| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Зараз осінь.Та пора,коли ми з тобою познайомились.Перехожі.
В одного твоя усмішка,в іншого твої вуста.Листя летить,неначе час.Час біжить,час тягниться.Відкриваю вікно-галас.Закриваю-твої очі.Колись в такий самий осінній день я показав тобі моє місто,бари,мою школу.Я познайомив тебе зі своїми батьками,друзями.Я слухав твій голос,коли ти вчила свої ролі,я слухав твоє сопрано,я слухав твої мрії,твої бажання,а ти слухала мене.
Барви.На вулиці барви осені.Знизу все жовте,зверху-блакитне.
Моя кров-червона.Я чудова це знаю,не жовто-блакитна,Я мав нагоду її бачити.Нав'язували думку.Силоміць?Яка різниця? Патріот? Покалічений.
Над синім обрієм панує осінь.Наша осінь.Легеньке мерехтіння.Машини.Люди.Твій плащ,але не твоя зачіска.Мама з донькою.Сміх дитини.Як і в тебе-безтурботний.Ти сміялась.Я слухав музику твоїх слів,а ти слухала мене.Слухала мою російську,німецьку,італійську,французьку.Українську не слухала.Кохала її.
Мимолітний вітерець.Все більше листя летить.Час біжить,час тягниться.Твій галас,іноді з причини,частіше без.Я ходив до тебе на вистави.Ми ходили в кіно,ми плавали.Я готувався до екзаменів.Твої емоції,іноді з причини,через деякий час без.
Я слухав музику твоїх слів,а ти слухала мене.Ми були рідні...такі рідні...ще рідніші.Ми ходили в кіно,ми плавали,ми сміялись разом.Твій сміх,іноді з причини,іноді без.Ти сміялась без причини.Я готувався до екзаменів.Я подарував тобі вазу,а ти віддала мені свою ковдру.Час.За вікном сонце потихенько вже ховається.Купа людей.Плащі,кардигани,куртки.Похила людина.Безпритульний у футболці з написом "СССР".Викарбувані слова в серці:"Душу й тіло ми положимо за нашу свободу"-і тому я ніколи не вдягну на себе футболку з написом "СССР".Проте я часто хочу поїхати звідси.Житти інакше.Навіщо?Негідники,для яких патріотизм став останнім притулком.Набридло.Але я непоїду.Чому?Можливо тому що я українець.
На вулиці стає все менше й менше кольорів.Чудова осінь.Ми її вигадали,для нашої користі.Твоя філігранність.Я готувався до екзаменів.Час біжить,час тягниться.Досить.Любий? Вже давно інший.
Дякую за візит.Перегляд закінчено.Завіса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288003
рубрика: Проза, Iнтимна лірика
дата поступления 23.10.2011
І сонце світить,і земля є під ногами,
і десь далеко ще бринить пташиний спів.
І наче все є,та нема тієї слави,що десь блука
в меланхолії вічних снів.
Ця слава є занедбана роками,вона така бажанна
так коханна гнітить і топче по сирій землі,
але ніхто не каже….всі німі.
Цю славу знає кожен українець,
бо в ній закладене усе життя,
життя яке спокутано і в днині
і в глубині їдкого майбуття.
Чому їдкого?Тому що покартоване у нас,
тому що не цінуємо одного,
тієї волі,що дана нам повсякчас.
І так,СЛАВЕТНА УКРАЇНСЬКА ВОЛЯ,
і справді,як це гарно все звучить,
але не маємо тієї зброї,щоб цею волею усіх провчить .
Провчить насправді ,на усі віка,
щоб більш не лізли до бажаного гріха,
Щоб більш не били,не гнітили,не карали ,
не гнали і не кидали в кайдани.
Але це мрії,це усе жага,
Жага до нового,до кращого життя.
А зараз нами знов маніпулюють,
нам брешуть,нас кидають,нас руйнують.
А ми всі стиха дивимось на все,
надувши щоки і понуривши лице.
Так що у кого гроші той і правий?
Той може бути головним в управі?
Той може жити добре,мати все?
А всі останні ?! Мовчи дивляться на це.
Нас батогом,а ми сміємось;
За шкірку нас,а ми не б’ємось;
самотньо плачемо ми вдома
і проклинаємо усе,
і не доходить й не дійде.
Що був і голод,і війна ,
і туга й жаль і боротьба.
Та ще не бачив світ такого,
щоб українці гнули ноги
і препадали пред панами
і любо ноги цілували
і всю ту волю сильну,люту,
як пошту…рознесли повсюди.
У них пантофлі від Армані,
а в нас й ті капці не жадані,
але все добре,все гаразд,
Бо ось вже скоро прийде час,
коли й тих капців вже не буде,
а буде тільки бруд по всюди,
І ми всі перемазані у ньому:
в брехні в рожевих окулярах,
а ті пани вже на Багамах,
Вони вже вижали усе,
і в них не гривня,а песе.
Таке веселе майбуття,
але не це кажу вам я.
Були рабами і зостались,
весь дух,всю волю поламали.
Ганьба нам всім!
За те що не бунтуєм,не рвем,
не трощим,не плюндуєм,
а мовчи лікті ті гризем
і любу землю віддаєм.
Шевченка вже нема багато років,
але слова його глибокі.
Та як би все це не звучало,
але не скинули кайдани,
їх навпаки ще краще закували,
щоб більш не вештались ми під ногами.
Але я вірю в Батьківщину,в незрадну й
сильну Україну,
в її народ,в її громаду,
в її життя і світлу владу.
В Велике й Вільне майбуття,яке ще дасть нам всім життя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285019
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.10.2011
Ми куртизани власної моралі.
Ми самі в себе душу відібрали.
Офірували гідністю країни,
щоб інші експансію породили.
Озброїлись ми мовою чужою,
бо власна це ж не бренд цього сезону.
Забули ми про націю єдину,
Про нашу нездоланну Україну.
Повідтинали ми живе коріння,
Нерозуміючи,що мова це спасіння.
Це те,єдинне,що тримає разом,
що не дає нас знищити відразу.
Ми інваліди власної культури.
Ми вже забули ,що таке цензура.
Паралізовані ми мовою чужою.
На рідну в нас вже алергія знову.
Русифікація вже в жилах українців,
Але ще не дійшла до серця,ще боїться.
Дискрімінацію ми самі собі зробим.
Нам тільки дай накказ,ми вже готові.
Не в перший раз нам бути вже рабами.
До цього звикли.
Де ж там наше право?
Це ж українська сутність,де балачка,
невже заснули ми у вічній сплячці?
Що сталося з тобою Україна?
На кого ти залишила надії?
Ми в вічному інфаркті й поневолі.
А лінгвоцид це мабуть наша доля.
Хтось каже рабська мова,хтось забута.
Але вона завжди всім,як отрута.
Хіба вона погана?!Я не вірю.
Вона ж у нас єдинна в серцевинні.
Хіба це норма? Батьківщина і без мови?
І тиша,бо нема на те розмови.
Питання знято,вже давно, адаптувались,
за що боролись вже забули,хіба ми переймались?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284853
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.10.2011