| Сторінки (9/816): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 | » |
Причаститись променем весняним
О такій піднесеній порі!
Бірюзово-ніжним океаном
День тече у горла димарів.
І пташки, прудкі, немов рибини,
В’ються серед водоростей віт:
То пірнуть у спінені хмарини,
То зненацька вигулькнуть на світ –
Цятками, мов стружка шоколадна!
Вітерець вигойдує бджолу,
Грядочки́, розстелені, мов рядна,
Зачекались на дбайливий плуг.
Все таке пульсуюче і свіже –
Притуляйся серцем і брини!
Слухай, як холодне лезо ріже
Во́гкий ґрунт, і зу́бці борони
Хрумкотять скоринкою землиці...
Як співають пружні рівчаки,
Шурхотять у нетрищах лисиці
І сухі розламують гілки…
Як ріка, мов на акордеоні,
Награє експромтом щось своє,
Й за плечима крила безборонні
Наростають, збільшують об’єм –
Лиш лети у просинь і світися,
Хай хмеліє щастям голова!
У захмарно-бірюзових висях,
Як весна, вже вкотре відродися –
Молода, заквітчана, нова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726221
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2017
Жінко з ребра Адамового,
з весни,
квітко з Едему райського,
неземного!
Ти, що шукаєш миру
серед війни,
правди в олжі лукавій,
в невір’ї – Бога.
Світло твоє – маяк
поміж диких бур –
вирве благий вітрильник
з тенет утрати.
Віра твоя – міцний
непохитний мур,
сміх твій словам байдужим
надійні ґрати.
Ти, що прийшла у цей
незбагненний світ
стати комусь опорою
і натхненням,
вірною Пенелопою
край воріт,
вічним гріхом і вічним
благословенням.
Ти, що прийшла продовжити
рід людський,
серед руїн і воєн
зійти світанком...
Так і блукаєш нетрями
навпрошки,
клопотів і обов’язку
вічна бранко.
Вірю, що дні твої
не п’янкі меди,
часто гірчать неспокоєм,
полинами…
Ти, що даєш життю
заповітний вдих,
світ освіти любов’ю
і молитвами!
[img]https://ukontent.files.wordpress.com/2017/02/16810879_712368845598315_717233099_o.jpg[/img]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722270
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2017
Березню мій вербовий,
сонце у молоці!
Хмар сизопері сови
в променів під приці-
лом. І не втекти нікуди
від перемог весни!
Завтра вже так не буде –
тільки тепер і ни-
ні – ця неповторність миті:
крапля, а в центрі – світ,
свіжа гуаш блакиті,
руніка верховіть,
ґрунту набухле тісто,
перша щетина трав.
Проліску стало тісно,
плівку землі прорвав –
вигулькнув синьооко,
мов переможний стяг!
Впевнено, дужим кроком
рухається життя.
Будять пташки діброви,
смолами плачуть пні…
Березню мій вербовий,
вибухни і в мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721429
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.03.2017
Якби ж то знати, що там буде далі –
Які падіння й обрії нові?
А час летить і тисне на педалі,
І в цій гонитві ти вже сам не свій…
Бо пережитих днів не наздогнати
І не впіймати втрачену мету…
І добре, що тепло своєї хати
Не дасть у прірву впасти на льоту.
Що вогник той привітний, найрідніший
До себе кличе з диких манівців!
І світ стає прозорішим, теплішим,
А ключ – великим скарбом у руці.
Приходиш відігрітися в кубельце,
Лишаєш за порогом свій тягар,
І щиру простоту приймаєш серцем,
Як дар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721181
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2017
Тіло моє – весни вмістилище,
Вітер збиває з ніг!
Видно, сезон зими закрили вже,
Довшими стали дні.
Стягую нерви, як шнурівками, –
В’яжу в тугі вузли…
Пружно бринить асфальт автівками,
Води летять углиб.
Сонце – млинець пухкий, умочений
В білі вершки хмарин.
Давні сліди зимових злочинів
Стерли за ніч вітри.
Але на те й весна-цілителька:
Латка до латки – й світ!
Серцем вертаю знов до витоків,
Думка – швидкий болід.
Далі і далі – вгору сходами,
Вище хіба що сни!..
Вкотре на цій землі відродимось
Пролісками весни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720274
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2017
Дорога стелиться снігами –
Цупка стерильна пелена.
І кінострічка панорами
Біжить у рамочці вікна.
Таке німе красиве ретро
У ґлянці білої зими!
Летять у безвість кілометри,
Мережить гума килими.
Дерев ондатрове убрання
У стружці інею ряхтить…
Це тимчасове обмирання,
Ця перестуджена блакить,
В якій ні поруху, ні звуку,
Хіба що пирсне горобець.
Мороз пропхав колючу руку
Мені за теплий комірець,
І так пощипує зухвало, –
Мовляв, попалася, ага!
І за́шпорів пекучі жала
Пульсують спазмами в ногах.
А я хапаюся вустами
За пару дихання твого,
Мов літо те́плиться між нами,
І лід розплавлює вогонь!..
Летить захекана автівка
Крізь охололу плазму дня…
І ми удвох, і ця мандрівка
В сідлі залізного коня.
[img]http://i1.r24.me/AROFgOEAj6Lp-c800x600.jpg[/img]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2017
[img]https://pp.vk.me/c639922/v639922407/1091/Sp-YY2SaTYI.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c639922/v639922407/10cc/GfircNp8xYQ.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c639922/v639922407/10e0/FoKEMDJtwgY.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c639922/v639922407/10ea/5MhNeymi0-w.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c639922/v639922407/1024/mnR8QLgUgTc.jpg[/img]
Січневий ранок. Снігу стоси.
Терпке повітря горло дре,
І водохрещенські морози
Скриплять суглобами дерев.
Ялинка пишна і зелена
Напнула з паморозі шаль,
І Ра́дова*, мов наречена,
Закута в матовий кришталь,
Переливається водою,
Вітає сонце молоде!
І молитовною ходою
Між берегами люд іде –
Напитись чистої водиці
І просвітліти ще на рік!
Пухкий, мов з хутра рукавиці,
З кущів злітає білий сніг.
І в цій святковій благодаті,
Напившись чистих молитов,
Ми повертаємось багаті
На світло, щедрість і любов.
*Радова – річка, яка протікає через селище Перегінське.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713138
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 19.01.2017
Є час для родинного затишку, світла й тепла,
Вітального слова, обіймів і рідного кола,
Коли закосичена хата, мов біла сова,
Кошлатим крилом пригортає і кличе до столу.
І простору робиться більше, і згустки вогнів
Крізь матову шибку сочаться назовні медами.
Несуть благодать ці святочні усміхнені дні,
Як східні царі, що приходять в оселю з дарами.
І ось тобі золото, ладан і мирт запашний,
І пригорщі білого снігу, як вовна, густого…
Від першого слова розписаний шлях твій земний:
Із глини – у попіл, із попелу – в небо, до Бога.
А поки – радієш, хапаєш кожнісіньку мить,
У колі тісному тобі, як у космосі, вільно!..
І щось ностальгійними нотками в серці щемить,
Коли ти прокручуєш пам’ять, мов кадри із фільму.
А в ній стільки світла, тепла й лімітованих див!
Тому і чекаєш між буднів родинного свята,
Допоки у Вічності час тебе не розщепив,
Як атом.
[img]http://s02.yapfiles.ru/files/1029484/_derevnya.gif[/img]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711219
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.01.2017
Коли Різдво колядкою дзвінкою
Постукає у шибку крижану
І доторкне пресвітлою рукою
Душі твоєї приспану струну,
Щось ворухнеться, чисте і високе,
Десь там, на денці. Вгору навпрошки
Зашелестять чиїсь дрібонькі кроки,
Як в рукавичці теплій копійки –
Твої, заколядовані, щасливі…
І закортить повірити в дива,
Такі закономірні і правдиві,
Як перша зірка в переддень Різдва,
В якій є щось прекрасне й таємниче!
Як шурхання вертепної ходи,
Що дзвониками за собою кличе,
Карбує візерунками сліди…
Як храбустіння снігу, чимось схоже
На соковитий хрумкіт кавуна…
І на тобі – благословення Боже,
І благодать на серці неземна!
Хіба для щастя більшого щось треба?
Коли по вінця радісних думок!?
Чи то зірки дзвенять на денці неба,
Чи в рукавичці жменя копійок!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710654
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 07.01.2017
Чим пахнуть перші дні Нового року?
Смачним імбирним пряником в руці,
Кислинкою грейпфрутового соку,
Багрянцем журавлини в молоці…
Морозним трунком лісової хвої
Із нотками солодких мандарин,
Екзотикою кави запашної,
Заморською гірчинкою маслин…
Шампанським золотистим і грайливим,
Молочним шоколадом на фользі…
А ще – таким простим і добрим дивом,
Якого так очікуємо всі!..
І світлими надіями на щастя,
На звершення, гармонію і мир,
На те, що рік прожити вкотре вдасться
З близькими і потрібними людьми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709881
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 02.01.2017
[img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t31.0-8/15590812_944873505612319_5724272112918717744_o.jpg?oh=b955a568f99e0ee7b03f9a32dfb3d0a6&oe=58AFC51F[/img] [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t31.0-8/15625678_944873662278970_2106388964238381245_o.jpg?oh=012fcd327f6a65e627f5e26fb3a5ba10&oe=58EF0DE6[/img] [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t31.0-8/15625851_944874942278842_3149486726971470944_o.jpg?oh=49286c1600b0480fb0f3413274f0cddf&oe=58ED6850[/img] [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t31.0-8/15626313_944873285612341_4381318461022047505_o.jpg?oh=c520dbb43ede20d776bb3e02a5a796ac&oe=58F6C49D[/img]
Передріздвяний Львів – зимове диво!
На шоколадні плитки площ і стріх
Стікає вечір, темний, наче пиво,
І піною шумує білий сніг.
Ряхтять вогнів льодяники барвисті,
І ваблять апельсини-ліхтарі…
Ялинка у святковому намисті –
Серед зими різдвяний оберіг.
Із приймачів доносяться колядки,
Передсвятковий ярмарок гуде!
Заманюють яскравим крамом ятки
Щасливих заклопотаних людей.
А там – тепленькі вироби із вовни
І керамічна писана краса,
І гальби з пивом, пінисті і повні,
Й вишивані добротні чудеса!..
І пряники медові у глазурі,
Пахуча шинка, сало, і хлібець!
Музичить на дротах, мов на бандурі,
Раптово увірвавшись, вітерець.
У фарах і гірляндах довга траса…
І я від щастя свічуся, хмільна,
Немов з ялинки зірвана прикраса –
Ота, найяскравіша, най-най-на…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707569
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2016
Люди шукають людей, щоб зігрітися трішки,
Будні зимові розбавити і метушню:
Пити какао і хрумкати разом горішки,
І милуватись палким пасадоблем вогню.
Взувши на ноги бабусині вовняні капці,
Вкупі гортати журнали і фотоальбом,
Погляд губити, шаріючись, між ілюстрацій,
Бо від взаємності доторків те́пло обом…
Щось говорити про фільми й книжкові новинки,
Хором співати, збиваючись з темпу, пісні…
Мріяти спільно про пахощі свіжі ялинки,
Про новорічний такий несподіваний сніг,
Що храбустітиме, мов накрохмалена вовна!..
Про кольорові гірлянди у вікнах квартир…
Люди шукають людей, ця потреба – духовна,
Десь підсвідомо закладений орієнтир:
Бути із кимось, так легше повірити в диво
Напередодні пресвітлого свята Різдва.
Люди знаходять людей – і від цього красиво,
Множиться щастя в повітрі і справжні дива!
[img]http://www.look.com.ua/pic/201503/1024x768/look.com.ua-117677.jpg[/img]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706460
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2016
Схоже, зима – календарна, справжнісінька, свіжа!
Плями чорнильні дерев на папері снігів…
Світ молодіє, немов перекинулась діжа ─
І розіллявся кефір уподовж берегів.
Щось неймовірне і світле витає в повітрі:
Мов у дитинстві, ти й досі ще віриш в дива,
Де звичайнісінький сніг – це пушинки на вітрі,
Що сповіщають наближені кроки Різдва.
Коло за колом мотає дистанцію часу
Ревний дзиґарок, поскрипує десь у кутку.
В серці плекаєш, немов новорічну прикрасу,
Мрію про свято, тендітну, яскраву, крихку.
Ще один рік – подарунок добродійки-долі,
Ще одна змога надихатись вволю теплом,
Де за столом у близькому родинному колі,
Мов до святинь, до людей припадаєш чолом.
Мовчки зсередини світишся, тішишся збоку,
Дякуєш Богу і просиш надалі того ж!..
Грудень – остання глава у нотатнику року,
Все, що найкраще, в наступний бери і примнож.
[img]https://detstvo.md/wp-content/uploads/2015/11/ssw.jpg[/img]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704000
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2016
Цей перехід несподіваний з осені в зиму,
Від кольорів та експресії у монохром...
Так прозаїчні думки переходять у риму,
А мимовільні симптоми у сталий синдром.
Ця несподівана втеча природи у сплячку ─
З розкоші і бароко́вості в мінімалізм...
Так перевтома душі переходить в болячку,
А самовтеча свідомості – ув ескапізм.
Так, заверши́вши із осінню свій поєдинок,
Дерево мудре відпустить останній листок.
Вміє змиритись природа, і ти вмій, людино,
Крик заглушити, нати́снувши впору «Caps Lock»…
Світло душі вберегти від буденної скверни,
Що іще треба, коли під ногами земля?
Поки живеш, не існує межі неповернень,
Ось тобі аркуш і спроба почати з нуля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701820
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2016
Вийдеш у двір, а довкола вершково-зефірно!
Канула осінь у лету – і жодних ознак…
Свіжість морозну природа вливає підшкірно,
Мов по краплині міцну чорну каву й коньяк…
Крутиться світ, посміхаючись, мружиш повіки,
Дух запирає стерильна густа білизна!..
Ця неймовірна зима, як віднайдені ліки,
Щось ворухнула в тобі – й зазвучала струна
Після тривалої тиші й вологих туманів,
Прілого листя і сивої дратви дощу!..
М’ятно-вершковою пінкою тане в гортані
Чисте повітря, впиваюся ним досхочу!
І розумію, як мало потрібно для щастя:
Білої тиші в душі поміж вітру і злив
І розуміння того, що усе тобі вдасться,
Адже зима – це пора для очищення й див…
Чаю гаряче горнятко і вовняні капці,
Ніжних зимових картинок у стрічці новин,
І за вікном – дивовижно легких декорацій,
Ніби вершковий зефір на прилавках вітрин...
[img]https://pp.vk.me/c837726/v837726864/a7f3/pYOtnXWx0IQ.jpg[/img]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700691
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.11.2016
Перші дні листопада не тішать медовим теплом,
Крізь невидиму тріщину в небі сочиться волога.
Перепрілого листя вздовж вулиць вузьких намело,
Оксамитовим килимом стелиться мокра дорога.
Розкорковую спогад про літо – зелений, густий,
З ароматними нотками дині, чере́шень і ягід…
І так хочеться теплим асфальтом поволі пливти
У розлитий на овиді ніжно-кораловий захід.
Відчувати, як шкіру шафранову дублять вітри,
Напарфумлені травами й пряною сумішшю спецій…
Споглядати, як з темної пазухи свіжих модрин
Витікає вершковою кавою лагідний вечір.
Наслухати, як трелі пташині і брязкіт цикад
Заколисують овид, залитий кораловим сяйвом…
Закорковую спогад про літо і йду в листопад,
Де дорогу підсвічують мокрі ліхтарики-айви.
І нехай поруділого листя на гіллі катма,
І лежить під ногами сусальна летка позолота…
Та невдовзі постукає в шибку казкова зима,
І зрадіє натхненна душа, і спитається: «Хто там?».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698914
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.11.2016
Україна. Тридцяті… Холодна стерильна імла.
Я вже майже не сплю, але вірю, що все тільки сниться:
Я – змарніле худюще дівча із глухого села
Десь на Сході, а може, і в Центрі – яка вже різниця?
Холод лютий, як звір, пропікає мене до кісток
І судомою зводить живіт від голодної муки!..
Це остання межа, чуєш, Боже? Я майже за крок…
І коли я впаду, підхопи моє тіло на руки.
Поклади мене там – недалечко, побіля своїх.
На потріскані пальчики дмухаю, подихом гою…
А чи є у людської душі той найвищий поріг,
За яким ти вже більше не чуєш розпуки і болю?
Я не знаю, я просто дитина, зернинка мала
В цій звірячій машині, яку запустив сам диявол!..
Все забрали до крихти – ні двору нема, ні села,
У народу мого й на життя вже відібране право.
Україна. Двотисячні… Місто залите в бетон.
Смітники переповнені їжею, голови – брудом.
Ти шукаєш, де можна дешевше купити «айфон»,
Напихаючи шлунок масним калорійним «фастфудом»?
Зупинися й подумай: тридцяті, маленьке село
В коматозному голоді, кинуте напризволяще!..
Що ти знаєш про спрагу боротися смерті на зло?
Про терору червоного люту оскалену пащу?
Та нічого… А може, і добре, що це вже – архів,
Що десь там загубилась і я у стотисячних списках…
Інфіковані душі прогресом, тому і глухі,
Не розгледиш на відстані те, що не бачиться зблизька.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697240
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 28.10.2016
День – молоко учорашнє – холодний і сивий,
Золото листя поволі з’їдає іржа.
Жовтень скупий на тепло, але щедрий на зливи.
Ближче і ближче ота ледь відчутна межа…
Час, коли осінь так плавно перейде у зиму,
Пудрою інею вкриються сонні сади…
Входиш у світ, щоб послухати вічність незриму
В шереху крон, що відбились у плазмі води.
Як зачаровує щедра палітра осіння:
Охрове, мідне, багряне – строкаті мазки!
Річка у чистому сріблі шліфує каміння,
Ніби полоще твої обважнілі думки…
Ніби змиває усе непотрібне й погане,
Щоб прояснити присипане пилом вікно.
Небо пливе, як розлиті вершкові тумани,
Мох набирає вологи, мов грубе сукно.
Входиш в цю осінь – отак несміливо і стиха,
Грузнуть підошви – не ґрунт, а розплавлений віск!..
Сила якась невловима наказує: «Дихай…»,
Клітку грудну розпирає, аж чується тріск.
Все буде добре, здолаєш і смуток, і втому,
Начисто вибілить душу, мов аркуш, зима.
Знаєш, як добре вертатись до рідного дому,
Де не сама!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695678
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2016
[img]https://scontent-vie1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/14608860_879474648818872_6743820056167760604_o.jpg[/img] [img]https://scontent-vie1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/14524336_879471215485882_7276925852334991224_o.jpg[/img] [img]https://scontent-vie1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/14543793_879488628817474_1961371838487270898_o.jpg[/img] [img]https://scontent-vie1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/14570587_964768780319259_3848330126615731898_o.jpg[/img] [img]https://scontent-vie1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/14612385_964767140319423_5997921297213172156_o.jpg[/img]
Така розкішна осінь в Ірпені –
Натхненна, мов сама душа поета!
Відбите на красивих трафаретах,
Кленове листя падає до ніг…
Така розкішна осінь в Ірпені!
Така ошатна осінь на порі –
В забутому людьми і Богом сквері…
Мов янгол прочинив у казку двері
І підсвітив лимонні ліхтарі.
Така ошатна осінь на порі!
Така палітра в теплих кольорах
Проз неба перестудженого нежить!..
І світ, котрий поетові належить,
Вмістився весь на кінчику пера…
Така палітра в теплих кольорах!
Таких обіймів щирих і розмов,
Віршів, пісень і обміну думками!
Умитий жовтень срібними дощами
І світлом поетичних молитов…
Таких обіймів щирих і розмов!
І хтозна-де зустрінемося ще,
В який-такий новий, доречний спосіб?
А пам’ять збереже ірпінську осінь,
Єднання душ і посмішки, і щем,
Бо хтозна-де зустрінемося ще…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694043
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.10.2016
[img]http://imagine.pics/images/514/thumb-51468.jpg[/img]
Кілька відсотків вересня – зовсім трохи,
Щоб передати жо́втневі естафету.
Осінь – розкішна жінка у стилі бохо,
Є в ній щось від художника і поета.
Жовтогарячі крони та ірокези
Стримано-строгих сосен на видноколі…
Липне багряне листя, немов компреси,
До асфальтівок і залізничних колій.
Світла пора богемності, блиску й шарму,
Теплих відтінків золота, бронзи й міді!..
Осінь – подвійна доза натхнення в карму,
Вогкість ранкова й затишок пообідній.
В лісі – густі молока грибних туманів,
А поміж тим – сріблясте тороччя зливи…
По тротуарі трюфелями каштанів
Вітер-пісняр вистукує щось грайливе.
Кілька відсотків вересня – трішки-трішки…
Поки помірний градус тримає осінь,
Хочеться вийти з дому й пройтися пішки –
Просто наосліп…
[img]http://img1.picturescafe.com/pc/goodbye-september/goodbye-september_003.jpg[/img]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691757
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2016
Розгніваний вітер, мов аркуші, хмари зібгав,
Намоклі птахи обліпили дроти і антени…
Загостреним лезом впаде над судинами трав
Осінній листок і забризкає землю зеленим…
Є щось дивовижне у цій ностальгійній порі,
Як личить фісташкова ніжність її теракоту!..
Заштопаний дратвою мряки, зіщуливсь горіх,
Йому не кортить одягати крихку позолоту.
Ховаючи шию од вітру в легесенький снуд,
Думки – в капюшон, а холодні долоні – в кишені,
Блукаю розмірено, топчу підошвами бруд,
Молочним туманом задимлюю теплі легені.
Прокручую слайдами літо, вмикаю на «стоп»:
Здавалося б, стільки цікавого, є що згадати!..
Рябіє у пам’яті спогадів калейдоскоп,
Складаються пазлами різні події і дати…
Не треба жалів і прискіпливих слів-дорікань,
Усе, як належить природі: ні більше, ні менше…
Не дні поспішають, немов швидкоплинна ріка,
А ми летимо до примарних ілюзій і звершень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690250
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2016
Останки серпневі дотліють між айстрових китиць,
Кориця засмаги обсиплеться з теплих колін…
Безпечна природо, не встигнеш у літі прижитись,
Як вдарить по ньому на обрії сонячний дзвін!..
Уламки небесного люстра впадуть на дерева,
До берега жилаві руки заломить ріка…
І вийде руда й мовчазна із молочного мрева,
І мідну печать покладе на долоню листка.
Сирими мохами війне зі старої криниці,
Об камінь вологий ударить іржавий ланцюг…
І при́йдуть на слід її теплий багряні лисиці,
Гірчинка терпкої смоли залоскоче їм нюх.
І криком розбудять діброви сполохані сови,
Крильми з павутинок обтрусять пацьорки роси.
Посходяться верби, сумні, нерозважливі вдови,
Над саваном літа заплачуть на всі голоси.
І стане руда й мовчазна, і заступить півнеба,
Покотяться згарди у трави сухі й забряжчать…
І змириться мудра природа, і скаже: «Так треба»,
І прийме на серце впокорене мідну печать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688575
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2016
[img]https://pp.vk.me/c633829/v633829407/5f7e8/dPk9-sojHr0.jpg[/img]
Трави мої покошені,
Зложені в оборіг.
Літо пішло до осені –
Стрілило, як в батіг.
Стежі мої не пройдені,
Щезніть і не боліть!..
Ябко терпке вигойдує
Вчахнута суховіть.
Ой, не печи ня, світе мій!..
Ой, не скубіть, вітри!..
Звід підіпру трембітами,
Щоби не впав згори.
Подих-полин затримую –
Ой, не розвійся, ні…
Простір вібрує дримбою,
Рвуться волокна-дні.
Сонце – макітра з баношем…
Легіню, мій – не мій?
Може, за обрій рано ще?
Де ж той спокусник-змій?
Знову торгує душами
(циган, як не крути!).
Ябко терпке надкушене –
Жаль, що вкусив не ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2016
[i]Любі друзі по перу! З Днем Незалежності нашої неньки-України!
[/i]
Є в мене земля –
життєдайна, родюча, багата,
є мудрий народ,
працьовитий і чесний!
Є все:
освяченим зіллям
замаєна дідова хата,
що бойківський дух
до нащадків майбутніх несе.
Є в мене поля,
на яких ще мій прадід трудився,
у кожну зернину
вкладав оберіг молитов ,
і, скроплена потом і кров’ю,
роди́ла пшениця,
земля віддавала врожай
і вагітніла знов.
Є в мене сади,
яблуневі,
сливові й вишневі,
є щедрі дерева,
що гнуться від стиглих плодів…
Свічада бездонних озер
і річки кришталеві,
правічні ліси
і смереки стрункі й молоді.
Є в мене чудова сім’я
і велика родина –
цей прихисток тихий
від зради, брехні і тривог…
І в серці – оте невмируще –
моя Україна,
і вічний над нами
усміхнений, люблячий Бог!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685527
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2016
Що не кажи, а вересень ближче й ближче,
Ночі вже холодніші – до дрижаків…
Вийдеш у двір – і протяг між ребер свище,
Тільки думки, мов оси, такі жалкі.
Ніби усе, як завше: із літа в осінь,
Зі спекоти́ у золотень і теплінь…
Верби, іще смарагдово-пишнокосі,
В пасмах мілкої річки полощуть тінь.
Шану віддавши світлому Маковію,
Висохлі квіти моляться горілиць…
Внутрішньовенно впорскує ностальгію
Вересня доброзичливий посланець.
Що не кажи, а Спас – то прощання з літом…
Ніжаться поміж яблуками грушки,
Гріють на сонці в кошиках розмаїтих
Жовті, налиті медом, тугі боки.
Поміж п’янких кадильниць аромить зілля –
Спілого серпня щедрі земні дари…
___________________________________
Осінь твоя почнеться важким похміллям,
Ну, а сьогодні – літо, краса, привілля!
Тож посміхайся світові і... твори́!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684511
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2016
[img]http://www.playcast.ru/uploads/2015/09/30/15270296.jpg[/img]
Ніби іще не осінь,
лиш надвечір’я літа…
Сонця достиглу диню,
скупану в молоці,
полудень колихає
на яблуневих вітах,
променя світлий по́ніж
блимає у руці.
Лускаються горіхи,
серпень вітає Спасом,
яблука зашарілись,
пахнуть густі меди.
Збовтана тепла купіль
піниться житнім квасом,
і дітлашня грайлива
лащиться до води.
Пружна мембрана поля,
жваво кручу педалі,
змійку тонку виводить
гума тугих коліс!
Вкотре кудись втікаю
від суєти реалій –
в гори, туди, де в небо
соснами вперся ліс.
В душу мені дихне він
хвойним своїм кадилом,
у рукави й за комір
щедро сипне голок!
Скаже: «Моя дитино,
де ж це тебе носило?».
За кільканадцять метрів
мій упізнає крок.
Ніби іще не осінь,
наче уже й не літо –
ледве між них відчутний
цей надтонкий рубіж…
Жарить в обличчя сонце
жовтим своїм софітом,
серце стікає світлом,
ніби встромили ніж…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682719
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2016
Людино, краплино,
крихка і вразлива, цей світ –
така незбагненна й жорстока
подекуди штука!
Фортуна гукне
і зненацька промчить, як болід,
та це не поразка, повір,
а життєва наука.
Бо що вони варті –
облудні хисткі міражі?
Впіймаєш комету за хвіст,
а вона в тебе – жалом!
І заздрощі труться довкола,
мов чорні вужі,
а ти не вгамуєшся,
все тобі мало і мало.
І вкотре штурмуєш вершини,
скипаєш, гориш,
і дуриш себе, що десь там
заховалася мрія…
Спинися на хвильку якусь
і задумайся лиш:
пацьорка дощу мерехтить
на смарагдових віях
умитої небом землі,
а на гілці он тій
тріпоче листок малахітовий –
ніжний метелик…
А ген крізь розпатлані хмари,
як вовна, густі,
розхлюпався сонцем медовим
наповнений келих.
Хіба ж не у цій дивовижній
і звичній красі
ховається мить неповторна
й така незбагненна!?
І ти – перетинчастокрила
бджола в кулаці
цього макрокосму,
пульсуючий згусток у венах.
Нехай на планеті –
мільярди таких, як і ти:
дрібних, непомітних
в шаленому звичному русі…
Люби цю нестримну вібрацію
світу,
світи́ –
ти мусиш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682184
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.08.2016
Літо густе й пахуче,
тане квапливо серпень,
ніби смачний льодяник
в часу на язиці…
Вервиця днів збігає,
серце у грудях терпне,
спогади ще вчорашні –
дим у моїй руці.
В теплому лоні ґрунту
визріла вже картопля,
згодом холодне лезо
споре землі живіт…
Поміж дерев крадеться
вересень у пантофлях –
ніби навшпиньках вийшов
на полювання кіт.
Тане пломбірна кулька,
пружно вібрують оси,
сонце цілує очі
крізь полароїд лінз.
Літо моє пахуче
з ноткою абрикоси,
серце смолою плаче,
мов дерев’яний зріз.
Що ти мені залишиш –
теплий пресвітлий спомин?
Смак соковитих ягід,
вишень і кавунів?
Смалить медова спека
круглі тюки́ соломи,
кануть в сухій полові
мантри серпневих днів.
Стиглий цілунок літа –
спраглій душі відрада,
дрібка терпкої це́дри,
пахне мені й гірчить.
Серпню мій бурштино́вий,
я тобі дуже рада!
Вкотре на зламі вчуся,
як цінувати мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681629
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2016
[img]http://www.look.com.ua/pic/201209/800x600/look.com.ua-12607.jpg[/img]
Скільки мені лишилося з тих часів –
Рідного й не забутнього – не злічити!
Пахощі хвойні темних густих лісів,
Тепле гніздо лелече, на грабі звите…
Вечір, що пахне м’ятою й чебрецем,
Стежка-хідни́к, що завше веде до хати,
Комин у космос цілиться олівцем…
На видноколі – сині кити́ Карпати
Ув океані неба, у піні хвиль
Мирно вляглись погріти вологі спинки.
Хата моя осіла, мов корабель,
Серед лілових повеней материнки.
Вікна мої розчахнуті в білий світ,
Скупаний у медах, у траві пахучій.
Кличе подвір’я скрипом старих воріт,
Світять шибки́ у душу, мов лід, блискучі.
Рідного дому скромність і простота,
Все тут близьке – бери і затягуй шрами!..
Двері привітно рипнули: «Ех, Ната́…»,
Знову домів* прибило мене вітрами.
Стільки приємних спогадів що не крок:
Місяць повис на дідовому горісі,
Тут по черешні дерлася до зірок,
Скільки мені було тоді – сім чи вісім?
Там, під покровом затінку, між дерев ,
Груша тримала гойдалку за мотузки:
Я підлітаю – й страх мене не бере,
П’ятами б’ю повітря, мов скло, на друзки!
Ген біля хати тато, міцний, як дуб,
Вхопить мене і хвацько уверх підкине!
Я верещу, сміюся, кричу «Впаду!»,
Хоч розумію, паніка без причини…
Руки у тата дужі, для нього я,
Мов невагома гілочка чи стеблина.
Мить – і вже кличуть в мандри густі поля,
Сонцем рудим всміхається літня днина.
Вже наслухаю шерехи у траві –
Коників і джмелів дивовижні соло.
Мов парасольки сонячні, деревій
Кошики цвіту порозправляв довкола.
Світ був тоді безмежним, і простота
Чи не найбільшим дивом була й дарами!
Мов крізь роки відлунює те «Ната́…»
Голосом мами…
[i]*Домів – прислівник, діалектне, вживається у значенні «додому».
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680390
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2016
[img]https://scontent-bru2-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13767423_822211671211837_6321368988695001670_o.jpg[/img] [img]https://scontent-bru2-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13719695_822441477855523_3789264721103973114_o.jpg[/img] [img]https://scontent-bru2-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13717382_822377614528576_6847095996603756032_o.jpg[/img]
[i]Слово все-таки єднає... Навіть через кілометри і відстані.
Цю беззаперечну істину підтвердила триденна творча зустріч
у древньому місті Лучеську (старовинна назва міста Луцька),
яка зібрала на Волинській землі співавторів поетичної збірки
"Мислити і жити українно". Сказати, що було цікаво - це фактично
нічого не сказати! Бо вражень від творчої зустрічі, від спілкування
із приємними талановитими людьми і від насичених екскурсій
вистачить, як мінімум, на місяць, а яскраві спогади ще довго
грітимуть душу. Хочеться подякувати "винуватцям" цієї незабутньої
подорожі: упоряднику збірки Олександру Печорі, меценату
Миколі Серпню і організатору зустрічі Віталію Назаруку.
Ці козаки створили справжню казку для всіх нас, за що
їм глибока шана і безмежна подяка! Неймовірна атмосфера
Луцька з його давньою, цікавою історією надихнула і окрилила
кожного, подарувавши щонайкращі враження. Божого
благословення всім тим, хто вклав душу у це свято! А нашим
співавторам - щира вдячність за приємне товариство, тепле
спілкування і розвіртуалення! Ви всі чудові!
[/i]
Древній Лу́чеськ* – велич і краса!
Ти зустрів так тепло і гостинно!
Нам дали можливість небеса
Мислити і жити українно*.
Сканувати синю гладь озер
Поглядом натхненно і мрійливо,
І чудний будиночок химер*
Розглядати, мов казкове диво.
З невимовним трепетом пройтись
Лесиними світлими стежками,
Де бузково-жайворова вись
Стереже Колодяжне* роками.
Луцький замок виринув з віків,
«Доторкнись, відчуй…» – шепочуть мури.
Батьківщина славних козаків
Відчиняє брами у минуле.
В Берестечку й досі чути гул
Бойових гармат, що воювали,
Тут завзято розганяв Богун
Ворогів непроханих навали.
Мандри-мандри!.. В темпі, чимскоріш
Підганяють стрілки на дзиґарку –
В таборі смакуємо куліш
І п’ємо міцну козацьку чарку.
Світ тісний, хіба не дивина?
Начебто були чужими вчора,
Всіх в родину творчу об’єднав
Славний син Полтавщини Печора.
Ну, а Серпень – щедрий меценат –
Забезпечив друзям справжнє свято!
Хай Господь віддячить у стократ,
Бо для Слова робите багато!
А Віталій (той, що Назарук)
Показав усю красу Волині!
Друже, дяка за козацький дух,
Чоловічу вдачу і гостинність!
Дай нам, Боже, знову і не раз
Стрітись, обійнятися родинно!
Щиро долі дякую за шанс
Мислити і жити українно!
[i]*«Мислити і жити українно» - колективна поетична збірка,
яку упорядкував Олександр Печора.
*Будинок химер - найбільш колоритна житлова будівля в місті Луцьку.
Належить сучасному скульптору М. Голованю.
*Колодяжне - село в Ковельському районі Волинської області.
Тут свого часу проживала сім’я Косачів. Зараз це літературно-меморіальний
музей Лесі Українки.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678929
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.07.2016
Вільною… Тільки вільною – і ніяк!
Скільки охочих смикати за мотузки!..
Варто собі намітити певний шлях –
Серце готові вирвати і на друзки!
Що не лялькар – той бавиться залюбки,
Ні, щоб комусь опертися дати змогу…
Смикати, тільки смикати за нитки!
О, як кортить пограти в чийо́гось Бога!
Пасти покірне стадо. А від біди
Лиш присікати впевнено неслухняне:
Вправо чи вліво смикнешся – «Ти куди?».
Туго затягнуть нитку – і вкотре рани…
Те́рпиш, усе зализуєш і в кулак
Відчай стискаєш міцно – яке ниття там!..
Сильною, бути сильною, позаяк
Світ цей слабких не терпить, а ти – затята.
Тільки не смій зламатися, дати збій,
Хай там скубуть і смикають, як завгодно!..
Люди! Пощо соромитеся в собі
Людськості і свободи? Це ж так природно…
Ніби із лона матері через біль
Вийти, вдихнути Всесвіт на повні груди…
Просто навчіться бачити у собі
Ту чистоту затаєну. Ви ж бо – люди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677919
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.07.2016
Вона пахне
морською свіжістю
і J’adore,
і волосся її
вилискує,
ніби глянець…
В час, коли
надвечір’я змінює
свій декор
і ховає
за обрій сонця
палкий рум’янець,
вона входить
у літню спеку,
як гострий ніж,
розтинає
нагрітий прострір,
пульсує нервом…
І багряно кровить
небес
ножовий поріз
на густий і зелений
морок
старого дерева.
У відчинені вікна
протяги
хрипло дмуть,
і полощуть
солоні бризи
вуаль фіранок…
Вона пахне J’adore
і сниться
вночі йому:
на безлюдному пляжі
кутається в серпанок…
Мов простромлена
списом сонця
на тлі піску,
бронзовіє
і манить сяйвом
густа засмага…
І спиває до дна
поставу
її тонку
шоколадних
його очей
ненаситна спрага.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676129
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2016
[img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13502579_811132262319778_2625957323258217787_o.jpg[/img] [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13522840_811132808986390_294134222879994396_o.jpg[/img] [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13483084_811132798986391_7501938005307603988_o.jpg[/img] [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/13533020_811132088986462_6554847433532228678_n.jpg?oh=12133ddb16a25042ae24ec0139d0ea22&oe=57E9A10C[/img] [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/13533149_811138605652477_1758716898808540866_n.jpg?oh=6f4b63ddf4eb46617da11e427322d1fa&oe=5801DA90[/img]
[img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/13510797_811136168986054_6372789440072014701_n.jpg?oh=e41f648651eedd127eb730d89cacaea8&oe=57FE2AB3[/img][img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13498152_811142988985372_2356888393962656090_o.jpg[/img] [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13483321_811143052318699_3303415548752357076_o.jpg[/img] [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13528074_811143038985367_2340171258816800826_o.jpg[/img] [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13528598_811143062318698_3553874933033115147_o.jpg[/img]
Спекотний Львів. Мов плитка шоколаду,
Стара бруківка вуличок міських…
І день оцей – прекрасний Божий задум –
Себе нам відкриває залюбки!
Старі будівлі дихають минулим,
Мовчать про давнє стіни кам’яні,
Вони віків немало перетнули,
Та зберегли себе й до наших днів.
Тут кожен клаптик – справжня таємниця,
Лиш притули до каменю чоло –
І враз легенда древня обізветься,
Торкне своїм обшарпаним крилом.
Така краса ошатна й колоритна!
Вмостився під балконом ветхий лев,
Його розкішна постать оксамитна
У сяйві бурштино́вому пливе.
Стоїть Нептун з тризубцем серед міста,
Фонтанні струни солодко бринять,
І бризки, мов розірване намисто,
Розпирскують вологу благодать!
Аромить кава, кличе до кав’ярні
Густої пінки бархат золотий!
І сивочолі храми легендарні
Полощуть в небі вицвілі хрести.
Розноситься відлуння мідних дзвонів
Між акуратно стрижених дерев…
І ми з тобою – крихти на долоні
Старого міста, гордого, як лев.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674880
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 28.06.2016
Літо гаряче пахне суничним джемом,
Ваблять вуста солодкі, як мед, липкі!..
Зорі далекі, ніби вогні Сан-Ремо,
Вкотре нам двом не вистачило квитків…
Жалять високі ціни, немов медузи…
Втім, нам не зле і тут, головне – удвох!
Космосу хвилі ловимо на «блютузи»,
Теплий асфальт провалюється, як мох…
Погляд у тебе – градусів десь під 40,
Аж пропікаєш тіло! .. І я – пломбір:
Тану, немов під сонцем, течу додолу,
Крихтами шоколадними – на папір…
Вулиці людні, збовтані аж до піни,
Літнє кафе – кораблик у місті мрій…
Навперегін автівки, немов дельфіни,
В руки штурвал – і наздоганяй мерщій!
Ві́зьмемо курс туди, на далекий острів –
Ложе, накрите хвилями простирадл…
Свистом тугих коліс розгойдало простір,
Ніби протяжним скрипом нічних цикад.
Поки лечу з тобою і просто мрію,
Кутаюсь, як у плед, у казковий світ,
Ген ліхтарів недопалки млосно тліють,
Іскрами розсипаючись нам услід.
Ну, а коли дістанемося кімнати –
Двійко нічних блукальців у пізній час,
Десь загориться світлом вікна квадратик
І за хвилину кліпне, сховавши нас.
[img]http://41.media.tumblr.com/b1aeca596d77c1d08e2593e95ceabe90/tumblr_nzk9wdZiZW1sqwlqgo1_1280.jpg[/img]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2016
Бреду по замші скошених полів,
Струмок тріпоче стрічкою шовковою…
І гайморові пазухи землі
Ущент забиті свіжою половою.
Ні гуркоту довкіл, ні суєти,
Хіба що пташка вітер перекрикує.
Під хмарами натягнуті дроти
Тримають на собі бетонні циркулі.
У травах монотонні цвіркуни
Капелою вливаються у тишу цю…
І я пливу в червневі теплі сни,
І стебла піді мною ледь колишуться…
І промінь поцілунком золотим
Виблискує на пальці безіменному,
Хапаю неосяжність висоти,
І небо стугонить моїми венами!..
І від цієї стиглої краси
У голові так солодко макітриться!
Над оборогом сонечко висить,
Мов китиця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671039
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.06.2016
[img]http://anywalls.com/pic/201404/640x480/anywalls.com-75891.jpg[/img]
[i]Лесі Г.[/i]
Дівчино із волоссям, як жито вигріте,
Очі твої – глибини, пірнеш – і все!..
Стільки краси в тобі, що нараз не звидіти,
Хвиля підхопить тіло і понесе.
Але чому стриножене серце втомою,
Смуток захмарив світле твоє чоло?
Знаю, нелегко крапку зробити комою,
Шибку промерзлу вибавити теплом…
Знаю, життя – не мед, і не всім однаково
Вділить воно фортуни і талану…
Але скажи мені: ну, хіба не знаково
Те, що в собі плекаєш живу весну?
Те, що вона ще чиста й така неторкана,
Цвіт її пишний чо́біт не толочив.
Грає роса на сонці, бринить пацьорками!
Серце твоє, мов скринька, що повна див!
Світла твого не випити, чуєш, Янголе?
Сумнів тебе пригнічує, знай, дарма:
Там, де штукарство, світ обростає рангами,
Там, де талант – там місця борні нема.
Благо велике – бути комусь потрібною
В миті важливі, в радощах і в журбі.
Знаєш, найбільше важить лишатись вірною
Са́ме собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668088
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2016
[img]http://files.moblo.pl/0/4/89/48956_landa-dziewczyna-likely-pl-3195a237.jpg[/img]
Сонце в зеніті – круглий спартанський щит,
Що відбиває хмар кочові навали.
Стелиться мох, м’якенький, мов оксамит,
Ноги людські по ньому ще не ступали.
Штрикає тишу гілки сухої хруст,
Вітер бринить джмелем у верхів’ї сосен…
Йду обережно й тихо – ні пари з вуст,
Жалять обличчя хвойні голки́, мов оси.
Свіже повітря зв’я́зки у горлі рве,
Наче мембрана, пружно спирає груди…
Ладаном ліс обкурює все живе,
Лиш непорушні скель кам’яні споруди.
Міряю світ відбитками підошов…
Ліс – посивілий дід, але ще нівроку!
Здалеку привітає: «Це хто прийшов?
Начебто й не змінилась за ці півроку…
Ну ж бо, сідай сюди, на трухлявий пень,
І викладай усе, що в душі ховала…».
Хлю́пне теплом крізь вуса і засопе,
Очі зелені блиснуть, немов дзеркала.
Я притулюсь щокою до бороди,
Наче ми з ним не бачились цілу вічність –
Так, як до пана леститься кіт рудий,
Погляди перегукуються зустрічні.
Мовчки собі поси́димо: я і він,
Щебетом заколисані і вітриськом…
Десь обізветься грому протяжний дзвін –
Схоже, пора додому, вже дощик близько…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667834
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.05.2016
[img]http://os1.i.ua/3/1/1668430_67294095.jpg[/img]
Ця́тки ві́кон блимають, мов стразики,
Кожна з них – увімкнений ефір.
Із дверей викочуюсь, як з пазухи
Жовтобоке яблуко, надвір.
Світлофори в темряві виблискують ─
Сухопутні стражі-маяки…
Трасу, мов докупи зшиті блискавки,
Бороздять автівки-бігунки.
Гуркотять колеса, мов у рупори,
Будять заколисану весну,
І зірки загвинчені шурупами
В стелю неба, темну, натяжну.
Пізно, та вночі не спиться містові:
Де-не-де ще людно, суєта…
І дахи полоще через відстані
Мерехтлива зоряна сльота.
Ніч, мов хрущ, гуде, вібрує, кліпає
Плямами яскравих ліхтарів…
Випускають в небо, як з фолікулів,
Сиві пасма труби-димарі.
Згодом, як ущухнуть вулиць повені,
І авто останнє камінцем
Булькне десь у темінь асфальтовану,
Північ сажу висипле тихцем…
Розподілить плавно – до мілі́метра,
Вкриє місто мороку обрус...
Аж допоки завтра все не вимете
Молодий світанок-сажотрус.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667066
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 19.05.2016
Ця трава, скуйовджена, прим’ята,
Цих кульбаб молочні ліхтарі –
Пух летить, як вищипана вата,
Невагомо плаває вгорі.
Завмираю: слухаю, як п’яти
Доторкають стебла молоді…
І мені так солодко лежати,
Як човну легкому на воді!
День такий привітний і погожий,
Мов Великдень в будень цей забрів!
Крила рук, розкидані на ложі
У лляних овалах рукавів…
І соро́чки вишитої ромби –
Голубі на білому, і сни,
В голові розсипані, немовби
Золотаві промені весни!..
І така травнева чиста тиша
Срібнодзвонить співами пташок!
І трава скуйовджена колише
Мого тіла теплий сповито́к…
І на шкірі – ніжний подих неба,
Лоскітливо-трепетний, живий,
Мов кульбаб насіялось зі стебел
У мої овальні рукави…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665712
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2016
Від писанок у кошику строкато,
Пахтять пекучий хрін і ковбаса,
Причепурилась пасочка до свята,
На рушнику – вишивана краса!
І грудка сиру, біла, мов хмаринка,
Втулилася між крашанок-яєць.
Рум’яними боками вабить шинка,
І вигострений свічки олівець
Виводить язичком, немов графітом:
«Христос Воскрес! Воістину воскрес!».
Весна сміється яблуневим цвітом!
Цей світ, мов кошик, сповнений чудес.
І все у ньому до ладу, все гоже –
Сади, мов храми, прибрані двори.
Спускається на землю Агнець Божий,
Щоб освятити ці земні дари.
Щасливий день, народжений для дива,
Щасливий Той, Хто чує молитви!
Летить увись подяка шаноблива –
Така легка, мов дихання трави…
[i]На фото освячення великодніх кошиків в церкві Різдва Пресвятої Богородиці,
в селищі Перегінську. 01.05.2016 р.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663196
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2016
Пропечена атомом,
вибухом
боляче вжалена
в самісіньку
сонячну Прип’ять!..
Пече крізь роки…
На тілі моєї Вкраїни
Чорнобиль – прогалина,
століття не вистачить
згоїти опік важкий…
Прошиті рентгеном,
розщеплені всі
на молекули –
загублені долі,
адреси,
чужі імена…
Тутешня весна
не курличе
над містом лелеками,
а мертвою тишею
кряче
тутешня весна…
І душу
очницями вікон
розбитих, розхристаних,
дотла пропікають
будинків сліпі черепи…
Не вщухне
чорнобильський біль
і з роками не вистигне –
у тілі земної планети
він атомом спить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662590
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.04.2016
Іще одна весна в букеті літ –
У пишному п’янкому оберемку…
Бринить душа, залюблена у світ,
І так їй нині радісно і щемко!
І стільки цвіту вітром намело
В її таємні ветхі закапелки…
На світле незахмарене чоло
Лягла цитринна смужечка веселки.
І начебто, простий весняний день,
І, схоже, що таких позаду – сотні!..
А квітень взяв за руку і веде,
Мережать стежку кроки безтурботні.
І щедро відкриваються очам
Ціловані світанком панорами.
А ти ідеш, осяяна свіча,
Мов не землі торкаєшся ногами,
А вовни хмар і неба пелени…
Підсвічена діодами сузір’їв,
Розніжена обіймами весни
В життєвому своєму надвечір’ї.
Як мало треба щастю – висоти
І простору! Все інше – і не конче…
Між велелюддя, темпу й суєти,
Людино, зупинися і світи,
Ти – сонце!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660903
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.04.2016
[img]http://accordebe.ru/uploads/images/e/m/i/eminem_feat_sia_beautiful_pain_velikij_uravnitel_ost.jpg[/img]
Весна кличе в гори. Взуваю розтоптані кеди –
Іще від минулого літа. Ну, що ж, в добру путь!
Де сонце – медовий бурштин, інкрустований в небо,
Де чубчики соснам хмарки́, наче вівці, скубуть.
Несу за спиною в наплічнику аркушів стоси –
Давно перепрілі ілюзії ще від зими.
Вливає за пазуху щастя подвоєні дози
Омріяна даль, що вітри підпирає грудьми.
І що мені треба на лоні безмежного світу,
Де я – лиш піщинка дрібна серед тонни піску?
І вітер гуде в мою душу, немов у трембіту,
І космос постійно тримає мене на зв’язку.
І голос мені промовляє: «Алло, абоненте,
Погода сьогодні чудова, тож welcome to please!».
І серце карбує на згадку щасливі моменти,
І камера вкотре фіксує пробуджений ліс.
А він пахне мохом, терпкими оліями хвої,
Обійми свої розкриває і кличе: «Ходи!».
І я усміхаюсь до лісу й до себе самої,
На тілі земної планети лишаю сліди…
Дрібні, ледь помітні – невидимі майже, їй Богу,
На відстані лету пташиного. Квітню, агов!..
Спасибі, що кличеш мене в цю натхненну дорогу –
Звучати на хвилі поезії та молитов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657270
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2016
[img]https://pp.vk.me/c631522/v631522401/1e24a/AkqwcHIX6As.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c629526/v629526401/34f2c/KoHy8X3BgMw.jpg[/img]
Буває так: все рухне і не склеїш,
І полетить до біса шкереберть!..
Не допоможуть ні казкові феї,
Ні клопотів нестримна круговерть.
І, мов на зло, ти вкотре вийдеш боса,
Коли розсипле доля бите скло…
Та, попри все, іди, не вішай носа,
Прояснюй затуманене чоло.
Нехай пресують будні, наче степлер,
І щупальцями штрикають до дір…
Лиш був би поряд кіт, м’який і теплий,
Гаряча кава, ручка і папір…
І вранішнього сонця теплий жмуток
У во́гкому квадратику вікна,
І кольору небесних незабудок
Надихана вітрами пелена…
Й до болю рідний голос в телефоні,
І трішечки здивоване «Привіт…»
В ту мить, коли до теплої долоні
Клубком ворсистим треться сонний кіт…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654845
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2016
Коли торкнеться, встань і увійди
У благодатний храм живого Слова.
Хай від зерна відсіється полова,
Липкий намул відступить від води.
Вся повнота блаженства від і до
У доторку невидимо легкому…
І всоте крапку переправ на кому,
Хай буде не останнім цей рядок.
Немов гончар, що глину вправно мне,
Гнучким словам надай тонкої форми.
Відчуй межу – де біле, а де чорне,
І витвір оживи святим огнем.
Коли ж дозріє слово молоде,
Немов вино, й попроситься на волю,
Вона пліч-о-пліч стане із тобою,
Стежками неземними поведе.
І прорече: «Довірся, я тобі –
Поезія, натхненниця і доля».
І хоч один – не воїн серед поля,
Та з нею не страшний ніякий бій.
Які б дороги ти не обирав,
Шукай у Слові мудрості й розради,
Не зрадь його й воно тебе не зрадить,
Хранителю скрипучого пера!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653362
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2016
Є ранки сирі і похмурі, коли не бадьо́рить
Ні кава міцна, ні улюблений аудіотрек…
У небо вершково-чорнильне впираються гори
Щетиною строгих ялин і колючих смерек.
Є ранки важкі, коли ліньки піднятися з ліжка,
Розшторити вікна, всміхнутись плаксивій весні.
І сніг у дворі – кокаїнова біла доріжка,
Розтерта вітрами за ніч по бруківці брудній.
Є ранки, коли замовкають примхливиці-музи:
Ні пари із вуст, на обличчі – обірваний крик…
І жалять нещадно слова, мов отруйні медузи,
Та аркуш усе перетерпить і справиться. Звик.
Є люди важкі, мов пухлина, коли жодних шансів,
Коли залишається скальпель – ні страху, ні сліз…
І хочеться здуру, сп’янівши в глибокому трансі,
Зробити із лівого боку маленький надріз.
І все оте жовчне й токсичне, що тисне у грудях,
Крізь рану звільнити, самій – загубитись в юрбі…
І вкотре повірити: може, проблема не в людях,
А просто – в тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652130
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2016
Дні ще такі безколірні, сонливо-пісні,
Грається сонцем-клубком перламутрова хмарка.
Люди, агов! Розступіться – дорогу весні!
Ґрунт видихає вологу, немов кавоварка.
Як вона йде – невагома, грайлива, легка!
Промінь заплутався в кучерях, мов павутинка…
Вже набубнявіли свіжі бруньки на гілках,
Тріскає пріла земля, ніби хлібна скоринка.
Гуркіт машин і пронизливий посвист коліс,
На тротуарах – картата мозаїка люду…
Перегортаю сторінку – й розпатланий ліс
Враз постає, таємничий, як магія вуду.
Дихає вогкістю, мохом сирим, ялівцем,
Доторки рідні його і лоскочуть, і колють.
Со́сни, агов! Розступіться! Не лізьте в лице,
Дайте надихатись вітру весняного вволю.
Дайте на мить відростити мереживо крил,
Вищим за небо буває хіба лише мрія!..
Березень хлюпнув згори бірюзових чорнил…
Це не волога, це надлишок солі на віях.
Перегортаю сторінку – і я край вікна,
Так по-домашньому гріє обіймами хата…
Часе, агов! Зупинися, це знову весна –
Перша комусь… А мені – за рахунком яка там?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649560
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2016
[img]https://pp.vk.me/c418922/v418922307/7aea/GOIwkePHIX4.jpg[/img]
Вздовж вуличок, полатаних калюжами,
Під хлюпання плаксивих ринв і стріх,
Ще від зими до решти не одужавши,
З душі не обтрусивши сірий сніг,
Іти собі, всміхатися, бо лоскітно,
Бо треться в шию теплий комірець!..
І думати: яке то щастя, Господи,
Що цій зимі вже близиться кінець!
Що до весни – якісь-там милі, клаптики,
Що лютий вже вичерпує резерв,
І світ мене ковтає, мов галактика,
І я пульсую в ньому, ніби нерв…
На повні груди, залпом, захлинаючись,
Вдихаю цей розріджений озон…
І тішуся від того, що не знаю, чим
Закінчиться передвесняний сон!..
І вірю, що весна оця намолена
До мрій нових наблизить хоч на крок,
Що ранок розвіконить і дозволить нам
Почати відлік… вже без помилок…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647433
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2016
[img]https://pp.vk.me/c630425/v630425407/11967/QM7b0Gie-Ek.jpg[/img]
[i]Слова: Наталя Данилюк
Аранжування, запис і виконання: Володимир Сірий.
[/i]
Весна, як жінка. Жінка, як весна:
Буває ніжна, а бува примхлива,
То зазвучить грайливо, як струна,
А то раптово вибухне, мов злива!..
Весна і жінка. Жінка і весна:
У них обох свої земні турботи
Своя морська бездонна глибина,
Свої космічні зоряні висоти.
І не спізнаєш істину сповна,
Бо хміль думок обсиплеться, мов сонях...
Весна - це жінка. Жінка - це весна:
Чиясь розрада і чиєсь безсоння...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643566
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2016
[img]http://41.media.tumblr.com/186cb41d0587c81ba602e08bf82ba1de/tumblr_my0tqib4Z41qhoqwfo1_500.jpg[/img]
Ця лютнева зима – не зима, а суцільна проталина…
Сніг по клаптику вовни за ніч розтягнули вітри
І хрумкій білизні досхочу порадіти не дали нам…
Позіхаючи, равликом сонце повзе догори.
Отже, буде весна – життєдайна, п’янка, неприборкана,
Пробіжиться босоніж під кашель рипучих воріт!
І на місці весняного сліду заграє пацьорками
Білозуба усмішка землі – молодий первоцвіт!
Враз кожнісінька жилка, пульсуючи, соком наповниться…
І коли, поцілована в тім’я світилом рудим,
Ти почнеш зеленіти життям, як біблійна смоко́вниця,
Виноградар твій ревний зрадіє, бо ж будуть плоди.
На пошерхлі долоні заплачеш ранковими росами
І промовиш: “Я знову прийшла… Тож візьми ці дари”.
Так, як юна весна, цілуватимеш п’ятами босими
Пружно випнуті жили, що б’ють з-під земної кори.
І, схилившись йому на плече обважнілими вітами,
Прошепочеш: “Прости, що я плоду не дала торік…”.
І весна поміж вами бджолино-квітково бринітиме,
І дощем благодатним окропить недовгий твій вік…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640861
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2016
[img]https://pp.vk.me/c543106/v543106326/11593/N6fsX-xzfjo.jpg[/img]
Небові – птах, душі – життєдайне слово,
Сонцю рудому – сонях, свободі – вдих.
Просто повір: в житті все невипадково,
Просто накресли істинну путь і йди.
Струнам – умілі пальці, деревам – квітень,
Спраглому серцю – поряд ритмічний такт.
Кожному з нас однаково сонце світить,
Те, що комусь там більше – це ще не факт.
Квітці – бджола, молитві – вуста правдиві,
Пісні – величний голос, раме́ну* – друг.
Знай, що бувають в кожного сильні зливи,
Та після них веселкою грає пруг.
Кожному щастю мати би з ким ділитись,
Кожній любові – славень, очам – красу.
Радість – вона простенька, неначе ситець,
Тільки б її розгледіти завчасу́.
[i]*Рамено (заст.) – плече.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639539
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.01.2016
[img]http://gif5gif.ucoz.ru/_ph/90/669054025.gif[/img]
[i]– Хто сотворив казкову цю красу?
У відповідь мені лунає тиша.
Віктор Охріменко: “У відповідь – мовчання.”[/i]
Серце рипить, мов узяте в лубки́* прохолоди,
Ніби мороз візерунки на ньому різьбить…
З неба вечірнього блимають світлодіоди
Прямо на за́склену річку і хвойні чуби.
Тінь розіллялась, мов кава холодна з горнятка,
На шерстяне і пухке укривало зими.
Світить очницями вікон загублена хатка –
Ген аж під лісом – і в кучері соснам димить.
Що я шукаю у цій глушині непритомній –
Чорній, розбавленій снігом вершково-густим?
І голова моя куриться в небо, мов комин,
Пара клубочиться з рота, молочна, як дим.
Хто тут господар – у цій кришталевій світлиці?
Скільки скарбів неземних – і ніхто не бере!..
У мельхіорі виблискують пишні ялиці,
В хутрі позують для місяця крони дерев.
Наче роздроблені вщент дорогі діаманти,
Вкрили блискучі лелітки зимовий масив!..
В руна овечі зодягнуті гори-гіганти
Вперлися гордо в небесний нічний об’єктив.
“Хто тут господар?” – волаю. У відповідь – по́кій…
Тільки підошви мої по снігу храбустять…
Люмінесцентними лампами в тиші глибокій
Світло проціджують зорі в земну благодать.
[i]*Лубки – лещата, шини.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639136
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.01.2016
Зимовий ранок. Дужчає мороз.
Куди не глянь – стерильні простирадла.
Немов під сильно діючий гіпноз
Потрапила природа безпорадна.
Дрімає все. Городи і яри,
Мов у вершки, занурились у зиму.
Лиш де-не-де прокинулись двори,
Лоскочуть овид бородами диму.
Застигли серед білих покривал
Дерева, наче олені химерні.
Тріщить мороз, як пружна тятива,
Ряхтить, як стружка цинкова, у терні.
І, ніби виклик вибрикам зими,
Я вивергаю з вуст молочну пару!..
І коле ранок ше́рхлими крильми,
Висмоктує мене, немов сигару –
Прямісінько до фільтра, до кісток
(куди тобі змагатися, людино?!)
І свіжості морозної ковток
Біжить із кров’ю внутрішньосудинно…
І, мов лампадка тріснута, димлю
У це холодне бездиханне мливо…
Ну, що, зимо́? Знімаю капелюх,
Іди собі, граційно і красиво.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637258
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.01.2016
[img]https://cs7058.vk.me/c540105/v540105690/3d0a5/Oik8kjPZsc4.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c627928/v627928401/367dd/cq_cyvy5cyI.jpg[/img]
Коли крізь густу заметіль ти вертаєш додому –
У затишну й теплу оселю, де світло горить,
За битим порогом зі снігом обтрушуєш втому,
Приймаєш обіймів і слів благодатні дари…
І свіжістю дихаєш в рідні щасливі обличчя,
Сніжинками з одягу срібно ряхтиш навсібіч…
І щедрим столом зустрічає тебе добрий звичай,
І зашпори з пальців замерзлих втікають у ніч…
Рябіє в очах кольорами, вогнями і гріє
Цей прихисток світло-родинний одвічним теплом!
І поки за вікнами сипле, мете, біловіє,
Оселя тебе пригортає ворсистим крилом…
І зовсім не колеться, ніби улюблений светр,
Що вже залежався, зносився і трохи розм’як.
Вогонь у печі шурхотить, як пожовклі газети,
І кави гіркої лікує терпкий післясмак.
Отак і вертаєшся вкотре з дороги до хати,
Зима під ногами рипить, мов хрумкий пінопласт…
І добре, що можна всміхнутись комусь, обійняти,
І скинути все за порогом, як зайвий баласт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636498
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2016
[img]https://pp.vk.me/c7005/v7005154/9b0c5/D3K6udcsWB0.jpg[/img]
Чекаєш Різдва, а воно промайне – і незчуєшся!..
Залишить на згадку про себе терпкий аромат…
Рипітиме знову підошвами стоптана вулиця,
Та, мабуть, не так, як у розпалі радісних свят…
З горнятком какао сідаєш у крісло – погрітися,
У плазмі вікна – справжня магія: падає сніг…
І віриться в те, що “Різдвяна історія”* Діккенса
Принаймні на йоту добрішими зробить усіх.
І може не все, як у казці, в житті перемелеться,
І буде ще більше падінь, ніж підйомів… Проте,
Якась благодатна, дарована небом хурделиця,
Мізерні невдачі докупи згребе й замете.
Бо з кожним Різдвом ти стаєш на відтінок світлішою,
На градус теплішою, легшою хоч би на грам…
Хоча в каятті залишаєшся все-таки грішною,
Та разом з Дитятком радієш одвічним дарам:
І смирні пахучій, і злату сакральному, й ладану,
Впускаєш в оселю оновлення світлу весну…
Загоюєш душу, дарма, що місцями полатану,
Та спраглу високого лету і щастям хмільну!..
Чекаєш Різдва, а воно промайне, що й не встигнути
Набутись в родинному колі, в теплі, між близьких…
Отак і раптово життя пролетить, як не дивно… Та
Ти вкотре отримуєш благо – зробити цей вдих!..
[i]*Фільм знятий за мотивами повісті Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня». [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635000
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.01.2016
[img]https://pp.vk.me/c628516/v628516407/27262/1diIY33qIN0.jpg[/img]
А небо висить угорі простирадлом зіжмаканим
І пахне так свіжо й морозно, мов після прання…
Гуашшю мороз розмальовує вікна заплакані
І коле повітря в обличчя, як гола стерня.
Душа розімліла, немов од солодкого вермуту,
На килим замерзлої пудри упала навзнак…
І місяць забився у хмари, як жук перевернутий:
Все пробує вибратись, та не виходить ніяк…
Таке відчуття прохолоди і тиші блаженної
За крок до великого таїнства – свята Різдва!..
І світ цей довкола – не плід інженерії генної,
А мудрої Матері нерукотворні дива:
І сосни патлаті, й дерева крислаті, мов олені,
Що роги обплутали білим повісмом зими,
І сиві кущі, мов у простір устромлені корені,
І гори, що вперлись у вітер важкими грудьми.
І в ніч, як засяє на обрії зірка Давидова,
Розсипавши срібло крихке на самотній Вертеп,
Чиясь доленосна рука, і могутня, й невидима,
Посіє зернину, з якої Різдво проросте.
Маленьке Дитя рученятами ніжними й чистими,
Мов кулю скляну, приголубить планету земну.
І все наболіле, роз'ятрене стихне і вистигне
У теплих обіймах різдвяного світлого сну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633248
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 03.01.2016
[img]https://cs7058.vk.me/c540108/v540108889/10e64/DPGmuJfDFCo.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c633527/v633527098/5da/7Fmi08KFUC8.jpg[/img]
Так незвично із вікон біліє припудрений двір
І вогнів міріади розтягнуті на кілометр…
Я вмикаю стару добру пісеньку “Happy New Year”,
Дістаю із полички улюблений в’язаний светр.
Легко здмухую з іграшок пудру, сріблясто-крихку, –
І від цього довкола стає урочисто-різдвяно!..
І димар бородатий, як Ноель, сидить на даху,
Смачно пахкає люлькою й дихає смолами пряно.
Кольорові гірлянди кладу світляками між віт –
Хай собі мерехтять і дарують мозаїку тіней.
І рояться думки, як метелики, у голові:
Відділяю пусте і для себе лишаю нетлінне.
Відділяю зерно від полови, свободу від пут,
Почуття від підступної фальші, прозорість від бруду!..
Вороги мої мудрі і друзі, приходьте, я тут,
Хай оселя моя переповниться галасом люду!
Хай я буду багатою друзями, щастям, теплом,
Хай дарую обійми і щедрі слова-побажання!
Хай Різдво покладе теплу руку мені на чоло
І промовить: “Світися і вір, ця зима не остання”.
І, розплившись в коханих усмі́шках, у сяйві огнів,
Я думками полину в дитинства роки безтурботні,
І подякую долі за те, що судилось мені
Доторкнутись душею до Вічності… Напередодні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632548
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 30.12.2015
Зима суха - ні снігу, ні дощів,
Об лід крихкий щоночі б'ються зорі...
І все частіше ві́холить в душі,
Аніж надворі.
Поволі відпускаю, хай пливе
Усе, що справді досі мало вартість.
Цей світ, мій друже, дзеркало криве,
Тож будь на старті.
Перепливи, перебіжи, пере́-...
Бо й кут глухий в собі ховає про́світ.
Життя тебе, як липку, оббере,
Та все це - досвід.
Тож не здавайся відчаю, не стій,
Дарма, що бракне простору і руху!..
Бо в оболонці, хай і заслабкій,
Є сила духу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631143
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.12.2015
Слова - Наталя Данилюк;
музика, запис - Микола Шевченко;
виконання - Марина Романович.
Дощ перестрів мене раптово
На тихій вулиці міській,
Де усміхались волошково
Весняні бісики з-під вій...
Де все було таким ще сонним
В обіймах ранньої весни...
Лиш розфіранчені балкони
Пливли в повітрі, як човни,
А вітер дмухав на вітрила
З легкої диво-органзи.
І я віршами говорила,
Виймала слово зі сльози,
І лікувала наболіле,
Допоки дощ оцей не вщух.
А краплі бісером летіли
І шелестіли біля вух.
Я затуляла теплі груди,
Немов боялася, що хтось
Тепло в душі моїй остудить...
А з неба свіжого лило́сь
І обмивало все на світі:
Тривоги, біль і гіркоту...
І стін зволожене графіті,
Мов розтікалось на льоту.
І так хотілось розгубити
У цій мандрівці дощовій
Все відболіле й пережите!..
Але найдужче... Образ твій...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629470
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2015
[img]http://www.goodwp.com/large/201108/19659.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c7005/v7005154/8ffc1/x7H-nTbtP1A.jpg[/img]
А снігу нема… Вже і грудень дорогу прослав йому,
Вже паморозь-пудру розсипав: ступи та й іди…
І крига тонка, як поличка у креденсі давньому,
Рипить під напором сріблясто-дзвінкої води.
Напудрені віти духмяної хвої, колючої,
Морозне повітря гойдають – і чується скрип…
Дерева мої безголосі, чи й вам надокучили
Такі недоречні зимово-сумні кольори?
Клубочиться подих – це я видихаю жалі свої,
Вдивляюсь у річку, немов у розбите трюмо…
Допоки мене ти триматимеш вперто на відстані
Півкроку, півзойку, півдотику, чуєш, зимо?
Кому твої ткалі готують полотна розніжені,
Для кого у домі твоєму наткали красот?
Цей ранок безсніжний, як лезо пекуче, як ніж в мені!..
Прокручую вкотре окремий якийсь епізод:
Неначе навмисне хтось просто ввімкнув на “repeat”* його…
Здавалось, доросла, давно вже не вірю в дива́…
Та хочеться ди́ва – простого, наївного, світлого,
Як пригорщі свіжого снігу за крок до Різдва!..
[i]*Repeat (англ.) – повтор.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628947
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2015
[img]http://i.imgur.com/S32Th.jpg?6434[/img]
Те відчуття неймовірне, коли ти, як ніж
Теплий у грудку м’якого вершкового масла,
Входиш в ранковий, снігами розпатланий ліс,
Шерехом будиш принишкле між вітами птаство…
Бритвами крил розітнувши верхівки модрин,
Зграя криклива злітає і плавить світанок.
Проз лапи хвої, немов у шпаринки гардин,
Ранок просіює інею світлий серпанок.
Те відчуття неймовірне, коли ти стаєш –
Стержнем бурульки вбиваєшся в білу бавовну!..
Ніби стираєш невидимі лінії меж,
Хрускотом наче порушуєш тишу безмовну…
Подихом теплим, як факел, у небо димиш,
Свіжістю клітку грудну заливаєш до краю!..
А з рукава твого м’ятні цілунки зими
сиплються,
сиплються,
сиплються і…
завмирають…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625087
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.11.2015
[img]http://stud.udpu.org.ua/wp-content/uploads/2013/11/foto2.jpg[/img]
Мати гойдає колиску,
Наче безмовну труну…
Місяць в надщерблену миску
Глипа крізь шибку мутну.
Голос тремтить від утоми –
Боже, як тягнеться час!..
В чорний застуджений комин
Протяг хрипить парастас.
В хаті нетопленій, наче
В темному по́гребі, тхне.
“Бач, і дитина не плаче,
Схоже, заснуло, чудне!..
Добре, бо їсти не просить…” –
Скривилась, квола, страшна…
Жалять морози, мов оси,
Пружну мембрану вікна.
Боже, як тягнеться спокій –
Зв’я́зки тріщать, мов нитки…
Блимають зорі високі,
Як поминальні свічки.
Не пережити все лихо,
Не осягнути сповна!..
В хаті поскрипує стиха
Хворим суглобом труна…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624441
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.11.2015
Ви бачили, як плаче сильна жінка?
Її сльоза – пекуча кислота…
Її чуття – палітра із відтінків,
В судомі болю скривлені вуста.
І лінії між брів її понурих
Глибокі, мов обірвані рови…
Така сльоза, як повінь, точить мури,
З лиця землі змиває острови…
Ви бачили, як плаче сильне серце?
Емоція його – суцільний нерв!..
Як пробує в собі тримати все це,
Коли терпіння вичерпавсь резерв?
І як зрадливо сіпаються плечі,
Стискаються до крові кулаки!..
В очах її – безодня порожнечі,
Та й досі погляд – впертий і різкий.
Вона, немовби вулканічний кратер, –
Перегоріла, спалена ущент,
Душа втомилась вічно воювати,
Проте, поразка – ще не аргумент.
І вкотре перегорнута сторінка
Додасть їй віри в себе і у всіх…
Трапляється, що плаче сильна жінка…
Нехай собі, бо слабкість – то не гріх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623482
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.11.2015
Бувають дні – важкі, німі і сірі,
Коли душа не видасть і рядка,
І стільки бруду затхлого в ефірі,
Що мимовільно тягнеться рука
Повимикати все і всіх до біса!..
І, застрибнувши у старий трамвай,
Пливти собі артеріями міста,
Сигнал зими ловити на wi-fi.
І думати, що все мине, що грудень
М’яким котом на лапах підповзе
І все оте роз’ятрене остудить…
Що в кучугури, як в легке безе,
Позагортає враз буденні драми,
Густим вапном забілить сіре тло…
І ти, мороз хапаючи вустами,
В повітря видихатимеш тепло…
І зупинившись десь, біля кав’ярні,
Заливши у гортань бразильську ніч,
Збереш у жмуток мрії всі примарні,
Новому дню поквапишся навстріч.
Відчуєш, як за кліткою грудною
Надія ворухнулася – жива!
Як тихо, невідчутною ходою,
Крадеться дух пресвітлого Різдва...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621368
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2015
[img]https://pp.vk.me/c623731/v623731307/45a1e/NiwIOc3caCk.jpg[/img]
Під настрій осені, по бруку,
По листопадних килимках,
Сховати у кишені руку,
А другу – вільну, наче птах,
Підставити легкому вітру, –
Нехай пливе собі крізь день!..
Іти, вливатись у палітру:
Іще зелену де-не-де,
Там – теракотову й багряну,
А там – тоновану під мідь…
Немов у хвилі океану,
Пірнути в осінь мимохіть.
А потім вистрибнути з піни,
Немов на берег білий кит,
І наслухати, як дельфіни
Назад гукають, у блакить…
І просто вірити, що все це –
Лиш переродження, не смерть,
Що пересохле спрагле серце
Життям наповниться ущерть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615840
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2015
[img]http://files1.adme.ru/files/news/part_78/788710/9851960-R3L8T8D-1000-9090901_21.jpg[/img]
Я і дерево. Стоїмо.
Труться ребрами електрички.
Затуляє дошкульний смог
Ледве видиму сітку мжички.
Склопакетом зашитий світ,
У якому ще пізнє літо…
Облітає покрови цвіт,
Мов розірваний динамітом...
Як обстрижена бахрома,
Прилипає до мокрих туфель…
Я ковтаю важкий туман,
Пережовую, наче трюфель,
І полинності післясмак
Так пече, мов осине жало.
Повернути б усе навспак,
Але часу критично мало.
І допоки ядучий смог,
Ніби скальпелем, ріже потяг –
Я і дерево… Стоїмо.
А між нами – вікно і протяг.
[img]http://cs624921.vk.me/v624921307/4681d/PV_xyHDNaII.jpg[/img]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613369
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2015
[img]https://pp.vk.me/c624124/v624124180/486b2/vOg4i9ukmr8.jpg[/img]
Ранки стають холоднішими, навіть терпкими…
Жовтню-фотографу скверик позує в анфас.
Я добираю слова, як вибагливі рими,
І не знаходжу таких найпотрібніших фраз.
Труться думки, як обгортки, забуті в кишені:
Вхопиш у жменю – і порожньо… Шурхіт – і все.
Ні, то не я піддаюся упертій гордині,
Примха погоди мене підхопила й несе –
Наче листок, що відбився випа́дком од крони:
Б’ється в потоці повітря, бо падати – зась!..
То не мені так пасує крикливо-червоне,
Тільки для осені звична така іпостась.
Тільки вона, несподівана, горда й мінлива,
В літо вривається, наче в покинутий дім,
Поки душа так наївно очікує дива…
____________________________________
Ні, то не я та примхливиця вперта!.. А втім…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611693
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2015
Ранок зарядив, як з кулемета,
І січе дощами по дахах.
Наче пережована касета,
На антені тужно квилить птах.
На дроти влягаються бемолі,
Ніби в нотний зошит на рядки,
І пливуть строкаті парасолі
По лискучих вулицях міських.
Де-не-де листки, мов самокрутки,
Осінь підпалила і димить
І пузаті напхані маршрутки
Труться між автівками й людьми.
Мов нитки тонкої павутини,
Що вгорі недремно тче павук,
Падають курсивом безупинним
Краплі на розмитий сірий брук.
Випадаю в ранок, наче грушка,
Випадково збита вітерцем…
І холоне ледь надпита кружка,
І пустіє дім, як деревце…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609389
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.09.2015
[img]http://cs621631.vk.me/v621631433/43d5b/NEynCHKBTwg.jpg[/img] [img]http://cs540107.vk.me/c7003/v7003382/d813/_CfcgyQ8LEo.jpg[/img] [img]http://cs540105.vk.me/c7002/v7002312/41ea/P_2i2DasZ5M.jpg[/img]
Озеро зранку,
неначе
під плівкою скла –
анішелесть!
Навіть верби
застигли замріяно…
Бійся тієї,
в котрої
бурштинна смола
переливається
під шовковистими
віями.
Бійся данайки,
що тихо приносить
дари
і зазирає у вічі
невинно, з довірою…
Попелом вітер
розвіє
палкі кольори,
пригорщі золота
ляжуть під ноги
офірою.
Закружеляє,
завихрить думки
листовій,
потім
усе позбирає
і викладе стосами…
Бійся тієї,
в котрої сміються
з-під вій
теплі зіниці
і жалять
пекучими осами.
Знаєш,
вона обережна,
як мудра змія,
порухом жодним
сум’яття свого
не виказує…
Бійся тієї,
що знає тебе
на ім’я,
входить
улесливо в дім
і виходить з образою.
Бійся князівни
в розшитій листками
парчі,
сонця,
що в косах її
мерехтить діадемою –
так,
як боїшся любові
у власній душі,
світлої,
справжньої,
та, попри все, –
невзаємної.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606542
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.09.2015
слова - Наталя Данилюк
музика, запис і виконання (від чоловічого імені) - Микола Шевченко
[img]http://ic.pics.livejournal.com/kaeru_basho/45789599/10714/10714_original.jpg[/img]
Осінь і кава. Спітнілий квадратик вікна…
Мжичка січе монотонно, розміреним кроком…
Ти ненароком наснилась мені, ненароком –
Як у пекучі морози деревам весна.
Ти просочилась крізь сито далеких розлук,
Мов оминула всі правила простору й часу...
Ти борознила вітрильником пам’яті трасу,
Падали спогади друзками лунко на брук.
Осінь блукала з палітрою в тінях узбіч
І фарбувала кераміку яблук в червоне,
Рейками колій протяжно скрипіли вагони
І горизонтам далеким летіли навстріч.
Кава схолола. В заплаканій рамці вікна,
Наче на знімку, застигло розмите бароко…
Сон обірвався, мов тріснула мідна струна –
Ти ненароком…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604267
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2015
[img]http://cs625823.vk.me/v625823885/44208/6svuHCE2AsE.jpg[/img] [img]http://cs625823.vk.me/v625823885/44730/UmbC58Sr9Lg.jpg[/img]
Осінь і кава. Спітнілий квадратик вікна…
Мжичка січе монотонно, розміреним кроком…
Я ненароком наснилась тобі, ненароком –
Як у пекучі морози деревам весна.
Я просочилась крізь сито далеких розлук,
Мов оминула всі правила простору й часу...
Я борознила вітрильником пам’яті трасу,
Падали спогади друзками лунко на брук.
Осінь блукала з палітрою в тінях узбіч
І фарбувала кераміку яблук в червоне,
Рейками колій протяжно скрипіли вагони
І горизонтам далеким летіли навстріч.
Кава схолола. В заплаканій рамці вікна,
Наче на знімку, застигло розмите бароко…
Сон обірвався, мов тріснула мідна струна –
Я ненароком…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603922
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2015
[img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/photoalbum/3e82691ce09c56e405ca5806f9139773[/img]
[b]Любі друзі по перу!
[/b]
Хочу поділитися з Вами приємною подією!
На днях в івано-франківському видавництві "Симфонія форте"
побачила світ моя третя поетична збірка [b]"Океан, що навиворіт"[/b].
До збірки увійшла поезія, об'єднана чотирма циклами.
Щиро дякую всім, хто надихав і підтримував!
[b]«Тут поєднались велич і любов»[/b]
Що таке людська Душа? Це світ, ні, мікросвіт, оаза, пустеля, а чи гідний прихисток, мушля, у яку можна сховатися разом
зі своїми думками, мріями і переживаннями від всіх і всього…
А коли Вона – океан, або… океан навиворіт?..
«Дівчинко, ти – океан, що навиворіт!
Тиша назовні і буря всередині…
Серце сльозами солоними вигорить,
Та, попри все, очі в небо підведені».
(«Океан, що навиворіт»)
Саме отак, про себе і для усіх, вивершує, гранулює усіма своїми фібрами «світлої і неоскверненої» душі гідне, якісне слово
поетеса з мальовничого бойківського селища Перегінське, що на Івано-Франківщині, Наталя Данилюк.
За словами французького письменника Франсуа де Ларошфуко:
«Можна помітити подібність людської творчості і дерев: і те, і інше
має особливі властивості і здатне принести плоди, притаманні лише йому». Це про неї, про Наталю, про її проникливу і глибинну поезію:
«Збити б усе, як вологу у хмари пухкі:
Дрібкою перцю розвіяні кривди й образи,
Поза контекстом розсипані жмутками фрази,
Де обпікають слова полиново-гіркі…
Всі попелища в тісних закомірках душі
І недовіру, помножену вдвічі на гордість –
Вилити все у чуттєве співзвуччя акордів
Цих життєдайних, нашептаних небом дощів!»
(«Що мені вдіяти?..»)
З творчістю Наталі знайома з її двох попередніх збірок поезій:
«Та жінка, що навпроти у вікні», та «Кульбабова віхола». А нині
маю приємність читати рукопис, добротне надбання на третю книгу талановитої авторки, який складається із чотирьох циклів.
Перший цикл - «В дитинстві моєму…». Ніжне, трепетне оспівування отого найдорожчого, найсвітлішого спомину, що супроводжує кожного
із нас упродовж всього життя – дитинство, отчий дім, рідні обличчя і світ, де від землі до сонця лише один крок…
«Немов поштар пожухлі телеграми,
На сходах час думки порозкидав…»
(«Світлоспогадне»)
Торкаючись такої трепетної теми, авторка не може не згадати людей і події, які мають особливе місце у її житті – батько, мати, дідусь і
бабуся, родинні свята. Ніжні спогади щемко переливаються яскравими образами, теплими сонячними метафорами, де легко і «затишно,
мов у гнізді малому пташаті»:
«Те саме Різдво.
І вечеря, і люди ─
близькі, найрідніші!
І бабина хата.
Збираємось вкотре,
та бабці не буде...
Вливаюсь в обійми
родинного свята».
(«Те саме Різдво…»)
……………………………………
«Діду-діду, лавка захолола,
Зачекалась в затінку на вас...»
(«Дідові»)
……………………………….
Бабця пече паски́ і солодкі ба́би,
Сипле родзинки в тісто, немов зірки…»
(«Бабця пече зави́ванці великодні»)
Безліч емоцій, світобачень, розмаїття зорового метафоричного сприйняття знаменують наступний, другий цикл поезій
Наталі Данилюк - «У купелі чуттєвої краси», де «поєднались велич і любов», «минуле й суще у корінні роду» (« У купелі чуттєвої краси»).
Багатогранні думки, майстерний сплав змісту і форми, звуків і кольорів, гармонійно поєднаних між собою, вирізьблюють витончену картину
світу літературної героїні, її величності Природи. Вона бреде босоніж, «Занурена у музику дощів, //У сріберну вуаль краплин прозорих».
(«Занурена у музику дощів»)
……………………………………..
Або ось це:
«Розплеска́лось небо поміж гір
Пригорщами ніжних незабудок».
(«Голубінь незабудок»)
Відрадно спостерігати, з якою легкістю у поезіях Наталі оживають світлі, абстрактні образи, які, поза сумнівом, займають важливе місце
в поетичній майстерні авторки. Це «пернаті пісні, зозулясті казки і поеми», які «на сволоку звили гніздо», і «сонце, неначе лайм»,
і спека, що «гусне яблучним сиропом»,
«Метеликів гарячий теракот» і день,
що «розтанув у ліхтарику на розі»… Таких цікавих знахідок у поезії авторки чимало.
Цільний, гідний пласт патріотичної лірики ліг в основу третього циклу поезій Наталі Данилюк «Набої душі»:
«Я ─ народ, що освячений тризубом,
Молитвами, вогнем і мечем!
Це мені зроду-віку написано
Бути воїном і сіячем.
Це мого суголосся пульсація
Виростає в єдиний потік...
Я ─ сіяч,
Я ─ поборник
Я ─ нація,
Так було і так буде повік!»
(«Нація»)
І нині, коли Україна, в огні, коли слово – зброя, так хочеться спитати: «невже людина народжується для війни?»: «Мій мирний народе, ти
зроду війни не жадав,//І ласим не був на чуже, бо свого мав доволі»
(« Мій мирний народе, ти зроду війни не жадав…»).
На противагу деспотам з диму та попелу постає Герой – сміливий, відчайдушний патріот, який віддасть своє життя за свободу Батьківщини:
«Хлопчику юний
за сірим пробитим щитом,
що є у тебе зі зброї -
крім віри у Бога?
Лиш оберіг молитовний
над теплим чолом
і материнська любов,
і душевна тривога?
Поки на варті свободи
такі, як і ти,
ладні померти
в нерівному лютому герці,
буде міцніти народ
і думками рости!
Хлопчику юний
з кривавою раною в серці...»
(«Хлопчику юний…»)
І вже, як заклик до віри у Перемогу, віри у себе:
«Людино моя прекрасна,
Тримайся за світ, борись!
Якщо і судилось впасти,
То тільки в небесну вись».
(«Борись!»)
«Є час» – четвертий цикл поезій Наталі Данилюк. Пережиті,
глибинні твори з філософським підтекстом заставляють читача задуматися, вчать сприймати (чи не сприймати) реальність таку,
якою вона є – хиткою і непередбачуваною:
«Є час для відчаю і втрат,
Для неповернень-непробачень,
Коли життя твого трактат
Вже набуває інших значень…
(«Є час…»)
Гра мислі, гра інтелекту, спрямована передусім на поривання душі,
на безмежно мінливі, порою таємничі духовні феномени людського буття. Це вічне шукання реального моменту істини в
постійній мінливості стану душі,
бо «Кожна душа ─ то квітка, що сонця просить…» («Пташка»).
Не можна не віддати належне проминально-жіночому, тому, що пережите, мріянням, яких не стирають ні час, ні відстань:
«Не дорікай, змирись і відпусти
Минулі втрати, мо' здобудеш більше.
Стоять дерева, голі, мов хрести,
Та сонце їм виблискує ясніше…».
(«Загубленим листком…»)
Я не вдаюся далі до цитування інших мистецьких вражень від поезії Наталі Данилюк, бо і ці аргументи вагомі. Попри все, хочеться
побажати молодій авторці крилатості та наснаги, щедрої творчої долі,
а ще, Наталю, «Будь комусь мрією, доброю, чистою, //В хащах болотних водою прозорою! //Може, якщо не зламаєшся, вистоїш,
//Станеш корабликом, станеш опорою...» («Океан, що навиворіт»).
[b]Леся Шмигельська,
член НСПУ[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603302
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2015
[img]http://s24.postimg.org/6opm0zuud/NQt_Se_Sw8t_Ao.jpg[/img]
Серпневі дощі відзвучали сонатою Баха,
У повені неба вчувається тужне “курли”…
І серце моє – перетинчастокрила комаха –
Засне до весни у янтарному згустку смоли.
Бадилля сухе шурхотить, мов лушпиння цибулі,
На одрі жертовному сонцю віддавши всю кров…
Скінчили свій лік і раптово замовкли зозулі,
Втопилось відлуння в гущавині темних дібров.
Тремтять і срібляться на стеблах тугі павутини –
Химерні ловці-амулети призахідних снів,
Упіймане листя гойдається пір’ям совиним
І серпень закурює люльку, усівшись на пні.
Світанки стають холоднішими в горах на градус,
Тонка горловина клепсидри висмоктує час,
На теплому фоні пастельно розмитого саду
Вже осінь у хутрі рудому позує в анфас.
В її теракотових пасмах сюркочуть цикади,
Горять самоцвітами палко живі кольори!..
Я з літом іще не прощаюся, чуєш, мій саде?
Хоча і завдячно приймаю осінні дари.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602321
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.08.2015
[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/4/78/467/78467579_89aa51b4ee2e.png[/img]
Вбираєш останнє серпневе тепло –
Повільно, маленькими дозами…
В динаміку чути знайоме “Ало,
Вітаю Вас! Ви в зоні осені…
Замовте собі щось мінорно-легке
І будьте на гребені спокою”.
Гора настовбурчила свій ірокез,
Фарбований теплою охрою.
Немов монотонністю вібродзвінка,
Повітря розгойдане осами…
У сховку затиснутого кулака
Снить бабка смарагдово/росяна –
На згадку про літо маленький презент,
Що віє теплом безтурботності…
Ти, наче забутий всіма абонент
У зоні своєї комфортності.
Іще не перейдено всі рубежі,
Не зміряно сту́пнями босими…
І бабкою серпень вібрує в душі,
Та вже… поцілований осінню.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601037
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.08.2015
Осінній ліс попахкує димами,
В дубовій люльці куриться смола…
Я не прийшла поплакатись думками,
Я просвітліти серцем забрела.
На пні сухому всістися зручніше,
Припасти зором до пожежі крон
І слухати, як вітер світ колише,
Співає з потічками в унісон.
І вірити, що в цій красі безлюдній,
У глушині намолено-святій,
Такі дрібні й убогі наші будні –
Не варті миті тут, на самоті…
І до землі вклонитися деревам,
Бо ж я – Верба, а, отже, не чужа!..
І ця прозора річка кришталева –
Мого життя початок і межа.
І дупла ці – душі моєї рани,
І соки ці нуртують і в мені!
Спасибі вам, старі, як світ, Ґорґани,
Що сонця й на мої вділили дні!
Що з вами я незвідані висоти
Пізнала і вросла сюди навік,
Що вистачало срібла й позолоти
На мій земний благословенний вік!
І в час, коли травою, ніби швами,
Затягне пам’ять всі мої сліди,
Я знов сюди повернуся, щоб з вами
Цю світлу тишу вічно стерегти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600534
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.08.2015
Вже наступає осінь крадькома,
Смакує неминучу перемогу,
Благословляє Спасами трьома
Господар-серпень вересню дорогу.
Кладе у клунок яблука і мед,
І житній хліб, і пінний квас у пляшці.
Тчуть павуки шовкове макраме –
Окрасу для осінніх декорацій.
Ще полуднева спека, як сироп, –
Така густа й тягуча, аж до млості…
Та вже рябіє барв калейдоскоп,
Гірчить димами перегрітий простір.
Віджнивували. Бороди снопів
Пекуче сонце смалить на жердинах,
Вже й деревій в отаві перепрів
І висохла знекровлена малина.
Плакучих верб розкішна бахрома
Лоскоче хвилі сріберноголосі…
Благослови ж бо Спасами трьома
Мене, мій Боже, на порозі в осінь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600029
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.08.2015
[i]Слова: Наталя Данилюк
Музика і виконання: Володимир Сірий[/i]
Не тіш мене прийдешньою весною,
Вона розтане в маренні, мов сон...
І тільки тиша дихає зі мною
Так рівномірно, майже в унісон.
І тільки стіни, пусткою сповиті,
Снують печаль впокорену без меж...
О, як боюсь наближеної миті,
Коли, дверима грюкнувши, підеш.
І тільки тиша лишиться зі мною
Поміж моїх оплаканих тривог...
Не тіш мене прийдешньою весною,
Бо що вона, коли ми не удвох?..
[img]http://cs411431.vk.me/v411431946/8773/RpZhQtojAXA.jpg[/img]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599257
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 12.08.2015
[i]У родину Михайлишин з с. Липовиця на Рожнятівщині
прийшло непоправне горе. 14 липня 2015 року у зоні
проведення антитерористичної операції при виконанні
бойового завдання біля Станиці Луганської обірвалося
життя бійця 128-ої гірсько-піхотної бригади, старшого
лейтенанта Миколи Ярославовича Михайлишина.
Йому було лише 23...[/i]
Сини ідуть за обрії далекі,
Не залишають звісток і адрес,
Немов підбиті кулями лелеки,
Пливуть у сивій купелі небес.
Скривавлені і спалені у танках,
Розірвані у полі на шматки…
Чорніють на похованих останках
Хрести, немов обвуглені кістки.
За ними відголосять панахиду
Тужливі дзвони, дощ і матері…
Невже зі смертю програно кориду
І ґніт життя у свічці догорів?
І, кров’ю замережана, дорога
Поміж ниток лягла на полотно…
Як мало їм відведено земного
І як багато вічного дано!..
І, мов з корінням вирвані дерева,
Лишають по собі́ глибокий шрам.
Сини ідуть тримати наше небо,
Щоб дати шанс усім новим життям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596938
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 31.07.2015
Ще одна прониклива відеоробота проекту Сила слова
на мій вірш "Падаю в небо..."!
https://www.facebook.com/sylaslovaua?fref=nf&pnref=story
Людське життя, направду, занадто коротке задля дурниць
і достатньо довге для великих речей.
У смерті, як і в будь-чого, є кілька іпостасей. Одна з них –
це звільнення.
Звільнення від тіла, від проблем і турбот світу
земного. Проте сьогодні в цьому звільненні є ще один відтінок.
Це темна тінь війни, присмак попелу і крові. Сьогодні смерть –
це ще й смерть в ім’я звільнення. Звільнення тих, хто мимоволі
опинився в самому пеклі бойових дій і тих, хто не хоче туди потрапити. Звільнення своєї країни.
Герої не вмирають – їх кличуть тримати мирне
небо над нашими головами.
[i]Вірш: Наталя Данилюк
Читають: Лила Перегуда и Запрот Вокрыс, Євгеній Ковирзанов.
Наталия Владимирова, Olga Evlanova, Anastasiya Pankovetskaya,
Андрій Мартиненко.
Майстрували: сергій пишун, Marina Statkevich, Ptashka Kateryna,
Halanzha Dmytro[/i]
[youtube]https://youtu.be/ld2uypLVF1s[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596625
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 29.07.2015
[img]http://cs628222.vk.me/v628222845/c331/SylcwVAjzHQ.jpg[/img]
Боже, як добре під вечір вертатись додому,
Гріти підошви об теплий м’який тротуар
І відчувати в ногах підсолоджену втому,
Ніби пробіглась зефірною м’якоттю хмар!
Дим з вихлопних, мов запалені липнем кальяни,
В пудрі пилюки мутніє дворів акварель,
Флюгерний півень у променях, наче льодяник, ─
Злизує хмара повільно тверду карамель.
Світло тебе відбиває у плазмі вітрини,
Поглядом ніжним комусь надсилаєш привіт,
І завмирає під скельцем невтомний годинник,
Поки бубнявіє в Музи кругленький живіт…
Знову народиться вірш по дорозі додому,
Стрілки, як завше, почнуть свій наступний пробіг…
Боже, як добре пройтись і забути про втому,
Гріючи серце і ноги в долонях доріг!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595911
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.07.2015
Чудова робота проекту Сила слова на мій вірш "Безхатько-пес". Дякую всім учасникам відеоролика!
https://www.facebook.com/sylaslovaua?fref=nf&pnref=story
«Ми відповідаємо за тих, кого приручили…»
Світ створювався з хаосу і завжди прагнув до гармонії
всього живого. Людина від початку отримала свої переваги,
які, вочевидь, були дані їй не для того, щоб нищити і руйнувати,
ображати і вбивати менших і слабкіших.
Ми хочемо гідно виховувати власних дітей, але часом не в змозі
впоратися з домашніми тваринами.
Ми визнаємо проблемою дитячу безпритульність, але проходимо
повз змерзле голодне кошеня на вулиці.
В очах кожного пса-безхатька можна прочитати сумну історію нереалізованої дружби й відданості і віру,
віру, що знайдеться
хтось, хто згадає своє справжнє покликання – бути людиною.
[youtube]https://youtu.be/06DJA1Z7mO8[/youtube]
[i]Тетяна Белз, Дмитро Богданов, Алла Задніпровська, Тетяна Спіріна-Сметана, Олександр Пархоменко, Інга Кирилюк
Майстрували: Дмитро Галанжа, Марина Статкевич, Пишун Сергій, Катерина Пташка.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595351
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.07.2015
[img]http://winallos.com/uploads/imgon/640x480/2014-09/5e05e3f02f66670decc9ee327a062db6.jpg[/img]
Як добре мчати сонцю навздогін,
Поскрипуючи стертими педалями,
І слухати, як яблучка колін
Цілує вітер мускусно-сандаловий!..
І зблиски помаранчевих медуз
Ловити на льоту тонкими шприхами,
Розгойдувати трав'яний обрус,
І пахощі усотувати вдихами.
І слати велофарою сигнал
Рудому сонцю: "Еге-гей! Побач мене...",
Воно ж, тебе угледівши з-за хмар,
У відповідь кивне якось завдячливо.
І стиглим обважнілим гарбузом
Покотиться за обрій підрум'янений...
З підсвіткою, немов казковий гном,
Залопоти́ш асфальтом, як мембраною.
І, стрімко набираючи розгін,
Поскрипуючи стертими педалями,
Вже ліхтарям помчишся навздогін –
Щаслива, божевільна, неприкаяна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594026
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2015
Допоки ти спиш у м'якому сидінні маршрутки,
Вколисана кадрами літа в мутному вікні,
І сняться тобі у волоссі трави́ незабудки,
Чорничні кущі і гриби на трухлявому пні…
Гірські перевали, розгойдані трелями рі́чки,
Пташиним сопрано, дзюрчанням дрібного струмка,
Призахідне сонце – м’яке, наче полум’я свічки,
Духмяної хвої і диму гірчинка терпка…
Самотні човни на поверхні блискучого плеса,
Немов заговорені мантрою бога вітрів…
Допоки ти спиш і шиплять монотонно колеса,
Комусь ненаситна війна ставить мітку між брів…
І цілиться чітко, а потім – контрольний у скроню
(для більшої певності), жаль-бо не личить війні.
А ти, влаштувавши за мріями ласу погоню,
Так прагнеш себе вберегти від суєтності днів…
І серце вразливе сховати од відчаю й болю
За ширмою власних ілюзій і світу казок,
Немов боячись розбудити примхливицю-долю,
Зламати на дверях реалій іржавий замок…
Та що воно змінить? Війну не під силу збороти,
Фарбуючи дійсність обвуглену в лагідний тон…
Допоки ти спиш, десь у іншому світі – навпроти,
Є ті, що під кулями ревно пильнують твій сон…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593691
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2015
Щербата гора викашлює дим
Крізь густу смерекову бороду…
Як добре прокинутися молодим
В обіймах ранкового холоду!
В поношених кедах ступити на мох,
Думками торкнутися вічності…
У цих володіннях безмежних ти – бог,
Який не бажає публічності.
Напнувши вітрило, палатку свою
Відпускаєш в зелені повені:
Щасливого плавання кораблю!
І трюми травою наповнені.
Як тільки нависне туман густий
Із люльки гори щербатої,
Тобі залишається тільки йти
І мох лоскотати п’ятами.
В наплічнику в тебе лиш попіл пожеж,
Бо світу скарби вже розтрачено…
Дорога триває, допоки ти йдеш,
А відстань? Не має вже значення.
І в час, коли обраний вірний шлях
Приведе до межі над прірвою,
Згадай, що тобі невідомий страх,
Допоки у серці віра є.
По хмарах іди, як Петро по воді,
Розвій свої сумніви повністю,
Бо вільним по-справжньому станеш тоді,
Коли відречешся умовностей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592797
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2015
[img]http://pp.vk.me/c614917/v614917069/196b0/fi25-myCr3M.jpg[/img]
Є в кожного з нас незабутнє шалене літо,
Із льодом у склянці, з теплом золотого піску,
З терпкою гірчинкою пива, а ще — мохіто,
Із пристрастю кави-арабіки і коньяку…
У кожного з нас є літо на ретро-мопеді,
Ганяє провулками людних улюблених міст…
І вітер-спокусник гукає услід: “Гей, леді,
Прошу, пригальмуйте й дозвольте упасти на хвіст!..
Майнемо удвох в обгін приміського трамваю
Туди, де до неба сягає шовкова трава…”.
Літо ж йому відповість, усміхнувшись: “Не знаю…
Бо вже обіцялася липневі… Їду, бувай!”
Розчиниться за горизонтом, в імлі розлитій,
І зблиснуть колеса, мов скручені сірі вужі…
Є в кожного з нас незабутні шалені миті —
У папці смартфону, у лівій кишені душі!..
Святкові й такі божевільні, як фарби холі,* —
Аж хочеться дива такого вділити усім!..
Відтак мандрувати протезами сонних колій,
І спогади-слайди гортати, вертаючись в дім.
[i]Холі — традиційне щорічне індійське свято весни і яскравих фарб, на якому відбуваються масові гуляння, обсипання
фарбами із трав і натуральних барвників (гулал), а також — обливання водою.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592467
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2015
Будь велетом між націй, мій народе,
Блакитно-жовтий стяг свій розгорни!
Стоять на варті миру і свободи
Твої відважні віддані сини.
Козацька кров нуртує в їхніх жилах
І сонцем сяє тризуб золотий.
Тебе веде могутня Божа сила,
Народе мій, здіймайся і світи!
[b]Пр-в:[/b]
Єдині ми від Заходу до Сходу,
Від сивого Дніпра і до Карпат.
Сія́й, країно вільного народу,
Мов діамант у ти́сячі карат!
Будь гідним предків, гордих і завзятих,
Твори щодень історію нову.
Хай ворог не посміє зазіхати
На гетьманську прадавню булаву.
Залишмо у минулому руїни,
Скажімо ворожнечам твердо “Ні!”.
Будуймо славне “завтра” для Вкраїни –
На благо наших дочок і синів!
[b]Пр-в:[/b]
Єдині ми від Заходу до Сходу,
Від сивого Дніпра і до Карпат.
Сія́й, країно вільного народу,
Мов діамант у ти́сячі карат!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591308
рубрика: Поезія,
дата поступления 02.07.2015
[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/7/98/677/98677133_41326600x400.jpg[/img] [img]http://lh3.googleusercontent.com/-4TtOJsEd3gQ/VCgGq6vXESI/AAAAAAACUlE/CI9Opqs9UUk/w426-h639/70zSr.jpg[/img] [img]http://data3.whicdn.com/images/61639558/original.jpg[/img]
А знаєш, як здорово – бігти отак навпростець,
Ловити у пазуху срібло дзвінких зорепадів
І чути ритмічне відлуння щасливих сердець,
І знати: ніщо нам не стане тепер на заваді!..
А знаєш, як добре торкатись чиєїсь руки,
Немов ненароком, самісіньких кінчиків пальців…
А потім нащупати пульс на зап’ястку чіткий
І десь загубититись в обіймах нічних декорацій.
І впасти у трави, обкурені хмелем терпким,
Налиті молочним туманом липневої ночі…
Крутити на палець зі стебел тонкі завитки,
На мапі небесній тлумачити зорі пророчі.
І, тикнувши в небо, раптово зрадіти: ”Он я –
В сузір’ї Північної Риби, окрай Андромеди!..”.
І чути, як дихає знизу протяжно земля,
Як трави тяжіють у росах, мов змочені дреди…
Як тіло стає невагомим і пнеться увись,
Вростає у небо, пускає коріння, мов щепа…
Коли ж усміхнешся, тобі прокричати: “Дивись!” –
І в поруху вуст упіймати: “Щаслива дурепа…”.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591061
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2015
Як непомітно збігла третина літа,
Відлопотіла хвищею між суниць…
Жінка, в котрої коси з відтінком жита,
Впала у трави-то́роки горілиць.
Серце її легким паперовим змієм
Вгору лопоче, нитка туга тремтить…
Жінка думки таємні в душі леліє
І випускає мріями у блакить.
Руки її до сонця лягли снопами,
Пальці тонкі ворушаться, шурхотять…
Згущує вітер хмари і спеку спамить,
Маків палких розгойдує вишиття…
Знову дощем почнеться третина літа,
Клапоть хмаринний так обважнів, навис…
Жінку, в котрої коси з відтінком жита,
Сонце назавтра вип’є, підніме ввись.
І поторочить вкотре на теплий дощик…
Поки ж вона дрімає в густій траві,
В купелі квітів пальці її полощуть
Духи землі й полу́дниці* польові.
[i]*Полудниця – польовий дух, одна з русалок.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590812
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 30.06.2015
[img]http://data4.gallery.ru/albums/gallery/99772-65043-33754212-m750x740.jpg[/img] [img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/poem_all/00509839.jpg[/img] [img]http://mayasakura.ru/wp-content/uploads/2012/02/S_ekretyi-krasotyi.jpg[/img]
заговори…
мов літеплом, все тіло
своїм чуттєвим тембром
оповий…
як плід граната,
серце переспіло
і тріснуло,
в туманну ніч кровить…
збери у жмені
зе́рнята багряні,
на спомин
у шкатулку заховай.
Купальська ніч
гойдає роси п’яні,
пахтить у небо
стеблами трава.
цей дикий танець,
пристрасно-тваринний,
цей поєдинок
вітру і вогню!..
мов у свічках,
у ватрах полонини…
і розсікає темряви броню
огненний бог
своїм пекучим лезом,
із лона іскри
сиплються дрібні!..
не личить бути
в ніч таку тверезим,
тож пий мене по крапельці,
п’яній!..
заговори, зашепоти,
вколисуй!
коли ж ущухне хміль у голові,
майнемо вдвох
у храм густого лісу
шукати квітки-папороті
цвіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589774
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2015
[img]http://www.perticonespedizioni.com/sites/default/files/storia.png[/img]
Уяви: шоста ранку, старий допотопний автобус,
Затягнувшись, викашлює дим, торохтить двигуном…
На сидінні потертому ти, ухопившись за спробу
Повернути в дитинство, сидиш… І тобі все одно,
Що позаду лишається червень, міста і вокзали,
Недопита і вистигла кава, запилений стіл,
І, розсипані стосами крил, перепрілі журнали,
Між якими пожовклі від часу конверти листів…
Хай воно залишається там, під печаткою “завтра” –
Ці буденні турботи, ці втрати себе в суєті…
Із рипучих колонок свідомість загойдує мантра –
Призабутих улюблених треків мотиви прості…
У закурених вікнах проскакують слайди пейзажів
І засвідчує небо погожий і сонячний день!
Так комфортно тобі наодинці, між цих антуражів,
Шурхотить, мов льодяники, пам’ять у сховках кишень…
Перламутрові трави блищать, наливаючись сонцем,
Мандариновим сяйвом запалює ранок зеніт…
Не повіриш, та всі ми, дорослі, плекаємо схрон цей,
У якому захований чистий незайманий світ.
В кріогенній посудині, в ампулі, ніби чар-зілля,
Має кожен галактику власну. І в обраний час,
Коли хвилею теплою, наче хмільне божевілля,
Ностальгія накриє, втікаємо далі від мас…
І, впіймавши автобус, тримаємо курс у минуле,
Де у кожного стільки щасливих простих таємниць!
І руйнуються відстані, з гуркотом падають мури,
Коли Вічність вливається в ґудзики наших зіниць…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589075
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2015
Кожна душа – то чийсь особистий острів,
Б’ються об нього зради, образи й лють.
Знаєш, бувають люди, як стріли, гострі:
Вразять тебе у серце і просто вб’ють!..
Що тобі хтось, далекий і невловимий?
Що вас єднає в морі мільйонів душ?
Просто живи, вплітаючи дні у рими –
Так, як раніше, зболеного не руш!
Буде тобі пекти і колоти груди,
Будуть жалі дурманити, мов абсент…
Знаєш, бувають справді огненні люди:
Іскру черкне́ш – і вигорить все ущент!
Попіл собі залишиш, вогнем налитий,
Буде тобі ятрити старі рубці…
Боже, хіба життя не навчає жити?
Вкотре з дороги сходжу на манівці.
Знову тривожу давні забуті рани,
Лихо мені показує свій оскал…
Знаєш, бувають люди, мов океани:
Кинь камінець – і збуриш дев’ятий вал.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587606
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2015
[img]http://amg12.narod.ru/olderfiles/1/854248168.gif[/img]
[i]"Лицем до сонця..."[/i]
[i]В. Савелюк[/i]
Слухати б дощ, але вікна зашиті у пластик,
По́встю тугою затягнута вмита блакить…
Хочеться вийти і, в небо стрибнувши, упасти
І прокричати на Всесвіт “Мені не болить!”.
І полоскати долоні у зливі червневій,
В пахощах мокрих ірисів, бузку й полуниць!
Взяти й пірнути у трави м’які перкалеві,
Слухати небо й лежати собі горілиць…
І відмахнути думки непривітні й понурі,
Мов комашню надокучливу… Гнати в обхід!..
Навіть у час найчорнішої грізної бурі
Треба обличчя своє повертати на схід.
Звідти і сонце народжує кожен світанок,
Звідти й веселку прядуть сивогриві дощі!..
Вибіжиш босою в час післягроззя на ґанок –
Літо полоще в калюжах тремкі промінці!
Глянеш довкола – які ж бо разючі контрасти:
Скільки життя у природі і штучності в нас…
Поки небесна блакить не зашита у пластик,
Слухаю дощ… І спиняють годинники час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585490
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2015
[img]http://cs624426.vk.me/v624426407/391d6/EdOUYft6PPA.jpg[/img] [img]http://cs624426.vk.me/v624426407/3924c/ehFRMdIlcFs.jpg[/img] [img]http://cs624426.vk.me/v624426407/394b0/Pbg5x1lapSk.jpg[/img] [img]http://cs624426.vk.me/v624426407/391f2/DliRGjXjRm4.jpg[/img] [img]http://cs624426.vk.me/v624426407/394a7/hAsWfx3u5PQ.jpg[/img] [img]http://cs624426.vk.me/v624426407/3931b/Kx_CDIag_Lw.jpg[/img] [img]http://cs624426.vk.me/v624426407/39169/cx8FcGdKSYU.jpg[/img] [img]http://cs624426.vk.me/v624426407/39363/wXwbuKeNaqs.jpg[/img]
Ще крила наші – пружні і широкі,
Ще літо недоспіле, молоде!
Та вдалині – глухе відлуння кроків
І час роки між буднями пряде…
Ще наші діти – юні пташенята
У теплому гніздечку під крилом…
Та юність, мов стара забута хата,
Стежина заросла давно зелом…
І кожну з нас, немов покоти́по́ле,
Нестримний вітер долі поволік…
І, може б, не зустрілися ніколи,
Та кругла дата випала цей рік!..
І звідусюди скликала до міста
Юнацьких мрій, натхнення і весни
Ота далека молодість іскриста –
Грайлива, як весняні буруни!
Так хочеться усім нам побажати,
Студентських літ дівчатка-ластівки́:
Збираймося на зустріч, мов на свято,
Тримаймося крізь відстань і роки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585227
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.06.2015
Зелені Свята. Літо молоде.
Війнули в душу м’ята й метеринка!
Весна за обрій травами бреде
І шаліно́ва палахка хустинка
У ковилі рябіє де-не-де.
Пливе у червень хата чепурна,
Зама́єна зеленими гілками,
Скородить небо стріхи борона,
Перебирає вітерець листками,
Із вікон курить зелень запашна.
Мов павичеві атласні хвости,
Стирчить з-під хати папороть розлога,
І піниться у збанку мед густий,
І, чебрецями встелена, підлога
Припрошує в оселю Дух Святий.
Яка відрада – впасти горілиць
В цій запахущій зелені клечальній!
І наслухати в кучерях суниць
Дрібних комашок гімни величальні,
А в буйнолисті – щебетання птиць!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584572
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 31.05.2015
Спробуй не впасти духом, коли несила
Стати собі опорою в час важкий…
Знаєш, простіше взяти і скласти крила,
Пилом припасти, наче старі книжки,
Десь на поличці долі, всіма забута,
Вирвана із корінням з-поміж своїх…
Спробуй закрити вуха й себе почути –
Десь ворухнеться ноткою чистий сміх...
Світлий, наївний, добрий, тому, і щирий,
Наче колись в дитинстві: тобі десь п’ять,
Може і трішки більше… Дощу пунктири
Б’ються землі у груди і мерехтять.
Плавиться світ у ртуті хмільної зливи
І шурхотять намоклі перуки крон…
Що тобі дощ? Ти зараз така щаслива!
Небо легке, мов росами вмитий льон…
Там, де дощить, там завше веселка сходить –
На горизонті барвами грає пруг!
Спробуй сюди приходити в мить негоди –
Гроз безпросвітних, бурі та завірюх…
Нащо шукати щастя в захмарній зоні?
Рано чи пізно втомишся, давши збій…
Так, як перлинка в мушельці безборонній –
Так цілий Всесвіт криється у тобі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583887
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2015
Відсвіжити думки
в перемитій дощами траві,
де розсипались бедрики,
наче гранатове зерня…
І очистити пам’ять, мов сад,
від колючого терня,
прорідити густі бур’яни
у своїй голові…
Наковтатися пахощів пряних
зі смол деревних,
захмеліти собі в океані
пахучих веро́нік…
З ностальгією щемкою
вижухлі аркуші хронік
погортати, вмостившись
на свіжому лоні весни…
Відіслати е-мейлом комусь
найніжніший привіт –
і далекому наче,
й водночас такому близькому!..
І поставлену зопалу крапку
змінити на кому –
може щось та й складеться
із плином розтрачених літ…
Полоскати думки
в океані густої трави,
в білій піні кульбаб,
що осипались лагідним пухом…
Лоскотати уяву,
мов кішку пухнасту за вухом,
і, зірвавшись у небо,
окрикнути вітер: “Лови!”
Запливти поміж хмари,
пірнати дельфіном углиб,
і водойму душі очищати
од плісняви й моху,
паперові кораблики мрій
відпускати потроху –
в бірюзові поля
з косяками мандруючих риб.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582953
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2015
Може забіжиш яко́сь на каву
В мій пропахлий цвітом тихий сад,
Розкуйовдиш вишню кучеряву,
Обтрусивши листя від цикад…
Не щоки торкнешся поцілунком,
А моєї спраглої душі,
Забринить щасливе серце лунко,
Наче бабка* десь, у комиші…
Ні, воно не викаже любові,
Мов дитина, втішиться тихцем,
Тільки очі ніжно-волошкові
Обів’ю́ть теплом твоє лице…
Захололу каву в порцеляні
Молоком розбавлять пелюстки ─
І нехай! Вуста від щастя п’яні,
Бо вдихають подих твій легкий!
[i]*Бабка ─ стрекоза.[/i]
[i]Ілюстрація: Anna Emilia Laitinen[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581449
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2015
[i](Катерині Білокур)[/i]
Жінка малює квіти – чудна затія!..
Теплі мазки лоскочуть цупкий папір,
Сонце цілує скроні, тремтить на віях,
В дивній палітрі квітне строкатий двір.
Жінка – проста і скромна волошка в житі,
Скільки краси од світу цього у ній!..
Ловить душа натхненні чуттєві миті,
Вправно виводить світлом на полотні.
Як вона вміє – сумно, дитинно, чуйно,
Навіть наївно трішки, космічно аж!..
Квітнуть сади, поля і подвір’я буйно,
Дихає раєм кожен новий пейзаж!
Пензлик в її руках, мов легка пір’їна,
Вмочена в сік землі, в голубінь небес…
Жінка малює свято в раю на стінах,
Скільки простих і добрих у ній чудес!..
Зі́йдуть з полотен білих барвисті квіти
І приживуться в наших земних садах…
Жінко, в котрої сонце у грудях світить,
Квіти твої підперли небесний дах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580921
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2015
[img]https://cs7058.vk.me/c540104/v540104866/1cc71/32INmMLqK88.jpg[/img] [img]http://3.bp.blogspot.com/-OiOsYHFE7_E/UTlY_6FA2NI/AAAAAAAAERY/zOzoiN947K0/s1600/4rL3fsLlLos.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c624821/v624821845/2db39/ReMTZVnTN2k.jpg[/img]
Дівчино з голосом, дивовижним, як музика,
Викидаючи блузку стару, не забудь
Залиши́ти собі перламутрові ґудзики –
Заховай у шкатулку, а там – будь-що-будь.
І якщо пощастить вже дістатися пристані,
Обійшовши підступний кораловий риф,
Ти тримай свої мрії від інших на відстані,
Втаємничуй думки в закодований шрифт…
Розтинай, мов кораблик, смарагдові повені
І не бійся раптово зірватися вниз!..
Хай легені, озоном по вінця наповнені,
Видихають у небо просолений бриз.
Вірю, зможеш! І, крила пожухлі розправивши,
До своєї мети долетиш, далебі,
Дівчино з голосом, як розладнані клавіші,
Знай, що космос, насправді –
не десь, а в тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580504
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2015
[i](всім мамам, бабусям, сестрам і донечкам
у це світле травневе свято - День Матері)[/i]
Бабцю, Ви сад перейшли
на світанні весни –
буйним розмаєм
віддячила щедра природа,
травень цей храм
доглядає, він – мудрий господар,
і на деревах розвішує
пряники-сни.
Мамо, Ви зранку в городець
насипали фарб –
квіти зійшли і лопочуть
крильми-пелюстками,
туляться ніжно
до рук оксамитових мами,
переливаються, мов
самоцвітовий скарб!
Сестро, ти променем вишила
білий рушник –
ніжне мереживо золотом
грає при світлі!
Тороків білі пір’їни
тремтять у повітрі…
Твій оберіг –
у сакральні світи провідник.
Доню, ти хлюпнула сонця
у шибку душі –
ніжна кульбабка
у ній ворухнулась зненацька…
Пирснула сміхом –
і блискіток рій чудернацький
темряву враз розігнав,
ніби світло-рушій!
Рідні мої, найдорожчі
у світі жінки!
Ви – обереги надійні,
відрада, і крила!
Скільки би дзигою
доля життя не крутила,
знаю, що поряд – опертя
міцне для руки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580173
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 10.05.2015