viksi

Сторінки (1/6):  « 1»

у душі немає віку

У  душі  немає  віку.
Вона  –  безкрила  самота,
Ніхто  не  чує  її  крику…
Лиш  глухота…  і  сліпота…

У  душі  немає  віку.
Вона  –  енергія,  вулкан,
Із  себе  робить  лиш  каліку,
Залізши  у  людський  капкан.

У  душі  немає  віку,
Обмежень  та  границь  нема…
Нема  ні  одягу,  ні  лику,
Простоволоса  і  сама…

У  душі  немає  віку,
Усі  смарагди  і  весь  хлам  
Скида  в  свою  бездонну  ріку,
І  віддає  його  вітрам…

У  душі  немає  віку.
Все  ж  може  привідкрити  щіль
Пересічному  чоловіку…
У  душі  немає  віку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371741
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.10.2012


зберіть тіла!

зберіть  тіла  –  врятуйте  душі!
цей  світ  не  чистить  їх,  а  душить!
ваш  світ  у  бруді  плаває,  дивись!
де  морок  зараз  є,  світло  було.  було.  колись…

зберіть  тіла  –  врятуйте  світло!
щоб  те,  що  жити  має,  квітло!
схема  проста  –  любов  до  світу.
лиш  чистий  розум  віднайде  штурвал  до  свого  сателіту.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371739
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 18.10.2012


під ногами

під  ногами  топчу  невидимий  простір  -
пустоту,  від  якої  не  втекти,  не  забутись…
так  хочеться  впасти  у  прірву  бездонну
і  назавжди  цього  болю  позбутись…  
але  сила  не  там,  де  тікаєш  від  болю…  
біль  -  то  є  радість  свого  роду  -  п'янка
мить  забуття  від  клітки  до  волі…
це  для  нас  рятування  рука…
під  ногами  топчу  невидимий  простір,
пустоту,  де  живого  немає  нічого…
як  загрузнеш  –  не  вийдеш,  і  сум  лиш  та  відчай
у  серці  твоїм  засядуть  надовго…
під  ногами  топчу  пустоту...  сповиває
біль  та  жаль,  що,  як  аркуш  новий,
ти  життя  не  почнеш...  пустота  наповняє
нічим...  й  розуміння  причин,
що  так  душу  ятрять,  і  корючиться  тіло,  
і  ти  знаєш,  що  назад  не  підеш…
а  вперед?  з  чим?  пустота  розібрала…
як  життя  ти  своє  проживеш?
назад  кроку  немає.  крокувать  лиш  вперід,
але  сили  кидають  на  шляху  безталаннім…
покидають  й  вони,  й  пустота  -  як  сто  бід  -
і  за  нею  лиш  слово  останнє…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357166
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.08.2012


Де білі береги

де  цвіт  колись  чарівний  був,  сплітає  пустота  сітки  свої...
і  недосяжні  білі  береги,  поля  зелені  та  сонце,  що  сходить...  
здавалося  б  -  так  легко  все...  лиш  мить  -  і  ти  вже  там...
та  лиш  для  обраних  той  шлях...  а  хто  вони?...
та  пустота,  що  душу  оповила,  лиш  честь  віддати  може  тим  недосяжним  берегам....
нема  у  світі  цілющої  прозорої  води...
болото  лиш...  і  непролазний  людський  хлам...


бреши  мені,  що  є  ці  береги!  чи  правда  це,  що  у  світі  можна  жити?
і  кожен  день  лямку  свою  тягти...  та  кожен  день  так  хочеться  цей  світ  свідомістю  лишити...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346631
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.06.2012


а радість - де?

Приїхала,  скосила  порожнину  -
Пустого  місяця  холодний  відблиск  мрій…
Спустошеність  накрила  самотину,
І  огортає  вічність,  як  дитину...
У  вічність  пустота  зриває  політ  свій…
Так  хочеться  весь  світ  заполонити...
Але  для  чого  ці  пусті  слова,
Що  буцімто  так  хочеться  радіти,
Життя  вітати  -  бо  його  ми  діти...
І  мудрість  предків  віддано  хранити,
Як  мудрість  втілює  в  собі  сова?..
Чому  усе  зациклено,  затято?
Чому  обмеження  -  мов  пояс  -  
підтримують  дихання  та  життя?
(але  і  стримують?)
І  не  роздягнешся  від  правди  –  
Вголос
Не  виразиш  ти  опір  
Буденності  й  фіговості  буття!
Ніхто  не  в  змозі  знищити  алмаз…
Те,  що  ідеальний  має  зріз  
Та  ідеальний  скіс…
Стереотипи  не  злама  ніхто  –  як  взятку
Беремо  радість  від  життя…
А  радість  –  що?  Хвилинне  маяття,
Що  в  серці  кривд  й  образ  заштопує
Барвисту  щільну  латку…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346505
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.06.2012


Мій (?) океан

Океан  в  обіймах  тримати  не  навчилась,
Ти  –  океан  емоцій,  і  розмаїття
Почуттів,
І  світ  навколо  так,  як  бачать  твої  
Очі
Я  не  навчилась  бачити…
Ти  не  навчив…
Око  людське  лиш  оболонку  бачить,  
лиш  поверхневу
заздрість,  жадібність  і  зло…
і  дзеркало  якесь  неправильне  
в  кімнаті,
не  може  відобразити  «прекрасну»
суть  твою  за  гнилою  поведінкою
та  лицемірством…
твій  океан  розлитий,  я  втопаю,
я  потопаю  від  розуміння  слів
твоїх,  що  як  опалок
ти  викинув  на  мене  бруд  свій  
із  глибини  глибин  розтерзаних  твоїх  чуттів!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346504
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.06.2012