ІВАН ДОХТОР

Сторінки (1/2):  « 1»

ПРО РІДНУ МОВУ.

На  самоті  сам  із  собою  до  тебе  Боже  я  молюсь,
На  вірність  рідній  Україні  Тобі  одному  поклянусь...
Бо  вже  нікому  я  не  вірю,  усюди  зради  в  нас  давно,
   Всі  на  словах  за  Україну,  насправді  їм  усе  одно.      
   Болить  душа  і  серце  плаче,  за  рідний,  за  свій  народ,                                                                Чому  він  спить,  невже  не  бачить,  немов  води  набрав  у  рот.
Грабують  неньку  Україну,  усе  святе  від  нас  беруть
І  скоро  мову  соловїну  у  найми  ,,  друзям”    віддадуть.
Все  менше  чути  слово  рідне,  навкруг  усе  чуже  кричить
Вони  готові  найрідніше,  в  брехні,  в  ненависті  втопить.
                                                                         ...
 І  на  ніщо  вже  не  зважають,  щомиті  брешуть  нам  щодня
 Готові  вже  російську  ввести,  щоб  теж  державною  була.                                                                      Хіба  у  світі  ти  побачиш,  щоб  німець  другу  мову  мав?                                                                                  Щоб  поляк  мову  -  найріднішу,  на  злоті,  євро,  поміняв  ?.                            
                                                                         ...
Або  в  Москві  щоб  росіяни,  відкрили  школу  хоч  б  одну,
Садок  дитячий  збудували,  чи  гарну  пісню  заспівали,                                                                      
Про  Україну  чарівну...
                                                                       ...
 Усе  давно  в  нас  по-  російськи  –  газети,  радіо,  кіно.
 Вже  й  Київ  мову  забуває,  йому  немовби  все  одно...
 Прокиньтесь  сестро,  друже,  брате,  не  дайте  скривдити  святе,
 Поки  є  слово  українське,  то  Україна  не  помре!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299386
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2011


РОЗМОВА З ОНУКОМ.

Розмова  з  онуком  !

В  мене  тихо  сидить  дорогий  мій  онук  на  колінах,
               Притулившись  до  мене  і  тихо  говорить  слова:
           ,,Розкажи  Ти  дідусю,  мені,  що  за  слово  таке,  Україна?
             Без  якого,  Ти  знаю,  не  можеш  прожити    і  дня”.
                   Подивився  я  ніжно,  у  очі  його,  так  ласкаві,
               По  голівці  погладив  і  мовив  до  нього  слова:
             ,,Україна,  онучку,  це  наша  велика  держава,
               Це  земля,  де  родилась,  уся  українська  рідня.
           Україна-  це  гори  високі,  до  самого  неба  -  Карпати  ,
                 І  бурхливі  потоки  річок-  Черемоша,  Дністра  і  Прута.
Україна-  це  Ти,  твій  дідусь,  твій  татусь,  твоя  мати,
І  сестричка  маленька,  як  сонечко,  мила  така.
Україна-  це  жайвір  високо  у  синьому-  синьому  небі,
І  донецькі  степи,  колосисті  лани  і  поля.
Україна  –  це  спів  соловїв  у  гаях,  на  червоній  калині,
І  високі  круті,  береги,  дорогого  нам  сердцю,  Дніпра.
Україна-  це  Січ  Запорізька,  це  гордість  і  честь,  наша  слава,
Це  волинські  озера,  де  чиста  вода  як  сльоза.
Україна-  це  древній  наш  Львів,  славний  Київ  й  Полтава,
Дорогі  наші  села  і  славнії  наші  міста.
Україна-  це  прапор  наш  жовто-  блакитний  і  тризуб,
Славний  гімн,  що  так  гордо  над  світом  щоранку  луна.
Україна-  це  мова  така,  що  гарнішої  в  світі  немає,
І  це  все  що  Ти  чув  ,  це  усе  -  УКРАЇНА  СВЯТА!!!.”

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299367
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2011