| Сторінки (2/131): | « | 1 2 | » |
Рамки зі стін
Чорно-білою пам’яттю
Сипляться порохом
Шашелем точені.
Хлопчик з очима
Століття минулого
Проситься в нині
І знову дивується,
Дівчина з квіткою
(ще не зів’ялою!)
Крихта за крихтою –
В мрії зурочені,
Юне подружжя
На стільчику віденськім –
Залюби й заздрощі
Давньої вулиці.
Світлі овали
На сірому попелі
Сивого глянцю
Задуми забутої,
Ви ж не гадали,
Що буде так боляче
Поглядам вашим
Зі тла чорно-білого;
Ви ж не гадали,
Що буде так холодно
Й довго сльозам
До пилюги долішної.
Ваших очей
Непрозоре вже сяєво
Щезне, як тінь,
Поміж „завтра” зотлілого.
Світлі овали,
Що сипляться порохом,
Тихого протягу
Змертвленим порухом...
2005 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302852
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.12.2011
Коли запитують мене, звідкіль я родом,
Я не кажу: з Миронівки. Дарма,
Що вісім літ ходив у дощ і бродом
Крізь заметіль, коли була зима,
У третю школу. Як я не старався,
Та почуття до міста все ж мовчать.
І Владиславці я не присягався,
Хоча й сія у паспорті печать.
Коли запитують мене, звідкіль я родом,
Не кваплюся я – поспіх недоцільний,
А усміхаюсь тепло й без погорди
І одмовляю тихо: Я станційний.
І спогади виструнчуються дружно:
Руда на шпалах, дрібка сірки в жмені,
І товарняк, що довго і натужно
Долає міст лункий через Бутеню.
Оце моє, знайоме до нестями,
Я так любив цю музику просту.
Уперше я почув не голос мами,
А перестук вагонів на мосту.
Там світлофори із очима злими,
Там стрілочників жовті прапорці…
Ми бігали на колії малими
Збирати різнобарвні камінці.
Здирались хутко по вагонних стінах,
Мостили під колеса п’ятаки,
А збиті садна рясно на колінах
Рябіли наче вкраплені зірки.
Ми тут жили з весни і до морозів,
Росли на шпалах, наче будяки,
І теплий дух з важких електровозів
Нас обвівав і лаялись дядьки.
А ми тікали десь поміж составів,
Здирали нігті, зойкали до сліз,
І шморгали носами й виростали
Під ляскіт зчепів і постук коліс.
І вже ходив по хліб я до вокзалу.
Десь туркотів тихенько тепловоз,
А черга нервувала й виглядала,
Чи з’явиться конячка – хлібовоз.
То був не хліб, а коровай безцінний,
Такого не знайдеш і за віки.
Його купити прагли всі станційні
Й збігалися усі провідники.
А ще було морозиво. В їдальні
По п’ять копійок теплі пиріжки,
Солодка газ-вода у дяді Вані,
У тихому книжковому – книжки.
І нині, як лискучу рейки смужку
Переступлю, то згадую умить
І батькову прогріту піскосушку
І міст, який і стогне і гримить.
А як приємно вийти до перону
І знов почути, що швидкий прибув.
Вдихнути легко і струснути втому:
Я тут і я нічого не забув.
Погончики на плечах у службовців,
Прожектори крізь сутінки густі,
І радісне хрипіння гучномовців:
Знайшли таки повітря у хвості!
На клумбах чорнобривці і гвоздички,
Між колій десь прив’язана коза,
Стрімка проворна гусінь електрички,
Південний парк, північний парк, вокзал…
Чи сам на сам, а чи перед народом,
Чи нині чи, як стану на межу,
Як хто мене спита, звідкіль я родом,
То я йому на станцію вкажу.
2004 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302156
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 25.12.2011
От і ще одна ніч без тебе.
Я її проганяю, чужу.
Вона йде, понуривши небо,
Наче голову – за межу.
Відчуває свою провину –
Ми ж із нею були одні.
А ти де, моя єдина?
Твої які ночі і дні?
Чути часу бадьорий цокіт –
Заклопотаний день іде.
А навіщо мені той клопіт,
Коли в ньому немає тебе?
Ні тобі на землі прихистку,
Ні тобі прощення з небес,
Тільки спогадів давню кістку
Гризу, мов бродячий пес.
Мугичу сумні мотиви,
Гортаю старі листи.
Нема в мене альтернативи.
У мене є тільки ти.
Але годі себе катувати,
Поринаю у світ пропащий.
Просто знову буду чекати.
Це я вмію робити найкраще.
1999 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2011
У місті сором'язливих чоловіків будинок розпусти мав два окремих виходи на різні вулиці. Щоб заходячи, або виходячи з нього, не зустрілися випадково двоє знайомих, колег по роботі, або не доведи Господи – родичів. І всім було дуже зручно.
У місті сором'язливих жінок, зрозуміло, ніякого будинку розпусти не було. Його просто не могло там бути. Два окремих виходи на різні вулиці мала в цьому місті кожна квартира. Щоб у разі, коли чоловік несподівано повернеться з відрядження…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301719
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.12.2011
Я мусив би вам говорити
Про сиві обридлі дощі,
Що знову минається літо
І падає листя з кущів;
Що краще лишилось позаду
І вже не повернеться знов.
Я мусив би вам говорити…
А я говорю про любов.
Я мусив би вам говорити
Що линуть –минають роки,
Що майже дорослі вже діти
І біди кругом, як вовки;
Що хижо чатують хвороби
І не зігріває вже кров.
Я мусив би вам говорити…
А я говорю про любов.
Я мусив би вам говорити
Про лави буденних подій.
Що лютий злодіїсько вітер
Розмів уже замки надій;
Що гасне потроху багаття,
А в нього ж не кинути дров…
Я мусив би вам говорити,
А я говорю про любов!
1998 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301606
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2011
Пахучим трунком пахощі пливли,
Замріяно цвіли маслини червня,
А ми перекидалися знічев’я
Словами, що ,як вишні, одцвіли.
Але на вишнях тільки пустоцвіт,
А у словах – знервованість і втома;
І ти, така буденна і знайома,
І я, такий ображений на світ.
Навіщо ми пережили сніги?
Навіщо ми пішли в зелене літо?
Нас остудили дикі первоцвіти
І жар кохання вже не до снаги.
Як пам’ять незабутньої зими,
Нам тополиний пух лягав на плечі.
Та надто пізно, надто не до речі,
Бо вже у літі розчинились ми…
1994 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300942
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2011
Пробач мене за мимовільну зраду,
Для зради я і привід не давав,
Як не давав собі хмільному раду,
Коли нагнувся і поцілував
Її коліна…
Ночі і світанки
Влили до вуст рожевої роси!
І ти мене забути не проси –
Я не лякливий слинявий коханець.
Скоріше я невиліковний бранець,
Довічний раб одвічної краси!
Я раб краси.
Я з того покоління,
Яке розбило бюсти на каміння
Брехливих ідолів. Розгублене єство…
Та є краса – єдине божество
Достойне ще колінопреклоніння!
Ти бачила, як ластівка грайлива
П’є воду, розігнавшись на льоту?
Не буде річки – навіть у сльоту
Вона від спраги змучена загине.
Хай хоч маленьким тихим озерцем
Живе краса!
І, щоб не оступитись,
Я мушу нахилитись і напитись.
Я раб краси. Не лай мене за це.
1994 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300725
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2011
О, цей засніжений пляж!
Вибілений і безгрішний.
Я його пам’ятаю іншим,
Але може то був міраж.
Капало сонце в пісок,
Десь верещали діти
І виходили афродіти,
Ніжку ставлячи на носок.
Нині тут сніг і сум,
На морозі палають вуха.
Звівши комір, крізь завірюху,
Спогад теплий несу…
1998 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300304
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2011
Забудь і коней вороття
Не бий у боки стременами,
Бо не зупиниться життя
З тим, що минулося між нами.
Пожовкле листя відлетить.
Натомість виросте зелене…
Не засмути щасливу мить
Зів’ялим спогадом про мене.
1994 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299715
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2011
Дозволь, я поведу тебе під руку
У біле поле, в тихий снігопад;
Дозволь, я прожену від тебе муку,
І хай не повертається назад.
Пухка зима повільно й урочисто
Сховає слід, неначе жар зола,
І біла ковдра, неймовірно чиста,
Укриє наші змучені тіла.
Ми довго йшли холодною сльотою,
Нога в пітьмі ламала перший лід.
Ти грішною була й була святою,
Вела вперед і пленталась услід.
Минали дні, гарячі і холодні,
Лили дощі осінньої пори;
Щодень углиб росла життя безодня,
Щодень зростала пам’ять догори.
Навіщо світ такий прямолінійний? –
Зворотний шлях не діждеться мене.
Щоразу рай – далекий і біблійний,
Щоразу пекло – поруч і земне!
Хоча вини моєї в тім немає,
А може й є. Залишимо сльоту!
Ні, я не пропоную тобі раю.
Я тільки пропоную чистоту!
Вже он і час, втомившись ідучи, став.
Чи циферблат негода замела.
Пухка зима повільно й урочисто
Змете наш слід, і сніг немов зола…
1994 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299241
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2011
Шум ліфта, гуркіт сміттєвого контейнера, шелест коліс, воркування тролейбуса, виск гальм, вороняча баталія на стихійному звалищі, стихія роздратування, що викочується зсередини... на ліфти, на тролейбуси, на нескінченну гурбу з опущеними головами, на кіоскерку з крикливо-червоним волоссям... Ось воно – крик... Кричать сміттєві контейнери, кричать ворони, кричить давнє літо на березі теплої річки, коли тобі було хороше… коли вам було хороше...
Чому хороше не буває довго, чому неодмінно тоді, чому не зараз? Що не так? Є вона – загалом, не змінилася; так само, як і ти, з головою занурена в товкотнечу станцій пересадки, в запльованість підземних переходів, у істеричність завислого світлофора... Чому є ви, а літа на березі теплої річки нема? Чому синочок дивиться на тебе очима кинутого кошеняти, не ти ж його кинув, це вона… вони тебе кинули...
Ти кинутий кіт, немолодий і не дуже меткий. Власне, путньої миші ти за своє життя так і не зловив... А це погано, це неприпустимо в світі, де всі тільки й роблять, що ловлять мишей. І цілком природно, що вона пішла до іншого кота, вправного та успішного. Ну, вона – добре, а синочок...
Цікаво, чи це скінчиться бодай колись: підземні переходи, ліфти, що зависли, повтоптувані в асфальт зебри на перехрестях? Річка... Ні, це інша річка, жовта, й плоди на деревах біля річки жовті, імператорський паланкін... Це золото, й сам імператор у золотих шатах дивиться замислившись на бурхливу Хуанхе. Імператор не квапиться – куди імператору квапитися!
Аж ось із глибин виринає величезна черепаха, на її жовтому панцирі загадкові знаки: кілька рисок різної довжини, в яких усе. Імператор потішений. І ти потішений, хоча не знаєш іще чому. Кладеш долоню на слизький панцир і тобі відкривається Книга Перемін...
Гуа цянь. Сьогодні початок усього. Нема більше запльованих станцій метро й запльованої душі самотнього кота. Бо ти вже не сам – ти частка Загального Розуму, ти здатний творити матерію та спрямовувати потоки енергії, ти здатний радіти з печалі та визначати мету. Здатний на все. Ти купуєш велику помаранчеву машину з дистанційним керуванням і вирушаєш до синочка:
– Привіт, розбійнику! А ти й не знав, що татко всемогутній? Правда! Дивись: щойно ти сумував, а вже смієшся – це я зробив! Хочеш, покажу тобі черепаху?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299151
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 10.12.2011
Дві жінки – жінка дня і жінка ночі
У мріях нам являються щодня.
Одна поваги й відданості хоче,
Розумна і проста. Це жінка дня.
А друга – то падіння в глибину,
Палкої плоті жадібне жадання.
Як ці дві жінки зіллються в одну,
Ото і називається: кохання.
1993 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298866
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.12.2011
Дні минуть безсилі і безсині,
Ляже ніч на землю п’ятірнею,
І тумани тупо і всесильно
Попливуть над гострою стернею.
Сяде ворон і гойднеться гілка.
Лист паде – земля на те попросить.
За вікном стоїть самотня жінка –
Осінь.
1993 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298403
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2011
Ти схожа на серпневу ніч.
Така ж неквапна і спокійна,
Така ж холодна й непокірна,
Так само повна протиріч.
Серпнева ніч: прозорість неба,
Падіння яблук, лиск очей,
Падіння одягу з плечей,
Падіння в ніч, падіння в тебе.
Ти схожа на серпневу ніч.
Така ж терпка й холоднороса,
Глибокоока й чорнокоса,
І в глибині – горіння свіч!
Казкова жінко, в тому й річ,
Що не дожить мені до ранку –
Ти поглинаєш без останку!
І я біжу тобі навстріч…
Ти схожа на серпневу ніч.
1993 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2011
Стрілець вирушав. Сплачені герцогом цехіни скінчилися (дзеленькали переважно в сирицевій торбинці на паскові тутешнього шинкаря), нового набігу на пихатих лотарінгців поки не передбачалося, заїжджий трубадур шепнув: мовляв, зустрів кількох із колишнього герцогського воїнства на шляху до Гризону, словом – час було сідлати коня.
А гарна, бісова кров! Ні, стрілець ніколи не страждав від браку уваги з боку чарівних панн, та вже рудоволоса донька мельника була всім паннам пані: запальна, метка, непередбачувана! З такою можна б і вгамуватися, знову ж – млин, але... це не для нього, не народилася ще під сонцем жінка здатна затримати біля себе волоцюгу довше тижня. Дружина вільного стрільця – добрий лук, а любов – дорога! Ганчірки, пелюшки, шмаркаті діти... бр-р-р...
Ззаду посигналили і, збудившись, я зауважив, що червоне око світлофора давно змінилося зеленим, встромив передачу. "Уважніше за кермом – іще самураєм себе уяви!" Ніяких обіцянок ніхто нікому не давав і моя совість була чиста, як її, свіженькі щовечора, простирадла. Звісно, біля такої можна було б і осісти, але це не для мене – не знайшлася ще під сонцем жінка... Таким уже я вродився, моє життя – нескінченна вервиця нових вражень, нових зустрічей та нових закоханостей. Планида чоловіка – похід за відкриттями, доля жінки – вогнище, і не я це вигадав...
У теплому місті з білими стінами одноповерхових будиночків я наймав квартиру поміж тихих вишників приватної забудови. Вранці господиня йшла на базар, а я довго лежав, насолоджуючись останніми днями байдикування – на нову роботу мені було виходити з понеділка.
Рипнули двері... Хазяйка? Рано... Я розплющив очі... Це була вона, рудоволоса мельниківна з напівсну, моя непередбачувана непосида...
– Як ти мене знайшла?
– Є зв'язки...
– Але нащо?..
– А хто сказав, що пошук пригод – виключно чоловіче покликання? Три місяці ти зі мною прожив, а так і не спитав, коли в мене день народження. А я ж, любасику мій, за гороскопом Стрілець – невгавущий шукач нового, так що ти знайшов споріднену душу!
Стрілець озирнувся: відчайдушно пришпорюючи коня, мчав навздогін волоцюзі по хлопчачому стрункий вершник, полуденний вітер люто шарпав його довге, вогненно-червоне волосся...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298000
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 05.12.2011
Чи продовжиться літо, чи врешті
Відцвітуть, наче мрії мої,
І червоні червневі черешні,
І липневі липо́ві гаї?
Ніч в’язка, мов пахуча олія,
Затікає в шпарини й кутки…
Пух тополі мощу в узголів’я,
Листопадовий лист під боки.
Та мені не заснути до ранку,
Бо куди не тікай, всеодно –
Осінь, наче зрадлива коханка,
Зашурхоче дощем у вікно.
Відчиню і промовлю: Нарешті!
А подумаю : Мрії мої!
Де ви червня червоні черешні!?
Де ви липня липо́ві гаї!?
1993 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297769
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.12.2011
Мав я вірного друга в дитинстві
І гадав, що той час не мине.
Та минулися роки барвисті
І мій друг просто зрадив мене.
Але ми відхилились від теми,
І не в бідах і прикрощах суть –
Сніг упав на мої хризантеми,
Але ще хризантеми цвітуть!
Я кохав, як наївний хлопчисько.
У руках тримав сонце ясне.
Небо сяяло так урочисто!
Та вона залишила мене.
Але ми відхилились від теми,
І не в бідах і прикрощах суть –
Сніг упав на мої хризантеми,
Але ще хризантеми цвітуть!
Я не був ледацюга й нероба,
До схід сонця ходив по ріллі.
Та підкралась підступна хвороба
І нагнула мене до землі.
Але ми відхилились від теми,
І не в бідах і прикрощах суть –
Сніг упав на мої хризантеми,
Але ще хризантеми цвітуть!
Я не кинув себе на поталу –
Посадив хризантеми в саду.
Але поки вони розцвітали –
Білий сніг вже кругом на виду.
Але ми відхилились від теми,
І не в бідах і прикрощах суть –
Сніг упав на мої хризантеми,
Але ще хризантеми цвітуть!
1993 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297149
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2011
Вони записалися на сеанс по телефону – ворожка з вулиці не приймала, слід було подзвонити й вам призначали час візиту. Голос ясновидиці був ввічливим і буденним. "Наче до стоматолога" – подумала чорнява, руда як завжди посміхалася.
Велике місто відверто страждало від надлишку зголоднілих попелюшок. Всі лохи були окільцьовані, всі олігархи оповиті щільними нашаруваннями спраглих "випадково потрапити на очі", всі ректори та декани надійно забезпечені цілодобовою охороною пильних дружин. Тому з інститутом і пролетіли. Ну не повертатися ж... Випадкові заробітки, випадкові приятелі, випадкові зальоти... Підходив час платити за квартиру, а в руках у чорнявої (вона відповідала за касу) шелестіла тільки кинута кимсь біля метро газета.
– Ось, дивись: Потомственна таро-ворожка... наслання, приворот на любов... А що, коли..."
Крокували розгонисто, самі себе підбадьорюючи. Дражливо підсміюючись, руда ховала під курточкою кухонний ніж з квартири... Подзвонили, увійшли... Тітка дебела, та вони вдвох – упораються, власне, їм тільки злякати... Сіли та навперебивки заторохтіли по завченому заздалегідь сценарію: У нас ось хлопець... не можемо поділити ніяк... Ворожка розклала карти, ожили в її щедро орнаментованих перснями пальцях сонце й зірки, ангели, мечі та королі.
– Не бачу, любі, я у вас хлопця – бачу диявола, темна сила охопила вас, бідолашних! Але нічого, й не таку тьму змагала... Спасу я вас – правильно прийшли!
– Пізно, – посміхнулася руда, дістаючи з-за пазухи ножа.
– Не скажи! – охолодила її ворожка. – Аркане! Пригамуй бідолашних – біси вселилися в них! – З бічних дверей вийшов та ліг на килимі біля дівчат здоровенний чорний собацюра. – Постережи любий, а я попрацюю, ох, запущено ж тут як!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297127
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 01.12.2011
Коли музика будить в тобі
Ненароком загублений спогад,
Ти ховаєш стривожений погляд
У байдужій строкатій юрбі.
І тамуєш поквапну ходу,
І гадаєш: чим серце зігріте,
Може залишок давнього літа
Я у ньому сьогодні знайду?
І пригадуєш, скільки годин,
Скільки днів затамованим чаром
Та мелодія в серці звучала,
Але ти ж був тоді не один.
Бо ще осінь не стала в журбі,
Опустивши долоні в листо́пад,
Бо не став іще спогадом спогад,
Той, що музика будить в тобі.
1980 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296801
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.11.2011
На перепаді весни і літа,
На перекаті життя ріки
Твої роки і мої роки,
Мов птахи, що в руках не зігріті,
Раптом випурхнули з руки.
Ми не летіли кудись у вирій,
Хай і лило, і сікло навскіс,
Та ніхто не побачив сліз.
Може їх поглинали вії,
Суховії, а може злість.
Наші роки, наче скривджені діти,
Наче зацькований звір, що не спить.
Де те серце, болить – не болить?
Ми не можемо ще розлюбити,
Та не годні уже й любить.
На перегонах життя і смерті
На перемогу життя не став.
Не роби ні боргів ні застав.
Наші ро́ки, тенетами сперті,
Мов застелений ряскою став…
1993 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296724
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2011
Красуне юна, зваж на часу плинність –
Прощаючись із пір’ячком курчати,
Скоріш навчись, втрачаючи невинність,
Із нею разом гідність не втрачати!
1993 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296528
рубрика: Поезія, Поетичні афоризми
дата поступления 28.11.2011
Іван кохався в голубах шалено.
Аж наче сам витав із ними в лазуріні:
Ширяв свобідно над левадами за ставом,
Пірнав між хвилі верб, де крила вітру,
Що удавали вітряка журного,
Йому махали.
Гойдалося село, а он і хата,
І голубник, і айстри, і Марія;
І дітки он, у спориші, мов айстри:
Іванко й Ксеня.
Все його обійстя
Та голуби, мов серафими, з неба,
Мов оборонці радощів і згоди.
Ох білі всі… Між них пихатий дутиш −
Вожак прегарний серафимів зграї;
Укоханець господаря звіддавна.
А що − добув з кишені зерен жменю −
І вже він ось…
Та хтозна й звідки
Зайшов новий господар на левади,
На айстри, й на лани, що сну не знали.
Червонозоряний косар, чого не сіяв −
Пожав. Забрав усе… Не голубам −
Вже дітям дать − луп’яники, та гичку,
Та кропиву…
Поліз Іван до голубів…
Мовчав і плакав, голови легенькі
Сердешним серафимам…
Хрусь-хрусь…
Ще тріпалось пухнате тільце…
А вже він знав, що не злетить повіки більше
У лазурінь овиду з голубами,
І не шугне свобідно за левади
Між хвилі верб… і чисті крила вітру…
Ні, не махнуть, бо нічого молоти
У вітряку…
Й уже безкрилий ліз донизу,
До хворої Марії, до Іванка,
Що їсти плакав з Ксенею на лаві…
А дутиша сховав… Не міг, не здужав
Скрутити шию красеню, що вперто
Усе в долоню пнувсь: канючив зерно
Й докірливо блистів кармінним оком.
Находила зима, та не морози
Нестямно лютували − комнезами.
Червонозоряний косар косив завзято,
Вже не лани, вже хлянули підтяті
Мокрини, і Михайли, й Феодори,
І Василі, і Катерини, й Усті…
Понурий мортос цілодень гарбою…
Марія вмерла… Ксеня та Іванко −
Лиш очі на Івана − глибочезні!
Сусіди їхали на міни, він із ними.
Намисто взяв Маріїне, і хустку,
Й сережки ті, що спершу думав − Ксені.
Аж на Ростов…
А повернувся голий…
Ні, лютості не мав − то не злонамір,
То голод кинув харцизяк на змову:
Побили в поїзді, забрали вбогий вузол
І кинули в колючий степ вмирати…
Ввійшов у хату, зболений, кульгавий…
Удвох, обнявшись тісно, на лавиці
Лежали діти (наказав, як їхав:
Тримайтесь купи, бо всілякі бродять…)
Очей нема − щурі спили до решти;
На пальцях нігтики − прозорі, мов сльозини…
Іван не плакав, не кричав − сльоза зробилась
мертвою й важкою,
Качалась в грудях, наче каменюка.
Хотів лягти й собі − було ще місця,
Але згадав про голуба − живинка ж!
Насіння з бур’янцю сипнув, як їхав…
Драбина рипнула, відхилено засувку…
Живий, живий, бодай тобі, пихачу любий!
Воркоче та до рук, мов котенятко.
Самі тепер з тобою…
Зліз додолу,
Притис до серця тріпотливий живчик…
Не з’їм тебе, не бійсь… Мені вже їсти
Тепер не тре…
І серце зупинилось…
Упав навзнак, а голуб, радий небу,
Злетів у обшир, в лазурінь, над верби,
Дивуючись, що ніде ані пташки:
Ні горобців, ні галки…
Вище й вище пірнав, бо знудився ж,
Запертий.
Понад левадами, над ставом, над ланами,
Над вітряком, що вже немов комашка.
Летів…
Ні, високо так голуб не літає.
Не дутиш − то здіймалася під хмари
Душа Іванова і плакала над світом…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296470
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.11.2011
Гренадер Жан кипів наче полковий казан перед обідом. Мало того, що капрал Корнеллі, який і французом не був, знову поставив Жана в найпаскуднішу третю сторожу, коли навіть у вискочки та підлабузника Морінь‘яка злипаються від утоми очі, то ще й ця бісова Жетта, на якого дідька він до неї пішов... Це все Морінь‘як: ходім та ходім, Жетта – найзнаменитіша чаклунка в бівуакові, маркітантки кроку не зроблять, не порадившись із відьмою! Жан би й не пішов, але знов не було вісток від Сюзі й ця обставина дратувала Жана ще до того, як почала дратувати відповідь ворожки: "Карти шепотять, що подружка гренадера має сьогодні здибанку з рожевим валетом!" Відьма! Жан її мало не вбив!
Нічого, спершу покінчимо з ворогами Франції та Імператора, а вже тоді Жан заходиться й коло власних, і рожевий валет від імператорського гренадера не сховається! Ніколи більше не піде Жан до ворожки! Всі ці чаклуни, відьми, варто б шепнути якось Імператору при зустрічі, що незле було б їх усіх на гільйотину! Але зараз Імператор відпочиває і завдання гренадера – пильнувати, щоб жодна душа не потривожила сон визволителя Європи! Надходять важкі часи… Звісно, Імператор переможе союзників, але буде непросто – не до нутра Жану ці згубні місця.
Коли третя сторожа підходила вже до кінця, сумне бдіння гренадера розвеселив неохайний, жебрацького вигляду старий, чий гарячковий погляд категорично свідчив про відверте безумство його господаря. Ще певніше переконався Жан у божевіллі старого, коли той почав вимагати, ні більше ні менше – негайної аудієнції; старий, мовляв, не хто інший, як особистий астролог Імператора Ле Клер. Четвертий день, змагаючи недугу, поспішає він із Версаля до Імператора з важливим гороскопом. Звістка, що перед ним астролог, мирному плину бесіди не посприяла, та й не дозволяється гренадерові чесати язика на варті Імператорського сну. Жанові довелося навіть надавати стусанів нестямному жебракові, бо той ніяк не хотів відчепитися.
Через день після краху при Ватерлоо, на узбіччі витоптаного солдатами шляху знайшли мертве тіло Особистого астролога Імператора Наполеона, відомого монаха Ле Клера. Його вкляклі пальці стискали пергаментні аркуші гороскопа, що застерігав Імператора від утягування в нещасливу битву. Фрагменти фатального документа ще й сьогодні зберігаються в одному з численних музеїв Парижа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295819
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 25.11.2011
Гадав я: забуто-прожито,
Занесено десь по воді,
Та в полі, де скошене жито,
Тополі стоять, як тоді.
Гадав я, що біла лілея
Полишила серце моє,
Але тополина алея
Споко́ю мені не дає.
Вона мені знов усміхалась,
У тінь свою вабила знов,
Неначе нічого не сталось
І ще не зів’яла любов.
Неначе наблизиться вечір,
Ти вийдеш, тамуючи дух.
Тополі нам тихо на плечі
Опустять свій лагідний пух.
Неначе загоїлась ранка
І ще не зів’яла любов.
Я бачу їх завжди щоранку,
А потім щовечора знов.
1980 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2011
Я від’їздив. Лишалася земля
Моїми збосоножена ногами,
Лишалися дерева і поля,
І береги упоєні снігами.
Я від’їздив. Лиш хмари в вишині
Пливли слідом отарами рябими
І присягались в вірності мені.
За що вони мене так полюбили?
1980 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295404
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.11.2011
Не дивіться на мене з любов’ю.
Не дивіться на мене з журбою.
Не всміхайтесь до мене, будь-ласка.
Це ж не я – це всього лише маска!
Це вона так відверто регоче.
Може в мене невиспані очі,
Може в мене жорстока поразка –
Це не я регочуся, а маска.
Я рятуюсь у ній від любові,
Що народжує муки і болі.
Як солдата врятовує каска,
Так мене – заброньована маска.
Та бува мені незрозуміло:
Чи то маска в’їдається в тіло,
Чи то зло, чи непізнана ласка,
Чи я сам продираюсь крізь маску.
1980 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295161
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.11.2011
Я прокинувся в чужому ліжку, в чужій запаскудженій квартирі, поруч лежала чужа жінка від якої негарно пахло. В чужій ванній я з огидою поголився чужим станком і не ризикнув почистити зуби чужою щіткою. Жінка з товстими ногами приготувала мені жахливу яєчню з цибулею, хоча я терпіти не можу ні цибулі, ні яєчні. Поснідавши, я сів у продавлене крісло перед благеньким телевізором. Я уявлення не мав де знаходжуся і як я тут опинився.
– Хіба тобі сьогодні не на роботу? – спитала жінка.
– Та вже біжу! – зображуючи безтурботність я схопився та вийшов надвір. Це була незнайома вулиця з вимитим дощовими потоками асфальтом та забрьоханими автівками; зустрічні мене не впізнавали. Вчора ще я спокійно ліг у нашій світлій, гарно вмебльованій квартирі, в іншій кімнаті лягла дружина... Я ні біса не тямив…
Зрозуміло, я уявлення не мав де "я" працюю, просто плентав собі, аби не стояти на місці і скоро опинився на жвавішій вулиці, тут були магазини та тролейбуси. Якби я спитав когось, як називається це неохайне місто, мене неодмінно полічили б за божевільного. Я почувався самотньо й незатишно. У своєму місті я пішки по вулицях не ходжу, бо маю автомобіль – я дуже зайнята людина. Я сидів на лавці в невеличкому скверику і розмірковував про свої перспективи. Справи мої були кепські: я не знав де я, не знав хто я, не знав, як мені повернутися в учора. Я не зможу довго обдурювати людей, адже я, безумовно, займаю чуже місце, до речі – і в ліжку з тією негарною жінкою. А раптом підміна виявиться, раптом з'явиться її справжній чоловік? Що робити? .. Зрозуміло що – чуже життя треба залишити. Піти з нього. Піти з життя... Ця думка не була для мене новою.
Я залишив скверик і ступив на край хідника. Треба діждатися важкої вантажівки, щоб її водій не встиг загальмувати. Невдовзі така з'явилася. Я заплющив очі та намірився зробити останній крок...
– Тату! – долинуло ззаду.
Я відкрив очі й озирнувся. В тому кінці скверика стояла дівчинка-першокласниця в акуратному шкільному платтячку, з помаранчевим бантом у волоссі та помаранчевим наплічником за спиною. Дівчинка весело махала мені ручкою. "Це чужа дівчинка – симпатична донька тієї негарної жінки з товстими ногами" – подумав я й рушив дівчинці назустріч. Ми зійшлися й поцілувалися – дитя так природно потягнулося до мене, що я одразу ж нахилився.
– Чому ти не на роботі? – спитала дівчинка.
– Дали відгул.
– Тату, а Валько знов смикав мене за банти!
– Нічого, це у вас такий період...
Дівчинка трохи поміркувала над почутим, далі по-хазяйськи взяла мене за руку:
– То що – додому?
– Додому! – і ми рушили до чужого помешкання. Несподівано великий тролейбус бризнув на мене з-під коліс водою. Я заплющив очі…
– Чи ви бачите що-небудь? – запитав голос.
– Нічого – мені забризкало обличчя.
– А зараз? – моє лице дбайливо протерли чимось м'яким і я побачив перед собою незнайомця.
– Зараз бачу, але хто ви?
– Лежіть спокійно, я приведу вас до тями. Ач, як не хочеться вам повертатися…
– Отже, я парапсихолог і екстрасенс, – продовжив незнайомий чоловік. – Ви звернулися до мене за допомогою з причин цілковитої втрати інтересу до життя та появи стійких суїцидальних настроїв. Ви охололи до дружини, завели коханку, але дружина дізналася, до того ж з'ясувалося, що на двох жінок у вас, мовити б, не вистачає чоловічого пороху; вас заганяли на роботі, а нещодавно у вашій родині сталося ще одна, вельми неприємна подія – вашого чотирнадцятирічного сина затримала міліція. Я занурив вас у стан глибокого гіпнозу, щоб викликати з вашої підсвідомості незадіяні досі стимули. Розкажіть мені, що ви бачили?
Я розповів.
– Спасибі, лікарю. Ви мені допомогли. Після складних пологів моя дружина не може більше народжувати. Найближчими днями ми звернемося до інтернату. Маємо простору квартиру, я добре заробляю, впевнений – нам не відмовлять. Я хочу взяти дівчинку...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295160
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 22.11.2011
Туман
І сонця промінь зник,
І осінь ходить біля хати.
Усе б нічого, тільки крик –
Куди і як його сховати?
Усе б нічого, тільки мук
Вже не притлумлюють дороги...
І чайка кинеться у Буг
І розіб’ється об пороги.
1980 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294369
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.11.2011
Чекай мене дівчино, стежко нова,
Від ранку до смерку, від ночі до рання.
Не вір у холодні порожні слова,
Що нібито я не бажаю кохання.
Вони, ті слова, з самоти чи від болю,
Як десь ото квилить вечірня сова.
Вони, ті слова, від журби за тобою.
Не вір у холодні порожні слова.
Тобою журюся, тобою радію,
Тобою тамую бездонність кохання.
Якби лише стало на тебе надії,
Якби лише стало на тебе чекання.
Чекай мене дівчино в сутінях травня,
Коли в нездоланному серцем полоні
Пригорнуть тебе у горні різнотрав’я
Мені невідомі жагучі долоні.
Ти юності гук не втамовуй, не треба.
Та тільки як північ на ранок поверне,
Як будеш стояти із ним просто неба,
Ти думай про мене, ти думай про мене.
Чекай, я вже ноги збиваю до крові.
Чекай, я вже бачу тебе на світанні.
Я бранець надії – ти брама любові...
Якби лише стало на тебе чекання!
1980 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2011
Ти, стриножене сонце
Над стривоженим полем,
Не хрипи у віконце –
Кожен спалах із болем,
Кожен спалах – на сполох.
Не виполюй овиддя,
Не випалюй озерце,
Відпусти моє серце.
Відпусти моє серце.
Ти, розірвана зливо
Над розімленим містом,
Не вкрадайся зрадливо,
Не сочися намистом
До моєї кімнати.
Не ковтай мої сльози –
Не потрібно тепер це.
Відпусти моє серце.
Відпусти моє серце.
Ти, отарнику вітре,
Що у хмарах зім’ятих,
Не навій мені вістки,
Бо та душу роз’ятрить.
Бо та вістка від неї,
А мені не до герцю…
Відпусти моє серце.
Відпусти моє серце.
1980 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293851
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.11.2011
Прощавай, моя горда, єдина.
Вже сьогодні останнє число.
Адже краще забути людину,
Ніж тримати на неї зло.
Я тебе не навмисно зрадив.
Я тебе на руках носив.
Розумію – немає ради.
Співчуваю – немає сил.
Я розтану, пощезну, зникну,
Ти за мене душі не край.
І любов мою всепроникну
Не полишу – візьму за край.
Ти ще будеш, либонь, щаслива,
Ще для тебе цвістиме цвіт.
А мене ця холодна злива
Мов собаку жене у світ.
Залишаю в лиху годину.
Відпливаю – подай весло.
Певно, краще забути людину,
Ніж тримати на неї зло.
1998 р
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293603
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2011