Грицько Потуга

Сторінки (1/22):  « 1»

Політична замальовка.

А  чому  б  мені  не  вдаритись  у  політику?  При  чому,  з  розгону  вдаритись,  проломити  лобом  кремезні  стіни  верхорадівських  мандатів  та  державного  неспокою  і  встановити  власний  порядок  у  країні.  Або  ні,  не  вдаритися  –  пірнути  тихенько  щучкою,  пропливти  карасиком  у  куширах  депутатських  матюків,  а  потім  як  метнути  ікру  правильних  рішень  та  необхідних  законів!

Сказано-зроблено!  Довго  думав  і  метати  ікру  спочатку  вирішив  із  «жовтими».  Воно,  знаєте,  і  колір  приємний,  і  люди,  здається,  надійні.  На  першому  зібранні  наш  лідер  повідав  про  недалеке  і  надзвичайно  світле  майбутнє  України.  Пам’ятаю  дослівно:  «…і  потече  безкоштовний  газ  по  золотим  трубам  у  кожну  хату,  і  прийде  до  Вас  червона  ікра  великими  пластами  на  хліб,  і  перестануть  пенсіонери  бути  вегетаріанцями».  Завернув  наш  лідер  здорово,  але  якими  шляхами  те  все  буде  вирішуватися,  на  жаль,  не  сказав.

Далі  пішли  незрозумілі  розмови  про  коаліцію.  Прикинувши,  що  слова  коала  та  коаліція,  мабуть,  спільнокореневі,  я  запідозрив  зв'язок  «жовтих»  з  австралійською  мафією.  Зрозуміло,  не  допоможуть  вони  мені  стати  політиком.  Кинув  їх  відразу.

Наступними  на  шляху  урядовця-початківця  були  «зелені».  Мене  завжди  вабив  колір  весняної  травички,  адже  хоч  і  простий  я  хлопчина,  але  в  душі  трошечки  поет  і  безмежно  люблю  все  живе.  

Перше  засідання  було  надзвичайно  цікавим.  Я  відразу  ж  вступив  у  партію,  отримав  партквиток  (звісно  ж,  зеленого  кольору),  пригостився  зеленим  чаєм  і  залишився  цілком  задоволеним  морально  та  фізично.  Але  на  другому  зібранні  мені  насильно  запропонували  очистити  вулицю  від  сміття  шляхом  мітли  плюс  опрацювати  паркан  на  дачі  нашого  шефа.  Згоди  не  дав.  Тому  і  вилетів  з  партії,  як  і  влетів  –  щучкою.  

Не  така  вже  й  проста  штука  та  політика.  Але  ж  депутатське  крісло  –  то  ласий  шматочок,  тому  стіни  треба  пробивати  далі.  Та  я  вже  не  знаю,  в  якому  напрямку  бити.  До  блакитних?  Назва  щось  підозріла.  До  червоних?  Були  вони  вже  при  владі  років  …цять  тому.  Чорні?  Чи  може  бузкові?

Час  іде,  а  у  мене  в  кишені  вже  ціла  райдуга  партквитків.  А  скільки  ж  їх  іще,  отих  партій,  фракцій,  блоків,  союзів?  І  куди  мені  врешті-решт  примкнути,  як  воно  всюди  порядку  немає?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294223
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.11.2011


Сільська мобілізація.

Нарешті  це  сталося!  Прикупив  мій  дідусь  і  собі  мобільний  телефон.  Марка  відома,  всесвітньо  зарекомендована.  Телефон  простенький,  без  поліфоній  та  камер.  В  принципі,  навіщо  йому  ті  прибамбаси?  Головне,  щоб  дзвонив,  щоб  зв’язок  гарний  був.  А  сталося  це  після  того,  як  поставили  в  селі  оту  вишку  для  якісного  мобільного  зв’язку.  Дякувати  Богу,  піднатужився  сільський  голова,  спорудив.  Дід  мій  до  нього  кожен  день  ходив,  мовляв,  поставиш  антену  –  і  відразу  мобілізуєш  село.  Приїхав  кран,  хлопці  з  молотками  та  лопатами  декілька  днів  длубались  в  городі  тітки  Палажки,  а  через  два  тижні  Григорій  Іванович  став  мобільним  дідом  з  голови  і  до  кінчиків  п’ят.  У  той  час  я  якраз  був  у  Кіровограді,  складав  сесію,  тому  про  мобілізацію  діда  та  нашого  села  в  цілому  дізнався  дещо  пізніше.  А  за  цей  час  сталося  ось  що.

У  магазині,  купуючи  телефон,  дід  попросив  заправити  його  на  сорок  гривень.  Приїхавши  додому,  він  заховав  від  баби  телефон  на  горищі  та  пішов  гукати  всіх  зустрічних-пересічних  подивитися  на  диво.  Через  деякий  час  хата  перетворилася  на  цілковитий  вулик.  Дід  розсадив  усіх  по  стільчиках,  ліжках  та  кутках,  дістав  інструкцію  та  почав  голосно  читати,  подекуди  кашляючи  та  прицмокуючи:

- Мобільний  телефон  призначений  для  отримання  та  надсилання  телефонних  викликів.  Він  працює  в  мережах  ГиСиМи  (мабуть,  там  все  ж  такибуло  написано  GSM)  в  діапазоні  радіочастот  900/1800  МГц.

Прочитавши  даний  шпальт,  дід  відкинувся  назад  та  задоволено  примружив  очі.  Потім  підняв  угору  вказівний  палець  та  роздав:

- О,  бачите!  Це  Вам  не  якесь  радіво  чи  телевізор!  Мобільний  телефон  –  набагато  складніший  прилад.  Так,  читаємо  далі…

- А  скільки  ж  воно,  оте  мобільне,  коштує?  –  обережно  запитав  сусід.

- Ой,  дуже  дорого,  Андрію!  Можна  стільки  мняса  купити!  Та  й  ковбаси…

- Та  годі  Вам  базікати!  Давайте  вже  дзвонити,    –  вигукнула  моя  баба,  бо  від  самого  народження  була  жінкою  ініціативною  та  рішучою.

Дід  владно  прицмокнув  та    продовжив:

- Ваш  телефон  дозволяє  читати,  створювати  і  приймати  короткі  текстові  повідомлення,  а  також  передавати  їх  на  інші  мобільні  телефони.

- Ого  що  вміє!  –  сказав  хтось.  А  хіба  це  можливо  –  передавати  текст?

- Угу!  Я  таке  бачив  у  свого  онука  (се  тобто  у  мене  він  бачив).  От  дивись,  Миколо.  Уяви,  що  ти  не  знаєш,  як  наші  зіграли  з  німцями.

- Чому  ж  не  знаю?  3:3!  У  мене  й  телевізор  є,  і  радіоприймач  у  робочому  стані.

- Та  дурень  ж  бо!  Ну  уяви,  що  радіо  та  телевізора  немає,  а  є  мобільний  телефон.  От  хочеш  ти  дізнатися  результат,  пишеш  мені  запитання:  «Гришо,  як  там  матч  пройшов?»  А  я  у  відповідь:  «Нічия!  Але  перший  тайм  був  за  нами  –  3:1!»  Обмінялися  інформацією  –  і  можна  святкувати.

- Оце  так  чудо  техніки!  Коли  Гагарін  вийшов  на  орбіту,  я  і  то  менше  дивувалася,  –  вставила  свої  «п’ять  копійок»  баба  Ганна  і  втупила  очі  в  телефон.

- Треба  і  собі  з  пенсії  купити!  –  сказав  дід  Остап  і  звідусіль  почулося:  «Так!  Молодець!  Правильно  кажеш!»

- Та  тут  ще  багато  всього  у  наявності.  Бачите,  яка  товста  інструкція,  –    продемонстрував  мій    дід,  піднявши  руку  догори.  Зараз  ми  її  детально  вивчимо!

Минуло  дві  години.  За  вікном  почало  темніти,  але  ніхто  не  розходився.  Нарешті,  після  довгих  знущань  над  кнопками  та  людьми,  мобільний  телефон  був  цілком  досліджений.  Григорій  Іванович  відклав  інструкцію  та  урочисто  оголосив:

- Дайош  загальну  мобілізацію!  А  зараз  перевіримо  мобільний  прилад  у  дії.

- Іванович,  дай  я  подзвоню  синові  в  Київ.

- Ну,  не  знаю…

- Я  лише  хвилинку,  запитаю  як  справи,  здоров’я  і  таке  інше.  Ось  у  мене  навіть  телефон  записаний…

- Але  тільки  ж  хвилинку,  Митро.

Після  дядька  Дмитра  почути  дочку  з  Вінниці  забажала  тітка  Палажка.  Потім  до  телефону  потягнулася  рука  діда  Валентина.

- Дайте  хоч  онуку  подзвонити,  трикляті!  –  не  витримав  дід  і  забрав  телефон.  
Він  дістав  записничок  і  набрав  мій  номер,  та  замість  виклику  почув:

- Вибачте,  але  на  Вашому  рахунку  недостатньо  коштів  для  здійснення  дзвінків.  Будь  ласка,  поповніть  Ваш  рахунок.

- Що!?  Що  ти  верзеш,  недоварена  курко!

Мій  дід  спробував  ще  і  ще,  але  «курка»  продовжувала  стояти  на  своєму:  «Будь  ласка,  поповніть  Ваш  рахунок».

- Так  це  що,  пару  раз  подзвонили  –  і  сорок  гривень  зняло?  –  витріщив  очі  дід  Дмитро.  –  Ні,  Гришо,  вибач,  але  такий  зв'язок  не  для  мене.  Я  он  краще  до  Квітчихи  піду,  зі  звичайного  подзвоню,  якщо  треба  буде.

Всі  почали  розходитися.  Мій  дід  бігав  навколо  та  схвильовано  вмовляв  кожного:

- Остапе!  Палажко!  Зачекайте!  Оксано,  а  Ви  куди?  Люди!!!  Тут  же  ще  погоду  можна  замовляти.  Сам  бачив  у  онука.  Це  ж  мобілізація!  Гарант  майбутнього!

Дід  Андрій  повернувся  і  сказав:

- Ет  вигадки!  Тут  їсти  нема  за  що  купити,  а  він  –  мобілізація.  Не  доросли  ще!

Коли  гості  розійшлися,  дід  довго  сидів,  не  рухаючись.  Потім  наважився.  Взяв  у  руку  мобілочку,  міцно  стиснув  та  щосили  жбурнув  у  стіну.

- І  не  дзвони  мені  тут,  бо  всій  Європі  з  Америкою  буду  гроші  винен,  –  мовив  він  на  прощання  і  пішов  у  двір  годувати  курчат.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293854
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.11.2011


Сердце в дюнах.

Хочется  мне  сделать  сердца  тюнинг,
Пальцами  зажать  его  покрепче,
Спрятать,  закопать  поглубже  в  дюнах,
Может  быть,  тогда  мне  станет  легче.

Было  бы,  наверное,  неплохо
Сжечь  его  на  топливе  разлуки,
Пепел  лишь  развеять  по  планете
И  умыть  немеющие  руки.

Потом  вылить  жизнь  из  организма
В  детское,  зелёное  ведёрко.
Я  оставлю  мозг  без  кислорода,
Чтобы  память  не  давила  в  корку.

И  тогда,  увидев  это  тело
Без  пульсаций,  чувств  и  побуждений,
Ты  напишешь  на  дороге  мелом,
Что  я  был  и  буду  просто  тенью.

Для  тебя  я  буду  просто  тенью,
Ветром,  не  дающим  надышаться,
Ночью,  обожающей  жечь  стены,
И  стеной,  к  которой  не  прижаться.

В  нашу  сказку  закрываю  дверцу,
Непривычно  опуская  плечи.
Я  зарою  в  дюнах  своё  сердце,
Может  быть,  тогда  мне  станет  легче.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293703
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.11.2011


Страх.

Теряю  я  осенний  аромат,
Рассыпал  астры  на  большой  дороге.
Листва  сгнила,  оставив  небу  прах.
Хрусталь  зимы  мне  разрезает  ноги.

Бледнеет  солнце,  голубой  рассвет
Морозит  день  холодными  лучами,
Таёжный  мир  мне  навевает  страх,
Он  смотрит  вдаль  стеклянными  глазами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293558
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.11.2011


Дощ.

Люблю  бути  спостерігачем.  Дивитися  на  цей  світ  –  моє  хобі.  Можливо,  трошки  дивне,  можливо  набридливе  та  неактуальне,  але  не  для  мене.  Люблю  спостерігати,  як  сірі  фігури  снують  за  вікном,  як  гола  тополя,  що  росте  корінням  догори,  скидає  своїх  жовтих  черв’ячків,  які  точать  її  дихальні  системи.  А  особливо  я  люблю  слухати  дощ.  От  і  зараз…

Уявіть  мою  кімнату.  Ви  не  побачите  дорогих  шпалер  на  тонких  та  затхлих  стінах,  срібного  сервізу,  який  валяється  бозна  де.  І,  тим  більше,  Ви  не  побачите  себе  у  цій  кімнаті,  бо  я  знаю  напевно  –  Вам  вже  не  хочеться  тут  бути.  Але  якщо  наважитесь  –  зайдіть  ненароком.  Ми  посидимо  за  моїм  столиком,  вкритим  зеленою  скатертиною,  посьорбаємо  кави  з  великих  чашок  із  готичними  малюнками  –  і  комусь  із  нас  неодмінно  стане  легше.

Але  сьогодні  я  не  зможу  Вас  прийняти.  Я  зайнятий.  Сірий,  важкий  вечір  раптово  перетворився  у  незаплановану  інтимну  зустріч.  Я  з  нетерпінням  чекаю  того,  що  ось-ось  відбудеться.  Мій  таємничий  співрозмовник  уже  на  підході.  А  Ви  чуєте  цей  тривожний  шепіт  кленів,  це  гучне  позіхання  горобців  та  дзвінку  музику  неба?  Все,  проґавили!  Золота  симфонія  звуків  раптом  затихає.  Вони  теж  чекають,  чекають  на  його  прихід.

Я  запалюю  свічку  та  нервово  падаю  у  крісло  з  вишневої  шкіри.  Такий  цікавий  колір…  Гадаю,  що  якби  зараз  різонув  собі  вени,  то  колір  крові  злився  б  із  кольором  крісла,  як  вода  зливається  з  водою.  Але  ніхто  цього  так  і  не  помітив  би…

Стук-стук!  Хто  ж  це  так  тихенько  та  ніжно  брязкає  у  віконце?  Та  це  ж  він,  мій  улюблений,  старий  співрозмовник!  Моя  грішна  душа  нетерпляче  зривається  з  крісла  і  лівою  рукою  відчиняє  білі,  непрозорі  двері  думок.  

Ну  здрастуй,  мій  любий  дощику!  Давно  тебе  не  було.  Ти  завжди  приходив  у  таку  пору,  але  зараз  наче  забув  мене.  Чи  це  лише  сон?  Ти  радий  мене  бачити?  Я  тебе  теж.

Як  завжди.  Він  витирає  свої  босі  ноги  об  стелю  та  поважно  заходить.  Я  показую  йому  свою  бавовняну  кімнатку,  яка  за  останні  двісті  років  майже  не  змінилася.  Вдало  жартую.  Дощ  радісно  хлюпає  у  відповідь  і  сідає  за  стіл,  де  вже  давно  стоять  готичні  чашки  із  холодною  кавою  та  пухкі  тістечка,  вкриті  тонким  шаром  цукрової  пудри.

Ти  гарно  всівся,  мій  любий  дощику?  Подивися  на  мене.  Ти  не  можеш  собі  уявити,  як  я  люблю  ось  такі  наші  зустрічі.  Ти  не  вмієш  говорити,  але  ти  вмієш  слухати.  У  тебе  немає  тіла  та  душі,  але  у  тебе  немає  й  звірячих  інстинктів.  Ти  ніколи  мене  не  зрадиш,  правда?

Я  замовкаю,  а  дощ,  мій  коханий  дощ,  цілує  мої  спраглі  вуста,  поливає  моє  обличчя  прозорими  краплинами  любові.  Але  чому  ж  вони  такі  солоні?  Це  сльози?  Чи  може  це  кров?  Та  ні  ж  бо!..

Я  слухаю  дощ,  сиджу  і  мислю,  дивлячись  на  полум’я  свічки,  що  поквапливо  хапає  повітря.  Цікаво,  які  ж  плани  у  цього  вогню  на  найближчі  декілька  років?  Здобути  освіту?  Завести  сім’ю?  Написати  два  томи  непотрібних  нікому  мемуарів?  Чи  може  просто  померти:  тут  і  зараз?  Ти  не  знаєш,  мій  любий  дощику?

І  дощ  тихо  та  незрадливо  киває  мені  головою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293360
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 15.11.2011


Луна.

Заревом  брызнув    в  черту  горизонта,
Солнце  нырнуло  в  небесную  шаль.
Свет  белокурого,  тёплого  зонта
Скрыла  морская  вуаль.

Небо  затихло.  Умолкли  бураны.
Воздух  пылает.  В  ушах  тишина.
Чайки  зарылись  в  земные  карманы,
Вот  и  всплывает  Она.

Нежно  плывёт  по  небесному  своду,
В  меру  округлые  диво-бока
Льют  свою  тусклую,  жёлтую  воду,
Словно  поток  молока.

Кто  же  луною  навек  околдован?
Птицы,  деревья,  пустыни,  земля?
Только  туман  её  светом  взволнован,
Волки,  собаки…  да  я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293302
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 15.11.2011


Маринка спить…

Маринка  не  любить  прокидатися.  Ні  вранці,  ні  ввечері,  ні  вдень.  Скільки  я  її  знаю,  вона  завжди  спить...  

Бувало,  приходжу  до  неї  додому,  відкриваю  оті  жовтяві  великі  двері  з  пахучої  сосни  і  відразу  опиняюся  в  раю.  Бачу.  Бачу  як  сон  у  пухнастих  тапках  та  махровому  халатику  бігає  по  кімнаті,  гримить  каструлями  та  пускає    за  вікно  зелених  птахів  жалю,  як  вікна  граються  з  дощем  у  пінг-понг,  як  снігурі,  червоногарячі  снігурі  із  чорними  шапками  голосно  скавучать,  наче  дикі  собаки  дінго...

А  ще    я  бачу,  як  спить  моя  Маринка.  ЇЇ  ніжний  носик  з  небесного  кришталю  напіввигляда  з-під  огнистої  терпкої  ковдри.  ЇЇ  очі,  прикриті  тонкими  ниточками  вій,  позбавлені  найменших  порухів  душі.  Я  не  бачу  ані  любові,  ані  тихої  печалі  чи  кричущої  задуми  в  тих  очах.  Але  я  знаю  напевне:  коли  Марина  спить,  її  очі  завжди  залишаються  синіми.  Вони  синіші  за  найсинішу  у  світі  синь.  Навіть  весняне  небо,  з  яким  я  нещодавно  мав  теплу  дружню  розмову,  відкрило  мені  свою  глибинну  таємницю  –  воно  заздрить  їй!  Але  чому  ж  я  так  рідко  їх  бачу?  

Востаннє  це  сталося  сім  місяців  тому,  коли  ми  сиділи  з  нею  на  дивані  десь  за  десять  сантиметрів  один  від  одного.  Тоді  вона  і  захворіла,  почала  голосно  сміятися  та  випускати  на  волю  гірку  отруту  металевих  думок.  Потім  Маринка  почала  багато  спати.  З  тих  пір  наші  очі  не  бачилися.  Колись,  щоправда,  я  говорив  із  її  світовідчуттям.  Воно  виперлося  назовні,  всілося  на  гарячій  від  жару  кушетці  і  витріщилося  на  мене.  Пойорзавши  трохи  ногами,  світовідчуття  сказало,  що  ТАМ  у  Маринки  є  власний  Ромео,  який  годує    її  пташиним  молоком.  А  нещодавно  він  подарував  їй  олівця  з  пінгвіновим  графітом...

Спогади.

Я  підійшов  до  Маринкиного  ліжка  та,  зніяковівши,  одягнув  свої  жовті  скляні  окуляри.  Ну  все,  тепер  і  поцілувати  можна.  Нахилився  та  чмокнув  холодну  напіврозтулену  самотність  подушки.  Скинув  окуляри  і  швидко  вийшов  за  двері.  Тепер  додому!

Спокій  знову  зі  мною.  А  чи  надовго?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293045
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.11.2011


Вопросы.

Всегда  ли  белоснежен  снег?
Его  большие  хлопья
Всегда  ли  режут  ткань  и  мех
Как  мраморные  копья?

Всегда  ли  очи  холодны  –
Кристаллы-купоросы?
Всегда  ли  будут  неслышны
Ответы  на  вопросы?
Всегда.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292933
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2011


Запах ангелов.

Запах  ангелов  –  чарующая  нега,
Я  люблю  их  пёстрый  аромат.
Небо  сыплет  снегом  невпопад,
Словно  ангелы  готовят  план  побега.

Свои  лёгкие,  волнующие  ноты
Они  дружно  опускают  вниз.
Песня  льётся,  аромат  повис
Там,  где  кровь  пролили  демоны-койоты.

По  замёрзшим  берегам  крадётся  солнце,
И  сидя  на  высохшем  пеньке,
Ночь  рассвет  рисует  вдалеке,
Запах  Бога  окунув  в  реки  оконце.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292901
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 13.11.2011


Осінь.

В  усіх  весна  –  у  серці  та  в  кишенях,
У  мене  –  осінь,  осінь  золота.
Он  бач,  туман  розкинувся  на  дверях
Із  жовтими  очима  як  в  кота.

А  там  он  дуб  стоїть  багатолітній,
Останнє  листя  сипле  до  землі.
Червоне  й  синє,  бронзове  та  мідне:
Ох,  як  воно  обридло  вже  мені!

Дивись,  дивись  –  ключі  багатокрилі
Скидають  вниз  палітру  журавля.
Птахи  мої!  Чому  ж  такі  журливі?
Чому  ж  ви  так  курличете  здаля?

Чому  ж  ця  осінь  Вас  розпорошила
І  сум  розклала  –  падай  та  ридай?
Птахи  мої!  Були  б  у  мене  крила,
Давно  пірнув  би  у  весняний  рай.

Якби  та  би,  все  дуже  нереально,
Вона,  вона…  Тут  винна  лиш  вона.
Проклята  осінь!  Як  усе  банально…
Буквально.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292816
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.11.2011


А сможет ли кто-то…

А  сможет  ли  кто-то,  увидев  кого-то,
Почувствовать  жаркий  огонь?  И  опять
Страдать  и  смеяться,  надеясь  на  что-то,
Картины  любви  при  луне  рисовать.

Прекрасную  Даму,  святую  святыни
Создать  на  палитре  печальной  судьбы.
И  всем  заявить:  «Трепещите!  Отныне  
Навек  я  влюблён  в  королеву  красы.

А  сможет  ли  кто-то,  опутанный  страстью,
Одеть  кандалы  безпросветной  любви?
И  пленником  быть,  утомлённым  ненастьем,
И  быть  угольком  в  раскалённой  печи.

А  сможет  ли  кто-то  перистой  кометой
Оставить  на  небе  дорожную  пыль?
И  всем  доказать,  что  Шекспиром  воспето
Великое  чувство,  не  сказка,  а  быль!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292425
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.11.2011


Алібі. (Киця моню перекинув…)

–  Киця  моню  перекинув,–
Кліпа  очками  маля.
–  Киця  витоптав  малину
І  варення  з’їв  не  я.

–  А  чому  ж  лице  у  тебе
Перемазане  як  кекс?
–  Це  не  я,  в  усьому  винні
Кіт  Борис  та  цуцик  Рекс.

–  А  на  груші  нижню  гілку
Кінь  чи  цап,  скажи,  зломив?
–  То  вона  сама  зламалась,
Я  в  той  час  варення  їв.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292280
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 11.11.2011


Богомольная весна.

Святы  пустынные  места…
Там  тихо  молятся  курганы,
Там  греют  брюха  пеликаны,
И  богомольная  весна
Тропой  раскаяния  бродит
В  зелёных,  шёлковых  чулках.
Бредёт,  разбрасывая  прах,
И  Бога  выцветшего  молит,
Чтоб  синь  поблекла  на  руках,
А  то  уж  колет,  больно  колет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292154
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 10.11.2011


СМАЙЛИ.

Він  їй  надсилає  танцюючі  смайли,
Рукою  проводить  по  літерах.
Вона  їх  ковтає,  збирає  у  файли,
Щоб  потім  узяти  та  витерти.

Він  пише  про  пристрасні  ночі  у  Скайпі,
Кохання  в  кружальці  веб-камери.
А  їй  потім  сняться  засніжені  Альпи,
Йому  сняться  коди  та  спамери.

Вона  –  у  будинку  зі  сніжної  казки,
Від  холоду  змерзла  під  ковдрою.
А  він  –  в  Інтернеті,  із  кольтом  та  в  масці
Загрався  страйковою  «Контрою».

Між  ними  немає  ні  поглядів  спільних,
Ні  спільної  в  серці  взаємності.
Але  вона  знає,  що  він  –  це  «той  самий»,
І  те,  що  вони  –  протилежності.

І  хай  він  школярик  малий  та  зелений,
Готова  кохана  до  вірності.
Збирати  всі  смайлики,  ніжитись  в  щасті,
І  тиснути  «DEL»  від  покірності.

А  згодом,  з  роками,  знайде  в  віртуалі,
Пронизливий  меседж  над  смужкою:
«Мабуть,  я  вже  виріс,  тому  вибачайте…
Остання  двокрапка  із  дужкою».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2011


Свіжина (аля Кайдашева сім'я) .

У  Грицька  Опанасенка
Сталась  новина,
Заколов  старий  пащека
Вранці  кабана.

Зібралась  уся  родина
Свіжину  ділить.
Син,  дочка,  кума  зі  сватом
Збіглися  умить.

Сіли  разом  коло  столу:
«Ну  давай,  діли!»
Гриць  закрив  усе  руками:
«Щоб  ви  так  жили!

Я  цю  пацю  аж  два  роки
Пундиком  кормив.
Сам,  бувало,  з  голодухи
Кукурудзу  їв.

Не  збираюсь  після  цього
Всіх  я  частовать.
Я  табу  кладу  на  м’ясо,
Буду  сам  вживать.

Хто  ж  полізе,  на  лобешці
Буде  мати  гулю».
Так  сказав  –  і  тиче  сину
Попід  носа  дулю.

Син  Тарасик  розізлився:
«От  старий  будяк!»
Заліпив  у  око  батька,
(Він  на  це  мастак).

Піднялась  на  сполох  баба:
«Караул!  Війна!
Тут  синок  вбиває  батька
Із-за  кабана!»

Сват  іде  на  захист  батька,
Баба  лупить  сина,
От  уже  сокиру  тягне  
Синова  дружина.

Узяли  дрючки  великі
Дідові  онуки.
Опанасенків  родина
Простягає  руки!

Пробігав  тут  недалечко
Омел’ян-сусіда,
Дуже  часто  він  приходив
Щось  хильнуть  до  діда.

От  і  зараз  –  пляшка  в  роті,
Чарка  у  кишені.
Омел’ян  –  бабах  ногою,
Відкриває  двері.

Захопила  дядька  зразу
Хвиля  здивування.
В  хаті  дух  важкий  парує
Рукоприкладання!

«От  так-так.  –  верзе  сусіда  –  
Мабуть,  прозівав…»
Тут  якийсь  кулак  тендітний
В  зуб  поцілував.

Встав  сусіда,  роздивився,
Бачить,  буде  лихо.
Хвать  бад’ю  зі  свіжиною  –
І  за  двері  тихо.

Довго  ще  у  Гриця  в  хаті
Родичі  літали.
А  сусіди?  А  сусіди
Свіжину  жували.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291853
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2011


Поколение.

Одинокие  деньки
Надвигаются!
В  поднебесье  огоньки
Загораются!
Ночь  поёт  нам  про  любовь
Свои  песенки.
Как  ныряют  облака
Прямо  с  лесенки.
Ну  а  нам  с  тобой  сейчас
Не  ныряется.
Что-то  страшное  в  душе
Затевается.
Воспитали  нас  с  тобой,
И  не  птички  мы.
Злобой  старой  и  большой
Мы  напичканы.
Не  орать  нам  вечерком
Да  с  гитарою.
Не  бывать  костру  с  дымком
Да  с  поляною.
Не  читать  заморских  книг
Огнедышащих.
Не  черкать  в  тетрадях  стих
О  немыслящих.
Не  дано  дышать  весной
Спозаранку.
Каждый  день  живём  с  тобой
Наизнанку.
Почему  нам  до  сих  пор
Не  мечтается?
Почему  Адамов  род
Дурью  мается?
С  давних  лет  мы  молоком
Птичьим  вспоены.
Животы  у  нас  ножом
Да  распорены.
В  дорогие  свитера
Мы  обличены.
Только  души,  как  крюки,
Ограничены.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291809
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 09.11.2011


Синь.

Синій  колір  все  залляв,
 Синє  море,  сонце,  став,
 На  деревах  синь  блищить,
 У  берлозі  Синій  спить.  
У  Оксани  сині  очі,  
Синій  колір  пише  ночі.  
Світ  пірнув  у  синю  тінь,  
Але  що  це?  Наді  мною  
Небо  вкрилося  смолою,  
Небо  чорне,  інше  –  синь,  
Намальоване    зимою,  
Згинь,  темното,  швидше  згинь!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291604
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.11.2011


Сповідь доброго кілера.

Хто  попросив  мене  вбити  людину?
Я  ж  не  хотів,  не  хотів!
Я  ж  ту  людину,  як  рідну  дитину
Щиро,  безмежно  любив.

Може,  диявол  думками  невірними
Вперся  в  душевне  єство.
Може,  це  доля  хвилинами  мірними
Вилила  вбивче  родство.

Може,  яскраві  скляні  окуляри
Винні  в  усьому,  що  є.
Може,  людина,  убитая  мною,
В  дійсності  все  ще  живе.

Може,  то  пам'ять,  а  може  не  пам'ять
В  серці  тримає  її.
Може,  я  просто  сиджу  та  ридаю,
Може,  співаю  пісні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291601
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.11.2011


Єгипет.

Не  був  у  Єгипті.  Та  знаю,  що  там,
Меди  не  течуть  по  солодким  губам,
Басейни  не  кличуть  у  синю  лазур,
Лиш  вітру  гудіння  та  подихи  бур
Будують  з  піску  однорідні  світи
Та  в  небо  змітають  пісочні  стовпи.
Верблюди  засохлі  безбожно  хриплять,
Верблюди  не  вмерли,  вони  просто  сплять.
То  очі  блакитні  лише  заніміли,
То  жовті  піски  їх  клювали  та  з’їли.
Не  був  у  Єгипті.  Та  знаю,  що  там
Стоять  піраміди,  стоячи-стоям.
Цеглинка  в  цеглинці,  мури  на  мурах,
Над  ними  –  сонця  у  висячих  садах.
Над  ними  –  клітини  великих  Богів
Та  пласти  давно  позабутих  віків.
Оце  дзеркала  позіткнулися  нині!
Таке  вже  десь  бачив…  у  рідній  країні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291310
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.11.2011


Дитя.

Русява  Річка  з  синіми  очима,
Яку  кохаю  щиро  до  сих  пір,
Сьогодні  вийшла,  грюкнула  дверима,
Бо  бачте,  не  сподобався  мій  «зір».

Ну  от  не  зміг  належно  оцінити
Нові  парфуми,  одяг  та  взуття.
На  серці  млосно  –  що  тепер  робити?
Вона  ж  таке  безпомічне  дитя.

Бо  хто  тепер  їй  буде  готувати
Турецьку  каву  й  сонце  по  ранках?
Хто  буде  Річку  сонну  цілувати
І  танути  у  неї  на  очах?

Хіба  ж  вона  дістанеться  без  мене
До  всіх  глибин  смугастого  метро,
Я  ж  у  припадку  вріжу  собі  вени,
Якщо  без  мене  піде  у  кіно.

Вона  ж  не  зможе  легко  та  проворно
Обрати  фільм  під  стан  її  душі,
Купити  сік  та  порцію  попкорну,
Прокрастись  до  екранної  межі.

Вона  ж  не  купить  квіти  в  спекулянтів,
Дитя  гадає,  що  то  я  створив
Оті  жоржини,  айстри  та  троянди
Із  вороху  незайманих  вітрів.

А  врешті-решт,  хай  думає  що  хоче,
Нехай  блукає,  біситься,  реве.
Колись  прийде  і  скаже  серед  ночі:
«Ти  знаєш,  я  шукала  лиш  тебе!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2011


Перехідний етап.

Останній  день  збиває  жовті  масла
З  білявого,  небесного  шатра.
Гуркоче  вітер  часто  і  не  часто
У  пустці  недобитого  відра.

В  останній  раз  зелена  черепиця
Хрустить  як  теплий,  свіжий  вертунець.
В  останній  раз  розсипали  корицю,
Востаннє  їм  загусклий  холодець.

Сиджу  на  скелі,  ложкою  керую,
Дивлюсь  на  скелі  дальноближньові
І  холодець  смакую  і  смакую,
А  він  тече  у  далі  ротові.

Ще  не  весна.  Не  схоже  і  на  зиму,
Етап  цей  ми  назвем  перехідним,
Я  вже  не  сплю,  але  ще  й  не  прокинувсь,
Я  ще  не  був,  а  вже  пішов  у  дим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291295
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.11.2011


Ночь.

Люблю  лишь  ночь,  её  одну…
Когда  вздыхают  в  море  льдины,
Когда  на  улице  машины
С  цепей  спускают  тишину,
Тогда  я  ночь  одну  люблю…

Её  друзей:  факиров,  магов,
Огни  зелёных  фонарей,
Что  то  светлее,  то  тускней
Роняют  призрачность  зигзагов.

До  боли  в  сердце,  до  безумства
Люблю  я  ночь,  молюсь  и  таю,
Лишь  ей  одной  я  позволяю
Пускать  мне  в  душу  вольнодумства.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291293
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 06.11.2011