Amira

Сторінки (1/3):  « 1»

Човен

У  океані  човен  плив.
Самотній,  що  ж  він  там  робив?
Вітрила  вітер  пошмагав,
 А  він  немов  сліпий  блукав.

Пожовкла  фарба,  ніс  кирпатий,
Побитий,  бідненький,  пом’ятий.
Та  гордо  голову  тримає.
 І  далі  все  кудись  втікає.

Він  знав,  що  хоч  куди  іди,
Не  стане  менше  тут  води.
 Та  розсікав  він  синь  тверду,
І  молився  тихо:  «..я  знайду..»

Як  мав  би  календар  то  знав,
 Що  час  швидкий  минав,
Десь  листя  в  кризі  замерзало.
А  десь  й  зими  уже  не  стало.

Збігали  дні  і  місяці,
 А  він  усе  твердив  воді  :
«..я  все  ж  знайду!  Я  відшукаю!,
 Я  зможу  це,  я  вірю,  знаю!..»

Не  було  сили,  та  намагався.
Хоч  час  і  бив  та  він  не  здався.

Він  не  зумів  на  мить  спинитись,
 І  продовжував  із  вітром  битись.

У  день  коли  вже  сил  не  стало,
 Й  здавалось  –  марно  все  було.
 Його  із  берега  позвало,
 Дзеркально  чисте  джерело.

Він  думав  –  марево,  наснилось.
 Тож  руки  –  весла  опустив.
Та  з  берега  світло  спустилось,
 І  човен  знов  намов  ожив.

Покинувши  усі  турботи,
 До  берега  чим  дуж  він  плив.
Тримали  все  ще  його  води,
 Та  він  все  ж  землю  полюбив.

Не  мила  йому  та  свобода,
 Де  він  самотній,  де  один.
 І  хоч  яка  вже  там  погода,
 Та  він  минуле  відпустив.

У  затінку  древ,  він  знає,
Що  більш  ніколи  у  житті,
Він  океан  не  покохає,
 Бо  бачить  світ  і  в  джерелі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327514
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2012


із посмішкою, сонце, поряд йди…

Між  небом  та  землею  повітря  завмирає.
Прекрасний  аромат  аж  серце  відчуває.
Легенький  подих  вітру….я  лечу..
Із  посмішкою,  сонце,  лиш  мовчу..

Земля  така  маленька,  я  здавалось…..
Летіла  далі  я,  і  не  вагалась..
Печаль  із  злістю  бились  десь  в  низу..
Із  посмішкою,  сонце,  лиш  мовчу..

Де  гори  були,  зараз  океани.
І  замість  ям  тепер  дзвінкі  фонтани.
Кричить  із  низу  хтось:  а  я  живу!!
Із  посмішкою,  сонце,  лиш  мовчу..

Весь  світ  в  цвітіні  забуяв.
Неначе  зиму  стер  хтось,  хтось  забрав.
Ледь  хмар  торкаючись  іду.
Із  посмішкою,  сонце,  лиш  мовчу.

І  не  буди  мене  благаю.
Торкнися  в  серці  надпису:  кохаю.
Прийди  у  світ  мій,  милий,  тут  живи.
Із  посмішкою,  сонце,  поряд  йди..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2012


Газета

Пожовклі  шпальта  у  газеті.
Розбиті,  скручені  слова.
Душа  вмирає  в  лазареті.
Минулий  випуск  -  не  шкода.

Ніхто  вже  й  словом  не  згадає,
Тираж  он  був,  а  вже  нема.
В  підвалі  тихо  догниває,
Стара,  розбита  новина.

Історію  століття  творять,
А  ми  лиш  зморшки  на  її  чолі.
І  хоч  банально,  та  говорять,
Мурахи  ми  на  цій  землі.

Десь  згадка  є  що  існували,
повітрям  дихали,  жили.
Ті  скручені  слова  це  знали,
та  повторити  не  змогли.

У  темряві  лежать,  ридають.
Слова  стира  гірка  вода.
Чорнила  із  душі  стікають,
А  ти  лиш  спомин,  ти  була.....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290253
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.11.2011