| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Розсипав по дорозі хтось бажання
В скляному відчаї купалася земля
Ішло тою дорогою мовчання
Його дочка з коханням бігла звіддаля.
Ногами босими вона те скло топтала,
За світлом йшла, боролась за життя.
Кривавий слід по собі залишала,
Та плакала тихенько, як дитя.
Ховала жаль від світу в довгих рукавах
Напоказ не демонструвала тіло,
І лише душу в справджених вчорашніх снах
Йому оголювала пристрасно й невміло.
В ту ніч не жила, в клітці доживала,
Змордована тортурами думок
Лягала в темряву і очі закривала,
А вранці знов робила звичний перший крок.
Чекаючи на страту у неволі
У ній знебарвлена самотність проросла.
На бите скло ступала так поволі
Стежиною розмитих мрій повзла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341332
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2012
Душа загублена у світі заблукала.
Відділена була від тіла й проклинала
Всі дні, що довелось разом прожити.
Не вміла плакати, сміятись – лиш тужити.
Не вміла смуток свій напоказ виставляти.
Жадала мовчки слухати й страждати.
І вчилась гратися тремтінням свого тіла.
Та кожен такий раз душа все мліла.
Душа шукала спокою, самотності.
Одного дня таки здалась хоробрості.
Зробила перший крок – й до неї линули.
Та потім лиш чомусь саму покинули.
І була в неї тиша, було темно.
Здавалось, щастя було близько й так взаємно!
Але з-за тіней вискочили дикі мрії
І отруїли спогади і всі її надії.
Та врешті вирвалась з темниці свого тіла.
Вже свічка більше не горіла, тільки тліла.
Не залишилось більше світла, стало темно.
Нарешті вмерла й жити стало так приємно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333083
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2012
Чи можуть друзі пробачати гріх
Без каяття, емоцій - без образи?
Мовчанням усміхатися до всіх,
А в серці здавлювати ще непролиті сльози.
Чи вміють друзі вибачити зраду
Без злості, кривди, непотрібних слів?
Закрити очі на найбільшу ваду,
І дати жити так, як ти хотів.
Чи хочуть друзі друзями лишитись
Без доказів всіх пройдених шляхів?
Тікаючи, на пів-дорозі зупинитись
І розпізнати серед друзів ворогів.
Чи будуть друзі це колись читати
І відчувати те, що так болить мені?
Я хочу тільки справжніх друзів мати,
Всі інші, залишайтесь в стороні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333082
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2012
Невдалим дотиком хрестила божевілля.
З душею поєднатись не могла.
Із вічних мук я вибрала тернове гілля,
З одвічних мук я вибрала собі життя.
Вдавала спокій, як душа гриміла.
Байдужість - коли снився цілий світ.
А ти не знав як я не плакати не вміла,
У посмішці ридала, як стоплений у свічці гніт.
Твою присутність на життя міняла,
Ставала розіп'ята світлом дня.
Від ночі і до ночі - все чекала,
Молилась не на Бога - на твоє ім'я.
Туманом по душі стелились мрії.
Зникали у повітрі, як роса.
З тобою - шепіт смутку, безнадії,
Без тебе - закривались небеса.
Сама за кожну мрію помирала,
З покійним днем прощалась, як з життям.
І власну тінь за ворога приймала.
Була дорослою, але в душі таким іще дитям...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329414
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2012
Хто ти?
Ким був і куди зник?
Чому прийшов до мене в той час коли я зовсім про тебе не думала. Не знала про тебе. Навіть не могла уявити, що ти існуєш..
З'явився і накрив з головою щастям. Отак з порогу. Отак несподівано і чесно. Отак без зайвих вагань і страхів.
То не було кохання з першого погляду. Більше того, чи було воно взагалі коханням? Але в ту ніч ти повернув мені мій світ. І подарував частинку свого. Заставив серце знову битися. Хай і на короткий час.
Твої очі сміялися, а світле ледь кучеряве волосся випромінювало тінню доброти і щирості. Твоя усмішка кидала в жар і відганяла смуток з моїх повік.
Ми трималися за руки і бігли. Ми тікали від всіх людей, речей, справ і упереджень. Ми ненаситно обмінювались думками і ніжністю просочували кожну клітинку тіла.
Я вдихала холодне повітря, але поруч тебе не треба було навіть дихати. Я рахувала твої мрії і примножувала до них свої. Бо ми ж мали бути разом. Навіки разом.
Ти став моєю свободою. Порятунком, бажанням, дотиком, посмішкою, щастям, ніжністю, крилами, радістю, музикою, натхненням, повітрям, простором, насолодою, пристрастю, кольором, світлом і ритмом... В ту ніч ти став моїм життям.
Але ти пішов коли на небі з'явився перший промінчик. Світанок забрав тебе. Без натяку. Без обіцянок. Без попередження.
Але ж ти повернешся.
Ти забув свою душу на моїй подушці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329409
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.04.2012
Завтра не наступить, якщо сьогодні їй знову встромлять ніж. Криками, вересками, стогонами і плачем кидало в майбутнє. А що далі?
Вона обманювала світ мовчанням. Легко і спокійно висіла над вогнищем такого солодкого болю. Вище заздрощів, вище підлості, вище образ і невідомого задоволення. У зв\'язаних руках стискала потовчене спасіння. Неба не було, бо не було вічності.
Заклеєні скотчем рани просочували чорні від старості сльози. Від старості і отруйної скорботи.
"Засіб, щоб загинути".
Вливала його в себе по краплях, не знаючи дози та способу застосування. Все що хотіла - заповнити пустку втомленого чекання. Більше не могла. Більше не витримувала. Більше не жила. Переводила реальність в сон і чекала наступного чекання, захлинаючись серпантином власних думок. І чужих теж. Вона мовчала, хоча вміла говорити. Почуттями балансувала не контролюючи відповідей на неправильні запитання.
Не так. Завжди не так.
Час вбивав із середини. З кожним написаним словом відбирав надію на повернення. Себе у світ. Світу в себе.
Банальність пробивалась крізь темряву і випадала росою на повіках. І опівночі виконувала неіснуючі завдання, бавлячись з її почуттями. А вона корилась, бо діватись було нікуди. Втрачений світ вкотре наспівував знайому мелодію. На цей раз без музики.
Боляче. Надто боляче, щоб переключатись на якийсь move on.
Коли з тіла видаляли плоть – вона пристосовувалася до неповноцінного життя. Коли з душі вирвали почуття – її життя зупинилось.
Час смерті: коли ти пішов.
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328980
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.04.2012
Солодким голосом серце напивається,
Вночі приходить день і все спочатку.
То хто ми:друзі? Як це називається?
Не може бути так. Нема порядку.
Де писані закони як нормально жити?
Ідемо з ярликами \"він\", \"вона\".
Та хто ми: друзі? Як це пояснити?
Чи зрозумієш ти колись: я ще жива!
На сім тисяч секунд час зупиняється,
Це ненормально, якщо ніч не спить.
То хто ж ми, друзі?Як це визначається?
Немає правил, серденько ж мовчить.
Немає правди, бо тоді б вона відкрилася
Назавжди погубивши всі (людські) стандарти.
То хто ми: друзі? Від тебе я навчилася
Мовчати вслід й не розкривати чорні карти.
Але хіба так з друзями мовчать,
І прагнуть спокою, присутності й довіри?
То хто ми, друзі?Так всі люди вчать:
\"Є безліч виходів\". Але немає віри.
Я прошу в тебе вибачення знов і знов,
Та нічку зоряну ти ще раз підкупив.
Бо хто ж ми? Друзі. Не з наших це розмов.
Ти в своє серце сам мене впустив.
І може й зовсім не хотів впускати,
А я обманом шлях сама знайшла.
Бо хто ж ми? Друзі. За що ж переживати -
Дороги до кінця я не пройшла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328977
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2012