| Сторінки (1/33): | « | 1 | » |
На сміттєзвалищі мого життя я помітила дещо несподіване. Не пам’ятаю, коли я класифікувала це як сміття, а тим паче, викинула. Можливо, воно випадково потрапило до мого сміттєвого відра разом із іншою купою непотребу. Проте, не так важливо, як воно там опинилося, важливіше, що я вчасно його там побачила, поки граки і криси не порозтягували його на дрібні шматочки.
Дивно. Колись ця річ була мені потрібною. Я носила щодня її біля свого серця. Навіть більше, всередині свого серця. Пам’ятаю, як знімала її з себе. Але було відчуття, що це хтось робить за мене, що це не я. Було боляче її знімати. Але тоді так було потрібно. Я поклала її тоді на робочому столі, із думкою, що пройде трішки часу і я поверну її на місце. Але тоді на столі був такий безлад, що неважко її там було загубити. Дивна ця річ. Така маленька, майже невидима, але, коли кладеш її до серця, то вона виростає до таких масштабів, що мимоволі починаєш ділитися нею з іншими. А чим більше ділишся, тим більшою вона виростає. Деякі люди навіть уникали спілкування зі мною, аби ця річ не перепригнула до них у серце. А дехто сам просив шматочок.
Побачивши цю річ на сміттєзвалищі, мені стало соромно перед нею. Вона стільки років жила зі мною, а я так легко її викинула і забулася. Дякую моїм ногам, які повели мене на цей великий смітник. Думаю, вони просто засумували за нею і спеціально спрямували мій маршрут. Ноги, воно бувають розумнішими за мозок.
Я підійшла до неї. Вона лежала між старими фотографіями та купою рукописів. Така маленька і беззахисна. Хотіла взяти її у руки, та де там, вона вискользувала так уміло. Я спробувала знову. і знову. і знову. а вона не давала мені шансу. Аж защеміло у моєму серці. Мені хотілося крізь землю провалитися. Я упала навколішки. Сльози почали литися з моїх очей. Здавалося, що усе сміттєзвалище насміхається з мене. І коли джерело моїх сліз висохло, я просто простягла долоньки до неї. Вона не пручалася. Я взяла її на ручки і положила собі до серця, пообіцявши, що більше ніколи вона не опиниться у цьому страшному місці.
Я не помітила, як настав світанок, не пам’ятаю якого дня, коли ми разом, Я і моє щастя у серці, поверталися із сміттєзвалища мого життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707937
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2016
Вітер
він дарував їй крила,
була вона щаслива
купатися у снах.
Діти
від сонця і до зливи
ліпили з неба силу,
як веселковий птах.
А їй все одно – чи дощ чи сніг,
В чорно-біле кіно запросила сміх,
У сірі будні розлила фарби,
Між сонцем і місяцем зменшила ярди.
Зі скрипок і флейт з’єднала оркестр,
З чужих ворогів утворила двох сестер.
Вона у долонях добро вигріває,
Вона щастям дихає, з любов’ю літає.
Квіти
від серця і до серця
утворюють озерця
із кришталевих слів.
Гріти
ключі від її дверці
теплом палким, як перці,
пів сотні ніжних днів.
А їй все одно – чи день чи ніч,
У німому кіно всі зійшлись віч-на-віч,
І у днях без смаку утворилася сіль,
У просторах життя народилася ціль.
Від землі до небес вона в’яже дива,
Її погляд ясний всі думки ожива,
У обіймах її я себе забуваю –
Тепер щастям дихаю, з любов’ю літаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2016
Сколихнула сильно землю,
Узяла за шкірки,
Підняла за обрій неба,
Вибивала нирки.
Пила кров, як ненажера,
Виїдала мізки,
Ноги й руки вивертала,
Видушувала слізки
З серця матері й ковтала,
Потім гучно реготала,
Невгамовна й божевільна,
Без жалю, як терну гілля.
Назбирала трупів в сумку,
Відділяла дух від тіла,
Зупиняла потяг й думку,
В своїх криках оніміла.
Носить на собі прокльони,
Птахів з дому проганяє,
Перед смертю б’є поклони,
А в куточку сум дрімає.
Як могла вона забути,
В голосінні не відчути,
Що хоча вона й війна,
Жінка й мати все ж вона…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654025
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.03.2016
Твоя душа глибока, як криниця,
вода в ній чиста і прозора,
із ароматом сонця і кориці,
як небо вічна й неозора.
Вона іскриться променями світла,
дива дарує веселкові,
узимку квітами весни розквітла,
співаючи негодам колискові.
Душа твоя з кришталю й самоцвітів,
так манить і… застерігає,
те, що дарує місяць квітень,
те вересень без жалю відбирає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645563
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2016
Коли сонце заходить за хмари,
з’являються зорі.
Коли люди утворюють пари –
їх душі прозорі.
Від вітру хитається гілля –
зламатись не хоче.
Кохання заварює зілля –
сердечко лоскоче.
Як зілля за хмари,
а гілля у пари,
а вітер лоскоче
зорі охоче,
земля пливе швидко,
що руху не видко,
тіка під ногами,
хлопоче руками,
сміється глумливо
з любов’ю щасливо
над світом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643335
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2016
ви куштували, яка на смак самотність?
істинна, без домішків, насичена?
скільки у ній відсотків цукру, солі, перцю, оцту і води?
усього по 100 відсотків.
так просто.
солодко від власної егоїстичності
(самотні не бажають ділитися з кимось власним простором).
солоно від постійних думок та німих монологів
(самотнім важко вступати в діалог з іншими).
кисло від безвідповідальності
(за власне життя, як це не абсурдно).
гірко від дрімотних емоцій
(які можна виразити лише з іншим)
і безвідчутно без дотиків
(людини).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532019
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2014
скільки сили і грації, свободи і обмеження. скільки смутку і радості у цих безкорисливих очах. тонкі рученятка тягнуться маленькими пальчиками до сонця. велика голова ледь-ледь тримається на тонкій-претонкій бадилинці, і з кожним порухом вітру гнеться до долу. малесенькі ніжки вчепилися міцно у грунт, щоб не злетіти у небо отак неочікувано, без бажання. вона ж ще маленька і навіть не знає, що це – політ, у безмежному небі, з вірними птахами та необмеженою волею.
краплинка води впала на її зелені рученята. просто так, нізвідки. ось друга, третя, четверта… ой, як їх багато. як лоскотно і незвично відчувати на своєму тілі, ще такому незрілому, поцілунки дощу. йому байдуже, що вона ще дитина і не знає, що таке кохання.
її маленьке тільце вже втомилося від такої надмірної кількості пристрасті, але дощ все не вгавав та не вгавав. вона схилила свою голівку до землі, накрила своїми беззахисними ручками і чекала.
нарешті це скінчилося. промінчик сонця полоскотав її за долоньку і вона знову випросталася. її наповнювало неймовірне відчуття легкості, життя, енергії. вона помітила, що її руки стали міцнішими, а голова, яку було колись так важко втримати, стала легшою. дивно. вона стала дорослішою, вродливішою, сильнішою.
вона почала розглядати по колу. все жило і раділо, переливалося барвами та насиченістю. біля неї були особи, дуже схожі на її саму, але вони були мовчазними і непривітними. щільною стіною з усіх боків стояли її незамінні зелені охоронці, на фоні яких вона здавалася ще виразнішою і прекраснішою.
вона підняла голівку вверх і побачила блакитне-преблакитне полотно з золотими намистинками. вона б споглядала на нього вічно.
біля неї почувся гамір. їй стало страшно. чиясь велетенська рука опустилася і закрила їй небо. ця рука зірвала її тільце, від тільця відламала голову, а потім пелюстку за пелюсткою викидала на землю.
як шкода, що вона більше ніколи не побачить блакитного полотна…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498743
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.05.2014
Варто лише вийти з кімнати, пройтися по звичайній вулиці, щоб побачити, як старенький дідусь кидає свою ковіньку на пса, аби загнати його у подвір’я, а потім посміхається до мене, ледь-ледь помітно, кутиками вуст.
Аби побачити, як дитина спускається лежачи животиком на скейті з гірки, в той час, як її батьки заняті своїми справами та пустими розмовами.
Аби відчути, як пахне бузок на всю вулиці, змішуючись з ароматом конвалій і полуниці.
Аби побачити, як дівчатка років семи-восьми грають в гру мого дитинства, про яку я вже давно забула, а вони дозволили відтворити її у пам’яті.
Аби стати жертвою гавкання собаки, яка одночасно махає хвостиком, дивиться мудрими очима та боїться мене.
Аби помітити, як на перецвівшому дереві вишні заховалося ще кілька свіжих молодих квіточок, які бояться смерті і невідомості, навіть не підозрюючи про те, що влітку на них чекає нове життя у формі вишеньок.
Аби стати свідком сімейної сварки уже немолодого подружжя, де чоловік напідпитку, а жінка намагається повчати його.
Аби почути розмову великої родини, сповнену безмежних мрій та сподівань, біля хати за вечерею, де маленька донечка так хоче привернути увагу тата, щебечучи, як соловейко.
Аби просто посидіти на лавці, вдихнути майже чистого повітря і просто жити, радіти та дивуватися таким простим речам, які мене оточують.
Я хочу це відчувати щодня, щогодини… без страху того, що раптом цього всього може не стати… що раптом це все проковтне величезна паща війни… війни людини проти самої себе…
9 травня 2014 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498194
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.05.2014
І
Це було дивовижно! Я не вірила своїм очам, своїм вухам, своїм відчуттям… Це було неймовірно! Те, що мені довелося відчути минулої ночі.
Я йшла гуляти на свою улюблену галявину. Так, я щоночі ходжу гуляти. Вона завжди здавалася мені особливою, хоча інші люди цього не помічали. Вона випромінює позитив, тут легко думати, думати ні про що. Хто створював цю галявину, продумав все до дрібниць: від розташування дерев до кількості листочків на них. Тут ніби все живе одним великим життям, спільною долею, нереальною гармонією. І ось, випадок, що трапився минулої ночі, перевершив всі мої очікування.
Ніч була незвичайно тиха. Все навкруги спало міцним солодким сном. Повітря було свіжим, як ніколи… Пахло м’ятою і свіжоскошеною травою. Люблю цей запах, запах дитинства і чудернацької казки. Я відчувала легкий подих вітру, який нашіптував мені на вухо якісь дивні фрази, які важко було розібрати – вітер завжди зі мною тихо говорить.
О, який прекрасний був місяць! У всій красі постав юнак. Яскравий, грайливий – так і хочеться його дістати, обійняти, відщипнути від нього шматочок тієї загадковості, котра так беззвучно наголошує про себе. Місяць, він теж має свої промінчики, як і сонце. І саме тоді їх було видно, як вони пестили своїми тонкими руками квіти, як гладили стеблини трави, як міцно обіймали стовбури дерев, як ніжно ковзали по поверхні озерця і розповідали свої казки, свої тихі, чарівні казки. Так граціозно і водночас невимушено. Так холодно і водночас пристрасно. Так, він знає всі бажання земних мешканців, він грає їх почуттями, емоціями. Він живиться їх енергією та духом. О, місяць, а скільки красунь-зірок було біля тебе. І кожна намагалася засвітитися якнайяскравіше, щоб сподобатися тобі. На небі засяяв чудовий ансамбль, без звуку, але мелодія була дивовижна. Вона і зараз звучить у моїй голові.
А місяць. О, який він все таки жорстокий. Він не зважав на дивовижних зірок, які з усіх сил намагалися йому сподобатися. Місяць спрямував усе своє тепло, всю ніжність, все сяйво і любов на земну зірку – на велику сонну квітку. Її пелюстки були згорнуті, але вона була прекрасна. Я ще не бачила гарнішої квітки у своєму житті. Дивно, котрий раз приходжу на галявину, а бачу її вперше.
А місяць все більше й більше промінчиків відпускає для квітки. Навколо неї стало світло й радісно. Пелюстка за пелюсткою почали розкриватися. Кольорове світло виблискувало за кожною пелюсткою. О це дивовижно! Квітка розпустилася велика, яскрава, прекрасна. Знизу пелюстки були фіолетовими, вище – рожевими, далі – блакитними, а середина – пурпуровою. Це неймовірно! З квітки почали вилітати однин за одним маленькі метелики. Ні, це не метелики. Це справжні феї. Вони теж були різних кольорів. Вони повільно кружляли над квіткою, ніби чекаючи, поки всі сестри не вийдуть на світло.
Я стояла за деревом, щоб випадково не порушити цю нічну гармонію, щоб мене не помітили феї. Але мені все було добре видно. Я водночас милувалася і дивувалася цьому дійству.
ІІ
А далі було ще цікавіше. Всі феї утворили велике коло і почали танцювати. Цей танець був чудовий – легкий, ніжний,феєричний. Під музику вітру, під хлюпотіння води, під шелест листя. Феї кружляли навколо квітки, гралися з промінчиками місяця, а місяць танцював разом з ними. Він радів цьому дійству.
Раптом я відчула легкий дотик до мого лівого плеча. Я оглянулася і побачила маленьку фею. Вона посміхалася, взяла мене за руку і повела за собою. Я спершу була налякана та потім відчула, що вже не йду по землі, а лечу. Це неймовірне почуття. Я не відчувала свого тіла, не відчувала земного тяжіння. Я не могла думати, але це було зайвим у той момент. Я літала разом з феями. Я була надзвичайно щаслива. Я не могла повірити в те, що відбувається, але в той же час не вагаючись летіла за своєю маленькою провідницею.
ІІІ
Раптом з квітки майнуло яскраве сяйво. Воно швидко освітило всю галявину. Феї миттєво поділилися на групки і далі кожна група займалася своєю справою. Вони робили свою роботу надзвичайно швидко, адже мали занадто мало часу. Одні брали воду з озерця і поливали траву, щоб вранці люди дивувалися свіжою росою. Інші фарбували листя дерев у зелену фарбу, щоб воно милувало погляд людей ще зеленішим кольором. Деякі дарували квітам смачний нектар, щоб вранці ним могли поласувати бджілки. Я з групкою фей полетіла до людей. Я дивилася, як вони дарували сни дітям і дорослим. Як феї своїми маленькими ручками доторкалися до волосся сплячих і цим дарували їм частинку своєї казки, яку люди бачили уві сні.
Одна з фей запропонувала мені придумати свою казку і подарувати її маленькому хлопчику, котрий міцно спав один у великій кімнаті. Звичайно ж, я подарувала йому сон про фей і мені надзвичайно приємно було бачити, як він посміхався під час сну, ніби дякуючи мені.
Далі всі феї почали швидко повертатися на галявину. Їм подав знак місяць. Його сяйво ставало слабшим, адже скоро мав настати ранок. Феї закружляли навколо квітки. І одна за одною почали зникати у її пелюстках. Одна з них підлетіла до мене і положила щось у долоню. Квітка почала зменшуватися, пелюстки закриватися. І ось всі феї зникли і все стало як було.
Я стояла непорушно. Я не вірила, що це відбувалося зі мною. Та ось у моїх долонях маленький доказ – це маленький шматочок яскравого срібла у формі місяця. Це і є справжня частинка місяця, батька ночі і охоронця казки. Так, фея знала моє бажання і вона його здійснила.
Це наша маленька таємниця, про яку відомо лише мені, феям і жителям галявини. Я буду зберігати її все життя у своєму серці та у вічних спогадах.
Ось що трапилося зі мною минулої ночі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497483
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.05.2014
Я слухаю - вода шумить,
Втікає в світ, летить потоком,
Від себе справжньої біжить,
Вдивляється незрячим оком
У далину, де журавлі
Хатину щастя збудували
Для себе рідних. На крилі
Своїм же ж пір’ям малювали
Слова про вічність і любов…
А річка все летить нестримно,
Що аж холоне в жилах кров
І серце б’ється в ритм невпинно.
Чому на волі журавлі
Літають клином і курличуть?
Все дуже просто: ці малі
З собою в далеч річку кличуть.
2012 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2014
Вітерець гілки колише,
Вільно він у світі дише,
Куди хоче він літає -
Всі країни в світі знає.
Вітром хочу стати я,
Щоб літати по краях,
Щоб гойдати трави в полі
Й жити в радості на волі...
В небі сонечко гуляє,
Теплом землю зігріває,
Промінцями пестить квіти
Й зупиняє навіть вітер.
Хочу сонечком я стати,
Щоб по небесах блукати,
Сяйвом щоб усіх сліпити
І водичку з моря пити...
Грає хвиля в морі синім,
В морі буйнім і всесильнім.
Хвиля човника гойдає,
В морі сонце спочиває.
Хочу хвилею я бути,
Всю земну красу відчути,
Щоб в безмежнім морі жити
І ніколи не тужити...
Травень 2008 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494830
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2014
А й справді, чи багато потрібно для того, щоб відчувати себе людиною?
Дивне питання, адже я й так людина.
І це абсурдно, що для того, щоб відчувати себе нею, потрібно ще щось.
Коли пальці доторкаються до клавіш піаніно, на перший погляд таких однакових, білих та чорних, лунає мелодія у мене в середині.
Сколихуються світлі та темні ноти моєї душі.
Вони починають грати в унісон, створюючи неймовірного звучання солодку мелодію.
Як небагато потрібно для цього – лише біле та чорне, лише радість і смуток, краса і потворність, любов і ненависть, день і ніч, жіноче та чоловіче…
Лише поєднання протилежностей гармонізує життя, створює рівновагу між життям та смертю, між тілом і душею…
Народжує людину з її безмежними можливостями польоту думки та творчості, новизни та стабільності.
Коли пальці доторкаються до піаніно, навіть подумки, вони намагаються поєднати не лише чорно-білі фарби, а й ліві та праві сторони, пробуджуючи мажорно-мінорні нотки в глибинах природи, людської природи, змінюючи сміх плачем, а сльози посмішками, малюючи зоряні райдуги на весняно-осінньому небі з присмаком німої меланхолії осіннього дощу та запахом свіжоскошеного хліба у жнива посеред літа…
Навіть кінчики волосся, доторкаючись до клавіш піаніно, тремтять свою мелодію, яку впиває всередину мозок і жадібно смакує кожним порухом вітру, який так вміло грається почуттями сили та наснаги.
Для відчуття людини потрібно бути людиною з мільйонами органів чуття, з мільярдом чуттєвих закінчень, які співають всіма кольорами соковитого меду, зібраного з жасминового дерева у пору вітру, дощу та любистку.
Відчути себе людиною – це можливість творити власну мелодію з чорно-білих клавіш кольорового піаніно, що стоїть на березі твого життя, твого власного світу.
Зіграй свою мелодію і нехай про неї почує весь світ.
Твій світ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494233
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.04.2014
Лети до світла,
Аби розквітла
Душа від сонця,
Що у віконці
Малює мапу,
Шукає дату,
Коли вирушати,
Вдягаючи шати
Із білого шовку,
Із хутра, як в вовка,
З прозорої хмари,
З текучої пари,
Вперед до світанку,
Блакитного ранку,
Що грається в росах,
Малює у косах
Із золота-жита
Й білесенькій свиті.
Лети до світла,
Бо вже розквітла
Волошка в полі
Й чекає волі,
Мріє про вітер
Із голосних літер,
Марить про танці
В новій вишиванці.
І любить чекати,
З дощами кричати
Про волю і світло…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492348
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2014
Одного дня всі люди перетворювалися на ангелів.
Ні, у них не виростали крила (якби вони їх побачили, то неодмінно полетіли б далеко від Землі).
У них не з’являлися німби над головою (якби вони лишень їх відчули, то неодмінно попрямували б наввипередки до Олімпу).
Тіло людей просто окреслювали золотаві контури, які з усіх боків сіяли аж до прозорості.
Це неймовірне видовище!
Ти дивишся на людину, а вона ось-ось розтане у повітрі, зіллється з атмосферою, увійде в мелодію і відродиться зранку росою на траві.
Але світло сяяло лише декілька секунд.
Воно згасало, як тільки відчувало, що людині до нього байдуже.
Люди йдуть, біжать, поспішають і запізнюються.
Чим швидше вони починають рухатися, тим на довший проміжок часу вони запізнюються.
А куди вони запізнюються?
Вони запізнюються до життя.
Безумовного, справжнього, вічного, безкінечного життя людини.
Ні, навіть не людини, а ангела з подобою людини.
А куди ж тоді вони поспішають?
А нікуди.
До ілюзії, до фальшивих, несправжніх фрагментів буденності, які забезпечують стабільність на деяку мить.
Ні, навіть не стабільність.
Це лише хибне уявлення про стабільність.
Люди хочуть вірити, що вони живуть.
А насправді вони лише поспішають жити.
Поспішають, але не живуть.
І не помічають, що вони перетворюються на ангелів.
Щодня, щоночі, щогодини, щосекунди…
А для ангелів стабільність не потрібна.
Вони прагнуть до розвитку.
Вони змінюють свою подобу.
Вони живляться енергією світла та існують заради невагомості.
Вони складаються з мільярдів унікальних елементів, які забезпечують унікальність світу, Всесвіту в цілому та всієї Галактики.
І немає жодного однакового ангела, навіть жодного подібного.
Їхні елементи унікальні, як унікальна природа.
Вони можуть обмінюватися цими елементами між собою.
Знаходити для себе те, чого їм не вистачає і віддавати надлишок своїх ресурсів для інших.
Так забезпечується життя і безсмертність Всесвіту, а разом з тим вічне існування ангелів.
Як шкода, що люди не відчувають, коли вони перетворюються на ангелів…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492197
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.04.2014
Звільнення свідомості.
В один момент все стає невагомим, легким, як вата, та неіснуючим, як час.
В один момент моє тіло тане, розсипається на краплини дощу з присмаком ожини та ароматом весняної поезії.
Немає тіла.
Немає цієї нікчемної оболонки, яка обмежує мій дух, тримає у в’язниці мою душу та досконалість. І от, в один момент все це зникло. Немає обмежень формою.
Лише розгалуження внутрішньої сутності, які влаштували свято в честь звільнення від кордонів.
Думки починають літати хаотично від однієї країни до іншої, від однієї людини до іншої, від одного вчення до іншого.
Душа і дух ніяк не встигають слідувати за ними, тому змушені були роздробитися на енну кількість малесеньких душечок і душків.
Не лишилося місця на планеті, де мене не було.
Не лишилося і шпаринки у Всесвіті, куди я не заглянула.
І що тепер з усім оцим робити?
Я уже не єдина.
Мої частинки почали жити самостійно, відчули смак волі безвідповідальності і тепер не хочуть повертати все, як було.
Але вони забули, що істинна свобода передбачає відповідальність.
Частка душі, яка була головною, мала завдання – об’єднати всіх інших в єдине ціле.
Але це не зовсім легко виявилося зробити.
Довелося використовувати радикальні методи.
Хто не брав на себе відповідальності, вона просто їх знищувала.
Важко знищувати частиночки себе, але, що ж вдієш, якщо інші методи безсилі.
З мільярдного числа душечок і душків лишилося лише кілька десятків.
Але вони виявилися вірними своїй суті.
Вони взялися за руки, утворили ідеальне коло і завдяки незримій силі зуміли створити з себе знову цілісність.
Вони обрали для себе іншу форму, яка б відповідала їх сутності.
В об’єднанні - краса.
В цілісності – сила.
В єдності – мудрість.
У свободі – відповідальність.
В природності – життя.
А життя – це все.
Воно долає навіть простір і час, тепло і рай, хаос і смерть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490571
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.04.2014
Присмак терпкого дощу
на кінчику язика
ще залишився від поцілунку
з хмаринкою.
Відлік зворотного часу
у кутику мозку
уже зародився роки тому
краплинкою.
Образ яскравої пітьми
в кришталику ока
з’явився від загадкового життя
берізкою.
Думка, що ми є людьми,
у глибині розуму
зібралася в довгу дорогу
з валізкою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479433
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2014
цілую землю, по якій ходила
безстрашна сила волі і життя,
яка кричати дух мій научила
без голосу і права на буття.
цілую землю, у ядрі якої
вирує лава слів і почуттів,
безсмертя духу і слави німої
мільйони тисяч зраджених життів.
здіймаю руки до світила неба,
молю про силу й щире каяття
твоїх синів, які по зову Треба
ідуть до волі і без вороття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474588
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.01.2014
Я відчуваю запах світу,
Такий холодний і терпкий,
Що аж зжимаються легені,
Які відкриті навстижені,
Аби впустити світ хиткий,
Де є зима й немає літа.
Я відчуваю присмак вітру,
Що грається моїм волоссям,
Плетучи коси й короваї,
Надію й віру в них ховає
У тому ніжному колоссі,
Хитаючи красу тендітну.
Я чую, як гуде проміння
Крізь трави, квіти і дерева,
Що аж вібрують їх тіла,
Благаючи у них тепла,
І просячи дощів перерви,
Нове щоб проросло насіння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458180
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2013
Я бачу холод,
який зустрічається
на кордоні зими і літа
з чорною лелекою.
Це таємна зустріч –
про неї знає лише місяць,
і декілька хмаринок,
які вже давно розтанули
в небеснім океані.
Лелека танцює крилами,
а холод обпікає їй пальці,
в лелеки гаряче серце,
але холодна кров.
У холоду немає імені,
він заморозив його
на вершині айсбергу
в північному океані.
Лелека ж своє ім’я розсіяла
між житом та соняхами,
у корінні волошок
та листках осики.
Зустріч проходить швидко,
як подих вітру,
як присмак полуниці,
як ехо дощу.
Адже не так часто
Зустрічається зима і літо
на кордоні землі і неба,
честі і краси,
добра і вірності,
відчаю і кохання,
холоду і лелеки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450335
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 20.09.2013
Про все забуто…
Лиш декілька годин лишилось.
І в цьому часі закрутились
Усі мої клітини в танці,
Немов ще юні новобранці,
Такі розкуті.
Все зупинилось…
Земля не руха по орбіті,
В обійми взяв її Юпітер:
Яка прекрасна вийшла пара,
Про це шепоче місяць хмарі…
Невже приснилось…
Я точно знаю,
Нічого в світі не існує,
Коли душа моя танцює,
Коли мої думки у вальсі,
Кружляючи схрестили пальці,
Немов у раю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446690
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2013
Краплинка роси і краплинка дощу. На перший погляд, вони абсолютно однакові. Але, якщо зазирнути глибше – вони абсолютно різні. Краплинка дощу падає з неба і ховається в землю. В неї є своя траєкторія руху, яку інколи може змінити вітер. Краплинка роси з’являється ні звідки, і зникає в нікуди. Як вона народжується, і як помирає – це таємниця для людського ока, але не для розуму. Краплинка дощу може лежати на всіх предметах, об’єктах, речах, істотах середовища. Їй байдуже до них, до їхніх індивідуальних особливостей. А от краплинка роси обирає найкращих. І не лише найкращих об’єктів, а найкращий час доби для своєї появи – адже, що може бути красивішим і гармонічнішим, ніж світанок. Для дощу байдуже, коли йти: чи це буде ніч, чи день, чи ранок, чи вечір, аби лише заявити про себе своєю появою феєричною. Краплинки роси чисті і кришталеві, а дощ може бути брудним і неохайним. Краплинки дощу довше живуть, а можуть і взагалі не вмирати, а все своє життя мандрувати – починаючи від неба і хмарини, з якої народжуються, закінчуючи підземними ріками та океанами. Краплинка роси має дуже мало часу для життя – поки сонце своїм пекучим промінням не вип’є її соки.
І найголовніша відмінність: краплинка дощу – це чоловік, краплинка роси – жінка. Інколи вони зустрічаються і їх пристрасті немає меж. Але більшість часу вони чекають один на одного. І можуть чекати навіть вічність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427548
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.05.2013
Принишкло, причаїлося в хатині,
Маленьке непотрібне кошеня,
Сидить в куточку тихо в самотині,
На нього світить промінь звіддаля.
Воно хотіло просто бути рідним,
Хотіло мати маму і сім’ю,
А залишилось просто непомітним,
Невдахою в життєвому бою.
Воно хотіло просто відчувати,
Як пестить мама теплим язиком,
В клубок скрутитися і ніжно муркотати,
З братами ласувати свіжим молоком.
Воно бажало світлої любові,
Натхненної у променях весни,
Заплетені в тепла стрічки шовкові
З родиною у затишку краси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421122
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2013
Відчуваю, як думка летить
У вічність – на зустріч з красою.
Із подихом минула мить –
І стала я уже росою.
Ох, як прекрасно на траві
Останні миті проживати,
Із світляками ліхтарів
У хороводі закружляти.
Відчути промінь на собі,
Як випиває мої соки,
Як проникає у глибінь,
Сповільнює навколо кроки…
І залишилася мене
Така малесенька частинка.
Я так благала… промине.
Та він не чув, бо я ж краплинка.
Я бачу, вже нема братів,
Сестер нема – уже убиті,
Безслідно зникли, до світів,
До сонця й місяця сповиті.
Чому залишилась жива?
Чому одна, на самотині,
Чому проміння омина,
Мене, мою водицю синю?
Отак щодня живу-вмираю,
Благаю про життя і смерть,
Свою конечність відчуваю
Та не іду у круговерть…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419383
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2013
Прокинулась у гіллі верболозів,
Сховалася в туманній простоті,
Від вранішніх уже німих морозів,
Що загубили дар свій в пустоті.
Зустрілася із сонячним промінням,
Примружилась від блиску у очах.
Минула вічність, а її терпіння
На крилах носить досі вірний птах.
Родилася в сузір’ї Прометея,
Згубилася у верховинах гір.
Її енергії позаздрить навіть фея,
За неї тратимуть мільйонів сотні лір.
То хто ж вона? Богиня? Відьма? Звір?
Із чого створене єство її прозоре?
Вона – життя, що ма далекий зір,
А ймення їй – Природа неозора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416575
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2013
Я бачила, як іде дощ,
Я рахувала його кроки.
Та збилася лічба моя
І завдала мені мороки.
Мільярди кроків одночас,
Я не змогла їх всі відчути.
Складним це видалось мені,
Не бог я, ним не прагну бути.
«Чи бачили ви, як іде дощ?» -
Уперше запитав да Вінчі.
Я здивувалася – «Авжеж».
Проте, він говорив про інше.
«Вповільни хід своїх думок,
Ввімкни режим близького виду
І ти побачиш дивину –
Той самий дощ, що йде без спину.
Впіймай краплину на чоло,
Відчуй на смак, на нюх і дотик,
Поглянь на неї із добром,
Зігрій теплом своїм, як котик.»
Я бачила, як іде дощ, -
Це сльози ангелів із неба,
Це істина життя і світу,
Її побачити лиш треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414184
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2013
Слова… слова… слова…
Від духу ніжного барвінку,
Від сонця й райдуги відтінку
Кружляє п’янко голова –
Це все слова, дзвінкі слова.
Вони шепочуть на світанні
Терпкі слова – слова кохання,
Навіки слава їм й хвала.
Це все слова, ніжні слова.
Їх чути навіть у мовчанні,
Ці ноти завше незвичайні,
Про них мовчить вночі сова.
Про ці слова, мої слова,
Що їх від матері й до сина
Голубка на крилі носила,
Вона ж бо є повік жива.
Бо ті слова, твої слова,
Зароджені у лоні серця,
Відкриті в них у вічність дверці,
Де мають вірність і права
Наші слова, слова, слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413820
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2013
Дві години лишилося,
Щоб розправити крила,
Щоб злетіти у небо
Й кричати – Щаслива!
Щоб підвестися з місця
І побігти у поле,
Щодуху, щоголосу –
Здраствуй ти, воле!!!
Дві хвилини лишилося,
Щоб виклик прийняти
Долі вірної зрадниці
Й на весь світ прокричати:
Хай що буде, все рівно,
Чи сніг, хуртовина –
Відбере волю в мене
І ні злість, ні провина!!!
Дві секунди лишилося,
А що далі? Життя!
Без причини, без доблесті,
Без каяття.
І нехай світ лиш спробує
Мене ув’язнити,
Отоді він відчує –
Хто раб, а хто житель!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413102
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2013
Втрачаю все:
Життя без прав,
Небо без хмар,
Щастя без слів,
Роки без днів.
Їх віднесе
У сонця вись,
Обійнялись
Там час і дух.
Розбились в пух…
І розлетілись
По лісу й полю,
В темінь й волю,
У ніч й у страх –
Вродився птах.
І полюбились
Добро і злість,
Зрада й вірність,
Світло й пітьма.
Трепет пройма
Від тої сили…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412799
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2013
Я був на перехресті,
Де зустрілися життя і смерть,
Де у клітці піднебесній,
Душі йдуть у круговерть,
Де холоне кров у жилах,
Де від спраги сохне страх,
Де втрачає свої сили
Зграя згорблених невдах.
Я там був, ковтав відразу
Від ганебних людських мас,
Проти духу що одразу
Мчать виконувать наказ.
Проти духу, проти волі,
Проти власних земляків,
Запроторюють в неволю
Друзів власних і батьків.
Я там був, на грані смерті,
Мене голод убивав,
Холод жер кістки відверті,
Сніг сліди всі замітав.
Не холонули лиш руки,
У клітинках берегли
Жалібний момент розлуки –
Все в мелодію вплели.
У мелодію надії,
У мелодію добра,
Перемоги, дітей, мрії,
Гучних вигуків: Ура!
Руки все те пам’ятають,
У повітрі звук німий,
Ніби на роялі грають,
Ніби він завжди живий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412768
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2013
Я потопаю у пахощах своїх мрій,
Чекаючи світанку,
Блаженний день, блаженна ніч,
Обвінчані в серпанку,
Зароджені у лоні кольорів,
Принесені у жертву для богів.
А що мені? Минає день, минає ніч,
Співає колисанку
У полі, де воскресла мати-Січ
Й чекає свого сина біля ганку,
Того, що проминув вже сто доріг,
Щоб міцно обійняти батьківський поріг.
Я поринаю в сни свої казкові,
Мандруючи світами,
Прийміть від мене листи оці кленові
Від сина і до мами,
Тієї, що прийшла до мене в сни,
Від сина що чекає новизни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411996
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2013
Ген-ген у небо полетіла,
Ураз хмаринка стала біла
Від подиху ніжно-терпкого,
Від дотику бажань хмільного.
І зупинила час…
Тік-так, тік-так почути хочу,
Мовчанка мозок мій лоскоче,
Годинник стрілку проковтнув,
Ледь-ледь дванадцять проминув.
Й не руха час…
Гей-гей! Назустріч прокричала,
Уся земля задріботала,
Прилипла пальцем до чола,
Стрілку годиннику дала -
І відродила час…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411489
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2013
О ні, цього не може бути…
Земля не стане навшпиньки,
І не торкнеться пальцями сонця,
У неї не виростуть крила,
І не злетить вона з вітром
У мрію…
У подих…
У світ…
Незалежних думок,
Виру світлих ідей,
Чистих спогадів про майбутнє,
Веселкових мрій про минуле,
Дивних правил про захоплення часу.
Шкода…
Ох, як шкода,
Що небо із землею не зміняться місцями,
Що я не зможу ходити по хмаринках
Не головою, а руками,
Серцем,
Кров’ю
І нирками
Босими і чистими, як у немовляти.
От якби я могла проковтнути повітря
І відчути його гіркий смак
На дотик,
На нюх,
На слух,
Отоді мені б і відстань не була б страшною
Між небом і землею,
Між квітами й сонцем,
Між життям і смертю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411418
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 22.03.2013
Вогонь – вода,
Любов – журба,
Повітря – сніг,
Сльозина – сміх.
Упала з вій
Вперед у бій
Проти краси,
З трави роси,
Проти життя
Без каяття,
І проти смерті
Круговерті,
Небом підперті
Човни відверті.
Море – пісок,
Цукор – ковток,
Влада – сміття,
Відлік – злиття.
Злетіла ввись,
Всі піднялись
З колін в осанку
І до ганку,
Глядіть у поля
Сховалась воля.
І задля смерті
Приносять жертви,
Потом обтерті
Звичайні смертні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411176
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2013