Анжела Пампурак

Сторінки (1/3):  « 1»

я зараз піду…

***
Я  зараз  піду,  зачиню  тихо  двері
Й  спущуся  по  східцях  кудись  у  пітьму.
Я  зараз  піду,  бо  тобі  вже  не  треба  
Усмішка  і  очі,  кохання  й  тепло.

Десь  там  за  порогом  життя  й  світ  вирує,
Десь  там  за  порогом  мільйони  людей,
Та  біль  у  серденьку  ніхто  не  втамує,
Бо  він,  як  кохання,  лише  тільки  мій.

Ти  випив  мене  наче  сік  по  краплинці,
Згубивши  всі  мрії  свої  й  почуття.
За  мить,  залишившись  уже  наодинці,
З  полегшенням  скажеш:  «моя  й  не  моя…»

Я  зараз  востаннє  погляну  в  ті  очі,
Де  більше  немає  надії  і  мрій.
І  далі  я  буду,  як  зараз,  щоночі
В  пітьмі  шепотіти:  «ти  мій,  лише  мій»…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2011


а як жити?)

Живіть!  І  насолоджуйтесь  своїм  життям!
Не  поспішайте  аж  занадто  швидко  жити!
Щасливий  той,  хто  не  знайомий  із  бажанням
На  світло  у  кінці  тунелю  бігти.

Живіть!  Радійте  кожній  миті
І  сонячному  променю  в  очах,
Сніжинці  чи  дощу  краплинці.
Живіть  по-справжньому  –  не  віртуально  й  в  снах!

Живіть!  Життя  ж  бо  швидкоплинне,
Враз  пробіжить,  залишить  тільки  тінь.
Живіть  лиш  так,  щоб  вчинками  своїми
Посмішки  й  радість  дарувати  тим,

Хто  любить  Вас,  для  кого  Ви  важливі;
Хто  сяйвом  і  теплом  наповнює  Ваш  світ.
Живіть,  цінуйте  все,  будьте  щасливі
Й  залиште  у  серцях  людей  прекрасно-світлий  слід!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296600
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2011


просто Людина…

Я  не  янгол,  хоч  Бог  дав  душі  крила
Й  у  мріях  і  снах  я  лечу  в  небеса.
Я  не  янгол  –  людина,  звичайна  людина,
Радію  та  плачу,  ще  й  вірю  в  дива.

Ти  часом  всміхаєшся  й  кажеш:  «дитина»,
А  часом  бурчиш,  що  вже  гірше  нема.
Згадай  на  секунду,  я  –  просто  людина,
Що  серед  помилок  буває  права.

Розсерджуся,  крикну,  така  дратівлива,
А  тут  знову  з  мухи  зліпила  слона,
Нічого  не  вдієш,  така  я  людина:
Закохана,  щира  й  мрійливо-легка…

Я  серед  мільярдного  моря  краплина;
На  сонечку  блисне  і  сліду  нема,
Але  ж  я  у  рідному  серці  єдина,
А  отже  назавжди  лишуся  жива.

«Людина»  –  лиш  слово,  а  яка  в  ньому  сила
Творити  добро  й  дарувати  життя!
Всміхнулась  тобі  твоя  «просто  людина»,
А  ти  обіймаєш  і  звеш  Янголя!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296594
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2011