| Сторінки (1/8): | « | 1 | » |
Не треба слів. Не хочу чуть нічого.
Це ж все намарно. Все це - суєта.
Не гомони. І не спіши додому.
Не залишай мене. Не хочу буть сама.
Навколо дим. Ще недотлілих вогнищ.
Вони горять у пам`ять про любов.
Суїта тиші. Громові акорди.
І ти не чуєш мого слова знов.
А скільки ще сказати треба!
А скільки ще тихенько прошептать.
Та ми минулись, ти - лиш випадковість.
Хотілось думать. А в думках - печаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327538
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2012
В житті є такі миті, навіть невловимі секунди часового плину, головною метою яких є зупинка. Наче хтось Всемогутній, їдучи у потязі вічності тебе самого, скористався «стоп-краном». Ось так просто. Лише натиснув на кнопку і все. А ти залишаєшся наодинці з роєм думок. А ті, немов бджоли. Одні кусають, завдаючи тривожного болю самоти, інші осолоджують душу п'янким медом здійснених мрій і сподівань… Ось як воно дивно буває. Все біжиш, кудись поспішаєш. Живеш. І враз Той Хтось Всемогутній з поїзда крикне : «Стоп, знято!». І світло прожекторів гасне, люди розходяться. А ти стоїш один на широкій, величній сцені. Один. І зійти не можеш. В голові ще бджоли гудуть.
Куди все зникло? Чому завершилось? Куди тепер іти? Куди бігти? Та й головне : навіщо? Чи все було правильним, чи все збулося? А хіба це ще так важливо?
І в цю невловиму мить ти не знаєш відповіді. А відав. Вірив, що знав.
Бджоли стають кусючими од нестачі солодкого нектару. А наші бджоли – без віри й мрій. Їм лишень бути в саду любові, вічно молодім лісі щирих душ і добрих слів. Хіба такі тепер є? Ти в них був, такі ж ніжні творив?
Бджіл багато, людей мало. Не шкодуй квітучого слова, усміхненого погляду, доброти… Не взискуй гіркого меду слави, не радій самотнім падінням інших. І навіть не тому, що у світі все повертається.
Бережи вірну любов у веселім дитячім серці, надію у сильній душі. І неси світло в собі. Будь сонцем для щастя іншого. Ти не один. Та й інші - не самі.
А знаєш, є щось у цім казковім, дивнім світі, що чекатиме тебе вдома, що будуватиме твій дім. Що заспокоїть твоє серце, підійме погляд із сірої землі. Що тримає на світі твоїх батьків, найдорожчих тобі людей. І тебе також тримає. Віриш, колись відпустить. Коли точно знатиме : десь вище буде краще, ніж тут. Але воно є. І це вже один привід бути щасливими.
Мій друже, у різні часи різні люди стояли на одній і тій ж самій сцені. Самотні. З гарячими для світу долонями. І ти, мій друже, стоятимеш. І, можливо, такі ж бджоли роїтимуться в тобі. Мовчки чекатимуть відповіді. І лише той Хтось Всемогутній дивитиметься у твої розгублені, щирі очі.
Знаходь відповіді. Бджоли завжди в тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320724
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 10.03.2012
Уже не вірю в чад твоїх очей,
не бачу сонця твого ореолу.
Ти зовсім інший. Неважливо те,
що без тебе минулого лечу додолу.
Знаєш, йди. Біжи назустріч іншій. Бо
вона ж чекає більше, аніж я.
А ти іди. Ніщо не випадково.
В пітьмі згорає все, любов моя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319660
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2012
Тоді не писалися вірші,
Й співала тоді не любов,
у тихім голосі тиші
повірила в тебе знов.
І, як у тумані вогненному,
у темному світлі мов,
на шляху ще такому непевному
тих очей пережила сон.
Я бажала цього, напевно,
і ковтала твій погляд, бо
знаю, все і так недаремно :
Ти ще прийдеш. І підеш знов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319647
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2012
Чогось незнаного, невпізнанного,
чогось колишнього, а , може, весняного,
я випила з чаші дивної
того трунку без межі щирого.
До тебе тепер я вже лину,
до очей твоїх манливого плину,
до смаку твоїх слів, бо, диво,
складаю їх в срібне намисто.
Хвилює любов моє серце,
і збурює до щенту душу,
в майбутнього світлому сяйві
я питиму диво-трунку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315638
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2012
І стрілись поглядами. Тихо.
У сотнях поглядів таких.
Здавалося, знайомі. Дивно,
усе це - зовсім навпаки.
І кожен день - немов Колумби,
ми відкривали світ новий.
Ти знаєш, вони й справді згубні
ті наші погляди облич.
Ось почуття. Вони прийшли нежданно.
Їх не чекали в променях годин.
В тумані все стає намарним.
Не розбереш : де я, де ти.
І по цій лінії вогненній,
немов по тросу цирковім,
ходитимемо доти, певно,
допоки згаснуть зір вогні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315637
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2012
Святе мистецтво! Ти світло дня і ночі,
Ти весни прохолода в спеку неземну,
Ти завжди світло сієш у туманні очі,
Ти мариш казку в зиму ту сумну.
Й не треба в світі те тобі шукати,
Що заховала дивная Земля
Лиш один помах крил твоїх багатих
Й шедевр знов побачить враз вона.
І навіть не холодний вітер,
Ні війни, бурі, ні цілі віки
Не зруйнують вічність тої миті,
Що ласкою повита назавжди.
Нехай мінятиметься світ,
Нехай мінятимуться люди.
Та їх добро і сум, кохання й біль
Залишаться Святим мистецтвом всім і всюди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309499
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2012
Чи це погано, що не знаєш,
Як сильно я тебе кохаю?
Що ти не відаєш про мрії,
Що збурять серце для надії?
Як та любов туманить розум,
Душа палає в тихім стоні,
Чекає часу, як впізнаєш
Мене єдину, з-поміж сотень.
Мене одну, для тебе дивну,
Але таку щасливу й вірну,
Ту, що лише тебе чекала
В мрійливих зорях все шукала…
У водах синіх океанів,
І на вершинах гір безкраїх
Тебе одного виглядала,
Тебе єдиного кохала.
Чи це погано, що не знаєш,
Як сильно я тебе кохаю?
Що ту тривогу й сум безмежний,
Ти, друже, так не відчуваєш?
І бережеш свою любов
Для днів тих світлих, без турбот,
Чекаєш тихо лиш на мене?
І я прийду, будь завжди певен.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309497
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2012