| Сторінки (1/47): | « | 1 | » |
Під небом, що зґвалтоване шахедами,
Сиренами і різними ракетами,
Найбільше диво — це нове життя.
Народжене поміж тривог дитя.
І поки світ стурбований турботами,
Не-все-так-однозначністю охоплений,
Будинки зносить дронами за миті,
Людей ховають стіни вщент розбиті.
Під небом, що зґвалтоване шахедами,
Сиренами і різними ракетами,
Вони крадуть безцінне у життя –
Вбивають матір разом з немовлям.
2.03.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2024
Війною пахнуть спалені книжки,
Ти біля них – мов перед ликом смерті.
Хто зшив під корінцем ці сторінки?
Відбитки ті і попелом не стерти.
Хтось скаже: просто книги! Це – халепа?
Хіба ж це є така вже аж біда?
Зітхати, сльози лити – нахіба?
Не варто, не доцільно і не треба.
Та під обкладинками – будні у тривогу,
Робота, мрії, праця тих людей,
Котрі під всім обридлі ті тривоги
Творили світ для авторських ідей.
В цих книгах, обгорілих та зотлілих,
Пульсує сум, і біль, образа й страх.
Та разом з ними – просто до мурах
Проймає думка: а вони ж вціліли 💔
Ось
перед нами,
хоч сипляться в руках.
31.05.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2024
Цей день почався о п'ятій тридцять.
Сто шістдесят вісім годин тому
Ти не просто вломилась у двері
І украла в дітей весну!
Ти нахабно, цинічно, брехливо
Вдерлась силою у мій дім,
Ти вважала, що ми безсилі?
Що впадем перед ликом твоїм?
Ти подавишся власною кров'ю
За ті сльози, що ти пролила,
Бо ми вдома. Бо ми — із любові.
А ти — зіткана з попелу й зла.
Ми у себе. Тут наша домівка,
Кожне поле і кожна долина,
Ти — припхалась сюди, як злодІйка,
А повернешся — у домовині.
За ті страхи, заплакані очі,
За тривогу дітей: замість сну
Вони мусять зриватись щоночі
І ховатись в підвалах від куль.
Ми ніколи цього не забудемо,
І цей злочин не знищить історія
А народжені в сховищах люди
Зроблять правду реальною зброєю.
Захлинайся в брехні своїй вакуумній,
Уникай в страху слова "війна",
Дуже довго лишалась безкарною
Твоя гниль і кривава рука.
А ми вистоїм. Це вже не вперше нам
Гнати в шию незваних гостей,
А от ти вже ніколи не змиєш це:
Біль і страх українських дітей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942002
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2022
Весни нема. Лютує лютий.
— Ти як?
— Ніяк. Стараюсь бути.
Від розпачу і до надії,
Я від події до події.
— Ти де?
— Я — вдома.
— Страшно?
— Ні....
— Мене лякає невідоме,
А так — хоч в рідній стороні.
Там розстріляли, там упало,
Там знову вибух. Знову смерть,
Сирени — звичними вже стали,
Як вся новинна круговерть.
Весь світ засуджує: не можна,
мовляв, вбивати. Ні війні!
Та нас вбивають. Бомблять з неба.
Вже одинадцять клятих днів!
І знаєте, колись у школі,
Так складно зрозуміть було:
Як міг один — тримать мільйони?
Ах, он як. Бачу. Це ж воно!
Ні світ, ні люди в тій країні
Не можуть взяти під контроль
Одного психопата дії.
Що ж. То є наша роль.
Бо то — ілюзія держави.
То мильна булька. То — міраж.
Життя — як Орвела вистава,
Щодень — новий брехні тираж.
Весни нема. Лютує лютий.
— Ти як?
— Я — ненавистю скута.
Та я у себе. Я — удома.
Дивлюсь тривожно в невідоме,
і коли зранку прокидаюсь —
я вдячна тим, хто захищає ❤
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2022
Уникнути суму підкорення
Й занурення в зиму бездонну
Так легко.
Війне задоволенням
Від чаю у вечір холодний☕
.
А поруч - найближчі. І спогади
Втішають своєю присутністю.
І мрії спалахують зорями
Далекими і неприступними.
.
Завмерли в моменті емоції,
У часі немов зупинилися,
І хочеться, щоб почуття усі ці
Ніколи не розчинилися🌒
.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766698
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2017
Кричали "Реформи!",
міняючи форму,
а душу змінити забули...
Короткі гудки в глибині телефону -
то землю розділи й роззули.
Кричали: "За зміни" і били ся в груди,
"За рідну порву Україну!".
На ділі ж то кожен - в своїй халабуді
Щовижчі змуровує стіни.
Мій дім - то мій замок,
життя моє - сховок. Все інше:
не знати! Забути!
Бо ж гірко і боляче, всюди всі хочуть
роздіти тебе і роззути.
Та ти не здавайся. Ридала ж ти кров'ю
Вже тисячу й тисячу років.
Можливо, колись ти ще звикнеш до цього
й до вічних віддалених кроків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730516
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.04.2017
Спадає вечір вулиці на плечі,
чарує своїм спокоєм весну.
Минає день. І місяць вже статечний
крокує по небесному шляху.
Повітря свіже наповняє душу,
злились у поцілунку день і ніч
Один з них тихо мовить: "Вибач... Мушу".
А потім тугою заплаче гірко сич.
І завше хтось іде, а хтось наздоганяє,
лиш мить за цим тримаючись за руки.
То місяць плаче, сонце гірко сяє,
а потім знов по колу ті ж розлуки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2016
Заметушились всі країни і народи,
Захвилювались ріки і моря,
Якісь там вчені, роблячи розкопки,
Неповного знайшли календаря.
І полетіла з вітром новина ця,
І загули всі люди на Землі,
Що ніби-то страшне щось має статися,
Й помруть усі: великі і малі.
Одні лякають сонцем, що погасне,
А хтось гостей боїться з Нібіру,
Хтось вже купує дім собі на Марсі,
А хтось копає бункер, як в війну.
Гуде земля, шумить, неначе вулик,
Двадцять-дванадцять в кожного в думках,
Про справи люди всі свої забули,
Чекають двадцять першого числа.
Студент не вчиться – сесії не буде,
Школяр не йде до школи – тільки спить,
І перестали працювати люди,
Завмерло все – природа лиш не спить.
Все так же день іде на зміну ночі,
А після осені нагрянула зима,
В людей так само спати хочуть очі,
Як тільки місяць йде не небеса.
Вже в зливах бачуть всі якесь знамення,
Що не гроза – то передвісник зла,
Й ніяк не замовкають мудрі вчені,
Чекають всі жахливого кінця!
Мільйони рук позводились до неба,
Весь світ завмер – от от прийде кінець!
Ось північ б*є… усім ховатись треба..
Але ніщо не сходить нанівець.
Та ж тиша ночі, що була до цього,
Ті ж зорі, ті ж дерева вдалині,
Смертельного немає і страшного,
Лиш люди всі здивовані та злі.
Чому ж ви, люди, руки опустили?
Як почали очікувать кінця?
А треба ж бо пустити свої сили
На повноцінне, радісне життя!
Не Нібіру погубить нашу Землю,
І не глобальний холод, чи дощі,
А ця байдужість, що веде нас в темінь,
І це бажання жити лиш вночі.
Життя – це не тягар, щоб його нести,
І сенс його не висловиш в словах,
Не те важливо,скільки днів живеш ти,
А те, скільки життя у твоїх днях!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2016
Він прочитає його прізвище в книжках,
Але ніколи не побачить його очі.
В табличках вулиць і глибоких снах,
що турбуватимуть його лише щоночі.
Лиш в спогадах далеких оживуть
такі забуті, рідні, мужні руки,
І лиш на фотокартках обіймуть,
лишивши сам на сам у мить розпуки.
Розмиє час в уяві рідний образ,
вкраде останню крихточку надії,
Забудеться хода, постава, глос,
лиш пам*ять вітер часу не розвіє...
В майбутніх книгах буде його подвиг,
І кілька слів в підручнику історії,
але ніколи в нім не буде сповна
розкрито глибину такого горя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2016
Я народилась у вільного народу, мене виплекало почуття волі, незалежності і незламності. І, не встигнувши розквітнути та розпустити свою красу, я з перших століть свого існування була приречена на гніт та заборони. Я так хотіла подарувати світу своє багатство, прокинутися словом у книжках, посміхнутися поезією зі сторінок літописів, але я мусила ховатися та чекати кращої нагоди. Так написано було на роду моєї землі, що вона буде потерпати від постійних зазіхань на своє багатство, на свою красу, а я не могла бути окремо. Я – частина свого народу, я – частина своєї землі. І я мусила терпіти.
Мене витіснили з письма та творчості, але мене не змогли витіснити зі свідомості моїх людей. Віддані мені, вони йшли на ризик, а часом і на смерть. Вони брали найкраще в мені та перетворювали це на вічно живу поезію, невмирущу творчість. Вони вірили, що своїми вчинками продовжують моє існування, але це було не так. Я не могла загинути, аж ніяк не могла! Дивлячись в очі цих людей, оживаючи в їхніх устах і на папері їхніх книг я розуміла, що буду жити вічно.
Мене соромились, мене цуралися, мене називали меншовартісною та ні на що не здатною. Від мене відверталися в столиці, наді мною сміялися. Казали, що я провінційна, неповна, некрасива, бідна, штучна, казали, що мене вигадали. Але я чітко пам’ятаю своє народження: з народної пісні, з вуст працелюбного народу злетіло моє перше слово, я була витвором своєї нації з перших днів свого існування. Я така, як мій народ: я прагнула завжди свободи та вірила в своє право на самостійність.
Мій народ виборов це право. Але чи маю його я? Я не знаю. Я відчуваю пульс нового життя в своєму організмі, але мені страшно. Мені страшно, що мене знову забудуть, заборонять, що на мене знову навішають низку безглуздих стереотипів. Але ж я так хочу жити! Підіймаються в людській пам’яті спогади про подвиги їхніх попередників, люди знайомляться з моєю біографією і все більше з них обирає мене своїм життєвим супутником… Але я й досі потребую підтримки. Я потребую віри в себе.
Я, мова. Я мова твого народу, твоєї родини та твоєї Батьківщини. Ти не обирав мене, а я не обирала тебе, як люди не можуть обирати батьків чи землю, на якій їм треба народитися. Я взяла найкраще з історії твоєї землі, я несу її пам'ять, її риси та її характер. Не цурайся мене, не соромся мене. Бо я твоя мова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661277
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2016
Так много в жизни одинаковых историй,
Шаблонных мыслей, под копирку боли,
Что, кажется порой, мы все веками
Живем в сценариях, написанных не нами.
Есть два пути: кивнуть и согласиться,
В чужом рассказе молча раствориться,
А можно выдохнуть, а вслед, набравшись силы
Переписать все почерком красивым.
Пусть давят миллионы отражений,
Похожих мыслей, слов и поражений,
Ведь не всегда обречены веками
Мы жить в сценариях, написанных не нами…?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650394
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.03.2016
Народжені плачем майдану,
розкуті їдким димом шин,
в міражі розбитих кайданів,
в кабінах згорілих машин...
Згоріла остання надія.
Лиш попелом зліва горить.
І рідко дощів якихсь злива
всю землю вкриває... На мить.
А далі - у розпачі болю,
ковтаючи присмак дощу
будуєм примарену волю,
потомлену в вічнім плачу.
А далі все буде спочатку,
Сценарій ми знаєм давно.
Бо зверху хтось носить краватку
і пише для нас це кіно.
По плану йде все:ці змагання,
стояння, кричання, благання.
Лиша поза усим
гострим в серце ножем
гаряче розчарування.
Мов привид, ступає на п'яти,
шепоче зрадливим тоном:
за що ж ви усі воювали?
А що врешті решт ви вбороли?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639650
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.01.2016
Тиша. Спокій. Свічки і лампадки.
Відлетів на небо юний цвіт.
Довго ще не буде все в порядку.
Згасли душі в самім цвіті літ.
Втік, пустивши пазурі у серце.
І не змивши. Втік. Його нема.
Радість… сльози… далі що?
Ці смерті…
Труни на майдані, ця зима…
Сумяття в душі не відпускає,
Квітами устелений майдан.
Плаче і в скорботі завиває.
Що ж зробив ти, межигірський пан!?
Майдан іще не бачив стільки квітів,
не відчував ще так багато сліз,
Їх рознесе по світу білий вітер,
холодний, безпощадний серцеріз..
Кліщами вириває душу з тіла,
і, мов ганчірку, крутить, щоб навік
запам*ятав з нас кожен цю годину,
коли ураз замкнулись сотні пар повік.
Дивіться, крадії і казнокради,
покайтесь, зрадники і брехуни!
у когось брат і син помер за правду,
а не за ваші пишні гаманці!
І вітер цей, пронизливо-пекучий
Іще не раз нам спогад принесе.
Задумайтесь усі! час неминучий,
як кожен свою кару понесе.
Майдан іще не бачив стільки квітів,
і кров з його лиця уже не стерти,
І доти буде нація ця жити,
допоки люди не боятимуться смерти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582315
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2015
Лютий.
[u]«А я живий, матусенько, живий…»[/u]
Я дивлюсь на вас, кохані діти,
Й гине моє серце у журбі,
Кров’ю вашою й слізьми воно умите,
Ніби помирає у вогні…
Все горить! Усе кругом палає!
Зупинився Київ у жаху!
Ваша, діти кров, його вмиває,
А тіла вкривають голизну.
Діти мої!
Щит ваш деревяний
Від гарячих куль не захистить.
Снайперський приціл не оминає,
Між життям і смертю – тільки мить.
Ви про мене мріяли щасливу,
І за мрію цю ви полягли,
Вірили так віддано, так щиро,
Споглядали у наметах сни…
У наметах чаєм зігрівались,
Свято берегли свій ідеал,
Вірили, боролись, не здавались.
І, мов квіти мертві, тихо впали…
Розриває жаль мене безмежний,
І на крик не вистачає сил.
Огорну вас ніжно, обережно
І відчую дотик ваших крил.
Через відчай, горе, біль і сльози
Піднімусь я гордо і велично,
Незважаючи на всі погрози
Вас в століттях я увіковічу.
Хай цей біль у серці незворотній,
Але знаю я, що до останнього,
Берегтиме від біди Небесня Сотня,
Хоч на тілі завжди буде раною…
___
[i]Погляньте на руки мої, на обличчя:
Ці шрами – це ваша байдужість сліпа!
Летять місяці, пролітають сторіччя:
У ваших серцях лиш пасивність німа!
Лиш часточка вільних, міцних, незалежних
Підтримують вогник у моїх очах.
Для них ці лани, ці простори безмежні,
Для них я живу! Й завжди буду жива! [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582312
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2015
[i]Океан Ельзи – 22 січня[/i]
[b]Її зовуть «зима, що нас змінила»,
Загартувала холодом серця,
В них раптом вийшла в світ потужна сила,
Котру вперед вела свята мета…[/b]
Барикади. Бочки. Чай гарячий.
Мороз клює і зводить пальці ніг.
Але не сліпнуть ті, хто серцем зрячий.
Лиш найсильніший вистояти зміг.
Вдень і вночі. В дощі та снігопади –
Хороший настрій, віра в перемогу.
І вже минулим став враз листопад.
Теперішнім – лиш в майбуття дорога.
Калейдоскоп облич, історій, зустріч.
І звідусіль – бажання допомоги.
Йдеш на майдан – немов стрибає з кручі
Байдужості у море перемоги.
Лиш парадокс: удома все так складно,
На все це дивишся і віри вже не ймеш…
Але всередині… на рідному майдані
Тій вірі в здійснення насправді нема меж.
Там люди все з півслова розуміли,
Об’єднані одним понад усе,
Створити свій окремий світ зуміли,
Де кожен вклав частиночку себе.
… І перша смерть припала на цю зиму,
Загинув перший юний патріот.
І вкотре кровію вкраїна наша вмилась,
І народився сили новий сорт.
Терзалась Україна у сумліннях:
Йти в бій? Чи мирно й дали вперто йти?
Аплодував убивця з Межигіря,
Не знявши віри нашій боротьбі.
«Дістати зброю!» - мужні закликали.
«В нас мирний мітинг!» - мовили одні.
Спочатку били, потім убивали.
Заради чого ці минали дні?
А у верхах ділили вперто крісла,
Підписували щось і щось верзли.
І враження було, ніби навмисно
Вони чекали лютої зими.
Та не здолав мороз! І навіть смерті
Не побоялись і не відступили.
Казали: краще стоячи нам вмерти,
Ніж, жебракуючи, ступити у могилу!
***
Димів майдан. Горіли шини.
Палала лють у їх серцях,
Бруківка свистом полетіла,
Убивши в душах їхніх страх.
З-за барикад коктейлі злості
Прямують в серце ворогам,
Ми на своїй землі – не гості!
Про нас вирішувать – не вам!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568733
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2015
Я повертаюсь спогадами в день,
Коли новини зранку стали жахом.
Закінчилася вже пора пісень
І не залишилось ні жалю, ані страху.
Хтозна, можливо, це якби не сталось,
Всі б розійшлись, бо він «не підписав»?
Але не сталося, як воно гадалось.
В ту ніч новий етап для нас настав.
В ту ніч в нас народився новий символ:
Ялинка крові. «Йолка», повна зла,
Їм мало було вбити нашу мрію,
Хотіли вбити і вогонь в серцях.
Завмер майдан. Заплющив сумно очі.
Підняв кулак свій межигірський пан..
Весь крик і біль розгону тої ночі
Ввібрав у себе зранений майдан.
У всі дзвони забила Україна,
Лунає плач тривожний звідусіль…
Немов до серця збіглася родина,
Зібралися на площі ми тоді…
Ніколи не забудуться ті миті:
Софійська площа збурено гуде,
Тисячі душ, байдужістю не вбиті,
З’єднались в серце радісно одне.
Гарячий чай. Стрічки і бутерброди.
Сигнал автомобілів у юрбі.
«Єднаймось всі!» - лунає у народі.
«Ми зможем!» - циркулює у крові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568732
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2015
[i]Неофіційний гімн майдану – «Ще не вмерла Україна…»[/i]
Для тих, хто хоч раз побував на майдані,
Мінялося щось у сумлінні й душі,
Коли ти був там – щось священне єднало
Тебе і мільйони людей в краї цім.
Там віра жила у майбутнє щасливе,
Там дух українства святого витав,
Там, раптом за стільки часів всім на диво
Вкраїнський народ на свій захист постав.
Спочатку було це лиш кілька студентів,
І більшість сміялись, побачивши їх.
«Путяра, йди геть» - написали на стеллі,
Як в воду дивились, вже навіть тоді…
«За день розійдуться!» - кричали з диванів.
«За тиждень підуть!» - розривався фейсбук.
Та час все минав й ціла хвиля майданів
Вродилась, прискоривши в серці наш стук…
Розплющила очі моя Україна
і руки до неба ясного звела.
І захвилювалася кожна родина,
прокинулась кожна маленька сім*я.
Невпевненим кроком прямує на захід,
опора її – наша віра, наш біль.
Хитка вона дуже, бо сильні ще страхи,
замилюють очі, летять, наче пил.
Візьмемось за руки, укріпим опору!
Нехай вона міцно стоїть на землі!
Я вірю, країна моя пречудова
Ще буде могутня і встане з колін!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568461
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2015
[i]Мандри – не спи моя рідна земля[/i]
Що сколихнуло нас тоді, хто зрозуміє?
Можливо, це була уже межа:
Ми, народившись в незалежній Україні,
Вже втримать не могли такого зла.
Це був той край, за котрим запалало
Бажання захистити все своє.
Простих обурень вже було замало:
Вони ж бо посягнули на святе!
на наше право свій робити вибір,
на право, щоб почутим був наш голос,
обрали собі статки, нам – загибель,
повільну, бідну, темну, ніби в мороці.
Тоді всі почували себе зрадженими.
Й терпіння лопнуло, як в скрипаля струна,
Й невпевнено, не сміло враз повстали ми,
Не відаючи, що ж на нас чека.
Невже, провладні хами й підлабузники,
Невже нічому вас історія не вчить?
Колись народ бере все в свої рученьки,
А вас, шановних, знищить і провчить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568460
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2015
Ту землю, де ви перший крок ступили,
Що вистраждана болем і слізьми
Ви зрадили! Вас проклянуть з могили
Козацькі отамани й ватажки!
Ви зрадили себе, коли свій прапор
Під ноги кинули, щоб витерти взуття.
Дорога вам туди, де ваш диктатор
Вас відрізнить не зможе від сміття!
Ви зрадили свій рідний край. Те землю,
Що нам дається небом, не людьми.
Наскільки ж світ ваш мусить бути темним,
Що ви не маєте ні краплі чистоти?
Ви зрадили її. Вона палає, горить вогнем
І знищує ваш дім!
Дрижить, тремтить під вашими ногами,
Реве і стогне голосом тяжким!
І ззовні, і зсередини ослаблена,
Як збитий птах, волочиться безкрило,
І вами, нелюди, так підло й злісно зраджена.
Та не за вами ллються сльози-зливи!
Таких як ви було – і не злічити!
Ножів у спину мала вже багато…
І де вони? Життя хід не змінити.
Нема їх! А вона цвіте завзято…
Вона жила, живе і буде жити,
Загоїться поранене крило.
А ви підете. Лиш засохлі квіти
Прикрасять те, чим ви колись було.
А її славу, горду та величну
Прикрасять вчинки воїнів хоробрих,
Вона жива! І буде жити вічно!
Заради тих, хто сонце її творить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530484
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.10.2014
Слушай сердце!
Оно подскажет робким голосом в тишине,
Перед жизненным перекрестком, куда стоит свернуть тебе.
Тихим шепотом, с болью в голосе,
Только несколько слов слетит,
Выбирая одну из полос ты
Может, выхлестнешь боль из груди.
Может, сможешь вдохнуть на полную
И начать все с нуля, с листа
Без почерканных букв, наполненных
Вкусом слез горьких и печали.
Может горечью вдруг наполниться
До краев вся твоя душа!
Не сбылось,… увы, не исполнилось,
То чего так желала она.
И тогда по ночам безжальные,
Будто нож в спину, будут сны
Навещать тебя. Боль коварная
Будет резать все струны души.
Но однажды глаза откроешь ты и поймешь –
И такая боль
Утихает. Солнце новое озарит тебе путь твой вновь.
Ты прислушайся, ты пойми себя,
Сердце знает, чего хотеть,
Если можна и обижать любя,
То нельзя ведь любить и терпеть.
**
Слушай сердце!
Оно подскажет робким голосом в тишине,
Куда крылья твои направить,
Чтоб счастливою стать вполне!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503464
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.06.2014
Ведмежа паща піниться, кричить,
пручається, закована в кайдани,
з очей метає іскри і щомиті
вивержує погрозливі вулкани.
Гримить земля, налипли зграї мух
на шесть у дьогті викупану з гноєм,
йде з носа дим, в очах горить вогонь,
в багнюці лапи вже десятим слоєм.
Подохнуть мухи, крила обламавши,
згорить в своєму ж полум*ї ведмідь.
Бо хто ж пручається, кайдани не зламавши?
від котрих чорний вже на тілі слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498025
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2014
Залиште нас у спокої!
Пожалуйста!
Ми - різні!
Как тут это не понять!?
Не треба ні підтримки, ані жалості,
свою страну мы сможет отстоять!
Нам не потрібна ваша допомога -
мы сами по себе самодостаточны,
Таких братів, котра нас б*ють з порога
в истории мы знаем предостаточно!
Облиште спроби вбити нашу гордість,
вы никогда не станете свободными,
якщо забудете про чесність і про совісність,
духовно будете навеки вы голодными!
Шукайте шлях до власного оновлення,
а наш, тернистый, это только наш,
проблемами і труднощами сповнений,
такой, какой послала нам судьба.
Вертайтеся додому, досить гри в війну!
Здесь жертвами стают родные люди,
свій спосіб мислення і істину гнилу
оставьте при себе. Мы таковы не будем!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498024
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2014
Палає дотик болю,
від феніксового попелу здіймається жар.
І з нього, омита кров'ю, ти постаєш.
Вже вкотре,сплюндрована ненавистю, викохана байдужістю,
виплакана дужістю синів своїх,
ти відроджуєшся у щось величне, безмежне, окличне.
Ти думаєш:
Цього разу востаннє.
Ти думаєш:
Ніколи знову.
Але знову знаходяться ті, хто подолом своєї спідниці
витирає піт з чола твого
і змахує сльози з вій.
І ти набираєш сили.
Ти напуваєшся могутністю,
черпаючи енергію з надр своєї пам'яті.
І згодом, вкотре умившись кров'ю,
згораєш в спомині мрій своїх
для того,
щоб повстати знову.
Але колись ти або не спалахнеш,
або не відродишся.
Вибирати тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497724
рубрика: Поезія, Рондель
дата поступления 08.05.2014
Отстань, страна огромная,
Вернись к себе домой,
Угрозами, погромами
Не станешь нам сестрой.
Ведь нам не по пути с тобой,
Смирись и отступи,
уймись страна огромная,
не братья мы, пойми!
Ты лучше свой народ большой
Корми и поднимай,
а мы своей дорогою
построим славный край!
Ты нож нам в спину вставила,
Прикрывшись клеветой,
А братья так не делают:
Не братья мы с тобой!
Забудь о кровных узах ты,
Не надо нас спасать,
Мы сами постараемся
С колен на ноги встать.
Не смей речами сладкими
Ты прикрывать ружье
С солдатами и танками.
Здесь нету твоего!
Ты лучше возвратись к себе,
И свой народ спасай,
Не то утонит во вранье
Весь твой волшебный край.
А если б поддержали вы
В такой нелегкий миг,
То, может быть, хоть кем-то мы
Друг другу стать могли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493240
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.04.2014
Майдан іще не бачив стільки квітів,
не відчував ще так багато сліз,
Їх рознесе по світу білий вітер,
холодний, безпощадний серцеріз..
Кліщами вириває душу з тіла,
і, мов ганчірку, крутить, щоб навік
запам*ятав з нас кожен цю годину,
коли ураз замкнулись сотні пар повік.
Дивіться, крадії і казнокради,
покайтесь, зрадники і брехуни!
у когось брат і син помер за правду,
а не за ваші пишні гаманці!
І вітер цей, пронизливо-пекучий
Іще не раз нам спогад принесе.
Задумайтесь усі! час неминучий,
як кожен свою кару понесе.
Майдан іще не бачив стільки квітів,
і кров з його лиця уже не стерти,
І доти буде нація ця жити,
допоки люди не боятимуться смерти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490237
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.04.2014
Їх було небагато. Щоб кількість постала перед вашими очима більш конкретно, можете уявити три зведені до купи шкільні класи, в кожному з яких трішки більше, ніж 30 учнів. Отака ось купка людей, що ось-ось починають жити, мають певні ідеали в своєму недовгому, але вже такому по-своєму яскравому житті. Плани, майбутнє, здійсненні та нездійсненні мрії. Я знала, що їх було трішки більше, ніж сто. Але не уявляла їх облич.
Проте наш світ стає дедалі тіснішим, часом навіть дивуєшся, а як ми всі помістились на такому клаптику землі? Гуляючи столичним містом іноді помічаєш вже знайомі обличчя, можна зустріти у віддаленому куточку міста далекого однокласника, а у одному із сотень вагонів метро – родича чи сусіда. Так і в цьому випадку: їх просто неможливо не пропустити через себе, оминути їхнє життя, як ми оминаємо випадкових перехожих. Один з них був активістом-екологом. В далекому ще 2010 році він захищав парк Горького від вирубки. Я пізнала його з розмови з другом. Інший був фермером, шалено любив три речі: свою землю, сім’ю і справедливість. А один з них був глухим. Так, так, глухим, але він був призером Параолімпійських ігор, надзвичайно позитивною і життєрадісною людиною. Він багато друзів та щире серце,віддане своїй країні. Є серед них і будівельники, вчителі та журналісти. Кожен з них – людина з великої літери, для якої основними цінностями завжди були їхня Країна та Сім’я. майже в кожного були діти, в декількох – навіть четверо! Ще про одного дізналась я у театрі. Він працював там світло оператором. Нам сказали про це його колеги і попросили вшанувати хвилиною мовчання…
Їх було трішки більше, ніж сто. Тепер вони – Небесна Сотня.
Не шукайте героїв в книжках та фільмах, озирніться: можливо, один з них знаходиться поруч з вами? Слухайте і людей, і ви пізнаєте героїв, такими, як вони є…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487044
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.03.2014
чуєш, плаче твоя дитина,
течуть сльози мільйон чоловік,
двадцять другий твій, Україно
враз кривавий крокує рік.
Затремтіла земля збідніла,
щоб стряхнути із себе пил,
враз отямилась - й свої крила,
нібо сто корабельних вітрил,
проти вітру вперед пустила,
проти впертих, байдужих сил...
сизим голубом, білим лебедем,
горда й пишна увись звелась,
відтепер вона йде попереду,
відтепер вона вже не та!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475141
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2014
Колючий дріт байдужості вцепився,
мов пазурами в синьо-жовтий стяг.
І міцюю, силою наситився, напився,
залишивши свободу лиш в словах.
І тінь його замилила нам очі,
І тьма його заклала всім нам слух,
але безмертне наше й вічне "Жити хочу!"
тамує спрагу нашу, живить дух.
У чому сила? Єдність - наша сила!
Крізь біль ми знімем з дроту рідний стяг,
розвіється він вільно і красиво!
Свобода ж наша - не лише в словах!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475140
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2014
Як можна мати так багато скептицизму
в таких ще юних, молодих серцях!?
Як можна в них байдужість мати, страх,
немов під патронатом мертвого царизму?
Як можна зараз опускати руки,
коли надія - в кожному із нас,
коли ми всі - це нації каркас,
а кров народу - його серця стуки?
Ми - сила. Ми - опора. В нас є правда,
що шлях тернистий по голках пройшла,
вона не вмерла: з горя і з темнА,
нам вмила очі, мов з джерел вода.
Позбудьтесь люди! Геть від скептицизму!
У наших юних, молодих серцях
пустити погляд крізь надії призму
сьогодні треба й винищити страх!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462473
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.11.2013
Розплющила очі моя Україна,
і руки до неба ясного звела.
І захвилювалася кожна родина,
прокинулась кожна маленька сім*я.
Невпевненим кроком прямує на захід,
опора її - наша віра, наш біль.
Хитка вона дуже, бо сильні ще страхи,
замилюють очі, летять, наче пил.
Візьмемось за руки, укріпим опору!
Нехай вона міцно стоїть на землі!
Я вірю, країна моя пречудова
Ще буде могутня і встане з колін!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462472
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.11.2013
Солодко і болюче,
Гнівно, шалено і страшно,
Вістря її колюче
В серці співає станси.
Вічність. Безодня. Морок.
Слів хронічна нестача.
20 мені чи 40?
Чом лиш погане бачу!?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430355
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2013
Ти. І знову ти. В уяві. В снах.
В рядках несу голосних,
У запахах нічної темноти,
І у душі моєї на форпостах.
У голові.
На стінах.
В дзеркалах.
Не можу! Ця туга мене з*їдає!
І падаю у вічність в своїх снах,
А потім знов без тебе прокидаюсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430354
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2013
Дивлюсь на фотокартку я твою,
Й пишу рядки, котрі мені шепоче
сором'язлива муза.
І твої
в уяві я малюю карі очі.
Що нас єднає у останній час?
Тікають врізнобіч наші дороги
так швидко. Все було колись для нас.
А зараз - лиш печальні монологи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417392
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2013
Крики. Плач. Разбитое стекло.
Топот ног и шорохи одежды.
Жизнью дышит под землей метро
без морали и без человечности.
И гудит под рокотом шагов
диссонансом пол под сапогами.
Сбоку - спешный от вагона зов,
Сверху - где-то мир под небесами.
И кругом унылые глаза -
кто-то в мире книг, а кто-то - в нотом.
В этот мир вернут лишь тормоза
без причины и без поворота.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417391
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.04.2013
Ніде так любо й гарно не буває,
Як на широких берегах Дніпра.
Тут ніби в душу місту заглядаєш,
Тут Київ, мов людина, ожива.
Багато місць прекрасних зустрічала,
Хоч я тут, ніби гість, тут не живу.
Але в Дніпро, я ніби закохалась,
Там мовби казку бачу наяву.
Все змінювалось. Йшли тисячоліття,
Ріс Київ, як у матері дитя,
Все змінювалось: вулиці та квіти,
Дороги, люди – йде вперед життя!
та завжди був Дніпро! На його схилах
росла Вкраїна, виростав народ.
Як змінювалась хвилею знов хвиля,
Так мир зміняв печалі та незгоди.
Люблю це місце. В будь-яку тут пору
Велично й гарно. Береги Дніпра
Думки наводять про складну дорогу,
Що просто називається життя.
Це місце навіває нові мрії,
пробуджує забуті почуття,
вертає спогади про давнії події,
прискорює моє серцебиття.
І кожен, хто до Києва прибуде,
Хай буде то чи літо, чи зима,
Відвідати хай в ньому не забуде,
Прекрасні, юні береги Дніпра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403135
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2013
Не будьте байдужими! Звертаюся до тих, хто народився в незалежній Україні, до її ровесників! Сьогодні той день, коли ми щось можемо зробити: не просто дивитися новини та розводити руками, слухати бабок біля під*їзду та зітхати. Ми молоді. Ми юні, як наша держава, і, як вона ми не визначені: ми піддаємося різним впливам, робимо помилки, потрапляємо в скрутні ситуації, але в будь-якому випадку ми потребуємо любові та підтримки, ми хочемо, що хтось в нас вірив. Коли ніхто не вірить в нас, в наші сили – ми губимося в цьому світі. Ми ще не так багато прожили в цьому світі, щоб розневіритись у всьому, щоб сказати: « все втрачено!». Дуже модно зараз говорити: « Та! Толку з того немає! Все вирішено за мене! Краще не буде!» І це говорять люди, який 20-25 років!? Що ж буде далі? Як ви плануєте тут вчитися, працювати, реалізовувати себе, створювати сім’ю, якщо ви думаєте вже ЗАРАЗ, що все втрачено?
Прийди та виборчу дільницю та зробити свій вибір – це займе не багато часу. «Один голос нічого не вирішує» - скажете ви. Але якщо ви візьмете друзів, сім’ю, знайомих та прийдете і зробите свій вибір, якщо так зроблять десятки, сотні і тисячі сімей по всій Україні, то з цього буде результат.
А сидячи вдома, і нарікаючи на життя, ви дійсно нічого не зміните. Хоча б спробуйте.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373864
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.10.2012
Не згиньте мрії під покровом часу,
Дороги, в різний бік не розійдіться,
Бо те, що прагну свічкою погасне,
Не встигнувши як треба розігрітись.
Бо так багато всього, так багато...
Надії, мрії, світлі сподівання...
Не знищуйте все це палким багаттям,
умовності людського існування!
Чи час, чи відстань... Це ж хіба важливе?
Людська душа - вона понад усе!
Чому ж лиш на словах все так красиво,
а у житті все річкою знесе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357793
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.08.2012
Ви продаєте мову за купюри...
А матір би за золото здали?
Своїми ж ви руками під тортури
скарби здаєте рідної землі!
Десятки гривень... Ось у чому щастя?
Три дні пройдуть - і їх уже нема.
Чи ж варто мову у народу красти,
яка прийшла до нас через віка?
Невже нема в душі святого місця
для усвідомлення національних рис?
І навіть якщо рідна вам російська...
Ти ж ТУТ живеш! Подумай, схаменись....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357792
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.08.2012
Ви продаєте мову за купюри.,
а матір би за золото здали?
Своїм ж ви руками під тортури
скарби здаєте рідної землі!
Десятки гривень... Ось у чому щастя.
Три дні пройдуть - і їх уже нема,
Чи ж варто мову у народу свого красти,
котра прийшла до нас через віка?
Невже нема в душі святого місця
для усвідомлення національних рис.
І навіть, якщо рідна вам російська -
ти ж ТУТ живет! Подумай! Схаменись!
****
В ілюзіях збудованих не нами
доводиться нам жити день у день,
а люди з голубими прапорами
ще заспівають нам своїх пісень.
Продати душу легко? А свідомість?
А мову рідну? Землю дорогу?
Ви їм все це - ну всім вам натомість
аж пару гривень втамувать жагу.
Прокиньтеся! хіба це ваша участь?
Хабі ці гроші - ціни за святе?!
Бо совість як не гни, вона замучить,
і заживо зсередини зжере!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348121
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.07.2012
Знаєте, я ніколи не цікавилась футболом. Не до снаги мені спостерігати за купкою спортсменів, що намагаються забити м'яч в ворота одне одного. Проте одного ранку я прокинулась і зрозуміла: я хочу, щоб моя країна перемогла. Щоб вся Європа бачила, що ми гідні бути визнаними в світі, що в нас є нація, в нас є сила та єдність.
... В Києві прям-таки панував в повітрі смак футбольного чемпіонату! Тисячі вболівальників зібрались на головній площі країни, щоб підтримати свою збірну. Навіть якби я володіла всіма мовами світу, я б не змогла описати словами те, що я там відчула. Адже як описати відчуття, коли з тобою радіють ще сто тисяч Українців? Коли завмирає серце не лише в тебе, а й в людини, що стоїть поруч? Сум, радість, відчай, страх — ці емоції як на долоні виринають ли ше там: на футболі, разом зі своїми громадянськими братами та сестрами. А очі! Як сяють очі, коли перемога вже близько, як радіють всі люди. І ти стоїш, ніби самотній серед величезного натовпу, але водночас — з величезною підтримкою, котра розуміє кожен порух твого серця, кожен погляд. Кожен момент закарбувався в моїй памяті назавжди, а особливо — коли лунав гімн моєї держави і сотні тисяч голосів злилися в один, сотні тисяч сердець забились в унісон та простягнули свої промені ввись, ствердужючи, які ж ми все-таки унікальні та неповторні, як нас багато, які ми обєднані спільним бажанням.
Я ніколи не забуду ці хвилини патріотичного, величного піднесення. Коли незнайомі люди обімаються і кричать одне одному “Слава Україні!”, коли звідусіль лунає національний гімн, майорять синьо-жовті прапори і кожна, з першого погляду ніби незнайома людина, здається такою близькою і такою єдиною.
Це незабутньо. Вражаюче. Прекрасне відчуття приналежності до великого народу, славетної нації з величною історією та світлим майбутнім, приналежності до єдиної та неподільної сімї. України.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343612
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.06.2012
І падали на землю мокрі сльози,
вмиваючи вершечки мертвих гір,
і не могли вже встояти морози,
коли настав такий блаженний мир
в душі. У серці колихнулись струни
найтоншого з усіх людських чуттів,
і перенеслись, як піщані дюни
під натиском пануючих вітрів.
Бриніла музика то радістю, то болем,
то плачем гралася, то сміхом зі слізьми
Не зрозуміть її: то щастя це, то горе,
то найчуттєвіші, найкращі білі сни.
І танцювали ноти, як востаннє,
щораз новий відтінок, новий смак,
нове чуття у їхньому звучанні,
та їх красі не бачено кінця...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342886
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2012
Весна победы горькой, долгожданной
слезами умывала поле битв.
Цветами осыпали ветеранов,
Но, жаль, никто не слышит их молитв.
О, не смотрите доблести солдаты
С небес на землю! Не за это вы
в сырой земле, оставив жизнь когда-то
под вражескими пулями слегли!
О, не за это, вовсе не за это
оставили родных вы матерей,
а многие не увидали лета,
И многие исчезлы без вестей.
Простите, дорогие ветераны,
За всех, кто причиняет сердцу боль,
Кто засыпает солью ваши раны,
Быть может, не за тем вы шли все в бой!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342441
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 07.06.2012
Гаряча суміш пристрасті і болю,
то віє холодом, то гріє, то пече.
Всі люди називають це любов*ю,
вона будь-кого з розуму зведе.
Як океан шумить і все вирує,
як небо на весні прозоро-чисте,
Немов осінній день вона чарує,
І гріє, ніби сонце променисте.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2012
Поезія - щоденник для душі, відрада серцю.
Причал думок, і море почуттів.
Емоції тут у словах завмерли
з минулих поколінь, років та днів.
Вона ж бо неповторна, невмируща,
І неосяжна для помірних дум,
Велична, пишна, вічна і квітуча,
Ввібрала в себе радість, біль і сум.
В ній сльози, в ній несказані прохання,
Забуті, нерозказані слова,
І злість, й ненависть, заздрість і кохання,
У ній душа будь-кого ожива!
Найпочуттєвіший із витворів мистецтва,
Довершеність у нім людської думки,
Щоденник для душі, відрада серцю,
Що збереже і щастя, й біль, і муки..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327507
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2012
Я теж колись не вірила в кохання,
зітхаючи, повторювала всім
без сумнівів й найменшого вагання,
що це лиш вигадка. Це невмирущий міф.
Я вірила, що це лише примара,
плід творчості художників й митців,
Хоча в душі сама ж його шукала,
Хоч линула до нього у душі.
Та згодом, коли віра утвердилась,
І ніби моїм кредо майже стала,
Щось різко, однозначно враз змінилось.
Я раптом сама палко закохалась...
Не вірять люди в те, чого не знають,
Не знають люди те, у що не вірять,
Але, коли нарешті відчувають,
З*являється у серці нова віра...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327504
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2012
Болить душа за рідну Україну,
За змучений, зневірений народ,
На рідних землях стали ми чужими,
Й дописується список всіх незгод...
Немає віри. Кожен сам за себе.
Лише зітхаємо, коли іде біда.
Над нами таке чисте, синє небо,
А під ногами змертвлена земля.
Як мучити вас треба й мордувати,
щоб хоч на мить німий почути крик?!
Вбивати? Грабувати? Катувати?
Чи виселити з власної землі?
Ох, що вже тільки з нами не робили,
погляньте лиш в минулі сторінки:
вбивали, мордували та гнобили -
та сильні ми і все пережили.
Ми шли шляхом смертельної загрози,
Зневолені ми шли через віки,
минали зраду, війни і погрози,
Назустріч ми майбутнньому ішли!
Прийшли... І зараз кожен в своїй хаті,
А у трибун незрозуміло хто,
Зарозумілі, грубі та пихаті,
котрих цікавить лиш своє майно!
Ніхто не вірить... руки опустились.
Та вірю я: настане та межа,
коли ми всі зєднаєм свої сили,
і будем як одна міцна сім*я!
Не буде ані західних, ні східних,
А лиш один згуртований народ,
Що знищить слід путів й кайданів мідних,
й благополуччям змінить тисячі незгод!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284279
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.10.2011
Так сумно бачити як хтось з живим натхненням
Так заздрісно на Захід поглядає,
Здається, що там щастя незбагненне,
І є все те, чого у нас немає.
Та все в нас є! І мова наша – краща!
Дзвінка, солодка, чиста, як вода,
А закордонні… нащо вони? Нащо?!
Коли в нас рідна є, в нас є своя!
Бо викохана кров'ю наших предків,
І виплекана сумом всіх століть,
Її на крилах принесли лелеки,
І тінь її над нами височить.
Вона могутня, сильна і прекрасна,
Але, як і все інше на Землі,
Без тих, хто її любить, вона згасне,
Помре, забута, у самотині…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284277
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.10.2011