| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Не заганяю у могилу,
Не хочу бачить чорних днів.
Цей рік прийшов, його відкину,
Його порвав, його уздрів.
Не хочу зараз щоб пішла ти,
Бо так рідні помалу є,
Тебе від нас не відібрати,
А чорна смерть сидить й клює.
За що? Навіщо? Нащо кара?
Навіщо брати до небес?
Хіба вона нелюба стала?
Хіба настало життя крес?
І стрес…
Хіба прийшов кінець надії?
Проте дух волі оживе,
І збудуться напевно мрії,
Ти хоч невічна, ще живеш!
І ти тримаєшся так міцно,
За свій нещасний, битий путь,
І дивишся у слід так слізно,
І серце б’ється – добре чуть…
Тобі потрібно потриматись,
Потрібна жага до життя,
Не треба стресом убиватись,
Не треба впоминать буття…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312665
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2012
Кров тече руками…знову дні криваві,
І не розкриваю всі думки рядками,
Знову ця незайманість, знову ці кларнети,
Та не відбиває дух дуло пістолета.
Ні, думки не згубні, я не йду у вічність,
Лише в снах я бачу сон і життя величність.
Сидячи край столу, ці дурні дилеми,
Свічка грається, горить, а актор без сцени.
Де ти є, мій брате? Де моя кровинка?
На сітківці знову грає тихо паутинка,
Ні, було б се диво, то була б розруха,
Вбивця сидячи в кутку насторожить вуха.
Де ті добрі люде? Де ця щира правда?
Де моя життєвість? Де мінливість нравна?
Тихо осокою пропливуть стихії,
Та не буду впоминати потаємні мрії.
Там, де світ широкий, там добра немає,
Там лукаві люде, там вітри криваві.
Вибачай розлука, що без тебе сумно,
Вибачайте, браття, що живу безчутно.
Наче течія пливе, я пливу роками,
Та не хочу відбивати пізнання словами.
Скільки лиха було, скільки війн із крові,
Скільки жертв невинних у могилах чути?
Ви – дурні герої, ви – зламанні духом,
Ви стаєте біля правди і несетесь брухтом.
Ні…була би воля, були би ці лаври,
Не дадуть життя продовжить темно-сірі барви…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312573
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.02.2012
Чуєш, там луна йде, там гримить розлога,
А в душі - бездушність пляше, як дурна дорога,
Водоспади горя, мов ополонили,
Чи хіба мене в дитинстві батько мало били?
За гріхи отвічу, перед ким отвічу?
Перед тими, що з трибуни горе нове кличуть?
Ні, то зло насушнє, то бісові діти,
Скільки мучають народ, поки ще неситі.
Будете ви биті, будете у тюрмах,
А народ у сні лежить і лежить у юрбах.
Вам так цікавіше: пряником і паском,
Та зробіте ви усім лиш єдину ласку:
Забирайтесь пани, забирайтесь гади,
Після вас уже не буде люддя прибирати.
Ви як у Сибірі будете пахати,
І не буде працювати «звернення до брата».
Ви – кати народу, не націонали,
Вас при Сталінові-гаду всіх перестріляли б
Як собак злощасних, шакали без честі,
Вас потрібно виловить й катувать до смерті.
Ваша совість – правда, правдоньки ж немає,
Та скажіте всім і вся хто вам помагає.
Сатана чи чортик, може чортик з Сходу,
Той що лисий і єхидний каламутить воду?
Так? Я здогадався…ось де пес заритий,
Не тікай, голубцю, любий, будеш скоро битий.
Не дарма гриміло, не дарма світало,
Просвітало в голе листя, війни призивало.
Скоро лізти будеш, царськая скотино?
Ви живете в чорнім світі, годувать вас милом?
Ваші чорні діти вам розкажуть казку,
Як рождається народ й має Божу ласку
Бути слов’янином, коль і сам не знає,
Відкіля й куди походить, ціль переростає
В шовінізм ісконний, біднії мадяри!
Краще всиділи б на місці й рахувать доляри.
Ні, їм землі мало, їм давайте хліби,
Їм потрібні гори злата і добра наживи,
От як слово гостре в душу людям кинуть,
Так вони на це майстри, ще й у спину двинуть.
З ними вже по-людськи і розмови файні,
А вони у слід «хахол» й чути сміх, принаймні…
Як до нього слово гостре прививаєш,
Так він враз «фашист!» й злість відкриту маєш.
Ох, ви, боягузи, визнайте поразку,
Чи можливо вам війну? Дати вашу казку?
Так, ісконно-русскій устрій має бути?
Малороси про Вкраїну шиш повинні чути!
Ох які ж ви Брути! Шовінюги кволі!
Ви нікому не даєте мати сили волі.
Волі до братерства вашу не відняти,
Та не хочуть ваші брате до колін ставати!
Та які ж ви брати? Угри і мадяри,
Тай вони напевно ближче через роки стали,
Ну а ви? А ви де? Десь сидіть в Сибірі,
Несходимій, одержимій, де і наших сили.
Нас позаселяли за Урал, до Чіти,
Та країна величенька, як же етнос вбити?
Ви – чистяцькі люде! Ви – монголо-фіни,
Чи татаро-угро-комі? Чи слов’янофіли?
Так і чорні очі кажуть: «развє ще слов’яни?»
Чи розділиться Расєя на окремі клани?
Та напевно скоро Китаю кордони,
Від Шанхаю простягнуться до самого Дону...
Буде не Москва столиця, а острів Ян-Маєн,
Ось догрався до спасіння русофільський Каїн.
Люди йдуть по місту, й ніби бувший кремль,
Ніби Мавзолей колись і пам’ятник Бандері…
Ох це ж сон присниться північному «брату»,
Він відразу возвишає газову уплату!
Від одної думки, що ОУН - герої,
Вони будуть кігті рвать у псевдо двобої.
Ось ми дожилися: в них герої: Власов,
Сталін, Лєнін, Кагановіч, хай святкують квасом.
Ні, вони ж на спирті витримані будуть,
Їм про Локотьську державу замовчувать будуть.
«Вот нацюги! Вот фашисти! Вот каллабаранти!»
З-за трибуни виступають бувші аспіранти
Ох які ж обізнані, які гарні люде,
А про все своє юродство у книжках не чути!
Ви хоч подивіться: КДБ при власті,
Навіть прєсвятой Кіріл має владні масті,
Кожен місяць їде промовляти віру,
Переконливо читає заготовку сіру.
«Вєра-ето главноє, ето єднь народа,
Ми і ви - брати такіє, как вада із кльона»
Ламайте кумедію, пане генерале,
За які такі заслуги таке звання дали?
Хай більш не говорять, що тюрми немає,
Що Росія мирно флот в гавані тримає,
Крим ісконно-русскій? Думайте народе,
Як же нам зробить обмін від соти до соти?
Від Кубані, Стародуб’я і аж до Находки,
Чути пісню українську, хоч горілка - водка.
Хай вони собі здорові інше утверждають,
Що пісні ісконно-русскі на запасі мають.
Ця політика зробила мінливого люду,
Що не можуть впам’ятати брехливого суду.
Того гадського режиму, що народ рубає,
І тихенько під місяцем «Грицика» співає.
Це не ми хохли, пробачте, хохли, там, - на Сході,
Погрузли люди ті в російськім болоті,
І хто винен? Та ніхто. Росіяни винні?
Та сусід відкаже враз: «ви, фашисти-злидні!».
Знову газові шантажі, знов Європа гола,
Не заправиться бензином Тойота-Корола.
І Європа знов в порозі просить бути добрим,
«Це ж є брат і наш партньор з синім златом й чорним».
І зі Сходу лізуть гади і з Заходу - дурні,
Одні ми розумні, люде, ми такі відчутні,
Бачим горе наче наскрізь, помочі не знаєм,
І боротися не любим, краще все минаєм…
Спродамо Україну, нащо ся здалася?
Та якби хоч хтось із нас за розум тай взявся…
І знову піде війна, будуть нові битви,
Знов герої забудуться на вкраїнській ниві…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312437
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 08.02.2012
Моя неволя – у тобі,
Моє бажання – біль тримає,
І потопаю у лайні,
Живу, й добра не відчуваю.
Моя камінна вся душа,
У неї закриваю двері,
Там кожен спогад залиша,
Знайомі погляди у стелю.
Я розвертав свої вітрила,
Супроти бурі, у пориві,
Не ставлю в почуттях мірила,
На нашій спільній, темній ниві.
Тобі так вигідно і досить,
Розповідати про дурниці,
Це лицемірство доблесть косить,
Отруює життя криниці.
(де є наснага)
8.02.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312427
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2012