| Сторінки (1/33): | « | 1 | » |
Я ось сиджу і посміхаюся сама до себе. Бо мені добре. Мені приємно на душі. Навіть коли тебе нема поруч. І ні, я не хочу сказати, що мені добре, коли тебе нема поруч, просто навіть думки про тебе – то як бальзам для душі. Без зайвого пафосу, зайвих слів, зайвих думок – це так чудово розуміти, що ти є в моєму житті, а я в твоєму. І хоча я завжди кажу, що «просто нічого не буває», та зараз все так просто. Багато з ким було не комфортно, в голову лізли всілякі дурниці, були спроби втекти від реальності, а з тобою – з тобою і є моя втеча із реальності. Якась нереальність в реальності.
І цей весь потік дивних слів, закручених речень, весь цей текст говорить тільки одне – мені добре. Мені так добре, що навіть звичні проблеми не викликають в мене такої відрази, як раніше – я сприймаю їх по-іншому. Мені так добре, що навіть із самого ранку я встаю не з матюками в голові, - а з посмішкою на обличчі. Мені так добре, що інколи навіть віднімає мову і змітає всі думки, що я опиняюся просто тут і зараз і живу одним теперішнім моментом…
Все геніальне просто. Ніби не було минулого, і десь далеко те майбутнє. Є тільки зараз, сьогодні. І сьогодні є ти, є твої повідомлення в соціальних мережах, скапі, смс на телефоні, є дзвінки від тебе і тобі. І це все в сукупності – єдине «ти».
Мені просто добре з тобою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504207
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.06.2014
Тебе з самого ранку збудить телефон,
Ти слухавку піднімеш напівсонно,
Почуєш ти «Алло! Привіт, підйом!»
І посмішка враз виникне так томно.
Почути голос цей, який ти чув учора,
Який не розраховував почути знову вочевидь,
Але не жаль ні сну, ні тої насолоди,
Бо те, що зараз краще – ти у когось на меті.
На думці, в голові і, може, навіть в серці,
У того, тої, що сьогодні лиш у тебе в голові
І щось щемить в душі, доказує «вона не мертва»
Доказує, що не загублений той романтизм.
У відповідь подумаєш «Я радий тебе чути,
Як добре, що сьогодні мені дзвониш ти».
А з вуст своїх почуєш «Вибач, цьому вже не бути.
Я йду сьогодні до своєї бувшої мети…».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488158
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2014
Над твоїм містом опустився туман,
Ідеш по вулиці, в очах відбивається ліхтар...
В твоїх очах пусто, ніби чиста душа,
Ніби зовсім не було минулого життя.
І все, здавалося б, просто, нічого складного,
Все в межах твоєї осяжності розумової,
Та дивні думки ламають твою голову,
Намагаються знищити невідомою подобою.
І тебе болить серце та ти не зважаєш,
Затяжка одна, друга, третя, вдихаєш
Дим від цигарок і приємне запаморочення...
Куди ідеш, в яку точку призначення?
Життя тебе кидає то вправо, то вліво
І ти то упираєшся, та піддаєшся грайливо,
Який наступний крок? Важливі питання,
Щоразу безліч промов та непотрібні зізнання.
І все так сіро, і все так буденно,
Тобі хочеться любові, але все сумно пекельно,
Ти шукаєш її серед разових відносин,
Та вони тільки віддаляються, зайві зносини.
Шукаєш щастя а алкоголі, інтернеті, наркотиках,
Та вони тільки крадуть твої подихи,
Не приносять щастя, не дають забутися,
Вони руйнують і на ранок нагнітають досмерті.
Вмикаєш якусь музику, вслухаєшся в тексти,
Знаходиш там себе і розчинаєшся, віддаєшся...
Та кому віддаєшся? Нікому, примарне бачення,
Яке на хвилини рятує тебе від реальності.
Щоразу пізно лягаєш, не висипаєшся,
Та у снах час від часу до мрії торкаєшся,
Та коли прокидаєшся усе кудись зникає
І ти знову і знову в туман міста вертаєшся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470977
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2014
Запалиш вогник у душі,
В уяві намалюєш казку
І ніжно-ніжно серед мрій
Відчуєш сонця дотик й ласку.
Заплющищ очі й полетиш
У небо, де пташки щебечуть,
Здавалося б, що світ черствий,
Та лід ротанув, навіть в серці.
Під ясним небом голубим
Здається, ніби оживаєш,
Під променями сонця весняних
Енергією тіло наповняєш.
Вдихаєш, видихаєш і мовчиш,
Порушити боїшся казку,
Ось-ось за хвильку полетиш
Як тільки-но поставиш чашку.
Сьогодні, вчора, завтра, назавжди
Стираєш межі часу безупинно,
Хвилини, миті, тижні, дні, роки
Все перетворюється в вічність.
Забути, знищити сумні думки,
Радіти ранку та можливості прокинутись,
Кохати, вірити, могти
Усі бажання втілити в реальності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470134
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2014
Привіт. Давай, розкажи як тобі важко,
Як все негаразд, і ти весь такий нещасний,
Яку тобі щодня життя влаштовує тряску,
Та як ти втомлюєшся щодня та щоразу.
Давай подумаємо з тобою логічно,
А що ти робиш для того, щоб щось змінити?
Що сьогодні зробив, окрім того, що мислив,
Що життя нікчемне та продовжував нити?
Так от, що я хочу тобі сказати,
Перестань ти вже в своєму лайні копатись.
Не читай в інтернеті розумні цитати,
А краще піди своїй мамі допомагати.
Завал у навчанні – то може пора вчитись?
Немає грошей – так може варто піти робити?
Не висипаєшся, постійна сонливість?
Не вистачає часу – прийдеться терпіти.
То настрій пропав десь, то злий і нервовий,
Там не везе і тут не виходить…
– ну що тут поробиш?
Всіляке буває, всього не сплануєш
Та взяти й забити на все – то точно поможе!
Так що замість того, щоб соплі пускати,
Почни у своєму житті хоч щось вже міняти
І навіть зараз читаєш дурню,
Замість того, щоб влаштовувати долю свою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456031
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2013
…І здавалось цей танець тривав цілу вічність,
Ми кружили удвох, ніби в іншому світі,
Все було несуттєве, усе стерлося з зору,
Крім обіймів міцних і твоїх ніжних дотиків.
І я зовсім не хочу знов розставатись,
Не відпускай мене, заледве тримаюсь,
Ти танцюєш зі мною, ти мене пригортаєш,
І так бережно-бережно не відпускаєш.
І хоча поза танцем ми з тобою далекі,
Пам’ятатиму я нашого танцю моменти,
Бо зі мною ніколи не було такого,
Щоб закінчення танцю вкрало насолоду...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448687
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2013
Усі справедливі, усі такі чесні,
Тоншить від цієї вуалі брехні,
Спитайтесь в народу без всякої лесті,
Як все досконало в щоденнім житті.
Так – ми українці у вільній державі,
В нас свій президент і власний парламент,
В нас воля народу, все демократія,
Тоді ж якого вмирає нація?
Та варто лише навкруги озирнутись,
Бачиш людину, іде непривітна?
Чого б це?
Чого українці злі й не щасливі?
Звернемо увагу на звичнії будні:
Ідеш раненько собі на роботу,
Сідаєш у транспорт, та тут не все просто,
Тим паче, коли притиснутий зовсім.
На когось ти сперся, хто сперся на тебе,
Десь яма і ти підлетів би у небо,
Та як ти притиснутий поміж людей,
То це всього на всього будуть синці.
Тобі стало зле, ти прямуєш до лікаря,
Та він все лиш пише, на тебе не дивиться,
Витягуєш ти 20 гривень з карману -
Ти ба який хист в лікарів щебетати!
Ідеш, на узбіччі авто іспетктор стоїть
Працює людина, спиняє автівку,
У тех документах вже сотня лежить,
«Щасливо» у відповідь скаже і «Їдьте».
Навпроти студенти ідуть на заняття,
Хтось радісний, в когось тремтять зап’ястя
Хтось здав «на відмінно» і нічого не вчив,
А хтось із знаннями усе завалив.
Ідеш попри суд – оголошують вирок
Простого Івана засудили навіки,
А пана Петра суд визнав невинним,
Бо Йванко сам протаранив його машину.
І так ще можна безупинно говорити,
Та це те, що воду у ступі місити.
У нашій державі не цінять нічого,
Окрім тих , що платять на кожному кроці.
І правду співає Тартак в свої пісні
Бо не цінять героїв у нашій країні
Пусті балачки, дебати, промови
Ми гідні на більше, на славу, на волю
Та все, що ми можем це тільки жалітись,
І все прогинатись, коритись, коритись
«І щоб лиш не гірше» - гадаєм щоразу,
Та нас далі гнуть, все більше на разі.
Чого всі мовчать, себе зневажають?
Бояться, напевно, що їх покарають…
Та справді і варто простому народу боятись,
Бо в них недостатньо «бабла», щоб все порішати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442404
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2013
Сплошь и рядом окунуться в мир фантазий,
Там где я не я, и ты совсем не ты,
Там где вихрь мыслей вечно сказанный,
Явью, где становятся бескрайние мечты.
Где глаза укутаны прозрачным белым шелком,
Тело, сердце цепенеют от любви.
Там где можно вечность обменять на радости,
Там, где полон мир душевной красоты.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438032
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2013
Я буду за тобою сумувати,
Поміж потоку днів.
Я буду з дня у день благати,
Почути голос твій.
Я буду завжди відчувати,
Твій погляд із-під вій,
Я буду віддано чекати,
В здійсненність моїх мрій.
Та поки все ще так далеко,
Я просто промовчу,
Допоки ти - за кілометри,
Я почуття ці збережу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416894
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2013
[i]Як страшно чути всі пусті слова,
які десь зависають у повітрі.
Як страшно знати, що усе брехня,
і неможливо відновити віру.
Безцінність слова і без каяття
пусті думки приходять звідусюди.
Все як відносність, а слова - вода,
хтось напивається, а дехто - тоне.
[/i]
..."Страшні слова, коли вони мовчать",
Та ще страшніше, коли в них немає суті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415058
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2013
Розірвати б серце на частини,
Бо у грудях боляче щемить.
Воно плаче гіркими сльозами,
Воно каже, щось не так. -Мовчи!
-Чуєш, може варто щось змінити,
-Ні, не варто це зусиль.
-Досить упиратися і жалітись
-Замовчи, ти мене дістало вже.
-Мені ж боляче, невже не розумієш,
Через твою гордість я горю.
Через те, що ти боїшся вірити,
Я із дня у день все слабше стукочу.
-Ти не розумієш, бо емоціям підвласне,
Ти не хочеш вірити у те,
Що на завтра все не буде так же,
Завтра може бути не таке.
-Ти говориш так лиш через те, що
Ти не зважуєшся комусь показать мене,
І це все здається ніби обережність,
Але твоя нерішучість знищить все.
-Ах, дурненьке, я ж тебе оберігаю,
Потім ж може бути гірше ще,
Хочеш, щоби біль створила грубі рани?
Може якось варто спробувати це.
-А якщо ж не буде більше болі?
А якщо не марним буде все?
А якщо нарешті прийде моя доля?
Невже хочеш знищити усе?
-Замовчи вже! Замовчало…
Знову стало пусто й тихо на душі.
Знаєш, серце, може інколи це правда,
Може варто спробувати щось нове.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414175
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2013
У мене ломка по тобі,
Думки у моїй голові
Чомусь лише про тебе,
Не відігнати їх від себе.
У мене ломка по твоїх словах,
Блукаю десь я по своїх думках,
Щоби насититися ними знову,
Та марно, пульс дає відмову.
Пусте блукання поміж сторінок,
Душа моя так прагне у танок,
Від щастя і розмов з тобою,
Та зараз серце сковане журбою.
У мене ломка по тобі,
По твоїй милій ввічливості,
Я хочу дозу, хочу ще розмов,
Щоб серце знову розганяло кров.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2013
Ось так стоїш, підіймаєш обличчя до неба, на тебе падає білосніжний лапатий сніг і ти розумієш, що ще віриш в казку. Яким би реалістичним ти не здавався ззовні, десь в душі спалахує вогник надії. Він такий крихітний, що ти ледь відчуваєш його, але ти сприймаєш це, відчуваєш десь глибоко в собі тремтіння і посміхаєшся кінчиками вуст.
Можливо зі сторони людям здасться, що ти загадав щось приємне із свого минулого, та лише ти знаєш, що це не так. Це щось більше. Це не минуле, це віра у майбутнє. Це наснага до життя, бажання до змін, впевненість у своєму щасті. Це настільки велике і грандіозне почуття, яке своєю нематеріальністю та якимось далеким підсвідомим розумінням змушує і надалі боротися, творити, жити у цьому нелегкому світі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400236
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.02.2013
Знаете, жизнь – это необъяснимый факт. Она настолько интересна и забавна, и настолько противоречива, что судить о ней очень тяжело. По крайней мере с некоторой стороны. Конечно же, за белой полосой всегда идет черная, а за черной – серая, а за серой – снова белая. Что можно сказать на этот счет – неважно, все слова – бессмысленны, важны – только действия и помыслы как каждого человека, так и толпы людей. Но толпа людей ничтожна, по сравнению с мыслями одной единой личности…
Каждый из них пошел своей дорогой, своим путем, но как бы ни было, они снова встретились. Да что встретились, они видели друг друга еще не раз.
Один раз она шла, не задумываясь ни о чем, просто шла, убивая понапрасну время. Потом в средине все сжалось, стало трудно дышать. Она увидела знакомые глаза, знакомое телосложение. Все вокруг исчезло, перед глазами остался лишь один объект – он. Натянув на лицо повязку, он промчался на велосипеде мимо нее, не заметив, или просто сделав вид, что не узнал. Дыхание, которое на миг восстановилось, снова перехватило. Промчался возле нее как ветер и так же бесследно как ветер исчез.
Потом было еще несколько мимолетных встреч. Даже самых неожиданных. Те чувства все никак не хотели уходить изнутри. Она там валялись как куча мусора, ненужного никому. Даже ей он уже был не нужен.
А время шло. Оно очень незаметно лечило, затягивало пробелы в душе. Все становилось на свои места. Все становилось прежним – однотонным, бесхарактерным, млявым, таким простым ежедневным. Снова собиралась прежняя картинка: картинка недовольства и неуверенности в себе. Все зажило. Но, как на зло, он снова поставил на этой картинке едва заметную точку. Точку, которую не видит никто кроме нее, точку о которой никто никогда не поймет кроме нее. Милая, прежняя улыбка и приветственный взмах руки – вот какая эта точка.
Как будто точку поставила на картинку невидимая кисть. Точка совсем неприметная, но краска не сдержалась на месте и потекла вдоль всей картины. Снова оставила свой след – свою царапину. Всколыхнула прежний мусор и заставила его снова гореть, гореть ледяным огнем вечных воспоминаний и мечты.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395495
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 25.01.2013
Ви чуєте? Не лізьте в мою душу,
Брудними пальцями чіпаєте її,
Болюче і до крові нігтями
Ви продираєте у ній дирки.
Ви чуєте? Не лізьте в мою голову,
Не треба вигляду, що знаєте мене,
Лихі думки у вас між скронями,
Не намагайтесь зачіпити за живе.
Ви чуєте? Не треба цього пафосу,
не лізьте, не чіпайте, відпустіть!
Не треба мені миті радості,
Після яких на рани сиплять сіль.
Ви чуєте? Йдіть геть собі ненависні,
Не забирайте мою доброту,
І не робіть обличчя жалісливі,
Не провокуйте мою волю злу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2013
Заждіть хвилинку, я закурю,
Запхаю у легені нікотин,
Вдихну у себе трохи диму,
Заповню простір десь поміж клітин.
Заждіть хвилинку, я закурю,
Відчую себе легко так,
Заповню мозок свій примарою,
Охоплю димом весь свій страх.
Заждіть хвилинку, я закурю,
Заждіть на мить, не йдіть, чекайте!
Спішите?.. Та ба як сталося:
Порожня в мене пачка сигарет.
Стою я в місці для куріння,
Охоплена я смогом цигарок,
В руці порожня пачка L&M'а,
Як жаль, що не курю я. Не люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390903
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2013
Розчарувань в житті було багато,
Невірності, обману, підступу, брехні,
Та ти від цього всього сум знімаєш
Виходить в тебе непомітно руйнувати розпачі оці.
Яка б біда не сталася у мене,
Завжди ти руку допомоги подаєш мені,
Яка би дурість в голову мою не влізла,
То ти підтримаєш чи скажеш, що думки мої дурні.
Ти знаєш, друже, я не вірю людям,
Я втратила довіру і відкрила ненависть до всіх,
Та віриш ні краплини недовіри
Не маю я до тебе. Наперекір я довіряю лиш тобі.
До тебе й ненависті зовсім я не маю,
Хоч інколи мене виводиш з себе ти,
Смішиш, підколюєш та копіюєш,
Що інколи прибила б залюбки.
Та все ж знайти у тобі можу я розраду
І хоч не часто бачимося ми,
Я знаю, щоби там не сталось,
Та друзями залишимося назавжди.
І як же я безмежно в душі рада,
Що маю друга я такого вірного як ти,
Я дякую за те, що ти знайшовся в цьому світі,
Я дякую тобі за дружбу поміж "я" і "ти".
Присвячено М.С.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389706
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2013
Мені і страшно, і противно. Може ви мене і засудите, але мені то якось до лампочки в даному випадку.
Люди, українці, озирніться. Подивіться, які ви черстві і огидні. Сказати чесн,о я заздрю японцям, я заздрю їхній людяності та шанобливості по відношенню один одного. Якби у нас сталося таке ж стихійне лихо, як і у них, то наші люди давно вже би поперегризали один одному глотки. І нехай це звучить різковато, але це так.
Спостерігаючи за нашими людьми, стає не по собі. Ситуація: довжелезні затори, на зупинках повно людей. Їде маршрутка, люди нервово кучкуються, щоб першими влізти в маршрутку. Та тут знаходиться один мудак (по іншому просто не назвеш), який плювати на всіх хотів і побіг собі до тієї маршрутки, яка ще і близько не доїхала до зупинки, щоб швидше в неї влізти та ще й сісти. Решта людей думають: «Ми що лохи тут стояти?» і давай більше половини цих очіючих пасажирів побігли до того автобуса як ніби там доляри роздають. Та хоча частина людей залишилися чекати на маршрутку на зупинці, своєю культурою вони також посвітилися: щойно під’їхав автобус почалася тиснява, гамір і перегони «хто бігом заскочить і стане посеред салону у зручному для себе місці, при цьому плюючи на те, що позаду люди ще також хочуть доїхати до визначеного маршрутом місця».
Взагалі-то наша ментальність ніяка. Це жадібність, пихацтво, лицемірство. Не хвалю себе, та інколи думаю чи й справді я українка. Просто страшно за наш народ, страшно за наше майбутнє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387230
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.12.2012
Я не знаю про що написати,
Та в душі щось нейметься мені.
Я не знаю чого вам сказати,
Та мовчать остогидло мені.
В голові десь блукає майбутнє,
Серце рветься в минулії дні,
Розірватись би якось на двоє,
Або десь заховатись на дні.
Так багато в душі наболіло,
Хоч живу я не зовсім багато років.
Так багато би я говорила,
Та слова десь застрягли в мені.
Чого хочу, для чого живу я,
Заблукала я десь в монотонності днів.
І здавалось б не все так погано,
Але сум десь сховався в душі.
Може це якась хвора фантазія,
Може це дурнуваті думки,
Я стараюсь втекти від реальності,
Але нікуди з неї втекти.
́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382000
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2012
До нас знову повернувся холод,
Мов голками пронизує мене,
У час повернення додому - морок,
Тремчу я на зупинці в темноті.
Усе похмуре, сіре, невеселе
Гнітить мою буденність раз у раз,
Чіпає мою душу десь в середині
Холодність і вологість водночас.
Я відчуваю як до тіла прилягає
Холодний дотик джинсів на мені,
Стоїш, боїшся ворухнутися
Та як не ворухнешся, то простоїш до зими.
Ця мряка й темрява мене проймає
Та пхає в мою голову сумні думки,
Я думаю та в собі закриваюсь
Та мовчки я ненавиджу цей світ.
Стою сховавши руки у кишені,
Малюю подумки я власний світ,
Та холод не дає втекти з реальності,
Зупинка, люди, одинокі ліхтарі.
Стою, волосся розвіває вітер,
Зриває з мене все моє добро.
Яка банальна мрія в мене є щовечора -
Скоріше б вже додому у тепло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374260
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2012
Сижу на ліжку, піджавши ноги, п’ючи каву з молоком, дивлюся у вікно. Йде дощ. Через розчинене вікно відчуваю запах свіжості і чистоти. Шум доща – творить чудеса: він одночасно навіває спогади і в той же час очищає душу, змиває весь бруд, який прилип десь там в середині. Так приємно. Вдихаю цей запах і відчуваю як свіжість проходить по всьому моєму тілу всередині. Вона наповнює мене чистотою. А цей звук! Гулке крапотіння доща має свою специфіку: воно ніколи не буває однаковим. Кожного разу я чую цей звук по-іншому. І ось саме зараз я чую радісну мелодію доща. І ця мелодія то гучнішає, то стихає, що я мимоволі затамовую дихання, щоб почути ще цю пісню. Одна із пісень природи. Так і відчуваю як жага до життя наповнює мене, як наповнюють щирі емоції. Мммм.. заплющую очі і просто слухаю..вже навіть забувшись…
Ах, моя кава.. Кава охолола..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368911
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.10.2012
Шукаю хлопця милого й не злого,
Відвертого й розумного.
Шукаю хлопця чесного і доброго,
Правдивого й веселого.
Шукаю хлопця, пишу повідомлення
Вкладаю суть у мовлення
Шукаю хлопця своє протиставлення
Для свого ж самоспалення.
Щоб мріяти, радіти, шаленіти
Шукаю хлопця, щоб любити.
Наснагу віднаходити й творити,
Шукаю хлопця, щоби жити.
Шукаю правда якось тільки подумки,
Гортаю застарілі знімки,
Складаю в кучу мрійні невидимки,
Збираю із життя уламки.
Шукаю хлопця…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368694
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2012
Мені давно набридли ваші всі пусті слова,
Які ну зовсім ні до чого не приводять.
І маячнею вашою забита голова
Та прошу «вибачить», що слухать вас не хочеться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368486
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2012
Ну ось хто знав, що цей здоров’як-вампір виявився новоспеченою «дитиною» одного із Верховних. Моя зухвалість вкрай не сподобалася його татусю і тому зараз я сиджу в залі суду. Судять мене. Суддя впевнено тлумачить, що я посягала на життя чи то здоров’я вільного громадянина, який ще й до того виявився щойно знайденим сином поважної особи. Знав би суддя хто ці «особи» насправді. Хоча, думаю, голова суду здогадується про це, адже його підлабузництво прямо таки випирає. Я довго не могла слухати, мені нестерпно хотілося вийти на свіже повітря і не бачити ці всі пихаті лиця. Добре, що хоча б вікно відчинене. Вікно! Довго обдумувати рішення не прийшлося: я миттю вистрибнула на стіл, за який мене всадили, потім на підвіконник, а потім мої ноги намагалися знову не підвести мене і несли мене по сонячній вулиці невідомо куди, але подалі від цього безглуздя. Я знала, що вампіри не поженуться за мною: надто сонячний сьогодні день, а офіційні представники захисту прав людей надто нерозторопні.
Моя воля тривала не довго. Мене знову спіймали. Але цього разу мене не вели в суд, а принесли додому. Щось вкололи і я попливла в приємні марення. Ці марення були чудовими, проте моє пробудження стало жахіттям: я стояла у весільній сукні, навколо мене крутилися милі дівчата з щирими посмішками на обличчі, а навпроти стояла мати і все клопоталася, намагалася переконати мене: «Софія, ти мусиш одружитися на ньому. Він обіцяв, що зробить так, що твої попередні витівки анулюють, їх просто забудуть».
Що це взагалі за безглуздя! Навіщо воно мені потрібно? Мене провели через заповнену гостями залу до вівтаря. Я дивилася на всіх людей. Ось сидить наречений: бугай із злим виразом обличчя і ненаситним поглядом. Він прямо пожирав мене очима і ледве стримувався, ледве змушував себе дочекатися закінчення церемонії. Мої здогадки не підвели мене: це також вампір, він є одним із Верховних і заодно знаходиться при владі у звичайних людей, але це не той «татусь», який притягнув мене до суду. Вампір-наречений виглядає стриманішим, дорослішим і хитрішим. Я його знаю, бачила по телевізору, але особисто ми не зустрічалися. Що ж за чортівня! Далі бачу маму. Вона плаче з радістю за мене. Ех, ти ж не знаєш хто він насправді. Ти просто думаєш, що твоя дочка вдало виходить заміж і не буде ні в чому нуждатися…
Проводити огляд гостей мені завадив церемоніейстр. Він сказав, що мені необхідно тричі обійти вівтар. Це ще що за звичай? Невже якісь вампірські замашки? Це було останньою краплею. Я знову побігла. Охоронці намагалися спіймати мене, але у них в руках залишилася тільки фата. Кидаю погляд на вампіра-нареченого і бачу як він незворушно видить і на його кінчиках губ з’являється усмішка, одна із тих, яка означає, що ще не все програно. Усмішка впевненості.
Через двері мені не вийти. Мене сильно хтось штовхнув до однієї із стін, на яких і вздовж яких знаходилося безліч живих квітів. Я впала за квіти і вже готова була відчути біль в плечах від удару в стіну, але болю не було. Моя рука зникла у невидимому проході. Ох, як мені пощастило. Краєм ока подивилася на натовп, який мене ось-ось мав схопити. Але мене всі чомусь не помічали, вони метушилися, кричали. Лише одна особа стояла незворушно: високий незнайомець стояв склавши руки, обличчям направленим в мій бік і з заплющеними очима. Він посміхався, милою посмішкою, і щось в ній було, чи то іскра перемоги, чи глузування над цим натовпом. Мене спасли! Мені саме він допоміг. Я застрибнула у цей невидимий прохід. Переді мною з’явився тунель, а позаду виникла глуха стіна.
Я втікла. Я зробила три проступки, а на четвертий мене виженуть з рідних земель. У цьому я чомусь не сумніваюся. Але це буде потім, а зараз необхідно вибратися з цього тунелю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368044
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.10.2012
Цього здоровенного недоумка у елегантному костюмі штовхнули на мене. Замість того, щоб вибачитися, він почав реготати і тикати пальцем в мене. Побачивши мій злий погляд він вирішив приласкати мене і захопив у свої обійми. Це вже було занадто, тому моєю ласкавою відповіддю став удар з кулака прямо в челюсті. Я знала, що цей здоров’як і вся його компанія не простий народ. Після удару маска була скинута: з’явилися два гострих клика, очі залилися кров’ю чорною як смола, а навколо очей проступив синювато-червоний відтінок. Мені нічого не залишилося як продовжувати бійку, хоча й знала, що шансу на перемогу немає. Але втрачати немає чого. Удар за ударом, його сила перевищувала мою, але я виявилася спритнішою і мої нігті мене не підвели: його тіло було розірване на шматки. Не було місця для здивування, тепер все залежить від швидкості мого бігу, адже через декілька секунд цей здоров’як поженеться за мною вслід. Так і сталося. Я миттю вибігла із темного тупика між будинками і неслася по освітленій і на диво залюдненій вулиці, яка пахла розжареним за день асфальтом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367389
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.09.2012
Між тисяч слів несказанних й забутих,
Щоразу намагаєшся знайти себе.
Шукаєш порятунку в натовпі, де люди
На тебе навівають злі думки.
Шукаєш прихисток у фільмах, де сюжети
Написані далекими відомими людьми.
Знаходиш частками розірвані памфлети,
Поміж мелодій сповнених фальшивої краси.
Цей світ загублений, утрачений, забутий
Забуто все, що вартувало щирих почуттів.
Забуто прості радощі, моменти і дарунки,
Що варті сотень і мільярдів сьогоднішніх утіх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366947
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2012
Ми з ним удвох, ніхто про нас не знає.
Я лиш його, а він лиш мій - дурних питань не виникає.
Поняття "ми" для інших не існує:
Для когось одинока я. Та він мене цілує,
Він душу мою сповнює жагою, теплом й коханням,
Щирістю, весною. Відсутність сподівання -
Я точно знаю він жде мене, у нього є бажання
Побачити мене, дивитись мені в очі. Це зітхання.
Я відчуваю на собі його обійми, міцні й палкі,
Такі нестримні й божевільні. Власні і зовсім трохи ніжні.
Я падаю у бездну як дивлюсь в його зіниці
Та з нетерпінням я чекаю лиш цієї миті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2012
Ніхто, ніде і ні про що,
Слів не було і ще немає,
Німе мовчання, смак думок
І хтось чужий тебе чіпає.
Тремтіння листя, звук доща,
Солодкий присмак насолоди,
Пекучий біль, жага життя,
Ідеш, ледь стримуючи сльози.
На підвіконні кіт мурчить,
Десь за вікном співає пташка,
Та тиша все ж тебе гнітить,
І ти чомусь не ставиш крапку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363985
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2012
Вся наша біда дорослішання полягає в тому, що ми забуваємо як це щиро радіти. Ми натягуємо усмішку на обличчя і при цьому не усміхаємося душею. Ми нехтуємо простими радостями життя, але ж щира радість не завжди така недосяжна. Нас завжди оточують джерела цієї радості, проте ми настільки вибагливі та зазнані, що не помічаємо їх.
Мабуть цим дорослі і відрізняються від дітей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360326
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.08.2012
Комусь ти отрута,
Комусь - насолода.
Для когось ти всесвіт,
Для когось - потвора.
Когось ти чаруєш,
А когось нервуєш.
Комусь ти наркотик,
А комусь ніхто ти.
Когось ти цілуєш,
Когось - зневажаєш.
Для когось живеш ти,
Когось - уникаєш.
Мовчиш, проклинаєш,
Цілуєш, прощаєш,
Сумуєш і раниш,
Радієш і плачеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360145
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2012
Ті очі сповнені жагою
Нестримних втіх та почуттів,
Та не дають мені покою
Як я лиш зазираю в них.
Уся буденність і реальність
Зникають і падуть в ніщо,
Всі маски, фальші і обмани,
Турботи й злети - казна-що.
Я поринаю у ті очі,
Я бачу в них і радість, й біль,
Бажання, сором, крик щоночі
На рану сиплять білу сіль.
Вони прекрасні, милі, карі,
Я бачу там себе у них,
Перлини, сяйво і смарагди -
Нікчемні й викликають сміх.
Тону в них я та лиш волію
Торкатись поглядом до них,
І тіло моє ціпеніє
Коли я відчуваю "дотик" їх...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359952
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2012
Когда в душе таится горесть,
Когда ты плачешь по ночам,
Когда в тебе бушует море,
Когда ты остаешься сам,
Ты плачешь тихо и безмолвно,
Рыдаешь, бьешься по углам,
В твоей душе таится сонно
Тот зверь, что тянется к степям.
Он воет жутко, неустанно,
Он ждет, когда придет тот час,
Когда он вырвется на волю,
Когда спасет весь мир для нас.
Он воет песнь свою упорно,
Он хочет жить, не зная горя,
Не видя жизни монотонной,
Он хочет петь уже на воле!
Чтоб остальные звери слышали его,
Чтоб не боялись песни гордой,
Той, что зовет из всех миров,
Что овладеет всей толпой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359948
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 26.08.2012
Почалася битва. Він з якоюсь незрозумілою супутницею і Вона. Він був одягнутий в стальні обладунки, чимось нагадуючи трансформерів, які згодом скинув, залишивши лише нижню частину свого вбрання. Вона - у войовничому одязі амазонок на сучасний лад: високі чоботи, спідниця до коліна з високими розрізами по боках, з-під яких виднілися шорти, коричневий замшевий корcет. Його зброєю була вогняна фарба, Її зброєю - ядовиті голки та кинжал. Вона кидала в Нього та Його спутницю голки, уникаючи пострілів вогняної пекучої фарби. В більшій мірі Він цілився по ногам, а Вона намагалася попасти в груди. Його супутниця була ліквідована. В бою залишилися один на один. Вони бачили один одного вперше. Її нога нила від опіку, а Він мовчки витягав з голих грудей голки. Вона була не в силі битися і кинула в нього кинжал - як останню надію своєї перемоги. Він його зловив за лезо і назад кинув Їй. Але кинув Він його не із зневагою, а із глибокою повагою в очах до Неї. Все, Вона більше не могла битися, Вона розуміла, що прийшла її загибель, полон... все те, що пов"язане із битвою двох протилежних стихій. В Неї залишився вибір: просто пасти на полі бою чи зробити те, що так палко хотілося ще на початку бою. Він сподобався Їй, Він притягував Її як магніт і чим більше Вона з ним билася, тим більшою наростала ця жажда. Вона просто підійшла до Нього в притул. Дивно, але Він не скористався нагодою, щоб знищити, захопити Її. Він просто дивився на Неї, виснажену боєм, але все ж енергійну. Вона поцілувала Його, міцно поцілувала як ніколи нікого не цілувала і як ніхто ніколи не цілував Її. Вона насолоджувалася цим поцілунком, а Він давав Їй змогу це робити. Коли Вона підняла погляд, щоб заглянути в Його очі, Вона побачила в них усмішку, Вона почула своїми губами усмішку Його уст. Він легко відштовхнув Її і сказав: "Пішли зі мною". І Вона пішла за ним, не боячись, що Він приведе Її в логово ворога, не боячись того, що Вона зраджує свою стихію. Вона довірилася і будь-що там буде далі Вона не забуде цей міцний поцілунок, який грітиме Її вуста і серце цілу вічність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359441
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.08.2012