| Сторінки (1/6): | « | 1 | » |
Мамуська моя!!! Моя, моя і найкраща. Ти моє найсвітліше сонечко, таке тепле та запашне,- в яке я завжди хочу закутатись, коли мені добре і коли гірко. Як добре, що ти в мене є!
Досі перебираю в памяті старі пожовклі світлини, де ти така молода і така гарна. В тобі кохаються, така звичайна, привабливість і щось неймовірно осяяне, красиве, тендітне і водночас сильне. А ось ти стоїш як зимова красуня в старенькій шубці та чудній шапці минулих років – мабуть тоді ти була моднява. А на цій ти з татком тримаєш мене, манюню, на ручках і так радісно посміхаєшся, наче ти знайшла мішок золота. Тут ти ще не передбачала, що цей скарб ох як і змусить тебе інколи засмучуватись, інколи радіти, колись плакати, колись посміхатись.
Я так багато хочу тобі сказати. Скільки слів записано в тлумачних словниках і так їх мало, щоб виразити усю свою любов. Усю до крапельки і нічого не залишити собі: віриш?! Ти мені завжди кажеш : «Для тебе я готова небо прихилити…», а я так злюсь, що небо ти забрала собі і мені вже нема чого тобі дарувати –такого світлого і інколи похмурого, такого безмірного і неосяжного. Нічого- я щось і тобі подарую, більше ніж твоє блакитне небо…
Мамуська моя! Я хочу, щоб ти знала – у тебе наймиліша в світі посмішка. Я дуже люблю дивитись як ти посміхаєшся, інколи так ніяково присікаєш погляд і торкаєшся рукою серця. Я ні про що не шкодую у своєму житті крім двох речей. Перша – не можу зупинити час, а друга – це мій секрет, ще рано тобі про нього знати. Ти не журись, мамуська, що я далеко. Я ж твоя назавжди, маленька дівчинка, доця, непосидюча і твоя…вже тільки твоя і тобі не треба ділити мене з татком. Не така страшна відстань, коли вона вимірюється в кілометрах землі, гірше коли ми міряємо її в кілометрах душі. От тільки прикро: кожен раз, коли я приїжджаю, бачу тебе якоюсь стомленою і чорною. Роки не шкодують твоїх очей, зелених як морська хвиля, які зараз випромінюють смуток і самотність, домальовуючи тобі темні кола та зморшки. Не плач, мамуся. Я тільки твоя. Ти, як і раніше, береш мене, дорослу, заміжню жінку, на ручки, гойдаєш і провітреним тихеньким голосом кажеш: «Моя доця. Як я тебе люблю». А я щаслива в цей момент, що можу ще побути твоєю дитиною, поводити себе незграбно, по-дитячому і не боятися бути смішною чи недолугою. З тобою я завершена, ти – мій неповторний сорт щастя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400719
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.02.2013
Що відчуває жінка,коли залишаться одна? Страх? Жалість? Співчуття до себе? Комплекс таких інгредієнтів – вбивча та руйнівна сила, яка поступово висмоктує сили, бажання бути Жінкою. Самотність. Перша буква «с»-сором. «а»- або, «м»-ми, «о»-окремо, «т»-тебе, «н»-нема, «і»-існування, «с»-сама, «т» -тортури , «ь»-пустота,ніщо, хоча мякий знак я замінила б на твердий: шкода,що такого не існує. Якби притягували до відповідальності людей, які втоптують почуття коханих в бруд зради…невже таких стало б менше?! Чому ж за вбивство, крадіжку, бійку дають терміни, пишуть кримінальні статті, а за вбивство душі кат лишається недоторканим?! Це ж не менша жорстокість катувати душу того, для кого ти є цілим життям. А хтось не готовий змиритись з болем, зрадою і шукає порятунку в снодійному чи гострому лезі, чи не називається це вбивством, чи не варто за смерть карати ув’язненням. Хто може бути впевненим, що така людина не зруйнує ще одне життя. Чому ж кохані роблять так боляче тим,хто такий беззахисний через любов до них. Не знаю… купа банальних відповідей, але це все не те. Є щось глибше, щось ще неосяжне людському розуму і логіці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394644
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.01.2013
Ти так близько і так далеко від мене. В одному місті, в одній площині…ми бачимось кожен день, але не зустрічаємось ніколи. А при зустрічі ти холодно мене обіймаєш, а потім лагідно відштовхуєш, у відповідь я посміхаюсь вороже і кидаюсь на тебе з гарячими поцілунками…хочу тобі щось сказати, але згадую, що всі слова уже закінчились, залишився тільки дотик та біль. У повітрі пишу тобі листа сріблястими літерами, ти його читаєш і…..Не плач, мій коханий, не край мені серце, воно ж бо й так змучене…ні-ні, не тобою-нашим коханням… К-о-х-а-н-н-я-м??? А що це, власне, таке? Розкажи?...Не хочеш…. Ну добре, я сама тобі намалюю… Ц е ти…і я… Не зрозумів? Це коли у мене в животі зявляється холод, коли ти поруч… коли серце бється в уповільненому ритмі і на мить зупиняється, щоб пережити хвилини ніжності…коли земля тікає з-під ніг від твого пронизливого погляду…коли у мене виростають білі крила…Кохання – це коли твої вуста шепочуть мені щирість, надійність та силу.
Не можу викинути з голови той день, коли ти віддав мені своє життя( молоде, невічне, але таке яскраве)…Що ж ти наробив, мій коханий? Я ж тепер жива статуя з серцем, яке час від часу бється, нагадуючи про тебе. Ще одну мить з тобою прошу, одну хвилиночку, бодай залишити на тобі свій запах, щоб не забув мене…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394619
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.01.2013
А я ж тебе зовсім не знаю… Ні твого дотику, ні твого смаку, ні твого запаху. Ні …зовсім не знаю…хоча знайомі ми половину нашого життя. Парадокс? Ага. Але навіть в такому стані ти для мене нова, непрочитана Біблія, моя Біблія, яку тримаю біля свого ліжка, на яку дивлюся перед сном, яку цілую кожного ранку, до якої хочу торкатись, коли не вдома. Ти моя Біблія, чуєш? Кожного вечора читаю тебе, а кожного нового місяця перечитую і знаходжу якісь нові історії. Ти мій Іуда, ти – мій Ангел, ти – моя молитва… але така незрозуміла мені…
Сьогодні прокинулася з усмішкою на вустах: мені снився ти. А пам’ятаєш той сон?! Ти тримав мене за руку так ніжно і так міцно, ще хвилина і всі мої кісточки поламалися б від нестерпного тепла. А потім, прошепотів: «Я тебя люблю»… Пам’ятаєш той сон, пам’ятаєш? І я буду його берегти все життя, а щоб не забути, напишу на стіні, на шпалерах, великими літерами, кольоровими та веселими, а ще напишу в листівках і буду роздавати звичайним перехожим, які теж уміють кохати і кохають так як я. Напишу на паркані біля свого будинку і намалюю небо маленькими молочними хмаринками…а потім, поцілую твій образ і подарую сонцю, щоб гріло і оберігало тебе, коли не буде поряд мене.
Я ще довго лежала в ліжку, дивилась на сонечко крізь браму вікна і посміхалась. Тримала в руках телефон і нервово шукала твій номер, але… стоп… що сказати? «я люблю тебе, я за тобою скучила, давай зустрінемось?» Ні не те… Я б просто відповіла на твоє «алло» - « хочу прожити своє життя з тобою, дивитись як ти вранці голишся і потопати в очах, одягати тобі краватку і готувати каву. А плакати хочу тільки в твоїх обіймах, шепотіти своє кохання тільки тобі, малювати ніжність тільки для тебе і снитися тільки в твоїх снах». Не змогла натиснути клавішу виклику – дурна, божевільна, нестерпна, закохана та кохана… Я твоя!
Хочу щось тобі подарувати… Але ще не вирішила, що це може бути – небо, вірш, а може …?! Не думається…зачекай…я подарую тобі книжку: про тебе і про мене. Напишу про наше кохання, про поцілунки і обійми, про слова. А ще там будуть білі пусті листочки, в які вклею наші світлини. Тобі подобається мій подарунок?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357315
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.08.2012
Почему ты не умеешь любить? Почему ты так больно делаешь тому, кто так любил тебя. Да, именно любил. А знаешь почему? Ты, только ты убил мою любовь к себе. А твои слова – крик в никуда, я их уже не слышу…
Боже, почему ты не умеешь любить??? Посмотри: где я, где ты сейчас…
А когда-то дарил мне НЕБО, не подозревая об этом, дарил ВОЗДУХ, которым я дышала. Но знаешь, нет, я ДЫШАЛА ТОБОЙ. А потом ты подарил мне мир, где я была счастлива, но не долго…
Почему ты не умеешь любить?! Как я тебя за это ненавижу. Слышишь, я тебя ненавижу. Ненавижу за то, что ты был в моей жизни, бил во мне… Как же ты все убил, уничтожил, вырвал, оставив мне пустое и серое небо.
Но знаешь… Спасибо тебе: ты подарил мне то, что я так боялась испытать – ЛЮБОВЬ. Да… я тонула в ней, захлебнулась и растворилась. Спасибо, что ты сделал мне больно, я буду хранить это. Спасибо, милый мой, за небо, за солнце над головой, за нежность, за теплые руки…
Прости, дорогой, и за то, что не научила тебя любить, что не открыла того волшебного мира, в котором жила сама. Прости за то, что была у тебя.
Я тебя ненавижу, я тебя не люблю, я тебя презираю.
Знаешь, ты хороший актер кукольного театра под названием «Жизнь». Ты достоин награди в номинации «Игра чувствами», - можешь продолжать свою волшебную карьеру, только без меня, милый. Ведь когда играешь – о реальности не думаешь, а потом и в реальности играешь. Как смешно жить с ножом в сердце, но, знаешь, его больнее вытаскивать… Оставь меня, не мучай больше, не смотри на меня, ведь в тех любимых глазах я постоянно вижу ложь. Ах да, ты же не знаешь этого. Я дура награждала тебя искренностью, любовью, которая была для тебя повседневной пылью, которую можно сдувать… Играешь тем, что так…, что было во мне, с чего была сделана я, чем жила я. И все твои цветы я ненавижу тоже. Признайся, это также часть твоего большого спектакля?! Хороший триумф… и ты хороший актер, который, к сожалению, не умеет просто жить, чувствовать, проигрывать. Ну что ж, поздравляю с хорошим выходом «на сцену», мой любимый, бросаю тебе в ноги цветы, аплодирую тебе стоя!
А я ведь жива! Я живу дальше! Без тебя дорогой…
У меня затянулись раны, у меня снова расправились крылья, я чувствую ветер, я чувствую радость, я наконец живу! Я могу теперь улыбаться только потому, что идет дождик…
Я сильная, ведь убила тебя в себе, в своих мыслях, в крови, я испепелила в воспоминаниях, сожгла в мечтах.
Ты не поверишь, но я уже не вижу твой облик и силуэт. Мне без тебя хорошо, я без тебя счастлива.
А тебе хочу пожелать найти достойную тебя…
Прощай любимый!!!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357200
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 13.08.2012
Ты ушел,
а по стеклу размылся водой далекий образ твой.
Ветром притворюсь, стану ангелом, просто растворюсь…
Хочу уйти туда, где светом излечится боль моя.
Хочу лететь туда, где с дождиком сольется моя душа.
Хочу бежать туда, где сладкая в море вода.
Безответные слова, боль, любовь моя,
Безответные слёзы, чувства, красота.
Безответный, глупый, замкнутый круг,
Безответные шаги, тихий сердца стук.
Одинокая душа, сила, жизнь и наши берега,
Одинокие мысли мои и далекие глаза твои.
Разные наши пути, стремления, стихи,
Грустные солнечные лучи и безсилые мои мечты.
Ты ушел,
а по стеклу размылся водой далекий образ твой.
Я тебя люблю… Хмурое небо отпущу…Тебя прощу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357103
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.08.2012