посполитий

САВАОФІВ ЖАРТ

Вона  бачить  красу  в  молекулі
Та  нещадна  до  недолугості.
Я  -  сукупність  усіх  недоречностей.
Геніальний  в  своїй  безглуздості.

Вона  добра,  любові  повна,
життєлюбна  та  життєдайна.
Я  -  немов  полотно  Ван  Гога,  
Мов  в  пустелі  зупинка  трамвайна.

Нам  дідусь  Саваоф,посміхаючись,
Перетнув  непомітно  орбіти.
І  чекає,  на  хмарі  гойдаючись,
Що,  цікаво,  із  цього  вийде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577989
рубрика: Поезія,
дата поступления 30.04.2015

КОШЕНЯ

В  Одесі  вибух,  мітинги  на  Банковій,
Дебальцеве  дубасили  з  рання…
Нервово  сигарету  мну  між  пальцями:
У  мене  помирає  кошеня.

Пухнаста  грудочка  з  блакитними  очицями
Прозорим  кігтиком  вчепилася  в  життя,
Хапає  світ  широкими  зіницями,
А  їх  поволі  сковує  кришталь…

Теракт  в  Лівані,  голод  у  Намібїї
Та  у  Китаї  знов  якась  бридня,
У  телезірки  стрес,  у  депутата  лІбідо…
***
А  в  мене  помирає  кошеня.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577824
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2015

ДЄДУШКОВІ ПИСЬМА 2

Всєм  прівєт!  Ну  шо?  Нє  ждалі?  (  тут  по  сценарію  я  ржу  акі  конь  пєдальний).  Нєкоторі  уже  сподівалися,  що  ізбавились  від  Дєдушка  єслі  не  навсігда,  то  надовго.  Но  нє  тут  то  било.  Дєдушко  нав’язливий  і  непотопляємий,  як  органічєскі  отходи.  
Якщо  хтось  мене  стомився  чекати,  то  ізвіняюся.  Дєдушко  був  слєгка  занят:  общався  з  дєвушками,  як  всігда  (  про  результати  общенія  трохи  пізніше)  і  виполняв  нєпосільниє  заданія  одної  дєвушки.  Дєвушки,  так  сказать,  на  постоянні  основі.  Ну,  ви  понімаєте,  про  що  я.  
Во  врємєна  свої  босоногої  пацанської  юності  Дєдушко  ставився  до  прєдставітєльніц  протівоположного  пола  с  льогкім  прєзрєнієм.  І  навіть  клявся  страшними  клятвами,  що  ніколи  не  зв’яже  себе  узами  Гіменея.  Гіменей  –  для  тих,  хто  нє  так  образован  і  ерудірован,  як  Дєдушко  –  це  дрєвнєгрєчєскій  бог  брака.  Брака  не  в  смислі  некачєствєного  іздєлія,  а  брака  для  созданія  сім’ї.
Но!  Якось  так  випадково  сталося  що  той  чортов  Гіменей  (от  імєчко  придумали)  зв’язав  Дєдушка  в  три  слоя  і  закрутив  це  всьо  гордієвим  узлом  (  що  таке  гордієв  узєл  розказувати  не  буду,  читайте  полєзні  книжки  в  конце-концов  ілі  хотя  би  "Вікіпедію".  Крепкий,  короче,  узєл).  І  от,  сам  того  нє  замічая,  пов’язаний  стрьомними  вузлами  Дєдушко  опинився  під  каблуком.  І  його  постоянно  питаються  превратити  в  Золушку.  
Дєвушки,  которі  на  постоянній,  так  сказать  основі,  дуже  люблять,  коли  в  них  хтось  під  каблуком.  А  врємєнні  дєвушки  хотять  стати  дєвушками  на  постоянні  основі.  
Настояще  іскуство  Дєдушка  состоїт  в  тому,  що  то  дєвушці  тільки  кажеться,  що  він  у  неї  під  каблуком,    а  на  самом  дєлє  –  це  ілюзія  і  насправді  дєвушка,  сама  того  нє  замєчая,  виполняє  волю  Дєдушка…
Понімаю,  наскільки  це  всьо  сложно  для  вас.  Бо  тільки  мій  воспальонний  мозг  може  прослідити  логіческу  цепочку.  Мозг,  воспальонний  більше,  чєм  у  Дєдушка  хіба  тільки  в  нєскольких  людей.
Напрімєр,  у  творців  фільма  «Матріца».  Першу  часть  Дєдушко  поняв  на  раз  –  два.  В  другі  уже  слєгка  напрягав  мозг.  Во  врємя  просмотра  третьої  часті  черепуху  безжалосно  кромсало.  Від  напряга  Дєдушко  даже  витаращив  очі,  но  це  слабо  помагало,  тільки  налякало  окружающих.  Со  сторони,  навєрно,  могло  показатися,  що  Дєдушкові  срочно  требується  «Дуфалак»,  «Гуталакс»  ілі  шото  подобноє.  
Якщо  вже  зайшла  рєчь,  то  Дєдушко  любить  кіно,  це  вєлічайше  із  всіх  іскуств.  Канєшно,  я  дальок  від    полноценного  воспріятія  таких  мастєров,  як  Фєлліні  і  довольствуюсь  творєніями  масової  культури  (  дєдушко  не  має  в  віду  кінокартіни.  Де  главні  герої  –  сантєхніки  і  медсьостри,  а  весь  текст  зводиться  до  викриків:  «Я!  Я!  Дас  іст  фантастіш!!!»  і  чого-то  срєднього  мєжду  сопєнієм  і  ричанієм).  Хотя,  з  другой  сторони,  Дєдушка  прикалуют  совєтскі  фільми  перестройочної  епохи  (  молодьож  не  знає  і  багато  від  цього  потєряла).  Ці  фільми,  в  нєзавісімості  від  тєматіки  і  жанра,  якось  рєзко  переполнились  постєльними  сценами.  Постєльні  сцени  в  совєтских  фільмах  –  це  явлєніє,  аналогів  якому  нема  в  міровой  практікє.
Нєкотором  режисьорам  удавалось  соєдинить  нєсоєдінімоє.  І  тогда  сцена  получалась  чєм  то  срєднім  мєжду  нємєцкою  порнухою  і  любовними  іграми  партійних  работніков.  Після  просмотра  нєкоторих  інших  фільмів  складалось  впєчатлєніє,  що  весь  сексуальний  опит  рєжисьора  заканчувався  на  тісканьї  прищавих  восьмикласниць  у  школьном  туалєті.  
Шото  Дєдушка  потянуло  сьогодні  на  скользку  тєму.  То,  навєрно,  на  переміну  погоди…
В  послєднєх  врємя  Дєдушко  погано  спить.  І  по  етому  поводу  –  анєкдот.
Чоловік  случайно  включив  фігурне  катаніє,  індівідуальну  програму  і,  задивившись  на  чємпіонку  міра,  мєчтатєльно  каже:
 -  Ех,  откатал  би  я  з  нею  проізвольну  програму…
Збоку  роздається  голос  жени:
-        Я  щас  посмотрю,  як  ти  обізатєльну  відкатаєш!
Якщо  ви  подумали  про  Дєдушка  шось  нехароше,  то  зря.
Бувайте  здорові.
P.S.  Дєдушко  рішив  у  кінці  кожного  письма  вести  нєбольшую  подрубрику  «Дєдушкові  анєкдоти»  (  ідєю  стирив  у  мультіку  «Машині  сказки»).
P.P.S.Хто  не  читав  прєдидущих  дєдушкових  писєм,  той  навряд  чи  зорієнтірується  в  цьому  брєдові.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577606
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.04.2015

Вегетаріанська епіграма

Не  вживатиму  в  їжу  курей,
Нехай  лАсує  ними  юдей.
ЯловИчину  та  баранину
ЗалишУ  мусульманину.
ЗалишИлись  свиня  та  цап.
Хай  їх  з'їсть  бородатий  кацап.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576892
рубрика: Поезія, Дотепні, сучасні епіграми
дата поступления 25.04.2015

ДЄДУШКОВІ ПИСЬМА

Добре  утро,  всім  прівєт!
На  удівлєніє  самого  Дєдушка,  він  стає  популярним.  Так  сказать  широко  ізвєстним  в  узкіх  кругах.  Особенна  популярность  срєді  дєвушок.  Цілу  ніч  писали,  ізлівались  в  благодарностях  за  мій  скромний  труд.  Давні  знакомі  і  не  дуже.  І  вобще  незнакомі.  Нєкоториє  даже  в  стіхотворной  формє.  А  одна  написала  таке:  «ВкусІ  мєня  (  не  зубами,  а  в  смислі  –  вкусІ  моєй  любві),  як  вкушає  нікотиновозавісімий  послєдню  сігарєту  перед  смертю,  вкусІ  до  послєдньої  затяжки,  щоб  аж  фільтр  почав  плавитись.  Так,  як  ти  курив  свої  любімі  сігарєти  «Lucky  Strike».  Ну,  щось  тіпа  такого.  Потом,  канєшно,  оказалось,  що  це  адресувалося  не  Дєдушкові,  а  якомусь  чи  то  настоящому,  чи  то  віртуальному  «любімому».  І  Дєдушко  почьом  зря  ісходіл  слюной  і  ліхорадочно  шарив  дрожащими  руками  по  карманах  в  поісках  сігарєт.  Но  сігарєт  не  було,  бо  Дєдушко  вже  півроку  не  курит.  Кстаті,  Дєдушко  і  алкоголь  не  употрєбляє  уже  нєсколько  років.  І  тепер  його  іногда  свербить  під  лопатками  –  то,  наверно,  пробиваються  крила.  А  над  головою  вже  нєсколько  днів  замєтне  нєкоторе  свічєніє.  Дєдушко,  кажеця,  превращаєця  в  ангела.  Або  це  просто  злі  шутки  воспальоного  мозга.  
Ви  знаєте,  а  мені  пишут  ісключітєльно  дєвушки.  Другі  дєдушки  не  коментіруют.  Завідуют,  наверно.  Або  готовляться  повибивати  Дєдушкові  зуби,  поломати  носа,  слєгка  потрєпать,  короче.  Так  бувало  не  раз  во  врємєна  босоногої  дєдушкової  юності.Із  сомнітєльним,  как  говорітца,  успєхом.  То  єсть,  вибивати  –  ломати  собирались,  але  не  всьо  у  них  получалось.  І  не  всігда.  Завість  –  це  дуже  погане  чуство.  І  жадность  тоже.    Но  це  я  так,  к  слову.
Вчора  Дєдушко  дивився  по  тєлєвізору  репортаж  про  Lord  of  the  Peace  та  і  про  других  політічєских  паханів.  І  вспомнив  по  етому  поводу  анєкдот.
Приходит  до  вождя  плємєні  індєєц  і  каже:
- Вождь,  нада  шото  дєлать.  У  людєй  нашого  плємєні  якісь  некрасіві  імєна.
- Тобі  шо  не  нравиця  ім’я  моєй  жени  –  Гібкая  Лоза?
- Та  нє,  нравиця…
- Може  тобі  не  нравиця  ім’я  моєй  дочєрі  –  Прєкрасная  лань?
- Та  нє,  прекрасне  ім’я…
- А  в  імені  мого  сина  Бистрого  Олєня  тебе  шо  не  устраює?
- Та  вроді  всьо  устраює…
- Так  шо  ж  ти  от  мєня  хочеш,  Бичьє  Дерьмо?
Ну,  всьо,  ви  смійтеся  або  крутіт  пальцьом  у  виска  через  дєдушкове  сумашествіє,  шукайте  скритих  смислів  анекдота.  А  я  пішов  работать  на  благо  Родіни.
P.S.  Кстаті,  нащот  назви  мого  проізвєдєнія.  Дєдушко  трохи  подумав…  Світла  на  Алілуєва  (та,  котора  дочка  Сталіна)  написала  книжку  «Скількись  там  пісєм  другу».  Нєбєзизвєстний  Ваня  Жуков  писав  пісьмо  «На  дєрєвню  дєдушкє»  (  хто  читав  класіку,  той  знає,  о  чьом  я).  А  я  назву  своє  творєніє  «ПИсьма  Дєдушка»  або  "Дєдушкові  письма".    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576508
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.04.2015

ДЄДУШКО ЖЖОТ ДАЛЬШЕ, НО НАЗВАНІЯ ЩЕ НЕ ПРИДУМАВ

Добре  утро!
Дєдушко  снова  с  вамі.  Не  тому,  що  комусь  понравилась  чи  не  понравилась  дєдушкина  беліберда  із  воспальонного  мозга.  А  просто  того,  шо  так  мені  хочеться.  А  шоб  ви  знали  і  завідували,  то  нєкоторим  моє  бумагомаратєльство  справді  понравилось.  Написала  мені  одна  дєвушка  (  кстаті  дуже  розумна  і  дуже  красіва,  даже,  кажеться,  математик  по  профєсії.  Но  не  той  математик,  про  якого  я  писав,  що  він  сумашедший,  а  просто  –  красіва  дєвушка-математик).  Так  от  написала  вона  мені:  «Дєдушко,  дорогий  Ви  наш,  ніколи  не  прекращайте  писать  свою  муть.  Бо  без  Вас  жизнь  буде  казатися  сірою  і  безрадостною».  Ну,  прімєрно  так  сказала.  Якщо  хтось  хоче  посперечатися  зі  мною  про  термін  «дєвушка»,  то  знайте,  що  Дєдушко  всіх  понравившихся  йому  називає  дєвушками.  Нєзавісімо  від  возраста  (  в  прєдєлах  розумного,  канєшно).  З  тими,  х…
А  тепер  обратіть  вніманіє  на  три  крапки  після  букви  «х».  Нє,  це  не  всім  ізвєстне  слово,  умєло  спрятане  под  троєточієм.  Це  якись  протівозачаточний  засіб  вирубив  елєктрічество  рівно  в  10.12.  утра,  коли  я  прєбивал  на  пікє  активності,  і  перебив  мої  сладчайші  рєчі  про  сладчайшиє  у  світі  созданія  –  дєвушок.  Потім  оказалось,  що  про  відключення  світла  предупреждали  в  районні  газеті  і  по  районному  радіо.  Дєбіли!!!  Дєдушко  вже  давно  обласних  газет  не  читає  і  радіо  не  слухає,  не  те  шо  районні.  Потому  шо  районна  газета  давно  стала  чим  то  срєднім  між  «Жизнєопісаніями  дрєвніх  грєков  і  рімлян»,  то  їсть  колишніх  комуняцько  –  комсомольських  дєятєлів,  які  вже  25  років  окупіруют  адміністрацію  і  лєтопісью  колхоза  «Заря»,  який  був  то  колгоспом,то    товаріществом  з  ограніченою  отвєтствєностью,  то  ще  чимось.  Но  від  зміни  назв  кормів  більше  не  стало,  а  потомУ  всіх  коров  і  свиней  порізали  і  з’їли.  А  потом  взяли  кредіт  і  за  нього  поїхали  в  Польщу  перенімати  опит.  Опит  переняли,  провели  круглий  стіл  і  по  його  результатам  взяли  новий  кредіт.  За  новий  кредіт  поїхали  уже  в  Білорусь.  А  ще  в  Грузії  перенімали.  Я  так  поняв,  що  реформи  вже  почались.  І  почались  з  невеликих  конкрєтних  справ.Починати  треба,  як  кажуть,  із  себе.  Отож  автопарк  райадміністрації  обновили  і  зробили  євроремонт  зданія.  Но  я  отвльокся.  Простіть.  Це  всьо  через  того  протівозачаточного  «іздєлія  №2»,  який  виключив  свєт.
А  поки  не  було  свєта,  поки  Дєдушко  работал  на  благо  Родіни  і  рішав  свої  скромні  дєлішки,  то  йому  написала  ше  одна  дєвушка.  Не  мєнєє  красіва,  чим  перша  і  нє  мєнєє  краснорєчіва.  Но  в  отлічіє  від  першої  не  дєвушка  –  математик,  а  дєвушка  –  журналіст.  Тоже  просила  мене:  «Пишіть,  мол,  Дєдушко,  флаг  Вам  в  руки,  «  Ви  мой  кумір  –  я  нє  покіну  Вас».  Короче,  без  ума  від  мене  тоже.
Утрєнє  моє  посланіє  «Urbi  et  Orbi»  (  не  удівляйтесь,  Дєдушко  ще  й  не  таке  знає)  прервалось  на  такі  фразі:  «Якщо  хтось  хоче  посперечатися  зі  мною  про  термін  «дєвушка»,  то  знайте,  що  Дєдушко  всіх  понравившихся  йому  називає  дєвушками.  Нєзавісімо  від  возраста  (  в  прєдєлах  розумного,  канєшно).»
Продолжим?  
З  тими,  хто  в  термін  «дєвушка»  вкладає  примітивний  гінєкологічєский  смисл  мені  якось  не  по  путі.  Я,  канєшно,  як  і  всякий  нормально  орієнтований  чоловік  іспитую  опрєдєльонну  слабость  до  дєвушок.  Трапляється,  що  і  вони  іспитуют  слабость  до  Дєдушка.  А  як  він  був  не  Дєдушком,  а  молодим  і  конкректним  пациком…Канєшно  весь  мір  не  був  у  його  ног,  но  нєкоториє  западали.  Даже  дєвушка  по  клічкє  Мадонна.  Хто  їй  дав  таку  клічку  неізвєстно,  може  і  сама  придумала.  Но  сходство  опрідільонне  з  Мадонною  було  (  я  пєвіцу  маю  в  віду).  Вобше,  сімпатічна  дєвушка  була.  Готовилась  в  будущому  стати  носітєльом  свєтлого,  доброго,  вєчного.  А  поки  що  (по  непровєрєним  слухам)  була  носітєльом  венерічєскіх  болєзнєй.  Провіряти  слухи  Дєдушко  не  рискнув.  Бо  перспектіва  пару  тижнів  получати  уколи  у  старінному  особняку  на  вулиці  9-го  января  (  в  просторєчьї  –  тріпдача)  якось  не  прикалувала.  Кажуть,  там  прілічно  годували,  но  уколи  біциліну-це  дуже  больно  і  непріятно.
Ви  звиняйте,  но  дєдушка  не  желєзний  чєловєк  і  тоже  хоче  спати.  Анонсірував  свою  беліберду  на  ранок,  а  пишу  вночі.  Але  жизнь  є  жизнь.  І  в  наші  плани  часто  вмішуються  якісь  штопані  протівозачаточні  засоби.  Прєзіки  штопані.  Я  мав  в  віду  не  того,  которий  прєзік  миру(  не  путать  із  повєлітєльом  міра,  хотя...А  хто  не  хотів  би?)  Lord  of  the  World  i  Lord  of  the  Peace  це  разні  вєщі.  І  будучи  другим  ніколи  не  станеш  першим.  Кстаті,  в  своїх  познаніях  англійського  не  увєрєн.  Бо  в  школі  Дєдушко  вчив  вєлікій  і  могучій  нємєцкій  язик.  Правда,  там  познанія  теж  не  дуже  глубокі,  бо  прєподавав  завгосп,  який  ше  з  войни  помнив  пару  фраз.  Якось  так.
     Продолжу  завтра.  
P.S.  Кстаті  книжка  «Жизнєопісанія  дрєвніх  грєков  і  рімлян»  інтірєсна.  Це,  так  сказать,  літературний  переклад  "Сравнітєльних  жизнєопісаній"  Плутарха.  Вєщь  полєзна  і  поучітельна.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576451
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.04.2015

БЕЗ НАЗВАНІЯ, БО ДЄДУШКО ЩЕ НЕ ПРИДУМАВ

Отакво  собі  знічев’я  дай,  думаю,  щось  собі  напишу.  Нє,  ну  не  так,  щоб  зовсім  знічев’я.  Я,  як  ото  на  Кавказі  аксакал…Аксакал,  для  тих,  хто  не  знає  –  це  такий  умудрьонний  житієм  дєдушко.  Гуцули  сказали  би:  дзідзьо,  кавказькі  горці  –  аксакал.  А  мені  більше  нравиться  –  дєдушко.  Хароше  таке  слово.  Є  в  ньому  щось  таке,  наше.  Так  колись  сказав  мені  біля  пивного  ларька  на  Вінницькому  пивзаводі  один  алкоголік,  перед  тим  довго  вдивляючись  в  моє  обличчя.  Так  і  сказав:  «  Єсть,  каже,  в  тєбє  што  то  такоє,  наше».  Чим  і  викликав  гомеричний  сміх  моїх  друзів.  Я  тоді  канєшно  ще  не  був  умудрьонним  аксакалом,  а  молодим  і  конкретним  пациком.  І  даже  захотів,  було,  щоб  нєгадяй  отвєтіл  по  всєй  строгості  пацанського  закона,  але  передумав.  Бо  прівлєкати  к  отвєту  алкоголіческих  аксакалів  –  ето  нє  єсть  большая  честь  для  пацана.  
Ви  пробачте,  я  трохи  отвльокся.  Я  люблю  отвлікатися.  Поболтать  на  отвлічьонниє  тєми,  розказати  пару  історій  з  часів  свої  пацанської  босоногої  юності.  Нє,  ну,  босоногої  не  дословно.  На  ногах  у  мене  були  білоснєжні  кросовки  «Adidas»,  пошиті  по  ліцензії  ізвєстной  германської  фірми  в  Болгарії.  «Адіки»  ,  короче.  Костюм  спортивний,  кстаті,тоже  «Adidas»  і  нєхілий  такий  куртєц  із  написом  «Los  Angeles  Kings».  Не  той  ширпотреб,  що  через  два  роки  появився  на  всіх  базарах,  а  привезена  із  Германії  Шуріком  Нємцом  настояща  куртка.  А  в  Германію  Шурік  їздив  до  свого  папи,  який  служив  там  цілим  майором  і  виводив  совєтський,  чи  тоді  уже  руский  контінгент.  Настоящий  Папа.  А  настоящий  Папа  не  міг  дати  Шурікові,  не  всігда  законопослушному,  але  от  того  нє  мєнєє  любімому  отприску,  ненастоящу  куртку.
Знов  я  отвльокся.  А  хотів  же  просто  написати,  що    довго  думав,немов  умудрьонний  жизнью  дєдушко  і  рішив  розродитись  мислями,  рождьоними  в  мойом  воспальоном  мозгу.  А  мислів  накопилось  нємєряно.  Шо  устанеш  ізліваться  краснорєчієм.  От  не  знаю,  чи  то  мозг  зразу  був  воспальоним  і  через  те  мислі  такі?  Чи  то  він  воспалився  від  таких  мислів?  Так  от…  Кстаті…А  можна,  я  себе  буду  називати  «Дєдушко»?Правда,  по  роках  я  ше  ,  здається,  не  дєдушко,  хотя,  по  сімейно  –  родствєнних  отношеніях  уже  да.  Но  двоюродний.  Короче,  мені  льстіт  себе  так  називати.  І  в  кого  я  дозволу  питаю?  Сам  в  себе?  Да.  Люблю  я,  признаться,  побалакать  із  розумними  людьми.  Ігри  разума,  так  сказать.  Кіно,  до  речі,  колись  таке  бачив.  Про  сумашедшого  математика,  якому  Нобелівську  премію  дали.  Но  ви  не  переживайте.  Я  не  математик,  хотя,  може  і  сумашедший.  
Йоперний  тіатр!..  Тільки  зібрався  Дєдушко  «ізліться  мислію  по  древу,як  глянув  на  часи,  а  там  уже  почті  два  ночі.  Як  співали  у  врємєна  мого  дєтства:
Рученьки,  ніженьки,
Світлії  очі,
Спокійної  ночі,
Спати  пора.
Завтра  «ізольюсь  мислію».  Якщо  вам  понравилось,  як  пише  Дєдушко  всяку  беліберду,  то  напишіть,  я  продовжу  (  якщо  не  понравилось,  то,  кстаті,  всеодно  продовжу).  
Може,  хто  щитає  Дєдушка  конченим  і  безграмотним  дєбілом,  то  ошибається  –  Дєдушко  окончив  школу  з  медалью  і  має  дві  вищих  освіти.  Хотя  не  отріцаю  –  слєгка  прідурковат.
Ну  нравиться  мені  в  такій  манері  мислі  ізлагать.  Нравиться  і  всьо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576211
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.04.2015

Маленька епіграмка

-  Не  смійте  човном  гойдати!-
Стрясаючи  кулачками,
Волало  до  Хвиль  Щуренятко,
Що  вбралося  Капітаном.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565020
рубрика: Поезія, Дотепні, сучасні епіграми
дата поступления 08.03.2015

АСОЦІАЦІЇ

Вже  кілька  тижнів  мене  не  покидає  нав'язлива  думка.  Навіть  не  думка,  власне,  -  асоціація.  Настільки  нав'язлива,  що  ніби  черв'як,  точить  мені  мозок...
Пам'ятаєте  чудовий  радянський  фільм  "Холодне  літо  53-го"?  От  тільки  не  треба  мені  закидати  любов  до  радянського.  Так,  сюжет  простенький,  режисура,  можливо,  й  ненайкраща.  Але  підбір  акторів  чудовий,  як  на  мене:  Папанов,  Прийомихов,  Степанов,  Косих,  Кузнєцов...
Для  мене,  фактично  підлітка,  у  вісімдесят  восьмому  цей  фільм  став  справжнім  відкриттям  і  проривом.  Я  маю  на  увазі  прорив  у  моїй  свідомості.  
А  сьогодні...  Сьогодні  згадується    кілька  епізодів.  Вони,  можливо,  не  знакові  для  фільму,  але  знакові  для  мене  в  моєму  розумінні  сучасності.
...  Група  втікачів  -  кримінальників,  які  захопили  далеку  північну  факторію,  з  нахабною  розхлябаністю  прямують  до  "рейду"  -  пристані.  Даремно  начальник  рейду  надривно  кричить  в  матюгальник:  "  Немедленно  покиньте  территорию  рейда!.."  Це  тільки  заохочує  і  смішить  досвідчених  "урок".  Вони  глузуючи  проходять  повз  нього.  А  далі  "грізний"  начальник  рейду  вже  виконує  забаганки  бандитів  -  чайку  заварити  і  т.д.
Трохи  згодом  двоє  політв'язнів,  колишній  інженер  Копалич  (Папанов)  і  колишній  військовий  розвідник  Лузга  (  Прийомихов),  знищують  цю  зграю  рецидивістів.  Копалич  при  цьому  гине...
В  одному  з  останніх  епізодів,  коли  протистояння  вже  завершене,  начальник  рейду  звертаючись  до  Лузги  каже:  "Ты  это...  Если  спросят,  скажи,  что  действовал  в  соответствии  с  чёткими  указаниями  начальника  рейда...".
В  чому  асоціація?  Я  згадую  кадри  старого  фільму  про  далеку  північну  факторію  початку  50-х.  А  перед  очима  -  сучасність  і  моя  Батьківщина.  З  тими  ж  "урками",  начальником  рейду  і  безіменними  "копаличами"  та  "лузгами"  .
Хтось  зауважить  -  хто  ти  такий,  щоб  просторікувати  про  високу  політику?..  Не  все  так  просто...  Зверху  завжди  видніше  далі...  Так,  вибори  пройшли  і  я  знову  "ніхто"  і  звати  мене  "ніяк"...  Принаймні  "начальники  рейду"  так  думають.      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536790
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.11.2014

ПЕРША ВЧИТЕЛЬКА

Витанцьовує  літо  бабине
На  легких,  ніби  пух,  хмаринах.
Погойдалось  на  перекладині,
Поснувало  своє  павутиння.
Павутинок  сріблясті  ниточки
Сивиною  вплітає  в  скроні,
Одягає  дерева  у  свиточки
Золотаві  й  багряно  –  червоні.
Вітер  з  осінню  кучерявою
Заграє,  регоче  у  листі.
Спокушає  її  забавою,
КалинОві  дарує  намиста…
І  на  тлі  цієї  містерії
Раптом  бачу  знайому  постать.
Забриніла  в  напрузі  артерія
Й  до  очей  підступили  сльози…
То  була  моя  перша  вчителька.
Я  вагався:  невже  не  пробачить?
Наших  душ  дитячих  цілителька.
Скільки  ж  років  я  Вас  не  бачив?!
У  стрімкій,  мов  експрес,  буденності
Ми  «  на  потім»  усе  відкладаємо.
Виправдовуєм  злободенністю,
Що  цінуємо,  як  втрачаємо.
Все  «аврал»,  все  нам  обмаль  часу
На  візит,  чи  дзвінок,  чи  листівку.
Ми  стаємо  з  людей  біомасою
І  від  того  так  соромно  й  гірко.  
А  вона  тільки  ніжно  гладила
Мою  сиву,  мов  сніг  чуприну:
«  Лише  добре  про  тебе  згадую...
Ну,  не  плач,  заспокойся  дитино».
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527476
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2014

ПІШАКИ ( не про політику)

Інколи  люди  можуть  стати  пішаками  в  чужій  шаховій  партії.  Інколи  ,  навіть,  самі  погоджуються  стати  пішаком,  якого  гравець  намагається  зробити  ферзем.  Та  шлях  до  останньої  лінії  дуже  довгий  та  небезпечний.  Можна  й  не  дійти,  а  можна  й  справді  стати  ферзем...
Зрештою,  партію  виграють  не  фігури,  а  гравець.  А  після  гри  і  пішаків,  і  ферзя,  і  навіть  короля  ховають  до  коробки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524713
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.09.2014

ЗАГАДАЙ БАЖАННЯ

Зірка  покотилась  -  загадай  бажання,

Польові  волошки  подаруй  коханій.

Поведи  кохану  
                 по  вечірніх  росах,
Місяць  хай  розтане
                 у  її  волоссі.
Злийтесь  в  поцілунках,
                 у  сплетінні  ніг.
Впийтесь  ніжним  трунком,
                 бо  любов  -  не  гріх...
Під  пісні  русальні,
                 під  сердець  биття
Загадай  бажання  -
                 народи  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2014

ПОВНИЙ МІСЯЦЬ ЗЛЕГКА ПІДПЛИВАЄ БАГРЯНИМ

Повний  місяць
             злегкА  підпливає  багряним,
Підвиває  самотньо
             знеможений  старістю  пес.
Сяду  поруч,
             складу  бідоласі  компанію
І  виттям  розірвУ
             відсторонений  спокій  небес.

Це  не  жАлі  й  плачІ
             шматуватимуть  груди,
Не  досада,не  біль,
             не  тягар  непрощенних  гріхів,
Не  тугА  за  коханням,
             що  бУло,  що  є  і  ще  бУде...
Просто  -  сів  і  завив.
             Просто  так  захотів...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514347
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2014

ДВОЄ СТОЯЛИ Й ДИВИЛИСЬ

Двоє  стояли  й  дивились
На  буяння  квітучого  саду.
В  одного  очі  іскрились,
А  інший  відчув  досаду.

В  усьому  життя  один  бачив,
Юності  пишну  браваду.
Подумки  інший  відзначив
Перший  дзвінок  листопаду.

Один  захлинався:"Дивися!
Повсюди  життя  вирує!"
Інший  понуро  схилився:
"А  смерть  все  одно  віншує".

Так  довго  вони  сперечались,
Вже  й  сонце  сховалось  за  пагорб
І  зорі  з-за  хмар  витикАлись
Червленим  рясним  виноградом...

Словесним  кидалися  бісером.
І  кожен  в  своєму  впирався.
Спитали  у  Бога:"Де  істина?.."
А  Бог  тільки  з  них  посміявся...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512593
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.07.2014

ОСТАННІЙ ТРАМВАЙ

За  північ,  коли  трамваї
Уже  прямують  в  депо,
Я  сумніви  подолаю
І  сяду  в  останній  вагон.

І  дивний  старий  кондуктор
Не  запитає  квиток.
Тягучий,мов  топлений  цукор,
Десь  пролунає  гудок.

Дивитимусь  мовчки  у  шибку,
Можливо,  згадаю  тебе.
Мій  палець,малюючи  рибку,  
Грайливо  по  склу  проведе...

Чийсь  голос  солодкомовний
До  мозку  торкнеться  легко.
Кондуктор...  -  Вставайте,шановний.
Кінцева...  Приїхали...Пекло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510819
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.07.2014

ЕНТРОПІЯ (Коли руйнується Всесвіт)

Ви  не  знаєте,що  таке  ентропія?  Так,звичайно...  Навряд  чи  знаєте.  Ентропія  -  це  коли...  Це  коли  енергія  поступово  зникає,  коли  сідає  довбана  батарейка,коли  край,  коли  капець,коли  руйнується  Всесвіт.  Без  причин,  без  будь  яких  зовнішніх  впливів,бо  немає  ніякого  "зовні".  Є  тільки  Всесвіт.  Всеохоплюючий  і  всепоглинаючий.  І  він  руйнується.  Тому  що...  Тому  що  ВСЕ  (!)  і  ЗАВЖДИ  (!)  руйнується...
Мій  Всесвіт  руйнується.  МІЙ!  ОСОБИСТИЙ!  ВСЕСВІТ!  Поки  що  видно  лише  малесенькі  тріщинки,  скоро  тонкі  павутинки  побіжать  все  далі  і  далі,і  далі,і  далі...З'єднаються  в  чудернацьке  мереживо,а  потім...  В  одну  мить  все  розсиплеться...
Я  сотворив  цей  Всесвіт.  І  не  за  сім  днів.  За  багато-багато  років.  Я  міряв  свій  Світ  пружними  крилами:  сліпучо-білим,з  м'якими  ніжними  пір'їнами,  і  шкірясто-перетинчатим    ,чорнішим  найчорнішої  чорноти.  Я  тут  Бог  і  Диявол,суддя  і  злочинець,кат  і  жертва,творець  і  творіння.
Нічого  не  сталося  екстраординарного:  не  змінилися  переконання,не  перевернувся  з  ніг  на  голову  світогляд,не  зруйнувалися  принципи.  Просто  все  завжди  прямує  до  ентропії.Просто  все  в  цьому  Всесвіті  трималося  волею  творця,волею  свого  бога...  Бог  стомився.
Опустивши  свої  крила,одне  сліпучо-біле,з  м'якими  ніжними  пір'їнами,а  інше  шкірясто-перетинчасте,чорніше  найчорнішої  ночі  я  байдуже  спостерігаю  за  малесенькими  тріщинками.  Скоро  тонкі  павутинки  побіжать  все  далі  і  далі,і  далі,і  далі...З'єднаються  в  чудернацьке  мереживо,а  потім...  А  потім  мій  Всесвіт  остаточно  зникне,  а  з  ним  зникну  я.  Бо  я  -Бог  і  Диявол  цього  світу,одночасно  творець  і  творіння...
Божевілля?  Так,я  божевільний.  Тільки  чи  набагато  божевільніший  за  вас?  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510403
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.07.2014

НЕТ, НИКОГДА… (переклад власного вірша

Нет,  никогда  мне  не  изведать  вкуса  Ваших  губ.
И  Вам  не  утонуть  в  моих  объятьях.
Но  почему?..  Скажите,  почему?!
Вы  женщина  -  мечта,  души  моей  проклятье.

Нет,  никогда  мне  не  изведать  вкуса  Ваших  губ.
И  Ваши  локоны  мне  не  накручивать  на  пальцы.
Вы  посмотрели  так...  скажите,  почему?..
Ведь  не  могло  же  это  мне  казаться.

Мне  остаётся  лишь  смотреть  исподтишка.
Вы  далеки,  Вы  неприступны,  горделивы.
А  я...  А  я?..  действительно,  кто  я?!
Уродец?  Падший  ангел?  Одержимый?

Нет,  никогда  мне  не  изведать  вкуса  Ваших  губ.
И  Ваши  локоны  не  скручивать  мне  в  кольца.
Но  почему?..  Скажите,  почему?!
Меж  нами  -  пропасть.



МЕНІ  НІКОЛИ…
Мені  ніколи  не  пізнати  смаку  Ваших  вуст
 І  Вам  не  впасти  у  мої  обійми.
 Чому?  Чому?..  Чому?!  Чомусь...
 Душі  терзання.  Жінка  -  мрія.

 Мені  ніколи  не  пізнати  смаку  Ваших  вуст
 І  Ваше  не  куйовдити  волосся.
 Ви  так  дивились...  Все  це  наяву?
 Чи,  може,  просто,  так  мені  здалося?

 Мені  лишається  дивитися  на  Вас  здаля
.  Ви  недосяжна,  Ви  далека,  горда...
 А  я...  А  я?  А,  в  дійсності,  хто  я?
Гонимий  янгол?  Демон?  Квазимодо?

 Мені  ніколи  не  пізнати  смаку  Ваших  вуст
 І  Вам  не  впасти  у  мої  обійми.
 Чому?  Чому?..  Чому?!  Чомусь...
 Між  нами  -  прірва.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509842
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 07.07.2014

МЕНІ НІКОЛИ…

Мені  ніколи  не  пізнати  смаку  Ваших  вуст
І  Вам  не  впасти  у  мої  обійми.
Чому?  Чому?..  Чому?!  Чомусь...
Душі  терзання.  Жінка  -  мрія.

Мені  ніколи  не  пізнати  смаку  Ваших  вуст
І  Ваше  не  куйовдити  волосся.
Ви  так  дивились...  Все  це  наяву?
Чи,  може,  просто,  так  мені  здалося?

Мені  лишається  дивитися  на  Вас  здаля.
Ви  недосяжна,  Ви  далека,  горда...
А  я...  А  я?  А,  в  дійсності,  хто  я?
Гонимий  янгол?  Демон?  Квазимодо?

Мені  ніколи  не  пізнати  смаку  Ваших  вуст
І  Вам  не  впасти  у  мої  обійми.
Чому?  Чому?..  Чому?!  Чомусь...
Між  нами  -  прірва.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509664
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.07.2014

Я СТОМИВСЯ МІНЯТИ КОСТЮМИ

Я  стомився  міняти  костюми,
ваших  душ  зачіпати  струни,
щогодинно  міняючи  ролі.
Так  обтяжують  ці  гастролі.
Я  -  актор  у  театрі  абсурду  -
апогею  життєвого  бруду.
Я  забувся,який  я  справжній:
чи  цинічний,чи  епатажний.
Чи  брутальний,чи  аморальний,
чи  пронизливо-  геніальний.
Чи  "свій  в  дошку",життям  покручений,
Чи  гонимий  і  попаплюжений...
Хочу  бути  маленьким  хлопчиком,
хочу  мамину  пісню  про  дощика!
В  її  плаття  обличчям  сховатися,
не  жахатися,не  здригатися...
Та  минає  тремтливе  марення,
знову  ці  перегони  спіралями.
Знову  мушу  міняти  костюми,
мертвих  душ  зачіпати  струни,
щохвилинно  міняючи  ролі.
Затягнулися  ці  гастролі...
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508091
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.06.2014

ДІСТАЛО…

Щойно  прочитав  одного  вірша...  Одного  із  сотень(  а,  може  й  тисяч?)  надрукованих  сьогодні...  Звичайний  вірш,  один  із  тисяч  написаних  сьогодні,  один  із  десятка  прочитаних  мною.  
Цей  вірш  (  а,  може,  і  без  того  збудженому  мозку,  допомогла  енна  чашка  кави?)  став  останньою  краплею.  Думаю,  авторка  не  сильно  образиться,  якщо  я  дозволю  собі  зацитувати  його.

SERA.fima  ::  
До  вас,  кляті  брати-сепаратисти.Ми  ходили  до  однієї  школи,  ви  мешкаєте  по  сусідству,  ми  дихаємо  одним  повітрям,  саме  тому  я  не  можу  збагнути  –  чому?

 Я  не  вмію  складати  строфи,
 За  освітою  (сміх)  бухгалтер.
 За  хвилину  до  катастрофи
 Кожне  слово  чогось,  та  варте.
 Ви  послухайте,  браття,  сестри,
 Рідні,  зведені  –  неважливо.
 Як  ви  смієте  хаос  нести,
 Заважати  всім  жити  щасливо?!
 Вас,  мов  з  ложечки,  годували,
 Просвіщали,  давали  ліки,
 А  ви  матір  свою  продали
 І  заради  чужої  втіхи.
 Обміняли  ліси  та  річки
 На  рублі,  паспорти,  горілку;
 Пов’язали  бездумно  стрічки
 І  зламали  навпіл  сопілку.
 Ваша  пісня  -  то  крик  предсмертний,
 України  мелодія  –  вічна.
 В  нас  на  кобзі  грає  безсмертний,
 А  у  вас  є  лиш  лялька  сценічна.
 Не  збираюся  вас  благати,
 Попередити  тільки  мушу:
 Ви  для  тіла  звели  вже  грати,
 Та  врятуйте  хоча  би  душу!      

Я  не  знайомий  з  авторкою,  знаю  лише,  що  вона  харків'янка,  пише  гарні  вірші  і  ,  напевно,  гарна  Людина...
Але  мене  дістало...  Все  дістало.  Наша  імпотентна  влада...  Та  біс  із  нею,  з  владою.  Всяка  влада  є  або  імпотентною,  або  маразматичною,  або  (  як  висловився  один  політик)  ліберастичною.  Розібрались  якось  би  з  владою.
Мене  дістали  колишні  владні,  тепер  незрозуміло  які  політики.  Оте  бидло  з  "рускай  хвамилией"  і  навічно  приклеєною  нахабно  -  ідіотською  посмішкою,  чола  якого  явно  торкнулася  рідкісна  хвороба  "кретинізм".  (Уявляєте,  справді  є  така,  нехай  пробачить  мене  Бог  за  образу  хворих  людей).  Воно  віщує  з  різноманітних  ток  -  шоу  про  "другую  точку  зрєнія".  Яка  в  біса  другая  точка?!  Яка  може  бути  другая  точка,  коли  йдеться  про  цілісність  держави?
Мене  дістали  уповаючі  на  Бога  (  та  Європу)  людинолюбці,  готові  "возлюбити  ворога  свого"...  от  тільки  чи  ворог  відповість  взаємністю.  Ви  уповали  три  місяці.  Тепер  ми  оплакуємо  жертви  того  "уповання".  А  Європа...  Європа  закликає  нас  до  толерантності.  Будьте  толерантними  до  гвалтівників.  Продажна  дівка  Європа,  тіло  якої  роз'їдають  сифілітичні  виразки.  Вона  зваблювала  нас  висохлими  зморщеними  грудьми  старої  куртизанки,  видаючи  їх  за  ніжні  перса  цнотливої  дівчини.  Демократичні  цінності  -  це  міф.  Для  тієї  старої  почвари  існує  одна  цінність  -  грубі  гроші.  Ми  повірили  в  той  міф,  ми  почали  матеріалізувати  його,  ми  мостили  дорогу  до  нього  своїми  трупами.  І  що  Європа?  Європа  злякалась...  Ми  занадто  високо  підняли  планку,  вона  не  в  змозі  дати  нам  того,  чого  ми  бажаємо.  Старече  тіло  не  замінить  юної  дівчини.  Це,  ніби,  коли  ти  хочеш  кохання,  чистого  і  щирого,  а  тобі  пропонують  задоволення  похоті.  Людинолюбці  боялися  (  і  бояться)  відповідати  силою  на  силу,бо  Європа,  бач,  не  зрозуміє.  Зрозуміє,  повірте.  І  буде  дивитися  крізь  пальці,  як  дивилася  крізь  пальці,  коли  рвали  на  шматки  Каддафі  (хоч  помер,  як  офіцер-  зі  зброєю  в  руках,  а  не  втікав,  як  злодій  і  не  розповідав  потім  казок  на  кшталт  "  в  мєня  стрИлялі"  ).  Та  не  в  Європі,  зрештою,  справа.  Ми  будемо  там,  повірте,  будемо,  як  би  пафосно  це  не  звучало.  Тільки,  не  як  жебраки  з  простягнутою  рукою,  а  як  переможці.  Та  хтива  бабуся  стагнує.  Як  би  дико  не  звучало  сьогодні,  але  події  в  Україні  -  це  початок  кінця  імперій.  Як  Східної,  так  і  Західної...  І  стануть  колись  пліч  о  пліч,  ніби  в  давній  легенді,  три  брати:  Рус,  Лех  і  Чех...(коли  кажу  Рус,  то  маю  на  увазі  не  самозвану  фіно-угорську  моксель).  Але  то  буде  КОЛИСЬ,  а  сьогодні  мене  дістало.
Я  завжди  був  терпимим  до  мов,релігій,  інших  точок  зору...  Я  стомився.  Стомився  розмовляти  з  тими,  хто  не  хоче  чути,  доводити  тим,  хто  не  бажає  чути  доводів.  Стомився  бути  терпимим...
Мене  дістала  жменька  маргіналів,  які  віщують  від  імені  міфічного  "  народа  Юго-Востока".  Дійсно,  чому?!  Чому  я  маю  дихати  з  ними  одним  повітрям???  Чому  мої  діти  мають  вчити  мову  чужої  батьківщини  лише  тому,  що  хтось  вважає  мою  рідну  "телячою"  і  не  бажає  нею  володіти.  Чому  я,  на  своїй  рідній  землі,  у  розмові  зі  співгромадянином  маю  переходити  на  російську,щоб  він  мене  зрозумів?  Так  я  виявляю  повагу  до  нього?  А  чому  він  не  виявить  поваги  до  мене?!  Їм  не  подобається  влада,  мова,  прапор,  держава?!  ЧЕМОДАН  -  ВОКЗАЛ  -  РАСЕЯ!  

Знаю,  що  мій  опус  мало  хто  прочитає,  тому  що  виставляю  його  в  нечитабельний  і  нерейтинговий  час.  Але  я  не  політик,  не  великий  літератор  і  мені  байдуже  до  рейтингів.  Я  сказав  те,  що  мав  сказати,  бо  в  мене  накипіло  і  мені  болить.

P.S.  Можливо,  образив  чиїсь  почуття,  але  мені  остогидло,  коли  ображають  мої.  Я  стомився  терпіти.                  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491266
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.04.2014

ТАК БУДЕ

Я  в  це  вірю,  так  має  бути,
Переконаний  –  так  будЕ!..
Був  Батурин,  і  бУли  Крути,
Та  новий  Конотоп  прийдЕ.
Дика  мОксель  в  лісах  й  багнюці,
Золотої  Орди  улус,
Ти  ніколи  не  станеш  Руссю,
Хоч  і  вкрала  в  нас  ймення  –  Русь.
Третім  Римом  постати  пнешся,
Ллєш  із  вуст  словоблуддя  мед…
І  для  третього  Риму  знайдеться
Свій  АлАріх,  чи,  може,  Мехмед.
Дужі  руки  чужих  солдатів  
Сатанинський  розколять  склеп
І  впаде  двоголовий  стерв’ятник  –
Теж  у  когось  украдений  герб.

Конотоп  –  у1659р.  під  Конотопом  гетьман  Виговський  вщент  розгромив  московське  військо.
Моксель  –  фінно  угорське  плем’я,  що  дало  початок  Москві.
Аларіх  –  король  готів,  який  у  410р.  захопив  і  поруйнував  Рим.
Мехмед  ІІ  –  турецький  султан,  який  у  1453р.  взяв  штурмом  Константинополь(другий  Рим).
Сатанинський    склеп  –  мавзолей  Леніна.
Теж  у  когось  украдений  герб  –  двоголовий  орел  –  герб  останнього  візантійського  імператора  Палеолога.  Московський  князь  Іван  ІІІ  привласнив  його  ,  вважаючи  себе  духовним  спадкоємцем  візантійських  імператорів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489969
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 03.04.2014

ПРО БОЛГАР, ОВЕЦЬ І ПРО ГАНДІ

***
...Року  Божого  1014,місяця  липня  дня  29  біля  гори  Беласиці  військо  візантійського  імператора  Василія  ІІ  перемогло  та  полонило  п'ятнадцять  тисяч  болгар.  Їх  осліпили,залишивши  на  кожну  сотню  по  одноокому  поводирю,щоб  привели  той  нещасний  люд  до  царя  Самуїла...Василій  ІІ  (до  речі,хресний  батечко  нашого  князя  Володимира)  став  після  того  титулуватися  Болгаробійцею...
Та  біс  із  ним,із  Болгаробійцею...  Ми-  не  сліпі.  То  ж  чи  потребуємо  однооких  поводирів?...
***
...Колись(не  так  уже  й  давно),коли  технологія  м'ясного  виробництва  ще  не  була  всуціль  механізована  та  автоматизована,біля  кожної  бійні  утримували  по  кілька  цапів...
Дивно,але  вівці  чомусь  навколо  цапа  гуртуються  краще,ніж  навколо  барана.  Мо'  бекає  цап  полум'яніше?  
Запах  крові,смерті  собі  подібних  полохає  тварин,та  красень  вожак  заклично  бекає,  веде  вперед.Заходять  у  бійню  і  стоять  чекають.Кожен  свого:цап-морквини,вівці-різника...Плекають,мабуть,надію,що  різник  нажахається  їх  кількості.Така  вже  овеча  доля-стояти  і  чекати...
Ми  не  вівці!  Тож  чи  варто  слухати  цапа?...
***
...
...Махатма  Ганді-"батько"  сатьяграги(тактики  ненасильницького  опору)  три  десятки  років  вів  індійців  до  свободи.То  було  таке  ненасильство,коли  під  час  англо-бурської  та  англо-зулуської  воєн  індійці  навіть  створювали  санітарні  загони  у  складі  англійських  колоніальних  військ...Все,щоб  лишень  довести  свою  лояльність  до  влади.  Добра  тактика...Для  Індії,де  переважна  більшість  населення-індуїсти.Індуїзм  засуджує  будь-яке  насильство,до  будь-якої  істоти,де  є  закон  Ріти(визначеного  порядку  речей),де,зрештою  є  віра  в  реінкарнацію...  Тож  для  Ганді  час  був  питанням  другорядним...Тридцять  років  чи  сто  тридцять...Та  і  протистояли  індійцям  прагматичні,інколи,жорстокі  та  все  ж  освічені  і  вцілому  гуманні  англійські  джентльмени...
Ми-не  індійці.В  нас  нема  реінкарнацій,нам  не  протистоять  освічені  і  гуманні  джентльмени...Та  в  наших  жилах  тече  кров  диких  варягів  та  козаків,гонорової  шляхти  та  гайдамаків.  І  вона  волає  "Помсти!!!"
Чи  то  просто  шумить  за  вікном  вітер?...
***
P.S.  Це-  просто  абстрактні  роздуми,плід  хворобливої  уяви.  Будь-які  збіги,паралелі  та  аналогії  є  надуманими.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468048
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.12.2013

ЯКБИ Ж ТО, БАТЕЧКУ ТАРАСЕ…

Якби  ж  то,батечку  Тарасе,
Ти  раптом  взяв,тай  з  гробу  встав...
Погомоніли  б  за  шинквасом*,
"Вонзили    в  душу  копіЯ"*...
А  я  б  все  плакався-жалівся,
Мовляв,  змілів,  здрібнів  людець...
А  ти  все  б  сумно    так  дивився,
Й  мовчав...Бо  ти  таки  мудрець.
А  в  погляді  б  твоїм  читався
Чи  біль  ,  чи  сум  -німий  докІр...
"...Не  каявсь,мучився,карався.
А  ви...  В  кайданах  до  цих  пір..."
 

Шинквас-сучасною  мовою  барна  стійка.
"ВонзІмо  копіЯ  в  душі  своя"-улюблений  тост  Т.Шевченка.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447859
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.09.2013

А З МЕНЕ Б ВИЙШОВ ГАЙДАМАКА

А  з  мене  б  вийшов  гайдамака,
Я  був  би  ще  отой  харциз.
Та  ,бач,не  в  моді  зарізяки:
Людинолюбство,гуманізм...

Б'ють  по  щоках,плюють  у  душу,
Дітей  гвалтують  і  дружин.
Та  суть  людську  саму  паплюжать...
А  ти  люби,а  ти-  люби!

Чекай  до  Другого  Пришестя,
Бо  "Бог  терпів  і  нам  велів".
І  честь  ,  і  гідність  перекреслюй...
А  гордість?  Гордість  й  поготів!

Де  ті  часи,  далекі  й  темні?
Де  Гонта,батько  Залізняк?!
Нема...Нема  ножів  свячених
Та  зашморгів  поміж  гілляк...

А  з  мене  б  вийшов  гайдамака,
Я  був  би  ще  отой  харциз.
Та  ,бач,  не  в  моді  зарізяки:
Людинолюбство?  Гуманізм?

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447830
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.09.2013

Чому, кобзарю?. .

-Ой,кобзарю,кобзарчику,
убогий  жебраче,
Та  чом  твоя  бандуронька
так  квилить  і  плаче?

Чом  спокою  не  знаходить,
 чому  серце  крає?
В  душі  моїй  тонкі  струни  
навпіл  розриває?


-Як  же  їй  не  заплакати,
як  не  застогнати?
Заповзялись  рідні  діти  
матір  гвалтувати.

Один  руки  заламує,
а  другий  гвалтує,
Третій  плаче  і  голОсить
та  не  порятує.

А  четвертий  відвернувся-
вдає,що  не  бачить,
П'ятий  так  зайшовся  сміхом,
що  мало  не  плаче...

Нема  кому  зупинити  
глум  лихий  над  тілом.
Не  синів  бідна  вдовиця-
покручів  вродила...

-А  хто  ж  тая,кобзарчику,
вбога  сиротина,
Дітьми  лежить  збезчещена?

-Матір-Україна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447063
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.09.2013

СПОВІДЬ РОЗБИШАКИ (за С. Єсеніним)

Справжнє  все  особливим  знаком
Ще  з  дитинства  ляга  на  чоло.
З  мене  б  вийшов  шахрай  й  розбишака
Та  в  поезію  щось  привело.

Ну  то  й  що,що  не  вдався  зростом?
Завжди  першим  у  бійку  кидавсь,
Хоч  і  часто  з  розбитим  носом
Я  під  вечір  додому  вертавсь.

І  на  мамине  тихе  зітхання
Я  кидав  у  обличчя  бліде:
"Та  нічого!Спіткнувся  об  камінь.
То  не  страшно.До  завтра  пройде."

Охололо  давно,притихло
Дике  буйство  в  хлоп'ячій  душі.
Ту  зухвалу  і  первісну  силу
Замість  бійок  вливаю  в  віршІ.

Я  нанизую  перли  словесні
золоченою  ниткою  рим,
Ніби  давнє  моє  молодецтво
З  диким  ритмом  товче  в  тамбурин*.

Як  раніше,крокую  я  гордо
Й  новизною  відлунює  крок...
Замість  в  кров  розбитої  морди,
Ніби  спущений  в  душу  курок.

І  давно  вже  кричу  не  до  мами-
В  сірий  натовп  безликих  людей:
"Та  нічого!  Спіткнувся  об  камінь.
То  не  страшно,до  завтра  пройде!"

*Тамбурин-різновид  барабана.


ТЕКСТ  ОРИГІНАЛУ


Всё  живое  особой  метой
Отмечается  с  ранних  пор.
Если  не  был  бы  я  поэтом,
То,  наверное,  был  мошенник  и  вор.
 
Худощавый  и  низкорослый,
Средь  мальчишек  всегда  герой,
Часто,  часто  с  разбитым  носом
Приходил  я  к  себе  домой.
 
И  навстречу  испуганной  маме
Я  цедил  сквозь  кровавый  рот:
«Ничего!  Я  споткнулся  о  камень,
Это  к  завтраму  всё  заживёт».
 
И  теперь  вот,  когда  простыла
Этих  дней  кипятковая  вязь,
Беспокойная,  дерзкая  сила
На  поэмы  мои  пролилась.
 
Золотая,  словесная  груда,
И  над  каждой  строкой  без  конца
Отражается  прежняя  удаль
Забияки  и  сорванца.
 
Как  тогда,  я  отважный  и  гордый,
Только  новью  мой  брызжет  шаг…
Если  раньше  мне  били  в  морду,
То  теперь  вся  в  крови  душа.
 
И  уже  говорю  я  не  маме,
А  в  чужой  и  хохочущий  сброд:
«Ничего!  я  споткнулся  о  камень,
Это  к  завтраму  всё  заживёт!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446159
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 29.08.2013

А ЩО ЖИТТЯ?. . (За Волтером Релі)

Что  наша  жизнь?  Плохая  пьеса,  
В  которой  выпало  играть.  
Сперва  костюмы  подобрать,  
Во  чреве  матери  одеться.  
Десяток  реплик,  мизансцен,  
Два-три  удачных  монолога...  
Кто  доживёт  до  эпилога,  
Тому  не  весело  совсем.  
Остатки  славы  и  стыда  
Укрыло  занавеса  бремя...  
Мы  поиграть  пришли  на  время.  
Мы  умираем  навсегда.  

Переклад  Якова  Фельдмана

А  що  життя?..Дешева  п'єска,
В  якій  довелося  зіграть,
Костюм  до  ролі  підібрать,
Вдягтись  в  утробі  для  бурлеску.

Десяток  реплік,мізансцен
Та  кілька  вдалих  монологів...
Хто  доживе  до  епілогу,
Навряд  чи  втішиться  кінцем.

Важка  завіса  накрива
лиш  крихти  сорому  і  слави...
Ми  швидкоплинно  роль  зіграли.
Смерть  нас  на  вічність  забира.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445932
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.08.2013

СИНОВІ (за Волтером Релі)

Три  вещи  есть,  не  ведающих  горя,
Пока  судьба  их  вместе  не  свела.
Но  некий  день  их  застигает  в  сборе,
И  в  этот  день  им  не  уйти  от  зла.
Те  вещи:  роща,  поросль,  подросток.
Из  леса  в  бревнах  виселиц  мосты.
Из  конопли  веревки  для  захлесток.
Повеса  ж  и  подросток  -  это  ты.

Заметь,  дружок,  им  врозь  не  нарезвиться.
В  соку  трава,  и  лес,  и  сорванец.
Но  чуть  сойдутся,  скрипнет  половица,
Струной  веревка  -  и  юнцу  конец.

Помолимся  ж  с  тобой  об  избежаньи
Участия  в  их  роковом  свиданьи.

Перевод  Б.  Л.  Пастернака


Три  речі  є,що  лиха  не  зазнАють,
Допоки  доля  разом  не  зведе.
Лиш  випадок  фатальний  їх  збирає,
То  знай  же,що  тоді  біда  прийде.
Березовий  гайок,хлопчисько,пагін.
Березові  для  шибениць  стовпи,
Для  зашморгів  мотузки  конопляні,
Хлопчисько-вішальник-  це,синку,ти.

А  нарізно  так  тішаться  грайливо:
Трава  буяє,гай,росте  юнак...
Зустрілись-рипне  дошка  полохливо,
В  струну  мотузка  і  помер  лай  дак.*

Тож  помолімося,щоб  запобігти
Фатальним  зустрічам  у  цьому  світі.

*  довелося  розбити  слово  на  склади,чомусь  цензура  не  пропускає)))

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445045
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.08.2013

Батьківська хата часто сниться…

БатькІвська  хата  часто  сниться
У  виноградному  вінку.
Яскраве  ружеве  намисто
І  жовті  барви  падолисту
В  садку...

Город,  що  мчить  собі  в  долину,
А  там  і  річечка  блищить,
ПорОсла  пирієм  стежина...
Мені  б  туди  хоч  на  хвилину,
На  мить...

БатькІвська  хата  часто  сниться,
Осінніх  руж  кривавий  жар...
Колись  була...Була  батьківська...
Тепер-ЧУЖА!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444822
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2013

Чи хто заглядав до Іуди в душу?

Чи  хто  заглядав  до  Іуди  в  душу?
Чи  тільки  рахував  його  срібляникИ?
Вчепившись  мертво  в  аксіому  непорушну:
"Іуда-  зрадник,  а  Петро-  святий".

Краплини  страху  навіть  камінь  точать,*
Мов  точать  яблука  ослизлі  хробаки...
А  ми  все,  знай,  мов  зазомбовані  торочим:
"Іуда-  зрадник,  а  Петро-  святий".

Стояли  мовчки,  голови  схиливши.
Ніхто  ж,  чомусь,  Ісуса  не  закрив  грудьми.
Словесно  потім  каятись-    таки  простіше...
Іуда-  зрадник.  А  Петро?  Святий?  

*Петро  в  перекладі  з  давньогрецької-камінь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444441
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2013

ОБИВАТЕЛЬ

Ви  не  боїтеся,що  вас  колись  зрадять?
Я  -ні,бо    ніколи  ні  з  ким  не  дружив.
Ви  не  боїтеся,  що  вас  покине  кохана?
Я-ні,бо    нікого  в  житті  не  любив.
Ви  боїтеся  смерті?
Я-ні,бо    ніколи  й  не  народжувався
***
Як  ім'я  твоє,один  з  мільйонів  безликих  близнят,що  волочать  ноги  похмурою  стежкою  Вічності?
ОБИВАТЕЛЬ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444277
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.08.2013

ЛЮДИНА, ЯКІЙ НЕ ЩАСТИЛО В ЛОТЕРЕЮ (про відносність всього)

Він  ніколи  не  вигравав  в  лотерею.  Ну,  не  те,  щоб  зовсім  не  вигравав…  Пам’ятаєте  (та  хто  ж  то  вже  пам’ятає?),  ще    при  Союзі  була  така  собі  грошово-  речова  лотерея?  Можна  було  автомобіль  виграти,  кольоровий  телевізор(от  прочитає  хтось  і  подумає:  «Як  це,  кольоровий?  В  усі  кольори  веселки  розфарбований?»).  А  ще  можна  було  виграти  велосипед  з  гучною  назвою  «Ласточка».  Цікаво,де  її  випускали,  ту  «Ласточку»?  В  очі  ніколи  не  бачив.  Ото  тільки,  що  читав  у  газеті  «Труд»  в  таблиці  чергового  розіграшу.  Виклав  перед  собою  квиточки  і  водиш  пальчиком  у  пошуках  серії  та  номера.  А  в  серці  жевріє  надія:  «  Цього  разу  –  точно…»  Серію  знайшов…А  номерочка  то  немає!  Однієї  нещасної  цифрочки  не  вистача…  Прикро…  Та  співпадіння  серії  дає  маню-у-у-сінький  виграш-один  карбованець.  А  що  таке  один  карбованець?  Це-  вартість  двох  квитків.  Тобто,  ще  один  (ні-  цілих  два!)  шанс.
Хто  так  і  не  дочитав  мою  тираду,  про  радянську  грошово-  речову  лотерею  ,  той  так  і  не  зрозуміє,  про  що  я.  Бо  зовсім  я  не  про  номери  із  серіями,  не  про  авто  з  телевізорами.  І  навіть  не  про  велосипед  «Ласточка»…(  Чи  бачив  його  хто  на  власні  очі?!)
Я  про  те,  що  Він  ніколи  не  вигравав  в  лотерею.  Тільки  оті  нещасні  карбованці.
«Дістав  своєю  лотереєю…»-  майне  думка  в  читача,  який  не  звик  дочитувати  передмову  чи  вступ  до  кінця.  А  даремно,  скажу  я  вам…  Багато  цікавого  можна  дізнатися.  От  про  той  же  велосипед  «Ласточка»  де  б  ви  ще  почули?  Пробач,  нетерплячий  читачу.  Це  був  жарт.  Якщо  ти  не  дочитав  до  цього  місця-  це  добре.  Нам  просто  з  тобою  не  по  дорозі…
Життя-  це  теж,  як  лотерея.  З  безлічі  квитків-  можливостей  ми  вибираємо  свої.  Життя  розгортає  перед  нами  квитки  віялом,  а  кожен  смикає…Хтось  витягає  щасливі,  хтось-  нічого  не  варті  шматочки  паперу,  а  хтось-  карбованці.  Ще  одну  низку  шансів.  
Він  вигравав  карбованці.  І  в  лотерею  і  в  житті.    
Те,  що  у  туманному  мареві  здавалося  перлами  при  сонячному  світлі  виявилося  скляним  намистом,  дешевою  біжутерією.
Один  раз  здалося,  що  от  він,  джек-пот  його  життя  –  Вона.  Та…  Він  тільки  думав,  що  то  Вона…А    то  була  не  Вона…  А  хто  ?  «Ніхто…»  Так  Він  колись  відповів  на  це  запитання.  Не  так  тому,  хто  запитував,  як  самому  собі.
В  душі  була  порожнеча,  яку  потрібно  було  чимось  заповнити.  Жити  то  треба.  А  з  порожнечею  всередині,  то  не  людина,  а  зомбі.  Коли  оселю  залишають  люди,  там  поселяються  павуки  та  гадюки.  Всесвітній  закон  збереження.  Збереження  маси  речовини,  збереження  енергії,  збереження  почуттів…
Бо  що  таке  почуття?  Системний  набір  електромагнітних  полів  та  електричних  імпульсів.
Нічого  з  нічого  не  виникає  і  не  зникає  безслідно.  Вчили,  мабуть,  в  школі.  А  як  не  вчили  ,  то  так,  проходили  (і  все  повз  нього).  Якщо  плюсиків  стає  менше,  то  вони  не  зникають,  а  перетворюються  на  мінусики.  Так  приблизно.  «Фізики»  зрозуміють.  А  «лірики»?  Знаєте,  є  такий  християнський  переказ  (чи  забобон?)  про  янгола  охоронця  та  біса-спокусника,  які  сидять  у  нас  за  плечима  і  постійно  нашіптують  щось  у  вуха.  Як  на  мене-  примітивна  людська  хитрість,  намагання,  як  завжди,  скинути  із  себе  відповідальність.  Мовляв,  біс  поплутав.    
Ніхто  йому  нічого  не  нашіптував,  всі  дії  були  свідомими  (от  не  треба  тільки  казати,  що  то  лише  так  здавалось).  Хотів  бути  грубим-  став  грубим,  хотів  бути  жорстоким-  завдавав  болю  (  не  обов’язково  фізичного,  фізичний  біль-  то  так  примітивно,  жорстокість  буває  набагато  вишуканішою).
В  серці  ніби  відчинилися  маленькі  дверцята,  через  які  все  те  повільно  всотувалось.  Ставало  частиною  його  суті.  Він  сам  відчинив  ті  дверцята.  Прочинив  навстіж.
Нічого  не  потрібно  було  робити.  Просто  не  противитись.  Він  і  не  противився.  Навпаки,  так  би  мовити.  Прискорював  процес.
На  друзів,  що  зав’язували  певні  стосунки  з  протилежною  статтю  дивився  з  легким  презирством.
Не  те,  щоб  його  не  цікавила  протилежна  стать…  Але  так,  на  суто  фізичному  рівні.  Ніяких  зобов’язань,  ніяких  тривалих  стосунків.  Без  цього  можна  прекрасно  обійтись.  Найкраща  компанія-та,  де  немає  жінок.  Інколи,  заради  друзів,  мусив  терпіти.
Помста  одній  перетворилася  на  помсту  всім.  Тим  більше,  навколо  була  одна  біжутерія.  Гарна  блискуча  біжутерія.  Дешевий  непотріб.  А  іншого  й  не  буває.  Джек-пот  –  то  легенда.  Для  дурників…
Та  дата  назавжди  закарбувалася  в  мозок.  Наче  нічого  й  не  трапилось,  а,  бач,  запам’ятав.
Двадцять  сьоме  грудня…  Неприємна  місія-  іти  з  другом  на  дискотеку,  де  той  призначив  зустріч  дівчині.  Тупо.  Набагато  приємніше  посидіти  з  тим  же  другом  за  кухлем  пива,  чи  за  пляшкою.  А  потім…  Ну,  щось  би  вже  було  потім.  Завжди  щось  бувало  потім.  Та  в  друга  кохання.  «  Любоффь…»  Ідіотизм.
А  дівчина  з  подругою.  Друг  запрошує  дівчину,  а  його  просить(О,  Господи!  Тільки  цього  не  вистачало…)  запросити  подругу  …
Наукою  доведено,  що  людське  тіло  випромінює  електромагнітне  поле.  Інколи  це  поле  закорочує  (мабуть).  В  той  день(точніше,  вечір)    закоротило.  Удар  по  нирках…  Коли  надниркові  залози  викидають  в  кров  велику  дозу  адреналіну,  таке  відчуття,  що  нирки  зводить  судомою,  ніби  після  удару.  Без  слів,  майже  не  бачачи  її  обличчя…  Ним  тіпало.  Руки  тремтіли.  Ніби  не    дівочу  талію    тримав,  а  крихку  порцелянову  вазу  династії  Мінь.  Він  не  чув  музики,  наступав  їй  на  ноги,  мозок  вибухав.  Здається,  що  і  після  останнього  акорду  тупцявся  на  місці,  а  вона  дивилася  знизу  вгору  на  нього,  як  на  ідіота(Чому,  власне,  як?  Видовище  дійсно  було  ще  те).  А  потім  вона  зникла.  Мов  Попелюшка  з  балу.  І  черевичка  не  залишила…  Та  і  він  на  принца  явно  не  тягнув.  Скоріше-  Бармалей.    Але  то  інша  казка.  
Якщо  вже  про  казки,  то  є  ще  «Красуня  і  чудовисько».  Класно  там  все.  Красуня  закохалася  в  чудовисько,  злі  чари  зникли  і  замість  чудовиська,  як  Пилип  з  конопель  вигулькнув  принц.  І  жили  вони  довго  й  щасливо.
А  в  житті  все  тріщало  по  швах  .  Красуня  боялася  чудовиська  (  непоганий  імідж  створив…)  .  І  в  неї  вже  був  принц.  (ну,  може,  не  принц,  а  так,  тільки  підпанок  якийсь  та  це  справи  не  вирішувало.  Чудовисько  явно  не  тягнуло  навіть  на  підпанка).  
Звичайно,  аби  Він  захотів,  то    підпанок  побоявся  б  на  гарматний  постріл  підходити  до  неї…  Та  це  була  не  біжутерія,  це  була  крихка  порцелянова  ваза  династії  Мінь.  А  її  не  видереш  із  чужих  рук.  Можна  розбити.
Це  був  його  джек-пот.  Отой,  що  буває  раз  в  житті.  В  когось  це  мільйон,  в  когось  становище,  влада,  зв’язки…  а  в  нього-  Вона-  тендітне  крихке  створіння,  яке  хотілося  пригортати  до  грудей  і  з  яким  було  затишно,  млосно  і  ,водночас,  тривожно…
На  відміну  від  казкового  чудовиська,  Він  так  і  не  став  принцом.  Чудовисько  просто  тро-о-о-шечки  цивілізувалося.  Ну,  на  зразок,  причесалося,  поголилося,  бантик  на  шию  пов’язало.  (Всі  ми  до  певної  міри  Чудовиська).
А  як  же  підпанок?!    А  в  нього  у  квитку  номер  не  співпав!  (Пам’ятаєте,  я  на  початку  про  лотерею  розказував).
***
…Де  ж  в  біса  випускали  ту  трикляту  «Ласточку»  ?!...          

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443167
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.08.2013

ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ ВИПАДОК

Вони  не  бачилися  давно.  Дуже  давно.Дуже-дуже  давно.  Двадцять  два  роки.Двадцяць  два  роки  минуло  з  тієї  випадкової  зустрічі  на  вулиці...
О,  Його  Величність  Випадок!  Що  він  витворяє,  що  коїть  він  з  людьми.  Як  збиває  їх  з  наторованого  шляху.А,може,навпаки-наставляє  на  шлях  істиний?
Та  хто,зрештою,  знає,де  вона,істина?  Хіба  тільки  Бог.Та  він  далеко.І  не  до  нашої  Йому  мирської  суєти,отого  тарганячого  шарудіння,яке  ми  вважаємо  вершиною  буття.
Отже,випадок...  Ні,не  так...  Його  Величність  Випадок!  Бо  лише  випадок  може  звести  в  одній  точці  двох  людей...Не  просто  звести,а  висмикнути  з  натовпу  кількасоттисячного  міста  і  спрямовувати  траєкторії  їх  руху  до  перетину  в  певній  точці,за  певними  координатами.Зрештою,координати  значення  не  мають,головне,щоб  траєкторії  перетнулись.І  вони  перетнулись.
От  читає  зараз  хтось  ці  рядки(якщо  читає,звичайно)  і  думає:"Траєкторії  перетнулись,погляди  зустрілись,кохання  народилось..."  
Та  ні,кохання  вмерло(якщо  воно  було)...  Траєкторії  таки  перетнулись,погляди  таки  зустрілись.  І...  Обоє  дивились  один  на  одного  розгубленими  поглядами.Її  не  мало  бути  тут!Вона  мала  бути  за  добру  сотню  кілометрів...
-Розумієш...
-Так-так,розумію...
-Я  спішу...
-Так,я  теж...
-Бувай...
-До  зустрічі...
Її  подружки("Хі-хі,ха-ха..."),Його  друзі("Це  хто?"  "Ніхто")...
Чи  не  єдиний  раз  у  житті  Він  стримав  емоції.  Жартував,травив  друзям  анекдоти...А  потім...Багато  чого  було  потім.Тільки  зустрічі  більше  не  було.Оте  "До  зустрічі"  пролунало  в  порожнечу.
Вас  ніколи  не  били  мокрим  рушником  по  очах?Боляче...А  коли  так  по  душі?
   Зустрічей  не  було.Були  листи,на  які  Він  не  відповідав,а  глумливо  читав  друзям.  Жорстоко?А  мокрим  рушником  по  душі?Ні,на  одного  листа  таки  відповів.Краще  б  не  відповідав(для  Неї  краще).  Просто  розповів,яка  доля  спіткала  її  попередні  листи.  Хоча  самі  листи  зберігав  ще  довго.Щоб  ненависть  підживлювати,мабуть.
А  потім(щось  забагато  виходить  "потім)  взяв  і  спалив.За  непотрібністю.
Ненависть  і  помста  здавалися  йому  смішними.Не  тому,що  християнські  чесноти  похитнули  фортецю  цинізму.Просто  смішно  мститися  тому,кого  викреслив  зі  свого  життя.
Він  міг  би  казати,що  то  Вона(чи  саме  життя)  зробило  його  жорстоким  циніком.Та  себе  ж  не  обманеш.Він  став  тим,ким  захотів  стати.Чого  ж  на  дзеркало  пеняти...
Двадцять  два  роки  вони  не  бачились...Хто  читає-подумає:  "А  от  знову  втрутився  випадок..."Та  ні.  Не  зустрілись  вони  і  тепер.Просто  Він  випадково  побачив  її  в  одній  із  соцмереж.(Ну,не  зовсім  випадково,а  так  знічев'я,заради  цікавості,взяв  і  знайшов)
"Обоє  були  приємно  здивовані,зав'язалося  листування..."Так,  здається,  за  шаблоном?В  житті  шаблон  не  спрацював.Серце  не  затріпотіло,не  завмерло  в  очікуванні  чогось,як  багато  років  тому.  Він  навіть  на  сторінку  до  Неї  не  зайшов.  А  навіщо?То  для  нього  Вона-спогад.Не  зовсім  приємний-та  спогад.А  Він  для  Неї?  Чи  хоч  ім'я  пам'ятає?  Паралельні  площини  перетинаються  лише  в  неевклідовій  геометрії.  Засохле  дерево  не  зацвіте.Хіба  у  казці.В  казках  багато  чого  буває:  столітні  красуні  прокидаються  від  поцілунка  двадцятилітнього  принца.Жаба  стає  царівною.А  в  житті  жаба  залишається  жабою,скільки  ти  її  не  цілуй.
Тим  більше,що  Його  Величність  Випадок  мовчить.Хоча  жили  всі  ці  роки  майже  поруч.Якихось  двадцять  хвилин  їхати.Він,не  знаючи  того,проїздив,а  інколи  й  проходив  повз  її  будинок.Ходили  одними  вулицями,бували  в  одних  магазинах.Та  траєкторії  так  і  не  перетнулись.
Паралельні  площини  вони  і  є  паралельні.І  не  тільки  в  евклідовій  геометрії.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442966
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.08.2013

ГРІШНИКАМ І ПРАВЕДНИКАМ (Грішники, не бійтесь. Праведники, задумайтесь)

Любіть  дівчат,  любіть  жінок!
Любіть  дружин,  любіть  коханок!
То  імпотент  (  чи  ідіот?)
Гріхом  проголосив  кохання.
Якийсь  зачахлий  фарисей,
Кричав  про  блуд,  пустивши  слину,
А  сам,  очицями  масними,
Жінкам  залазив  між  грудей.
Любіть  усе,  любіть  усіх.
Любіть  вино  й  чревоугіддя.
Закаламбурю,друзі.Гріх-
Дитя  духовного  безпліддя.
І  я  грішив,і  я  любив.
Хай  кине  камінь,  хто  безгрішний…
Виходить  -  (навіть  трохи  смішно),
Хто  не  грішив,  то  і  не  жив.
***
Усіх  нас-паничів  і  принців,і  жебраків,  і  розбишак,
Беззуба  Баба,  мов  татарин,косою  зрубить  в  бешбармак.  
Потрапить  так  якийсь  святенник  у  сам  Едем…І  що  тоді?
Ввесь  вік  чекав…Тепер  все  можна…Крім  заборонених  плодів.
***
Та  краще  вже,мабуть,ридати,
Варитись  вічність  у  смолі…
Зате  буде  про  що  згадати  ,
Як  ми  прожили  на  Землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441707
рубрика: Поезія,
дата поступления 06.08.2013

СВІТЛИЙ ДЕНЬ…ТА ТІЛЬКИ ЧИ ПЕРЕМОГИ? (фанатам Червоної Армії читати не рекомендується)

Не  знаю,як  почати...  Чомусь,коли  починаєш  писати  щось  подібне,в  голові  нав\'язливо  вертиться  надоїдлива  до  банальності  затерта  фраза:\"Коли  я  був  маленьким  хлопчиком...\"
Та  я  не  боюся  бути  банальним...  Я  вже  давно  багато  чого  не  боюся...Та  сьогодні  не  проце.Отже...
 Коли  я  був  маленьким  хлопчиком,то  дуже  любив  цей  день.  День  Перемоги  радянського  народу  у  війні  проти  німецько-фашистських  загарбників,які  в  ніч  на  22  червня  1941р.  віроломно,без  оголошення  війни  напали  на  мирну  державу-СРСР  і  т.д....
Це  вже  ставши  дорослим  та  здобувши  сяку-таку  освіту,я  дізнався,що  ніякого  віроломного  нападу  не  було.Близько  першої  години  ночі  німецький  посол(пробачте,прізвище  забув,моя  пам\'ть  та  сяка-така  освіта  інколи  дають  збої)  передав  голові  радянського  уряду  В\'ячеславу  Молотову  ноту  про  початок  бойових  дій  Німеччини  проти  СРСР.  
Що  не  було  в  Німеччині  ніяких  фашистів(вони  були  в  Італії),а  була  націонал-соціалістична(!!!)  німецька  робітнича(!!!)  партія.
Що  нацистський  прапор  був  червоного  кольору(в  дитинстві  чорно-білий  телевізор  не  давав  змоги  побачити)
Що  свастика-то  давньоарійський  символ  сонця(точнісінько,як  на  наших  рідних  трипільських  глечиках,а  інколи  і  на  писанках).
Я  почав  дізнаватися,що  мене  багато-багато  років  обманювали...
Але  це  було,коли  я  став  дорослим.А  маленьким  хлопчиком  я  дуже  любив  цей  день.  А  чому  б  і  не  любити?  Ми  їздили  до  міста,до  материних  батьків.Я  мав  змогу  побачити  військовий  парад.Справжній  військовий  парад,з  БТРами,  тактичними  ракетними  установками,фотографувати  це,хвалитися  однокласникам.Мене  навчали  в  школі,що  \"...броня  крепка  и  танки  наши  быстры...\".І  гордість  розпирала  мої  дитячі  груденята.  Наївне  дитинство.
Я  дорослішав,світ  мінявся(Горбачов,перебудова)  і  мінялося  моє  уявлення  про  нього.
Багато  розповідав  батько.Як  правило  впівголоса  і  (пробачте),після  чарки.І  просив  мене,щоб  я  НІКОМУ  НІЧОГО  з  почутого  не  переказував.
Батько  зустрів  війну  п\'ятилітнім  хлопчиськом.І  не  просто  хлопчиськом,а  сином  третього  секретаря  райкому.
Я  ненавиджу  цю  війну.І  ,можливо,пробачте  вже  грішного,не  стільки  з  позицій  абстрактно-загальнолюдських,як  конкретно-  особистих.Ні,війна  дякувати  Богу,не  забрала  нічийого  життя  з  моєї  рідні.Всі,хто  воював,повернулися  живими...
Війна  зруйнувала  їх  долі  і,дотично,мою  долю.Війна  вивернула  кожух  життя  навиворіт  та  не  вивернула  потім  назад.
Родини  партпрацівників  підлягали  евакуації  в  тил...Батько  розповідав  і  плакав,плакав  і  знову  розповідав.
На  переправі  через  Південний  Буг  вже  були  німці,тому  ніхто  вже  нікуди  не  евакуювався.Повернулися...А  через  кілька  тижнів  в  село  прибула  польова  жандармерія.І  сусід  вказав  на  бабусю  та  трьох  малолітніх  дітей
(батькові-п\'ять,дядькові-сім,тітка-немовля),як  на  родину  відповідального  партпрацівника.  Під  \"роздачу\"  потрапив  і  прадід  Федір,Георгієвський  кавалер,який  кинувся  захищати  невістку  з  дітьми.Короткий  суд  і  вирок-розстріл.  Тільки  вирок  мали  приводити  у  виконання  не  німці,а  румуни(наша  територія  входила  до  складу  Трансністрії,румунської  зони  окупації).Від  румунів  відкупилися  п\'ятьма  вівцями  та  якоюсь  кількістю  самогону.  І  смішно  і  страшно.
Я  дізнавався  про  те,як  колишні  косомольці  та  активісти  ставали  поліцаями.Як  румуни  відновили  діяльність  колгоспу.І  школа,  виявляється,  під  час  окупації  працювала.  В  ній  мій  батько  і  почав  пізнавати  ази  науки.
А  \"окупантів\"  було  АЖ  два.Два  румуни,звичайні  сільські  дядьки,яких  зладоля  закинула  далеко  від  дому.Вони  часто  приходили  до  школи,любили  дітей(мабуть,згадували  своїх),пригощали  цукром.
Я  слухав  про  те,як  наші  селяни  у  сорок  четвертому  ховали  тих  \"окупантів\"  від  \"визволителів\",але  їх  таки  знайшли  і  розстріляли  у  балці  за  селом(та  місцина  і  понині  називається  Румуни).
Бабця  таки  не  дочекалася  діда.Гайнула  у  сорок  п\'ятому  із  заїжджим  демобілізованим  москаликом,залишивши  дітей,до  Ленінграда.Війна  закінчилась  і  колишні  поліцаї  знову  ставали  активістами...
Років  у  двадцять  я  вперше  побачив  фронтовий  щоденник  діда  Дениса,якого,на  жаль,не  знав  живим-він  помер  задовго  до  мого  народження.
Із  невідомого  мені  закамарка  батько  дістав  саморобну  книгу  без  обкладинки,дрібно  списану  хімічним  олівцем,з  фотографіями(вона  і  понині  в  мене,прийде  час-її  прочитає  моя  донька).І,як  завжди,тато  настрого  заборонив  комусь  щось  розповідати.
Наскільки  ж  глибоко  сидів  в  людині  страх?!  Ішов  1993  рік,другий  рік  незалежності.
Я  читав  про  Уманський  котел,про  те,як  люди  ходять  в  штани  від  страху  під  час  \"настильного\"  мінометного  обстрілу.Про  те,що  солдати.які  побували  в  оточенні  потрапляють  у  штрафбат.Про  те,що  вбивати  людину  страшно  тільки  вперше...
Про  те,що,\"кровью  смыв  позор\"  можна  повернутись  у  звичайну  стройову  частину.
Про  політруків,яким  стріляли  в  потилицю  під  час  атаки,бо  вони  були  \"справжніми  суками\"  і  не  одного  підвели  під  трибунал(а,значить-розстріл).
Про  \"радянських  визволителів\",які  грабували  австрійські  села  та  гвалтували  дітей...Було  гидко  і  страшно  і  було  боляче  ковтати  слину...
Материн  батько,Йосип  Іванович  теж  воював.Мав  нагороди.А  в  1946-1949  рр.  Навчався  у  Львівській  школі  міліції  і  паралельно  \"ліквідовував  бандерівські  бандформування\".  Потім,разом  із  моїм  дідом  Денисом  працювали  в  міліції.Дід  Йосип  не  любив  діда  Дениса.За  те,що  той  був  в  оточенні(це  ж  майже,як  полон).Відповідно,не  любив  і  мого  батька(бо  ж  яблуко  від  яблуні...).  Незлюбив  матір,за  те,що  вийшла  за  батька.
Але  чомусь  любив  мене.Мабуть,тому,що  всі  інші  онуки  були  дівчатками.
Хто  для  мене  ці  люди?  Комуняка,НКВСівець,зрадник  батьківщини?  Чи  улюблені  дідусі.Патріот  та  історик  бореться  в  мені  з  людиною.І,пробачте,перемагає  людина.
Що  ж  здобули  переможці?  Один,з  поламаним  життям  та  покаліченою  психікою  помер  дочасно  у  шістдесят  другому(не  без  допомоги  алкоголю).Інший,справжній  комуніст(направду,без  іронії,чесна  та  порядна  людина),учасник  славетного  Параду  Перемоги  помер  у  злиднях  в  1993  р.Його  онучка(моя  двоюрідна  сестра),щоб  якось  прогодуватись  продала  всі  його  нагороди...
І  мене,нащадка  \"переможців\",нема-нема  та  й  відвідує  крамольна  думка-а,може,даремно,коли  був  молодшим  і  була  можливість  не  \"звалив\"  куди-небудь  з  цієї  країни?  Хоча  б  в  ту  ж  саму  Німеччину.Тільки  кому  я  там  потрібен?

P.S.  А  тут???            

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423870
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2013

ХОЧ ВИ ТВОРІВ МОЇХ НЕ ЧИТАЄТЕ…

Хоч  ви  творів  моїх  не  читаєте,
Бо,мабуть,я  таки  графоман.
Ви  одного,напевно,не  знаєте,
Що  життя  моє,наче  роман.

Доля  букви  старанно  виводила,
Що  зливались  з  роками  в  слова.
На  листках,невпопад  пролінованих,
За  главою  з'являлась  глава.

Я  листав  той  роман  і  замислився.
Мов  прадавній  і  сивий  мудрець.
Що  раніше:папірус  закінчиться,
Чи  чорнилу  настане  кінець?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423505
рубрика: Поезія,
дата поступления 08.05.2013

ПРОВІДНА НЕДІЛЯ

Скоро  Поминальна  неділя,Провідна  неділя.Чи  по  нашому,по  сільському-  просто  Проводи.  Ви  ніколи  не  бували  на  сільських  проводах?...
Не  ручаюся,що  таке  відбувається  в  кожному  селі  неньки-України  та  для  нашого  Центральноукраїнського  регіону-цілком  типово...
Коли  я  був  маленьким  хлопчиком,батьки  брали  мене  в  поїздку  на  свою  малу  батьківщину.На  Проводи.Поїздок,власне,було  дві-одна  перед  Провідьми,коли  впорядковувалися  могили,наступна-"на  Проводи".
Для  мене  то  було  справжнє  Дійство.  Напівтиша,монотонний  речитатив  панотця  у  цвинтарній  капличці.Невеличке  скупчення  людей  біля  каплички-черга,щоб  передати  так  звану  "грамоту"-список  родичів,яких  необхідно  згадати  під  час  служби.Кого  "за  упокій",  кого  "за  здравіє"...Запах  воску,ладану,ще  чогось  незнайомого...  Синя  з  білими  вкрапленнями  смуга  рясту-  метрів  за  сто  невеличкий  лісок.Розповіді  батька  про  померлих  родичів,яких  я  ніколи  і  в  очі  не  бачив,бо  преставились  вони  ще  задовго  до  мого  народження...
Майже  біля  кожної  могили-лавочка  і  невеликий  столик.Я  чомусь  так  виразно  пам'ятаю  ці  лавочки  і  столики.Грубо  збиті,з  неструганих  дощок.Сірі,а  деякі  навіть  чорні  від  дощів  та  вітрів.Але  для  мене  було  в  них  щось  магічне.Біля  цих  столиків  збиралися  родини,розкидані  життєвими  буревіями  по  всіх  просторах  тоді  ще  Союзу...
Зустрічалися,обіймалися,плакали...Короткі  щирі  зустрічі...Адже  назавтра  або  ще  навіть  увечері  всі  розлетяться-роз'їдуться,щоб  зустрітися  знову  через  рік.Правда,приїхати  зможуть  не  всі.Години  до  першої  цвинтар  порожнів.Люди  великими  групами  розходилися  по  домівках  родичів,що  жили  в  селі-не  місце  на  цвинтарі  гостинам.
Правда,мабуть,що  все  розвивається  по  спіралі.Так  склалося(чи  то  доля  викинула  такий  фортель,чи  то  так  мало  бути),що  опинився  я  там  звідки  у  широкий  світ  вирушили  мої  батьки.В  тому  ж  селі.Думав,на  рік-два,а  виявилось-назавжди...Шляхи  Господні  непізнані.  Ось    уже  майже  двадцять  років  поспіль  у  Провідну  неділю  вирушаю  на  той  же  цвинтар.Щоправда,могилок  для  догляду  додалося.Тут  здобули  вічний  спокій  обоє  моїх  батьків,старша  донечка...(це,мабуть,те  єдине,що  навіки  прив'язало  мене  до  цього  Богом  і  владою  забутого  села).
Цвинтар  майже  не  змінився.Та  ж  сама  капличка,тільки  стіни  її  вже  похилені  і  підперті  якимсь  дрюччям.Той  же  паркан.Правда,штахетів  за  тридцять  років  стало  менше.Свіжа  побілка  надає  тому  паркану  схожості  із  щербатою  посмішкою  старої  баби.  Масивні  гранітні  пам'ятники  поволі  ,але  впевнено  насуваються  на  вбогі  дерев'яні  хрестики.
Якось  так  влучно  сказав  мені  колись  один  дідусь,з  усмішкою  показуючи  на  ряди  могил:"Гляди,синку,хто  на  цьому  світі  був  начальником-той  і  там  начальник.А  хто  тут  був  убогим  сіромахою,той  тільки  й  заслужив  на  дерев'яний  хрест".  Я  не  проти  пам'ятників  та  все  ж,щось  у  цьому  є.  Своїм  я  пам'ятників  не  ставив.  Не  в  принциповості  справа  і  не  в  грошах.Граніт,звичайно,не  потягнув  би,та  на  щось  скромніше  спромігся  б...Мати  просила  пам'ятник  не  ставити...Щоб  не  давив  їй  на  груди.  Та  й  хіба  розміром  і  ціною  пам'ятника  виражається  любов?  Любов  не  про  людське  око,а  справжня...Не  шанував,не  любив  за  життя,то  хіба  гранітними  глибами  спокутуєш  той  гріх?  Купиш  собі  індульгенцію,перепустку  в  рай?..
На  цвинтар  з  дружиною  та  донькою  йдемо  якраніше.  Чому?  Годинки  десь  після  10  територія  сільського  цвинтаря  починає  нагадувати  з  одного  боку  -автосалон  злегка  потриманих  іномарок,з  іншого-  "стрілку"  "братків"  з  далеких  90-х.  Ревуть  мотори,міцні  і  надійні  протектори  "Данлопів"  та  "Мішленів"  рвуть  траву,лишаючи  за  собою  чорні  смуги...  Розпанахані  до  пупа  сорочки  з  масивними  ланцюгами  та  хрестами.  Вухо  вловлює  уривки  фраз:  "...да  чьо,тіпа  ета...бабло  паднял...взял  нєдавна  кальоса..."  Плювки,недопалки  на  ближні  гроби...Хлопці  "кидають  понти",простіше  -"бикують".  "Цивілізація"  в  провінцію  йде  довго.  Райцентри  ще  живуть  у  90-х.Мозок  рвуть  протирічні  відчуття-смішно,гидко,закипає  злість...При  згадці,що  колись    давно  і  мені  світила  "перспектива"  стати  таким  покидьком  ,стає  ще  гидкіше,  хочеться  підійти  і  пояснити,  "почім  в  Одесі  рубероїд"...  Та,по  перше  знаю,що  цвинтар-місце  умиротворення  і  спокою.По  друге-дружина  смикає  за  рукав  від  гріха  подалі,знаючи  мій  "дурний"  характер...
Нема.Вже  давно  немає  улюблених  колись  мною  кривоногих  столиків  з  неструганих  дощок.На  зміну  їм  прийшли  намертво  вбетоновані  міцні  столи  з  дубовими  стільницями.На  них  вивантажуються  ящики  горілки,коньяку,подекуди  навіть  шампанське,ну  і  все,що  в  таких  випадках  "полагається"  на  "закусь".  Дехто  вмикає  в  машинах  магнітоли.Ну  чим  не  масові  народні  гуляння?
Десь  при  в'їзді  на  цвинтар  щосили  рве  повітря  клаксон."Братки"  заворушились  і  поспіхом  приймають  з  дороги  машини.Невже  совість  прокинулась?  Та  ,побачивши    блискучо-чорний  "Мерседес-кубик",  що  "на  всіх  парах"  мчить  до  похиленої  каплиці,розумію.Приїхав  заступник  губернатора,вихідець  із  села.Старенькі  бабці  перелякано  тиснуться  до  могил-аби  не  задавили.Чи  то  водій,чи  охоронець  своїм  потужним  торсом  "протискає"  коридор  до  каплиці.Замгубернатора  передає  батюшці  "грамоту",  спритним  рухом  пальців  кидає  на  стіл  хрустку  купюру  номіналом  в  сто  північноамериканських  карбованців  і  повертається  до  машини.Уздрівши  його,представники  місцевої  влади  дріботять  на  напівзігнутих  до  "Мерса"  та  дверцята  закриваються  перед  самим  носом...Облом-с!
Після  шостої  вечора  на  цвинтарі  тиша.Тільки  двоє-троє  місцевих  п'яничок  сплять  межи  гробами.Поминальна  неділя  закінчилась.Люди  пішли  з  цвинтаря...Залишились  порожні  або  биті  пляшки,пакети  від  продуктів,недопалки.Обпльовані,а  подекуди  -навіть  оббльовані  могили...
З  часів  мого  дитинства  на  цвинтарі  майже  нічого  не  змінилося...Змінилися  люди,змінилась  мораль(чи  просто  зникла?),змінився  менталітет.  
Знаєте,є  така  думка,що  кожен  твір-чи  то  вірш,чи  то  проза,повинні  чомусь  навчати.  Я  не  хочу  нікого  повчати,не  хочу  ні  до  чого  закликати.
Я  звичайна  людина.Не  святий,  та  і  далеко  не  праведник.
Я  прошу.Просто  прошу.Люди,давайте  будемо  Людьми.Хоча  б  раз  на  рік.
Без  показної  релігійності,без  пієтету,не  про  людсюке  око.А  самі  для  себе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423504
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.05.2013

РОЗМОВА З АЛЬТЕР-ЕГО

Знову  ранок    в  порожній  оселі,
Знов  не  радує  гомін  шпаків...
Чому  думи  мої  невеселі?
Ти  не  знаєш?..  А  я  й  поготів...

То  не  вітер  у  комині  виє,
То  сичі  в  моїм  серці  живуть...
Хоч  і  втретє  хай  півень  запіє
Та  вони  звідти  вже  не  підуть...

Ти  не  знаєш,по  кому  той  подзвін,
Що  бринить  в  світанковій  імлі?..
Бо  мені  на  хвилину  здалося...
Що  то  дзвін  голосить  по  мені...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422965
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2013

УСМІХ РОМЕЙСЬКОГО БОГА

І
Спека  була  нестерпною,  повітря  майже  не  рухалось.  В  цю  пору  над  Золотим  Рогом  стояв  нестерпний  сморід.  Жителі  Міста  Константина  щорічно  від  того  потерпали.  Та  Золотий  Ріг  був  зручною  гаванню  для  галер.  Галер,  які  нескінченним  потоком  линули  до  головного  міста  Імперії  з  усіх  кінців  світу.  Хліб  зі  Скіфії,  олія  з  Аттики,  шовки  та  єдваби  з  Персії…  І  золото…  Золото  та  раби  звідусіль.  Золотий  Ріг  був  аортою  Імперії.  Судиною,  життєво  необхідною,  але,  водночас,  і  самим  слабким  місцем  Міста  Константина.  Ні-ні,  не  той  затхлий  гнилий  сморід  був  слабинкою,  а  слабкість  мурів.  Та  недарма  ромеї  вважали  себе  нащадками  хитромудрого  Одіссея.  Вхід  до  бухти  охороняли  дві  башти,що,  мов  брати  Полідевки,бовваніли  на  обох  берегах.  Башти  самі  по  собі  були  слабким  захистом,скорше,  пародією  на  захист…  Ланцюг…  Величезний  бронзовий  ланцюг  з  кільцями  товщиною  в  тулуб  коня  був  протягнутий  на  глибині  ліктя  під  водою  від  берега  до  берега.  Хитрою  системою  важелів,  якою  зачудувався  би  сам  Архімед,  він  підіймався  та  опускався.
 Саме  через  наявність  цього  ланцюга,  жителі  Міста,  та  і  сам  василевс  не  сильно  переймалися  кількатисячним  натовпом  варварів-русів,  які  вже  третій  день  войовничо  кричали  та  палили  багаття  на  берегах  Золотого  Рогу.  Їх    довгі,  мов  морські  змії  човни,  з  вузькими  носами,  прикрашеними  головами  страхітливих  чудовиськ,  не  в  змозі  були  прорватися  в  бухту.
 Андронік,  капітан  берегової  охорони,  отримав  наказ:  якщо  руси  не  заберуться  за  три  дні,  спалити  їх  човни  грецьким  вогнем.
 Гімлі  Ульфхендер  нічого  не  знав  про  накази  василевса.  Тим  більше  не  знав  він,  ба,  навіть  не  чув  ніколи  про  Одісея  з  Архімедом.  Гімлі  знав  інше.  Їх  привів  сюди  старий  Олав.  Хитрий  та  підступний  конунг.  Хитрий  та  підступний,  як  та  маленька  смертовбивча  зміючка,  котру  словене  називають  щеком.  Майже  непомітна  в  траві,  вона  підкрадається,  довго  видивляється  незахищене  місце  і  жалить…
 Олав  пообіцяв,  що  здобич  буде  багатою,  значить  здобич  буде  багатою.  Жертви  теж  віщували  вдалий  похід…  
 Двох  рабів  роздушили  кілями  дракарів,  коли  спускали  їх  на  воду.  Вони  померли  швидко,    їх  душі  одразу  відлетіли  у  царство  Хель.  Третього  вбили  ударом  ярма  в  потилицю.  Одним  ударом  вибили  і  очі  і  мозок.  То  добрий  знак.  Словене  теж  увіщували  свого  Перуна,  забивши  кількох  волів  та  пустивши  кров  рабу-  ромею…  Похід  буде  вдалим.  Та  і  не  може  бути  інакше,  коли  веде  їх  Олав.  Конунг  Олав.  Віщий  Олав.
 Формально  похід  очолював  Інгвар  Рерикссон.  Саме  він  був  ярлом  Гардаріки,  словенської  землі,  спадкоємцем  Рерика  Данця.  Але…  Гімлі  знав,  що  після  загадкової  смерті  Рерика  Олав,  його  зведений  брат,  узяв  на  себе  роль  регента.  Ходили  чутки,  що  саме  Олав  прискорив  відбуття  Рерика  в  царство  Хель.  Він  не  міг  сам  стати  ярлом,  бо  був  бастардом,  зачатим  і  народженим  поза  шлюбом.  Та  зробив  Інгвара  слухняною  лялькою  у  своїх  руках.  Навіть  ставши  дорослим  воїном,  Рерикссон  побоявся  відкрито  звинуватити  дядька  у  батьковій  смерті.  Тобто  визнати  його  своїм  кревником.  Інгвар  був  боягузом.  Вікінги  за  таким  ніколи  не  підуть.  І  авторитет  Рерика  тут  не  допоможе.  Сам  Інгвар  теж  це  розумів.  А  також  розумів,  що  на  нього  ще  не  поклала  свої  холодні  руки  Хель  тільки  тому,  що  в  його  жилах  тече  кров  ярлів…  Хитрий  і  підступний  Олав…  Недарма  словене  поза  плечі  кличуть  його  Щеком…  Чутки  чутками,  але  вони  тут-  під  мурами  Міста  Цезарів-  Цезаргарда.  І  веде  їх  ніхто  інший,  як  Віщий  Олав…
 Думки  Гімлі  раптово  перейшли  в  інше  русло.  Чому  ромеї  вперто  називають  їх  русами?  Ніколи  він  не  зустрічав  ромеїв  у  землях  вепсів  та  лопарів…  А  саме  ці  племена  кликали  вікінгів  ruotsy-  гребці.  Дивно  все-  таки…  Ромеї  думають,  що  всі  вікінги(чи  нехай-  руси)-  одноплемінники.  Ха-  ха!  Гімлі-  норвег,  Олав  та  Інгвар-  дани,  Оттон  та  Бруно-  сакси,  Ратко  та  Вадим-  словене,  Свенельд-  свей  а  є  ще  юти  і  навіть  франки.  Вікінги-  не  плем’я.  Це  люди  віку-    vikinger,  воїни,  які  збиваються  у  ватаги  для  далеких  походів  та  завоювань.  Всі  інші-  карли,  землероби,рибалки…      
 Гімлі  ліниво  пошкріб  п’ятірнею  свою  товсту,  мов  кермове  весло  дракара,  волохату  руку.  Власне  за  ці  великі,  вкриті  рудуватим  волоссям,  руки  і  прозвали  його  Ульфхендером-  Вовчою  Лапою.  А  ще  за  те,що  в  бій    Гімлі  йшов  з  двома  мечами,  по  одному  в  кожній  руці,  розкидаючи  ними  ворогів  зі  свого  шляху,  ніби  вовк  мишей.
 Дебелий  вікінг  ліниво  потягнувся  та  почав  застібати  ремінці  свого  панциря.  Сонце  вже  поволі  тонуло  у  смердючій  воді  Золотого  Рогу,  дійсно  роблячи  її  золотою.  Ночі  в  цих  краях  короткі,  а  роботи  ще  дуже  багато.  Колоди,  дошки  та  ворвань  уже  напоготові.  Добре  все-  таки  Щек  придумав.  Гімлі  зловив  себе  на  тому,  що  вслід  за  словенами  називає  Олава  Щеком.  
Нехай  м’якотілі  ромеї  покладаються  на  свій  ланцюг.  Обличчя  Гімлі  осяяла  посмішка,  від  якої  могла  б  застигнути  в  жилах  кров.
 Ніч  все  розкладе  по  своїх  місцях…

Може  і  далі  буде.

Довідничок  

Ворвань-  китовий  жир.
Галера-  вітрильно-весельний  візантійський  корабель
Дракар-  бойовий  човен  вікінгів.Мав  багато  спільного  із  давньоруською  лодією.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422938
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.05.2013

ДУМКИ БЕЗСОННОЇ НОЧІ

Так,ти  не  був  героєм  кінодрами.
Навряд  чи  й  взагалі,героєм  був...
Та,бач,пішов  у  росяні  тумани.
І  замість  "є"  казати  мушу  "був"...

А  пам'ятаєш  пору  ту  чудову,
Як  ми,під  щойно  зроблений  вишняк,
Вмикали  Цоя  чи  Гребенщикова.
І  "гнали  філософський  порожняк"

Ти  все  про  кельтські  та  норманські  впливи
В  англійській  мові  торочив  мені...
А  я  казав    -Володь,життя  брехливе.
Й  людина-то  вінець  отій  брехні...


Ми  спорожняли  молодості  чашу,
Мов  пили  той  з  кислинкою  вишняк...
Здобутки,слава...Все  здавалось  нашим...
І  як  воно  тепер?  Тепер-ніяк.

Сади  ілюзій  щедрі  пустоцвітом,
Який  випалює  життя  хамсин.
Полуда  впала,оголився  чорний  віхоть,
Який  колись  сприймався  за  жасмин...

То  я  про  себе...  А  як  ти,Володю,  зараз?
Чи  є  насправді  той  Едемський  Сад?
Знов  не  про  те...  Пробач  за  необачну  фразу...
З  тих  місць  не  повертаються  назад...

Та  хтів  би  вірити,що  Сад  існує.
Чи,може,навіть  Місто  Золоте...
І  вогнегривий  лев  в  Саду  крокує,
І  золотий  орел  у  небесах  пливе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392530
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 15.01.2013

НАЙДОРОЖЧІЙ У СВІТІ ЛЮДИНІ

Життя  розділене  червоною  каймою,
Яка  пунктиром  по  душі  лягла:
Буття  без  тебе  і  життя  з  тобою,
Світ  брудно-сірий  і  веселкова  дуга...

Ти-зосередження  усього  мого  світу:
Надій,чекань  і  радощів,й  тривог...
Для  тебе  жити  і  тобі  радіти-
Найбільше  щастя,що  дозволив  мені  Бог.

Тобі  одній  зірки  знімаю  з  неба,
Як  оберіг,мені  звучить  твоє  ім'я.
Життя  віддам,якщо  так  буде  треба...
Моя  дитино,донечко  моя!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382054
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.12.2012

АКРОВІРШИК

У  прадавнім  Києві  зацвіта  каштан,
Кримські  кипариси  сповива  туман.
Росами  рясними  вкрилися  поля...
Аж  до  гір  Карпатських-то  моя  земля.
Їй  свого  серденька  всю  любов  віддам:
Ніжним  едельвейсам,розлогим  степам...
***
А  покИ  що  з  нею  підростаю  сам!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381035
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 28.11.2012

Українська «Камасутра»

Скоро  вибори.  Нам  доведеться  вибирати.  Англійський  принцип  про  те,  що  народ  має  таку  владу.на  яку  заслуговує  у  нас  працює  по  іншому.Кожна  влада  має  нас  так,як  ми  на  те  заслуговуємо.  Скоро  нам  знову  доведеться  обирати…як  нас  будуть  мати-  владно,чи  опозиційно  (цікава  поза).  Один  ще  зовсім  недавно  закликав  мати  нас  проти  всіх.Дехто  намагався  пристосуватися  до  тієї  сильно  закрученої  пози.Але…ми  ж  не  індійські  йоги  і  викрутитись  аж  так  не  вийшло…  З’ясувалося,що  то  все  одно,що  мочитися  проти  вітру-обличчя  мокре  та  й  запах  неприємний.Довелося  по  класичному-провладно.  
Назви  цікаві  такі  придумали…Біло-блакитні…Не  зовсім  зрозуміло,чому  білі,бо  з  блакитними  більш-менш  ясно(воно  їх  рідною  мовою  внятніше  звучить-«голубые»).Значить,мати  нас  будуть(вже  мають)  не  по  дитячому…Інші-  біло-сердечні…Знову  ж  таки,з  білим  не  зовсім  зрозуміло,мабуть  то  щось  по  феншую.А  сердечні,бо  мають  нас  і  аж  плачуть,так  їм  сердечним  жалко  нас.Але  по  іншому  не  можна-ми  самі  ж  бо  захотіли…
Стільки  задоволення  і  зауважте-безкоштовно.Задоволення  –  для  них.А  для  нас?Коли  без  задоволення,то  одне  з  двох-або  це  робота,або-гвалт.За  роботу,взагалі  то  прийнято  платити.
Коли  вас  хочуть  зґвалтувати(вже  вкотре)  є  два  варіанти  дій.Розслабитись  і  отримати  задоволення(досить  сумнівне)  або  покарати  ґвалтівника(чи  ґвалтівників).
А  ви  кажете  вибір  без  вибору…Вибір  завжди  є…І  не  тільки  пози  з  «Камасутри»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373091
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.10.2012

ЧОРНА ДОЛИНА

Ще  кУрів  дим  над  Перекопом,
Хоч  похоронний  шабель  дзвін
Затих.в  кривавому  болоті
Не  знати  хто:татарин  чи  русин.
Пісна  земля  людським  впилася  болем
І  різав  вухо  крик  ґвалтованих  дівчат.
Літав  Сірко  над  тим  кривавим  морем
Й  силяв  на  спис  маленьких  татарчат...
***
Та  все  ж  наситились.напились  меду  помсти.
Позаду  гул  козацьких  щедрих  жнив.
Звільнив  Сірко-  отАман  запорозький
З  неволі  кримської  невільників-  братів.
Шість  тисяч.  Йшли  на  тихі  води,
Під  ясні  зорі,на  святую  Русь.
Риплять  немащені  підводи-
Везуть  з  козацьким  хлібом  груз.
***
В  Долині  Чорній  зупинились
Попасти  коней,людям  відпочить.
Смиренно  Богу  помолились…
І  хтось  в  ту  мить  давай  Сірка  просить:
-Пусти  нас  батьку-отамАне
Назад  у  Крим,бо  вже  давно
Ми  живемО  у  бусурманів.
Родина  там,земля,майно…
-Та  хто  ж  вас  силою  тримає?-
Всміхнувся  криво  отаман.
-Ідіть…Хай  Бог  вам  помагає…
Ідіть  назад  до  бусурман.
***
Й  вони  пішли…набралось  тисяч  зо  дві
Бажаючих  іти  за  Перекоп.
Ще  валка  не  сховалася  за  обрій,
Як  вже  гукнув  полковників  Сірко.
Сказав  щоб  сотню  відобрали
Між  козаків.із  самих  молодих.
Щоб  серце  кров’ю  гартували
Не  ворогів  рубаючи-своїх…
-Хай  краще  ляжуть  трупом  в  цій  долині,
Ніж  плодяться  в  Криму,мов  сарана,
На  лихо  рідній  неньці-Україні,
На  лихо  православних  християн!
***
І  гартувалось  серце,гартувались  шаблі,
У  крові  братній  гартувалась  сталь…
Жаль,не  побачив  того,бо  поцінував  би
Не  кровний  брат,брат  во  Христі-москаль…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371980
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 19.10.2012

БЕЛЫЙ ИЗГОЙ

Я  одинок...Я  выбился  из  стаи.
Иль,может,стая  бросила  меня?...
Давно  когда-то,на  излёте  мая
Под  дубом  старым  вся  моя  родня
Совет  держала.Встали  братья-волки.
Урчаньем  тихим  и  слюной  с  клыков,
Мне  угрожали,шерстью  вздыбив  холки...
Рычите,скальтесь,рвите-  я  готов.
К  моменту  этому  готовился  с  рожденья,
Ещё  щенком  я  знал,что  не  такой  как  все...
Проклятье  или  дар-  родился  с  шерстью  белой...
И  белизна  не  исчезала  по  весне.
Вот  грозно  взвыл  вожак  и  серый  круг  сомкнулся,
Вот  старший  брат  вцепился  мёртво  в  бок,
Вот  кто-то  к  горлу,ловко  так  ,  метнулся.
Но  я  ушёл...Рывок...Ещё  рывок...
Я  выжил,я  не  сдох...Хотя  они  не  знают.
Зажили  раны,затянулся  рваный  бок.
Я  стал  изгоем,больше  нет  возврата  в  стаю.
Да  и  зачем?  Я  ведь  не  так  уж  одинок...
Простор  степи,лесная  чаща,ветер,звёзды
Да  круг  луны  теперь  моя  родня...  
Им  всё  равно,плевать,их  это  не  тревожит,
Какого  цвета  шкура  у  меня.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371334
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.10.2012

***

-Агов,корчмарко,неси  оковиту!
Мерщій  корчмарю,  в'яжи  коня!
Козак  гуляє.щоб  серце  прилити.
Сьогодні  чарка  його  рідня!
Мовчить  корчмарка  у  смуток  сповита,
Стоїть  понуро  старий  корчмар.
Дійшла  до  них  звістка,що  Січ  розрита.
Здолав  Мазепу  московський  цар.
-Іди,козаче.як  віруєш  в  Бога.
Себе  не  жалко-онуків  жаль.
Виводь  гнідого  назад  на  дорогу-
Іде  ордою  сюди  москаль.
Пройшов  з  Мазепою  тут  Гордієнко,
До  Бугу  вели  свої  полки...
Скачи,козаче,вони  недалеко,
До  сходу  сонця  поспієш  ти...
Всміхнувся  в  вуса,труснув  оселедцем,
Коня  зострожив-пірнув  у  степ.
І  довго-довго  щемів  йому  в  серці
Тополі  стогін  та  шелест  верб.
Гнідий,мов  з  лука  стрілою  пущений,  
Летів  слухняно  у  глупу  ніч.
Десь  Буг  далекий  тече  між  кручами...
А  він  вертався  на  Матір-Січ.
Вертався  й  відав,що  не  побачиться
Ні  з  Лугом-Батьком  ані  з  Дніпром.
Та  краще  вмерти,бо  не  пробачиться...
Не  стане  зрада  повік  добром.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370085
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 10.10.2012

Колись було-тепер нема (майже дитячий вірш)

Я-нащадок  запорожця
І  полЯка-шляхтичА.
Ніби  у  тісній  коробці
знудилась  моя  душа...
Прадіди  мої  през  шаблю
захищали  свою  честь.
Честь  свою  та  честь  держави,
Січ  і  Посполиту  Жечь.
Всякого  було.І  бидлом
дід  мій  пОляк  називав
Мого  діда  січового.
І  на  герць  із  ним  ставав.
А  було-  в  краю  далекім,
під  Москвою  й  Хотином,
як  доводилось  нелегко
лях  братався  з  козаком.
Воювали  таки  хвацько,
що  й    в  Москві  лишився  слід
від  шляхетських  та  козацьких
дьогтем  мащених  чобіт.
Всяк  було...Й  немає  нині...
Лиш  пустий  зостався  звук.
І  став  бидлом  в  Батьківщині
Тих  дідів  поганий  внук...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368914
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.10.2012

ВІРА І ЗРАДА

Падав  Перун  з  золотими  вусами,
Велес  лежав  на  піску  розпростертий.
Глумились,тішились  над  своїми  богами
ті,що  ще  вчора  приносили  жертви.
То  питання  не  віри-питання  зради.
То-не  війна  між  богами.
Не  можна  відкрити  браму  до  раю
брудними  від  крові  руками.
***
Та  ж  ні  ,не  пройшло  чумне  лихоліття,
Хоч  летіли  рокИ  за  роками.
Торгують  Вкраїною  ріднії  діти,
як  колись  торгували  богами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368707
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.10.2012

ТОДІ…

Як  раніше,світитиме  сонце,
не  зупиниться  рух  планет,
заглядатимуть  зорі  в  віконця.
Тоді...Як  не  стане  мене.
І  Місяць  на  Землю  не  впаде,
не  станеться  катаклізм.
Не  спиняться  водоспади,
Не  вийде  ріка  з  берегів.
Так  само  закохані  будуть  
в  тіні  цілуватись  алей,
хапаючи  пристрасно  губи.
Лиш  тільки...Не  буде  мене.
І  Всесвіту  байдуже  з  того,
що  атом  нікчемний  пропав...
***
Не  варто  боятися  цього,
а  просто...сприймати,як  факт.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368301
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.10.2012

У МАТЕРІ

Прийшов  до  матері  у  гості
та  не  в  затишок  рушників,
і  не  туди,де  у  блаженній  млості
вдихав  я  запах  пирогів.
На  цвинтарі  німе  побачення.
Без  свідків,в  затишку  хрестів.
Вже  дев'ять  літ  немає  матері...
Я  роблю  те,що  вчасно  не  зробив...
***
Прошу  у  матінки  пробачення,
хоча,мабуть,усе  дарма.
Хіба  слова  ще  мають  значення
тепер,коли  її  нема...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368225
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.10.2012

КОЛИ

Коли  не  туди  ми  звернули  
на  перехресті  історії?
Тоді,як  спалили  Батурин
Різники  із  Московії?
Чи,  може,  піввіку  раніше,
як  п'яний  Богдан  в  Переяславі
Сказав,що  так  буде  найліпше-
віддатись  на  царськую  ласку?
А,може,коли  Володимир
заради  царградської  хвойди
ізрікся  дідівської  віри
ромеям  лихим  на  догоду?
А  ми  ж  подвигали  народи!
А  ми  ж  руйнували  імперії!...
***
А  лід  переплавився  в  воду,
а  золото-  в  біжутерію

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368055
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 01.10.2012

Я-НЕ ПОЭТ

Я  не  поэт-  я  жалкий  подмастерье.
Я  не  художник,только  лишь  маляр.
Что  ж.  не  дались  мне  ямбы  да  хореи,
С  яичницей  случайно  спутал  Божий  дар...

Так  что  с  того?  Стреляться  не  намерен.
К  чему  позёрство?  Это-  не  моё.
Пускай  поэты  заряжают  револьверы,
А  мы  ещё  немножко  поживём.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363439
рубрика: Поезія,
дата поступления 10.09.2012

ПЕРШЕ ВЕРЕСНЯ

Завтра-  перше  вересня,  завтра-  Свято  Знань,
ще  вчора  скоригований  мій  календарний  план...
Та  щось  не  те  з  освітою,  чогось  у  нас  катма.
Учення  ніби  й  світло,  та  неучених-  тьма...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361219
рубрика: Поезія, Дотепні, сучасні епіграми
дата поступления 31.08.2012

***

Не  жалкую  нітрохи,що  проходив  повз  них,
повз  троянди  й  казкові  лілеї,
що  не  пестили  очі  мої  
пелюстки  орхідеї...
***
Бо  я  вибрав  волошку
Й  не  жалкую  нітрошки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360890
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2012

***

Тихо  надворі,  не  чути  нікого,
шибеник  вітер  лишеньки  не  спить.
Може,  збирається  в  дальню  дорогу,
може,  у  нього  серце  болить...
Шибеник  вітер  не  скаже  нічого,
він  промовчить.
Він  не  розкаже  про  вранішню  зірку-
про  недосяжне  кохання  своє.
Та  не  заплаче,  хоч  як  йому  гірко-
гордий  бо  є.
От  і  ширяє  собі  між  дерева,  
листя  куйовдить  у  них...
***
Сонце  піднялось-  зірка  примеркла.
Вітер  затих...

1991  р.-27.08.2012  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360278
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2012

ОДА ЖІНКАМ

Тобі,  велична  загадко  природи,
присвячую  цю  оду.
Джоконди,  Нефертіті  та  Мадонни...
Які  ж  ви  всі  хамелеони.
Сьогодні-"  Любий,  милий  мій,  коханий.
Давай  покличем  в  гості  маму"...
Назавтра  ж-"  Сучий  син!  П'яниця!
Щоб  ти  смоли  колись  напився...
А  мама  правду  говорила,
з  тобою-  тільки  молодість  згубила
І  ввечері  потрібні  знайдуться  слова-
"  Не  можу...Захворіла...Розболілась  голова..."
Та  знову  настрій  ваш  стає  чудовим,
коли  потрібно  їхать  по  обнови.
Але...  Якби  жінок  не  стало,
чогось  мабуть  би  бракувало.
Кому  б  тоді  ми  дали  насолоду
пиляти  нас,  мов  пилкою  колоду?
Хто  б  вимикав  потелеку  футбол,
в  ту  мить,  коли  проводив  Шева  гол?
Хто  б  гроші  наші  тратив  залюбки,
на  здачу  нам  купуючи  шнурки?
А  головне-  довелося  б  щоранку
нам  готувать  САМИМ  сніданки,
шкарпетки  прати,  сорочки  й  штани.
А  це  вже...  Боже  ,  борони.
І  нам,  щоб  так  не  опуститись
з  усім  доводиться  миритись.

Жінки  й  дівчата,панни  й  пані
щасливі  будьте  та  кохані.
Та  нехай  збудуться  мої  слова:
"Хай  не  болить  у  вас  під  вечір  голова"!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360260
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 27.08.2012

СУМНІВИ

Приємно  і  лячно...  а,  може,  це  знову
все  те,  до  чого  так  звик:
погрались,  потішились,  збили  оскому
й  пожбурили  геть  на  смітник.
А  розум  шепоче:"  Вгамуйся,  не  треба...
Так  не  буває  в  житті...
Куди  ж  ти,  безкрилий,  рвешся  до  неба,
сховайся  тихенько  в  кущі..."
Та  що  мені  розум,  коли  його  слухав,
коли  я  тим  розумом  жив?
Лиш  поклик  сердечний  вперед  мене  рухав,
як  серце  просило  чинив...
P.S.  Хто  як  захоче,  так  і  зрозуміє...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360009
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.08.2012

ЛІТНЯ СПЕКА

Знову  літнє  сонце,  знову  літня  спека.
Я  тієї  спеки  зовсім  не  боюсь.
Я  ту  літню  спеку  переношу  легко-
мабуть,  африканцем  був  мій  прадідусь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359713
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 25.08.2012

МОЯ Україна

Моя  Україна…  Пафосна  фраза,чи  не  так?  А  яка  вона,  Україна,  особисто  для  мене?  Країна  Євро2012?  Країна,  в  якій  діти  не  змогли  нормально  закінчити  навчальний  рік  через  оте  Євро?  Та  не  в  Євро,власне,  справа…
Як  там  кажуть  англійці?  «Народ  має  таку  владу,  на  яку  заслуговує  .»  Значить,  причина  в  нас  самих…
Україна…  Нещасна  мати,  зґвалтована  рідними  дітьми.  Одні  ґвалтують,  а  інші  мовчки  спостерігають,  та  бурмочуть  щось  попід  ніс.  А  що  ж  це  вони  там  шепочуть?  Яку  мантру  повторюють?  «Зачекайте,  ось  переповниться  чаша  народного  терпіння…»  Поки  сонечко  зійде-  роса  очі  виїсть.  Сидять  біля  моніторів  і  чекають,  коли  ж  та  чаша  переповниться?  
Я  не  звинувачую  нікого.  Такі  вже  ми…  Слухняні  волики,  виховувані    батогами  служак,  колись  романівської,  потім  –совітської  імперій.
«…Ой  ,  горе  тій  чайці,
Убогій  небозі,
Що  вивела  чаєняток  
При  битій  дорозі…»
Знаєте,чиї  слова?  Івана  Мазепи.  
«…През  незгоду  всі  пропали,
Самі  себе  звоювали…»-  це  теж  він,  Іван  Степанович.  Триста  років  минуло,  а  що  змінилося?  Нічогісінько.  А  причини  все  ті  ж…  Мудрі,  все  ж  таки,  люди  оті  давні  римляни  зі  своїм  «розділяй  та  владарюй».  Ой  мудрі…Тільки  римляни  застосовували  цей  принцип  до  галлів  та  інших  варварів,  для  громадян  був  інший-  багатий  не  зневажає  бідного,  бідний  не  боїться  багатого,  а  разом  вони  працюють  на  благо  Великого  Риму(  і  допоки  так  було,  Рим  дійсно  був  Великим).  А  в  нас  що?  Мабуть  таки  для  влади  ми  не  громадяни,  а  варвари.  Та  й  самі  ми  не  кращі(  не  всі,  звичайно).  Опустилися  до  рівня  римського  плебсу-«Хліба  та  видовищ».  Того  та  іншого  маємо  вдосталь(  пакунки  з  гречкою-  чим  не  хліб?  ).
Недавно  знічев*я  почитав  «Кобзаря»  (як  не  банально,  але  Тарас  Григорович  все  ж-  Геній).  Враження,  ніби  й  не  минуло  сто  п*ятдесят  років.  Що  не  вірш-  то  про  нас…  Наприклад:
«  …Капрал  Гаврилович  Безрукий
Та  унтер  п*яний  Долгорукий
Украйну  правили,  добра
Таки  чимало  натворили…»-  нічого  не  нагадує?  Прізвища  тільки  поміняти.
Людоньки!  Робімо  щось,  щоб  через  десять  років  наші  діти  не  говорили,потупивши  погляд:  «Ми  незалежні,  бо  від  нас  нічого  не  залежить…».  Рецепти  в  того  ж  таки  класика:
«…  А  щоб  збудить  хиренну  волю,
Треба  МИРОМ,  
ГРОМАДОЮ  обух  сталить.
Та  добре  вигострить  сокиру
Тай  заходиться  вже  будить…»
Зі  святом.  Єднаймося!
P.S.  Вибачте  за  емоційність.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359645
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.08.2012

СИНіЙ ПТАХ

«…Мы  охотники  за  Удачей,
   Птицей  цвета  ультрамарин…»                                                                                                          
                                                                                                                                                     А.  Макаревич(  гурт  «  Машина  времени»)

За  життя  сходив  доріг  немало,
Пару  не  одну  стоптав  чобіт.
По  гірських  здирався  перевалах,
Задихався  в  випарах  боліт.
Рвали  тіло  колючки  тернові
У  прадавніх  первісних  лісах…
Я  шукав…  Шукав  і  не  знаходив  
Місця,  де  гніздиться  Синій  Птах.
Та  якось  у  тих  далеких  мандрах
Стрілося    мені    мале    дівча  
(чи  ворожка  була,    чи  русалка,  
Може,  навіть  Мавка  лісова)
З  ніжною  усмІшкою  сказала,
Що  не  там  ходив,  не  там  шукав…
Серце  треба  людям  відкривати,                
Щоб  той  птах    до  мене  завітав…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359475
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.08.2012

***

Я  б  тобі  з  неба  зірку  зняв
Та,боюсь,  не  дотягнусь  руками…
Я  б  для  тебе  пісень  співав  
Та…  не  склалося  із  піснями…
Я  б  і  серце  вирвав  з  грудей,
Я  б  і  душу  продав  для  тебе.
Зупинися,  щастя  моє!
Та…  Тобі  всього  того  не  треба…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358850
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2012

Я. Б. ( жартівлива присвята)

Ти,  звичайно  не  Клаудія  Шифер,
так  і  я  не  Сильвестр  Сталоне...
Що  б  іще  забабахкати  в  рифму???
Не  побореш  природи  закони!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358249
рубрика: Поезія,
дата поступления 18.08.2012

Веселкове диво ( закінчення)

Для  Христі  час  зупинився…
                                         ***
Все  було  якось  дивно  та  нереально.  Дівчинку  ніби  оточував  густий  кисіль.
Наступним  залишив  її  малий  Михайлик.  Христя  пам’ятала,  як  він  згасав  на  очах,  мов  дотліваючий  гнотик  каганця.  Як,  без  угаву  підвиваючи,  ніби  вітер  в  комині,  методично  товклася  головою  в  стіну  мати.
- Ї-і-і-сти,  ї-і-і-сти-и-и…-  денно  та  нощно  благав-  канючив  Михайлик.  Гуп,  гуп…  Їсти…  їсти…  Гуп-  гуп-  гуп…  Ї-і-і-сти-и-и…
День  і  ніч,  день  і  ніч.  А  одного  ранку  Христя  не  почула  ставшого  вже  звичним  собачого  скавчання.  Шарко  теж  залишив  їх?...  В  ніздрі  вдарив  густий,  різкий  до  нудоти  запах  тушкованого  м’яса.  Шарко,  Шарко…  Вірний  друг  дитячих  ігор,  що  завше  так  привітно  махав  кудлатим  хвостом…  Шарко  своєю  смертю  продовжив  життя(  а,  може,  муки?  )  Михайлика  на  кілька  днів.  Мати  після  його  смерті  ще  більше  почорніла.  Хоча,  куди  вже  більше?  А  потім  залізла  на  горище  та  довго-  довго  не  злазила.  Христя  ще  здивувалася:  навіщо  на  горищі  віжки?  Дівчинка  не  навіть  не  заплакала,коли,  піднявшись  на  кілька  щаблів  драбини  побачила  розпухлі  материні  ноги,  що  мірно  погойдувалися,  ніби  маятник  на  старих  ходиках  з  веселими  ведмедиками.  Вона  лише  трішечки  образилась  на  маму,  що  та  залишила  її  саму.  
З  того  часу  з  хати  Христя  більше  не  виходила,  їжі  не  хотіла.  Ні!  Не  те  щоб  вона  не  хотіла  їсти,  просто  переборювала,  душила  в  собі  це  і  так  уже  не  досить  сильне  бажання.  В  маленькій  дитячій  голівці  ствердилася  думка,  що  жменька  їжі  продовжуватиме  не  життя,  а  страждання.  А  вдосталь  їжі  вже  не  буде  ніколи.
***
Смерть  здригнулася.  Вона  прийняла  рішення.  І  воно,  здається,  буде  правильним.  
***
Ставало  дуже  холодно,  але  Христя  так  і  не  відкривала  повік(  навіщо?  )  .  Перед  очима  попливли  сині,  жовті,  зелені  кола.  Потом  раптом  все  заливав  кривавий  багрянець.  І  знову,  і  знову…  Ставало  тепліше.  Уже  було  навіть  і  жарко.  «  Веселкове  диво»-  спливла  у  свідомості  фраза,  почута  колись(  тиждень,  місяць,  рік  тому?  )  від  учительки.  Христя  так  тоді  і  не  збагнула,  яке  ж  з  веселки  може  бути  диво?  А  перепитувати  посоромилась.
- Аж  ось  ти  яке-  веселкове  диво…  І  раптом  з  розмаїття  кольорів  виринуло  ласкаве  мамине  обличчя.
- Доню,  донечко…  А  шкарубка  батькова  рука  з  грубуватою  ніжністю  гладила  по  голівці.
- Христю,  Христинко,-  смикав  за  поли  усміхнено-  щасливий  Михайлик.
- Доню,  іди  до  нас!
- Донечко!
- Христю,  йди  до  нас!-  гукали  вони  навперебій.
- Як  я  за  вами  скучила…-  Христя  простягла  руки  до  своїх  рідних  і  потонула  в  різнобарвному  тумані.  Їй  стало  легко  та  радісно.
- Ве-  сел-ко-  ве  ди-во!  Ве-  сел-ко-  ве  ди-во!-  виспівувало  дзвінке  різноголосся  десь  далеко  в  глибині  того  туману.  
***
Дзе-нь-нь-нь,-  звично  дзенькнула  стара  вищерблена  коса.  Роботу  зроблено…  Смерть  посміхнулася-  це  ще  більше  спотворило  її  й  без  того  моторошне  обличчя.  Зловіщі  вогники  розгоралися  в  порожніх  зіницях.  Черви  земні…  Мерзенні  людиська  заклИкали  її  до  роботи?..  Щож,  вона  попрацює,  славні  будуть  жнива!  Але  людиська  забули,  що  смерть  приходить  до  всіх.  Чи  то  рано,  чи  то  пізно…  А  Стара  Баба  вміє  чекати  …  Колосочки  вашого  життя  вона  буде  різати  акуратно  та  повільно.  Ой,  як  повільно…  І  ВАМ  вона  не  подарує  в  останню  мить  блаженного  забуття…
***
Далеко,  за  тисячі  кілометрів  від  хатини,  в  якій  лежало  покорчене  судомами  тільце  мертвої  дитини,  на  башті  під  кривавою  зорею  били  куранти.  Вони  віщували  прихі  нового  1933  року,  третього  року  Великого  Перелому  на  селі.  Після  дванадцятого  удару  земля  здригнулася.  Це  був  святковий  салют.  А,  може,  то  сміялася  Смерть?...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358126
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.08.2012

ЛЮДИ- НЕ ЯНГОЛИ ( дещо запізніла сповідь)

«  …  Славные  были  денечки  в  конце  двадцатого  века…»  
                                                                                                                                                                                     Кінофільм  «  Гостя  з  майбутнього»

Вислухайте  мене  і  пробачте.  Бо  я  грішний…
Золоті  дев’я  ності…    Розвал    Союзу,  незалежність,  епоха  первісного  накопичення  капіталу,  «  дикий»  капіталізм.    Тоді  я  був  «  молодим,  високим  і  струнким»  .  Для  мене  дев’я  ності  були  не  золотими,  а  блискучими.  Чому  блискучими?  Бо  не  все  те  золото,  що  блищить.
Життя  вирувало.  Вирувало-  не  те  слово.  Штормило.  Теліпало  тим  штормом  і  людей.  Хто  дужчий-  борсався,  як  міг,  а  слабші  каменем  йшли  на  дно.  Безробітні  інженери  вішалися,  сиві  професори  збирали  недопалки  (  в  магазинах  курива  не  було,  а  на  чорному  ринку  3-4  рублі  пачка,  це  при  зарплаті  200  совітських  рублів,  а  її-  фіг  дають)  ,  учениці  ПТУ  віддавалися  за  палицю  копченої  ковбаси  та  пляшку  горілки.  Студентки  філфаку-  за  похід  в  «кабак».  Думаю,  досить…
 Ось  у  цей  шторм  і  вкинуло  життя  трохи  наївного  хлопчину,  який  життя  знав  по  більшості  з  книг,  кіна  та  свого  невеликого  життєвого  досвіду-  себто  мене.  Та  що  я  бачив  у  своєму  житті?  Ну,  хіба  що  військову  казарму  в  одній  з  братніх  республік.  Та  й  то  лише  пару  місяців.  Ненька-  Україна,  щойно  народившись,  почала  скликати  своїх  вірних  синів.  Аж  тут  виявилося,  що  в  мене-  плоскостопість  і  мене  комісували  на  радість  матері.  Значить,  СА(  совітській  армії)  я  був  потрібен,  а  українське  військо  мною  погребувало?  Ну  і  біс  з  ним.
Мама(  нині  вже  покійна,  нехай  земля  їй  буде  пухом)  завжди  хотіла,  щоб  я  мав  вищу  освіту  і  неодмінно-  педагогічну(  до  речі,  до  цього  часу  їй  вдячний).  О,  наївні  мрії  сільської  жінки:  вчитель,  поважна  людина.  Знала  б  ти,  мамо,  як  зараз  поважають  вчителів…  Вибачте,  відхилився.  Отже,  мама  хотіла,  щоб  я  вчився,  а  я  хотів  одружитися.  Як  у  казці  про  Дюймовочку.  Маму  засмучувати  не  хотілося,  зрештою,  можна  було  поєднати  приємне  з  корисним.  До  вишу  вступив  без  проблем(  і  без  хабарів).  Як  медаліст  склав  перший  іспит  на  відмінно  та  був  зарахований  поза  конкурсом.  З  корисним  було  покінчено.  А  от  з  приємним-  не  склалося…
Ми  познайомилися  ще  школі,  у  випускному  класі,  на  спортивних  змаганнях.  Я  займався  спортивною  гімнастикою,  відвідував  спорт  школу,  навіть  розряд  мав…  Та  це  неважливо.  Коротше,  як  побачив  її-  обімлів.  Струнка,  фігура  так  нічого,  але  це  все-  другорядне.  Саме  головне-  обличчя.  Знаєте,  такий  близькосхідний  тип:  трішечки  вилицювате,  очі  злегка  розкосі  і  чорні-  чорні,  як  у  відьми.  В  тих  очах  я  втопився,  як  у  безодні.  А  ще-  хвилясте  темно-  русе  волосся  нижче  плечей.  Богиня.  А,  може,  навпаки-  демон.
Знову  я  відхиляюся.  Кохання  виявилося  однобоким.  Спроба  суїциду-  невдалою(  двері  вибили,  лезо  відібрали,  руку  перев’язали,  мене  зв’язали).  Знаєте,  а  вона  через  два  роки  написала  мені,  просила  про  зустріч.  Але  до  того  часу  я  вже  не  був  милим  ніжним  хлопчиком.  Зачерствів  я  душею.  Створив  навколо  себе  оболонку  грубощів  і  цинізму.  Розучився  прощати.  Можливо  ця  зустріч  повернула  б  щось  втрачене.  Та  ще  тоді  я  навчився  не  шкодувати  за  тим,  що  вже  зроблено.  Не  шкодую  і  тепер…  Чи  я  насправді  був  таким?  Не  знаю.  Світ  робив  нас  такими.  Світ,  де  будуються  храми,  але  всі  моляться  Мамоні-  Золотому  тільцю.  Світ  у  якому  слабким  немає  місця.  І  ми  молилися  разом  з  усіма.  І  ми  не  подавали  руку  слабким,  а  переступали  через  них,  топталися  по  них.
   А  інакше-  всі  б  топталися  по  нас.  Так  думали  ми.  Ніхто  не  хотів  бути  «лохом».  Хоча  слово  це  вживали  рідко.  Частіше  казали  «бик  тупорилий».
А  життя  вирувало.  Та  де  там  вирувало-  штормило.  Шторм  у  морі  г…на.  І  ми  гойдалися  на  тих  хвилях.  І  самі  потроху  ставали  г…ном.  Чим  ми  тільки  не  займалися:  торгували  на  ринках,  були  «на  підхваті»  у  кримінальників(  трохи  полякати  «бариг»,  розтрощити  палатку).  І  чим  ми  були  кращими  за  тих  дівок,  що  віддавалися  за  шмат  ковбаси?  Хіба  що  тим,  що  нас  мучило  сумління(  інколи).  
А  ще  ми  ходили  на  патріотичні  мітинги,  збори  УНА(Української  національної  асамблеї),  возили  в  Польщу  горілку  та  спирт.  Як  це  в  нас  поєднувалося?  Напівкримінальні  націоналісти-  сміх  та  й  годі.
Жінок  же  я  ненавидів  лютою  ненавистю.  Жив,  як  у  тій  пісеньці:
А  мне  водки  стакан  заменяет  любовь
И  все  говорят,  что  я  пьяница,
А  я  говорю-  я  совсем  не  такой,
Просто  мне  никто  не  нравится…
І  пішло,  і  покотилося…
Далі  буде.
Можливо.
Колись…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357971
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.08.2012

Веселкове диво

                         «…Ой  горе!  Це  ж  гості  до  мене!
                                 Та  чим  же  я  буду  вітати  –  
                                   іще  ж  не  вварився  синочок…»                    
                                                                                                       П.  Г.  Тичина    

                           «  …Смерть  одного  человека-  трагедия,
                                     Смерть  тысяч-  статистика…»
                                                                                                       Й.  В.  Сталін  (  Джугашвілі)                  

Холодок,  що  прокрався  під  стару  клаптикову  ковдру,  сповістив  про  настання  нового  дня.  Чергового  дня  пекельних  мук.  Знову  це  нещадне  пульсування  у  скронях.  Глухе  й  тягуче,  як  похоронний  дзвін.  Судоми  пустого  шлунку,  які  вибухають  чомусь  у  мозку  та  рвуть  його  навпіл.  Господи!  Та  скільки  ж  це  ще  триватиме!?  Незмірна  сила  твоя,  Господи…  Подаруй  мені  чорне  провалля  сну.  Без  сновидінь…  І  без  болю…  А  ще  ж  недавно  все  було  інакше.  Недавно-  це  коли?  Вчора?  Рік  тому?  Тиждень?  Хто  зна…
Відчуття  часу  втрачене.  Мозок  не  відчуває  часового  плину,  не  бачить  його.  Змішує  дійсність  і  марення.  Всі  процеси  наближаються  до  ентропії.  А  що  далі?  Далі-  руйнування,  смерть.  І  малесеньке  тільце,  в  якому  вже  ледь-  ледь  жевріє  та  іскра,  що  іменується  життям,  затихне  назавжди.  Дитя  приречене.  Янгол-  охоронець  залишив  його.  Навіть  Тому,  Що  Сидить  За  Лівим  Плечем  тут  уже  нічого  робити.  Маленька  людина  тепер  неспроможна  ні  до  святенництва,  ні  до  гріха.  Беззуба  баба  з  вищербленою  косою  в  дорозі.  Вже  на  підході.  Але  вона  не  зовсім  усе  розуміє.  Щось  пішло  не  так.  Хтось  уже  вкотре  плутає  їй  карти,  порушує  плани.  Чому  саме  сюди?  Чому  не  до  старих,  хворих  та  немічних?  Це-  НЕ-  ПРА-  ВИЛЬ-  НО!!!  З  іншого  боку-  один  помах  вищербленої  коси  і  страждання  дитяти  припиняться.  Але  ж…  Це-  неправильно.  Смерть  розгублена.  Смерть  вагається.
Новий  день  повідомив  про  себе  холодком,  що  прокрався  під  стару  клаптикову  ковдру,  пульсуванням  крові  у  скронях  та  черговою  судомою  у  пустому  шлунку.  А  колись  день  починався  інакше…
По  всенькому  кутку  голосно  кукурікали  півні,  мати  грюкала  рогачем  та  горнятами,    пораючись  біля  печі.  Коли  воно  було  оте  «  колись»  ?  тиждень,  місяць  тому?  Чи  лишеньки  вчора?  Христя  не  пам’тала.  Вона  вже  втратила  лік  дням.  Дням  сіро-  безрадісним,  голодним,  одиноким  і  таким  тягуче-  нестерпним.  Для  Христі  взагалі  не  існувало  дня  та  ночі.  Лище  страшне  провалля  сну,  в  якому  виснажена,  хвороблива  підсвідомість  створювала  фантасмагоричні  та  майже  реальні  образи  та  не  менш  жахлива  яв.
Негаразди  почалися  восени.  Христя  гралася  на  подвір’ї  з  малим  Михайликом.  Раптом  несамовитим  гавкотом  зайшовся  пес  Шарко.  Христя  обернулася.  У  хвіртці  стояв  голова  сільради,  а  поряд  з  ним-  ще  троє  незнайомих  дядьків.
- Гдє    отєц?!-  не  вітаючись,  чи  то  гаркнув,  чи  то  гавкнув  незнайомець  у  шкірянці.  Судячи  з  усього,  він  був  головним,  начальником.
- На  полі  з  мамою  пораються.
- Хлєб  отєц  гдє  прячет,-  різко  звів  очі  начальник.
- Ми  нічого  не  ховали,  тато  все  віддали,  он  і  дядько  Степан  знають,-  злякано  кивнула  в  бік  голови  дівчинка.
- То,  може,  того…  Теє…  Почекаємо  Михайла.  Він  то  здав,  того…  Наче  все,  але…  той.
- Шо  ти  б…дь  мямліш,  прєдсєдатєль?!  Іскать.  Товариші  незнайомця,  два  дебелих  червоноармійця,  кинулися  до  комори.  Через  хвильку  один  із  них  вискочив  назад,  тримаючи  у  складених  човником  долонях    золоті  пшеничні  зерна.
- Смотрітє,  товаришу  уполномочений!  А  ви  кажете…  Та  в  цього  куркуляки  ще  пудів  та  пудів…
Через  якусь  годину  завантажена  мішками  підвода  вже  виїздила  з  обійстя.  І  тут  нагодився  батько.
- Люди  добрі!  Та  що  ж  ви  робите?  Побійтеся  Бога.  Ще  ж  зима  попереду…  А  сіяти  чим?  Степане!  Чого  ти  мовчиш?  Ми  ж  з  тобою  ще  із  дитинства…  Ну  скільки  ж  можна.  Я  ж  віддав  усе,  що  вимагали…
- То  я,  наче,  того…  Казав,  але  цей…  Ну…-  голова,  ніяково  опустивши  очі  додолу,  тихцем  поглядав  то  на  батька,  то  на  грізного  незнайомця.
- Пане-  товаришу,  змилуйтесь!-  кинувся  батько  до  того,-  в  мене  ж  двійко  дітей,  зима  ж…
- Узді,  контра!-  різкий  удар  в  обличчя  перервав  благання.
- Нє  подохнєтє.  Ви,  хохли,  живучіє,-  уповноважений  бридливо  витер  закривавленого  кулака  об  сорочку  голови.
- І  плодючіє,-  гигикнув  один  з  продзагонівців.
Підвода  повільно  викочувалася  з  подвір’я.  незнайомець  на  мить  призупинився,  щоб  припалити  цигарку.  Батькова  рука  блискавкою  метнулася  до  вбитої  в  колоду  сокири.  Нелюдський,  звіриний  рик  вирвався  з  його  грудей,  рик  дикого  тура,  що  захищає  своє  стадо.
- Іроди-и-и!  Іро…  -  сухий  тріск  двох  револьверних  пострілів  перервав  той  дикий  первісний  порив.  А  підвода  повільно  котилася  далі…
Для  Христі  час  зупинився…

(  Далі  буде)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357952
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.08.2012

Прощальний лист (о, моя наївна та безкомпромісна юносте)

Навіщо  я  тебе  кохаю?
Для  чого  я  тебе  зустрів?
Тепер  я  вже  себе  картаю.
Але  ж...  Я  сам  цього  хотів.

Так,  я  хотів.  Хотів  кохати,
тобою  хтів  коханим  буть.
А  що  ж  тепер  мені?  Ридати?  
Чи  про  усе-усе  забуть?

Не  було  в  нас  ночей  до  ранку,  
не  було  співів  солов'я.
Ми  не  прощались  на  світанку...
Але  ж  кохав,  кохав  же  я.

А  ти  любила  не  насправді-
ти  тільки  гралась  в  почуття.
Давно  це  зрозуміти  мав  би...
Тепер-  навіщо  це  життя.

Поставить  крапку  лезо  бритви,
коли  оросить  його  кров,
у  шаленючій  тій  гонитві,
що  звалася-  МОЯ  ЛЮБОВ.

Ти  не  хотіла  чи  не  вміла
любити  так,  як  я  любив.
Ти  так  чинила,  як  уміла.
І  я  вчинив  так,  як  зумів.

1991  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357297
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2012

ДРУЖИНІ ( і просто Жінці)

Ти-  полюс  Всесвіту.  Ти-  альфа  і  омега.
Ти-  суть  Життя,    найвища  суть.
Ти-  та  опора,  із  якою  Архімеду
Вдалося  б  світ  перевернуть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357198
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2012

Пекельне число

Сіра  земля,  сірі  хати,  сірі  люди.
Ніби  примари,  сомнамбули.  Тиша...
Три  чорні  вершники  неквапно  крокують.
Вже  близько  вони.  Ближче.  Ближче.

Перший  поглядом  заморожує  душу,
дотик  другого  виснажує  тіло.
Невпинність  вершників  ніщо  не  порушить.
Пройшли  вже  Донбасом,  їдуть  Поділлям.

Двоє-  попереду,  а  за  ними-  третій
зусмішкою  кривавою  на  вустах.
Цього  вершника  йменували  Смертю,
другий  був  Голод,  а  перший-  Жах.

Очі  їх-  вирви.  Подивився  і  згинув.
Жага  їх  до  вбивства  не  знає  меж.
Зайшлася  в  корчах  вся  Україна.
Та  стала  згарищем...  Без  пожеж.

Притишились  вулиці,  хати,  повітки.
Здіймають  куряву  холодні  вітри...
Кажуть,  пекельне  число-  три  шістки,
неправда-  пекельне  число  тридцять  три.

2001  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357149
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 13.08.2012

БУЛО КОЛИСЬ…

Було  колись...  Від  козаків
Лишивсь  гопак  та  шаровари,
Щоб  зрідка  тішити  панів.
Ні  лях,  ні  німець,  ні  татарин
Зробити  так  би  не  зумів,
Як  ми  зробили.
Утопили
 Святую  волю  по  шинках.
Москаль  же,  знай,  все  підливав
Та  й  тішився,  лукавий,  нишком,
Що  в  братовбивстві  й  дуполизстві
ХОХЛИ  прославляться  в  віках.

Не  діждемося  Вашінгтона,
Як  барани,  в  тіснім  загоні
Будем  чекати  різника.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355484
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 06.08.2012

Дилема ( одностишие)

Я  волком  бы  выгрыз,  да  нечего  грызть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355293
рубрика: Поезія, Остроумные, современные эпиграммы
дата поступления 05.08.2012

П'яний монолог

Чорна  муха  на  білій  стелі,
По  стіні  повзе  таракан.
Я  валяюсь  п’яний  в  постєлі.
На  столі  пустотєлий  стакан.
І  ковбасить  мене  не  на  шутку.
 Ну  зачєм  било  столько  бухать?
І  урчить  непонятно  в  желудку…
Шо  за  дрянь,  растуди  твою  мать.
Я  не  можу  так  більше  бухати.
І  не  можу  так  жить,  шоб  нє  піть.
Ну  почті  шо,  як  Гамлєт,  рішати.
Тільки  так:  то  лі  жить,  то  лі  піть.
Жити  в  нашому  врємєні  трезвим
Даже    дьявол  був  би  не  рад.
А  як  пити-  то  швидше  болєзні
У  могилу  зведе  сурогат.    
Не  виносіт  душонка  поета,
Не  видержує  інтєлігент  .
Жизнь  пройшла  незамєтно  й  нєлєпо,
Бо  родивсь  в  неудачий  момент.
У  момент  панування  цинізму
І  господства  златого  тільця  
Для  строїтєля  комунізма
У  запоях  не  видно  кінця.
Ошибався  дєдушка  Ленін
Та  і  Маркс  ,  відать,  ошибавсь.
Комунізм  походив  по  Європі,
А  до  нас  ні  фіга  не  добравсь.
Повернувся  назад  з  півдороги,
А  до  нас  йому  не  з  руки.  
Бо  у  нас-  поганенькі  дороги.
Та  і  люди-  то-  сплош  дураки.
Так  що  буду  жити  і  пити,
Раз  не  сів  в  уходящий  вагон.
Іще  можна  вєдь  якось  прожити,
Поки  в  селах  женуть  самогон.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355292
рубрика: Поезія,
дата поступления 05.08.2012

журавлі

Журавлі,  курличучи,  летіли.
Кру…  Та  кру…  І  кожним  помахом  крила
Наближали  той  жаданий  вирій,
Свій  далекий  журавлиний  рай.

Ловлячи  повітряні  потоки  
Та  останнє  осені  тепло,
Розгортали  в  хмарах  клин  широкий
Журавлі  й  журавки  сивобокі,
Й  першолітки,  що  лиш  стали  на  крило.

Раптом  стало  радісно  та  млосно.
І  на  хвильку  здалося  мені,
Що  в  далекій  синій  високості
Я  кружляю  поміж  журавлів.

Вітер  ніжно  пестив  руки-  крила,
Серце  пружно  гнало  в  жили  кров.
Лету  радість  душу  полонила,
До  небес  безодні  синьо-  білих
Досі  ще  не  звідана  любов.

Це  тривало  мить  одну-    єдину.
Я  вічув,  що  відчувають  журавлі…
Як  привіт  від  них,  м’яка  пір’їна
В  руки  опускалася  мені.

Ні  жалю,  ні  заздрощів,  ні  злості,
Ні  розпуки  не  було  в  мені.
«Кожному  своє  »  -  до  болю  просто.
Людям-  не  ширяти  в  високості,
Журавлі  загинуть  на  землі.

Журавлі,  курличучи,  летіли.
Кру…  Та  кру…  І  кожним  помахом  крила
Наближали  той  жаданий  вирій,
Свій  далекий  журавлиний  рай.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355264
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2012

роздерте фото

Листаючи  старий  альбом,
Серед  побляклих  фотографій
Знайшов  одну,  роздерту  навпіл.
На  ній-  очей  твоїх  вогонь.
Чи  пам’ятаєш  ти  мене,
Чи,  може,  зовсім  вже  забула?
Ох,  як  давно  усе  це  було…
Ти  пам’ятаєш  ще  мене?
Бо  я  ж  то  добре  пам’ятаю,
Як  снилися  мені  щоночі  
Твої  вуста,  розкосі  очі,
Як  вперше  я  сказав:  «  Кохаю»,
Як    ти  сміялася  до  сліз
До  цього  часу  пам’ятаю…
А  на  зап’ясткові  поріз
Юнацький  мій  максималізм  
Нема-нема-  та  й  нагадає.
Тепер  твоє  поблякло  фото,
Поблякли  шрами  на  руках.
Очей  твоїх  відьомських  погляд
Вже  не  являється  у  снах.
Тривожать  серце  інші  очі,
Від  іншої  нуртує  кров.
Промінням  світла  серед  ночі
Була  мені  її  любов.
Чи  ти  мене  ще  пам’ятаєш?
Де  ти  тепер?  Чи  є  сім’я?
На  тебе  зла  я  не  тримаю,
Бо  ти-це  молодість  моя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354836
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2012

Реклама цигарок

Сидіти  в  туалеті  без  цигарки-
усе  одно,  що  чаювати  без  заварки!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354098
рубрика: Поезія, Дотепні, сучасні епіграми
дата поступления 31.07.2012

Бувай, Морфею!

Гіркий  запах  розчинної  кави  
                                                               так  нав'язливо  лізе  в  ніздрі.
Нікотин  роз'їдає  легені
                                                   і  дає  відчуття  ейфорії.
Міністерство  мені  нагадує,
                                                         що  паління  шкодить  вагітності.
В  приймачі  у  прямому  включенні
                                                                             щось  про  пенсії  по  інвалідності...
Я  прощаюсь  із  царством  Морфея  
                                                                           та  повільно  виходжу  із  ступору.
Ось  тепер  можна  йти  на  роботу-
                                                                           каву  випито,  цигарку  докурено.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354089
рубрика: Поезія,
дата поступления 31.07.2012

Благодать ( ночные размышления бомжа)

Как  темно  во  дворе-  
И  собак  не  видать.
Ведь  для  них  в  конуре-
Благодать.

Мне  б  сейчас  конуру.
Только,  где  ж  ее  взять…
И  стою  на  ветру.
 Благодать.

Где-то  птица  поет-
Так  и  что  с  нее  взять.
Ведь  в  гнезде  ей  тепло.
Благодать.

Мне  бы  утром  успеть
Стеклотару  собрать.
 Чтоб  потом  не  потеть…
Благодать.

Вот  бы  мне  в  ресторан,
В  казино  поиграть...
И  «Столичной»  стакан…
Благодать.

Дал  бы  кто  автомат,  
Чтоб  чуток  пострелять.
Кто-то  спросит,  зачем?
Просто  так!  Благодать!

Вірш  написаний  у  1991  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335334
рубрика: Поезія,
дата поступления 06.05.2012

За владу Рад

«  …  Одного  ти  з  ними  роду  
Та  не  одного  класу…»
                                                             (  Ю.  Яновський  «  Вершники»  )  



Вже  не  бачили  неба  
Зледенілими  очі  зіницями,
А  глухе  «Ще  не  вмерла…»
Все  гуло  над  старою  криницею.

Ніби  яблука  стиглі,
Градом    збиті,    попадали  в  куряву.
Донедавна  вродливі,
А  тепер-  пошматовані  кулями.

З-над    дерев  гайвороння,
В  нетерплячці  кружляючи,  крякало.  
А  призахіднє  сонце
Ніби  кров’ю  у  росах  поплакало.

Уже  мертвим  на  шиї
Одягали  мотузяні  зашморги
Самозвані  месії,
Навіжені  апостоли  марксові  .  

І  ще  довго  на  дичці  
Вітер  трупи  гойдав  за  городами.
В  них  на  грудях  таблички:
«  Вороги  трудового  народу».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335282
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 05.05.2012

НОВОРІЧНІ ДИВА

В  новорічну  ніч  буває  всяка  чудасія,
Та  й  не  тільки  в  ніч…  Було  це  у  нас,  на  Поділлі…
Вранці-  рано,  по  морозцю,  тридцять  першого  числа
Запряга  Петро  кобилу  до  райцентру,  на  базар.
У  кишені  цілий  список,  що  потрібно  прикупить:
Майонез  там,  теє,  сеє,  хрін,  щоб  холодець  смачить.
-Ти  ж  там  довго  не  барися,-  проводжа  його  жона,
-Лиш  подумай  десь  напиться-  буде  атомна  війна.
-Що  ти,  Ганю,  як  так  можна,я  ж  давав  тобі  зарок.
В  лучшем  відє  всьо  ісполню,-  взяв  Петро  під  козирок.
Їхав  довго  чи  не  довго  та  приїхав  на  базар.
Торговище  вже  вирує:  є  купці  і  є  товар.
На  стоянці  під  базаром,  там,  де  поруч  магазин
Поміж  джипів  й  іномарок  свій  паркує  «  лімузин».
-Тпру-  у-  у,  спокійно,  Пушкарьова,(  так  було  кобилу  звать)
Стій  спокійно  та  не  смикай,  стій  же  трясця  твою  мать!
Контролер  підскочив  хвацько,-  Дядьку,  гривню  заплатіть,-
Протяга  Петру  талончик,-  До  хвоста  коню  вчепіть.
От  Петро  поміж  рядами  помалесенько  пішов.
Вже,  здається,  і  скупився  та  ще  риби  не  знайшов
-Свєжій  ріба,  свєжій  ріба,-  хтось  товар  рекламував-
То  смаглявий,  горбоносий  син  Кавказьких  гір  горлав.
-Щось  у  тебе  риба,  синку,  і  хвостом  не  ворухне
Та  й  закриті  в  неї  очі  і  чомусь  від  неї  тхне…
-Ничиво  не  панімаеш,  генацвале,  дарагой
Крепка  спіт,  устала  рібка,  атдахньот  часок-другой.
Крепка  спіт,  расслабіл  мішца,  мала-мала  газ  пустіл…
-Тьху  на  тебе,-  сплюнув  дядько,-  щоб  ти,  бісе,  довго  жив!
Знов  пішов  собі  помалу  та…  зненацька  остовпів:
Чорний,  ніби  весь  у  сажі,  хлопець  йде  поміж  рядів.
-Оце  да-а-а,  оце  то  циган,  ще  не  бачив  я  таких…
Хлопче,  звідкіля  ти  будеш,  родом  із  країв  яких?
-Я  ньє  ц’їган,  дядья,-  ньїгер,  я  із  Афрьїка,  стьюдент.
-То  які  ж  у  вас  цигани?..  Уявляю…  Очумє-е-еть…
Без  ста  грам  не  розберешся,-  призадумався  Петро.
У  шашличній  випив  чарку,  три,  чотири…  й  понеслось.
Вже  на  вулиці  почув  він,як  гукають  в  мегафон:
-Пріглашаєм,кто  желаєт,  поіграть  у  лохотрон:
Ставіш  рупь-  виходіт  двадцять,  нужно  только  отгадать
У  каком  стаканє  шарік  ми  моглі  от  вас  сховать?
«Заковтнув»    Петро  «наживку»-  все  програв  у  лохотрон.
Роздягнули  бідолаху,  як  то  кажуть,  до  кальсон…
Як  додому  добирався-  того  вже  ніхто  не  зна…
Та  на  цьому  не  скінчились  новорічнії  дива.
Вранці  до  Петра  у  гості  кум  Микола  завітав.
-Що  це,  куме,  телевізор  так  у  вас  всю  ніч  волав?
Так  бабамкали  куранти  о  дванадцятій  нуль-нуль…
Ой,  а  що  це  у  вас,куме?..  Десять?..  Ні!  Дванадцять  гуль.
-Та  які  там  вже  куранти,  то  на  все  село  гуло,
Як  мене  дружина  била  сковорідкою  в  чоло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334886
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 04.05.2012

У світі бджіл ( казка)

Не  в  тридев’ятому  царстві  і  не  в  тридесятому  королівстві,  не  в  давні  таємничі  часи  трапилася  ця  загадкова  та  до  кінця  ще  не  з’ясована  ніким  історія.
   Сталося  це  минулого  літа    у  мальовничому  подільському  селі,  куди  Павлик  приїхав  до  бабусі  на  канікули.  Називалося  це  село…  Зрештою,  неважливо,  як  воно  називалось,  адже  подібне  могло  трапитися  у  будь-якому  куточку  України,  тож  не  будемо  ображати  інші  населені  пункти.    
     Отже,  історія  починається.
   Позбавлений  доступу  до  комп’ютерних  ігор,  супутникового  телебачення  та  інших  звичних  міських  розваг  наш  знуджений  герой  вирішив  дослідити  околиці.  Бешкетлива  дитяча  душа  прагла  пригод.  А  різнокольорові  невеличкі  будиночки  у  сусідському  саду  так  і  натякали  на  ці  пригоди.  Якби  ж  то  знаття,  що  то  буде  за  пригода.  Але,  все  по  порядку.
     Звичайно,  міський  хлопчак  не  знав,  що  за  парканом  –  пасіка  бабусиного  сусіда  діда  Миколи.  Та  звідки  ж  йому  знати.  Адже  ні  справжніх  бджіл,  ні  пасіки  Павлик  ніколи  не  бачив.  А  мед  для  нього  асоціювався  з  яскравими  баночками  в  супермаркеті.
     Озброївшись  про  всяк  випадок  лозиною,  хлопчина  із  спритністю  японського  шпигуна-ніндзя  одним  стрибком  подолав  невисокий  паркан,  вужем  ковзнув  між  кущами  порічок  та  малини  і  ось  він  уже  біля  крайнього  вулика.
-  Агент  на  місці,  чекаю  подальших  вказівок,  -  пробурмотів  в  уявну  рацію  Павлик.
     Бджоли,не  звертаючи  на  нього  уваги,снували  біля  льотків.
- Розпочинаю  другу  фазу  операції  –  знищення  ворожого  штабу,  –  довга  лозина  кілька  
разів      всунулася  в  льоток.
У  вулику  загуло  сильніше
- Заключна  фаза  операції  –  відхід.
     І  в  цю  мить  якась  метка  бджілка  вжалила  хлопця  просто  в  носа.
- Ва-а-а-у-у,  -  зарепетував  «агент».
     І  запланований  «відхід»  перетворився  на  панічну  втечу.
   Ввечері,  лежачи  з  холодним  компресом  на  носі,  на  прохолодній  та  м’якій  бабусиній  перині,  Павлик  обмірковував  план  помсти  ненависним  бджолам.
- Перекину  вулика.  Ні,  заллю  водою,  ні,  краще  спалю.  Точно,  спалю,  -  з  такими  недобрими  
думками  він  і  заснув.
   Посеред  ночі  Павлика  розбудив  незвичний  шурхіт  та  тьмяне  світло.  Він  нехотя  розплющив  одне  око,  потім  інше  і  …побачив  перед  собою  величезну  бджолу  із  невеличкою  короною  на  голові.  Саме  від  неї  линуло  бліде  сяйво,  а  шурхіт  видавала  бджола  своїми  крильми.
- Ох,  я  тебе  зараз…  -  потягнувся  хлопець  за  подушкою,  та  тільки  тепер  усвідомив,  що  
то  не  бджола  велика,  а  він  маленький-маленький.  
- Ой  леле!  Що  ж  то  тепер  буде?  Як  далі  жити?  А  якщо  мене  не  помітять  і  розтопчуть.  
Або  ще  гірше  –  зжере  ця  здоровезна  бджола.
- Не  бійся,  хлопчику,  -  пролунав  у  Павликовій  голові  мелодійний  голос.  Я  не  
скривджу  тебе,  хоча  ти  і  завдав  шкоди  моєму  вулику.  Я  розумію,  що  то  не  зі  зла,  а  через  незнання.  Якби  ти  знав,  як  важко  працюють  бджоли,  та  яку  користь  приносять  вам,  людям,  то  ніколи  так  не  вчинив  би.  Я  знаю,  Павлику,  у  тебе  добре  серце.
- Хт-то  ти?  З-звідки  знаєш,  як  мене  звуть?  –  тремтячими  губами  пробелькотів  
хлопчик.
- Я  –  королева  бджіл.  Можеш  називати  мене  Лаурою.  А  твоє  ім’я  я  почула  
випадково,  коли  ти  розмовляв  із  бабусею.  А  взагалі  то  ми,  бджоли,  знаємо  про  вас  людей  дуже  багато,  адже  жили  ми  на  Землі  ще  задовго  до  динозаврів.  А  тепер,  якщо    не  боїшся,  летимо  до  вулика,  там  побачиш  наше  життя.  І  Павлик  не  злякався…
     О,  що  то  була  за  подорож!  Наш  герой  був  вражений  тим,  що  побачив.  Гідом  у  нього  була  сама  королева  Лаура.
- Ось  це  у  нас  склади  готової  продукції,  -  показувала  вона  лапкою  на  важкі  запечатані  
стільники.  Тут  ми  зберігаємо  мед  та  пилок.  Для  нас  це  їжа,  а  для  вас  –  ще  й  ліки  та  вітаміни,  які  збагачують  організм  мікроелементами,  зміцнюють  імунітет.    А  це,  -  показала  Лаура  на  густу  білу  речовину,  -  маточне  молочко,  ним  бджоли  годують  свою  малечу,  а  люди  використовують  з  лікувальною  метою.
     З  кожною  хвилиною  Павлик  дізнавався  все  більше  і  більше  цікавого.  Виявляється,  життя  людей  і  бджіл  тісно  пов’язані.    Віск  –  будівельний  матеріал  бджіл  –  люди  використовують  для  виготовлення  свічок  та  меблевих  мастик,  бджолиний  клей,  прополіс,  у  медицині.  Навіть  з  бджолиної  отрути  роблять  ліки,  що  допомагають  при  хворобах  кісток  та  суглобів.
- До  речі,  для  цього  не  обов’язково  жалити,  -  сумно  посміхнулась  королева,  -  ми,  
взагалі,  жалимо    тільки  для  самозахисту.  Адже  після  укусу  бджола  гине.  Отрутою  ми  можемо  ділитися  з  людьми  за  допомогою  спеціальних  пристроїв.
   Павлик  похнюпився,  адже  через  його  безоглядну  дурість  загинула  маленька  бджілка.
- Я  знаю,  що  тебе  мучить,  хлопчику,  -  мовила  Лаура,  -  ми  пробачимо  тебе  за  однієї  
умови.  Пообіцяй,  що  ніколи  не  будеш  завдавати  шкоди  бджолам,  а  будеш  допомагати  їм.  У  нас  теж  багато  ворогів,  з  якими  ми  не  в  змозі  справитися:  оси,  шершні,  миші,  щурки-бджолоїдки…
- Я  обіцяю,  обіцяю!!!  
- А  зараз  тобі  вже  час  додому  повертатись.
   Хлопчака  охопив  срібний  туман.  Десь  далеко  пролунало:
- Прощавай,  Павлику…
- Павлику!  Вставай,  Павлику!  –  бабуся  легенько  торкалась  хлопчикового  плеча.
- Невже  це  був  сон?  –  майнуло  в  голові.
- Вмивайся  та  будемо  снідати.  Сьогодні  приходив  дід  Микола.  Запитував  чи  не  хочеш  
ти  допомогти  йому  на  пасіці.  Але  ж  ти  бджіл  боїшся.
- Не  боюсь,  бабусю,  вони  зовсім  не  страшні,  якщо  їх  не  ображати.  А  вчора  я  сам  був  
винен.      
   Через  годину  Павлик  з  підскоком  біг  до  сусіда,  на  ходу  складаючи  веселу  пісеньку.
Сонечко  встало,
Росу  позбирало.
Вулик  зігріло,
Бджіл  розбудило.
 
Бджілка  летіла,
На  квіточку  сіла.
Медку  позбирала
Всім  друзям  роздала.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334868
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.05.2012

ЯСИР

Горить  село,  сколола  ноги
Ще  свіжа  після  жнив  стерня.
Біжу,  не  бачучи  дороги,
Зі  всього  духу,  навмання.
Не  чути  більше  зойків,  криків,
Лиш  в  скронях  гупа  барабан
І  шелестить  в  повітрі  тихо
Із  гриви  кінської  аркан.
Ще  крок,  мотузяна  гадюка
Ковзнула  знову  по  землі.
І  знову  злісно  заулюкав
Ногаєць,  скорчившись  в  сідлі.
А  ліс  так  близько,  майже  поруч…
-Спасибі,  Мати  Пресвята.
Та…Шию  ніби  стиснув  обруч.
І  порожнеча,  темнота…
***
Палюче  сонце,  спрагле  горло,
Гортанні  крики,  плач  дітей,
Нагай  з  сириці,  від  якого
Не  заховаєшся  ніде…
І  смикає  за  повід  грубо
Смагляволиций  проводир,
В  усмішці  хижій  кривить  губи,
-  Якші  урус,  якші  ясир…
Жене  чабан  людську  отару,
Немов  худобу  на  базар.
За  Перекоп  ідуть  татари,
Ведуть  ясир-  живий  товар.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334843
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 03.05.2012

Ностальгія?

Вітер,
шибеник  вітер
шелестить,  не  вгава  за  вікном.
Квіти
голівки  тендітні
посхиляли  над  моїм  столом.
Так  ідилічно…
А  я  не  хочу  ідилій  та  ілюзій.
Не  хочу  квітів  голівок  над  столом.
Я  хочу  їхати  по  зустрічній  смузі,
не  надягаючи  на  голову  шолом.
Я  хочу  знову  джинси  «  Леві  Страус»  ,
дзеркальні  окуляри,  майку  та  кастет.
Портвейну  ящик,  пісню  під  гітару
І  гіркуватий  дим  болгарських  сигарет.
Це  ностальгія???

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334452
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2012

ЧОМУ МОВЧАТЬ ВОЛИ

Хіба  ревуть  воли,
               як  ясла  повні?
Та,  певно,що  ревуть,
               коли  пусті  вони.
А  суть  усе  ж  таки
               не  в  цьому,
а  в  тому,
               із  чиєї  ж  це  вини
ти  став  волом?
               А  був  же  буйним  туром.
Хто  і  коли  тебе,народе,
               оскопив?
Чи  ,може,цар  Петро,
               коли  палив  Батурин?
А,може,ляхи?
               Може  це  вони?
Тоді,
               як  кат  згодовував  собакам
ті  ремені,
               що  драв  у  Гонти  зі  спини
й  на  палях  мовчки
               помирали  гайдамаки?
А,може,
               Катерина  це  зробила,
коли  сказала  Січу  
               руйнувать?
Де  ж  відповідь,
               де  та  знайшлася  сила,
яка  змогла  в  ярмо  тебе  
               загнать?..
***
Тур  не  зважа  на  ясла-
               він  зламає  роги,
щоби  лишень  ярмо  на  шиї
               розтрощить.
А  віл?
               У  нього  є  перестороги.
Віл,коли  ясла  повні,
               -промовчить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334449
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 02.05.2012

Суперечка з Долею

Недоспівано,  недосказано,
Недокохано,  недописано…
А  роки  біжать,  не  спиняючись,
Зорепадами,  падолистами.

У  скажений  галоп  зриваються,
Злою  Долею  підострожені.
А  вона  собі,  знай,  насміхається,
Зубоскалиться  переможно.

-Не  докажеш!..  Не  доспіваєш!..
Не  долюбиш  і  не  напишеш!
Ти  даремно  від  мене  втікаєш,
Все  одно  нічого  не  встигнеш.

Недописано…  Недоспівано…
Недосказано…  Недокохано…
А  я  з  Долею  сперечаюся,
Ніби  Фауст  із  Мефістофелем.

-Ти  крутила  мене,  гнуздала
Та  по  краю  прірви  водила.
Не  подужала,  не  здолала.
Бо,  мабуть-  що,-  тобі  несила.

Кажеш,  в  мене  душа  пропащая?
Кажеш,  так  на  роду  написано?
Брешеш,  брешеш,  дівко  гулящая.
Не  зіб’єш  в  манівці,  пройдисвітко.

Так,  не  стати  мені  святенником
Та  бувало,  що  навіть  янголи  
За  гріхи  свої  непрощеннії
З  неба  в  пекло  безкрилими  падали.

То  ж  допоки  з  тобою,  сестрице,
Ми  підійдемо  до  небокраю,
Сподіваюсь,  що  скажу  й  напишу,
Доспіваю  та  докохаю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334263
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2012

ЯКІ МИ

Які  ми,  все  ж,    їй  Богу,дивні-
таких,мабуть,ніде  нема.
Добра  настаткувавши  скрині
ввесь  вік  проходимо  в  латках.

Які  ж  ми,людоньки,набожні-
набожніші  з  поміж  усіх.
Сповідавшись  у  Храмі  Божім,
новий  ідем  творити  гріх.

Нам  справедливості  заради  
усе  одно:чи  брат,чи  сват-
засудим,замордуєм,зрадим  ,
бо  в  нього  грубший    сала  шмат.

Ми  можемо  нагодувати  
бездомних    кішок    і  собак,
коли  ж  згорить  в  сусіда  хата-
тихенько  пирснемо  в  кулак.

Змішали  зерна  та  полову,
Змішали  грішне  та  святе…
Й  собі  придумали  відмову:
-Не  ми  такі-життя  таке!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334257
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.05.2012

Я-УКРАЇНЕЦЬ

Я-українець,не  хохол,не  бидло.
Я-УКРАЇНЕЦЬ!Саме  так.
Це  я  той  гун,що  гордовитих  римлян
топив  в  крові  на  Каталаунських  полях.

Я  народивсь  за  краєм  Ойкумени
та  гартувавсь,  мов  крицевий  клинок,
у  вареві  народів  та  племен  огненнім
і  видерся  крізь  терни  до  зірок.

Це  я  той  варвар,що  так  грубо  й  гучно
Прибив  в  Царграді  на  воротях  щит
і    кличем    диким    бойовим    потужним
я  світу  сповістив  про  свій  прихід.

Я-Святослав,зо  мною  в  Доростолі
Змагався  імператор  Цимісхій.
Це  я-скривавлений,у  пояс  голий,
Не  осоромив  Руської  землі.

Я-скіф  й  сармат,я-ант  й  варяжин,
Бо  крапля  крові  кожного  із  них:
Атіли  кров,кров  Рюрика,кров  Божа-князя
нуртує  і  кипить  в  артеріях  моїх.

І  слов’янин,і  тюрк,норман  й  іранець
творили  історичну  суть  мою…
Не  бидло  я  і  не  хохол,не  запроданець.
Стояв  на  цьому  і  стою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334254
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 30.04.2012

Руїна

Во  дні  жорстокої  Руїни,
Коли  повстав  на  брата  брат,
Коли  скривавлену  сокиру  
Стомився  підіймати  кат,
Не  дав  ти,  Господи,  пророків,
Щоб    з  рабства  вивести  могли
Народ.  Хоча  б  за  сотню  років.
А  ті,  що  брались,  -  не  змогли…
Стомились  янголи  носити  
Козацькі  душі  у  Едем.
І,  крові  свіжої  напившись,
Жирнішав,  кращав  чорнозем.
«  Два  українці-  три  гетьмани»…
І  за  булави  й  бунчуки
Московцям,  ляхам,  бусурманам
Украйни  краяли      шматки.
А  з  неба  скреготів  зубами
Безсило  Кривоніс  Максим:
-Дивись  Богуне,  глянь  Богдане-
Руїни,  згарища  і  дим.
За  що,  скажіть,  ми  воювали,
За  що  я  голову  зложив?!
За  що  у  Красному  потяли  
Нечая  ляхи  на  шматки?!
Коли  із  шляхтою  рубатись
На  бузький  вийшов  лід  Богун,
В  жупан  гетьманський  хтів  убратись?..
Чи  мріяв  він  про  булаву?!
-Вгамуйся,  брате  мій,Максиме!-
Труснув  чуприною  Богдан,
-Не  марно  голови  зложили,
Не  марно  зазнавали  ран.
Минеться  все…І  в  Лету  кануть
І  Лжемесія  й  Лжепророк,
На  небосхилі  між  зірками,
Найяскравіша  з  тих  зірок,
Зійде  зоря  і  України.
Але  всьому  потрібен  час.
А  дух  козацький  не  загинув.
Хоч  похитнувся-    та  не  згас.
Мойсей  виводив  із  пустелі
Євреїв  цілих  сорок  літ.
Будуть  і  в  нас  свої  Мойсеї,
Ви  тільки,  браття,  підождіть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334252
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 30.04.2012