| Сторінки (1/85): | « | 1 | » |
коли надумаєш відпускати того, хто рідний чи може близький
знайди в кишені останні карти, які поб'ють це безладне військо
моїх абсцесів і тихих марень. моїх страхів перед самотою
немов освячена я водою, яка навмисне тебе вбиває,
під спів архангелів та кошмарів.
і вся ця осінь така невчасна, яка спускається наді мною
у лоні згарища від двобою. у лоні більше немає риби
немає більше кого любити. немає більше кого тримати
побите військо. жахливі втрати.
і голос стелиться над повітрям. вдихати більше не є можливим
хіба що тільки через банкноту, щоб пережити усі ці зливи,
усі прощання, усі провали.
тебе в мені так безмежно мало.
що хоч вигадуй нові сюжети, де я не хочу дізнатись де ти.
кого торкаються твої руки. у кого входиш. кого ти любиш.
і з ким ти завтра захочеш жити.
я видихаю останні ритми своєї вірності задля тебе,
яка на біса тобі не треба. яка на біса тобі не здалась
і вся ця псяча твоя зухвалість, яка зжирає мене і верне.
таке жахливе осіннє небо. таке холодне осіннє лоно.
ти в мені стався не випадково, наче наївна весняна змова,
щоб показати, що я ще здатна не тільки жити, а й виживати.
чи рубцюватися над болючим, переступати через калюжі
чи океани, чи майже прірву твоєї виспаної зневіри
до всіх людей./ чи лише до мене /
я просто жінка. ребро нікчемне. самотнє інь. неважлива втрата.
яку ти просто не хтів кохати. така відчужена обережність.
я не викликаю в тобі залежність.
я не викликаю в тобі н і ч о г о
на що тоді ця безглузда мова у всю цю тишу, у твою душу,
яку нічого уже не зрушить. яку нічого уже не верне.
ти мені більше ніж просто треба.
жовтень, 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614244
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2015
Все, що між нами відб́у́лося:
несміливі погляди, оберти на 3/4 краденого серця.
все це згусне в мені раптово і залишиться там живицею.
невідкладною ніжною втомою чи невдячною вбивцею.
і, якщо б я вже дуже хотіла, то все одно не зітреться.
ти не зітрешся. ти вже в мені зостанешся
млосним теплом по всій довжині спини
між лопатками. між видихів. поміж пальцями.
поміж втратою свідомості, віри та сили.
залишишся у мені, у кожних думках і дотиках
у кожній весні, у всіх її перших китицях
в задушних квартирах, в кишенях,
у тому, що було болісним
залишишся усім чим тільки можеш залишитись.
бо щоб се не стало: цунамі, торнадо чи поштовхи
попід земною корою чи поміж грудною клітиною
кожна наступна весна буде віяти острахом
до кожного чоловіка, що захоче мене щасливою-
зробити. чи наділити. чи, може, на себе помножити.
і все, що між нами відбу́лося тисне мені у пам'яті
силою в 100 атмосфер. то що ж я від тебе матиму?
окрім того, що світ цей скупий -- мене витіснить
з власних спогадів, з власних підземних вимислів.
з власного серця, з власних віршів і простору.
якщо ти підеш колись до сповіді --
не розказуй про мене
господу.
і, насамперед, при ній ніколи мене не згадуй.
все, що між вами було, хай і залишиться з нами.
плинність твого тепла і ранків п'янка волога.
живи у мені спокійно. на околицях мого слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562659
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2015
С.
Спогади
зима така довга. наділена рефлексіями і нестерпна.
тягнеться, наче холодний алкоголь із скляної пляшки
допити її? чи вилити? чи, може, нарешті стерти?
цю зиму, яка не народжується роками.
не починається, не морозить, не вовтузиться у гортані
а тільки приносить холод довжиною у тисячі метрів
приносить про тебе спогади, які я сховаю подалі
і вологість на твоїх губах, яку я збережу по смерті.
а той,
хто мав би тебе зараз гріти, п'є третю добу поспіль
у якомусь чужому місті. із якимись чужими жінками.
вони сміються так просто і легко. бігають навколо босі
по холодній підлозі із паркетом старим та затертим.
і руки його не відчувають різниці між твоїми вигинами
і чужими. забувай. бо ж голос його при цьому зовсім
не тремтить від нестачі твого тепла у його жилах
не стихає без запаху твого волосся.
у мене алергія на людей, на брехню і на цю недо-зиму
без снігів, без любові, без повної втрати віри.
бо зима вона на те і створена, щоб втрачати,
пити із пляшки, молитися і грати в карти.
третю добу
вимкнений телефон /лежить десь певно під ліжком/
бо третю добу ти п'єш чай без цукру у мене вдома
тож ніхто не має права порушувати між нами тишу
навіть пусті sms про нестачу презервативів і коштів.
зима така довга, незатишна та нестерпна.
а ти така щаслива, наче у світло взята.
танцюєш. у розтягнутому картатому светрі.
на голе тіло. танцюєш у моїй кімнаті
під жахливу музику вісімдесятих.
під співи дівчаток із накладними плечима
під співи дівчаток із фіолетовими тінями
танцюєш. і я вперше в житті розумію,
що більше не хочу без тебе спати.
і весь цей світ переноситься на тридцятиліття
у ті самі вісімдесяті, коли тебе ще навіть не було
навіть подумав: який же цей світ був непривітній,
і чи взагалі він існував за тим високим муром
колишнього срср, де заборонялось любити.
і от ми двоє у комунальній квартирі.
без витяжок, без заборон, без доступу до повітря.
куримо контрабандні сигарети, лежачи на балконі
віддаємося контрабандній любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561650
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2015
і як же тобі розказати про всіх тих, хто були "до"?
хто торкався до мене, прислухався до моїх слів
хто кохав мене, цілував мене, часом просто хотів.
як же тобі розказати про тих, хто мене навпіл
розділив чи помножив. словом, знищив мене в мені.
про тих, з ким сміялася уві сні, щасливою почувалась,
рахувала дні до кожної зустрічі. і що кожне їх "ні"
супроводжувалось вибухами у моїй голові.
як же тобі пояснити, що кожен із них
заховався, розвіявся чи попросту зник,
залишивши по собі лише спільний плей-лист
і тонесенький шов, який часом все ще болить.
і як же тобі пояснити, що всі ті, що все ж були "до"
живуть тепер в спокої, мають свій дім, авто
мають коханок/дружин, і нудні монологи про
погоду, тварин, бібісі, курс долара і йобане нло.
що тепер всі вони, мають тишу й статичність і
наче манекени серед сірих вітрин і днів
ходять в музеї, носять краватки, живуть у готелях
а я досі приречено і по-дебільному продовжую
пошук сенсу життя.
і як же тобі розказати про всіх тих, хто були "до"?
до потопу, до Другої Світової, до ЧАЕС, до вибухів на АТО,
до того, як заселили Марс, до того, як цей бісів час,
став для мене лиш сумою цифр, а не спогадами і теплом.
до того, як усе пішло шкереберть, на злом.
і що з цим робити тепер і як пояснити що
ти у моїй глибині пливеш наче риба про-
ти течії і кошмарів моїх нічних.
що тепер ти мені і світло, і тінь змінив,
що пульсують зап'ястя і б'ється об груди світ,
що ти знаходишся у мені, що розтікаєшся від
сонячного сплетіння до кожної із судин.
що стираєш усіх, хто колись у мені та жив.
що ростуть нові паростки серед спаленого до тла
мого серця і мого скупого життя.
і як же тобі розказати про тих, хто були "до"?
якщо "до" уже й не було.
лютий, 2015
Жабокрик
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561240
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2015
з ким вона буде засинати завтра. не відомо
у яких координатах світу. чи якою мовою
її новий мен буде казати їй:
— кохана, я тебе вилікую. у мене є ліки
від хвороб твоїх вічних і від мігрені.
кохана, я буду саджати у горщики квіти
виховувати дітей, возити тебе на Кіпр
тільки не йди. не йди ніколи від мене
бо твої лінії на долонях так чітко сплітаються із моїми
бачиш? ти бачиш, як твоє тіло вигинами підходить
до мого тіла. і як я перестаю дихати,
коли твої очі зупиняють свій погляд
на південь
тільки не лети. я ще так мало отримав від тебе ран.
ще так мало спогадів. ще так мало тобі замовчав.
ще так мало було усього, що можна в собі зберегти
і решту свого життя гадати де зараз ти.
хто тебе лікує і хто тебе береже.
хто віддається усім, що в нього тільки є
і навіть попри усіх тих "але" :
що ти все одно полетиш в жахіття своїх снів
і від цього так гаряче робиться у мені
цей звір мене роздирає. у грудях сидить і від
минулого вересня і до завтрашнього "нема"
ти будеш назавжди у згинах мого життя
і що би там не було. і як би не злився світ
я поміж тебе пройду і вийму із тебе лід
хвороб твоїх вічних і втраченого тепла
у мене є ліки. тримай мене повністю на
дистанції своєї свободи і своїх ран
учора вночі був жахливий туман
і ти розчинилась у ньому
мов дим серед атмосфер
цей світ отримав тебе усю тепер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558793
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2015
ввечері, коли жахливо хочеться дихати на повні груди, а холод виламує кістки, я часом чую, як за твоїми вікнами падає дощ, а на кухні закипає чайник.
просто відстань — це лише цифри.
просто кохання — це лише згадка.
просто жити. просто доводиться жити.
без. тебе.
і прислухатися до того, як чашка наповнюється гарячим трав'янистим чаєм. і як за декілька сотень кілометрів від мене твої руки перехоплюють тепло від перегрітої кераміки.
що ти залишиш по собі, коли назавжди підеш від мене? спогади у вигляді електронних листів чи голос, який поволі стікає у вічність, наче той дощ по запрілим вікнам? що ти залишиш?
себе. мене. нас? ледь відчутні дотики до моїх ключиць чи спільне повітря на чотири квадратних метра?
що ти відчуваєш, коли торкаєш її? яка на смак її шкіра? суміш із ягід, мигдалю та щіпки сонця? вона така гаряча. ця твоя нова коханка. не обпечись, цілуючи її. не спали себе. збережи себе.
залишся.
просто вернутись — не так вже й важко.
просто прийти, не рахуючи часу відсутності.
просто прийти.
важко залишитись.
і відстань твоя в кілометрах — це просто цифри.
а відстань твоєї зрази тримає за руки.
ніколи не дихай більше мені в потилицю.
я хочу тебе забути. я мушу тебе забути.
дощ за твоїми вікнами продовжує падати.
чай став холодним і більше не гріє долоні.
лягай спати, мій рідний. лягай уже спати.
я вириваю із себе тебе поволі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548061
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 01.01.2015
давай торкатися один одного просто зараз у цій безодні
давай говорити різними мовами і розумітися на півслові
давай я буду тобою дихати тобою мріяти тобою бачити
давай рахувати спільні вибухи після промови усіх означень
серце твоє переповнене стукотом. голос твій переповнений силою
давай розчинятися разом із звуками наче вода із чорнилами
давай дивитися один на одного. один у одного. немов востаннє
давай ставати першоосновою для того що звалось колись коханням
ранки починаються і закінчуються перекочуються у схеми
світ зупиняється перед вічністю коли ти промовляєш до мене
наші життя уже перепліталися наші життя уже були подвійними
ще до часів утворення нації ще до того як почалися війни
очі твої заворожують спокоєм. десь пролітають забуті конверти
над нами перецвітають магнолії і опадають на плечі безсмертям
ти переходиш у мене тишею. наче повітрям в мені перестудженим.
давай торкатися будемо віршами. давай торкатися будемо душами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548059
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2015
моя блакить. тобі. моя блакить.
спада' волосся із чола невтішно
ховаю очі, знаючи, що грішна
я всім кажу, що зовсім не болить
що сум в моїх зіницях лиш на мить
моя печаль. тобі. моя печаль
пуста ця постіль достобіса ранків
церковні дзвони б'ють безперестанку
шукають в мені сповідь, мов грааль
мій гріх в мені сидить. й мені не жаль.
моє життя. тобі. моє життя
мій голос вчора раптом обірвався
немов зв'язок чи шум електростанцій
немов проникла в люд моя журба
та відбирала голос, мов чума
моя душа. тобі. моя душа.
я й після тиші хочу тебе чути
мені б лишень життя це перебути
згорнути сум із зблідлого чола
і всім сказати, що я ще жива
\схрестивши пальці\
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519961
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2014
В моєму тілі станеш сурогатом
Вже через мить. Ще трішки. Неодмінно
І буде липнути до рук солодка вата,
А ти в минуле перейдеш. А ти стьмянієш
І змовчиш те, про що було не варто.
І станеш в ряд до тих, хто брав в оренду
В мені кімнату чи на ніч починок
І буде криками стрічати змокле небо
Твоє ім’я, твою ходу і спину
В ту спину, в котру я запущу леза.
Ті леза навпіл ввійдуть між лопаток
І вийде кров, немов притоки Нілу.
Давай, лети! І стань, нарешті, птахом,
Вже й небо кличе криками несміло.
На вухо кличе. Шепче свої мантри.
І ти іди. Й мене вже час іти.
Бо хтось схопив мене за руку й каже:
— Спали усе, що в пасмах чорноти
Ховає біль і спогади, й проказу
Хай заживо згорить. Спали. Спали.
Бо спогади ж ось ті, мов автоматом
Все ж мають звичку наскрізь перебити
Тож позбувайся їх. Хай линуть крахом.
А всі ікони, що писала з нього,—
Викинь!
В моєму тілі станеш сурогатом
\надщербленим. замовченим. проклятим.
поблідлим. переношеним. розпнутим.
страждальним. переболеним. забутим\
Тобі в мені ніколи вже не бути.
тобі в мені. тобі. тобі.
т.о.б.і.
лети, мій птах.
а я буду в вогні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519960
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2014
Скільки ж іще їх буде? Розумних, гордих, гарячих.
Тих, хто нічого не значить. Хто не запалює груди.
Хто тебе ніжно цілує. Зранку заварює каву.
З ким тобі просто цікаво. З тим, хто в тобі не пульсує.
Скільки ж іще їх буде? Вірних, чутливих і тихих.
Тих, хто покине у лихо. Мовчки піде і забуде.
Тих, хто не терпить відвертих. Хто буде вічно спішити.
З ким не захочеться жити. З ким не захочеться вмерти.
Скільки ж іще їх буде? Зазнаних, гарних, терплячих.
Тих, хто тебе не побачать. Хто тебе точно осудить.
Хто тебе впише у серце, мов в комунальну квартиру.
Хто іще зникне красиво, та іще точно вернеться.
Скільки ж іще їх буде? Відданих, ніжних і вдячних.
Кого я за все не пробачу. Хто просто в мені перебуде.
Хто просто в мені заночує, допоки тебе не зустріну.
Допоки шукатиму віру. Допоки тебе я не чую..
Заради всього святого,
скажіть мені — скільки їх буде?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510198
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2014
всі ці дівчатка, які кінчають в душі на поетів\акторів\художників
які сором'язливо спускають очі додолу, а дивляться тобі на ремінь
які накачують себе алкоголем\цигарками\тьмою різних наркотиків
і лягають тобі у ліжко, як тільки на місто спускається темінь.
всі ці дівчатка, які губи фарбують хтивістю і прокляттями
які стоять на колінах довше ніж черниці на ранішніх літургіях...
які спокушають відсутністю логіки, мінісукнями та принадами
я бачать себе біля тебе лише у плаксивих, зашарпаних мріях
всі ці дівчатка, які читають лише прощальні записки Веро́ніки
які там скромно очима кліпають, імітуючи свою незайманість,
врешті решт імітують оргазми, наявність розуму. й читають хроніки
про те, як тобі на них чхати,
а їх повбивала
жадібність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506015
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2014
"Релігія створена для людей котрі нездатні стримувати себе самі"(с)Neyden Reed
Бога. Не. Існує.
Принаймні такого, яким нам його пропонують, яким нам його пхають у мізки, навіть не запитавши дозволу, яким нас лякають. Я не вірю ні в одного бога, який би став на сторону церковних щурів. Я не вірю в жодного бога, який би змушував вбивати дітей собі ж в жертву, який нагороджує смерть невірних, який дає інструкції, як саме поводитись із рабами, який сам у гріху. Я не вірю у жодного бога, будь-то Ієгова\Алах\Яхве\Саваоф\Ісус.
На землі бога не існує. Існують гроші. Існує влада. Існує сила. І все. От вам і свята трійця "Гроші. Влада. Сила.", а все решта, то просто просто присипана цукровою пудрою єресь, яку ми проковтуємо кожного дня. На колінах проковтуємо, зводячи очі доверху. Релігія — це не більше ніж контроль. Масове знищення інтелекту і здатності самостійно, а головне логічно, мислити. Релігія — це страх, який нам заганяють підшкірно. І якщо в Середньовіччі, я ще б зрозуміла фанатиків, то зараз вони мені здаються ІДІОТАМИ. Бо ж віра у макаронного бога, видається мені адекватнішою, ніж та, що основана на інцесті, педофілії і крові, крові, КРОВІ!
Просто подумайте. Невже так важко просто подумати? Будь ласка.
Що є ваш Бог? Любов? Любов, яка коріниться в страхові, диктатурі і ніколи не прощає? От просто подумайте : ось є ви. Вас послали на землю, для прославляння і служіння богу вашому, щоб ви тут жили у бідності, сірості і без ніякого натяку на щастя (це при тому, що живемо ми раз). І ви живете, молитесь, ходите до церкви, рятуєте свою, ще від народження грішну, душу, щоб потім можливо потрапити в рай(а тут така ремарочка: ви туди потрапите, якщо у вашому роду до сьомого коліна ніхто нічого не натворив, бо якщо ні, то вам у пекло, або ж віддавайте когось із своїх у монахи, вони вимолюють сім поколінь(це якщо ви не знали). І ось ти молишся, все життя у всьому собі відмовляєш, намагаєшся навернути всіх на шлях істинний, а потім(ну, випадково) чи то загордився, чи то об"ївся, чи прибив когось. І все. І ти потрапляєш у пекло. Бо ж якщо ти все життя гульбенив, а потім покаявся, то ти праведник, а якщо навпаки... ех. суши весла. До чого я це все писала. От є ви. Є ваша душа. Є життя. І є вічне життя, позаземне. А буде то раєм чи пеклом, ви маєте заслужити за якихось 65 років (плюс-мінус). Тобто, за якийсь із гріхів, який ви натворила за життя, ви будете вічно, ВІЧНО коптитися у диму і варитися у смолі?
Тобто, ваш бог. Істота, що наділена найвищим розумом, найчистішою любов'ю, найщирішим прощенням, кидає вас у пекло, за якийсь мирський грішок. Назавжди. Довічно.
Ви собі масштаби розумієте? Чесно?
Бог, якого нам пропонують, схожий на мале, примхливе, самозакохане дитя. І аж ніяк не на досконалість розуму. Мстиве, егоїстичне дитя.
Я не вірю у такого бога. Я не вірю людям, які мені розказують про нього, які повчають тебе як жити. А самі потім п'ють, зраджують, жиріють, бо.. можна буде помолитись. І на все тобі буде прощення. Бо ж бог прощає тих, хто молиться, хто прославляє його. Це, як шеф, на роботі, якому потрібно постійно...(ну, ви ж мене зрозуміли). Бо інакше не буде тобі ні премії, ні підвищення, і взагалі тебе можуть поперти з роботи( у пекло, наприклад).
Бога. Не. Існує.
Принаймні того, яким його нам пропонують.
Я не вірю у жодного бога, якого нам пропонують. Я не вірую жодній релігії. Ібо релігія створила свого бога. Вигідного саме для неї. Вигідного, для якоїсь групи людей. Для контролю.
Бога створили люди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505962
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.06.2014
вона прокинулась вчора від бажання суїциду.
на вулицях було порожньо, нестерпно і трохи сиро.
і не відомо: чи дощ її бив у душу чи в спину
і чи то він закинув їй зашморг на шию.
вона прокинулась вчора. і не знала, що їй робити.
її не чекали ні друзі, ні колеги і, знаєте, навіть кредити
її не чекали. життя давно її поховало.
а серце чомусь продовжувало бити.
груди синцями від стукотів були вкриті.
і від цього боліло ще більше.
вона кричала, а хтось казав: — тихіше.. тихіше
ви ж порушуєте комендантську годину,
це карається законом і ляпасом з тилу
від тих, кому на вас начхати.
краще лягайте ви, дівчинко, спати.
і стане все кращим у завтрішню днину"
вона прокинулась від бажання суїциду.
і ранок той був таким звичайним.
кіт іще спав, на столі стояв чайник,
недочитані книги у ліжку лежали
і просили забрати з собою.
хоч знали — прохання тут марні.
її чекали перони вокзальні,
та потяги, на які не потрібні білети.
для них потрібно лишень померти.
вона прокинулась вчора від нестачі кисню.
губи синіли і в тілі було так тісно.
хотілося вирватись з нього і податись у Данію,
на острів Пасхи і звичайно ж в Австралію.
побачити полярне сяйво і нікуди уже не вертати
хотілось літати. літати хотілось. л і т а т и . . . . .
а тіло заковане й стихле, не випускало душі.
останнє, що вона зробила--
це прочитала його вірші.
вона не кричала сьогодні. не пішла на роботу.
так і не погасила кредит. не сказала нікому, як сильно
її болить. і що життя - це найкраще, що тільки може траплятись.
головне допоки живеш, головне не зламатись.
її не шукав ніхто. лише кіт віднайшов записку:
"поїхала. не повернусь. заховалась у тишу.
якщо комусь потрібна, шукайте мене по мапі
я ще занадто молода, щоб помирати"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500745
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2014
Коли вони розходились – світ впадав у страшні запої
Починалися війни, взлітали електростанції, лилося багато крові.
Люди не знали, яку прийняти сторону. Легше було обом
відтяти голову і поховати разом, зв’язавши руки.
Все б нічого, та у час розлуки не йшли дощі, зима не скінчалась,
коси сивіли, фрази зривались і летіли у люд від агресії.
Світ впадав у важку депресію.
__________________________________
Коли вони розходились.
Вона спала із іншими, з бажанням зігрітись.
Додому йшла пішки (в надії із ним зустрітись)
Побачити його серед ночі у парку,
де Він допалює десяту цигарку.
Забирає дочитану книжку і йде у свій дім.
Вона так хотіла зустрітись. а Він.
А він у цей час хапав інших за стегна.
Кидав їх на стіл. Чи на ліжко, напевно.
але. не. цілував.
Бо всі інші губи ( крім її звичайно) були холодніші
від вчорашнього чаю.
І мали присмак дешевих, старих сигар.
Коли вони рвались до нього в надії.
Тягнулись до рук і хотіли обіймів.
Він речі збирав, наче і не при ділі.
І йшов. від. чергової. повії.
Від бажав лиш Її. а Вона.
Ходила із іншими на кіно чи виставу.
І якомусь дебілу варила каву.
І навіть з кимось, напевне, завела кота.
Не слухала нікого із тих, хто був поруч.
Замість криків "на право" звертала ліворуч.
І була собі пуста.
Її намагались навчати, як жити.
Намагались вказати, що й як робити.
Її це дістало. Вона вкрала кота і пішла.
________________________________
Коли вони зустрічалися. Світ божеволів і плакався
Богу на цих двох дурних.
Світ уже дуже простиг, від тих зим і від війн, що точились
в нього сили уже закінчились
зводити тих сліпих.
Коли вони зустрічались. Знову штормило і блискало.
Все відтавало. І тиснява рвала на шмаття серця.
Все знову сталося. В цім безголоссі.
Жінка із чорним, мов смерть, волоссям
Душу Йому віддала.
А Він цілував Її решту свого життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498491
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 12.05.2014
Між днями розкиданими, сонними, грішними.
Між розмовами із вином, сексом та грішми.
Між поетами, музикантами та бандитами.
Між жінками, чоловіками на тіло ситими.
Між рядків, між проказ та між душ пробитих.
Я зуміла тебе згубити.
Десь між сьомою, восьмою чи дев'ятою ранку.
Між недопалків, віршів та пустих бляшанок.
Між вчорашньою піцою, білизною та сусідками.
Між обдертими стінами, гуртожитками, свідками.
Між Африкою\Австралією та днями прожитими.
Не хотіла тебе згубити.
Ти ходив на роботу і був так стандартно статичним.
Не палив, не пиячив, здавався ганебно звичним.
Мав чорне волосся, бліде тіло, довгі красиві пальці.
Пив каву без цукру та й тільки лишень уранці.
Не підвищував голосу. Не вказував мені, що робити
Дозволив себе загубити..
Я ж носила діряві джинси, стару майку і пила колу.
Завжди в кедах була узута і навіть у тебе вдома.
З сусідами не віталась, дітей не хотіла, засмагала гола.
Не ходила до церкви, не молилась та вірила в Бога.
Колись навіть для тебе хотіла перестати палити.
А ти дозволив себе згубити.
Ми сварились, кричали і справді востаннє прощались.
Потім знову до ранку на кухні нестримно кохались.
Прокидались лише по обіду, коли сонце добряче палило.
Ти, як завжди, сидів і мовчав. Я каву тобі варила.
Потім снідали залишками піци та тостами з варенням.
Ти на мене дивився і не міг вгадати — з якого я плем'я.
Ми читали один одному в голос Джека Лондона.
Я дивилась на тебе і, певно, була схожа на бовдура.
Із закоханими очима, дурною посмішкою та скупими словами.
Я чіплялась тобі на плечі й цілувала тебе. Цілувала.
Потім хапала речі, залишала записку і йшла у безвість.
На зап'ясті залишивши тобі безкінечність.
Між новими містами\столицями, перехрестями та будинками
Я шукала подібних тобі. Із такими ж, як в тебе, відбитками.
Я ховала тебе у себе й намагалася нічого не забути.
Тільки ось на дворі уже коси чіпляє жахливий грудень.
А я ж востаннє любила\торкалася\чекала тебе у травні.
Ми з тобою такі зухвалі.
В перервах між подорожами\сесіями. Між загубленим змістом.
Я верталась щоразу\щомісяць в теж саме старезне місто.
Пила холодне вино на лавках, заховавши його у пакети.
І на згадку про себе кидала у воду серце й монети.
Щоб ще раз вернутись у це старе місто. Що б ще раз до тебе
вернутись
зустрітись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498100
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2014
Залишаючи речі, думки та сни у моїй кімнаті.
Залишаючи слова, докори і погляди винуваті.
Не пояснюючи нічого, не даючи краплі надії.
Забуваючи про усі наші спільні і значні події.
Залишаючи по собі достобіса брехні і сміття.
Люди йдуть із мого життя.
Забуваючи спогади, фото, вірші і якісь обіцянки.
Починаючи гру у дитячу й жахливу мовчанку.
Закриваючи двері на засуви, ключі і печатки.
Закриваючи душу. Починаючи все з початку.
Викидаючи зізнання\прохання із старого моста,
Люди йдуть із мого життя.
Видаляючи номер і мене, за одно, з свого серця.
Певно, знаючи, що нічого уже не вернеться.
Вирізаючи мені із планів. Забуваючи мій голос.
Відлітають навічно у свій власний закритий космос.
Я прошу для вас щастя у одного святого Христа.
І молю, щоб не йшли із життя..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498099
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2014
я серце стер у пошуках тебе
я губи пік об інших, не коханих
я їм читав надвечір щось святе
а потім пив. і днями. і ночами.
я виглядав у них одну тебе
я був сліпий до їх шальних очей
в поривах жити, я боявсь померти
бо в світі цім ще не відчув тебе
для тебе я життя все ладен стерти
мій тихий біль. солодкий сум ночей.
я серце стер у пошуках тебе.
знайдись мені.і будь мені востаннє
знайдись мені. а інше все пусте
бо ти душа моя, бо ти моє кохання
я в світі цім шукав одну тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496842
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2014
завтра кінець світу. пам'ятаєш?
мені знайомі організували білети на останні ряди.
я хочу, щоб там був ти. ми ж ніколи не ходили разом в кіно.
то хоч на останок, будь ласка, прийди.
я не прошу спасти. я взагалі нічого в тебе більше не прошу.
тільки трішки голосу, дозвіл на тату із твоїм ім'ям та поп-корн на двох.
нас, певно, прокляв сам бог. він назвав мене Римом.
всі твої втечі приречені на повернення до мене. така дилема.
я твій рим. ти мій Нерон. отож, спалюй мене. бо так судилось.
пам'ятаєш, як ми згубилися, серед усіх безкінечно-егоїстичних "я".
а завтра кінець світу. і всі "я" зникнуть разом із нашими тілами.
до бісу все. я хочу придбати вина і зовсім трохи шоколаду.
прийти до тебе.
так, я пам'ятаю, що ми домовились не бачитись більше.
чхати. завтра не буде тепліше. завтра буде вітер і злива.
от. стою перед твоїми дверима. знаю, у тебе є інша.
курво(!) яка ж я грішна. і останні години цього життя трачу на тебе.
цим самим доповнюючи свої бонуси в пекло.
надворі уже трохи смеркло. отож, можна запалити свічки і помолитись
один на одного. я буду твоєю останньою. ти будеш моїм надовго бо
я твій Рим. бо так судилося.
завтра кінець світу. пам'ятаєш?
я лежу у твоєму ліжку, пальцями торкаю тіла і кладу до роту шоколад.
інколи здається, що у тебе немає вад. особливо зараз.
коли вогонь освітлює на твоє лице, а я його цілую... кожну клітину тебе цілую. і хочу, щоб все скінчилось на тобі.
завтра прийдуть страшні вогні. і ти єдиний з ким би я розділила яблуко .
щоб попасти у ще одне вигнання. щоб бути проклятими знову.
я ніколи не казала тобі про кохання. та й зараз промовчу.
і просто помру з тобою.
3...2...1...
я вкотре твій Рим.
так судилося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493685
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 19.04.2014
Тричі шепочеш його ім"я. І мариш ним перед сном.
Закриваєш очі. Молиш/віриш, щоб він був поруч.
Він натхнення тобі. Він спокуса тобі... і ніхто,
І ніхто не врятує. Й ніхто тобі більше не поміч.
Тричі клянеш її ім"я — бо змушена знову іти
Від нього. До дому. Там сум і нічого немає.
Тобі все болить. А ще більше ти можеш знести?
Чи ти будеш живою, коли він тебе доламає?
Тричі бажаєш забути. Бажаєш знайти і втекти.
Його ймення вплелося у тебе і просить притулку.
Ти собі самота. А та жінка з ним знову спить.
Він кохання тобі. І немає тобі порятунку...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492817
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2014
Нічого таки особливого — смерть як смерть.
Раптова зупинка серця, темрява і холод.
І якщо надранок хтось скаже, що ти помер —
То не плач, не кричи і не думай змінити нічого.
Десь пізніше в газетах зблисне твоє ім'я
Не на перших шпальтах, а так у скупих некрологах,
Типу : " Був п'янкий, малослівний, стихлий дітвак,
І вів проти себе щоденну фатальну змову.
Він щоночі писав. Відривав від себе вірші'.
Рани часто кровили і капали поміж рядками.
І якщо комусь стане цікаво до йо'го душі,
То її він не мав. І про це достеменно всі знали".
"Нічого таки особливого — смерть як смерть." —
Скажуть друзі його і залиють вином своє лихо.
Кинуть квітів до ніг, пару слів та й підуть собі геть.
І не буде їм діла — що сталося з цим чоловіком.
А у нього дірки... просто в серці, в думках і очах.
Душу виїли пси. Він не мав її. Я вже казала.
Він ховав себе в в книгах, картинах і в снах.
І молився, щоб люди у світі по-менше страждали.
Він мав очі бездонні із кольором (вірте !) — зими.
В нього мерзнули руки і стигли від слів океани.
Він був вкритий снігами і завши боявся весни.
Бо під снігом у нього ховалися зболені рани.
Нічого таки особливого — смерть як смерть.
Раптова зупинка серця, темрява і холод.
І якщо надранок хтось скаже, що ти помер —
Я благаю — не вір! Не вір у це, прошу, ніколи.
Бо для мене ти будеш живий іще тисячу літ.
Нехай навіть замовкнеш і міцно закриєш повіки.
І коли твої друзі вкладатимуть квіти до ніг.
Я віддам тобі душу. Свою (!). Я віддам тобі світло.
І коли в некрологах напишуть, що ти такий був.
Я скажу, що ти є! І трикратно повторю, що й будеш!
Нехай спиниться світ. Хай у всесвіті станеться зсув.
Бо я тут, біля тебе. І я знаю, що ти мене чуєш.
В серці тво'їм дірки. Душу виїли пси. Так буває.
Я зашию тебе і навчу по житті далі йти.
Рани часто болять. Та й так сильно, що тіло вмирає.
Ти воскреснеш, повір. Ще так мало лишилось зими.
Живи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492496
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2014
він єдиний, з кого я писала б ікони.
хоча до святості йому далеко, звісно ж.
він пив вино, палив, жалівсь на втому.
і кожну ніч писав шалені вірші.
той чоловік. він був для мене богом.
для решти ж був диявола він гірший.
коли в мені зима була та сніжно.
він жив в мені. без плати. безсловесно.
він пив мене. до дна мене. так ніжно.
і квіти покладав на мої чресла...
той чоловік лягав до мене в ліжко.
лягав до мене в душу, якщо чесно.
в його словах завжди було так тихо.
в його очах завжди виднілось пекло.
для всіх він був нескореним та диким,
для мене ж був єдиним в світі сенсом.
той чоловік. він був для мене лихом.
найкращим лихом із найбільшим серцем.
і як мені тепер без тебе жити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488910
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2014
ти колись вицвітеш, дівчинко.
станеш бляклою, непомітною
і ніхто не побачить тоді твоїх сизих очей.
і ніхто вже не буде на тебе дивитися.
і ніхто вже не буде У тебе дивитися.
бо твій біль вже обрид.
він нікому тепер не пече.
ти колись втомишся, дівчинко.
і ця втома буде такою пропащою.
такою всесильною,такою незрячою.
що виїсть усе з-під ребер.
тебе колись виснажать всі оці хлопчики.
ці жадні на тіло, душею поношені.
від них знудить колись тебе.
і стане тобі все жахливим і змореним
натхнення зав"яне, змішається з горем
і твій сум тебе просто вб"є.
ти колись станеш мертвою, дівчинко!
без ім"я. без ідей. з смертю повінчана
і залиєш вином свою душу по вінця ти
та ляжеш у постіль чужих людей.
там до біса нікому не будеш потрібною
при житті станеш мертвою. дівчинко, рідная!
і лице твоє вкриється тінню минулих ночей.
ти колись себе більше не витерпиш, милая.
у пустих, сірих днях не витерпиш, милая.
ти сама себе на це життя засудила і
цей світ тебе не спасе.
свою душу ховаєш від всякої повені
від сонця, від вітру, емоцій оголених
щоб її вже ніхто не роздер.
ти ховаєш себе під камінням та брилами
своє серце ховаєш якими є силами
боронь боже, його хтось торкне.
ти боїшся. ти просто боїшся, дівчинко
свої рани зализуєш віршами й вічністю
й відганяєш усіх, хто у душу тобі іде.
ти боїшся когось підпустити і втратити.
знову серце укрити дірами-маками.
і боїшся, що біль не мине.
рятуй себе дівчинко.
себе рятуй
і мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486778
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2014
кохання моє. святиня моя.
я сповідалася тобі, мов святому отцю, і ти дарувало мені причастя. я молилася тобі щоденно. ти поселяло в мені спокій, благословляло мої слова.
кохання моє. храм мій.
я зводила тебе по цеглині, я розписувала стіни твої фресками, розставляла горщики з квітами, щоночі розпалювала ватру.
кохання моє. спокуса моя.
я згорала в тобі до останнього подиху, до останнього погляду.
я віддавалася тобі. сукня падала з пліч і ключиці вкривалися полум"ям.
і вологе дихання ковзало біля шиї, біля рук, біля серця.
кохання моє. втрачене моє.
я лежу серед твого храму і каміння летить у мене. і каміння летить з твоїх стін та із вулиць чужих людей. летить прямо у мою душу.
ти лежиш біля мене, засипане ладаном. я тримаю долоні твої льодяні.
я омиваю тебе/ себе слізьми. вию. і страшними дзвонами цей сум виливається у прокляте небо. і чорним прокляттям страх самоти заповнює груди. цей розпач повсюди.
кохання моє. біль моя.
я запалюю навколо тебе свічки. хай святиться тобі. хай воздасться тобі. душа моя відлітає з-під каміння твоїх руїн.
кохання моє. відпускаю тебе. амінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486052
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.03.2014
Сукня падає з пліч і ключиці твої горять.
Ти не тут. Ти мовчиш. Ти додолу схилила повіки.
Всі слова утекли, лише руки зрадливо тремтять.
І по венам не кров, а бурхливі карпатськії ріки.
Сукня падає з пліч і бажання до стелі летять.
І зап"ястя вібрують, і входять у вигини тіл.
Ти безмежна тепер. Розчинилася серед кімнати.
Твої подихи рушать бетон сірих, втомлених стін.
І в душі розквітають зимою спорошені маки.
І зап"ястя вібрують, і дотик ламає навпіл.
Розум кане у ніч, і вуста залишають сліди.
І волосся спадає на постіль, мов зірвані квіти.
Ти бажаєш його. Ти бажаєш у нього втекти.
І години/хвилини летять, їм немає вже ліку.
Розум кане у ніч, і тепер тебе більш не знайти.
Сукня падала з пліч. Він маківку твою цілував.
І вологі слова його входили в тебе так ніжно.
Тебе так ще ніколи. Ніколи й ніхто не кохав,
Щоб так солодко й гірко, і терпко, і свято, і грішно.
Сукня падала з пліч, а він душу твою цілував.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486041
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.03.2014
твій голос.
твій голос тепер мені сниться.
від нього потрібно ховатися так,
як від сонця ховають зіниці.
твій голос.
твій голос мене убиває
ламає/ судомить/ шмагає/ зжерає
твій голос.
а скільки ж у ньому прозріння!
твій голос -- моє божевілля
і я віддала би усе, щоб щодня
сходити з розуму (бо ж то фігня).
нащо той розум, коли мені ти
на вухо шепочеш пестливі листи.
нащо той розум, коли у мені
стерлося все : люди/спогади/дні
лиш залишилась одна чортівня
голос твій. параноя моя.
твій голос.
останнє, що чую. перше, що чую,
коли прокидаюсь/ вдягаюсь/мандрую,
коли розмовляю з якимись придурками,
коли понеділки мішаю з вівторками
в кінці кінців зиму із літом мішаю
і чую тебе, коли засинаю.
і чую тебе навіть посеред тиші
і чую тебе в ненаписаних віршах
і чую тебе у простих незнайомцях
і навіть в давно забутих коханцях
твій голос звісно ж мене убиває.
але чи без нього жила б я?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474127
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 21.01.2014
і коли я кусатиму губи щоб майже до крові
руками стискатиму горло, вигинатиму спину
можливо той крик буде сліпо від давньої болі
чи то приступ астми чи смутку чи паніки хвилі
що затоплять мене що залиють свинець в мої вени
ось тоді я нарещі по-справжньому здохну чи згину
ось тоді я закрию перед носом твоїм свої двері
ось тоді мені дим сигарет стане ліпшим ефіру
коли я потону у гидких та нікчемних коханцях
коли зносять мене майже всі коли я стану сіра
мене знудить від себе. я виплюну душу і вільна
стану вільна від світу. лиш клеймо на мені, лиш клеймо
на мені ти залишив сліди від своїх жадних пальців
і не змити їх з себе. й не вдати що їх не було
і коли я вином захлинатимусь наче водою
і коли алкоголь мені стане щоденним причастям
і не станеш ніколи й повік ти за мене до бою
я не була ніколи й ніколи не стану святою
а ти мій херувим моя святість для мене ти мов
мов чистилище після людського страшного розп'яття
а ти зносиш усіх і для всіх ти здаєшся чортом
і коли я кусатиму губи щоб майже до крові
коли з мене тектиме смола і заповнить все вщерть
не кидай мені вкотре до ніг свої вкрадені зорі
не навідуй мене . бо слова твої всі онкохворі
і ці приступи астми тепер не лякають мене
ти мене задушив і тепер я сама собі смерть
я ніскіль' не боюся померти але є одне
я боюся померти і в пеклі зустріти тебе...
мою святість
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474082
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2014
Цілувати тебе.
Поволі торкатися губами кожного міліметра твого тіла.
Від кінчиків пальців рук та ніг. Від плечей. Від шиї. І до...
Затримуючи подих коло твоїх губ, ледь чутно щось шепотіти. Не дихати.
Спускатися поцілунками вниз по твоїх вигинах. Впускати у тебе свої пальці.
Зжимати тебе. Торкатися тебе собою. Відчувати, як ти пульсуєш. Як вібрує твоє тіло. Як ти хочеш мене...
Бачити, як ледь-ледь відкриваються твої уста. Чути, як з них виринає стогін. Спершу тихо, а потім все голосніше та голосніше.
Відчувати, як ти зжимаєш мої груди, як твої вологі губи залишають на них сліди. Вони палають.
Стогнати від задоволення, цілуючи твої пальці. Тремтіли від твоїх рук. (Вони так гаряче ковзають по мені.) Відчувати, як ти стискаєш мою шию, як хапаєш за волосся, як силою тягнеш до себе.
Цілувати тебе.
Моя червона помада пульсує внизу твого живота.
Ти підкоряєшся мені.
Я підкоряюся тобі.
Будь в мені.
Зараз.
Тут.
Я бажаю тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472508
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.01.2014
а він колись був просто перехожим. а він колись був попросту ніким.
він був безликим,сірим,на всіх схожим.для мене був,здавалося, пустим.
а я колись шукала, мов прокляття, своє кохання. Боже, та чому
я взріла всіх, а лиш його останнім? а лиш його закинула в пітьму.
а я тоді металася між світлом. шукала щось, втрачаючи себе.
він вже тоді ставав для мене світом. а я наївна думала — мине.
а я його, не знаючи, віддала. а я його прогнала навіть з сну,
о, Господи, якби ж тоді я знала, що я тепер лише його молю.
що я тепер не зводжу з нього очі. що він мені являється один.
що він щодня, щохвилі та щоночі наповнює мій віроломний плин.
що тільки він тепер мені натхнення.що тільки він єдиний на яву.
що він моє сакральне одкровення. що тільки ним я зараз лиш живу.
що він мій біль, моя печаль і радість. моя спокуса, суть моїх речей.
що він тепер моє смирення й слабість. що він один в мені тепер пече.
о, Господи, якби ж я тільки знала, яким без нього світ буде німим
то краще я б його не зустрічала. то краще він би був мені пустим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471914
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2014
Я так втомилась від твоїх "прощай".
Від тебе, і від сліз, і від прокльонів.
Твої слова вже не приносить болі
Лиш тихий сум у серце, душу, чай.
Я так замерзла від твоїх " іди!".
Знай, твої очі були мені — смертю.
Ти намагавсь мене із себе стерти.
У тебе вийшло. Тільки замовчи.
Я не кричала тобі "зачекай"
Не цілувала губи, шию, руки.
І не просила, щоб усе забути.
Я не згоріла, просто то був край.
Я лиш тобі шептала "відпускай",
Не заливай у душу мою скверну.
До тебе я ніколи вже не верну.
Ти вбив мене для себе, просто знай.
Ти вдосталь одягнув на мене терну.
Тепер вже я кажу тобі "прощай"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471309
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2014
скільки хочеш цілуй її руки і вуста, і ключиці, й зап'ястя.
це тебе не врятує від муки. це тебе не приречить на щастя.
скільки хочеш вкладай її в ліжко та вливайся до неї під ковдру.
це, на жаль,тебе, любий, не втішить.це,на жаль,принесе тільки втому.
скільки хочеш будь з нею, хоч вічність. затуманюй їй очі собою!
та від мене чекатимеш вістей. бо лиш я тобі рідна до болю.
проклинай і кажи, що я грішна. що про тебе нічого не знаю,
що у тебе давно вже є інша. та вона тебе так не кохає.
проклинай і впускай мене в душу. і ромазуй вуста, мов помаду.
з суші в море і знову на сушу. я клянусь, це не схоже на зраду.
проклинай же мене скільки хочеш, запускай в мої вигини пальці
я віддам тобі все, що ти хочеш. лиш не йди ні сьогодні, ні вранці.
скільки хочеш цілуй МОЇ руки, і вуста, і ключиці й зап'ястя.
я тебе не врятую від муки. та лиш я принесу тобі щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470723
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2014
Десь у тобі захована війна.
Ти підкорила, мабуть, всі планети.
В твоїх очах видніються комети.
Ти п'єш мене щоденно і до дна.
Десь у тобі заховані зірки.
Ти маєш крила (все життя літаєш)
І знаю я, що тебе не спіймаєш,
Але у снах взріваєшся лиш ти!
Десь у тобі захований весь світ.
Ти і Сахара і Південний полюс,
За тебе я щоночі тихо молюсь.
Бо ти для мене перший чистий цвіт.
Я берегти тебе довіку не відмовлюсь,
Бо ти душа моя. Лиш ти мені навік...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469312
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2013
навперехрест розбігтися навпомацки підкрастися
зостатися лишитися на відстані віддатися
над прірвою розлитися розпастися на часточки
на помилках не вчитися лічити твої цяточки
запитання залишити забути все пробачити
тобою лиш напитися лише для тебе значити
воскреснути повірити злетіти ввись і бачити
тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468989
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2013
А якщо чесно: ти мені ніхто.
Мені все рівно як у тебе справи,
Ти не із тих, з ким хочеться до кави
Додати серце і своє тепло.
А якщо чесно: я тобі не я.
Ти у мені не бачиш того світла,
З яким би ти не прагнув навіть літа,
З яким би не тримала і земля.
А якщо чесно: ти мені не ти.
Я у тобі не бачу чоловіка,
З яким я все життя і вже довіку
Розділю світ, в якому тільки МИ...
А якщо чесно: ми собі не ми.
Два полюса, дві різні половини.
І відпустити ще немає сили.
Бо борять нас самотності страхи...
Твої дощі мене вже погасили,
А мій вогонь спустошив твої сни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462372
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2013
бути на відстані одного подиху
однієї зустрічі
на відстані ненавмисних поглядів
знати що ти простот є
жити/ мріяти/ дихати тобою
ловити очима твої короткі посмішки
покрадьки споглядати тебе
писати тобі безглузді вірші
відпускати їх у твої холодні долоні
стояти під дощем
пропускати його у самісіньку душу
в надії змити тебе із себе
благати забуття
або ж довічного спокою
серед усіх моїх щоденних шибенець
знайти у собі смирення
бути біля тебе
і знати що ти не для мене
і не будеш
ніколи
амінь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2013
бути з іншими лиш щоб не думати про тебе
щоб не бачити тебе у снах/ в думках/ в словах
щоб не шукати твої жести у незнайомцях
і щоб ти перестав мені ввижатись.
(щоб перестати говорити про тебе)
щоб почати нарешті спокійно жити
своїм життям
реальним!
а не крихтами марень про твої очі.
щоб віднині нормально засинати
гуляти з друзями
врешті решт покохати когось
когось крім тебе.
щоб почати відвідувати якісь заняття
(типу тренінгів по психології тощо)
чи піти на "акторське мистецтво"
і колись таки обдурити саму себе.
щоб подорожувати!
з'їздити нарешті в гори. пірнути з аквалангом
з'їсти якоїсь східної фігні.
звязати собі шапочку з балабоном
чи якусь псевдохіппстерську кофтину
намалювати шедевр. пофарбуватися в синій
прибрати в шафі/ в кімнаті/ в голові
розкласти все за алфавітом (китайським)
наклеїти на стелю зорі
(пишатися власним космосом)
щоб прожити життя
без тебе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461914
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2013
Мені подобається тут бути. Тут, де єдиним, що вказує на цивілізацію, являється величезна залізна вежа, та й вона принишкло ховається за густими кронами дерев. Тут, де все таке гармонійне і незаймане. Де тиша лікує рани. Де спокій вдихається із холодним повітрям і просочується прямісінько в серце. Де все таке рідне.
Мені подобається сюди приходити, бути один-на-один із світом, зливатися з ним, уявляти себе малесенькою частинкою чогось грандіозного, невловимого, магічного.
Та я можу скільки завгодно брехати собі, що хочу побути одна. Що хочу втекти від всіх і більше ніколи, чуєте, ніколи не повернутися до звиклого мені світу. Хочу втекти і вернутись зовсім іншою людиною. З іншим кольором волосся, очей і душі.
Брехня. Я просто хочу втекти і повернутися з тобою.
Я просто не хочу бути ні з ким крім тебе.
(Але ж тобі цього знати не потрібно)
Тому я буду одна. У цих хащах із трави, яка ховає мене повністю від всього всесвіту.
Я буду тут. Так далеко від дому. Тут, де цвітуть дикі волошки і виринають з зелені білосніжні ромашки, де сила-силенна трав, назв яких я навіть не знаю.
Я буду жити тут, де дерев більше ніж кисню.
Тут! Де чутно як співають птахи, де видно як сідає сонце і де вітер приносить запах спокою і тиші.
Я буду лежати тут, в своєму маленькому прихистку, і мені буде віритись, що мене насправді немає.
Ніде немає...
Особливо біля всіх тих, які мені щосекунди нагадують, що вони не ти.
І що вони ніколи тобою не стануть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437810
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.07.2013
Засинай, моя красуне.
Моя журлива волошка.
Цей бісів день нарешті добіг до кінця,
І я не знаючи чим тебе розрадити, прошу лиш заснути.
Бо інших ліків я не знаю.
Бо це не лікується.
Це потрібно пережити.
Засинай, моя казкова дівчинко.
І я обіцяю — тебе більше нічого не буде боліти.
Я обіцяю тобі, що все відійде
і тобі стане краще.
Ти тільки засинай,
бо ніч не вміє приносити втіхи.
ніч приносить лиш відчай і знемогу.
Засинай, моя люба.
І все минеться.
Я не знаю коли,
Я не знаю настільки це виїсть тебе,
але все минеться.
вір мені.
Спи, моя хороша.
Моя найпестивіша і найчудесніша мріє.
Спи.
А я буду сидіти біля тебе і тримати за руку.
Тримати твою зранену віру
Лікувати її.
Спи, моя тремтлива зоре.
Твоє світло тьмяніє, але воно ніколи не згасне.
Ти ніколи не згаснеш.
Завтра буде новий день
І я не знаю буде він кращим чи гіршим,
але ти його приймеш таким, яким тобі його принесе доля.
Приймеш усе, що тобі зустрінеться
і станеш від цього сильнішою.
Але потрібно спати.
То ж спи, моя солодка.
І завтра тебе хтось покохає,
напевно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436868
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.07.2013
Мовчи!
Мовчи про те, що він для тебе значить.
Мовчи про те, що він вже назавжди.
Хай серце рветься, коли його бачить
А ти цілуй і голосно мовчи.
Мовчи!
Мовчи про те, що ти його кохаєш,
Про те, що гаснуть зорі навкруги,
Коли в його очах себе шукаєш
Коли торкаєш ніжної руки.
Мовчи!
Мовчи про те, що він тебе бажає
Сьогодні, завтра і ще цілий вік.
Про те, що він до тебе не згорає,
Коли навколо цілий світ згорів.
Мовчи!
Мовчи про те, що ви такі щасливі.
Що в вас є розуміння і тепло.
І теми для розмов набиті скрині,
А суперечки снігом замело.
Скажи!
Скажи усім, що він від всіх не кращий.
Такий як шторм: сварливий і нічий.
А він хай скаже, що від тебе старший,
А ти холодна, наче дощ морський.
Скажи!
Скажи усім, що в вас це ненадовго.
Нехай всі думають, що в вас мільйони бід.
А ви живіть щасливо і медово,
І про кохання голосно мовчіть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436804
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2013
А в мене ванна з сіллю замість моря,
Розчинна кава і дешевий секс.
Мене гризе щоденна параноя,
Що це життя все ж не знайде свій сенс.
Моє життя — бордель!Бордель і бл*дство,
Бо я в віршах цих дохну і гнию,
Я у собі закована у рабство.
Ось так живу. І я ось так живу.
І я ж себе уже давно зносила,
Я бл*дь людина! А ви просто бл*дь.
Бо в нас чим старший — більше ти тварина.
І вже ніяк. І мабуть вже ніяк...
Бо нас же гидять. Гидять і плюндруюсь.
Ламають ноги, шию і хребет.
А потім враз ніхто тебе не чує.
І ти живий, хоча ти вже помер.
Три метра наді мною , сучий сину!
Брехні, обману і мабуть землі.
В мені давно забили вже дитину,
В мені давно погашені вогні.
А я не гасну. Я живу і тлію.
Тиняюсь світом і шукаю сенс.
Здіймаюсь в гори по свою надію,
Щоб вітер в мені полум'я воскрес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436205
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2013
Коли ти прийдеш -- я забуду всіх
І стомлено схилюсь до твого тіла.
Ти мій єдиний і останній гріх,
Прийди скоріш допоки я не стліла.
Прийди до мене океаном з хвиль,
Таким небесним і таким нежданим.
Знайди в мені посеред шторму штиль.
Усе знайди, що інші не шукали...
Відчуй мене. Просякни мною весь!
(Я лиш для тебе душу оголила.)
Візьми мене до крихітних небес.
(Та я б з тобою навіть в пеклі жила.)
Прийми мене у серце хоч на мить.
Я віднайду в тобі свій вічний спокій.
Сльоза так крає та вже не болить,
Залиш мене в душі своїй глибокій.
Сховай мене від світу і людей,
Мені для щастя досить твого світла.
Неси мені вогонь, мов Прометей,
Бо я ж без тебе бачити не здібна...
Я буду лиш для тебе і твоя,
Така, яку ти більше і не встрінеш
Віддам усе, віддам своє ім'я.
Якщо ти прийдеш,
Лиш якщо ти прийдеш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436132
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2013
Я б'ю коліна об асфальт,
здираючи до крові тіло,
А все тому, що все життя
літать хотіла...
Я б'юся серцем об асфальт,
зриваючи вже наскрізь душу,
А все тому, що все життя
кохати мушу...
І хай мені закриють взір,
Я вся зашарпана і в ранах
Заклею скотчем почуття
неначе п'яна...
І хай мене збивають з ніг,
Нехай зривають і паплюжать,
А стану сильна від усіх,
я буду мужня...
Я буду битись об асфальт,
Ламаючи всі частки тіла,
Та все ж доб'юся від життя
чого хотіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435946
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2013
Я перетерплю.Я сильна.Я знаю.
Я всім перемовчу і пересміюсь.
Я за тобою уже не вмираю.
Я лиш щоночі за тебе молюсь.
Я без надривів,без схлипів,без стонів.
З нового аркуша, знову з нуля
Все починаю, щоб без перепонів,
Щоб не спіткатися через життя.
Знову нарозхрист, душею назустріч.
Мов не боліло і мов не пекло
Буду тікати думками врізнобіч,
Але всміхатися щоб не було.
Все пересилю і буду щаслива.
Згину, замовкну, але не скінчусь.
Хай у мені зараз темно і злива,
Я ж після неї ще вище здіймусь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435944
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2013
Українському роду нема переводу!
Та тільки ось, на жаль, перевелись.
І краде син ще українську воду,
Щоб не гасить ліси, що зайнялись.
І все горить. Але ж то не важливо,
Бо це не в нас. Це десь на чужині.
А чужиною зветься Україна...
Ми безпритульні на своїй землі.
Безхатченки без голосу і права.
Покірні і раби зі всіх сторін!
Хай розкрадає все Верховна Рада!
Бо ми все рівно не протистоїм...
Бо нас зламали,нам закрили небо,
А ми й без сонця научились жить.
І нам свободи, певно, і не треба.
Бо розігнута спина заболить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422999
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.05.2013
Ти дівчина із сонцем у руках,
Ти дівчина з кімнати, що без стелі,
Твій аромат палючіший від хмелю.
Ти та, що народилася у снах.
Ти дівчина, що квітне у зірках,
Ти зовсім інша, з щастям у оселі,
В твоїх кімнат завжди відкриті двері,
Щоб відпускати тих, хто у думках.
Ти дівчина із вітром у душі,
З гранатовими, стиглими устами.
З сяйливим личком, трішки золотавим,
Й зіницями, що глибші від морів.
Ти, мов оазис, серед бурь піщаних.
Ти дівчина, що народилась з снів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422996
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 05.05.2013
Я дивна і нелогічна людина.
Я вірю в реінкарнацію і Бога.
Християни мене б спалили,
Але зараз не та вже епоха.
Я перечу їхнім канонам,
Я сяка-така християнка,
Я не ходжу в недільну школу,
Я не зовсім хороша панянка.
Я не вірю в релігію зовсім,
Чи католики це, чи буддисти,
Мусульмани, язичники, волхви.
Я не вірю і вам - сатаністи...
Я лиш вірю, що треба любити,
Цінувати, не злитись й прощати,
Я лиш вірю, що треба так жити-
Щоб не страшно було помирати.
А я вірю, що все в нас циклічно,
Якщо робиш добро, то і маєш.
Якщо сиплешся злом, то логічно-
Ти крім зла вже й нічого не знаєш..
Я лиш вірю, що є ще хтось Вищий,
Хто тебе береже і чекає.
Й не важливо хто ти, бо Всевишній -
Він один, і релігій не знає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2013
Налийте мені трішечки свободи.
Грам 50, а зверху кислий лайм.
Щоб замість крові, бігли електроди
Й зривали одяг із моїх мовчань.
Налийте мені трішечки безумства,
Хоча не треба — в мене його вал.
В зелений колір знову пофарбуюсь,
Вкраду автівку і втечу на бал!
Я там під рок надворі повальсую.
Всі в пишних сукнях, а я в стилі-треш.
Кого цікавить, що там їх дивує?
Сьогодні я начхаю на арешт!
Сьогодні я пройдусь нудиським пляжем,
А, може, ще й завалюся в гей-бар.
Представлю себе супер-персонажем
Й причеплю на Феміду диско-шар.
Я знов підпалю свою тісну рамку
І скину попіл в воду дощову.
Сьогодні я гуляю до світанку:
А значить , що я все іще живу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399466
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2013
Прилітай до мене серед ночі.
Я буду терпляче на тебе чекати
Я наллю тобі кави, як хочеш.
Й ми до ранку не будемо спати.
Я наллю тобі трішечки сонця
Та ще зорі туди замішаю.
Хтось розтріпав твоє волосся
Про це в вітру колись спитаєм.
Місяць впав на моє підвіконня,
Хочеш знову його упіймаєм?
Сніг засипав наше безсоння
Засніжив нас в холодній каві.
В тебе знову засмучені очі.
Ти, напевне, щось все таки знаєш.
По провулкам вже линуть робочі,
А ти сутінок знову чекаєш.
Прилітай до мене знову щоночі.
Ми як прийнято будем мовчати.
Я наллю тобі душу, як хочеш.
І ми вічність не будемо спати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399301
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2013
Полиш мене.
І сонцем, і снігами.
Морозом через пальці до душі.
До поки в мене в серці урагани
Тамуй мене чи просто залиши.
Полиш мене.
У повені рядків.
Серед словесних смерчів.
Серед листя.
Я все ж колись вернуся з поміж снів.
Та, мабуть, це лиш років через триста.
Полиш мене.
У злісній боротьбі.
В пустелі моїх роздумів.
Вагання.
Гроза зриває погляд на мені,
За десять років тихого мовчання.
Тамуй мене.
Світанками і небом.
Гарячим вітром стиглих почуттів.
Мовчи.
Бо слів, як завши, вже не треба,
Коли летять повітряні мечі.
Тамуй мене.
Холодними вустами.
Повільним струмом поглядів морів.
Все знову загорає поміж нами.
Дотлієм всоте за ці кілька днів....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384484
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2012
До кохання залишилось три листопада,
Сто сорок годин та чотири грози.
До кохання шість кроків вліво й направо,
А потім ще трішечки зовсім пройти.
До кохання пробігти ще десять будинків
Або навпростець у човні проплисти.
Сім чашечок чаю, дві кави і швидко
Ще п'ять невеличких ключів віднайти.
До кохання вже близько, рукою подати.
Якихось ще вісім маленьких стежин.
Ще дев'ять веселок від неба до хати.
Залишилось кілька секунд чи хвилин.
Ти ще зачекай, не потрібно здаватись,
Кохання ось-ось прибіжить на поріг.
Довкола поглянь і почнеш посміхатись
Воно ж за спиною у тебе стоїть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373923
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2012
Я захворіла, сили вже нема.
Діагноз мій: "тебеневистачання"
Таблетки не лікують. А шкода.
Лиш шоколад залічує прощання.
В кімнаті зимно, в шерстяних носках
Із шарфика так важко вибиратись
Напевно, викину підступний шарф,
То так тобою треба замотатись.
Я вже вкриваюсь ковдрою під ніс
На чай не можу навіть і дивитись.
Я ніжки парю. Йду гуляти в ліс.
І все одно хворію. Як з цим жити?
Такий важкий діагноз в мене є.
Але ти знаєш, що робити без догадок.
Прийдеш, обнімеш сильно й все мине.
А ще морозива візьмеш і мармеладок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373395
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2012
[Він]
А ти ж ніхто, і звать тебе ніяк!
Така як всі, а так запала в душу.
Життя пішло до бісу.Я закляк
А ти смієшся поруч так байдуже.
Та ти ж ніхто!Іди від мене!Геть!
І не дивись шаленими очима.
Вони нестерпні і для мене смерть.
Іди же звідси поки не згубила.
Не лізь до мене!Ти моя чума.
Ти не людина!Відьма кароока.
Це ти мене свідомо прокляла
Устряла в серці кігтями глибоко.
Я тебе знищу.Спалю у вогні!
Я твоїй владі зовсім не скорюся.
Лиш запах твій таїться в голові
І я за тебе по ночам молюся.
Ідіть думки ідіть від мене. Згинь
Моя спокуса,тихе одкровення.
Ти не потрібна!(вже немає сил)
Тікай, прошу!І не чекай прощення.
Я не бажаю чути тебе в снах.
Твій голос ніжний, що так гріє душу.
Я не бажаю мати твій дурман.
Я в соте кажу«ти мені байдужа»
Не змушуй мене бачити тебе,
Бо ти ж огидна! Так мені огидна!
Твоє волосся –жито золоте
Спадають на вуста від сонця стиглі.
Не хочу бачити твій погляд на мені,
Не хочу чути ані слів, ні звуків.
Ти бездоганна.Зчарувала дні.
Ти чарівниця серед недолугих.
Ти все!І ім’я твоє в серці
Я збережу до скінчення небес
Ти неповторна,сяйво серед нетрів
Життя потроху набирає сенс.
Ти ж знищила мене. Признайся.
Мене старого звела на нівець.
Я закохався.Вперше закохався.
І це початок,зовсім не кінець
[Вона]
Я не встигла тебе прочитати
По твоїм не блакитним очам.
Хто ти?Звідки?Як тебе звати?
Дай мені свій надпити дурман.
Я не встигла тебе роздивитись.
Пам'ятаю лиш погляд швидкий.
Розірвав мене ним на шматочки
І навіки собі приручив.
Я не встигла.Не встигла зізнатись!
Прокричати повітрям пустим.
Як же можна отак закохатись?
Без надій.Без тепла.Без причин.
Через вік,що на каторгу схожий
Крізь роки без утіхи і сну.
Так потрібним став перехожий
Йди по-малу навпроти,прошу.
Я не знаю,що буде між нами
Тихе щастя чи повний провал.
Неважливо,бо зараз без тями
На душі розгоряється шквал.
Неважливо, що ми не знайомі
І у нас зовсім різні життя.
Ми пройдемо усі перепони!
Наче сонце зійдемо зрання.
Неважливо скільки нам часу
Передбачила доля дзвінка.
Помирали найбільші романси,
Висихали найглибші моря.
І ніхто зазвичай не рахує,
Чи було то століття, чи мить.
Бо у часі любов не існує,
Бо у часі кохання горить.
Я не встигла тебе зупинити.
Ти ішов.Мабуть так захотів.
Вже три кроки від тебе прожито,
А неначе вже вісім віків.
Я стояла на тім переході.
Як розхрістана гола душа.
Вітер рвав і десь дощ був на сході
Коли стала тобі не чужа.
Ти так довго мені признавався
Та Ви знаєте добре кінець:
"Ти знищила мене признайся,
Мене старого звела на нівець."
[Кохання]
Була субота.Дощ палив серця.
І вітер танцював десь у деревах.
А люди бігли.Бігли без кінця,
Щоб постояти у найдовших чергах.
Була субота.Хмари затяглись.
Так щільненько у небі обійнялись.
Затори величезні протяглись
І всі повисли в сірому мовчанні.
Було так холодно.Хоч серпень по містам
Розкинув владно свої пишні сіті.
Повітря зябло на тонких вустах
Розкинувшись у біло-синім цвіті.
А він ішов,надмірний та черствий.
Не знаючий ні програшу,ні зради.
Як він ішов!Гарячий та палкий,
В очах не було капельки пощади.
Величний,гордий,темноокий звір,
Немає в світі більше його копій.
Так якось необачно кинув взір
І назавжди забув про силу й спокій.
Її побачив—дихати не зміг.
Отак назавжди справді закохався.
У серці звір приборкано приліг.
Він все таки її одну діждався.
Вона ішла.Понурена в думки,
Вони точились у її метаннях.
Як річка розливає береги
Вона тонула у своїх питаннях.
Вона ішла.Прозора, мов кришталь.
Такої ще душі ніхто не бачив.
Увічнений,віднайдений грааль,
В її руках нічого вже не значив.
Вона ішла,Вдивлялась в небо,ввись
І ненароком погляд зачепила
Замовкло все,титани поклялись:
Вона востаннє й вперше полюбила.
На перехресті стрілось дві душі.
На перехресті двох життів і долі.
Емоції згорали на межі.
Серця відігрівали захололі.
Ось так буває.Серед сірих днів,
Коли дощі струмлять і вітер свище.
Кохання вивільняється із снів,
І змушує людей зажити швидше.
Коли в тобі запекла заметіль,
Або штормиться хвилями із моря.
Не опускай ніколи погляд свій,
Можливо, десь навпроти твоя доля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373376
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2012
Ми не старіємо... це лиш пусті слова.
Це лиш невдалий, вигаданий термін.
Шукає старість той, хто хоче вмерти,
Втекти від всіх, а виправдань нема...
Ми не старіємо, це так пустує час.
Міняє зовнішність і лиця зовсім інші
І зір поганий, та і слух вже гірший.
Усьому є своя земна пора...
Ми не старіємо, це тільки йде зима.
Це не смертельно, просто холодніше.
Речей потрібно купувати більше,
Щоб не заклякли у снігах серця.
Ми не старіємо,це хтось нам набрехав!
Це хтось не хоче, щоб звучали вірші,
Ми не старієм, ми стаєм мудріші
Сивіють коси, але не душа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372373
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2012
Мріяти з відкритими очима,
Відчувати гомонящий спокій.
Відростити собі б вічні крила
І злетіти ввись під тихі ноти...
Спати б із відкритою душею.
Приєднатись до зірок. А зранку
Сплестися під звуки епопеї
Із кінцем або новим початком..
Оголяти б серце, а не тіло.
Дарувати б, а не продаватись.
Жити б чесно, а виходить підло.
Не тікати, щоб не повертатись...
Не здіймати б величезні замки,
Цінувати б світ, а не палити.
Щоб не клеїти дрібні уламки,
То потрібно спершу не трощити...
Відчувати б щастя, а не втому.
А ще краще зовсім не тужити.
Впали квіти на суху солому.
Ось би взяти і навчитись жити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372367
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2012
Зранку судомно болять пальці.
Я розгрібала цілу ніч свої думки.
Ти вмер в мені ( не повністю звичайно)
Лиш та найглибша часточка в душі.
Я розгрібала з жахом свої думи.
Вони спадали сотнями із стель.
Ламали спогади і рвали струни,
Натягнуті від наших епопей.
Я знаю. Це все я у всьому винна.
Мої слова брехливі та різкі.
Я знову згідна. Я в усьому згідна.
Скидай на мене шпаги та граблі.
Це я завжди проказую все зайве
Не в тому тоні і не ті слова.
Це я все винна... І не сперечайся,
Бо в наших бурях істина одна.
Я так стомилась.(і в мені гармидар)
Я так стомилась.(Господи пробач)
Завали дум прибрати я не встигла,
Тепер вдивляюсь в стелю, наче в храм.
Я в ній шукаю проповідь, мов в чаші
Із гущі кави розливають дні...
Душа не рве. Німіють тільки пальці.
Їм так багато розгрібати ще в мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2012
Пообіцяй мені своє останнє па,
Якщо підеш чи (не дай Бог) загинеш.
В твоїй руці моя бліда рука
І ми станцюєм, як ніхто до нині.
Пообіцяй, що будуть в небі зорі,
Що ми під ними будемо тягтись
Під вальсу шум, що піниться у морі
Закрутимось і мовчки підем в вись.
Пообіцяй, що місяць буде білим,
А ми під ним кружляєм на воді.
Вся сукня змокла, обійнявши тіло,
Коли вже відірвемось від землі?
Пообіцяй, що буде вітер шквалом,
А ти плечима до моїх плечей
Стоїш навпроти й наче тобі мало
Не відірвешся від моїх очей.
Пообіцяй, що ми станцюєм разом,
Коли тобі захочеться піти.
Рука в руці. Це навіть поза часом.
Востаннє разом тихо розцвісти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367986
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2012
Той стук підборів по людським крижалям,
Той невблаганний, ненаситний звук.
Цокоче в вухах грізним немовчанням,
Холодним кроком зморщених недуг.
На склі людськім видніється гармидар
Уламки дум, погашені в вогні.
Вона іде. І бруд на черевиках
Зриває зорі на скляній душі.
А час біжить великим, хижим звіром.
Дощі пройшли, але не змили плям.
Підборами пробиті в тілі діри
Я все ж, напевно, звірові віддам.
Цівки думок закручені в спіралях
В своїх орбітах вище здійнялись.
Пробігла Доля по людським кришталям
І дні з роками тихо обнялись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367540
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 29.09.2012
Голками у тіло впивається страх.
Кригою криків зсуваються стелі.
Убивця у серці розпалює жах,
Закривши засувами вікна і двері.
Куйовдить, ламає, зшиває думки
У куций клубок із диму та хмелю.
Немає бажання в життя до жаги.
Лишилось віддати його до борделю.
Убивця чекає. Вичікує мить.
Блука по кімнаті у власній оселі.
Ще трохи і, мабуть, душа догорить.
У цій ненаситній, їдючій дуелі.
Зав'язані очі — розв'язана мить.
Ми поглядом стрілись чи то голосами.
Мій вбивця душевний ніколи не спить.
Блукає в моїй голові між думками.
Тунелями дум, роздоріжжями снів
Вливає у кров занедбані рими.
Шепоче невірність моїх голосів.
Але я долаю його що є сили.
Я маю ще сили боротись із ним.
Її ще надовго достатньо у мене.
Я змушу тебе залишатись німим.
Допоки палає життя і потреба.
Допоки я дихаю й чую слова.
Допоки злітаю щоразу до неба.
Допоки прозора моя голова.
Я буду долати тебе серед себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366953
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2012
Моя солов'їна, барвиста, незмінна.
Омріяна снами, закохана в сміх.
Вінчаєш багатство, моя промениста,
А може ще й зорі даруєш мені...
Моя ти лебідка палка й золотава,
Облуда засиділась в тебе у сні.
Верни її лиху, кинь в зиму безтями.
А потім пролий всюди сонцем на сніг.
Мрія злетіла, мов правда із неба.
Останнім бажанням родилась вона.
Весну запалити хотіла для себе.
Але встряла в кожного мрія п'янка.
Мабуть ріднішої більше немає.
Осторонь жоден не може пройти.
Вона з солов'ями у душах співає.
А ще її в серденьку можна знайти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362261
рубрика: Поезія, Акровірші
дата поступления 05.09.2012
Залиш собі від мене лише згадку.
Можливо, важко це зробити, але все ж.
Жага палає, та згорить до ранку,
А поки ще є ми, без докорів і меж.
Залиш собі від мене тільки подих.
Чи погляд снів, чи люту заметіль.
Чи пальцями по тілу спраглий дотик,
Щоб не було безпам'ятних видінь.
Давай не будем думати про "завтра".
Є ти і я! А інших всіх полиш.
У тебе є від мене лише згадка,
А якщо мало, то ти всю залиш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361812
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2012
Сприйняття..все це бісове сприйняття.
Жінка давно стала дешевим м*ясом, і від того оголю я груди більше чи менше нічого не зміниться.
Людям до дупи мої думки, і навіть якщо б я була монахинею знайшлися ті, які б вважали мене останньою повією. Людям до дупи те, що я живу книгами, те що я слухаю Моцарта чи Вівальді, до дупи те що я вивчаю живопис та історію...Варто мені вдягти сукню по-менше чи трохи голосніше сказати "Блядь!", як я одразу ж дістаю клеймо. Думаю, воно з мене і не сходить, бо мало того, що веду себе як хочеться мені, та щей говорю те, що мені хочеться.
Тому для чого я маю годити масі, яка для потіхи своїм язикам чеше їх об нові "сенсації"?
Люди завжди будуть про щось говорити, і якщо кінчаться теми, то вони їх вигадають, то краще вже хай лепещуть ротами про мої оголені груди чи то про мої нахабні слова.
В мене є для кого бути чесною, на щастя в мене є люди, які мене підтримують у всьому і завжди. Я їх можу перелічити на пальцях однієї руки, але яке щастя, що вони є.
Я буду жити, як належить мені. Мені! не Вам, підлабузникам та прихованим збоченцям. І якщо Вас це втішить, то будьте впевнені: я ще дам Вам про що патякати, своїми зарозумілими та пихатими писками.
Я буду жити, як належить мені!А Ви і далі шкребіться в ямі, яку ж самі для себе вирили, бо там так дико-огидно, що і зайнятись нічим крім того, що вдовольняти свої паскудні язики.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361279
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.09.2012
Коли нема для чого жити.
І світло більшим не стає.
Коли журба змішалась з житом,
та поросла в твої думки.
Коли немає більш натхнення.
Коли думки лише сумні.
Все щире промайнуло тихо
Й запалює чужі вогні.
Коли ти вигнаний із себе,
Та загнаний собою ж в кут.
Ти піднімися вище неба
І мабуть просто... затанцюй!
Ти рухай тактом чи безтактям.
Під музику чи під думки.
Хай розум створює спектаклі
І запускає в кров зірки.
Хай рухи затанцюють з ладом,
З безладдям хай танцюють теж.
Ти бачиш? Ти став вільним птахом!
І спалюєш мільярди меж!
Ти дихай танцем! Дихай тілом!
Слова залишаться земним...
Пробуджуй серце зачерствіле,
Пробуджуй сонце разом з ним.
Нехай сіяє над тобою.
Нехай розтопить біль німий.
Ти в новий світ вернувся з боєм!
Ти більш не мертвий...
Ти живий!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359892
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2012
Невже народ мій вже помер?
І дух зітлів і серце-камінь?
невже свобода , як осет
не зцілює, а ріже пам'ять?
Не вже в думках замість віків
секунди догорають тихо?
Невже не чутно вже мольбів?
І в жилах міць змішалась з лихом?
Невже душа уже німа?
І голос Правди кволо тужить.
Над хвилями мого Дніпра
З нас насміхаються, паплюжать...
Невже слова — це лиш вода,
Та камінь вже чомусь не точить.
Застрягли в горлі, мов слюда,
І витікають через очі...
Невже народ мій все ж помер?
І дух згорів і попіл тліє?
Та стій! Не вірю я очам!
Там пташеня мале леліє!
Задерло голову уверх,
Й махає крилами щодуху
До неба, ввись, летить Орел!
І не зважає на розруху!
Летить так гордо поміж хмар
І розбиває горе плугом.
Народе мій! Небесний храм!
Не помирай! Палай же духом!
Палай! Живи! Не помирай!
Будь вічним птахом в вічнім небі,
Й свободу ти не покидай,
Запалюй промені в оселі.
Літай! Борись! За для синів
Що понесуть Жаги вінець
За дочок теж, за матерів!
Будь гідним зватись УКРАЇНЕЦЬ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357940
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.08.2012
Ковток повітря.Ще один.І ще.
Скляна рука,розбита, серце душить.
Уламками тепла ніч холод принесе,
Відкриє тіло й зорі в кров запустить.
Малі частинки тишком ріжуть плоть.
А я не можу вирвать їх руками.
Дайте повітря ще один ковток,
І я втечу забутими стежками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357308
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2012
А я кричала про кохання,
так гучно,палко, без жалю.
Твій дотик ніжний не останній,
за це , напевно, і люблю.
За те, що ти зі мною завжди,
за сміх, за радість, за слова.
За руки теплі, коли важко,
за твоє тихе "ти моя"...
За те, що ти мене утішиш,
коли притомиться душа.
Ти моє сонце та повітря,
а я твоя руда мала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2012
Мені приснився сон. Я бачила Вкраїну
Могутню та велику. Перед моїм чолом
Вона стояла гордо, не на своїх колінах!
В очах розквіт запал, на голові -- вінок.
Всміхалась Україна, і радісно співала.
Сиділа над Дніпром і голосом своїм
Мені розповідала : яка є в людях сила,
Пронесена крізь пелену віків.
Вона мовляла тихо але водночас дзвінко,
Розсипавши гул слів по всій своїй землі.
Почуйте їх будь ласка! Почуйте Україну!
Пройміться нею серцем і не бувать біді.
Вона сказала нам, що будуть ще часи,
Які пробудять дух!Наш незалежний, вічний!
Й згадаємо тоді. Ким ми колись були.
І більш не будем людом пересічним.
Що ми постанем вверх, як наші прадіди.
І будемо боротись за нашу Батьківщину.
І буде за на сонце! За нас будуть ліси!
І ми здіймемось ввись і скинемо провину.
Вставайте! Досить вже ж терпіть!
Вставайте! Людоньки, будь ласка!
Та скільки ж можна вже так жить?
Ви ж українці! Воля ж наша!
І сила наша й правда в нас,
А тут СВОЇ Ж за горло душать!
Ми мовчимо... І думать страх,
Що нами правлять павші душі...
Болить? Болить! І серце рветься
Від цього болю на шматки.
А може кинуть ще нам перцю?
Щоб рани дуще запекли!
Бо ми ж як стадо, як ягнята,
Покірно йдемо на різню
В "Майбутнє світле"!!! і до хати,
закрившись ждем свого часу.
А що? Красиво ж прозвучало :
"Ми українці! Славу нам!"
А ми давно вже просто стадо,
Почуйте люди ці слова...
Я знаю десь у серці в Вас,
Живе прадавній дух могутній,
Який не знає слова " страх",
Який не віре в це майбутнє.
Цей дух дала мені Вона,
чи пробудила... я не знаю.
Цей дух устряв мені в слова
і тепер їх не покидає.
А щоб ви знали як болить,
І серце рветься без упину.
Ще б хоч одного запалить
За нашу рідну Україну!
Ще б хоч однісіньку струну
У ряд безсмертної бандури.
І в кобзаря зостало б сил
Для кличу втраченого люду.
І душу, ще одну, прошу!
І, мабуть, стане краще жити.
Я більш тебе не відпущу!
Народе мій, нестримний вітре...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357071
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 13.08.2012
А хто я?...
Напевно, ніхто і не знає.
Душа моя там,де літають думки,
Там, де стрімко течуть водограї,
Й злітають у вись неземної краси.
А хто я?...
Навіщо безглузді питання?
Нащо черпати відомі страхи?
Я там,де співають ранкові пташата,
І ллють благодать із сонця й роси.
А хто я?...
Маленьке створіння із щастя,
Принаймні хотілося, щоб так було.
Я фарбами з снів розіллю все багатство
по світу. І буду творити тепло...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356724
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.08.2012
Так смішно, всі мої останні спогади вмістилися на один диск...Останні 5 років життя, на якийсь нещасний диск.
Всі усмішки, сльози...Вся ненависть,вся любов, друзі, дні народження, прогулянки,навчання.Всі ті яскраві ,які просочували тебе із середини і давали сили жити дальше, всі ті люди,які тебе надихачи чи навпаки робили тебе жорсткішою...Всі вони склалися в одну папку,якій навіть не вистачило сміливості дати назву,це просто "нова папка" чи вже стара, я не знаю...
Як би мені хотілося сказати: " Я взяла до рук потерті, давні фото мого життя,такі теплі на спогади і такі рідні",але ж ні...Вони не потерті,я навіть до рук їх взяти не можу!Вони новесенькі,ні єдиної тріщенки вводят в оману...наче це було вчора, або сьогодні зранку.А найгіше те,що їм бракує душі...вони холодні,не рідні,не мої...електронні...І щоб показати,як це було давно,все що я можу лише відкрити фоторедактор і придати їм давності...
Знаєте чому всі старі фотокартки набувають жовтизни?Просто вони стають теплішими,всі наші минулі спогади стають кращими...через певну кількість років ми вже не будемо пам*ятати ,як ми ображались через дрібниці,майже не будемо пам*ятати скільки ми плакали і не згадаємо сірий дощ, який псував настрій чи плани...Ми будемо пам*ятати лише хороше, лише людей,які дарували посмішки, лише сонячні дні,лише кохання....І лише потерті фотокартки,зможуть допомогти нам все згадати....
А зараз я сиджу за комп*ютером і дивлюсь на цю папку,нову чи стару я так і не можу сказати..збоку дисковод покірно віддав мені диск,який прожив чи то вложив у себе 5 років за дві хвилини...
Дві хвилини на емоції...які я тільки що втиснула у свою розповідь...час вийшов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356651
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.08.2012
Серед порожніх вулиць сплячого міста,
Серед сірості дощового дня,
Я буду завжди гріти твою душу,
Словами : «назавжди твоя…»
Я буду ангелом небесним,
Ховати біль від твоїх днів…
Я буду подихом тілесним
Безжурних і спокійних снів…
Я буду шепотом чудесним,
Який зринає уночі...
Я буду краплею надії,
Просякнутою у житті...
Я буду щосекундним щастям,
Проходячи крізь почуття...
Я буду відблисками мрії
В моментах твого забуття...
Я буду ніжністю турботи,
Солодким спогадом душі...
Я буду тишею дрімоти,
Шовковим спокоєм вітрів...
Я буду сіяти кохання,
Коло твоїх нестримних мрій...
Я буду гріти твою долю
Ласкавим променем гаїв.
Живу лише одним тобою,
Живу лише для твоїх днів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354351
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2012
Швидкість 13 строф за годину.
Муза не спить. Муза плете
Різні історії в різних родинах,
Іншу реальність у мозок несе.
Швидкість тамується чи то палає.
Слова вилітають з-під олівця.
Пальне виливається чи затікає.
Натхнення витає, летить із даля.
Швидкість примушує рухатись серце,
І не дає засихати вустам.
Якщо я все таки змушена вмерти,
То я не буду повзти цим життям!
Швидкість руйнує. Швидкість ламає
Всі забобони мого' сприйняття.
Над безоднею страху вона пролітає,
Щоб не було уже вороття.
Швидкість 13 строф за годину.
Час задимів і думки всі займе!
Можливо колись я цю землю покину,
Та я вірю, ці строфи залишать мене...
Clamor, дякую за натхнення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354347
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2012
[частина 1]
Ти знову йдеш...без сцен,без почуттів і без будь-яких докорів.Ти знову йдеш,і навіть не здогадуєшся,що в цей момент відчуваю я. Якщо б ти хоч раз оглянувся,то напевно,зрозумів би,чому я тебе так НЕНАВИДЖУ...якщо б ти оглянувся, хоча б на одну коротку мить,ти побачив мене,одну, роздавлену та повну болю.В моїх очах ти не побачив би сліз,вони б котилися не по обличчю,а стікали по душі і падали б прямо в серце,пропалюючи там сотий раз до болю знайомі рани.Ти побачив би там малу і беззахисну мене,яка навіть не здогадується,що її робити.Побачив би зневіру,яка кволо,але впевнено проходить крізь моє знесилене тіло.В моїх очах ти побачив би пустку, охоплюючу моє життя,яке щомиті втрачало без тебе сенс.Ти побачив би там біль.Біль,що з'їдає мене із середини.Вперше оглянувшись,ти побачив би мене...ту, яка стояла завмерши серед безжальної дзвінкої тиші, в якій істерично та беззавучно кричала моя душа.Ти побачив би мене,божевільну та нещасну...мене,якій не хотілося жити.
[частина 2]
А ти знову йдеш...а ти знову не оглядаєшся...
І я раз за разом ковтаю холодне нічне повітря,але його все одно не вистачає...[задихаюсь]...задихаюсь від ненависті...від ненависті до тебе...
Задихаюсь від їдючого і огидного запаху цигарок,але їхній густий дим допомагає хоч трохи придушити біль.Задихаюсь від зневаги до тебе.Задихаюсь від втоми... Я втомилась прокидатись кожну ніч із шепотом на вустах "я кохаю тебе" і плакати до ранку.Я втомилась змушувати себе посміхатись і говорити "все чудово"...Ти знаєш, я колись стомлюсь вірити і чекати тебе... Я стомлюсь дихати тобою і думати тільки про тебе.Я стомлюсь себе дарувати і жити тобою.Ти знаєш,я ж колись зненавиджу себе і більше ніколи не впущу тебе в своє життя(на жаль і не випущу із серця).Я буду безжурно посміхатись проходячи коло тебе і вбивати себе із середини до болю гострим ножем.Я буду мовчки тебе кохати,а ти вже ніколи про це не дізнаєшся...ніколи...
...А ти міг просто оглянутися...
[частина 3]
А я тобі потрібна...І не думай,що я про це не знаю...(ти й сам про це ще не знаєш)...Просто ти колись прокинешся одного похмурого, сірого ранку один...один в тому холодному і пустому ліжку...ОДИН!І не буде в тебе більше нікого,хто б сказав "я кохаю тебе"...тому що ти всіх від себе відштовхнув назавжди і безповоротно...
Я більше ніколи не підійду до тебе...я назавжди залишусь тою,яка готова була на все заради тебе...більше таких не буде...Я більше ніколи не обміну тебе за стан,я просто залишатимуся спомином,який більше ніколи(чуєш?НІКОЛИ!)не стане реальністю... Я буду лише тою,яка плакала вечорами,дивлячись на дощове небо,і знаючи,що тобі були важливіші старі принципи ніж я...Я буду лиш тою,яка залишиться в твої пам'яті назавжди,під таблицею "ВТРАЧЕНА"...
2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354096
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.07.2012
Душа..Що це?Для чого?Де її знайти?
Можна я розріжу тебе, щоб побачити душу?
(із запису серійного вбивці)
Десь там,далеко,глибоко-глибоко у чарівних та заплутаних нетрях, у таємних закутках людської долі,звернувшись калачиком на такому теплому, сонячному сплетінні, лежить вона.Така прозора,чиста,ще заспана,така чарівна та неповторна,присипана чарівним пилом віри,кохання та надії.
Ще зовсім малесенька людина.Та ні.Ще зовсім малесенька дитина, з великими,сяючими від захвату очима,з малесенькими червоними вустами,які кожен раз беззупинно відкриваються від здивування,щоб через мить розквітнути у щирій посмішці.Така малесенька людина,така неодолимо велика душа.
Та годинник побіг,а ми за ним ледь-ледь встигаємо.Падаєм у брехню,зачепляємось за гілки обману,вступаємо у багнюку зради,врешті-решт просто кидаємось у прірву зневіри,щоб тільки встигнути за тим триклятим годинником.
Прибігли.Хух,встигли.Така велика людина,така мізерна душа.Прибігли.Та поки бігли розгубили весь чарівний пил,а душа...По старій пам*яті,поки бігли оббили її холодною сталею,щоб не поранити,а коли прибігли,то забули нащо вона і разом зі всіма спогадами закинули у темні та такі незрозумілі хащі розуму.
А потім,що таке душа?А де вона?Хтось говорив,що у середені нас.Можна я тебе розріжу?
Душа...скільки людей,стійльки й думок і рівно стільки ж душ.
Наший багатоскандальний 21 грам,як жаль,що багато хто від тебе просто відрікся.Як жаль.
Не губіть себе!Не губіть свою душу!Розбийте краще той ненависний годинник!І просто живіть із теплим клубочком на сонячному сплетінні.Тому що тільки він зігріє вас у найтемніші митті такого незрозумілого життя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354095
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.07.2012
Я пробачаю тобі.
Я так довго не хотіла вірити у те, що я на тебе ображаюсь.
Я хотіла вірити, що мені все одно. Не вийшло...
Ти не був для мене ні коханцем, ні коханим, та і я для тебе такою не була.
Ти не був людиної без якої я не дихала. Я успішно могла жити без тебе, тай зараз можу.
Сьогодні випадково наткнулась на тебе і зрозуміла, що скучила.
Мені все таки не вистачає тебе.
Я пробачаю тобі. Тобі! Навіть не другові!
Друзями ми ніколи і не були.
Я пробачаю тобі. Хоча тобі, напевно, на це все одно.
Ти, мабуть, навіть не знаєш, що я на тебе ображалась (а як ти можеш знати? я і сама цього не знала).
Я більш не злюсь на тебе.
Я відпускаю тебе.
А з тобою і все те, що нас зв"язувало, і все те, що нас розірвало.
Ти цього ніколи не прочитаєш, та я відпускаю тебе.
Я бажаю тобі щастя.
Все таки сумую за тобою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353676
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.07.2012
Ти знову палиш свою звичну цигарку
Одну за одною…ти вбиваєш свій час.
Ти знову п’єш каву холодного ранку
Дешеву й огидну, немов власне життя.
Ти знову ідеш без думок, без натхнення,
В своє сіре, нестерпне й вороже буття.
Ти знову руйнуєш своє існування.
Та іржавим ножем затираєш ім’я.
Ти вдираєшся в серце своєю зимою,
Навіть коли за вікном давно вже весна.
Не знаєш, не віриш і справді не хочеш
Склеїти мрії із розбитого скла…
Приходиш додому і знову цигарку
Одну за одною…і не видно кінця.
Ти знову п’єш каву холодного ранку
Дешеву й огидну, немов власне життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353675
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2012
Була чудова ніч після грози,
І запах свіжості проник у всі шппарини.
Забулись всім малі й сташні гріхи,
І радість завітала в всі родини.
Була чудова ніч після грози,
І всі поснули й посмішки не в*яли.
Всім снилися прекрасні літні сни,
І спокій лікував болючі рани.
Була чудова ніч після грози,
Й руде волосся зачепило хмари.
Полилось сонце і втекли страхи,
І тихе щастя душу обійняло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351398
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2012
Інколи важко змиритись, з усіма секретами, в які мене посвячують люди.Секрети про щось чи про когось, інколи про них самих.З часом ти стаєш так би мовити "довідником шафових скелетів".І кожен раз, коли бачиш певну людину коло неї виростають шафи,коло деяких маленькі комодики,а коло інших цілі мебельні магазини.
Я не люблю шафи із скелетами,тому і на цей довідник у моїй голові зовсім таки мало місця,а коли воно закінчується,я просто кидаю у нього підпаляний сірник, і все згорає до цурки.Ось тільки попіл залишається, та люди в моїй уяві стають брудними : з брудними словами,брудними вчинками,навіть з брудними думками.
Є люди в яких "довідник " займає багато місця,а в деяких він просто з часом витіснює інформацію(преставте собі людину,яка не знає таблички множення,зате знає, де знаходиться вся брудна білизна).Ой!такі ж є.
Деякі люди просто їх не спалюють.Одного разу їм обпекли серце і вони більше не хочуть бавитись з сірниками.
Я би першим дарувала порошок для прання(навіщо ж людині коперсатися в брудній білизні.Це не гігієнічно.Ще заразу якусь злове).А другим дарувала б мазюку від опіків і вогнестійкий плащ, і хай палять ті їдючі шафи,які їм закрили дорогу до нормального життя.
Хтось мені казав : "Смішно чути брехню,коли знаєш правду".Зовсім таки не смішно!Гидко я б сказала.Фу!І в моїй уяві така людина мало того що брудна від пилу,так щей починає покриватися слизом.І врешті-решт вона просто стає вся покрита пліснявою.Я й більше не хочу до неї підходити,це знову таки не гігієнічно, та щей в мене алергія на плісняву.В мене алергія на цих людей.
Дивно,коли знаєш щось про людину,а вона про це і не догадується.А я і мовчу, тому що не хочу, щоб при мені ніяковіли.От і ходжу з цими таємними шафами,які не підпалюються,певно в них якийсь імунітет є.Якийсь такий собі спеціальний рощин,який тобі не дає підпалитись,поки не розповіси людині все що ти про неї знаєш.Мені якось все одно на цей імунітет,я такі шафи просто викидаю.
От і ви викидайте їх!Паліть,розбивайте,поливайте кислотою!Все ж просто не звертаєйте на них увагу!Тому що деякі шафи,не більше ніж брехня,і знищити їх без наслідкі не так вже і просто.Людина з шафами стає обузою,так само як і людина з великими довідниками...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350938
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.07.2012
Мене скарала страта всіх ілюзій,
Але постала з тисячі могил,
Ви всі поквапилися з висновками друзі,
Я ще жива! Я ще тут є...
Я ще ділюся свіжістю ідей,
Безмежним співом вкрадеої ночі.
А ви?.. А ви мерзенні до ідей.
І ваший «ідол» в цьому світі лише гроші.
Весна 2010 року.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350644
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 16.07.2012
Сплету вінок й до неба відпущу,
Сплету слова,чи думи,чи думки.
Віддам тобі і душу очищу,
Й запалю сонце на твоїй землі.
Сплету гріхи, сплету в один вінок
в терновий (як хотілось щоб останній),
Відпущу в воду й чари розірву,
Й прокляття зникнуть,що тебе зіп*яли.
Сплету людей,сплету в один вінок,
Народе мій!ти станеш все ж сильнішим!
Обіймеш брата і сестру совою
І зникнуть чвари,та заграє пісня.
Сплету всіх нас,сплету в один вінок,
Вплету туди кохання й чисту віру
Вплету туди наш сильний давній дух
Й відроджу славу нашій Україні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350536
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 15.07.2012
Тремтіння губ і рук, і тіла,
Переплітання душ і снів...
Я так давно тебе хотіла,
Мільйони довгих-довгих днів.
Так справгло дивишся у вічі,
Я знемагаю. Та спішити
Ти і не хочеш. Сором в клітці.
Знов змушуєш мене горіти.
Торкаюсь пальцями бажання.
Заряд спокуса віддає.
Палає розум від чекання.
Ти ще подразниш.Та й з"їси.
Руками пестиш мою талію,
Й цілунками ідеш униз.
Мене доводиш до останнього.
Зриває час. І ти тремтиш.
Тут так волого і так палко,
і стон так солодко дзвенить.
Кохай мене! Кохай до ранку!
Не зупиняйся ні на мить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350423
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 15.07.2012
Мої думки закручені в гротеск,
Такі ж химерні і несамовиті.
Красиві, як той королівський перст,
Який вінчав безумство для утіхи.
Мої думки гарячі, наче лід
Або холодні, як вогні яскраві.
Вони не тонуть над пісками бід,
Вони літають зі всіма вітрами.
Мої думки не будуть пити страх,
Їх не засудять у кайдани світу.
Вони, як з праху дикий, вільний птах,
Народяться і будуть вічно жити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2012
Людей не викреслюють з свого життя,
Ніколи!Повірте, ніколи!
Їх можна забути,на рік чи на два.
Вони все ж повернуться знову.
Ти можеш обуритись, з брудом сплести,
Повз них пройти,не вітатись.
Люди,які душу зуміли спасти,
змушені в ній і зостатись.
Ви можете більше не бути близькі,
Й не бачитись більш досить часто.
Та якщо їм колись (не дай Бог) заболить.
Тобі стане,повір,дуже лячно.
І ти прибіжиш,і зробиш усе,
Що є в силах твоїх і немає.
Руку даси й побажаєш ти їм:
Хай Вам Бог у житті помагає!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350178
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2012
Деякі вірші зрозуміти лиш поетам,
А деякі поетам не зрозуміти,
Іноді людям не потрібні сонети,
Їм потрібні для серця лікуючі квіти.
Ці квіти бувають колюче не в риму,
І для поетів зовсім кострубаті,
Але вони не полетять в корзину.
Вони здіймуться душі лікувати.
Вони будуть заклеювати рани
І сон приводити, та дарувати спокій.
Поете!Не шукай красиву гаму,
Шукай слова,для справжньої турботи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350176
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2012
Ви знаєте?А я пишу вірші.
Такі маленькі, файні наче діти.
Вони завжди всміхаться мені,
І як же можна цьому не радіти?
Вони капризні і повороткі,
І можуть розбудити серед ночі.
Я бавлю їх і в щасті, і в журбі,
Вони ж мої,у них є мої очі.
Вони тікають до чужих людей,
Й стають їм рідними, неначе літо.
А я дивлюся в слід своїх ідей
І бачу там мільярди гарних діток.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349818
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2012
Розріж, убий і витягни нутро.
Так солодко і дико-необачно.
Стальним ножем увібране тепло
Серійний вбивця,знай: мені не лячно!
Ти вже приходив, навіть без образ,
Ти вже благав тобі себе віддати.
А я пишу!Пишу мов перший раз!
Змирись!Тобі мене не наздогнати.
В твоїх очах розпатлана жага
танцює танго з крихтою спокуси.
Не кінчилось чорнило для пера.
Мене тобі не суджено здобути.
Ти вже розрізав майже всіх людей,
З нутром назовні витягнувши музу.
А я живу! Ще ж стільки є ідей!
А ти перетворився вже в обузу.
Не йди.Не йди до мене птах.
Ти ворон, чорний, над моїм світанком.
Я ж знов перетворю тебе на прах.
Й піднімлю сонце над багряним ранком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349729
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2012
Я сиділа на старезному кріслі і загубленим поглядом дивилася на виключений телевізор. Вечоріло… розгублені сонячні промені ледь-ледь долітали через вікно у затихлий будинок, і падаючи на моє руде волосся, створювали приборкану пожежу. Я сиділа непорушно, і лиш моя душа блукала у власних лабіринтах думок, які майже щільно переплелися з хаосом.
Двері відчинилися, і у кімнату галасливим тупотом забіг мій двоюрідний братик, й нічого не питаючи зручно вмостився на колінах і обійняв. Я повернулась до реальності і нишком посміхнулася:
--Саша!(а саме так його звали)ти дорослий чоловік, вже перший клас закінчив!ану, злазь!—я ніби сердилась, а самій так приємно…
--Я тебе люблю, -- пролунав тихий голосок, і малий ще сильніше мене обійняв.
--Що тобі на цей раз потрібно?
--Прочитай мені казочку, будь ласочка.
Я полізла до верхньої полиці в шафі, щоб дістати потрібну книгу, але трохи похитнулася і на підлогу гепнувся фотоальбом, який, як на зло, відкрився на найболючішій фотокартці…
…Так були трирічні малі, які весело бавилися конструктором. Хлопчик, а саме Саша, засмаглий з великими темно-карими, аж чорними, очима, і дівчинка – Юля… світловолоса з блакитними, як небеса, очима, світла шкіра…вона була схожа на янгола…і вона ним стала…
« між малими різниця всього місяць. Виросли разом, грались разом, вчились ходити разом, говорити теж разом, от тільки в школу разом не пішли…Юля померла в чотири роки…»
--Хто це?—Саша тицьнув пальцем на фото.
--А ти не пам*ятаєш?—в горлі став комок, говорити було так важко…до болі важко…
--Ні.
--Це—Юлечка, твоя сестричка.
--А де вона зараз?
--Вона…вона на небі.
--Там де хмари? Чому я тоді її не бачу?
--Ні, вона вище…вона янгол, який нас охороняє…
--Вона пішла від нас? Вона померла?
--Так, вона пішла від нас…але вона дуже нас любить…--моє серце зжалося, і здавалося що вже е витримає ні одного запитання…
--Якщо вона нас так любила, тоді чому вона пішла?
--Тому що Боженько забрав її до себе, в рай…
--Бог її вбив?
Я не могла більше нічого сказати, на очі навернулися нестримні сльози, а по тілу замість крові, наче запустили льодяну воду, яка своїми гострими крижинами щосекунди розрізала серце… все глибше і глибше… в тому місці, де три роки тому відірвали шмат серця, який належав Юлі… В тому місці, де рани не загоюються ніколи…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349567
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.07.2012
Я відчуваю холод у собі,
Неначе все що було вмить не стало,
Немов померкло сонце й сірі дні
пройшли крізь мене,
Й сутінки повстали.
Немов життя збагнуло все за мить:
Невизнання, приниження і зраду,
Зреклось мене...вже серце не бринить,
Зневага відчувається позаду.
Я відчуваю холод у собі,
Немов все те, що душу огортало,
Скотилось у безодню чар німих,
І там в свавіллі заблукало...
Немов немає вже мене,
Лиш образ в сутінках мовчання,
Принижений, облудний і сліпий,
Роздавлений розрізаний ножами...
Я відчуваю холод у собі,
Мабуть тому, що я вже тут лиш тілом,
Душею ж я давно втекла звідтіль,
Я в сні, в надії – я щаслива...
Мабуть тому, що в мене новий день,
Не ваш! Не сірий, не брехливий,
Пронизаний теплом душевних барв,
Він мій! Веселий, світлий, щирий.
Я відчуваю щастя у собі,
Мабуть тому, що я знайшла свій спокій,
Знайшла веселку в сірі дні,
І мить незламної турботи.
Мабуть тому, що я знайшла себе,
В краплинах ранішньої тиші,
У подиху вітрів і шепоту зірок,
Знайшла себе в житті...
знайшла і не залишу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349564
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2012