| Сторінки (1/12): | « | 1 | » |
Лежить в пелюшках немовлятко,
Навколо мертва тишина.
Кому потрібно чуже дитятко,
В якого в серці пустота?
Воно ще зовсім безпорадне,
Не вміє слова ще сказать.
Але воно стане порядне,
І зможе чесність відстоять.
Малятко простягає ручки,
Але чомусь ніхто не забере.
Його життя схоже до свічки,
Таке ж нікчемне і бридке.
Його покинули і мама, й татко,
Нема у нього вже життя.
Зустріне саме воно це літко,
Таке бридке його буття…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297689
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.12.2011
А за вікном вже в котре плаче дощ…
Цей дощ нагадує сльози, адже він так само довго падає так само пригнічує душу…
Знаєш, кажуть, що все прощається, але нічого не забувається…Цей дощ нагадав мені всі ті сльози, які котились з моїх очей і які тихо помирали на моїх вустах… Вони були гіркі, вони обпалювали щоки, вуста, вони завдавали болю, але порівняно з тим болем, котрий ти завдам мені – вони ніщо…
Так, все міняється, навіть дощ вщух…
Мої сльози також зникли, але гіркий присмак залишився на вустах…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297687
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.12.2011
Напевно ніхто з нас не може
передбачити коли зустріне своє
кохання. До когось воно приходить
миттєво, хтось його чекає вічність,
і не дочекається ніколи. Мабуть в
кожного в житті була ситуація,
коли здавалося, що ми знайшли
своє «справжнє» кохання. Але
минав час, і ми розуміли, що воно
зовсім не те, якого ми шукали.
Тоді ми розчаровуємося, плачемо,
хочемо щось змінити, але буває пізно…
надто пізно. Напевно так виходить
через те, що ми шукаємо той ідеал,
якого нема, і не зважаємо на тих,
хто поруч з нами, можливо серед
них і є наше кохання?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297277
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.12.2011
Ви кажете, вам боляче??? Боляче, що вас покинув хлопець??? Просто пішов... Як же боляче... Ви просто жалієте себе.. Вам не боляче... Це просто...
А знаєте, що означає "БОЛЯЧЕ"???
Боляче дитині, яка ще з ранку обіймала матусю з татком і бажала їм доброго дня, а вже ввечері дізналася, що вони більше не придуть, бо татко у вязниці, а мама померла від його рук... Це боляче...
А ще, коли дівчина, сирота, зважилася не робити аборт, хоча і сама, так довго чекаючи народження свого малюка протягом всіх 9 місяців так і не почула його плач, адже не витримало серце... Це боляче...
Дуже боляче бачити дитину, котра не може побачити цей світ і постійно запитує маму, якого кольору сонце і трава, якої форми квітка і як виглядає струмок...
А в колись хоронили свого кращого друга, якому навіть не виповналося 18, а все через те, що якась медсестра з купленим дипломом занесла інфекцію в його кров вже тоді, коли він майже виздоровлював... Це боляче...
Ніхто не уявляє, як це, все дитинство танцювати,завойовувати перемоги і в один момент зрозуміти, що все... Фініш... Нактупний конкурс - соло в інвалідному візку, або взагалі прикутому до ліжка.. Це боляче...
Я часто бачу жінку, яка постійно ходить в чорній хустині, хоча і в неї ніколи не було чоловіка і дітей, а всі родичі живі... Але ні, в неї був наречений... Був... Помер за тиждень до весілля.. Вона поклянулась, що буде лише його, хоча їй було лише 19... На неї дуже боляче дивитися...
Боляче... Боляче... Боляче...
А ви будете казати, що боляче, коли вас покинув якийсь черговий... Навіть нема іншого слова, просто "черговий"... Це не боляче, боляче прокинутись і зрозуміти, що вчора все було, вчора тобі посміхалися, вчора були з тобою, а сьогодні - все, немає, немає тих людей... Просто немає... Їх не повернути, а "черговий"... Він є і буде... А їх немає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297276
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.12.2011
Так тихо серце б’ється,
А по щоці сльоза біжить.
Моя душа не сміється,
Твоє тіло зніміле лежить.
Тобі хотілось дуже жити,
Ти так боровся за життя.
Ти так хотів добро творити,
Ти так любив наше буття.
Ти мріяв про майбутнє,
Хотів утішить всіх.
Твоє обличчя незабутнє,
Ми не забудемо твій сміх.
Ми нашу школу пам’ятаєм,
І ті уроки, й випускний.
Тебе не раз іще згадаєм,
Адже для нас ти дорогий.
Багато сліз пролито,
Та не вернуть тебе.
Твій гріб уже забито,
І по душі кіт шкребе.
Нам шкода, дуже шкода,
Немає слів щоб описать.
За тобою сумує природа,
А ми небожем спокійно спать…
Твоя матуся гірко плаче,
А брат не знає що робить.
Чому тебе забрали, юначе,
Чому сльоза в усіх бринить?
Спочинь спокійно, дружу любий,
Прости провини нам усі.
Ми так хотіли щоб ти був дужий,
Та ми не в силах помогти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296417
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.11.2011
(У співавторстві з Pr!durock)
Терпкий присмак нікотину
І чийсь безмовний подих в спину.
Холодний вічний дотик смерті...
Завмерли руки розпростерті.
Завмерло серце, наче ніч
Прошу, востаннє ти поклич
Мене! І витягни назовні!
Мої думки - тепер безкровні..
Мені хотілося тепла,
Але година та пришла.
Та так ще хочеться відчути,
Те що я змушений забути.
Відчути ніжний колір вітру,
Почути як проміння квітне,
І тихий помах листопаду,
Мою любов і твою зраду...
Молю! Востаннє! Ще хоч раз!
Та Світ для мене вже погас...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296412
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2011
Ніхто не дзвонить…
Ніхто не пише…
Нікому не потрібна…
А якщо померти, плакати будуть?
Напевно ні…
А може???
А може і ні???
А може хтось зрадіє???
Зрадіє!!!
І не один….
А ти???
А ти напевно заплачеш…
Ну і що???
Не варто…
Я не та, яка тобі потрібна…
Я інша, зовсім інша…
На плач…
Все минає, і це мине…
Ні… Нетреба сліз, вони ніщо.
Очі будуть боліти, не гарно виглядатимеш…
Не плач, ти не винний, я сама захотіла, так потрібно…
Буде в тебе інша, та в якої не буде проблем і яка буде присвячувати всю себе лише тобі…
Тобі…
Повір, я не та…
Не та…
Не плач…
Адже мені ніхто вже не напише….
Ніхто не подзвонить…
Нікому вже не потрібна….
Плакати вже ніхто не буде…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296223
рубрика: Проза, Присвячення
дата поступления 27.11.2011
І ставши перед Богом на коліна
Я істинно прошу: «Прости…
Прости, що я так сильно полюбила…
Прости мене… Прости… Прости…
А я ж не знала, що так можна покохати,
Що так життя зупиниться умить,
Прости, я хочу вже ридати,
Але… Зажди… Зажди ще мить...
Ще мить і я усе забуду,
Його усмішку, погляд й сміх,
Ще мить і я не буду
Про зустріч більш молить…
Ти думаєш що я блефую,
І прощення прошу щоб знов грішить,
Та ні, ні, я все чую…
І ладна більше навіть і не жить…
Прости мене, о Отче всемогутній
Я лиш хотіла зрозуміть,
Прости мене, ти чуєш???
Я вже сама, нема поняття «МИ»
Я лиш прошу, ти дай надію,
Що я забуду все умить,
А так, я лише загину….
Загину бо є «Я» а не «МИ»…»
І ставши перед Богом на коліна
Я істинно прошу «Прости…
Прости, бо я загину…
Прости мене… Прости… Прости….»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296219
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2011
Давай розкидаємо різнокольорові клаптики паперу...Вони яскраві, кольорові, такі різні і такі однакові, лише інколи відтінок різний...
Давай їх розсиплемо по всій кімнаті, всюди, щоб щоб життя стало веселіше...
Який клаптик ти обереш??? Червоний??? Так, це любов, кохання і пристрасть, але це і кров, не треба... Кров - це боляче... Обери інший...
Голубий??? О, це неб, вода, весняний вітер, але ні - це і холод, не треба, я не люблю холоду...
Візьми зелений - колір весняної трави, запашних квітів і приємного листя, що усміхається з дерев... Ой, це і колір тієї бридкої жаби, що живе в ставку, і не дає спати ночами, не бери цей клаптик, шось він не зовсім приємний, візьми краще жовтий - це ж сонце, але це і кислий лимон, а може коричневий - це ж шоколид, кава з молоком і смачне фісташкове морозиво, але й коричневий - грязюка, по якій так тяжко іти, не потрібно нам болото під ногами...
Давай візьмемо рожевий - він такий приємний, це колір мрії, але ні, чомусь мої мрії ніколи не стають реальністю...
Давай візьмемо оранджевий, або фіолетовий, обо бордовий, або... А знаєш, давай візьмемо білий аркуш,який можна зробити будь-яким, то синнім, як небо, то жовтим, як сонце, то коричневим, як шоколад, а коли стане холодно, чи кисло від лимону, знову зміними аркуш на чистий, чисто-білий...
Правда це всього-навсього аркуш, а життя ніколи на можна так просто змінити на чисте, біле, воно більше схоже на рожевий клаптик - мрію, яка не стає реальністю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296000
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.11.2011
Сонце… Ніжні промінчики виблискують то на обличчі, то на руках, то на одязі… Як хочеться спіймати цей промінчик, так хочеться залишити його собі, лише собі і не віддавати його нікому… Нікому… Навіть тобі…
А навіщо? Він тобі непотрібний, адже ти живеш у світі техніки, у світі нових технологій і комп’ютерів. У світі залізних лісів, ржавої води і електричного сонця. Хіба тобі цікаво? Хіба тобі не хочеться потрапити на волю? Хоч раз пробігтися босоніж по вранішній траві, на якій туман розкидав свої сльози… Чи може ти б відмовився полежати на веселковому снігу, що приліг відпочити десь на місяців 4, а інколи і на 5…
Я б не відмовилась…
А ще я б хотіла пробігтися по тому небесному мосту, що люди звикли називати веселкою, але насправді це маленький місточок, але ні, це великий міст між мною і щастям…
А ще я хочу, щоб ти побачив захід сонця, ті червоні спалахи, що осяюють все навкруги… Можливо ти зможеш побачити політ метелика в літньому саду, те як він без чутно, але водночас так мелодійно витанцьовує свій танець-політ… це так чудово, це мов остання легенда, та, яку я дарую тобі… Прокинься, вирвись із залізного лісу, іржавої води і електричного сонця, спіймай справжній промінчик. Той, котрий так хочу спіймати я то на обличчі, то на руках, то на одязі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295999
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.11.2011
Ти колись спостерігав за закоханими? Тим як вони ніжно дивляться один на одного, те, як тримають один одного за руки, як ніжно цілують один одного, як…
Скільки ж кохання у їхніх почуттях, скільки відвертості, скільки мрій і сподівань…
В такі моменти розумієш – кохання творить дива, кохання здійснює найзаповітніші мрії, ті, котрі так хотілося б перетворити з ілюзії в реальність.
А ти колись бачив, як він ніжно пестить її обличчя, волосся, руки, плечі, напевно навіть майстерний скульптор на пестить так свою скульптуру…
А які слова він говорить їй… Прості, складні, звичайні і не дуже. Слова кохання, слова мрій, слова почуттів… Напевно жоден поет не знайде таких слів як закохані, а може… Та ні… Не знайде…
Цікаво за ними спостерігати… Вони такі щирі, такі закохані, такі віддані, такі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295872
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2011
Я Ангел, що не має крил,
Я та, котру цурається природа,
Тихенько, я не маю більше сил,
Мене чарує лише Ваша врода...
Я Ангел, та не маю крил,
Сьогодні я одна, а завтра зовсім інша,
Я то весела, то сумна, а то без сил,
Я та, котру цурається природа...
Я Ангел, але не маю крил,
Моє життя - лиш біль і стогін,
Я Ангел, я... а Ви?
Мене чарує ваша врода...
Я Ангел, бо не маю крил,
Ви їх забрали із собою,
Я Ангел, що із неба втік, Я
Ангел, Ангел, та безкрилий...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295871
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2011