Леся Геник

Пе́ред

Гулко  б'ють  у  дзвони
жваві  чародії.
Надовкола  -  дзявкіт
добре  вчених  псів.
То  -  лишень  початок,
тільки  перша  дія,
лиш  дрібненький  заспів,
та  іще  не  спів.

Ще  не  рвуться  струни,
не  гудять  фанфари,
тільки  дзвони,  дзвони
бемкають  зусюд.
Не  встидившись  Бога,
ні  чиєїсь  кари  -
бемкають  і  брешуть
недалекий  люд.

Що  казати,  Боже,
люду  того  треба,
люду  те  охота,
як  і  вченим  псам.
А  тим  часом  владні
доторкають  неба
й  посилають  "інших"
в  незворотній  спам.

Де  оскома  часу
і  оскома  віри,
де  осколки  жалю
на  листках,  як  прю.
Замалюють  в  чорне,
замалюють  в  сіре
кожного,  хто  хоче
істину  свою.

Чародії  ж  знають,
чародії  ж  вірять.
Може,  і  не  вірять,
але  то  дарма.
Сіється  довкола
в  кожному  подвір'ю
дзвонів  тих,  що  пе́ред,
голосна  луна.

2.09.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2020

***Ці громи відгримлять колись…

***
О.П.
Ці  громи  відгримлять  колись,
ця  гроза  відійде  у  вчора.
Ти  лиш  вір  і  з  душі  молись
на  межі  голосних  повторень.

На  межі  стоголось  ночей,
що  нашіптують  щось  несвітле,
хай  минає  ця  тьма  і  ще  -
все  недобре  іде  за  вітром.

Хай  із  крапельниць  голубих
свіжа  сила  пливе  у  вени
і  за  вікнами  голуби
розганяють  усе,  що  темне.

Хай  не  лишиться  й  цяпки  від
оцієї  біди  тремкої
на  імення  жаске  -  КО-ВІ́Д,
що  сьогодні  зусюди  роєм.

Що  зусюди  дощем  густим,
злими  грозами  і  громами.
Це  мине  й  будуть  ще  цвісти
буйно  яблуньки  понад  нами.

26.08.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2020

***Час протирає шкіру…

***
Час  протинає  шкіру
гострим-прегострим  жалом.
Бачила  близько  прірву,
мало  туди  не  впала.

Втрималася,  вернулась.
Висіпнули  за  руки.
Репнула  чорна  куля
повна-преповна  муки.

Тільки  стиснуло  груди
аж  до  німого  крику,
наче  на  ляльці  вуду
хтось  ворожив  предико.

Очі  звела  до  неба:
Боже,  тримай  щосили!
Жала  стирчать  із  ребер
там,  де  змарнілі  крила.

Час,  час  усе  злікує.
Шкірою  сині  вени.
Прірвами  все,  що  всує.
Дякую,  що  без  мене...

Дякую,  Боже  милий,
за  кожний  подих  нині!
Тихо  лікую  крила
там,  на  болючій  спині...

20.06.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2020

***Самотність відгрібаю, наче грань…

***
Самотність  відгрібаю,  наче  грань*,
холодними,  безсилими  руками.
До  ніг  ще  липне  небезпечна  твань,
та  гній  вже  не  сочиться  з  тої  рани.

І  зерна  понівечених  надій
прокльовують  зачахле  нетерпіння.
І  вперше  у  душі  моїй  сумній
торує  стежку  промінь  потепління.

Бо  вже  навпроти  -  очі  і  душа,
і  дихання  чиєсь,  безмежно  рідне.
І  хоч  іще  торочиться  межа,
та  я  з  межею  тою  спрагло  згідна,

Бо  світло  бачу  десь  удалині,
котре  щодня  стає  все  ближче  й  ближче.
І  хай  довкруж  горять  іще  вогні,
і  вітер  про  своє  безжальне  свище,

Самотності  жаринки  десь  убік
відсовую  холодними  руками.
Ще  трошки  -  і  подіє  врешті  лік,
і  збудуся  цієї  злої  карми.

19.06.20  р.

*вулики,  жарини  (діал.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2020

Прощальнолипневе

Вже  і  липня  ну  хіба  пів  пушки.
Липи  відцвіли  давним-давно.
Мерехтять  на  сонці  дивомушки,
наче  у  небаченім  кіно.

І  злітають  з  неба  серед  ночі
в  тайнім  вальсі  зорі  золоті
там,  де  сни  липневі  -  ті  ще  зодчі  -
виплітають  сіті  непрості.

І  душа  твоя,  мов  жвава  ласка,
в  косах  віднаходить  білий  цвіт.
І  з  лиця  спадає  темна  маска  -
просить  подих  щедро  на  політ

В  ці  останні  крихти  диволипня,
що  зібрався  у  чергову  путь.
Павутинка,  наче  спогад,  липне
до  зап'ястя,  просить:  не  забудь...

29.07.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884334
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2020

Вечірній дощ

Місяць  упо́вні,  ми  під  дощем.
Траскає  літо  на  ноги.
Пахощі  гостро,  хочеться  ще  
дихати  аж  до  знемоги.

Змокли  коліна  -  смішно  хіба.
Бісики  душу  лоскочуть.
Неба  вечірня  мокра  габа
настрою  лиє  охоче.

А  надовкруж  пацьорки́  калабань
змушують  жваво  до  танцю.
Літа  волога  розніжена  длань
гладить  краплинками  пальці.

І  забуваю  в  цю  мить  про  печаль
і  місяці  зневіряння.
Лиш  парасольку  горну  до  плеча
в  дощико-літо-пірнанні.

Поряд  із  рідним  так  хочеться  ще
дихати  аж  до  знемоги!
Місяць  уповні.  І  ми  під  дощем.
Траскає  літо  на  ноги.

2.07.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883625
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2020

Як хочу відпустити цю пітьму!

Як  хочу  відпустити  цю  пітьму!
Як  розтискаю  пальці  і  надії.
Але  ніяк  не  можу,  не  дійму  -
чомусь  це  нетримання  ще  не  діє...

Чомусь  усе  ще  вперто  і  навзнак
шнурує  темінь  щось  туге  у  грудях,
а  я  впиратись  півлихий  мастак,
коли  утому  від  знесили  нудить.  

Ну,  йди  пітьмо,  іди  собі,  іди!
Туди,  де  ліс  і  гойні  громовиці,
де  мох  росте  і  не  ростуть  гриби,
де  гостро  колють  камінь  чорні  спиці.

Зречись  мене,  як  я  від  тебе  б'юсь!
Відчуй:  уже  наситилась  доволі.
І  хай  нарешті  в  легкість  переллюсь
пелюстками  надії  і  любові.

6.07.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882165
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2020

Світлій пам'яті В. Назарука

Життя  таке  -  що  глип  й  нема,
відкрились  двері  і  закрились,
востаннє  опаливши  крила,
що  підіймали  дух  зі  дна.

Що  надихали:  далі-далі
летіти,  бігти,  просто  йти...
Зосталися  одні  листи,
як  озолочені  скрижалі.

На  них  -  любов,  у  них  -  політ,
у  них  -  всевольна  віра  в  добре.
Шкода,  бо  залишилось  в  торбі
таких  ще  вартних,  світлих  літ!

О,  як  шкода,  о,  як  пече!
Не  віриться,  що  вже  немає...
Та  небо  небосил  безкрає,
а  тільки  схилене  плече.  

Життя  таке  -  що  мить  і  все.
І,  попри  всі  надії  й  плани,
лиш  пам'ять,  пам'ять  не  розтане,
нам  світлий  обрис  донесе.

4.07.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2020

Хочу в гори

Хочу  в  гори,  де  співає  день,
бо  встає  з  пташками  рано-рано.
Чути  багну  тих  лунких  пісень,
у  красу  первинну  пишно  вбрану.

Хочу  в  росах  ранішніх,  святих
викупати  душу  несміливу
і  позбутися  нарешті  лих,
що  рихтують  вперто  чорну  зливу.

Хочу  впасти  в  лагідну  траву
і  вдихнути  на  усенькі  груди
істину  прекрасну:  я  живу!
І  відчути:  так  воно  і  буде!

Гори  мені  моляться  про  те,
аби  чорне  врешті  відступило,
де  зело  ще  в'юниться,  росте
і  вливає  в  серце  дужу  силу.

І  співають  голосно  пташки,
так  раненько,  ще  й  зоря  не  спала,
аби  світло  обійшло  думки
і  докупки  склеїло  дзеркала

Ті,  що  била  непроглядна  тьма,
розтоптавши  першу  свіжу  зелень,
як  на  двір  просилася  весна,
як  весна  просилася  до  мене.

Але  доста,  нині  хочу  гір,
тих  чудесних,  до  безмежжя  рідних,
де  стежки  і  люди  дорогі,
де  з  душі  вступаються  всі  біди.

Де  співає  лунко  кожний  день,
бо  встає  з  пташками  рано-рано.
Чути  багну  тих  святих  пісень,
У  красу  первинну  пишно  вбрану.

10.06.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881423
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2020

Червень догорає в полуницях

Червень  догорає  в  полуницях.
Черешневі  лупають  громи.
Ще  не  раз  мені  цей  час  присниться
і  розсипле  муку  під  грудьми.

Ще  не  раз  червоні  краплі  граду
шарпонуть  невинний  зовсім  лист,
збивши  цю  симфонію  із  ладу,
що  долає  болю  хижий  свист.

Але  час  іде,  за  часом  -  влада.
Тільки  слід  яскравий  полуниць,
наче  перезріла  променада,
що  струсила  не  одного  ниць

З-поміж  хмар,  де  шу́гають  лелеки,
де  веселки  клепчуть  на  врожай.
Хто  попався  в  сіті  ці,  нелегко
відділити  світ  і  неба  край.

Та  на  все,  на  все  Господня  воля  -
заточитись,  впасти  і  зійти...
Догорає  червень  серед  поля,
дотлівають  всі  його  мости.

30.06.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881283
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2020

У кожного війни свої

У  кожного  війни  свої,
атаки  свої  й  оборони.
І  кожен  гарує  бої,
збираючи  стріли  й  патрони.

Аби  відбиватись,  як  слід,
щоб  вижити  й  жити  -  не  йнакше,
утримавшись  в  тому  сідлі,
що  в  Бога  призначене,  наше.

Хоч  вічність  не  тут,  а  десь  там,
хоч  тут  все  миттєве  й  натрошки,
щось  вічне  умить  вироста
з  простої,  дрібної  волошки.

Прекрасне  щось  рине  у  світ
із  дзьобика  ранньої  пташки.
Й  так  хочеться  лагідних  літ
щоб  Небо  налило  до  чашки

Розбитого  часом  життя,
де  біль,  і  падіння,  й  поразка.
Де  кожен  з  нас,  ніби  дитя,  
чекає,  що  трапиться  казка.

Натомість  гарує  бої,
збирає  колючі  патрони,
бо  в  кожного  війни  свої
до  скону.

8.06.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2020

На мені - не мої гріхи

На  мені  -  не  мої  гріхи,  
на  мені  -  не  моя  покута,
але  мушу  її  я  збути,
щоб  не  булося  більш  ніким.

Я  не  скаржуся,  це  -  не  це.
Це  слова,  що  бажають  слуху.
Це  душа,  що  жадає  духу,
аби  вмити  своє  лице.

Щоб  відмити  оте  "колись",
ще  до  мене  і  вже  зі  мною,
хоч  офіронькою  німою,
аби  в  прийми  прийняла  вись.

Аби  видихнув  жало  час
і  не  багнув  когось  карати,
й  не  жадо́бився  ще  доплати,
простягаючи  знов  меча.

Щоб  Господь  відпустив  усім
і  приховане,  й  не  вчає́не.
Хай  цей  біль,  що  паде  на  мене,  
вже  на  все  омине  мій  дім.

Хай  покута  оця  земна
стане  відпустом  за  безстежжя
кожній  стежці,  що  збила  межі,
і  сягнула  самого  дна.

На  мені  -  не  мої  гріхи,
але  я  їх  приймаю  нині,
п'ю  питва  ці  гіркі,  полинні,
не  пилось  лиш  би  вже  ніким!

20.06.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880863
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2020

Їхні руки, як у Христа

[i]Медикам,  які  боряться  
за  здоров'я  і  життя  
хворих  на  коронавірус
[/i]
Їхні  руки,  як  у  Христа,
коли  мором  кишить  повсюди,
вони  чорні-пречорні  груди
із  нового  ведуть  листа.

Вони  набіло  пишуть  слово,
що  зціляє  і  каже  йти
до  намоленої  мети,
до  надії  і  до  любові.

Хто  спізнав  доторк  їхніх  рук
в  дні  оці,  що  горять  вогненно,
будуть  вдячні  їм  достеменно
і  подяку  нести  вгору,

Там,  де  чують  і  помагають,
там,  де  янгольський  білий  сонм
лікував  не  один  не  сон
над  пекучим,  згорілим  краєм.

Що  торкався  весь  час  до  них,
направляючи,  і  щомиті
опускаючи  з  неба  ниті,
щоб  зрятовувати  від  лих.

Де  з  неписаного  листа
вони  дихати  учать  груди...
Їхні  руки,  як  у  Христа,
поки  мором  кишить  повсюди.

1.06.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2020

***Чекання довге, ніби ніч…

***
Чекання  довге,  ніби  ніч,  
коли  до  немочі  не  спиться.
Цей  довгий  спіч,  нестерпний  спіч!
Ці  голки  і  гострючі  спиці!

Утомі  вже  нема  числа,
вимірювань  нема  безсиллю.
Де  б  мало  бути  два  крила
гаптує  день  шляхи  безкриллю.

І  пише  хтось:  на  жаль,  на  жаль...
І  стогне  хтось:  уже  не  можу!
І  скрізь  межа,  і  скрізь  межа...
А  круг  квітують  пишно  рожі.

А  круг  життя  і  піснеспів.
І  ще  -  збайдужена  невіра,
що  звір  поміж  людей  забрів,
що  глибшає  недуги  прірва,

Рихтуючи  сто  тисяч  жал
у  спраглі  дихання  легені,
де  скрізь  межа,  де  скрізь  межа
і  муки  виспрагло-шалені.

19.06.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2020

На стопі

Океани  квітів  і  мелодій...
Океани  руху  і  життя...
Ну  а  ти  іще  на  стопі  й  годі
підійти  впритул  до  вороття,

Що  дарує  вдих  на  повні  груди
й  поза  плечі  торгає  весь  біль.
Мимо  пролітають  люди,  люди...
Ну  а  ти  повзеш  отак  собі,

Наче  земноводна  черепаха:
крок  за  кроком  через  біль  і  страх.
І  душа  твоя  -  підбита  птаха
в  Янгола  сумного  на  руках,

Що  так  само  вже  втомився,  суне
по  вогнем  обпеченій  землі.
Звідусіль  клаксонове  відлуння  -
не  букет,  а  ціла  заметіль.

Все  єство  нуртує  нетерпінням:
"Скільки  ще?  О,  Боже,  скільки  ще?!"
Надворі́  червневе  потепління
між  громами  й  помежи  дощем.

І  тобі  так  хочеться  щосили
натиснути  врешті-решт  на  газ,
Янголові  розпростерши  крила.
Але  знову,  знову  ще  не  час...

17.06.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2020

По колу…

По  колу,  по  колу,  по  колу...
Цих  кіл  безкінечне  число.
Знов  душечку  змучену  й  кволу
у  межі  до  кіл  завело.

І  як  опиратись  -  не  знати:
вертітись  немає  вже  сил.
Казали,  надія  крилата,
а  то  вже  й  надія  без  крил.

О,  янголе  мій,  озовися!
Чи  може  й  тобі  поміж  кіл
весь  всевіт  уже  закрутивився,
й  усе,  що  ведеться  довкіл?

Утримай  розгублену  душу
між  цих  крутежів  гомінких.
Я  мушу,  я  мушу,  я  мушу!...
Толочать  настирні  думки.

Допоки  терпіння  по  колу
терзає  безжально  усе
цю  душечку  бідну  і  кволу,
що  пригорщу  світла  несе.

15.06.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2020

Ця розлука

Ця  розлука  нестерпна,  любий!
Ця  розлука,  як  темна  ніч,
у  лещата  стискає  груди,
притуляє  сльозу  до  віч.

Заклинає  і  проклинає.
Скільки  можна  вже  самоти?
Ніби  й  далі  уже  від  краю,
а  до  тебе  ще  не  дійти.

Не  торкнутись  руки,  о  Боже,
скільки  болю  іще  й  в  цьому!
Вже  не  можу,  не  мож,  не  можу!..
Але  скаржитися  кому?..

Бог  рятує  -  велика  дяка.
Тільки  шлях  надто  довгий  цей.
Застигає  довкола  мряка
і  не  визріти  панацей.

І  не  взріти  країв,  до  дітька!
День  за  днем  неустанна  тінь...
Тільки  зустрічей  теплих  кілька
ще  зрятовують  від  терпінь.

Ця  розлука  занадто  довга  -
третій  місяць  горять  сліди,
де  роз'ятрилася  дорога
небезпечного  "відійди!".

Але  вірю,  уперто  вірю  -
ще  краплинка  і  стріча  жде,
і  на  нашім  сумнім  подвір'ю
жовтий  соняшник  розцвіте.

І  зустрінуться  врешті  руки...
Бачить  Бог,  знаю,  бачить  Бог,
що  жорстокішої  розлуки
не  було  ще  для  нас  обох!

10.06.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879335
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2020

***Хтось мені шепоче…

***
Хтось  мені  шепоче:  "Відвернись...".
"Не  здавайся!"  -  хтось  мене  штовхає.
Дощ  паде  -  то  плаче  літня  вись
над  відквітлим,  повесняним  раєм.

Червень  зимний,  хоч  його  пора
мала  б  сонце  вилити  на  землю.
Дійсність  і  не  дійсність,  наче  гра  -
поза  стіни,  під  саміську  стелю.

Хто  його  придумав,  вірус  цей,
аби  він  точив  щодня  легені,
болем  обтираючи  лице,
попелом  обпалюючи  жмені?

Хто  його  розсіяв  між  людей,
аби  спокій  снився  тільки  тихим?
Червень  притуляє  до  дверей,
як  і  квітень,  як  і  травень,  лихо...

"Відвернися"  -  каже  хтось  в  ці  дні.
"Не  здавайся!"  -  хтось  штовхає  в  плечі.
А  мені,  що  хочеться  мені?
Втечі,  певно,  від  усього  втечі.

4.06.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879240
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2020

Все буде добре

"Все  буде  добре"  -  нині  це,  як  мантра
спасенна  і  нестямна  до  межі!
Надій  огром  розсипано  на  завтра,
де  хтось  малює  сірі  вітражі.

Защораз  сірі,  хоч  довкола  колір
і  баночок  із  фарбами  без  мір.
І  прагне  серце  врешті  волі,  волі!
Аби  штрихи  покласти  на  папір,

Такі  штрихи,  де  ані  грама  смутку,
де  ані  краплі  сумніву,  ні-ні!
Де,  я  тебе,  тримаючи  за  руку,
із  усмішкою  йду  в  прийдешні  дні.

Де  поцілунків  шал  і  море  квітів,
де  кожна  бризка  фарби  -  позитив.
О,  мій  холодний,  сірий-сірий  світе,
невже  не  натомився  врешті  й  ти

Уперто  малювати  щось  на  завтра
понуре,  невесняне,  неясне́?
"Все  буде  добре"  -  відповідь,  як  мантра,
що  гріє  і  осилює  мене...

4.06.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879023
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2020

***Цей день такий понурий, а мені…

***
Цей  день  такий  понурий,  а  мені
все  хочеться  ромашковому  полю
вклонитись  і  пробігтись,  ніби  в  сні,
нарешті  збувшись  в'їдливого  болю.

Я  б  не  зірвала  жодної  з  квіток,
а  поруч  прилягла  б  до  них  у  трави,
аби  позбутись  всіх  жаских  думок
і  всіх  страхів  загрозливої  лави.

Я  б  цілувала  ніжні  пелюстки,
кожненьку,  де  душа  сягла  б  і  око,
й  уява  малювала  би  стежки
щасливі  і  усміхнені,  нівроку.

Мені  втекти  б  від  цих  негожих  днів,
віддатися  ромашковому  полю,
де  ще  усе  вклоняється  весні
й  немає  місця  для  гіркого  болю.

6.06.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2020

Не сумуй, коханий

Не  сумуй,  коханий,  ця  гроза  мине,
і  засяє  сонечко  ласкаве,
міцно  обійму  тебе,  а  ти  мене,
вип'єм  знову  разом  запашної  кави.

А  відтак  з'їмо  солодких  полуниць
і  на  серці  стане  світло-світло.
І  впаде  негода  сіра  врешті  ниць  -
зрештою  навколо  грає  гоже  літо!  

Зрештою  навколо  цвіту  шал  палкий
і  пташки  співають  лунко-лунко.
Буде  добре  все,  я  знаю,  все  таки!
Тож  відкинь  від  себе  невеселу  думку.

Сум  відкинь  увесь,  бо  ця  гроза  на  час,
може,  й  довший,  ніж  би  нам  бажалось.
Жде  попе́ред  ще  погожий  липень  нас
і  хвилин  яскравих,  впевнена,  немало.

4.06.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878733
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2020

Ранок пахне м'ятою і хлібом

Ранок  пахне  м'ятою  і  хлібом.
І  самотністю  до  сьомого  числа...
Все  довкруг  якесь  несправжнє,  ніби
й  вишня  за  вікном  ще  не  цвіла,

Й  не  губила  цвіт  так  окаянно
на  бруківку,  мокру  від  дощу...
О,  почути  б  спрагле  знов:  "Кохана,
ні  на  мить  тебе  не  відпущу!".

Але  дощ  притишує  уяву.
Догорає  десь  на  сході  ніч.
Для  коханого  зварити  б  врешті  каву
і  прогнати  всі  негоди  з  дому  пріч.

І  позбутися  цього  жаского  "ніби",
і  надпити  рідного  тепла...
Пахне  ранок  м'ятою  і  хлібом.
І  самотністю  до  сьомого  числа...

3.06.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878557
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2020

Не тестуй мою душу білу

Не  тестуй  мою  душу  білу
ветхим  тестом  на  чорноту,  
я  противлюся  неуміло
й  відкидаю  жагу  оту,

Що  жадає  скрутити  руки
позад  змученої  спини́.
Якби  вміла,  втекла  б  від  муки
і  ніхто  б  мене  не  спинив.

Але  нині  усюди  чорно,
навіть  білий-пребілий  цвіт
знепритомнив  весняне  лоно,
знепритомнив  усенький  світ.

І  не  зміряєш  болю  тестом,
навіть  тим,  що  на  негатив...
І  заходиться  день  протестом,
і  заходишся  болем  ти.

Бо  немає  кутів  спасенних,
бездоріжжя  і  суєта.
І  поколені  страхом  вени,
і  молитва  свята-свята  -

Все,  що  нині  рятує  душі
від  закритих  дверей  у  ніч.
Я  ж  іду,  я  ж  іду,  бо  мушу,
хоч  звисає  біда  із  пліч.

Й  накрапає  на  ветхі  тести
там,  де  правда  бува  напів,
там,  де  біль  свої  кола  креслить
і  не  хоче  нічийних  слів.

Не  тестуй  мою  душу  білу
на  затлумлену  чорноту,
я  противлюся  неуміло,
але  йду,  все  одно  іду...

1.06.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878401
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2020

Розриваю петлю на шиї…

***
Розриваю  петлю  на  шиї...
Хтось  триклятий  пустив  між  люд
цю  біду,  що  вовчиськом  виє
і  волочить  журу  зусюд.

Роздираю  стражденні  пута,
вириваючись  із  лабет,
що  єство,  як  шматину  крутять,
геть  вимотуючи  тебе.

Продираюся  знов  до  світла
поміж  ґрати  німотних  стін.
Завтра  літо,  о,  Боже,  літо!
Час  тепла  і  на  краще  змін...

Хочу  вірити,  хочу  знати,
хочу  битися  до  кінця,
аби  ці  сточортілі  лати
спали  з  серця,  з  думок,  з  лиця!

Прориваюся    спрагло  волі
від  розхристаних  ланцюгів.
І  хоч  рухи  ще  кволі-кволі,
обпікає  по  шкірі  гнів.

Бо  триклятий  хтось  душу  виїв,
бо  пустив  цю  біду  на  люд,
що  і  досі  вовчиськом  виє
і  волочить  журу  зусюд.

31.05  20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2020

Весно, прощай!

Весно,  прощай...  Ми  так  і  не  зустрілись  -
Ти  відцвіла,  а  я  у  боротьбі
грудьми  ловила  гострі  чорні  стріли,
призначені,  розмаєній,  тобі.

Мені  шкода,  що  яблуні  і  вишні  
так  непомітно  обтрусили  цвіт.
У  сірій  тиші,  обгорілій  тиші
ламає  стріли  болю  всенький  світ...

Весно,  прощай,  моя  прекрасна  панно!
Душа  сльозу  ховає  в  рукаві.
Ми  не  зустрілись,  люба,  окаянно,  -
підступні  тіні  всюди,  "се  ля  ві".

Та  я  Тебе  ніколи  не  забуду,
той  віхоть  неба  чистого  вгорі,
коли  лежала,  заціпивши  зуби,
і  підіймала  чорні  тягарі.

Я  не  забуду  вишню  біло  вбрану,
котра  щодня  тулилась  до  вікна,
і  яблуньку  сусідову  прегарну,
й  бузку  галузку,  що  уже  нема.

Весно,  прощай,  моя  любове  щира!
Моя  поро  з  усіх  у  році  най!
Іди  в  минуле  з  невідбулим  миром
й  молись  десь  там,  й  мене  не  забувай.

Бо  ми  цейріч  отак  і  не  зустрілись,
хіба  хапцем,  на  кінчиках  надій,
де  танцювали  танго  чорні  стріли
і  диктували  ритм  колючий  свій...

30.05.20  р.

Фото  власне

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878083
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2020

Лиш небо це знає

Лиш  небо  це  сіре,  затягнене  хмарами,
знає  чому  випадають  дощі
над  чорними  нивами  й  білими  храмами,
в  пащеку  бездушшя  й  в  долоні  душі.

На  свіжі  суцвіття  невинні,  неторкані,
й  на  темне  патиччя,  що  варте  вогню...
Це  небо,  в  хустки  нестрокаті  замотане,
все  знає,  та  тільки  відмовчує  дню

Питання  усі  -  і  змістовні,  й  надщерблені,
всі  крики  блаженні,  блаженні  і  ні.
І  ми  залишаємось  громовідведені
десь  тут  унизу,  на  саміському  дні

З  очима  всебіч,  із  серцями  лякливими:
не  знати  і  йти  -  не  прокляття,  й  не  сон,
де  пахне  непрощенням,  вітром  і  зливами,
і  хлібом  черствим,  і  прогірклим  вином.

Лиш  небо  це  сіре,  затягнене  хмарами,
знає  чому  гіркота  на  душі.
Бо  навіть  над  храмами,  навіть  над  храмами
падають  чорні-пречорні  дощі...

24.05.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877927
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2020

Коли дні безкінечністю повняться…

Коли  дні  безкінечністю  повняться,
коли  ти  забуваєш  про  те,
що  метелик  за  промені  ловиться
і  що  віра  з  листочка  росте...

Коли  серце  бубнявіє  мукою  -
безкінечна  рутина  бруньчань,  -
оживляєшся  тихими  звуками
молитов  чистослівних  ячань.

Оживляєшся  білими  вікнами,
що  притягують  небо  до  стін,
і  думками  гаруєш  незвиклими
з  понівечених  болем  колін.

Й  намагаєшся  геть  не  осліпнути,
поки  жала  і  в  груди,  і  в  ум.
І  не  звикнути,  Боже,  не  звикнути,
не  всотатись  розпукою  лун!

Не  забути  про  сонячні  промені
і  про  спраглих  метеликів  спів,  
про  листочки,  що  прагнуть  долонями
загої́ти  цю  вервицю  днів...

22.05.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2020

Прости мені, Боже…

Прости  мені,  Боже,  ці  зливи  і  віхоли,
прости  малодушшя  і  чорну  пітьму...
Паює  життя  не  паями,  а  віхами
і  з  рук  не  кладе  болемовну  сурму.

І  б'є  батогами  навскіс,  не  пантруючи,
де  рана  вчорашня  ще  свіжо  пече.
І  серце  голосить,  над  болем  гаруючи,
і  зойком  бинтує  побите  плече.

Так  важко,  мій  Боже,  так  важко  й  виснажливо,
аж  губи  німіють  і  сліпне  душа...
Прости  мені  думку  оцю  нерозважливу,
що  стогне  й  не  бачить,  де  муки  межа.

Прости  мені,  Боже,  цю  вирву  нестерплену,
ці  смерчі  розбурхані  й  грози,  прости!
Бо  треба  іти  -  доти  йти,  поки  велено,
і  все,  що  написано,  гідно  нести.

І  рук  не  спускати,  й  негоди  не  сіяти,
не  краяти  серця  на  чорні  громи.
Хай  болю  не  зміряти,  болю  не  зміряти
промоклими  наскрізь  від  муки  грудьми!..

Прости  мені,  Боже,  ці  зливи  і  віхоли  -
то  все  малодушшя  і  слабкість  думок.
Паює  життя  не  паями,  а  віхами  
кожнісіньку  мить  і  кожнісінький  крок...

24.05.20  р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2020

У цих коридорах…

У  цих  коридорах  блукає  пітьма,
хоч  біло  убрана  і  дихає  біло.
Надіям  від  неї  спасіння  нема  -
уже  не  одна  десь  отут  посивіла.
Коліна  до  ранку  збиваючи  в  кров
об  жовте  причастя  надщерблених  сходів
на  сході  відчайних  гучних  молитов,
де  сльози  і  зойки  не  стримаєш  годі.
На  стінах  зелених  -  колючі  думки...
На  кварцових  лямпах  -  жура  бездиханна..  
Безруччя...  Немає,  немає  руки,
аби  обірвала  гірке  окаяння
у  цих  коридорах  цієї  пітьми,
що  біло  убрана  і  дихає  біло,
вдаряючись  боляче  в  небо  грудьми,  
у  небо,  що  всоте  уже  посивіло...

15.05.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2020

Дихання

Я  хочу  жити,  бо  весна  і  цвіт,
бо  рідні  люди  і  краси  -  без  міри...
Бо  в  серці  палко  пломеніє  міт
єдинигого  рятунку  -  світло  віри.

І  все,  що  "до",  і  все,  що  вже  відтак,
вбирає  зовсім  інший  смак  і  колір.
Життя  -  політ,  а  подих  твій  -  літак,
котрий  дає  пізнати  небо  волі.

Та  ти  не  чуєш  цих  всесильних  крил,
допоки  смерч  не  здиблює  польоту,
збиваючи  твої  легені  з  сил,
паюючи  на  біль  кожненьку  йоту.

І  лиш  тоді  ти  бачиш  суть  і  сенс
у  надпростому,  Боже,  надпростому.
І  що  там  страх,  і  що  там,  біль  і  стрес,  
коли  вертаєш  змучений  додому.

Коли  вдихаєш  вишні  білий  цвіт,
ще  за  вікном,  але  такий  прекрасний.
І  розумієш  -  дихання  політ,
направду,  це  найбільше  щастя,  власне...

22.04.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873023
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2020

Коронована весна

Весна  цьогоріч  у  короні,
та  не  квітучій,  а  жаскій.
Не  тихнуть  дзвони  похоронні
і  з  кожним  днем  жорсткіший  стрій
стає  за  межами  кордонів
когось  і  певності  себе.
І  плаче  голуб  на  амвоні,
і  плаче  небо  голубе...
Бо  влаштували  ще  із  січня
яскарві  зорі  зорепад:
ні  обраних,  ні  пересічних  -  
на  всіх  один  єдиний  лад,
що  кромсає  і  спопеляє,
що  обтинає  грізно  путь.
І  кожен  подих  десь  над  краєм,
де  сотні  й  тисячі  падуть.
І  прикро  цій  весні  направду
(до  інших  знаджена  корон),
розтаює  свою  принаду
і  сходить  траурно  на  трон.
І  перед  Богом  б'є  поклони,
благаючи  всесильних  чуд  -
аби  позбувся  від  корони
цей,  спраглий  квіту,  світ  і  люд.

24.03.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869303
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2020

Ще мить…

Такий  дивовижний  світ,
такі  неповторні  люди.
Розпукує  перший  цвіт
весні  молоденькій  груди.
Набруньчує  все  єство,
вигулькує  у  зіницях.
Стає  яскравіш  крило
у  заспаної  синиці.
Поважних  садів  хустки
жадають  причастя  квіту.
І  всі  неясні  думки
роздмухує  всебіч  вітер.
Щоб  небо  було  таке
безмежно  собі  пречисте
і  сонце  згори  ярке
розпорскувало  намисто.
На  шиї  прекрасних  панн,
на  перших  світань  листочки,
на  перший  квітучий  лан,
на  спаглі  тепла  струмочки,
на  цей  дивовижний  світ,
на  клопоти  всі  щоденні...
Ще  мить  -  і  посипле  цвіт
до  кожного  серця  в  жмені.

2.03.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868793
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2020

Шість років війні

Шість  років  змагаємо  йти  до  свободи,
шукаючи  згасле  відлуння  себе.
І  б'ють  нам  у  спину  чужинські  заброди,
і  ворог  під  себе  землицю  гребе.

І  сходять  хрестами  поля  неозорі,
не  світиться  сонце,  могили  димлять.
Сирітки  рахують  на  пальчиках  зорі,
у  серці  здвигаючи  первісну  рать.

Що  вродить  не  нині  ще,  пімше  десь,  завтра.
І  в  далечі  сизі  стріла  полетить.
Бо  вічно  горітиме  спротиву  ватра,
бо  вічно  в'язатиме  з  предками  нить.

І  кровці  червоної  крапелька  кожна
не  висохне  тихо,  не  згасне,  ні-ні!
А  вкаже  що  праведне  є  і  що  ложне
у  цій  безкінечній,  жорстокій  війні.

А  ми,  ті,  що  дихають  нині  вразливо,
що  моляться  голосно  в  Божих  церквах  -
збираймо  із  пам'яті  журної  силу,
на  скореність  ситу  не  зраджуймо  шлях

Цей  довгий,  гіркий  і  до  болю  кривавий!
Бо  ми  лиш  почали  іти,  а  ще  йти...
До  крику  впиваються  в  душі,  як  жала,
могили  свіженькі  й  вологі  хрести...

Шість  років  війні,  і  ще  бозна  на  скільки
затягнеться  небо  в  черлений  туман...
Та  хай  буде  віра  й  надія  за  ліки,
що  ворога  знищити  суджено  нам!

20.02.20  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865741
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 23.02.2020

Останній крок

Останній  крок  -  це  зовсім  не  кінець,
останній  крок  -  це  зародок  на  перший,
коли  ще  є  можливість  у  сердець  
дізнатись  правду  хто  й  по  чому  бреше.

І  то,  повір,  не  темний  сатана,
збиває  знов  наснагу  з  пантелику.
Це  просто  душу,  що  пішла  до  дна,
рятує  янгол  наболілим  криком.

Це  просто  день,  що  вечора  дійшов,
до  ран  гарячих  прикладає  ліки,
аби  змогти  зібрати  завтра  знов
усі  вітри  докупи  й  дужі  ріки.

Щоб  за  дверима,  що  ведуть  убік
від  чорних  ям  і  вигуслих  туманів,
стояти  рівно  вчився  чоловік,
а  не  топтавсь  на  місці  окаянно.  

Тому  останній  крок  -  це  перший  згук,
що  все  гаразд  і  все  насправді  добре.
Життя  надію  суне  знов  до  рук
і  колоски  розвеснені  до  торби.

31.10.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861250
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 14.01.2020

Скільки безкінечних відмовлянь…

***
Скільки  безкінечних  відмовлянь...
Скільки  некінечних  бутафорій...
Хтось  жадає  миру  в  ріках  крові.
Хтось  іще  шепоче  тихо:  встань.

Під  хрестом  зібралися  сичі.
Не  сичать,  а  двигають  недвижне.
Білий  пес  криваву  рану  лиже,
поки  хтось  минає,  як  ні  в  чім.

Й  що  з  того,  що  очі  не  сліпі?
Що  з  того,  що  стражі  язикаті?
Як  нема  кому  і  що  сказати,
поки  витліває  світу  пів.

Поки  взявши  скрипочку  до  рук
блазень  усвідомленням  жонглює.
Хтось  говорить  ще  і  хтось  не  чує,
на  дрібне  лушпиння  ріже  звук.

На  дрібне  відлуння  чавить  лють...
Бідні  тіні,  вже  невидні  тіні,
поховавши  всі  ножі  у  сіні,
ланцюги  під  стінами  кують.

Безкінечні  довгі  ланцюги
некінечних  згубних  бутаворій...
Хтось  іще  жадає  миру  з  крові...
Хтось  рахує  мертві  береги...

20.12.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858632
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 20.12.2019

На межі півправд

Мамо!  І  гасне  крик.  В  серці  моєму  пломінь.  
Ми  на  межі  світів.  Ми  на  межі  неправд.
Я  б  відпустила  час,  той,  що  лежить  у  схроні.
Я  б  відпустила  все.  Тільки,  боюсь,  не  варт.

Іншого  не  дано.  Іншого  вже  не  буде.
Чорне,  як  ніч,  довкруг  збіглося  вороння.
Можна  забути  все.  Болі  і  пересуди.
Можна  почати  все  з  нинішнього  лиш  дня.

Але  душа,  вона,  вимовить:  брешеш!  Брешеш!  
Поки  тече  ріка,  поки  ідуть  сніги.
Скільки  б  не  лікував,  марно,  не  буде  легше.
Поки  у  будяках  вирви  та  береги.

Поки  останнє  "ні"  схоже  ні  білу  кому.
Поки  наївне  "все"  бавиться  у  дощах.
Звісно,  я  промовчу  і  не  скажу  нікому.
Тільки  палатиме  й  корчитисьме  душа.

Тільки  оця  гірка  пам'ять,  як  чорна  сутінь.
Ледве  відчутний  шурх.  Перша  з  невільних  вад.
Мамо!    І  гасне  крик.  Мусимо  ще  побути.
Тут,  на  межі  світів.  Тут,  на  межі  півправд.

30.10.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857123
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.12.2019

Осінь дораховує години (2)

Осінь  дораховує  години.
Хмари  серед  неба,  як  вовки.
Хочеться  закутати  в  перини
всі  свої  нерадісні  думки.

Хочеться  пробитись  крізь  тумани,
що  повзуть  уперто  день  за  днем,
поки  ще  мантрує  понад  нами
осінь  відривним  календарем.  

Поки  ще  сніги  не  мають  права
груднем  обігнати  листопад,
і  в  садку  самотньо  мерзне  лава,
й  ти  собі  даєш  нелегко  лад.

Під  відчайний  шепіт,  що  стихає,
мить  за  миттю  скорено  щораз.
Осінь  добігає  знову  краю.
Осінь  відрікається  від  нас...

26.12.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856460
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2019

Осінь дораховує години (1)

Осінь  дораховує  години.
Хмари  серед  неба,  як  вовки.
Господи,  яке  все  швидкоплинне!
Наче  торк  холодної  руки...

Змерзле  сонце  відлетіло  в  ирій.
А  на  серці  ще  бринить  струна.
Надостаннє  листя,  наче  гирі.
За  спиною  дихає  зима.

На  вершинах  -  білі  покривала.
Серед  міста  -  сирість  і  бетон.
І  тепла  завжди  чомусь  так    мало...
Не  чекати  снігу  -  моветон.

Не  жадати  спокою  -  безглуздя.
Порожніє  виспраглий  вівтар.
Опускає  голови  галуззя.
Тне  чоло  застуда  й  перший  жар.

Поки  докуйовдить  вітер  днину.
На  деревах  -  чорні  кістяки.
Осінь  дораховує  години.
Хмари  серед  неба,  як  вовки.

11.11.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856304
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2019

На цвинтарі падолист

На  цвинтарі  падолист.  Хрести  опустили  плечі.
Могилки  у  ряд,  у  ряд  -  рівнесенько,  як  одна.
Навідається  сюди  хтось  тихо  собі  над  вечір
і  стане  чиясь  могилка  весела,  а  не  сумна.

І  хай  собі  падолист.  І  хай  собі  дощ  холодний.
Здається  і  восени  розрадить  надію  цвіт,
коли  вознесе  увись  молитва  свої  долоні,
то  стане  стрункішим  хрест  і  навіть  важкий  граніт.

Бо  добре  тоді  душі,  котра  відлетіла  в  ирій,
як  пам'ять  чиясь  її  подовжить  земне  життя.
Спадають  з  плечей  хрестів  чорнезні,  як  відчай  гирі,
коли  несемо  до  них  любов  і  незабуття.  

На  цинтарі  палодист...

11.11.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854351
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2019

***Навій мені у душу білих снів…

***
Навій  мені  у  душу  білих  снів  -
таких  легких  і  зовсім  невагомих,
як  білий  цвіт  черешні  навесні,
як  хвилі  голубі  морів  бездонних.

Нехай  пливу,  нехай  собі  пливу,
мов  шаль  тонка,  загублена  світами.
Хай  буде  все  у  сні,  мов  наяву,
але  зодіте  лиш  у  світлі  гами.

Бо  так  багато  в  серці  різних  драм,
далеко  нелегких  і  непрозорих,
що  хочеться  не  тут  побути,  там,
де  сни  і  ніч,  де  неба  вись  і  зорі.

Такі  тендітні  і  такі  ясні,
такі  далекі  і  такі  прекрасні.
Навій  мені  отих  щасливих  снів,
де  серце  не  печалиться  й  не  гасне.

Де  подих  не  спиняється  на  раз,
коли  розпука  стукає  до  хати,
де  все  гаразд,  де  все  завжди  гаразд,
де  мріється  і  хочеться  літати.

Немов  пташкам  отим,  що  навесні,
купаються  у  небесах  бездонних...
Таких  сьогодні  потребую  снів  -
легких-легких  і  зовсім  невагомих...

16.10.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853602
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2019

***Це жовте листя нині не про нас…

***
Це  жовте  листя  нині  не  про  нас...
Ці  листопади  нині  про  минуле  -
як  пам'яті  свіча,  як  парастас
за  тими,  що  були  і  вже  відбу́ли.

За  тими,  що  не  вернуться  сюди.
Але  котрих  потрібно  пам'ятати.
Це  жовте  листя  нині  -  як  сліди.
І  ця  байдужість  -  як  жорстокі  ґрати.

Це  не  про  нас,  це,  звісно,  не  про  нас.
Але  довкола  всі  на  нас  не  схожі.
Гуде  невгамно  ейфорія  трас,
буденну  еру  кваплять  перехожі.

Таке  життя  -  нестримний  біг  і  біг.
Нестача  митей  і  нестача  тиші.
Знов  листопад.  І  знов  не  застеріг  -
можливо,  ці,  що  йдуть,  уже  найліпші.

Можливо,  кращих  не  зітче  весна
ані  з  небес,  ані  з  невічних  генів.
І  кожне  забуття  -  гірка  вина
у  нашій  спорожнілій  марно  жмені.

У  цих  листках,  пожовклих  і  тремких,
котрі  востаннє  кличуть  до  одвіту,
й  летять,  летять  у  засвіт  навіки́
з  байдужої  долоні  цього  світу...

30.10.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853200
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2019

Додому, мамо, хочеться додому…

Високих  нот  змозолений  фальцет
стає  на  пальці  спокою  німому.
Додому,  мамо,  хочеться  додому
втекти  від  цих  шалених  естафет.

Щоб  не  висів  над  душами  батіг,
аби  не  бу́ло  натиску  і  свисту.
Як  файно,  мамо,  осінь  стелить  листом
заплутану  мережечку  доріг.

Як  файно  жовтень  грається  з  гіллям  -
які  пісні,  які  чудні  зигзаги!
Якби  ви  знали,  мамо,  скільки  спраги
в  мені,  а  вгамувать  її  невтям.

Немов  лоша  біжу  через  поля.
Біжу,  біжу,  замилена  й  спітніла.
А  поза  мною,  мамо,  студінь  біла.
І  вже  мені  здається,  це  й  не  я.

А  тінь  якась,  що  загубила  час
в  скаженім  шалі  світового  ритму.
О,  як  же,  мамо,  хочеться  спинити
свій  біг  і  притулитися  до  Вас.

Й  погамувати  цей  нестрим  вітрів,
котрі  із  мене  лущать  сиву  втому.
О,  як  же,  мамо,  хочеться  додому
в  цю  мить,  як  спрагло  хочеться  домів...

21.10.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852790
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.10.2019

***Я в осінь закохалася давно…

***
Я  в  осінь  закохалася  давно,
у  жовтий  лист,  у  стовбури  шерхаві...
В  її  очиська,  щирі  й  нелукаві,
що  дивляться  привітно  крізь  вікно.

В  її  поставу  горду  й  величаву,
котру  не  гне  ні  вітер,  ні  дощі.
До  неї  часто  в  гості  йду  на  каву,
таку  смачну  для  серця  і  душі.

Мене  ця  осінь  якось  полонила,
єдиний  раз  і,  певно,  вже  на  вік.
Щодня  стаю  під  золоті  вітрила
її  натхнення  і  втрачаю  лік

Своїм  думкам  і  смуткам,  і  печалям.
Своїм  невдачам  і  нескорі  чвар.
Й  знаходжу  сили  рухатися  далі,
вбираючи  її  прекрасний  чар.

І  зацвітають  серед  неба  зорі,
і  зацвітають  долі  рукави.
Люблю  цю  осінь  звабою  повторень.
А  ви?

24.10.19  р.

Фото:  Оля  Бірд

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852566
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2019

***О, звісно я сто тисяч неправа…

***
О,  звісно,  я  сто  тисяч  неправа́.
О,  звісно,  ваша  думка  дуже  цінна...
І  падає  не  листя,  а  слова,
де  грає  хвиля  світу  жовтопінна.

Де  осінь  розсипає  бузину,
таку  солодку  і  таку  прогірклу.
А  я  стою  собі  і  не  збагну,
чому  до  гіркоти  ніяк  не  звикну.

Чому  товчу  із  себе  спрагло  трем,
жагу  незборну  щось  перемінити.
Кому  це  треба,  Господи,  чи  тре..?
Вже  поступитися  б  і  просто  жити.

І  не  збирати  в  парку  золотім
сліди  того,  що  вигадала  осінь.
І  не  писати  день  за  днем  о  тім,
як  у  душі  ридає  неба  просинь.

І  не  шукати...  Господи,  прости!
Яка  ж  краса  жовтнева  всюди  -  сила!
Лише  б  завію  слів  перебрести,
не  обламавши  віри  ніжні  крила.

17.10.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852003
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2019

Не озиратися

Давай,  не  озиратися  назад,
і  про  минуле  більш  не  говорити...
Поглянь,  який  чудовий  нині  сад,
як  золото  між  кронами  розлите!

Давай,  підемо  стежкою  у  даль,
туди,  де  сонця  радісні  цикади
нам  подарують  дивну  пастораль
жовтневої  безцінної  принади.

Де  станемо  добрішими  на  раз,
яснішими,  чистішими  душею,
без  тягарів  незмирень  і  образ,
отруєних  байдужістю  й  олжею.

Де  світ  розкаже  нам  про  те,  що  день
насправді  кожний  -  це  початок  дива,
невичутих  учора  откровень,
в  котрих  дзюркоче  щастя  дужа  злива.

Тому,  давай,  візьмемо  інший  лад,
де  кожна  нота  на  добро  відкрита,
й  не  будем  озиратися  назад
і  про  сумне  минуле  говорити.

17.10.19  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851777
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2019

Від нині

Нехай  і  так:  від  нині  -  все  інакше.
Твій  перший  біль  навчив  тебе  іти,
не  важачи  на  сльози,  піт  і  кашель,
не  важачи  на  тіні  і  хрести.

Твоє  мовчання  -  нині  не  безсилля,
твоє  мовчання  нині  -  скеля  дій,
коли  душа  вгору  долає  милі,
коли  гору  долаєш  у  собі.

І  хай  потік  роз'юдженої  хуги
тебе  жадає  вперто  збити  з  ніг,
не  бути  вже  змії  тобі  за  друга,
не  приповзти  підступно  на  поріг.

Бо  з  нині  вже  не  так,  як  було  перше.
Бо  з  нині  тлін  -  це  тлін,  як  не  крути.
І  хай  мара  собі  до  сказу  бреше,
тобі  своє  робити  треба,  треба  йти.

15.10.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851582
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.10.2019

Так швидко листя падає додолу…

***
Так  швидко  листя  падає  додолу,
я  не  встигаю  мовити  "прощай".
Кружляє  осінь  по  тремкому  колу,
вже  половина,  трохи  ще  -  і  край.

Вже  недалеко  та  межа  прозора,
коли  згори,  з  розвітрених  небес
не  листя  буде  сипатись,  а  зорі,
в  дорогу  дальню  кличучи  тебе.

І  на  струні  дзвінкій  заграє  вітер
щось  невідоме  й  знане  водночас.
Ми  -  наче  діти,  мов  наївні  діти,
допоки  осінь  не  підхопить  нас.

Допоки  лист  останній  на  долоні
ще  кольорами  грає  без  межі,
багряна  осінь  обпікає  скроні
і  зашкарублі  кінчики  душі.

15.10.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851475
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2019

Про слова

Багато  слів,  безмежжя  слів  довкола...
Та  чи  усі  слова  вартують  слів?
Навкруг  своєї  тіні  креслю  кола,
аби  ніхто  торкнутись  не  посмів

Душі  слабої,  вмерлої  не  тричі,
а  сотні  раз,  а  може  й  тисячі!
Коли  топтали  яро  на  узбіччі
її  надію  чорні  сівачі.

Але  минає  все,  усе  минає,
невгамний  час  намотує  жалі.
Розхристана  й  непогамовна  зграя
усяких  слів  товчеться  на  плаї

Чужих  життів,  чужих  сердець  невпинно,
жадаючи  відцапати  собі
щось  із  того,  що  бути  не  повинно
ані  у  комусь,  ані  у  тобі.

Тому  малюю  знову  білі  кола
довкола  себе  грубі  і  густі,
аби  недобра  хіть  чужого  слова
не  розпинала  душу  на  хресті!

10.10.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851030
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2019

Не озиратись поки не умію…

Не  озиратись  поки  не  умію.
Дощі  осінні  схлипують  вогнем.
Промокли  наскрізь  люди  і  месії.
Вода  дзюркоче  з  неба  і  з  рамен.

Ти  говорив,  що  так  в  житті  буває.
Хтось  ловить  рибу,  хтось  пече  хліби.
А  хтось  полює  нишком  на  мамаїв
у  нездоланній  тяжі  боротьби.

А  я  дивилась  і  не  розуміла.
Стискала  руки  змерзлі  в  кулаки.
За  нами  розповзалась  вічність  біла.
За  нами  бігли  назирці  вовки.

Коли  до  сонця  линуло  обійстя.
Коли  на  хату  падали  сніги.
Ти  говорив  мені  тоді:  не  бійся
ані  убраних,  ані  гень  нагих.

Чи  я  навчилась  нестраху  і  тиші?  
Можливо,  трохи.  Поки  йдуть  дощі.
Допоки  в  серці  бродять  гулко  вірші
і  десь  покірно  мокнуть  спориші.

Лиш  не  навчилась  ще  не  озиратись
на  злих  вовків  і  на  сліпих  овець,
коли  вбирає  осінь  світ  у  шати
під  стогін  змоклих,  зранених  сердець.

Коли  ніхто  тебе  не  розуміє...
Дощі  осінні  схлипують  вогнем.
Ідуть  у  засвіт  ангели  й  месії.
Вода  дзюркоче  з  їх  святих  рамен.

6.10.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850547
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2019

***О, скільки неосінніх ще дощів…

***
О,  скільки  неосінніх  ще  дощів
палає  шалом  затопити  літо,
старенькі  розгойдати  комиші
і  білий  зойк  розвіяти  за  вітром.

І  по  воді  пустити  дрижаки,
такі  холодні,  наче  згаслі  ночі.
Стиснувши  задубілі  кулаки,
збрехати  нагло  Богови  ув  очі.

О,  скільки  цих  незрілих  ще  юнців,
котрі  в  коралі  убирають  шиї!
А  то  насправді  чорні  камінці,
позбирані  в  глибоких  чорториях.

А  то  насправді  відгомін  жалів,
таких  далеких,  наче  зорепади.
Хтось  каже,  злі,  а  то  не  так,  не  злі,
то  просто  розуміння  пів  непради.

То  просто  небажання  йти  у  даль,
де  шал  дощів  ще  зовсім  неосінніх
розгойдує  за  літом  пастораль,
лишаючи  на  спогад  тільки  тіні.

19.09.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848760
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.09.2019

***Ані слова про чорні джунглі…

***
Ані  слова  про  чорні  джунглі.
Ми  з  тобою  -  на  білій  стежці.
Ми  з  тобою  йдемо  пліч-о-пліч
на  гору,  де  світає  день.
І  розбовтувати  не  треба
осад  той,  на  самому  денці,
бо  сьогодні  нас  біла  панна    
через  ватерку  проведе.

І  очиститься  кожна  думка,
і  чистішою  стане  шкіра,
аж  заграє  на  ній  веселий,
перший  промінь  із-поза  хмар.
І  втамує  скажений  спогад
вбрана  в  небо  погожа  віра,
й  понесе  всі  слова  притихлі,
наче  свічечку  на  вівтар.

Ми  йдемо  із  холодних  джунглів,  
ми  промерзлі  ще,  босі  й  голі,
але  нині  нам  за  рятунок  
лиш  дорога  терниста  ця.
На  горі  там  є  десь  хлібина  
й  пушка  дідової  ще  солі,
і  надії  чарчина  добра
виноградового  вина.

Аби  серце  не  знало  млості,  
аби  розум  зібравсь  на  силі,
бо  згори  добре  видко,  правда,
хто  і  чим  перед  нами  є.
То  хай  Бог  нам  поможе  нині,
подолати  важкі  ці  милі,
де  ще  лускає  блискавиця  
і  безраддя  на  душі  ллє.

25.08.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846563
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.08.2019

Про втомлених…

Таких  жалів,  що  й  Господа  не  видно.
Біди  такої  -  ні  країв,  ні  дна!
І  ждане  диво  не  приходить,  дивно...
По  нервах  б'є  оця  недовійна...

Втомились  бідні,  ті,  що  з  роду,  з  віку
не  чули  куль,  не  відали  смертей,
не  хоронили  в  землю  чоловіка,
сирітством  пригортаючи  дітей.

Бо  їм  "найтяжче",  там  -  у  ресторанах
чи  під  склепінням  кльових  заморІв.
Статистику  обридлу  із  екранів
їм  стерти  конче  треба  до  нулів.

Цілком  затерти  ці  жалі  й  утрати,
біду  чиюсь  -  чиясь,  бо  не  своя.
І  край  межі  присунути  до  хати,
де  крайний  хтось,  лишень  аби  не  я.

І  хай  зелене  море,  чорне,  буре...
Яка  різниця  -  лиш  би  все  о'кей!
А  потороча  думку  лихо  дурить
і  в  дзеркалах  чатує  вже  лакей.

Котрий  не  хоче  ні  ходи,  ні  руху,
ані  думок,  ані  жалів,  ні  рвінь,
лише  б  лапша  моталася  на  вуха
і  хтось  раз-по-раз  шепотів:  "амінь".

31.07.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843761
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2019

***Падіння внутрішніх фортець…

***
Падіння  внутрішніх  фортець,
згорання  зовнішніх  ілюзій...
Де  альфа,  там  уже  кінець
на  злітній  приземлився  смузі.

Де  сонце  -  там  уже  шторми
насипали  піску  по  вінця,
аж  небо  гримнуло  дверми,
терпіння  кворум  перевівся.

Але  золи  не  треба,  ні!
Ще  завтра  гикнеться  немудрим,
коли  в  зеленому  вогні
розчавить  лжепророк  їх  мури.

Коли  над  пасовиськом  тіл
почнуть  здойматись  врешті  душі
розпукнуть  істини  прості
з  прабатьківської  ще  папуші.

Що  легко  внутрішніх  фортець
зректися  в  гаморі  ілюзій,
в  отарі  молодих  овець
не  другу  попроситись  в  друзі.

Що  легко  запустити  в  дім
примар  відреченням  омитих,
та  ба,  що  збутись  їх  по  тім  -
то  діло  довге  і  несите.

22.07.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842767
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.07.2019

Незмінність

Ну  хіба  я  зміню  хоть  щось  
в  цьому  плині  життя  і  смерті,
де  нікому  ще  не  вдалось
ні  одненької  крапки  стерти?

Де  усі,  хто  прийшли  підуть,
і  наступні  усі  -  так  само.
Це  життя,  це  незмінна  суть
і  противитись  цьому  марно.

Божий  промисел  навіки,
в  чаші  дійсності  лиш  -  покора,
не  поборена  ще  ніким
ані  нині,  ані    учора.

І  не  вродиться  завтра  теж
хтось  величніший  за  великих,
ладен  вийти  зі  звичних  меж,
розмінявши  себе  на  крики.

Бо  не  вчує  усе  одно
чорний  яструб  лункого  слова.
Залишається  лиш  вікно
і  відлуння  густа  полова...

22.03.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842498
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 19.07.2019

Така, як всі…

Така,  як  всі...  Чи  не  така?  Не  знаю...
Зійшлись  на  помежів'ї  два  світи,
розхристані,  розтлумлені  до  краю  -
не  зрозуміти,  не  переплисти́

Ріку  холодну,  що  між  ними  впала,
таку  чорнезну  і  таку  святу.
Вдивляєшся  і  погляду  замало,
жадаєш  істину  знайти  -  чи  ту?..

Здається,  знов  не  ту...  Але  чи  знати,
з  котрого  боку  папороть  цвіте?
А  де  будує  темінь  білі  ґрати,
де  кріпость  хижа  зводиться,  росте,

Аби  тебе  на  частки  розтягнути?
Аби  тебе  зінакшити...  і  ні...
Така,  як  всі  чи  не  така  -  збагнути
ще  нині  не  дано  мені.

29.05.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841637
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2019

Трава

Я,  наче  трава  зелена,  
що  тільки-но  проросла.
Ще  соки  нуртують  з  мене,
і  піняться  у  слова.
Ще  небо  вспіває  зранку
мені  зазирнути  вглиб,
де  віра  обходить  ланку
від  заздрості  й  ворожби.
Де  ще  так  багато  світла,
аж  плюскає  нагору
до  ока  жаскому  світу,
що  втягує  душі  в  гру.
Таку  неприродно  чорну,
таку  невідкупно  злу,
аж  схлипують  отчі  жорна,
пірнаючи  у  золу.
Змагаючи  не  вчепити
надію  тупим  серпом,
аби  не  лишилось  бите
в  розбитому  темним  тлом.
Та,  благо,  є  сонця  промінь  -
за  мить  обтинає  грім.
І  сиплеться  на  долоні
лиш  світло,  нічого  крім,
що  може  врости  у  мене
й  розхлюпатись  на  слова  -
трава,  лиш  трава  зелена,
зелена  моя  трава.

26.06.2019  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840366
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.06.2019

Повторюване

Ти  моє  серце  -  знову  у  багно...
Ти  мою  душу  -  віником  драпатим...
Іду  у  світ,  як  повелось  давно,
знов  сиротою  від  своєї  хати.  

З  неправотою,  наче  б,  у  словах,
з  роздертим  болем  на  мільйонну  муку,
тримаю  сльози  й  не  приймаю  крах,
його  різку  покору  і  науку.

Що  я  безсила  привести  до  змін
оте,  що  вже  змінилося  до  мене.
Отрутою  таврує  рідний  дім
оці  поля  і  це  зело  зелене.

Твоя  байдужість  і  моя  жура,
і  Божа  тиша  -  не  благословення.
Під  ноги  ночі  стелиться  трава,
шукаючи  у  забутті  спасення.

Не  пам'ятати,  збути,  відректись!
Але  не  мож!  І,  певно,  так  не  можна...
Здається,  вже  вдавалось  утекти,
та  кожна  стріча,  мов  пекельні  жорна.

19.06.19

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839634
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2019

***Хто думати не хоче…

***
Хто  думати  не  хоче,  того  вік
дурити  будуть  і  за  дурня  мати,
допоки  днесь  у  темній  голові
не  розпадуться  одуріння  ґрати.

Допоки  світло  не  змахне  мечем
й  не  розрубає  безпросвітні  штори,  
схилятись  буде  мука  на  плече
і  диктувати  зболені  повтори.  

І  хоч  давно  одуматись  пора
чи  озирнутись,  чи  спитати  в  Бога,  
як  з  ями  вибиратись  нагора,
де  болем  незрубцьована  дорога.

Бо  вже  по  вінця  ніби  тих  рубців,
бо  вже  по  вінця  зради  і  підлОти.
А  ми  уперто  знов  наманівці  -  
невперше,  не  вдесяте  і  не  всоте.

І  хоч  волали  з  неба  журавлі:
"Не  піддавайтесь,  схаменіться,  люди!"  
Та  люди  не  почули,  надто  злі
були  на  тінь  облудної  облуди.

Тож  нарікати  сенсу  вже  нема,
лишень  боротись  до  останку  спрагло,
аби  зачахла  врешті  ця  пітьма,
що  на  Вкраїну  впала  люто  й  нагло.  

22.05.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837334
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 02.06.2019

***Ти забуваєш справжні імена…

***
Ти  забуваєш  справжні  імена,
ведешся  знов  на  колір  і  відлуння,
яке  з  пітьми  видзьобує  весна,
щоб  не  фальшиво  рвало  семиструння.

Котре  ти  чуєш,  бачиш  фарс  і  фальш,
та  знов  мовчиш,  хоч  проклинаєш  тишу,
бо  зупиняє  дійсніть  волі  марш,
виняньчуючи  сутність  псевдоглибшу.

І  що  з  того,  що  рветься  білий  птах
летіти  в  небо  проз  колючу  сітку.
Анонс  проклять  у  світу  на  устах  -
ні  співчуття,  ані  жалю,  ні  ліку.

Бо  ти  сама  змирилась  на  межі,
де  пам'ять  ще  не  тне  заупокійне,
на  чорних  месах  підступу  й  олжі
в  собі  гамуєш  незгамовні  війни.

І  забуваєш  справжні  імена,
себе  втрачаєш,  зіншеність  толочиш.
Тебе  з  пітьми  видзьобує  весна,
а  ти  впираєшся  і  з  нею  йти  не  хочеш.

19.03.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837198
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.06.2019

Озеро зацвіло

Озеро  зацвіло!  Цвіт  молоком  розлився.
Хвиля  до  берегів  спрагу  життя  пряде.
Дивишся  -  глибина  зануртувала  виссю!  
Дивишся  -  а  межі  наче  нема  ніде...

Тої  межі,  що  світ  ділить  наполовину,
тої  межі,  що  суть  вічно  на  суті  рве.
Молиться  цвіт  собі  щиро  і  безневинно,
днесь  прилетить  бджола  і  молитви  збере.

І  понесе  туди,  де  із  молитви  тої,
визріють  на  зорі  білі  густі  меди
істини  до  життя  тихої  і  простої,
щи  проживаєш  мить,  решто  усе  -  сліди...

27.05.19  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836968
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 30.05.2019

Об'явлення весни

Весна,  наче  біла  пава,  
на  душу  мені  упала,
а  холод  оцей  упертий  
лиш  роздуми  тверезить.
Вдивляюсь  вгору,  молюся,  
дивуюся  і  дивлюся,
як  сходить  веселка  вперше
з  освяченої  сльози.

Як  яблуня  білим  цвітом  
відкрилася  перед  світом,
як  свічі  гінких  каштанів
усі  засвітились  враз...  
І  серцю  стає  миліше,  
все  вище,  все  глибше,  більше!  
І  просить  мене  відрада  
травнева  на  білий  вальс.

І  я,  хоч  промерзла  трішки,  
усі  довіряю  віжки
життєві  оцій  відраді,  
танцюю  -  раз-два,  раз-два...  
Кружляють  довкола  мене  
каштани,  черешні,  клени...  
І  я,  атеїстка  ди́ва,  
вбираюся  у  дива́.

О  весно,  о  люба  панно!  
Осанна  тобі,  Осанно!  
Оцій  білоперій  висі,  
небаченій  таїні!  
Ти  стала  п'  янким  причастям,  
незвіданим  досі  щастям,
ти  іншою  об'явилась  
нежданно  сей  рік  мені.

6.05.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835898
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 18.05.2019

***І знов весна, довкола білий цвіт…

***
І  знов  весна,  довкола  білий  цвіт  
усіх  чарує  дивною  красою,
а  ми  уже  п'ятнадцять  гожих  літ
йдемо  пліч-о-пліч  по  житті  з  тобою.

Буває,  в  дощ,  буває,  і  в  грозу,
але  негода  піддається  легше,
коли  утреш  мені  з  лиця  сльозу,
а  я  тобі,  всміхнуся,  ніби  вперше.

Рука  в  руці  -  а  що  важніш  за  тим?
У  серці  щастя  є,  було,  і  буде.
В  гніздечку  майже  вже  дорослий  син  -
благословення  і  найбільше  чудо.  

Господній  дар  -  оці  п'янкі  чуття,
що  день  за  днем  лишень  гойніють  більше.
Люблю  тебе  понад  усе  життя,
мабуть,  іще  в  п'ятнадцять  раз  сильніше!  

І  знов  весна,  і  травень,  як  тоді
на  вухо  щось  шепоче  безустанно.
За  ці  літа  заквітчані  тобі
з  єства  усього  дякую,  коханий!

За  цей  прекрасний,  найцінніший  світ,
що  ти  мені  даруєш  кожну  днину.
П'ятнадцять  літ...  Уже  п'  ятнадцять  літ.  
А  озирнешся  -  наче  мить  єдина...

7.05.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834986
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.05.2019

***І знов весна, довкола білий цвіт…

***
І  знов  весна,  довкола  білий  цвіт  
усіх  чарує  дивною  красою,
а  ми  уже  п'ятнадцять  гожих  літ
йдемо  пліч-о-пліч  по  житті  з  тобою.

Буває,  в  дощ,  буває,  і  в  грозу,
але  негода  піддається  легше,
коли  утреш  мені  з  лиця  сльозу,
а  я  тобі,  всміхнуся,  ніби  вперше.

Рука  в  руці  -  а  що  важніш  за  тим?
У  серці  щастя  є,  було,  і  буде.
В  гніздечку  майже  вже  дорослий  син  -
благословення  і  найбільше  чудо.  

Господній  дар  -  оці  п'янкі  чуття,
що  день  за  днем  лишень  гойніють  більше.
Люблю  тебе  понад  усе  життя,
мабуть,  іще  в  п'ятнадцять  раз  сильніше!  

І  знов  весна,  і  травень,  як  тоді
на  вухо  щось  шепоче  безустанно.
За  ці  літа  заквітчані  тобі
з  єства  усього  дякую,  коханий!

За  цей  прекрасний,  найцінніший  світ,
що  ти  мені  даруєш  кожну  днину.
П'ятнадцять  літ...  Уже  п'  ятнадцять  літ.  
А  озирнешся  -  наче  мить  єдина...

7.05.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834870
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.05.2019

Вкраїно моя, тримайся!

Вкраїно  моя  нещасна,  що  буде  з  Тобою  завтра,  
Як  діти  Твої  немудрі  тебе  відведуть  на  глум?
Чи  знов  загелгоче  люто  наруги  червона  ватра,
А  мо'  зашкварчить  навколо  ворожий  убивчий  тлум?

Чи  будуть  ще  мати  сили  навалі  цій  без  утоми
Впиратись  борці  свідомі,  відкинуті  за  межу?
У  серці  Твоєму,  люба,  пульсують  гіркі  судоми,
Зібралась  юрба  укотре  гостити  удома  лжу.

Ти  плачеш,  Ти  на  колінах  благаєш  її  спинитись,
Бо  колір  зелений  мав  би  вертати  у  дім  весну,
Та  нині  він  поза  вінця  отрутою  лиш  налитий,
Зомбує  твої  простори  і  кличе  дітей  до  сну.

Вкраїно  моя  нещасна,  тримайся  молю,  тримайся!  
Тулися  до  душ  промерзлих,  хоч  кілька  відтане  хай!
Бо  вже  потирають  руки  ординці,  до  крові  ласі,
Припрошуючи  наївних  сподобитись  до  гріха.

14.04.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833445
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.04.2019

Я мусила вижити

Я  мусила  вижити,  чуєш,
коли  клекотала  біда
і  зорі  котилися  всує,  
й  отрутою  пахла  вода.
Я  мусила  стати  до  бою,
скропивши  неділю  дощем,
аби  залишитись  собою
під  чорним  недолі  плащем.
І  хай  обернулося  мало
голодних  вовків  на  людей,
я  звіром  байдужим  не  стала,  
не  вирвала  день  із  грудей.
Не  вмерла  тремкою  душею
на  пласі  гіркого  жалю,
а  тихо  пройшлася  межею
і  світу  сказала:  "Люблю".
І  крикнула  прірві:  "Прощаю
зневіру  твою  гомінку!".  
І,  сьорбнувши  білого  чаю,  
у  білу  ступила  ріку,  
щоб  ноги  від  болю  відмити,  
безсилля  і  темних  жалів,    
із  серцем,  до  неба  відкритим,  
чекати  розвеснених  слів,  
музик,  що  до  танцю  закличуть.  
І  зблисне  прощення  мені,
і  стане  уперше  незвично
вбиратись  у  щастя  при  дні.
Вдивлятись  в  розгойдане  жито
такого  хмільного  не  сну...  
Я  вижити  мала,  щоб  жити
і  знову  стрічати  весну!

23.11.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831056
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.03.2019

***Скільки брехні між нами…

***
Скільки  брехні  між  нами  -  аж  запирає  дух!  
Фухкає  над  полями  вітер  суху  золу.
Просить  окрайця  хліба  в  неба  глуха  сова.
І  припадають  снігом  чорні,  як  ніч,  слова.

Хтось  промете  над  ранок  стежку  в  старенький  хлів.
І  розтривожить  рану  давній-прадавній  біль.  
Тільки  ж  немає  часу,  вічно  чогось  нема.
Зиркає  знову  ласо  з-поза  вугла  пітьма.

Проситься  ночувати,  проситься  до  кишень,
де  півзернятка  правди,  наче  забутий  день.
Де  до  брехні  припали  вікна  -  не  відорвеш!  
Чуєш,  ніяк  не  звикну  -  вітер  в  хліві  реве...

2018  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830455
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2019

На переправі

На  переправі  знов  мостів  нема.  
Іти  убрід,  де-де  із  головою
вода  накриє,  до  благань  німа,
котрі  зависли  важко  над  юрбою.

Та  ще  й  крутіж  вирує  не  один
і  затягає  найслабіших  люто
на  дно  хододних  і  жаских  глибин,
не  залишивши  жодних  шансів  бути.

Хоча  й  гримлять  із  рупорів  довкруж
густі  потоки  ярих  застережень,  
луна  вмирає  там,  серед  калюж
упертих,  необтесаних  обмежень.

Тому  і  пруть  убрід,  на  глибину,  
уперто  не  звертаючи  уваги,
що  ніч  уже  вилюлює  вину
гірких  видінь  і  наскрізної  спраги.

А  ти  притиш  на  березі  свій  крок
і  роздивись,  де  хвиля  б'є  тихіше.  
Збери  докупи  вервичку  думок  -  
й  на  благо,  а  не  всупереч  вирішуй!

17.02.19  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829342
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 17.03.2019

Перша квітка

Весні  набрид  вже  цей  апофеоз
Пустої  слави  і  гіркого  шарму,
Їй,  щирій,  сеї  фальші  передоз
За  всетерпіння  білими  шарами.

Вона  єства  жадає  без  пихи,
Без  рукавів,  розшитих  велелюддям,  
Без  вервиці  німотних  і  глухих,
Що  клешнями  вчепились  їй  у  груди.

І  під  ногами  в'яне  первоцвіт  -
Хтось  обірвав  найперші  струни  неба.
Весні  болить  цей  захмелілий  світ,
Котрий  так  гостро  коле  їй  під  ребра.

На  тросі  честі  висне  мікрофон  -  
Дають  про  себе  знати  поторочі.  
Комусь  весна  -  весна,  комусь  -  лиш  фон,  
Аби  ізнов  сфальшивити  ув  очі.

Але  весна  змовчить  і  стерпить  все  -  
Густу  хулу  і  ще  густіші  луни,  
І  поміж  люди  тихо  понесе
Байдужістю  роздерті  неба  струни.  

І  полікує  все,  що  ще  живе,  
Що  ще  на  собі  має  світла  мітку,  
Мов    дивна  пава  поруч  пропливе
Душі  подарувавши  першу  квітку.

10.03.19  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829038
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 14.03.2019

Передоз болю

Коли  в  тобі  колюча  нитка  болю
нарешті  рветься,  вивільнивши  ніч,
вже  не  стаєш  розпалено  до  бою,
а  просто  йдеш  собі  від  нього  пріч.

І  вже  немає  сили  в  цілім  світі,
аби  спинив  оцей  упертий  крок,
обпалений  й  водночас  обігрітий
розплутаною  зав'яззю  думок.

І  вже  тобі  ні  в  чому  гул  і  крики,
і  вже  тобі  без  сенсу  блискавки,
бо  утікає  з  серця  щось  предике,
востаннє  доторкнувшись  до  руки.

І  що  на  завтра  буде  невідомо  -  
чи  спека  вдарить,  чи  зітне  мороз,
спадає  долі  невимовна  втома  
гіркого  болю  -  болю  передоз...

10.02.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825027
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.02.2019

Якщо цей шлях не той…

Якщо  цей  шлях  не  той...  то,  милий  Боже,
де  сонце  сходить?  Де  шукати  слід?  
Аби  в  гармонію  убраний  білий  світ
всміхнувся  вмиротворено  і  гоже?

Де  цвіту  некрамольного  знайти,
щоб,  мов  кропива,  не  впивався  в  шкіру,
роздражнюючи  сумнівами  віру,
і  біль  їдкий  штрамуючи  за  тим?  

В  котрій  щілині  є  оаза  світла?
Лиш  не  такого,  що  торкнеш  -  й  нема,
лиш  не  такого,  за  яким  стіна
дощу  гіркого  і  жаского  вітру!  

Бо  втома  розливається  довкруж
і,  охопивши  все,  безрадно  гусне.  
Ще  трошки  і  остання  кулька  лусне,
хоча  й  на  ній  написано  "не  руш!".  

Ще  мить,  здається,  і  душа  застрягне
межи  світами,  правдами,  життям...  
Якщо  цей  шлях  не  той...  впаде  без  тям
на  захід  сонця  в  марево  багряне.

23.01.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822485
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2019

Квити

І  ніби  вже,  здається,  крайні  квити,
пора  би  заспокоїтись  буттю
і  дати  просто  дихати  і  жити,  
і  нинішньому  дню,  і  майбуттю.

Пора  би  перестати  рвати  смерчем
обпатрані  до  сорому  сади.
Чи  стане  бурелому  з  того  легше,
як  болем  позабризкує  сліди?

Та  ні  ж  бо  ні!  І  кожен  теє  знає  -  
і  той,  хто  рве,  і  той,  кого  деруть!  
Бо  кожна  дія  -  стигма  понад  краєм,
де  півбрехні  вже  не  ховає  суть.

Де  білий  Бог  давно  зчорнів  у  хмарах,
йому  не  ду́ші  треба  -  мідяки.
Та  всі  мовчать,  весь  час  бояться  кари
з  байдужої  могучої  руки.

Хоч  б'ються  в  груди  зойки  марні  -  квити!  
Буття  своє  узяло,  стане  всім.
Та  хтось  упертий  не  дає  ще  жити,
і  бухкає  щосили  в  темний  дзвін.

14.01.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822226
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 21.01.2019

Про білих ягничок

Я  білих  ягничок  зріла
не  раз  і  не  два,  дарма,
що  вовна  у  них  не  біла
була.

Я  виділа,  як  за  ними
йшли  назирці  чорні  дні,
вони  ж  не  журились  ними,  
ні-ні.

Вони  собі  паслись  тихо,
дивилися  в  далину,
де  бавило  пісню  лихо  
сумну.

Де  вовчі  голодні  зграї
жадали  роздерти  їх  
ягнички  втішались  раєм
доріг.

Та  щиро  дивились  в  очі
і  демонам,  і  святим
проз  дощ  і  туман,  проз  ночі
і  дим.

І  вовна  їх  довга-довга
біліла  весь  час,  весь  час,  
де  видно  не  було  й  Бога
не  раз.

Де  навіть  старі  мольфари
згорали  серед  вогнів,
ягнички  минали  чвари
і  гнів.

Вони  собі  паслись  біло
де  стежечка  приведе,
не  стрітивши  озвірілих
ніде.

І  я  їх,  біленьких,  зріла
направду  не  раз,  не  два.
Хоч  вовна  на  них  й  не  біла  
була.

14.01.19

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821606
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2019

Мовчання

Так  багато  дощу  і  безсоння
на  пониклих  від  часу  дахах,
так  багато  гіркого  бездоння
у  мовчання  твого  на  руках.

Так  багато,  аж  схипує  вітер,
розгойдавши  досвітні  жалі.
Хтось  невтішну  сльозу  ще  не  витер
на  обличчі  сумної  землі.

Не  розтанув  у  вирі  чекання,
не  схилився  над  сховком  душі.
Безневиння,  немов  покарання,  
штрихпунтиром  -  чужі-не-чужі...  

Там,  де  дощ,  де  зима  й  неправдешність,
небажання  пізнати  "за  так",
як  у  серце  впиваються  клешні,
як  за  обрій  зникає  літак.

Залишаючи  біле  бесліддя
над  дахами  зажурених  міст.
Ти  мовчиш.  Я  вслухаюся  й  ніби
розумію  прихований  зміст.

3.01.19  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821196
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2019

Я буду…

***
Я  буду  знов  молитися  у  ніч,
аби  згори  зійшло  блаженне  світло,
аби  глибокі  плями  протиріч
розвіяло  з  душі  погідним  вітром.

Аби  десь  там,  у  дальній  далині
роздмухав  день  лампадку  супокою,  
щоб  заясніло  небо  у  мені
і  пригорнуло  теплою  рукою.

Я  буду  спрагло  рватись  на  слова,
лишень  вони  -  моя  жага  й  надія,  
лиш  поміж  ними  істинно  жива
за  білизною  справжньою  говію.

І  якби  грізно  не  двигтіла  ніч
покору  темну  я  молитись  буду,  
аби  глибокі  плями  ппотиріч
не  знали  бруду!

9.10.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820858
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2019

Ще мить…

І  серцю  вже  вчувається  здаля
жадана  вістка  світлої  вечері.
Ще  мить  і  святкуватиме  земля
одну  із  найвеличніших  містерій!

Ще  мить  і  обізветься  срібний  дзвін
з  високої  святочної  дзвіниці.
І  вознесе  душа  земний  поклін
небесній  щонайпершенькій  зірниці.

Й  розхлюпаються  всюди,  де  не  глянь,
щасливі  бризки  дзвоників  різдвяних.
У  косичисту  шаль  колядувань
вповиються  натхненно  Божі  храми.

І  у  світи  полине  Коляда,
аби  усім  про  чудо  розказати  -  
народження  Спасителя  Христа,
Ісусика  -  Господнього  Дитяти.

І  будуть  розквітати  образи,
кутя  солодка  стане  ще  солодша.
І  буде  більше  радості  в  рази,
бо  вістка  ця  весела  й  прехороша.

Ще  зовсім  трошки  і  зійдуть  дива
одної  з  найвеличніших  містерій  -
святковий  дух  величного  Різдва,
прислухайтесь,  вже  стукає  у  двері!

4.01.19  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820120
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2019

Втекти, загубитись, розтанути…

***
Втекти,  загубитись,  розтанути,
розбризкати  форму  і  зміст...
Троянді  не  хочеться  в'янути,
скорившись  холодній  зимі.

Та  іншої  стежки  не  знайдено.
Кує  чорнобог  свою  тінь.
І  ти,  мов  розсмоктана  гранула,
стікаєш  по  білій  стіні.

І  бавишся  вранішнім  променем  -
хтось  вижив...  О,  Боже,  віват!
І  дивишся  в  небо  намолене,
і  просиш,  аби  лиш  не  кат...

20.11.18  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2019

Прислухайся

Прислухайся  в  мить  цю  святкову
у  кроки  легкі  й  ледве  чутні
прийдешнього  року  Нового,
що  вчасно  планує  прибути,
як  тільки  годинники  всюди
пробемкають  дружньо  дванадцять.
Відчуй,  як  подзенькує  в  грудях
нове  ще  незвідане  щастя.
Загадуй,  задумуй,  замріюй!  
Розкрилюй  наповну  уяву!  
Допоки  ще  мружиться  ирій
зірками  лукаво-лукаво.
Допоки  ще  в  небо  щодуху
не  ринули  спраглі  салюти,
вдивляйся,  вчувайся,  наслухуй,
те  світле,  що  прагне  прибути
до  тебе  здалеку  сьогодні!  
Лишилося  кілька  ще  кроків
й  розлиється  радість  бездонням
Нового  щасливого  року!

31.12.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819714
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2018

Колискова для коханого

Промінь  останній  торкнувся  занеб'я
і  загасилися  крайні  вогні.  
Я  наворкую,  коханий,  для  тебе
тихих,  солодких,  розяснених  снів.

Спи,  засинай,  коханий,
хай  весь  неспокій  тане,
дибає  за  тини.  
Спи  любий  мій,  засни.

Там  десь  за  вікнами  тіні  північні,
скрадно  колишуть  заденну  луну.
Я  ж  собі  янгола  в  поміч  закличу,
сон  твій  під  крила  його    пригорну.

Спи,  засинай,  коханий,
хай  весь  неспокій  тане,
дибає  за  тини.  
Спи,  любий  мій,  засни.

Доки  постукає  в  двері  світання,
знову  звелівши  летіти  кудись,  
серця  розніженим,  тихим  зітханням
щиру  молитву  розгойдаю  ввись.  

Спи,  засинай,  коханий,
хай  весь  неспокій  тане,
дибиє  за  тини  -
спи,  любий  мій,  засни.

22.12.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818548
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2018

Не чути, не зріти, не говорити…

Заткати  вуха  -  не  чути!  
Заперти  очі  -  не  зріти!  
Як  носить  неправду  вітер,
як  в'яже  брехливі  джгути.

Як  б'  ється  до  постаментів
у  прагненні  розтрощити
щось  вище,  ніж  просто  плити,
швиденько  в  одному  менті.

Скрутити  думки  у  мозку
до  цурок  нерозуміння,
щоб  хлібом  здалось  каміння
і  благом  шипіння  воску

На  ще  однім  наглім  гробі.  
А  що  ж,  то  так  має  бути!  -  
глаголять  зусюд  манкурти,
птекаючи  фальш  в  утробі.

А  ще  -  би  заткати  рота,
щоб  чорні  крислаті  галки
не  видали  тої  гадки
жаскої,  що  їх  тут  рота!

Що  дзьобають,  як  здурілі,
у  душу,  у  серце,  в  очі,  
і  гупають  проти  ночі
у  двері,  як  крижма,  білі.

Ще  й  хочуть  крильми  вдушити,
Лишивши  крамольні  міти.
І  змушують  розуміти,  
і  зріти,  і  говорити...  

3.12.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816727
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.12.2018

Нині уже не плачу…

Нині  уже  не  плачу,
сльози  не  мають  сенсу  -  
дощ  закінчи́вся  наче,
після  громів  і  стресу.

Небо  таке  ж,  як  вчора,
тільки  вже  більше  тиші.  
Я  би  воліла  в  гори,  
там  би  писала  вірші

Каменем  по  бетоні,
циркулем  по  судомах.
Та  рятував  би  стогін  -  
дівчинко,  ти  удома!  

Там,  де  сурмили  болі
вперше  на  перехресті,
там  де  надії  кволі
гралися  у  наперстки.

Там,  де...  Та  що  за  настрій?!  
Нині  уже  не  плачу!  
У  завіконній  тайстрі
дощ  припинився  ж  наче?..

5.12.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816436
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.12.2018

Пам'ятне

Ця  свічка  собі  догорить
І  хліб  зачерствіє  назавтра...
А  там  у  минулому  мить
Кожненька  була,  наче  страта.  

Невільна,  їдюча,  жаска!  
Аж  досі  від  болю  вмліває
Невинних  безмежна  ріка  -  
Утрати  роздолля  безкрає!  

Пшениці  ламкий  колосок
В  руках  спадкоємців  -  розрада.
Та  люто  гамселить  висок  -
Це  правда,  це  правда,  це  правда!!!  

І  хтось  іще  сміє  собі
За  часом  бісівським  тужити,  
І  вперто  тягнути  у  дім
Вороже,  блюзнірством  розшите?!

А  щоб  вам!  Прощення  нема!  
Нема  і  ніколи  не  буде!  
Втирає  сльозину  зима
І  бродить  понуро  між  люди,  

Де  пам'яттю  схлипує  ніч.
На  вікнах,  розгойданих  смутком,
Мільйони  заплаканих  свіч
Тримають  минуле  за  руку.

24.11.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815108
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.11.2018

Пам'яті день

Пам'яті  день,  свіча  плаче,  і  серце  плаче.
Сніг,  мов  рядно  туге,  все  спеланав  довкруж.
Все  ніби  так,  але  ніби  й  не  так  неначе.  
Пам'  ять  затугла,  мов  змерзле  тавро  калюж.

Хтось  нагадав,  хтось  ні,  комусь  усе  байдуже.  
Тільки  б  росла  трава,  хай  і  під  снігом,  хай...  
Серцю  болить,  о  як!  зовсім  не  трошки,  дуже!
Бо  вже  здавалось  край,  а  то  іще  не  край.

Скільки  багатих  слів  в  закутку  ночі  кожнім...  
Скільки  благих  очей  і  добротеплих  рук...
Та  пізнає  душа  ложне,  знов  ложне,  ложне!
І  з-поза  хмар  перо  чорне  скидає  крук.

В  пам'ятний  день  сльоза  й  віща  якась  ненависть
До...  звісно,  чорноти.  Схлипує  тихо  сніг.
Бо  лиш  його  рядно  чистим  іще  зосталось,
де  тисячі  брудних  ласо  тупцюють  ніг.

21.11.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814755
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.11.2018

Маліє день…

***
Маліє  день  на  кінчику  душі,
спадають  долі  оковирні  тіні.
І  вкотре  сум  підходить  до  межі,
аби  синець  лишити  на  коліні.

Та  не  кричи  у  прірву  надарма,
бо  там  зостались  лиш  усохлі  корчі.
Щось  є,  але  чогось  усе  ж  нема,
щоб  засвітити  вікна  проти  ночі

І  до  дверей  притулюється  біль,  
важким  тавром  відлунює  крізь  думку.
Втекти  жадаєш,  тільки  далебі
тримає  знов  безпам'ятство  за  руку.

І  вкотре  день  підходить  до  кінця,  
так  і  не  змігши  злікувати  рани,  
ще  й  вперше  замість  темного  синця
сум'  яття  рване.

5.08.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813973
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.11.2018

Вільні

Вільні  не  мають  стійла,
їм  ланцюги  ні  в  чому,  
бо  на  тендітних  шиях
в  них  розквітає  день.  
І  не  дано  боятись
вільним  жаского  грому,
їхні  серця  спроможні
теж  розвести  огень.

Вільні  не  просять  світла  
в  тих,  що  продались  ночі,  
і  за  пекельні  взятки
видерлись  на  гору.
Вільні  з  такими  поруч
навіть  стоять  не  хочуть,  
адже  й  бездія  може
хитро  втягнути  в  гру.

Вільні  завжди  самотні,  
як  світляки  у  полі,  
хоч  і  довкруж  багато
галасу,  люду,  та
вільні  одне  ярмо  лиш
мають  -  несхитність  волі
й  непогамовність  правди,
що  стереже  вуста.

9.09.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813959
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.11.2018

То не осінь мене бентежить…

***
То  не  осінь  мене  бентежить,
просто  серце  пірнає  в  сум,  
і  вбираються  в  сиве  стежі
перепрілих  на  сонці  дум.

І  стареньке  парео  неба
затягає  чомусь  туман,  
а  мені  так  ще  сині  треба
без  межі  й  без  гіркого  дна.  

Аби  грудям  зітхалось  млосно,
аби  медом  ще  пахнув  день...
Але  знову  крокує  осінь  
і  за  руку  печаль  веде.

І  вбирає  у  сиве  стежі
перепрілих  на  сонці  дум.
Та  не  осінь  мене  бентежить,
тілки  сум,  всеохопний  сум...

7.11.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812973
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2018

***Коли вперше тобі до обличчя…

***
Коли  вперше  тобі  до  обличчя
доторкнеться  колючий  листок,  
не  звертай  на  холодне  узбіччя,  
а  знайдися  хоча  би  на  крок

У  згорілу  розшарпану  осінь  -  
це  не  кара,  це  просто  життя.  
Тож  не  ремствуй,  як  щось  не  вдалося,  
а  роздумай,  відтак  і  затям,  

Що  нічого  немає  намарно,  
випаково,  а  чи  навпопад.  
Підкрадається  істина  скрадно  -  
зараз  жовтень,  а  там  листопад.

Тільки  ж  ти,  як  навчишся  до  руху
і  до  бачення  іншого  раз,  
то  здолаєш  у  серці  розруху,  
коли  прийде  на  те  день  і  час.  

Й  коли  знову  тобі  до  обличчя
доторкнеться  колючий  листок,  
то  й  не  глянеш  на  кволе  узбіччя,  
будеш  мати  ще  крок,  крок  і  крок...

24.10.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811564
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2018

Пора вмирання (продовження)

***
-  Артемку,  що  сталось?  Сину,  чому  в  тебе  сльози  на  очах?  -  не  вгавала  схвильована  Юля,  крутячись  довкола  сина.  -  Чи  ти  не  захворів  бува?!  
Артем  у  відповідь  мовчав,  хоча  заледве  тамував  сльози.  Як  на  десятирічного  хлопця  він  завжди  виглядав  надто  дорослим  і  розумним,  тож  і  тепер  зрозумів  усе  з  перших  хвилин,  як  тільки-но  тато  представив  його  тьоті  Марті.  Настя  з  радісною  усмішкою  кинулася  в  обійми  незнайомки,  а  хлопець  насторожився.  І,  як  він  розумів  тепер  сам,  недарма.  Адже  дуже  швидко  вловив  інтонації  батька,  коли  той  звертався  до  "тьоті"  Марти.  Кілька  разів  запримітив,  як  узяв  її  за  руку  і  навіть  поцілував  у  вухо.  Артем  тоді  спалахнув,  наче  буряк,  і  швидко  нахилився,  щоб  нібито  зав'язати  шнурки  на  кросівці.  Як  же  йому  хотілось  плакати,  кричати!  Щось  колюче  і  їдке  застрягло  в  горлі,  здавалось  ось-ось  і  він  задихнеться.  Проте,  таки  зміг  взяти  себе  в  руки,  підійшов  до  батька  і  сказав,  що  хоче  додому.  І  хоч  Настя  задоволено  вмостилася  в  Марти  на  колінах  і  навіть  почала  колупатися  у  її  тістечку,  Артем  уперто  кілька  разів  повторив  батькові,  що  хоче  додому.
-  Якщо  це  так  нагально,  гаразд  -  здався  Сергій,  -  тоді  скажи  тьоті  Марті  до  побачення.
Та  ще  раз  глянути  на  жінку  хлопець  не  зміг.  Розвернувшись  на  180  градусів,  широким  недитячим  кроком  попрямував  до  виходу  з  кафе.
***
Якби  осінь  уміла  замість  жовтого  листя  і  повільного  вмирання  повертати  природі  життя.  Якби  могла  вона  переконати  старі  каштани,  що  весна  розбудить  їхні  обтяжені  груди  теплом  і  ніжністю  і  вони  знову  зацвітуть.  Та  ба,  навіть,  якби  вона  й  уміла  бути  переконливою,  ніхто  б  їй  не  повірив  усе  одно.  Бо  осінь  -  це  пора  вмирання.  Вмирання  того,  що  жило,  цвіло,  буйніло,  того,  що  не  думало  про  кончину,  а  просто  купалось  у  променях  сонячної  любові  і  краси.
Юля  сиділа  на  лавці  у  міському  пожовтілому  парку.  Під  ногами  лель  шурхотіло  перше  опале  листя,  десь  поряд  не  по-осінньому  воркували  голуби.  Жінка  ніби  й  бачила  все  це,  а  ніби  й  ні.  Перед  її  очима  наче  запеклася  одна  картина,  яка  водночас  то  ставала  чорним  вуглем,  то  наново  спалахувала  до  країв.  Її  Сергій  іде!  Лишає  Артема,  Настю,  топче  їхні  спільні  мрії,  клятви,  обіцянки,  розбиває  на  друзки  їхнє  велике  кохання  і  йде  у  цю  безсловесну  осінь  божитися  в  любові  іншій,  яка  не  знати  чи  й  любить  його.  Такого  рідного,  єдиного,  такого  потрібного  і  жаданого  Юлиному  серцю.
-  Прощай,  моя  люба  недоле,  осінь  вип'є  твій  біль  і  буде  жити  та  чи  зможу  в  цій  осені  вижити  я...

Жовтень,  2018  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811438
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2018

Закохайся у мене, вітре…

Закохайся  у  мене,  вітре,  
присвяти  мені  пісню  тиху,  
ще  допоки  думки  про  літо
виколисують  дивну  примху.

Ще  допоки  не  всі  простори
загорнув  у  негоду  жовтень,  
а  у  серденьку  ясні  зорі
вигаптовують  позолоту.

Запроси  мене  по  обіді
на  прогулянку  десь  до  скверу,  
хай  за  нами  розсипле  слідом
осінь  вабні,  жагучі  перли.

Хай  зігрію  свої  бажання
у  обіймах  твоїх  ласкавих,  
поки  промені  дня  останні
будуть  мружитися  лукаво.  

І  хай  хтось  запримітить  пізню
нашу  здибанку,  що  до  того?  
Буду  пити  жадану  пісню
з  філіжанки  натхнення  тво́го.

Із  долоні  твоєї  висі.
Аж  тепло  розіллється  в  грудях...
Залюбися,  о,  залюбися
в  мене,  вітре,  хоча  б  до  грудня!

22.10.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810946
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2018

***І день новий тебе зустріне завтра…

***
І  день  новий  тебе  зустріне  завтра,  
і  поведе  стежинами  у  світ.  
І  розгориться  в  серці  свіжа  ватра,  
щоб  розганяти  хмари  грозові.

І  сивий  дуб  тобі  настарчить  сили,
на  крок  у  даль  розвеснений,  дарма,
що  дні  про  осінь  вже  заговорили,
хильнувши  споришевошо  вина.

А  ти  іди  з  молитвою  в  долоні,  
з  надією  веселки  на  устах.  
Думки  твої,  мов  гойні  бистрі  коні,  
долають  хай  невпевненість  і  страх.

Бо  день  новий  -  то  віща  нагорода
твоїй  у  мрії  у́браній  душі,
коли  до  сну  лаштується  природа,  
пірнувши  у  зів'ялі  спориші.

16.10.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810618
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.10.2018

Пора вмирання

Сергій  більше  її  не  любив.  Свою  тендітну  дружиноньку  Юльку,  за  якою  упадав  кілька  років,  сприймав  тепер,  мов  тягар,  який  не  дає  спокійно  жити  і  робити,  що  хочеться.  Його  відверто  дратували  Юльчині  сльози  і  деколи  коштувало  великих  зусиль  не  підняти  на  дружину  руку.
"Мізерне  створіння,  -  бувало,  думав  собі,  -  уявила  себе  бозна  ким!  Краще  б  дивилася  за  дітьми  і  не  лізла  до  очей!"
У  Сергія  і  Юлії  Вівчаренків  і  справді  підростало  двоє  гарних  діток  -  синочок  Артем,  який  збирався  цього  року  переступити  клас  середньої  школи,  та  рожевощока,  з  великими  синіми  очима  Настя  -  батьківська  улюблениця.  Саме  вона  й  не  давала  татові  наважитися  зробити  крок,  який  би  остаточно  зруйнував  сім'ю.
Хоча  той  вже  не  раз  стояв  за  мить  від  фатального  рішення  і,  здавалось,  готовий  був  дослухатись  до  слушних  порад  Мартусі  і  перестати  розриватися  між  обов'  язком  і  коханням.  
Ох  ця  Мартуся...  Тільки  від  однієї  згадки  про  коханку  по  всьому  тілу  Сергія  пускалися  в  танець  великі  лісові  мурахи.  Перед  очима  поставав  образ  коханого  тіла,  до  шаленства  звабливі  вигини,  круглі  перса,  пухкі  вуста...  Ммммм...  Скільки  чоловіків  крутилося  біля  Мартуськи,  скільки  залицяльників  оберемками  носили  їй  квіти  і  подарунки!  Та  вона  вибрала  його  -  Сергія  Івановича,  -  без  п'яти  хвилин  першого  заступника  директора  одного  з  найуспішніших  підприємств  міста.  Проте,  останній  обставині  чоловік  не  надавав  жодного  значення,  вибавлюючи  себелюбну  впевненість,  що  Мартуся  стала  його  з  великого  кохання,  "з  третього  погляду"  ,  як  любила  казати  дівчина.
О,  Сергій  Іванович  ніколи  не  забуде  того  божественного  дня    першої  зустрічі  з  Мартусею  -  стрункою,  пишногрудою  чорнявкою,  яка  з  відразу  полонила  його  серце.  Весь  вечір  не  спускав  з  дівчини  очей,  та  підійти  не  наважувався.  Біля  неї  вилося  щонайменше  десять  кавалерів,  намагаючись  то  запросити  до  танцю,  то    запропонувати  бокал  шампанського  чи  закуску.  
-  Мішелю,  -  звернувся  до  колеги,  -  хто  та  чорнявка,  біля  якої  нині  хлопів,  як  під  пивним  магазином?  (За  зневажливим  тоном  прагнув  приховати  своє  хвилювання).
-Не  знаєш?  -  щиро  здивувася  той,  -  це  нова  секретутка  Тамохи  (так  між  собою  жартома  кликали  шефиню).  
-А  де  Інга?  -  розгубився  Сергій,  бо  й  справді  не  знав  про  кадрові  зміни.
-Ой,  не  сміши,  братан,  ніби  не  знаєш,  які  відносини  останнім  часом  були  між  Тамохою  та  Інгою.  Пес  із  котом  і  то  живуть  краще,  -  підморгнув  Мішель,  а  потім  тихо  додав  -  Та  й  давно  пора  було  Інзі  на  іншу  роботу.  Знаєш,  жмутками  зморшок  клієнтів  не  привабиш.  А  от  з  Мартою  тепер  у  нас  відбою  не  буде  від  замовників.
Чолов'яга  п'яненько  гиготнув  і  попрямував  у  бік  перспективної  співробітниці.  А  Сергій  залишився  стояти  біля  барної  стійки,  спостерігаючи,  як  черговий  кавалер  повів  до  танцю  Мартусю  (чомусь  саме  так  одразу  став  про  себе  кликати  нову  колегу).

***
-  Сергійчику,  коханий,  то  коли  ми  їдемо  до  Львова?  Мама  вже  всі  вуха  мені  проїла,  коли  ти  приїдеш.  Я  вже  й  не  знаю  як  їй  на  очі  показуватись  -  муркотіла  біля  Сергієвого  вуха  Марта.
В  кімнаті  ще  п'янко  пахло  їхнім  гріхом,  полудневе  сонце  боязко  прозирало  через  штори,  одразу  ж  примружуючи  очі  і  сахаючись  геть.  Чи  то  заздрило  Сергієві,  чи  то  співчувало  чиємусь  серцю,  котрому  суджено  було  розбитися  на  дрібні  друзки  після  з'  яви  гіркої  правди.  Та  про  це  думало  тільки  сонце,  бо  в  головах  розпашілих  коханців  крутилися  геть  інші  думки.
-  Мартусечко,  обов'  язково  поїдемо.  Давай  наступного  місяця.  Настечка  тільки  готується  іти  до  садочка.  Артем  защораз  ображається,  коли  на  вихідних  не  можу  бути  із  ним  -  винувато  тулився  до  Мартиної  ніжної  шийки  чоловік.  
Та  жінці  явно  не  до  смаку  був  ані  тон,  ані  зміст  сказаного,  тож  вона  різко  його  відштовхнула,  вибралася  з-під  ковдри  і  спритно  зістрибнула  на  підлогу.  Пройшла  кілька  кроків,  зупинилася  посеред  кімнати  і  випалила:
-  Як  же  ти  мене  дістав!  Маєш  за  щастя,  що  люблю  тебе,  а  то  б  терпіла  оці  вічні  відмазки!  
А  потім,  хвилю  помовчавши,  повернулась  до  Сергія,  що  ні  намить  не  зводив  з  неї  закоханих  очей,  потягнулась  уверх,  бавлячись  сонячним  променем,  що  акурат  таки  пробрався  крізь  щілину  між  шторами,  і,  мабуть,  сам  захмелів  від  доторку  до  ніжної  шкіри  жінки.  Відтак  граційно  кількома  кроками  опинилася  знову  біля  Сергія,  взяла  його  руки,  поклала  собі  на  плечі  і,  дивлячись  прямо  у  вічі,  запитала:
-  То  коли  я  познайомлюсь  з  Настею  і  Артемом?  Ти  обіцяв...

(Даоі  буде)  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809003
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2018

Востаннє

Я  сотні  раз  програла  цьому  світу,  
я  сотні  раз  відмовилась  іти
супроти  зливи,  грому,  злого  вітру,
спаливши  всіх  надій  своїх  мости.

Я  сотні  раз  віддалася  знемозі
і  відступила  маловірно  в  бік,
лишившись  тільки  тінню  при  дорозі...  
О,  скільки,  Боже,  втратила  вже  й  лік!  

Але  колись  приходить  мить  кінцева,
коли  немає  більше  жодних  сил
точити  біль  з  пораненого  древа
душі  своєї,  замість  білих  крил.

І  розірвавши  пута  чорнорунні,
ідеш  вперед,  хай  буде,  так  як  є!  
В  тобі  ревуть  надривно  рвані  струни,
набат  гучний  у  тім  ревінні  б'є.

В  нім  розуміння  сочиться  проз  вени,
відмірюючи  по  краплині  час:
назад  з  дороги  цеї  не  повернеш,
якщо  впадеш  -  то  вже  останній  раз!

26.09.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808501
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.10.2018

А завтра вона поїде…

А  завтра  вона  поїде,  залишиться  тільки  стук
у  серці...  А  ще  прощання  очей  і  тремтливих  рук.  
І  острах,  такий  таємний,  не  вицідиш  на-гора.
Життя,  о  життя!  Здається,  подекути,  що  то  -  гра...

Здається,  бува,  що  днина,  як  вигадані  плаї.
Та  ба  що  думки,  мов  оси,  як  хижі,  густі  рої.
Втекти-не  втечеш,  не  годен.  І  змиришся,  треба  так,
покотиться  по  дорозі  не  вартий  вже  ніц  мідяк.

О,  Боже,  якби  то  сила  на  крила  не  там,  десь  тут!  
Якби  відшукати  в  стрісі  заховану  часом  суть,
загублену  сонцем  ношу  -  ласкавого  цвіркуна,
тоді  б  не  тяжи́ли  думку  прийдешні  сніги,  зима.

Бо  завтра  вона  поїде,  сказала,  що  до  Рі'здва,
коли  зазирати  стануть  у  вікна  нові  дива,
коли  у  пахучім  сіні  народиться  день  ясний,
аби  навернути  стежку  засніжену  до  весни...

18.09.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807522
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.09.2018

Мов кіт…

Так  тихо  крадеться  осінь,
мов  хитрий  блукалець-кіт,  -  
то  хмарами  вкриє  просинь,  
то  вітром  дихне  услід.  

То  теплим  пухнастим  боком
притулиться  до  душі,  
то  майже  нечутним  кроком
притюпає  до  межі.  

Неголосно  промуркоче
на  вушко  тобі  про  те,  
як  жовтень  убрати  хоче
дерева  у  золоте.

Запустить  гостренький  кігтик
в  розніжену  глибочінь...  
І  раптом  узриш-бо  -  літа
зосталась  хіба-що  тінь!  

Бо  онде  вже  під  порогом
котюга  рудий  пряде
останню  тепла  залогу  -  
погожий  осінній  день.

17.09.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807055
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2018

Не обмовлюсь

Нехай  дзвенить  мені  у  серці  біль,
аж  тахне  грім  за  грізною  грозою,
я  не  обмовлюся  о  тім  тобі
ні  тишею,  ні  словом,  ні  сльозою.

Зірву  вололошку  дику  край  межі
і  принесу  її  дощам  на  спогад
о  тім,  як  добре  було  на  душі,
коли  до  тебе  кликала  дорога.

І  хай  той  день,  як  мрево  в  дадині,
як  перезріла  на  піску  оаза,
ти  жити  будеш  вічно  у  мені
і  вибухати  болем  раз  за  разом.

Тож  хай  у  серці  бухкає  той  біль,  
аж  тахне  грім  за  грізною  грозою,
я  не  обмовлюся  о  тім  тобі
ні  тишею,  ні  словом,  ні  сльозою...

21.08.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2018

***І буде камінь чорнорунний…

***
І  буде  камінь  чорнорунний
на  невтрамбованій  горі
кришити  дрібно  білі  струни
під  зойк  невільних  прапорів.

І  буде  падати  в  долину
розшарпаний  вітрами  плач.
І  загортатиме  провину
у  пелену    гріха  палач

А  ти  стоятимеш,  як  привид,  
десь  недалечко  від  ріки,
що  потопає  в  руслі  кривди
неспертої  іще  ніким.

Ані  людьми,  ні  вишнім  Богом,
ані  законом,  тим,  що  пра...  
В  тобі  бриніти  буде  стогін
і  рватись  буде  на-гора.

Та  ти,  як  камінь  чорнорунний
на  невтрамбованій  горі,  
збирати  будеш  тільки  луни
під  зойк  безвільних  прапорів...

27.08.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805310
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.09.2018

***О, українці лагідні мої…

***
О,  українці  лагідні  мої,
допоки  будемо  толерувати,
кацапських  ос  розлючені  рої
і  вузькодумне  прогинання  вати.

Допоки  будем  відступати  в  бік
у  мент,  як  треба  зацідити  в  пику?
А  потім,  докоряючи  собі,  
дивитись  в  очі  правдоньці  безлико.  

Бо  вишиванки  мало  на  плечі,  
коли  душа  взялася  гнилизною.  
І  все  святе  лишається  ні  в  чім,  
як  у  ділах  вподібнюємось  гною.  

Довкола  плачуть  вервиці  могил,
лиш  ми  вдаєм,  що  все  у  нас,  як  треба.
І  упадає  віронька  без  сил,  
і  молиться  до  Бога  просто  неба.

Щоб  навернути  змалені  уми
до  розуміння  істини  простої  -
змінити  щось  у  силі  тільки  ми,
якщо  з  собою  зійдемось  в  двобої!  

20.08.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803910
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.08.2018

***Залишаються тільки могили…

***
Залишаються  тільки  могили
і  задивлені  в  небо  хрести,
із  останньої  прагнучи  сили
світ  безпам'ятства  переплисти.

Доточити  собі  на  хвилину
не  життя,  а  історії  днів,
де  б  іще  не  буяли  сивини,
засіваючи  сум  в  далині.  

Де  життя  ще  могло  означати
щось  високе  й  безмежно  хмільне,  
і  смішними  здавалися  дати,  
колихаючи  світло  земне.  

Але  час,  наче  вперта  приблуда,  
затягає  усе  у  туман,  
обпікаючи  вичахлі  груди
незліковною  горсткою  ран.  

Залишаючи  тільки  могили
і  задивлені  в  небо  хрести,
що  з  останньої  маються  сили
світ  безпам'ятства  переплисти...  

10.08.18  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803425
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.08.2018

Цей світ не належить нікому із нас…

Цей  світ  не  належить  нікому  із  нас,
Ми  проз  протікаємо,  начебто  ріки.
І  тільки  невтомно  відмірює  час
Отруту  чи  ліки.

І  тихо  спадають  ілюзії  вниз,
Коли  проминальність  на  відстані  торку.
Ми  гості  маленькі  отут,  не  пани,  
Ще  й  часто  -  без  толку.

І  очі  у  неба  так  часто  сумні,
Замулені  паводком  наші  сумління.
А  з  подихом  кожним  стривожені  дні
Ведуть  до  змаління.

Ми  просто  думки  ці  складаєм  обіч,
Течемо,  хлюпочемо,  боремось  з  вітром,
Буває,  забувши  геть  чисто  в  собі
Розбурхати  світло.

Аби  прояснити  затемнений  бік,  
Лякливої  тіні,  що  прагне  до  Бога.  
Проз  час  протікаємо  плинністю  рік,
Спинитись  незмога.  

27.07.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801198
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.07.2018

***І коли розітнеться небо…

***
І  коли  розітнеться  небо
У  тобі  на  мільйони  хмар,
Десь  вода  шугоне  проз  греблю
І  не  встигне  старий  вівчар
Позбирати  овець  докупи,  
Білововних  дрібних  овець.
І  не  зможе  душа  збагнути,
Що  насправді  настав  кінець
Блискавицям  і  сніговіям
Над  хатами  і  у  полях.
Розтечуться  у  боки  змії,
Залишаючи  тільки  страх
Перед  першою  німотою,
Перед  першим  густим  дощем.  
Розтривожений  самотою,
Пробере  тебе  наскізь  щем
За  недертою  сіттю  неба,
Що  давало  снагу  іти...
Рве  життя,  наче  шмаття,  греблю,  
Онде  біла  овечка  -  ти.

25.07.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2018

Смарагди очей Твоїх…

Смарагди  очей  Твоїх
Навік  мене  полонили,
У  серці  чуттів  рої,
За  спиною  наче  крила.

Пірнаю  в  цю  глибину  -  
Прекрасну  й  таку  жадану.  
Й  одразу  у  ній  тону,  
Лиш  в  очі  Твої  погляну.

Ця  зелень  така  чудна,
До  меж  і  безмеж  кохана.
На  світі  усім  одна,
Жива,  життєдайна,  ладна!  

Смарагдове  плесо  мрій,
Смарагдові  височини...  
О,  зеленноокий  мій,
Кохання  моє  єдине!

17.07.18  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799685
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2018