежині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275923
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2011
Мені зовсім не кортить круасанів і кави в ліжко,
мені не потрібні нові сукні, мене цілком влаштовує
один дешевий запах.
Але краще б я таки вдавала кокетливу неприступність,
була байдужою трішки, щоб ти від бажання ліз на стіни,
кусав лікті й коліна дряпав.
Мені не потрібна фальшива залежність,
тонни уваги і монітор, де б транслювались усі твої дії.
Якщо хочеш піти-іди, але обережно, поки спатиму.
Я тебе відпущу і все зрозумію.Мені не потрібні манірні вистави.
Я не хочу, щоб було яскраво, мені вистачає, коли матово.
Я не вимагаю середземноморських круїзів,
брендових ресторацій,
номерів у готелі для нафтових магнатів,
я не прошу жодної картини Моне...
Мене цілком влаштовує затишок в двох кімнатах
і
я з легкістю можу вмістити всі свої речі у половині валізи.
Знаєш, не приходь до мене, коли я хворію,
не намагайся запам'ятати втомленим моє лице.
Є така любов...на кінчику вії,
коли ти не маючи нічого, насправді маєш все.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275564
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2011
Ці розмови-липка слина тарантула,
якою ти вже всі вуха проснував...
Тримаєш мене поряд, але не даєш гарантії,
що не стануть отруйними, зрештою, твої слова.
По суті, я перед тобою стою роздягнена,
щоб ти міг бачити як стікає лінія шиї
до стегон гіркою магмою і підпалює цноту.
Тільки твій невпевнений дотик
відкриє сонні чакри.
Перелиє задоволення з мікро
у ейфорію макро.
Я сьогодні з'їла на обід дві душі.
Одна була в тілі риби, інша в перепелиному яйці.
Ексцентричність п'яного лівші
коштує йому зламаного ребра та шістсот синців.
Ти як завжди цього не хотів,
але неминучість міцно тримає в обімах.
Тримає надійно.
Як болючі спазми в суглобах й хребті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275383
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2011
... і дізнайся скільком людям
було просто цікаво,але абсолютно
байдуже на них,включно з Господом,Санта-Клаусом і марсіанами.
Досить, моя хороша, топити у сльозах подушку,
кусати й без того поранені губи...
Гвалтувати душу.
Робити їй, мов 15-ти річній породіллі,
без наркозу та дозволу батьків кесаревий розтин.
На ній знову будуть рубці.Болючі, грубі.
Досить, моя солодка, блювати словами на холодну підлогу,
носити під серцем заляпану совістю постіль.
Ці вірші-як надто важкі пологи, як декілька
ножових поранень у груди поспіль.
Досить, моя рідна, списувати стіни будинків криками,
ніхто не чує сьогодні музики.
Вітрини забиті чванливими пиками, вони твої нерви
за нутрощі смикають,
їх не зменшити в розмірі,ані в об'ємі звузити...
Досить, моя залежна, ти вкотре здаєшся
хворою та вразливою... Треба знову
набратись сміливості,
щоб здійснити один телефонний дзвінок
у невідоме нікому "завтра".
Треба пити вино і бути як ніколи відважною,
бо
мій абонент знаходиться поза зоною
твоєї досяжності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275358
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2011
Але ж простір між ребрами-наче жалюзі в офісі,
тамують світло, що просочується пасмами
на письмовий стіл.
Я заповнюю сторінки часопису
почерком двох оголених, сором'язливих тіл.
На серці ховається сонний місяць у ідеальній повні.
Туш розтікається нафтою під повіками,
коліна спазмами зведені.
Якщо так приречено й темно зовні,
то ти уявляєш, що відбувається зі мною всередині?
Я вся бронзова, і судинами, і плечем.
Я розніжена, самозакохана, вперта,
зловживаю надто гарячим чаєм.
Бо від нього у грудях нестерпно пече.
Саме тоді я хоч щось, але таки відчуваю...
Знаєш, я коли виходжу з своєї кімнати,
щоб знову терпіти на дорогах крик авто і ковтати
шалено клубками пилюку,
дивитись на людей збоку, приклавши ліву руку
до правого ока, розуміти,
що насправді це моя кімната виходить з мене.
Слухай, припиняй ці нудні розмови,
від них у вухах дохне пліснява.
Всі мої валізи вщент забиті піском,
шкіра обвуглилась від вогнів Борисполя.
Я сьогодні зовсім інша дійсність, непрочитана істина
у поштовій скриньці про те,
що рейс Київ-London успішно здійснив посадку,
що будуть знову нові обличчя, готель,в якому я так і не
зможу виспатись...
як зазвичай,шматок шоколадки у формі монети
на м'якій подушці.
Перенасичений людьми фурункул,
порізаний Темзою навскіс.
Постійна важкість від жахливо несмачної їжі у шлунку,
неконтрольована злість,мігрені,болісні падіння і не менш
істеричні злети.
Систематичні зливи та надто
солоні,вогкі поцілунки.Притулок
для душі за п'ять пенсів метр на метр.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275089
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2011
Я не знаю чи варто мені кидати остаточно палити,
припиняти доводити щось порожнім, непотрібним людям...
Мені б час навчитись зав'язувати йому краватку
і собі нерви у морський вузол!
Ти б знала як він один весь мій світ до нитки звузив,
до своїх теплих долонь і безпечних очей...
До вечорів у лимонному світлі бетонних магістралей,
до поцілунку, що гірчицею на вустах пече,
до списаних аркушів, які я потім в істериці спалю...
Я з ним тамувала подихи годинами, липла в обіймах до шиї,
залишала власні думки без одягу, а він цілував мені ступні.
Я хотіла бути єдиною, а не однією з наступних...
Бути стрілкою його годинника, сузір'ям родинок на спині,
почуттям, яке з нічого, наче галактика, виникло...
Одним з тих календарних днів, що вкотре починають
відлік до багатозначного "ми".
Щоб ти змінив...Мій забитий, критичний цикл,хаотичний ритм,
викинув у смітник речі, до яких я звикла, припинила пити
наніч кофеїн і плавити мізки в моніторі...
Я буду однією з ідеально рівних сторін трикутника,
ти мене, мов мантру, напам'ять повторюй...
Віддам найдорожче тому,
хто навчить мене правильно вимовляти французьку "r".
Я від сліз захлинаюсь, у них тону,
нехай сохнуть по тілу літерами, щоб ти потім їх дотиком стер.
Я виливаюсь на тебе літрами як меланхолійна леді Естер
в "Азазелі" самого Акуніна.
Мене ще досі гризуть ненаситні сумніви...
Ти не проводь складні паралелі, будь собою,
слухняним розумником...
Готуй смачні сніданки і ліжко застелюй так,
щоб в простирадлах губились льодяники.
Я масова, некерована паніка, я невгамовний Рейхстаг.
Обожнюю прикидатись навмисно п'яною,
верзти казна що, тільки б дістати його до живого,
там де подразнується, терпне.
Тоді він говорить мені з відразою:
-Краще б ти щосили била прямісінько в пах,
ніж словами дряпала моє серце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274282
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2011
Він взяв моє тихе, оголене тіло,
стиснув ніжно за втомлені плечі
і поклав його перед дзеркалом...
-Поглянь, невже саме цього ти так безнадійно
завжди хотіла, моя незалежна Маргарет Тетчер?
Я дивилась на ребра, що ледь не рвали шкіру,
на кістляві руки, обмотані венами...
На хребет, який зі спини випирав антеною.
-Чому ти мене тоді не зупинив?
Навіщо мені, мов іконі,вірив?
Замість шпалер на стіні -прибиті цвяхами
карти Таро,
підлога залита червоним вином.
Мені важко дихати під час землетрусів,
я ненавиджу, коли волога сирість
моє волосся пасмами крутить...
Тому ти кожного разу мусив повторювати, що я красива.
Вставляти у ніздрі кульки ртуті і танцювати під Russian Red.
Я пройдусь по твоїй душі депресивним курсивом,
відверто, розкуто.
І через те, що я ніколи не зможу тебе забути,
i'm glad.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274120
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2011
Я ніколи фанатично не сповідувала моду,
носила речі швидше схожі на звичайну пилюку,
сірі й розчинні...
Але я завжди звертала увагу на гарно вдягнених потвор
та жінок з статурою й обличчям богині,
на яких був дешевий, вживаний раніше одяг.
Він для мене, наче близький Захід і далекий Схід.
Декілька дзвінків вночі та багато денних мовчанок.
Він надто схуд, непомітно стіною зблід,
Він сьогодні тверезий, а завтра до нудоти п'яний.
Я не виносила з дому сміття,
бо від того як пахнуть
заповнені солоним фосфором презервативи
було надто соромно.
Ми з тобою багато говоримо про вірність,
про стриману хтивість, за яку на аукціоні Сотбіс
рвуть горлянки криками"Продано!"
Проте вкотре зраджуємо не тільки одне одному,
але й собі.
І цього не змінити ніяк,повір...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274053
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2011
Я б вилила тобі на зап'ястя кип'яток, щоб він роз'їв вени.
Щоб захлинулась собою ж твоя надмірна, блакитна кров
десь під руїнами Борисфену.
Серце вкрилось залізом, його обладунок надто міцний,
щоб здаватись без бою.
Він тримав в голові по затертих часом валізах
риси мого обличчя і безупину думав
про те, що нас тепер буде троє.
Він рвав цигарки навпіл, сіпав коліном, надто спітнів...
І ці очі дивились на мене так, наче він-шматок м'яса,
а я ненаситна паща лева.
Обожнюю скептично кидати йому у відповідь:
-"Мені з тобою все ясно."
Тоном зверхнім, майже сталевим...
Я б спалила ліжко, на якому ти лежав поряд.
Викинула б через балкон усі твої речі.
Сусіди ж всеодно про нас з тобою говорять,
що ми навіжені.Що ми небезпечні.
Що божевільні,схиблені,нестерпні.
А ти міцно стискаєш мене в обіймах
і шепочеш на вушко:
-"Тихо,у тебе хтось спить під серцем..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273643
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2011
Давайте поговоримо,мені цього давно не вистачає.
Друга ночі,а маленька дівчинка поверхом вище бігає по кімнаті та плаче,плаче,плаче.
Я сама через неї нервово сіпаюсь,не можу заснути і,ніби відчуваю її синці...На колінах,ліктях,
попереку.Мені теж болить,коли мама,мов навіжена,лупцює дівчинку долонями по сідницях.Так сильно,що здається ще трохи і лусне шкіра.Через хвилину все починається знову.Тільки тепер до набридливого тупотіння можна додати істеричний,хриплий,пропалений ще за часів юності важкими цигарками голос матері.Я беру до рук уявний револьвер та імітую декілька пострілів у стелю.Нарешті цілковита тиша.
Поцілила.
Минає декілька годин після виснажливого перельоту,вже в готелі,знепритомніла від втоми на ідеально м'якому ліжку.Здається, ці матраци таки гоять рани.Розплющила очі,треба в душ і переодягнутись.Нарешті улюблені квіткові сукні і жодних тобі пальт,светрів,затісних джинсів.Жодних умовностей.Без косметики і босоніж.Треба випити.
Ще зовсім трохи і замість паперової парасольки в бейліс я запхну власний гаманець,сьорбну з барної стійки недопиті рештки і якийсь невідомий добродій,що аж вилискує,наче змащений вершковим маслом,запропонує мені випити ще.А я мовчки повернуся у свій номер,щоб
розчинитись в простирадлах,прикласти до вушної раковини мушлю та міцно спати під оргазми океану.
Бейлісу більше не кортітиме.
-Ти мені губу порвав,ідіот!-кричить вона,торкаючись болючого місця і роздивляючись кров на подушечці вказівного пальця.
Він задоволено знизує плечима,наче й хоче поспівчувати,але вперто робить вигляд,що це трапилось зовсім випадково.
Вона ображено намагається втекти з ліжка,до найближчого дзеркала,але.
Він навмисно міцно її цілує,саме туди,де помітно гематомну ранку,притискає плечима до подушки і витирає внутрішнім боком долоні вологий від сліз ніс.
-До весілля загоїться,дурненька.
Завтра вона купить свій перший в житті тест на вагітність і зрозуміє,що стане однією з тих наречених,які виходять заміж пораненими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273477
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.08.2011
Помада мітить комір його сорочки, наче свою територію.
Погляд шматує вологу від дотиків внизу живота білизну,
Кожен гарячий подих ділить оргазми порівну
і ти, наче схиблена мумія, сохнеш за ним.Визнай.
Пишеш йому серцем теплі, затишні вірші-може,
він згадає їх, повертаючись зранку додому на підпитку...
Пережити б ще один аномально холодний серпень,
зціпивши зуби проковтнути його, наче голку, вушко якої
тримає нестерпно міцна, акрилова нитка.
Один дивиться їй прямісінько в душу і бачить на дні болото,
для іншого в ній відбиваються спалені запальничкою зорі.
Тобі, знаєш, потрібен хороший психолог,
що вилікує усі хворі залежності та шкідливі звички.
А, зрештою, роби що заманеться, я немаю нічого проти...
Ти залишила свій записник біля істеричних, розлючених хвиль,
тому він швидше за все приречений...
Це самий мізинець Греції, самий далекий її шматок.
Зупиняється мить і ти чуєш як пахне вишневий Captain Black,
як розчиняє повітря його недопалок, кинутий
у стерильний пісок.Відчуваєш,що за плечима сотні пройдених,
але таких непотрібних миль...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273475
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2011
Хочеш?Можеш іти!
Я зав'язую з легким алкоголем,
кидаю палити, фарбувати вії і говорити неправду.
Мою свідомість виїв до живого етиловий спирт...
Досить.
Сподіваюсь, так не буде постійно,так не буде завжди.
Весь мій одяг ще досі пахне тобою,
у ванній стоять дві зубні щітки...
Я втомилась від перебільшень, від нудних алегорій,
тепер катастрофічно пізно, або безнадійно швидко
перефарбовувати холодильник в чорне
і запихати туди власне серце.
Рештки життя скам'яніли,стали німі та потворні,
беззмістовні, нестерпні.
В шафі самотні вішалки,
тільки краватка скроні стискає, горло душить...
Хто мені зраджує-робить насправді сильнішою,
загартовує болем душу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273088
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2011
Думаєш, Господь читає молитви,
які приходять йому в листах на електронну пошту?
Вмикає автовідповідач, щоб потім слухати твої сповіді?
Мабуть, усі шляхи доступу тепер переповнені,
бо Він надто часто п'є ношпу і підозріло мовчить...
Серця в інкубаторах майже дозріли,
ще трохи і їх зможеш придбати у супермаркеті.
Знаєш, мене все життя вчили бути зразковою,
носити у волоссі пістряві бантики,бути близькою
сірим, приземленим масам...
А я...що не ідіот-знущаюсь і на нього,
мов голодна собака,гаркаю!
Ходжу до людей назовні м'ясом.
З часом усе може змінитись.
Я нормально спатиму, куплю собі будинок біля озера...
Там будуть усміхнені діти, дні народження, Різдво.
Там буде все,що мені зараз треба,там будемо ми удвох
пити щастя нереально великими дозами.
Тільки нехай, коли я вкотре дзвонитиму до неба,
слухавку зніме Бог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273085
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2011
Ми з покоління надто звужених судин,
пропалених цигарками легень,
неадекватної свідомості LSD.
Ми з дня у день регенеруємо в
безнадійних, схожих на тварин людей.
Загнаних у свої домашні вольєри,
прибитих ступнями до приймачів...
І кожен хоче змінити хоча б щось у своєму житті,
але вкотре змінює тільки шпалери,
замість того, щоб зробити ремонт душі.
Ми з покоління гвалтівників та істеричних розлучень,
відчаю, непорозумінь, стосунків, де всі одне одного
просто мучать...
Ми з покоління жорстоких, нецензурних слів,
що колючим дротом обмотують шию.
Їжі,яка викликає ожиріння і рвоту,
штучної косметики, яку тільки інша косметика змиє.
Ми покоління виснажене наслідками ейфорії,
Богом забуті, молимось тепер на бігборди
й плазмові екрани.
Ми надто розкуті,вперті,горді...
Ми покоління суцільних стресів,
залежностей та поранень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272765
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2011
Я б загубилась зараз десь у Празі,
на одній з її затишних вулиць.
Щоб відчувати як пахне карамеллю бруківка
і топляться під сонцем зефірні дахи.
Наче закоханий в заварну каву прибулець,
нестерпно милий, наївний...
І скільки б ти мене не просив,
скільки б умов не ставив.
Я всеодно притягаю собою
змащені ефірним маслом полюси,
мої сенсори надто яскраві.
Сиділа б на терасі і пила подихами небо,
таке мереживом надумане...
П'яніла б від цвітіння магнолій,
не відчувала б на собі одягу,майже гола,
танула б по тобі парфумами.
Я б загубилась зараз десь у Празі,
наляканим котиком, щоб муркотіти
на теракотових підвіконнях.
Я б знайшла тебе за теплим, молочним вітром.
Я б намалювала тобі на обличчі поцілунками сонях...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272675
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2011
Я відчуваю крізь сон дивну присутність
невагомого тіла поряд на ліжку...
Ніби мене проковтнув Бермудський трикутник,
але приємно смакуючи,ніжно.
Непритомнію під вологим простирадлом,
а вікна розплющують повіки до параду планет.
В грудях застрягло гроно,хмільне,виноградне.
Я, зриваючи з себе шкіру, кричу душі:
-Забирайся,нестерпна, геть!
Серце поранене шматком криптоніту,
пише листи на латині з адресою:"Космос".
Всередині тихо і млосно...
Не читай їх,вони тебе можуть вбити.
Тамую подих ковтком міцного віскі,
щоб відчувати твій Сатурн наосліп.
Декілька років поспіль наповнювати спогади
розчином солодких мікстур,
рвати їх на собі без анестезії, різко.
Пришити струмом думки до плоті, обережно, ретельно.
Нехай снують довкола павутину...
Твій дотик відверто хтивий, інтимний,
від нього тремтять коліна і спадають тонкі бретельки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272668
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2011
В кімнаті темно, ти по підлозі ходиш боса,
щоб відчути її серцебиття.
В порожньому ліжку залишився осад
з минулих ночей, які Він гострим лезом відтяв.
Мовчить телефон, забитий дротами у стелю.
На стінах лабіринти, дороги, каньйони.
Всередині так, наче почав гуснути гелій
і ти надто легка, зневоднена, сонна
одягнулась у чорний ситець, щоб розчинитись
в одній з сотні черничих келій.
Читатимеш молитви, не застібнеш
власну душу на верхній ґудзик...навмисно.
Щоб бути легковажною, існувати тихо й безглуздо.
Може, колись тебе таки помітить Всевишній
і зробить обличчям Cosmopolitan,
позуватимеш там для нього оголеною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272281
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2011
Знаєш, коли мені стукне 72, ти
зможеш не бачити мої зморшки,
обвислі,втомлені народженням дітей груди?
Оберемки сивого волосся, хворі, онімілі руки?
Скажи мені, ти будеш бачити під нігтями бруд,
відчувати у скронях глухий, ненаситний стукіт?
Цілувати сухе,зморене часом обличчя,
дихати мною, наче киснем?
Навіть, якщо мій стан майже критичний,
коли все ламає суглоби і всередині болем тисне...
Крапельниці висмоктують з вен життя літрами,
душа вивертається, сивіє і терпне.
Ти не будеш всього цього бачити,
якщо будеш бачити серцем...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272278
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2011
Мені іноді не вистачає чогось,
я впевнена, що важливого.
Кожного разу надто терпкий наркоз
від хронічної нестачі сміливості.
Я зламаний, тихий годинник,
прибитий цвяхом до блідої стіни.
Ти знову у всьому винний-
мене, мов пігулку, в собі розчинив.
Від безсоння під очима мішки з вугіллям,
на долонях розмиті літери.
Ці судоми у грудях божевільно сильні.
Весь грим з обличчя болем витерли.
Я б знімала про тебе фільми,
довгі, інтригуючі, спонтанні...
Знаєш, такі як в Каннах,
на великих екранах,ніби я геніальний Спілберг.
Стільки несвідомої втоми, забутих справ
та дзвінків, зазвичай,пропущених.
Ці руки з мереживом вен до істерик мені знайомі
і ці риси обличчя на дні чашки в кавовій гущі
залишають на серці автографи,як подразнені, нестерпні оскоми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272006
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.07.2011
Зовсім неважливо,
чи можеш ти створювати полотна, такі як Ван Гог,
вправно володіти мечем, розмовляти на есперанто...
А в неї нервово сіпається ліве плече,
вона сама собі лікар, сама собі Бог.
Тільки на небі поки для неї немає жодних вакансій.
Навіщо тобі очі, якщо вони не вміють плакати?
Кому ти розкажеш про те, як болить від нудоти шлунок?
Лежиш у кутку безнадійна й налякана,
ніби в душу хтось кислотою плюнув.
Це серце давно знеструмлене,
стіни тиснуть на втомлені скроні...
Мізки з'їдають поволі сумніви
на смак черстві та солоні.
Вона запрограмовано ковтає опіум,
ріже себе по живому минулим.
Від нього в утробі порожньо, тільки сирітський притулок,
зношена сорочка бавовняна, спогади старі та сутулі...
Лишають по тілу опіки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271808
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2011
Не залишай мене ані на півхвилини,
я ще зовсім беззахисна,щойно вилізла у тебе
з-під ребер...
Ти ж мені винен
найбільший шматок вершкового неба!
Давай зіграємо у твістер,
щоб відчувати необхідну серцю близькість.
Щоб було надто гаряче та тісно
розводити багаття тертям двох
спраглих, ненаситних тіл й навмисно
тамувати, наче подихи, ці пожежі водою,
якою розливається без одягу збуджений Ніл.
Я у волосся заплету жасмин й корицю,
втомленою рукою поставлю на плиту
незайманий чайник.
Давай зашторимо темрявою спальню...
Нехай моє ім'я тобі щоночі сниться.
Серце вкрилось солодкими маками.
Відчуваю кожен твій дотик під шкірою.
Ти для мене більш, ніж просто значимий.
Я від щастя хочу нестримно плакати.
Але,віриш, моїх сліз ніхто не повинен бачити,
бо вони тектимуть з душі навиворіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271668
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.07.2011
Це зовсім таки незначний апокаліпсис!
Я знаю, що зможу вижити і знову писати
всілякі дурниці на кухні вночі.
Це поки єдиний справний сірник, що моє серце,
мов смолоскип, запалює.
Зроблю ще один дублікат ключів.
Щоб не тривожити твій космічний сон.
Стану старим, наче світ, китом і тебе,мов
стиглий планктон, з'їм.
Невиліковно-дивний, цинічно-впертий синдром,
що складає собою пазли з руїн
Колізею.Ти замість шпалер на стінах думками
майбутнє малюєш,наносиш ними назви далеких,
забутих сивими предками країн, а
моє ліжко, на щастя,стоїть не за феншуєм.
Ми, коли сваримось, то тільки навіжено,кидаючись
oдне в одного з опалу табуретками.
Жбурляючи у обличчя недопалки.
Ми, коли довго і смачно цілуємось
вуста стають схожими на медові соти...
Я-спокусниця Єва, ти мужній естет Адам.
Тану в обіймах вкотре та повторюю в соте,
що я тебе ніколи нікому нізащо не віддам!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271592
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.07.2011
Знаєш, є такий подих...
на зрізі губної помади.
Коли ти нею ніжно контур обводиш,
коли власні вуста, наче трояндовим маслом гладиш.
Груди хвилею піднімаються вгору,
пасмо рудого волосся неслухняно падає вниз.
Я обожнюю, коли ти так тихо і хрипло говориш,
немов під ногами нишком тріскає сухий хмиз.
Я ховаю до скриньки дві манірні, зухвалі сережки,
які ти нестерпно любиш мені одягати у вуха.
А ще, пам'ятаєш, квартиру, в якій ти колись донедавна мешкав?
Як забував вимикати у ній світло, яку музику щоночі слухав?
Здається, що від спогадів залишились непомітні рештки...
Ніби на підвіконнику непритомні від спеки мухи...
Засоромлені поцілунками шия та вилиці, відчинені навстіж
спраглі на спокій аптеки...
А ще пам'ятаєш,нашу улюблену вулицю?Гірчичний будинок
з терасою на даху?
Дешевий, подріблений в безодні сумки солоний крекер?
Пам'ятаєш як важко ти тоді зітхнув,
яким приреченим було твоє лице,
коли я вкотре цитувала напам'ять Сенеку:
"Цезарю багато чого не дозволено саме тому, що йому дозволено все."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271363
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.07.2011
Ти завжди знаєш як буде краще...
Як мені сьогодні вдягтись, з ким розмовляти, що з'їсти.
Вчасно повертаєш борги, нічого не відкладаєш у довгий ящик
і пальці в тебе тонкі, немов у піаніста.
Ти ними б'єш до синців клавіші, душиш стопою педалі,
Стаєш все дедалі вправнішим,
читаєш мені моралі...Мало, зате ефективно.
Своїм отруйним жалом.
Пронизуєш мізки, наче трутень.
Ти самозакоханий мамонт, що насаджує моє серце
на гострі бивні.
Шию обіймає ланцюжок, вкотре зціплю його губами.
Залишатиму на ліжку сліди від чашок,
залишатиму на ньому чорничні плями...
А він виїдатиме мене до м'якоті, грануватиме мене,
наче дорогоцінний камінь.
Тоді всі ексцентричні вм'ятини на спині глухим,
мінорним відлунням, розбитих об стіни мого будинку пляшок,
почнуть гоїтись.
Я знову сьогодні не спатиму,
треба забути про час і зламати годинник.
Усвідомити, що накоїла...
Сісти нарешті спокійно за грати
з останнім словом підсудної:"Винна".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271259
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.07.2011
Немає протиотрути від емоційних зривів,
постійних мігреней, нудоти...
Ці стихійні лиха в мені такі невловимі,
майже як кульки ртуті невловимі на дотик.
І в кожної з нас позаду-неадекватне дитинство,
фатальні стосунки, рештки фарби на волоссі
як ехо минулих протестів...
Коли думки на папері виливались анапестом й
ми з тобою по мокрих волокнах вештались наосліп босі.
Вірили в те, що дрібною рештою у гаманці
можна позбутись похмілля,
затиснути твою руку у власній руці надто сильно...
Не боялись цих відвертих поцілунків, незрілих, ранніх
у батьківській спальні.
Намагались побачити океан у порожній,
забитій іржею ванній.
А зараз одержимо біжиш до вітрини, де можна побачити власне обличчя.
Можна в соте придбати сукню, яка тобі зовсім не личить,щоб заспокоїти нерви.
Замовляєш собі вина на голодний шлунок, медитуєш під вуличну арфу.
Носиш важке, інфіковане серце у розшитому бісером клатчі ,а варто?
Якщо знову сама просиш рахунок,
допиваєш своє "біле напівсолодке"...І довго, нестримно плачеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270908
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2011
Як мені набридли чоловіки з спиртним
і лицемірні вороги з улесливими компліментами...
Кортить бути тобі сенсом, звичайним, простим,
надійним,
залишати на чай пенси, за котрі ти потім
,скориставшись моментом, купиш собі снодійне.
Будеш пити його літрами , консервувати
в ньому власне серце, щоб не боліло надто,
а потім різати себе шматками паперу й
прикладати до ран змочену у вині вату.
Ти доросла дівчинка, повертаєшся додому після
двадцятої цигарки...
Рідко коли думаєш мізками, пишеш наче грамотно,
проте вульгарно.І тим паче, завжди карбуєш
у пам'яті тих, хто був вагомим і багато для тебе значив,
розвантажував у ночі вагони, щоб на кожному з ваших
завжди останніх, безнадійних побачень дарувати тобі
всесвіт, парфуми, прикраси й поміж цих
душевних інцестів
ставитись до тебе як до беззахисної принцеси, навіть
якщо ти не варта й зламаного песо.
Зручно, мабуть, коли тобі в нижню білизну
пхнуть брудними пальцями зім'ятий долар?
Коли совість обвуглилась від сотні гріховних пожеж...
Коли тобі на плечі кладуть хрест завдовжки у ціле життя...
Приблизно.
І ти виснажена, спрагла та квола його несеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270367
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2011
Навіть якби я розрізала власні груди скальпелем,
ти б всеодно не побачив наскільки велике у мене серце.
Переписуєш життя під старою, зім'ятою калькою
і руки від втоми поволі терпнуть.
Екрани душі стали німі й чорно-білі,
вкрились кометним пилом.
Я так жадібно й ненаситно
небо без столових приборів їла,
що останнім шматком таки подавилась...
Іноді в мої сни, немов у порожні кімнати,
приходить Бог...голодний, безпритульний, босий.
Він лягає поряд хворий, щоб трохи поспати...
Цілує мене у скроні й тихо говорить:
"Як добре,що ти лікуєш мої стигмати
й ніколи нічого в мене не просиш..."
Фотосинтез ламає мені суглоби, кожен
рух, кожен подих і дотик
стає до нудоти бридким та нестерпним.
Навіть якби...
Та ти б всеодно не помітив наскільки велике у мене серце!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269867
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2011
Мама завжди запитує "Ти куди?"
Хоча, звісно, про все давно знає...
Одяг пронизує цигарковий дим,
шлунок промитий алкогольним чаєм.
Підбори ламаються об вологу бруківку,
Сухий кашель рве горлянку вперто.
Це ж так до смішного наївно
шукати собі героїнових богів серед
звичайних смертних.
Ти нестерпне більмо на моєму оці,
розфарбованому вугільно-чорним олівцем.
Серед всіх педантичних, надмірних емоцій,
що змінюють моє лице, я сьогодні обираю таку,
з якою Бродський розповсюджував істини,
наче спекулянт, під своїм сірим, розхристаним,
затертим до ниток плащем.
Я не знаю чиє ліжко власним тілом сьогодні грітиму.
Де забуду нижню білизну, розлию нові парфуми.
Проте, вкотре залишу броньовану, мов двері,
душу відкритою.
Щоб всі мої колишні музи, наче залежні,
у римовані рядки повернулись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269533
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2011
Немає нічого теплішого, ніж рукав твоєї клітчатої сорочки,
коли ти ним мене притискаєш в обіймах до себе...
Мої плечі нанизані на кострубаті вішалки,
думки утворюють словами складний, заплутаний ребус.
Немає нічого милішого, коли ти переляканим кошеням
зазираєш в душу і залишаєш на ній подряпини
розкидані навмання.
Я тоді неодмінно мушу, щоб не трапилось,
одержимо повторювати пошепки твоє ім'я...
Закреслити б власну тінь по сантиметру,
ключі від дому жбурнути у відкритий простір,
змінити б щось в собі, для початку принаймні фах,
сісти в перший ліпший потяг...
З думкою, що не така як всі, що не формат.
Ніби з тебе зірвали шматки виснаженої плоті.
Забили у скроні щось пекуче та гостре,
ніби приправили мізки гірчичним зерном.
Ти різко озвучиш мені вирок "шах",
а я всеодно
сатирично посміхнусь, відповідаючи тобі "мат".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269504
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2011
Здавалося б… Все позаду…всі трагедії зіграні,
театр не потерпає більше від синтезу наших з тобою колишніх
ролей.
Музика, архітектура, живопис,голі,здобні жінки з
навіженими тиграми,
що їм облизують груди.
Багато лікеру, подертих панчіх та зламаних застібок.
Заповнені в щент вольєри, де завжди тхне спаленими нервами,
де волого і брудно...
Коли часто буває нежить і ти вкотре ловиш на собі сторонній погляд,
який за тобою вже декілька тижнів стежить.
Здавалося б… Все давно постікало у відкриті каналізаційні
люки літніми зливами та шлунковим соком.
А я ще досі залишаюсь надто вразливою,
тому закупорюю судини гострими спеціями і почуваюсь не те,
щоб щасливою, зате надійно.
В мене до тебе затяжне, одержиме бароко,
в мене до тебе сни...розбещені, летаргійні.
Здавалося б все минуло, тільки під нігтями, з боку стегон
та посередині, де між ключицями вм’ятина...
Я ще досі відчуваю твій запах.
Безалкогольна ніч думками виснажує, нагнітає, квапить.
І я знову від всіх цих рапсодій не спатиму...Наче невпійманий злодій,
наче збентежені легким порно незаймані атоми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269131
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2011
Ми з тобою суцільна галактика, зіткана з дешевого вина,
довгих фільмів і пожовклих клаптиків паперу, ріжемо простір
навпіл, фарбуємо стіни у синє.
І коли ти зверху...Я завжди дряпаю тобі спину.
Рубці газетним почерком дають інтерв'ю у
порожніх квартирах,
вимикають світло опівночі, наче боючись ненароком спалити сонце...
Паркет душі поволі болем просочується і тоді
частіше здається , що я її вб'ю.Штрихпунктиром.
Або залию горлянку свинцем.
Ти цілуватимеш моє лице, купуватимеш речі зношені
і як завжди, на виріст.
Знаєш, коли до тремтіння...
Уся принциповість-
до нудоти , до найвищої міри зразкова
викидається у смітник.Коли під рукав залазить
мурашкою втома,
тоді не метро, а твоя м’яка, тепла, зніжена
обіймами шкіра натомість мене повертає додому.
Мовчи.
Бо коли ти вкотре мені щось доводиш, все кипить,
наче шматок бекону, кинутого у воду.
Твоя чашка зеленого чаю
нагадує отруйне лоно з паростками свіжої цвілі.
Буває ж так, що другої половинки просто немає,
Коли ти, мабуть, таки народилась ціла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268747
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.07.2011
Особливі речі трапляються з особливими людьми.
Завдяки спільним зусиллям та неабиякому ентузіазму на світ з'явився перший друкований тираж збірки "Серветкова лірика".
Спасибі людям,які трапляються раз і на все життя,ви у мене найкращі!
Тому,
всі,хто замовляли та бажають отримати екземпляр "Серветкової лірики" звертайтесь!
Я чекатиму з нетерпінням;)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268705
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 05.07.2011
Сьогодні слухала серцебиття птахів
під фото Пола Маккартні з цигаркою між зверхніх,
промовисто впертих пальців.
В голові застряг твій рельєфний відступ,
голий, змащений кунжутним смальцем.
Я не знаю для чого існують ночі, в яких губиться
нижня білизна і збивається ритм серця...
Розріж мене навпіл, наче стиглі, пружні томати,
і у солоній воді замочуй, поки я не затерпну.
Дай мені свою долоню, я за неї буду триматись.
Навіть, коли боляче, навіть,якщо нестерпно.
Я, наче Пізанська вежа, вивертаюсь дугою
тобі на груди,
волосся цупким мереживом обплітає шию.
Звичайний будень
перфекціоністки...
Наводжу лінзою пластмасового ока
відверту різкість.
Щоб він вкотре насупив носа і приречено запитав:
-Ну в кого ж ти така вперта?
Ця дискримінація, здається, таки расова.
Я темношкіра, запечена сонцем жінка,
яка заради тебе ладна померти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267846
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2011
Я старий, надірваний криком наголос
на новій, ще теплій від фарби палітурці.
Я завжди буду потрібною, щоб не трапилось.
Ніби зім'ятий виворіт твоєї зношеної часом куртки.
Я сухий, хриплий від ангіни розділ,
яким починаються перші сторінки твого сценарію.
Повітря важчає від гірких подихів, наче після
чаю з смородини, нерви натягнуті,
мов струни на твоїй мовчазній скрипці.
Таке коротке ім'я, а займає ціле серце.
І ,мабуть, все це
через те, що прокинулись ми сьогодні не
зовсім в Лондоні.
Я нерозмінним центом роблю наші
зустрічі теплими й довгими.
Загортаюсь в непомітно тонку з любові
плаценту, стаю твоєю як фізично так і духовно.
Щоб в епіцентрі подій ти взяв розхристану,
відчинену навстіж душу і її вагомим сенсом наповнив.
Щоб примусив стати м'якими та мокрими ці солоні очі-мушлі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267776
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2011
Я б справді сьогодні в тебе залишилась наніч,
але всі ці годинні пробки в легенях, чужі телефонні розмови
з криками.
Порожні картонні коробки, які хтось у під'їзді разом зі
зношеними джинсами викинув...
Мені виїдають кислотою пам'ять.
Тому вкотре залишатиму у теплому ліжку дрібну монету,
щоб прокидатись з тобою поряд.
В мене у грудях італійська Vендетта, яку ти на один
гудзик поглядом застібнув.
А в мене ж так, чим більше всередині я розбита,
пригнічена, хвора...
Тим витонченішою здаюсь зовні, усе в мені красиве і усе личить.
Мої серця увімкнені в розетку, як хвилі, сейсмічні
розливаються по стінах коротким світлом
від настільних, гірчичних ламп.
Думки складені по шухлядах за абеткою.
Іноді дивлюсь на тебе і мені здається, що бачу як Гітлер
пестить сонних немовлят довгими, тонкими пальцями.
Штовхаю боляче у спину, залишаю на ній синці.
Нехай ницо і підло,вибиваю
ліктями рештки ніжності, але як приправа до м'яса,гострої.
Я наосліп наводжу приціл і витинаю з тебе себе пострілом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267301
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2011
Дивак, як ти?Я сумую за твоїми фото.
Ще досі поливаєш її улюблений мініатюрний кактус?
Намотуєш на шию металевий дротик?
Прасуєш її сукні, такі витончені, велюрні?
Я тепер кожного разу, коли їду в метро-непритомнію.
Від тонни в'їдливих поглядів, що на мене асфальтом тиснуть.
Хочеш розповім тобі свою історію?Написану солодким верлібром,
глибоку, двотомну...
Де сторінки дихають фібрами трояндових пелюсток, ніби навмисно,
тамують рядками кисень і він гусне...
Руйнують внутрішній спокій.
Дивак, я не впізнаю твого обличчя!
Звідки сиві пасма у волоссі і мішки під очима?
Мені здається, твій стан більш, ніж критичний...
Він ховає руки по кишенях і мовчить,знизуючи плечима.
-"Знаєш, яке ліжко залишає подряпини, судомить тіло
холодними простирадлами?
Яке слізьми та ліками в агонії заляпане?
В якому тебе лейкемією зрадили...
Коли твоє серце
без неї спустошене, рване?
Лікарняне."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267052
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2011
Я створюю власну планету, вирізаю шматок атмосфери,
заливаю її сиропом.
Розум-флегмат, серце-холерик...
Б’ються об заклад, грають на душу в покер.
Прошиваю її наскрізь мідними нитками,
ситцем рву на озонові діри.
Розчиняю вином, щоб вона могла зникнути
у прозоре тло, непомітно-сіре.
Я звикла себе витрачати...На сон, думки і на тебе.
Моє полотно пряжене, залишає малюнком опіки.
З серця бере початок солона Амазонка, ковтки застрягають
поміж рельєфних ребер.
Рушниці в долонях евкаліптом заряджені, тіло посічене
сонцем брунатних тропіків.
Я відламую скелі, мов печиво, шматками і кладу до рота.
Нехай мокнуть від свіжої слини.
Вітер пестить оголені плечі, робить натяк на легку еротику...
Очі у тебе схожі на стиглі, вологі чорні маслини.
Все всередині плутається ліанами і терпне від єдиного дотику.
Я створюю власну планету, створюю її за твоїм ескізом,
у невимовній ніжності,п’яною...Я накладаю на все, що зовні
матріархальне вето,відкриваю туди,де завжди всередині тепло
безкоштовні візи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266579
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2011
Made me learn a little bit faster
Made my skin a little bit thicker
Makes me that much smarter
So thanks for making me a fighter!
Бий!я не пручатимусь, чуєш!?Бий!Щоєсили, прямісінько в шлунок,
нехай рветься і пускає соки!
1:0 - я відкрию рахунок, щоб зрізати тінь з власних вуст.
Вони давно нікого вже не цілують.Тільки плюються
кислотними монологами, щоб оприлюднити внутрішній спокій.
Старий програвач, на ньому тонка, скрипуча мелодія,
від неї тремтять мигдалини, переплітаючи пальцями часу спогади.
Я колись часто кусала внутрішній бік щоки і повторювала собі:"Терпи.Тільки не плач!"
Такі спроби рідко бувають вдалими.
Змий!Змий з себе чорнило!Дивись як воно стікає з водою, повторюючи контури тіла.
Я давно не читаю газет, вони вправно виконують роль туалету на підлозі у квартирі Папуги.
Я втомилась...
Припинила любити людей і тут відразу всім мене закортіло,
всі стали такі невимовно щирі, горлаючи:
"Ти унікальна!Хочу бути тобі, якщо не коханцем, то просто другом."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266560
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2011
Це холодна пустеля, суха, алкогольна з шматками льоду
і долькою лимона.
А не ліжко...
Навіщо ти його вкотре словами стелиш?Надто пізно ж
повертати до каси квиток, прилипати поглядом до пустого перону,
тому натомість-
залишаєш по собі тонкий післясмак, меланхолійно-залізний.Тамуєш
поміж сторінками втому, сохнеш пелюсткою...
Він каже, що ти складна, заплутана, завжди різна.
Милується тобою, коли спиш, годує з долонь грейпфрутами.
Хребет душі від надмірної ніжності може зламатись, кісткою хруснути.
І,мабуть, ще одна телефонна лінія неба обірветься десь посередині розмови
З рудим, курносим янголом.
Увімкни нарешті праску, твоє серце таке неохайне, воно часто мнеться.
Мрії завжди, мов діти, щасливі та босі грають в квача, не діляться льодяниками.
Набивають синці,ламають людей, як іграшки.
А ти скільки не просиш, в тобі нервові клітини кожним подихом кричать,
створюють паніку, щоб в кінці кінців, взяти пляшку і запхнути в неї цидулку,
без вагомої на те причини жбурнути її далеко разом із хвилями...
Нехай, мов знеболювальні пігулки, океан їх днями розчинить!
Твої нігті думками гострими спиляні,
вітальня обростає поволі мохом...
Очі стали надто карими й пильними.
До наступного життя залишається ще зовсім трохи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266243
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.06.2011
У неї на кожен випадок є сукня.На кожен настрій,
емоцію вона вдягає одну, а потім наступну.
Кидає виклик у полохливий, вбогий на відчуття смаку соціум.
Огортає себе багряним шовком, груди і стегна мереживом,
чекаючи поки усі довкола замовкнуть.Заздрісні погляди перестануть стежити
за кожним рухом, кокетливою зрадою, вона виливає на себе його улюблені парфуми
й вкотре не відчуває запаху.
Він сьогодні зніматиме з неї ідеальну сукню,
невагомо легку й неприступну , де на бірці писатиме Prada.
Іноді самотність-це сидіти навпроти людей, які безперервно цілуються
і відчувати нестерпну відразу.Коли свідомість до стоту виснажена, до
огидного п’яна.
Вона полює щоночі наполегливо, вперто,
одягнувши на себе екзотично-шалену сукню від неперевершеного Galliano.
У нього сувора військова шинель, серце,пробите її очима.
Вона смачна, тендітна, в маленькій чорній сукні від Chanel,
його богема, ілюстрована щастям прима!
Така до божевілля одержима, незалежна, робить його знервованим,
хворим...Робить спантеличеним, обережним.
Спокутує всі свої гріхи ліцензійними сукнями від Dior
і ніколи йому не належить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265933
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2011
Востаннє, я, мабуть, засинала тверезою чотири вічності тому.
Завжди неадекватна, з гільзою поміж ключиць, наче зерна чайного дерева по Цейлону, розсіяна.
Завжди така, що не лікує свої стигмати, заповнює шлунок цигарками і кавою.
Зазвичай- міцною чорною, подвійною.
Зібрати б всі свої безсоння і задушити в обіймах.
Нехай сни, мов слайди, заповнюють порожнечу.
Я іноді справді схожа на вбивство...жорстока, багатосерійна.
Ти мене ніколи не викриєш, наврядче знайдеш...
Готуй для гарячих сліз свої мужні, м’які, затишні плечі!
Дозволь мені взяти псевдонім, одягнути перуку і довго, розпачливо плакати,
сидячи в залі очікування, а потім кинути власне минуле до камери схову
і назавжди поїхати з дому.Навіть, якщо надто сильно тремтітимуть руки, щось всередині болем різко обірветься.
Я всерівно відчуватиму хаотичний, безладний стукіт...
Бо в моєму тілі для тебе лагідно б’ється два втомлених,
безнадійно відданих серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265861
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.06.2011
Так як пахне твоє зап’ястя, свіжим сандалом і кмином,
так і я, коли дістаю з шухляди чистий аркуш, щоб написати
діагноз хворим на дистонію римам, розчиняю собою повітря.
Тоді воно не здаватиметься настільки хтивим.І я ніколи, мабуть, таки не викину
зношені днями сандалі.Залишаю тобі натомість ночі-викидні, залишаю на серці
камінь.
В мені совість прогнила персиком, мігрені дряпають скроні
наскельним розписом, наче печерні люди.Я затискаю внутрішні клапани,
і розмовляю з Господом, ніби за барною стійкою виливаю текілою душу
прямісінько йому на груди.
Моє зневоджене тіло, вкрите смарагдовим ситцем, так смачно, тихо говорить...
І якщо він мені ще досі сниться, то ми повинні прокидатися поряд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265589
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2011
Ти настільки тонка матерія, що мені іноді важко тебе розгледіти
серед кілометрів прочитаних книг,
крізь абзаци рядків, недоречно розставлені коми...
Ти неадекватна, космічна істерика, паранормальне явище, жінка-прибулець!
Про тебе пишуть в газетах на перших шпальтах, твої ідеально загострені скули
диктують стандарти, нові канони.Шия напружена чорним лебедем.
Ти мені настільки знайома, що
здається ще мить і я перетну нелегально усі кордони,
жбурнувши в прострір пропалені цигаркою візи.
Щоб ти нарешті збагнула чого насправді варта.Пакуй валізи!
Клей на конверти раритетні марки, завтра нас з тобою зверхньо
зустріне Монмартр!
Мереживо на стегнах, наповнені вершками груди, хода як
еротичний почерк, ти,мов тонка, меланхолійно зніжена Гертруда,
підводиш вином вуста й вугіллям очі.
Подих тамую сонетом Шекспіра, ненароком зникає пульс, німіє шкіра.
Ти ховаєш під серцем ножиці, щоб обрізати хвіст натхненним
моїм кометам...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265391
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2011