| Сторінки (1/14): | « | 1 | » |
Живеш в болотах і радієш
"Вєлічію сваєй страни".
Нічого ж сам ти не умієш,
Лиш повертатися в труні.
Бо будувати - не ламати,
Для цього треба розум мать.
Тому ідеш ти у солдати,
Мирних вкраїнців убивать...
Але вернеться все стократно,
Горітиме твоя "страна".
І здохнеш, чмоне, ти безплатно
"За путіна" - шматка гівна.
16.07.2022
Вірш присвячується усім російським чмоням, які крийшли на нашу землю вбивати українців.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2022
Щасливе буде в нас життя,
Знов буде квітнуть Україна.
І зникне криза в небуття,
Зміцніє в кожного родина.
І я, і ти, і він, вона –
Всі станем рівні і єдині,
Бо об’єднає нас одна
Любов до неньки-України.
Всі будем рівні як брати
В одному українськім домі.
Не зможуть більше сусіди
Нахабно панувати в ньому.
Прославимо козацький рід,
Потрібну оберем дорогу.
Бо ми як наш Славутич-дід
Здолаєм кручі і пороги!*
*Вірш написаний ще в березні 2009 року, але публікується на сайті вперше
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711439
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.01.2017
За що вас любити, кацапи???
За те, що ви творите, ниці?
За те, що ви кроїте мапи!?
Прокляті, чекайте в'язниці!
За що вас любити, кацапи?
За те, що ви сунете носа?
Повібивати б вам лапи,
Вас, як завжди, заносе!
Як же я хочу, кацапи,
Щоб лишили нас ви в спокою.
Ми не ваші сатрапи!
Й беремо у руки ми зброю!
Вірш написаний в 2014 році, під час введення російських військ до Криму. Але актуальний і в наш час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2014
Що за весна у цьому році?
Початок квітня, а сніжить!
Бо я десь там на іншім боці,
Але душа в твій край летить...
І сніг спада так неквапливо,
Природа все ще тихо спить.
Кружляє дітвора щаслива,
Синичка швидко пролетить.
Сороки трескіт пролунає,
Підніме віхола сніжок.
А я по вулицях гуляю,
Останній ж бо зими танок. :)
01.04.13, м. Лодзь (Польща)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414648
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 01.04.2013
Життя не було б таким цікавим, якби його не розбавляли випадкові зустрічі з незвичайними людьми, ба навіть більше – з диваками. От з чим, з чим, а з диваками в нашій країні проблем ніколи не було.
Так ось, вчора у справах був в Одесі. Повертаючись на вокзал, зупинився біля малесенького пам’ятника чи то пак пам’ятної плити воякам Центральної Ради, які були вбиті в боротьбі з владою рад. Читаю… задумався… І тут, як грім серед ясного неба, з нівідкіля роздається різкий голос літнього чоловіка: «От відіш! Памятник самостійникам, каториє билі побєждєни нашимі красноармейцамі. Так ім і нада! Бандеровци! Хотєлі тут саздать сваю страну! Адєса нікагда нє била украінской!» «Ти ба», - думаю, - «який грізний тип!»
- А я з вами не згоден, - відповідаю, - чому ж це так їм і треба?
- Оо. Тоже прієхал з Западнай Украіни?
- Ні, я місцевий, з півдня!
- Какой з півдня! Я же слишу западенскій акцент!
- Мені що паспорт показати!? Я з Миколаєва! Живу тут з народження і акцент в мене типово південноукраїнський!
- В Ніколаєвє нікагда нє гаварілі па украінскі. Прідумалі тоже. Мову сваю. Вот у мєня в паспартє напісано било Микола. Так я суділся с Украіной. І поменялі на Ніколай. - В цей час в Ніколая було таке тріумфальне обличчя, наче він здобув перемогу на олімпійських іграх! А я від цікавості аж розкрив рота і слухав далі тріумфатора. Куди поділася сонливість, втомленість, яка переслідувала весь день? Ніщо так не пробуджує як цікава розмова.
А тим часом чоловік продовжував: «І отчєство тоже мнє памінялі на Афанасьєвіч. А вот мая внучка учіца в руской школє, так єйо заставляют днєвнік вєсті на украінском! (в мене в голові одразу спливла фраза з казки Джані Родарі «Пригоди Чіполіно»: «…З того часу як ми ввели податок на повітря, ви стали менше дихати! Це обурливо!»). Я тоже судіца пашол!»
- І що тепер? Внучка веде щоденник російською?
- Да какая разніца! (і я теж так думаю, яка різниця?) І мой брат гаваріт, а он у меня прафєсар історіі в унівєрсітєтє. Так от гаваріт, што Украіни, как гасударства, нє било. А я рамано-германскій лєнгвіст і у мєня такая же пазіция. Я рускій! А ані тут прі Костусєвє панапрівазілі з Западной украіскогаварящіх і ані тут учат нас, рускіх, как жить. А я та знаю, как всьо єсть. От слово «Украіна», к прімеру, праізашло… От знаєш аткуда?
- Звідки ж?
- От слова «украяти», што на старарускам значіт украсть, так как по Днєпру, кагда палякі получілі западниє тєриторіі после 10-ті лєтнєй вайни... ну, атнялі еті землі от рускіх. Укралі, карочє!
- Та ви, батенька, шовініст!
- Вот пачєму ти міня обзиваєшь? Ааа? Я рускій. І ти рускій!
- Я руський? Ахах. Може, але не росіянин. Не треба плутати руський, що походить від Русі і російський – від кипчакоросії, яка слов’янською ніколи не була.
- Вот как вас учят! Воооот! Вся бєда! А ми учім і хатім па рускі всьо!
- Так ваша біда в тому, що не має російської мови чи вона притискається!?
- Да ваабще. Украінскій то, знаєш аткуда пашол? «От», - думаю, - дід знає все!»
- І звідки ж?
- Шевченко єго увьол в обєход літєратурний, но пісал рускімі буквамі, а оні з Пантелейоном, каторий Куліш, пілі вмєстє… Так вот, тут єго (Пантелеймона, примітка автора) папрасілі для студєнтав тєхнікумов прідумать граматіку, так как ані, малороси, гаварілі нє на таком каком то руском, от он і прідумал. А патом в васпамінаніях пісал, што язик прідумал, а нє пісался он раньшє. Нє било інструмєнтарія!
- Ну взагалі сон рябої кобили! Проблеми в мові!? Проблеми в мізках засмічених пропагандою! Біда в речах неважливих, а не у вирішенні вагомих питань! Проблема в тому, що при владі в Україні виродки, плебеї, які дісталися тріумвірату, а ви тут мовою… говоріть хоч китайською аби ви мислити навчилися! Але біда з вами! Росія і «рускій мір» ваше спасіння! Дурниця і небилиця! Я українець! І нехай повиздихають і подавляться ваші «вєлікіє рускіє», якими ви мені тут мізки пудрите! Чуєте? Я – українець!!! Ось на цьому я і завершу наш діалог, вибачте, поспішаю! Допобачення!..
В слід ще були якісь репліки, але я вже не чув, пробираючись через натовп людей…
Всю дорогу їхав і думав… думав про те, що роки йдуть, а ситуація в Україні не змінюється! Так люди нічого і не зрозуміли або, може, не хочуть розуміти? Хіба не бачать, що коїться? Чи не хочуть бачити і чути? Країна занепадає… і хто її захистить і підніме з руїн? Думаюче покоління! Прокинься! Тебе не вистачає!..
м. Миколаїв, 13.02.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400875
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 13.02.2013
Повільно дощик накрапав,
Було похмуро, непривітно.
Та день погожий вже настав,
І сонце вийшло непомітно!
Бо все в житі йде чередом,
Міняється осінь зимою.
За нею весна йде слідом...
А ми зустрілися з тобою!..
Миколаїв, 30.10.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2012
Я осінь щиро покохав,
Тебе я ніжно огортаю.
Я осінь цю таки спіткав,
Тебе я міцно обіймаю.
Я осінь довго так чекав,
Тебе долонями торкаю.
Я осінь ніжно зустрічав,
Тебе я поряд залишаю.
Я осінь все-таки відчув,
Тебе так лагідно тримаю.
Я осіннь все-таки збагнув,
Тебе одну лиш я кохаю!..
Миколаїв, 20.10.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372177
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.10.2012
Незвична тиша навкруги,
Десь де-не-де спада листочок.
І сонце мчиться до дуги,
А серце в грудях так тріпоче...
Повільно вечір огорта
Всі вулиці старого міста.
А в скверах осінь золота
Лишає кольорове листя...
І все завмерло наче в раз,
Чекає на подих зимовий.
Але це байдуже для нас,
З тобою будь-коли чудово.
Миколаїв, 11.10.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370259
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.10.2012
Ну ось і осінь надійшла.
Холодний подих вже відчутний.
Туманом ранки повила
І можна журавлів почути.
Ну ось і осінь надійшла.
Повільно листя золотиться,
Бо скоро вже йому пора
З дерев злітати. Не сидиться?..
Ну ось і осінь надійшла.
Така спокійна і тендітна
І все-таки вона прийшла,
Хоча й була так непомітна.
Лодзь, 21.09.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365680
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2012
Страшенна злива розійшлась,
Повіяв швидко дужий вітер.
У небі громом віддалась
І розлетілася по світу.
До гори листя піднялося,
І понеслась стихії сила.
Все скрізь водою узялось,
В один момент усе залило...
Осіння злива за вікном,
Холодний подих у повітрі,
А в серці гріється воно,
Таке приємне і привітне...
Лодзь, 12.09.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363712
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.09.2012
Нестримно душу розрива,
Лещата серце обіймають.
З-під ніг зривається земля
І сум із дум навік зникає.
І зветься річ оця - любов.
П'янка, шалена, дивовижна....
Я відчуваю в собі знов
Примєний присмак її ніжний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362753
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2012
Це був звичайний робочий понеділок травня. На дворі стояла по-літньому спекотна погода і сонечко промінням заливало простору аудиторію фізико-математичного факультету, наповнюючи її теплом, гарним настроєм і весняним коханням. Воно ніби навмисно гралося з студентами першого курсу, які вирішували глобальну проблему пошуку площі гіперболічного параболоїда в канонічній системі координат. Як тільки викладач виходив до дошки і доводив правильність тієї чи іншої формули, сонечко вмить ховалось за хмару і аудиторія ставала похмурою і сірою. Воно навмисно чекало слушної нагоди, коли свій розв’язок вийде доводити один зі студентів. І дійсно, коли хтось з першокурсників з’являвся біля дошки, сонечко одразу ж сліпучими маркером виділяло громіздкі геометричні формули яскраво жовтим світлом.
А надворі – весна!!! Точніше початок літа, довгоочікуваного, приємного, «канікульного»!!! Численні парки і сквери пофарбували місто у приємний ніжно зелений колір, асоціюючи його з любими дитинству спогадами про безмежні соковиті лани свіжої і пахучої люцерни. А там, за великими вікнами, так солодко співають численні пташки, звеселяючи серце приємними мелодіями з дивного весняного романсу…
В роздумах пролетіла перша пара, далі друга, третя… Ось і кінець робочого дня, час їхати додому.
Любо йти весняними вулицями, особливо з гарним настроєм. Світ здається таким світлим, безмежним, прекрасним… Але все чудово до тієї миті, поки настрій не зіпсують «добрі» люди…
На тролейбусній зупинці зібрався великий натовп. Всі поспішали, штовхалися, бігали, метушилися. Молодий чоловік ненароком наступив літньому на туфлі і останній показав своє чемне комуністичне виховання, давши зрозуміти що про нього думає. Довга і чорна як смола такса підійшла до лавки, де сиділи вже не молоді жіночки і почала проводити експансію, «помічаючи» кордони своїх володінь. Це, звісно, образило пихатих дам і вони почали докоряти хазяїну пса за те, що не дивиться за твариною. Але йому в той час було не до домашнього улюбленця. Він був зайнятий більш приємною процедурою: проводжав до маршрутного таксі поки що не домашню, але нову улюбленицю! Все описане – це буденна для галасливого міста річ, яку воно переживає щодня з року в рік, - обідня перерва.
Окремо від натовпу стояла парочка «інтєлігентів» (моя авторська назва, Ви зрозумієте чому я їх так назвав) і мило спілкувалася. Тоді, як на зло, у мене сіла в телефоні батарея і я не знав котра година, адже поспішав у бібліотеку, де забронював місце для роботи в «Інтернет-центрі». Хвилювався що не встигну, бо за запізнення місце віддадуть другому читачеві і я залишусь з носом… А роботи повно, скоро сесія.
Подивився на натовм, немов бджолиний рій, їм точно не до мене. «Треба спитати час!, - подумав собі, - Підійду от до тих людей (ітєлігентів).»
- Вибачте, але не підкажете котра година? – запитую.
Солідно одягнений чоловік років сорока п’яти повернувся до своєї дружини і не звертаючи ніякої уваги на мене, задерши високо носа сказав:
- Смотрі, спрашиваєт врємя, да єщьо на украєнском? Хм))).
Його жіночка ствердно кивнула головою і задерла гостренького носика ще вище свого чоловіка.
Знаєте, я людина не горда і ніколи не ображаюсь на високомірних, адже вони нещасні, бо ніхто крім них самих не вважає їх такими «великими» і розумними. В народі про це кажуть просто: «Дурень думкою багатіє». Тож нехай собі думають. Але тоді моє серце почало нестримно калатати, в середині все перевернулось, я «закипів». Образили Україну…
- Так значить Ви вважаєте мене нижчим від себе тільки тому що я розмовляю на українській мові!?? – голосно вигукнув я, привернувши увагу всіх на зупинці. На мить люди забули, що у них обідня перерва, вони поспішають і почали уважно слідкувати за ходом баталій. Точно хотіли побачити як поважна людина в пух і прах розіб’є шмаркача!, - Ви нічим не кращі за мене. Тільки й те, що одягнуті у вишукані і дорогі речі!
- Что ти тут начінаєш? Єщьо нє дорос, что би мнє потикать. Такой же как твой Ющенко!
- Можливо я і менший, але маю повагу до старших і до Вас зараз відносюсь з повагою, хоча у мене Ви її не викликаєте і не заслуговуєте навіть на «Добрий день!». Ви образили не тільки мене, а мільйони українців, які спілкуються рідною мовою! А причому тут Ющенко?
- Такой же националіст, бендеровєц как ти.
- Щоб Ви знали шановний, то я Ющенка не поважаю, бо він нічого путнього крім слів і популістських промов на посту Президента робити не може! Краще залишився управляти Національним Банком. Банкіська справа, а не політика, це його парафія! А щодо націоналізму, то мені цікава Ваша думка. Ви звичайний затятий шовініст! Якщо людина спілкується мовою країни в якій живе і любить її, то вона націоналіст??? Англійці, французи, німці, та і росіяни, в кінці кінців, з Ваших міркувань теж націоналісти??? Чому тоді я і решта «українських» українців (тих які розмовляють мовою своїх пробатьків і люблять Батьківщину) націоналісти???
Повз зупинку проїхав тролейбус, на який натовп чомусь не звернув увагу, можливо вже не поспішали??? Вони повідкривали роти, обступили нас з усіх сторін і уважно слухали, що буде далі!?
- Та потому…потому…потому что ето рускій город, а нє украіскій!!! Єдь к бендеровцам, там і живі на своєй Украінє.
- Маєте вигляд інтелігента, а несете таку ахінею! Ви як і решта шовіністів допускаєте одну велику помилку! Бендеровці живуть у Молдові, там є місто Бендери, а отже його жителі бендери або бандерівці, а люди, які підтримували Степана Бандеру, то є бандерівці. Це по-перше. А по-друге, Ви і я зараз знаходимося на території суверенної і незалежної держави Україна, тому на ній не може бути російських міст (тільки в Криму вони незаконно «похапали» маяки і наш Український флот), а російськомовні, то інша біда. Так що Ви не праві.
- Ну і что, я всьо равно буду за Расію, Украіна мнє нічого не дала, а от прі Саюзє било всьо… А Украіна начінаєт виступать протів Расіі - вєлікой страни. Ето наш брат, в конце концов.
- Хто виступає. Ми??? Коли… Так значить Ви боїтесь України, якщо кажете такі слова??? А щодо братерства, маю свою думку! Можливо Ви релігійний чоловік, а може і атеїст, оскільки кажете, що при Союзі… То я Вам нагадаю. Який брат замордує, а тоді вб’є свого брата??? В «Біблії» є розповідь про Каїна, який із заздрощів вбив Авеля. Щось вона мені автентична відносинам України з Росією, а вам ні??? А якщо не дивитися в цю Книгу. Скільки горя нам вчинили в минулому: окупували землі, знищували і знущались над місцевим населенням (голод, Сибір, ГУЛАГи), називали їх малоросами, зараз, навіть на телебаченні, потикаєте хохлами і бандерівцями, махновцями, петлюрівцями, мазепинцями тощо; забороняли мову, почавши мовний геноцид - руссьязиччя! І взагалі причому тут Ваші слова. Чому Ви кидаєтесь з одного краю в інший, переводячи стрілки??? Я у Вас спитав про час, а Ви мені про націоналізм. Ясно, з Вами немає чого розмовляти, бо Ви затятий шовініст і ніколи не зміните свою думку. Ви можете не поважати мене, але країна, в якій Ви живете, навіть які погані політики при владі не були, буде Вас годувати, виплачуючи пенсію. Можливо вона мізерна, не виключено що щось зміниться, але Вам дадуть гроші. Так, частину Ви заробили ще в СРСР, але вже 17 років живете в Україні! А найбільш образливо те, що з мене і сотень інших молодих українців-патріотів із заробітної плати зніматимуть податок у Пенсійний фонд, щоб прогодувати таких шовіністів як Ви! Ось про це подумайте. Вибачте, я і так з Вами забарився. Мені час в бібліотеку! З Богом! Він нас і розсудить, адже знає хто з нас правий!
Ніякої відповіді у відповідь не було. Тільки фіолетова пика чоловіка подекуди кривилась і нижня губа від нервового збудження тряслася. Жінка з тим же задертим в гору гостреньким носиком заспокоювала ітєлігента, який пінився як розбурхане море, а путнього сказати нічого не зміг.
- Так хтось підкаже мені, котра година?
- 13.26.
- Дякую Вам
- Нема за що, - почувся голос літнього чоловіка, - Так його, синку!
Ці слова стали для мне немов нагородою. Мені здалося, що нічого приємнішого у своєму житті я ще ніколи не чув!
Народ загудів, одні почали підтримувати думку інтєлігента, інші мою. Почалися дебати, але я в них вже не брав участі. Сів у черговий 6-й тролейбус і поїхав до бібліотеки. І тільки ображений солідно одягнений чоловік все сопів і сопів, а дружина витирала піт з його повного фіолетового обличчя.
Я їхав з дивними відчуттями. Був і щасливим, що переміг опонента, і ні, бо натовп розділися як наша країна навпіл. А чому? Бо не знає правди, не має національної ідеї, розірвана історією на «Схід» і «Захід»! Треба об’єднати українців…
Сама з того моменту я почав цікавитися питанням відродження патріотизму та національної свідомості в молоді за що дуже вдячний долі за випадок на зупинці.
P.S. В бібліотеку я все ж таки запізнився і вимушений був чекати дві години, поки звільниться ПК. Але ні хвилини не шкодую, що все сталося саме так.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304440
рубрика: Проза, Громадянська лірика
дата поступления 05.01.2012
Коли я вперше зрозумів,
Тебе з життя свого втрачаю?
Я вірити у це не хтів,
Ану либонь я все згадаю...
Закрию очі я і вмить
Перенесусь в далеку осінь.
О чую, серце вже тремтить
Ні, ні, мені цього не досить.
Я мчуся далі серед хмар
Минаю жовтень, листопад
Спливають образи примар
І ось грудневий снігопад.
Себе я бачу біля тебе
Навколо віхола мете
З тобою дивимось у небо
А сніг пухнастий йде і йде...
Ми стоїмо міцно обнявшись
Нас не злякає той мороз
Який поміж обійм пробравшись
Так хоче наших чистих сльоз.
Та ми стоїм з тобою поряд
І холод байдуже обом
Вуста сплелися і говорять
"Люблю, люблю, будем разом!"
На дворі ми одні стоїм
Нам байдуже до всьго світу
Неначе зірки ми горим
На яснім небосхилі літа.
Не пари з вуст, чому мовчим?
За нас цілунки промовляють
А ми стоїм, летим, тремтим.
Обоє голову втрачаєм...
І час для нас наче застиг
Нічого більше нам не треба
Тоді усе на світі міг
Дістав би зірку я для тебе.
З тобою ми обох тремтим
Ні, не від лютого морозу
Бо знаєм добре, що згорим
І серце роздирають грози...
В останнє бачу ми стоїм
Пекуче боляче прощання
Нікуди більше не взлетим
Нас роз`єднали сподівання...
Ну от тоді я й зрозумів
Любов свою навік втрачаю.
І як би сильно не хотів
Але пустив... Чому? Не знаю...
Вже згасли образи в очах
У березень мене вернувши
Тебе я бачу лиш у снах,
З роками люба не забувши.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2012
Ось і місяць пролетів,
А ми йдемо у різні боки.
Тебе ж, кохана, я молив
Та чув лише повільні кроки,
Які віддалялись щомить,
Ставали ледве-ледве чутні.
А я не знав що ще робить,
Стояв і думав про майбутнє...
Ось ще і другий місяць пав,
Далеко ми пішло на Бога.
Тоді я ще тебе благав
Та різана в нас була дорога.
Хоч цього я й не розумів,
Хотілося тебе вернути.
Тому я вибачитись хтів,
Не міг тебе ніяк забути.
Ось обернувся - майже рік
Як швидко в серці пролетів
І втратив я тебе навік.
Хоч і тоді не розумів
За що мені так покарав,
За що Всевишешій вкрав кохання
За що?.. Надію я втрачав,
Чи втратив все ще сподівання?
Ось я погляну - там життя
І вже мені давно забути.
Зі мною поруч йде дитя
Та не від неї... Так мало бути,
Бо сам у всьому винен я!
Це ж я зламав колись цю мрію...
Тепер нова в мене сім'я,
Лише жива в серці надія.
Ось так дивлюся крізь часи,
Давно вже сріблом голова,
Та скільки років не даси,
Надія, клята, ще жива:
Тебе побачу все одно,
Хоч я на іншім краю світу.
Життя - це мов німе кіно,
А ми з тобою його діти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2012