| Сторінки (1/38): | « | 1 | » |
Мокре гілля
Гаддя покруч
Мокра стежка
В нікуди
Загубився
Сонця обруч
Лиш
Калюжний блиск води
Сонна тиша
День колише
Сум і спокій
Сірий день
Сірі думи
Немов миші
Точать райдугу
Пісень
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938909
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2022
А жити треба просто далі
І рівною іти дорогою
І не палити після себе тих мостів
Котрі ще можуть знадобитися
А жити треба далі далеко
Від ворогів того світу
Поки вічність нас не наздогнала
Котра з часом всіх нас наздожене
Знову диявол до справи взявся
Жорстокий і цинічний
Бо вперто доводить, що люди
Можуть бути гіршими
А жити треба далі і любити
Хоча самотність теж допустима
Бо може не знайти нас зовсім
Кохання – якщо не знайде нас зараз.
Бо жити треба далі і літати
Мріями по пухнастих хмарах
А якщо у пекло нам рушати
То тільки з висоти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935520
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2021
Ти заглядаєш в очі. Ні. Не треба.
У них - пустеля стихлих почуттів.
Яскрава зірка падала із неба,
Бажань ти загадати не зуміла.
Тепер при зустрічі чомусь (чому? - не знаю)
Враз обірветься в серці тятива.
Навіщо твої очі пам'ятаю?
Чому у них з'явилася журба?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2021
Перед дзеркалами ми можемо лише мовчати назавжди
наче з остраху, щоб іронічно говорити про інших
за все життя ми приречені на власний Сибір у тьмяному світлі та тривозі
ми хочемо кричати всьому світу, що ми з потрійними брусками у вікні
і що дзеркала - це лише обман старих некомпетентних ангелів
але ми не можемо кричати дзеркалу і обличчю
відчуття під нігтями і у всіх м’язових тканинах
кровопролиття в пустелі Сахара
тому слова не дивують нас до чи після
які в'януть від надлишкової солі в гортані, посилюючись від болю в п’ять пальців
Я вас прошу, цей біль в основному є необхідністю існування тіла
або радість кропиви біля огорожі чи виведення оси
і якби ми знали правду про жорстокість пальця
ми могли б піти в пекло
де-небуть
прямо у вогонь
але перш за все я прошу вас відрізнити іскру від вогню
іскра - це переддень пекла
в якому ви чекаєте і чекаєте або мовчите
байдуже
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903406
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2021
Є таємниці яких я ніколи не зрозумію
як обертається земля навколо сонця щодня на 3 хвилини швидше
як помирають люди як почасти кладуть слухавку або повертають за ріг
майбутнє це великий обман
ми не можемо знати чого не можемо знати
але ким би ви були і ким би не був я це ви зробили мене таким яким я є
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895810
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2020
Лелеки кружляли - дивилися люди.
Лелеки прощались,
Бо треба летіти.
Їм звисока видно:
Згасає вже літо.
Згасає вже літо
Ледь-ледь, непомітно
В колючій стерні,
Наїжаченій в полі,
У першім листочку,
Що падає долі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889646
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2020
Світило Сонце потім падав дощ
Як на Сонці ми йшли просто під дощем
Вночі так само як і в білий день
Прискіпливо дивилися одне на одного
Казала: ніколи ніколи ніхто і ніщо
Розлучити в житті нас не зможе
Казав: завжди завжди буду жити
Потужно завжди жити бо люблю
Закінчилося
Тривати мало вічно
Закінчилося
Вже немає тебе
Як шкода нас
Вже немає мене
Що робити тепер коли впали із хмар
Серед великої земної пустоти
Що робити тепер коли закінчилося диво
Ми знову будемо молитися за нього
Нехай почнеться
І триває вічно знову
Нехай почнеться
Чи чуєш ти
Серед морів і гір
Одізвися
Одізвися
Одізвися
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882576
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2020
Розкажи мені, небо про безвік.
Розкажіть мені, ріки, про плинність.
Розкажіть мені, трави, про вічність.
Ви спроможні її осягнути?
Бути нам, а чи, може, не бути?
Якщо бути - навіщо, скажіть?
Про любов розкажіть мені, квіти.
Але хто мені скаже про сутність,
Про м'які споришеві дороги
До ріки, до лілеї, до Бога?
Розкажіть мені, люди, про мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2020
Ми народжені для ролі долі
Імпровізуємо не знаємо сценарію
Ми створюємо мистецтво нового творіння
Коли одне серце в нас - а друге на небі.
Зірки господарів своєї долі і свого життя
Під маскою макіяжу ще ховаємо обличчя
І граємо, граємо, граємо завжди неймовірно
Створюючи виставу, котру ти Боже знаєш.
Актори є глядачами
Глядачі акторами
А я поміж вами
Щодня бачу, що -
На сцені є пусто
І лише велике люстро -
Тло до гри
Дає нам ілюзію
Що хтось є на сцені
А це у відображенні ми.
Актори у печалі, вже закінчується прем'єра
Завтра світ поглинуть тисячі афіш
Бо це агонія герой помирає
То ж квіти, оплесків не має, але є хвилина тиші.
Чим більше глядачів, тим сильніші враження
Вірні театромани прибирають з повік сльози
Запала завіса, темнота на сцені
Скоро велику роль створить хтось інший.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855759
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 24.11.2019
Не думаю. Забуваю. Потопити все у собі. Знову ніч. Коли настала? Коли закінчився день? За вікном тиша і білий сніг. Я ― чи не я? Ким є той хлопець у дзеркалі з пустими, скляними очима і блідими вустами? Торкаюся долонею матової поверхні. Холодна і гладка. На кухні кипить чайник. Треба виключити ― думаю.
Простягнена долоня, таблетка, таблетки, скільки... чи це важливо? П'ю воду. На ліжку розкидана постіль. На стінах і стелі веселі тіні. Скільки років, скільки днів... А може вчора? Фіолетове світло, мертві очі на застиглих обличчях. Густий туман. Життя з тієї сторони “живих”. Ізоляція.
Чи коли-небуть звільнюся із тих спогадів і чи зможу жити як колись? Чи захочу? Що відчував коли закривалися за мною двері закладу для психічнохворих? Боявся ступити крок у нову дійсність. Як до цього дійшло? Чому ніхто мені не допоміг?
Не хотів жити. Дивний стан, дивне відчуття легкості і втрата відчуття часу. Все перестає рахуватися, не можна плакати, не відчувається біль і страх. Нічого. Є лише бажання, аби відійти. Спочатку підсвідоме, але потім лише воно є і лише воно має сенс. Знищував себе, так ніби когось чужого і ненависного. Мусив! Неймовірно, як легко помирати. Не боявся смерті, не існувало поняття болю. Пам'ятаю... ванну, гострий скальпель і вени. Потім два глибокі порізи! Вивчав себе стоячи з боку ― смішне відчуття: кров, вільно пливе, темна і густа ― думав ліниво. Відчував здивування, що це все, що так правильно. Це неправда, що людина помираючи бачить все своє життя. Широко відкривав очі, аби бачити до кінця. Повільно огортав мене сон. З трудом стримував позіхання. Потім ― не знаю, з якого моменту ― дикий жаль, спротив... Потім тьма...
Коли відкрив очі, було ясно. Ясно. Мозок з трудом реєстрував дійсність. Повільно. До правої руки під'єднана крапельниця. Ліва рука перемотана і знерухомлена.
Важкі повіки падають на очі, хоча хочуть бачити, чути і що-небуть зрозуміти. Дивний туман. З пустоти виринають якісь постаті, викривлені обличчя, кров, море крові. Хочу кричати, втікати... пустота, морок.
Довго боровся за своє право на смерть. Пробував зірвати ремені, витягнути з жил крапельниці. Потім перестав. Повільно поверталася свідомість, а разом із нею біль. Довгі місяці лікування. Чому?! Хто дав їм право заставляти мене жити, повернути мене у цей жах.
Жив. Моє життя розпочалося у 23:30, але це вже не був я.
Був гарний, осінній ранок, коли висідав з автомобіля. Навколо парк. Як гарно. Синє небо. Сонце. Йшов вільно по килиму із жовтого листя. Кожен крок наближав мене до понурого, високого будинку із сірої цегли. Кожен крок наближає мене до місця, де маю залишитися на довгі дні, тижні, а може місяці і роки. Високі готичні вікна, грати і двері, котрі впускали мене лише в одну сторону, лише ― туди. Може тому, переступаючи поріг, сильно заплющив очі?
День перший
Перші хвилини. Кабінет лікаря, у якому чекав на результати аналізів. Стіл. Якісь дивно вигнуті крісла. Вікно, звісно, загратоване і ― пустка.
Що відчував, сидячи у цьому кабінеті? Що відчував, коли потім ― відповідаючи на питання лікаря ― зрозумів, що він не вірить жодному моєму слову, що все для нього є витвором хворої уяви. Навіть персональні дані, котрі подавав, ретельно звіряв зданими з документів! Нерозумне питання: “Чому ви це зробили?”, а потім нерозумне твердження: “Це неприпустимо!” Як лікар мало розуміє ― подумав ― як легко знаходить відповіді. Не має поняття, як довго боровся, поки не прийшов день коли зрозумів, що це кінець. Що там буде лише ніч, після якої не настане світанок, навіть той найгірший. Це розпачлива відвага! Чи замислюється лікар, чому самогубці ― коли вдається їх врятувати ― більше не наважуються повторити спробу? Чи не тому, що раптом зрозуміли, що для них означає життя?! Чи раптом розв'язали всі свої проблеми, позбулися страху?! Ні, нічого подібного! Вони просто згоріли тоді, тієї миті. Вони вже не мають сил, аби ще раз кинути виклик смерті. Це ціла правда, котрої ви не розумієте. А я... чи спробую ще раз? Не знаю... Чому це зробив? Можливо колись розповім... можливо спробую це пояснити... Можливо зрозумієте колись!
Тепер сидимо навпроти, не розумієючи один одного. Два знаки питання. Чи коли-небуть світ таких людей, як лікар, стане знову моїм?
Потім чергування.
Зацікавлені очі медсестер. Шафи блищать. Таці з ліками, в куті вага. Так добре знайомий мені інтер'єр. Образ з минулого життя. Тоді був з тієї самої сторони що вони, люди у білих халатах. Боровся за чуже життя ― сьогодні борються за моє. Зріст, вага, температура. Запис у медкарті і прикріплення її до історії хвороби, у котру дивляться із цікавістю.
Потім відділення.
Довгий вузький коридор, викладений червоним килимом. На стіні годинник. Безцільно і механічно відмірює час, котрий тут перестає рахуватися. По обидва боки двері без дверей. Зал. Великий і малий. Тісно поставлені залізні, ліжка, шафки. Вікна загратовані.
Люди ― тіні з мертвими рисами обличчя, блідими вустами і очима які спрямовані тупо вперед. Боявся, так, боявся тих людей. Зародився у мені бунт і питання, чому закрили мене разом із ними. Адже я відчуваю, знаю, що я є! Що можуть мати спільного зі мною, ті дивні створіння?!
Потім, значно пізніше почав соромитися свого страху. І того, що осмілився вважати себе за кращого від них! Перестав боятися. У сірій масі почав пізнавати людей. Почав жити життям відділення, його ритмом, віддихом. Придивився у його тло. Але це було потім.
Спочатку був бунт, страх. Пізнавання. Фіолетове світло. Крик і плач.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847023
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2019
Підійшов до вікна і виглянув. Мряка. Дерева виглядали серед туману як чорні, спалені кущі. Туман був тепер густий; на кожному дереві, кожному пеньку, кожній гілці осіло по десять тисяч малих крапельок, котрі керувалися одним чудесним правом, замерзали, ставали важкими і спадали всі нараз впродовж ночі із шелестом.
Самотність тиснула на мене зі всіх сторін, як холод. Почав сумувати і роздумувати, що те, за чим сумував, це дійсність. Взяв годинника, котрий стояв на комоді і накрутив його. Дивився на коло з цифер і фірмовий знак на тлі годинника і відчував його холодну поверхню. Але годинник нічого мені не розповів та й нічого не мав до розповіді. Алей йшов тепер голосно і дзвінко. Я потягнувся за круглою керамічною вазою, яка стояла на полиці над комодом. Але це була звичайна пуста ваза. Як до такого дійшло.
Не вірю у дійсність, говорив до себе, крокуючи туди сюди по кімнаті і шукаючи по кишенях сигарети, бо яке значення мала правдива дійсність, коли через шість хвилин людина не має вже сили, аби у неї вірити; чи дійсність не є такою великою, тягарем, що лежить на плечах, який не можна скинути, аби одночасно не рухнуло життя і світ. Такої дійсності не знав. Але хто ж її знав? Чи життя не пливе для більшості як подорож у метро, котре виїжджає зненацька на світло, де свідомість пробуджується на момент - і потім знову занурюється у морок, темний тунель, де нема нічого і бути не може.
Існування світу можна довести. Існування всього живого можна довести. Можна це відчути, побачити, почути. Так само діялося з людьми; переставали існувати так швидко, як і з’явилися, сум так само відчував кілька хвилин, минав, як минала закоханість, терпіння, радість; це все протягом життя помирає. У будь-якому разі так було зі мною. Не знав нічого, що було б правдивим, лише короткі променці світла, після яких наступав морок.
Було схоже на те, що мусив спробувати останній раз загрузити чимсь мозок. Вийшов у сад. Навколо росли дерева. Доторкнувся рукою до гілок. Пробував обійняти стовбур дерева. Не вдалося, але це не мало значення, адже знав тепер, що дерева не відповідають людською мовою, а відповідають цвітом і плодами, падають лише від сокири, і ні за ким не сумують.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815903
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2018
Знов у серце проникла зневіра
В ясність світу і цільність буття.
Змовкла сонячних мрій ніжна ліра.
В знак питання скрутилось життя.
В чім шукати сердешну розраду?
Нащо брати у руки перо?
Не питаю ні в кого поради.
Сяду тихо схиливши чоло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796458
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.06.2018
Моє серце потрапило в полон до спогадів,
Моє серце боліло, бігаючи від дверей до дверей через любов.
Наша з тобою зустріч трапилася не без причини...
Ти любиш когось іншого...
Ти думаєш про когось іншого...
Ця іскорка розлучниця...
Яке полум'я вона роздула!
Твоя жажда вбиває мене...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792502
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2018
Якщо ріки світу крізь мене не пливуть
І лише вузький струмок на дні ночі гадає,
Дозволь мені, щоб я не пробуджувався кожної години,
Нехай повість про світ без мене складається.
Знаю стільки речей, скільки знаю їх тіней
Застиглих на каміннях спокійного світу,
Коли до них дотикається ріка, око їх не змінює;
Як жалісний птах муза над моїм чолом літа,
Він знає, що коли туман врешті око прикриє,
Рука кине камінь, дерево, метал, шкіру,
Віддаючи їх на поталу рікам світу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2018
Моє життя не назвеш простим ...
Кожна людина проходить власний шлях, не схожий на інших ...
Я думаю, всі хочуть жити правильно, щоб бачити радісні усмішки ...
Хочеться дізнатися багато цікавого, випробувати себе в різних сферах,
Щоб жити інакше, але чомусь нічого не виходить ...
Принаймні, мені вистачило сміливості
Хоча б один раз спробувати змінити своє життя,
Але в підсумку, настільки сильно розчарувався, що вже нічого не хочу міняти ...
Це сон наяву. Це мрія. Все, чого домагався, стало реальністю.
Але я помилився, не знаю, коли саме це сталося ...
Ніхто не крикнув «зупинись» ...
Сміюся, щоб жити і дивитися на наш жорстокий час,
Я сумую, я дійсно сумую,
Хоча, і пам'ятаю щасливі моменти життя ...
І на одному диханні знову настане «завтра» ...
І знову згадаються заховані в найпотаємніші куточки душі, мрії ...
Озираючись назад, бачу стільки болючих спогадів ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759900
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2017
Йшла Зрілість заклопотана з роботи.
У голові - проблеми, плани, звіти.
Попереду ж повільно, так повільно
Йшла Старість сива, спершись на ціпок.
Тут стишила свій крок поважна Зрілість,
Наздоганяючи супутницю свою.
А мимо Юність дзвінко пролетіла,
Не помічаючи нікого на шляху.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2016
Навіщо опиратись долі.
Коли життя таке нудне.
Куди воно мене веде.
Навіщо я існую.
Якщо довкола морок.
Смуток, журба довкола все таке бридке.
Ввостаннє підіймуся східцями.
Ввостаннє побачу ці стіни.
Стікають останні мої хвилини.
Немає ні жалю, ні смутку.
Нарешті все скінчиться.
Змінити долю ти не можеш.
Моє життя не варте того, щоб його прожити.
Я спробував зробив усе що міг.
Але я програв.
Це так...
P.S. Даний вірш написано під враженням від описаних подій у романі Вікторії Гранецької "Тіло".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698901
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.11.2016
Вічно одне і те ж: вириваю своє тіло з ліжка. Шкандибаю в коридор, як німий середньовічний чернець. В голові жодної думки. Легке запаморочення. Коли воно закінчується, мені здається, що попереду мене більше нічого не чекає, окрім наступної затяжки. Переді мною не життя, а всього лише сигарета. Я з жахом чекаю, що сигарета закінчиться. Що настане, коли її не стане? Намагаюся затягуватися економніше, але іскра повільно і неухильно наближається до фільтру. В голові жодної думки.
Ось уже остання затяжка, і мені якось боязко. Кінець ефіру. Перед очима - порожнеча. Кладу недопалок в попільничку. Дивлюся на те, як хвилина перетворюється в дим. Ось вона закінчилася. Згоріла.
Якщо б всі дні можна було взяти і підпалити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684508
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2016
Життя - один тиждень. А перед тим пройшла ціла світова історія, а після буде ще одна. Єдине, що я знаю, - це самого себе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679192
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2016
Ми йдемо по мотузці,
Між двома хмарочосами
Ми йдемо легко,
Неначе йдемо по дорозі.
Тендітна тонка лінія йде
Між добром і злом
Горизонт перед нами
Схожий на риму мрії.
До сонця,
Швидка птаха бере нас з собою,
Відносить наші бажання
Від курних вулиць великого міста.
До світла,
Подалі від тіней,
Крок за кроком йде
Молода і смілива душа.
Вітер сильний,
Не лишає часу,
Стежить за нашою дорогою.
Ми йдемо
Між добром і злом,
Впевнено і обережно
Йдемо далі.
До сонця, до світла
Подалі від тіней ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605291
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.09.2015
Легкий політ... Враз вниз - і каменем падіння.
І знову - вгору, вгору, у далеку голубінь.
Душі легкий політ попри земне тяжіння.
Політ до сонця ввись - яскравий світлий шлях.
А може, в цьому суть: щоби життя пізнати -
Вверх - вниз, вниз - вверх, все вверх чеканим віражі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563465
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.03.2015
Я робот з-поміж мільйонів роботів.
Я їм цукор і дивлюся телевізор,
без кофеїну я гину.
Ток-шоу і шмотки мої вітаміни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556342
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2015
Слова - сніжинки. Вони падають. У цю мить над Львовом випадає 12674523 сніжинки. І в кожній голові тих, хто спить зараз в Центральній лікарні, стільки ж фраз. По всьому місту, в комп'ютерах, на подушках, на диванах, в телефонах, на книжкових полицях, треба всім - цілі міріади фраз, вони прокльовуються, слова шикуються у рядки, які коли-небудь комусь доведеться сказати. Адже хтось повинен їх випустити. Хтось повинен взяти це на себе. А я не винен. Пардон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548786
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2015
Іноді, без причини,
Я просто хочу вийти,
взявши свою сумку, сісти в автобус
і подорожувати наодинці.
Не має значення, навіть якщо у мене немає кінцевого пункту призначення
Не має значення, навіть якщо це місце, де не літають літаки.
Там, де ніхто мене не знає
Я хочу досліджувати цей великий світ настільки, наскільки мені хочеться.
У цьому світі, гнів і сварки найчастіше викликані недостатнім розумінням,
тому що ми не можемо повністю відчути те, що відчувають інші.
До виникнення повного взаєморозуміння
неправильно безпідставно критикувати інших
Мені здається, що багато проблем, пов'язані з недостатнім розумінням, зовсім незначні.
Але...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526237
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2014
Безлад.
Безлад думок.
Чекаю, поки прийде спокій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508216
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2014
Жаркий шлях по пустелі,
Сонце нас жалить проминем,
Ніч свої чорні крила
Силою вітрів розкриє.
Душі, застиглі у вічності,
Ховаються в тінь місяця,
Крила летять в нескінченність,
Знову світанок.
Знову ми...
У нескінченному шляху поневіряння,
Йдемо з життя у життя,
Сплелися стежки і чекання
У нескінченність сплелося життя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496759
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 04.05.2014
Життя... Чому ж воно таке важке,
Чому не можуть люди жити без страждання?
У цьому й полягає суть цього питання...
Чому ж без болю жити ми не можем...
Та це тому, що треба вміти жити,
Бо ми живемо лише раз, не два, не три...
Чому ж ми не цінуєм цю життя хвилину.
Ми нарікаємо на всіх: на світ, на рідних і на себе,
Бо хочем жити так, як треба!
Без болю, сліз і без страждання.
Можливо, ми живемо так, як хочемо самі,
Але чомусь, втручаються до нас усі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2014
Життя - вісімка:
злети, падіння,
є конфлікти, та є й розуміння,
є образи, та є і пробачення.
Що важливо? І що має значення?
Десь кінець є - бо був же початок.
Де початок, то там і кінець?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2014
Коли все поринає у сон
І над містом панує вже тиша,
Ніч бере саксафон,
Ніч бере саксафон,
Ніч
симфонію пише.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452953
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2013
Сіре небо
Сонна тиша
Голе гілля
Сірий день
Сіра фарба
Біле й чорне
Чорна ніч буде
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439608
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2013
Здається, як чудово звучить це слово! Як добре мати вірних друзів, які тебе завжди підтримають, втішать, порадять. Можливо, хтось із вас задумається, як добре мати таких хороших друзів, із ними — хоч у вогонь і воду. Та на жаль, буває так, що за великою, щирою усмішкою вашого найкращого друга приховується хитрість, зрада, помста, підступність. Тож виходить, що чим кращий друг і чим міцніші у вас стосунки, тим не безпечнішим для вас є цей товариш. Все що я вам розповідаю — це правда. Хочете вірте, а хочете ні, але ви у цьому переконаєтеся в плині життя. Дуже багато людей вже стикалися із цією ситуацією.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421797
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2013
У чому ж суть цього життя,
Коли душа моя німа?
Німа до болю і любові,
До щастя, радості і горя.
Навколо мертві душі і живі,
Як страшно це! – Вони німі…
Душа мовчить мов партизан,
Попавши тьми у той капкан.
Що ж трапилося з нею?
То світ жорстокий це зробив
І тьму холодну пробудив.
І як приспати?..
Причину сну мого?
Мабуть, ніяк, бо я є сам,
І в мене теж душа німа…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411419
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.03.2013
Душа моя болить,
І серце одиноке
Пливе в краї
Моєї долі,
Як нотка ля
Продовжує своє звучання
Буря тиха, мовчазна
Іде за мною
Немов шукає мою долю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401365
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2013
Той має, хто вміє придбати,-
Так міряти кожен свій крок.
А "Як?" - хто посміє спитати
Тебе на вершині висот?
І маску благої порядності
Вдягнути, щоб вишкір зубів
Прикрити в поспішній оглядності.
Чи хто би зірвати посмів?
А можна і не одягати,
А шкірити зуби свої
І йти, роздирати, хапати
Усе, що живе на землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383102
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.12.2012
Я встаю о дев'ятій,
Дивлюся на годинник і повертаюся кілька разів.
Потім засинаю ще на година або три.
Іноді так здорово побути мною.
Адже я живу, немов кожен день — неділя.
Люди сміються з мене через це.
Вони вважають, що я нічого не доб'юся,
Живучи так, ніби кожен день — неділя.
Я не працюю,
Але це не моя вина, просто так склалося,
Що робота - це не для мене.
Деяким це складно зрозуміти,
Але я роблю те, що мені подобається -
Пишу вірш,
Про те, як це - жити, як я.
Може, мені варто змінитися?
Спробувати жити, ніби кожен день - субота?
Але мені і так добре,
Адже завтра інший день...
Я все одно живу, наче кожен день неділя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2012
Можливо, погляд цей - останній.
Можливо, стрінемось колись.
Німі застигли запитання.
А серцю боляче - вернись!
Ні, ти не вернешся ніколи.
Це вже навіки пити біль.
Ця неминучість йде спроквола
Й на рану сипле їдку сіль.
Не буде погляд цей останнім.
Ми таки стрінемось колись.
А зараз - вечір цей прощальний
Над нами зорями схиливсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369074
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2012
Просто пригорнулось дві душі.
Лише погляд теплий, щире слово -
І нема для щастя вже межі,
І весь світ зробився веселковим.
Дивна легкість підняла без крил.
Чи я йду? А, може, я літаю?
Просто пригорнулось дві душі
Не в небесному, а у земному раю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367534
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.09.2012
Зі снігом дощ.
Колючий вітер.
Самотня постать не зігріта.
Холодний світ там, за вікном…
Світ тут і там…
А поміж – скло.
Світ тут і там.
Лиш скло – межею.
Так тепло тут.
Холод – за нею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2012