| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Давай зіграєм в гру,
і сам ти мені скажеш,
чи переміг у ній,
чи все до краплі втратив!
Завжи ми знаємо годину,
ми у її полоні.
Без неї ми- ніщо,
тут гроші нідочого.
Що перше зробиш ти,
коли прокинешся?
Рукою тяжко годинника візьмеш,
крізь сон подивишся на нього!
Що перше зробиш ти,
коли підеш до школи?
Купиш годинника собі,
щоб не прогулять уроки!
Що перше зробиш ти,
коли йдеш на роботу?
У нервах десь,кудись спішиш,
бо час завжди підводить!
Зате,поглянь,
коли ти за комп'ютером сидиш,
куди цей час діває?
За ним проходять легко дні,
нічого ти не помічаєш!
Тепер поглянь на свою маму,
вона на кухні чуть не спить,
посуду домиває!
А ти сидиш тут,за комп'ютером,
і віршик цей читаєш,
а час так швидко- швидко пролетить,
бо він завжи перемагає!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324840
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.03.2012
Не знав я,як цей вірш писати,
але ж,як легко уявляти
героїв,дійство все у сні!
Весь день у голові крутилась,
історія одна красива,
про двох найкращих друзів,милих,
яких дурниця розлучила...
...
Марі помалу підійшла,
до того дерева стаого,
й тихенько сльози пролила.
В руках тримаючи кулочник,
який Золі подарувала.
А ось,як все це починалось...
Якось зустрілись рано-вранці,
Золя й Марі- малі засранці.
Весь час разом вони гуляли,
в біді завжи допомагали.
Чудово в них життя складалось,
вони рсли,їм все вдавалось.
Разом за дубом доглядали,
й частенько там відпочивали.
І якось вирішив Золя
подарувати щось Марі,
тому пішов до дуба того,
і серце вистругав на ньому.
Вона була така щаслива,
коли побачила це диво,
яке її так душу гріло,
й охолонуть не дало.
Марі собі якось згадала,
що два кулона вдома мала,
які чудово виглядали,
і форму серця разом мали.
Тому,моменту не чекавши,
кулончики у руку взявши
Золі побігла дарувать.
Побачила,з ним привіталась
і цей кулончик Золі дала,
Подякував Марі він щиро,
його на шию одягнув.
Вони росли,роки минали,
в Марі сипатії з'являлись.
Вона була така вродлива,
здавалось,що це просто диво!
В Золі токого не було,
не був багатий він на вроду,
і не статурним дуже був,
зате душа була відкрита,
і чиста и світла,мов хрусталь.
До дерева вона водила,
всіх підлабузників своїх.
І з ними там водяру пила,
а,деколи,ще й і курила!
Золя не міг цього терпіти,
Марі не хтіла з ним ходити,
бо не занадто він крутий,
як для таких чудових дів!
І вже ця дружба в ній погасла,
він вже нудним їй здавався,
хоч так про неї піклувався,
а відпустити сам не міг.
Якось,побачив він під дубом,
як хтось цілує Марі в губи.
Золя всю волю у кулак зібравши,
не витримав й пішов туди.
Він всіх пророзганявши,
з Марі один лишивсь.
Хотів багато їй сказати,
але соромився й не зміг.
Зате,Марі йому сказала:
"Все,досить,іди від мене назавжди,
роби собі,Золя,що хочеш,
але мене не зви сюди!
Ти все моє життя руйнуєш,
чому ж ти інших не пильнуєш,
а лиш до мене прив'язавсь?"
Він відповісти так й не зміг.
На други день Золі не стало,
він просто зник,
а Марі шукала,
його вже в місті не було.
Вона так й "вибач" не сказала,
весь день Марі одна гуляла,
сльоза по щічці їй текла,
й Золю забути не дала...
Через багато років...
Зістарів дуб,кора товстіла,
а серце так й не зачіпило,
як свіженьке воно було,
про давню дружду згадку мало.
Ось жіночка іде старенька,
із паличкою вже бідненька
до лавочки під деревцем старим,
осіннім листяком покритий.
Але на неї так й не сіла,
стояла там малесенька могила,
яка покрита листям дуба вже була.
Вона легенько підішла,
табличку з іменем протерла,
а там написано було:
"Малий Золя - Велика любов"
Повіяв вітер і скотилась
сльоза малесенька у жінки,
і лиш хитався над його потретом
блискучий золотий кулон.
Марі його так шкода стало,
і тихо так вона сказала:
"Пробач,я так тебе люблю..."
І знову окотилася сльоза.
Повіяв вітер,листя шелестало,
і тихо щось на вушко прошептало:
"Я вже пробачив,
і дуже довго тут тебе чекав,
на дубі серце це оберігав."
...
Обпало листя,холод вдарив,
тихенько в парку,
лиш дзенькають кулони гарні.
Він не сумує там один,
із ним кохана,назавжди...
by Little man
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324744
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2012