| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Крики душі, стукіт сердець
Він жив, живе і буде жити
Ще не прийшов його кінець
Він народився щоб творити
Він віддає усе тобі
Весь смуток, біль, переживання
Ти лиш цінуй його вірші
Й забудь в цю мить усі страждання
В рядку душа його щемить
Слова чарівні на папір лягають
Любов палає в ньому і горить
Його лиш розуміють ті, що відчувають
Картина вимальовується знов
Вона буває кольорова і не дуже
Цвіте на ній і радість і любов
На ній буває все, мій юний друже
Поміж рядками коми і крапки
У стовпчиках римуються словечка
В кожному звуці душу віднайди
Та так, щоби забились всі сердечка
У ньому магія чарівного пера
У ньому все, що визира з глибини
Бо кожен вірш зродився із добра
Його думки частинка кожної людини
Біленькі хмарки полягли на нім
А скільки сліз? пролилось на папері
А скільки ніжних й кольорових снів
Ще дотепер до нього стукають у двері
Він той, хто відкриває серце всім
Взамін на це нічого вже не треба
Він лиш бажає тобі кращих змін
Йому за це буде хвала із неба
В рядках плетуться колоски життя
Словами цими закликає він любити
Ніхто не знає, коли скінчиться буття
Та вірш у тобі завжди буде жити
За хмаркою і сонце вигляда
Виходить, то заходить світ за очі
А той, чиї думки з’являються з пера
Ще трудиться від ранечку до ночі
Краса незміряних й незвіданих країв
У нього вся вона в одному слові
Не знайдеш ти його в багатіїв
І не відчуєш в чиїсь іншій мові
Він народився, щоб достукатись до всіх
Знайти той ключик, що породить кожного із себе
Йому не треба цих безмежних втіх
Йому лиш треба пам’яті від тебе
Він лиш дарує світу книгу мрій
В житті у тебе все ще може бути
Ти лиш усе це пережить зумій
Та головне зумій його слова відчути
Він залишив тобі послання з давнини
Старе вже може, але все ж повчання
Його ти зрозумій і відпусти
Він написав його для тебе на прощання
А на папері лиш мелькає його тінь
Відлуння лине лиш від кожного словечка
Уся любов, уся душа живе у нім
Її отримав він з чарівного мішечка
Він той, кого чекаєш залюбки
Він той, чиї рядки ти зберігаєш в серці
Він той, кого ти хочеш віднайти
Він той, чиє зображення вбачаєш у озерці
Він пише те, чого не вимовить устами
Його вірші безсмертними стають
Ти їх бери і прикладай до рани
Побачиш, що ті рани заживуть
Слова читаєш, ті звуки вимовляєш
І мов народжуєшся заново на світ
В нім стільки праці, ти собі не уявляєш
Писав ще змалечку, з малих ще зовсім літ
Йому хотілося у світі ще щось створювати
Та світ жорстокий, страшніший від гріха
І з ворогом не став він більше спорити
З тим ворогом під назвою – життя
Покинув нас, залишивши по собі
Чудові вірші, які повстали із пера
Залишив скарб він нашій рідній мові
Яка завжди в поезіях цвіла
Тож він лиш залишився в нас в душі
Його життя промчалось мов мопед
Не часто родяться такі митці
Його назва проста, він лиш… Поет
24 Червня 2011 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274511
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.08.2011
Так сумно і водночас одиноко
Дивлюсь на небо синьо-голубе
І пролітає в мріях сон глибокий
Який напевно до мене не прийде.
А сонце вже зайшло і тільки вітер
Похитує тихесенько гілля.
На небі місяць тихо світить
І зіронька одна, така як я.
Сиджу і думаю про все, що є на світі
Про все хороше й спогади сумні.
Про усе те, що збутися не зможе
І від усього цього сумно так мені.
Маленький дощик, що зрання накрапав
Залишив слід свій на зелененькій траві.
Він падав але ще тоді не знав
Що лише слід і в мене на душі.
Дві зіроньки зійшли іще на небі
Темнішає і ніч уже в путі.
Одна із них десь зникла й вже й не треба
А інша так мрійливо всміхається мені.
Цей ніжний холод мене вже обіймає
Усе мовчить, будиночки сумні.
Немов сказати хоче, та не знає
Що коїться у мене на душі.
Сова летить й сідає на ялини
Десь вогник видно один ще в далині.
Усе вже спить, а смуток не стихає
В уяві в мене квіти на весні.
У темноті нічого вже не видно
Лиш місяць тихо шепоче щось в далі.
Немов заколисати мене хоче
В меланхолійній темряві дзвінкій.
Краплинки з неба падають дощу
Немов хтось плаче й сліз не витирає.
А я дивлюсь самотньо, як в вікні
Останній вогник в темряві згоряє.
Звуки сови десь чую в далині
У душу спогади навіюють мені.
Про те, що вже не збудеться ніколи
Про те, що вже пройшло і без промови.
Сиджу і думаю про все, що є на світі
Про все хороше й спогади сумні.
Про усе те, що збутися не зможе
І від усього цього сумно так мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272478
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.07.2011