| Сторінки (1/32): | « | 1 | » |
у косу жовто-синю стрічечку вплету
для серця інших кольорів я не знайду
я патріот і серцем і душею
моя країна, хочу вічно бути з нею
хоч і мізерна я її частинка
але то матінка моя, а я її дитинка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495417
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2014
Був тихий зимовий вечір, Олесь охоплений змістом книги ледь втримував свої емоції. Він був найщасливішим у світі, адже книги розділяють його погляди на життя, лише вони його розуміють.
Олесь мріє мати власну бібліотеку, але його студентський статус заважає йому часто купувати ті заповітні літери в твердій обкладинці. Придбати книгу у цей час - велика розкіш. Хлопець лише раз на два місяці може дозволити собі таке щастя. Але одна книга на таку малу кількість часу, для нього замало, спраглість хлопця до тексту не дає змоги прийти до тями і вчасно зупинитися. Усі книги, читаються за одним подихом. Пороги місцевих бібліотек він оббиває й досі, але там так мало сучасної літератури, до якої так лине душа, а читати те, що вже прочитано не раз, просто не цікаво. І от Олесеві сяйнула ідея, від якої він аж зойкнув. Хлопець зрозумів, він може читати книги в електронному вигляді. Від цієї думки, в нього запалали щастям очі.
Хлопчина нещодавно відкрив для себе, нового молодого автора прози, про якого ще так мало відомо в світі. Його книги, стають з кожним днем все більш популярними, але нажаль в Україні вони не друкуються. Отже, Олесь не має змоги читати їх… Але ж цей автор, такий близький душею до нього, скільки він би міг навчитися і дізнатися прочитавши весь письменницький доробок. Все вже було вирішено, завтра Олесь поговорить з батьками на рахунок інтернету. Адже батьки завжди були проти того, щоб ця всесвітня павутина, огорнула божевіллям всю їхню сім’ю. Тому на таку розвагу, як інтернет було накладено табу батьками. Настав ранок, Олесь виринув з під ковдри в піднесеному настрої, і на крилах щастя полетів до кухні, де вже пахло маминим сніданком. І так хлопчині згадалось, як мама раніше називала його спраглим… І таке нечуване тепло охопило, наче знову повернувся в ті часи, коли все здавалося таким простим.
- Доброго ранку синку! – Звернулась мама до Олеся.
- Який же я радий тебе бачити усміхненою, моя золотенька!
- Я усміхнена тому, що в мене росте такий прекрасний синочок.
- Мамо, я хотів з тобою поговорити.
- Спраглий, щось сталося? Ти закохався? Тобі порада потрібна?
- Ні Рідненька, я не закохався, я хочу поговорити стосовно проведення інтернету до нас в дім.
- Про це не може бути навіть мови! Це зле творіння людства лише нашкодить твоєму формуванню особистості! Забудь про це, і більше не згадуй при мені це слово!
- Але мамо!
- Ніяких але!!!!
- Ні, матусю, я все ж таки доведу тобі користь від нього. От слухай, інернет - це не лише джерело розпусти, а й джерело знань. Я зможу стільки всього дізнатися, я так багато реалізую всього… Адже у мене є мрія, а зараз я можу її реалізувати лише через всесвітнє павутиння. Допоможи мені з мрією. І я доведу тобі, що це досить важливий фактор у житті людей. Адже кожен сам вибирає свій шлях, інтернет - він як життя, тільки віртуальне. Ми будуємо там свою дорогу. Всі люди різні, хтось стає на хиткий шлях і йде по проваллях мережі, забиваючи голову зовсім не потрібною інформацією. А для когось це наче трамплін у життя… Розумієш?
- Поки що не зовсім… продовжуй далі, я тебе уважно слухаю.
- Так от в кожного є свій вибір. І будь-яке благо, можна перетворити в шкоду, і навпаки. Просто все залежить від того, чого ти прагнеш.
- Добре синку, буде тобі всесвітнє павутиння. Якщо ти так бажаєш.
- Дякую золотенька, я не підведу, ти побачиш, як це для мене важливо!!!
Пройшов час,мережу було підведено . Хлопець перечитав майже всі книги автора, що так припав йому до серця. Одного разу він натрапив на поштову скриньку письменника, і без вагань написав йому листа.
Від Олесь@.ua
Любий Ельчине, я майже впевнений в тому, що цей лист так і не побачать ваші очі, адже таких прихильників вашої творчості як я, у вас досить багато. Та і мабуть ви занадто заклопотані написанням своєї нової книги. Все ж таки? я допишу вам цей лист. Хочу вам подякувати за ту глибину? що принесли ваші книги, за всі ті переживання та хвилини радості. Коли я читаю ваші творіння, я наче знаходжуся у якомусь іншому світі, там де мені так комфортно та затишно. Відчуваю себе частинкою одного великого щастя, котре несе ваша творчість. При прочитанні кожної книги, я сам її переживаю, стаю тим героєм? що існує там. Дякую, вам, за подарований вами світ, ви відкрили мої очі. Все змінилося, я теж почав писати… Прикріпляю вам уривок моєї розповіді.
Від Elchin@.turc
Вітаю вас, друже. Вдячний за вашу прихильність до моєї творчості. Ваш лист було випадково прочитано, але я ні на хвилину не пожалкував про це. Ви цікава особистість, ваша манера написання є дуже цікавою та яскравою. Хочу запропонувати вам, надрукувати свою розповідь в повному обсязі, в збірнику оповідань, в співавторстві з іншими. Напишіть мені листа у відповідь, якщо згодні. Буду радий мати вас за колегу. Успіхів у всіх ваших починаннях.
Після листа від Ельчина, Олесь знову переговорив з батьками, і вся родина дійшла до висновку, що потрібно друкувати книгу. Книга з розповіддю Хлопця розлетілася зі швидкість світла. На полицях магазину не залишилося жодного примірника. Олесь надалі став відомим письменником, і дуже добрим другом Ельчина. Отже, мережа буває і корисною, він навіть дає можливість розправити крила і почати літати. Кожен сам обирає що саме його цікавить у житті… Поганого багато й за межами інтернету, тож не варто всі негаразди спирати саме на всесвітнє павутиння, адже іноді - це може стати рятівним колом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456252
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.10.2013
Вітер тріпоче листя на дереві,майже всі листочки облетіли, на гілці тримаються лише одиниці, ті що найсильніші. Слабкі... Їм холодно, вони трусяться, може їм страшно?
Коли довго на них дивитися, стає жаль... Тіло окутує якись незрозумілий страх. Своє життя лися вже віджило, дерево готове відпустити своїх діток. Іноді хочеться уявити себе на місці листочка. Як йому там? Що він думає? Що відчуває? Чи знає що його час підходить до кінця? Можливо й зна... Та все ж ухопився своїми рученятами за маму-дерево і не бажає відпускати.
А якщо подумати глибше. У природі все схоже між собою, то може і людина чимось схожа на листок? Певно так, так же само намагається триматися до кінця, хапається за останню можливість аби тільки залишитися жити...
Особисто мені, листочок схожий на людину, що хвора на рак. Такий же сухий, жовтий, обезсилений, але все ж має жагу до життя, та не має ні сил ні можливості залишитися в ньому.... Їх безпомічність жахає.
А може й насправді листя хворіє восени? І вся ця краса золотих дерев, насправді звита з болю і туги? Мабуть тому так часто нас восени навідує депресія, окутує меланхолія. Може якимось чином ми пов'язані з листочками? І це насправді не депресія, а ми просто відчуваємо всю їхню біль і безвихідь... Але не можемо збагнути чому так пусто стає на душі, коли облітає все листя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456242
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.10.2013
Сонце сяйнуло своїм теплим промінчиком. Природа оговтується від довгого сну. Холоду більше не буде. Попереду лише тепло. Розпускаються бруньки, все живе тягне свої рученята до сонечка. Всі щасливі. Лише одна берізка ллє сльози свої. Їй уже нема чому радіти. Нема більше того сонця що навіть взимку гріло її. Тепер вона сама... крізь біль, виламуючи віти тягне їх до сонця наче до Бога, і тремтячим голосом щось шепоче. Не приховуючи здивувань і своїх поглядів з долею насмішки, жителі лісу не розуміють ні слова. А ще ж зовсім недавно ці всі сторонні особи були ледь не найближчими для неї. Та час минув, і тепер вона зрозуміла чому всі так хотіли спілкування з нею. Адже всі хочуть бути другом успішної, веселої, щасливої, та життєрадісної. Та коли це все обірвалося, в той же час обірвалося і її життя. Берізка тепер одинока в своєму світі що змурований з болю, криків, благань та плачу. Де й друзі поділися. Наче безвісти всі пропали. Але ж ні, вони всі тут, ось біля мене лише віти протягнути. Та нещасної для них просто не існує. Тепер вона залишилася сама на одинці зі своїм невимовним болем.
Іноді закриваючи очі, вона бачить всі ті щасливі миті тримали їх разом, і наміцно сплели їхні віти в одну.
Колись на місці соснового бору, ріс великий березовий гай, там всі дерева були рідні одне одному, берізка відчувала себе найщасливішою в світі, вона мала рідню, друзів, коханого. Але кожної зими вона бачила один і той самий сон, весь гай палав… несамовите полум’я розносилось по кожній безпомічній деревинці, всі згорали, а береза залишалася одна однісінька в гаю. Прокидаючись волала від побаченого сну, постійно заспокоювала себе тим що це просто сон і нічого не станеться. Але рік у рік сон повторювався, берізка не знала як врятуватися від цих жахів власної уяви… Бідна не втрималась і все розповіла коханому. Він лише посміхнувся у відповідь та заспокоїв, мовляв це лише сни, і нічого не варто боятися: - адже що може з гаєм статись?
Милий заспокоїв своїми словами і береза заснула, і на цей раз коли вона спала вона бачила прекрасний сон, гай погустішав, стало більше квітів, ну просто рай, вона спала і думала про те що коли вона прокинеться все так і буде. Нажаль все було зовсім не так. Береза прокинулась від того що їй щось пекло у віти… О жах! її сон збувся. Коханий був спалений, і весь гай разом з ним, безпомічна берізка тягнула свої віти до нього, та було вже пізно. Те місце яке було для неї цілою планетою, виглядало простим згарищем. Плакала лила свої сльози, та нічого не повернеш…
Через рік в гай завітали люди, які побачили пусту галявину і одну єдину берізку посеред нього, вона була нахилена аж до землі. Та не була зломлена. Добрі люди підняли березу почали її лікувати, берізка цього всього не бачила за пеленою власних сліз. Вона знов заснула, сльози замерзли на гілках під час сну. Весь час поки тендітна красуня бачила різні сни, вона трусилася від холоду та болю. Сон завершився вона прокинулась, навкруги себе побачила багато нових молодих дерев, що зростали навкруги, і так їй радісно стало, що нарешті вона не буде одинокою, адже навколо так багато нових дерев. Та потім їй згадалось чому ж вона стала одинокою… сльози знову полились по гілочках, по зелених листочках стікаючи на весняну траву…
Пройшов час берізка познайомилась молодим красивим представником соснового бору, який тепер ріс навкруги неї. І наче сама помолодшала, з’явилася наснага до життя, берізка інтенсивно намагалася забути той біль що настиг її в минулому, і в неї майже це вийшло. Адже справжній біль ніколи не забувається, просто з часом притуплюються ті ножі що ріжуть з середини, і можна почати жити, хоча б встати з колін. Представник соснового бору підняв струнку красуню з колін, і вона нарешті відчувала себе добре. Навіть спробувала відпустити себе тодішню. Життя вирувало, кипіло щасливими подіями, все було чудово. Теплі дощики радували зелене листя , все буяло і цвіло як і любов берізки та красеня з соснового бору. Всі жителі бору стали її найкращими друзями, всі по доброму заздрили їй. Вона не могла ніяк викинути з голови минулі події, чомусь у неї знову з’явився страх засинати… Береза знову впала в зимову сплячку. І сниться їй як пече їй віти, як знову горить ліс, згортаються зелені листочки від вогню, ох ну чому ж знову вона не може бути щасливою? Що знову пішло не так?
Настала весна все почало розпускатися, а береза не бажала прокидатися, адже боялась побачити ту саму картину, що наснилася їй цього разу. Невгамовне сонечко тягло промінці до тендітної красуні, а вона все спала і у вісні боялася. Її всю трусило, шалені дощі лили на неї намагаючись пробудити нещасну… а вона все спить і сниться їй сон, як скорбить за нею коханий, як щосили старається повернути її до життя. Та вона супротивиться не хоче, боїться… боїться, що коли прокинеться то не побачить коханого … та коханий не опускає свої гілочки простягає до бідненької, і плаче, плаче, благає щоб прокинулась, і повернулась у їх спільне щастя… А уже середина весни… А береза все спить… всі уже і сподіватися перестали, що вона повернеться, тільки коханий все тримав її сухі, безжиттєві гілочки-руки, не відпускаючи ні на мить… і тут наче щось струснуло березку, вона прокинулась, побачила заплаканого милого і сама розчулилась… просила пробачити, вона ж не знала що її тут так чекають… зрозумівши масштабність своєї потрібності коханому береза вирішила, що цієї весни вона обов’язково зробить щасливим свого найдорожчого !!!
Проходили роки, і молода березка перетворювалася, на мудру і вже старіючу деревину… біль з кожним роком загострювався, і рубців на її стовбурі все більшало, як і рубців на душі.
Вона відчувала що життя підходить до свого логічного завершення… і опускала все нижче і нижче свої гілочки. Поряд ріс її коханий, теж старенький, але все ж такий гарний як раніше. Берізка не могла надивитися на свого милого. Та одного дня щось пішло не так, біда заполонила їх сосновий бір, туди вдерлася якась невгамовно дика молодь з пилою в руках, це було наче із кінофільму жахів… Ті люди були наче не в собі … все навкруги себе нищили. Невже їй доведеться загинути так??? Тут один із цих навіжених наблизився до неї, береза захитала вітами, молячи про пощаду. Люди наче зрозуміли її знаки, і відійшли, натомість почали пробиратися до її коханого… Як же вона кричала та ніхто її не чув, плакала, тягла свої гілочки до них з благаннями не чіпати, та невблаганні люди, просто спиляли під корінь, єдиного…
Сильний буревій хитав березові гілки. Хитав єдине дерево в бору з боку в бік. Вітер нещадно тріпав старе безпомічне листя. Промовила береза тихим голосом, сповненим журби та болю.
- Вітре, брате мій. Ощаслив стару хоч на склоні літ… Я не маю більше сил лишатися в цьому місці. Забери мене туди, куди забрав дві мої долі, двох моїх коханих. Забери! Благаю, вітре! Я вже сльози всі виплакала, немає мені чого робити на цьому світі самій. Нема вже життя мені тут. Я не витерплю більше біль. На цвинтарі моїх розстріляних ілюзій, уже немає місця для нових могил. Тому молю не вимушуй більше страждати, допоможи, дай хоч так щасливою стати!!!
Благання бідолашної було почуто. Вітер вирішив її долю. Він розігнався чимдуж по всьому лісу, і зломив березу, полишивши її страждань. Душа берізки злетіла до неба, почала дякувати вітру, і там воз’єдналась з усима тими кого вона знала, кого любила і цінила.
А на місці зломленої берези почали відростати пагони… три пагони… два пагони березові, а один сосновий. То може історія берези, не закінчена…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448750
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.09.2013
Ще щастям я не напилася,
А ти мене вже відпустив
Як божевільна в рай неслася
Але мене туди, ти не пустив
В раю своєму сам замкнувся
Та ще й спиною відвернувся
І як же далі тепер жити?
Для мене це велике горе
Вже не бажаю я любити
В тобі я більш не бачу моря...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417701
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2013
текли по щоках, струмочки солоні
він міцно так тримав її долоні
тремтіла дівчина в міцних руках
і мужні плечі тонули в гарячих сльозах
її холодні руки обличчя його тримали
рожеві уста поцілунку благали
волошкові очі безмежно кохали...
якби ж ті чорні віченьки, це також відчували
два темних ворона з його очей злітали
безжально серце дівчини клювали
зклювали все, та ні оної краплі крові
вони не вбили в ній лише одне - любові...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392362
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2013
Біль крався тихо… ти біжиш від нього, до судом в ногах, страшно подумати що він наздожене і що буде потім. Жахи, кожну ніч у ліжку під ковдрою, чекають жахи від яких кидаєшся з мурашками по шкірі… а біль стає все ближче й ближче, навіть в той момент коли думаєш що все вже переборено, що все вже пересилено… приспавши пильність і прикинувшись неіснуючим, мертвим, він все ж таки крався… позаду нього було темно, багато смутку та журби. Страх охоплює. Обернувшись одного разу, розумієш – він вже близько, він дихає вже в спину, відчуваєш його холодне дихання, що доводить до сказу… і ось пік… він наздогнав, охопив своїми чорними крилами і не відпускає… кричиш та ніхто не чує, адже цей біль тільки твій, тільки ти відчуваєш ці чорні крила на собі, тільки ти знаєш наскільки холодний подих у нього… всім байдуже, хоч на стіни дерися… проходить час, біль уже вселився в тебе, більше він тебе не покине ніколи, жити тепер доведеться з ним. Змиряєшся живеш з болем… Аж ось, знову женеться за тобою, озираєшся а там ще густіша тьма, ще холодніший подих. Та вже не тікаєш, просто йдеш тихо мирно, бо знаєш що як не біжи, все одно наздожене… потім живеш ще більшою тугою на душі, тьма заповнює душу і тоді холодний подих за спиною не стає вже таким страшним, ти просто звик і все. З приходом нового болю уже не відчуваєш нічого… просто пустоту, і більше нічого, дивишся на світ уже не з широко відкритими очима, а з очима повними безнадії… Нічого нема тоді важливого, не живеш а просто існуєш… Біль осідлав твою душу, заповнив її тьмою до країв….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391745
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.01.2013
Олеся мріяла, що колись вона зможе побачити - все те що відбувається за вікном. Вона не могла підвестися на ноги уже 6 місяців. Після тієї страшної аварії, наче вічність пройшла. Щоразу коли за вікном йшов дощ, дівчина згадувала ті миті коли вона була ще щасливою.
Сонячний день, вона поспішає до свого коханого. Як завжди трішки затримується, та вона ж дівчина, всі дівчата запізнюються на побачення. Залунала знайома мелодія на мобільному. Коханий... Висвітилось на екрані, Олеся підняла слухавку і почула такий рідний, і знайомий голос. Дівчина швиденько поговорила з коханим, було холодно, руки мерзли, та й він уже стояв навпроти неї, по той бік дороги. Залишалося всього кілька кроків до щастя. Вона не могла дочекатися зеленого світла від світлофора, щоб уже пошвидше перебігти цю кляту дорогу й впасти в обійми свого милого, любого, коханого Cашка. Загорівся зелений, і вони обоє стрімголов помчали через дорогу в обійми один до одного... Та тут невідомо звідки на Олесю летіла машина, дівчина з переляку окам'яніла. Сашко встиг відштовхнути дівчину в бік на тротуар... Від сили падіння Олеся отримала багато травм і ушкоджень, майже несумісних з вільним ходінням. Але лежачи на тротуарі вона зовсім не думала про свої травми... Для неї головним було, щоб її спаситель був живим і здоровим. Олеся підвелася на руки, встати вона не могла, ніг не відчувала.
Повернула голову в бік, з надією побачити свого Сашка. Та вона побачила лише швидку і санітарів що бігали довкола нерухомого хлопця. З тих пір Олеся не бачила свого коханого, він врятував її ціною власного життя...
За вікном була злива, Олеся любила дощ, адже саме в цю погоду вона вперше зустріла Сашка...Тепер лише дощ, міг повернути її думками в той час де вона була кохана, крапельки дощу могли дати їй хоч шматочок того щастя, що закохані колись мали.
Пройшли роки, Олеся змогла ходити, жити повноцінним життям, та не могла забути ті щирі волошкові очі Сашка, що були єдиним щастям у її житті. І це щастя було вкрадено... Вона стала на підвіконня і подивилася в низ. Була злива... Там за вікном інший світ... Там є він... І хай дощ знову з'єднає їхні душі... Але тепер уже назавжди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390674
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.01.2013
а я уже навчилася без тебе жити
коли всі обіймаються самій ходити
і легко дихати стало все тіло
як зрозуміла, що кохання відлетіло
немає більше того болю
що перенівечив всю мою долю
так вітряно і легко почуваюсь
упевнена ніколи більш не закохаюсь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2012
Десь там, за дверима, ходиш ти. Такий знайомий і чужий водночас. Мабуть самотній. Може там тобі холодно? Може щось не складається? Чому ж ти мовчиш? Хіба не знаєш, що я на завжди відкрила свій світ для тебе. З останнього тижня мого останнього літа, багато всього минуло. Та все ж навряд почуття покинуть серце.
Душа метеликом летить, туди де ти є. Тріпоче своїми маленькими кволими крильцями, та все ж таки прямує до своєї мети. Нехай це буде той вогонь в якому обгорять її крила, це не важливо, нехай горять, аби досягнути хоч краплинку мети.
Маленькі безпомічні крильця, б'ються об двері в твоє серце. Вони на замку і наврядчи знайдеться ключ для мене. Хоча б один ключ, щоб відкрити один з твоїх замків. Ті неприступні двері, закриті наглухо. Залиті слізьми, вони промокли, просіли і тепер ще важче їх буде відкрити. А ти все такий же невблаганний, не відімкнеш своє серце, не підіймеш з колін ту , зо рве своє горло у молитвах про розуміння.
Холодно, самотньо, десь там у середині болить... Наче у тумані в своїх одиноких думках. Це нерозуміння вбиває, розриває на шматки і доводить до божевілля.
Та уже всеодно. Нехай і божевільна, зате умію відчувати. Наче той оголений провід, від якого відчувається біль після дотику, та в моєму випадку біль аж ніяк не фізичний. Боротися, ось головне. Боротимсусь і битимусь кулаками в твої замуровані двері, допоки не втрачу себе.
А ти все ходиш там за дверима... Ходиш і не відчуваєш наскільки необхідний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381296
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.11.2012
я скорена перед тобою
несамовито я сама собі чужа
а серце, вже замучене журбою
та може болю є якась межа
уже навколішки стою,
заради тебе, душеньку віддам свою
неначе той сліпець цього не помічаєш
ніяких почуттів, до мене ти не маєш
та все ж за тебе Богу помолюсь
від твоїх чар ніколи не звільнюсь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380725
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2012
Мій, чорно-білий світ
Яскравим став,
Неначе розтопився лід
Коли ти написав…
Мій чорно-білий світ
Без тебе просто, чорний..
Коли ти написав ,
Цей світ став неповторний
Неначе райдуга в душі сяйнула
Та ця щаслива мить, давно уже минула
І мій яскравий світ
знов чорно-білим став
з’явився цей жахливий лід
ти більше не писав…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380577
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2012
а що для тебе значить пустка?
для мене, це - квітки життя відірвана пелюстка
чи просто квітку знищено
і за минулим сум в душі підвищено..
квітка втонула у сльзах моїх
не витримавши всих жахливихдій твоїх
ну що ж... без неї жити можна
хоч і буває трішечки тривожно
а може буде від кохання злива???
ця бідна квітка оживе можливо?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377133
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2012
Лишь на одну секунду ты закрой глаза
И ты почувствуешь как по щеке, бежит слеза
Горячая слеза скотилась, по щеке небритой
И рассыпаются осколки любви твоей убитой
Убитой ею, той что любишь
Из-за нее себе ты жизнь погубишь
А ты не нужен ей, как я тебе сейчас
А знаешь все могло быть хорошо у нас
Я растворилась бы в тебе
А ты во мне…
Но даже если будем мы встречаться
То от нее ты должен отказаться
И полюбить меня одну, невзрачную простую
Против твоей любви ко мне не протестую
Как только я узнаю что нужна я убегу от всех и брошу все…
Я без тебя как тень брожу везде
И сердце и душа не могут быть на месте
Любви не существует это факт
И между нами нет ее наверно это знак
Любви моей не хочешь ты
Ты хочешь только ей дарить цветы
А мне не нужно пафоса всего
Мне бы хватило одного
К тебе прижаться почувствовать себя твоей..
Но все равно ты не наглей
Я не отдамся без оглядки
Ведь у меня с мозгами все в порядке
Лишь непорядки в комнате, душе
Но это знать тебе не надо…
Да и не хочешь вообще
Любить меня такой как есть
А я меняться не хочу, не буду
Ведь у меня еще есть гордость, честь
Любви ведь песня коротка
Вот кончиться она тебя забуду…
И обниму другого паренька
И полюблю… стоп нет не буду
Достало все просить не буду успокоить
Достану пару сигарет скурю и станет легче..
Любви и след простынет
А я… А я лишь стану крепче
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377132
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2012
а давай ми більше не побачимось!
і до кохання ми не повертатимось,
не стрінемся ми більше на дорозі
одна уже кохати я не взмозі
тому любов свою я відпускаю
хай наче з серцем вириваю
скажу вже твердо, не кохаю!
ти чуєш? більше не кохаю!
і серед тисяч інших
я твої очі вже не взнаю
ти вибач що тебе кохала
що нас не може бути я не уявляла
тепер же серце закриваю
і все що було забуваю....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375929
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2012
У пам'яті спливають тії очі
оті, що до кохання не охочі
пустії очі, без жодних признаків кохання
в яких крім болю, є лише розчарування
нехай почуття, із життя відпливуть
в душі моїй бідній, уже не живуть
хай просто згинуть...
неначе час на годиннику сплинуть
щоб більше болю не зазнати
щоб серце перестало розривати
і щоб життя в звичайне русло повернулось
щоб твоє серце до мого ніколи не торкнулось
не маю вже змоги від дикого болю страждати
і кожну секунду дзвіночка від тебе чекати
в надії на життя нове пишу
не роби боляче мені прошу
не відвертайся від мого кохання
так наче ти не знаєш про його існування
останній час про що найбільше жалкувала
те що тебе я покохала...
що почуття свої тобі відкрила
а ти так гарно обламав всі крила
і не кажи що не було надії
ти просто розштурляв всі мої мрії
та певно всеж, ти згадуєш ці всі події,
я так сильно тебе кохаю
лиш твої руки у своїх відчуваю
чужі й холодні, інших руки
я навіть їх не відчуваю, що за муки?
і поцілунки не такі солодкі як твої
чому ж оті твої вже більше не мої?
а від інших лиш пустка лине
певно кохання вже моє не сплине
усе що можу я хотіти
тебе хоч десь очима стріти
я знаю після цього біль тяжкий прямує
та певно він мене і загартує!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371345
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2012
а біль... він більше не минає
ще й досі серденько кохає
і очі більше бачити не хочуть
лиш душу спогади лоскочуть
та думка що не буде ,,нас'' - вбиває...
як жаль душа твоя цього не відчуває...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370027
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2012
мой бой с любовью не свершился
он снова мне сегодня снился
ко мне ты близко подошел
сказал: - все будет хорошо
а слезы не проходят льются
над чувствами моими все смеются
наверное не знают, как так - кем-то жить
хоть даже и не можешь вместе быть
не надо мои чувства унижать
а уж тем более не уважать
придет момент, вы будете рыдать
и я уж не смогу вас понимать!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369992
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2012
Закриюсь руками від тебе від світу
Від цього жахливого гніту
Не бачу, не чую, не знаю. Ридаю
І раз у раз із дому я тікаю
Щоб тільки поглядом одним сказати
Я тебе кохаю
І кожну ніч, і кожен сон за руки я тебе тримаю…
Проснувшись розумію я це уявляю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367125
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2012
Сміюсь ? Та ні ж я знову плачу
Підійдеш скажеш: - вибач…
Я – пробачу…
І просто розумію що кохаю…
Та почуття в душі своїй ховаю
Ти лиш почуй мене, почуй
Що ночі я благаю
Та бачу не потрібна я для тебе річ
Що ж певно проведу сама знов ніч
Поплачу, покричу на ранок все забуду
А потім ще тебе виправдувати буду
А може в чомусь винна я?
Скажи лиш в чому
Ти не поставив крапки не закінчив нашу повість
І палиш поглядом мене натомість
Ні я не плачу я сміюсь
В житті я через тебе більше не спіткнусь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367101
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2012
ще босими ногами
я бігла стрімголов долаючи свій страх
налякана своїми снами
заснути я хотіла в тебе на руках
лише в твоїх обіймах заспокоїтися можу
я так тебе люблю мою хорошу♥
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366646
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2012
душа одна, а тіла - два
які тут можуть буть слова...
найбільше щастя що я маю,
найкращим другом називаю ♥
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366587
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2012
Поглянь на мене хоч разочок
Дай мені щастячка шматочок
Нехай мене осяє посмішка твоя сліпуча
До губ прилине поцілунок той жагучий
Перевернеться увесь світ
Думки полинуть
В вирій, у політ
Знов посміхнувся
Знову політала
І подумки наше весілля вже зіграла
Через секунду засмутилась і засумувала
Бо все не так я лиш фантазувала
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366328
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2012
Коли уже звільнюсь я
З очей твоїх полону…
Кохатиму тебе я
Напевно аж до скону
Аж жо кінця житя я
За тобою сльози лити буду
Як не старатимусь тебе навряд забуду
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366182
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2012
І ось я вдома
Тихенько витре сльози мама
Вона не знає що в дорозі
Я теж перебувала у тривозі
Зіжму емоції в кулак
Я ж вже доросла чи не так?
Спитаю в мами як тут вдома
І за розмовою піде десь втома
О рідна матінко повір
Нема нічого кращого ніж рідний двір
Ті твої очі добрі ніжні
Нагадують мені деньки оті потішні
Але вже час так швидко промайнув
Хоч би він трошечки збагнув
Як хочеться побути вдома
Попити просто мамин чай
Гей ти! Дитинство зачекай
Куди від мене ти тікаєш?
Ти ще зі мною погуляй
ти ж навіть ще мене не знаєш
Та ген на полі вже літає
Сумная пісня з уст моїх лунає….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366112
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2012
Скажи ну як же зрозуміти
Твої слова всі неясні?
Куди мені любов свою подіти?
В моєму кожному ти сні
Ти в голові що дня, й що ночі
Твої чорняві брови,очі…
От треба ж просто так уміти
Одним лиш поглядом примусити тремтіти
Ми вдвох неначе ті маленькі діти
Що так бояться навіть на одинці шепотіти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363955
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2012
Ти мене кохаєш? – зірка запитала
До зустрічі з тобою, кохання я не мала
Відповів їй місяць жорстко і серйозно:
Вибач та до тебе у душі морозно
Мій коханий любий покохай благаю
Прощавай! Нічого я не відчуваю
Як же я без тебе в цьому світі буду?
Ти літатимеш по небу і мене забудеш
Не забуду милий я тебе ніколи
Почуття до тебе вже живуть відколи
Ні бувай! Не хочу я з тобою бути!
Швидше намагайся ти мене забути
А можливо варто нам спробувати знов?
Ні у нас не вийде повернуть любов
Гірко, гірко, гірко зірка заридала
В нас не буде щастя, я це відчувала
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363872
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2012
Допоки я тебе кохатиму не знаю вже й сама… я скільки не намагалася тебе забути не виходить уже пройшло чотири роки а я й досі тебе люблю… так довго часу… так довго намагань тебе викинути з своєї голови та все марно… що ти робиш зі мною… я знову п’янію від одного твого погляду, від одного твого слова…. Ти мене просто з розуму зводиш.. я не можу зрозуміти як у тебе виходить так мене п’янити… я знову зійшла з розуму… знову готова заради тебе на все… але стримує мене лише одне я тобі зовсім непотрібна…. Я упевнена що якби написала це тобі та дівчина яку ти зараз любиш тобі б ці всі слова дуже сподобались… але нажаль я не та дівчина… і навряд ти його зможеш прочитати, знав би ти скільки я таких листів написала для тебе за весь час поки я тебе кохаю. Просто ти ні одного не отримав і не прочитав. Так певно і з цим листом буде… його перечитуватиму лише я… і з сльозами на очах буду згадувати ті наші недовгі відносини… саме той час був найщасливішим у моєму житті я знаю що це щастя обірвала я сама але так було треба. Я відчувала що ти мене не любив… а я любила безмежно тебе… я знала що є людина яка мене кохає тоді і вирішила відати всю свою любов до тебе йому… весь час коли я була з ним я уявляла що це зі мною ти. Напевно лише через це у нас вийшло з ним так довго… я знаю що ти не можеш зустрічатися з людиною яку ти зовсім не любиш. Тому навіть не надіюсь на те що ми зможемо бути разом тим більше ми живемо в різних місцях… це погано для кохання.. а тим більше коли його немає… я не маю уяви навіщо я це все пишу просто виливаю душу… краще це зробити на папері…. На факт що мене зрозуміють люди… та все ж мені однаково я просто тебе кохаю… і мене ніщо не хвилює, бачити тебе усміхненим і знати що з тобою все добре – це вже щастя… на більше я навіть не претендую.. не маю права на щось претендувати я тобі ніхто…Боже скільки я себе пам’ятаю я весь час тебе любила… може я просто звикла що ти для мене все… та я упевнена що в моєму серці завжди будеш лише ти… ти потрібен мені наче повітря… але моя доля жити без тебе… я надіюся що час пройде і я з цим сим змирюсь… змирюсь але не зараз.. пробач але я тебе люблю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363750
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2012
у білому тумані, осінніх мокрих фраз
я обійму тебе в останній раз
останній раз тебе я поцілую
і теплоту гарячих уст твоїх відчую
не знаю коли біль тяжкий вгамую
лиш докори у свою сторону почую
що ти ненавидиш це так потішно
моє зізнання не пройшло успішно
тепер я - ворог
а ти - Бог
і не схрестити цих дорог
та головне як гірко я від болі не ридатиму
я до кінця життя свого тебе чекатиму
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363448
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.09.2012
Ти знову вставив нiж у спину
I сльози ллються без упину
Рана кохання й досi кровоточе
А серце з тiла вистрибнути хоче
Кохання корабель розбито
Терпiння чаша вже до дна допита
Забути б все i жити знов
Та швидко так не вб’єш любов
Ще довго губи пам’ятатимуть
Що їх ніколи не кохатимуть
Це ненадовго лиш на все життя
Не дочекатися від тебе каяття
І в темноті, жахливий біль одній долати
Чи має право ця любов щоб існувати?
Дай шанс із пам’яті все стерти
Від душероздираючого болю не померти….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363240
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2012
Знов наша пісня, плачу
На цьому тижні я тебе вже не побачу
Холод туманом осіда на плечі
Піду зберу напевно свої речі
Знов рахувати дні до зустрічі
А далі що?
Та знов ніщо…
Пройдеш неначе ти мене не знаєш
Що ти до мене відчуваєш?
На підвіконні сидячи і за тобою плачучи
Згадаю я минулі дні
Де я не чула слова ні
Де я не знала, як це - не кохає
Що не роби мені тебе не вистачає
Ти зараз знов докурюєш свій ,,bond”
А я напевно перекрашусь в блонд…
Для тебе… мені воно сто літ не треба
Але тобі напевно теж
Ну знаєш що мене ти не бентеж
Забуду раз і назавжди
Так не достигнувши мети
Прощай чорнявий мій герою
І пам’ятай! Я хочу бути лиш з тобою…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363171
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2012
Мамо,ти зі мною? Мамо ти ще тут?
Там мабуть на дворі, вже квітки цвітуть,
А чому ти плачеш, мамо перед сном?
Може то пустився дощик за вікном?
Ні не дощик певно, плаче ще рідненька
То тому що в тебе я іще маленька?
Доню моя рідна вибач я благаю
Коли тебе залишу , то життя не маю
Не вини матусю, я ще теж маленька
Доля так сказала, я – тобі не ненька
Тепер же не зможу до тебе прилинути
Він мене змусив тебе покинути
Ти не сердься, з ним я буду щаслива
Не про тебе я в Бога просила
Все бувай мила доню бувай
Уже скоро відійде останній трамвай
Але ж мамо , не йди постривай
Хіба я щось погане зробила?
Ти мою молодість і красу загубила!
так жахливо що я народила…
Мамо, мамочко, люба, я ж тут замерзну не йди!
Але мама не чула нічого й на мить не змедлила ходи…
Потім вмить зупинилась, заплакала мати…
Гріх великий дитину одну залишати
Розвернулась підбігла до доньки,
Почала цілувати холодні долоньки
Не покину я доню тебе я ніколи
Кожен день я водитиму тебе , до школи
І на руках у мами доня солодко заснула…
Про цей жахливий день, дитина вмить забула
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363167
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2012