| Сторінки (1/46): | « | 1 | » |
Кожного разу, коли ти не помічаєш мене у натовпі
У світі помирає одне маленьке моє серце
Ти не хвилюйся, у мене їх сотні, тисячі, мільйони
Таких палких і безглуздих
І всі вони б’ються лише для тебе
Кожного разу, коли ти тримаєш за руку іншу
В мені прокидається один великий Халк
Який ладен розірвати світ на шматки
Зім’яти планету в руках
Наче дитячу надувну кулю
І якщо наша історія так і завершиться
На напівслові, на напівзвукові
Я й через тисячу років
Чекатиму хоч смс, хоч дзвінка
З твого номеру «Лайф»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505718
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2014
Давай сядем на поезд, который везет в никуда
Проводник принесет нам тепло в стакане с железной ручкой
И три кубика счастья. И будут мелькать города.
Доедая свой бутерброд, нам расскажет про жизнь попутчик.
Мы загадочно будем молчать и кивать головой.
И ухмылки незлые лишь изредка прятать друг другу в шею
А на сером вокзале, укрытом осенней листвой
Ожидает нас старый фонарь и от взорванных бомб траншеи.
Внутри нас бесконечность и несколько метров кишок.
Дух свободы мозги опьянит, словно водка в дешевом баре.
Перед нами пути открыты на запад, и на восток
Вот только одна на двоих сигарета осталась в кармане.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505716
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.06.2014
Холодные мальчики тупо пялятся в пустоту
Их совсем не волнуют ни твои новые туфли, ни платье
Но откуда берется тогда привкус горькой печали во рту
Когда он заключает тебя в ледяные свои объятья?
Холодные мальчики громко смеются тебе во след
И от этого ты ощущаешь мороз по коже
Холодный мальчишка, храни меня от всех бед
Но и сам ты, прошу, будь не менее осторожен
Не ведись на корону, она ведь не тем дана
Иней холоден и колюч, хоть алмазом блестит на солнце
Просто жди свою Герду, когда-то придет она
И растопит твой лед парой-тройкою свежих засосов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486800
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.03.2014
Моя надежда умерла еще раньше, чем наша любовь
Хотя по всем канонам должна была здравствовать до рассвета
Не оставила завещания, не писала мне писем, не просила о встрече с тобой
И не приходила во снах с дуновением мягкого южного ветра
Моя надежда, наверное, и не жила никогда
О ней не помнят стрижи, что свили гнездо под моим окном
О ней нет некрологов в газетах, я проверяла за все года
И на могиле ее никто не посадит прекрасных цветов
Моя надежда была многократно мною оплакана
Вечный траур тягуч, беспросветен, как черная нить
Но в сердце моем шевельнулось вдруг что-то за завтраком
Надежда – обманщица, она продолжает жить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480364
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.02.2014
улицы ждут наших пылких сердец,
а мы за сигами и обратно в норы
тех, кто хочет быть рядом сейчас и здесь
с легкостью отшиваем тупым игнором
поколение дегенератов,
тех, кто читает "Вконтакте" и не читает книг,
доводит старушек в троллейбусах до инфарктов
и прячет гнилые души за воротник
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473300
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.01.2014
плохой парень по имени Эдвард Хайд
топчет упавших девочек и убивает мужчин
он уже много годов подряд
для жизни своей никак не находит причин
его тошнит от собственной мерзости
он цианид выпивает до дна
мистер Хайд не способен на нежности
но болезненно любит того, кто его создал
он писал ему письма, называя в них благодетелем
обещал не тревожить боле и исчезнуть мнгновенно
но все равно возвращался, убирая лишних свидетелей
и кричал в темноту, и сбивал кулаки о стены
мистер Хайд не умеет быть добрым и милым
но по его щеке одиноко бежит слеза
он никогда не проснется рядом с любимым
он никогда не посмотрит ему в глаза
ночью между крестов лишь неспешно гуляет ветер
стихло все, и не слышно птичьих тирад
диалог одинокой души: "я люблю тебя, Джекилл"
а в ответ, словно эхо, "я тоже люблю тебя, Хайд"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473298
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.01.2014
мне приветливо улыбаются
олени на твоем свитере
ты, нахмурясь, сопишь и краснеешь
как будто тебя обидели
ты соткан из облаков
приправлен моими снами
ты вырезан из мечты
искала тебя годами
от взглядов твоих я таю
как шоколад на солнце
ты мимо меня проходишь
я жду, пока обернешься
ты идеален, как туфли
увиденные на витрине
была бы стипендия выше
я бы тебя купила
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411210
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.03.2013
На підвіконні танцює молода муза
Робить звабливі па і складні піруети
Іноді оступається й стрімко летить з вікна
Муза дзвінко сміється над своїм поетом
Коли він швидко біжить до підвіконня
І щораз злякано споглядає її розпластане на асфальті тіло
З тугою згадує її ноги і плечі оголені
І намагається скласти реквієм, та виходить не дуже вміло
Поет плаче, поет у відчаї
Поет кидає в камін власні записи
А муза запалює ароматизовані свічки
Ніжно пестить і кличе зайчиком
Муза знову танцює на підвіконні
Доводить поета до стану оргазму
У нього стоїть і пітніють долоні
А муза сміється й зникає щоразу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405102
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2013
Я люблю его полностью
От шапочки глупой и до носков
На нашем балконе
Ласточки свили гнезда
Им от корки до корки заполнены
Десять моих дневников
Хоть все и твердят мне,
Что это все несерьезно
Я люблю его руки
Покрытые шрамами моих ногтей
Его нежные губы
Искусаны мной до крови
Мы с соседями в ссоре -
Они против наших затей
Но завистники эти
Меня уже не остановят
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404240
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.02.2013
он позвонил мне вчера
долго мочал в трубку
и наконец произнес
что в собачью будку
залез медведь и кричал
что обезьяна с лопатой
уже третьи сутки как
сбежала из зоопарка
о том что кефир ушел
схватив белый хлеб за булки
а Джонни Депп гулял
по киевским переулкам
что Солнце свалилось с Луны
упав при этом на кактус
что можно планету взорвать
добавив в кислоты лакмус...
в общем какой-то бред
марихуана всему виной
с той стороны телефона
его кто-то позвал по второй
а я так и осталась сидеть
на тумбе у аппарата
и рассуждать о том
зачем обезьяне лопата???
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395466
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.01.2013
Мальчик
С глазами
Цвета
Темного
Рома
Жадно
Глотает
Воздух
Пополам
С сигаретным
Дымом
Тысячу
Лет
Не
Ночевавший
Дома
Он делает
Выбор
Любить
Или
Быть
Любимым
Кого-то
Попутно
Губит
Жестоко
И
Беспощадно
Среди
Его
Достижений
Убийство
И пять
Суицидов
Он вроде
Такой
Как все
И даже
Слегка
Нескладный
Но
Стал
Героем
Романов
И Богом
Для
Эмо-кидов
Мальчик
С глазами
Цвета
Теплого
Кофе
Любит
Читать
Стихи
И складывать
Кубик-
Рубик
Мальчик
Меня
О чем-то
Тихонько
Спросит
Снова
Уходит
И снова
Попутно
Губит.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390187
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.01.2013
когда на море шумит прибой,
С тобой.
когда оборваны провода,
Всегда.
когда заезжены все клише,
В душе.
когда заточены все края,
Я
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384184
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.12.2012
десь там, під іншим небом
ти страждаєш від малосніжжя
а тут, за моїм вікном
вже давно панує зима
хочеш, я відправлю тобі
трохи снігу поштою?
як гуманітарну допомогу
бідним дітям
або стану твоїм власним
сніговим донором
в твоїх грудях битиметься
моє серце
воно хоч і тверде
та вміє творити образи
в твоєму місті
лежатиме мій сніг
і колись ти скажеш
що це - попіл з моїх рукописів
я - не Майстер
мої згорять
у попільничці з вологою серветкою
від якої мокнуть цигарки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384183
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2012
дерева - це реінкарнація померлих душ
не ламай гілля осики на розі, бо то - мої мрії
моя душа померла вчорашнім вечором
через нестачу повітря у мізках
тепер маю сорок днів жалоби за нею -
подаруй мені чорну хустину
я накрию нею обличчя і поїду на Схід
нескінченно блукатиму стежками
Аллаха, Будди, волоцюги Саїда
знаєш, він теж був святим,
хоч грабував каравани і ґвалтував полоненок
та душа його мала абсолютну гармонію
тому він досяг екзистенцій і відправився в Рай
а мене архангели не впускають навіть на екскурсію
бо моя померла душа тремтить від морозу на перехресті
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383003
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2012
Метеорити життя залишили сліди-кратери на їх шкірі.
Вони сиплять до кави сіль, бо цукор закінчився.
Вони консервативні до мозку кісток.
Не люблять Дереша і кажуть, що в книжках не можна матюкатись.
З ними трохи сумно, іноді весело.
Вони населяють вагони метро,
Лінії електропередач і твої артерії.
Вони – лейкоцити суспільства.
Головна сфера їх діяльності – захист світу
Від ненормальності, схибнутості, яскравості.
Вони завантажують віруси
На сайти з словниками синонімів.
Забувай про них.
Не слухай того, що вони нашіптують, коли ти спиш.
Вони лише примари твого невиконаного майбутнього.
Бо ти обрав інший шлях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380835
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2012
Кажется, мир потихоньку сходит с ума
За неделю до конца света
Помешались все турникеты
И зачем-то приходит зима.
Кажется, я потихоньку схожу с ума
Я не знаю где ты и с кем ты
Меня не восхищают рассветы
И немного пугают дома
Кажется, ты потихоньку сходишь с ума
Отправляешь по почте конверты
Запускаешь в пространство кометы
А на Марсе ликует чума
Кажется, я безнадежно сошла с ума.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379642
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.11.2012
- Що таке третє «я»? Це коли людина випила забагато пива? – запитав професор з пивним животиком.
- Якщо подумати… - затягнула відмінниця з першої парти, яка весь свій час займається саме думанням. А якщо не думати? Цікаво, вона може на якусь мить взагалі не думати? А якщо вип’є забагато пива?
- Слони теж малюють картини, - помітив професор. Бідним слоникам засовують в хоботи малярські пензлі, і вони в паніці починають цими пензлями вимахувати по мольберту. Люди захоплюються слонячими абстракціями. Тільки хіба це творчість? Якщо паніка – це творчість, то чому розбиті тарілки й викинуті у вікна речі називаються істерією? Різниця лише в тому, що слони не вміють панікувати швидко. В них повільна паніка.
- Правильно – не так, як правильно, а так як усі. Так будуються мови, - розповідає професор. Нажаль, люди формуються за тим самим правилом.
- Замріяний – це особливий стан людини, а задуманий – звичайний, – останнім часом я надто часто перебуваю в особливому стані й надто рідко в звичайному. Тільки навряд цей факт можна вважати позитивним.
- Робота створила раба, людину створила праця, - просто цікавий вислів
- Тексти постійно народжуються, але часто не мають виходу, - точно про мене. Але все ж, деяким текстам виходи потрібно було перекрити. Бо іноді, слова, як пацюки, першими тікають з корабля, що тоне.
- В процесі написання вірша йде обдумування проблеми… - знову прокинулась відмінниця. Що вона знає про вірші й проблеми?
- За обмеженої кількості слів можна побудувати нескінченну кількість речень, - хм.. ідея для нового вірша. Але про це потім. Іншим разом.
- Калькування – це щось на зразок… - давно я не слухала «Крихітку"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372857
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.10.2012
Feather to fire
Fire to blood
Blood to bone
Bone to marrow
Marrow to ashes
Ashes to snow
Любовь к тебе – как мантра
Мантра – как жизнь
Жизнь – как мнгновение
Мнговение – как вечность
Вечность – как улыбка
Улыбка – как любовь.
Наблюдать за тобой глазом спящих слонов,
Захлебнуться вдвоем водами Ганга.
Когда всплывает кит – это послание к звездам
О том, что вечность назад
Родилась новая любовь. Наша.
Солнечные лучи, пробиваясь сквозь толщу воды
Оживляют мою душу.
Волны заставляют меня двигаться в такт
Песням Эдэма.
Читай мои стихи с закрытыми глазами.
А когда растает снег,
Ты прилетишь ко мне
Пеплом сгоревшего мира.
Лети
Лети
Лети…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372085
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.10.2012
Не надо меня лечить,
Пожалуйста.
Весь этот бред в голове,
В поступках, стихах…
Это не температура, не насморк
И ни капельки не лихорадка.
Но только хочу вас предупредить:
В мою комнату не входите без стука
В фотографию на двери я иногда дротики бросаю
Украдкой
Могу попасть.
Не надо меня лечить.
Я уже абсолютно здорова
От любви к тебе, от былых сумасшествий
И от глупой простуды.
Не надо меня лечить.
Ну а если сунешься – будь готовым
Подметать по кухне осколки
От битой посуды.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370955
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.10.2012
«Подайте копійчину вагітній жінці на пиріжок», - жалісливо затягнула брудна жінка циганської зовнішності. «О, я бачу, ви палите, пригостіть цигаркою», - додала вона, перемежовуючи прохання з численними пророцтвами про гроші, кохання та подорожі. Він мовчки встав і пішов геть. Циганка наздогнала його за декілька кроків: «Хоч гривні не пошкодуйте!» Він зупинився і огледів жінку. Незважаючи на довгу «бабусину» спідницю і по-старечому зібране на потилиці волосся, вона виявилась ще зовсім молодою. Її живіт, що ледь випинався з-під довгого, явно чоловічого кожуха, міг зійти на четвертий місяць, але більше був схожим на обвислий жир.
Виникла пауза. Жінка зібралась піти ні з чим, осипавши наостанок юнака прокльонами, коли він нарешті озвався: « Я дам тобі гроші, за умови, що ти витратиш їх на моїх очах». Він показав їй дві купюри з зображенням Лесі Українки, хоча навряд чи Лейла здогадувалась, що то за жінка на них намальована. Її більше хвилювали цифри. Й без того великі чорні очі стали ще більшими від здивування. «Що ти на них купиш?», спитав юнак. Дівчина на мить забула, що майже всі гроші забирає хазяїн, який живе у великому кам’яному будинку й щораз приїжджає на блискучий машині. Лейла уявила, як нарешті купить собі шматок ковбаси й двохлітрову пляшку пива. Потім дівчина згадала про хвору матір і вирішила додати до списку покупок ще й півлітра горілки, аби та не кричала всю ніч від болю, а хропіла собі, заснувши десь у лахміттях.
«Добрий чоловіче, будь ласка, дай мені ці гроші. Дуже тебе прошу. Матері на ліки. Сину пелюшок куплю. На твою честь назву», защебетала циганка, гладячи себе по обмотаному тряпками, аби здавався більшим, животу. Презирливо скривившись, юнак впустив одну з купюр на землю. Циганка нахилилась, аби підійняти її, але вітерець відніс гроші далі, ніж вона могла дістати. Жінка потягнулась і впала навколішки. Проповзла декілька кроків і нарешті вхопила своє багатство. Хлопець засміявся і презирливо сплюнув в бік циганки. «Тварина!» крізь зуби процідив він. А з її очей котилися сльози жалості до себе, і разом з тим – щенячої радості.
Вона навіть не встигла дійти до магазину, коли її схопили за руку. «Далеко зібралася?» - прошипів дорого вбраний чоловік з червоним злим обличчям. «Я лише цигарок купити. Це мої гроші», перелякано лепетала циганка, затуливши обличчя рукою, немов захищаючись від удару. «Ні люба, це МОЇ гроші. Ти живеш, харчуєшся за мій кошт. Так відпрацьовуй тепер. Чи ти на вокзал до бомжів захотіла?» - продовжував кричати чоловік. Тремтячими руками Лейла віддала все, що змогла того дня випросити у наївних громадян. Задоволено кивнувши, чоловік забрав гроші. «Працюй далі», - кинув він наостанок, залишаючи циганку саму посеред великої площі. Втерши сльози, вона знову попленталась пророкувати людям щастя, в надії заробити копійчину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370953
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.10.2012
- Чому не спиш, маленька?
- Не хочу витрачати час, проведений з тобою, на сон.
- Нікуди я від тебе не подінусь, рідна, закривай оченята.
- Розкажи мені казку...
- Про кохання?
- Ні, про пристрасть...
***
Він побачив її, коли вона стояла біля перил мосту. У світлі ліхтаря було видно її заплакане обличчя. Вона нервово кусала ніжні губи, а тонкі пальчики стискали залізо поручнів. Здалося, що через мить вона вже летітиме вниз, у прохолодну воду, але вона ступила один крок назад і швидко пішла звідти.
Він не зміг стриматись, аби не вирушити за нею. Звично крадучись і не викликаючи підозр, він переслідував її вже два квартали. Як навмисне, вона обирала добре освітлені й відносно людні вулиці. Навіть о другій ночі на їх шляху постійно траплялись люди. Вона йшла невпевнено, але швидко, поклавши руки до кишень і низько опустивши голову. А він не міг відвести погляду від її тендітних плечей.
Нарешті вона звернула на вузеньку, забуту комунальниками вулочку, де не працював жоден з трьох ліхтарів. Він зрозумів, що не матиме іншого шансу і пришвидшив крок.
Вона зупинилась і озирнулась. Він завмер від несподіванки. Сховатись було нікуди. Вона стояла посміхаючись. Він зрозумів, що його чекають і підійшов ближче. Вона навіть не поворухнулась. Ще ближче. Зовсім близько. Відчував її спокійне дихання, запах шкіри і волосся. ЇЇ посмішка стала ширшою:
- В тебе надто гучні кроки й замало рішучості. Відразу відчувається відсутність досвіду, - промурчала вона, торкаючись своїми губами його шкіри.
- Тоді чому... ти не... втекла? – від збудження, яке вона викликала в ньому, йому важко було керувати власним голосом.
- Чому ти вирішив, що я хотіла тікати? – її рука обвила його стрункий стан.
- Правильні дівчатка зазвичай не люблять ґвалтівників, - його руки вже пестили її спину й поступово опускались все нижче.
- Тільки у тому випадку, коли вони самі по вихідним дням не ґвалтують гарненьких хлопчиків, - він нарешті відчув присмак її слини.
Вона зібрала в хвіст розпатлане волосся і пильно подивилась йому в очі:
- Маю до тебе прохання
- ?
- Вбий мене, будь ласка.
- Ти серйозно? Навіщо? Ні, я не буду.. я ж не вбивця.
- Але маєш при собі ножа.
- Не для таких цілей.
- Тоді завтра у відділку лежатиме заява про зґвалтування.
- Але ти ж сама!...
- Думаєш тобі хтось повірить? – її дзвінкий сміх злився з пришвидшеним стукотом його серця
Потім він безкінечно довго втішав себе, що не мав іншого вибору, здригався від звуку сирен і не міг спати ночами.
Вона померла й забрала з собою його душу, прирекши її на вічне страждання. А тіло залишила. Аби правильні дівчатка й надалі боялися повертатися додому пізно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357626
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.08.2012
Мы - сиамские близнецы.
Мы сраслись грудной клеткой.
У нас с тобой
на двоих одно сердце.
Мы с тобой
сполна ощутили
друг для друга
взаимную важность.
Я умру.
А ты обретешь
наконец-то
полноценности
глупую
тяжесть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352032
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.07.2012
моє серце проломить ребра
і на червоному килимі моєї кімнати
танцюватиме танго відчинених кватирок
під музику твоїх мрій
не влаштовуй сильних протягів
бо вітер змете всі мої фото з твого столу
вони віднесуть тебе
в країну зруйнованих фортець
твої кеди топтатимуть уламки моєї свідомості
а ти вирішиш, що це просто екскурсія
місцями бойової слави
наших пращурів
а що скажуть про нас наші онуки
якщо ми не народимо їх батьків
з власної дурості
чи то гордості
коли вони проклянуть нас
наш попіл стане просто органічним добривом
і це буде кінець
нашої казки
не дуже хеппі, але нарешті енд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350346
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2012
мене лихоманить від твоєї інопланетності
моя лімфа кипить, коли ти оживаєш
я тебе вигадала
виловила серед хаосу своїх думок
а потім почала писати оди твоїм очам
та я ж хвора на кохання! от халепа
побудуй мені ізолятор
посади у кам"яну вежу
я буду ростити волосся, нігті, ноги, кутні зуби
а коли все набридне, я покінчу самогубство життям
знай, що я любитиму тебе вічно
навіть якщо замість тебе буде хтось інший
бо ти - мій найкращий вірш
з усих що я не написала
а взагалі це сумно
присвячувати вірші тому, хто їх не читає
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340413
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2012
я так люблю грати в дитячі ігри
особливо з тобою
особливо в \"кішки-мишки\"
то може вже час припинити
і закріпити мирний союз
палким поцілунком?
а то мені може набриднути
і я почну іншу гру
\"третій зайвий\"
єдина гра, яку я не можу терпіти
це гра в мовчанку
не починай її
бо тоді я розпочну іншу - в жертву та маніяка
і навіть не сумнівайся
що ти станеш жертвою
ні-ні, ніяких погроз
лише обіцянки :)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338496
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2012
це місто спотворене твоєю відсутністю на його вулицях.
цей світ кричить від потуг народити наше кохання.
я вже в печінках у власного серця, і воно скоро вибухне помстою.
з висот самовпевненості я розбилася об твою індиферентність.
позмотуй будь ласка кишки, якщо це не складно.
а мізки можеш залишити - вони не стали в нагоді.
це нічого, що тут нема крематоріїв - мені вистачить твоєї пристрасті.
мене виженуть з приймальні до раю бабці з пільговими посвідченнями.
я воскресну з попелу, як общипана курка в кабінеті у Дамблдора.
це єдиний спосіб отримати у користування крила.
хочу погратись в Ікара - треба ж якось використовувати свої 9 життів.
в кожному з них немає нічого крім маячні і мрій.
мрії - це теж по суті маячня.
алкотреш на тверезу голову - це звичайно круто.
та мене трохи курвить відсутність хоч якогось змісту.
його назавжди витіснили твої неймовірні очі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336004
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2012
травневі вулиці вкриті трупами
хрущів, людей, дітей
твоїх, моїх, наших
ненароджених, незачатих.
думки розпадаються окремими звуками,
що тікають один від одного,
як жертва від маніяку.
через відсутність здорового глузду
свідомість перерізала собі горлянку.
ти знайшов надійний закуток -
заховався в моїй черпній коробці
хотіла зробити трепанацію,
та хірурги чомусь на твоєму боці.
мені б тебе вбити, бити, любити,
вабити, зваблювати, зачаровувати,
заколисувати скрімом,
гроулом, ексхейлом, пігсквілом.
будеш моєю власною лялькою
з гарними очима, з довгими віями.
роздягатиму тебе щовечора,
а потім залишу з повіями.
тебе їбатимуть ті курви,
а потім ти зіп"єшся з горя.
що? хочеш жити, котику?
то не втрачай мене, поки я поряд!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333416
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2012
У Жозки не було нікого, крім весняного сонця і сенбернара Карлсона, який вже цілий тиждень активно линяв, залишаючи своє шовковисте волосся на всіх Жозкиних речах. Вона тільки місяць тому в’їхала до нової квартири в іншому місті. Нових друзів ще не знайшла, а старі знайомі встигли заїбати ще до того, як у неї виникла можливість їх позбавитись.
Щоранку Жозефіна Павлова вигулювала Карлсона на довгій шкіряній мотузці. А потім поверталася додому, заварювала червоний чай і вмощувалась на широкій лоджії спостерігати за мухами.
Мух у Жозки було багато, і з кожним днем їх ставало все більше. Вони жили в півлітрових банках з продірявленими кольоровими кришечками. Возка ніколи не вбивала мух. Вона їх ловила і створювала на своїй лоджії мушиний зоопарк. Вона знала кожну свою муху в крила і ніколи їх не плутала.
Під зеленою кришечкою жила муха Свєта, неймовірно схожа на однойменну продав чиню з продуктового на розі. Велика і неповоротка, вона ліниво потирала лапки й презирливо дивилась на Жозку з-поза стінок банки, немов з-за скляної вітрини. Іноді муха Свєта підповзала поближче до мухи Баби Зої з банки поруч, яка працювала постійною клієнткою того ж магазину, і вони пліткували про муху Тьотю Зіну – спільну сусідку, і муха Петра Степановича – в житті – доброго дядечка, що жив по черзі на сходах усіх під’їздів Жозкиного будинку.
Петро Степанович був колишнім академіком інституту ядерної фізики. За часів Союзу, як успішний вчений, був одним з розробників радянської ядерної зброї. Але коли в 96-му весь уран з України вивезли, Петру Степановичу довелося освоїти нову професію – стати висококваліфікованим бомжем. Жозка любила дядю Пєтю, бо з ним можна було завжди поговорити про життя, і часто виносила йому гречану кашу в глибокій мисці. А коли дядя Пєтя приходив ночувати в її під’їзд, стелила під своїми дверима пухнастий килимок і виносила улюблену подушку, щоб академікові зручніше спалось. І муха, такого ж м’якого й інтелігентного, Жозка теж жаліла найбільше. Під час обіду муху Петру Степановичу діставався шматок хліба, найгустіше помазаний смородиновим варенням.
Але найбільше Жозка любила мух Асю і Васю, бо в світі немає нічого більш романтичного, аніж закохані мухи. Ася потрапила до мушиного зоопарку на день пізніше за Васю, та вони закохались один в одного з першого погляду фасеткових очей. Їх банки, з жовтою та червоною кришками знаходились зовсім поруч, тому Ася і Вася могли з ранку до вечора милуватись один одним. Так і сиділи, приліпившись до скла своїх банок і не розлучаючись ні на мить. Жозка ретельно готувалась до їх весілля. Навіть купила подарунок – розкішну трьохлітрову банку для їх спільного проживання. Залишалось тільки спіймати муху Надію Григорівну – співробітницю РАГСу, аби та провела церемонію одруження.
А одного разу до Жозкиної лоджії залетів мух її мрії. Він був такий прекрасний, що Жозка аж обімліла від захоплення і не відразу намацала найкрасивішу синеньку кришечку. За мить Жозка вже милувалась сріблястими крильми муха Джима (бо чимось був схожий на Моррісона) крізь прозорі стінки півлітрової банки. Весь вечір Жозка не зводила з нього очей. А мух демонстративно не помічав її яскраво-синіх рогівок. Вона так замилувалась його чарівністю, що під час вечері нагодувала муха Петра Степановича гірчицею, яку так любив мух Дільничний Бобрик.
Жозка ніяк не могла розлучитись з чудовим мухом. Вночі він спостерігав Жозкини сни з невеличкого столику поруч з її ліжком. А їй вперше спалось так солодко, що вона ніяк не хотіла прокидатись. Зранку збентежений Карлсон подався будити хазяйку. Передніми лапами він став на край ліжка, а волохатий хвіст прочісував простір позаду. Жозка прокинулась не стільки від мокрого карлсонового язика, скільки від брязкоту розбитого скла.
Банка розлетілась на друзки, а недавнє Жозкине щастя вилетіло у відчинену кватирку.
А Жозка знову подалась вигулювати Карлсона і радіти вранішньому весняному сонцю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331274
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.04.2012
Куда деваются утки,
когда пруд покрывается льдом
и промерзает насквозь?
Может быть, подъезжает грузовик
и увозит их куда-нибудь в зоопарк?
А может, они просто улетают?
Куда деваются люди,
когда от них отрывают взгляд
и они пропадают из виду?
Может быть, они в один миг
переносятся куда-нибудь в другой мир?
А, может быть, люди просто тают?
И испаряются в облака,
становясь мягкими и пушистыми
и похожими на стерильную вату?
Может они опадают осадками
на чьи-то нежные щеки,
мокрые от дождя или слез?
Куда девается тишина,
когда кто-то роняет звук,
фальшивый и неуместный?
Может она морщится складками,
словно шифон, не знавший утюга
в каморке твоих несбывшихся грез?
Куда денутся твои сны,
когда ты перестанешь существовать?
Исчезнут вместе с памятью о тебе?
А может, дождавшись весны,
они наконец-то смогут летать?
И изменят хоть что-то на сумасшедшей Земле?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327791
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.04.2012
Мене так збуджують твої нутрощі
пестощі
лестощі
грубощі
Я втрачаю свідомість
притомність
відомість
свою кольровість
Стаю сірою
білою
неумілою
зашарілою
Моє вічне на щось сподівання
чекання
бажання
Мабуть це кохання?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327151
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2012
Весняне небо припинило істерично сипати краплі води й льоду на землю.
Здається йому полегшало. Воно намагалось посміхатись. Докотилась. Я вже заздрю небу. У нього є земля – є кому поплакатись.
Але щось я зовсім розклеїлась. Ревіти мені зовсім не хочеться. Хочу
їсти. Але не можна, блін. Ні, я зовсім не анорексичка. Просто вже час переходити на вегетаріанство. А мене верне від капусти і травички зеленої. Тому на вимушеній дієті. Поки що.
Ноги несли мене вулицями нікому не потрібного міста. Випадкові перехожі
спішили рятувати світ від нього самого, і з заклопотаними виразами обличчя
пробігали повз. Та мені зовсім не хотілось їх помічати. Від їх буденності в
мене зникає апетит. І взагалі, треба було сидіти вдома й не дратувати й без
того розхитані нерви.
Я мабуть єдина тут, хто любить це місто, завалене смітниками, з білими від
голубів тротуарами і похмурими світанками. Просто від нього зникає апетит.
Раптом, підсвідомість моєї свідомості помітила якусь невідповідність. Щось
не те. Щось не звідси.
Очі. Чиїсь неймовірно-красиві очі уважно й збентежено дивились на мене. Я
ще не бачила їх власника, а шлунок вже вимогливо читав моралі. На запиленій лавці автобусної зупинки сидів хлопець з живими очима. Живий! Не тільки тілом, а й серцем. Та моє власне підказувало, що це ненадовго.
Лише одного погляду було достатньо, аби я зрозуміла, що хочу його...
з”їсти.
Рукою знайшла розкладний ніж в кишені й посміхнулась його очам...
Йде поруч. Було не складно. Щось розповідає. Шкода його. І себе трохи.
Жерла б алкоголіків і продавчинь з м”ясного відділу, й мовчала б моя совість.
Але ж вас теж не приваблюють зіпсуті продукти??
Посміхається. Дурненький. А він таки гарний. А, можливо, нехай... Пізно.
Чим більше сумніваюсь, тим швидше дію. Звичка. А гаряча кров з запахом спецій вже фонтаном б”є з аорти. Непоганий соус.
Накрила стіл. Стільки пафосу. Серветки. Свічки. Порцеляновий бокал на
високій ніжці. Червона гербера у вазоні. Вечеря для одної.
Його серце треба
з”їсти красиво.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326213
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.03.2012
зимовий вітер пил здмухне зі стелі
і холодильник нагріва горнятко чаю
гей, хлопче, подаруй мені натхнення
бо це єдине, чого так не вистачає
мені будильник щастя напророчить
і сонця промінь носить сік у постіль
не пропонуй мені кохання, хлопче
бо це єдине, чого маю вдосталь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321295
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2012
замерзати - це не тоді, коли холодно
це якщо зовсім не виникає бажання зігритись
замерзлим мозком замерзлі думки сновигають кволо
крижаним емоціям з холодного тіла вже нікуди дітись
і так по спіралі - з нізвідки в нікуди
не усвідомлюєш де міраж, а де дійсність
сподіватися ні на що - не зрозуміють люди
того
хто замороженими креветками
на дощечці викладе
"ВІЧНІСТЬ"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319054
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2012
Жіночі плаценти
На сміттєзвалищі,
Кінцівки відрізані
Лежать у пакетах.
Сюрприз бомжам,
Що шукали пристанища.
Тут вже не до правил,
Не до етикету.
Обличчя чужі
Нагадали мозаїку -
Вони складаються
З окремих фрагментів.
Цинізму хірургів
Можна позаздрити.
Згорають у пошуках
Корисних ферментів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303234
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2011
Ми спали з тобою разом -
Ми спали в одному місті
Ми спали на спільній планеті
Ми дихали спільним повітрям
Послухай, це так інтимно
Як на ножевому вістрі
Нам спільне світило сонце
Бо ми були гарним суцвіттям
Ти ходиш моїм асфальтом
І це так лоскоче нерви
Це збуджує мої клітини
І знову пітніють долоні
З тобою знову у ліжку
Модельні дівчата-стерви
Та то не важливо зовсім
Бо очі твої солоні
А я як дитя радію
Хоча не дитя вже - доросла
Що в нас буде спільне завтра
Якщо ніхто не помре
А може вже досить жити?
Вже щастя дістала вдосталь
Хоч ні, хеппі-енду не буде
І замість крапки тире -
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299599
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2011
Вона прокинулася на світанку у місці, схожому на її рідний дім. А жила вона десь зовсім далеко. На іншій планеті. Її батьки були квітами. Мати - лілеєю. Батько - лотосом. Вона була закохана в сонце. Яке світило зеленим кольором.
Зіп'ялась на ноги і пішла. Все одно куди. Головне - щоб вперед. Довго блукала сірими вулицями, містом, схожим на ліс із каменю. В дуплах бетонних дерев жили, чи то існували, дивні істоти. У них було світле волосся і темні душі. Або навпаки. Але яка різниця? Яке вона до них має відношення? Вона чужа. Вона не звідси. І їй тут не подобається. Бо тут непрємне сонце - блідо-жовте.
Її нове тіло весь час чогось вимагало, часто втомлювалося. Її це надзвичайно дратувало. Бо там вона могла літати - годинами, роками - і не стомлюватись. Там у неї були крила. А тут... Вона хотіла додому, але не знала, як туди потрапити.
А потім до неї підбігла заплакана, зарюмсана жінка й почала міцно притискати її до себе. Чомусь називала її "донечкою" та якимось довгим і холодним чужим ім'ям. А вона, не пручаючись, дозволила повести себе в середину кам'яного дерева. Її всадовили на м'яку дерев'яну колоду в приміщенні, обклеєному чудернацькими візерунками. Не відповідала на питання: "Чому ти пішла з дому?" і "Де ти так довго була?" Просто мовчала. А жінка плакала та билась в надприродній істериці. А потім вийшла і довго розмовляла сама з собою, притискаючи щось до вуха.
Якийсь час можна було слухати тишу, зрідка переривану схлипами дивної жінки. А потім зайшли вони. Її кати. Її вічне прокляття. Високі й широкоплечі чоловіки, у вбранні кольору стерильності. Спочатку вона ніяк не прореагувала на їх появу. Та вони міцно схопили її за руки. Відбитки їх пальців наміцно вштампувалися в її ніжну шкіру. Вони одягли на неї білу сорочку з довгими рукавами, які обв'язали навколо стану. Вона намагалась вирватись. Пручалася й гарчала, як дикий звір. Її очі горіли шаленим полум'ям. А потім вона відчула під своєю шкірою сталеву голку. Більше нічого не пам'ятала.
Біль. Безмежний і безперервний. Здавалося, що не існувало більше нічого. Крім болю. Вона втомилася кричати й плакати. Тіло виснажилося в постійних судомах, у безтямному танку. Тепер вона могла тільки сміятися. Голосно і страшно. Так, що кров в аорті ставала льодом.
Її очі стали скляними. Вона вже не бачила ні обличь, ні постатей. Бачила лише голі стіни. Й решітки на вікнах. Білий колір. Ненавиділа. Бо все життя любила зелений.
І тоді вона побачила його. Своє рідне зелене сонце. І біль раптово припинився. Тіло стало легким. В неї знову з'явилися крила. І вона полетіла. До сонця зеленого кольору.
А заплакана, зарюмсана жінка ховала єдину доньку. Якій не судилося вийти з божевільні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299343
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.12.2011
Забальзамуй мене
В фруктовому сиропі
Серед хрустких обгорток
Ти поховай мене
Мій шлунок встанови
Заставкою в лептопі
Щоб час не зіпсував
Солодке праліне.
Ти приготуй яєшню
З моїх зіниць чудових
І кров мою допий
Немов томатний сік
До тебе я прийду
В снах різнокольорових
Ти будеш завжди чути
Мій переможний сміх
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297061
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2011
Йобані стереотипи! Вибачаюсь, звичайно, перед вразливим читачем, але зараз кажу (точніше пишу) що думаю. А думаю трохи нецензурно. Вбила б тих, хто ці стереотипи створюють. А інші вірять, бо самі під данні визначення не підпадають. І радіють, дурні, що вони нормальні. У зв'язку з цим - оповіданнячко.
***
Ельдар сидів у своїй улюбленій кафешці, коли туди зайшло двоє молодих людей - хлопець і дівчина. Хлопець мав довге волосся нижче плечей, пірсинг брови, тонелі у вухах і татуйовані руки. Одягнений був у вузькі чорні штанці й футболку з надписом "Ария" (ммм... мрія автора :Р). Збоку теліпалися різної довжини і товщини цепки. Дівчина теж мала дещо незвичайний вигляд. Світлі дреди на кінчиках були пофарбовані у всі кольори веселки, пікантності образу додавали "кєди-цепі" (що стосується стального кастету в рюкзаці - не знаю, не обшукувала). З-під майки на плечі виглядало кольорове татуювання.
"І як їм не шкода таке з собою робити", - подумав Ельдар. З самого дитинства він твердо знав, що мають намір себе виділити лише ті, кому більше похвалитися нічим. Неосвічені і схибнуті. І дурні, як двері. А ще, їх не беруть ні на яку роботу і вони не отримують грошей.На яке бабло вони роблять собі страшенно дорогі нині тату, ціною 400грн розміром з коробку для сірників, історія замовчує. Про це йому батьки не розповідали. Казали тільки, що такого робити не можна, а то батьківських грошей ні копійки не отримаєш. А Едя і не хотів. Бо і сам вважав це дурістю.
У Ельдара була власна компанія, щедро подарована батьком, машина, куплена за власні кошти і квартира в центрі міста. А ще, колекція рожевих сорочок і сірих галстуків. І білявка-секретарша, яка ніяк не могла зрозуміти, чому при всіх її стараннях за три роки роботи, шеф ще ніразу з нею не переспав - вона ж-бо так старалася (с кожним днем спідниці ставали коротшими, нігті довшими, та результату це не приносило).
Єдине, що на той момент хвилювало Ельдара, було поступове зниження рейтингів компанії. Над шляхами подолання тимчасової кризи Едя вже майже місяць ламав голову.
Того ранку він, як завжди, сидів у своєму офісі й пив каву з ромом (секретарша старалася), коли телефон на його столі дрібно задзеленчав (Едя ледь каву на випрані штанці з переляку не вилив)
- Доброго дня, Ельдаре Олеговичу, - зазвучав приємний жіночий голос, - Мене звати Тея Олександрова. Я представник обласного благодійного фонду.
- Доброго дня. Чим можу допомогти?
- Маю для вас пропозицію, - сказала дівчина по той бік дроту (чимось мені цей український варіант “на другом конце провода” в’язницю нагадує, але хай буде), - якщо я не помиляюсь, зайвий піар вашій компанії заважати не буде?
- Ну, піар зайвим не буває, - спробував пожартувати Едя.
- Тоді, думаю, ви не будете проти зустрітися й обговорити подробиці
За пів години Ель дар вже сидів у затишному кафе й чекав на Тею. Він уявляв високу, струнку й упевнену в собі бізнес-вуменв сексуальних окулярах, тож навіть не звернув уваги на дівчину, що увійшла до кафе.
- Доброго дня, ви Ельдар? – пролунало поруч.
Едя підвів очі й побачив біля свого столику милу дівчину з дредами, кольору райдуги. Дівча протянуло руку з короткими чорними нігтикамиі сказало:
- А я Тея, приємно познайомитись.
Ель дар розгублено потис її руку.
- Здивовані? – дівчинку така реакція навіть не здивувала.
- Чесно кажучи, так. Я вас трохи іншою уявляв.
- Сподіваюсь, це не відзначиться на нашому співробітництві, - посміхнулася вона.
Як виявилося, фонд, де працювала Тея надавав фінансову допомогу лікарням та хворим і заохочував до благочинної діяльності масштабні фірми й компанії. Дівчина запропонувала Ель дарові співробітництво в обмін на безкоштовну рекламу – статті в місцевих газетах про діяльність компанії. Едя пообіцяв подумати й порадитись з співробітниками і зателефонувати, коли буле готовим повідомити рішення.
Наступного дня екстрена нарада, зібрана Едею, вирішила прийняти пропозицію благодійного фонду. Увечері, після наради, хлопець набрав номер телефону Теї.
- Добрий вечір, Ельдаре, - взяла слухавку дівчина.
- Привіт, не проти, якщо перейдемо на ти? – відповів Ельдар (хм... фліртувати
почав :))
- Звісно ні. То що, вирішили?
- Так, ми готові повідомити своє рішення.
- Пропоную зустрітися неформальних обставинах і все обговорити.
- Добре. Де і коли?
- За дві години в клубі “Дим”, це на вулиці Лермонтова.
- Домовились.
До клубу Ель дар їхав з побоюваннями. “Дим” був відомим місцем проведення рок-концертів й “гніздом неформалів”. Не дивно, що Тея запропонувала зустрітися саме там, але Ель дар не був упевненим, що відчуватиме себе достатньо комфортно. Зайшовши до зали, хлопець зайняв столик в кутку й замовив собі кави. Тея затримувалась. Раптом світло в залі вимкнули і на сцену вийшов гурт. Едя здивовано впізнав у вокалістці дівчинку з веселковими дредами. Гурт грав щось голосне і малозрозуміле, молодь під сценою мотляла патлами, але найдивнішим було те, що Ель дару це подобалось. Він насолоджувався голосом Теї, майстерними соло на гітарі юнака, якого колись бачив разом з Теєю та загальною атмосферою творчого хаосу.
Після концерту дівчина відшукала його та підійшла до столику:
- Ну то що, підписуємо угоду? – запитала вона.
- Підписуємо... Слухай, а ти крута!
- Невже концерт сподобався?
- Не повіриш, дуже.
- Ти прихований рокер? – засміялась Тея, - А давай укладемо парі, - раптом запропонувала вона.
- ?
- Якщо рейтинги твоєї компанії зростуть втирчі, ти зробиш пірсинг. Тобі пасуватиме, - хитро примружила очі вона.
- Втричі? Ти жартуєш? Таке не можливо!
- Б’ємося об заклад?
- Так! – вигукнув Ельдар.
За місяць у Ельдара з’явилася сережка у вусі, а рожеві сорочки відправилися на смітник.
P.S. Хеппі-енд. Навіть сама від себе не очікувала. Тож радійте за хлопчика. Він виявився готовим змінюватися. А ви?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295812
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.11.2011
Спочатку був скелет. Голі кістки сухих і байдужих "так" і "ні", лякаюча білизна обов'язків та скалічене і нерухоме існування. А потім Ростислав зустрів її. Він побачив її просто на вулиці і не зміг відвести погляду від її очей і неймовірно ніжних крил-рук. Щоправда знайомі з Надею вони були вже давно. Ще в дитинстві ходили в один дитячий садок. А потім вона переїхала в іншу частину міста й більше вони майже не бачились.
З тих пір пройшло вже років двадцять, не менше. Ростик виріс і з маленького-тихенького хлопчика перетворився на дорослого-самовпевненого юнака. Хлопцю передбачали "велике майбутнє" з купою грошей, дорогими годинниками, авто й дівчатами (теж, звісно, не дешевими). Та він того заслужив, принаймні йому самому так здавалося. Останні декілька років були сповнені товстими розумними книжками, нудними й виснажуючими проектами, потрібними знайомствами ( чи то пак корисними, у всіх можливих сенсах цього слова). Усе це спочатку дуже втомлювало, а потім він звик. Звик забувати про себе, власні почуття, відчуття й емоції, звик обідати опівночи, бо вдень не вистачало часу, звик заливати розчинною кавою головний біль і втому. Звик. Тому і втратив майже всього себе, залишивши скелет (головне, щоб потім в кабінеті біології в шафу не поставили, в якості наглядного прикладу).
Та Ростик лише радів з цього, бо у вигляді скелета легше відлякувати конкурентів. А дівчата його не цікавили (ну що тут скажеш, життєвий принцип - все своїми руками :). Все було просто блискуче, доки...
Вона впізнала його одразу, ніби не було двадцяти років. Просто підішла й привіталась. А потім вони пили чай у затишній кав'ярні й жваво розмовляли. Як виявилося, Надійка фчилася на журналістку й вже декілька разів публікувалася в популярних молодіжних виданнях. На думку Ростика, саме так повинні були виглядати молоденькі журналістки. Висока, струнка, з коротким чорнявим волоссям і зеленими очиськами, в яких палав жвавий вогник. Вона часто посміхалася й кокетливо кліпала довгими підфарбованими віями. Він провів її додому, а коли двері її під'їзду з гуркотом зачинилися за нею, згадав, що навіть не спитав номера її мобільного (відразу помітна відсутність досвіду у спілкуванні з дівчатами).
Це було так не властиво для Ростика - захист диплому лише через тиждень, а він вмикав ноутбук лише для того, аби написати листа Наді (ну хоч в інтернеті він її знайти допетрав!). Вони вже зустрічалися декілька разів, але далі прогулянок парком справа не йшла. Надя виявилась однією з небагатьох, кого Ростиславів "скелет" (образ, а не анатомічна будова тіла) не лякав, хоча дівчину дещо дивував образ його життя. Вона навіть підсунула йому збірку оповідань Чехова, з натяком на конкрену розповідь ( "Людина у футлярі", хто не читав - раджу). Але це навіть виявилося зайвим.
Ростик уперше в житті усвідомив свою неповноцінність. Він вирішив старано працювати над собою (хм... * скептична посмішка автора). На кістки почав нарощувати м'язи емоцій, органи почуттів (асоціація чомусь з печінкою, а не з серцем), почав розвивати тканини романтики і сентиментальності. Ростя навіть вірші почав писати (збираю сльозки замилування у жменьку). Загалом, хлопець починав жити,принаймні намагався як міг.
Врешті, коли до диплома залишалося півтори дні, нерви хлопця не витримали. Думки про кохання і кар'єру співіснувати в його голові рішуче не хотіли, до тогож останні були на межі нокауту. Ростислав зателефонував Наді і домовився про зустріч. Вона прийшла як завжди свіжа і як завжди дзвінка. Вони знову довго гуляли осінніми вулицями. Нарешті Ростик наважився:
- Знаєш... я мабуть... я кохаю тебе,- видихнув він.
- Справді? А хіба скелетики кохати вміють? Невже в твоєму футлярі місце для кохання знайшлося? Не затісно? - посміхнулася Надя. По-доброму посміхнулася, щоб ненароком не образити.
- Ну навіщо ти так? Я змінився. Чесно. І нема більше ніякого футляра. І я не скелет більше.
- Шкода, - засміялася Надійка, - футляри зараз в моді, особливо кольорові. А хлопчиків я худорлявих люблю, скелетиків тобто.
- Але ж я жити почав, - розгублено промовив Ростик. Події відбувалися точно не за тим планом, який він нафантазував уночі.
- А цей факт мене тішить. Відчуваю себе матір'ю-героїнею. Життя тобі подарувала. Це майже як народила. Ну що ж, живи.
- А ти?
- А я буду вважати свою місію виконаною і побіжу писати статтю. Па-па, - Помахала рукою Надійка і зникла між дерев парку.
Ростик в той же день вперше в житті напився до безтямию
***
У силу своєї маніакальності, хотіла завершити оповідання так як у вищезгаданого Чехова - зручним дубовим футляром-гробиком. Та буду реалістичнішою - помирати звісно ніхто не збирався (нажаль:)). М'язи атрофувалися, тканини не прижилися. Ростислав так і залишився скелетом, але тепер він став злим зомбі-скелетиком, впевненим, що "всі вони однакові, їм би лише постібатися". Диплом він провалив, але через гарну репутацію "світлого майбутнього" таки досягнув.
І не треба чекати від мене хеппі-енду - у мене сьогодні поганий настрій. Я і так долю Ростика дещо пом'якшила, бо спочатку хотіла його на будівництво відправити працювати. Шукати тут моралі теж не треба, але якщо раптом знайдете - буду вдячна. Всі, хто впізнав у головному герої себе - не ображайтеся. Герої не вигадані, збіги з реальними подіями невипадкові.
Дякую за увагу :РР
P.S. Коментарі мене все ще цікавлять :)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292591
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.11.2011
И снова вдох...
Туманный воздух или смог
Внутри меня,
Скользит по моим венам.
Как в первый раз
Звучат обрывки твоих фраз
Искрой огня -
Так необыкновенно
И снова шаг...
И от меня бежит мой враг,
Ведь я сильна,
А дух его ослабший.
И слово вновь.
Не надо больше про любовь,
Обрывком сна
Моим когда-то ставшей.
Опять рассвет.
Тебе мой пламенный привет
Пусть передаст
Тупой автоответчик.
Вечный вопрос
На что возникнет снова спрос
Тебе задаст
Твой добрый друг-советчик.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289675
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.10.2011
Девочка-кукла
Открыла свои глазенки
У девочки-куклы
Нет сердца и нет селезенки
Девочка-кукла
Скоро лишится и рук
У девочки-куклы
Нет ни друзей, ни подруг
Девочку-куклу
Таскают за светлые патлы
Девочка-кукла
Летает в космическом шатле
Девочка-кукла
Хоть плачет, но ей не больно
У девочки-куклы
Нет нервов - она спокойна.
Девочку-куклу
Разденут, уложат спать
И девочка-кукла
Будет в подушку рыдать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289415
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.10.2011
Как меняется человек, когда узнает, что он любим. Она знала это наверняка,проверила на собственном опыте. Еще вчера была грустной, неуверенной в себе, думала, что "все они козлы" и одевалась в серый плащ. А сегодня утром проснулась и поняла, что Она - самый счастливый в мире человек, что Ей не важно сколько на улице градусов мороза и кто стал президентом Эфиопии, что Она любит этот сумасшедший мир не за что-то, а вопреки всему. А все потому, что Она знала: Он ее любит.
Она шла по знакомой улице и удивлялась, как много Она раньше не замечала. Ну как можно было не знать, что клен у дороги похож на человека-великана? А за окном девятого этажа второго подъезда растет самый красивый цветок, который Она когда-либо видела. Она всматривалась в лица прохожих. Ей сначала казалось, что Она никогда раньше не видела этих людей, а потом вдруг вспоминала, что когда-то наступила на ногу тому Мужчине в черной куртке. А девочка в зеленой шапочке когда-то плакала, сидя на остановке, а Она прошла мимо. Эти люди вмиг стали ей родными. Ей казалось теперь, что их что-то связывает. Она осознавала, чтолюди Ее не замечают, им все равно, что Она счастлива, у них полно проблем. У Мужчины в черной куртке не заводится машина и он нервничает, что опоздает на работу. Девочка, очевидно, не готова к уроку и нехотя идет в школу, зная, что получит плохую оценку. Ей захотелось чем-то им помочь, но она не знала как.
Весь день она ломала голову над тем как сделать мир счастливее и не могла придумать ни одного рационального способа. Теперь Ее не так радовала даже предстоящая встреча с Ним.
Вновь наступило утро. Она знала теперь что будет делать.
После работы Она зашла в канцелярский магазин и купила бумаги и конвертов. Проходила по своему двору - как раз подъехала машина Мужчины в черной куртке. Она дождалась пока тот выйдет и подсмотрела номер какой квартиры он набрал в домофоне. На следующий день, возвращаясь с работы, Мужчина обнаружил под дверью своей квартиры конверт, в который было вложено письмо с тремя словами...
Она думала, что если люди будут знать, что их кто-то любит, они будут счастливее. Она надеялась, что сможет сделать мир лучше.
Она снова светилась от счастья. Каждый вечер Она писала письма и подбрасывала их под двери квартир. Она не знала, кто их прочитает, но была уверенна, что их содержание заставит людей улыбаться...
... Она давно не видела Мужчину в черной куртке...
Однажды вечером Она вышла во двор. На скамейке возле подъезда сидели бабульки и что-то оживленно обсуждали. Она невольно прислушалась:
- ...И кто бы мог подумать? Вроде с виду нормальный человек, вежливый всегда такой. И он туда-же. Все они козлы.
- А как она узнала-то?
- Да, говорят, нашла у него в кармане записку любовную.
- И что теперь?
- Выгнала она его. Развод оформлять будут...
Она с ужасом осознала, что говорят они о Мужчине в черной куртке. Значит Она сделала только хуже? Значит ее письма имеют обратный эффект?
Вечером Он вытирал Ей слезы и уговаривал не принимать все так близко к сердцу. Он даже не представлял, какой удивительной и наивной Она может быть. Он любил ее и не мог видеть ее слез. Ради Нее Он придумал выход.
На следующий день Она написала только одно письмо. Очень длинное. Положила его под дверь Мужчины в черной куртке, нажала на кнопку дверного звонка и убежала. Она успела услышать, как открылась дверь и женский голос удивленно произнес:
- Снова письмо?
Позже Она узнала от тех же бабулек, что семья снова вместе.
Начиналась новая неделя. Она больше не писала писем. Прошел самый обычный понедельник. Она как обычно возвращалась с работы. Увидела, как к подъезду подъезжает знакомая машина. В сердце грустно защемило. Вошла в подъезд. Подошла к двери своей квартиры и обнаружила на полу десятки конвертов, в каждом из которых были письма, состоящие из трех слов....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288925
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 27.10.2011
Ты очень любил людей
На завтрак и на обед.
И ты не ешь перед сном -
Заботишься о фигуре.
А когда наступает день,
Говоришь им какой-то бред.
Избегая ругательных слов,
Ты помнишь теперь о цензуре.
А я выхожу на пробежку
И гранату в сумке несу.
Готова разбить этот мир
На осколки забытых желаний.
Это словно бросаешь снежку,
Что попадет по лицу.
Рассыпается сложный эфир,
Словно строки забытых преданий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288788
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.10.2011
Біла крейда лягає на мокрий асфальт
Ти мене малювала так тонко, так ніжно.
І весняну заграв вже мелюдію альт,
А між нами з тобою ще й досі засніжено.
Я забув про безодню у твоїх очах
І мені не насниться вже твоє волосся.
Та ночами мене переслідує страх
Не згадати про те, що уже не збулося.
Філігранно заплутані мої думки,
Наче хтось їх навмисне вплітав в візерунки.
Я не буду тримати, кохана, лети!
Бо любові не зв'яжеш ти крила чи руки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288580
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2011
Я не є екстрасенсом. Не проводжу спіритичних сеансів і не спілкуюсь з мерцями. Хоча... З останнім твердженням можна посперечатись. Розмовляючи з деякими людьми, дійсно складається враження, що перед тобою стоїть хтось накшталт зомбі - ні вогню в очах, ні емоцій в голосі, ні радості життю. Про себе, я називаю таких людей "живими мерцями", але їм про це знати необов'язково.
Одного разу я спитала у свого знайомого: " Що по-твоєму означає слово "жити"?" На що отримала доволі цікаву відповідь: " Жити - це коли лежиш не на кладовищі в сосновому ящічку, а вдома на дивані перед телевізором і жуєш смажену картоплю. Тільки бажано, щоб готувати не самому, бо в мене пригорає". Ця відповідь мене, звісно, потішила, але це не означає, що я з нею погодилась.
Приведу інший приклад. У одній з книжок Ірени Карпи вичитала таку фразу : "Життя у найпозитивнішому його розумінні - це щільність переживання, приростання до нього, відчування його всіма можливими нервовими закінченнями". Тому для мене, життя - це, в першу чергу, емоції та почуття. Життя - це тільки, це тільки якщо "на повну". І я зараз не цитую рекламу пива, що постійно крутять по телевізору. Я лише висловлюю власні думки, які чомусь збігаються з переконаннями авторів цього слогану.
Треба жити так, щоб потім не шкодувати про витрачений час. Смакувати кожну хвилину життя і отримувати від неї справжній кайф. Оточити себе крутими людьми, поруч з якими завжди отримуватимеш лише позитивні враження.
Поки писала цей твір, спіймала себе на думці, що якби всі жили так, як я описую, то бабусі під під'їздами зникли б як клас населення. І на мить уявила себе у похилому віці. Вирішено! Буду колись крутою бабцею, що буде кожного ранку виходити на пробіжку і водитиме онуків на рок-концерти. Так навіть і старіти не страшно.
А поки-що озирнешся навкруги - усі ридають і жаліються на погане життя, владу, низькі зарплати.
Буває, їдеш у суспільному транспорті, а позаду хто-небудь нити починає. Так хочеться озирнутись і сказати: "Ну хто ж вам лікар? Життя - це те, що ми створюємо самі. А біологічний стан, чи навіть звичайна рутина - це таке-собі нудне існування. Але не втручаюся і мовчу. Не хочу викликати заздрість. Лише роблю власні висновки.
P.S. Хто витримав і все ж таки дочитав до кінця - будь ласка, прокоментуйте. Буду вдячна :))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288339
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 24.10.2011
Коли я зайшов до кімнати, Ганя сиділа на підвіконні й пила каву 3в1 зі стікера, що валявся поруч на підлозі. Блін, ну скільки можна! Останнім часом, я надто часто розчаровуюсь в людях.
- Привіт, - промовив я, - ти хотіла мене бачити?
- Так, сідай, - відповіла вона, не відвертаючи голови від запотілого від її дихання вікна. - Нам з тобою потрібно серйозно поговорити.
- Ну добре, - я зрозумів, що сперечатися зайве, - уважно слухаю тебе, Ганю.
- І припини називати мене Ганею! Я Анна за паспортом!
Дурня якась ці перекручування імен на російський манер. Якщо народився українцем, так будь ласкавий, називайся відповідно. Але нині це немодно.
- Ну так що ти хотіла мені сказати? - я нервово поглянув на годинник. Якщо запізнюсь на нараду, мені голову відрублять у на стіну в кабінеті засідань гвіздками за патли причеплять.
- Не хвилюйся, я тебе надовго не затримаю, - нарешті вона поглянула на мене, - розумієш... Ти знаєш, ти дуже гарна, яскрава людина. Справжній друг, надійний помічник. З тобою дуже цікаво розмовляти... - Ганя замовкла. Здається перелік моїх чеснот лаконічно завершився. - Але...
Рррррр!!!! І знову це дурнувате "Але". Хто взагалі придумав це слово? І навіщо? "Але" є гарантом поганих новин ще до того, як ці самі новини прозвучали.
- ...Але... Нам потрібно порвати,- нарешті випалила дівчина.
- Справді? І чому ж ти дійшла такого висновку?
- Бо ти ж мене зовсім не кохаєш! за весь цей час я не почула від тебе жодного ласкавого слова. Он Любку з сусіднього під'їзду її хлопець "кішечкою" називає. А ти все "Ганю", да "Ганю"...
- Можливо, тому що я тебе людиною вважаю, - саркастично посміхнувся я.
- Та ніхто ж не сперечається, що я людина! Але... От з ким я в тебе асоціююся?
- На данний момент, з ванільною вівцею, - не витримав я і вийшов, грюкнувши дверима.
А Ганя, не чекавши такої реакції, навіть зповзла з підвіконня з очицями, розміром з залізну гривню. Як виявилося, вона зовсім не хотіла розлучатись. Просто душа бажала красивого романтичного скандалу з биттям посуду. Вона навіть витратила пів години для того, щобзнайти привід для істерики. А хрєн їй. Бо я нарешті знайшов привід, щоб піти від неї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288110
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 23.10.2011