| Сторінки (1/12): | « | 1 | » |
Жити
Своїм життям,
Загортаючись в дим, у сніг.
В попел, в туман, бачити біля церкви,
Французьких акторок, очі, брови повій,
Музики бачити краплі, каміння,
Зелене сонце.
Чорно-червоно білі
Казки Годара, Жана Жене, пригоди,
П'єра П'єре, що проганяють гній
З черепу, перетворившись на чорні скельця, значить:
***
Кінчаючи в мене, в неї,
Ти думав більше про сніг,
А не про дітей.
Про те, що, вдавши себе за жінку,
Ти достанеш з кімнати синьо-блакитний сміх
З рівно-червоних обличь,
Чорних чернець,
Та серця -
***
Мармур, схожий на м'ясо,
На водорості, на сон дитини...
Яри, як озера глибокі, китайські квіти,
Штучні дитячі вірші, а поміж тим:
Мертві, сухі озера твого насіння,
***
Коріння, волосся, плечі твоїх дерев,
Що кличуть тебе у землю,
Лелеки в небі,
Все говорить про те,
Що початок ніг -
Вологих жінок -
Це і є бажання померти.
***
Майбутнє, тарілки платівок,
Книжки про смерть
Очі людей-птахів,
Що тобі назбирали листя.
Знайомий, який хотів би
Перетворитися на мопед.
Щоб не співати обличчям
Поміж дерев.
Там, де стирчали кості чужого крісла.
***
Те - що ти бачив в останнє,
Казав кравець:
Думаю, не знадобиться, Твої помилки:
Жити своїм життям,
Загорнувшись в сніг
В попел, в туман,
У чорно-біле листя:
Хліба, твого вокресіння -
Це дерев'яний хрест:
Сонячний хрест неподарованого намиста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342531
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2012
Меня не надо. Меня нет. Нет.
Не. Не я.
Не меня. Не.Т.
Не.Ты.
Не тот.Не то.Не То.
Каким образом, говоря о предмете, о его отсутствии, помнить фразу Нестора "Не называй меня по имени???", думать онем, не вспоминая его во всей полноте его кажущегося бытия???
Подобные сентиментальные рассказы, как правило, вполне конкретны, и связаны с определенным жизненным периодом, коротким сном, в начале и в конце которого идет снег, обрывая связи с входом и выходом. С тем чего не было, и с тем, чего не будет.
Тексты такого рода состоят из логичных и предугадываемых цепочек, ужасных и липких как по своему смыслу, так и по своим структурам, отвратительным на всех уровнях: от назойливых поэтических повторов прилагательных, - чесных, снежных, чистых, истых, вплоть до скучныз аллюзий к отрывкам классики, плавающих в озерах жидкого вещества рецепиента.
Не менее, чем построение предложений, страшна в данном случае игра метафорами. Страшно все, что опутывает трухлыми нитями иссохшие тела слов, смыслов, целей и содержаний.
+++
Тогда начинаешь строить такие такие системы, структуры, отношения, связи, в которых отказаться от себя было бы невозможно.
Собственное "Я", и не внутреннее, а внешнее его проявление становится платформой, фундаментом, и всякий шаг, влево, вправо, бег, прыжок, полет, остановка или сон, любая форма времени, движения, покоя становится ненужным образом соотнесенной с несоотносимыми вещами.
+++
Поэт, Ребенок.
Человек. Который был. Будет. Человеком.
Они оба становятся на стульчик и начинають произносить слова.
Декламирование превращается в побочный бесцельний процесс.
Мы видим фотопейзаж, только догадываясь, что река текла. Течет.
Заслоненный транстпарантом собственного имени, человек живет, ходит кругами замкнутой комнаты, пьет кофе, иногда звонит знакомым, забывает что-то, молчит, спит.
+++
Анализируя себя, произнося фразы:
Меня нет.Это не я. Меня не надо.
- можно превратить все, что принадлежит тебе, в систему ресурсов.
Ресурсы финансовые. Ресурсы физические.
Ресурсы духовные, психологические.
Ресурсы душевные. Интеллектуальные ресурсы.
Ресурсы человеческие. Ресурсы, которые заканчиваются, выплескиваясь.
Которые истаиваютя, капают сосульками вниз, оплывают красным свечным воском, теряя форму, разбрызгиваются капельками мороженного, впитываясь в ковер, паркет, песок, землю.
Этими пошлыми сравнениями растираешь свой труп на толстой железной терке, на которой гуцулы трут капусту свиньям. Капаешь и пьешь gleichzeitig собственную кровь.
+++
Девочке, которая любила меня, я плюнул в шестом классе средней школы в глаза.
"Я люблю Вас". Вас и вас.
Повторяясь во всех строчках - звучит эхом.
Большой Ноль - прекрасный и безлимитный.
Их начнет раздражать все - борода, усы, рыжие брови, моя грязная башка, непробитое ухо, красный шарф.
Только не трогай стол, а то это белое яйцо упадет, потекут желток, кровь, мозги. Ты и так не принесешь пользы, а только заляпаешь ковролин, ровную и белую бумагу будущих договоров. Тем более, тебя всегда можно заменить.
+++
Следующий разговор начинался так:
а) Ты - мой друг.
б) Ты мой друг.
в) Только Ты мой друг.
г) Я хочу, чтоб ты трахнул каждую: женщину, телку, девочку из этого списка. Каждой из них я когда-то писал, или напишу стих. Стихи.
д) если - нет, то я требую заявления о том, что она как минимум др..., думая, что Ты бл.. еб.. ее. Заявления, заверенного нотариально.
ж) при этом я буду не переставая: восхищаться Тобой, анализировать себя. Изучать Текст и Контекст.
+++
Я хочу, что бы Ты заменил меня кем-то другим.
Это не то что-бы сложно или просто.
В данном случае это просто необходимо.
Нежелание думать наперед, тупость, смешность.
Я же не стану бомжом, и не сдохну. Я засну.
Завершение себя, убывание собственных ресурсов - это система замен.
Давно уже заменили тебя другим вмаленькой комнате на первом этаже, стены которой сложены из книг, а ты еще продолжал притекать туда, держась за телефонные провода.
Alle meine liebe sind los.
Nicht alle. Ich liebe dich.
Так приходит привычка запоминать даты.
Десятого мая мне было так плохо...
А еще так же плохо было четырнадцатого октября...
Но... эт ерунда!!!
Вот пятого марта...вот это день...был мне тогда полный п...
...но и этот день блекнет перед грозным образом восьмого августа, когда я сдох. Ай-я-яй!!! Ути-пути!!! Ай-яй-яй!!!
+++
Улицы этого города, пробежав двадцать метров, сворачивают вбок, рассасывая как потоки людей, так и Тебя.
Так с собственным убыванием заканчивается все, сопроводимое местоимениями "мое", "моя", "свое".
Моя любовь и моя злость, мои мысли, мои движения, мой бег, мой Бог, мой покой.
Линии своей комнаты, фото на стенах, сухие цветы в картине, облака тучи, воздух - все продолжает заканчиваться.
Большие, голубые больные глаза заканчиваются в лесу. Взгляд - упираясь в темноту.
На расстоянии в девяносто сантиметров от подбородка в любую сторону - заканчивается рука.
Каким-то образам заканчивается мое серце, как и мое нежелание, что бы все это происходило.
Заканчивается спектакль. Смычок, дойдя до половины.
Третий Акт. Лошади, серые. Серая телега.
Персонажи в разноцветных штанах. Фотографии артистов на стенах.
Маленькая разноцветная девочка на лестнице.
Белые сапоги, зеленые вязаные сережки.
+++
Черные блестящие афиши.
Конец в умножении, повторении.
В слове "Лена".
В делении, вычитании.
В людях, которые ждут електричку, в музыкальных школах, в серой машине, которая едет в аэропорт. В стеклянных автоматических дверях и в деревянных туалетных защелках.
В украинском языке. В языке русском.
В повторении модели человека, который говорит, думает, думает, говорит.
В голосе Леши из репродуктора.
+++
Конец в любом движении, в стремлении.
В беге и в покое.
В желании написать рассказ.Запомнить стих.
Оксане Ткачук.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320208
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.03.2012
Закінчити думку словом "серце".
Стискати руками чорне тіло телефону, як маленьке серце дитини.
Бігти по холодному асфальту, бачити сніг.
Ховати серце, заходячи в метро.
Хапатися за серце, шукати потрібний карман.
Зрадіти.
Гладити телефон як жінку, яблуко, кошеня.
Гортати в ньому біло-сині папери призвіщ.
Вісім Андріїв, ОляСестра, ОляНесин, Оля Відео, ОляУроки, Оля2, ОлЯ, ОльгаАнатоліївна, Олечка, ОльгаВасилівна.
Вісім записів, що починаються зі слова "тьотя".
Дві тьоті Оксани.
Видалити номер Олександри.
Записати свій номер "Илья Разумейко"
Надіслати самому собі "Отче Наш"
Подзвонити Шуберту, читати йому вірші.
Бити телефон об стіл.
"ЛЄНАААААААААААААААА!!!!"
Кидати телефон в стіну, колоти ним горіхи.
Гризти телефон, істи суху сіру землю з водою.
Розламати телефон і Машину голову.
Вкрасти телефон та зимові капці Ішенка.
Шукати гребінь, гаманець, ключі. Дзвонити їм.
Кликати телефон, як собаку.
Пірнати з телефоном в трусах.
Губити пальці, очі в піску, що застилає дно річки.
Класти телефон на стіл, на сніг, на траву.
Вислизнути телефоном з тринадцятого поверху.
Світити вночі ліхтарем, знайти його розбите чорне серце.
Плювати з балкону на синій екран телефона сусіда.
Обіссяти двері Нестору.
Вудкою виловити з його хати камін.
Кидати з криші важкі зелені банки солоних огірків.
Написати смс-кою "Ні."
Проковтнути телефон.
Почати блювати для того, щоб побачити "Отчет о доставке"
Заховати сім-карту в щілину між клавішами піаніно.
Мати двадцять гривень.
Поповнити в автоматі рахунок будь-якій людині.
Подзвонити Мамі.
Збивати вхідні Ані, казати "Я на конференції"
Купити Beeline.
Зберігати смс-ки.
Мати одну, тринадцять, двадцять смс.
Надрукувати і видати смс як історію листування.
Приймати участь в акції.
Проходити біля зачинених дверей "Пошта"
Отримати смс, що ії надіслала рік тому з Ірландії Іванка.
Пусте СМС.
Слово "Кінець"
Сумні тонкі вогні церковних свічок.
Kirie eleison
Дійти з коханкою до узгодження певних моментів.
Почути голос жінки одночасно з двох телефонів.
Criste eleison
Не мати телефона людини.
Створити електронну церкву.
Читати на екрані чорні слова.
Загубити Тебе.
"Бог", "сонце", "либідь", "небо", "так", "Лілія", "Ксюша", "Данило", "Марічка", "Елена", "Віка", "Мама", "Ромео", "Бела Барток", "Елегія".
Повторювати слово "серце" частіше і частіше.
Маленьке закуте серце.
Цвях, забитий в обої.
Herzchen та українське серденько.
Слово "серце".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320207
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2012
Удивительно тонкий лед,
Удивительно быстрый лет,
Удивительно теплый плед,
Удивительно сладкий мед.
Удивительные слова,
Несозревшая пахлава,
Недостойная похвала -
Во дворе на траве дрова...
Недочитанный Мандельштам,
Все Мы будем, ты Знаешь, там.
Что сказать, я не знаю сам,
Жду, пока отзвучит ТАМ-ТАМ.
Бред моих неразлучных лет:
Бриз, анализ, отвертка, нож.
Ты ни на кого не похож -
Дед, внучара, племянник, Брат.
Боль внизу живота, часы.
Понимание, пропасть, страх.
Сине-черное, без вина,
Ожидание Неконца.
Яне знаю, закончить стих?
Не увидев коня с крыльца?
Пусть слетает с окон пыльца!
Bitte, seinen, zum Beispiel, still!
Я устал. В голове слова.
Возращайся к началу, псих!
Милицейская шаурма.
Дочь, начальник,архистратиг.
Постигая конец конца,
В ожиданьи начала начал -
Собери всесвои дела -
Даниил. Борода. Вокзал.
Нить порвать, и зажечь огонь,
Поезда, уезжая в даль,
Пререкаются лишь затем,
Чтобы встретить меня.Тогда...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318574
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.03.2012
Думая о тебе и о Тебе.
Думая о тебе, и о Тебе,
Волосами длинными простыней матовых
Думая, Тебе,и о Тебе,
Книг страницами, ушей кошелок матовых.
+++
Думая Тобой, и о Тебе,
В подкроватью замкнутыми мыслями,
С думой о Тебе, иль о Тебе,
Прошлыми,всенощными и присными ли…
+++
Думой о Тебе, и о «в Тебе»,
Мыслями, расчесанными прядей лиственных
Думая Тобой,и думаю Тебе,
Не хватаеттолько слез и снега истинных.
+++
Думаю о Тебе, и, о Тобой,
Брошенных,щеках, веснушках, искорках
Думая Тебе и думая Тобой,
Позабытых чашках, да тарелках истовых.
+++
Думаю Тобой,и думаю, Твоим,
Ожиданьем,мягким солнцем, северным сиянием
Думаю Тобой,и думаю, Твоим,
Ранен я навек закатом пламенным.
+++
Думою, Тобой, и думам всем Твоим,
Конченным,всепонятым и всеоправданным
Думаньемм Твоим, и думаньям Твоим:
Сон, Теймур,Кальян, диван, дыханьем, ладаном.
+++
Думаю, Тебе и о Тебе –
О волнах нечерных, перьях глянцевых
Думаю Тебе,и, О, Тебе!
Дом с колоннами и камни чаек сланцевых.
+++
Думаю Тобой,и думаю Тобой,
Обо всех несчастьях, мыслями разомкнутых
Думаю, Твоею,и Твоей,
Обо всех непонятых, и чокнутых.
+++
Думаю Тебя,прошу Тебя, пишу Тебе,
Всех Тобою брошенных, тобою сказанных, тобою моченных
Я прошуТебя, дышу Тобой, лишу Тебя –
Все Тобою съеденных, Тобой приглаженных, Тебе прокусанных.
+++
Думаю – в Тебе. И я – в Тебе.
Теплым волнам снов и мыслей бешеных
Думаю в Тебе– слова все – о Тебе.
Длинными каналами открыток меченых.
+++
Думаю Тебе, и я – Тебе:
Всем созвездьям, всем сосулькам, всем суставам – черточкам
Думаю Тебе, и я – Тебе:
Всем коврам,диванам, рыбкам – форточкам.
+++
Думаю Тобой,Тобой, и я – Тобой:
Обезглавлен,обескровлен, понят, высосан
Думая Тобой,и я- Тобой:
Обнят, порван, понят, принят, вынесен.
+++
Думаю Твоим,и думаю Твоей –
Полных рук сиянье, ног слиянье белыми
Думаю Твоим,и думаю Твоей –
Поцелуем в лоб и написанье гневное.
+++
Думаю о тебе и о Тебе.
Думаю о тебе и о Тебе.
Думаю о тебе и о Тебе.
Думаю о тебе и о Тебе.
+++
Думаю,Тобой, И, о, Тебе.
Я люблю.Тебя, наверное? Непризнанно.
Думаю Тобойи о Тебе.
Я люблю Тебя. Пижамно-розовыми искрами.
+++
Я люблюТебя, люблю Тебе, люблю Тобой.
Я люблю твоими темными ресницами.
Понимать,принять, поить и быть Тобой.
Быть с Тобой, Тобой, Тебе, Твоей, Твоими –лицами….
19-20 февраля 2011 года, Элиас Шприхт.
г.Киев. Психиатрическая лечебница«Павловка», первое отделение, палата №8
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318571
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2012
Киевская городская клиническая психоневрологическая лечебница №1, первое отделение, Фрунзе 103. Или - "Павловка"
17 февраля - 3 марта 2011 года - я провел здесь ровно четырнадцать абсолютно полных, интересных, насыщеных и незабываемых дня.
Я делал там многое, в том числе - эти тридцать три вещи:
1) Играл в пинг-понг, стал серебрянным призером отделения
2) Ни разу не пил колеса
3) Повесил на стену над койкой фото Белки и Вики
4) Нарисовал две работы: "Кипр" (1,15*0,35, обои, пальцы акрил), и "Катя" (0,25*0,35, обои, фломастер, карандаш)
5) Катюше звонил 134 раза каждый день
6) Ждал: друзей, еду, перевода на дневной стационар
7) Писал книгу "Людина - це маленький Бог"
8) Ходил за супом (там во вторник я и сбежал) и убирал снег
9) Нарушал режим с В и В в литературных целях
10) Сочинил гитарный риф "Forever You go" - с целью участия в шоу "Україна має талант"
11) Ходил в халате, надевал красный шарф, небрился
12) Босиком разорвал обе пары носков
13) Окончательно понял, что очень сильно люблю Е.Е., Л.Т., Л.Б., и могу жениться на обеи вышеуказанных гражданках
14) Делился с "9 - кой" кетчупом и майонезом, пил сок.
15) Два раза купался в душе, пацаны раздупляли меня чаем и кофе
16) Лилия ездила во Вроцлав, Катя и Эмилия спекли самый вкусный в мире пирог
17) Написал прекрасный стих "Думая о тебе и о Тебе"
18) Слышал как санитар въебал Валика в скулу, говорил с его Ксюшей
19) "Общак", "Централка", "Шалава", "Бубновый туз", "Один на льдине"
20) Понял, кто я. - Моцарт!
21) Сидели в чате с придурками гомиками
22) Произошел мой второй служебный роман:
а) Она - 37 лет, психиатр, высокая блондинка с необычайным и прекрасным лицом
б) я играл ей на гитаре, показал картины "К" и "К"
в) был семинар, в перерыве я познакомился с Александром Орестовичем, главврачом Львовской клинике
г) я переписал Ей "Думая о тебе и о Тебе", и положил в передачку в поезд кусочки торта и мандаринки
д) Она повернулась от двери, уезжая в Одессу, и подарила мне позолоченную ручку "BROER"
P.S. Воспоминание о этой женщине было столь поэтичным и сексуальным одновременно, что переодически я доставал эту ручку из кармана халата, и начинал лизать, словно леденец
23) Играл в театр, взял телефон у Юлии Сергеевны
24) Как экспонат показывали меня на заседании психотерапевтов, советовали прочесть "Гений и помешательство", Я резко ответил "Я - не гений!".
Гении:
Бах, Моцарт, Бетховен, Шекспир, Пушкин, Пикассо
25) Видел, как пъяному больному Валику ломали нос "на Одессу"
26) Записал девять историй болезней от разных пациентов, так позже сложится книга "Людина - це маленький Бог"
27) я сделал хор психов, и двадцать психов пели хором на лестнице под гитару новоиспеченный гимн отделения "We are living in Amerika" by Rummstein
28) Готовясь к побегу, спрятал самые ценные вещи в черное гитарное брюхо
29) Критиковал психологов за серию "непредотвращенных суицидов"
30) Понял цепь характеров - Дима-вор, Женя-чемпион, Саша-Нар, Я-Моцарт и т.д.
31) В Кириловской церкви для пациентов Павловской лечебницы - по одной грязной серой короткой свече в день - бесплатно
32) Молился несколько раз только "Господи, прости меня", запрещая сам себе говорить о мыслях, поступках, желаниях громче, чем в слух
33) Дописал статью "PORTO FRANKO 2011 -арт-менеджмент как социальная композиция"
"Как зовут Катю?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318565
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 02.03.2012
Mist - по німецькі - л а й н о,
І тому гарно,
Що в Києві красиві мости,
Ошатні та вранішні.
Це мости, по яких кожен ранок повзуть,
Повзуть з чорно-зелених Липок на затоплені поля,
На затоплені поля лівого берега,
Повзуть дерева.
***
"Міст" - у родовому відмінку - останнє слово,
Останньої книжки,
Останнього українскього поета,
Останньої франківської поетки,
Яка пертворюються на Одессу,
Коли я стаю жінкою,
коли я стаю рікою,
Рікою з чоловічим імям,
Та жовто-червоними
Жовто-чевоними дівочими рукавами.
***
"Міст"- це згадка - і згадка про те,
Як я міг би мати сопрано,
Співаючи Моцарта,
І тоді не довелося б,
Не довелося би продавати мармур,
Та істи ганчіря.
Міст - це жваві на хтиві нотні обрії,
Складені з червоніх огірків та зелених помідорів.
***
Міст - це телефон повії,
Із мяким кучерявим волоссям,
І лимонною шкірою,
Яка продавала хліб у Житомирі,
І яку можна купити тепер на Хрещатику,
Тому, що у неї великі груди,
І яка любить піццу,
Та дивитися телевізор,
Яка не може виспатися,
Не може виспатися через те,
Що "Догуш Іншаат" - виграли.
Виграли тендер.
Тендер на побудову нового терміналу в Борисполі.
***
Міст - це ксерокопія загублених документів,
І мрії Роми,
Який хотів бути бандітом,
Для того щоб відкрити бістро у Святошино.
Міст - це те, що ти так і не зміг їй пояснити.
Не зміг пояснити,
Що ти - Дніпро,
І що якщо відкрити "Місячного Пєро",
Чорний клавір "Місячного Пєро",
Відкрити просто на Контрактовій -
Одразу ж зявляться німці.
***
Міст - це заповільнення,
Це адажіо, це зменшення темпу,
Заповільнення для автомобілів та для літавр,
Це твої відсутні друзі,
Що зявляються та зникають,
І це бажання почати,
Бажання почати,
Бажання почати і бажання закінчити,
Почати та закінчити дзвонами,
Довжелезними срібними дзвонами,
Що розкачуються на шматках дівочого волосся,
Дзвонами,
Що котяться по колії,
Що котяться з мосту,
Котяться та падають у воду,
Падають у воду як відра,
Як пісні Мами твоєї Мами,
Які віддзеркалюють сонце,
Та жовто-блакитні прапори Малєвіча,
Міст - це сорок мільйонів прибутку для двох турецьких коцернів,
Та тридцять вісім сторінок віршованних медицинських карток,
Які засвідчили,
Що ти залишився сам,
Залишився сам,як і обіцяв,
І те,що ти маєш зараз,
Окрім розстріснутого до-дієза,
Не так вже й погано -
Це Дніпро,
Це дзвони,
І те, як крізь тебе повзуть дерева.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316705
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2012
Ті самі вірші,
Ті самі зозулі,
Та сама музика,
І такі ж однакові, слушні і чорні
Чорні шовкові краватки,
Краватки липківських вулиць.
***
Ті самі краплі,
Ті самі п'яні мешти,
Ті самі кучеряві діти,веселі діти,
Діти, що не відкидають тіні,
Вбиті Тобою діти.
***
Ті самі занедбані труби,
Ті самі відсутні квіти,
Таке саме серце,
І схожа на нього печінка,
- піцікатто, яке виробляє мармур.
***
Ті самі крапки,
Ті самі чічі,
Ті самі самотні харківськи вокзали,
Всі інші - базар-вокзали,
Пуленк-Булези.
***
Ті самі гроші,
Ті самі люди,
Ті самі пляшки з узваром,
Чорна шовкова кава,
Зелена зрадлива шевченківська курва, море.
***
Та сама Одесса,
Яка пертворюється на мене,
коли я перетворююсь на жінку,
Такі самі меблі,
Їх непевні та хворі ритми.
***
Ті самі питання,
Ті сами книжки і ті самі мови,
Звуки, схожі на агрус,
Білі сідниці,
Чорне повітря, сонце та серце.
Серце та сонце.
***
Ті самі букви,
Схожі на трупи комах,
На покалічені руки чорно-білих світлин,
На сонце,
На меблі, на серце.
***
Ті самі послідовності,
Послідовності пятірок та шісток, що перетворюються на епілог,
Перетворюються на катер,
Перетворюються на рибалок,
Перетворюються на однакові аккорди,
Які,
І в це неможливо повірити,
Народилися з того ж піску,
Що й піхви,
Що й сосни,
Що й пензлі,
Що й фарби,
Що й паламані палички для барабнів, поховані біля Жори,
Безпідставні структури.
Які в принципі,
Не потребують навіть тебе,
І які починають повільно розвалюватись,
І можна було б назвати це трохи інакше,
Ніж - "Вірші",
, Наприклад - "Молитва",
Або "Kirie eleison",
Але це залишиться віршами,
портретом,
Гарячою кавою,
Спітнілими долонями зрадливої білявки,
Фотографіями чарівних коників,
Снігом, який перетворюється на воду,
Водою, яка стає сонцем,
Яке стає серцем,
Стає віршами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316640
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2012
Те, що всі люди стали тобі чужими,
Перетворює Тебе на диригента.
Перетворює ноти у макарони,
А волосся у пластикові бутилки для мінеральної води.
Але цим мала б займатися міліція.
Міліція, що зникла в Єгипті,
І яка зникає в Карпатах,
Якраз в тому місці, де Нижні Бескиди перетворюються на Тернопіль.
***
Навіть твоя зрадлива білявка,
Що померла цієї зими,
Перестала б тоді пити каву,
І стала чекати Твої вірші.
Тоді я перетворюся не на жінку,
А, навпаки -
На узагальнення -
На систему речей, або закинуту мережу еврейських готелів.
***
Будь-яка архітектура перетворюється згодом на те,
З чого вона виникала,
А саме -
Жовто-чарівні склепіння,
Памятку невідомому композитору,
Який загинув під Зальцбургом
У запеклій битві за додекафонію,
Яку він програв натовпам китайців,
Що співали американських веснянок, та систематично трахались,
Народжуючи все нових будівельників та операторів мебелевих магазинів.
***
Адже коли ти розумієш, що живеш на кладовищі
Ти стаєш спокійніший,
І забуваєш про розбризкані усюди краплі грузинської сперми.
Або думаєш про інше життя,
В якому ти був тупим тенором,
Та співав Остапа,
Костюми, що тобі прала жінка,
Яка засипала тебе,
Та варила тобі твої макарони,
Перетворені на нотний папір,
Макарони, перетворені на твоє волосся.
***
Або згадуєш неіснуючих братів,
Що народилися в Іспанії,
Що народилися в Америці,
Що народилися в Австрії,
Що народилися в Англії,
І що намагалися перетворити твої яблука,
Твої солодкі зелені яблуки -
На чорний мармур,
Твої яскраві та спекотні,
Холодні карпатські яблука,
Які перетворилися на зливу,
Які перетворилися на нещасну -
Жінку, деревяну жінку з білявим волосям
Та штучними очима з онікса,
Мертву порепану білявку без плахти,
Яку ти не можеш забути,
І про яку твої друзі кажуть, ніби вона ще жива,
Та навіть думає про тебе,
Про твій концерт,
Та про недодані тобі польські відсотки.
***
Навіть тоді, коли ти думаєш, що станеш поетом,
Тільки від того, що в тебе закривавлене обличчя,
Немає грошей та стуктуроване серце,
Ти знову, виявляється, помилився, -
Зрадила тебе не тільки Вона,
Але і чуйка,
Чуйка на не безпечні залізні гаки,
Знаки питання, та інше.
На побудову речень у німецькій,
На послідовність обертонів у до-дієзі.
Отже ти оголошуєш про закінчення концерту,
Так як залишилася лише єдина людина,
Яка може позичити гроші.
Мені, або, тим паче, у мене,
Не питаючи, про що я думаю,
І коли я віддам іх Їй -
"Німців, вбитих Нею дітей, та сонце."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316630
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2012
В Одессі, там, де сплять величезні бетонні леви,
Завжди спекотно.
В Одессі, де дме невпинний зимовий вітер.
В Одессі.
В Одессі, яка, як і Поділ, нагадує єврейське кладовище -
Величезні та метрві мебелеві магазини,
Яких потребують зелені та жовті кімнати,
Жовті кімнати в яких іноземці стрижуть свої нігті,
Жовті кімнати Одесси,
Меблі яких час зїдає,
Так само швидко, як і каміння.
В Одессі, в яку припливають пароплави з Анталії,
Та помирають євреї.
В Одессі.
І коли нема Тебе,
І я перетворююсь на жінку,
То я стаю напевне Одессою,
Із старою подряпаною шкірою своїх меблів,
Та з моїми мідними позументами.
І коли я стаю Одессою,
То в мене випадає волосся,
Та виростають маленькі груди.
І тоді я знову починаю,
Починаю купляти квіти, бо,
Бо як і кожна жінка,
Я маю ходити на кладовище,
Щоб лишати іх тим, хто не почує мого повітря.
Чарівні квіти, з яких тьотя Марина робила варення,
Тепер вони будуть помирати на цвинтарі.
На шестиповерховому сірому цвинтарі,
В якому уже нема ні людей,
Ні повітря.
А тільки брудна земля,
В якій проростає грузинське насіння.
В такому випадку -
Сусідню церкву рік за роком,
Потроху перестають фарбувати,
І від відсутності блиску починають помирати дерева.
Тоді все, що залишиться -
Після того як дітям дозволили читати Фройда -
Це сіра снігова баба,
Баба з величезним кавказьким членом,
Пірнаючим у брудну біляву землю,
З якої буде текти вода та виростати каміння,
Текти повітря та виростати смокви,
Текти шматки льоду,
Та виростати скалічені невсиновлені діти.
Коли нема Тебе,
І я пертворююсь на жінку,
То я стаю, напевне, Одессою,
Одессою, яка буде їсти власне листя,
І дмухати веселі бадьорі бульбашки
Дмухати вгору, туди, до Бога.
Так і полишені квіти,
Спочатку вони перетворяться, як і совість -
У гній.
А лише потім - в архітектуру.
Але, якби цього й не сталось -
Тобі залишаються три речі, окрім твого до-дієза:
"Це - сонце, вбиті тобою діти, та травень."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316629
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2012
Все, що Ти маєш, Ти залишаєш собі, Ти залишаєш з собою.
Все, про що Ти мріяв, не здійсняється, а здійсняється інше.
Все, що ти розказав в останніх віршах - це те, як Ти перетворився на собаку.
Все, що було, повторюється,
Все, що мають дві Твої останні коханки -
Це однакові двокімнатні квартири на Брест-Литовській дорозі,
Такі ж однакові, як і рожеві парфуми,
Що ти даруєш їх їм по черзі.
Все що ти робив для того, щоб заробити гроші,
Та всі офіси з фашистським ковроліном -
Теж не відбулися,
Адже грузинське посольству має набагато краще фінансування,
Має котлети, чисті кімнати та гроші на гандони,
Яких у Тебе нема, як і всього іншого.
І все, що ти хочеш наразі - це тільки сон, та тільки чек -
Тільки одна дівчина, яку ти хочеш тільки через те,
Що вона схожа на Бєлкіну,
І про яку ти думаєш,
Що вона буде довго кінчати,
Тому, що вона татарка.
Все, що тебе не чекає -
Це не тільки турецькі борделі, та клавесин на яхті.
Все - це те, що закінчиться, коли ти почнеш розуміти англійську мову.
Все - це три літери на початку Всесвіту,
Все - це все, що ти пишеш у своїх віршах,
Все - це не заплакані ноти Шекспіра,
Та чорні та червоні меццо-сопрано
Набожних американських стриптизерш.
Все - це всі твої волоси, зїджені та поламані,
Все - це Романові машини, смик,
Та вірші розклеєні по кімнаті,
Та портети жінок,
Які Ти збирав, коли був молодий, та думав, що
Все не закінчиться,
А буде тільки починатись та починатись.
Все - це Ліліни кульчики
Все - вишні в чарівній сметані -
Все - це голуби, які снідають у Макдональдсах
Все - це композиторське товариство
Яке кожен рік відправляє найпочеснішого свого члена у відпустку.
Все - це волосаті жінки Давіда, та твої власні кредити.
Все - це твоя німецька мова,
Колюча як радянське морозиво,
Та безжальна, як рекет на мебелевих заводах у Конча-Заспі 93-го року.
Все - це мої вірші, схожі на Жадана,
Все - це рима, яка знаходиться на початку
Все - це час іти додому,
Та час повертатися,
Принаймі, коли телефонує Мама.
І все - це обурений Дядя,
Та американський Юда на мотоциклі.
Все - це все повітря, яке ти випльовуєш,
Щоб крикнути нечутним криком,
Та все - що Ти можеш побачити в такому разі з вікна -
Це все -
Це зелена церква,
Та тролейбуси, запльовані слимаки,
Що рухаються на Петрівку,
А все - що ти будеш в такому разі мати -
Це стіл для тенісу,
Та сіра як Хрещатик лікарняна каша.
Адже ти не витримав конкуренції,
Не тільки в нерухомості,
Але й рухомому майні,
В розбещених сідницях Твоїх жінок,
Яких ти здає в оренду на сорок девять років.
Тому - все - ти уже не чекаєш -
А тільки думаєш,
І це все, чого тобі не заборонять:
"Німці, Шіллер, вбита Тобою собака, сонце."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316395
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2012
І
Коли нема Тебе,
Я перетворююсь на собаку,
На пса, я гавкаю,
І от, нас уже двоє,
Я та він,
Фрідріх та Шіллер,
Собака з німецьким ошейником, Шіллер, якого чекав я,
Збираючи фото,
Чорно-білі світлини,
Із грандіозними німецькими цицьками,
Та з нотами Моцарта,
Великими, як джмелі,
Чорними нотами для сліпих,
Для сліпих дітей.
II
Коли нема Мене,
Ти залишаєшся чекати,
Та не сама,
З Тобою Твоя чорна підлога,
Та Твій білий кіт,
Твоє біле волосся,
Що перетворюється на мармур,
Та Твої безкінечні, як нафта
Дні.
Чорні та безкінечні.
І в ці дні,
Кожен грам целлюлозного жиру,
Забирає в Тебе тиждень життя,
Наближає Тебе до смерті,
І з кожним цим тижнем -
Ти хочеш менше співати,
А більше хочеш народити дитину,
Та спати,
Зануривши ноги в гарячу воду.
III
Коли нема Тебе,
Мені легше уявити себе жінкою,
І я можу купляти ті самі парфуми,
Для всіх своїх дівчат,
Дівчат, які не вміють співати,
Та не вміють займатися коханням.
І я зможу вийти з дому,
І під сонічним промінням,
Яке вбиває мого Шіллера,
Знову збирати листя,
Знову ходити під каштанами,
Та писати усюди слово
"Вікторія",
Слово дівчинки, яка може померти.
Померти раніше моєї мами.
IV
Коли нема Мене -
Ти завжди будеш думати про Літо,
І зможеш віддатися трьомста чоловікам,
Лежачи на зеленому тенісному столі на Прорізній,
А в очах Твоїх,
Буде світитися Небо,
Сине, як потяг,
Що не зупиняється на Кловській,
А можеш перетворитися на мармурову статую,
Й засипавши себе камінням,
Купатися у фонтані,
Пірнати, не знімаючи сірої сукні,
Та наївшись меду,
Від якого не потонеш навіть у Середземному морі,
Пускати великі бадьорі бульбашки,
Пускати вгору, туди, до Бога.
V
Коли нема Тебе -
Я не міняю шкарпеток,
Та починаю писати вірші.
Які з'являються тільки -
Тільки тоді, коли ти будеш їсти
Лишень моркву та сніг без цукру
Залишаючи підарасам
Іхні котлети та іхні сварки.
Просто минає час,
І стає все менше людей,
Які могли б позичити грошей.
Тобі, або, тим паче, у Тебе.
А залишається ось - бородань,
Що починає розказувати Тобі
Розказувати, що трагічна концепція емансипації
Призвела до того, що ніхто не єбеться.
А це не влаштовує ні його, ні мене,
Ні взагалі усе оце товариство.
VI
Коли нема Мене,
Тобі залишається співати ноти мого директора,
Та думати про Мене,
Та про П'єра,
Якому Ти зраджуєш, гніда,
З вагітним котлетним підарасом.
А ще, Ти можеш здавати своє серце в оренду.
І доллара за сантиметр квадратний
Вистачить, щоб купляти іноді нові меблі,
І трохи частіше - шкарпетки та памперси.
Хоча взагалі -
Ти можеш летіти як кулька,
Яку дитина випускає у Дрімтауні,
Або перетворитися на зозулю,
Щоб самій собі співати мої пісні,
Але Ти не зробиш цього.
Бо не зможеш.
VII
Коли нема Тебе,
Я стаю тихий та жадібний,
Я зачиняю двері,
Та починаю пити білі ліки,
Що перетворилися за рік на отруту.
Я не ненавиджу Тебе,
Хіба тільки за те,
Що Ти вбиваєш моє минуле,
І я розумію, що якщо не я,
То нехай моя собака буде євреем,
Адже собаки - це мій бізнес,
І хто володіє собаками - володіє світом,
Але даремно про це казати,
І якщо мій новий офіс буде ближче до синагоги,
Єдине, що я зможу -
Це побачити з 30-го поверху,
Як Ти, закрившись від сонця,
Ідеш пісяти,
Прямуючи з капцями з півдня на північ.
З півдня на північ.
VIII
Коли нема Мене -
Ти будеш різати капусту,
Псувати ноти та жаліти своїх піаністок -
І не зрозумієш чому,
Коли відкриваєш Шенберга просто на Контрактовій -
Німці з'являються одразу ж,
А все інше -
Це тільки я -
Лежачи на роялі, величезним гаком чіпляю за до-дієз,
Який засинає як жінка після оргазму,
До - дієз, повільний та безкінечний,
Як нафта, який співає:
"Німці, Шіллер, вбита Тобою собака, сонце."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316392
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2012