| Сторінки (1/15): | « | 1 | » |
Не видка розкіш..
Бути у першому ряду,
спостерігати тебе наяву!
Атрибут - нездійснення..
Ти скасовуєш зустрічі,
не відповідаєш на дзвінки телефону.
Відгребсти б від усього, земного.
Мʼята постіль і скільки разів поспіль,
течуть фарби з віяних вій -
подоланий біль!
Тараканить твої стелі в самоті пустелі
- не рідкісна річ!
Непроханий гість
в кімнату забіг.
Підскочив на ранок
в думці сніданок.
Від плину часу,
хвостате ледащо,
дещо забув, як до тебе прибув..
У помацках долі шукати любові.
Леститься не найгірш,
двері навстіж
залишив по собі..
Зішкіриться настрій
до талану би впасти..
Тільки не згасни!
Благаю не гасни!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021674
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2024
Займає?..не зрозуміти одразу..
через витвори думок - усе стелять,
а може небезпечно?
Та серце видає,
бʼє - забʼє мене до смерті..
Нишпорив щоб тихо на крок
приблизитись до неї непомітно.
Та її особливий парфум навпротивагу повітрю..
Робив із мене казна-що..
прихильником її тіла,
йой без образ - душі її тіла)
Я марив нею! Що манило мене
до неї не аби як, і це все вона!
Тендітна і мала, а яка усмішка
привітна така солодка і пʼянка,
ще цілованою не була.. мною!
І от знову доведеш ти мене до краю..
..позує для фото - неодмінно я з нею хочу,
жити це життя!
І моя німа зашифрована мова, все за своє,
а як — можлива відмова?
Закляк, не має руху!
Слова загаяться, прошу-“не треба!”
Заради бога!
І моя надмірна пересторога, ось і все..
Ланцюг зірвало, понесло.. прокляття хтиве!
Зіштовхнулися погляди зненацька таки
споріднених душ, іскринок очей яких ніяк
не притаїти, де там були стільки часу,
виглядати їх?
Даруйте, дівчино! [ і моя зухвалість ]
Ще б пак вичерпав себе, на останок!
Таке приземисте, - “а я вас знаю!?”PFF
Виявився нікчемний підхід подумках:
що заслаб, на тобі лиця немає брате?
Ти ж не вивезеш це..
Закортіло вскочити в халепу?
Негаразди все за своє - відьїбіться вже!
Бачте так ніяково вийшло підійти, що
відняло набуте та до цього не відчуте
світосприйняття мов загубився я!
Поглинули почуття коли незграбно
притулився до її запʼястя ненароком,
що стало для неї втішним шоком.
Знітилася одначе, а як же інакше!
Наскочив так нахабно і впритул..
Змушені вагання відступили наче?
Як на мене, Її вуста прагнули волі пригоді
і я тут якраз при нагоді вдивлявся в них..
Поцілуємося бо пощезне мить?
Почав тягнутися до неї, як раптом -
штурхнула мене так неясно?
Незрозуміло і так прекрасно її рука,
сягнула моєї душі які приємності,
скажи?!) Взяв за руку поцілувавши.
І посмішка її розосередила мої дні.
Чоловіче що ви коїте, збавте обертів!
Задати обертів? (сміюсь)
Облиш не дай занудитись прошу!
Я так довго шукав саме таку!
Наполягає схаменутися втупу.
Не вірить в казку не святу.
Я зайшов в твоє життя саме так,
от діти бачите який *** - скажу їм,
як зустрів їхню матусю не просту..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019014
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2024
Я зовсім рано встав, сувора реальність..
На столі заспав, чекав аспіринові будні.
Потягло знадвору зарозумілістю, о це явно!
Знизу гвалт..
Сусідка з-за вікна, верещить шо дурна.
- глянь що ти наробив свиня!
Торкає, пронизує всього моя неясність,
передує необачність у вчинках моїх.
-то не я!
І моя тодішня рига - слизька реальність..
Так думав я наосліп і не згадаєш..?
І по білизні.., на просох виставила з-за вікно.
І мої аспіринові будні ламають все..
Досить вже!
Голова гуде, маєте щось до мене?
Доконайте ще ви мене!
Мої думки нетверезі.
Перебрав! Повизбирувати би
згадки що робилося учора,
що так спроквола наводив фокус..
Це все через неї..
і зрештою - кіна не буде!
Опісля блудні ночі заблукані,
на стрих полізти а там на дах,
щоб вдихнути повітря смак.
Щоб не знати себе задушеним.
Я не приречений!!!
Курвий син зліз звідтам! -
горланить хтось із тіней ночей,
що влаштує мені «добре свято».
Обіцянки, - прийди!
Побий мене грім!
Це сон, це сон але ж вона поруч..
Під столом?! Сопить,поглянув та це не вона,
розпита пляшка рому лишньою була!
Розкидані ігрові карти по всій хаті..
Чи не занадто?
Я ходив в просонні у неясній штольні
мого життя для мене забракло гальм!
У моїй манері, де? - штанів нема!
Нечиста схимарила мене!
Не знайти у цьому гармидері ніде їх..
Все догори дригом в мотлох уся моя
весела компанія, що населяє моє життя..
Гамселить в двері їх зара рознесуть..
Відчинивши і..- натомість ”на тобі!” довбню!
І враз завбачливо прицільно натраплене
на мене відро холодної води..
Просякло мою дивність, оторопів,
застиг..
І незнайомка така насподі розривається
від сміху, такого невгамовного сміху..
Мене взувають, мене чіпають почуття..
До і після, зіставивши начисто -
та це ж вона!
Додало їй ще більше правоти..
Залиті кляті півні вже прокинулися.
Просвіти в памʼяті знайшли себе.
Небезпечно мені далі йти?
І дія шторму то не все?
До чого це все веде?
Знайомся! Дочка сусідки?
І як мені далі з цим жити?..
І так з відром на голові без штанів і з мрією про неї..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016014
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2024
Ти..
Ти приходиш з весною..
Напрочуд запали до вух твої лагідні слова,
вилитих у піснях, які ти збирала у своїх мріях..
Розкажи про них, чи я там є?
Серед них, отих твоїх неймовірних
для мене начебто рідних,
але з тим, часом, моїх із лишком
недотепних жартів проМрію з тобою я.
Давай по черзі..задаватись одним?
Далекоглядними планами на життя..
У затишку поля цвіте та діброва, що огортає степи,
пашить травами цієї пори, рівчаки мілководні
впадають у величне Дніпро і плескіт Чорного моря,
у мріях ми не одні, а ще із нашими дітьми.
Де-не-де виривається курява пилу на горизонті
підіймається, і що?
То буявом несеться кінь вороний, сяйвом виграє
його оксамитове тіло на сонці, волю не стримати!
Тримає дівчинка польову квітку у долонці.
Волю не вирвати вона у крові змалечку,
з молоком матері привита, турботою любові зшита
до Бога, до землиці казкової вроди країни неньки-природи,
до батьків, дітей, коханих, друзів, до речей яких не байдужі.
Мрію не впасти, мрію знайти то ще крок до мети!
Хлопчик ладнає пісочні замки на березі моря,
споруджує їх, спробуй захопи?
Шкереберть полетять намагання твої!
Відчуєш на собі силу силенну стусанів на хребті,
а ти збоку задивишся у веселу гру батька і сина.
Без остраху - щаслива родина годі й бажати ще чогось.
А сама заплітає косички дончині у захвосток..
Ти віри не ймеш у суцільнеє зло, ти віриш в добро
у довершення Бога, обдарована ним,
ти знаєш про сяйво небесних блакить.
Зростити в собі ти віру змогла
з любовʼю якої не має краю-кінця,
волонтерство в тобі ще зародилось тоді.
Маєш допомогти казала собі!
Бо хто ж, як не ми? Не я і не ти?
Твоя любов така завчасна моя доля нещасна.
Не зрозуміти тобі ще..
Не будь си байдужою, залиш і собі, - її хоч трішечки!
Людяність уповала тобою ти ж приходиш з весною..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012293
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2024
Гніздяться птахи вночі як заплющив очі.
Намагаються знайтися, то нехай!
Мій дім -порожній сховок у закапелку всіх кімнат..
Чекатиму тебе бо йшов на сповідь тоді..
Ну ж бо коли розмові час нагадай мені?
Правдолюбство згубить нас бо ні брехні!
Ти собі знайшла виправдання! Дарма!
О це нове зібрання для твого амплуа що невинна!
В репрезентацію даєш конфронтацію
фактів і я теж не стою осторонь:
підкидаю жару у вогнище і це мене нище..
Люта війна, лихо і правда одні
розділяють людей і лишають на одинці
та їх кохаючі серця стають не в пригоді.
Це сьогодні у моді - зламані долі
напасниці-туги любові..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011515
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2024
Не спроможна спати все думаючи про одне..
Одиноке серце твоє бажає тепла.
Так повелося що шкодуєш не знати тих причин
- запроторені з-за вічне..
Розбиті речі кидані у мене (на фоні стресу)
Наголосивши необдумані
лиходії-слова, не вернуться.
Ти впадаєш у плач що він більше не обернеться.
Невже ми так розійдемося?
Чомусь так не в терпець нести біль.
Не можу писати втратив це наповнення..
Доладно не можу розібратися з цим всім?!
Вивірена істина - ти моя муза!
Приховати, - не сказати важливого.
В моїх руках ти була одна!
Жадана. Кохана. Єдина.
Одна - така особлива !
І до чого ці ностальжи?..
Повурухнись ще трошки спляче сонце,
у ліжечку тепленько бути із тобою,
така настирлива щодо провокацій
твоя любов бентежить мене усю ніч ба більше,
поглинає моя бурхлива здатність казати щось
та все без слів..
Замацана,зацілована не розчарована і
важливі дотики по тілу котики мурчать
як обидвоє нас кохаються як востаннє.
До чого це візьму через плече тебе за ніжки
як рюкзак, спробую веселі лоскотки на смак твоєї шкіри,
кусаючи як вампір у своїй якійсь лайтовій мірі.
Подекуди залижу буцім рани ласкаво ніжно на тобі,
викликаючи почуття нестриманості
від моєї легкої неголеності.
Однак чомусь розчулена ти та так ще в силі
пустуватися зі мною у надлегкому стилі.
Така розважлива і вся без крайностей.
І ти дивуєш мене,- і я під повнотою враження!
Це твоє разюче відображення в моїх очах
зводить мене з розуму!
Нарешті сон, де дійсність наша розбиваючись
на крихти долі і я сьогодні стою без парасолі.
Сірі ливні негоди пройшли стороною.
І я тримаюся за руку із тобою..
#virshugiy
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2024
Вже так близько зустрічались ми у своїх снах..
Заплющи мені очі своїми руками,
може новий день не настане?
І нарешті я залишуся тут з тобою назавжди!
Думав прийму себе таким і, без тебе! -
але не зміг рахувати години, крізь непроглядну
тишу наших незнаних мовчанок?? ..
І чомусь так глибоко в серці ми ховаємо себе
та загадковість твоя не полишає мене!
Як же мені розпізнати твої знаки тонкі чи взнаю я їх?
Бо вони як небачений слід!
Але я незасліп я знаю про них!
Я відчуваю і ти теж - бо кохаємо без меж!
І пообіцяй, що зустрінемося ще?
і тоді твої очі скажуть про все, що питають мої!
Лиш би на мить, щоб відчути усе те, що тобою пройняте,
що було для мене досхочу небесами здійняте!
Та зорі блищать і поволі зникають,
і вже майже світанок.. не хочеш іти,
поки сон не розтанув у ранковій імлі..
.. як напровесні ранковим сонцем в твоє
віконце щось постукає там,
і мов вітерець тихо попроситься ще зайти,
а ти на прикрість цю не йди
бо котик там зворушить дверцяти,
щоб марево це прогнати!
Розбудить і все, - зникне..
Ти встанеш, назвеш його і мило погладиш тай
пригорнеш.. поцілунком задариш..
Поглянеш у вікно і подумаєш, що то було?..
Твоїм здогадкам не буде меж..
Бо кохатимеш без..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993638
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2023
Зворушливо.. Ранок.. Прикінцеве дійство..
Кава в ліжко чи то навмисно
стежиш так, я ж не помилився
як тебе обрав?
Ще незнайомі від учора на вокзалі перона,
біля старого потяга вагона, я тебе зустрів..
Ти стояла у глибині думок посеред люду,
дивлячись у невідомість, маючи самотність.
Хто ж тебе серпанком смутку покарав,
моя ти мріє, моє ти серце норовливе?
Зраджують словами закрадених думками,
нерозсудливі такі слабкими діями засмічені.
.. нема у тебе ім'я - у цього пальця без кільця,
з правої на ліву руку - в знак розлуки..
Прагнеш забуття без вороття бо немає каяття.
.. я як завжди поспішав все не встигав,
пригальмував, задихався від бігу - став.
І задивився на те диво таке вразливе,
моє ти серце оповила до неможливості
прихильності палкої, усе наважившись-
зібрався і роблячи перший крок до неї
враз перечипився і "обісрався": відлетів -
до журавлів шукати днини!
Навіть свій мотлох запустив у вись.
Що за кретин? Майнуло в думці цій твоїй
і переключила на інший трек у плейлисті..
Я ж від життя тоді такого "щастя" не чекав!
І навіть пияка який приригав обабіч стоячи,
такого успіху не мав твоїй увазі, як мій політ..
і теж головою недоречно похитав..
Я випав у осадок -якого чорта мені цей казус?
Але не втративши лице я миттю підвівся
розтріпавши із себе пил, бо це тільки-но я міг
втрапити в такий заплив!
але він мене привів до тебе чи тебе до мене?
І я усмішку твою зустрів до мене близьку,
таку чарівну, ніжну, мелодичну і даючи ранець мій
і разом з тим подаючи руку змін мого життя
та й твого, лиш скажи мені:
-"чи не марно все, це?!"
Це ж ти?- Квітка весни! Розбуди в мені все і не прожени
ця листва осені що паде най затамує
увесь мій клопіт у нерішучості до змін..
Забуті затінкові спогади нащо вони постають?
Наче вона тут і наженуть в подобі тій
ще незнайомій і такій своїй..
Ти нагадуєш про неї, може це ти й була?
Коли втікла, а я наздогнав, чи ні? ..
Ноги босі, трави-роси, її коси;
проси в очі - бо правди хоче;
як вполював - так віднеси;
на руках до себе принеси;
Проносячи любов через життя..
Невідомісь що вона робить з нас?
Нарекла до залишених дій котрі не в силах зупинити..
І ми у другому часі в іншому місці..
Сміливі від щастя..
Він.
Лиш моя шалена хіть схаменутися хоч трішки
не дає спокою - сумує за тобою..
Так несповна розуму від себе, як роздягав її очами,
а потім брав без слів, що прозрів!
Як дивно - це вино одурманило обох..
Вона.
Гадала що навіжена та ні тут божевілля в множині:
хотіла щоб силою взяв та він нічого не зіпсував -
ніби все знав у дужі руки пригорнув до себе міцно
і до стіни приклав, незнала що розум засліплюють слова
як він хоче її усю до дна!
Ніби з прірви до небес в одну мить зійшла...
що потекла..
.. і ковзнув дотик твого непорушного стану
до рук моїх, - прилип, пристав..
.. де ж застіжки ті що заважають дихати тобі? -
"ліфтеру" кажу мерщій додолу ниць
і усе спіднє наше там витанцьовує в ногах..
З твоїх грудей я заберу поцілунок цей і
переложу до палаючих вуст, а далі
до інших таємничих місць,
що призведе у рій нестриманих дурниць.
І так по черзі і так безмежно і беззастережно..
Інакше як? Інакше де? І в якому місці не важливо це!
Може ми не вміємо щось і воно смішить чогось..
Як цьої ночі так вкусить за плече, як солодко це,
на вухо: "милостивий іще!"- благає.
Я в неспокої забувся і стриматися не зміг,
щоб цей процес доречно збувся
і як це кінчеться все не розумів) ..
Ми не здаємо назад - ми не стоїмо на місці
і навіть якщо на спідометрі за двісті
на вістрі наших пристрасних почуттів!
У оргазмів наших немає лік -
сусіди чують кожен стогін кожен крик
у невимовній любові двох сердець!
І цьому є лише одне зізнання -
у сплетінні наших тіл сповнених коханням..
Зворушливо.. Ранок.. І так натхненно..
Я споглядав тебе.. Ти мене.. Кава?!
Чого ж ти мила під коцик заховалася
прикриваючи себе?
Ти ба! - ти зашарілася побачивши мене!
Так писочок румянцем зажеврів
тим всім виказуючи себе!
Знала би ти, як я люблю тебе,
за цей - "привіт!"
і твій несамовитий світ з тобою разом!
Лиш..
Чи не марно все це?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993544
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2023
Потурає мене
прибічне і пусте.
А може співпало?
.. краса у деталях (сміється)
нерозумне серце
в мені.
.. а погода не надмірна
з парасолькою стоїть..
Як тоді.. Рясні дощі..
Спіткало нас зустрітись..
Захмарене небо таке з себе!
І що я можу тобі віддати?
Окрім своєї любові!
Я не молю до бога,
у мене не має злості -
вона мені не покірна.
Неймовірна,
картина дня -
коли ти біля вікна,
виглядаєш мене,
і це пробирає,
віднімає усе,
підіймає з колін.
Мій клич у вічність як посил!
тому що може мене,
висадити цим питанням -
коли не вистачає тієї-ти..
Так відверто ти скажи!
Коли простертий шлях..
.. без прочину,
хоч у щілиночку
заглянути дай-но!
-"що без зволікань??"
Твоїх нарікань..
Мій фетиш підглядань
не дозволених ще?
де можуть вмастити,
- заробитиму по пиці.
Ти ж бо моя одна..
Не жартуєш?! - знаю)
страшна забіяка ти! (б'ється)
вередливе серце
в тобі.
постій - но! Ні, - вродлива ти!
Заспокоїлася нарешті.
Бринить бажання -
на кшталт кохання!
Привертати мене вмієш!
За руку поволік і дієш
до себе тому що
порушником став,
завинив неминуче..
.. орнаменти на килимах..
.. і дорослі забави..
Вкотре?
Вони нас поєднали!
Дурбецело в мені живе,
який? - бо
схиблений на ній!
Ледь на хвилину
зайнялося вогнем
моє захоплення тобою,
- бути у твоєму полоні.
З твоїх вій зістрибнув
проміньчик сну.
Наново за своє!
Дихати не дає -
тинятися зник..
Неспокійний світ!
Підійдеш до вікна
моя надія сумна,
разить у скроні
прибиті долоні
до холодного скла
- спасіння нема!
Загартуватиму свій страх
до руйнації і втрат
прийдешніми,не тутешніми,
феєричними драмами.
Чому зістрибнув?
Не вчився скиглити,
накивати п'ятами.
Дошкулити не міг?
Ніхто, протиріччя, - воно!
Праведне,
з надлишком.
І ось вони мої
маяки маячні.
Без орієнтирів.
Теплих обіймів.
Моїх проколів.
Не сухих законів.
Присмерків виднів
стихійних повій.
Бійок по сині
з неналежних
причин.
Завжди..
Зажди..
Не лиши..
Мене
без
тієї-ти!
(сміється)
нерозумне серце..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2022
затримайся для мене ще тут поки не підуть
роками стрімкими галопами,-не скажуть привіт!
вже,щодня яскравий цвіт наших днів полине у вік,
початок, відлік від чого? за що триматись?!
коли зірвалася зі скелі вся остання надія…
не кине віхоть навпростець щастю незрячий,
не треба застережень пониклих тверджень,
коли ти відчуваєш всю ту хмару звідки дме,
колорит кольорів змарнілих днів тебе завів
рвучкими споглядами лише пікової дами,
заграва світла між дерев біжить, блищить,
не зупиняють ноги кудись мчать не щадять,
не прихистив!покажися мертвою до образ
роздратована серцем неприємних прикрас,
грубе слово для когось здригаючи повітря
в пусту, сенсацію не ждуть, що тим несуть?
біль, неприємний осад, жагу - зневагу?
проникаючий щем з нічим не схожий!
крізь сльози у воду дивишся – миришся,
закотився клубок і щось не в’яжеться все
квітка з медом не сутність та бджола змела
відповідь прийшла сама з нею відкритість
до джерела твого буття гучного сприйняття
дихання, серцебиття , буйного твого життя,
то айсберг був і він минув борта корабля,
неминуче потріскатися йому у теплих водах
знайти там свій осередок в океані - дзеркала
неба, а ти ідеш хвилювання всі знесеш ,
у тобі немає зла на всі ті дії і слова,
ти забудеш і підеш далі з усмішкою…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578709
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2015
Кожен новий день розпочнеться знову,
І захочеться сказати щось про нього.
І вложити закладку тих важливих днів
У щоденник свій, незабути їх.
А згадати знову про них колись, якщо захочеш ,
або спалиш ,як я колись свій перший зошит
нових днів,переживань, нездійснених мрій,
життєвих хвиль у які так вкладав слова надії.
усе це пройдено та не все, і ти хочеш
оживити щось ,але не старе чи за старе,
а нове - нові враження,зустрічі,дні…
і ось щоденник мій-новий , він пустий...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369139
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2012
глупости пишу - себя не нахожу ,чушь какую то несу
от куда это ты скажи? может я узнаю что то в жизни
может быть в далек свой путь мы сможем больше
сможем все вернуть, при начертаний наших судьб.
жизнь бежит от нас бежит как песочные часы,
и может быть и не вернуть некогда - услышишь ты
те дни которые забыли мы, в глубинах наших снов
они снова испугали нас при виде их как призрак,вон!
тут же везде преграды в жизни, откуда же они тогда
находят к нам дорогу в разум наш, они забыты
забыться ведь и все -пока! до глухого тупика, слез раня
ну ничего это все прошло это прошлое грустное кино!
Ну не смотри же ты его! оно закончилось темно!
Такое окончанье было суждено ….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368650
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2012
любить вона невидимі слова,невидимі думки,
не почуті ніяк, не почуті ніким,
виложені,залишені їм,як слід
пустий,забутий не відчутий..
в тих словах стільки сил..
скільки вкладено душі,
вона одна сидить у тишині..
думки її лиш прикуті до весни
до тої що могла та не змогла,
віддати їй життя віддати їй себе,
вона одна і більш нікого там нема
з усім, сльоза та чи винна в цім вона?
замучена,сумна сльозами...
чомусь котяться сповзають по щочках,
а щочки намокшії росою марною,
покрились сілью й болем,
і для чого? і для чого,не карайся так!
побачиш ще прийде весна до тебе,
та що змогла тебе кинути у небо.
пише вона лиш ті слова спліта у речення,
пише вона ті слова невидимі слова
де весна,де вона з головою у ній!
у тій що прийшла та не забрала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368476
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2012
Повір у те, у що ти хтів, за що ти млів
І чим хворів,за що боровся думав марно
Побачити її хоч раз, стогнала доля твоя правда
Проте земля твоя жива мій брат,і ти боровся не
даремно життя відав за неї дуже,і вона тобі
небайдуже запалить свічку на могилі,щоб ти
і вирив і не мандрував як птах самотній,і знав
що милі руки діток які побачили цей світ у мирі ,
що тобі вони цю свічку запалили… і квіти поклали
на пам'ять воїнам героям,яких пам’ятаєм...,
які живуть у нас в серцях!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335654
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 07.05.2012
наздожени бо пізно буде, вона тебе забуде,
а ти як камінь покриєшся віками,за тими
днями коли були ви разом,і не знали що буде,
і мов самотні діти ,які любили жити…і вірити
в життя як в казку…яскраву безтурботну.
Але вже з турботами про це ти забуваєш все
женеш як найдалі ці спогади,
які не вітають у твоїм серці ранок,і ти не
наздогнав бо пізно стало,і думаєш життя пропало…
замурував далеко десь у серці камінь.
Чому ти це зробив не знаєш, чому брехав собі,
що ти любив її ,і не сказав про це
Друге кохання вона зустріла і вона чиясь
дружина ,яка жде сина -у неї нове життя
у якому тебе вже нема ,у якому тебе нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2012