| Сторінки (1/16): | « | 1 | » |
Що таке тиша… яка вона? Як виглядає? Чим насправді являється? З наукової точки зору можна визначити, що тиша це відсутність звуків, повне або часткове. Також тишу ототожнюють із спокоєм. Якщо розібратись глибше то існує думка, що людина не може досягнути повної тиші, оскільки вона буде чути стук свого серця. Тишина вона одна така… у кожного вона своя. Своєю глибокістю та нескінченістю поглинає все… і твої думки кудись зникають і тоді ти один залишаєшся з собою… так складно бути на одинці самим з собою. Стараєшся заповнити тишину, але не виходить… ні музика, ні фільми не позволять тобі сховатись від тишини твоєї душі.
Чи може тишина бути страшною, чи може лякати? Немає більше думок, вони наче всі кудись подівались, втекли чи просто зникли. Звідкись появляється глибока невідомість яка наводить страх. Ти припиняєш старання уникнути цього стану. І тебе поглинає… ти вже нічого не відчуваєш. Ти став тишею. Ти живеш, носиш різні маски, які маскують тебе по життю. Ніхто і ніколи не зміг б догадатись що відбувається в тобі. А ти немов стоїш осторонь і спостерігаєш за картиною свого життя. Все проходить повз тебе ніби промотуєш фільм, а звук виключений, виключені і почуття. І тобі страшно, адже ти втратив контроль і розумієш що ти втрачаєш і себе. Кричати б, але голосу нема, бігти, але тіло зв`язане. Тоді залишається спостерігати як ти проходиш різні стадії: нерозуміння, відторгнення, страху та прийняття. Здається що це не мине, не прийде світло, полегшення…
Кожен за своє життя може зустріти таку тишу… ця зустріч може тривати декілька хвилин чи можливо і пів життя. Але вона приходить нам допомогти… коли ми вже себе так талановито навчились обманювати, обходити розум, керувати підсвідомістю… коли ми зовсім перестали чути свою душу. Цей стан нам подарований для того щоб ми перестали думати, а навчились відчувати себе, бути у гармонії з собою. Той цілий світ який знаходиться у нас, який вивчається на протязі не одних десятків літ і до сих пір не є повністю вивченим, сам дає нам підказки. Нам залишається прислухатись до них, бо тишина нам може сказати набагато більше ніж слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766417
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2017
Як легко вирвати сторінку? Але чи так легко вирвати з життя якісь спогади? Деколи хочеться забути деякі події, але як на зло вони виринають з пам’яті , мандрують думками, підштовхують на неправдиві висновки, породжуючи сумніви. І тоді починає десь глибоко: шарудіти, лоскотати чи мучити тебе. От тут і починаються справжні тортури. Так хочеться правильного рішення, правильної дороги, правильного вчинку. Чому не має якогось апарату щоб визначав правильність твоїх рішень. Щоб раз і назавжди тобі сказати, що так правильно і що немає іншого рішення.
Та навіть з тією легкістю виривання сторінки залишається слід, шрам в блокноті. Здається, що ти вже забув ті спогади, які мучили тебе і вже можеш йти далі, але шрам, як слід від вирваної сторінки, залишається на все твоє життя. Хочеться забути, докласти максимум ювелірної роботи щоб його приховати, або навіть прикрасити, зробити своєю прикрасою, своїм досягненням.
Є багато сценаріїв як жити з слідами від вирваних сторінок, але ніхто не може знати який саме твій. Можливо ти його приховаєш від всіх, будеш старатись не зважати на нього. Але можливо таке що у цьому старанні ти ще більше зробиш цей слід. Ховаючи від всіх ти не змиришся з ним, а в гіршому випадку, у своїх стараннях забути ти отримаєш ще один слід. Він може виявитись таким самим або ще навіть глибшим. Так часто ми у своїх стараннях щось приховати не оцінюємо того чому так сталось, те що ми приховуємо. Не хочемо піддати себе тим негативним емоціям щоб пережити свої шрами, щоб побороти свої страхи, зробити висновки їх появи. Наше розуміння певних подій нас звичайно не звільнить від болючих переживань, але допоможе нам у подальшому їх уникнути.
Можна також їх прикрашати, виставляти на огляд усім. Прикрасивши наш слід, придумавши собі неіснуючі висновки, починаємо вихваляти його. І це прекрасний досвід ми будемо ідеалізувати неначе це якийсь подвиг. Але чи це не ілюзія? Дуже притаманно деяким особам самим створювати собі проблеми, прикрашати їх, а потім їх героїчно долати. І все життя наче драма, а у вас головна роль. Все тоді зводиться до нереальності. І це затягує, бо тут ви герой. Але чи ця така нереальність існує для наших близьких, можливо і так, якщо ви талановито можете їх в цьому переконати, але в більшості випадків це не так. Ви починаєте жити різними життями, віддалятись один від одного і це можливо буде сприяти для створення ще однієї нереальної драми і героїчної перемоги чи фатального програшу.
Так що ж тоді робити з цими шрамами? Звичайно шрам це не найкраще що може бути і велика кількість цих слідів лише мішає, але це є досвід. Це розуміння нашої історії, розуміння самого себе. Єдине що нам лишається зробити з нашими слідами це зрозуміти їх, пережити та просто йти далі. Не потрібно робити вигляд що їх немає, не потрібно їх прикрашати просто потрібно навчитись з ними жити. Кожен слід від вирваної сторінки у нашому житті буде робити вас особливим, а вашу книгу життя єдиною і неповторною. Цінуймо наші сліди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757863
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2017
Я сама вирвала сторінку нашого життя,
Забуваю про образи та каяття.
Ілюзії розбиті на дрібні куски,
Інші в твоє життя прийдуть жінки.
Страшно починати з чистого листа,
Подиху не вистачає і це немов стрибок з моста.
Та силу всю свою зберу в кулак,
Бій з собою припиню і не буде більш атак.
Знаходжу свою внутрішню гармонію,
Подолавши любовну я агонію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2017
Біль у серці стихнути не хоче.
Чи це кохання?
Чи що воно таке?
Та мучить почуття вини, за біль твій,
За те, що біль не в силах я тебе нести.
В переплетінні життєвих негараздів,
Здалась я...
Ти не хотів мені допомогти.
Щасливою з тобою бути я не можу,
Та і без тебе щастя я не бачу.
В замкненому колі виходу немає,
Щоб вирватись потрібно розімкнути,
Та без болю вже тоді не обійтись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2017
В ніч жахливої грози
Розбились всі надії
Відкрили очі я і ти
Не було більше нас
Дороги наші розійшлись
Без сліз, образ та маячні
Лиш гіркого досвіду осадок
Бринить у серці без упини
Шкода марно втраченого часу і життя
А наші почуття пішли у небуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2017
Прийдеш сьогодні ти до мене,
Погляд свій не підведу.
Ти думаєш що я навмисне,
Що як мале дитя граюсь в почуття.
І в гру ти цю вступаєш й азартно граєш,
Добитись ти уваги хочеш.
І тою грою ти мене вмовляєш,
Та тільки серце знає, що воно насправді відчуває.
Не бути нам разом, не бачити світанків,
Не відчуєш ти моїх обіймів й поцілунків.
Та гра тебе затягує ще більше і вже не бачиш ти мене
Для тебе я лише мета та ще одне звершення твого життя
Та скоро зрозумієш, що твої почуття це лише азартна гра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749879
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2017
Все крутиться, обертається і немає тому кінця.. коли зупиняєшся коли хочеш перевести подих то приходиш у повний жах від того з якою скорістю все пролітає, а ти ніби не звідси. Ти просто не можеш так спішити, відповідати тому ритмові життя. І в цьому ритмі втрачається смак життя, перестаєш радіти простим дрібницям. Ти маєш завдання і ти його виконуєш. І так справжнє життя проходить повз тебе.
Оля теж відповідала цьому рухові. Вона неодмінно мала добитись успіху та влаштувати свою кар’єру. Здавалось що більш важливого за це для неї не існувало. Просто була поставлена ціль і вона йшла до неї. Можна вважати її щасливою, бо коли в людини є ціль то вона рухається до неї, тоді вона живе. Без цілі людина може загубитись. Також важливо знати що цілі мають бути твоїми, а не на віяними іншими людьми чи ситуаціями. Ціль це мрія яку ми здійснюємо.
Подивившись сьогодні у деркало Оля побачила себе. Нічого не змінилось, її задовольняло відображення у дзеркалі. Молода красива дівчина з гарним довгим русявим волосся і темно-карими очима завжди мала гарний смак у одязі.
Сьогоднішній день мав бути для неї дуже важливим. Важливим днем для її кар’єри, Оля кожен день таким вважала, бо щоб добитися успіху не можна не покоряти вершини щоденно. Вона робила звершення, підписуючи договір, знаходячи нових клієнтів, залучаючи нових спонсорів та прекрасно владнувала всі конфлікти. В неї був до цього талант. Коли вона працювала у неї наче виростали крила, горіли очі та ніби вона отримувала від цього задоволення і так і було вся її робота була для неї задоволення. Це дивно звучить і ви звичайно можете в це не вірити, але так буває. І добре було щоб таке відчуття отримували б всі. Адже ми більше часу свого життя проводимо на роботі. І хоча робота є способом заробляння грошей і ми собі говоримо що кожен робочий день потрібно потерпіти до конкретної годи і тоді ми будемо вільні. Але чи ми тоді дійсно будемо вільні. Невже нас так легко зможе відпустити це відчуття «треба потерпіти»… Оля не любила таких людей, для неї вони стояли на шляху до висот. Адже терпіння це стан без дії, а без дій ви нікуди не прийдете.
Переглядаючи вхідну пошту Оля побачила запрошення на тренінг по лідерству у веденні бізнесу. Це було цікаво. Тому вона зразу відповіла на запрошення і включила себе у список слухачів. Працюючи над важливим договором, переглядаючи умови Оля зупинилась. Вона відчула якусь втому ці відчуття були для неї дуже рідкісними… вийшовши з офісу і вдихнувши свіжого повітря яке їй здалось на диво свіже яке може бути у мегаполісі. Оля дуже рідко звертала увагу на такі дрібниці. Вдихаючи на повні груди повітря та прогулюючись вона задавала питання про те чому вона таке не робила раніше. Так надихає просто пройтись, вивільнити голову від зайвих думок і насолодитись життям. Так дорога довела її до затишної кав’ярні і це був ідеальний час для того щоб випити філіжанку кави.
Дивовижні речі продовжувались кава виявилась дуже смачної її аромат просто зачаровував, а смак просто підносив. Та пролунав дзвінок і ніби обсипались всі кольори які були навколо. Оля вже два роки була в стосунках з Євгеном. Вони ніколи їй не заважали це просто був договір на зручних для неї умовах. Бачились вони рідко бо обоє були заняті роботою та особистим розвитком. Євген мав чітку позицію в то му що в майбутньому вони одружаться та заведуть сім’ю, але для цього моє бути підходящий момент. А для Олі ці стосунки були як рятувальний круг від запитань всіх оточуючих чи в неї є друга половинка і коли вона збирається виходити заміж. Чому це таке важливе питання для нашого суспільства? Чуму так важливо щоб жінка була з чоловіком, чому її неодмінно вважають нещасною коли вона сама, а головне заставляють її так і думати, а в ще гірших випадках і відчувати. Так важко кожному з нас зрозуміти те що хтось інших не думає, не бачить та не відчуває те що він. Навіть якщо жінка є сформованою та самодостатньою особистістю все рівно закрадається думки що вона щось не так робить, бо як можна не хотіти вийти заміж, як можна не хотіти мати дітей. А за дітей це окрема взагалі історія. Жінка повинна мати дітей і крапка. Інших варіантів немає. Чому ніхто не задає питання чи вона готова для цього і чи вона цього хоче?
Розмова була чіткою, зрозумілою та узгодженою. Вони двоє виглядали як красива картинка, збоку просто ідеальна пара. Дорогою до офісу Оля придбала пресу, щоб бути завжди в курсі подій і їй дуже сподобався один глянцевий журнал з красивим гаслом «Щоб щось змінити та рухатись в перед потрібно вийти за свої рамки».
Вечір мав бути цікавим та перспективним. Зібралось багато молодих вмотивованих людей. Було багато потрібних знайомств. Після тренінгу вирішили перенестись більш тісню компанією до пабу. Новоспечена знайома Олі зразу познайомила її з своїм колегою якого зустріла у пабі і запропонувала йому приєднатись до них. Як гарно йшов вечір, лунало багато цікавих ідей… коли вечір доходив до завершення Сергій запропонував Олі продовжити спілкування і вона на диво погодилась. Це не була їй звична поведінка. Вона і незнайомий їй чоловік на одинці, але не про це вона думала. Настільки була захоплива їхня розмова про плани про їх розвиток про мрії і все крутилось довкола роботи, теми яку вона найбільше любила. Також затронуті були і вічні питання на які люди постійно шукають відповіді, але якщо їх не шукати то вони самі не знайдуться.
Коли Сергій почав якось проявляти трохи більше ніж дружні жести Оля не придала цьому значення. А коли він почав її обнімати наче щось прогриміло і вона зрозуміла що вона нічого не відчуває, нічого не хоче. Таке відчуття що потрібно тікати почало сповнювати її. Стало страшно з того що вона не відчуває ніяких емоції. Не пояснюючи нічого Оля зібрала свої речі і вибігла… не було ніяких відчуттів, не було ніяких бажань… тільки тікати, але чи це вихід?
Відкривши очі Оля не розуміла нічого… Пустота яка її наповнила вчора нікуди не поділась. Кажуть що ранок мудріший за вечір… але напевно це не той ранок. Оля знайшла вчора стежку звідки виходу не було. Все її життя стало пустим і фейковим. Все проходило повз неї, речі які її надихали виявились пустими та мізерними. Хотілось кричати, вистрибнути з власного тіла, тільки щоб повернути все, а натомість пустота затягувала у свої глибини. Чим більше хотілось пручатись тим це відчуття міцніше тримало. Звільненням могло бути лише прийняття, прийняття себе і прийняття своїх почуттів, які б вони не були, просто ринути у себе. Коли ми повністю приймемо себе, приймемо свій біль ми зможем звільниться, стати вільними або зуміємо жити з ним і не зважати на нього.
З швидкістю нашого життя так легко загубити себе так легко забути відчувати, а ще страшніше навіть не помітити що відчуття зникли. Сприймаючи кожен день як завдання ми забуваєм жити, ми забуваємо насолоджуватись кожною хвилино. Задаючись кожного дня різними питаннями, шукаючи правильну відповідь ми зовсім забуваємо слухати своє серце, свої відчуття.
У своїй втечі від звичного життя Оля знайшла себе. Після короткої подорожі вона повернулась зовсім іншою… і зовсім інша Оля жила відчуваючи кожну хвилину свого життя, їй більше не мішали ідеальні стосунки, бо в ідеальності немає нічого - це просто красива коробка в якій пусто, нова робота у маленькій компанії, але з дружніми розпиваннями чаю чи кави та цікавими розмовами, приносила куди більше задоволення ніж її попередні звершення. Тепер для Олі не було головної цілі, вона просто слухала себе, всій внутрішній голос… і розуміла що самий страшний день у її житті, був для неї шансом все зрозуміти та змінити своє життя та знайти справжню себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725341
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2017
Як часто ми йдем і не помічаємо нікого... Всі спішать, а куди і для чого... напевно хочуть встигнути за життям, чи можливо хочуть наздогнати час який завжди йде і всі чомусь намагаються його наздогнати.
Коли приходить дощ то вже взагалі немає шансу зустріти привітний погляд чи привітання. Деколи здається що коли є парасольки то всі просто вдячні дощу що він дає можливість знову закритись, заховатись і скоріше спішити і доганяти час.
Як часто Ви так робите..? Чи можете Ви зупинитись і насолодитись дощем... Цим цікавим явищем природи, можна зараз написати як починається дощ і показати прекрасне вміння користуватись Вікіпедією, але деколи так важливо ставитись до деяких речей, як до чогось дивовижного... наповнити своє буденне життя магією. Тоді так дивовижно жити. Кожен з нас хоче дива у своєму житті.
І цим дивом стала Аня, яка в один з таких мокрих днів зустрілась Ігореві. Аня цього дня світилась, хоч причин для цього і не було, але вона знала один секрет. Всі його знають тільки не хочуть чи забувають ним користуватись. І Вам напевно вже цікаво, що це за такий секрет… Аня знала що для гарного настрою не потрібні якісь події, речі чи люди. ЇЇ настрій є тільки відчуттям, яке вона відчуває і тому вона вибрала радіти. І ви спробуйте теж неодмінно Вам навіть може сподобатись…. Так от крім гарного настрою було ще щось не звичне. Здавалося що щось має відбутись і подих аж в цьому очікуванні застигав. Але на жаль щоб довго насолоджуватись цим відчуттям як завжди не дав час. І от Аня вже бігла по вулиці де йшов дощ і багато парасольок. Кожна парасолька була різною як і погляди з під них. Згадайте який у вас погляд з під парасольки в осінній дощ… І ці погляди були різні: байдужість, заклопотаність, злість, відчуженість. Але погляд Ані було видно з далеку, вона насолоджувалась тим що дарував їй день, навіть те що вона вже дуже запізнювалась на роботу не заважало їй насолоджуватись дощем, дивитись як його краплі стікають по парасольках, по вікнах будинків і капають на цікаві носики дітлахів які визирають з-під парасольок. Це було життя і вона насолоджувалась ним. І життя подарувало їй зустріч… Поспішаючи та обминаючи калюжі Аня наштовхнулась на Ігоря. Яке обурення в перші секунди в його погляді і як воно швидко згасло залишивши за собою блиск та посмішку. Бо побачивши Аніні очі і її щасливе обличчя просто не можливо було не усміхнутись. Ігор розумів що в них впали парасольки і каплі дощу вже падали на їхні носи та щічки, і що час йде, але ця зустріч з її поглядом і усмішкою була настільки важливою і здавалось що цей день почався тільки для цього і не можна було дозволи ти нічому це порушити. Вони стояли і дивились один на одного, а попри них проходили погляди з під парасольок.
А які Ви з парасолькою?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697500
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2016
Час… що таке час? Але він проходить, все змінюється... можливо ти не можеш в це повірити зараз, але це так. Я сама дивуюся як це так… але тут немає нічого дивного просто ми змінюємося! І це дивно, бо коли ти на нього дивишся і не можеш зрозуміти куди, де ділися ті почуття які колись були. Не можливо зрозуміти як так… колись перехоплювалося дихання, серце починало швидше битися, а тепер нічого… і це дивно, але залишається проста людська цікавість… що та й як?)))
Або коли ти зустрічаєш старого друга… з яким ви пережили багато, а тут ви просто чужі і колись було боляче і не зрозуміло як буде далі бо ти настільки привик до цієї людини і до дружби, до порад і просто проведення часу…а зараз немає ніяких почуттів… колись я б не повірила що таке може бути, але тепер я впевнено можу сказати що все проходить і все минається, але чи є справжнє кохання і чи є справжня дружба для мене це ще невідомо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368221
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.10.2012
Де знайти сили,
Щоб мрію здійснити
Вище себе злетіти
Знайти себе…
Шукати десь в тенетах душі
Пуститися по світу
Шукати ту одну
Правдиву істину
Чи забути те …
Змиритись…
Відповідати правді людській,
Що лиш правдою зоветься
Чи свою шукати …
Де ж ту істину знайти
Й з нею по життю піти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355885
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.08.2012
Ось збулася казка не моя!
Стою я в білосніжній сукні,
вуаль мені обличчя прикриває.
Мені б тікати, бігти та не має сил,
сказати «Так» - немов кайданами на руки.
І ти мене не чуєш …
Не для мене все це…
Я вільного кохання хочу,
а не закладеного в рамки і виставленого на показ.
Це все вистава і тут моя трагічна роль,
де вказують, що робити і казати,
а я все повторюю, мов та маріонетка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351476
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2012
Ми з тобою бачились оди лиш раз,
Та життєва дорога розвела нас.
І можливо не судилося,
Та зустрітись довелось.
Один лиш раз…
В обіймах я твоїх тонула
І не існувало більш нікого…
І час неначе зупинивсь…
На перекір тій долі хитрій,
Серце сповнилось бажанням
Та на устах залишилось мовчання…
І серця стук вже не спинити,
З пам’яті не стерти миті
Та на згадку серце б’ється вже за двох!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350879
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2012
Дзвінок … Гудки … Автовідповідач …
Я не знаю чому я телефоную. І чому саме зараз? Просто мені зараз дуже потрібна наша з тобою розмова … Знаєш саме ті розмови … Ті розмови які були в нас на протязі десяти років. Веселі розмови. Ми могли з тобою розмовляти про все і завжди знаходилися нові й нові теми для розмов!
Але з часом ми перестали знаходити спільну мову. І одного разу дзвінки припинилися … І чомусь нікому не захотілось перервати довге мовчання… Але зараз мені дуже потрібно щоб ти мене вислухала… Я думала що я зможу, але чомусь все летить і все руйнується. А я просто спостерігаю як моє звичне життя зникає … І як я його зруйнувала. Я втратила все … І розумію що коло мене немає жодної близької мені людини, жодної людини якій я можу довіряти …
Знаєш можливо я була не права … Я думаю що я повинна була подзвонити і зрозуміти тебе … Я не хотіла …
Щоб зберегти повідомлення натисніть 1, а щоб видалити натисніть *.
* * *
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319925
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.03.2012
Все що маю я втрачаю
І любов свою не зберігаю
Свідомо я її втрачаю
І тебе я забуваю
Все пройшло ...
Все минулось ...
Та чомусь задаюсь питанням
Чи можливо все те повернути?
Та чи потрібно, те комусь …
Бо на волю я давно хотіла
І тому втратити все захотілось
Кого винити я не знаю …
Хто винен вже не з`ясувати …
Можливо я …
Можливо ти …
Хоча, не скажу, що то є ти
Бо щасливі дні не знищити нічим
І хоч тепер то пустота
І напевно зруйнувала все те я …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2012
Це було все сплетіння мрій
Але точно ти не мій
І моїм бути не судилось
А так хотілось...
Та злетіло все - мов ті пр`їни
Ти пробач мене за мрії
За ревнощі й кохання
І за мої бажання.
Та не буде більш нічого
Не буде просто нас...
А повертати марно все,
Бо історію бурхлива річка вже несе.
А ми по різні береги....
Не зуміли наше щастя зберегти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285876
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2011
День почався як завжди… звук будильника далі кава, декілька хвилин на збирання і ось я вже виходжу з квартири. І тут згадую що я вчора не перевірила пошти… підхожу до скриньки витягаю мою пошту і на ходу починаю її переглядати. На перший погляд нічого особливого брошури з рекламами і тут лист адресований не на моє ім`я, але на мою адресу. Оскільки я живу на квартирі вже досить давно то це напевно помилка в адресі. Та з цікавості я все ж відкриваю листа і завмираю читаючи…..
Привіт . .. Я не знаю навіщо я тобі пишу, але напевно тому що я вже не в силах сама справитися з цим болем, зі злістю та ненавистю до тебе. Я не можу тебе пробачити я просто ненавиджу тебе. Скажи що ж я тобі такого зробила що ти так вчинив зі мною? Прокидаючись з ранку я дивлюся у вікно і починаю ненавидіти все що за ним я ненавиджу весь світ… дивлячись на себе я ненавиджу себе тому що я завдавала тобі болю… розчаровувала тебе, але ти все одно був зі мною. Я ненавиджу себе за те що я так мала дарувала тобі щастя. А ти мене з кожним днем все більше кохав. Я ненавиджу кожну річ що є в нашому домі… все мені нагадує про тебе… про те що тебе вже немає… чому ти мене залишив? Я не хочу і не можу бути без тебе… я прокидаюся серед ночі і кличу тебе, але ти не йдеш, я кричачи благаю, але ти не чуєш… Чому ти не приходиш до мене навіть у сні? Чому ти пішов? Чому ти залишив мене? Чому тебе в мене забрали? Я тебе кохаю… я так сильно кохаю тебе…, пробач мені що я так мало тобі цього казала, пробач мене за все, пробач за те що кажу я тобі вже так пізно та пробач мене за те що ти тепер не чуєш мене. Я кожного дня питаю себе за що мені ця кара? Кара жити без тебе! Де ти? Де мені тебе знайти?
Не знаю що робити. Я цілий день думала над словами прочитаними в чужому листі. Вони мене настільки вразили що подумала що буде нечесно якщо той кому були призначені ці рядки їх не прочитає. Я вирішила відписати…
Привіт, Наталю. Я отримала випадково твого листа. Вибач що я його читала… він мене сильно вразив…І я подумала що було б не чесно якщо людина якій він був відправлений його не прочитає. Я повертаю твого листа, для того щоб він нарешті дійшов до свого отримувача.
Невдовзі я отримала відповідь яка мене ще більше вразили ніж попередні рядки з листа!
Привіт. Дякуючи тобі мій отримувач почув мої слова. Цей лист був написаний для мого чоловіка, якого нестало два роки тому. Нажаль доля нас розлучила і не подарувала мені навіть провести останні хвилини з моїм коханим. Не дала шансу сказати в останнє як я його кохаю. Але ти прочитавши мого листа донесла йому мої слова… нарешті я можу більше не мучити себе за те що я з ним не попрощалася. Після втрати чоловіка мені було дуже погано… моя знайома порадила мені звернутися до психолога, оскільки я не могла ніс ким спілкуватися і нічого робити. Я не могла пробачити собі те що я не була в останні хвилини з моїм коханим. Психолог порадив мені писати йому листи… я писала та не отримувала ніякого полегшення. І от одного разу я вирішила відправити на будь -який адрес і надіялася що він його отримає. І дякуючи тобі так сталася. Дякую тобі! Ти облегшила мій тягар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282876
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2011