| Сторінки (1/25): | « | 1 | » |
Если у вас замученный вид – вы проехали свою остановку. Приобретенный вами билет давал вам право продвинуться вглубь ваших желаний ровно на столько, сколько вам было нужно, полезно, необходимо. И у вас была возможность. Но вы пропустили свою остановку, свою точку равновесия. Хотите, чтобы стало легче? Возвращайтесь.
Но вопрос: вы проспали или вы хотели казаться нелепым зевакой и продвинуться дальше, не заплатив?
Желание казаться и возможность быть? Ваше счастье вас подождет, пока вы сделаете выбор.
Мой поезд оставил меня на моей остановке и очень быстро набрал скорость. А как ему быть? Его подгоняют. Сколько еще тех, кто ожидает свою остановку, сверяя ее со своим билетом и сколько тех, кто «невзначай уронил» билет под скамейку и затаптывает его ногой, невинно закатив глаза.
А разве поезду не все равно?
13.01.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551450
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 14.01.2015
Красный ряд стоит на границе,
А напротив, с другой стороны –
Черный ряд стоит на границе, -
Все одною мыслью полны…
Каждый жив одним лишь желаньем,
Чтоб убить врага своего,
Каждый жив одною мечтою,
Чтоб не отдать живота своего…
Просыпаясь с желаньем убийства,
Засыпают, не видя закат,
Нет восторженных криков победы,
Нету глаз, лишь в крови весь приклад…
Все в природе живет, умирает,
Есть жестокость, но она не со зла,
Лишь людское ухо стон умиляет
Крики злобы и крики «ура»…
Власть пройдет одного и второго,
Но во все времена
Будет один убивать другого,
Сея вечного зла семена…
©Евгений Деревянко
1997 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547528
рубрика: Поезія, Военная лирика
дата поступления 30.12.2014
«Ціль» обрано: наглядач за «генераторами». Обрав завдання як завжди рішуче і не вагаючись. Хоча уявити його вибір раніше було неможливо. Все змінюється і ми змінюємось також. Повністю осіле життя. На одному місці, без надмірних напружень, фізичних і нервових. Відношення частин в моїй «порції» змінилося докорінно. Радість – 3% (стимулюючий подразник у великій кількості – не потрібен), фізична частина – 12% (відсутність серйозних навантажень), творчість – 11% (немає про що хвилюватися, потрібна лише увага і дисципліна), час – 4% (незмінно), самозбереження – 2% (незмінно), стабілізаційна частка – 68 % (залишкова, найбільша): враховуючи її можливості, передчуття чогось незвіданого і масштабного.
Мої дії не складні. Взагалі, складається враження, що це «виконання» – підготовка мене самого до чогось суттєво іншого. Одинадцять «генераторів». Одинадцять звичайних виконавців. Звичайних на перший погляд. Їхнє «завдання» для мене – незбагненне. Таке враження, що ніякого «завдання» не існує. А я – наглядач їхнього неробства.
Вік різний. Перша пара: доволі дорослі чоловік і жінка. Друга пара: двоє чоловіків середнього віку, приблизно мого. Іще двоє: дорослий (певно найстарший з усіх) чоловік і геть зовсім дитя, дівчинка. Три жінки: всі різного віку. Одна – поважного, друга – середнього, третя – підліток. Та ще двоє: хлопець і дівчина – підлітки.
Таке враження, що діти немов на канікулах у підготовчому таборі, але без програми навчання. Найстарші як на постійному відпочинку, ніби їхнє єдине «завдання» – перебувати в цьому середовищі. Решта середнього віку тимчасово перебувають тут, очікуючи подальшого переселення, а от куди і коли – невідомо. Прагнення завершити «завдання» і отримати наступне (як повинно бути) я в них не бачу.
Перший день мого «виконання» видався дивним. Дивним за відчуттям цілковитого байдикування, хоча я – виконавиць. Але це мій вибір, моя «ціль», моє бажання і це без сумніву, але незвично. Я – «той», яким є тепер і «той», до якого я звик протягом життя, – трохи різняться.
Цих одинадцять я розділив на невеличкі групи. Кожну групу щось об’єднує. Але вони усі легко спілкуються між собою. Живуть, я б сказав, дружньо. В тім то й річ, – просто живуть. Їхні дії ніяк не можу класифікувати як «виконання». Нічого не є в нашому світі даремним і нелогічним. Це я пам’ятаю, розумію і не можу не погоджуватися. Тому спокійно вживаюся в свою роль і роблю свою справу.
Кожні 7 годин я відправляю об’єм ресурсної енергії за одним й тим самим напрямком передавання. Кінцевого пункту немає, оскільки не відбувається накопичення ресурсу, а швидкісне передавання. Ресурс ніколи не залежується, він постійно в русі по маршруту передавання. Він розбирається споживачами в момент руху. Зовні він схожий на потужний промінь зеленуватого світла, куди він дістається неможливо навіть уявити, кінця йому немає. Об’єм ресурсу, що я відправляю кожні 7 годин, – захоплює. Найпершого ж дня мене це вразило. Раніше подив, нерозуміння походження джерела енергії, напевно, звів би мене з розуму. Але все змінюється. Я вже не той. Деякі речі мене не дивують, хоча остаточного поняття про них я не маю. Наступний день був днем очікування відкриття. Джерело енергії – це мої одинадцять. Простір їхнього перебування заповнений речовиною-висмоктувачем. Ця речовина збирає і передає енергію, що поширена в середовищі перебування моїх «генераторів». Речовина схожа за структурою на рій мікроскопічних бджіл. Але вони збирають не нектар, а частки енергії у повітрі.
Здогадка перетворилася у факт і це неминучо. Ніколи не було приємнішого завдання. Потихеньку статус виконувача викликає внутрішню усмішку. Це як отримувати найвищу винагороду, що дається за видатні героїчні вчинки, насправді за пустощі й відверту гульню.
Є одна річ котру потрібно ще якось зрозуміти. Де? Як? І скільки? Більш менш зрозуміло. А от як саме? Які дії породжують енергію? Яка конкретна послідовність цих дій чи операцій є учасником тої ядерної реакції, що на виході видає такий значний об’єм ресурсної енергії. Чому ядерної? Бо цифра у вісім нулів має бути чимось пояснена.
Навіть передавачі ресурсу (менш складні механізми) мають вигляд неабиякої технічної споруди середнього розміру. А моє місце виконання доволі об’ємне. Згоден. Але немає зовсім ніяких технологічних вузлів, схожих на потужні реактори чи щось подібне. Окрім жилої зони і не надто великого «вловлювача» ще плюс так званого «штовхача» першого ступеня для надання зібраній енергії початкової швидкості і напряму, більше нічого.
Здогад, навіть пояснення напрошується єдине: енергія іншого незвичного походження. Згадалися недавні переміни в самому собі. Виконуючи складні завдання можна звести втому до мінімуму за умови наявності ще чогось. Ще одне слово «чогось». Схоже на «щось». Це мені вже відомо.
Лише спостереження приведуть мене до остаточного розуміння. Ми вільно спілкуємося з моїми «генераторами». Перебувати в одному просторі з ними є насолода і втіха. Відсутність напруження. Відчуття важкості у будь-якій формі відсутнє також. Мені завжди раді. Не відчуваю жодної різниці між ними і собою. Непомітно повністю перемістився зі свого технічного приміщення. Навіть сплю вже все частіше в одному просторі з ними. Єдине, кожні сім годин необхідно переривати спілкування і виконувати відправку. Це не важко. Навіть цікаво. Замислився над питанням різниці об’єму енергії під час кожної відправки. Чому цифра завжди різна? Від чого це залежить? Зафіксував, – за період десяти відправок, що складає 70 годин, два значних стрибки у бік збільшення. На думку зразу спало два спогади, дві ситуації. Пара, чоловік і жінка, літні. Якось просиділи біля нашого фонтану десь певно години з дві, майже не рухаючись і тримаючись за руки. Не відводячи погляду одне від одного і неспішно про щось розмовляючи. При цьому відстань між ними постійно змінювалася, стискалися руки одне одного, долоні тягнулися до обличчя, голови клалися на плечі одне одному. Дуже приємно спостерігати за їхньою поведінкою. Мене це дуже вразило. Я навіть уперше, якби не контролюючий сигнал, міг проґавити відправку (мій нагляд обов’язковий).
Інший випадок. Дідусь і дівчинка-дитя. Дідусь вчив її гри у шахи. Відверте дитяче задоволення маленьким перемогам. Її приводило до щирої нестримної радості кожна можливість зняти з гральної дошки фігуру суперника. Ранг фігури важливим для неї не був взагалі. Кожна наступна здобута шахова фігура супротивника займала своє місце в рядку попередніх трофеїв, які вкотре перераховувались. Потім дівчинка кидалася в обійми свого суперника і хитрувато зазирала йому просто у вічі. Радість дідуся була ще більшою, але трохи стриманішою. Хоча сліз радості він стримати не міг і частенько виймав хусточку з кишені. До речі мені був знайомий колір цієї хусточки і єдина літера в кутку. Літера «П» у трикутнику. Це емблема прокладачів маршрутів для вантажних транспортів. Він колись був тим, ким колись був я.
Спостереження і звіряння з часом співпали. Саме ці дві, як я їх назвав, «сцени» дали потужний поштовх у збільшенні показника.
Логічний висновок напросився сам собою. Потім були подібні «сцени» з іншими. І кожного разу я фіксував стрибок показників. Тепер я знаю якою енергією наповнюються наші ресурси перед обранням завдання і його виконання. Таких генераторних станцій чимало. Точну кількість, звісно, я не знаю. Не моє це діло. Я виконую свою «ціль». Ось звідки постачається основне живлення загального ресурсу всього світу, єдиного досконалоцілого.
Багато міг би згадати «сцен», що призвели до підвищення показників. Кожен день щось ставалося. Життя тривало. Життя щасливе і радісне. Співіснування наповнювало кожні 7 годин накопичувач і кожні 7 годин «штовхач» відправляв у простір потужний промінь.
Якось один стрибок потужності я з приємністю для себе пов’язав з власним спілкуванням з жінкою середнього віку, майже мого.
Одного разу був свідком справжнього дива. Стосунків підлітків, дівчини і хлопця. Тепер я знаю, що є поняттям дружба, після того я спостерігав стосунки і вчинки двох чоловіків середнього віку.
Так, живучи спільним життям, повністю зникло для мене поняття «виконання». Я продовжував виконувати все, що мав виконувати. Але я був не сам. Моє власне я стало більш осяжним, не маючи чітких обрисів.
Одного разу отримав наказ підготувати свою робочу зону для передання новому наглядачеві. Зробивши запит, щодо власного подальшого, уперше в житті не отримав «порції» (в ній більше взагалі не було потреби).
Я змінився остаточно. Переселення – не мій вибір. І тому на моїй генераторній базі ще одним джерелом енергії стало більше. Я – дванадцятий.
11.12.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543308
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.12.2014
Ми живемо, виконуючи «завдання», ставлячи нові «цілі». Обираємо спосіб життя на період «виконання». Згадуючи все, що було виконано, скільки разів змінився я сам, скільки разів змінювалося оточення. Не впевнений, що це я, моє життя. Ким я став? Чи ким був? Чи хто я є? Завдання виконані, як завжди. Чи сталося ще щось, наприклад, власне зі мною?
Молодість – впевненість, відсутність сумнівів. Сумнів – це можливість порівняти, наприклад, минуле і реальне. Молодість… Яке минуле? Минулого ще нема. Порівнювати нема з чим. Ось вам і відсутність сумніву.
Впевненість – прогрес, дійство, результат. Саме тому у цей період я обирав «завдання», пов’язані з рішучими діями. Прокладання первісного «розвідувального маршруту» у часовому просторі. За мною, за моїми маяками йшли вантажні транспорти. Задля раціонального використання ресурсу, транспорт повинен обов’язково мати карту маршруту: з градусом нахилу і розрахунками входження в тунелі часу під даним кутом, враховуючи довжину транспорту, фізичну масу і задану швидкість пересування. Найскладніші «цілі» були тими, коли просторово-часовий проміжок між мною і транспортом, що йде слідом, був максимально обмежений. Моя помилка могла бути результатом сходження з курсу багатосоттонної маси. Повернути на маршрут цей об’єкт вимагало багато додаткових зусиль, великої кількості служб і енергетичного ресурсу.
Ніколи не знав з власного досвіду і не чув від інших про такі випадки. Але проходячи фаховий курс провідника, це було для нас на кшталт червоних прапорців для вовків у часи давні й далекі. Такого статися не повинно було ніколи і за жодних обставин. Розрахунок оптимальний завжди.
Пам’ятаю розрахункові параметри, номери транспортів, амплітудні синусоїди кривих переходу з лінійних часових шарів у площинні і далі у просторові. Коефіцієнт похибкових обчислень змінення ваги в момент переходу часового кордону. Все, що стосується цифр, технічного реагування на поточну ситуацію, пам’ятаю все до останньої цифри і штатної дії. Чомусь з’явилися спогади, але в них не можу згадати жодного обличчя. Жодного обличчя пілота транспорту, жодного обличчя штурмана, жодного обличчя синхронізатора часового переходу. Навіть власного «другого» (так ми називали «стажера»); він паралельно копіює всі мої дії з розривом в мить часу. Не думаю, що мене треба контролювати, але так було завжди. Можливо, у нього – інша функція, не зрозумію яка.
В цей період я не хотів ніде затримуватися. Я вважав, що не хочу бути затриманим ніким і нічим. Мій поспіх і постійна діяльність у вигляді прийому оперативних зведень, вирішення питань на ходу, однією рукою тримаючи кермо «прокладача», другою керуючи встановлення наступного маяка. Це було моїм життя, до якого я звик. Воно робило мене тим, ким я був. Був я аж ніяк не найгіршим, але й не єдиним. У цей час пропорційна «відносна» моєї «порції» була такою: радість – 20% (завдання були не прості, було чому радіти після завершення), творчість – 30% (постійна необхідність прийняття миттєвого рішення з огляду на обставини, шанс лише один), фізична – 40% (темп виконання виснажливий), самозбереження – 2% (незмінний), час – 4% (незмінний), стабілізація – 5% (залишкова, достатня).
Якось вибрав іншу «ціль». Реанімація кисневого генератора колоніальної системи штучно створеного середовища на господарському «подвір’ї» повсякденного застосування. Зміна штату «подвір’я» збігалася (звісно) зі строком технічного обладнання, профілактичних дій згідно з розкладом.
Ніколи раніше не перебував на одному місці більше двох діб. Уперше моє «завдання» зумовило осіле життя – 23 доби.
Я став свідком чогось. Штат «подвір’я», що підлягав заміні, своїми діями змусив мене про щось замислитись. Мою увагу привернула несхожість рухів мешканців «подвір’я». Окрім ефективних і навчених, я б їх назвав сповільненими, хоча часу на виконання операції йшло стільки ж. То ж вони були не повільніші, а інакші, більш амплітудні, без різких кутів, вибухових початків і різких зупинок. Втома, звична для мене як необхідна складова якісного виконання, у них змінилася тихою постійною, достатньою напругою. Очевидна присутність слабкоконцентрованої радості. Іншого терміну, беручи до уваги вираз обличчя, підібрати не можу. Не та радість, що отримував я у вигляді 20% після завершення. Вона не була ресурсом, що мав об’єм та межу використання. У них це була постійна складова.
Ще одне спостереження. Я б сприймав переселення як завершення одного етапу виконання заради початку наступного як необхідну послідовну. Жодних видимих проявів звикання, небажання рухатись вперед. Теперішнє поглинає минуле. Його фізичну форму, енергетичну наповненість, емоційну складову. Рухаючись вперед, нема чого залишати, нема на що озиратися, нема про що шкодувати. Якби я не був свідком цього переселення, у моїй уяві ніколи б навіть не народилося це поняття – «шкода залишати». Розумію, дивлячись на Них.
«Шкода залишати» – небажання прибирати руку від поверхні якогось предмету, відводити погляд від конкретної частини зовнішнього оточення, об’єкту, виконавця. Це мій власний висновок. Їхній стан був мною помічений і зафіксований, але він не був емоційно високого рівня, не був для Них болісним. Ще одна примітка. Згадував Їх я лише у множині. Їх було четверо. Кількість стандартно визначена для ефективного виконання при таких технічних параметрах «подвір’я». Ефективність співпраці не бралася під сумнів. Усвідомлення можливостей одне одного і необхідність допомоги в ситуаціях, що потребують цього (колективного вирішення) – все це не дивно. Але існувало ще щось. Перше, що спало на думку – кровні зв’язки. Проте вони ніколи не бралися до уваги при поєднанні окремих виконавців у співвиконавчі робочі групи. У нас це ніколи не було чимось об’єднувальним, це лише факт, що не є суттєвим. Мої власні родичі розкидані хто де. Всіх знаю як звуть, всіх пам’ятаю, але ні про кого не знаю нічого, як і вони про мене. Відчуття їхньої спільності не припинялося навіть під час відпочинку. Тоді коли єдине загальнооб’єднуюче співвиконання не мало сили дії. Саме стан відпочинку наштовхнув мене на розуміння поєднання. Яким чином? Поєднання вимагає ресурсу. Частки «порції», кожна з якої задіяна і вичерпується в момент конкретної дії, не могли споживати позавиконавчі стосунки. Єдина частка, що могла живити стосунки поза межами виконання «цілі», перебуває в стабілізаційній зоні.
Ще одне підтвердження цієї несподіваної думки. Враження обміну енергією між собою. Це неможливо. Наявність об’єму енергії запрограмовано планом виконання. Уперше виник здогад про існування внутрішнього автономного джерела. Єдине, де це можливо, там, де немає остаточного розуміння, як воно працює. Стабілізаційна зона.
Полишати місце виконання, хоч і «шкода залишати», але не болісно. Всі четверо дивляться у майбутнє разом і в одному напрямку. Їхні внутрішні індивідуальні бажання поєднують у спільні. Змінюючи місце виконання, кількість і комбінація співвиконавців залишається незмінною. Кожен отримує достатнє поповнення ресурсу окремо. Загальноспільне їх живить для подальшого. Що надає додаткову кількість енергії? На стосунки між одне одним. Це «щось».
«Щось» може бути як джерело тільки будучи частиною (якою саме не знаю) стабілізаційної частки «порції».
Це моє відкриття. Не можу бути певним. Не звик, що впевненість не дається ззовні разом з поповненням ресурсу. Впевненість одна на всіх. А ця – моя власна.
Сам собі не вірю, але ж я не сліпий. Все бачу на власні очі.
Як може стосуватися це мене особисто? Адже я лише кинув оком, – і в проміжках між виконанням щось помітив. Властивість, набута з часом, безпомилкове надання уваги найголовнішому. Важливе повз мене не промайне непоміченим.
Наробив висновків, що бентежать і навіть трохи лякають. Але коли я помилявся? Хочу згадати. Не виходить. Ніколи. Хочеш вір чи не вір, – не було такого.
Як я це назвав? «Важливе»? Уперше називаю так те, чого не розумію. Не бачу, не можу доторкнутися, надати характеристику, технічний опис, властивості, спосіб застосування, користь, сенс. Слова ні до чого. Опису не підлягає.
Моя четвірка вже поїхала. І давно. Я продовжую свою справу. Співвиконавець на цей об’єм завдання не потрібен. Отже, як завжди працюю сам. Як завжди… А подумалось про це тільки зараз. Що сталося? Четвірка? Чому? Невже теж хочу, як вони? От тобі! Хочу сам не знаю чого.
Робота якось ладиться. А що особливого? Як завжди. Ніколи не було інакше. Завжди все на найвищому рівні. Помилок не буває. Ресурсу достатньо. Розрахунок неправильним бути не може. Відчуття, що щось станеться, чи вже сталося… Як і коли не знаю, але відчуваю. Хто вміє себе чути? Ну, я то вмію, це точно. Точно? А як довго став уміти? Лишень мить тому.
Не очікую завершення «цілі». Щось підказує, що зміниться пропорційне відношення складової «порції» під час відновлення ресурсу. 20% щирої радості – забагато. Що з тої радості? Виконання як виконання. Емоційного голоду немає. Втома взагалі відсутня. Якість при цьому не знизилася ні на крихту. Щось живить. От знову це «щось», але в іншому розумінні. Ось тобі! Розуміння без пояснення. А нащо пояснення, коли розумієш? Пояснення – це як втовкмачування. Ще і ще… Поки не дійде. А якщо дійшло одразу? Саме собі. То й пояснення ні до чого.
Добре. Це мій теперішній стан. Не потрібно більше. Достатньо. Звідкіля взялося це добре? Що б воно не було, – добре.
В моєму лексиконі з’явилися нові поняття: «важливе», «щось», «добре». Вони єдині, які неможливо пояснити. При тому, що вони не потребують пояснень. А їхня важливість і цінність, певно, перебільшити важкувато. Вже звик до них. Хотілося б, щоб залишилися.
Зроблено все, що повинно було бути зроблене. Все працює як слід. Тільки так, не інакше. Прибудуть наступні четверо. Передам обладнання після реанімації, поповню ресурс, оберу наступну «ціль», і все по-новому, все як має бути, не інакше.
Прибули четверо. Вдивляюсь в рухи. Не такі. Обличчя як обличчя. Їм тут бути разом в спільному просторі 741 добу.
10.12.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543306
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.12.2014
Оповідання
«Мене звуть Отак»
Автор: Є.Дерев’янко
Звичний світ. Таким називаємо світ, в якому прожили життя, ніколи не замислюючись над тим, що він може бути якимось інакшим. Його минуле ще до твого народження було таким самим. А яким ще воно могло бути? Що таке реальність? Це те, що ти пам’ятаєш і те, що ти знаєш. А знання… хіба це не є – масивні брили переказаного минулого, переказаного кимось авторитетним і «небайдужим»? Вони ущільнилися під ґнітом нашарувань поколінь у могутні мегалітичні плити.
Саме на них вибудуваний і невпинно добудовується цей світ. Він звичайний, бо звичний, але непростий. Варто лишень замислитись над питанням власного існування.
Все навкруги – є дія. Все має сенс і значення. Взаємозалежність – запорука безперервного розвитку, розширення, спрямування і прагнення.
Споглядаючи за цим всесвітнім дійством, кожен з нас знаходить необхідний спокій і угамування незрозумілих , слава Богу, що не дуже частих, думок про «питання». Ніхто не знає про що вони і звідкіля беруться. В минулому їх не було, про них ніхто ніколи не згадував, їх ніхто не переказував. Та й зараз про них не розмовляють, отже нема про що.
Мене звуть Отак. Вік мій недитячий, хоча значення часу у вимірі довжини окремого життя не є суттєвим. Я таким, який є. Моє значення достатнє. Ступінь необхідності –незамінний, що є стандартним поняттям цінності кожного і величі загального.
Наша колективна здатність до самоконтролю, самовдосконалення і саморозвитку є запорукою глобального й нестримного руху нашої цивілізації. Фізичні і емоційні навантаження в нас саморегульовані. Кожен, обираючи конкретну ціль для виконання «завдання», усвідомлює необхідний об’єм ресурсу, у цьому випадку час набуває цінності як складова ресурсу. Спосіб виконання «завдання» враховує необхідну і достатню компенсацію. Компенсацію у вигляді повернення частини застосованого для відновлення втраченого. Цю компенсацію ми називаємо «порцією».
Всі складові «порції» однакові. Індивідуальне їхнє пропорційне відношення. Пропорційна частка кожної складової збільшується чи зменшується залежно від поповнення «втраченого необхідного» і «необхідного накопичуваного» для виконання наступного «завдання».
Плануючи майбутню ціль, кожен з нас знає відсоткове відношення складових «порції».
Змінюючи цілі, виконуючи завдання, ми переміщуємося у просторі нашого світу. Створюємо нове оточення, звільнюємо від себе і свого впливу місця виконання минулих «завдань». З деякими співвиконавцями, можливо, ми зустрінемося знов, може й не раз. Деяких не побачимо більше ніколи. Це залежить від ефективності співвиконання. Мені важко зрозуміти нашу відмінність. Ми є спільне, єдине. Наша несхожість зумовлена ціллю. Ми такі, якими повинні стати для виконання. Наше майбутнє «завдання» змінює нас, ми трансформуємося, готуємо себе до ефективного продовження існування.
У кожній моїй «порції» я отримую близько 20% щирої радості. Радості за виконання «завдання». Це мене надихає. Зменшується час відпочинку (відновлення ресурсу). Скорочується час виконання наступного «завдання», після якого, поповнивши порцію щирої радості за досягнення, мій ресурс знову в нормі. Я знову готовий.
На творчість я потребую від 25% до 30%. Небажання повторювати щоразу одне й теж саме, шукати нові оптимальні шляхи виконання, захоплюють мене й тішать.
Для підтримки постійно достатнього, ще плюс трохи резервного (про всяк випадок) фізичного необхідного, достатньо 20%. Звісно ця процентна частка «порції» буде незмінною у разі раціонального ставлення до себе як до досконалої складової, частини досконалоцілого.
Самозбереження зобов’язує до невідкладної, негайної відмови від продовження виконання, у разі несприятливих умов. Несприятливі умови - це умови, які статися не повинні. Сама наявність такої ситуації неможлива, адже досконале ціле складається з досконало індивідуального. Я це знаю, і не чув про інакший стан речей, але у кожного на самозбереження відводиться 2%. Для реалізації цих 2% завжди є забезпечення необхідної кількості енергії. Навіть при виконанні складних і тривалих «завдань», коли доводилося приходити майже з порожнім ресурсом, розрахунки завжди правильні, результат в будь-якому разі позитивний, а невідома кількість енергії, що забезпечує 2% від «порції» на самозбереження, завжди залишається недоторкана.
До речі, щодо складової часу. Взагалі не має значення тривалість «завдання» з огляду на енергетичне забезпечення. 4% завжди достатньо для встановлення параметру часового відрізку, або часової площини, або ж простору часу. Необхідно лише зусилля на першому етапі усвідомлення потрібних умов часу і їхнього формування. Час – це єдина незмінна складова у «порції». Пояснення дуже просте. Час не є тим, що закінчується чи зменшується, чи змінює свою форму. Він не є середовищем, що нам опирається. Він просто є і був, і буде, і співіснує незалежно.
Основна і найбільша частина «порції» називається «стабілізаційною». Як правило при не надмірних цілях, вона становить близько 25%. Проте у неї є особливість. Ця частка завжди залишкова. Як я вже згадував, інколи цілі – надскладні, й для їхньої реалізації ресурс, буває, вичерпується до останку. Все ж повторюсь: розрахунок завжди єдино правильний. У такому разі «стабілізаційна» складова мізерна. Її структурна організація – незбагненна, багатошарова. Вона постійно перебуває у стані трансформації та саморегуляції. Залишкової енергії їй достатньо для набуття надреальних і несподіваних форм, вона сама себе живить і змінює. Інколи мені вона здається цілком незалежною від мене, а ще, найдивніше, незалежною від самого цілого, винятковою частиною якого є я сам. А іноді мені ввижається, що я бачу її у своєму віддзеркаленні. Може, моє єдине я – це вона.
Походження таких думок – незрозуміле. Навіщо вони? Про що вони? І для кого? Загадка. Вони не мої, але і ззовні я їх не отримував. Стабілізаційна зона – єдине місце, спроможне народити подібне.
09.12.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542598
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 09.12.2014
Я стою перед определенным количеством дверей, каждая из которых – есть путь в нечто важное. В моих руках связка ключей. Каждый из них – есть символ возможности. Каждый ключ может открыть одну дверь. Вставив ключ в замочную скважину и открыв дверь, я могу перешагнуть порог и закрыть дверь за собой, ключ останется в замке. Отстегнув один из ключей и преодолев порог, я преодолел барьер и продвинулся вперед, но лишился ключа – символа возможности.
Так последовательно продвигаясь вперед, я оказываюсь нигде, в необъятном освященном пространстве. Все двери остались за спиной. Все пороги преодолены. Все ключи – в замках. Руки пусты. Я не владею возможностями, но и преград передо мной не существует. Я свободен.
23.08.2014
Є.Дерев’янко
http://www.mammals-theatre.kiev.ua/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519071
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 23.08.2014
Болезнь – настоящий друг. Говорит только правду, какой бы она ни была. Не пытается приукрасить истинное положение, и не боится обидеть.
Безысходность… – это путь к выходу.
Болезнь – логический результат, продукт, плод среды обитания. Она как экзотическое растение, для успешного роста которой требуется специальные условия. Она выживаема и жизнестойка против примитивных, но очень радикальных мер. Как то: вырубка или вытравливание. Через месяц, раньше или позже – не важно, новые всходы покроют большую площадь и с более развитой корневой системой. Механически уничтожить все это становится еще тяжелее.
А что если изменить среду обитания? Например: температуру, влажность, количество солнца, почву.
Нужно изменить среду, продуктом которой является это экзотическое растение, – если растение – болезнь, а человек – среда. Каждый человек – Микромир – среда обитания того или иного рода растений. Если вам растение нравится, развивайте среду в том же направлении. Когда же, это растение вам вредит и вам оно не по вкусу, думайте, как изменить ему его идеальные условия, его среду, – себя.
Чем это может быть?
Образ жизни, привычки, круг общения, – сформированные даже не одним поколением, семейные ценности, работа, черты характера, место проживания.
Это необычно и кардинально, что повлечет за собой последствия – изменения, к которым вы не готовы. Тогда сравните степень своей неготовности со степенью непринятия этого растения (болезни).
Изменится среда, оно перестанет существовать. Оставив после себя неизгладимый след – изменившуюся среду обитания, удобную для произрастания других растений. Какими они будут?
Вы изменились. Может быть к лучшему.
Наважився цим поділитися 14.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517237
рубрика: Проза, Очерк
дата поступления 14.08.2014
Не соответствуй форме принужденья,
Ты не размер, не поза, не звено,
Ты не сырье для их идей,
Не тренировка их уменья.
Таки меняйся сам,
Избавь себя от внешнего давленья.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449832
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 18.09.2013
Сердечный ритм – как пенье птицы,
Насколько прост душевный механизм,
Струится ввысь, не утруждаясь,
Не падая, стремится вниз…
Дыханье гармонию не нарушает,
Цвет мысли бледен, силуэт приятен,
Без гнева, страсти не подчинена.
Вчерашний страх, дышащий в спину,
Любовью к жизни заменен глядящего в глаза.
Они играют.
Удобно им теперь с тобой играть, –
Ты без корней и вес твой меньше,
Податлив, пуст и без углов, –
Их резвость не унять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449831
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 18.09.2013
Пытаясь сохранить в среде враждебной,
В себе сворачиваясь и уплотняясь без предела,
Меняясь качеством и целью в пониманье,
Отсутствие любви простил себе ее храненьем.
Теченье жизни, что рождает перемены
И изменяет мир, шокируя воображенье,
Не утомляясь и играя лучом тепла и света,
Растопило надежный холод стен убежища любви.
На вдохе, расширяясь в теле и пространстве,
Все оживляя в зоне досяганья,
Переполняя и рождая робость,
Она распространилась вне границ.
27.05.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340234
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 27.05.2012
Необходимость – не причина,
Желанье – слабый аргумент,
Привычка – часть, не половина,
Характер – совокупность мелких черт.
Привязанность – ошибка, заблужденье,
Тупик, ведущий в никуда.
Чем больше дом, тем оглушительней крушенье,
Изысканный напиток горше пьется иногда,
Удобство и комфорт стесняют,
Все убеждения – мираж, себе не верь,
Ты различим, тебя узнают, –
Уже давно открыта дверь.
27.04.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335652
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.05.2012
Не озирайся и под ноги не смотри,
Они проложат путь,
Лишь взором укажи им направленье.
Не будь ни пассажиром, ни возничим,
А лишь попутчиком в пути,
Где совпадает цель и скорость, и частота сердечного биенья,
Дыханья ритм – ценнее места нахождения,
Определенный не тобой.
Важна ли красота туфлей
Пред долгою дорогой, когда размер не твой...
25.04.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335531
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.05.2012
Душа живет, не выбирая,
Ответ всегда один.
Цена, последствия не в счет.
О ней забыв,
В возможном выборе, ее,
А следом и себя теряем.
Услышь ее, отвергни выбор.
Она не верит –
Ты не верь.
02.04.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335530
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.05.2012
Исправить можно все:
И то, что есть и то, что было…
Исправить можно все. И будет что.
Лишь шаг навстречу, в сторону –
И пронесется мимо, что долго так влекло.
Влекло, с собою унося,
Теперь оно тебя забыло.
Ты в стороне,
Ему же траекторию
Менять не в силах.
Сменить ее…
Не повод ты.
12.03.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324025
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 22.03.2012
Витиеватый силуэт сухих ветвей
На фоне солнца, что заходит,
Все погружает в мертвенный покой,
Удобный тихим проживаньем
Тех лет, что дадены судьбой.
Со всем согласен,
Все приемлешь,
Открытость чувства сродни ливню,
Что породит цветенья буйство,
И жизни полноту, и смех, и слезы…
24.02.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317472
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.02.2012
Стабильно сдержана реальность,
Контроль над чувством возглавляя,
Серьезность помыслов и довод аргументов,
В союзе с благодетельным покоем,
Учитывая «за» и «против»,
Любезно выделяют дозу чувства,
Не позабыв о поведении,
И опираясь на диагноз,
Что разум подготовил щепетильно,
Экспертом будучи авторитетным.
Контроль – тотален.
Чувства – сила.
Удерживание – доктрина.
Свобода – вымысел безумцев.
Любовь – орудье разрушенья – стены,
Упершись лбом в какую,
Нас отрезвляет ее холод.
Вся жизнь в тени,
За нею – стужа.
Открытость солнца,
Сила ветра,
Чтоб выжить там –
Возможно, сил не хватит.
Но страх, не проповедуя любезность,
Все изменил, заставил выбрать.
25.02.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316978
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 26.02.2012
Луна не светит, – отражает.
Свет отражаемый рассеивает мрак.
В ночи ее присутствие – надежда,
Что верен путь и день наступит скоро,
Практически уже настал.
24.02.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316977
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.02.2012
Пейзаж пустынный нарушая
Собой, – частицей общей жизни,
Гармонию, в веках живущую, не приняв,
Отверг отсутствие любви,
От капли влаги цвет рожденный,
Миг счастья подарил,
И умер,
Вернув пейзажу прежний облик…
24.02.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316729
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.02.2012
Теченье времени обыкновенно,
Но зарождается волна печали,
И влага грусти оседает на всем теле,
Боль, не скрываясь, овладела,
Своим оттенком изменив цвет мира,
Итак неважное доселе окруженье
Становиться бессмысленно ненужным,
Хотя спасенье ищешь в нем,
А боле негде…
Вот, к сожалению, отчаянье
Набрало силу, и устрашающе довлеет,
Ближайшим будущим пугая,
Грань рядом…
И не страшно становиться мгновенно,
И спокойно, рожденный мыслью,
Образ твой, играя, увлек от пропасти,
Собой заполнив, не оставив
Ничтожной доли состоянью,
Которое всего мгновение тому
Имело силу Бога.
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316728
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 25.02.2012
Душевное блаженство быть открытым,
Незащищенной сутью истинного смысла,
Смотреть на все,
Страшась восторгом откровенности
Нарушить твой уклад,
На безопасном расстоянии стремиться
Быть как можно ближе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316401
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.02.2012
Спасенные не понимают,
Что радость тихой быть должна,
Утратив жизнь, потом они в нее играют,
Улыбка ясная, а вот душа – больна…
Спаситель – центр мирозданья,
Он – жажда, влага, свет и тьма,
Он повод радости и грусти,
И любви открытой…
Любовь не может быть должна.
Мечтать, хотеть, стремиться, верить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316400
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 24.02.2012
Уж день прошел. И ночь. И снова утро…
А страха нет…
Где спутник долгих лет?
На привязи держимый страшным зверем,
Пускаемый им в ход ежемоментно,
Лишь взгляд свой от его я глаз отвел, –
Он вырвал душу мне
И выжег мир мой в пепел беспощадно,
Меня оставив одного с собою…
Прогнать его не мог я, он всесилен,
Нет в мире победившего его,
Он сам ушел, покорно уступивший место,
Как сдавший пост, родной и близкой мне душе…
А может, был он мне не враг,
А другом больше?
Ушел, уверенный в моей защите...
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316171
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 23.02.2012
У сил лишенного о помощи прошу в надежде,
Наклонившись,
В глазах, наполненных слезами
Хочу найти я отраженье мира,
Которого они не видят сами…
Расправить спину нет желанья,
Спасение не там,
Где взор безоблачно прозрачен,
И блеск непроницаемо всесилен…
Стук сердца стал немного громче,
Вдох хоть и приносит боль,
Но наполняет тело жизнью…
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316170
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 23.02.2012
Заблудший среди бела дня,
Потерянный самим собою,
Пытаясь сохранить хоть часть себя,
Он время наполнял ненужною душою,
По коридору, темному пути,
Открыв глаза и сердце настежь,
С неверием и пустотой в груди,
Протянутой рукою коснулся он другой души…
Прикосновение дало надежду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315794
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 21.02.2012
Собой по капле наполняя,
Вода источнику придала смысл,
Он ею приобретает суть,
Притом не утруждаясь пониманьем
Значимости своей,
Когда жара и зной, и долгий путь…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315792
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 21.02.2012