| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Я атеїст. Людина, яка заслуговує смерті за віруваннями більшості релігій, з подальшими муками в позагробному житті. Не просто муками, а стражданнями придуманими найжорстокішими, найфеєричнішими уявленнями людських думок. Навіть не всі віруючі можуть освідомити наскільки це жахливо. Нас весь час цим лякають:"Покайтесь!! Покайтесь!!!", кричать вони. Люди бояться і "каються". Ось так. Б'ють лоби об землю, неспроможні підняти їх ввись, подивитися у глибину безодні, що не має ні початку ні кінця у часі і просторі - бо там сидить бородатий отець, творець всього живого і не живого, вседобрий і вселюблячий. Стоп. Вседобрий? То нащо ж мені потім мучитися? На людей посилаються земні страждання через те, люди не слухають його, маючи власну волю, якою він сам їх і наділив? Якось не всерозумно виходить. І моє найулюбленіше. Вважати своє творіння за рабів, які повинні поклонятися і служити взамін на "вседобро і ласку"? РАБИ?? ВАС ЦЕ ЗАДОВІЛЬНЯЄ? Де ваша гордість, з якою ви можете його запитати:"А ще чи не тісно тобі ділити свої хороми ще з доброю парою тисяч інших богів?". Тому, читачу, я тебе попрошу - коли ти наступного разу відкриєш біблію, чи коран, чи інші "святі писання", прочитай їх свідомо, вдумливо. Вони є головним джерелом атеїзму для здоровомислячої людини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430825
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.06.2013
Не говорив тобі ніколи цього я,
Що ти є найпрекрасніша на світі..
Те, що широка є душа твоя,
І розум вже не той що мають діти.
Що у очах твоїх блакитна синь,
Неба того, що одне над нами..
Й коли їх бачу - відступає тінь
Невпевненості, що була роками.
Що образ твій тендітний я повік
Бачити один лише волію,
Коли ж волосся загортаєш ти на бік
Втрачаю розум, я божеволію..
Ніколи не казав що усмішка твоя
Душі моєї радість і розрада,
Й робити все і завжди буду я
Щоб ти завжди лишалась рада.
Що голос твій від музики миліший,
Від Цепеліна звуків мелодійних,
Й коли говориш ти - він є сильніший
Шести замків душі моєї сильних..
Та це усе зрівнятися не може з тим,
Що сильне, щире, трохи хитре, та чарівне
І ти найбільш причарувала мене цим -
Душею, що в тобі мов весна квітне.
Не говорив… Та це мені хотілося кричати!
Найважче це знайти слова, коли справді є чого сказати..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261628
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2011