| Сторінки (1/100): | « | 1 | » |
Терпіть їх правила не можу,
Я їх усі на нуль помножу.
Ви це напевно і не знали -
Вони мене вже задовбали!
Приспів:
Підкорятись, поклонятись -
Під підошвою валятись!
Лазити рачки, брати подачки,
Скажемо "ні"! Скажемо "ні"!
Хай палають у вогні! (2х)
Хтось з них клянувся та божився,
Досі з нас крові не напився.
А хто за зраду на свободі -
Пропагандує зло в народі!
Приспів (2х)
Вогонь надії не погасне,
Якщо надія не ікласта,
Ми не покинем воювати,
Допоки буде за що стояти!
Ми все життя провоювали,
Не раз за правду повставали,
Настане час нам заплатити
За весь той біль, що змогли терпіти!
Приспів
Скажемо "ні"! (3х)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682697
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 09.08.2016
Маленька квітка Ґеоргіна
Зросла у Києві колись.
Тепер рахую я хвилини
Від того часу, як знялись -
Ти з Києва, а я з Дніпра,
До того часу, як пора
Настане нам прощатись...
Лиш в інтернеті зустрічатись?
О, ні! Настане та година,
Коли моя вже Ґеоргіна
Прийде на площу в центрі міста,
І скажем ми "асталавіста"
Усім дощам, усім штормам,
Що заважали колись нам...
Маленька квітка Ґеоргіна -
Хоч вічність милуватись нею!
Як добре, що ти та людина,
Що зветься лиш єдиною, моєю...
Урочище полтавське об'єднало
Нас двадцять першого числа.
Ти уявляєш, що б пропало,
Якби ти тут не побула?..
Ти чуєш? Ми ще досі між містами,
Біля багаття сидимо.
Ти згадуй лиш, що було з нами,
І воно прийде ще само.
Маленька квітка Ґеоргіна
Зросла у Києві колись...
23.07.2016, 13:14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682674
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2016
Де ті сльози в їхніх очах,
І чи плачемо ми взагалі?
У них висохла кров на рана́х,
Ми ж ту біль бачим лиш у далі.
З кожним роком втрачається слід,
І не плачуть вони як раніше.
"Пам'ятаєм!" - кричить увесь світ,
З кожним роком тихіше й тихіше.
Як забули про Першу війну,
Ми забудемо й Другу, напевно.
Як би зрушить із часу стіну,
Щоб вітати нам їх безперервно?..
Що ті "дякую вам" їм дасть?
Якщо долі вони врятували...
Їхня мрія (аби б збулась!),
Щоб не соромно ми проживали!
Ми вітаємо більше не їх,
І святкуємо не своє свято
Вони йшли крізь багно і сніг,
Ми ж паради влаштуєм завзято...
Відсвяткуємо декілька днів
І забудемо все, що казали.
Більш немає ні ду́мок ні слів,
Бо вірші вже усе сказали...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663889
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.05.2016
Бачу, у далі,
Як ходить Д...па по землі.
Велика, чорна така С...ака -
Лякає навіть вовкулаку!
І наближається до нас,
От вже чуть-чуть - і поміж глаз!
В самої неї глаз немає.
Але все ходить і шукає,
Кому б себе, чарівну, показати,
Поміж очей у нього стати?
От і до мене раз прийшла,
Поїла, чаю попила,
Утерлась занавєскою з вікна...
Їй добре, а мені - хана!
Як німці, С...ака наступає,
Життя нормальне отравляє,
І добре спати не дає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656241
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 31.03.2016
Лежу я у ліжку, не можу заснути,
Одне лиш турбує - ніяк не забути,
Як там ті котлети і сир в упаковці?
Дістану я їх - грію в мікрохвильовці,
Не холодно, рідні? Скучали без мене?
В самого без них розбухли всі вени,
Печально в душі, і тривога неясна.
От встав, холодильник, котлети - прекрасно!
Не можна їх на ніч одних залишати!
От як, добрі люди, тут можна поспати?
І хтось мені скаже, ти жирний, як куля.
Але ні за що так не скаже бабуля!
Борщи́к, ніжне м'ясо, гусак чи свинина -
Мені все одно, хоч постав на коліна!
Я - куля? Абсурд! Подивися на себе!
Тобі б краще їсти насипати треба!
Хоч ріжте, паскуди, не здамся без бою,
Навічно я з ха́вкою, й ха́вка зі мною!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642383
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2016
Спасибо тебе за то, что ты есть.
Нет, я не пьян и не накурился... Просто я благодарю жизнь за то, что я могу дружить с тобой. Спасибо тебе за то, что ты такой хороший друг. За твои нервы спасибо, за советы твои, за то, что подгоняешь... Я не смогу без тебя. Спасибо. За всё спасибо. И за то, что я еще смогу тебя увидеть... Я столько слов еще могу сказать, но лучше бы я просто обнял бы тебя.
Меня всегда посещают эти мысли... И всегда они приходят с пониманием того, что когда-нибудь я умру, и это все закончится... Смерть не щадит никого. И в 17, и в 71. Потому я и благодарю что-то за то, что могу прожить еще несколько мгновений понимая, как не хочу все это терять.
Ты скажешь, что тебе не нравятся такие разговоры. Тебе не нравится думать о том, что не должно касаться тебя сейчас. А мне сейчас интересно только одно... Почему я думаю об этом?
Мне 17. Я веселюсь и живу на полную катушку, но когда остаюсь наедине с собой... Я не боюсь того, о чем говорю. Я будто бы уже это переживал... Может быть, я не впервые увижу свою смерть. Может, я новый резервуар для одного и того же духа, меняющего оболочки как перчатки? Но дух не ответит мне. Эта оболочка сама должна узнать.
Мне 17. А я думаю об этом так серьёзно, будто бы мне тысячи и тысячи лет - без особого труда. Нет, послушайте меня. Мне скоро 18, и когда-нибудь мне будет 19, 20, 30, 45. И пойму-ли я, к чему все эти мои мысли были? И изменится-ли то, о чем я думаю? Как я буду думать через 27 лет?
Мне тяжело. Я устал. Мне нужно отдохнуть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641691
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 06.02.2016
Что такое истина? Мы живем по той системе, которую сами себе придумали. По тем стандартам, которые не дадут нам уничтожить все, что вокруг нас. Повергнуть окружение в хаос. Жить так, как мы сами хотим. Но всякое правило будет нарушено, рано или поздно.
Мы с тобой уже знаем истину... Она в том, что мы стараемся жить так, как хотим мы, а не как хочет система. Главный вопрос уже в том, как мы этого достигнем. Но когда люди узнают, как это делать, тогда нас ждет недолгий триумф, а за ним - конец света. И все начнется сначала... Потому что нельзя, чтобы был конец без начала. Потому что всякий конец - чему-то начало, и всякое начало чему-то конец.
Смерть - это отсутствие жизни, но жизнь - это отсутствие смерти. Если чего-то рядом нет, то это не значит, что оно не существует. Ох, и уж не факт, что оно не придет.
Энергия - это то, что находится во всем. Это твое дыхание, дорогая, твои мысли, жизнь твоя, и твоя смерть. Вот, что такое бог. Это не бородатый чудик и кучка его сказочных людей с крыльями. Это далеко не зажравшиеся батюшки. Это все вокруг. Оно никуда и никогда не уходило - физика говорит, что оно лишь меняло свое обличье. Я не верю в вашего бога, потому что не хочу обманывать себя хорошим литературным вымыслом.
Но и не могу я говорить, что все, что сказано мной - не говорилось до меня. Вы представляете, сколько людей было до нас? Сколько слов они сказали, сколько дел сделали? В этом случае я, ты, он, она - мы ничтожества, и нас раздавит тот шар воды, которым мы покрыты, количеством сделанного до нас. Это то новое, о чем я говорил. То новое, которое ни черта и не новое вовсе.
Тогда во что остается верить и ради чего жить? Зачем ты это читаешь? Ты же знаешь, как и я теперь, что множественные знания рождают скорбь. Господи, кости человека, сказавшего эти слова, давно сгнили, превратились в прах и растворились в пучине времен... А слова его вечны. И только когда сам начинаешь много знать, понимаешь, о чем речь.
Ты будто прожил тысячи, миллионы жизней до тебя. Ты прожил и будущие жизни, но ты видишь, что все эти люди совершают одни и те же ошибки. Они совершают ошибку родившись. Как и все - они рождаются, зарабатывают и тратят деньги, а в один прекрасный день умирают. И все... Начинается сначала.
Хочется изменить все это. Хочется всех изменить. Сломать эту систему, эти многовековые оковы, понимаешь? Но даже если я один начну противостоять - ничего не изменится. Я не винтик, я даже не ниточка в одной большой рубашке. Я ничто. До тех пор, пока я действую сам - я пустой звук. Это моя истина... И мне очень хотелось бы, чтобы она стала истиной многих. До тех пор, пока мы не вырвемся из системы. А там - посмотрим. Там мы и увидим, как выглядит мир на самом деле.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641682
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 06.02.2016
Поверни ті часи, де було все не так ще відомо -
Де відкрити нове було просто, лиш вийди із дому.
Де ще кривди не знали, де землі нові нас чекали,
Де не топтані сте́жки, прозора вода, де ми щастя колись шукали...
Поверни помилки, щоб ми знали, як далі нам жити.
Підштовхни в тих місцях, де дозволили самі собі відсидіти.
Де не знали багато, де ще вірили свято,
Крізь тяжкі, кровото́чиві рани, у той день, що ніяк не настане...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641320
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2016
Хтось має жити в мирі,
Хтось має воювати,
Хтось відлітає в вирій,
Щоб ми могли поспати.
Комусь зовсім не спиться,
А хтось тільки гуляє -
Комусь лиш тільки сниться
Як він відпочиває.
Погано працювати
Затерши руки в кров -
Погано міцно спати,
Щоби заснути знов.
Ми не як всі живемо -
Насправді без різниці...
Ми чесний труд несемо -
Сідаємо в в'язниці.
Нечесно проживемо -
Нам шану і корону
То, може, вже почнемо
Відпочивать до скону?
Хай ті, хто нами править
Пізнають, що є труд -
Хай вони нас пославлять,
Це буде чесний суд!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635210
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.01.2016
Ніхто не хоче чути.
Нема нікому діла.
Назад не повернути
Цю величезну силу.
Ми ще не бачили війни.
Війна ще навіть не настала.
Й не побудуємо стіни,
Щоб нас від неї захищала...
Війна росте. Вона іще дитина.
Життя-пожинки не збирала...
В цей час, у цю страшну хвилину -
Це лише тінь її упала.
Але вона іде.
Поволі, але грізно.
І за собою приведе
Її отець-харцизник.
Жорстокий сам,
Зростив дітей без серця.
Повірте, з ними нам
Не оминути герця.
І всьому світові до дна
Накажуть випити питання...
Чи знає світ слово "війна",
Чи і не чув останнє?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624006
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.11.2015
Приспів:
Йде дівчина-Весна,
Але кругом війна -
Їй не зрозуміти,
Що не час іще ходити
По землі.
Гроші на мілі,
Ноги не тримають,
Але усі люди знають,
Що іде уже весна!
Розквітнуть квіти й сонце повернеться знов,
І заструмує жваво в моїх венах кров.
Не буде більше печалі,
Тільки б нерви із сталі,
Пережити ці останні зимові дні,
Не опинитися на дні
А жити спокійно
І радіти дівчині-весні постійно
Приспів...
Розстане лід і щастя повернеться в дім,
І зникне з димоходів дим.
Не буде більше печалі,
Тільки б нерви із сталі,
Пережити ці останні зимові дні,
Не опинитися на дні
А жити спокійно
І радіти дівчині-весні постійно
Приспів...
лютий 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622542
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 20.11.2015
Давно позабуті шаблі і гармати,
Давно вже не носять козаки вусів,
Але їм не треба сьогодні вставати,
Вони й не лягали. І безліч катів
Так і не змогли їм кайдани надіти,
Їх волю забрати і ум оповити
Ласкавими, чорними, злими словами
До себе забрати, і дух їх убити,
І дух їх ранами не вдасця скорти...
Ласкавими, чорними, злими словами,
Та дідько із вами - та хай їм всім грець!
А ворог брехні майстровитий є швець,
І тільки б ще сил щоб негоду скорити -
Щоб нас захистити, і волю створити,
Найкращу, найпершу, народную волю -
Як вітер у полі, як річка, як слово,
У вільному краю свято Покрови,
Без бруду, без гною, без зради творити,
Щоб в світі колись почали говорити...
Ось - справжній народ! Ось вольная воля!
Такий наший шлях. Така наша доля!
Я радий би був колись це почути,
Колись вільно жити, і щастя добути,
І відбудувати стражденну землю -
Бо це Україна, яку я люблю!
Бо це Батьківщина, тут батько і дід,
Тут я й мої діти жили і живуть!
Побачить ще світ. Квітки заквітуть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611581
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.10.2015
Котре літо - війна, котру осінь - вона,
Взимку буде іще лютувати.
А на весну струна стане тонше, стіна
Між минулим почне виростати.
Завтра кінчиться вир, завоюємо мир,
І на завтра гайда обіцяти!
Та все більше пухир, і він лопне, повір,
Доведеться нам ще раз вставати.
Станем в бій котрий раз, бо нікого за нас
В цьому світі нема окрім Бога.
Пройдем кулі і газ, і настане той час,
Коли скінчиться фронту дорога...
І почнеться наш путь - бо величність вернуть
Треба нам не лише кулаками.
Треба бачити суть - роки, може, пройдуть
Треба думати нам головами.
Сила в розумі є, вона волю дає,
Вона скорить обмани і стіни.
Майбуття настає, і все буде своє,
Сила й розум спасуть Україну!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605160
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.09.2015
Чому не українці правлять Україною?
В своїй державі, як в чужій...
Ми вірим їм, до них стоїмо спинами -
А вони точать ножик свій.
І так весь час, весь вік живемо,
Надією на краще, і вірою у них.
Ми наче боримось, тяжку вагу несемо -
Під нами не земля, а просто купа криг.
І нас на кригах по морям розносить...
А ми лиш плачемо весь вік.
І українців смертю косить,
Та кожен вже до цього звик...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599148
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.08.2015
Pretty girl, why don't you sleep?
What kind of thoughts in head you keep?
Insomnia disturbs your mind,
But it is not bad, on the other side -
You can organize a lot of thought.
But, do you want to tell me about?
Pretty girl, why don't you sleep?
What kind of thoughts in head you keep?
So what are you waiting for?
Maybe I'll add color
In this night and this morning,
Pretty girl, don't need to worrying!
(Прекрасна дівчино, чому не спиш?
Якими думками згораєш, гориш?
Безсоння тебе всю ніч тривоже,
Та з іншого боку, воно допоможе -
Ти зможеш усе до купи зібрати.
Та чи захочеш мені розказати?
Прекрасна дівчино, чому не спиш?
Якими думками згораєш, гориш?
Але, чого ж ти чекаєш?
Додам, може, кольору, знаєш,
У цю ніч і в ранок цей,
А ти не хвилюйся, все буде окей!)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598015
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 06.08.2015
Чому він сам не йде у бій?
Чому він не страждає?
Чому як ми не жив, а "свій"?
А наших убиває?
Чому він спить не на землі?
Чому все хоче миру?
Є перемога у далі,
Але я втратив віру?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592975
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.07.2015
С каждым поколением будущее изменяется. Оно меняется по мере того, как мы его строим. От каждого шага, прыжка, ровного и не ровного дыхания, действия или бездействия, любви и ненависти, взгляда и движения... Оно меняется. И не глупый человек сказал, что будущее не предопределено. Мы сами решаем, как быть, и даже если скованы обстоятельствами, у нас остается выбор - действовать или стоять на месте. Всегда есть выбор не выбирать ничего... Но стоит помнить, что "ничего" - это и отсутствие прогресса тоже. Нужно знать, когда говорить, а когда - молчать.
Человек не сворачивает со своего пути. Каждый новый шаг - это уже путь. И мы сами прокладываем себе путь, абсолютно так же, как и строим будущее. За наше будущее нам некого винить, кроме как не себя, даже если предки поступили неправильно. Если предки поступили неправильно, значит, мы должны следить за собой, мы не должны повторять их ошибок или создавать новые. Нужно помнить, что наши дети будут жить в том будущем, которое мы им и себе в том числе построим.
Я смотрю на Прошлое, смотрю на Настоящее... Люди из Прошлого представляли его не таким. Все они надеялись на другое Будущее, но даже дожив до этого момента, что они могут сказать?.. Когда они были молоды, они строили Будущее. Сейчас Будущее строим мы, но строим уже свое. Мы забросили амбициозный проект наших стариков... Отвлеклись на новенькое, и погнали - вместо полетов на другие планеты мы морально разлагаемся. Мы играем в глупейшие игры, делаем глупейшие вещи, радуемся от от глупейшего изобретения. Может, и не все - но поражает, что такие люди действительно есть.
Наши старики двигались в одном направлении, мы же все это обломали, начали двигаться по своему. Для кого-то это старье, отстой. Но мы люди, и молодость всегда останется такой же, какой была и век, и тысячу лет назад. Молодость двигается к новому, и каждое поколение ломает мечты старого. Мы сломали мечты о космосе, наши мечты о крутых айфонах сломают наши правнуки. Они будут говорить по своему, и у них будут свои ценности, и свои мечты, и свои цели, и их так же сломают их правнуки. Это замкнутый круг, но не этого я боюсь, а скорее того, чем может обернуться.
Человек неоднозначен... Он и глуп и умен одновременно. Он вряд-ли откроет что-то действительно новое. Зато во все времена были самые идиотские изобретения. Но люди считали их нужными и полезными. В средневековье это был пояс верности, сейчас это палка для сэлфи. Однажды и палку заменят на нечто такое, от чего мы будем недоумевать, если доживем.
Ах, идиотский мир... Я поражаюсь, по каким правилам он живет. Я осознаю, что нам никогда не вырваться из этого замкнутого круга. Мы будем все время создавать себе иллюзии, что придумали нечто новое. Но во всеобщих масштабах мы не придумали ничего. Это все было до нас, придумано не нами. Но это, тем не менее, уже другая история.
Мы не можем увидеть Наше Будущее полностью. Но всегда можем видеть его силуэт - потому что Будущее всегда подчинялось одному и тому же закону. У меня только один вопрос. Нарушится-ли когда-нибудь этот закон? Будет-ли разгадана эта тайна? Будет-ли разгадана эта тайна?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590974
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 01.07.2015
Дощ за вікном барабанить.
На небі не видно зірок...
Що ж так у серце ранить?
Що ж не покину думок?
Час вже лягати спати.
Час вже заснути давно...
Зранку знову вставати...
Думкам моїм все одно.
Сердце моє зтискають
Руки моїх же думок.
Коли у небі засяє -
Вони відійдуть в куток.
Тільки як ніч настане -
Думки повернуться знов.
Глянуть на мої рани
І далі точитимуть кров...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590507
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.06.2015
Війна грошей, а не людей.
Війна всіх гнид, і блох, вошей,
Усіх тих сук, що мають владу!
Їм нас не шкода. Шкода Раду!
Самих себе, і своїх статків!
Ото й багато так податків!
Тепер війна - всіх бід причина.
А самі п'ють портвейни, вина,
Їдять ікру, смачні ковбаси,
І п'ють всю кров з того Донбасу!
Що - пам'ять? Що їм ті герої?
Їм класти, що буде з тобою...
Війна грошей, а не людей.
Війна всіх гнид, і блох, вошей,
Всіх олігархів, діячів
Ще принесуть нам купу див...
Тепер живемо по-новому,
Але від цього лише втома...
Колись прийде час, стануть люди,
Прийде порядок, щастя буде,
І загоряться знову шини,
І стануть в Раді гнути спини!
Забули, як за них стояли,
Була надія... Коли їх вибирали!
Тепер руйнують, бють, грабують,
Майбутнє тільки лиш плюндрують!
Читав свої вірші, свої надії...
Та то - як мрії. Гляньте лиш на дії...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589095
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.06.2015
Я хочу відчувати твою шкіру,
Твій запах чути, смакувати голос твій
Я хочу мати хоча б віру,
Що залишусь в душі твоїй.
Я хочу відчувати твої очі,
Твій погляд, ніжний і ясний
Твої уста і стан дівочий
Запам'ятаю, лиш не смій
Тікати і мене кидати,
Колись мені чужою стати,
Зникати, розчинитися, згоріти...
Не знаю, як тоді мені дожити
Оті шматки свого життя...
Шматки і попіл, вже нікого
Ніколи більше не зігріє
Аби не було би такого,
Струмує кров і серце жиє!
І в смерті щось в мені жевріє!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2015
Я люблю Україну, і буду любити...
Хоч її східні землі "Градом" побиті,
А на півдні прийшов славнозвісний їх "мір",
Я люблю Україну... Батьківщино, повір!
Ти шукала, де щастя? А воно у землі.
В українському бідном простому селі,
У містах в хмарочосах, і на небі в горах -
Це любов, і вона подолає весь страх!
Твої діти, сини і дочки славнозвісні,
Вже тепер розцвіли. Розірвали залізні
Кайдани і цепи, розігнули всі ґрати,
Їхній цвіт квітне далі, і будуть всі знати
Величезну цю силу, і цей дух усесильний,
Він цвіте... Та нажаль, не насправді ще вільний.
Бо ми маємо силу, і маємо дух,
Бо ми ворога лупимо, начебто мух,
І не маючи, з тим, путньої зброї...
Ворогам слід боятися сили такої!
Та коли тою силою, майже насильно,
Будуть гратися, так як їм хочеться вільно,
Проливать в обороні священную кров,
То не вистачить крові... і знов, і ще знов,
То постане народ, без грошей, без харча,
І погине мерзотна йому саранча,
І покине нещастя ганебне наш дім,
І настане щось добре нарешті у нім...
Ми стоїм на кістках у своїх дідів,
І паде на дітей наших древній їх гнів,
Бо "як ми впадемо - далі буде лиш тьма".
Не потрібна нащадкам війна лиш сама...
Їм, як нам, треба простір і воля,
Вільна думка і запах свободи у полі,
Запах дому у кожній шматині хлибини,
І тому лиш воюєм ми... Кожної днини.
Ми за це лиш живемо. За це боремося,
Як діди-кріпаки до плугу беремося,
Беремося за шаблі, як діди-козаки,
Ми живемо! Хай це пам'ятають віки:
Запах волі, свободу і чесну роботу,
І надію на краще, й єдину турботу -
Захищати ці землі, заради дітей.
Нізащо не кидать Батьківщини своєй.
11.06.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586992
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 12.06.2015
Від "лайка" любов не настане,
Не скінчиться сум, печаль.
"Репостом" не згояться рани,
Не стане міцніше сталь.
Погода краще не буде,
І війни ось так не пройдуть.
І хоч розуміють це всюди,
А самі на діло не йдуть.
Не роблять першого кроку -
Маскуються і мовчать.
Не згадують ані уроку
Якими обставини вчать...
Бо скільки "лайк" не постав
Бо скільки "репост" не зроби -
Любов не настане, знав?
І все одно будуть гроби.
Старіння не зупинити...
Загиблі не встануть з могил.
Суперника нам не побити
Відсутністю справжніх діл!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580690
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2015
Сонце гріє землю, нагріває води,
Бузок зацвітає, кругом стільки вроди!
Трави зеленіють, шелестять кущі,
За вікном танцюють весняні дощі.
Десь війна бушує, десь вмирають люди,
Комусь від гранати розірвало груди.
Хтось лежить в окопі, мовчки помирає,
З думкою на краще очі закриває...
На ставок прибігли молоді дівчата,
Щось кричать, сміються, і святкують свято.
Ось сидить бабуся, ніжно пестить кішку -
На вустах у неї ласкава усмішка.
В небі загуділо, і летять снаряди -
Не важливі нині аж ніякі вади.
Полягло народу під обстрілом з неба,
Щоб він удавився, кому війни треба!
Десь у тій кімнаті мирно спить дитина,
Бачить сон про батька третю вже годину.
"Чи живий на фронті? Чи ще повернеться?"
Хто придумав війни? Як йому живеться?!
Жито колоситься, травень наступає.
А у тому житі автомат стріляє.
Там патрони, гільзи, там снаряд зостався
Там війна гуляє. Мир десь подівався.
Кров тече, як річка, з ще живого тіла,
Від воєн не стане путнього діла.
Війни - це не вихід. Лише Смерті воля.
Якщо буде вибір - не моя це доля!
Гляньте в мирне небо. Хай таким і буде!
Набагато краще, ніж як гинуть люди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579682
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.05.2015
Ты просто Таня, но не просто человек.
Осмелюсь, может, как-нибудь сказать...
Такой как ты я ждал, наверно, век.
Такой, как ты... Ну что еще писать?
Никто так больше не согреет,
Никто-никто... Не сможет больше так.
Душа и сердце веселеют,
Не задаюсь вопросом, "как?".
Я просто счастлив, просто рад,
Ты мой молочный шоколад...
Мой дофамин, исток истоков,
Ты вишня, и полна ты соков.
И нет оков, моя ты рыбка...
Нет больше слов.
Есть лишь улыбка)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578338
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.05.2015
А я, как всегда, за кружечкой эля,
Сижу с друзьями - конец недели!
Хэй хоу! Эй! Добрый бармен, мне хочется горло промочить!
Хэй хоу! Эй! Добрый бармен, не мог бы ты эля еще налить?
И я, как всегда, с друзьями напару
Пойду домой допивать еще тару!
Хэй хоу! Эй! Добрый бармен, мне хочется горло промочить!
Хэй хоу! Эй! Добрый бармен, не мог бы ты эля еще налить?
И мы с друзьями любим эль
Как мишка в лесу потрясывать ель!
Хэй хоу! Эй! Добрый бармен, а выпей с нами, не будь дураком!
Хэй хоу! Эй! Добрый бармен, мы ляжем поспать под этим столом!
Хэй хоу! Эй! И целую ночь, мы будем эти строки петь!
Хэй хоу! Эй! На утро тряхнем старую ель, как будто медведь!
Эй, добрый бармен, не зевай,
Мне хочется эля, давай наливать!
Эй, добрый бармен, не зевай,
А мы с друзьями хотим выпивать!
Не грех эту песню сначала начать!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578261
рубрика: Поезія, Авторская песня
дата поступления 01.05.2015
Истина порой кроется в таком абсурде, что мы в это верим! И тут наверняка возникает сомнение... Значит, не всему можно верить. Но чем авторитентее звучат слова, тем охотнее мы им верим, тем меньше наше сомнение. "Я сомневаюсь, но палец вверх поставлю". Зачастую потому, что на вашей памяти хранится множество вещей, за которые можно доверять. Авторитет срабатывает, даже когда со стороны глянешь - дурак дураком! А умные речи толкает. Вопрос в том, что ты примешь за правду, а что за истину. Правды много, так же много, как и лжи, но истина одна. Только ее никто не знает. Потому что она у всех почему-то разная.
Можешь не верить, но я атеист. По моей логике сильные полагаются на себя, а слабые - на Бога. Поэтому и существует фраза "Пока гром не грянет, мужик не перекрестится". Но я просто подумал - а если даже Он и был, и есть? И если бы Он воскрес сейчас - общество уже не так верит в него, как раньше.
Церковь отрицала существование космоса, хотя история показывает, что человека тянет познавать новое. Вот он достиг масштабов космоса. А раньше считал, что Бог живет на небесах. Поднялся выше того, что церковь пыталась запретить... Вот и думай. Нет, я не к тому, что верить - бессмысленно. Я верю, но верю я исключительно в свои силы, потому что лично Бог не спустится ко мне, дабы помочь. Моя мысль такая, я не заставляю думать тебя по моему.
В некоторых местах есть точки невозврата, и не всё на свете можно попробовать. Не все в этом мире подчиняется исключительно силе. Иногда проще побить, чем понять. Но когда начинаешь ставить себя на место другого, хоть это и сложно, пытаясь присекать всякое проявление эгоизма, становится проще. Но самое главное, понять перед этим, что понимать могут отказаться. И тогда уже бессмысленно что-либо доказывать. Тогда уже лучше занятся чем то более нужным, чем пытаться открыть замок простой деревянной палкой. Помни, что эта палка в конце концов может сломаться, и существуют пресловутые точки невозврата.
Раньше я этого не понимал, а гораздо точнее будет сказано - отказывался понимать. Я был совершенно глуп и эгостичен... И мне переодически нужно это перечитывать. Я никогда не жалел о том, с какими людьми сводила меня судьба. Все они делали меня сильнее и заставляли меня познавать новое. Такова ПРАВДА моей жизни, не принимай ее за ИСТИНУ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576469
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 23.04.2015
Хоч ця історія і вигадка, але має свій відбиток в нашому житті. Не важливо, віриш ти в бога чи ні. Уяви краще собі своє місто, весну в ньому... Надворі сонячно, люди вітаються один з одним - Христос Воскресе! Воістину воскресе! І нещадно пробують міцність яєць один одного. Отак вони собі нічого не підозрюють...
Одначе, ніхто вже не сподівався дізнатися, що Іісус Христос на цю Пасху воскресне з мертвих насправді. Місто... Сонячно... Ні одної хмаринки, надворі наче літо. Христос легко спустився з неба, ступаючи на ці землі. Спецільно, щоб ніхто не побачив. На ньому якась футболка, зверху накинуто жилет, він одягнений в джинси та кросівки. Не знаю, як у твій час, читачу, але коли я це писав, тоді було популярно носити бороду. От і Христос не відстає.
- Гей, добродію, цигарки не знайдеться? - питає він перехожого з відкритою пачкою. Діватися нікуди, той простягає цигарки і Іісус бере одну, подякувавши дядька.
- Ви знаєте, взагалі-то я не курю. Просто хочеться поговорити... Скажіть, а Ви от особисто вірите в бога?
- Як сказати... - відповідає дядько, ніяково топчучи землю під ногами. Таке питання змусило його задуматись. От і давай після цього усіляким людям цигарки! - Скоріше, ні. Хоча знаєте, ви дуже схожі на Іісуса Христа.
Божому синові хотілось би сказати, що він і є Іісус. Але він лише промовчав у відповідь.
- Ну добре... Усього найкращого. - І віддав дядькові його цигарку. Розмови не зав'язалося, тому Христос пішов далі по вулиці.
Люди йшли попереду нього і сзаду. Усі займалися своїми справами. Але все ж, його помічали. Дівчата шепотіли одна одній: "Глянь, який хлопець! Схожий на Джонні Деппа!". Христос, почувши це, зупинився і підняв голову до неба. "Невже вони не пам'ятають? Невже Джонні Депп нині - їх новий духовний наставник?.."
Він так і запитав наступного перехожого."Чи справді Депп популяніше Іісуса?".
- А про бога вже ж справді не настільки часто згадують! Ха-ха-ха! - ось так.
- Слухай, дядьку, прямо тобі скажу, для мене Іісус - просто хитрець, який умудрився своїми діями зробити так, щоб йому поклонялись! Єгоїст, тьху! - і перехожий пішов своєю дорогою. Іісусові здавалось, що весь натовп втратив кольори і посірів. "Що діється у цьому світі? Невже мене не було настільки дового?".
У великому місті релігія вже не сприймається, як щось серйозне. Релігія перетворилася на засіб реклами. Є деякі образи Іісуса, які б сину божому краще б не бачити. Нині ми із задоволенням слухаємо анекдоти про бога і чорта, про Іісуса і диявола. Ось так ми вчиняємо з тим, з чим наші пращури жили і боролись пліч-о-пліч. Чим пишались, що берегли завжди, але потім... щось обірвалося. Можна не вірити, але цінувати це, як традицію свого народа. Ні, не буде ніякого кінця світу... До тих пір, поки ми, у всякому разі, цінуємо досвід свох пращурів.
Іісус сидів на лавочці зі складеними на колінях руками. Він думав про все це. Про пам'ять народу, про його, Іісусів, внесок для всього світу... Йому згадалося те, що було три дні і ...тисячі з гаком років назад. Вже почало смеркатись, і народ дійсно здавався дещо сірим. Рапотом, до Христа підсіла якась дівчина. Вона глянула на нього і сказала:
- Я стежила за тобою цілий день. Скажи чесно, чому тебе так цікавило, чи вірять люди в бога?..
Іісус повернув до неї своє сумне обличчя, ніжно посміхнувся. Його волосся і лице обвівав теплий вечірній вітерець. Не було ніякої недовіри... Тож він спитав дівчину:
- Скажи, чи ти повіриш, якщо я скажу, що я і є Іісус?
- Чому ти питаєш? Я вірю тобі. У це неможливо повірити, але я... я вірю.
Разом з цими словами прийшло і усвідомлення - божий син це ж не просто людина! Він знає усе, він усе бачить, усе відчуває... Він кращий у світі психолог і наймудріша людина. І що ж ти спитаєш у бога, якщо буде така можливість? Чи буде кінець світу? Він прочитав її думки.
- Люди вже не вірять ні у мене, ні в кінець світу. Коли вмираєш, то починаєш розуміти, що кінець світу для кожного свій, і приходить він до кожного у вигляді смерті...
- Але ж не всі не вірять в тебе!
- Я знаю. А раніше всі цим жили. Ти читала "Стариган з крилами"? - дівчина сказала, що ні. - Прочитай. Ця книжка скаже тобі навіть більше, аніж я.
Вона пообіцяла йому, що прочитає. Нахмуривши брови, дівчина сумно глянула зеленими очима в землю, так, ніби за щось шкодувала.
- Я завжди був поряд. Я завжди поряд з тими, хто вірить у мене. Коли тобі бувало погано, пам'ятаєш, ти відчувала легкий дотик? І ти згадувала мене, і тобі ставало краще... от бачиш? - і вона усміхнулась від його слів. Повітря починало ставати холодним, і останні теплі потоки вітерця заплутувались в її рудуватому волоссі, пестило її тонкі вуста. Скоро ці потоки зовсім згасли. Вона дивилася за ним. Тим часом Іісус неквапливо встав з лавочки і вкотре подивився в брудно-сіре небо. Що він бачив там?
- Іісусе, ти ще повернешся? - спитала його дівчина з надією. Невже він вже йде? Що він міг би відповісти?
В темряві, що вже наближалася і починала царювати на вулиці, силует святого здавався підсвіченим м'яким і майже непомітним світлом.
- Надія, віра і любов... - відповів він. - Коли вмирає любов, починає вмирати віра. Бо любов - це є шлях до віри. Без шляху кудись дійти стає надто складно... Якщо умре віра, залишиться лише надія. Сліпа і немічна, безсила надія. Перед лицем найстрашнішого зла залишиться лише сподіватися на краще... І от тоді ви згадаєте про бога. І тоді я повернуся у ваші життя трішки більше, ніж зазвичай.
Дівчина підняла голову і помітила, що Іісус зник. Вона підвелася. Подивилась у небо...
Іісусів шепіт лунав у її голові. Він казав їй: "Не треба чекати мене".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573746
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.04.2015
Іще один вірш ні до чого,
Іще один вірш-вороття!
А як написати такого,
Щоб бУло нове відкриття?
Здається, про все вже писали,
І навіть про те, що нема
Такого, про що б не згадали.
Таких, як оцей - пітьма!
Вже очі стомились читати
Набори стандартних рим...
Та Господи ж, як написати,
Таке, щоб сподобалось всім?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573105
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2015
Я не герой, я не боєць і не солдат.
Але і зрадником нізащо я не стану!
Як можна зрадити степи?.. І дух Карпат?!
Як можна так самоввестись в оману?
Я не солдат, я не герой і не боєць.
Порівняно з бійцями я - позаду.
Але якщо й прийде мені кінець,
Не спокушуся ні за що на зраду!
Це наче зрадити свій дім.
Як матір повести на страту!
І що їх спокушає йти у дим?
Що спокушає ніж встромити брату?..
Можливо, ми не взнаємо ніколи.
Та й слова Богу, і не треба знати!
Бо головне - то не ходИть по колу,
І Батьківщину ззаду не лишати!
Хай як її понівечили зради,
Хай як її гризуть свої ж сини...
Які б не були в неї вади,
Ти не тікай. Свій дім, де виріс, борони!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573068
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.04.2015
Гостинно просимо у Львів,
Де Вас здіймуть на палю!
Почуєте пташиний спів,
І українську "Галю".
Хай Галя воду-кип'яток
Москалику на ніжку
Проллє "случайно", ну, чуток,
Щоб повалявся в ліжку!
Ми тут їмо дітей смачних,
І заїдаєм салом!
Несіть, московські, ще таких!
А то якось їх мало!
Підкову гнемо, росіян
Згинаємо щоденно!
Ну, що стоїш, немов баран?
Підходь же "постєпєнно"!
У нас на стрісі хати
Завжди є кулемет.
Це - щоби вас стріляти,
А потім їсти мед!
Портрет вождя Бандери
У кожного в кутку,
Настане наша ера!
Варіться всі в соку!
Ми мирно живемо, нікого не чіпаєм,
Москаль бо - не людина, його й не відмічаєм!
То ж їдьте всі до нас, "фашисти" вас чекають!
Без вас - голодна смерть! Що їсти, і не знають!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572462
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2015
Отчасти, царь и бог, небесное светило,
Кто сел на кресло выше - тому и подфартило,
У того дела главнее, больше иномарок,
А народу что? Увы, дядька не подарок.
Он смотрит невинно карими глазами
С фотографии. Как хочет, управляет нами,
И кто не доволен таким вот раскладом,
Тот, видно, агент! Бах его прикладом!
И пусть полежит. Пойдет, повоюет,
И может, когда его ветром обдует,
Градом побьет, Буратиной поколет,
То может, раскаятся и соизволит.
Неее, ты что. Надо ж, упорный.
Жить иль не жить - вопрос тут все ж спорный.
Ты либо пушечное мясо, либо сидишь -
Приказы отдаешь, и родичам говоришь:
"Ну, извините, так уж получилось,
Что наша атака, продуманая, мудрёная, провалилась!"
И что его думать, что его решать?
Как в новой среде теперь выживать?
Будем как-то продолжать, ибо некуда деваться.
Вот, есть и такие, что начнут удивляться -
Да как? Всё нормально. Грустно, не спорим,
Но вот однажды, однажды поборем!
Поборем... Когда-то,
Не было б собственной в Украине ваты.
Было б духа благородной Европы,
А не вот этой... "Обеспокоенной" ж...пы.
Она всё потеет, скакает, пытается,
Да при России, опачки, заикается!
А где ж будем газ брать? В Норвегии мало!
Себе все-все-все, а на нас, чуток, клала!
Разбирайся, кормилица, как всегда, сама!
В 33-м получалось, когда все дома
Были кладбищем голодающих, еще умирающих,
За то, что украинцы. А большинство - непонимающих. Большинство кричащих (угадайте, где), что Сталин молодец,
Что Путин красавец, так что писец.
Не так много зависит наше будущее от Х...ла -
Лишь бы наша власть нас в могилу не свела.
И сами мы.. Тоже должны побеждать,
Должны быть идеалом, а не убеждать
Европу, что мы Европа лишь тем,
Что можем поднять много проблемных тем.
Мы должны сами собою заняться -
Города не загрязнять (ну, хотя бы пытаться),
Слабым - помогать, мимо не проходить,
Вот тогда мы весь мир можем убедить!
Вот тогда, наконец, потихоньку, по чуть чуть,
Вот тогда мы и сможем величье вернуть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569921
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 28.03.2015
Мені було так солодко вві сні,
Кругом звучали весняні пісні,
І було тепло і чудово,
Прокинувся - нема такого...
Є лиш жорстокий і реальний світ -
То краще спати... Ще один політ...
Іще разок, ніхто не скаже проти.
Хоч увісні не стане світ колоти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568821
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2015
Мені було так солодко вві сні,
Кругом звучали весняні пісні,
І було тепло і чудово,
Прокинувся - нема такого...
Є лиш жорстокий і реальний світ -
То краще спати... Ще один політ...
Іще разок, ніхто не скаже проти.
Хоч увісні не стане світ колоти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568789
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2015
Лесник сидит, костер горит,
А он лишь чешет броду.
Где кто кричит, он не глядит,
Чертовского он роду.
Кто где забрёл, того - в котёл -
Собратиям работа.
А он, козёл, народ довёл
Сейчас - еще кого-то.
Сидит лесник, он так привык,
А ночью он гуляет,
Под шума гам, весёлый крик,
Он души доставляет.
И ведьму он, словно барон,
За талию выводит,
Лишь утром - сон, а после он -
Лесник, по лесу бродит.
Сидит лесник, и весь поник,
Но хитро тянет лыбу.
А ночью он, уже привык,
Людей сажает в дыбу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567465
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 17.03.2015
Мирне небо над головою,
І пройшла ненависна війна.
Ох, не мало ж скосила косою
Мирний люд у свій час вона...
Та тепер, де бомбили, стріляли,
Там гуляють, співають, танцюють
Де, як псів, людей тримали,
Зараз там магазини будують.
Війну уже майже забуто,
В нас герої, свої ветерани!
Але бачили б ви їх смуту
В їх очах досі видно всі рани...
Їх онуки гуляють, сміються
На місцях боїв їх дідів.
Та хто ж знав, що вони підірвуться
На гранаті, що хтось загубив?
Війна все ще жива. Війна ще убиває.
Іржавий автомат, чи шабля крива -
Дитя чи солдат - вона не розбирає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567056
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.03.2015
Мокрый снег...
Зима пытается напрячь морщинистую жопу.
Холода в начале весны.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564111
рубрика: Поезія, Рубаи, хокку, танка
дата поступления 04.03.2015
Більшість з нас думає лише про себе,
Коли навкруги біда.
Лиш ти подумаєш про тебе -
Наша філософія проста...
Як виходять інші люди із кризи?
Вони знають, що в світі не одні.
Кожен гріється збираним хмизом
Замість дрів, і палають вогні...
І ті люди живуть щасливо,
Бо обділених в них нема.
А у нас... а у нас, як на диво,
Не багаття - свічки та пітьма.
У кого - мерехтить, де - палає...
А хто в світлі живе, та й не знає,
Що в когось через них свіча гасне,
Ох, яке в нас суспільство прекрасне!
Ох, яка ж ми всі дружна родина!
Так і топиться в тьмі країна...
Так потроху згасають надії,
Залишаються спати в пітьмі.
У кого - збуваються мрії,
У кого ж - надії самі.
Легко свічку одну затушити,
Та нелегко - цілий вогонь.
Не для себе лиш треба жити,
Не лишайся один осторонь!
Коли схочеш вогонь затушити,
Так, як свічку колись затушив,
Він лиш більше стане горіти,
Ніж недавно до цього горів,
І згорить усе те, що так хоче
Щоб вогонь той скоріше погас.
Будуть грітися ті, хто охоче
Той вогонь зберігав для нас...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563849
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.03.2015
Чогось мені здається,
Що я про все писав.
І щось не піддається...
Я наче лінтюх став!
А хочеться писати,
Але про що, і як?
Аби ж мені не стати
Товстим, як старий хряк!
Чого би написати,
Та в користь всім людям?
Хто може підказати?
Тому конхвєту дам! :D
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562960
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2015
Для вас поет - його вірші,
Художник - то його картини,
Але не знаєте душі,
Не жили їх життям ні днини.
Ви знаєте їх по рядкам,
По стилю, як вони творили,
Але не зрозуміти вам,
Як ці митці життя прожили.
У книзі писано про нього
Лиш дві сторінки, може три.
Він жив величніше до цього,
І до цієї от пори.
Як гірко бачити, що люди
Живучи довгії роки,
Як не напишеш - мало всюди
Все сходить із твоєй руки.
Людське життя на двох листах,
Може згоріти у вогні...
Але найбільший в світі страх -
Про інших пишуть, а про тебе - ні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561896
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2015
Як ще багато несказаних слів,
Як ще багато небачених див,
І як багато нечутих віршів,
Що я тобі колись присвятив.
Як ще немало почую луну,
Як ще немало поляже в труну...
Але багато ніколи не буде,
Тих хто мене коли небудь забуде.
Не забудь же і ти мене,
Не забудь, і любов не мине,
Бо я завше тебе любив.
Лиш сказати про це не смів...
І от душа все сказала,
Було боляче як мовчала...
Та тепер лиш цікавлюсь одним -
Чи кидати слова мені в дим?
Чи ти візьмеш їх в душу з собою?
Чи загубиш?.. Чи підеш зі мною?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561708
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2015
..И в темных глазах нет ни проблеска света -
Мне дышится легче, когда я такой.
Среди обезумевших, мути и бреда
Есть я, человек, одержимый тьмой...
Мне нравится видеть лицо без грима,
Я чувствую тьму в каждом из вас.
И мне наблюдать это невыносимо,
Вы слишком красивы без ваших прикрас!
Я чувствую тьму, что течет у вас в жилах,
Я чувствую, ибо я сам есть такой.
А вроде добро творить еще в силах,
Но каждый отчасти заражен тьмой.
Я вижу всю грязь за белым халатом
И кровь на руках всяких властей.
Маска добра, в руках с автоматом -
С улыбкой на харе стреляет людей.
И пусть вы твердите, что я несу бред -
Я просто реальнее вижу сей мир.
Уж лучше давить в себе такой свет,
Чем праздновать с ними кровавый их пир.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561702
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 22.02.2015
Питання - а чи будеш ти... моєю?
Чи може, вільно хочеш ти ходити?
Нащо ти дражниш вродою своєю?
Що мені думати про це, як жити?
Як жити лише в здогаданнях,
Як і завжди? Не хочу як завжди...
Не хочу рахувати більш зітхання,
Що чути, коли я один... зажди!
Не йди! Постій! Вернись! Ну от, пішла.
Я знов один. І буду завтра, як вчора.
Коли б ти чула думи ці... й не йшла,
І не казала, що тобі, мовляв, пора...
І що б було тоді? Хто знає?
Чи стала б ти тоді моєю?
Мовчиш... і знову починаєш
Дражнити вродою своєю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2015
Горизонт, озаримый рассветом,
Весь в кровавом цвету утопал.
И ведомый данным обетом
Первый Всадник по миру ступал.
Час пришел, и печать была снята,
Час пришел отвечать за грехи!
Жизни грешников - будут взяты,
Души грешников насквозь плохи.
По ветру развивается грива
Лжепророчного, злого коня.
Он сейчас вот, гарцует красиво
Видом всем за собою маня...
Слова Всадника слишком красивы,
Речи лестные слишком сладки,
Уводимые люди за гривой
Быстро пали от этой руки.
Шерсть, что белою раньше казалась,
Стала красной от крови людей -
И та вера, что верою звалась,
Вся поникла под грудой костей.
Солнце ярко на небе светило,
И народ как будто хромал.
Поднят меч, и клинок озарило -
Второй Всадник навстречу скакал.
Он пронесся землей, словно ветра порыв,
И в нем ярость, как пламень, горела.
И беспечную, первую жертву убив,
Поскакал ко второй боле смело.
Блеск в глазах, меч в руках окровавленый,
Рыжий конь, как огонь обжигал.
Вот народ без защиты оставленый -
Командир с поля боя бежал.
И бежали все люди бессильные,
Никому не сравнится с Войной!
Лились крови реки обильные,
Поглумилась Война над страной!
Под закатом, что день завершал,
Смутно видно, кто едет опять...
Черный конь в города въезжал,
Третий Всадник идет убивать.
Третий Всадник худой, истощенный,
Он так бледен, как будто бы снег.
И не будет средь черни прощенных,
Лишь звучит его тихий смех.
Голод едет по городу тихо,
Тихо мрет весь оставшийся сброд
Но не всё пришло еще лихо,
Но не весь еще умер народ...
Третий Всадник уехал, убрался,
И настала темнейшая ночь.
И Четвертый ко всем появлялся,
И никто уж не мог помочь.
Нет в нем жизни, и рядом с ним нет,
И кончается скоро строка...
Вот я вижу - явился скелет,
Вздох последний... дрогнет рука...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557158
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.02.2015
Країна у ранах, живе і сміється,
І красить весь світ кольорами...
Країна воює, й працює. І жнеться
Їй легше разом з друзями.
Країна у ранах колись помирала,
Європа дивилась, мовчала.
А наша країна знову вставала,
І йшла, і стогнала, і знала -
Як сонце встає, як проходять дощі,
Так щастя й у неї настане.
І зараз вона усім жару дає,
А інші стоять, як барани...
Ти чуєш, Вкраїно? Всі люди лихі,
Всі ті, що не цінять народу.
Є ті, що сини тобі, вірні й глухі
До слави країни зі Сходу.
Там більше чортів, що над "русским" сидять,
Не вигнав ніхто їх з Росії.
Хоча ж так хотілося брата обнять -
Виходить, що марні надії...
Є ті, що за гроші вдавитися раді,
Це ті, що Вкраїну продали!
Ні долі людей і ніщо на заваді
Їм поки що і не ставали...
Хіба ж ти їх можеш кликать синами?
Це воші у тебе на тілі!
Вони всі кричать, що з народом, із нами -
А самі ж тікають на ділі...
Народ України, оце - українці,
Прості, незаможні родини.
Не будуть стояти у чужій сторінці,
Не згаять ані хвилини...
Вони Україну колись рятували,
Та й краще, аніж депутати.
Вони, лиш вони, колись помогали
На ноги їй впевнено стати.
Коли у країні живуть патріоти,
Їй краще і легше живеться...
І пісні веселі, і анекдоти
І щастя звідкільсь береться!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554301
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.01.2015
Той, хто бреше i кричить
Рiвно те, чого немає,
(Голова од них болить...)
Хай цi строки зачитає!
"Всяка тайна вийде в свiт,
Рано, а чи пiзно".
Так казав Сократ на стид
Брехунам всiм грiзно.
I та тайна вийшла в свiт,
Та накласти Вовi.
Чи ж вiн знає слово "стид"?
I сказали в Львовi...
"Ти, брехун, х*йло ти кляте,
Подивись крiзь лУпу!
Ми не можемо вiддати
Нашу землю в дупу!"
Так сказали i в Одесi,
I в Днiпрi-славутi,
Цю землЮ, Вкраїнки Лесi,
Не дамо ми Путi.
Путя ж що? Не розумiє.
Танки пруть все далi.
Як москаль це пережиє -
За брехню медалi.
Якi ж ви герої, в сраку?
Ви ж всiх обманули!
В болотА свої, як гаком,
Й iнших затягнули!
Тiльки лиш колись згадайте -
"Ну, а прав был Саша",
Правда, що ви плюндрували,
Була завжди наша!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553190
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.01.2015
Он будто смотрит в душу,
И будто говорит.
Покоя не нарушив
Есенин вот, сидит.
Строку, рядок читаешь,
И будто он живой,
И будто бы как знаешь -
Он здесь, сидит с тобой.
И грусть его всё та же,
И образы идут...
И снова он покажет -
Они еще живут.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552638
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.01.2015
Жизнь в старом замке никогда не была легкой... Но с того самого момента, когда в столице появился новый главный палач, людям оставалось лишь досадно молчать. Старый король с каждым годом казнил всё больше людей, и когда явился этот палач - казни стали еще более изощрёнными.
Он придумывал их сам. Любимая его казнь называлась "Горящий меч". Преступника приковывали к железному креслу, и мазали живот горючим веществом. После этого его подпаливали, и стоящие слева и справа от кресла мастера пыточных дел били казнимого в живот мечами, пока тот не испускал дух. Разработчика же забавляла эта картина - кровь несчастного тут же закипала от огня, и он умирал еще мучительнее.
Таким образом он проводил эксперименты на людях. Пробовал их на "прочность", проверял их выдержку, иногда просто хотел посмотреть, что будет. И народ считал его дьяволом во плоти. Каждый молился за его смерть усерднее, чем за свое здоровье. Народ думал, что палач сам подставляет людей, лишь бы казнить их. Люди откровенно боялись его... Но от страха до ненависти совсем немного, считанные дни.
И народ восстал. Но главному палачу нравилась его работа, и сейчас он даже не знал, какими новыми способами ему казнить приходящих и приходящих мятежников. Он имел полную свободу действий в этом деле, так что даже судью, выносящего приговоры, чернь ненавидела меньше, чем этого палача. Народ отказывался работать. И приходящие заставлять крестьян работать, в лучшем случае изгонялись с крестьянской земли вилами и факелами. Народ оборонялся как мог и как умел, ряды стражи редели, по ночам мятежники убивали солдат. Ситуация усугублялась, но палачу всё это только нравилось. Он жил в своем мире. И, несомненно, давно сошел с ума.
Однажды ночью он поймал лидера мятежников, пытавшегося его убить. На утро палач уже знал, как казнить его. "Вы принесли в столицу беспорядки, повергли ее в хаос, сделали ее беззащитной! Кроме того, покушение на жизнь государственного деятеля в наш непростой час несёт за собой искупление вины, в виде смертной казни! Вам воздастся в полной мере, и после вашей смерти мы восстановим мир. Приговор привести в исполнение!" - заключил судья. Палач подошел к подвешеному за ноги мятежнику, и тот закричал: "Мы казним тебя первым, палач! Слышишь?! Ты ответишь!!! Когда-нибудь ты за все ответишь!!!"
Он переломал лидеру восстания все большие кости в теле, а после отрубил обезображенному телу голову. Подняв ее за волосы, он показал голову народу, и сказал: "Пусть считает ЭТО моей милостью! Он мог бы бесконечно страдать!". Публика была ошарашена. Бунт затих.
Но это было лишь затишье перед бурей. Новой волной восстания, на следующий день бунтовщики захватили дворец, взяв в плен короля, судью и того самого палача. Народ яростно кричал, кидал в них камнями и гнилыми овощами, каждый хотел сам разобраться с палачом. Не с королем и не с судьей, а с палачом. Его же самого забавляло такое внимание к своей особе. И когда его приковали к железному креслу, он ухмылялся кричащему народу. Перед казнью он сказал лишь два слова: "смотрите направо". Никто уже не слушал его. Всех волновало, чтобы он побыстрее сдох. Палача казнили так, как он любил - "горящим мечем", и когда он кричал, люди смеялись. Их уже не смущало ничто. Это уже были звери, а не люди.
Душа вышла из его тела, и палач ходил между людей, но никто его не видел. Он видел, как казнили короля. Старика приковали к полу и раздавили специальной машиной-катком. Сразу за ним казнили судью. Бунтовщики веселились и праздновали победу до самого утра, взломав винный погреб и разграбив казну.
На следующий день анархичную столицу захватило соседнее государство с Востока. Палач все видел, но никто не видел его. И никто не смотрел направо. Конечно, люди вновь поднялись, они сопротивлялись, но бесполезно - что они могли сделать против многочисленного войска другой державы? И новая власть начала казнить неугодных ей людей. И столица пылала в нищете и голоде.
Настал момент, когда новая власть решила попробовать казнь по инструкции, найденную ею в доме главного палача. Тогда призрак решил прити, чтобы насладится этим зрелищем. Он улыбнулся и закрыл глаза, слушая крики несчастных.
Эмиссар соседнего государства с интересом наблюдал казнь.
- Как это называется? - спросил он у своего заместителя, нашедшего инструкцию.
- "Горящий меч". - ответил заместитель.
- Неплохо... - сказал эмиссар. - Мне нравится.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549792
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 08.01.2015
Сниться маячня останнiм часом...
Сняться кам'янi споруди.
Сниться все страшнiше раз за разом,
Серце розриває груди.
От бiжу я невiдомим мiстом,
От навколо мене люди,
Розiрвались, котяться намистом,
Я питаю, що ж там далi буде?
От вони iдуть, мене не помiчають,
Я ж все бiжу. Куди - не знаю...
I як у нас, тi люди заробляють
На життя, i от я вiдчуваю -
На мене глянув хтось iз темноти!
I я шукаю, хто це мiг би бути...
I майже чую крик... "Гей, ти!"
I от мене вже бачать люди!
Я ж все бiжу, i чую в слiд:
"Голий мужик!!! Оно, бiжить!!!"
О боже правий, ну i стид!
Не дай бог справдi так от жить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549341
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2015
Проходить iсторiя, проходить життя,
Одне зостається, любi браття -
Опозицiя мiняє опозицiю,
Але залишається у тої ж позицiї.
Усiм їм, нажаль, треба грошей,
Усiм їм потрiбно кормити свиней,
I себе, бiдняка, треба кормити -
То треба з багатого люду просити.
"Ну що ж, пан простяк, чи ти патрiот?
То дай на АТО пару гривеньок, жмот.
А дай ще на газ, а що це висить?
За це i оце також будеш платить.
Вiйна - а в тебе лампа горить!
В цiлях економiї її вiдключiть.
Ти ж, пане простяк, сам зрозумiй,
Я сам в темнотi, та й синчок там мiй,
А як буду жить? Бог тобi помогай!"
Я буду на вiллi, а ти iди в гай!
Все схоже на те, що було i ранiш,
Додалось АТО, i плати тепер грiш.
Тiльки солдати чомусь там замерзали,
За те ж на них стiльки грошей позбирали!
А гарно ж маскуєшся, пане Петро...
Та знай, що бушує в народу нутро!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547320
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.12.2014
Одчиняйте дверi - наречена йде!
Як її чекали! Ось же ж i вона!
Одчинили дверi - а вона веде
За собою голод, а сама - вiйна.
Так то їм хотiлось
Без нас краще стать.
Але тiльки снилось
Наче ж їм не знать -
Всi шляхи у кровi,
Горобина нiч.
Iстина катовi
Не важлива рiч...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546513
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.12.2014
Як добре бути вiчно п'яним,
Усiх й усе любити,
Коли для кого бути i поганим -
То пити ще, i пити, пити...
Але так добре жити, без турбот,
Забути бiди i проблеми.
Не братись до складних робот,
I знати - не завалиться система.
Так добре... В теплiй хатi,
Укритись ковдрою, i спати.
Довгенько не вставать с кроватi,
Я буду знать, що свiт не рятувати
Менi завтра прийдеться ще вставати,
То чортiвня. Не зараз, в iнший раз.
В мене є час - я буду випивати,
Я ж не святий... не богомаз...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545516
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2014
..Но там лишь ты, и ты - одна...
И уж в окно глядит луна,
И небо чёрное, как смоль,
Ты исполняешь свою роль
Одна... Звучит струна,
И ту мелодию твою
Услышит ночь и вся страна...
И я услышу, постою,
Взгрустну - и в ночь,
В далёкий путь.
Я знаю, как тебе помочь.
Иду, чтоб день опять вернуть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541565
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.12.2014
Холодрига i мороз,
Вiтер вiє прямо в нос,
Мов крупа, iде снiжок,
I остиг мiй пирiжок.
Шо його, нагрiть упять?
Ну мороз же, мiнус п'ять!
Я залiз пiд одiяло,
Тепло зразу менi стало,
Правда, холодно рукам,
Я дивуюсь досi сам -
Наче осiнь. А вже снiг.
Так якого, вибач, криг,
Так багато зразу стало?
Тепло є, та його мало.
Шото надо ще писати,
Я не хочу сумувати.
Скоро вже, панове,
Буде щось та й нове -
Там чуть-чуть, i Новий рiк,
I Рiздво, я так вже звик -
Якшо свято, буду пить.
Наливайте - що ж робить?
Тiки плохо, довго ждати,
Може, зразу наливати?
Нє. Ви шо. Я не алкаш.
Видно ж зразу - просто наш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539658
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2014
Ах, миленька, чому така худенька?
Чому така блiда, чому така маленька?
Ах, що ж менi робити, що робити,
Тебе ж доведеться колись убити...
Нема бiльше любовi, тої що ранiше,
I подих, вже чую, тихiше й тихiше,
З ким я кохаюсь? Ти ж в мене скелiт!
Хоча як помреш ти, то буде обiд.
Ранiш я над цим смiявся -
Тепер вже зубами уп'явся...
Смакую... Якось проживу...
Або ж ще є трупи в нашiм ставу.
I в полi щось є. Хоч як тхне -
Та врятує ця їжа мене...
Я так хочу жити, так хочу жити!
Убийте мене - бо не зможу любити!
I що робити, що менi робити?
Над силу любовi - поїсти й попити!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539210
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.11.2014
А що ти, народе, знову сумний?
Не плач, не журися, а просто радiй.
Ти живий i за тебе тримають кулак,
Тебе пам'ятають, i ти - не простак.
Так, на долю твою було стiльки кровi...
Але ж не мовчали в лице вороговi,
Боролись за те, щоб не бути сумними,
Всi люди були iз серцями палкими!
I тодi, рiк назад, ми боролися теж,
Бо небу́ло пiтьмi тодi краю i меж,
Всi зiбрались - "Громадо, це Євромайдан,
I ми будем стояти за покращений стан!"
Рiчниця... Час пройшов, та ми все пам'ятаєм,
Жаль i тугу, i холод, i бiль, та ми знаєм,
Що боролись для того, щоб вiдпочити,
А вмирали тому, щоб могли iншi жити.
Щоб тепер ми могли себе захищати,
Щоб вiд старостi тiльки доводи́лось вмирати,
Не вiд холоду, кулi, або кийка,
I щоб пестила рiдна дiток рука...
Тому люди, прошу, не журiться,
Мертвi не люблять це, краще всмiхнiться,
Сльози, тугу i сум приберiть -
Ми тепер у Європi будемо жить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538409
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.11.2014
От кажуть - патріотів розвелося,
Аж надто, як нерізаних собак.
То може так, але ж і досі
В душі з нас кожний - гайдамак!
То не погано. Погано - це мовчати,
Коли наколо України тьма.
Її потрібно розганяти,
Вона ж не піде тут сама!
Мені сказали: "Патріот - мейнтрім,
Де ж ви були раніше?
Чого російський тепер Крим,
А у Донбас нам Путін дише?".
"Ми і були, - кажу. - Ми не мовчали,
Ми зараз тут, й зі зброєю в руках,
Ми ті, у кого Беркути життя забрали,
Ще тут, і будемо в віках!"
Я не мовчав, бо Україну я любив,
Любив давно, іще до цього всього...
Любив завжди, любив у глибині віків,
Ну як я житиму без цього?
Як в мене будуть діти, їх навчу
Як я, любити Україну.
Їм в руки мудрість я вручу,
І мову, і пшеницю, й полонини,
Річки прозорі, Чорне море,
Багаті на красу степи...
І силу, коли буде горе,
Як я, дитино, все зтерпи.
І збережи дарунок цей онукам
Таким, як я тобі дарив.
Не дай Вкраїну рвати крукам,
Люби її, як я її любив!́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537588
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.11.2014
Їде козак, їде на конi, їде додому,
Їде стежкою кривою, по шляху не простому.
Їде козак додому, та й шаблю тримає,
Бо вiн знає - зло не дрiмає.
Дихнув кiнь, дихнув гаряче, нервово дихнув,
Дихнув знаючи - ворог не заснув.
Де ти, враже, де засiв, чого заховався?
Козак зрозумiв, козак здогадався...
Ось вiн, ось ворог, ось iз'явився,
Ось вже вiн з козаком до бою схопився,
Ось вони, ось на козака, напали, герої,
На одного козака летiли горою...
За що козака, за що доля, за що так карає?
За що його кров у них з шабель стiкає?
За що? Бо сказали - iди. Вiдпускають.
А тодi замикають, а тоді убивають...
Не здавайся, козак, бережи волю хоч на останок,
Не здавайся, умри - закатують на ранок
Не здавайся, i правда настане,
Не страшнi будуть вражi болючi тi рани...
Соловейко, як плаче, у лiсi спiває,
Матiр - та не ридає, про сина не знає.
В очi хлопця круки клюють,
А цю кров, цю гарячу ще, як вони п'ють,
Як же шкiру вовтузять, i рвуть її, рвуть,
Не за голод, за брехню бiдолагу деруть...
Там, у степу, де козаки гуляли,
Де вони i жили, i боролись, вмирали,
Тепер хлопець лежить на козачих кiстках,
I в очках в нього жаль, за майбутнє же - страх...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534790
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 05.11.2014
Інколи у нас, у людей, буває депресія... І тоді ми звертаємось до щастя, згадуємо усе добре, що було в нашому житті. Бо вона боїться щастя. Той же, хто не хворіє на цю хворобу, знає, що щастя - це і є життя.
Та я ніколи ще не вічував подібного: коли те, що хочеться і подобається, що вже робив, стає майже неможливим. Мені хочется написати щось, але муза покинула мене. Наче знову пішла гуляти, і повернеться нескоро... Коли для тебе щастя - це писати для інших, то що може бути гірше, аніж втратити таке щастя? Але нам буде все одно, коли ми втратимо те, що зветься "життям". Це істина, тому й немає сенсу називати життя щастям. Втратимо його - і нічого не відчуємо. Ні жалю, ні болі. Треба шукати те, що стане щастям в цьому житті. Базове ж щастя від нього - це можливість чуомусь вчитися і пзнавати нове. Ось що ми маємо на увазі пад словами "життя - це вже щастя". Ось, як насправді, розкрийте вже очі...
Хочете, наведу приклад з літератури? Мало хто згадає Гете і його "Фауста". Чи був Фауст щасливий, все своє життя присвятивши вивчиенню чогось нового? Отож, навіть базове щастявід життя - не таке вже й "щастя". Його ніколи ніхто не добуде так просто. Бо життя зі всіх сторін, з біологічної чи філософської, економічної чи іншої - надто складна штука, щоб так думати. Щоб дістатися "вінця насолоди", потрібно зробити неможливе - достягти балансу.
На своіїй шкурі я відчув, що, все ж таки, ми все цінуємо лише тоді, коли втрачаємо. Але ж дещо можна повернути, а дещо - ні. Життя ми цінуємо завди інстинкту самозахисту, а якщо б його не було? Що тоді? Назвіть життя "щастям" без інстинкту самозахисту, і ви не будете цінувати це щастя, як і все інше.
Думайте. Поки ще є час. Думайте...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531931
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.10.2014
Це я постарію, а ти будеш жити,
Ти будеш цвісти, тебе будуть любити,
Я ж своє відлюблю, і відзахищаю...
Поки сили ще є - я тебе обіймаю.
"Не умри" - говорю я їй стиха.
А бувало тут різне... І щастя, і лихо,
І вона все живе, вона не умирає.
Але що буде далі? Ніхто і не знає.
Чисте небо у мене над головою,
Усміхаються люди своїм героям,
Та недавно тут небо, земля і вода -
Все було вкрите кров'ю. Була тут біда.
Я пишу і не знаю - чи так воно буде,
Чи за рік, чи за скільки щастя добудуть?
Ну а може ми в темряву з вами впад́емо?..
Усміхнувся солдат... "Ми не підведемо!".
І тому Україну не вийде убити -
Бо я постарію, а вона буде жити.
Вона буде цвісти, буде лиш молодіти -
Радість їй принесуть нові уже діти.
Ми своє відживемо, відборем́ося.
Нас забудуть... А може, ми збережем́ося?
Як складеться та доля? Ніхто і не знає.
Діти нас заміняють, коли ми умираєм.
Коли знати, що буде, хоч трохи, хоч мало,
Ми могли б підказати, щоб краще їм стало,
Щоб жилося у мирі, щоб не бачить війни...
Та хоча б взагалі щоби ж́или вони!
Зараз все у руках у кожного з нас,
Для дітей ми неначе потужний каркас -
Якщо ми впадемо, далі буде лиш тьма...
Та життя й без війни - боротьба лиш сама!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527477
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.10.2014
Як живеться Україні? Не хворіє наче.
Вона завше так жила, хоч іно́ді плаче.
Хоч і плаче, та коли дівчина всміхнеться
Увесь світ лицем до неї тут же повернеться!
О, як наша Україна усміхатись вміє!
Часто стало, що про теє лише тільки мріє...
Та вона була учена, й повністю єдина,
Сама себе тоді звала "Русь" ота країна.
Що Європа зараз знає, майже все, панове,
Вперше сказане було на русинській мові.
А коли зі Сходу ворог - Русь збиралась кволо,
Через те і розділили нас оті монголи...
Як живеться Україні? Не хворіє наче.
Вона завше так жила, хоч іно́ді плаче.
Рвали люто нас татари і Річ Посполита,
Стільки крові, що аж страшно, тут уже пролито!
Мала волю, силу мала - Запорізьку Січ,
Завше тепло було в хаті, бо топилась піч.
Хоч нерідко була боса, і усіми гнана,
Та була таки щаслива Україна-панна!
Як живеться Україні? Не хворіє наче.
Вона завше так жила, хоч іно́ді плаче.
От Вкраїну розірвали - була Чорна Рада,
Од яких проклятих бісів отака от зрада?!
Боса, бідна, вже без хати, Україна стала
Та є те, що вона має, матиме і мала -
Сильний дух, що гайдамаків в той час надихав,
Він не вщух, хоч гайдамак мертвий давно впав.
Як живеться Україні? Не хворіє наче.
Вона завше так жила, хоч іно́ді плаче.
Пройшли роки - Україна жне панівську жниву,
Жне у спеку, і у холод, навіть жне у зливу...
Все тому, що їй од пана нікуди діватись -
Пан Вкраїною керує - навіть не побратись.
"Нема в тебе мови" - каже Україні,
А вона мовчить і плаче у лихій годині...
Як живеться Україні? Не хворіє наче.
Вона завше так жила, хоч іно́ді плаче.
Та набридло Україні під панами бути -
Вона встала, щоби волю назавжди добути!
Так з'явилась небажанна́ ца́рем Україна,
І побачила смерть знову, звичную дівчина...
На цей раз вмирали хлопці, зовсім молодії -
Так Союзом були вбиті України мрії...
Як живеться Україні? Не хворіє наче.
Вона завше так жила, хоч іно́ді плаче.
Смуток їй розбавили масові розстріли -
Бо сові́ти нас рабами зробити хотіли.
Українського мистецтва наче не було,
Од цих слів усіх пітніє аж моє чоло...
Ще й до мужицьких дібрався комор
Кістлявий той, сталінський Голодомор.
Як живеться Україні? Не хворіє наче.
Вона завше так жила, хоч іно́ді плаче.
Не пройшло десятку років - Україна знов в огні,
Знову цей народ воює і зникає на війні.
Хтось був воїном Союзу, а другий - в УПА,
Головне запам'ятайте - була спільна боротьба.
Поєднався народ наш у Союзі знов,
Та не перестала литись українська кров...
Як живеться Україні? Не хворіє наче.
Вона завше так жила, хоч іно́ді плаче.
Ось настав Союзу сімдесятий рік -
Знов я чую України волелюбний крик.
Ось вона - в своєму домі, вільна від усіх
І їй, милій, квіти падають до ніг!
"Щастя є таки у світі" - говорю я їй,
Та ніхто не знав, що Віктор - той іще злоді́й.
Як живеться Україні? Не хворіє наче.
Вона завше так жила, хоч іно́ді плаче.
І народ не став терпіти злодія знущання,
І задав йому ізразу отаке питання:
"Чи ми йдемо у Європу, чи царю рабами?"
"Ми з царьом хорощі друзі, та і грець із вами!"
Розігнать Майдан хотів, та не вийшло дуже, -
Так він править перестав, мій шановний друже.
Як живеться Україні? Не хворіє наче.
Вона завше так жила, хоч іно́ді плаче.
Розгорілася війна на Сході країни -
Не пробачило воно нам красної калини.
Каже: Крим, Донбас - все російське буде
Не пробаче Україна, і вже не забуде.
Плакати немає часу, треба воювати
Щоб наступним поколінням миру добувати!
Як живеться Україні? Не хворіє наче.
Вона завше так жила, хоч іно́ді плаче...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524521
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.09.2014
Не плач, бо сенсу тут немає,
Не плач, бо дiти виростають,
Нехай не бачать вони горя,
Не лийте слiз, iх й так вже море.
Усе найгiрше позаду,
I я колись таки пiду
Без страху по землi своiй
Не плач, не плач бо, друже мiй,
Все буде добре, як завжди,
Ти лише мить тiльки зажди,
Ти зараз тут, i ти живий,
Ти з нами, брат, лише радiй,
Радiй, прошу, не плач лишень,
Бо ти побачив новий день,
Ти покохаєш, точно знаю,
Це твоi рани залатає,
Я знаю, вiрю, Бог iх покарає
А от тобi... Я миру побажаю.
Це те, що всiм нам конче треба -
Єдина бiльш за все потреба.
Забудь вiйну, у нас тут мир,
Ти будеш жити, лиш повiр,
Почуєш запах весняний,
Вiдчуєш килим росяний,
Не буде бiльш тiєї болi,
Врятуймо честь свою, i волю,
I все життя, яке ще проживеш,
Ти ще всiм щастя принесеш,
Лише цiни усiх, хто є з тобою...
Живи ж зi славою, Герою!
Я читав цього вірша солдатам у госпіталях. Але кожний з них, потискаючи мені руку, не міг втриматись від сліз... Та не дивлячись на це, у кожного з них на вустах була усмішка. Солдати цінять нашу підтримку. І саме через нас, молодих поетів цього непростого часу, вони не опускають рук. І саме через це я впевнений, що ми переможемо. Правда переможе! Слава Україні! Героям Слава!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521494
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 04.09.2014
Славні українці царю Володимиру Х*йлові!
Ти - х*йло, і весь світ про це знає! А окрім того чорта брат і товариш і самого Дияволу секретар!
Ніхто тебе, карлика лисого, не любить, а хто наче любить, той тебе й погубить! Та й сам ти...
Чорт виси*ає, а ти підбираєш, у горлянку запихаєш і кращого не знаєш! Не будеш ти, с*чий ти сину,
топтати наші гори-полонини! Твоїх "Градів" не боїмося, бо за правду боремося, ти ж за брехню, і перестань
нести фігню, мов на Донбасі твоїх нема, а їх там аж пітьма!
Гітлеровський ти син, ось тобі хрін, а не земля українська! Сам л*йно фашистське, ще й нас обзиває!
Знайшов кого лякать, іди нафіг твою мать! А бодай ти, п*дло, др*стало й др*стало, та й щастя не знало!
Отак ми тобі відказали, нехрещений ти йолоп. Не будеш ти й г*вна щирого українського гребти. Тепер
кончаємо, твоєї смерті скорої чекаємо, час у нас, як і у вас, а у тебе, мабудь, сказ. Росіян не чіпай,
які за нас, бо від усіх получиш в глаз!
Підпис: Я, і усі мої брати і сестри українські, та весь цивілізований світ, котрий знає, що ти Х*ЙЛО!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520200
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.08.2014
Не так багато ми живемо,
Не так багато в нас вже часу,
Та Україну ми спасемо,
Врятуймо Україну нашу...
За нас боролися козаки,
За нас солдати помирають
Розквітнуть ще червоні маки,
Де наших хлопців убивають!
Розквітнуть квіти перемоги -
Цьому усі ми посприяли.
Вкраїна стала вже на ноги -
Не просто люди помирали!
У нас Герої не вмирають,
Понад усе ж бо - Україна!
Ну хто, скажіть, нас подолає?
Та і нема тому причини!
Ми Незалежність здобували,
Тепер захистимо ж її!
І поки свято святкували,
На фронті гинули свої!
Та квітнуть квіти перемоги -
Сприяли цьому, і сприяють.
Доки тримають нас ці ноги -
Не просто так там помирають...
Я хочу жити - не стріляти,
Із тим, хто брат - у мирі жити,
Європі кращим другом стати,
І рідну землю не ділити...
І це не мрія - це моя ціль -
Достатньо було би зусиль,
Уникнути високих хвиль -
Аби в країні був би штиль...
(25.08.14)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519592
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 26.08.2014
Ось ти сидиш собі, і просто усміхаєшся. Усміхаєшся так, як потрібно - просто, але водночас якось по особливому. Не дивлячись навіть на те, що фотографія ця не планувалася зазделегідь, що того самого двадцять другого грудня буквально через три хвилини продзвенів би черговий, і ще не останній дзвінок на урок... Ти усміхнулася. Не дивлячись на проблеми і незгоди, на мороз без снігу, що лютував на вулиці.
Як думаєш, чому я залишив цю фотографію собі? Бо дивлячись на неї, ніколи не згадаєш про щось погане. Ти у білому пальто, у шалику, що доволі пасує тобі. Добре і тепло. Кортить зі слізьми щастя обійняти тебе - ти така людина, що може викликати їх у мене лише однією усмішкою. У цьому її особливість - вона була проста, але мала силу в подальшому викликати чиєсь щастя. І моє у тому числі.
Поняття "щастя" для мене таке ж особливе, як і твоя усмішка. Ба більше - усмішка і є вираз щастя. А я згадав про сльози щастя... Сльози і щастя - вони ж бо наче протилежності, але якимось чином з'являються час од часу в людських очах. Так чому ж? Бо щастя - це всього лише мить, а ми цінуємо її все життя. Таких миттєвостей звичайно буде ще багато, але от цінуємо ми їх по справжньому тільки тоді, коли втрачаємо. Мені шкода людей, що втратили щастя, і сам я боюсь втратити його. І завжди в повну міру ціню його.
Будь сонцем, і світи усім. Грій одного. Залишайся щасливою, роби щасливими інших, і ніколи, чуєш? Ніколи не витрачай дорогоцінного часу на сльози. Тільки якщо це не сльози щастя.
Не втрачай своєї елегантності, доброти і ніжності. Залишайся тою Марією, яку я знаю.
Залишайся Марією повсякчас...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511887
рубрика: Проза, Присвячення
дата поступления 17.07.2014
Не люблю, когда политика вмешивается в личную жизнь...
Идёт война, идут потери,
С утра звонок, встаю с постели -
Мне говорят, еще один
Теперь ушел, как божий сын.
Для них я раньше другом был,
Теперь никто. И волком выл -
Их не вернуть, они ушли...
А с ними всякое прошли!
Они живы на самом деле
Я понимаю еле-еле -
Не для меня, и я для них
Если не мёртв, то просто псих.
И в их глазах я как бандит,
Который только говорит,
Что "я велик, а все - гавно".
И что ж дало друзьям оно?
Политика - такая сука
Ведь от нее огонь и муки,
Кругом, везде, одни потери
Всегда, в своей какой-то сфере.
Был друг - и друга теперь нет,
Такой, если хотите, бред...
А мне не нравится всё это -
Не наложить на это вето,
И не уйти, не убежать,
Да где же выход, твою мать?!
Вокруг, везде, одни потери,
Стучат опять уж в мои двери -
Еще один, кто другом был
К мечте на доске - и поплыл.
И я ничто, меня забыл
Но жить хватает еще сил!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510366
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 09.07.2014
Простой народ, я рад, что ты умней!
Не весь признал "республику" родною!
И за валюту не пошел за ней,
Приятно рядом быть с тобою!
Прости, Донбасс, ты не чужой,
Ты наш, и ты сам это знаешь.
Ты всё же был, и будешь свой
И всё это, конечно, понимаешь.
Плечем к плечу трудились ради блага
Все вместе, и Кубань, и Крым...
И не страшна была нам влага,
Ничто не страшно - вместе победим!
Кому-то захотелось больше, чем имел -
Но потерял вдвойне он всё же...
Что ж, брат, ценить что есть да не хотел?
Но Украина вам поможет!
А ты восстань, восстань Донбасс!
Там на земле твоей чеченец ходит!
Освобождай, воюй за нас,
Чеченец пламень лишь разводит!
Там террористу на народ простой плевать,
А Украине - нет, её это народ!
Плечем к плечу мы станем воевать,
И восстановим украинский род!
Поборем, нам Бог помогает,
Он правду всегда защищал,
И каждый, кто верит, кто знает -
Всегда ложь легко побеждал!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510162
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 08.07.2014
Нам знову очі зав'язала
Чиясь невидима рука.
Бо комусь вигідно, щоб стали
Брати братам м'яти бока.
Не дивлюсь вже давно новини,
Бо вони вигідні комусь,
Дізнаюсь од людей провини
І тих, й других, - і розберусь...
Хтось зав'язав нам очі знову,
Не бачимо - де брат, і ворог де...
Нас не різнить бо зараз мова.
До чого все це призведе?
Кажуть, Європа замовчала
Коли почула слово "газ"...
Та чи вони в Європі знали
Який завжди був дух у нас?!
Боролися. Боролися й до цього!
Що не дало убити нас?
Наш дух давав нам таку змогу -
Не вмерти, жити повсякчас!
Нарешті мир. Не будем убивать своїх.
Хоча не знаємо, якого сорту?
Коли відризним сих від тих,
І прийде справжня вража морда?
Ти поряд десь, я відчуваю,
Гадаєш думочку над тим,
Як натворити щось, я знаю,
Не ти це часом, "Третій Рим"?
А може, Вашингтон, це ти?
У кожного свої є вороги.
Досі нам думать, куди йти?
Цей хтось, Вкраїни береги
З'єднай наново, не дуркуй,
Досить дурити й наш народ.
Це в твоїх силах, і не плюй -
Та не брудни святих цих вод!
18.06.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506464
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.06.2014
Росія! Так можеш тільки ти.
Казати – «це не я», сама ж усе гребти.
Лиш ти, коли щось хочеш дарувати,
Не попередити, і потім це забрати.
Твоє лиш пузо скоро надірветься,
Бо про теб́е – коли воно нажереться?
Ти як сольпуга – їм, що бачу,
І кров’ю ще зап’ю в придачу.
Вигадує про ворогів усяке різне,
І твій народ не знає в кайданах залізних,
Хто брата любить – любить все життя,
А не вбиває й просить каяття.
Настільки вчили і цькували,
Що аж в Донбасі говорити стали –
Що «Русский Крым, а Киев – и подавно,
Его захватим – будет просто славно».
Ну добре, хай вже і Донецьк триклятий
Ішов собі б як кіт той пелехатий –
Так ні, ще Київ подавай!
Та знаєш що, Росія, йди гуляй!
Бо тільки ти, і ти єдина
Плюєш на честь, бо як скотина,
Народи по захопленні жуєш,
Та якщо наш колись візьмеш –
Тобі не жити, слухай це уважно:
«Асталависта, это было важно!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504404
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.06.2014
Не думав, що отак помру, але я радий вмерти,
Аби лиш нас нещастя те та й припинило жерти.
Останнє, що я чув тоді, як втратилась свідомість –
То фраза «Слава», що тепер набула вже відомість.
Під стягом, що я боронив, влетіла куля в мене,
І я упав, неначе хтось, що грав колись на сцені.
Нас міліарди полягло, за час, який прожили,
Та дозволяє жити ще запас великий сили.
Я не назвусь, бо імені не маю,
Солдат, герой, чи як іще – напевно вже не знаю,
Нас міліарди полягло, і ще таких поляже –
Усіх героїв ця земля, накриє й не покаже.
Не винятковий я, щоб мене пам’ятали,
Але одне скажу, щоб усі знали:
Боролись так, як я, нізащо не здавались,
І щастя, як воно на смак, таки вони дізнались.
Таке, напевно, хочуть всі, що так геройськи вмерли,
Усі, кому за правду ту отак душу роздерли,
Отож… Боріться, я вже покинув рідну хату,
Із мого тіла взагалі нічого вже не взяти,
Боріться. Та тільки так, чого вже я не зміг зробити,
Це просто, я лишень хотів нещастя все убити…
І як засвітить сонце знову, уся пилюка зляже,
Коли і як так буде – час покаже,
Ви не забудьте пам’янути
Усіх, хто ще ходивши в інститути,
Не боячись за власні жили,
Помер, щоб краще ви зажили!
Коли настане мирний час,
Коли «нові» теж будуть жирувати,
Точити кров, як квас із нас,
З могил будуть вставати,
Усі герої, щоби честь вернути.
Усі, кого тепер нам не забути!
Живі ми, щоби щастя добувати,
А не для того, щоб над долею ридати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503641
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 06.06.2014
Ще жити і жити,
Творити й творити,
Робити й робити,
Кохання зустріти
Нове зрозуміти,
І сумніви вбити.
Ще стільки роботи,
Що краю немає
Для себе турботи -
Часу і не маю,
Куди мені умирати -
Я ще й не почав працювати,
Не спробував усі см́аки,
Не просив чиєїсь руки,
Не відчув цілковитої волі,
Не достатьно ще із'їв солі.
Тому мені хочется жити -
Бо так ще багато робити!
Бо хочется жити на повну -
Це дуже мене стосовно!
Мені не набридне жити -
Ще є що на світі створти,
І поки це буде можливо -
Я буду жити сміливо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501663
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.05.2014
Мне, как и вам, теперь на вас плевать.
Простой народ? Как мог таким ты стать?
Толпа. Безликий зверь.
И в удовольствие им кровь теперь.
Допустим, ты хотел свободы.
Делил, один на два народа.
Никто вас трогать не хотел.
В конце-концов стрелять посмел?!
Всё набирало обороты,
Формировались люди в роты,
Теперь, чужой такой Донбасс,
Стреляет, ненавидит нас,
Воюет с тем, с кем раньше был,
С кем по теченью вместе плыл,
Над кем и с кем вчера шутил -
Все чувства ныне он убил.
Бои теперь идут внезапно,
И не вернуть теперь обратно
Весёлого когда-то паренька -
Опять поделит нас река.
Раньше было жаль, а ныне...
Мать загрустит теперь о сыне.
Он уходил, и думал, что вернётся,
Что больше биться не придется,
Кто туда шел - он шел за мир,
Не за кроваво-чёрный пир...
Наступит мир, и тучи разойдутся,
И парни все домой вернуться -
Так думали, такое знали,
Все те, кого той ночью расстреляли...
Наступит мир. И тучи разойдуться.
Года пройдут - неважно, как мы будем жить.
На время стоит обернуться.
За них - слезу хотя бы обронить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500904
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 24.05.2014
Коли улітку почалася
Велика Вітчизняна в́ойна,
Вона по землям пронеслася,
Забрала лицарів достойних.
І тих, хто осторонь дивився,
Як землі наші поділяють,
І той, хто мертвий, оживився,
Той став за землі, нехай знають,
Який народ у цих містах,
Який у селах, по лісах,
Він вр́агу хай внушає страх,
І дуже скоро жде їх крах!
Наш дух - ось наша зброя,
Бо робить він із нас героїв,
Уже давно це наша сила,
Що не одного вр́ага повалила!
Їх люті очі та ідея -
Наш рідний степик захопити
Одних лякали у Морфея,
Але вдалося їх відбити!
Нарівні з Києвом, Москвою,
Ішов дорогою складною
Великий наш Дніпропетровськ...
І б́уло складно їм не раз -
Героїв знаєм і в наш час!
Під вражим гнітом не здавався
Амур, якого не щадили,
Вогонь тут знову загорявся
І партизанів не убили!
Й Індустріальний наморився,
Бо з тьмою тьмущою побився,
І Бабушкінський воював,
Він падав теж, і теж вставав!
На наших землях панувала
Велика і страшенна сила
І свої стяги розставляла
Та про величність говорила.
Вода Дніпра стала червона, -
Про це отримали ми знання,
На дні там досі ще патрони,
Ми не забудем форсування...
І нам ніколи не забути,
Кого уже не повернути
Тих, хто помер, щоб жили ми,
І щоб не дали ми самі
Собі помилку повторити,
Нову війну розгарячити...
Крізь час, це наша з вами слава,
І хай не суне політічна лава,
Почуйте од нас фрази простої -
Ми любим й поважаєм вас, герої!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497777
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.05.2014
Всех, кого ты создал,
Всех, кого взялся растить,
Всех, кому силу ты дал,
Ты можешь легко убить -
Просто когда-то вздохнуть,
Привычно сидя за столом,
Имя его зачеркнуть,
Чтоб спал он глубоким сном...
Ты бог для него и создатель,
И дьявол в одном лице
Не важно, какой он - предатель,
Или погибнет в конце?
Тебе ведь решать,
Его убивать,
Чуть-чуть подождать
Идти иль стоять,
Но что, если ты, великий такой,
Бессилен, и не совладаешь собой?
Спасешь ты его ценою себя,
Или убьешь, совсем не любя?
Он кричит. Он хочет жить!
Ты слышишь, как он может выть?
Нет, ведь ты им управляешь,
И чувствовать заставляешь...
Он молчит. Но хочет жить!
Чёрт подери, как это может быть?!
Он всё поймет, и не издаст ни звука
Лишь для тебя - потраченная паста,
А для него - агония и мука,
Он всё поймет, что надо так,
Чтоб лилась кровь, как красный мак,
Будет не больно бога ради,
Хоть он всегда с кинжалом сзади...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497772
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.05.2014
Я хочу жити вільно,
Я хочу кохати сильно,
Свою історію мати,
Про нинішній час подбати.
Я мирних сусідів хочу,
І дійсно спокійної ночі,
І досить кров'ю стікати,
Не треба більше стріляти...
Це наша із вами країна -
Єдина таки Україна,
Це та, в яку якось стріляли,
Це та, що весь час воювала,
Що й зараз, нажаль, воює,
Розірвана навпіл, шанує,
Кожна свого фаворита...
Чи кров'ю тепер умита,
Чи кожна із них частина
Доб'ється свого й полине,
Навіки, куди хотіла?
А разом таки ми сила...
Якби тільки хотіли,
Якби тільки робили,
І дійсно були б братами,
Не було б війни між нами!
Пр́авий і лівий береѓи,
Боже, завжди бережи,
Боже, нас поєднай,
Силу ужитися дай,
Солдат - кордон стережи,
Волю й один бережи,
Щоби ти завжди це знав -
Бог тобі силу дав!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497009
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.05.2014
Мовчки дивиться народ, що тепера буде...
Чи ж засяє та земля, де померли люде?
Може, справді, хто направив, лише хоче влади,
Може, справді вони хочуть побагатше стати?
Глянь у вічі, що боролись, глянь на оці рани,
З неї пити будеш крові, чи вставати рано,
Аби рану лікувати, добре працювати,
Всього себе, коли треба, просто віддавати?
Твоє діло. Бо тобі в очі народу дивитись.
Жирувати, як оті, чи наполегливо трудитись.
Одне знай - не побориш ти того народу
Чию правду омиває кришталева в́ода,
І того, що уже знає, як Брехню побити,
Щоби стала вона просто правду говорити!
Все почув? А тепер дій, давай,
Лише путь свій, я благаю, мудро вибирай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490766
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.04.2014
Дніпро! Ти був як хлопець молодий,
Могутній і широкий,
А смак води в тебе такий,
Прекрасний і глибокий.
Бувало, міг ти дати волю почуттям,
Та човен вражий потопити,
Тріски бовтати тут і там,
Хвилями береги топити,
Та зараз що? Де ж вся та сила?
Невже ж те полум'я ясне
Людина загасила?
Хай віє вітер й грім гримить,
Хай знову хвилі підіймає,
Бо не вдалося загасить
Те полум'я, хай кожен знає!
Твоя живучая вода
Завжди від спраги рятувала,
Хто винуватий, що вона
Зеленою такою стала?
Хто винуватий, вас питаю,
У тому, що Дніпро такий?
Напевно, все ж таки я знаю,
Чому він став такий старий...
Тому, що люди перестали
Боятись грізного Дніпра.
Тому, що гордість засипали
Разом з водою... Вже пора,
Настав вже час згадати,
Як виручав він нас колись!
Пора вже руку допомоги дати,
Щоб води знову полились!
Щоб залишилася нащадкам
Така невиданна краса...
Щоб діти наші лягли спатки,
Тут, де зранку чистая роса...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487094
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.03.2014
Понюхай, как пахнет запах правоты,
Вдохни-ка поглубже, мой друг.
Ведь мнение, автор которого ты
Нельзя опровергнуть так вдруг!
Ведь если ты чувствуешь то, что ты прав,
Сражайся как лев, и борись.
И даже одним в своем мнении став,
Течению не покорись!
Не так важно - что. Скорее то, как
Ты ценность свою защищаешь.
Сожми просто крепко могучий кулак,
И ценность ее ты узнаешь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486140
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 16.03.2014
Специально для вас, чтобы вы понимали
По-русски раскрою подробно детали.
Мы есть патриоты, опора державы,
Мы те, кто не требует денег и славы.
Нам важно хранить здесь чистое небо,
Не дать забывать вкус домашнего хлеба,
А те, что как будто "бендеры", "фашисты"
И вовсе не надо им гор тех скалистых.
У них есть свои, а Крым нужен Раше,
Ведь он то был русским, такая вот каша...
Кто любит страну - то это фашист,
Со Львова - так сразу же точно нацист.
А как могут русские верить тому,
Что нас тут спасают, сидя на дому?
Штурмуя сейчас аэропорт,
Они нас спасают - таков вот их сорт.
А те, кто кричат, что к России стремятся,
До этих же пор остаются валяться
Не странно, известно, в этой стране,
И митинг устроят в поддержку войне.
Не сразу уедут, еще повоюют,
Бывших друзей своих атакуют.
Язва какая! Болит и болит!
Россия, бери их, открой им весь вид,
Пусть знают, что если в Россию пойдут -
Призыв воевать они не обойдут.
Афган, Пакистан, Дагестан, остальные
Вот это вот станет заботой, больные!
И как испугались, как русский убрали,
А что вы еще вообще ожидали?
Никто не заставит вас украинским говорить,
И надо за это отсоединить?
За землю, которую ты потоптал,
Когда-то казак молодой умирал.
Волю когда-то более чтили,
Врага убивали, хоть небыло силы,
И не для того они умирали,
Что б целостность эту снова забрали.
Кровью врага она скреплена,
И будет едина... навечно она!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484672
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 10.03.2014
Коли ти бачиш синє небо,
І подих вітру відчуваєш
Коли нічого більш не треба,
Тоді ти те, що й я пізнаєш!
Що Україна - моя мати,
А батько - це Кобзар Великий,
Сестра - то Правда, що поможе встати,
А сам я - патріот-муз́ика!
Бо м́узика - це патріота слово,
Як срібний, чистий хрест святий.
Бо м́узика - це наша мова,
І кожен з нас завжди такий!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481467
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2014
Дивися, батьку! Вже майже перемога!
Ми скоро скинемо кайдани, й слава Богу!
Бо той, кому хотілось катувати
Утік, щоб не піти за грати!
Я дякую тобі за те, що ти нас вчив,
За те, що ти наш сумнів вбив!
Вже трохи, ми майже вільні,
Здихає клятий кат повільно!
Тримайтесь разом, буде перемога!
Ми скоро скинемо кайдани, й слава Богу!
І Україні слава, і героям тим,
Бо їхня слава - то не дим!
Як він поїхав в Ємірати,
То весь той "Беркут" теж почав втікати!
А що це значить? Те, що він, падлюка,
Вже опустив свої криваві руки!
Та це не привід зупинятись!
Ми будем правосуддями займатись.
Ні, ми не будемо вбивати,
Ми просто кинемо за грати.
Нехай сидять... Бо Україна - не Росія!
Як ми захочемо - здійсниться наша мрія!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481128
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.02.2014
Никому не дано понять, что есть война,
Пока в вашу жизнь не ворвётся она.
Гражданская - серьёзней всего,
Она не щадит из нас никого.
Молиться нет смысла, на коленях стоять -
Здесь только пристрелят, и дальше стрелять
Пойдут. Одни в след кричат - "Они нас защищают",
Да так, что без жалости в шею стреляют.
Прекрасно живём! На улицах те, что быстрее кометы
Сдадут свою Родину ради монеты.
Внимательно слушай: после такого
Уж точно народ доведут до больного.
Смотри: ведь за зло тут ответно наносится зло,
Так в революциях, вообщем, всё время было.
Не надо винить и не тех, ни других -
Может быть, быдло, но всё же, своих...
Пойми: чтобы небыло "брат нападает на брата",
Ты просто обязан быть демократом!
Так - чесно, и меньше опасно,
И думаю, многие будут согласны!
Поэтому бросьте попытки такие,
А то Украину разделят на части большие,
Что этих, что тех - чем больше стреляешь,
То ты только ярость в них пробуждаешь.
Одни - отморозки, другие - за волю,
Но все они делают нашую долю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480988
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 21.02.2014
Нехай ніхто не половинить,
Твоїх земель не розтина,
Бо ти єдина, Україно,
Бо ти на всіх у нас одна.
Одна від Заходу й до Сходу
Володарка земель і вод -
Ніхто не ділить хай народу,
Бо не поділиться народ.
І козаки, й стрільці січові
За тебе гинули в полях.
У небесах сузір'я Лева
Нам світить на Чумацький Шлях.
Стражденна чаєчко-небого,
Єдині два твої крила.
Виходим, нене, у дорогу,
Аби ти вільною була.
Нехай ніхто не половинить
Твоїх земель, не розтина,
Бо ти єдина, Україно,
Бо ти на світі в нас одна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479287
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.02.2014
Учора снився мені сон...
Неначе серце б'ється в унісон
Разом з твоїм, малюсіньким таким,
Навколо нас - любов, не дим!
Дивлюся в твої очі ясні,
Які ж вони таки прекрасні!
Та як на зло, прокинутись я смів,
Залишити тебе, і не сказати слів...
Мовляв, кохаю. І що ти
Найкраща в світі, й не піти,
І не подітися нікуди
Де б не було твоєї вроди...
Але це сон! І так не хочу розуміти,
Що я прокинувся, і діти
Уже гасають надворі.
Ти ніжна, як лілея,
А очі ясні, як алея
Кожен день. Який ти ідеал!
Та як би того не хотів,
Яким би чином не зустрів
тебе, не можу доторкнутись...
Бо ідеал не хочу зіпсувати...
Але ж я хочу точно знати,
Коли щаслива будеш ти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475477
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2014
В одному селі жив звичайний 17-ти річний парубок на ім'я Дмитро. Доречі, доля його випала жити в 19-му сторіччі... Так от. Був у нього брат Степан, і сестра надія. Степан був парубок-молодець, вічно жарти жартував, але добре працював, ще й вірші складав. Сестра його була теж роботяща, та Степан її заразив, і тепер вона ні миті не програвить, аби тільки над Дмитром посміятись. А все тому, що Дмитро незрозуміло в кого вдався - дівки йому подобаються, а підійти до них він не може, поки Степан не копне. Йому Галю пропонували, а в нейї начебто Іванко вже. Кажуть - на тобі Настю, так у неї ноги криві. Вибрали вже Лєрку, першу на селі кралю, та у неї батько, мовляв, кожен божий день з сердитим обличчам ходить. А що ж ти, Дмитре, хочешь! І на все відмазку знаходить. Сором'язливий такий, що ні словом сказати, ні пером написати.
Та одного разу Дмитра покохала Маша. Чим він їй сподобався, одному Богу відомо, та тільки так воно Дмитру пощастило. Натякала йому вже, терлася коло нього, загравала, гуляти викликала. Усе б нічого, гарна була дівчина, тільки той самий Бог фігурою обділив - Маша була круглою, неначе м'яч. В Дмитра, бідного, язик не поврнеться сказати, що він її витримати на колінах не може, а вона сидить, і вся аж світиться од щастя. Якось сів ввечері на ганку, і сидить, не хочется йому на вечорниці йти. Аж надто та Маша терлася коло нього, йому аж лячно іноді було. Степан виходить, баче, брат зажурений сидить, і питається:
- Чого, брате, зажурився? То сходив би, і напився! - і як заллється сміхом! А сам жеж знає, чого той журиться, бо бачив, як та Машка треться об нього своїми боками! Глянув Дмитро на нього, та й каже:
- Я б пішов, та батько мене вб'ють, коли побачать поряд з собою у шинќу.
Бідний Дмитро так і не пішов на вечорниці. Машка сќучила, наступного ж дня у Надії питалася, чого її брат не прийшов. А Надія надумала над братом знову посміятись:
- Набридло йому, - каже, - на вечорниці ходити. Хоче бути поряд з тобою наодинці, передає, щоб ти приходила поговорити сьодні ввечері. - А якраз сьогодні батьки пізно приходять, бо їх кум з кумою в гості попросили. Ото вже в Машки буде шанс!
Не знав Дмитро, що його чекає, доробив усі справи по хаті, висівся на ганку, й дивиться. Ластівки сидять у гніздах, хмарки такі, рожеві, по небу ходять. Така краса! Аж тут гля - Машка йде. Як жеж Дмитро перелякався! У хату вбіг, очі перелякані, ноги тримтять! Степан глянув у вікно, аж там Маша до хати йде. Степан довго не міг вгамуватись, сміявся, як навіжений. Маша постукала у двері...
- Х...хто там?.. - спитав од страху Дмитро.
- Це я, любчику, Маша. Ти казав, наодинці хочеш побалакати?
Дмитро очманів. Та шоб він їй таке казав?! Може, коли випив, так сталося? Та давно то було. І не багато він і випив.
- А... А-а-а! Точно-точно! Зараз виходжу, почекай!
Парубок кинувся до брата, і почав його благати:
- Степане!! Ти моя єдина надія! Вона, кажись, свататись до мене прийшла! Що робити, брате, що робити??? - Степан не меньш очманів. Але хитро посміхнувся - це ж ще один шанс з брата посміятись! От жеж у нього брат маньяк, згодні? Вирішив Степан молодшого заспокоїти, каже:
- Чого ти? Не кричи, раді Бога, винеси їй горщик з гарбузовою кашею, і хай собі котиться. Бо кругла, і ходити не може, ха-ха-ха-ха-ха! - од цих слів Дмитро аж усміхнувся. Узяв зі столу кашу, і мерщій до дверей - шась! Видкриває, кашу простягує. Машка тіки гля в горщик, і питає:
- Митро, а нашо мені гарбузова каша?
А він:
- Щоб ти горе заїла.
- Яке іще горе, Митро?
- Розумієш, Машо...
- Це через мою фігуру? Я що, товста для тебе? - вона вже ледь не плаче.
Подумала Маша, що Дмитро рахує її жир за горе, і щоб вона його заїла. От жеж вона була люта у душі! Така собі люта свиня, яка може вухо відгризти. Дала йому по щоці, і додому, плачучи! З тих пір до Дмитра й не підходила, та й він до неї. Отак, як дівчата виносили печеного гарбуза хлопцям, Дмитро виніс Маші гарбузову кашу. Отримав по щоці, та залишився щасливим. Ця ситуація його навчила, і він, від гріху подалі, з того часу сам став свататись до дівок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473905
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.01.2014
Как другие, наблюдал ты за детьми народа:
Одни мрут за Украину, другие варят воду.
И те, что варят воду, по крови гуляют,
Тех, кто борется за правду, тут же клеветают.
На пути стоит монета, иль их честь гнилая?
Я не знаю, но учтите, судьба наша не другая.
Как ты видишь, не сменилась доля Украины,
Но еще остались с нами горы и долины,
До сих пор тут наши земли пахнут старой раной -
Посмотри, отец, как будем, драться с сатаной!
Ты писал, что тебе снится барщина ужасна,
А сейчас картина та же, вовсе не прекрасна.
Извини, отец, прошло же столь большое время,
Воля есть, но не по правде, вот такое бремя.
Много сыновей-казаков дралися за счастье,
Много дочерей прекрасных, так же, как та Настя.
Небыло свободы, но вот честь осталась,
Нету чести, а свободы - минимум досталось...
Пусть несчастье сразу знает, да и понимает:
Жил на земле великий, народ украинский,
И боролся с проблемами наедине - труд исполинский,
Среди них буду и я,
Это будет битва моя,
За тебя, отец, и за счастье Украины,
За высокие горы и долины!
Как же, батька, жить непросто, ты же это знаешь,
Своим мудрым, честным словом, еще поучаешь.
Глянь ведь, как теперь живется - вроде бы едины,
А идеи разрывают, вот таки скотины!
Разрывают, но "не выпьют лечебной крови,
Сердце снова оживает, и опять смеется".
Не печалься, батька, тебя не забудут,
Счастье мирно, или кровью, все ж таки добудут.
Двести лет, так много... Если б только знать,
Неужель наша судьба - все время воевать?
Если автомат мы держим, если честь еще имеем,
Когда волю уважаем, и идею знаем,
Ничего нас не остановит, счастье будет наше,
Не нужна тогда нам будет ни Америка, ни Раша.
Запануем, братья, тихо, в своей сторонке,
И тебя, Тарас, навечно, как то ясно солнце,
Помнить будут внуки, дети не забудут,
И в согласии, и без печали, мирно жить будут...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473725
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 20.01.2014
Як і інші, ти дивився на синів свого народу:
Одні гинуть за Вітчизну, другі варять воду.
І оті, що варять воду, на крові жирують,
Тих, хто бореться за правду, тут же і плюндрують.
На заваді стоять гроші, чи їх честь триклята?
Мають владу, але честі... Та не можуть мати.
Як ти бачиш, не змінилась доля України,
Але досі ще високі гори й полонини!
Дух козацький ще жевріє, і горять серця!
Та ж не всв ще поважають матір і отця...
"Ви якого діда внуки?" - ти їх запитаєш.
А вони не знають досі. Батьку, уявляєш?
Досі пахнуть іще землі старою раною -
Глянь же, батьку, як ми будем битись з сатаною!
Ти писав, що тобі сниться панщина страшнюча,
Ну а зараз і не краще, суне все, як туча.
Вибач, батьку, та пройшло вже так багато часу,
Воля є, але не справжня, у осн́овній масі.
Як багато синів дужих билися за щастя,
Як багато дочок славних, так, як і та Настя*,
Оттоді небуло волі, але честь не вбили,
Дужі ж були! Вистачало... Вистачало сили!
І отож хай ворог знає,
З ким він справу має.
Живуть на землі великі люди, українці,
Й боряться із горем наодинці,
Серед них буду і я,
Це буде боротьба моя -
За тебе, батьку, і за щастя України,
І за високі гори й полонини!
Як же, батьку, тяжко жити, ти це добре знаєш,
Своїм мудрим, чесним словом, досі научаєш.
Глянь же, як тепер живеться - начебто єдині,
А ідеї розривають, кожна по шматині.
Розривають, та "не вип'ють живущої крові,
Серце знову оживає, і сміється знову".
Не журися, батьку любий, тебе не забудуть,
Щастя мирно, або кров'ю, все ж таки добудуть.
Двісті років, так багато... Якби тільки знати,
Чи така то наша доля, весь час воювати?
Якщо зброю ми тримаєм, якщо честь ще маєм,
Коли волю поважаєм, і ідею знаєм,
То ніщо нас не зупинить, щастя буде наше,
Не потрібна тоді буде ні Америка, ні Russia.
Запануєм, браття, тихо, у своїй сторонці,
І тебе, Тарасе, вічно, як те ясне сонце,
Пам'ятатимуть онуки, діти не забудуть,
В злагоді і без печалі, мирно жити будуть...
* - Анастасія Лісовська (Роксолана)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473714
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.01.2014
Скажуть знову - "Тепер тут не жити",
І "Тобі доведеться тужити".
Та мені непотрібно нічого,
І не срібного й не золотого.
Я лиш думаю - що із вас взяти,
Коли доля у вас так казати?
Ось, дивіться, з цієї хвилини
Я - громадянин України!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472296
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.01.2014
Вогонь... якщо не знати його сили, він сам її покаже... і мало хто виживав тоді після цієї демонстрації. Сила вогню, вона може стати у пригоді, а може й стати тим, від чого можна знайти смерть.
Як багато людей в усіх часах шукали для себе незрозуміло чого - камінь, що перетворює усе на золото; чашу, вода в якій перетворюється на вино; контроль над стихіями, над самою матінкою-Природою? Що ж вони отримали у відповідь? Каменю - альтернативу, позолоту. Про чашу забули. А контроль над стихіями... Може й так, але й досі не під силу нам зупинити вогняні смерчі, урагани, ливні, землетруси. Доки не заспокоїться Природа, доти й буде небезпека, і не буде людство відчувати себе повноправними правителями, і не буде нахабніти. А ще тоді...
Як це не дивно звучить, але ще тоді у нашому світі жили майже самі небезпечні тварюки на світі. Майже, тому що ніхто ще не міг перевершити в цьому Людину. Ці тварюки - дракони. Хоча вони й ніколи не нападали перші. Але ними керували ті самі ж люди, щоб воювати з іншими людьми.
Із цього випливає висновок... який треба буде утвердити в кінці. Поки що буде надто рано.
Середньовіччя. Знову війна. Звідусіль крики, зверху градом сипляться стріли, випущені невідомо з якої сторони, ядра вилітають з гармат, картеч збиває з коней лицарів, усюди грізно блищать бойові сокири, і дзвенять мечі, що один з одним схрещуються...
Біжить по цьому полю якийсь блідий хлопчина, вже ледве ноги підіймає, і з останніх сил, останній подих витрачає на крик: "Дракон!!!". Земля здригається, і всі розбігаються. І от він - покритий міцними, як сталь, червоними лусками, розмітаючий хвостом і лапами всіх, кого бачив налити кров'ю очима, розлючений дракон. Він дихав вогнем, спалював людей, махав перепончатими крилами й збивав воєнних з ніг.
На напівзруйнованій стіні міста, де й відбувалася облога, як тільки почули про того дракона, почали звати: "Беовульф!!!".
Він був зразковим воїном... досить молодим, з міцними руками; Ззаду колихалась вітром червона накидка, на торсі блищала залізна броня, на ногах - ті ж залізні "черевики", від коліна до п'яти. Зелені очі виблискували в передчутті бою, а темно-русе, майже чорне волосся колихалося під вітром, як і та криваво-червона накидка.
Обидві сторони висунули своїх найсильніших бійців. Зброя дракона - його тіло, зброя Беовульфа - його гібрид палиці з сокирою і сокири зі списом. Але все одно герой схопив на бігу чийогось вщент закривавленого меча, і побіг вперед, на саму небезпеку. Він біг крізь вогонь та стріли, але це наче й не зачіпало його. Він тільки на повній швидкості рубав мечем усіх, хто приймав участь у вторгненні в місто. Нарешті він добіг до свого найголовнішого ворога, і коли той відкрив пащу, щоб спалити героя, проткнув його чужим мечем! Звір мотнув головою, махнув крильми, і збив Беовульфа з ніг. Він схотів придавити його лапою, але герой перекотився по землі, й зразу же скочив на ноги. Дракон стояв прямо перед ним, величний і грізний...
Наново зчепились дракон з Беовульфом. Дракон атакував його лапами, хвостом, вогнем, сипав на нього камінням, а Беовульф захищався й атакував - списом, сокирою, палицею. Ішов жорстокий бій, не на життя а на смерть. І скінчився він, як пилюка осіла, і видно стало нашого героя, усього у крові, у своїй і в драконячий...
Підняв Беовульф руку зі своєю зброєю, і закричав: "Ура!", і разом з ним усе місто кричало... змушені були вороги відступати, хоча скоріше за все вони ще прийдуть. І тоді Беовульф знову переможе їх.
Мабуть, вас цікавить питання, нащо взагалі дракони? Майже найстрашніші тварюки на світі... Майже... А нащо Природі найстрашніші тварюки на світі, Люди? Жодне створіння на землі не спромоглося бути жорстокіше, підступніше ніж Людина, яка носить ймення "царя Природи"... Невже цей титул дає нам змогу робити усе що завгодно, створюючи анархію, руйнувати й знущатися з землі, на якій ми стоїмо? І все це – знаючи, що колись ця земля зкине з с себе нас…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470510
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.01.2014
ВВЕДЕНИЕ
Мир, где в 1991-м году группа радикальных коммунистов по заданию правительства отправляется на Марс в надежде когда-то восстановить разрушающийся Советский союз. Всё было сохранено в строжайшей тайне, и никто не знал об этом "эксперименте", кроме того процента людей, которые отправились туда. Среди них были и простые люди, и учёные. Они отправляются туда, и создают там колонию под шаром грунта. Россия же, не смотря на кризис 90-х, тайно снабжает Колониальный Советский Союз всем необходимым. Но с течением времени, ввиду того, что некоторые люди (Путин и Медведев в том числе), помогавшие колонии, стали относиться к вечным радикальным высказываниям на счёт коммунистического будущего России с легким раздражением, отношения между колонией и Россией начинают постепенно ухудшаться. В конце концов доходит до того, что к средине 21-го столетия Россия внезапно прекращает финансирование, по следующим причинам: В РФ начинаются волнения, протестующие начинают продвигать идеологию неокоммунизма, властям становиться не до снабжения колоний. Колония истощает ресурсы метрополии, в добавок, власти стали принимать Колониальный Советский Союз за, в сути своей, союзников неокоммунистов, хотя КСС даже не знает, что твориться на Земле. КСС, однако, было готово к прекращению финансирования, потому что у них были налажены отношения с инопланетянами, которые дали колонии новые технологии. КСС официально не имело собственных войск, поскольку они не нужны были в условиях Марса (РФ считала, что на КСС попросту никто не может напасть). Прекращение финансирования было воспринято правительством КСС как толчок к началу войны. Они самостоятельно провозглашают независимость, и мир узнает о КСС после того, как Россия подвергается ядерному удару. К тому времени власть в РФ была захвачена неокоммунистами. Несмотря на ядерный удар, неокоммунисты пытаются предпринять что-либо, чтобы не началась война, но КСС отвергает любые попытки. Для КСС нынешняя Россия - предатели. Избежать войны теперь не выйдет...
ПРОЛОГ
Сентябрь 2045-го года. Я держу в руках призывную повестку. Пятьдесят четыре года мы не видели войны, но никто не думал, что теперь нам придется держать оружие в руках. Около десяти лет назад Колониальный Союз установил контакт с инородными жизненными формами. Хотя, контактом это не назовёшь. На поверхность Марса лишь сбросили некие сведенья о том, что представляет собой оружие, и о других технологиях. В прочем, наука достигла огромных высот, такого не могла предоставить нам «отцовская цивилизация». Их корабли выглядят не так, как те, которые дали нам эти знания. Правительство вело множество споров по этому поводу, всех интересовал один вопрос – сообщать или не сообщать России об этой находке? Дело было в том, что наши с Россией отношения стали ухудшаться. Десять лет назад – но уже тогда отношения были испорчены. Это было долгое и неприятное общение между метрополией и колонией.
Все в Колониальном Советском Союзе знали, что мы – колония Российской Федерации, но за нами будущее этой страны. В 1991-м году группа добровольцев, радикальных коммунистов отправилась сюда, и основала с помощью бурильщиков первые подземные колонии. Это было начало КСС. Здесь, в этой стране, скорее всего, больше настоящих коммунистов, чем было в Советском Союзе, который в свою очередь находился на Земле. За нами будущее РФ, но каким образом мы сотворим его? Земля далеко от Марса. Цель людей, живущих здесь, когда-нибудь восстановить могущество СССР. Неужели они прилетят, и захватят власть в России? Что, война – единственное средство восстановить СССР?
Каждому новому жителю на этой земле с самых малых лет рассказывают, что отец всех коммунистов – великий Владимир Ленин. Он повёл Россию вперёд, когда она находилась под властью царя. Нелепо, но мы живем на Марсе, а Ленин жил на Земле. Ленин – «герой» Земли, а некоторые наши жители говорят, что Ленин – не герой Марса. Эти люди живут не долго. У нас здесь свой «герой», который создал и руководил КСС первые двадцать лет его существования - Виталий Иванович Лобачев.
Не знаю, кем считать нынешнего президента – героем или злодеем? Может, Лобачев действительно был героем, может помыслы его были чисты, но даже ему не было известно, что нынешний президент решит делать, наплевав на понятие чести. Герой ли он? Александр Алексеевич Двигуновский был тем, кто объявил независимость нашей страны. Колониальный Советский Союз теперь свободен. Но Двигуновский объявил войну бывшей метрополии. Нам же сообщили, что инцидент 2041-го года, когда РФ отключила подачу финансирования, был вполне намеренным, и сделанным для того, что бы просто оставить нас умирать. «Благо, у нас есть таинственный союзник, который открыл нам секрет создания кислорода в условиях Марса. КСС будет спасён, а РФ ответит за свои поступки» - так сказал президент перед тем, как объявить войну. Война была объявлена грубо – метрополия подверглась ядерному удару. Неясно, почему она около месяца не отвечала на такой ход событий. В начале июня 2045-го со стороны России был послан эмиссар с предложением мира. Он объяснил, что власть в России теперь под контролем неокоммунистов, которые почти пять лет боролись с властью, и что бывшее правительство отключило подачу финансирования в связи с гражданской войной.
Эмиссар был грубо послан министром иностранных дел, что ясно дало понять – война всё равно будет. Посланцу пришлось улетать ни с чем. Кстати, этот самый эмиссар был сбит нашей зениткой на обратном пути. Александр Алексеевич назвал нынешнюю Россию «предателями», и что они «ничего не смыслят в коммунизме». Так же он прозрачно намекнул, что Россия, скорее всего, пытается обмануть нас, чтобы не брать ответственности за отключение финансирования на себя.
Мне 40. Я никогда не думал, что коммунисты будут уничтожать коммунистов. Никогда не думал, что в 40 меня призовут воевать, я думал, что доживу свои годы в тишине и спокойствии. Хоть условия жизни здесь были не слишком хороши – я не жаждал независимости. Я видел преданность народа своей власти, но никогда не видел того, что он может верить такой лжи.
Пусть идеологии России и Колониального Союза имеют небольшие различия, это всё еще одна идеология. Я коммунист, но не такой, как остальные жители этой страны. Я не буду умирать за идею «уничтожать коммунизм ради коммунизма».
ГЛАВА 1: Я, И МОЯ СТРАНА
Знайте все, читающие это - вполне вероятно, что я уже мёртв. Если эти записи попадут не в те руки, мне конец. Я пишу это для будущих поколений. Хочу, чтобы вы знали, как жилось в мое время. Надеюсь, в вашей современности всё будет лучше. А я, если у меня получится, постараюсь это обеспечить...
Назовусь Иваном. Мало ли Иванов среди русского населения КСС? Здесь есть и казахи, и хохлы с бульбашами. Поэтому и "Союз". Но дело не в этом... я пишу это из-за того, что у меня нет единомышленников. Вы же, читающие это, надеюсь, будете согласны с моей мыслью.
КСС - молодая держава. Здесь лишь только третье поколение, но мы уже - сверх-страна. Только лишь из-за того, что Человечество пока не смогло освоить Марс полностью, а мы уже существуем. Однако Земля уже узнала о нас, и корабли отдельных стран наведываются к нам для того, что бы обговорить некоторые вопросы. Что самое интересное - претензий к нашей независимости не предъявлялось. Поскольку на Марсе не было никаких других держав, наш суверенитет был защищен. Места на Марсе хватит, земли осваиваются здесь "туго", нами захвачено всего 10% от всей планеты. Америка недавно стала посылать корабли с целью создать здесь колонию. Таким образом, мир вышел на новый уровень, хотя мы плохо знаем, что происходит на Земле.
На Марсе есть какое-то количество ресурсов. Здесь есть вода; Она сохранена в виде льда, это логично - здесь не было атмосферы, и на поверхности "прохладно". Выход на поверхность до начала правительства Двигуновского был запрещен, после инцидента 2041-го это стало легальным. Атмосфера была сотворена практически из ничего, благодаря технологиям инородных союзников. Не смотря на это, ее нужно пересоздавать каждый марсианский год, и есть она лишь на 10% территории Марса. Под российским финансированием подразумевалась подача кислорода, еды и строительного материала. С появлением атмосферы здесь появилось много ресурсов, аналогичных земным. В грунте найдено железо.
Практически любую энергию можно создавать из ничего, но на Марсе это очень сложно.
Иногда я задумываюсь - зачем было создавать здесь колонию?.. Новый коммунизм нужнее России сейчас, чем старый. Но что отличает новый коммунизм от старого?
У нас здесь смертные казни – не новость. Есть колонии строгого режима. КСС во время правительства Двигуновского в чем-то похоже на Советский Союз периода Оттепели. До этого всё было немного "демократичнее"...
Много людей добровольно-принудительно трудятся. По мнению нашего "высокопочтенного" лидера, только таким способом можно добиться роста экономики. Так-то оно так, но люди часто пытаются улетать с планеты, и так было до 2041-го года. Говорят, с ними творилось ужасное, когда они прилетали на Землю...
Конкретных фактов толком не было. Одни говорили, что дезертиры просто не могли ходить после перелета, и оставались инвалидами на всю жизнь. Другие, что их мозг не мог приспособиться к магнитному полю Земли, и разрывался на части. Третьи вообще предполагали, что эти байки придумывали власти для того, чтобы уменьшить количество дезертиров, которые избегали расстрела.
В общем, мы "весело" живем.
ГЛАВА 2: ДОЛГ КАЖДОГО
В течение нескольких часов я прибыл в часть. Проходя по коридору, почти на каждом шагу на стене я видел новый плакат с пропагандой: "Вступай в армию нашей независимости!", "Предателям - смерть! Героям - медали!".
Но только один привлек мое внимание. На нём огромный солдат в нашей форме из Марса штык ножом протыкал территорию России, а из места удара текла кровь. Над всей этой картиной значились слова - "Долг каждого".
Больно осознавать, что "долг" - убивать своих же людей. Или что это? Может, "долг" - защищать свою землю? Но никто не нападал на нас. Как раз наоборот... Но раз нам дали возможность выжить, зачем тут же начинать войну?
После регистрации в ряды военных шпионов (я настоял на том, чтобы меня не зачисляли в ряды экипажей космических кораблей. Космический флот - основная наша сила), я спросил о смысле этого плаката.
- Они нас убить хотели, а ты их что, защищаешь?! - вскипел полкан, с которым я говорил, когда прошло уже пять минут с момента нашего разговора.
- Нет, не защищаю. - ответил я. - Но вот узнать, чего они замышляют - будет моей задачей.
- Правильно. Можешь быть свободен. - и тут же он затих. - Завтра на учения придешь.
Наконец, я ушел оттуда... Вернулся домой. Встречать меня некому - я живу один, родители в другом квартале, отец вообще хотел поселиться на поверхности после инцидента 2041-го, потому что, как он сказал, "я устал от искусственного света". Да, солнце нам заменяли электрические лампы, но на поверхности опасно - вдруг Россия решит нанести ответный удар. Населению выдаются витамины, заменяющие эффект солнечного света. Отказываться от них нельзя, иначе это чревато болезнью. Сейчас на поверхности размещают исследовательские и военные постройки, в том числе воинскую часть, которую я посетил сегодня.
Еще только 14:00, еще целый день впереди. Настроив приемник на нужную частоту, я пошел за куриными яйцами. Тем временем в приемнике доигрывала какая-то из песен группы "Машина времени". Когда я вернулся, и приступил к готовке яичницы, то услышал голос молодого ди-джея, который комментировал песню. "И хоть вокалист известной советской группы уже умер, мы можем с гордостью сказать, что не забудем его голоса!.. А сейчас, давайте послушаем песню Gorkiy park..."
..И тут в дверь постучали. С мыслью, кто же мог ко мне прийти, я пошел открывать, попутно снимая с плиты сковороду, и прикручивая громкость приемника. Открыв дверь, я увидел на пороге... На пороге стоял Дима, мой старый добрый знакомый, и держал в руках старую добрую бутылку "Жигулёвского" пива. С ним мы дружим 15 лет, и этот 38-и летний мужик - пожалуй, единственный, кто разделяет мою мысль. Все остальные какие-то напряженные ходят, вроде как соглашаются, но всё же не хотят много говорить на тему, зачем эта война.
- Чувак! Давай-ка поговорим! - сказал он мне, и я пропустил его. Если с пивом - значит что-то важное.
(Продолжение следует...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470379
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 05.01.2014
Хай і бувають неприємності в житті -
Ми їх переживемо.
І хай вже різні в нас путі,
Та сили ми зберемо.
Залишилось єдині дні
Разом тільки прожити,
І скажемо останнє "ні"
Проблемам пережитим.
Нехай погане, що було,
Залишим на морозі,
І все хороше, що чекає,
Зустрінем на порозі
Нового року, що іде
До нас, і уже скоро,
У хату радісно зайде,
Поклавши подарунки у комору.
Дістаньте їх на рік Коня -
Вони вам знадобляться;
Це радість, щастя, наснаѓа,
Ну як тут можно відмовляться?
Бажаю щиро - відпочити,
Давайте, наливаймо!
І хай же нас не зупинити,
Коли ми заспіваймо!
Бажаю - їсти мандарини,
І завше усміхатись.
Канікул не втрачать хвилини,
І до роботи у свята не братись!
Живіть щасливо. Не вагайтесь.
Все буде кольорово.
Та тільки лиш не забувайтесь,
Що жить на світі кльово!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469225
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 29.12.2013
Я знаю, що кров у вас досі кипить,
І серце за долю народу болить,
Вам дещо потрібно усім знати...
Я пр́ошу вас тільки лиш це прочитати:
Народ наш життя ціле провоював,
За волю і щастя він кров проливав.
Але молодим був, і знати не міг -
Він все ж відрізнявся трохи від всіх.
З Русі починаючи св́оє буття,
І до сьогодення, й в подальше життя,
Народу потрібно іти воювати
Щоб щастя безцінне собі добувати.
Боже, чому Ти не дав Україні
Не щастя, як іншим, а т́ягар на сп́ині?
Вона увесь вік свій щастя шукає -
Але віднайти де, так досі й не знає.
То доля її колись шматувала,
То темная сила на смак куштувала,
Отримали шаблі негаразди усі,
Та так і нема доброб́уту в Русі!
Боже, невже то і є сенс життя?
Як будемо жити, то й буде биття?
Не думав, Кобзарю, що так воно буде,
Що брат уб'є брата, і так усі люди:
Не буде нам ладу й у вільній країні...
Боже, та де воно, щастя Вкраїні?!
Боже, чи доживу я до ч́асу тоѓо,
Коли обійде лихо народу мого?
А ви, що читаєте ці от слова,
Хай буде розумна твоя голова;
Щоб щастя в житті таки відчувати,
То треба боротись, і кров проливати,
Але не для себе - для св́ого народу,
Тоді ми і будем козацького роду!
А щастя нам буде тільки тогда,
Як матимо честь, як криштальна вода...
Задумайтесь, браття, над цими словами,
І буде, нащадки, щастя із вами!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464286
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2013
[i]Конституція України, розділ перший, стаття третя:
Людина, її життя та здоров'я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні
найвищою соціальною цінністю...[/i]
Стояли українці на майдані,
Вночі, ідеєю зібрані.
Стояли, вимагаючи Європи
А верх став посилати їх до ж...пи.
Я спав в той час і бачив сни,
Не знав, в що вляпались сини,
Нашої любої країни.
Знов повернулись до руїни!
Мітинг був мирний, а тепер,
Коли вже лідер нас роздер,
То хай отримає ще хуже!
Отримає за все, мій друже!
Коли стояли українці
В своїй, майданівській сторінці,
Прийшов наш "Беркут", й розігнав
І мітінг той ледь не вбивав.
Він бив дітей, жінок вагітних
За що? За тих то... лярвів "Митних"?!
Неможна вже сказати свою думку?
Поки там олігарх складає в сумку,
Всі долари, і євро тоже.
Але тепер не допоможе!
Ти гаркнув, Вітя, дарма дуже.
Ми гаркнемо народом, друже!
За що? Ви били мітинг мирний
Народ не буде більш таким сумирним!
Ви били всіх, і без розбору
І гнали їх в свою комору.
Ви навіть бідному поляку
Кийком набили потиляку!
Що він у Польщі скаже своякам?
За що довірив дуракам,
Країну рідну? Нащо?
Вони лиш тільки відкривають пащу.
Їм тільки б "їсти" наш народ.
Ми все ж закриємо їм рот!
Вже скоро, скоро їх порвемо,
Й до перемоги ми дійдемо!
Разом ми знову будем дужі,
А ти лиш приєднайся, друже!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463295
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.11.2013
Над туманним Альбіоном знову клубиться туман
А у нашій Україні назрівав новий обман.
Десять років ми не знаєм, в яку сторону іти –
Чи в Європу, чи в Росію, будеш це рішати ти!
Хай та правляча верхівка захлинається й кричить –
А вже рішення народу їм не вдасться замінить.
Най придивляться уважно, що ж там хоче їх народ,
Бо він прийде і затулить олігархам їхній рот!
Душу й тіло ми ложили за нашу свободу
І не раз іще докажем, що козацького роду!
Увесь час вкраїнці знали, що в Європі ми живем,
На цей раз підем в Європу, і не скажем «підіждем»!
Хай іще раз усі взнають, яка наша сила,
Що не просто на цей світ нас ненька родила!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463210
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 30.11.2013
(Краткое вступление:
Дед Панас (Афанасий Никифорович) - один из моих персонажей.Не смотря на то,что большинство моих персонажей комические,в этом присутствует доля трагизма.Родился дед Панас в непростое время - 1927-м году,его детство и юность были испорчены голодомором и войной.Однако,дед отличался крайним патриотизмом,и,когда немецкие силы вошли на территорию Советов,был использован как запасной вариант.Деваться Панасу было некуда,потому что предложено было или отправится на фронт,или в концлагерь.Для деда лучше было сложить голову за Украину,чем,не дай Бог,пасть ни за что...Но,даже несмотря на героические подвиги на тот момент 14-ти летнего солдата,Советская власть практически не засчитала его заслуги.
В этом году дед написал стих о своих военных воспоминаниях о ВМВ)
Был двадцать второй летний день,
Мне шел тринадцатый годок:
В лесу сотрясся старый пень.
И будто стукнул молоток:
И "Мессершмидтов" не десяток
Своими бомбами такими,
Уничтожали сотни грядок...
Мы становилися другими.
Враги напали.Настала война.
Лучшие из нас первыми пали,
Немало жизней забрала она...
Меня тогда тоже призвали.
Мне шел тринадцатый,нелепо
Меня призвали воевать.
И я тогда в победу верил слепо,
Но мне ж откуда было знать?
Держа "ПаПаШу" кое-как,
Я рвался в бой,к нацистской силе...
Не я один такой "дурак",
Со мной друзья нациста били.
Всю юность я отдал войне,
Но слава Богу хоть не пал...
Я заплатил потом вдвойне...
Немецкий сучий автомат,отца моего жизнь забрал.
Дошел-ли я к Берлину?
Видел-ли победу?
Добил-ли чудище-скотину?
Не расскажу - и не осталось ни следа...
Блестят на солнце ордены
Той,не забытойи войны...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423853
рубрика: Поезія, Военная лирика
дата поступления 09.05.2013
Катерино, Катерино,
Неси скатеритину...
Поговоримо про сало,
Як нам газу мало.
Обговоримо румунів, і поляків теж,
Як усіх москалів ми любимо без меж.
Поглянемо на владу,
Що все просить шоколаду
Їй би шоколаду,
А нам би трохи ладу.
Давай подумаємо трохи,-
При владі одні л*хи,
Росія:"Віддай борг",
Від цього всього пряма дорога в морг!
Давай з тобою,мила,оглянемо дороги.
Ба!Чудо!Я ледь не зламав ноги.
Втішає лиш одне - ото до листопада,
Як обговорить Рада,
Підемо у ЄС,
І буде в нас прогрес!
Ото воно отак.
В країні ще який бардак!
Нічого,Катю,почекай,
З країни нікуди не виїзжай...
Ще я прийду до влади!
Я приберу всі вади!
У мене вже є план,
"Достойній европійскых стран".
Азаровські,доречі,
Зберу я усі речі,
І хай собі іде...
Глядиш,у цирку славу і знайде!
Тоді,як я зроблю всі справи,
Як сяду,втомлений,на лаву,
Як подивлюся,що зробив,
За що боровся і пітнів,
Над чим трудився,та тружусь,
Тоді з тобою обіймусь,
Тоді я,Катю,усміхнусь...
"Усе заради тебе" - скажу,
Й долонею у даль я покажу.
"І не для того,щоби зватися героєм,
Скоріш для того,щоб зосталась ти зі мною"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414079
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.03.2013
А як будуть патріоти,
то країна не помре,
ще народ їй у воротах
більше слави принесе...
Не відступимо від інших,
не покинемо мети,
ще покажемо що треба підігнати вам хвости
Як єдині всі зберемось -
то покажемо усім.
Українцями ми звемось,
наша слава - то не дим
Не відступимо від інших,
не покинемо мети,
ще покажемо що треба підігнати вам хвости
Я не знаю,як це сталось,
розбрелись усі кругом...
Кров'ю либи наливались,
знову стали всі селом...
Не відступимо від інших,
не покинемо мети,
ще покажемо що треба підігнати вам хвости
Той з усіх дере безбожно -
й всі захоплювались ним...
Люди добрі,як так можна
познущатись над святим?!
Не відступимо від інших,
не покинемо мети
ще покажемо що треба підігнати вам хвости
І Шевченко нам писав
не шкодуючи годин.
Він нас,люди,закликав:
"Піднімайтеся з колін!"
Не відступимо від інших,
не покинемо мети
ще покажемо що треба підігнати вам хвости
Якщо знову ми зберемось -
ми покажемо усім.
Українцями ми звемось,
наша слава - то не дим!
..українець - звучить гордо
а москаль - то хряка морда.
Той,хто кров свою не лив,
за свободу ворогів не бив,
той,хто в схованці сидів,
тому не зрозуміти,
що значить ймення це носити!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388418
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 28.12.2012
(Переробка переробки казки Євгена Дударя)
ЧЕРВОНА ШАПОЧКА
(Без цензури. Були присутні матюки і нецензурна лексика, одначе, дітям до 12-ти років не читати. Вони не зрозуміють гумору)
В одному селі жила повія на ім'я Червона Шапочка. Дівчина гарненька, з третім розміром, навіть з четвертим. Нижню половину її вроди облягали вичовгані джинси. Верхню - балахон за написом "ZM Nation". Носить червону шапочку від Reebok, бабусин подарунок на шістнадцятиріччя. За те її назвали Червоною Шапочкою,хоч насправді її ім'я Тетяна.
Одного разу мама каже юній повії:
- Ось тобі пиріг, пляшка вина. Однеси бабусі. Похмілля в неї трохи. Діда вчора поминала. Голова в неї дуже болить.
Бабуся жила за лісом,як в справжній казці.
- Тільки спіши,- каже мати, - поки гопарі не вилізли.
Відійшла на таку відстань, що не побачиш її неозброєним оком. Засіла в кущах. З'їла пиріг, випила все вино, навіть з їжаком не поділилася.Дістала цигарку. Запалила, смалить і наспівує:
Владiмiрскiй цєнтрал,
Вєтєр сєвєрний,
Етапамi с Твєрi,
Зла нє мєряно…
Як тут з кущів виходить Вовк. Голодний, ну, як вовк.
- А-а-а! - гаркнув. - Червона Шапочка! Попалася! Зараз я тебе той... Ну, зґвалтую!
Червона Шапочка озирнулася. Цвіркнула через густо напомаджену губу.
- Пішов геть! Шкет нещасний! Я зараз клієнтів не приймаю!
Дихнула на Вовка перегаром вина й тютюну. Вовку перехотілося.
Схопила Вовка за вуха, сіла на нього верхи, і гукнула:
- Поїхали!
- Куди? - перелякався Вовк
- В "Сільпо"! - пришпорила боки Вовка дерев'яними підошвами своїх стукалок. І той рвонув.
Каталася Червона Шапочка на Вовкові до ранку, так і не доїхала в "Сільпо". І зміну свою пропустила. Вранці під'їхала до бабусиної хати. Зайшла в світлицю:
- Я прийшов!
- Дитино рідна! - сплеснула в долоні бабуся. - А що ти робиш тут так рано?
- Циць!- приклала пальця до вуст Червона Шапочка. - Якщо з міліції питатимуть, то це Вовк винний.
- Господь з тобою, дитино! Та хіба Вовк не у відпустці?
- Дай зохавати чогось! - сказала Червона Шапочка, викаблучуючись перед дзеркалом.
- Нема, дитино, - каже бабуся. - Бо я з похмілля.
- Лаве давай. Пошлю Вовка, в "Сільпо" збігає.
Бабуся витріщилася на внучку.
- Гроші на бочку! - хрипко пояснила юна повія.
Бабуся відкрила сейф, і дала внучці свою пенсію:
- Більше нема. Забирай, противна!
- Тоді я зохаваю твої мізки! - налякала Червона Шапочка.
Якраз у цей час повз хату бабусі проходив мисливець. Бачить, напів-дохлий Вовк біля хати. А з халупи бабусині схлипування:
- Не маю, внученько! Їй-богу, більше не маю!
Мисливець вскочив у хату. Напоготові рушницю тримає:
- Хто тут мою коханку ображає?!
Червона Шапочка криво осміхнулася:
- Іди в дупу. Браконьєр нещасний. Ось напишу на тебе скаргу, що ти вбив Вовка, обікрав бабушенцію, і приставав до мене. 10 років отримаєш. Хочеш?
Мисливець був сміливий (був). Ніколи не тремтів перед найстрашнішим звіром (комарем, наприклад). А тут жижки в нього затрусилися. Він згадав свою жінку молоду. Діточок білочубих. Не зї'денний бутерброд. І він позадкував до виходу.
Що далі діялося в бабусиній хаті, ніхто не знає. Бо нашого репортера з'їла величезна божевільна бджола. Тільки десь під полудень з хати вийшла Червона Шапочка. З синяком під оком. Очевидно, від бабусі. Бо дуже вже знахабніла молодь наша. I зникла в лісі
Де вона блукає, досі ніхто не знає.
Може, зміну відробляти пішла. Якщо стрінете її, то сповістіть хоча б її маму. Бо побивається, руки ламає, де її чадо неповнолітнє, не знає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368469
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.10.2012
Як сказати, не збрехати,
Що мені на все начхати?
Вечір, пізно, я втомився,
Бо весь день в Інеті рився
А тепер я хочу спати,
Що би в снах своїх літати,
Хай приснилася б мені
Гарна дівка у вікні
Приспів:
Яяя втомииився…
Піт на чоло як вода мені лився
Я втомииився…
Зранку сьогодні я не голився
Як сказати, не збрехати,
Мені ліньки й це писати,
Наробився,натрудився,
Ледь там спать не завалився
Вечір, пізно, я втомився,
І сьогодні я не мився,
Ліг я пізно засинати,
Ледь устиг все записати!
Приспів…
Я втомився!
Яяя втомився!
Яяя втомииився!..(звуки хропіння)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357413
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 14.08.2012
Як сказати, не збрехати,
Що мені на все начхати?
Вечір, пізно, я втомився,
Бо весь день в Інеті рився.
А тепер я хочу спати,
Що би в снах своїх літати,
Хай приснилася б мені
Гарна дівка у вікні.
Вечір, пізно, я втомився,
І сьогодні я не мився,
Ліг я пізно засинати,
Ледь устиг це записати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355832
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 07.08.2012
Доки бьются сердця наші,
Доки гострі шаблі й палаші,
Доки тримаємо їх у руці,
І доки нас носять ноги оці!
Доки ще кров у жилах тече,
Доки відчуваєм,що рана пече,
Доки калинонька наша цвіте,
І доки сила козацька росте!
Доки ми разом з вами сильніше,
Доки ми разом з вами спритніше,
Доки нам рівних немає в війні,
І доки ми ходимо по цій землі!
Доти ми патріоти!
Доти ми патріоти!!
Доти ми патріоти!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355740
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 07.08.2012