| Сторінки (1/29): | « | 1 | » |
ким ти хочеш мене побачити
у перерві, між рекламних роликів?
столичною лярвою
з машинізованим тілом, як в робокопа?
сезон на автоматичні вибрики
доходить до скону
виплюнь ці кляті забаганки
зі свого тіла, поки не приїхали медики
терапія олюднення,
дихай азотом, дихай
вражай мене кольором тіла
і псевдокудрявим волоссям
фемністки долають і не таких
збочених,тлілих
а що вже мені - систематично
знервованій жінці?
я знаю, де кнопка "викл",
пройдемось іншими пунктами
покажись мені п'ятим колишнім,
що забув на тумбі пряності
терапія олюднення
дихай азотом, дихай
твій машинізований простір
не скоро з'явиться в наявності
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355729
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.08.2012
знаєш, я закохувалась у тебе тричі
тричі до безтями і тричі мовчки
востаннє померла
ти теж помітив?
на мені п'ятий день висить твоя блакитна сорочка
була щасливою? - хочеться вірити
ти ж не витер з обиччя посмішки
знаєш, моє життя пройшло наосліп,
десь паралельно від інших, відстороненим потягом
в плацкартому вагоні
місце третє, здається, як завжди, порожнє
біжи до іншої, хай шукає твої внутрішні координати
вони змістились вліво
тепер тверезо дивитись на речі,
та чорнява закохуватиметься так невміло,
занадто незграбно, щоб померти твоєю
занадто голосно, занадто сміло
знаєш, вчетверте краще тебе зненавидіти,
поцупити гордість,
вкритися цвіллю
все занадто банально для мотивів самогубства,
я не різала вени й не вистрибувала з вікна
знаєш, я кохалась з тобою, помираючи від люті,
що тричі губила в тобі кимось придумане життя
біжи до іншої, хай шукає твої внутрішні координати
вони змістились вліво,
справа - мої рештки
я тричі вірила що можна тебе покохати
без жодного натяку на присутність чужої жінки
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355257
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2012
подивись , до чого призвели твої порожні обіцянки
оця блідолица уже не зовсім хороша дівчинка
у неї брудне волосся і губи обклеєні попелом
мабуть, палила в дорозі чи сходила з розуму , все одно
за тебе тепер молитися, на жаль чи на щастя, - нікому
її жовто-сірі очі не вірять у Бога чи в ідолів
її закіптюжені руки висять на гачку у прихожій
допоможи одягти при виході, бо сама уже не в змозі
місцями вона засмучена, а зранку безглуздо сміється
тремтить від банального збудження, хоча це частіше сниться
параліч мозкової діяльності - тютюн, алкоголь, наркотики
до тями приходить , як гостя - ненадовго , після антибіотиків
і завтра вона поверенеться з наступною відкритою раною,
боляче усміхнеться, наповнить собою ванну
залише в дверях записку, що досі кохає, досі
подивись, а раптом ще дихає? або уже в дорозі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354766
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2012
заплач, якщо важливо,
щоб тебе помітили на околицях Львова у зливу
декілька зайвих крапель
змусять людей оглядатися через два кроки вліво
зворушливо
б'є током всередині і тисне у скронях
скоро зіщуляться повіки
у неба
і пахнутиме озоновим спокоєм
перш ніж піти ти оглянешся
може, не одна босоніж
квапитись заборонено
квапитись вже не в моді
тільки тримайся гордою,
тільки обходь калюжі
липень став нагородою,
та навзаєм украв душу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354003
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2012
якби сни одягали в'язані светри,
демонстрували свої зігріті плечі,
я б не боялась спати наодинці
і пошепки молитись, аби зігрітись
у літню спеку
за три години
вивчила б усі твої потенційні рухи
і п'яні вишні
твоїх очей
наповнювали б по вінця
келихи моїх внутрішніх
рішень
якби твій в'язаний светр
лежав на спинці крісла
і ніжно лоскотав долоні
я б не боялась не прокинутись
я б не боялась не ожити знову
я б не боялась спекотних сезонів
задарма віддаю тобі простір
своїх снів
одягай їх тепліше,
хай відчують нестерпну турботу
зазвичай ти приходиш
заварити філіжанку кави,
коли топиться сніг,
коли зігрітись значно важче
і я сплю не вдома
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353598
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.07.2012
Тепер все значно краще,
розкидані простирадла й німі фантоми
стояти мовчки і шкребти в серці коханням
це гарантовано звичка дорослого, проте німого
переміщати квартиру у центр міста,
наступати людям на голови і шиї
стає тісно
і ще тісніше,
якщо не звикнути будувати нові цілі
феномен прозорості,
коли не впізнають рідні
проходять повз, гублячи носові хустини
стає моторошно
і в серці тисне,
продовжує шкребти коханням до людської павутини
місяць розплутує нічні жахи,
ставить на місце шухляди з паспами рудого волосся
тихо сплять сусідські діти,
а , може, шепочуться про німих дорослих
мов зграйка захоплених сонячним маревом,
перелітають з даху на дах
нерозбірливі фантоми
реабілітаційний термін життєвої придатності
закінчує рухати стріли годинника удома
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352673
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2012
Затримка бачення за вікном
мій алгоритм опирається на підвіконник
солодка кава лате - це щось більше ніж замінник дімедролу
і півсотні цигарок , викурених кимось на сусідньому балконі
крива людей, розділених на штрихпунтири,
знічев'я зсунутих по периметру одного провулку
між ними пахне відчуженням і солодкою ватою,
трьома краплями алкоголю і цитрамоном чи іншою пігулкою
мій теплий светр віє несподіваним затишком
він убирає у себе людей із їхніми уподобаннями
читати книги - це теж у когось відібране хобі,
яке переросло у спосіб спілкування між мною і людиною,
котра знає значно більше
сьогодні я писатиму про штрихпунтирні рухи,
залишаючи у себе над губою такі ж , лише білі
дощ спиняє свої неквапливі джампи по підвіконню
тепер краще бачу, але важче дихаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351064
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2012
Заважай дихати мені повільно,
прикушуючи губу і дихаючи ваніллю
я бережливо прийму тебе до себе,
як немовля,підкинутого під церкву
серед декорацій і сцен минулого сторіччя
я вишукуватиму тобі справжнє просторе місце,
де капав би дощ, зітрушуючи бруд із яблук,
і вербували б таких, як я , неприступних міщанок
в хороші будні, які хтось зове хорошими
я візьму тебе за теплу руку, трішки обпорошену
нехай сторицею будуть стояти перепони
ти житимеш зі мною, як у фентезі лепрекони
мінімум жертв і мінімум прострацій,
за останні десять років я змінила на собі сотні ілюстрацій,
і якби не твої в дечому скалічені рухи,
я б залишилась схильною малювати на собі сотні духів
пережитками совісті і кусками трагікомедій
фатальними напрямками і внутрішніми забобонами
заважай мені дихати сотні секунд у хвилину
цієї швидкості вистачить, щоб перестати бути людиною
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349690
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2012
Пізніше, коли закінчаться вітрові хвилі, ти зупиниш будильник на третій хвилині. Надішлеш листи зворотнім адресам. Як шлють догани невдячні пасажири стюардесам. Питимеш чай на газетнім рулоні, шукаючи водночас оголошення про працевлаштування. І через три рядки свідомо зупиниш погляд на телефонному номері - міському на п'ять цифр. Тобі буде абсолютно байдуже, хто підніме слухавку. Директор підприємства транзитного перевезення чи акушер місцевого пологового будинку. Головне, що говоритиме інший голос, а не той, що не замовкає всередині, вже декілька років, починаючи від дев'яностих. Ти чекаєш довгих гудків, як теплого молока, стукаючи стопою по ніжці стола. Вважати свою нервову систему зрушеною вже занадто банально. Простіше не нарікати на неї, а дати жити своїм життям - настукувати в такт рипіння дверей. Настукувати тривало і нахабно. Як сусіди зверху, коли отримують оргазм.
Коли слухавку втретє ніхто не підняв, ти наморщила чоло, як після споживання кетчупу "Чілі". Кетчуп смачніший за купу хімікатів, зібраних в кольорові купки. Кетчуп - теж хімікат з родини хімікатних, але він постійний, якому не хочеться зраджувати.
А коли до горла починають наступати сльози, ти знову набираєш уже вивчений номер телефону. Цього разу лягаєш на підлогу, щоб не давати сльозам стікати на стіл. Гудки, довгі гудки, як ричання потяга під стуки рельсів та шпалів. А потім знову приходить тиша. Де б зараз не були усі люди планети, де б не залишали відбитки пальців і ніг, їй боліло саме те, що її кімната була стерильнішою за реанімаційну палату. Їй так брало чужого вуглекислого газу у повітрі. Їй так бракувало візерунків на шарі пилюки.
Не розуміючи, скільки разів вдарило серце, і скільки ще б мало битися, вона кинулась знову відписувати на листи, подекуди плутаючись у зворотніх адресах. Вона спала серед конвертів, як серед власних дітей, перед сном розповідаючи їм кумедні історії із вигаданого життя дівчинки Меліси. Вона оповідала їм все настільки детально, що будь-хто міг повірити в реальність цих слів. І подекуди вона сама вірила в них. Вірила в дівчинку Мелісу, яка сидить отак серед листів і конвертів , розповідаючи смішні історії із життя.
Пізніше, коли втретє задзвонив домашній телефон, дівчина стояла незворушно, як воскова фігура. Через декілька мілісекунд вона перелітала простори кімнати і хапала слухавку.
— Алло… Ал…
— Кохана, я завтра приїду. Завтра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349357
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.07.2012
Потерпи. Сонце змінює обрій так само, як ти свою одіж.
Мотивавути дії, стимулювати рухи наосліп.
Переповідати фільми, вдаючи із себе вірного критика.
Він любить тебе майже за очі і майже за колір светрика.
Він відпустить тебе, коли грім ударить тричі,
тобто збудить у ньому відчуття відповідальності.
Чарка друга чи третя , і потім стає вірнішою
перехожа жінка. Від якої віє брутальністю.
І синцем, синім попелом розвіваються дні по спіралі
краще бігти розплетеною, краще бігти віками.
Захопити себе до останньої клітинки піжами.
Потерпи. Він любитиме сонце, коли воно під ногами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348410
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.07.2012
Він не приходив декілька ночей,
залишав відбитки пальців на дверях,
та не приходив.
Змивали зливи сліди його очей і штампи ніг
на роздоріжжі колій.
Кудись ішли вогні,
минаючи мости й розпечені заводи
стояла північ мовчки, а вона
чіпляла пальцями фіранки,
шукаючи його кудряві локони на скроні.
Він не приходив декілька ночей,
топтав розкурені цигарки і бутони
не подарованих троянд,
забутих сцен
і жестів вірності, і ще кількох залишених удома
гарячих чашок снів
із присмаком любові.
Він не приходив, бо боявся сліз,
прощальних вигуків годинників на стінах.
Йому нав'язливо ввижалися зап'ястки
її кістлявих рук, що обвивали ноги й тіло.
Йому нав'язливо вручили автомат,
снаряди, бомби і кількох солдатів.
Він не приходив декілька ночей підряд,
а потім тижнів, місяців і наболілих років...
Вона померла в сороковому, наприкінці
весни, обдертої до крові.
На ній залишились сліди від ран та опіків,
і ще кілька - від запеклої любові.
Стояла північ
мовчки,
загубившись серед повоєнного маршруту часу.
Він не приходив декілька забутих вічностей,
він не приходив,
бо боявся свого страху...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345602
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2012
Можеш залишатися загадковим до останньої волосини на моєму плечі.
Дощ не випадково тривожить наші дихання і рухи уночі.
Ми – непрохані гості, вгортаємось теплим пледом і куштуємо мед,
а холод поміж ребрами стікає навгад, шукаючи твою родимку - мій силует.
Пломбірний чай на останок, перед виходом в нікуди, в ніч,
де Вівальді награє шум прибою і магнітний свист вітрів.
І перед чотирма закоханими очима пролітають комарині зграї,
ми гостюємо в серцях одне одного, як гостюють у депо трамваї.
Перша книга на двох, придбана за останні копійки
і дешевий парфум із тридцятиметровою зоною дії -
колоритний одяг – не як в хіпі, і не як в моряків -
досі тримає на собі твоє чорне волосся – мій улюблений колір.
І якби я впізнала тебе через плівку тисячі незнайомих облич,
через паралельно розташованих припізнілих потягів-паротягів.
Розгадала б тебе до останньої крихти меду на зволоженій губі,
Як розгадують ребуси пристарілі мешканці пансіонатів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342194
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2012
Дешеві цигарки й глінтвейн,
розповіді про колишніх,
сповнені романтичних штампів -
Я знову розумію, що покохала тебе без лишнього пафосу
й без кави в ліжко і без ситних сніданків.
Без подорожей на дахи будинків,
сновигання новими ще не причесаними вулицями.
І якби мене назвали божевільною,
ти б пішов за мною, ставати божевільним і ближчим
на декілька подихів і занімілих рухів.
Про нас пишуть книги, ми завжди на останніх сторінках,
бо чимало таких людей, що люблять читати з кінця.
Нас малюють художники, зафарбовуючи в один колір
і штампують в газетах, на перших шпальтах -
але це типово писати про божевільних,
щоб уникати такого надалі.
Словом, я люблю тебе за твою вільність
чи вільнодумство чи божевільність…
І за приреченість спати в моїх обіймах -
таких гарячих і божевільних…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341383
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2012
минаєш підвалини у старих черевиках,
переступаючи через використані шприци
стаєш на своє тіло
на свої ступні, а потім коліна
життя до крихт у мозку натерло мозолі
твій поверх восьмий,
там його тіло
і кілька грейп-фрутів
на круглому столі
він знову їв фаст-фуд, запивав усе колою
він знову вигулював собаку, залишив брудні черевики
вкладаєш своє тіло поряд з його тілом
намагаючись впізнати у снах свої крики
а потім нав'язливо з'являються люди,
вони дивляться в тебе, в середину
від них пахне алкоголем і тютюном,
зіпсутим одягом, вуличним брудом,
різдвяними мандаринами, цукеркою "Ромашка",
рафінадом, колою,
собаками, покинутими друзями,
закинутими квартирами,
забутими батьками
і знову алкоголь
ти прокидаєшся п'яною,
залишаєш його тіло
доїдаєш грейп-фрут
і шматок мандарини
у шухляді шприци
а на венах фаст-фуди
приперчені синцями
і вуличний бруд
за порогом - підвалини, самоходи, самотяги
у підвалинах - інші , запаковані шприцами
він чекатиме тебе до ночі, асфальтуючи мозок шансоном
ти повернешся пізно, асфальтуючи організм алкоголем
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339485
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2012
запаковані солодощі,
ти тримаєш їх до наступного літа
у коробці з бантиком
зі сріблястою стрічкою
із запахом меліси
я стаю на пальчики
мені соромно зменшуватись у віці
прикидатись зайчиком,
блукаючим у світі Аліси
я дрімаю мовчки
намагаючись не стулити повік
ти зігріваєш солодкими парфумами
розповідаючи про пригоди торік
я чекаю на солодощі,
мої щічки рум'яно миготять
ти ідеш від мене мовчки,
забираючи духмяний аромат
зараз тільки осінь,
я лише скидаю листя
мій подвійний голос
розповідає казку про Алісу
я чекатиму літа,
транспортуючи в собі червоний сік
мій солодкий друже,
запакуй мене ще й на наступний рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338973
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2012
ти одягнеш новий дощовик
помаранчево-синього кольору
за вікном сильно дощить,
перегукуються побіжні колії
віддаляючись від смолоскипів
заправляючи кишені знімками
ти сідаєш у швидкісний потяг
знайомитись з новою жінкою
вона чекає тебе за столицею,
одягнувши коричневу сукню
до тебе життя її било сторицею
залишало синці на грудях
і ти знаходиш її усміхнену
з простягнутими навпроти долонями
пригортаєш до себе і схлипуєш
викидаючи знімки солоні
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338598
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2012
Фарфорові слова розбиваються об тіло
надто дорого буде потім збирати рештки
вмикати світло, відкривати свої повіки,
роздягати північ скрипучим рухом зап'ястка
напівхолодна тінь залишиться на підлозі,
по ній ходитимуть інші такі ж запеклі істоти
скло різатиме їм ноги,
застряватиме між пальців
тобто знову чіпатиметься тіла,
шукаючи інших прострацій
ти заплатиш за фарфор завчасно,
щоб не відчувати потім провини
дорогою додому купиш мартіні,
покладеш лід у нього і на свої вени
будеш слухати біг серця,
уповільнюватимеш його ковтками
в напівхолодній кімнаті палати
з фарфоровими вікнами й дверями
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338584
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.05.2012
Пам’ятаю, як вперше в мене поцілила куля.
Руки тремтіли. Я кусала лікоть від болю.
Душа відлітала, залишала мертвіти тіло.
Нас було четверо. І нас усіх ранило.
Холодні руки і ще досі блискучі очі.
Так відбувалась зустріч життя і смерті.
Кидало в піт від знемоги, від зубожіння рухів.
Від тиску збоку, від голосів, що кричали «Не треба нічого робити».
І коли в кімнаті з’явилась запалена свічка,
раптом прийшло прозріння.
Дихати справді не треба було.
Дивитись також не треба було.
Вимовляти слова не треба було.
А головне – кричати теж не треба
було, чого я не розуміла раніше.
Багато чого вже не треба було.
Багато чого й не хотілось.
І дивно, що та куля була не мідною
і не прострілила жодну частину мого тіла.
І дивно, що я тоді була ще неповнолітньою,
але все так тверезо розуміла.
Щоб в мене поцілила куля,
я свідомо цього чекала.
Я рахувала хвилини, щоб це нарешті відбулося,
щоб стало легше всім у тій кімнаті.
А легше не стало.
Я знову дихала,
я знову слідкувала за годдиниковою стрілкою.
І те, що батько вже лежить мертвий поряд
не дивувало, тільки пекло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337436
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2012
Ти спав на моєму плечі, не розуміючи,
що це востаннє.
Кучеряві янголи нагорі
бурмотіли щось про вічне кохання.
Ми плакали безмежним теплом,
вирізали з газет щасливі історії.
Я напувала тебе молоком,
розповідала про банальні університетські справи.
Я відчувала тебе за запахом.
Ти пахнув чорними оливками.
Хоча відверто стверджував,
що не їси їх. Хоча й варто.
Вони з вітамінами.
Ти спав тоді, а твої сни
було розібрати зовсім не важко.
Вони бавились, наче діти
їм було весело ,хоча трішки страшно.
Ти вийшов з мого дому
зі скуйовдженим волоссям близько опівночі.
Обвів мене ніжним поглядом
і сказав : "Я повернуся завтра, чекай мене!".
І я пообіцяла чекати.
Насправді ж спакувала речі.
Мої друзі в білих халатах
відвезли мене в сіру коробку
з такими ж, як і я сірниками.
З такими ж, як і я, знеболювальними.
Я плакала. Було страшно.
Мене зв'язували двома рукавами.
Ти продовжував приходити до мене додому,
роздирав стіни нігтями,
купляв хліба, тепле молоко,
влягався на підлозі під куполом диму й чекав.
Ти був вірним собі і мені.
Ти чекав, чекав до останньої ночі,
аж поки мої друзі - білі лікарі-
не повідомили, що я в морзі.
Ти залишився жити в мене,
відкривав і читав мою пошту.
Якби ти знав, що тоді востаннє
твої сни стрибали в моє волосся...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337095
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2012
Провалюватися зі сну на підлогу – це завжди боляче. Алекс, або як звикли його називати типізовані люди «Алєкс», сприймав такі ранки як звичне діло. Тобто як смакування кавою, яку ще з дитинства не любив. Чомусь в його уяві цей напій залишався кляксою з мультфільму, що плямить все чисте, навіть внутрішньо чисте також. Тому Алекс і не любив кави. Поки що ніби все просто.
Але, якби все у голові Алекса було розташовано, так, як кольори в складеному кубику-рубику, то не стирчав би він годинами на даху недобудованої багатоповерхівки, не пив би літрами незрозумілий розчин незрозумілих речовин під назвою “Coca-Cola” і не спльовував би його з висоти пташиного польоту для кращого ефекту.
Все було б гаразд, якби не було Алекса. Таку думку міг підтримати кожен, хто хоч раз вступав з ним у бесіду.
«От і звідки такі телепні беруться?», - кричала якось жіночка у слід Алексу.
А хлопець і не втямив, що трапилось. І чому він «телепень» теж не втямив.
«Бабусю, ви забули до своїх слів додати інструкцію», - гукнув хлопець у відповідь. Натомість жіночка ще більше образилась, бо вважати себе «бабусею», не зважаючи на свої з вигляду цілих 60, ще явно не хотіла. Але правду нікуди діти. Правда взагалі не ховається. Така її природа. І якщо раптом комусь забагнеться прибрати її з дороги, то доведеться переступати через енну кількість трупів – трупів жіночих і чоловічих. Трупів дітей. Тому набагато простіше не зачіпати правди, а просто давати їй жити поряд. Тримати біля себе як уявного друга. Годувати його щирістю і ніжними поцілунками. Хоча тій бабці, повторюся, у її начебто не шістдесят, уже буквально не до поцілунків.
Алекс це розумів. Тому і не сперечався більше. Тому і не ходив тією вулицею, аби раптом знов не зустріти ту бабцю в калошах.
Будні дні «Алєкса», як маргарин. Прилаштовувались до всього, але мали свій специфічний запах. Так-от одного такого маргаринового дня Алекс зустрів Єву.
Що таке кохання, йому ще колись розповідали однокласники на тих досить коротких перервах. Мріяти ж про реальну дівчину Алексу було соромно. Соромно перед собою, а не перед кимось іншим. Фатальність такої думки проявилась одного весняного вечора за рогом його будинку. Алекс, як завжди, типово для його особистості, ховався на даху. Ховався в повітрі. Розмовляв з повітрям. Пив з повітрям. Їв з повітрям. Був повітрям.
Для чого під його ногами намалювалась Єва, юнак довго не міг збагнути. Дивився собі спокійно під ноги, хаотично ними розмахуючи в такт вітру, і побачив, що за стопу зачепилась червона пляма. Пляма Єви. Фатальна пляма.
Розглядати дівчину з гори було не надто зручно. Тому, не довго думаючи або взагалі не думаючи , Алекс збіг униз. Примостився за рогом будинку і лише мовчки моргав то правим, то лівим оком, дивлячись, як рудоволоса дівчина крутить вказівним пальцем локон багряного волосся. Таке романтичне дійство відбувалося хвилин зо п’ять. Секундами пізніше Алекс уже біг у зворотному напрямку, забуваючи адресу власного будинку. То була не зовсім дівчина. То була Єва, від якої йому завжди хотілось втікати.
Біг хлопець стрімголов, бо знав, чим могло закінчитися його споглядання. Єва навчалася з ним на одному курсі. Спілкуватись їм ніколи не доводилось, проте бачитись – неодноразово. Пити разом колу, снідати разом, спілкуватись разом, тобто одночасно, проте не один з одним. Алекса це влаштовувало. Єву також. Єву взагалі все в житті влаштовувало. Алекса також.
Єву ж в університеті називали «стрьомною». ЇЇ вигляд нагадував творіння збоченого стиліста. А вигляд ж Алекса нагадував відсутність абиякого стиліста. Тому він і Боявся Єви. Боявся перейняти у неї стрьомність. Бути неадекватом – це все ж таки займати якусь нішу в суспільстві. А от бути «стрьомним» - це вже занадто.
І міг би Алекс втікати так все своє життя. Втікати взагалі від життя. Бо існувати з розумінням того, що все тут, у цьому світі, створено не так, як йому хотілось би – це наче вкурити в себе смертельну дозу нікотину. І міг би Алекс плюнути на ті багатоповерхівки, на багряно волосу Єву, врешті на університет і батьків, але вчасно зрозумів, що без нього світ стане ще більш не цікавим.
Повертаючись додому, Алекс трусився зі страху. Він твердо вирішив прийняти всі канони цього життя. Він твердо вирішив зробити нормальну для споглядання суспільством зачіску. Вирішив нарешті придбати собі нормальний одяг. Вирішив нарешті познайомитись з Євою. Вирішив написати їй вірша.
І, може, хтось здогадається зробити поминки за Алексом, за його колою і порваними кедами.
Світ втратив ще одну особистість. Суспільство втягнуло в себе ще одну сіру мишку. Алекс став невидимим.
11-13.05.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337083
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.05.2012
Вільна думати, що ти вільний. Прийдеш завтра під мої вікна зі спорожнілою душею і я влиюсь в тебе, як свіже тепле молоко. Ніжна весна – це ще не запорука щастя. Вільна весна – це мій синдром. Такою створило мене життя. Бути ж багато частинною – це виклик, позов до втечі. Це те, чого ти не любиш в мені, а я в собі стримую.
Але якщо ти все ж таки прийдеш я поселюсь в тобі назавжди. Буду вирощувати хатні квіти, розмальовувати стіни габаритними зображеннями, аби ти відчув мої дотики зсередини.
Я буду твоєю швидкоплинною…
Я буду твоєю вічною.
Тридцята весна по тому кликатиме нас в обійми.
Старіти я буду теж в тобі, пригрівшись до серця сивиною.
Обіцяй мені також бути вічним…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335201
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.05.2012
- Прикури від сонця, швидше згорить.
- Я ж тоді не відчую кайфу.
- А жити на землі - це і є кайф.
- І жити на землі чомусь страшно.
(І жити на землі, це не як у книжці.
І спомини чужі не пригріють ліжко.
А жити на землі - це і є кайф.
Якщо збагнути як, якщо убити страх.)
- Мені бракує кисню. Мене бракує теж.
- Заведи собі собаку. За нею пильно стеж.
- Хіба ж тоді заповниться моя порожнеча?
- Ні. Але тебе не чекатиме чергова втеча.
(Але тебе не чекатимуть сині вагони.
Ти не їхатимеш до чужого міста, прокльони
не чіпатимуться твоєї автівки.
Тобі стане легше. Відкриються повіки.)
- Можна я не палитиму? Мені уже тепло.
- Візьми парасолю. Зараз бреше спека.
- А я не боюся. Напевно, у цьому кайф.
- Коли переконаєшся, я піду...
...прощавай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334859
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.05.2012
Я не писатиму тобі віршів, якщо читаючи їх, ти простягатимеш руки вгору, мов маріонетка ( чи правильніше "маріонет"), збочена (-ий) моїми римами. Я не кликатиму тебе в свої обійми, знаючи, що востаннє ти міцно тулився до стіни вагонного купе, яке трутили до Львова.
Буде образливо, якщо Львів закохається у тебе швидше.
Буде моторошно, якщо я взагалі не любитиму тебе, хоча це скоріш звучить сюрреально.
А якщо я полюблю Львів, Львів - тебе, а ти - мене, то хто ж буде зайвим тут, зараз, в цю хвилину, коли я потайки ховаю в собі бажання зрадити тобі саме з містом Лева?
Ти кардинально зміниш думку. Скажеш, що я повія і моє призначення - примерзати порваними колготами до зимового тротуару якогось задрипаного провінційного містечка.
Мабуть, тобі весело перед сном уявляти цю трагікомедію. Але знаєш, ти в дечому все-таки правий. Правий настільки, що я гублюся, де право, де ліво.
Львів уже був у мені.
А ти досі вагаєшся.
Докурюєш останню сигарету на балконі, роздумуючи над тим, чи потрібна я тобі взагалі, якщо є Львів?
І тієї ночі ти навіть краєм вуха не можеш почути, як моторошно гудить потяг, що везе мене на край цього збоченого світу.
Дарма ти не признався вчора, що ладен покинути Львів заради мене.
Зворотній потяг скасували...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334803
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.05.2012
Коли дурниці полонять мозок,
а масло перестає смакувати маслом,
я приходжу до тебе в гості,
розкладаю в душі ватру.
Перестань бути тихим генієм,
я проста, я пристала серцем.
Доживемо до сивих сплетень
у волоссі, у наших венах.
На мольбертах старі художники,
заливши відбиток долоні,
занеслися у книгу рекордів
і штампують себе утроє.
Ми ж гвалтуєм сусідні простори,
залишаєм відбитки крейдою,
щоби зникнути ненародженими,
як криві у макетній схемі.
Коли хвилі у морі гинуть,
як і цукор у твоїй каві,
я приходжу до тебе поїсти,
зафарбувати свої деталі.
І німий паротяг-триколісник
розірве мій резерв на частини.
Я люблю тебе, генію творчості,
залишаю тобі свої рими...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333462
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2012
Заводи годують тебе, моя дівчинко. У їхніх руках - ложка чорного борошна і кусень зафарбованого хліба. Ти їси це з натхненням, прикусуючи губи, намагаючись вхопити кожну крихту приперчену. Тобі бракує солодкого, але ти наповнюєшся. Стає краще. Йдеш вулицями - розхристана й двояка. У тобі ж перетравлюються комахи, кордони й купідони. Шумно там, всередині. Лице маскується гримасою зайнятості й тимчасовості.
Заводи проводжають тебе тремтливим гудінням, намагаючись вхопити за волосся подовгуватими порізаними рукавами. Неслухнані локони стрибають-перестрибують, граються. Тебе тримають, а ти й не пручаєшся.
І факт не в тому, що ти слабодуха, просто очі позаду не прижилися. Не пришилися. Не приклеїлись.
Заводи тримають тебе за руку, напувають чорною кавою і дарують зів'ялі ромашки. Ти вдячна їм, ти закохана. В тобі купідони вимірюють стріли. Паралельно трамваї привозять додому, роздягають і залишають синці на підборідді. Словом - життя вдалося. Життя примостилось в тобі, у волоссі, у тому, що й не приснилось би, якби не заводи та їхні примірники,клоновані біржі, закутані іграшки, шматки пережованого паперу.
Заводи сплять за твоїм вікном, співають тобі мрійливі колискові. А зранку знову годують, обіймають, цілують в чоло - наче вміють піклуватися. І коли тобі самотньо, ти йдеш в їхні обійми. Вкладаєшся їм на коліна - і відчуваєш себе в безпеці, поки хтось чорною фарбою не домальовує твоє тіло, навіть зсередини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331929
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.04.2012
А кроме узлов, на моей спине ничего не осталось,
не кипит на огне северный свет. Исчезаю.
У меня в голове тронуты все паровозы,
и тихо уходят они, молча дымком провожая.
Перевернутый мир на ноги стает откровенно,
когда внутри меня ползают огромные сны.
Пойду, прогуляюсь, напишу о себе стихотворенье,
подружусь со днем, попрошу прощение в луны.
Иногда, то есть всегда, то есть - мгновенно
засыпаю на месте кого-то другого, в объятиях.
Заберите меня, паровозы. Ведь будет полезно
научиться быть хорошей будущей дочке матерью.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331704
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2012
Доки твої очі розплющені,
я показуватиму тобі світ.
Картину пензлем зі слів шліфованих
вималюю наосліп.
Пальцями склеєними риси повітря
ніжно вкладу на папір. Ти побачиш,
як небо куштує зграї
перелітних птахів.
Як уранці росисті конвалії
зігнуться тобі до ніг,
лоскочучи п'яти,
переносячи в уяві тисячі
жаданих мрій.
Ти побачиш морські приливи,
як вдихатиме свіжість пісок.
Монотонність осінньої зливи,
що торкатиме вуха,як ток.
Ти відчуєш цей світ неоманливо,
не так, як хтось би тобі розповів.
Твої очі пітьмою обрамлені,
та душею ти все зрозумів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306592
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2012
Важливо бути красивою,
і не лише, коли виходиш в люди.
Коли спиш, коли п'єш каву,
коли думаєш, коли хочеш кинутися
з моста.
(хоча так не треба робити).
Важливо бути красивою,
коли волосся не зібрано елегантно,
а, навпаки, якось вульгарно
спадає на очі.
Але тобі так добре.
І невимушено повіки лоскоче
двобій повітря і тебе.
Ти в полотні з колишніх суконь
і босоніж на підвіконні
в мить розвертаєшся, та ні.
Ти вмієш падати красиво,
але не зараз.
Зараз зимно.
І холодом з тарілки дме.
Прийде коханий, обійме.
І скаже почекати ще.
І ти погодишся красиво,
і ти поводишся краcиво,
хоч божевільно, та однак
у тебе своєрідний смак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296286
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2011
Мені сниться , як Ви приходите додому,
сідаєте поряд і мовчите.
На обличчі втома така питома,
така глибока. Поглинає мене
цілком. А я теж ні слова сказати не можу,
заціпеніння якесь чи що.
Мені важливо, щб Ви були поруч,
щоб я відчувала Вас, а натомість
Ви знову йдете.Ви знову ніхто.
Я прокидаюсь спустошена,
як корзина.
Чому ж не дитина,
не люба дитина.
Чому ж не закутаюсь пальцями
в вуса.
Колючі, та лагідні.
Зараз боюся.
Лягаю додолу і пам'ять копаю,
вишукую речі, мізерні деталі,
я згадую Вас.
І отак засинаю.
У снах біля дому сідаю й чекаю,
коли Ви прийдете.
А Вас вже немає.
Й чого я, наївна, чекаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294566
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2011