| Сторінки (1/26): | « | 1 | » |
Про воскресіння.
Щороку настає пора, коли значна частина людства, хто щиро, хто не дуже,
вітають одне одного із воскресінням одного історичного персонажа,
в надії та сподіванні, що і їх така доля (воскресіння) не омине.
Не буду стверджувати, що воскреснути - неможливо. Нема нічого неможливого.
Але те, що воскреснути - це глупа і безглузда справа, спробую довести.
Всі ми у щось/когось віримо. Хто у Бога-Вседержителя, а я - у Здоровий Глузд.
В Адекватність, Зміст. В Мету, Причину. В Альфа та Омегу.
В те, що все відбуваєтсья не просто так, а за потреби.
Заберіть потребу, заберіть глузд, зміст і питається - навіщо таді все це?
Так ось. Немає змісту народжуватись, щоб померти.
Тим більше - раптово померти. Все це виглядає, як надлишкова трата ресурсу.
Ви народжуєтесь, чогось вчитесь і раптом бац! посеред дороги й розгону -
стоп і на вихід. Так виглядає в нашому, тривімірному світі.
Але вимірів - більше, ніж три.
В школі нам доводилось розв"язувати квадратні та кубічні рівняння.
Суть рівнянь другого прядку - площина, третього - об"єм.
А четвертого, п"ятого і т.д.? Ми не уявляємо, але вони ж є!
Проекція п"яти пальців долоні на площині (якщо проектувати зверху) -
п"ять окремих кружочків.
Хоча в системі вищого порядку (для нас) - це одне ціле.
Так і народження та смерть в нашому світі можуть бути лише
уривком, проекцією чогось більшого, цілого.
Життя - це рух. І ось, нам пропонують цей рух зупинити.
Вирвати частину цілого й "заморозити".
Глупство, дурня та повна неадекватніть-невігластво.
Ніхто весь час не носить той самий одяг.
Не їсть ту саму їжу, бо приїдається.
Так і наше життя - лише епізод у довгому, довгому, дуже довгому кіно.
Бо вічність - це дуже довго.
І замість того, щоб розвивати сюжет, пізнавати нові плани та форми,
нам пропонують застигнути в одній сцені, епізоді, тілі. Назавжди.
Це гірше, ніж тюрма. Гірше, ніж пекло.
А інші тому й раді. Бррр...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012457
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2024
Історія про Песах, як символ свободи, виходу з рабства, дуже зворушлива, але шкода тільки, що брехня. Свідомий обман, маніпуляція і підміна понять. Для розуміння цього не потрібно далеко ходити, достатньо почитати Старий заповіт. Для тих, хто не в змозі відкрити відповідні сторінки, відкрию сам:
Вихід Гл.12 Вірш 12-15
12.Тієї ночі перейду по землі Єгипетській і уб'ю всякого первенця в землі Єгипетській, від людини до скотини, і над усіми богами єгипетськими вчиню суд; я — Господь.
13.Кров буде вам знаком по домах, де будете, і як побачу кров, мину вас, і не впаде на вас ніяка смертна язва, як каратиму Єгипетську землю.
14.І стане вам цей день на спомин, і ви святкуватимете його як свято Господнє; як установу вічну для всіх ваших родів святкуватимете його.
15.Сім днів їстимете опрісноки; вже першого дня повиносите геть закваску із хат ваших; бо кожен, хто, від першого дня до сьомого, їстиме квашений хліб, той викоріниться з-поміж Ізраїля.
Виходячи із 15 вірша, там де про квашений хліб та викорінення з-поміж Ізраїля, хочу запитати: панове т.з. християни (хто не іудеї і навіть не євреї ), коли ви вітаєте один одного із “світлим святом Пасхи” та несете до т.з. храмів свої квасні “пасочки” — що і навіщо ви робите?
Звичайно, там є і про вихід із землі Єгипетської
Вихід Гл.12 Вірш 17
17.Додержуйтесь приписів опрісноків, бо в той день виведу я полки ваші з землі Єгипетської; тим і шануватимете цей день із роду в рід як установу вічну.
Так, ось в порівнянні між “вийти з” та “пройти повз”, акцент робиться саме на останньому. Песах — від пасах (івр. פֶּסַח, минув, пройшов повз). Десята кара єгипетська.
Вихід Гл.12 Вірш 21-27
21.Скликав тоді Мойсей всіх старших Ізраїля, і промовив до них: «Ідіть, і підшукайте собі ягня для родин ваших і заколіть пасху.
22.І візьміть по в'язаночці іссопу, і вмочіть у кров, що в мисці, та й доторкніться наддвірку і обох одвірків кров'ю з миски; і ніхто з вас нехай не виходить за хатні двері до ранку.
23.Ходитиме Господь побивати єгиптян, і побачить кров на наддвірку та одвірках, то мине ці двері і не попустить губителеві ввійти в ваші хати, щоб побивати вас.
24.Ви берегтимете цей наказ як віковічну установу для вас і для дітей ваших.
25.А як увійдете в землю, що Господь дасть вам, як і обіцяв, то будете триматися цього обряду.
26.Якби ж часом ваші діти вас спитали: Що це за обряд у вас?
27.То ви відповісте: Це жертва пасхальна в честь Господа, що пройшов мимо хат синів Ізраїля в Єгипті, як побивав єгиптян, щадивши хати наші.» І похилили голови люди й припали лицем до землі.
Так, вихід із землі Єгипетської був, але чи був вихід із рабства? Як на мене - відбулося перепідкорення, коли раб змінив одного господаря на іншого, в обмін на право стати наглядачем за слухняність та відданість.
Второзаконня 28 вірш 1
Як будеш уважно слухати голос Господа, Бога твого, виконуючи старанно всі його заповіді, що їх заповідаю тобі сьогодні, то Господь, Бог твій, поставить тебе високо над усіма народами землі
Плюс те, се, п”яте, десяте.
А не будеш слухати...
Второзаконня Гл. 28 вірш 68
приведе тебе Господь назад у Єгипет, на човнах, по тій дорозі, про яку був сказав тобі: Не смієш уже більше бачити її! І виставлять вас там як рабів і рабинь твоїм ворогам на продаж, але нікому буде вас купувати
Плюс те, се, п”яте, десяте. Це так виглядає свобода?
Хочу запитати: панове т.з. християни (хто не іудеї і навіть не євреї ), коли ви вітаєте один одного із “світлим святом Пасхи” та несете до т.з. храмів свої квасні “пасочки” — де тут ваше місце? Ви “над усіма” чи “під”?
По-правильному, тут не Хаг Песах самеах! кричати, а посипати голову попелом і перепросити за все “хороше”. Бо крім смертельної ночі єгиптян ще й пограбували перед виходом.
Вихід Гл. 12 вірш 35, 36.
35.Вчинили сини Ізраїля по слову Мойсея, і визичили (позичили) в єгиптян посуд срібний та посуд золотий і одіж.
36.І дав Господь ласку людям в очах єгиптян, що йшли їм наввипередки (назустріч, тобто - позичили); і так обібрали вони єгиптян.
Перепросити і, відповідно, зняти великий тягар, ярмо із своїх плечей, що дало б можливість рухатись й розвиватись далі.
Але, хто я такий, щоб комусь радити?
Був тут один... 2000 років тому. Розповідав за свободу. Так його прибили цвяхами до хреста. В акурат на Песах.
Хочу запитати: панове т.з. християни (хто не іудеї і навіть не євреї ), коли ви вітаєте один одного із “світлим святом Пасхи” та несете до т.з. храмів свої квасні “пасочки” — ви точно знаєте, що робите?
А в чому була суть “криміналу” Христа? Як його возлюби бога свого та возлюби ближнього свого могли загрожувати засадам іудаїзму? Відповідь — ніяк.
Інша справа, коли першу заповідь прочитати, як возлюби бога в СОБІ...
Особливо, коли Бог — Здоровий глузд. Правда. Знаю-Вмію-Розумію.
Івана Гл.4 вірш 14
А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне.
І та вода — знання.
А ще - розуміння.
Саме розуміння (осяяння) і є справжнім дивом. Воно не дається з барського плеча, а здобувається самотужки. Окрім умовного ходіння по воді й перетворення води у вино, більшим фокусом для Христа було добитись, щоб його хоч як зрозуміли власні учні.
P.S. Можна дати голодному рибу — і він буде ситий день.
Можна навчити голодного ловити рибу — і він буде ситий все життя.
Ось, де справжня свобода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979893
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2023
Виявляється, фраза: "Фашисти майбутнього називатимуть себе антифашистами," - У. Черчиллю не належить. Найближче по змісту висловився колишній губернатор Луїзіани Хью Лонг: "Якщо, коли-небудь, фашизм прийде в Америку, то під виглядом антифашизму".
Як це стосується християнства, про яке йтиме мова?
З точки зору сповідування Христа, як бога - то ніяк. З цим все гаразд.
З точки зору слідування вченню, записаного в Євангеліях, то маємо критичну розбіжність.
Смію стверджувати, що християнство є антиєвангелійним по суті і представляє собою культ Богоматері.
Всеблагої, пречистої, Святої Діви... Чули про Одкровення Івана Богослова? Там згадується така собі "вавилонська блудниця". Прошу знайомитись, скоріш за все - це наша "пресвята".
Вавилонська цариця Семераміс/Семіраміда, дружина Німрода, мати Таммуза.
За легендою - дочка Деметри. Ще її приймають за Інанну/Астратау/Іштар/Істер - богиню любові, родючості.
ЇЇ чоловік - Німрод, правнук Ноя, бунтар, мисливець, воїн. Будував Вавилонську вежу. Невдало.
Вбитий. Розчленований. Розкиданий по світу.
Пишуть, Семіраміда всі частки зібрала, але без інтимної. Склала до купи, нестачу замінила протезом.
І зачала Таммуза. Істинного сина. Пастиря доброго.
Злі язики кажуть, що зблудила просто, але, хто ж їх слухає?
Таммуз передчасно загинув, але був воскрешений.
Німрод записаний, як Бог-Сонце.
"У часи, коли Єгиптом правив Осіріс, Ісіда була його дружиною і правила разом з ним. Коли Осіріса підступно вбив бог пустелі Сет, богиня знайшла його тіло і зачала від нього Гора",- таке є в Українській Вікіпедії по запиту "Ісіда".
Російська ж Википедия пише, що: "Величественный ритуал Исиды — эти жрецы с тонзурами, заутренние и вечерние службы, колокольный звон, крещение, окропление святой водой, торжественные шествия и ювелирные изображения Божьей Матери", - нічого не нагадує?
Появі Небесної Цариці в християнстві слід завдячувати римському імператору Константину, котрий у 325 провів Перший Нікейський сбор, на якому поклали, що Ісус є бог, народжений від Святого Духа і Марії Діви. Три століття не могли дійти згоди щодо статусу Ісуса, поки вольовим імператорським рішенням не прийняли - божество, і... слава Богородиці!
Адже, пардон, яка боже бути богородиця без сина-бога?
А разом з ними і цілий іконостас святих, апостолів та до них прирівняних.
Звичайно, всі ці викладки - лише суб'єктивне бачення. Але не поодиноке.
Виявилось, що про це пишуть багато і пишуть ті, хто значно глибше в темі.
Виявилось, що таємниця т.з. "вавилонської блудниці" - таємниця тільки для т.з. "духовенства", як і паралелі Іштар-Ісіда-Марія, чи Таммуз-Гор-Христос.
Тепер, об'єктивно: в дитячих садках проводять нехитре психологічне дослідження -
малечу просять намалювати сім'ю/родину. По тому, як, кого і в який розмір
діти малюють рідних - визначають їх ступіть, роль та значення в очах дитини.
Візьміть зображення Богородиці із хлопчиком семи-восьми років на руках.
Оцініть, яким велетнем має бути Цариця, якщо розміри хлопчика вважати нормальними.
Хто заперечуватиме, що вплив Богородиці у християнстві не просто великий - гігантський.
Виходить далеко за межі простої шани, яка була б цілком доречна.
Небесна Цариця - всюди. В піснях, молитвах, статуях, іконах...
Подекуди, її навіть більше, ніж усіх інших "олімпійців" разом взятих.
А що пише Євангеліє від Марка 3, 31-35?
31 Прийшли Мати і брати Його і, стоячи надворі, послали до Нього покликати Його.
32 Навколо Нього сидів народ. І сказали Йому: ось Мати Твоя і брати Твої і сестри Твої надворі, шукають Тебе.
33 І відповів їм: хто мати Моя і брати Мої?
34 І, поглянувши довкола Себе на тих, що сиділи, сказав: ось мати Моя і брати Мої;
35 бо хто творитиме волю Божу, той брат Мій, і сестра Моя, і мати Моя.
До речі, кровні брати-сестри Ісуса, вони, як, в ряди святих Небесних принців-принцес не потрапили, ні?
Шах і мат.
Перепрошую за назву "Антихристиянське християнство". Назва має анонсувати й інтригувати.
Але, немає ніякого антихристиянства. Є просто християнство - блудливе і брехливе, яким воно і створювалось, ще за часів Першого Нікейського собору, імператором Констянтином. До першоджерела, на яке, буцім, спирається, воно має лише дотичний, паразитарний стосунок.
Його (християнства) зміст простий та незамислуватий:
приймайте Христа, як Бога і буде вам щастя, тобто, по смерті - воскресіння й життя блаженне вічне.
Базується на безумовній вірі й слухняності. Сумніви та непослух караються відмовою у спасінні.
Відповідно, цілий ряд правил, настанов, засторог і куча посередників між тобою і божеством.
Можна й напряму звертатись... але краще, коли додатково за тебе просить ще хтось... авторитетний.
І тут на самих головних та перших ролях - Заступниця, Пресвята та Непорочна і прочая, прочая, прочая...
Так в чому ж розбіжність християнства із першоджерелом?
Мета вчення - явити правду, "поставити січку на стіл", щоб люди могли звільнитись.
Коротко можна описати так: "Дай людині рибину і вона буде сита день. Навчи її ловити рибу - і вона буде сита все життя".
Люди мають навчитись самі давати собі раду.
Справжню свободу можуть дати лише власні знання, вміння, розуміння. Ось, де скарб!
Осяяння, здатність осягти раніше невідоме - ось, де диво!
Якби це залежало від кого іншого - то Царство Небесне настало б ще за першого пришестя.
Можна скільки завгодно вірити, що Математика - Цариця наук, що вона ключ і шлях до прогресу та розвитку...
але без знання, розуміння та застосування ніщо не зміниться ні на йоту.
Бог - це Правда, Суть, Істина, Здоровий Глузд.
Гріх - дурість, глупство, невігластво.
Хто тримається Правди, Здорового Глузду - той чинить мудро. Хто йде проти - нехай не нарікає.
З іншого боку, явлення якої "правди/істини" потребує величезних храмів,
золоченого вбрання, довжелезних церемоній із співами та ладаном? Думається, всі ці елементи потрібні для цілком зворотнього дійства - обману, гіпнозу, зомбування.
Біблія - прекрасна ілюстрація притчі про сіяча, де щось важливе й цінне поховане під товщею другорядного.
Замість того, щоб бути джерелом свободи, християнство стало основою, стовпом, як духовного, так і соціального рабства.
Мудрості всім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956422
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2022
Я хочу розв'язку, я хочу фінал
Я хочу завершення балу.
Цей цирк, ця вистава, цей серіал
Давно перебрали накалу.
Пора вже розставити все по місцях
Та вправити кістки й суглоби.
Щоб все зажило по накладених швах
Й набрало благої подоби.
Театр абсурду - він не без кінця.
У безладу є свої межі.
Пора стерти грим, зняти маску з лиця,
І з блазня спуститися вежі.
Пора, щоб зійшлися сюжетні ходи,
І в захваті всі зрозуміли,
Для чого й навіщо були ці труди,
Що час забирали та сили.
Пора вже явити всю велич і суть,
І зміст грандіозного плану.
Щоб сон лиховмісний нарешті забуть
Й ступити в щасливий світанок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887255
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2020
Сумнівів більше нема.
Цей світ - величезний обман.
На очі нависла марА
Душа, що попала в капкан.
Без пам"яті, хто ти й чому,
Без знань, про навіщо ми тут.
Попали сюди, як в тюрму
Без видимих зовнішніх пут.
Хто вигадав цю лиху гру -
По колу виснажливий біг.
Навіщо потрібно й кому -
Нужди семихвостий батіг.
Напевно не певний ні в чому.
Зумій ти хоч щось осягнуть -
Тобі перекрають свідомість
І з пам"яті дію зітруть.
Чи можна, коли сподіватись,
На те, що позбудешся пут.
Бо й в Смерті від них не сховатись -
Всі ангели й демони тут.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875063
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2020
В земные страсти вовлеченный,
я знаю, что из тьмы на свет
однажды выйдет ангел черный
и крикнет, что спасенья нет.
Но простодушный и несмелый,
прекрасный, как благая весть,
идущий следом ангел белый
прошепчет, что надежда есть.
Булат Окуджава
Ангел чорний, ангел білий,
Протиріччя, боротьба -
Нас з малих років навчили.
Та чи правда, чи така?
Чи такий уже він білий?
Чи їх справжні кольори
Наші очі не прозріли
З «дальтонізму» голови.
Бард, можливо, не дослухав
(видно, був короткий піст),
Та, якщо докласти слуха,
Буде зовсім інший зміст…
Ангел Сили Розуміння
Важко мовив із вишин:
- Бовдурам… нема спасіння!
- Є надія… їм взамін. –
Сказав тихо і без люті
Інший ангел – Ангел Суті.
Тут немає протидії.
Все, що сказано – збулось.
Дурень думкою радіє,
Що його врятує хтось.
Що усе само зростеться
І йому не доведеться
В поті свого розуміння
Здобувать собі спасіння.
Майстер добре постарався…
Кожен вибере своє:
Хто на власні дві зіп’явся,
Хто сидить і Долі жде.
Суть спасіння – це Прозріння.
І шляхів туди таких,
Як осяяння та вміння,
Досвід власний, розуміння –
Не змінити… й для дурних.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611571
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.10.2015
Не брати ми, можливо, не сестри ми,
Але є тут несправжнє, нанесене.
Поділ штучний кордонами, мовами,
Чи то націями, чи законами.
Всі ми люди й давайте, по чесному -
Лише в Правді брати або сестри ми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490699
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.04.2014
…За минулі роки наукова думка перетнула вже не один якісний рівень у власному розвитку і не зупиняється. Сьогодні ніхто в здоровому глузді не скаже, що Земля - центр світобудови, як написано у старозавітніх переказах…
Та попри всі ці роки, в розумінні себе та Бога, ми до сих пір залишаємось в до-Мойсеєвому періоді й продовжуємо щиро вірити в те, що давно пережило свій вік.
Давайте потрохи долучати до теорії отриману практику й слово "вірю" мало-по-малу заміняти на "розумію".
Головне - почати.
З єдності.
Розуміння того, що все, що існує, все, що відбувається - все одне ціле.
Поєднане, як причинним минулим, так і наслідковим майбутнім, або навпаки… Бо майбутнє також не менше впливає на те, що існувало чи відбувається зараз.
Так, урожай збирають тому, що колись сіяли, але й сіяли саме з огляду на майбутній урожай. Й годинник вигадали не тільки для того, щоб фіксувати час минулий, а й для того, щоб підготуватись до очікуваного прийдешнього.
Минуле-теперішнє-майбутнє… Пам'ятаємо те, що було й припускаємо, що бути може. А чи можна бачити все від початку до кінця? В обидва боки?
Не факт, що ні… І не факт, що боків усього два.
Прийнято вважати, що ми живемо у чотиривимірному лінійному часі-просторі. Не прийнято вважати, що їх всього чотири…
Для математичного аналізу порядок системи вже давно не перешкода. Хоча в геометричній інтерпретації додаткова одиничка в порядку - додаткова координатна вісь…
Додайте ще один вектор часу і замість лінії подій отримаємо - горизонт. Площину можливих варіантів розвитку. Ще один вектор - і вже об'єм можливих подій. І навіть не можливих, а просто - подій. Т.з. альтернативні світи.
І кожен наступний вектор дає змогу бачити від початку до кінця всю систему порядком нижчу.
Щось подібне зустрічаємо і в Євангеліє:
"Я Альфа й Омега, говорить Господь, Бог, Той, Хто є, і Хто був, і Хто має прийти, Вседержитель!" Об. 1-8
" А про день той й годину не знає ніхто: ані Анголи небесні, ані Син, лише Сам Отець." Мф.24-36.
Ніхто не сумнівається, в здатності Вседержителя прозрівати теперішнє-минуле-майбутнє - все й одразу… Звісно, якщо не сумнівається в існуванні самого Отця…
То чому, з огляду на все обізнаність Господню, не поставити кілька запитань до Старого Заповіту? До історії гріхопадіння, зокрема?
Погодьтеся, адже Він наперед знав чим все завершиться. І навіть більше того - свідомо провокував…
Чи не можна було Дерево Пізнання заховати, або поставити біля нього сторожу?
Натомість, воно було в самому центрі Едему і з самим, що не є, вільним доступом. Проте, Адам міг вічність блукати навколо, так і не скуштувавши його плоду.
Чи не натякнув Адаму - є, мовляв, деревце, стоїть там-то?..
Натякнув, та Адам натяк не зрозумів. Просто взяв під козирок і вже свідомо обходив дерево стороною.
Чи не послав Бог змія, аби той зарадив справі, спокусив Адама (вийшло Єву) аби врешті-решт трапилось те, що мало трапитись?
Скажете, Бог не відав, що коїться в саду? Скажете, не з Його волі та дозволу все діялось-відбувалось? Можливо цей і не відав…
Та, напевно, знайдеться такий, Хто був і є в курсі справ… хто здатен передбачати.
Гадаю, здатність пізнання, розуміння і, як наслідок, передбачення - якраз і були тим забороненим плодом, що піднімали людину на божественний рівень.
А не статевий акт, як прийнято вважати.
Саме прийнято вважати. Відповідно до генеральної лінії.
Тільки сама генеральна лінія може лежати далеко від правди…
В історії людства є ще один схожий переказ. В поданні Есхіла звучить, як "Прометей закутий".
Титан Прометей приніс Божественний вогонь людям, за що був жорстоко покараний.
Та виявляється, крім вогню:
Ось про недолю смертних ви послухайте:
То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав,
Я наділив їх мудрою розважністю.
445] Не для докору людям це розказую,-
Лише щоб силу показать дарів моїх.
Вони раніше й дивлячись не бачили
І слухавши не чули, в соннім маренні
Ціле життя без просвітку блукаючи...
І творчу дав їм пам'ять - цю праматір муз…
Це саме він, на думку древніх греків, створив людину з каменю та глини…
Потім: Люцифер Осяйний - Прометей Передбачливий, світло - промінь, плід пізнання… Паралелі явно очевидні.
Історія одна й та сама, але розказана під різним кутом зору.
Ми можемо так ніколи й не дізнатись, як було насправді… Але, що не менш важливо, ми можемо обирати. Обирати світ, в якому хочемо жити.
І якими хочемо бути.
Світ, в якому найбільше гріхопадіння може перетворитись на величний подвиг.
Де смерть означає життя й навпаки…
Як зерно, кинуте в грунт - помре... та проросте новим стеблом й принесе плід у 10, а то й в 100 раз.
Гадаю, саме так все замислювалось і до цього йде.
Та, як тому бути - кожен обирає сам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424853
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.05.2013
Кажуть, спочатку було Слово, Слово було у Бога і Слово було Бог. Нехай.
Кажуть, все через нього стало буть і без нього нічого бути не могло. Можливо.
Кажуть, Бог всемогутній і для Нього можливо все. Навіть воскресіння з мертвих. Згоден.
Та невже всемогутність потрібна для того, аби порушувати основи тобою ж укладені? Змінювати правила під час гри? Хизуватися? Бути хазяїном свого слова: захотів – дав, захотів – забрав?
Гадаю, все з точністю до навпаки.
Всемогутність якраз і проявляється в дотриманні незмінності встановленого порядку речей.
Так воно і є. Сонце щораз встає там, де належить, трава зазвичай зелена, а бутерброди падають маслом до низу.
Падають не тільки через впертістьТворця, а й через єдність всього з усім. Не можна тикнути пальцем в одному місці, аби не вилізло боком в іншому.
І єдність не тільки фізична, а й логічна. Бо все у цьому світі має своє призначення, підпорядковано досягненню однієї мети.
Тому від початку для народження дітей потрібні тато й мама, народжені діти назад в утробу не повертаються, а покійники – не воскресають.
З іншого боку – Євангеліє. Також Слово.
Не заперечую, там є багато розумних, хороших, правдивих речей. Але, зауважую - вони такими були, є і будуть незалежно від діво-народження, водо-ходіння чи посмертно-воскресіння.
Щоб зрозуміти це не потрібні чудеса. Потрібна робота. Щоденна, буденна, кропітка та клопітка. І тоді чудом буде сАме самЕ розуміння. В цьому і є суть Євангеліє. Зрозуміти.
Попри всі заявлені дива, Христос так і не спромігся на головне – не зміг дати своє знання Бога та Царства Небесного. Просвітити. Лише вказав шлях. Шлях, який пройшов сам. Показав, що це можливо. А якщо зміг він, така ж людина, як і всі – зможуть й інші. Пізнати Істину.
Та всі люди рано чи пізно помирають. Особливо, якщо їх прибити до хреста й проштрикнути списом груди.
І це правильно. Це по-Божому. Бо, що для лялечки смерть, для кого іншого – метелик. Ось така правда. Ще жодне курча назад не склеїло свою шкарлупу.
Є інша «правда». Христос – «бог». Здатний перетворити воду на вино, нагодувати двома хлібами п’ять тисяч, воскрешати й воскреснути самому. Його справи та шлях недосяжні простому смертному.
Він забирає на себе людські гріхи, бореться з пеклом, перемагає й успішно возноситься, залишаючи чекати паству на друге своє пришестя (одного чомусь було не досить), коли всіх судитиме по тому, хто й наскільки щиро вірив у його «божественність».
Тепер всі мають покладатись на його милість і завжди пам’ятати, кому та чим вони зобов’язані. Боятись суду та виконувати «божу» волю.
… Справді, якщо й могло «воскреснуть», то саме таке чудо. Але мені з ним не по дорозі…
Штука не в тому, щоб воскреснути чи не померти… Штука в тому, щоб отримавши вічність – знати, що з нею робити.
Звичайно, довіритись на чийсь розсуд – також варіант. Завжди найдеться хтось розумніший та далекоглядніший. Але вчитись самому бути розумним та прозорливим – такої долі бажаю собі та іншим.
Насамкінець кілька зауважень по Євангеліє. Ісус звертається до одного із розіп’ятих: „Істинно, кажу тобі: Сьогодні будеш зі мною в раю” (Лк. 23,43). Що тут особливого? Нічого, крім того, що стверджуючи таке навряд чи планують продовжити земний шлях, клеїти шкарлупу назад.
Якщо «воскресіння» таки було, то чому таємно? Якщо досягнув, того, що прагнув, то навіщо ховатись? Від сторожі, що охороняла печеру, від учнів, від рідних… Вийди на площу. Ось, воскрес! Справдилось! Так ні, тишком-нишком, поза очі…
Нарешті, коли все вже трапилось, коли позаду хрест та повернення, а попереду непочатий край роботи – все це кинути і на «вознесіння»? Повернувся, щоб попрощатись? Так він це під час таємної вечері зробив, що також до теорії «воскресіння» не додає.
Та якось воно було. Як саме – Бог знає. А ми?.. А ми можемо обирати. Так, чи інакше.
Свій вибір я зробив.
P.S. Велике Дао нікуди не спішить та срізь встигає.
У Бога немає потреби когось воскрешати. У нього достатньо можливостей запобігти будь-якій передчасній смерті.
Воскресіння для Творця - ганж, недоробок, дурниця. Бо все має бути вчасно, в потрібному місці й без походових поправок.
І, відповідно до статусу, навряд чи Він вдаватиметься до фейкових засобів для впливу на нехай поки не саме розумне людство.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422793
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.05.2013
Відкриваючи першу книгу Старого Заповіту, знайомишся з історією творення Світу. Історією, яку важко зрозуміти, неможливо перевірити, чи довести. Та піднесена до статусу догми, божественного одкровення, вона живе вірою щодо власної правдивості. І не терпить сумнівів…
Але що буде, коли відійти від догми, подолати страх перед авторитетом та спробувати осмислити зміст написаного? Забігаючи наперед, напишу - нічого… Сонце, як сходило, так і сходитиме, річки тектимуть далі у своєму руслі, а будильник задзеленчить у точно визначений час, тільки… будити він буде вже нову людину. Бо змінимось ми самі.
Давайте зійдемо з небес на землю й подивимось на представлений сюжет не як на боже одкровення, а як на прадавній міф, казку, що передавалась із вуст в уста, із покоління в покоління, про те, як древні уявляли собі світ. Чим все воно насправді і є. Отже...
1. На початку Бог створив Небо та землю. - Для пращура земля під ногами та небо над головою були вічними та незмінними константами. Тому не дивно, що Бог створив їх в першу чергу, як основу.
2. А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води - чи то Бог творив воду попутно, чи вона була вже до творення, але в любому випадку представлення води відбулося.
3. І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло.- Теоретично-логіно з цього потрібно було починати, та хто ми такі, щоб вказувати Богу, як творити… чи предку, як фантазувати. А ще один стан матерії є. Вітаймо!
4. І побачив Бог світло, що добре воно, і Бог відділив світло від темряви. - Звучить гарно, але безглуздо. Світло й темрява - дві сторони однієї медалі. Та потрібно ж було пояснити древнім зміну дня та ночі.
5 І Бог назвав світло: День, а темряву назвав: Ніч. І був вечір, і був ранок, день перший. - Ось, пояснили. Заодно згадали про вечір та ранок. Без пояснень звідкіля вони беруться без сонячного заходу та сходу.
6. І сказав Бог: Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою.
7 І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так. - справді, для того, щоб утримати воду потрібна твердь… як інакше пращур міг пояснити дощ з неба?
8. І назвав Бог твердь Небо. І був вечір, і був ранок день другий.
……………………………………………………………………………………………………………………….
14. І сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками.
15. І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею. І сталося так.
16. І вчинив Бог обидва світила великі, світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі.
17. І Бог умістив їх на тверді небесній, щоб світили вони над землею,
18. і щоб керували днем та ніччю, і щоб відділювали світло від темряви. І Бог побачив, що це добре.
19 І був вечір, і був ранок, день четвертий. - Нам представили світила… звісно на небесній тверді. В повітрі просто так висіти нічого не може. Сонце у своїй появі запізнилось від світла на три дні. Місяць, злетів понад зорями й прирівнявся до Сонця, чим значно виріс у статусі. І все для того, аби зайве нагадати, коли день - це день, а ніч - це ніч. Ніби до цього й так не було ясно… чи темно. І все тому, що не розумів пращур вагу та значення світил. Не розбирався в небесній механіці. Ніяк. Тому й співав так, як бачив.
Змальована чисто геоцентрична будова світу. Коли в центрі - Земля а все інше твориться й крутиться навколо. Саме за цю світобудову до останнього трималась християнська церква. Саме через цей малюнок було спалено Бруно та катували Галілея і не тільки їх… Та щоб там-де не було написано - Земля таки обертається!
За минулі роки наукова думка перетнула вже не один якісний рівень у власному розвитку. Пірнула в глиб атому й виринула за межами галактики. Клонувала живий організм й подолала Сонячну систему. І не зупиняється. Сьогодні ніхто в здоровому глузді не скаже, що Земля - центр творення, як написано у старозавітніх переказах… Та дивно, що попри всі ці роки, в розумінні себе та Бога, ми до сих пір залишаємось в до-Мойсеєвому періоді й продовжуємо щиро вірити в те, що давно пережило свій вік.
Давайте потрохи долучати до теорії так гірко набуту практику й слово "вірю" мало-по-малу заміняти на "розумію". Тут головне - почати. Адже, будь-яка дорога починається з першого кроку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420423
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.04.2013
Все завершилось так, як належить тому, у казки щасливий кінець -
Дракон помирає забитий на смерть, царівна іде під вінець…
Вивчаючи Історію, слід зважувати на одну важливу обставину - Історія пишеться переможцями. В цьому є свої плюси, але є і мінуси. Бо переможці завжди герої, а роль лиходіїв дістається переможеним. Євангеліє це стосується також і в повному обсязі.
Немає Бога іншого, крім того, що в серці і Царя - крім того, що в голові. Ось така проста істина мала зруйнувати недоліки Старого Заповіту й відкрити шлях до Царства Небесного. Але саме цю істину безжально затовкли ногами, забили в пил й завалили ворохом старовірного мотлоху.
Дуже важко, а то й неможливо пояснити, чому за нагорну проповідь та "возлюби Бога свого, ближнього свого" Христа прирекли на смерть. Це аж ніяк не суперечить фарисейській заквасці, не підриває устоїв і не вартує смерті.
Але факт розп'яття мав місце й вимагав аргументації. Назвати справжню причину - Бог в тобі, а не десь і хтось - самому прокричати на весь голос те, чого прагнеш приховати. Тому придумали казку про жертвенного агнця, сумнівну, але надійну.
Здавалося б - правда. І постраждав, і мученик, і по писаному. Тільки, з яких це пір добро стало досягатись злими методами? А принести в жертву невинного за гріхи інших - це і є зло. В які б благородні шати воно не рядилось.
Петро, прозваний каменем, і не тому, що мав стати основою майбутньої церкви, а тому, що не здатен був прийняти та зрозуміти слова Євангеліє. Петро, істинний син свого народу, щиро вірив у Месію - Царя, посланого Богом для керування на благо іудеїв. Щиро вірив, що Ісус - Месія й чекав, коли той займе царський (іродівський) трон.
І велике було його розчарування, коли останній відмовився правити. Бо немає Бога іншого, крім того, що в серці і Царя - крім того, що в голові. Кожен сам мав відшукати свою дорогу до Бога, до Царства Небесного. Точніше - дорости до нього, завдяки набутому в пошуках досвіду та його переосмисленню.
Не такого чекав Петро. Він бачив переворот та мудре правління Обраного, як то обіцялось пророками. Натомість, йому пропонувалось дихати глибше й самовдосконалюватись.
Та не на того напали. Був спосіб розставити всі крапки над і.
Вибір між життям та смертю. Реальна загроза життю. Коли ти Син Божий, то небесні легіони прийдуть та порятують тебе. Всі побачать, хто ти, перелякаються, поклоняться, а Обраному не залишиться нічого іншого, як кинути свої хованки та прийняти царювання.
В іншому випадку… доведеться визнати, що Симону Петру, і не тільки йому, довго морочили голову, і тоді лже-Месія не уникне заслужененого покарання. Безпрограшний варіант.
Пишу "не тільки йому" з огляду на те, що було й те, що трапилось. На прихід Месії чекали задовго. У кожного було своє бачення процесу і відповідно до цього бачення формувались своєрідні групи та течії. Дуже імовірно, що Петро входив до однієї із таких груп ще до зустрічі з Христом. Тому, поставити вчителя перед крайнім вибором - швидше за все було узгодженим рішенням. Потім, саме він очолив першу християнську общину, що важко зробити без підтримки, як всередині, так і зовні.
Звичайно, все це припущення, які дуже відрізняються від офіційної версії. І Петро може бути зовсім невинуватий, або його використовували та ним прикривались, але…
Чи не кричали: "Якщо ти Син Божий - то порятуй себе"?
Чи не Петро пішов слід за Христом після арешту й тричі зрікся? І як саме - то свідчення самого винуватця.
Чи не повісився Іуда так, що його черево розійшлося, а нутрощі вивалились назовні? Читай, його зарізали й повісили, або навпаки. І цю звістку саме Петро приніс.
Чи не Петро перелякався до гикавки, коли до нього привели воскреслого Христа? Замість того, аби зрадіти.
Чи не перед Петром раптово помирали члени комуни, хто буцім приховав від общини частину статків, але так і не встиг сказати й слово у своє виправдання?
Чи не Петро був першим редактором Євангеліє? Євангеліє, в якому він камінь в підмурку церкви, а не черствий мінерал, нездатний прийняти та проростити в собі Слово Правди. Євангеліє, в якому зрадник Іуда, а не він сам. Євангеліє, в якому всі чекають на новий прихід Царя та Бога, замість того, щоб шукати та ростити його в собі.
Шляхи Господні непередбачувані. Що було, то було й на те є свої причини. Нам часто подають правду за обман, а обман за правду. І щоб не захлинутись в болоті брехні, потрібно, принаймні, не брехати самому собі.
Можна вірити, що чиясь смерть очистить твої гріхи, але це неможливо і безглуздо. Чисто не там де прибирають, а там - де не смітять. І це справа кожного.
Бо Немає Бога іншого, крім того, що в серці і Царя - крім того, що в голові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416697
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.04.2013
Дивним спокоєм
наповнена душа
Мов на острів виплив.
Ранок... і лоша
Лоскотить губами,
дихає в лице.
Я лежу, туманом вкритий,
і все це
В океані хвилювання
та незгод -
Тиха пристань
посеред бурхливих вод.
Десь поділися печалі
та жалі,
І ти ніби приростаєш
до землі.
Все згасає...
і ні радості й біди...
Тут не можна залишатись -
треба йти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414881
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.04.2013
Принцип відповідності — одне з положень копенгагенської інтерпретації квантової механіки, яке вимагає того, щоб при збільшенні розмірів фізичної системи її квантові властивості переходили б у класичні.
Чи є Бог?
Є.
І потрібно дуже постаратись аби не помічати очевидного.
Інша справа, коли б взагалі нічого не було, навіть безодні непроглядно-темної. Тоді можна було стверджувати протилежне. Правда - нікому, бо нічого нема.
Але ж в нашому випадку - є!
І справа не тільки в тому, що ми відчуваємо й пам'ятаємо себе й світ навколо.
Справа ще й в суті
В змісті.
В глузді.
Хто звинуватить зовнішній і внутрішній світ в безглуздості існування?
Хто скаже, що все це дарма й нікому не потрібно?
Хто скаже, що все, що відбувається - відбувається саме по собі без ніяких зв'язків, впливів та наслідків?
Якщо Ви схиляєтесь до того, що зв'язки-таки є, то чому не піти далі й не угледіти силу й волю, яка ці зв'язки встановлює.
Нічого не існує просто так - все воно комусь потрібно.
Ось такий закон збереження енергії - навіщо чомусь бути, коли воно зовсім ніде не потрібне. А на нема й затрат енергії нема.
У всього, що є - є своя мета й призначення.
Якщо ви з цим погоджуєтесь, то маєте й погодитись на ідею існування Творця, бо саме Йому притаманні такі речі, як мета та призначення.
А ще - еволюція…
Бо те, що по недогляду беруть за противагу, насправді є прямим доказом втручання Творчого.
Так звані "еволюціоністи" бачать лише кулю (еволюцію) й вперто не помічають ні ствола, ні пороху, ні спускового механізму, які забезпечують її рух. Але й еволюція, як і куля самі по собі - безглузді, якщо не задати їм напрямок, тобто - критерії відбору, за якими вбачається свідомий вибір... Свідомий - ключове слово.
Для прикладу - еволюція біологічних видів. Нікого не дивує, чому замість спрощення, Природа пішла шляхом ускладнення? З якого дива Їй перти камінь вгору? Що "склались" саме такі умови, в яких людина ("вершина" еволюції, створіння вкрай уразливе, енерговитратне й мало відтворюване) не те, що розвинутись й примножитись - взагалі, день прожити могла. Зміни трошки склад атмосфери - нам гаплик. Температуру - гаплик. Випромінювання - гаплик…
Дарвін дещо помилявся в своїй теорії. Він бачив лише схожість видів й зосередився на послідовності їх розвитку. Інша справа, коли крім схожості видів угледіти ще і їх єдність. А до послідовності додати паралелі. Приблизно, як в людському тілі - з одного витоку утворились: і кості, і м'язи, і внутрішні органи… Тут також все розвивалось і "еволюціонувало". Але із конкретно визначеною метою для конкретно визначених потреб. І ніхто не береться стверджувати, що великі півкулі гловного мозку розвинулись з проміжного, чи мозку довгастого. Може тому так і не було знайдено перехідної ланки від мавпи до людини - пітекантропа - бо її/його не було зовсім.
Гадаю, припущення про те, що всі ми виконуємо свої ролі, як частини/органи/клітини організму ще більш складного не таке вже й химерне.
Ключове питання - хто створив Творця - останній бастіон атеїста. І поки незламний для мене. Бо я не знаю…
Але можу припустити, що "випадково в результаті Великого Вибуху". Пояснення не аби що, але його ж вистачає для пояснення виникнення світу противникам Божественної комедії. То чому б В.Б. заодно не створив і Творця, раз у нього (В.Б.) все так майстерно-випадково-еволюційно виходить.
Насамкінець, згадаю про занадто науковий епіграф до статті. Принцип відповідності. Більш просто він звучить так: кожна нова теорія має пояснити попередні.
Переді мною лежить звичайна кулькова ручка. Вона, як і будь-що в цьому світі має також відповідати законам цього світу. Законам творення включно. Питається з якою імовірністю, чи в який спосіб нафта змогла еволюціонувати в пластиковий корпус, залізо в стрижень, а віск - в пасту? Це одна ручка. А мільйон?
Вдповідь - ніяк. Всі вони й не тільки вони були створенні, створені навмисно, з конкретною метою, для певних потреб. У них-таки є Творець.
То може, по принципу відповідності, від є і у нас?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392627
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.01.2013
Отче наш, де б ти єси...
Там де ти – там Небеси,
Царство Істини з тобою
Й щира Правда. Чи з журбою
Чи із радістю звертаюсь,
Коли як… Та все питаюсь
Про майбутню добру долю.
Як на все є твоя воля -
Дай себе не обдурити,
Не лукавити і жити
В мирі й злагоді між люде...
Ще, прохаю, добре буде
У житті, де скарб свій знати,
Та ніколи не зміняти
Скарб коштовний - на багно,
В щоб рядилося воно.
Дай дійти... пройти дорогу...
Утамуй мою тривогу -
Дай дійти-таки до тебе...
Ми - одно. Це шлях до себе...
В Царстві Небесному немає ні церкви, ні Біблії. Все то костилі, котрі не потрібні тим, хто ходить, тим більше – літає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337996
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.05.2012
На до та після ділить нас
Коротка мить. Невпинний час
Немов вода, постійна й нова:
Все, що було – було лиш раз…
Але назавжди. І ні слова,
Ні діла вже не повернуть.
Усе пішло… і залишилось.
Бурштином полонена суть,
Навіки в пам’яті відбилась:
Про те, що вечір лиш один
Й одна сніжина між сніжин
Які так рясно сипле небо…
А між дітей – дочка і син
Найнеповторніші для тебе…
Життя і час - одна ріка.
Куди б не став - назад нема
Ні повороту, ні відходу:
Ступив ти влучно, чи дарма,
Потрапив глибоко, чи броду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337995
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.05.2012
У місячному сяйві
Серед блідої ночі,
Де місяць лиш хазяїн,
Всього, що бачать очі
Поміж химер із тіні,
Що підступають всюди,
Зоставсь на самотині
І морок тисне в груди.
В цю пору, що над світом,
Блищить лиш повний місяць,
Обманом все залито
Й обман тумани місить.
Уява вщерт жахами
Заповнює свідомість.
Тут пані між панами
Холодна невідомість.
Закони інші діють -
У темряву, звисока,
Тьмяніє, та не гріє
Мертвенний місяць-око.
І тягне, рве сховатись
Від всіх химер у снах,
Щоб більш не зустрічатись
З усім, що зветься Страх.
Та, спутаний марою,
Несила крок ступити.
Приречений з журбою
В страху життя прожити.
Здавалося б, навіки,
Попав в неволі муку...
І щоб себе звільнити -
Собі подав я руку.
Побачив власне світло,
Побачив правду й віру –
І страх одразу зникнув,
І враз мара злетіла.
Під внутрішнім промінням
Навіювання тане.
І мов від тлі ржавіння,
Розсипались кайдани...
В небес нічне світило
Вдивляюся... Від нього
До ранку простелилась
Ясна пряма дорога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336899
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.05.2012
Здравствуйте!
Пропоную вашій увазі декілька думок, щодо очікуваного, але так успішно проґавленого приходу АнтиХриста.
Здавалося б що тут добавиш і, головне, як проґавиш, коли тема весь час на слуху, всі насторожі й готові в будь-який момент дати гідну відсіч ворогу. Навіть, якщо і не всі, то все одно, мають бути чатові, котрі у випадку чого піднімуть тривогу… Таж Церква, наприклад. І воно є – і чатові, і церква... Але, тим не менше... успішно «прогавили» Чому? Швидше за все тому, що не туди дивились.
Щоб зрозуміти СУТЬ приходу АнтиХриста, потрібно зрозуміти СУТЬ/ПРИРОДУ Царства Небесного. Бо саме воно лежить в основі всіх подій, що відбуваються… З пошуків Царства потрібно починати… Ним же все й має завершитись…
Шукайте, перш за все, Царства Божого… можна прочитати в Євангеліє від Матвія частина 6 вірш 33.
Саме Царство Небесне проповідував Христос, учнів своїх навчав розуміти його й заповідав донести те знання всім народам…
Вони донесли… А результат? Люди, якими були 2000 років тому, такими й залишились. Хоча християн і стає все більше, а примірник Нового Заповіту можна отримати вільно й безкоштовно, було б бажання, і навіть без бажання, проте кількість т.з. «віруючих» так і не переростає в якість.
То може, справді слід ПОШУКАТИ Царства Божого, а не просто відбутись словами – Приймаю Ісуса Христа, як Спасителя, з усіма відповідними наслідками… Що значно легше й простіше. Але це - самообман.
Шукати – складно. Процес пошуків – творчий процес. Щоб знайти щось - крім очей-язика-вух, потрібно мати й голову. Й уміти нею користуватись. Потрібно думати, мислити, ворушити мізками, оцінювати, зважувати, приймати рішення. І що важливо - приймати СВОЇ рішення. Бо наше життя - це наше життя і саме ми несемо за нього відповідальність. Ніхто інший.
Штука в тому, що за Царством Небесним не потрібно далеко ходити… воно тут, всюди… і, що більш точно й вірно - в кожному з нас.
Лк. 17:21
І не скажуть: Ось, воно тут, або: Ось, там. Бо Царство Боже усередині вас.
Це не те, ЩО ми бачимо, це те, ЯК ми бачимо, ЯК думаємо, чим керуємось у своїх діях… Царство Небесне – це СВІТОГЛЯД. СВІТОБАЧЕННЯ. СВІТОСПРИЙНЯТТЯ. І ЦЕ світобачення не натягується, як шапка на голову. Воно формується… Формується довго й важко. Через сміх і сльози. Методом проб та помилок. Не в один день… Царство Небесне – це СВІТОГЛЯД, який здобуваєш на ШЛЯХУ до ІСТИНИ все своє ЖИТТЯ.
(Євангеліє від Івана частина 14: вірш 6)
Промовляє до нього Ісус: Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене.
Тут цей ШЛЯХ названо шляхом до Отця – не заперечую. По-мені, шлях до Істини - шлях до САМОГО СЕБЕ.
Дорога, дорога... Я знову крокую
І кроки, як дні, про себе рахую.
Синь над головою, твердь по-під ногами
Та обрію край, прошитий стежками.
Як будь-хто в дорозі – знаходжу, втрачаю,
Що треба – беру, а що ні – викидаю.
Як будь-хто – сумую, як будь-хто – радію,
Буваю у силі, буває – хворію...
Усяке буває... на те і дорога –
Супутники вічні – Надія й Тривога .
Разом із ними роблю свої кроки.
Чи є десь кінець? Я не знаю... А поки,
Крокую я днями, крокую роками,
Крокую світами, крокую життями.
Все йтиму та йтиму до того порогу,
Де станем єдині – сам я і дорога...
Скажу, що саме Істину/Правду закликав шукати Христос. Саме її зерна сіяв в душі, як в притчі про сіяча. І притча про зерно гірчичне, що будучи найдрібнішим виростає найбільше серед рослин. Істина, як закваска, вкладена в серця і голови, як в міру муки, для того, щоб скисло все і спікся хліб.
Ін. 8:32
І пізнаєте істину, і істина зробить вас вільними.
Тільки, посіяти зерна – одне. Проростити, виростити – зовсім інше. І це вже не робота Христа. Пророщувати, ростити ПРАВДУ на ниві власної душі - це робота кожного з нас. Особиста. Бо Царству Небесному ВЧАТЬСЯ, доростають до нього… І цього неможливо зробити за когось. Тільки за себе. В решті-решт, Істина, яку так плекали, проросте достатньо, щоб змінити кожного, відкривши очі на те, ХТО МИ Є, точніше – КИМ, або ЧИМ МИ СТАЛИ. А коли насправді знаєш, хто ти є – тільки тоді бачиш, що тобі потрібно, а що - ні. Тоді можна позбавитись всього непотребу, що забирає стільки часу, сил і можливостей, щоб повністю зосередитись на тому, що справді ВАЖЛИВО Й НЕОБХІДНО. Тоді сама собою відпадає така штука, як «гріх», бо народжений в Істині - безгрішний вже по природі своїй.
Добавлю: (Матвія частина 13: вірші 44-51)
Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і з радості з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле.
Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошукує перлин добрих,
а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її.
Подібне ще Царство Небесне до невода, у море закиненого, що зібрав він усячину.
Коли він наповниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до посуду добре, непотріб же геть викидають.
Так буде й наприкінці віку: Анголи повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних,
і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів!
Чи ви зрозуміли це все? Так! - відказали Йому.
Сумніваюсь. Інакше, чого б я тут говорив (писав)…
Й передбачення не було б:
Ісус же промовив у відповідь їм: Стережіться, щоб вас хто не звів!
Бо багато хто прийде в Ім'я Моє, кажучи: Я Христос. І зведуть багатьох.
(Матвія частина 24: вірші 4,5)
Дуже показовий уривок. Ще раз:
Ісус же промовив у відповідь їм: Стережіться, щоб вас хто не звів!
Бо багато хто прийде в Ім'я Моє, кажучи: Я Христос. І зведуть багатьох.
Кілька висновків з цих віршів. Перше, Ісус сіяв зерна істини, але проростити й примножити їх - наша робота, про що говорилось раніше.
Другий висновок: ні у кого немає гарантій на спасіння. Стережіться, щоб вас ніхто не звів/не обдурив… бо ще ніхто не врятований, ще ніщо не закінчилось, все ще тільки починається… Інакше, БУЛО Б ДОСТАТНЬО Й ОДНОГО - ПЕРШОГО ПРИШЕСТЯ. І ми б вже сьогодні жили іншим життям, і готувались зустріти двотисячну річницю приходу Царства Божого.
Тому - Христос НЕ ТОЙ СПАСИТЕЛЬ , яким його офіційно малюють. Він лише ШЛЯХ, ДОРОГОВКАЗ, ДВЕРІ увійти в які кожен повинен САМ. І Якщо хтось нас й може врятувати – так це тільки ми самі. Кожен САМ має стати собі Рятівником/Христом/Спасителем.
Будь-хто інший, хто претендує на цю роль – Спаситель з позначкою ЛЖЕ. Ось третій висновок.
Колись, відомий діяч Мартін Лютер назвав чергового Папу АнтиХристом, за те, що останній надумав продавати індульгенції (прощення гріхів) за гроші. Я підтримую Лютера щодо індульгенцій – за гроші відпускати гріхи – немає нічого спільного з прощенням. Але не підтримую, щодо АнтиХриста. Не Папа був їм. І не будь-хто інший. Жодна людина… окремо. Справжній АнтиХрист ховається там, де його й шукати не сміють. На самому видному, «святому» й почесному місці. Його образ - на кожному розп’ятті, в багатьох іконах, що дивляться на нас в церквах та домах християн. Саме образ. Натяк. Повніше АнтиХриста можна вгледіти, розглядаючи власне відображення у дзеркалі. Але й тут ще не весь він.
Бо АнтиХрист – це також СВІТОГЛЯД. Те, як ми думаємо, як дивимось, чим живемо… Це віра в те, що твій порятунок залежить від когось, а не від ТЕБЕ, що у сусіда трава зеленіша, а гроші – не пахнуть. Будь-яка неправда, яка свідомо видається за правду – і є АнтиХрист. І це - в кожному з нас. Включаючи того Христа, в якого, як в Спасителя, так палко примушують вірити. Спасителя, який нездатний нікого врятувати. ЛИШЕ ПРИВЛАСНИТИ ІМ’Я. Але, як АнтиХристу себе ще назвати, як не ХРИСТОС?
З темою ЛжеСпасителя поруч йде 2 послання апостола Павла до Солунян. Частина 2: вірші 1-12
Благаємо ж, браття, ми вас, щодо приходу Господа нашого Ісуса Христа й нашого згромадження до Нього,
щоб ви не хвилювалися зараз умом та не жахались ані через духа, ані через слово, ані через листа, що він ніби від нас, ніби вже настав день Господній.
Хай ніхто жадним способом вас не зведе! Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль,
що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме.
Чи ви не пам'ятаєте, як, ще у вас живши, я це вам говорив був?
І тепер ви знаєте, що саме не допускає з'явитись йому своєчасно.
Бо ВЖЕ діється таємниця беззаконня; тільки той, хто тримає тепер, буде тримати, аж поки не буде усунений він із СЕРЕДИНИ..
І тоді то з'явиться той беззаконник, що його Господь Ісус заб'є Духом УСТ Своїх і знищить з'явленням приходу Свого.
Його прихід за чином сатани буде з усякою силою й знаками та з неправдивими чудами,
і з усякою обманою неправди між тими, хто гине, бо любови правди вони не прийняли, щоб їм спастися.
І за це Бог пошле їм дію обмани, щоб у неправду повірили,
щоб стали засуджені всі, хто не вірив у правду, але полюбив неправду.
Отже, перед Другим пришестям має відкритись беззаконник, читай НЕПРАВЕДНИК той, який НЕ ПРАВДА, АнтиХрист, і тут все зрозуміло… але, вираз: в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме – спішать сприймати, як очевидне коронування якоїсь персони в поки зруйнованому, але, невідомо, коли в майбутньому відновленому, храмі царя Соломона. В Єрусалимі. І всіх тішать тим, що храм ще не відновлений. Немає храму – немає АнтиХриста. І ніякого наголосу на те, що ВЖЕ діється таємниця беззаконня. Про що застерігали і Христос, і Павло. Минуло 2 тис. років… Якщо на початку застерігали, бо було кому, то тепер – просто баюкають - храм зруйнований, храм ще не відбудували… СПІТЬ СПОКІЙНО.
Христос же називав храмом не тільки будівлю з цегли-каменю, а й тіло людське. І саме в цьому храмі ведуть свою боротьбу Божественне - ПРАВДА й те, що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами – тобто, НЕ ПРАВДА.
Першу заповідь – "возлюби бога свого" розуміти можна, а я і розумію, як - ВОЗЛЮБИ БОГА (ПРАВДУ/ІСТИНУ) В СОБІ. Бо всім дано буде називатись синами Божими, хто плекаючи ІСТИНУ, отримає нове народження в дусі Істини. Але це, як результат САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ НА ПОЛІ СВОЄЇ ДУШІ. Натомість, туди, в душу, в розуміння, у світосприйняття, як сомо собою зрозуміле, ще змалечку, щоб без шансів на отямлення, вкладається те, що за нас це зробив, або зробить ХТОСЬ. Так званий «Спаситель-Христос». І поки це прийматиметься за чисту монету, поки НЕПРАВДУ прийматимуть за ПРАВДУ – ДЕНЬ ГОСПОДНІЙ НЕ ПРИЙДЕ:
Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль,
що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме.
І виявити цього беззаконника В СОБІ кожен також повинен САМ.
Бо ВЖЕ діється таємниця беззаконня; тільки той, хто тримає тепер, буде тримати, аж поки не буде усунений він із СЕРЕДИНИ.
Лише, коли стане зрозуміло, ЩО є НЕПРАВДА, лише
тоді то з'явиться той беззаконник, що його Господь Ісус заб'є Духом УСТ Своїх і знищить з'явленням приходу Свого.
Духом уст Своїх… не танками/гарматами, як малюється, а Словом. Словом правди/істини, приходом істини, І в ролі Ісуса в даному випадку має виступати кожен з нас…
Нарешті,
Його прихід за чином сатани буде з усякою силою й знаками та з неправдивими чудами,
і з усякою обманою неправди між тими, хто гине, бо любові правди вони не прийняли, щоб їм спастися.
Зауважу дві речі. Перше, переживаючи день-у-день майже одне й те саме, ми все менше уваги звертаємо на оточуючий нас світ. Для нас буденні народження й смерть, абсолютно природні і звичні трава, дерева, квіти. І це добре. В цьому, гадаю, і є суть прояву Господнього. Щоб все сприймалось гармонійно, природно, як само собою зрозуміле. Насправді – воно далеко не зрозуміле й представляє собою чудеса неабиякі. І те, як зачинаються діти – в тому числі. Тому, вигадувати надприродне непорочне зачаття - все одно, що вдосконалювати й так досконале, що приведе лише до погіршення результату, як би не переконували у зворотному. Стоячи на вершині – куди б не пішов – все одно підеш вниз. Тому, Ісус також, як і всі ми, з’явився в природній/Божий спосіб – тато/мама, зачаття, 9-ть місяців вагітності, народження і зростання
.
Якщо зачаття було таким незвичайним і дивним, то чому ж все інше – таким буденним і звичним? Непорочне зачаття - ОДНЕ з неправдивих чудес, від Лукавого.
Друге.«Велика Спокута Христа», як і те, що Ісус забрав на себе всі гріхи світу – ще одна із священних корів образу АнтиХриста.
В Івана частина 1: вірш 14:
І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця.
А далі частина 1 вірш 29
Наступного дня Іван бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!
Бере – не значить забирає. Значить – розділяє. Як і всі ми, хто приходить у цей Світ. Слово, ставши тілом, розділило з усіма гріх Світу цього, аж ніяк не забрало, невідома куди і як. Так пірнальник розділяє з рибами воду озера, поки не вийде з нього. Пірнальник піде – озеро залишиться. Чи може, після розп’яття світ став зовсім безгрішний? Чи бодай, гріха хоч трохи поменшало? Навпаки. Будь-який, так званий "слуга" божий скаже, що до Другого Пришестя АнтиХрист лише набиратиме.
Смерть Ісуса, хоч і знакова (не просто так помер молодим, міг ще жити й жити) - не переважує його життя. А ще точніше - благу вість/Євангеліє. Христа міг знайти Ірод в дитинстві. З аналогічним кривавим результатом. Якщо справа в стражданнях, то чим молодий Христос був менш невинний від дорослого? Подумайте. Забили в дитинстві – і все! Гріхи спокуті, всі врятовані, зійшло Царство Небесне нині, прісно і на віки-віків. Так? Очевидь, що ні. Не трапилось цього ні до, ні після розп’яття. І не мало трапитись, бо справа не у смерті Христовій. Справа в житті… І його житті, і нашому. І на даний момент – більше в нашому.
Ісуса спонукали стати Царем і вести всіх своєю мудрістю, натомість він добровільно пішов на СМЕРТЬ. Пішов, щоб не заважати кожному торувати свій шлях самостійно. Інакше до Царства Небесного не потрапиш. Хто-хто, а Він це розумів добре. Добавлю - легше сходити за когось по нужді, ніж забрати, тим більше спокутувати чужий гріх. Це нісенітниця. Дуже зручна, але нісенітниця. Більше того, заморити когось «невинного» за гріхи інших – це не спокутування. Це зло. І зло довершене, якщо видавати за благо. Що й робиться.
І за це Бог пошле їм дію обмани, щоб у неправду повірили,
щоб стали засуджені всі, хто не вірив у правду, але полюбив неправду.
Якщо хто вважає, що його й так не погано годують і йому досить… має право. Кожен має право обманутись…
І наостанок : я вірю, що Господь сотворив людину ВІЛЬНОЮ. Цінуйте свою свободу. Самі ОБИРАЙТЕ свій ШЛЯХ. Хоч і не легко, але не дозволяйте, щоб це робилось за вас.
Входьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, і нею багато-хто ходить.
Тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що ЗНАХОДЯТЬ її!
(Матвій частина 7: вірші 13,14)
Бачите, й тут потрібно шукати. А отже - ДУМАТИ. Думайте, панове, й постарайтесь НЕ НАДУРИТИ САМИХ СЕБЕ. Обманути, надурити себе, по-моєму – і є САМИЙ ВЕЛИКИЙ ГРІХ.
Отче наш, де б ти єси...
Там де ти – там Небеси,
Царство Істини з тобою
Й щира Правда. Чи з журбою
Чи із радістю звертаюсь,
Коли як… Та все питаюсь
Про майбутню добру долю.
Як на все є твоя воля -
Дай себе не обдурити,
Не лукавити і жити
В мирі й злагоді між люде...
Ще, прохаю, добре буде
У житті, де скарб свій знати,
Та ніколи не зміняти
Скарб коштовний - на багно,
В щоб рядилося воно.
Дай дійти... пройти дорогу...
Утамуй мої тривоги -
Дай дійти-таки до тебе...
Ми - одно. Це шлях до себе...
В Царстві Небесному немає ні церкви, ні Біблії. Все то костилі, котрі не потрібні тим, хто ходить, тим більше – літає...
Успіхів вам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336898
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2012
Шкода людей, котрі прийшли в цей Світ.
Людей, яким багато бід
Призначено на цій Землі прожити.
Хто змушений страждати і терпіти,
Що Божий день, уже багато літ...
Шкода людей, котрі прийшли в цей Світ.
Шкода людей, котрі прийшли сюди,
Де спить верба, над дзеркалом води,
Де сум, мов плач, бентежну душу крає,
Де вітру подих гне та не ламає
Тоненький пагін ніжної лози...
Шкода людей, котрі прийшли сюди.
Шкода людей, людей шкода,
За їхній труд, де плата лиш одна –
Пуста, холодна, темна домовина...
І поки не настала вічності хвилина,
Із ними біль, турботи й самота...
Шкода людей, людей шкода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336635
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.05.2012
Чи бачив світ, де жах проймає враз,
З річками сліз, від частих злив образ?
Той світ страшний, де сум і горе –
Струмок і річка – линуть в море
Біди. Де не знайти, хоч слід
Бодай маленького озерця,
З водою радості, без бід,
З водою чистою, мов скельце.
Чи бачив світ з лицем блідим,
З душою сірою та поглядом німим?
Чи бачив світ... Не знаю я...
Та весь час в пам’яті зрина
Слова кимсь сказані пророчі –
На світі всякого бува,
Та бачить серце, а не очі...
Можливо й бачив...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336633
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.05.2012
Я прориваюсь
У день новий з потоку днів.
Я намагаюсь
Звільнить себе з-під влади снів.
Вверх піднімаюсь,
Униз лечу, та все дарма.
Як не хапаюсь –
Сон все не йде, кінця нема.
Марно стараюсь...
Чи пнусь за світлом догори,
Чи в ніч зриваюсь:
Що рай, що пекло – все то сни.
Всюди тиняюсь...
Майже до відчаю добрів.
Та сподіваюсь,
Знайти щось інше, окрім снів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293043
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.11.2011
Красна-весна, за нею літо,
А потім осінь чередою...
Так рік-у-рік, з незмінним ритмом,
Прийде пора, що звуть зимою.
Був добрий час, щоб пагінець
З малого сімені пробився.
Хто не дурний, той під кінець,
Придбав, запасся і наївся.
Але цей світ і сміху й горя,
Творили руки досить вмілі.
Тут неможлива така доля,
Щоб вовки ситі й вівці цілі.
Бо майстер добре постарався:
Картинка вийшла гарна й хижа –
Тут кожному живи і слався,
І кожен тут для когось їжа...
Трава для зайця - швидкі ноги,
Для вовка заєць – мертва хватка.
В людини, знов, свої тривоги:
Із зайця – комір, з вовка – шапка.
Отак ведеться довгі роки.
Спитай, чому – ніхто не знає...
Щасливі всі ми ситі поки,
А нас нема – й біда зникає.
Ця метушня не знає впину,
Не завмирає ні на мить.
Хто захищає свою спину,
Той довше сам зможе прожить.
Знову зима... Стали морози...
Все вкрито снігом. Лід тріщить.
Мисливець – жертва, рик і сльози,
Між ними відстань - тільки мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292317
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.11.2011
Як світ стоїть на трьох волах,
Як наяву, так і у снах,
Потрапить прагнемо туди,
В те місце – де, в той час коли,
Нам буде щастя, успіх, фарт...
Але мабуть, то долі жарт -
Шукати щастя у житті,
Шукати десь... та не в собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292052
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.11.2011
Холодну землю із небес
Вкриває сніг. Мороз воскрес
Й холодний пух, мов забуття
Маскує осені сміття.
Скрізь дивна білість сліпить око,
Але копни десь неглибоко
І враз побачиш якийсь бруд,
Що залишив гайливий люд.
Лиш поки холод – чистота
І снігу відблиск сліпить очі.
Та час мине – прийде весна,
Тоді л_айно не скриють ночі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291785
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2011
Це життя – наче сон...
Вже б схопитись пора.
Із очей, як з вікон
В душу ллється мара...
В невідомім танку
Дні складаються в па
Й стигнуть в сітку липку
Для часу-павука.
Як так трапить могло,
Я би знати хотів,
Що мене занесло
В павутиння із снів.
Може гру я веду...
З кимсь тримаю парі...
Та ніяк не збагну,
Що за ставки у грі.
Чи ховаюсь? Потай
Від самого себе...
Ось і думай-гадай:
Снити – добре, чи зле?
Час-павук неспроста,
Свою ціль мають сни.
Їх знайдеться мета,
Лиш прокинусь коли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291588
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.11.2011
Колись писав дідусь Конфуцій,
Котрий давно рідня пилюці,
Що важко відшукать кота
В кімнаті, де його нема...
Старий китаєць прав стократ.
За це китайцеві подяка.
Я перевірив результат –
Кота нема... та є собака.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291537
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.11.2011
Дорога, дорога... Я знову крокую
І кроки, як дні, про себе рахую.
Синь над головою, твердь по-під ногами
Та обрію край, прошитий стежками.
Стрімкими в’юнами з-під ніг виринають
Стежки-манівці та за краєм зникають.
Зникаючи, манять мене за собою,
Піти і дізнатись, що там за межою.
І я роблю крок, опиняючись знову
На перехресті старого й нового,
Того, що було і того, що лиш буде,
Чого, ще не знав і того, що забуду.
Того, що впізнаю, того, що згадаю –
Де пам’ять та досвід собі обираю.
Як будь-хто в дорозі – знаходжу, втрачаю,
Що треба – беру, а що ні – викидаю.
Як будь-хто – сумую, як будь-хто – радію,
Буваю у силі, буває – хворію...
Усяке буває... на те і дорога –
Супутники вічні – Надія й Тривога .
Разом із ними роблю свої кроки.
Чи є десь кінець? Я не знаю... А поки,
Крокую я днями, крокую роками,
Крокую світами, крокую життями.
Все йтиму та йтиму до того порогу,
Де станем єдиним – сам я і дорога...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291416
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.11.2011