| Сторінки (1/27): | « | 1 | » |
Кава Сашу якщо і допомогла розбудити то не надовго, адже відчувши її аромат він пригадав що давно не пив каву з коньяком і додав дозу "знеболювального".
Дівчина з розчаруванням вмостилася навпроти і стала просто розглядати свою мрію. Не минуло й сорока хвилин як провідниця оголосила про кінцеву зупинку.
Дівчина ледь-ледь розтормосила Сашу аби той розплющив очі, кілька хвилин він потратив на те щоб зрозуміти де знаходиться і що він нього вимагають а коли все ж зрозумів і спробував встати то це йому вдалося далеко не з першої спроби. Залишати його таким було вкрай небезпечно і дівчина вирішила рятувати свого кумира і відвести його до себе додому проспатися, а там було б і далі видно.
Щойно ця незвична парочка вийшла з вагону як нею зацікавились працівники лінійного відділення міліції і то було не дивно - адже худенька хоч і висока молоденька білявка практично волочила на собі кремезного чоловіка років 35.
Обмежившись перевіркою документів та кількома вигаданими на ходу дівчиною фразами на кшталт "Вибачте ми з коханим посварились, ми скоренько в таксі і не створимо нікому проблем" міліціонери не просто відступили, а і допомгли дотягнути Сашу до таксі. Та і як можна було відмовити такій вродливій дівчині в такій скрутній ситуації.
Доки таксі мчало по місту в іншій його частині Анна зачинилась у ванній і плакала, після ліжка вона завжди йшла в ванну приймати душ, але тепер він був куди соленіший ніж зазвичай. Сльози текли рікою і лише шум води виконував подвійну роботу - приховував схлипування і заспокоював Анну. Наплакавшись досхочу вона вийшла з ванною помітивши те, що чогось не вистачає - а не вистачало їй аромата свіжості від її улюбленого гелю для душу... за емоціями вона і не помітила що просто простояла під струменем води майже півгодини.
Олег постукав у двері ванної та зайшов всередину тримаючи розгорнутим її улюбленого теплого халатика. Чоловік сам колись подарував його і коли бувало він їхав у відрядження то цей халатик своє ніжністю та теплом нагадував Анні Олега. Їй вперше за останні кілька днів стало легше і вона знову заснула. Чоловік попередивши на роботі що його сьогодні не буде приліг поруч.
Минуло кілька годин денного сонного царства і герої цієї розповіді почали прокидатися - спочатку прокинувся Саша і пригубивши пляшку Боржомі яку хтось завбачливо лишив біля ліжка спробував зрозуміти де це він. На столі стояв відкритий ноутбук на який була сперта записка. Навіть не читаючи неї Саша пірнув в нетрі інтернету - перевірити пошту - чи бува не відповіла Анна на його листи, в он-лайні його чекало лише розчарування. Шурхіт паперу під рукою нагадав Саші що йому було адресоване послання -
"Шановний Олекснадре - я за кілька хвилин повернусь - будь ласка дочекайтесь". Спробувавши пірнути у спогади останньої ночі та ранку Саша лише зміг відмітити що його голова занадто болісно віднеслась до цих спроб, і крім того єдиний спогад який все ж крутився в його мізках ніяк не вкладався в реальність - йому вперше за останніх кілька днів снилася не Анна а якась білява незнайомка... "Чи може то і не сон був" подумав Саша і саме в той час почув що в квартирі відкриваються двері. Його сон стояв перед ним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279550
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2011
Олег повернувся коли Анна вже допила каву, застелила ліжко і пішла готувати сніданок. Зазвичай кухня вона любила готувати, але з одним малесеньким ньюансом - їй завжди було важко визначитись що саме починати готувати, часом це питання могло затримати весь процес приготування на тривалий час, сьогодні ж на диво цей момент проскочив практично непомітно. Наче на автоматі Анна сіла начистила картоплі і поставила варитись її та сардельки.
Здавалась що ця пасивність панує не тільки на кухні а й у всьому що оточувало Анну сьогодні. Починаючи з ранку коли вона, заради доньки, вирішила для себе лишатись з Олегом, ця пасивність не відпускала Анну й коли Олег повернувся з садочка, коли вони снідали, коли він пробував пояснити свою поведінку...
Анні було просто БАЙДУЖЕ!!! Єдине що хвилювало її в ту мить це життя яке саме зароджувалось в ній. Вона вирішила не говорити Олегу про вагітність. Достатньо того, що вже встигла сказати Саші.
Після монологу Олега з вибаченнями, він спробував увінчати процес примирення поцілунками та пестощами. Раніше такі моменти були настільки приємними для Анни, їй настільки подобалось миритись у ліжку, що вона виключно заради цього могла влаштувати якийсь конфлікт чи сварку. Це так загострювало почуття і додавало стільки емоцій, що звичайний секс просто не міг порівнятись з таким примиренням.
А зараз здавалось Олег торкався іншої Анни... поцілунки шиї були куди більш лоскітними аніж приємними, намагання Олега роздягнути її не збуджувало а навпаки дратувало. А якби Олег міг побачити її байдужий погляд у стелю він би гарантовано зупинився і не скоро захотів би ще. Повна байдужість в суміші з твердим рішенням лишатись з чоловіком привела Анну до думки що вона має грати, грати так як ще ніколи не грала. Бувало що Анна симулювала "хеппі-енд" виключно в цілях підтримки чоловічої гідності Олега, але сьогодні їй довелося симулювати кожен стук серця, кожен вдих видих...
Поруч з Олегом було лише її тіло, а душа... Анна і сама не знала де її душа.
Вона забороняла собі думати про Сашу, вона не могла думати про Олега, Анна просто боялася себе і своїх думок.
Саме в той час до купе поїзду в якому їхав Саша до Анни підсіла чарівна молода особа. Саша вже до того часу був в не надто пристойному стані, вперше за кілька останніх років його попутником в поїзді був коньяк, а думка про те чому Анна зникла після того як сказала йому таку новину, і безвихідь через незнання її адреси і прізвища ще більше пригнічувала його.
Дівчина яка підсіла в купе спочатку не помітила в якому стані знаходиться її сусід - та все ж аромати спиртного дали про себе знати і вона вже зібралась іти просити у провідника перевести її в інше купе, як раптом їй здалося що обличчя її сусіда по купе, який куняв напівсидячи їй дуже знайоме.
"Так! Так! Як же я могла не помітити одразу" - це ж Олександр Зимін, художник, її кумир - навчаючись в художньому училищі вона настільки захопилась його творчістю що відвідувала практично всі виставки в межах досяжності від її рідного міста. Дівчина все ж вийшла з купе і підійшла до провідника але вже з іншим проханням ніж думала спочатку - "Ви не могли б зробити дві кави", сказала вона провіднику і повернулася до купе.
"Мрії збуваються" - думала вона, сидячи навпроти свого кумира.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279325
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2011
Ангелінка мабуть дійсно дуже сильно встигла скучити за татом. Програтися цілий вечір їй було явно мало, і вона зі всім притаманним малятам талантом, а саме то слізьми і капризами, а то відвертими лестощами до мами вмовила Анну дозволити тату прочитати ще і казку на ніч.
Втома далася взнаки і Анна присівши лише на хвильку перепочити перед тим як мити посуд заснула прямо в кріслі в якому сиділа.
Ранок застав Анну дивними речами. По перше вона не розуміла як опинилася у ліжку, по друге час на годиннику, що висів на стіні вказував на те, що вона проспала, і часу на те що розбудити доньку і вдягнути до садочка практично не лишилось, по третє в кімнаті панував аромат кави... п,янкий аромат... так вмів готувати каву лише Олег.
Анна відкрила очі і побачила що Ангелінка з Олегом вже зібрані в садочок, і чоловік підійшов і промовив - "Я зараз заведу донечку в садочок і ти мене вислухаєш а потім остаточно вирішиш чи варто нам бути разом чи ні". Олег поставив столик з кавою Анні в ліжко і повів Ангелінку в садочок.
Анна відставила столика в бік, її охоплювало нестерпне бажання вмитися, так, наче вода була здатна змити всі ті думки що переповнювали зараз її голову. Вийшовши в коридор вона помітила що її телефон вже знову зібраний до купи але вимкнений, Олег чи не знав пін коду до нього, а може й просто не хотів вмикати його. Зате Анна чим далі тим більше впевнювалась в тому, що якщо і ввімкне цей телефон то вже з іншою сімкартою. Їй було вже не настільки важливо як саме буде виправдовуватись Олег... вона вже практично пробачила йому - адже Ангелінка могла не пробачити їй втрату тата.
Анна навіть боялася вмикати ноутбук - адже тоді б її рука могла б автоматично потягнутися до пошти - де вже гарантовано чекали її листи від Саші.
"Саша... Саша... Як він там, особливо після того на чому перевалась розмова" - думала вона, навіть не уявляючи, що потяг в якому він сидить перетнув вже пів країни в дорозі до Ужгорода. Якби тільки Анна уявляла як він зараз почувається - Саша дуже давно мріяв про дитину, але його дружина ніяк не могла завагітніти, і врешті решт лікар поставив діагноз - безпліддя. Ця новина свого часу настільки серйозно вплинула на нього, що той момент і став переломним в його житті - до цього для нього натурниці з яких він малював картини були лише моделями і він не дозволяв собі перетинати межу. Саме тоді в його житті і з,явилася Анна яка своєю новиною запалила яскраве світло в кінці тунелю який звався "Мрія про сина".
Тільки чому вона зникла, як він буде її шукати - без адреси, без прізвища... хоча це навряд чи зупинило би Сашу, він був рішуче налаштований знайти її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279119
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2011
Тест на вагітність підтвердив підозри. До решти проблем додалася ще одна - так вже сталося що завжди обережна і передбачлива, Анна не чекала, що похід на Сашину виставку може закінчитись тим, що їм дозволять побути вдвох. До цього вона дозволяла собі, не запобігаючись, кохатись лише з чоловіком, а тепер Анна навіть приблизно не уявляла хто дозволив зародитися в ній новому життю, адже і з чоловіком статеве життя було регулярним.
Перше, що вона для себе твердо вирішила, було те, що дитина в будь якому випадку лишиться.
Останні два тижні вона не підпускала до себе не тільки Олега, Анна не відповіла на жоден з Сашиних листів і дзвінків. Вона не хотіла бачити нікого...
Але тепер вирішила - хто перший з них з,явиться на горизонті - тому і повідомить новину про вагітність.
Вона не знала який злий жарт зіграє з нею доля. Вже будучи вдягененою щоб іти забирати Ангелінку з садочку вона почула телефонний дзвінок - це був Саша. Вирішивши не відступати від свого рішення Анна підняла слухавку і одразу ж випалила - "Саша - Я... Я вагітна". Саме в цей момент в двері увійшли Олег з Ангелінкою. Олег тримав прекрасний букет квітів а донечка волочила величезного білого ведмедя з рожевим серцем в руках.
"Мамусьо! Наш тато повелнувся з відрядження" - застрекотіла Ангелінка... "І ми тебе клепко любимо"... і потягнула татову руку до руки мами.
В слухавці ще кілька раз почулося Сашине "Алло!!!.Алло!!!" але Анна впустила її з рук на підлогу, від чого та розлетілася в різні боки... щось під шафу... щось під тумбочку.
Олег підійшов ближче і тихо сказав Анні - "Я лише підійшов до садочка щоб побачити Ангелінку але вона побачила мене першою і я просто мусив сказати, що прийшов забрати її додому, щоб не створювати вихователям з садочка зайвих приводів поговорити. А квіти і ведмідь з,явилися вже по дорозі..."
Сил прогнати Олега, тим паче на очах Ангеліни, яка саме намагалсь перетягнути величезного ведмедя через порог квартири у неї не було...
Прошепотівши йому на вухо, що він лишається лише до вечора вона пішла до кухні, навіть не намагаючись зібрати рештки телефону який валявся під ногами.
Тим часом Саша покинувши марні спроби додзвонитися до Анни почав збирати речі в дорогу до Ужгорода
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278646
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2011
Олег було спробував зупинитись пославшись на те що не має презервативів, але Алла не збиралась здаватись і пославшись на те що за здоров,єм слідкує але не може мати дітей, продовжила пестити його.
Саме в цю мить, наважившись смикнути за ручку, Анна відчула, що двері піддались її дії і привідкрились. Ті хто за дверима були надто захоплені процесом як для того щоб помітити що вже не самі - Алла саме відхилиа голову назад і насолоджувалась від того як Олег цілував її шию, підтримуючи позаду її голову впустивши пальці в волосся. І поцілунки і пальці в волоссі ще більше заводили Аллу, очі були заплющені від насолоди.
Картина яку побачила Анна була явно не тією на яку вона розраховувала, тому перше що сталося це вдала спроба приборкати зойк який хотів вирватись з грудей. За долі секунд сотні думок пронеслося в її голові. Від бажання вбити обох, або принаймні подряпати обличчя Алли до невпізнаваності до спогадів про власні пригоди і почуття совісті.. Так-так - саме почуття совісті і гідності змусило її в останній момент замість зойку прикусити губу і так само непоміченою зачинити двері. Вона вийшла в коридор і тихо сповзла по стіні. Що толку влаштовувати скандали і розбори якщо самого факту зради то не змінить, та і яке моральне право вона мала засуджувати тих, перед ким завинила не менше. Анна для себе знайшла інший вихід.
Вона повернувшись додому просто спакувала речі Олега в сумку і дочекавшись його на диво і для нього і для себе спокійним голосом сказала що він має піти. Ледве Олег спробував щось промовити як Анна перебила його і сказала - "Я була в готелі, була в номері, я все бачила і тобі краще піти, я не думаю що Ангелінка заслуговує на те щоб бачити якесь з,ясування стосунків. Якщо ти просто підеш то я не заперечуватиму щоб ти бачився з дочкою". Олег знову сіпнувся щось промовити але Анна знову перебила його і знову вкрай спокійним голосом промовила - "Краще йди".
Олег знав свою дружину, знав що сперечатися не варто - тому що коли Анна вступала в конфлікт то це була справжня війна зі всіма відповідними наслідками - битим посудом, враженими сусідами та іншими симптомами сімейних непорозумінь такого масштабу.
Так погано як останні два тижні Анна не почувалась давно. Вже два тижні поспіль вона відбивала щоденні пропозиції, прохання Олега, вже два тижні вона не могла вигадати як пояснити Ангелінці чому тато так довго не повертається з відрядження, вже два тижні їй було погано не тільки морально а і фізично. Якщо моральні переживання з такого приводу були для неї в новину, то з подібними фізичним станом вона вже стикалась... так було тоді коли Анна завагітніла Ангеліною
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278608
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2011
Анна йшла по місту і намагалася пригадати де вона могла бачити цю білявку раніше. Зпересердя вона навіть не встигла побачити її обличчя, адже тільки вона почала з,ясовувати стосунки з Олегом білявка закрила обличчя долонями. "Стоп. Руки, вона точно бачила ці руки з вишуканим манікюром і перстнями. Саша! Це ж Сашина дружина і Олег!. Вони ж не були знайомі - це без сумнівів! І чому вона так тримала його за руку? Може вона знає про все і взяла його за руки щоб заспокоїти перед тим як розказати правду"
Анна побігла назад до кафе. Їх там уже не було. Треба попередити Сашу треба бігти до готелю. Діставшись туди Анна побачила машину Олега. Здавалося серце ось ось зупиниться і від страху і від переживань за обох їх.
Анна не знала, що Саша засмутившись продажем картини одразу ж після того як вони покохались поїхав з міста. Його дружина Алла ж лишилась щоб спробувати повернути картину.
Анні довелося застосувати всі свої чари і частину запасів гаманця щоб вивідати у адміністратора номер у якому зупинився Саша. Поки вона піднімалась сходами в номері відбувались цікаві події - Олега вже кілька хвилин був в номері, його господиня зустрічала гостя щойно вийшовши з душу у коротенькому халатику з мокрим волоссям. Це було слабким місцем Олега - мокре волосся завжди збуджувало Олега, а коли його власниця ще й має настільки привабливе тіло, яке ледь приховує легенький халатик. Алла підійшла до Олега на відстань поцілунку - але почала з іншого - вона дістала з кишені пачку купюр і сказавши - "Це та сума яку Ви заплатили за картину", поклала її в кишеню його брюк. Коли гроші вже були там вона не спішила виймати руку, там яскраво відчувалося враження Олега від її вигляду - і температура і щільність поза межами кишені вказувала на те що Олег дуже збуджений. Алла доторкнулась губами до губ Олега і промовила - "А це моральна компенсація за те, що ви повернули картину", вона відчула, що Олег весь затремтів від того дотику і не збиралася зупинятися. Смикнувши за пояс і знизавши плечима Алла дозволила халатику сповзти додолу і вже відверто стиснула те, що так зігрівало її руку в кишені Олега.
Тканина яка відокремлювала їх тіла була точно зайвою і вона не перестаючи цілувати Олега вирішила все взяти у свої руки і Алла не перериваючи поцілунку почала знімати з нього штани. Анна в цей момент саме підходила до номеру і побачила напис на бірці що висіла на ручці - "Не турбувати". Відсутність шуму у номері насторожила Анну. Вона не почула голосів - лише незначний шорох, і важке дихання. Як то було не дивно і наскільки було неправильно Анна переживала за обох - і за Олега і за Сашу і вирішила увійтив номер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269794
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2011
«Справа у тому»,- продовжила Алла «що Ви придбали, одну з картин мого чоловіка. Придбали, незважаючи на те, що ціна було значно вищою за ціну на решту робіт. І саме ця картина чомусь вкрай потрібна моєму чоловіку. Він сьогодні усю ніч не спав нормально… Марив… Вранці прокинувся і сказав, що більше не буде писати. У нас і до того були з ним напружені стосунки а тепер він взагалі замкнувся і не розмовляє зі мною. Коротше кажучи я б дуже хотіла б відкупити її. Я заплачу стільки скільки скажете».
Олег сьорбнув кави і спершись головою на руку вже більш впевнено подивився на білявку. Він не знав, що їй відповісти – адже з одного боку це щойно зроблений дружині подарунок, з іншого ж Анна вкрай несподівано для нього відреагувала на нього. Олег і досі не міг зрозуміти з чим пов’язана її така реакція.
Алла помітила, що Олег вагається тому продовжила атаку, і не просто продовжила а пішла у «ва-банк», вона поклала свою руку на його. Це було несподівано для Олега, але все ж він визнав, що для нього цей дотик був приємним, Руки Алли були дуже ніжними, і вона в чергове пронизавши його поглядом продовжила «Я готова до будь якої ціни, щоб повернути картину, навіть до…» і вона на мить замовкла і спокусливо доторкнулась до своїх вуст пальчиком.
Анна стояла і не вірила своїм очам. Повертаючись з садочка вона знала, що вдома її очікує серйозна розмова з приводу її вчорашньої поведінки. Вона вирішила зайти в кав’ярню і за філіжанкою кави подумати що говоритиме вдома. А тут, в кав’ярні, якась білявка відверто заграє до її чоловіка і по його погляду на неї видно що він і не проти. Анна так гримнула дверима, що і Алла і Олег глянули в той бік. Олег звісно впізнав дружину і кинувся наздоганяти її. Алла лише встигла всунути йому візитівку зі своїм номером хоча і розуміла більш за все він її зараз чи не візьме чи одразу ж викине. Олег машинально сунув її у кишеню і понісся наздоганяти Анну.
Коли він наздогнав дружину вона йому влаштувала ще той скандал - "Я бачила як ти дивився на неї, я бачила як вона торкалась твоєї руки... Це не дружні стосунки!", кричала Анна на даючи Олегу вставити хоча б слово, "З самого ранку, щойно я вийшла з дому" - продовжувала вона. Анна сама була вражена, спочатку ревнощі до Ольги, тепер тут, і це при тому що самій було ох як далеко до янгола, але зупинити це її не могло. В решті решт Олег не витримав, повернувся і пішов.
"В чому моя провина"- думав він, "В тому, що я хотів зробити приємно і купив ту кляту картину? В тому, що білявка хотіла її повернути будь якою ціною? Раз так - то мабуть дійсно кращим варіантом буде повернути картину - від неї все одно одні проблеми".
Олег згадав, що у кишені лежить візитівка Алли і набрав її номер. В процесі розмови вони дійшли спільного висновку що додому до Олега по картину йти не варто і тому домовились зустрітись у готелі де зупинилася Алла. Олег поїхав додому взяв картину, поклав її в салон свого авто і поїхав на зустріч. Почуття в нього в цей момент були неабиякі - він був сердитий і засмучений через незрозумілу і невиправдану поведінку Анни, і через те, що ці враження формувались не від однієї події він боровся з бажанням помститись дружині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269382
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2011
Анна встала раніше і тихенько щоб не будити Олега зібрала Ангелінку в садочок і вискочила з квартири. Щойно вона вийшла з донечкою за ручку до квартири підійшла симпатична жінка. Хода, манера одягатися та і вся зовнішність вирізняла її серед звичайного ужгородського середовища, вона явно була не місцевою. Жінка подзвонила в дзвінок і Олег спросоння спробував покликати Анну щоб глянула хто там, але тиша у відповідь змусила його накинути халат і йти відкривати двері. Хтось з того боку дзвонив настійливо. Олег відчинив двері і на мить завмер - дама за дверима явно була не схожа на усіляких контролерів лічильників і комівояжерів, як і на прихильників релігійних течій теж.
"Доброго ранку, я вибачаюсь що турбую Вас невчасно та все ж, мене звати Алла і у мене до вас є важлива розмова особистого плану". Олег від несподіванки зніяковів, повернувши голову назад оглянув квартиру і вирішив, що все ж не має бажання впускати незнайомку у квартиру тому сказав їй - "Добре, направо за рогом є кав,ярня "Едем"" - давайте там за 15 хвилин".
Особливих варіантів у гості і не було тому вона погодилась і повернувшись пішла. Спустившись кілька кроків по сходам вона оглянулась і загадково посміхнувшись промовила - "Я Вас чекатиму". Олег швидко переодягнувся і пішов у кав,ярню.
Ранкова кава була доречною і трішки допомогла розслабитись і чоловіку і жінці. "Ви не представились" - розпочала Алла першою "Але я знаю, що Вас звати Олег". Олег вчергове за ранок відчув себе ніяково, але його задача на цю зустріч була слухати.
Так, кава внесла свій внесок в його пробудження, але зараз сидячи навпроти ранкової гості він все ж не міг зосередитись на серйозних думках. Та і як можна було інакше, адже навпроти нього сиділа чарівна білявка з блакитними очима. Її кучеряве волосся було дуже доглянутим і довгим, майже до спини. Манікюр, одяг - все було бездоганним. "На таких жінок приємно не тільки дивитися" - подумав Олег. Тим часом Алла помітила, що він захопився спогляданням її зовнішності витримавши кількасекундну паузу продовжила - "Ви вчора були на виставці робіт художника Олександра Зиміна, я його дружина, і у мене є до Вас дуже важлива розмова".
Олег здивувався але промовчав, йому було до нестями цікаво як же продовжиться цей незвичайний ранок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269035
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.07.2011
"Це тобі" - промовив Олег, "Я знаю, що останнім часом приділяв тобі недостатньо уваги, зривався на тебе приходячи після роботи. Ти дуже дорога і потрібна мені".
Анна мовчала, мовчала і плакала. Якби тільки чоловік здогадувався про той біль який розривав її груди у той момент. Він щойно подарував їй картину написану її коханцем, картину якою її спокушали, для того щоб вона пробачила ту його байдужість яка і підштовхнула до зради. Такого тонкого але болючого реверансу долі вона точно не очікувала.
Все що Анна зумсила себе зробити це впасти на плече чоловіку і ридати. Жіночі сльози завжди близько до очей. А тут і взагалі здавалось у Анни справжня істерика почалась.
"Що з тобою Сонце?" - запитував Олег, він вже і забув коли бачив дружину такою слабклю і беззахисною. Анна розуміла що мала сказати щось на кшталт - "Я тебе люблю" чи "Ти в мене самий кращий, єдиний"... але в ту мить вона не могла, вона просто не хотіла брехати йому, просто плакала і все.
Олег запропонував їй лігти на ліжко, ліг сам поруч з дружиною і просто обійняв її міцно-міцно. За мить Анна вже спала а Олег пішов до донечки - кілька хвилин побавився з нею і розказавши казку на ніч вклав спатки і її.
Він знову розумів наскільки йому дорога сім,я і як мало часу він приділяв і дружині і доньці. А думка про те як ридала Анна ще більш посилювала відчуття провини.
Анна дивилася чоловіку прямо в очі - "Олег... Я грішна... Я..." сльози заважали їй говорити, але зупинятися я не хотіла "Я... Якщо ти захочеш піти від мене я зрозумію тебе і не триматиму... Я... Я хочу щоб ти знав що я не жалкую про те що вийшла за тебе заміж, ти подарував мені найбільше щастя в моєму житті - донечку і я тобі дуже вдячна за це".
За мить Анна прокинулась від того що Олег пробував розбудити її пестощами. Сон і реальність сплутались в ній. Як же так може бути, їй не вкладалось в голові що сон може бути ннастільки реальним а насправді вона нічого не сказала йому.
Думки про це заважали Анні підіграти пестощам Олега а він відчувши, що дружина не відповідає на його дії засмутився і повернувшись до неї спиною вдав що засинає. Насправді ж заснути він не міг дуже довго. "Як... Я ж попросив вибачення. Картина. Квіти. Що їй ще треба? Чому ще дується? Ех жінки, жінки..." подумав Олег і врешті решт заснув. Він ще не знав що чекає його зранку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268687
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.07.2011
Сашу не довелося довго чекати, за мить він піднявся по сходах, мовчки взяв Анну за руку і повів за собою. Вона навіть не намагалася щось заперечити цьому, пішла за ним наче слухняна рабиня, та і навряд чи зараз був час щось казати йому, настрій Саші був все ще той, що і кілька хвилин тому.
"Ти не уявляєш, що вони зробили" - сказав він завівши Анну у якийсь офіс, сів на стілець і обійняв голову руками. "Вони... Вони... Яке вони мали право, я не хотів продавати ту картину. Це точно справа рук моєї дружини, вона ревнувала мене до картини".
Це частково пояснювало те, чому внизу було так галасливо, але у Анни були інші плани на ті кілька хвилин які їм подарувала доля. Вона підійшла до Саші і сіла йому на руки які він на той час вже поклав собі на коліна. Те тепло яке огорнуло Сашині руки неможливо було сплутати з чимось - Анна була без білизни!
Його пальці вмить зрозуміли, що саме від них чекають і одночасно з пристрасним поцілунком оволоділи Анною. Її руки теж не зупиняючись діставались своєї мети - якби не міцна джинсова тканина Анна могла б порвати його штани на шматки. Досягнувши мети вона ледь не віддалась спокусі сісти на Сашу, але порушувати певні правила було б неправильно і Анна перепитала - "А у що ми сьогодні його вдягнемо?". Саша вмить зупинив свій "політ" - його кишені були порожні, смуток на його обличчі читався легко а от Анна загадково посміхалась. "Що? Злякався? А що мені за це буде?" - сказала вона тримаючи заповітний пакетик в руках. Саша підхопив Анну за талію і поклав на стіл, вона допомогла одягнути його лицаря в обладунки і обійняла його ніжками. Вікна офісу де все це відбувалося не були закриті жалюзями але коханцям було байдуже, якби вони помітили, що хтось спостерігає за ними то мабуть ще більше завелися б.
Екстрим і те, що вони скучили одне за одним прискорило процес отримання насолоди але від того вона не стала меншою. Давно Анні не було так добре, та і Саша теж не давав торкнутися до свого тіла - здавалось метелики взяли в полон все його тіло а не тільки живіт. Це було явною ознакою того як йому було добре.
Бій курантів на центральній площі швидко привела їх до тями. Анні і одягатись було не потрібно тому вона чмокнула його в щічку і сказавши "Ти супер!" вийшла у коридор спустилась по сходам і сіла в перше ж таксі. В машині Анна думала про те, чому вона дозволяє собі ці зустрічі якщо чоловік почав виправлятись і знову став і чуйним і бажаним. Відповідь мабуть не знав ніхто.
Коли вона розрахувалась і зайшла в квартиру Олег вже був вдома і підійшов до неї і заплющивши Анні очі руками повів у кімнату. Анна прекрасно орієнтувалась у своїй квартирі і тому одразу зрозуміла - її ведуть в спальню. "Кохатись?" - подумала Анна... "Ні - я ж щойно..." але вона навіть не встигла довести думку до закінчення як чоловік розплющив їй очі. Анна втратила мову коли побачила той сюрприз який їй приготував чоловік.
На стіні висіла картина Олександра Зиміна, саме та, через яку Саша так засмутився, саме та до якої ревнувала його дружина, саме та на якій була зображена жінка так схожа на Анну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268229
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.07.2011
Два тижні минуло на одному подиху. Анна не вагаючись за два дні до виставки пішла у свій улюблений бутік придбати нове плаття. Оновлений асортимент просто вразив її, а особливо фіолетова атласна сукня з відкритою спиною, Вона настільки ніжно торкалась її шкіри, так водночас і облягала і підкреслювала її груди в районі декольте що було очевидно, байдужим вона не лишить нікого. Здавалось навіть, що це плаття зшили по її міркам, спеціально для неї. Анна навіть не глянувши на ціну вирішила піде саме в ньому.
Олег о п,ятій вечора був як штик вдома. Як Анна його вмовляла піти на виставку лишається лише здогадуватись - але результат був очевидний, чоловік буву дома вчасно - хоча і проблем особливих в нього не мало бути - керівна посада дозволяла відлучатись і по власним потребам не питаючи чийогось дозволу.
Коли Олег побачив як вбрана Анна він на мить втратив дар мови. Почуття спокуси і гордості оволоділо ним. Він пишався тим, що ця чарівна особа його дружина і сяяв від того не менше ніж сама Анна. Знав би він всю правду...
Як мінімум Олег не встиг побачити всього образу Анни, а подивитись було на що. Коли Анна одягала плаття виріз на спині був ледь ледь нижче пояса і вона вирішила не псувати картину, що відкривалася білизною. Анна вирішила що тій краще лишитися вдома.
В залі де проходила виставка було досить людно, особливо в двох місцях - поблизу однієї з картин і поблизу автора. Погляди подружжя були спрямовані в різні сторони. Анна шукала очима Сашу, погляд Олега був спрямований на картину. Саша знав, що Анна прийде тому їх погляди швидко зустрілись. Передати почуття які були в цю мить у них мабуть неможливо. Це було сильніше за перший спуск Анни з гори на лижному курорті, це було сильніше ніж секс Саші з однокурсницею в училищі в кабінеті куди ввійшов викладач. Почуття екстріму було просто надзвичайним. Страх і спокуса володіли ними... але лише всередині - зовні все було як зазвичай, чемні і стримані.
Олег тим часом сказав Анні що має на хвилинку відлучитись. Дружина особливо не сперечалась.
Тим часом поблизу Саші почались якісь рухи і шум і там де була картина теж. Саша, по тому що зрозуміла Анна з,ясовував стосунки зі своїм менеджером зприводу продажі тієї картини біля якої стояв той натовп. Саша не хотів її продавати і тому поставив ціну на неї вдесятеро вищу ніж за решту робіт. Але хтось таки наважився її купити. Саша був такий роздратований, що навіть дружина потрапивши під гарячу руку образилась і пішла з виставки.
Ситуацію змінилась непомітно для всіх. Достатньо було Анні підійти ближче як Саша заспокоївся а Анна попросила його лишити автограф на рекламному буклеті виставки. Це була найбезпечніша можливість побути поруч хоч мить.
Анна отримавши автограф і обмінявшись поглядами вирішила що їй краще відійти від Саші. Занадто сильні були емоції, здавалось серце ось ось вискочить з грудей.
Щойно вона відійшла як з,явився Олег і сказав, що терміново мусить поїхати
і лишає її саму на виставці. Анна вирішила подивитись який автограф лишив їй Саша і прочитавши що там написано від несподіванки прикусила губу
Замість побажань і автографа у буклеті було написано - "Чекаю тебе о 18.00 на сходах не поверх вище".
Все так дивно складалось до купи, спочатку гамір біля картини, сердита дружина Саші, Олег кудись поспішив зникнути і здавалось би у ситуації коли зустріч на одинці була просто неможлива Анна вже стоїть на сходах і чекає Сашу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268148
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.07.2011
Анна проспала до восьмої години вечора - зазвичай денний сон був їй не властивий але зважаючи на насичену попередню ніч це було прогнозовано. Вона не прокинулась сама - Олег розбудив її тому, що збирався з друзями іти в бар дивитися футбол. Це було традицією встановленою без жодних консультацій щодо думки Анни про це - пиво, футбол і друзі були, як то кажуть, залізобетонним правом Олега протягом двох-трьох вечорів в місяць. Якщо раніше Анна переймалась цим, сердилась коли чоловік повертався "на веселі"і близько дванадцятої, то тепер вона навіть тішилась цим - адже погравшись трохи з Ангелінкою і ввімкнувши їй мультик перед сном вона могла вільно поринути в он-лайн.
Щойно відкривши сторінку Анна почала читати повідомлення - Саша написав, що його сюрприз має бути вже в її поштовій скриньці. Анна покинула все і полетіла до пошти, цікавість поєднувалась зі страхом - а що було б якби той лист побачив першим Олег? Спускаючись по лист Анна пригадала, що так і не відкрила подарунки ті, що приніс Олег після зустрічі з шефом - але лист був для неї куди цікавішим.
У скриньці дійсно лежав конверт зі штампом якогось благодійного фонду. Анна розчарувалась - Сашиного листа не було. З пересердя вона зібралася викинути той конверт, та якесь шосте чуття все ж штовхнуло відкрити його. Яке ж здивування було у Анни коли вона побачила що у конверті лежало два запрошення не благодійну виставку-аукціон робіт відомого столичного художника Олександра Зиміна, якого вона знала як просто Сашу. Ні! Не просто - а звабливого, божевільного чоловіка з он-лайну, того , після зустрічи з яким вона так змінилась. Анна задумалась про те чому ж запрошень було два. Але вже було час класти спати Ангелінку і Анна на кілька хвилин поринула в інший світ - світ свого маленького Сонечка, їй так подобалося лежати поруч з донечкою, що вона часто засинала поруч і спала до тієї пори коли Олег не розбудить її.
Цього разу все ж вона не хотіла засинати - якщо б Саші не було в он-лайн то вона б мала б змогу розпакувати подарунки. Саме так і виявилось - Саші не було, Анна написала йому повідомлення з запитанням чому два запрошення і сіла розпаковувати пакунки.
В маленькому пакуночку виявилась коробочка з тих в які пакують ювелірні вироби - це заінтригувало Анну. Відкривши її вона побачила золотий браслет який складався з двох півмісяців і зірки з коштовним каменем зверху. Коли Анна відкрила його щоб приміряти то побачила що з внутрішнього боку вигравувано напис - "Таких жінок дарують зорі". Цей напис був настільки вражаючим але водночас коректним, що Анна навіть на мить почервоніла. Браслет дуже пасував їй, але все думка щодо того що це був надто дорогий подарунок не залишала її. Ситуацію розрядив більший пакет - він був явно від Ольги - там була білизна... не просто білизна а їстивна білизна з сексшопу. В записці, що лежала в другому пакунку Ольга передавала привіт Олегу і бажала йому приємного смаку. Анну це дуже потішило і вона з піднятим настроєм пішла знову перевіряти пошту - поки вона роздивлялася подарунки Саша встиг побувати в он-лайні - його відповідь шокувала її.
Саша надіслав два запрошення тому, що на виставці буде не сам а з дружиною і дуже хотів би щоб Анна теж прийшла з чоловіком. Від однієї думки, що вона будучи під руку з Олегом зможе підійти і порозмовляти з своїм коханцем, дивитися йому в очі, говорити з його дружиною анну кидало то в жар то в холод. До виставки лишалося два тижні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267777
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2011
Одег нарізав кола поблизу готелю хвилюючись за те куди поділась Анна - під яким приводом можна було б знову повернутись у готель щоб пошукати її він навіть не уявляв - ще однієї зустрічі з шефом він би не витримав. Він аж світився від щастя коли побачив що вона спускається сходами на тротуар.
Олег підбіг і відкрив рота щоб запитати, але Анна приставила йому пальчика до губ і сказала - "Вдома".
Вони сіли в авто і Анна всю дорогу дивилась у вікно. Ця ніч була особливлю для неї - вона вперше кохалась з іншою жінкою, вперше бачила як її чоловік торкається іншої, так, за її згоди та все ж з іншою. Анна вперше вкрала - так, це була лише гра, - порятунок ситуації і вона все повернула але досі вона не була здатна на таке.
Доїхавши до дому Анна зайшла в свою спальню, вдягла нічну сорочку, але не лягла у ліжко до чоловіка. Вона зайшла у кімнату Ангеліни і лягла поруч з нею - в ту мить це здавалось найвищою насолодою - бути поруч зі своїм маленьким янголятком, смішною і невинною донечкою. Ніщо так не заспокоювало Анну як сопіння її гарненького носика.
Ранок виявився передбачуваним - але від того не менш цікавим - як і очікувала Анна шеф передзвонив і запросив їх з чоловіком на каву. Вона ще перед тим як заснути подумала про це і одразу ж вирішила, що не піде на ту зустріч, як і подумала про те, що Олегу доведеться в будь якому випадку піти туди.
Для жінки вигадати причину для відмови не складає і найменшої складності тому сперечатися з Анною було марно і чоловік пішов на каву сам. Поки Олег вислуховав яка в нього вродлива і розумна жінка, приймав подяки за порятунок іміджу Ольги і майна шефа Анна вдома поринула в нетрі інтернету. Вона писала листа горе-коханцю якому так і не вдалося дізнатися наскільки Анна пристрастна у ліжку. Зміст листа був коротким але відвертим - "Те що було вчора - це "вдячність" тобі за те, що минулого разу ти мало того, що не вийшов за мною і не запитав, що сталось а ще й зробив висновки покладаючись лише на свій егоїзм - вчора я лише зробила те, про що ти подумав минулого разу - "продинамила", просто не люблю коли мене безпідставно звинувачують а тепер ми квити Казаново".
Сказати що Анні від того листа стало легше було б неправильно - вона просто зробила такий хід для того щоб відбити у нього бажання шукати її, писати їй і такий лист видався їй найбільш дієвим варіантом.
Вона вже збиралась виходити з он-лайну як там з,явився Саша. Він привітався і сказав що має сюрприз для неї. Анна і від спогадів про зустріч з ним вся затремтіла, а тут ще й сюрприз - вона навіть боялася уявити що товін приготував, тому що знала його політ фантазії. Саме під час цих роздумів у двері подзвонив чоловік. Швиденько вийшовши з он-лайну Анна поспішила до дверей.
Олег повернувся додому сяючим від щастя, шеф звичайно був засмучений, що Анна не прийшла, але не тільки не відмовився від вчорашніх пропозицій а й з вдячності за вчорашній вечір приніс два пакунки для Анни - в одному був подарунок від нього а в іншому від Ольги. Анна не мала бажання спілкуватись з чоловіком по трьом причинам - через вчорашні ревнощі, через те, що не вирішила чи казати йому правду про те, що було в готелю, а третью причиною Анна і скористалась щоб утекти в кімнату.
"Я піду розпакую подарунки" - промовила вона. Чоловік хотів було перепитати чому не тут, але вона так швидко пішла що він навіть не встиг цього зробити. Насправді Анні було мало цікаво що там в пакунках. Її хвилювало, що за сюрприз приготував Саша і чому вона так чекає повідомлень від нього. Влна відчувала, що як на таке нетривале знайомство вона надто сильно захопилась цим чоловіком. А коли вона пригадала ще й вчорашні ревнощі до Олега то остаточно заплуталась. Як можна було дійти до такого стану, що ревнувати чоловіка до якого здавалось вже практично охолола і сама штовхнула на зраду і водночас так захопитись іншим, тим кого знала лише кілька днів.
З цими думками Анна заснула - так і не відкривши подарунки від шефа і його супутниці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267300
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2011
Спустившись до холу Олег зрозумів що пройти повз компанію що зібралась у низу непоміченим буде неможливо і тому направився до галасуючих дізнатися що ж сталося. Шеф незважаючи на кількість прийнятого алкоголю швидко протверезів і саме розказував менеджеру готелю про те що він думає про їх сервіс. Олег підійшов до них і шеф одразу ж повернувся до нього і запитав що він робить в готелі - "Я Вам водички спускався взяти у барі" - сказва Олег і показав пляшку яку щойно дійно купив в барі для алібі.
Тим часом Ольга не розуміючи, що відбувається вирішила подзвонити до чоловіка. Анна на той момент вже відчувала що так просто викрутиться їй не вдасться і навіть не уявляла за рахунок чого врятує ситуацію. В кімнаті щось заграло, судячи по тому що господар кімнати не поворухнувся, мелодія точно не була ринтгтоном його телефону, як і до телефону Анни вона не мала жодного відношення. Але це було саме те. що їй потрібно
"Чоловік вже очунявся" - промовила вона, "Зараз шукати буде..." - і підійшовши до засмученого коханця провела рукою трохи нижче поясу - орієнтир куди торкатися був очевидним не тільки зовні а і на дотик - "Я скоро до вас повернуся, лише відправлю свого спати додому" - сказала Анна дивлячись не в очі а на штани. Не повірити їй було неможливо, її погляд просто світився спокусою. Вона взяла до рук піджак і вийшла з кімнати - і одразу ж направилась в номер шефа. Якимось дивом на шляху їй нікого не зустрілось, але вона і не переживала - легенда відмазки вже була готова в її думках.
Підійшовши до номеру Анна побачила, що сходами з іншого боку коридору піднялись шеф з її чоловіком. Анна пішла в атаку - "Олег - ти ж мав лише провести їх до номеру" сердито промовила вона - "І чому Ваш піджак валяється на сходах" - серйозним поглядом обдарувала шефа. Серце Анни в ту мить здавалось лусне від страху, але іншого виходу вона не бачила, їй потрібно було грати, грати як грають найкращі актори голівудських фільмів.
На щастя Олег зорієнтувався в тій несенітниці що несла Анна і включився в гру - "Та тут таке сталося - ми думали що піджак вкрали, і шукали злодія, мабуть він злякався і вирішив краще позбавитись його"
Шеф протягнув руку до піджака і взявши його перевірив зміст кишень - "Дивно, все на місці, і телефон, і кредитка, і документи". Олег в стані певного афекту від ситуації ледь утримувався від того щоб розсміятися. У нього часто виникало бажання розсміятися в критичній ситуації, але уявляючи наскільки то недоречно було б зараз він через силу прочавив "Давайте я спущусь вниз і скажу що вже все добре". Шеф повернувся до Анни і сказав - "Ви врятували ситуацію вдруге за вечір, я Вам дуже вдячний" - і нахилившись поцілував їй руку. Якби Ви знали усю правду подумала Анна і посміхнулась. Зайшла за шефом в номер побажала доброї ночі Ользі, не забувши звабливо підморгнути їй, і пішла вниз до Олега. Вечір вдався на славу. Можна було їхати відпочивати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267108
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2011
Олег підійшов до Ольги позаду і обійняв її за оголену талію, вона подалася назустріч йому і нахилила голову назад в пошуках поцілунку. Враження Анни було двояким - це був експеримент як в тому плані, що вона ще ніколи не спростерігала за кимось іншим, так і в тому плані, що іншими була її нова подруга і чоловік. Саме останнє викликало неспокій у Анни - ревнощі на диво невчасно ополинили її. Вона була шокована цим почуттям але відступати було нікуди - Олег і Ольга були в полоні пристрасті. Анна вирішила піти з номеру, підійшла до дверей щоб відкрити їх але почула шум з іншої кімнати. Звідти виходив сонний шеф!
Анна стояла так, що її було не видно і помітивши, він пішов в ту кімнату де тривав пікантний процес вона вирішила що потрібно діяти. Адже те що він побачити навряд чи йому сподобалося б. І справа була не тільки в фізичних пошкодженнях які міг отримати Олег - а шеф на вигляд був міцним чоловіком. Те що він побачив би гарантовано залишило б її чоловіка не тільки без підвищення а і без роботи, а це явно не входило в плани Анни.
"Бабах" - впав вішак що стояв в коридорі номеру - шеф оглянувся і побачив як його піджак вилітав у чиїхось руках у коридор. "Злодійка" ледь не луснула зо сміху від того як репетував шеф - піскляво, заплітаючи спросоння і з п,яну язик "Поглабували!!! Порграбувари!!! Рятуйте" врешті решт більш внятно прокричав він і вирішив пуститись у погоню сам. Цих кількох хвилин вистачило Анні щоб збігти до сходів і спуститись на поверх нижче де вона побачила якогось чоловіка, що заходив у номер. Анна не вагаючись проскочила у відчинені двері слідом за ним.
Здивуванню того чоловіка не було меж - мало того, що якась навіжена о другій ночі вломилась до нього в номер, то ще й ця навіжена була саме та, з ким він кілька місяців тому зустрічався в цьому ж місті. Та, хто раптово зник з його номеру і його життя минулого разу на самому цікавому місці.
Анні дороги назад не було - вихід у коридор означав зустріч з шефом чи з кимось іншим хто міг шукати злодія.
"Привіт" - промовила Анна, "Я побачила тебе і втекла від чоловіка, він все одно з друзями доганяється. Навіть і не помітила як піджак його прихопила". Далі Анна розповіла історію свого минулого зникнення і її кавалер почав вибачатись за свого листа, і запропонував повернутись до того на чому вони зупинились минулого разу. Де Анна брала сили вдавати, що їй подобається те що відбувається було відомо одному Богу. Вони впали на ліжко у кімнаті і господар кімнати ковзнув рукою по стегну Анни оголивши його, картина була суперспокуслива. І треба ж було саме цей момент комусь постукати в двері.
Господар кімнати неохоче підійшов до дверей і коли відчинив їх то чоловік у синій формі запитав чи не бачив він часом когось хто пробігав по коридору з речами в руках, а сам покосився щоб заглянути в кімнату - на ліжку виднілись оглені ніжки Анни. У нього аж подих перехопило від тієї краси що він побачив, і навіть не почувши відповіді гість поспішив залишити "закоханих" у спокої. Анна знову почувалась двояко - радість від того, що її не виявили змінювалась тривогою за те, що доводилося знову відповідати на лестощі того, хто не розібравшись у ситуації нагрубив їй у листі.
Тим часом Олег і Ольга не зрозумівши толком що відбувається поспішили привести себе в порядок - Олег тихенько вийшов з кімнати, Ольга вдягла халат і зайшла в кімнату чоловіка, ні його, ні його одягу не було. Що він кричав вона теж не розчула - лишалося сидіти і чекати його повернення.
Тим часом Олег спускаючись по сходам думав лише про одне - де Анна?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266790
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2011
Анна від насподіванки прикусила губу, їй був дуже приємним цей дотик, і хоч у машині вони були не самі, вона і не збиралася дослухатися Совісті. На ній було плаття з Бутіка Мрій і цим було все сказано. Руки Ольги були настільки ніжними і настільки впевнено рухалися до мети, що Анна і не помітила як вперше за останню хвилину видихнула, і не просто видихнула - так дихають коли збудження зашкалює.
В ту мить Олег вперше поглянув у дзеркало - але придивитись не зміг - шеф саме засинав і ще пробував зпросоння щось розказувати. Зате парочку на задньому сидінні це ніскілечки не турбувало - Анна і не думала чинити опір наполегливості Ольги, навпаки - розтавила ширше ніжки щоб звільнити шлях до неї. А сама тим часом обнявши Ольгу за шию пробралася рукою до її декольте - а там швидко дісталася долонею перлинки - груди подруги були настільки пружніми, що вона могла дозволити собі не користуватись білизною. Тепер вже Олег зрозумів - йому не послухалось, на задньому сидінні точно щось відбувалось. Поправиши дзеркало він від несподіванки ледь не втратив керування авто, але швидко зорієнтувавшись продовжив спостерігати за дорогою, періодично споглядаючи у дзеркало. Олег вагався - готель був за рогом, але його настільки заводило те, що відбувалось позаду, що він вирішив зробити вигляд, що вони ще не приїхали і проїхав повз. Шеф спав - дівчатка бавились. І йому вкрай не хотілось зупиняти цей процес - він готовий був відмовитись від участі у ньому - сьогодні спостерігати було більшою насолодою, тим паче, що спостерігати було що - Анна вже була без білизни під спідницею а Ольга володіла нею - пальчики були там де було найбільш спекотно, язичок влаштував побачення з язичком Анни а їх груди торкалися і вони терлись ними одна об одну. Здавалось що все це відбувається не на задньому сидінні авто - а в номері люкс п,ятизіркового готелю, настільки розкішні тіла були в учасниць цього процесу, настільки легко вони знаходили зручні положення для того щоб отримувати задоволення. Ольга була з тих людей кому найбільш приємно було те, що вони роблять добре комусь - тому коли Анна затремтіла і почала швидше рухатись з її пальчиками всередині Ольга і сама тремтіла від насолоди. Лише Олег стримував свої емоції - будь яка реакція з його боку могла б перервати цей захоплюючий процес. Тому коли коханки через кілька хвилин почали поправляти одяг Олег вирішив, що вже час повертати до готелю.
Там, за допомогою портьє шефа занесли номер, і Олег вперше зловив погляд Анни, погляд жінки яка щойно отримала неземну насолоду. Олег загадково посміхнувся - а вона прочитавши цю помішку підійшла до нього і щось прошепотіла йому на вушко. Олег на долі секунд здивувався але коли помітив наскільки впевнено Анна дивилася на нього зрозумів, що вона не жартує. І пішов в ту кімнату де перевдягалась Ольга.
Тепер була черга Анни спостерігати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266666
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2011
Напевно і казати не потрібно, що щойно вийшовши зза столу і Анну і Ольгу запросили на танок їх чоловіки. Це не було виконанням подружнього обов,язку, обидві жінки в цей вечір виглідали вкрай спокусливо не тільки зовні — в обох просто світилися пристрастю погляди. Настільки, що навіть їх чоловіки це помітили. Та все ж за кілька хвилин скориставшись черговою діловою розмовою чоловіків з гостями подруги втекли від сторонніх поглядів. Чого-чого. а різноманітних кав,ярень в цьому ТЦ вистачало. Вони ж вибрали найбільш тихішу. З приглушеним світлом і столиком відгородженим від сторонніх поглядів. Замовили по чашці кави і тістечку дві жінки сиділи і дивились одна одній в очі.
“Зі мною це вперше” - промовила Анна
“Що саме?” - перепитала Ольга
“Я .. Я... Я ніколи ще не отримувала задоволення від дотику іншої жінки”- сказала Анна тремтячим голосом.
“Все ОК” - промовила Ольга і нахилилася до схиленої голови Анни. Хоч вона і ховала свої очі але відчувши поруч дихання Ольги підвела погляд. Їх очі були на відстані кількох сантиметрів, губи теж. Вони практично торкалися носиками. Анна зрозуміла, що не має сил стримуватись і потягнулась вустами до Ольги. Поцілунок з жінкою виявився настільки ніжним і настільки пристрастним, що ніхто з них не мав і найменшого бажання зупинятися.
Бамсь!!! “Ой. Вибачте!” - біля їхнього столика навколишки повзав молодий офіціантик і збирав на тацю залишки їх замовлення. Він не витримав те, що побачив підійшовши до столика і впустив тацю. Ольга і Анна розсміялися, лишили на столі розрахунок і наче маленькі взявшись за руки побігли з кав,ярні. “Леді Вітер” - подумала про свою подругу Ольга, здивувавшись тому як легко і невимушено бігла Анна. Здавалося, що вона не торкається ногами землі.
Повернувшись до ресторану вони зрозуміли, що їх зникненням лишилось непоміченим. Та і дійсно - відсутні вони були всього хвилин п,ятнадцять. Щойно вони зайшли в залу до них підійшов офіціант з двома бокалами і сказав, що це подарунок від господаря закладу — вино з його особистої колекції. Погляди жінок автоматично ковзнули по залу в пошуці його обличчя а коли врешті-решт знайшли його то ледь втримались щоб не пирскнути зо сміху. Посмішка на його обличчі від того, що вони прийняли його подарунок стала ще ширшою.
Тим часом Олег підійшов до Анни і відкликав в сторону — він просто сяяв щастям від пропозиції шефа. Захоплено розказував Анні про плани і мрії, і казав що не розуміє звідки взявся цей подарунок долі — місце поруч з шефом і його схильність. Анна посміхнулась в душі.
Вона добре знала головне правило розумної жінки — робити так щоб чоловік почувався переможцем, навіть якщо це не так, чи в цьому не тільки його заслуга. Так і в цьому випадку Анна вважала недоречним пояснювати Олегу що і чому. Їй було на руку це підвищення чоловіка і не у матеріальному плані - однією із основних причин через які вона досі лишалась з чоловіком окрім доньки було коло їх знайомих і друзів. Пішовши від нього Анна втратила б все це тому, що вона була чужа в цьому місті, і взагалі вийшла заміж за Олега дуже юною і завагітніла тому так і не отримала пристойної освіти. Та і в цілому її влаштовувало таке життя — господаркою вона була гарною, мамою теж. Олег міг забезпечити потреби сім,ї — пристрасті що жила в Анні, як показали останні пригоди вистачило б на декількох її чоловіків. Крім того Анна сподівалась, що нове призначення зробить Олега трохи стриманішим по відношенню до їх стосунків. Коли чоловік щасливий то і прискіпуватись до дрібниць мав би менше.
Тим часом свято поступово наближалось до завершення. Шеф “погудів” дуже добре і ледь тримався на ногах — Олег практично не пив і запропонував підвезти шефа до готелю. Ольга була явно не проти а запитувати шефа було марно — йому було важливо лише одне. Не зважаючи на всі вмовляння він не захотів сідати на заднє сидіння — і його довелося таки посадити наперед, хоча Олег і переживав, що той заважатиме керувати авто.
Нічне місто прийняло цю компанію у свої обійми. Олег спостерігав за дорогою, шеф співав щось з репертуару гурту який їх розважав того вечора. Рука Ольги лягла на коліно Анні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266625
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2011
Місця за столиками були закріплені за допомогую табличок з іменами гостей. Ольга помітила що ще нікого не запрошували до столу підійшла до Анни і запитала її прізвище. Анна здивувалась такому запитанню але відповіла. Проводячи поглядом господарку свята вона помітила що та забрала з центрального стола табличку і переставила на інший, а табличку з того стола поставила на центр. Ольга зробила маленьку хитрість щоб сидіти за одним столом з новою подругою.
Після того як шеф проголосив вітальну промову гостей запросили до столу. Олег, будучи не в курсі про маленькі жіночі хитрощі, був дуже здивований коли виявилось, що він сидить за одним столом з шефом, і не просто за одним а прямо навпроти нього. Що вже казати про здивування головного бухгалтера фірми - жіночки років сорока п,яти, досі незаміжньої - з тих про яких кажуть - чоловік у спідниці - її місце виявилось не за тим столом де вона очікувала але часу з,ясовувати щось вже не було, всі гості вже сиділи за столом. Анна була навпроти Ольги, чоловік навпроти шефа. Кілька келихів французського вина і розмова почала набирати обертів. Жінки говорили про своє, а шеф почав розпитувати Олега в якому відділі він працює, і що б він хотів би там змінити. Олег був керівником середньої ланки - він очолював відділ збуту автохімії у фірмі яка займалась всім асортиментом середньостатистичного автомагазину, але це не заважало йому досконало знати решту сфер діяльності фірми і у своєму відділі досягти пристойних результатів - тому розмова вийшла плідною і цікавою і для Олега і для шефа. Останньому настільки сподобались пропозиції та ідеї Олега, що він запропонував йому посаду комерційного директора філії. По перше - це була змога довести, що він здатний втілити свої ідеї в життя - по друге для цього не треба було переходити комусь дорогу - про те, що комерційний директор їде в столицю на підвищення всі дізнались лише на бенкеті.
Поки чоловіки були зайняті жінки теж не нудьгували - тема була навіть дуже неординарною як для бесіди за вечерею. Захопившись розмовами про одяг і косметику вони непомітно перейшли на пікантну тему. Вони навіть присунулись ближче одна до одної - заговорили про методи епіляції, креми, станки, електропристрої і Ольга настільки захопилися що вмрішила продемонструвати Анні наскільки в неї гладенька шкіра і доторкнулася під столом своєю ніжкою до ніжки Анни. Мабуть методи епіляції були вдалими у обох - тому, що обидві жінки відчули незвичну досі наслоду від того дотику, від несподіваного задоволення у них у обох одночасно з,явилась загадкова посмішка на вустах. Їх погляд, говорив сам за себе - цей невинний дотик був приємний їм обом. Настільки приємним, що Ольга зробила це ще раз, тепер її ніжка знала, що робила а Анна навіть поворухнутись не могла, вона не мала сили навіть дихати, так приємно і водночас лячно було їй. Ситуацію розрядив шеф - він оголосив перерву на танці. Анна була йому дуже вдячна - ще мить і її серце зупинилося б.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266473
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2011
Авто під керуванням Олега перетнуло центра міста. І чим далі він їхав тим більше Анна задумувалась над тим де саме буде банкет. "Далі по вулці є лише один пристойний заклад" - подумала Анна, маючи на увазі торгово-розважальний центр з ресторанами кав,ярнями і бутіками. Саме в ньому Анна купувала своє плаття. Вона не помилилась - через кілька хвилин Олег припаркувався поблизу ресторану Вірменської кухні. Господар закладу з посмішкою справжнього кавказського мачо зустрічав гостей. Анна ледь стрималася щоб не засміятись покотом від цього - здавалось кутики його губ діставались до самих вух а справжній кавказький ніс руйнував цю феєрію трохи лівіше середини -вказуючи на те що не тільки зовнішність а й характер у господаря кавказський. Анна зайшла в середину і відчула, що запах якихось квітів викликав у неї алергію. Ледь не чхнувши вона попросила в Олега ключі від авто і пішла випити "на пожений" ліки, вона старалась завжди тримати їх з собою. Але те, що вона виходила не завадило їй окинути оком присутніх. Вийшовши на двір вона помітила того хто був схожий на шефа якого показував Олег на фото. Поруч з привабливим чоловіком який вітався з господарем ресторану була його супутниця. І вона то чомусь по особливому впала в око Анні.
"Щось не так!" - подумала Анна, і на секунду призупинившись зрозуміла що її здивувало -супутниця шефа була одягнена точнісінько в таку ж сукня як і одна з гостей. Уявляючи себе на її місці Анна зрозуміла, що потрібно діяти. Вона підійшла привіталась і відкликала її на хвилинку. Шеф був здивований подвійно - і тим, що його супутницю потурбували, ітим яка чарівна пані це зробила.
Анні вистачило лише кількох слів щоб не тільки прояснити ситуацію а й порадити вихід з неї - оскільки фігури у них були схожі вона запропонувала незнайомці зайти в бутік в цьому ж ТРЦ і придбати суперову сукню скориставшись її дисконтною карткою. Незнайомка не ризикнула перевіряти правдивість слів Анни. Кому як не жінкам відомо наскільки це ганебно прийти в одній і тій самій сукні з іншою гостею та ще й зайти другою, тим паче в статусі королеви свята - супутниці шефа.
Анна взяла Ольгу за руку і потягнула швиденько в бутік. Вона поспішала тому, що знала - він вже п,ять хвилин тому мав зачинятися. Коли вони добігли то виявилось що так і було - була лише прибиральниця і власник бутіку - на диво симпатичний чоловік під сорок років. Двом спокусливим жінкам і хвилини не довелося вмовляти його відкрити касу і пробити їм чек на покупку - дякуввати кредика була у Анни в сумці. Ольга була здивована не тільки смаком Анни, а плаття їй дуже личило, а і тим наскільки бездоганно воно підійшло їй до тіла, вона виглядала богинею. За мить вже подруги заходили в зал ресторану разом. І не Олегу довелось представляти дружину шефу а Ольга зробила це за нього оскільки шеф здивоваий її раптовим зникненням одразу ж побіг до дверей побачивши їх. Анна привіталась але не в її правилах було виділятись на фоні чоловіка і тому коли Олег підійшов вона промовчала і дозволила йому познайомити їх ще раз. Шеф був тактовною людиною тому зробив вигляд, що ще не познайомлений і вдруге за один вечір поцілував руку Анні. Він бачив в ній не тільки вродливу жінку а й розумну і рішучу. Йому було приємно бачити наскільки личила Ользі нова сукня і він усвідомлював що було б якби Анна не втрутилась в ситуацію. Так починався вечір...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266293
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.06.2011
Настав день коли Олег і Анна мали йти на корпоратив. Перед дзеркалом Анна провела не так то й багато часу - природа наділила її зовнішністю яка не потребувала коректив за допомогою косметичних засобів - легкого макіяжу було достатньо щоб чоловікам було важко відвести погляд. А ті ж чий погляд ловила Анна рідко втримувались від того щоб не відвести очей. Чоловікам завжди було важко дивитись їй в очі. Час збігав а Анна була не з тих жінок яким було довподоби коли їх чекають. Вона пішла одягати сукню.
З першим дотиком до тканини Анна відчула Щось. ЦЕ була не просто ностальгія. Коли вона надягала плаття то наче не тканина а руки Саші торкались її тіла. Неначе не вітерець пробігся по тілу коли вона піднявши руки догори опустила плаття на плечі а його подих токнувся плечей, рук, животика. Анна відчула неймовірне збудження але все зруйнував дзвінок в двері - це Олег заїхав по неї і забувши свої ключи в машині подзвонив.
Требабуло бачити обличчя Олега коли він побачив дружину. Він немов кіт перед сметаною стояв і не міг і муркнути - лише облизав свої губи і ковтнув слюну - Анна була такою гарною як ніколи. Вона підійшла до Олега і нахилилась щоб взути босоніжки - чоловіку більше і не потрібно було - він припідняв низ плаття і закинув Анні на спину. "Олег, ми запізнюємось" промовила вона, але коли він відгорнув її білизну в сторону і торкнувся пальчиками туди де щойно бушували спогади Анна почала рухатись назустріч пальчикам. Це було наче проти її волі. Плаття знову відкривало її іншу.
Пальці Олега ставали чим далі тим більше вредними і Анна випрямила спину але стиснути ніжки не посміла - навпаки поставила одну ногу на шафку для взуття а сама повернула голову і пристрасно поцілувала Олега. Анна відчувала як він тремтять його вуста, як тремтить він весь, і це ще більше розпалювало пристрасть в ній. Те, що відбувалось далі повторити "на тверезу голову" неможливо - Олег припідняв Анну за талію і посадив на вузеньку тумбу під дзеркалом. За звичайних умов там і просто сісти було незручно - але зараз Анні здалося що у неї виросли крила, та і Олег тук глибоко був в ній як ніколи раніше. Дзеркало хиталось, хиталось не тільки від їх ритмічних рухів а й від того що відображалося в ньому. Анна не контролювала себе - кусала, царапала спину. Олег не впізнавав дружину - але від того вона ще більше йому подобалась.
Хеппі-Енд був дуже бурхливим як і перший погляд на годинник після цього - вони страшенно запізнювались. Анна забігла на мить в ванну, олег згріб з підлоги розкидану з тумбочку косметику і вони понеслись по сходам до авто... Божевільні і щасливі вони пішли на копоратив. Анна була в сукні з бутіку... Вона була іншою!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266268
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.06.2011
Анна і сама не розуміла що з нею відбувається. З примірочної виходила не вона. Так - звідти вийшла інша Анна, друге Я - розкута, відверта (принаймні з собою), здатна на вчинки які та Анна собі не дозволила б. Вона сіла в машину до Саші так впевнено ніби знала його сто років.
Його запитання про подальші плани звучало цікаво - "На каву? Чи?". Особливої пікантності цьому запитання додавав один маленький ньюанс - чи то Саша не знав міста чи то так і було задумано - але вони заблукали в центрі міста так, що опинилися на території якогось закинутого заводу - руїни і тиша... Анну збуджувала ця обстановка, але вона не спішила зізнаватися в тому - чекала що скаже Саша. Він повторив теж саме запитання - "На каву? Чи?". Ця Анна вже не питала відповіді у совісті, відповідь дав її годинник - за годину вона мала бути на іншому кінці міста а відпускати Сашу не спробувавши його поцілунок на смак не було найменшого бажання. Анна промовила "Чи!" і перескочила на заднє сидіння його авто. Саша зробив те ж саме і вже за мить вікна машини спітніли - Пристарасть з неймовірною силою брала своє. Слова "незручно", "тісно", "соромно" були не доречними у тій ситуації - тут було одне спільне слово "ХОЧУ!". Десь за вікнами авто проявились ознаки життя того, що лишилося на старому заводі але це вже не могло зупинити те, що відбувалося в авто - Анна обыйняла Сашу ніжками сівши зверху і вкрила його своїм довгим волоссям. Волосся вмить стало вологим, і заважало поцілункам, але це навпаки додавало колориту їм... Здавалось вже ніхто не зможе зупинити їх - Саша був під враженням від того наскільки тепло було в ній... він тремтів наче на морозі - хоча спекотно було як ніколи. А Анна рухалась - вона не могла зупинитись, терлась, кусала, цілувала, впивалась нігтями в спину і закричала, так що це могли почути ті робітники, що з,явились на території. Їй було байдуже. Їй було добре! Але Анна помітила, що Саша ще не здався і вона вирішила не зупинятись - і продовжила свою справу - температура в авто зашкалювала - їхні тіла просто кипіли і винагороду не довелося чекти довго - наступний раз вони вже тремтіли одночасно! Анна була в шоці - це був її перший подвійний Хеппі-енд.
Часу, що лишилося було достатньо щоб лише привести себе в порядок і доїхати до того місця куди Анна мала потрпаити по легенді придуманій для чоловіка. Саша підвіз її, і Анна поцілувавши його на прощання пішла... Вона й досі наче відчувала його в собі.
Дивне почуття супроводжувало її практично до самого дому - відчуття нездоланного прагнення набрати його номер і розказати йому як вона хоче. Так їй було мало! Вона до нестями хотіла до нього. Але відкривши двері квартири Анна натрапила на дзеркало у коридорі - вона не впізнала ту кого побачила в дзеркалі - спокусливе плаття, вологе волосся, погляд повний пристрасті і бажання... Вона була щаслива!
Але розум підказував - щось не так! Анна зрозуміла - у неї було лише кілька хвилин на те щоб зняти нове плаття до повернення чоловіка і привести себе до ладу. І щойно вона це зробила Анна відчула те ж, що вже відчувала раніше - до Анни повернулась совість - знявши плаття Анна знову стала собою... Такою як її знала решта. І лише одна річ нагадувала їй про те що, те що було кілька годин тому не наснилося - це були мозолі на її колінах - вони так пристрастно кохались, що Анна і не помітила як натерла коліна об сидіння до крові. "Як добре що у нас в коридорі шершаві шпалери - і відмазку придумувати не треба" - Анна остаточно повернулась в реальність. Принаймні того вечора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266139
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2011
Анна не просто писала в блозі, вона виливала всю душу. Мабуть тому її слова були настільки щирими і не лишились без уваги - листів вистачало - і від жінок які теж обпеклися чи боялися того і від чоловіків яких зацікавили інтимні подробиці яких Анна не цуралася в своїх розповідях.
Анна не очікувала такої уваги до свого щоденника але їй стало настільки легше. Тут її розуміли і чули - а іншого в цю мить і не було потрібно. Он-лайн знову дозволив почуватись чесною - в блозі не існувало таємниць, не треба було вигадувати щось, ховатись - імені нема, фото нема - чого боятись? Так, звісно - боятися варто було лише того, щоб чоловік не дізнався про його існування - тому після кожного виходу в он-лайн Анна ретельно підчищала сліди з комп,ютера, але зупинитися - не писати не могла!
Але от що не очікувала знайти вона, так це взаємної сповіді про подібну ситуацію від представника чоловічої половини людства. Його звали Саша і він був художнииком - мабуть тому в нього вийшло так описати свою історію зради, і знайти стільки спільного у їх долях і ситуаціях - здавалось все немов під копірку - думки, мрії, емоції, проблеми. Ця спорідненість душ не давала спокою. Анна знову почала мріяти, але навіть собі боялася в тому зізнатися... Її совість була на сторожі і готова була відвойовувати кожну думку яка стосувалась мрій. Та їх розмови все далі і далі затягували. Він був таким простим і водночас загадковим, що цей коктейль вабив її як магніт - вона не вірила, що таке буває але сказати це прямо не наважувалась. Та все ж він спромігся полонити її мрії - Останньою краплею для Анни стало те, що він надіслав фото картини яку намалював - вона була в шоці...
"Як? Ти ж жодного разу не бачив мене! Як у тебе це вийшло?" - писала в листах вона. За винятком незначних дрібниць портрет намальований Сашею був настільки схожий на Анну - так, неначе вона сама йому позувала. Єдиним виключенням був одяг - такий вона носила лише раз - то було плаття принцеси, так схоже на її весільне вбрання. Цей маленький ньюанс добив її. Анна вже не могла приховати від своєї совісті те, що хотіла б побачити Сашу - хоча б заради того щоб побачити того, хто так її відчув, так її прочитав.
Може так було задумано, а може й дійсно випадковість але через кілька дні потому Саша написав що буде проїжджати через Ужгород. Анна читала і не вірила очам - вона вже кілька днів думала лише про це хоча не наважувалась зізнатись ні собі ні йому, та ще й клята Совість не давала спокою. Довелося іти з нею (Совістю) на компроміс - лише телефонний дзвінок і все!
Його голос вніс корективи у компроміс - почувши його голос Анна ще більше захотіла побачити Сашу. Вона сама не розуміла чому - голос як голос - спокійний, впевнений у собі... Після першої розмови, щойно поклавши слухавку їй заотілося кричати - емоції переповнювали і в решті решт Анна написала йому повідомлення - "А коли ти будеш в Ужгороді?"
Зустріч була призначена і хоча Анна в ті дні була досить таки зайнята справами доля сама піднесла привід потрапити в центр міста - її з чоловіком запросили на корпоратив з приводу ювілею фірми і чоловік одразу ж виділив чималеньку суму на оновлення гардеробу - на корпративі мало бути керівництво зі столиці - Олегу вкрай хотілося засвітитись перед ними - тому вирішив що і Анні не завадить прийти в чомусь оригінальному.
За годину до зустрічі анна пішла по магазинам - часу було не так багато тому шопінга в повному розумінні цього слова не було - але і обрати щось вона не могла - лише в одному бутіку її погляд розбігся - але вже підступно збігав час до зустрічі і Анна вирішила - "А чому б не попросити Сашу допомогти обрати плаття".
Він запізнювався - хоча і передзвонив попередив - не розрахував на світлофори. А коли через кілька хвилин до неї підійшов якийсь чоловік і сказав "Привіт" Анна на кілька секунд втратила мову, їй було вкрай незручно що вона не впізнала його по фото, і в одночас здивувалась яким простим і спокійним був Саша на вигляд. Вони сіли в його машину і поїхали - по дорозі Анна пояснила, що потребує його допомоги у виборі плаття і він не відмовився, хоча Олег ніколи не погоджувався піти в магазин з дружиною.
Плаття платтям, а в душі назрівав бунт, революція, переворот і ще безліч подібних катаклізмів - Совість і Пристрасть почали таку війну, що Анна вже не вибирала плаття сама - вона була наче на іншій планеті. Тим часом Саша виконував поставлену на нього місію і запропонував кілька варіантів. Анна зайшла в примірочну - приміряла одне, друге, дійшла черга до того що найбільш сподобалось Саші. І тут сталось несподіване - Анна стояла перд дзеркалом в самій білизні - вона не просто бачила своє тіло, вона уявляла як він торкається до неї, ледь ледь пальчиками до животика, його гарячий подих в шию... СТОП!!! Міряти одяг! Не можна! Тільки прогулянку по місту і додому! Але щойно нна почала одягати на себе те плаття як відчуття поглинули її з новою силою! Плаття так ніжно торкалось її, так ідеально підкреслювало її фігуру, що вона вже не почувалась Анною . Вона була наче принцеса з картини яку намалював Саша. А раз немає Анни, значить і її совість не заборонить принцессі мріяти! Анна впевнено вийшла з примірочної - розрахувалась і пішла в новому платті показувати гостю місто.
Совість - разом зі старим платтям лежали у фірмовому пакеті з бутіка. Бутіка її мрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265869
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2011
Життя попливло своїм чередом. Ангелінка тішила, Совість мучала. Ті муки які були перші кілька днів після того всього запам,яталися б надовго. Але були і певні позитивні моменти.
Перший позитив проявився в цікавому плані. Анна попросила сестру забрати на першу ж ніч після того випадку, а сама... Олег не встиг перетнутипоріг дому і вмикнути світло. Анна підкралась позаду і пальчиком до вуст наказала йому мовчати... Зав,язала очі чорним шовковим поясом від халату і повела в кімнату. Коктейль з почуттів - Пристрасті та Спокуси, Страху та Провини просто не міг не вибухнути в Анні і Олег був єдиним кого могла накрити ця хвиля. Він був в шоці коли Анна поклала його на підлогу по дорозі стягнувши з нього кофтину і джинси.
Джинси полетіли кудись в бік, кофта під голову Олегу а сама Анна сіла йому на губи... Ні, не сіла а ледь торкнулась його... Якби очі Олега не були зав,язані то його погляд в ту мить вразив би багатьох. По перше - Анна явно була без білизни. По друге те, що в ту мить торкнулось його вуст було таким ніжним, таки гарячим і таким вологим, що лише від цього можна було втратити розум... Анна спочатку тримала руки Олега своїми руками а потім не витримала і відпустила їх. Її руки вже притискали голову Олега, задавали ритм рухам його язика. Це був перший Хеппі-Енд Анни не звичайним способом. Взявши кілька хвилин на те, щоб впоратись з тремітнням тіла Анна віддячила Олегу тим же способом. Вона знала. Вона просто відчувала, що її вуста дуже подобаються кожній частинці його тіла, а особливо його вірному товаришу.
Жити стало легше. Чоловік вже не здавався таким поганим і прискіпливим. Та ж Совість не дозволяла гризти його за кількахвилинну затримку на роботі. Навіть бльостки на його одязі вже не викликали приступів ревнощів.... звичайно якщо їх було одна дві. Та все ж совість мучила Анну, не давала спокою ні вдень, ні вночі. Так хотілось комусь висповідатись, поділитись та кому таке можна розказати? Подругам? - Це циганське радіо а не подруги - часом таке придумували що коси дибом ставали, а коли з,ясовувалось, що це не відповідає дійсності була стандартна фраза - "Це не я, це мені Галя сказала" чи Вєра, чи Свєта, хіба то було важливо - до крику хотілось виговоритись!!!
Інтренет!!! Тут її ніхто не знає. Може хтось і вислухає. Може і порадить. Анна вирішила створити блог під ніком Ledy WinD і викласти туди свою історію. Тоді вона ще на краплинку не усвідомлювала що це не її кінець а тільки початок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265705
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2011
В ту мить здавалось все місто дивититься лише на неї.А якщо точніше на те, що лишилося від неї - її зачіски, бездоганного макіяжу, одягу після підпирання стіни. Грошей на таксі, ясна справ,а не було, телефону подзвонити теж... Жах!!! Жах не ходить сам — на зустріч йшла Лєнок... Якщо когось і боялась побачити в цей день Анна то першою в черзі була Лєнок. Подруги не розлий водою... Одна парта в школі, одна компанія по життю, однакові смаки в чоловіках... Так — чоловіки... вони наче чорні кішки пробіглись поміж давніми подругами. Дивна тенденція спостерігалась в роки їх юності — який би крутий хлопець не був у Лєни на той час справою честі було для неї позагравати до того з ким зустрічається Анна. Навіть теперішній чоловік Анни в певний період був піддався на її провокації — Анна на той час вважала, що “перший раз” має бути хай не в шлюбну ніч, але точно після заручин. Лєну ж довго вмовляти не довелося — побачивши що Олег не настрої вона швидко скористалась можливістю і прибрала його до рук. Хай лише на тиждень — але все ж поставила свою галочку в блокнотику. Так — вона колекціонувала чоловіків... Не просто чоловіків — а тих хто мали серйозні стосунки... закоханих, одружених. Олег довго не грався, на той час йому все ж було важливіше наявність душі а не тіла. Тому вдавшись до важкої артилерії на кшталт написів на асфальті під вікнами, квітів щодня, собаченятка її улюбленої породи під дверима він випросив пробачення у Анни.
Лєнок виглядала як завжди — викликаюча зовнішність заставляла пригальмовувати автомобілі. Це був як раз той випадок коли на дорозі варто ставити знак — “Обережно — короткі спідниці ”. Треба було бачити її очі в ту мить коли вони зустрілись поглядами
- “Привввііііітт” - ледь стримуючи подив промовила Лєнок. «Не очікувала тебе побачити, тим паче у такому вигляді. Що сталося?»
В голові Анни немов в величезному мурашнику забігали думки, та й самі мурашки забігали по тілу. Руки почали терпнути і… Так. Саме ТАК!!! Вигадувати щось все одно доведеться – то чому це не випробувати саме на Лєнці! І понеслось…
- «Уявляєш… Стою біля банкомату зняти гроші, зняла пішла і відчуваю, що хтось пішов слідом, я тільки хотіла обернутись, як мене хтось смик у підворотню – я навіть зойкнути не встигла – а мене пхнули і я вдарилась головою в стіну і все… ні телефону… ні грошей… ні документів і скільки я там пробула не можу і сама сказати – щойно отямилась» - і Анна непомітно пораділа цій зустрічі… Саме Лєнок як ніхто підходила для випробування правдоподібності вигаданої версії.
А Лєнок повелась як маленька…
- «Анютка, Сонце… Та як же так… Давай я тебе додому відвезу. Я на машині» - Неочікуваний подарунок долі був дуже доречним. Олег і Лєна останні кілька років не бачились тому Анна була впевнена – її присутність відволіче увагу Олега хоча б тому, що переслухати її було просто неможливо.
Вдома все сталося як і передбачала Анна – їй навіть не довелося розкривати рота – Лєнок швидко випалила свою версію того, що відбулося – Зійшлися на тому, що добре що Анна лишилася цілою а решта наживне. Олег подякував Лєнці за порятунок і запропонував зробити кави, а Анна тим часом заснула.
Зранку, чоловік сам відвів Ангелінку у садочок, а Анна першою справою пірнула в он-лайн. Вона не знала, що з її кавалером, після того як вона втекла з номеру. Та на її здивування лист був не надто приємним – «Треба було одразу думати що робиш. Динамівка. Прогулянки. Кав,ярня – а сама втікати на самому цікавому місці… Не пиши… Не дзвони мені… Забудь!»
- «А так і краще»…подумала Анна Так - «І покарання мені і урок на майбутнє!» «Все! Ніяких он-лайн!»
- «Наївно» - подумала доля
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265641
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2011
Але й Совість не збирається здаватися.... Пальці які стискають його голову перед очима... Знову клятий слід від обручки... Обручка... Сумка!!! СУМКА!!!! Сумка лишилася в кафе...
Анну вкрило холодним потом.... Дякувати Богу одяг був ще на місці і лише оправивши спідницю вона стрімголов полетіла вниз... Ліфти не їздять з такою швидкістю як вона збігала по сходах. Жоден працівник готелю так швидко не дістався б з номеру до кав,ярні так як то зробила Анна. Вона неслась по холу ледь не збивши поважного дядечку, він ледь встиг прибрати в сторону свій чудернацький чемодан.
Мерщій в кабінку.... Нема!!! Допит офіціантів був виконаний на професійному рівні та все чого вдалося досягти це те, що парочка з кабінки щойно вийшла так нічого і не замовивши. Анна понеслась на вулицю. В думках міліція... слідчі... втрата документів .... Бажання кричати було нестерпним а вулиця на диво порожньою. Вона зайшла у першу підворотню, сперлась до стіни спиною і сповзла вниз... Те, що коїлось в її голові важко описати словами...
Як? Як повернутися додому? Що сказати... Грець з грошима... Грець з тими документами... Обручка... В сумці була її обручка — з малесенькими сяючими камінцями — така як ні в кого. Він замовив її в столиці спеціально для неї. Він той кого вона тоді кохала до нестями, той кого зараз вона боялася понад усе. Він міг забрати Ангеліну!
Тишу в підворотні порушив волоцюга. Коктейль його ароматів різко кидався в ніс, не підвести голову було неможливо — суміш спиртово-аналізного змісту різко контрастувала з таким знайомим їй ароматом — у нього в руках були її духи... Jeanne LANVIN. Вона різко ріднялась і від переляку пляшечка випала в нього з рук... здавалось все навколо пахло Анною. Волоцюга спробував задкувати але Анна вже встигла помітити що у нього в руках сумка... чи то пак те що від неї лишилося... ручка, кармани були відірвані. Анна без вагань ринулась в бій. Волоцюга не очікував такої атаки і навіть не противлячись віддав навіженій сумку і втік... Сумка була абсолютно порожня. Анна знала те, що не знав ніхто крім неї — в малюсенькому кармані для ключів, який не надто помітний на перший погляд була її обручка...
Зі спиною витертою об стіну в підворотні, знявши подерті від пристрасті панчохи, витерши, чи то пак розмазавши туш під очима Анна пішла додому. Жити хотілося знову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265561
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2011
Страх. Не одяг, не макіяж, не мрії... Страх і Совість — ось з чим вона йшла на те побачення. Маньяк? Збоченець? Одружений? Щастя якщо обійдеться лише тим що він дружить з фотошопом... Пізно — назад дороги нема...
Ні... на диво нічого так собі. І очі... очі живі, таким очам хочеться вірити. Голос — вживу його голос ще ніжніший але... Хто приходить на побачення з другом??? Ну то й що що вас відправили в це відрядження разом... Це капець!!!
Щастя, що друг виявився досить таки свідомим і швидко зрозумів, що третій як кажуть зайвий... Прогулянка вулицями старовинного міста і без того давалась важко... Права рука немов без неї їздила на курорт... Засмага на місці де мала бути обручка просто муляла око, різала погляд і ще безліч інших форм дискомфорту... та все ж обручка була далеко в бездонних нетрях жіночої сумочки. Окуляри здавалося на пів обличчя... хоч і підбрані до того і все таки досить непагано вписувались в образ... без них здавалося що пів міста розуміє, що зараз відбувається. А знайомих у неї в цьому місті було дійсно багато. Втекти... Куди? Що за вдача? Літо, всі кавярні перейшли на літні майданчики, знадвору... Ні не можна сюди! Ось.. Нарешті! Кав,ярня не просто тиха а й з кабінками за шторами... Мінус звісно був... Це була кав,ярня при готелі і від цього почуття ризику і спокуси лише посилювались. Але ж нам саме це так і вабило — Страх, Спокуса, Ризик і одне маллллююююсеньке “але” - СОВІСТЬ стукала в скроні немов відбійним молотком... Чим більше тонула в його очах... Чим більше пригублювала терпко-солодке вино тим більш посилювалась війна Спокуси і Совісті.
Прийшла смс... Сестра погодилась забрати Ангелінку з садочка... Спокуса пішла у наступ. За мить ключи від номера зрадницьки заблищали у його руках і ліфт рушив в гору... Якби не ліфтер все б сталося прямо тут і зараз... З третьої спроби колюч поцілив у лічину замку і Анна вже притиснута до стіни номеру і обіймає його спину ніжками...
Спокуса іде в завершальний наступ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265460
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2011
Кілометри дротів плели дивне мереживо... Сплітались в людські голоси, поєднували міста, села. Дивна все таки річ ЦИВІЛІЗАЦІЯ.
В її квартирі уцентрі стародавнього Ужгорода колись міг жити панич чи панянка до яких лист від коханої людини йшов тижнями а то і місяцями, лист просочений мріями, емоцііями... він навіть міг мати запах кохання.
У неї ж був Інтернет... це така дивна штука - куди вона могла сховати всі свої радощі, всі невдачі, в ньому жив її образ... чи то пак декілька - вона дуже любила свої світлини - сумні і з чарівною посмішкою, звабливі і романтичні до нестями. А ще - їй дуже подобались фото з її дочкою - маленьким янголятком яке щойно вивчило свій перший віршик. Доречі янголятко і звали Ангеліна. Мабуть вже час представити вже і нашу героїню - знайомтесь - Анна. Одружена, має дочку, освіта... яка різниця яка освіта. Був у її житті ще і фоновий портрет чоловіка, так так - того що записаний у паспорті. Людини котру колись любила, розуміла, вірила - але він вперто заштриховував всі почуття безглуздими ревнощами, образами, підозрами.
Ліки знайшлись просто - варто було один раз пірнути у нетрі інтернету як життя почало знову розфарбовуватись... полутони... напівфарби та все ж краще ніж сіре. Там розуміли, вірили, помічали й на відстані, що вона все ж жінка. Вона знову відчула себе привабливою, цікавою. Вона почала жити!!! Хай і в нетрях інтеренту та все ж ЖИТИ!!!
Ангелінка в садочку. Обідня перерва. Контрольний дзвінок благовірному — на роботі, буде довго. Цивілізація вразила і її - Анна пішла на перше побачення з незнайомцем з он-лайну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2011