| Сторінки (1/47): | « | 1 | » |
Киця Мура
біля муру
відшукала кучугуру.
Видерлась хутенько вверх,
в кучугуру з муру ГЕП!
Що тут скажеш? Бачать очі:
стати снігом киця хоче.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714205
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 24.01.2017
Маленька киця Кривинка жила у старій клуні під великим потрісканим барилом. Протискувалася у шпаринку і тихесенько сиділа. Ховалася. Бо діймали кицю всі у дворі: то поважний пан Гусак ущипне, то стара Квочка клюне... А якось руда Шкапа наступила зовсім ще малій киці на лапку. Власне, відтоді і стали звати кицю Кривинкою. Лапка зрослася погано і покрутилася як гілляка старого дубу, що ріс на узліссі. На того дуба Кривинка частенько вилазила. З його верхівки все подвір'я і його мешканці здавалися маленькими-маленькими. Зовсім не страшними. А все навкруги видавалося таким неосяжно добрим та теплим. Як мама...
Мамцю Кривинки любили всі. Гарна киця була і добра — як сонечко: така ж руденька. А ще мишей ловила оберемками. Не те що мала Кривинка: худа та квола, вся в рудих і сіруватих плямах. Всяк через ті плями кликав Кривинку “бруднотою”. Хтозна коли те почалось...
“Нещасна, нещасна Кривинка. А ні користі, а ні добра з мене, - думала киця, сидячи на старому дубі, - піду до лісу. Хай з'їсть мене хоч вовк, хоч лисиця — мені байдуже. Хтозна, може, тільки так і користь з мене буде... ”. З такими невеселими думками злізла киця долу і пошкандибала під дерева.
Темно в лісі та лячно: звідусіль щось гигикає та скрегоче. Але стежка є. По ній Кривинка рушила, а щоб не так боятися — заплющила оченята. От тільки дарма: стежка повернула ліворуч, а киця клубком скотилася до глибокого яру.
- Ой-ой-ой, - простогнала Кривинка, а потім розплющила очі та огледілась. Кругом було темно-темнісінько, як вночі, тільки десь згори ледве проглядався клаптик блакитного неба. І що тепер робити, розгубилася киця...
- Та ти не переймайся. Щось таки та вигадаємо, - почулося поруч.
Від несподіванки Кривинка аж підскочила:
- Ти хто?
- Дід Пихто, - промовив голос, потім щось зашаруділо під купою листя і почало вилазити. Спочатку киця злякано дивилася як невідоме чудовисько вилазить зі схрону, але пригледівшись, зрозуміла: то був звичайнісінький їжак.
- Здорова будь, кицюню-красуню. Я - їжак, а звуть мене Голка.
- Г-г-голка? - здивувалася Кривинка.
- Еге ж, Голка! Але краще б був я крилом, чи пір'їнкою якою, може б тоді якось видерся з цієї ями. Я тут уже третю добу... Ех-ех-е, - зітхнув їжак, - а ти хто така і що ти тут забула?
- Я Кривинка, хоч всі звуть мене “бруднота”, - мовила киця, - а до лісу я прийшла... А щоб з'їли мене! Не сила так жити: нікому я не треба! І киця розплакалася.
- Оце так дивина! Здобич сама до лісу ходить... І кого це тут з'їс-с-с-сти треба? - почулося десь з височини.
- Ану повзи звідси, погань слизька, не по твоєму зубу ця здобич! - Рішуче вигукнув Голка.
- Та скільки ж тобі голкастий казати: ніякий я не слизький, - обурились нагорі, - а про здобич твоя правда, тут допомога знадобиться. Ви тут посидьте поки, добре? А й куди ж бо вам дітись? Е-хе-хе-хе, - і задоволене реготання почало стрімко віддалятися.
- Ой-ой, то мерзенний полоз Ікло був. Однозубий, - Голка задоволено примружився. - Давня історія, колись розкажу. А тепер тікати тре: таки поповз слизуняка за друзями своїми Вовканем та Рудяхою. А з тими вже буде не до забавок.
- Я не тікатиму, - гордо мовила Кривинка, - але тобі допоможу: давай видирайся, я тебе штовхатиму.
- Як скажеш, кицюню, я ще о-го-го як пожити хочу. І поквитатись з деким. Як ти думаєш я у ямі цій опинився? Ну, давай!
Кривинка що є сили почала лапками виштовхувати їжака нагору. Хто бодай раз торкався такого голканя знає яка то невдячна справа. Бідолашна киця терпіла, та не здавалася, і зрештою виштовхала Голку.
- Дякую красно! - почулося згори — Ти, теє, точно не передумала?
- Ні, - рішуче відповіла Кривинка, а потім вже не так впевнено додала, - та й як ти мене звідси дістанеш?
- Не засмучуйся кицюню, якось воно та буде, - весело мовив Голка і стрімголов кудись почимчикував.
Лячно стало Кривинці. Сидить на дні ями, лапки поколоті зализує, до неминучого лиха готується. А те не забарилося. Нагорі почулися чиїсь кроки та шурхіт, а потім страшний грубий голос прогарчав:
- Це тут, чи що? Чи ти здурів? Я туди не полізу!
- А ліз-з-з-з-ти і не треба. Ти мене за хвос-с-с-тика зубами вхопи і в яму обережно так опус-с-с-сти, а я її витягну, - почувся знайомий голос змія Ікла. - Ой-ой це не хвостик! Ай!
Далі нові гості ще довго сперечалися в кого де хвіст, і чи є в головах мізки... Кривинка не дуже й прислухалася. Такого жаху вона ще ніколи не відчувала. Вже й сто разів пожалкувала про дурну свою витівку... Аж раптом нагорі все раптово замовкло, а потім зчинився такий ґвалт та лемент, що киця заціпеніла від неймовірного страху. А потім чиїсь залізні кігті вхопили її та почали піднімати високо-високо. Так високо, що вже й дерева здалися дрібною травою. А потім... потім Кривинка просто заплющила оченята і розкрила їх тільки тоді, як відчула під лапками землю.
Киця опинилася на великій сонячній галявині. Довкола неї зібралось чимало лісових мешканців. А найближче був старий знайомий Голка.
- Отямилась, кицюню? Оце й є моя рятівниця, браття! Вітайте нашу героїню, та дякуйте, - радісно мовив їжак.
Довкола миттю зчинився радісний лемент і гикання. Від несподіванки Кривинка аж розгубилася.
- А як же я тут опинилась?
- Бульба принесла, - з цими словами Голка показав лапкою на велику сову, що причаїлася на гілці найближчого дерева, - це вона. А Ікло з компанією інші наші друзі великі та рогаті до розуму вернули. Тут, у лісі, без товаришів ніяк! Ми своїх не кидаємо у скрутну хвилину! Еге ж браття?
І галявиною знову прокотився радісний лемент.
- Ой, дякую вам, - розчулилася Кривинка. - але ж я вам ніхто! Зовсім не своя!
- Як то не своя? - здивувався їжак, - Авжеж своя! Рідненька! Мене від смерті врятувала, від життя відмовляються тільки заради друзів! Чи не так, кицюню-красуню?
- Та яка ж я красуня? Бруднота....
- Дурниці! - мовив Голка — Такої кралі годі шукати: вся в сонячних цяточках і з доброю душею... чи не так, браття? Лишайся у нас в лісі жити! Нам такі відчайдухи тре!
На галявині знову радісно залементували. Ще ніколи в житті Кривинка не була такою щасливою. У неї з'явилися справжні друзі! Звісно ж вона залишилася жити у лісі. Саме тут на неї чекали безліч неймовірних пригод, з гарним кінцем, звісно ж. А як же інакше, коли вірні друзі завжди поруч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690642
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2016
Руді каштани ще цвітуть
І пишна зелень ще буяє,
Та майже жовтень владу має.
Ти, панно Осінь, ще не тут....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690640
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 25.09.2016
Полюбляю я горох...
ох...
З" їв би кілограмів два...
та...
Той горох, такий добрячий,
має войовничу вдачу:
тільки ніч (це треба знати)
буде голосно стріляти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690037
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 21.09.2016
Знову осінь-осіняка
позбривала всі гиляки.
Позривала всі листочки,
повкривала всі грибочки
щоб грибочки поховались
і нікому не дістались.
Тільки білочці руденькій,
тільки дівчинці маленькій
що не будуть лінуватись
за грибами нахилятись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360687
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 29.08.2012
Набридли Людочці пиріжки з капустою, з картоплею та з горохом, які завжди пекла для неї бабуся. Захотілося нових начинок спробувати. А на городі, якраз, поспіли помідори, кабачки, баклажани та перець. Зібрала Людочка всі ці овочі, сама їх помила, почистила і порізала дрібненько. Бабуся мовчить, нічого не говорить. Замісила мовчки тісто і спекла для онучки окремо з кожною начинкою тільки один мале-е-енький пиріжечок. Спробувала Людочка ті пиріжки і скривилася: такі несмачні вони були. Сіла біля столу, похнюпився.
– Чого ж ти така сумна, онученько? – запитала бабуся.
– Пиріжки несмачні виходять…
– З помідорами, кабачками, баклажанами та перцем?..
– Угу… Що ж ми з цими начинками далі робитимемо? Багато я їх накришила…
– Не журися, овочі ти вже порізала, будемо робити РАГУ! Спочатку обсмажимо всі ці овочі в олії та поставмо їх тушкувати. А ще нам треба почистити і подрібнити картоплю та цибулю – їх також додають до цієї страви.
Ввечері Людочка та бабуся пригощали всіх родичів та сусідів смачним овочевим рагу.
– Цю страву Людочка сама робила, – вихваляла онуку бабуся.
– Та ні, робили ми її разом, – зашарілася дівчинка.
Овочеве рагу сподобалася всім. «А пиріжки, – вирішила Людочка, – краще пекти зі старими начинками: з капустою, з картоплею та з горохом. Такі пиріжки мені подобаються більше».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326233
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.03.2012
Замурзане небо сердилось на маму:
- і зовсім я чистим ніколи не стану!
і зовсім я синім ніколи не буду
як хочеш, одмий мене зразу ж від бруду!
А мама сміється: хіба ж ти брудненьке?
лиш краплю сумне і ще трохи сіреньке...
поплач ненадовго, умийся сльозами
і вмить моє НЕБО чистесеньким стане!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326227
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 29.03.2012
Сиділи якось на пісочку біля моря два товариша Славко та Максим. Поряд Наталочка, молодша сестричка Максима, ловила крабиків маленьким рожевим сачком.
– Уф-ф-ф… спека… морозива б з’їсти, – каже Славко.
– Ага, – підтакує Максим, – і я морозива хочу.
– Шкода, що морозива тут ніде купити – жодного магазину, але як тут гарно! Недарма нас батьки на надувному човні сюди півгодини переплавляли. Тут людей зовсім немає, як на безлюдному острові!
– А ось і морозиво, – почувся поряд голос малої Наталочки, – пригощайтеся.
– Ух ти! Де це ти морозиво примудрилася дістати? – здивувалися хлопці.
– Мене рибка пригостила. Золотенька така. Я цю рибку сачком випадково упіймала. Рибка попросила відпустити її назад у море…
– І ти просто так відпустила золоту рибку? – здивувався Максим.
– Ага. Рибка ж виповнила моє бажання, от я її і відпустила.
– Ну ти, мала, даєш! Золота рибка, вона ж три бажання може виконати! А ти тільки морозиво побажала…
– Ага, я побажала щоб з’явилося морозиво! Тричі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325815
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.03.2012
Задивилося Сонечко на маленьких дівчаток та хлопчиків, які весело гралися на галявині. «Які вони чепурні, – думає Сонечко, – і я хочу таким гарним бути». Заходилося сонечко чепуритися: стягло до себе маленькі хмаринки і змайструвало з них віночок. «Та ні, не таке я гарне, як вони» – подумалося Сонечку. Потім зібрало Сонечко ще більше хмаринок і змайструвало з них корону. Але і корона Сонечку не сподобалася. Стягло тоді Сонечко до себе багато-багато хмаринок. Зробило з них великий капелюшок та ще й з вуаллю. «Тепер я справді гарне!», – милується собою Сонечко.
Підлетів до сонечка старий Крук, та й питає:
– Що з тобою сталося, сонечку? Чи ти засмутилося, що хмарками від людей затулилося?
– Та ні! Хотіло я стати гарним-прегарним, от і зробило собі капелюшок із хмар, – відповіло Сонечко.
– Та ти і так гарне! Всі люди тебе люблять. А коли ти хмарами вкриваєшся, – додому розбігаються. Тебе, Сонечко, чекають.
Розігнало тоді Сонечко всі хмарки в різні боки. Знову прибігли на лужок дівчатка та хлопчики, до Сонечка загукали:
– Дякуємо тобі, Сонечко, ти саме краще в світі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325814
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.03.2012
Листя пада, пада, пада
на хатинку Листопада.
А сварливий Листопад
листя здмухує із хат.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324619
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.03.2012
Якось з ранку восени
зажурились ясени:
облітає наше листя -
буде холодно нам в лісі,
будуть голі наші крони...
Та почули те Ворони,
кажуть: "Журитесь дарма,
скоро прийде вже зима,
скоро крони сніг накриє -
захистить вас і зігріє".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324618
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.03.2012
А вже абрикоси в саду зацвіли,
Зелені листочки давно розпустились,
Хмаринки із неба кудись заподілись,
І знову до дому не хочеться йти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324332
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2012
Осінь, що це?
Це намиста калинові.
Осінь, що це?
Це пологи бурштинові.
І бліде мереживо дощу.
Осінь, - це сумна старезна казка
Де живе любов, добро і ласка
Панно Осінь, я тебе люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324331
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2012
Я лисичка, я – руденька,
Це нічого що маленька.
Бо мене, маленьку лиску,
В курнику не видно близько.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324076
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.03.2012
Чом ти вовчику сумний?
– У- у! Голодний я такий!!
Баранця б сюди скоріше,
Вмить я стану веселішим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324075
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.03.2012
Вийшов півник на подвір’я,
на хвості розпушив пір’я.
Та й почав зерно клювати
і ку-ро-чок рахувати.
Перша курка – ряботушка,
Друга курка – посмітюшка.
Третя – в штанцях і біленька,
А четверта де, маленька?
Я піду її знайду.
Тільки де? Ку-ку-рі-ку-у!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323757
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 21.03.2012
Бігав песик по стежині,
рахував кущі ожини:
„тут їх - т-р-рри, а там ось – два
скільки разом буде, р-р-ГА-в?”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323756
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 21.03.2012
Раз калюжа, два калюжа
Рахувать люблю їх дуже.
Я б і далі полічив...
Тільки, ноги намочив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323488
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.03.2012
Я під сонечком сиділа
Мені сонце миготіло
В ліве очко, в очко праве –
З сонечком я роблю вправи.
Мружу очки, розтуляю,
Потім трішечки моргаю.
Мабуть сонечко награлось, –
за хмаринку заховалось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323487
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.03.2012
Заходилася якось Марійка плести віночок з лікарських рослин. Нарвала звіробою, ромашки, полину, любистку, м’яти, деревію. Назбирала конюшини та нагідок, навіть знайшла запізнілі квіти кульбаби. Сидить, віночком милується: такий він у неї гарний вийшов…
Підійшов до Марійки її дідусь:
– Який чудовий у тебе віночок!
– Він ще й цілющий, бо з лікарських рослин! Я чула, коли вдягнеш такий вінок на голову і вийдеш літньої ночі під повний місяць – весь наступний рік не хворітимеш!
– Он як, – здивувався дідусь – а чи всі лікарські рослини ти вплела у свій віночок?
– Всіх одразу не нарвеш, деякі лікарські рослини ростуть так далеко…
– Та ні, ця – росте зовсім поряд, ходімо, онучко, покажу. Та, мабуть, ти її у віночок не візьмеш…
– Чому це: не візьму? Мені всі лікарські рослини потрібні! – рішуче відповіла Марійка і пішла за дідом.
Йшли і справді недовго: вже за кілька кроків дідусь зупинився біля високого дерева.
– Та це ж каштан! Дідусю, мені лікарські рослини, а не дерева потрібні!
– Ти не догори дивися, а – донизу, – порадив дідусь.
– Ой, тут кропива!
– Так, кропива – сама цілюща з лікарських рослин! Ну що, візьмеш її до свого віночку?
– Та ні, дідусю, твоя правда: не всі рослини до вінка слід брати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323223
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.03.2012
Бавилися якось на березі моря Данько та Захарчик. Будували великий замок з піску. Аж раптом, хвиля винесла на берег стару чудернацьку пляшку.
– Давай відкриємо, – запропонував Данько, – а що, як там записка від Робінзона, чи джин.
– Джин, ха-ха, – розсміявся Захарчик, – ти, Даньку, не маленький, а в казки віриш.
Та вже за мить Захарчик перестав сміятися, бо з пляшки, яку відкрив Данько, з’явився… Справжнісінький джин!
– Що побажаєте, мій господарю? – запитав джин у розгубленого Данька.
– Я… не знаю… , – ледве зміг мовити Данько, – зі мною ще такого не траплялося…
– А з ким траплялося? Ти що,лови момент! Таке буває раз в житті! – радив йому Захарчик.
– Не знаю я! Справа незвична… А тут ще й така спека, а під палючим сонцем, щось, не дуже добре думається…
– Як побажаєте, мій господарю, – сказав джин. У ту ж мить на небі з’явилась хмаринка і затулила сонце.
– Ух-ти, а можеш зробити дощ? Вже так давно дощу не було – пожвавішав Захарчик, –Дань, скажи йому. Тобі що, для мене навіть одного бажаннячка шкода? Ти ж мій друг! Чи ні?
– Звичайно що друг, але не поспішай, тут подумати гарненько треба.
– А що тут думати? Давай гору цукерок побажаємо, чи гору морозива! Та ні, морозиво розтане – спека, а від цукерок пити захочеться… О! Придумав! Давай, води газованої побажаємо, багато-багато! Діжку! Ні, ціле озеро! Ні! Ціле море! Так, море!
– Ні, – рішуче мовив Данько.
– Ну-у, Даньку, хай твій джин зробить море з солодкої води, – почав уже канючити Захарчик, – ну-у, будь ласочка… А то… а то я більше не друг тобі! Так і знай! Шукай собі іншого друга!
– Та, хай вже буде те море солодким, – зрештою погодився Данько.
– Як побажаєте, мій господарю, – знову сказав джин, і тієї ж миті море стало рожевим і вкрилося бульбашками.
– УРА!!! – Закричав Захарчик і побіг до води. Море дійсно стало солодким! Але…
– Фе-е-е, таке я пити не буду! Скажи джину, щоб море зробив холоднішим і щоб риба та медузи зникли! – знову закомандував Захарчик.
– Ні, Захарчику, досить. Хай все буде, як раніше, – промовив Данько. Тієї ж миті все стало, як було, а пляшка з джином зникла. Зникла і хмаринка, знову яскраво засяяло сонечко.
– Та що ж ти наробив? Ми… ми таке б могли забажати!!! – не вгамовувався Захарчик.
– Хай все буде, як є. Хіба треба комусь море з солодкої води, та ще й без риби? – промовив Данько. А воду можна в магазині купити. Холодну і без медуз.
Чи було це, чи ні – хтозна. Тільки батьки малого Захарчика ще довго не могли витягти свого сина з води: він все пірнав біля берега та шукав щось на дні моря, але, ніяк не знаходив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323222
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.03.2012
Спи, маленький, тихо, ша.
Вже у стайні спить лоша.
Тихо спить бичок в хліву
І з просоння шепче «му-у».
Поросятка сплять в оборі.
Сплять всі пташечки надворі.
Пелюстки закрила квітка
Залетіла в вулик бджілка.
Сплять усі. А зірочки
Нам шепочуть казочки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322952
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.03.2012
Спить у лісі гілочка.
Спить у полі квіточка.
Спить в колисці донечка,
Донечка мала.
Сниться їй стежиночка
І мала хатиночка,
Де у всі віконечка
Сонце загляда.
Заглядає – грається,
У хмарках ховається,
Потім посміхається
І співа пісень.
І пісень співатиме,
І казки казатиме.
І на зустріч ждатиме
Як настане день.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322950
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.03.2012
Повернувся з вулиці -
Помий швиденько руці ти.
Глянь на них: які грязнючі,
Всі у сажі і багнюці.
І уся оця бридота
попаде тобі до рота.
Що скривився, так не смачно?
Тож поводься більш обачно.
Як повернешся до хати –
Мий швиденько рученята!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322321
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 16.03.2012
Щоліта Петрик гостює у дідуся та бабусі. Може, комусь і нудно влітку у селі, але не Петрику. До сусідів на всі канікули щороку приїжджає з міста його найкращий друг Вітько, й удвох ця невгамовна парочка чи не щодня знаходить на свої голови усілякі пригоди.
Якось Петрик дивився у бабиній хаті телевізор. Там розповідали про старі скіфські кургани у степах України і про золоті скарби, які знаходять всередині цих прадавніх поховань.
– Бабусю, а біля вашого села кургани є? – запитав Петрик.
– Звісно ж, є, – відповіла бабуся.
– А золоті скарби там знаходили?
– Може, й знаходили. Минулого літа приїздили до нас учені і копали щось за селом.
Бабуся ще довго розповідала про таємничих шукачів і про археолога Олега Олексійовича – їхнього керівника, який тоді ночував у бабиній хаті. Але Петрик її не слухав. Він уже уявляв себе на екрані телевізора. Його зі всіх боків обступили люди з камерами і фотоапаратами. Всі його вітають, всі ним захоплюються, бо це ж він – Петрик, ще такий малий хлопчик, відшукав такий здоровезний і дорогоцінний скарб, таки-и-ий… От тільки, який саме, Петрик ще не вигадав, але впевнено вирішив, що вже завтра він стане шукачем скарбів, отим самим «археологом». Одне тільки не подобалося Петрику в роботі археолога – треба було копати. «Доведеться поділитися славою з Вітьком… », – подумав Петрик. Та що поробиш, – самому колупатися у землі під палючим сонцем йому страх як не хотілося.
Раненько Петрик прибіг до Вітькової хати.
– Віть! Вітьку! Виходь, справа є! – гукнув Петрик.
З вікна висунулася сонна голова приятеля:
– Ну, чого тобі? А-а-а? – позіхнув спросоння Вітько.
– Ти хочеш, щоб нас по телевізору показали?
– Ну-у-у?
– Так «ну» чи хочеш?
– Ну, хочу. А що?
– Виходь – розкажу. Це – таємниця.
Таємниці Вітько страшенно любив, тому вже за кілька хвилин вибіг з бабиної хати вже з пиріжком у роті. Інший пиріжок Вітько саме пхав до кишені пом’ятих шортів.
– Пишішох б-ш-ш-ш? – пробубонів Вітько.
– Що-що?
– Пиріжок, питаю, будеш? – проковтнувши те, що було у роті, сказав Вітько. – З капустою. Бабуся дала, каже: «голодного надвір не пущу.»
– Ні, дякую, не до пиріжків зараз. Тут ось яка справа: хочеш зі мною золоті скарби шукати? Таємно!
– Та ну! Скарби! А де? Далеко?
– Та ні! Зовсім поряд! Бачив у степу горби? Так ось, то – скіфські кургани – прадавні поховання, в яких купа золотих прикрас! – поважно розповідав Петрик.
– Та ну-у-у… Якось, той… Могили розкопувати – то не гарно, – розгубився Вітько.
– Та це ж ми не для грошей – для науки, як це роблять справжні археологи! Вони шукають стародавні речі, дивляться на них і дізнаються, як жилося раніше. Ну що, підеш?
– Та ну-у-у… Це аж у степ треба йти – далеченько, – завагався Вітько.
– Далеко ходити не треба. Бабин город саме на степ виходить. Зразу за штахетами я вже придивився невеличкий горб. Думаю, що то саме курган і є. Кургани, вони знаєш які височезні колись були? Вищі за єгипетські піраміди! Та тільки піраміди з кам’яних брил робили, а кургани – з землі. От їх дощ та вітер порозносив. Це ж скільки років минуло… Залишилися тільки такі горби серед степу. Це я по «телеку» вчора чув.
– Ну-у-у, добре, – все ще вагався Вітько, – а коли підемо?
– Та хоч і зараз. Лопати у діда в хліву візьмемо, щоб далеко не носити.
Вирушили юні «археологи» до кургану. Запаслися свіжими харчами на бабиному городі. Лопати без дозволу «позичили» з хліва.
Курган копали спочатку завзято, та вже за годинку завзяття оте кудись випарувалося, як випаровується вода під яскравим степовим сонцем.
– Все! Перерва! – скомандував Петрик. – Обідня.
– Ох, нелегка робота в археологів, – сказав Вітько, знесилено впавши на траву під грушкою. – Це добре, що садок недалечко: можна у тіньочку відпочити. І криниця зовсім поряд. Уявляєш, якби це ми посеред степу взялися копати?
– Ага, з курганом нам і справді пощастило, – підтакнув Петрик, дожовуючи огірок, – добре, що близенько. Ой, дивись, хтось стежкою іде до нас, та це ж мій дідусь…
– Ось де мої лопати поділися! А я шукаю їх з самого ранку, – сказав, підходячи ближче дідусь. –А що це ви тут робите?
– Ми курган розкопуємо! Шукаємо скіфські скарби! – випалив Вітько. Він брехати ніколи не вмів, а особливо дідусеві Петрика, той колись у міліції працював – його не надуриш. А тут ще й лопати у діда без дозволу взяли…
– Це ж були таємні розкопки, – цитьнув на нього Петрик. – У-у-у, розбовкав усе…
– Курган? – здивовано перепитав дід, а потім як розсміється…
Реготав дідусь довго, аж сльози з очей потекли. Хлопці розгублено стояли поряд.
– Діду, ну чого ви? – нарешті запитав Петрик. – Ну, чого ви, га?
– Курга-а-ан…О-хо-хо-хо… Ото-о розсмішили, – ледве й міг вимовити дід. – Це ми з сусідом навесні яму під погріб копали. Всю землю з ями сюди вивезли, а порозкидати ні часу, ні сил не вистачило. От як з’явився цей «курган»… Та ви, хлопці, не засмучуйтеся так. Ви мені дуже допомогли, корисну справу зробили – землю з купи розкидали, за це вам красно дякую.
Ще ніколи Петрику не було так соромно. От тобі і справжній археолог. Так помилитися…«Та нічого, придивився я тут недалечко ще один горб для розкопок, – то вже точно буде справжній курган! – подумав Петрик і змовницьки підморгнув розгубленому Вітьку. – Ми ще знайдемо своє скіфське золото. Тільки курган треба краще вибирати».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322320
рубрика: Проза, Казки, дитячі вірші
дата поступления 16.03.2012
Заливається сльозами баба снігова -
Розтопила бабі п’яти капосна весна.
Потекли рожеві щічки, терті буряком,
Від смереки до смерічки веселим струмком…
Затонули у калюжі очі-вуглячки,
Загубилися в багнюці руки-патички…
Та не плаче баба з горя, радіє вона,
Бо за кільканадцять тижнів знов прийде зима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322075
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 15.03.2012
Ой, сумний сьогодні котик
В котика болить животик.
Щось не те, напевно, з’їв,
Що животик заболів?
Для початку з’їв я трохи
Зелененького гороху,
Огірок, капусту… потім
Все запив смачним компотом.
Та мені здалось замало –
З’їв я ще шматочок сала
Молока попив із склянки
І смачненької сметанки…
Щось поїсти ще хотілось,
Та в живіт не помістилось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322073
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 15.03.2012
Наша киця захворіла.
В неї лапка заболіла,
Вуха, шийка, навіть хвостик…
Все тому, що внюхав носик
Те, що мати з магазину
Принесла в пакунку сину.
Носик винюхав сардельки,
М’ясо копчене, цукерки.
І печену курочку,
І пухкеньку булочку.
Ходить киця квола, квола.
Прикидається що хвора.
Пожаліємо хитрунку
Щось дістанемо з пакунку.
Ось тобі м’ясця смачного.
Мить – і киця вже здорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321757
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 14.03.2012
Я для донечки Тетянки
Заспіваю колисанки.
Про яскраві тихі зорі,
І про хвильки, що на морі.
Про маленьку сиву пташку,
Що зітхає важко-важко:
Вередливі пташенята
Аж ніяк не хочуть спати.
Ну а ти, маленька, хочеш?
То ж мерщій заплющуй очі.
Зачекалися на тебе
Синій слоник, жовтий лебідь,
Різнокольорові хмари,
Волохаті капібари
Милі добрі і смішні
З ним, люба, як захочеш
Познайомишся вісні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321755
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 14.03.2012
Є у тата і у мами
Трійко діточок з вусами.
І з вусами, і з хвостами,
Та ще й з мокрими носами.
Як, спитаєш, це можливо,
Та хіба то справді диво…
Будуть вуса і хвости,
Як батьки твої КОТИ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321474
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 13.03.2012
В мене п’ять маленьких друзів.
З ліва п’ять і з права – п’ять.
Допоможуть все зробити
Та не можуть говорити
Друзі всі мої мовчать.
Та навіщо ті слова?
Лиш подумаю – овва:
Ліві п’ять взяли відерко,
праві п’ять взяли совочок,
а мені лишилось тільки
сісти ближче на пісочок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321473
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 13.03.2012
Тут смерічка, там смерічка
поміж ними стежка-стрічка.
Я по стежці пробіжуся
Не розсердиться бабуся
Назбираю огірочків,
Стиглих ягід у садочку
Та чого бабусі злиться?
Я ж у неї – ПОМІЧНИЦЯ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321147
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 12.03.2012
Якось маленьке зебреня відбігло від табуну зебр тай загубилося. Прибилося воно до табуну коней. Підбігає до зебреняти мале лоша і питає:
– Що ти за лоша таке дивне: у смужечки? Я таких ще не бачив. У яблука чи плямки – таких є багато, а щоб у смужечки… – Ти напевно забруднився, – вирішило лоша, – давай я відведу тебе до озера – помиєшся.
Лоша впевнено побігло до озера. За ним, вирушило і зебреня. Воно було дуже чемним і вихованим, тому не наважилося перебити балакуче лоша.
Довго купалося в озері зебреня, а коли вийшло на берег – смужки не зникли.
– Ти дуже брудне лоша, треба ще раз помитися. – Сказало лоша.
– Я не лоша, я – зебреня, – нарешті мовило зебреня, – всі зебри, такі як я, мають смужки. Раніше моя родина жила в Африці. Потім приплив корабель і привіз нас сюди, – у заповідник.
– А чого ж ти одразу не сказав?
– Спочатку я злякався, а потім не хотів тебе перебивати. Та й купатися я дуже люблю, а ти мене саме до озера кликав.
– Ой, – знітилося лоша, – пробач, я й справді балакучий… Давай будемо товаришувати!
– Давай, – радісно погодилось зебреня, – тепер ми – сусіди: коні та зебри.
У заповіднику «Асканія-Нова» вже давно
мешкають поряд і дикі степові коні,
і африканські зебри.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321146
рубрика: Проза, Казки, дитячі вірші
дата поступления 12.03.2012
Якось Михась разом з маленькою сестричкою Маринкою вирушили у мандрівку річкою. Прихопили і песика Вовчиська – для охорони.
– Ура! Ми знайшли безлюдний острів, – вигукнув Михась та спрямував човна до берега.
– Маринко, прив’яжи човна, а то його течією знесе, – попросив Михась. – Я, як
справжній першовідкривач, сам роздивлюся все навкруги. Вовчисько! За мною!
Вже за мить Михася наздогнала Маринка. Разом вони уважно оглянули безлюдний острів, але нічого незвичного не знайшли. Ні тобі скарбів піратських, ні дерев чудернацьких…. А коли повернулися до річки, човен зник…
– Маринко, ти човен міцно прив’язала?
– Так, – відповіла Маринка. – Міцно-міцно, на «бантик»…
– На «бантик»?!! Треба було морський вузол в'язати! Як ми тепер додому потрапимо? Це ж безлюдний острів!
Аж раптом у кущах почулося шарудіння. На берег вийшов… дід Митро.
– Що ви тут робите?
– Ми думали, що це безлюдний острів, – відповів Михась. – А у нас човен зник…
– Це ви просто на протилежний берег річки запливли, – розсміявся дід Митро. – Ич,
безлюдний острів. Не бійтеся, додому місточком повернемося, він тут поряд. І човен ми ваш знайдемо. Але наступного разу без дорослих не мандруйте. А що як справді потрапите на безлюдний острів?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319533
рубрика: Проза, Казки, дитячі вірші
дата поступления 06.03.2012
Якось ввечері із татом
Повертались ми до хати.
Раптом чую, біля хвіртки
хтось вовтузиться і фирка...
придивився: дивина...
три маленьких їжачка.
Я приніс їм хліба з дому
І в тарілці молока.
Попоїли? Час вертатись
Нам усім швиденько. Бо...
Десь там мама їжачиха
Вас шукає вже давно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319532
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 06.03.2012
Наша киця господиня.
Постирала пил зі скрині.
Перепрала всю одежку,
Підмела до хати стежку.
Натомилася, і трішки
Прилягла спочить у ліжко.
Та не спить кицюня, тишком
На обід чатує мишку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319215
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 05.03.2012
Сьогодні всі мешканці маленького хутора Закутець всім невеличким хуторянським товариством вперше проспали... Натужно кричали недоєні корови у хлівах, квоктали і геготали голодні кури та гуси. Але, сьогодні, вперше за останні п”ять років, всі хуторяни сопіли носами, як малі діти. І не докучало їм многоголосе квоктання та мукання, бо сьогодні з ранку, ВПЕРШЕ за оті роки, не репетував зрання Орфей — крикливий хуторяньський півень.
Коли голодна худоба вже знесилилась волати, з хат, таки, повиповзали заспані закутянці, здивовано зиркаючи на небо. Воно не сивіло світанком, як зазвичай, там яскраво світила блямба сонця.
– От тобі й на.. Стара, котра на блясі? - Гукнув з порогу дядько Микола.
– Та вже десята, - трохи спантеличено відгукнулася з хати його дружина Мар”яна, глипнувши на старий залізний хронометр, - ой, людоньки, та що ж це таке робиться!!! - заволала стара і чкурнула з відрами до криниці — худобу напувать.
– Н-н-да, не порядок... - пробурмотів дядько Микола.
– Гей, куме, доброго Вам раннячка, і Ви сьогодні проспали, га? - За штафетами зашаркотіло і висунулася сива макітра кума Максима.
– Та як же не проспати, і Вам, куме, доброго, коли не будять? Орфейчик Ваш, в супчик би його матері, не горлопанив, то й виспалися ми з старою...
– А як же йому горлопанити, коли горлянку йому сьогодні вночі скрутили... - змовницьки підморгнув кум.
– На невже?!! Ото ра... ото, ра-а-збойніки які ж лихі таке зле заподіяли... Чи не чули, куме, хто благодетіль наш? Чи мо, самі, таки, спорядилися?
– Та, тіпун Вам, куме, на помело. Чи ж бо я такий хоробрий, щоб на любимого кукуріка жінчиного руку підіймати? Е, ні, спасибі, добрі люди помогли.
– Добрі люди!!! - Над парканом нависла біла, в китицях, хустка куми Любасі, від чого макітра кума присіла і десь поділась. - Добрі люди, кажеш, старий!!? - Та я б отим добрим, добряче надавала б, за таке лиходійство!!! Мій Орфейчику-у-у!!! Голосистий мі-і-ій!!! - заголосила кума не гірше від усопшого півника.
– Та, годі Вам, кумонько, побиватися. Кум казав, що добре людям тим влупив би за таке непотребство. То Ви його недочули...
– Не така стара я щоб недочувати! Добре і бачу, коли ви всі коло Орфейчика проходите і рученьки так недобре потираєте. Орфейчику-у-у!!! Що ж мені без тебе робитоньки-и-и, - знову завела кума.
Та з Орфейчиком, чи без, роботи на хуторі було чимало: і з худобою поратися, і до сусідів тихенько чкурнути... Є ж бо БОГ на світі! Точно, Є! Всі довгі п”ять років хуторяни тільки йому й молилися, щоб забрав він до себе отого горлапана. І він змилостивився. Тільки цікаво, хто ж сподобився стати Дланью Господньою?
З такими радісними думками Микола біг вулицею до учаскового Вітька — місцевого представника власті. Участкового стрів ще на дорозі, той саме виходив із хвіртки Калинчиної хати.
– Здоров, Вітьку!
– Та скільки ж Вам, дядьку, казати: Віктор Андрійович я, коли при виконанні. А тепер я саме при ньому. Тітка Любця все село на ноги підняла. Голосить не гірше від свого півня...
– Ну, хай, хай Віктор Андрійович, та я ж саме про справи і питати йшов. Вже знайшли отих злодіїв, що Орфейчика... згубили? До кого мені з пляшечкою бігти? Ну, за упокой, щоб хильнути...
– Та, біс його знає, - почухав потилицю представник власті, - весь хутір обійшов, - ніхто не займав півня, хоч Ви не перший пляшку приготували...
– Та хто ж тобі признається. Орфейчика, царство йому небеснеє, шоб він там о четвертій ночі ангелочечків будив, все село не любило...
– Ото ж бо й штука... А винуваться найти треба. Любця вже сумки збирає — до начальства їхатиме. Тут, бач, необ”єктивно її справу розглядають...
– Ну що ж, Вітьку... Андрійовичу, ходімо до мене, покумекаємо із твоєю справою.
Кумекали до самісінького вечора. Всім хутором зібралися. Тут і всі пляшки “за упокой Орфейчику” стали у нагоді. А зрання, коли у хутір приїхало районне начальство, якому таки напекло від Любці, вердикт уже був готовий:
“ Півня Орфея заклювали насмерть його ж таки власні кури.”
Знизу підписалися всі мешканці хутора, мовляв, і вони щоранку здригалися від отого кукурікання. А тут, уявіть: горлопанять над самим вухом!
Районна комісія такому вердикту страшенно зраділа, постановивши: винуватець групового умисного вбивства покарати смертною карою. Виконати вирок обіцяли власноруч, та й забрали всеньких квовкушечок із собою до району...
Отак зосталась Любця і без півника голосистого і без курочок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319212
рубрика: Проза, Сатира
дата поступления 05.03.2012
Спи, маленька донечко,
Завтра буде сонечко,
Кучеряві хмароньки,
Купа дивини.
Спи, моя малесенька.
Сон прийшов тихесенько
І приніс в долонечках
Цікавезні сни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318636
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 03.03.2012
Дід мій вже дорослим став
Сам він ходить вже на став,
Сам бере відерко, вудку,
Треба ще навчити хутко
Як нанизать на гачок
той вертлявий черв’ячок...
Тато мій давно все знає,
а дідуся не навчає
ні, піду я сам до нього,
хто ж іще навчить старого?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318635
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 03.03.2012
Якось сиділи Ромчик та його молодша сестричка Яринка з дідусем біля хати, про скарби говорили. Аж тут дідусь каже:
– А пам’ятаєш, Ромчику, як ми з тобою пам’ятний скарб у саду закопали?
– Так, і карту намалювали, щоб той скарб потім знайти.
– Я карту зберіг, зараз принесу, – сказав дід.
– Що за скарб такий, – запитала Яринка, – я про нього не чула.
– Ти тоді ще зовсім мала була, а скарб… Зараз відкопаємо, і сама подивишся.
Дідусь приніс карту, і Ромчик почав за нею скарб шукати:
– 20 кроків від порогу хати до старої грушки. 10 кроків від грушки до куща калини. Потім 2 кроки до яблуні. Все! Скарб тут!
Дідусь приніс лопату, розкопав землю, але скарбу там не було…
– А де ж скарб? Дідусю, може його хтось вже викопав?
– Та ні, – відповів дідусь, – я вже давно у саду не копав … А, знаю-знаю що сталося, – усміхнувся дідусь. – Ромчику, ти, коли скарб ховав, був набагато меншим, як Яринка тепер, і крокував ти не так широко. Хай сстричка спробує скарб відшукати!
Так і зробили. Яринка відшукала скарб, але коли дідусь його відкопав, вона страшенно здивувалася:
– Оце і є твій скарб? Якісь патички, та ґудзик …
– Для мене це – справжній скарб, – відповів Ромчик, – оцей ґудзик мені прадід подарував, він, з його військової шинелі. А це не патички, – а мої перші кораблики, я їх сам зробив.
– Так, Ярино, скарби бувають різними, – сказав дідусь, – і не обов’язково там мають бути коштовності. Бувають пам’ятні скарби. Хочеш і собі такий скарб?
– Звичайно, дідусю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318454
рубрика: Проза, Казки, дитячі вірші
дата поступления 02.03.2012
Юрасик солодко спав у своєму ліжечку, аж раптом, його сон перервали гучні голоси, ще й у вікно хтось грюкав:
– Юрасику, ходімо груші копати, – кликали його друзі.
– Зараз, – сонно відповів хлопчик, – тільки сон додивлюся…
– Ну, добре, – почулося з-за вікна, – бери лопату та доганяй!
«Лопату? – Юрасик так здивувався, що сон, як рукою змело, – Коли це за грушками з лопатами ходили?» – подумав він, і мерщій зіскочив з ліжечка.
Друзів Юрасик наздогнав уже на городі. Там вони щось викопували лопатами з землі та кидали до кошиків. Юрасик зазирнув до кошиків і розгублено промовив:
– Та хіба це груші? Це коріння якесь На груші воно зовсім не схоже!
– Це земляна груша, Юрасику, – розсміялась Маринка, – ми її навесні разом садили, а ти Юрасику тоді проспав…
– А ще її називають ТОПІНАМБУРОМ, – додав Мишко, він був у компанії найстарший, – від назви племені бразильських індійців – топінамбо, до яких земляна груша потрапила з Північної Америки. Згодом топінамбур завезли і до Європи, але там його висаджували задля гарних жовтих квіточок. Тільки багато років потому всі дізналися, що не тільки квіточки у земляної груші гарні, – смачне у неї й коріння.
– В Україні цю рослину всі звали волоська ріпа, – додала Маринка.
– З земляної груші, – розповідав далі Мишко, – роблять салати, її печуть та смажать. Сьогодні ми вирішили влаштувати свято земляної груші. Моя бабуся вичитала багато рецептів, про те, як готувати топінамбур. Хочеш скуштувати?
– Груші я всілякі люблю, - відповів Юрасик, – може й земляні сподобаються…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318452
рубрика: Проза, Казки, дитячі вірші
дата поступления 02.03.2012
Я сегодня очень рад –
Мне купили ВИНОГРАД!
Красный, белый, голубой,
О—о-о, и длинненький такой.
Виноград люблю я очень.
Съел его я весь. А ночью…
Разболелся мой живот
И внутри коловорот.
Тут проснулась вся родня
И давай учить меня:
Если много ягод съесть,
То с горшка тебе не слезть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318102
рубрика: Поезія, Сказки, детские стихи
дата поступления 01.03.2012
Хто це за віконцем тихо
підкрадається до нас…
це сонько загляда в шибку
і шепоче: «спати час».
Він для тих хто був слухняним
Сни чудові вже приніс.
Ти сьогодні слухав маму?
Ось тобі казок аж віз.
Про козулю вередливу,
Про розумного кота.
І про півня-побратима,
Що лисиця забрала.
І про діда, і про бабу,
Тих, що колобка пекли.
І про мишку, і про жабу,
В рукавичці що жили.
Снів багато – ціла діжка
Є для кожного із вас.
А тепер, вкладайся в ліжко
Спи, бо спати саме час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318101
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 01.03.2012
На землю рясно сіяло промінці яскраве весняне сонечко. Дерева стояли наїжачені бруньками. Ось-ось розпуститься листя. Де-не-де обабіч дороги лежав старою пожовклою ватою сніг.
Весело розмахуючи рюкзаками бігли тією дорогою зі школи Марися та Вітько. Бігли не дарма – завтра свято. Треба мамам нарвати квітів. У сусідній леваді багато квітів виросло. І біленькі підсніжники, і синенькі проліски. Вітьку ж кортіло наламати для мами пухнастих вербових котиків.
- Кращі котики на самісінькому вершечку ростуть, - вигукнув Вітько скидаючи портфеля, і поліз на перше ліпше дерево.
- Дерева ламати – погано, – розсудливо сказала Марися, – до того ж ти на горіх поліз, а не на вербу.
- То й що? Видерусь вище і подивлюся де квітів більше. О! Бачу! Бачу! Щось на сусідній галявині біліє. Певно там квіточок твоїх багацько-пребагацько.
Але ніяких квіток на галявині не було. Там стояла справжнісінька снігова баба. Вона була біла-біла, ніби щойно її виліпили. Весело поблискував на сонці носик-бурулька і пашіли бурякові щічки. Баба була справжня чепуруха: на голові маленьке зелене відерце, а на шиї – біленький у рожеві цяточки шарфик. Такі самі, з рожевими цятками, рукавички стирчали і на руках-палицях Снігової Баби.
- Ти ба… - тільки й вимовив здивований Вітько.
- Не «ба», а БАБА – почулося у відповідь.
- Ех, Марисю, завжди ти мене повчаєш, - насупився Вітько.
- Та це не я, - злякано відповіла дівчинка.
- Ага, не вона, - підморгнула оком-вуглинкою снігова баба.
- А-А-А!!! Рятуйте! – закричала Марися і щодуху дременула зі страшної левади. Вітько - за нею.
- Ну ти даєш, а ще прикидаєшся на фізкультурі що бігати не вмієш – я ледве наздогнав тебе! Ото хлопці заздритимуть, як розкажу про бабу монстра. Слухай, та нам же ніхто не повірить. Марисю, діставай фотика, я її зніму і всій школі покажу.
- Я… я його у рюкзаку залишила біля ба-ба-а-аби-и-и… - залилася сльозами дівчинка.
- Ну, тоді нам все одно повертатися – за рюкзак тобі мама голову відрутить.
Озброївшись товстезною ломакою Вітько вирушив до галявини з бабою. Марися попленталась ззаду. Довго сиділи за кущами, причаївшись, – а що як баба стрибне, як справжнісінький ніндзя і почне їх дубасити своїми палками – ручиськами. Про життя монстрів Вітько знав майже все. Передивився по телику майже всі фільми про них. Але баба а ні стрибати, а ні битися не збиралася. Натомість вона стояла і … просто плакала.
- Ну, зовсім як дівчисько, - розчаровано мовив Вітько, - одне слово: «баба».
- Не БАБА, а ЖІНКА! – вступилася за снігову плаксу Марися. – У неї, певно, якесь горе. Ходімо спитаємо.
- Ну, ходімо, - неохоче підвівся Вітько та ломаки з рук не випустив.
- Ти плачеш… це ти так танеш? – запитала підходячи до Баби Марися.
- Я не можу розтанути. Я пообіцяла.
- Діду Морозу? – непевно запитав Вітько, - а що, коли вже баби снігові говорять, то може й Дід той десь живе, хто зна…
- Ні, діда вашого я не знаю. Я пообіцяла дівчинці, що мене зліпила, не танути, доки вона не прийде. А її все нема-а-а-є-є-є, - ще дужче заголосила Снігова Баба.
- Угу, всі вони дівчиська такі: пообіцяють і…
- Годі тобі, Вітьку. Здається я знаю хто тебе зліпив. Я впізнала чий на тобі шарфик і рукавички. Вони Надійчині. А Надійка застудилася і вже давно хворіє.
- Надійка з паралельного? Знаю, - підтакнув Вітько, - а ще знаю чого вона застудилася: куди ж взимку без рукавиць і шарфика…
- Ой. - Снігова Баба зніяковіло опустила блискучі оченята додолу. – Це я винна. Я… Але ж від цих подарунків я прокинулася і стала собою. То був щирий подарунок від самого серця.
- Клас! Наступної зими зліплю і я собі монстра, дам йому рукавиці хай оживе…
- Та ні, Вітьку, не кожному до снаги таке зробити. Тут треба щиро бажати і так сильно-сильно, щоб аж дух перехопило.
- А ще дівчинка пожаліла мене, що замерзну тут у лісі. От і залишила у подарунок рукавички і шарфик, - мовила Баба.
- Слухай, ти тут не тань поки що. А… ну так, ти ж не можеш. А ми цю Надійку до тебе приведемо, - пообіцяв Вітько.
Вже за півгодини Вітько та Марися стояли на порозі Надійчиної хати.
- Добридень, тітко Галино, а чи можна до Надійки навідатися. Ми з нею в школі разом вчимося. – Напрочуд чемно привітався Вітько.
- Та заходьте. Вона вже давно не хвора, але квола якась і зблідла. Сил немає щоб і з ліжка піднятися…
- Ми її хутко вилікуємо, - пообіцяла Марися.
- Ой, добре б, - зітхнула Надійчина мама, - лікарі руками розводять, не знають чим зарадити.
У напівтемній кімнаті на ліжку лежала бліда дівчинка. Марися ледве впізнала Надійку, так вона схудла і змарніла.
- Привіт, а ми твої рукавички і шарфик знайшли, - привіталася Марися.
- Ага, в калюжі серед левади… - кволо мовила Надійка.
- Та ні. На Бабі.
- На Бабі? Хіба вона не розтанула? – очі Надійки радісно заблищали.
- Та ні ж бо – тебе дожидається, - урочисто промовив Вітько, - Як обіцяла.
- Ма-а-амо!!! – підхопилася з ліжка хвора, - мені треба хутко йти!
- Ой! – сплеснула руками тітка Галина, вбігаючи до кімнати, - ой, ви лікарі мої маленькі. Таки вилікували, от молодці! Але сьогодні нікуди не пущу. Завтра. Приходьте завтра. Завтра ж свято - вихідний, от і погуляєте разом.
Про свято друзі зовсім забули. І про квіти, які збиралися нарвати – така історія трапилася… Тому з самого ранку потайки повибігали з хат і мерщій до Надійки. Вона їх вже чекала. Куди й поділась бліда та квола дівчинка. Надійка стояла біля хати здорова-здоровенька. Щічки – рожеві, очки від нетерплячки блищать. Разом вони побігли до левади. Але до Баби Надійка пішла сама. Так буде краще – погодилися і Вітько і Марися, хоча їм страшенно цікаво було послухати, про що говорить з Бабою дівчинка.
Минуло не багато часу, коли з галяви їх покликала Надійка. Друзі щодуху примчали і оніміли від подиву: баба кудись ділася а всенька поляна поросла великими білими квітками у рожеві цяточки. Зовсім як рукавички і шарфик Надійки. Прощальний подарунок від Снігової Баби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317879
рубрика: Проза, Казки, дитячі вірші
дата поступления 29.02.2012
Я новенький пароплав
Вчора в балії купав.
Наробив йому я хвилі –
Ні, не тоне пароплав.
Я здійняв йому цунамі –
Кинув в воду молоток.
Пароплавчик мій не тоне,
Тільки я чомусь намок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317877
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 29.02.2012
Непосида морозець
Взяв у руки олівець
І малює на шибках
Візерунки в колючках
Вимальовує сніжинку
і химерного слона.
Ой! Дихнула я на шибку
І малюнків вже нема…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317540
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 28.02.2012
Стало зимно на дворі.
Прилетіли снігурі.
Повернулися з Сибіру
Білі баби снігові.
Повбиралися у шубки
І дорослі і малі.
Повитягували з клуні
Знову санки снігові.
Гей-гей! Ух-ух!
Хай мороз тріщить по стріхах
Гей-гей! Ух-ух!
Буде хай зимова втіха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317538
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 28.02.2012