New Y@rk girl

Сторінки (1/5):  « 1»

Згасають навіть найщіріші почуття

Осінь.
Одна  з  моїх  улюблених  пір  року.  Кожної  осені,  як  за  помахом  чарівної  палички,  я  знаходжу  нове  натхнення,  але  не  цієї.
На  жаль  ця  осінь  запам*ятається  мені  лише  глибокою  порожнечею.

"Ця  зустріч  -була  запланована  на  небесах"-  так  думав  він.
"Ця  зустріч,  не  була  варта  втраченого  часу"-  так  думала  вона.

Літо-осінь-зима-весна-і  так  приблизно  3  роки.

Різні  халепи  чекали  на  них:  непорозуміння,  зради,  сварки,  обіцянки,  потім  примирення.  Та  весь  цей  час  він  беріг  єдину  надію,  бути  разом  з  нею,  кохати  її.  Він  бачив  в  ній  свою  дружину,  матір  своїх  синів  і  дочок.  Але  замість  казки,  кожного  разу,  він  отримував  пекло.  Що  слуговало  причиною  такої  її  поведінки,  не  знала  навіть  вона.  Скоріш  за  все,  вона  просто  боялася  почуттів.  
Він  почав  змінюватися,  ставав  більш  сміливим,  почав  казати  всю  правду,  рідше  дзвонив,  більше  приділяв  свого  часу  вже  не  їй,  а  друзям.  І  одного  разу,  в  якийсь  "дурний"  момент,  його  кохання  обірвалось,  як  касета,  на  якій  закінчилася  музика.  Та  в  цей  самий  момент  музика  заграла  в  неї.
Він  змінив  касету,  на  іншу,  легшу  музику.  Йому  набрид  той  важкий  рок,  який  вона  йому  влаштовувала  всі  ці  роки.  Тепер  в  нього  грає-шансон,  старий,  легкий  та  знайомий  зі  шкільних  років.
Вперше  у  житті  вона  відчула  справжній  страх  втратити  його,  назавжди.  Було  запізно,  йому  набридли  вічні  обіцянки,  не  забравши  жодної  речі,  він  просто  вийшов  з  її  життя,  залишивши  лише  щілину  не  прикритих  дверей,  щоб  вона  могла  бачити,  як  він  пішов,  до  іншої,  зовсім  не  схожої.
Початок  був  не  поганий,  вона  не  пила  і  курити  не  починала,  була  вища  за  це.  Замість  цього,  кидалася  на  шию  кожного,  хто  хотів  її  приголубити.  Їй  було  самотньо,  душу  рвало  від  пронизливого  болю  і  жалю  до  самої  себе,  їй  не  було  кому  росказати  про  це,  сама  була  винна  і  жалітися  було  б  проявом  самозакоханності,  а  вона  була  зовсім  іншою.  Вона  була  ладна  покохати  кого  завгодно,  аби  забути  його,  та  все  то  пекло,  що  колись  пережив  він,  повернулось  до  неї  бумерангом  зі  100  кратною  силою.  Кожного  дня  проїжджаючи  його  станцію  метро,  вона  вдивлялася  в  обличчя,  в  надії  зустріти  його.  На  всі  свята  та  вихідні,  музика  грала,  як  гучніше,  щоб  не  чути  власних  думок,  навіть  вчитись  почала,  аби  не  мати  вільного  часу.  І  все  нічого,  аби  він  не  був  так  близько  до  неї,  не  спільні  друзі,  місця  де  проводили  разом  час,  все  повертало  її  туди.  
Серце  почало  калатати,  як  ненормальне!  Написав!  Так  це  не  вперше,  але  спілкування  тривало  близько  двох  годин,  вона  встигла  розридатися,  заспокоїтися,  зненавидіти  його  та  знову  покохати.  Колись  він  пообіцяв  їй  ніколи  не  втрачати  надію  та  завжди  боротись  за  їх  кохання  і  не  дивлячись  на  його  теперішні  чудові,  спокійні  стосунки,  вона  згадуючи  про  це,  пообіцяла,  на  цей  рас  лише  собі,  змінитись  і  повернути  хоча  б  його  прихильність,  а  з  нею  і  любов.

Колись  вона  викинула  ключі  від  свого  серця,  щоб  те,  нікому  не  досталось.  Тепер  її  завдання  знайти  потрібний  ключ  до  його  замкненого  серця.

"Це  кохання,  не  було  варте  таких  нервів"-  помилково  вирішив  він.
"Це  кохання,  варте  щоб  ради  нього  вилізти  зі  шкури"-  вирішила  вона.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407021
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.03.2013


F**kin Perfect

ты-чертов  идеал!
я  ненавижу  тебя  за  то  что  ты  весь  такой  правильный,  ни  капли  креативности,  фантазии,  спонтанности.
всегда  все  знаешь  наперед,  планируешь  все  до  мелочей,  ты  умен,  интересен,  с  тобой  всегда  есть  о  чем  поговорить  или  хотя  бы  послушать  что  ты  говоришь.
с  тобой  даже  не  из-за  чего  поругатся-это  просто  нереально  раздражает,  хотя  другая  на  моем  бы  месте,  была  бы  просто  счаслива  найти  себе  такого  принца.
видимо  это  опять  я-ненормальная.  Ты  буквально  носишь  меня  на  руках,  делаешь  все  что  взбредет  в  мой  больной  мозг,  никогда  не  отрицаешь  и  не  сопротивляешся.
ты-чертов  идиал,  неужели  ты  никогда  в  своей  жизни  не  делал  того  о  чем  можно  пожалеть  или  что  то  нереально  опасное,  дурацкое,  нелепое.
меня  удивляют  и  захватывают  те,  кто  может  себе  позволить  спонтанность,  но  ты  не  такой.  По-этому  я  ухожу  молчя.
Без  слов,  слез,  соплей.  Я  всегда  была  силнее  тебя,  я  не  боюсь  темных  проулков,  таксистов  и  злых  собак.
Верю  в  судьбу,  не  принемаю  законов  и  неизбежностей.  Верю  в  все  самое  лучшее  в  людях  и  в  то  что  могу  изменить  мир,  или  хотя  бы  тебя.
На  вопрос  "ты  любила"  отвечяю  четко  и  сразу-"нет".  Хотя  на  самом  деле  не  знаю  как  это.  Ты  заставляешь  мое  сердце  бится  быстрее  и  это  не  метафора,  так  и  есть,  но  я  никогда  не  смогу  сказать  что  это  любовь.  нет,  только  не  сомной!
Я  не  скучаю  за  тобой,  я  не  ревную  тебя  на  растоянии.  я  вообще  могу  забить  о  твоем  существовании,  если  ты  мне  долго  не  звонишь,  ты  мне  не  безрозличен,но  я  не  люблю  тебя.  Ты  мне  просто  дорогой  человек,  не  любимый-дорогой!
я  это  пишу  сидя  напротив  тебя  понимая  что  скорей  всего  ты  зайдешь  и  прочитаешь  все  это,  но  прошу  тебя  не  обижайся,  это  ведь  просто  мысли  вслух,  для    незнакомых,  но  не  для  тебя)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269250
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 08.07.2011


мысли

как  часто  вы  рассказываете  о  своих  чувствах?  могу  поспорить  что  ваши  ближайшие  друзья  не  знают  и  60%  того  о  чем  вы  думаете  и  что  считаете  правильным,  а  все  потому  что  мы  не  склонны  доверять  кому  либо.  не  спорю  практически  у  каждого  из  нас  есть  человек  которого  мы  считаем  лучшим  другом,  но  посудите  что  будет  с  вами  когда  вам  с  этим  самым  другом  больше  не  будет  о  чем  поговорить,  а  поверьте  такое  возможно  когда  знаешь  человека  довольно  давно  и  видешся  с  ним  как  минимум  раз-два  в  неделю,да  и  по  телефону  вы  переговариваетесь,  как  минимум  через  вечер.  и  тогда  вам  обоим  не  чего  не  остается,  как  найти  себе  временную  замену  с  которой  вы  будете  общятся  о  поблемах  минувшей  дружбы,  недостатках  друг  друга  и  прочее.
Одиночество-это  наш  маленький  мир  в  котором  мы  закрываемся  от  других  под  предлогом  "я  никому  не  нужен"  на  самом  же  деле  нам  самим  это  нравится  и  зачястую,  мы  сами  виноваты  в  нашем    одиночестве.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261876
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 27.05.2011


вона

я  люблю  одну  дівчину,  не  те  щоб  я  була  лизбійкою  чи  ще  щось-ні.  
Вона-це  моя  подруга,  іноді  я  милуюся  нею,  іноді  не  розумію,  але  завжди  люблю.
Вона  мені  і  сестра,  і  мама,  і  дитина,  і  коханка.  Все  це  поєднує  в  собі  одна  дорога  моєму  серцю  людина-подруга.
Наше  спілкування  почалося  досить  не  звично.  Приблизно  4-5  років  тому  я  вкотре  змінила  школу  і  потрапила  туди  де  мені  судилося  залишитися  разом  з  нею.  Доросліша  ніж  всі  інші,  добре  розумілася  в  музиці,  багато  читала,  така  собі  величава  неформальна    "леді  в  чорному"  і  я,  маленьке  "кошеня"  в  рожевих  окулярах  (рельне  уточнення)  знову  покинуте  на  самоті,  все  нове  і  дивне,  таке  з  чим  раніше  не  доводилося  стикатися.
Приблизно  через  декілька  місяців  почалося  наше  спілкування.  Вона  та,  що  навчила  мене  бути  кимось,  повірила,  дала  надію,  але  все  ж  була  далекою  від  мене.  З  кожним  днем  я  все  більше  захоплювалася,  але  марно  Вона  не  підпускала  до  себе  в  душу  нікого,  навіть  мене.  З  роками  ми  стали  найкращими  подругами,  зараз  я  знаю  про  неї  багато,  та  не  можу  бути  впевнена,  що  це  не  її  нова  витівка  щоб  не  пускати  мене  до  своєї  душі.  Вона  ніколи  не  була  хорошою  подругою,  у  всіх  ситуаціях  вона  казала  болючу  правду  не  зважаючи  на  почуття  інших,  якщо  мені  погано  саме  вона  мені  казала,  що  винна  в  цьому  лише  я,  якось  ми  просиділи  3  години  мовчки,  в  ночі  по  телефону.  Я  дивилася  кіно,  а  вона  просто  мовчала,  без  питань,  втішать,  або  докорянь  знаючи,  як  мені  було  боляче  і  як  її  мовчання  мене  вбивало.  Та  саме  тоді  я  зрозуміла,  що  не  зважаючи  на  всі  її  приниження  мене,  Вона  -найкраща  подруга.Та,  з  якою  років  через  двадцять,  ми  будемо  сидіти  в  кафешці  і  розмовляти  про  нову  колекцію  CHANEL)
До  речі  цілується  Вона  дуже  добре*

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261130
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.05.2011


LONDON

Лондон,  никогда  не  думала  об  этом  городе  как  о  чем  то  особенном,  простой,  самый  обыкновенный,  даже  местами  скучный,  серый  и  дождливый,  но  сейчас  именно  он  решает  нашу  судьбу,  никогда  так  близко  и  никогда  так  далеко  мы  небыли  друг  от  друга.  
 "не  оставлю"  -  в  эти  слова  у  меня  не  было  веры,  но  ты  заставил  меня  думать  сердцем  и  я  згорела  под  лондонским  дождем,  до  тла!  Пути  обратно  нет!  однажды  впустив  кого  то  в  душу,  он  больше  не  вернет  тебе  ключи,  как  бы  ты  не  старался  выбросить  его  вещи  через  балкон  с  криками  "никогда  не  возвращайся",  но  потом  все  равно  прощаешь  плачя  у  него  на  плече.    
 Лондон-  такой  далекий,  Лондон-  такой  одинокий,  иногда  меня  сравнивают  с  лондонской  погодой,как  ты  говоришь  "тебя  фиг  поймешь  ",  все  потому  что  я  боюсь  что  ты  уйдешь,  навсегда,  так  и  не  вернув  ключи.    
 никогда  не  верю,  ставлю  рамки  в  отношениях  с  близкими  и  знакомыми,  претворяюсь  счасливой,  но  только  ты  понимал  как  для  меня  это  важно-  быть  свободной  и  не  зависимой!  
 "  сильные  девочьки  не  плачут"  так  я  говорю  своей  сестричке,  но  видимо  я  сильная  только  на  публике,  а  в  реальности?  
иногда  я    размышляю  о  Лондоне,  о  его  холодном  дожде  и  вечному  ветру.  почему  туда  ,  так  далеко  от  меня,  почему  в  этот  бездушный,  покрытый  серостью  деловых  костюмов,  каменный  город?    
 нет,  я  не  хочу  быть  твоей  "лондонской  погодой",  хочу  согревать  тебя  теплом  солнечных  лучей,  гладить  твои  волосы  ветром,  охлаждать  твое  тело  холодными  каплями  дождя.  я  буду  в  каждом  твоем  вздохе,  движении.  никогда  так  близко  и  никогда  так  далеко.  
 ты  знаешь  обо  мне  все!  от  моего  любимого  блюда  и  цветов  до  марки  белья,  ты  изучал  меня  2  года,  да,  мы  никогда  не  сливались  в  бложенстве,  но  мне  всегда  хватало  твоих  прикосновений  именно  они  заставляли  меня  верить  в  то  что  я  желанна  и  к  тому  же  кофе  в  постель  у  меня  и  так  было,  этим  ты  меня  и  покорял-  без  корысной  любовью  и  надеждой.  
 будущее,  ты  его  любил,все  время  планировал  совмесные  поездки,  жаль  что  ни  одна  из  них  так  и  не  осуществилась.  ты  мой  гид  и  я  не  только  о  всем  что  ты  мне  показал  здесь  в  киеве,  ты  открыл  мне  глаза  на  многое  в  часности  на  лондон,  ни  один  человек  не  расказывал  мне  об  этом,  наполненом  снобизмом  городе,  с  таким  запалом  и  восхищением.    
 ты  знаешь,  мы  такие  разные  и  на  наших  футболках  всегда  будет  написано  разное:у  тебя-  "I  LOVE  LONDON"  у  меня  "I  LOVE  NY"  мы  такие  же  разные  как  и  наши  любимые  города.  строгий  london  и  такой  беззаботный,полный  жизнью  и  всем  что  с  ней  связано,  new  york.  
 такой  скрытный-ты,  такая  открытая-я,  как  мы  вообще  могли  пересечься  в  этом  мире,  а  с  чего  началось,  смс  в  одном  из  social  network  и  предлжение  в  троем  сходить  в  кино  на  премьеру  avatar,  после  этого  первое  прозвище  "  нострадамус  в  юбке"    и  покатилось  все  как  по  андреевскому  спуску)    
 начало-  это  то  что  всегда  приятно  вспомнить  дойдя  до  края  пропасти.  вот  только  для  нас  это  только  начало,  начало  нашей  жизни,  просто  друг  без  друга,  новой  жизни  для  кого  то  лучшей,  для  кого  то  возможно  нет.    
 и  сейчас  сидя  ночью  в  кровати  я  пишу  это,  слушая  нашего  любимого  Yann  Tiersen  и  думаю  о  тебе  .  
 скорей  всего  я  преувеличела  нашу  значимость  друг  для  друга  и  всего  что  происходило,  но  мне  хотелось  написать  это  именно  так,  как  в  одном  из  романов  моего  любимого  Януша  Леона  Вишневского.  ну  нет  у  меня  таланта  писать  все  красиво  и  изящно  зато  мне  легче  стало.    
 ты  мой  englishmen(англичянин),  а  я  твоя  little  girl  (darling,  sunny  and  dear)твоя-  громко  сказано?  я  знаю  ты  бы  неприменно  так  сказал,  но  это  правда)  
 ты  знаешь  я  из  тех  кто  верит  что  в  фильме  про  проститутку  в  конце  все  поженятся,  такая    я  наивная))  
 не  забывай  кино,вкусняшки,  игру  "вопрос-ответ",  сушки  и  тот  день  когда  ты  положил  под  крышку  своего  телефона  ту  бумажечьку  из  приглашения  с  надписью  "влюбленные"  .....

дорогому  другу)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261122
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 23.05.2011