| Сторінки (1/18): | « | 1 | » |
Як просто жити в спроектованій моделі,
Бездарно гаяти свій час,
Так зручно перекласти на усе і всіх відповідальність,
Робити власний вибір… Нажаль то – не про нас.
Так необтяжливо шукати хто в цім винен,
Кýпці тиранів в руки віддаєм своє життя,
Народжений царем – всього лиш раб і злидар,
Закований в кайдани органів чуття.
Ми самі сіємо абсурд,
І віримо всьому, що пхають в мізки,
Налип на тіло й душу ілюзорний бруд,
Заглянь у себе, невігластво в мить розлетиться в тріски.
Відкинь все зовнішнє і радість, і печаль,
Що зостається? Відчуваєш порожнечу?
Прислухайся, з зернятка променю злетить вуаль,
Спочатку це нагадує від світу втечу.
Зрости, плекай, розшир і охопи весь ареал,
Свої тіла, тіла близьких нехай заразять світлом інших,
Засяє кожен поодинці, згодом неба край,
В знання та розуміння світло розкладе на призму.
В тобі існує пам'ять Всесвіта початку,
І відповідь на запитання, хто ми є,
У найдрібніших атомах і кварках,
Ми створені із них, вони все бачили, для нас вони – чуже.
Нам сонце може розказати все,
Через удари крихітних фотонів,
Не чуємо, не хочемо прийняти в дар,
Знання, що відусіль і в надрах, і на небосклоні.
Слова – не крихти, навіть і не пил,
Вони – ніщо для розуміння,
Емоції і сприйняття, ось шлях до наших крил,
Чекатиму двохсоте покоління.
Найбільша істина – душа,
Заради неї той первинний задум,
Заради неї набуває сенсу ДНК,
Ми обдаровані найбільшим скарбом.
Почуй, нехай він нас веде,
До істинного права існування,
Призначенням, душі багатство хай зросте,
І враз забудем про нерівність і страждання.
Себе назвати можеш як завгодно,
В кайдани закуватися усі,
Померти з спраги, кажучи, що це – природно,
Вірним, в агонії, ти будеш до кінця воді.
Ідеями, наповнивши себе,
Звільнишся від обмежень,
Потреби з вдосконаленням душі,
Забудуться і без болючих зрушень.
Огидно й гірко…Ув’язнилися у слабкість,
Тому ж хто відшукає власний шлях,
Дістанеться нарешті гордість,
Ось, що – Свобода! Всім би так…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679085
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2016
Стою я над обрывом,
Смотрю на неба гладь,
Как жаль, что с этим телом,
Так тяжело летать.
Лишь мысли - бесконечны,
И в праве мы мечтать,
Бросаем их безбрежно,
Кому любить, кому, беспрекословно, умирать.
Как хочется рыдать, кричать,
Разбить границы, плакать,
От мнимой хитрости бежать,
От примитивных комбинаций, что пытаются сломать…
Как халатно и не изощрённо, топорно,
Яйцом куриным прямо в лоб,
Бой с мельницей идет упорно,
Куда? Зачем? Кому же это надо? В чем тут толк?
Уколы в душу, не завуалированы знаки,
Должны убить, искоренить и доконать,
Над пропастью весь мир как на ладони,
Смешно, до слез, от лилипутов, свет им не дано познать.
А он в тебе! Быть может, где-то глубоко,
Порой испепеляет душу,
Им охватить себя и всех, хоть это нелегко,
Вот истина и суть – задача наша!
Здесь некуда ни прыгать, ни бежать,
Нет места для тебя, мир помещается в руках,
Творить, учить, учиться, созерцать,
Вселенная в тебе! Лишь снисходительность!
Лишь снисходительность…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679084
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.07.2016
Ти - ангел, що зійшов з небес,
Жила ти свято й норовливо,
Кінець початком став, і образ твій воскрес,
Над нашим розумом, ми плачемо від того щиро.
То може сльози, час переладнати в сміх?
Відкинувши гірку печаль і смуток,
Господь від нас усіх її вберіг,
Голубкою злетіла вдаль удосвітанок.
Ти не турбуйся - вічність у твоїй красі,
У доброті, у розуму, у пам’яті народу,
Ти жалкувала втраченій косі,
А Бог нарік тобі польота оду.
Ми вірим, з нами ти!
У темряві сліпої ночі,
Ти надсилаєш нам листи,
В сльозах, ми зранку, витираєм очі.
Жива! Жива! Як та весна,
Що Бог схотів собі забрати,
Ти – еталон наслідувань добра,
Пробач, не смію більше турбувати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2016
Навіщо штучно створювати пафос,
Кому потрібний він? Замислитесь самі,
Згадайте як колись, з останніх грошей, в ресторані їли палтус,
Не розумієте, що «здались» ви богемним у вісні.
Той перший хто при кожній надані й ненаданій можливості чатує,
Щоб показати із середини, але , нажаль, пусті мізки,
Упертість – на копійку, зазвичай, допомагає,
Плюсів для особистості не додає – то хибно-маренні думки…
Упевнений , за крихту, може правила встановлювати гри,
Відправивши, від самоствердження свого, до потойбічного кордону,
Прокинувшись, з сумління, після грому, повитряхує останні копійки,
Та пізно! Нема повернення із невідомого природного закону.
Звершивши подвиг, зроблений герой грошима,
Занапастивши головне, не знає чи потрібна після цього слава,
А люди салютують й далі, забувши головну причину,
Спорядження у інший світ, амбіціями й егоїзмом, пави…
Не спекулюй мідяником! На мільярд в душі,
Багатим може виявитись злидар,
І як прикрутить, з дому вибіжиш вночі,
Впадеш,благатимеш навколішках, та не потрібний йому твій дар.
Букет оточує нас неймовірних й дивних почуттів,
І де тут зрозуміти?! З одного боку долинає доброта і дружба,
А з іншого зневажлива спожива з очікуванням на закономірність дій,
Ні не спасе від цього навіть в храмі служба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678872
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2016
Що є життя і хто його творець?
Безкраїй космос, чи Всевишній?
Що щастя є,що смуток і коли кінець?
Для кожного то вирій неосяжний…
Життя. Воно – безперестанне,
Для наших душ, а може скоро і для тіл,
Бо, люде, подивись на себе гарно,
Переступаєш, без сумління, Всесвіту уділ.
А щастя - то безкрає небо,
Душі мирської сладісний політ,
Для кого хліб святий, а кому опіум, без волі, треба,
Куди подівся той блаженний світ?
Немає з нами й не було ніколи,
Я заявляю! Гості ми на цій Землі,
І як прийшли таємно, загадково,
Вона заплакала кривавими слізьми.
Скажу я вам, почався страшний суд,
Що праведники так бояться пережити,
А грішники сміються відусюд,
Нема вогню, а доля всім – горіти…
Панове, браття, пізно вже - він тут! він тут!
Не ждіть польоту в небо на перину,
Живіть і думайте у чому наша суть,
І як урятувати свого сина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2016
Що з світом сталось?, вийди, подивись, надворі,
Про людяність забули всі. - Ні!, Співчуттю!
Забули сенс духовному буттю,
Живуть усі за принципами в Торі.
Та ,Ви – народи, не беріть за честь дурного,
Не будьте ворогами між собою,
Тлумачте все як то хотів би Світ,
Природний, а не штучний моноліт.
Земля – то матір наша, із усіх світів,
Не плигай вище знатті полюсів,
Мурахою народжений, ти, не виплигуй із штанів,
Подумай краще як мирити ворогів.
Хай знають всі, багатство – то не зло,
Воно зціляє часом хворих і дає тепло,
Дає можливість, розвиток, духовне полотно,
Аж поки зброєю не зробиться воно.
А бідність - що? Кому вона на користь?
Нужду і злість і заздрість і злодійство,
Написана про неї в світі довга повість,
Стається через неї іноді і вбивство.
Мої шановні, добрі світлі «гоїм»,
Прокиньтеся від сну ненависті і зазирніть у світ любові,
А якщо ні - то недарма,
Цим світом віки вічні править сатана.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678675
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2016
Ніч. Похмура тиша навкруги,
Чутно лиш дихання систематичне, рівне,
І двері хлипнули десь, й запах шоколадної нуги,
Коли ж нарешті забереш мене у невідоме?
Він мій єдиний, власний, неподільний,
Він здатний безкорисно рятувати,
І тільки в ньому, ти, назавжди вільний,
Від згубної реальності покликаний оберігати.
Безкрає ніжності і розкоші угіддя,
Не має значення чи злет стрімкий, чи болісне падіння,
Краса прибою моря, чи нічне жахіття,
У будь-якому разі, чистим залишається сумління.
Одна з найбільших таємниць життя,
Завзято ти чекаєш й неважливо хто з тобою,
Яскравий світ простого забуття,
І тільки в нім можливо чесним бути із собою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2016
Життя вирує навколо,
Сміх дитячий лунає,
Всі митті душа навряд зловить,
А втрачене – серце крає.
Кружляють події і люди,
Я з ними? Скоріш я – ніде,
Заклякла у точці спокути,
За руку тримаю тебе.
Впізнали ми, а що буде далі?
І скільки бродити життів?
Ми самі себе розлучали?
Величний Всесвіт так захотів?
Не пам’ятаю і ти не знаєш,
Куди нас Господь заведе,
Не пам’ятаю, може ти згадаєш?
Чому загубились і де?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2016
Коли здається що початку вже настав кінець,
Та можна жити зараз і сьогодні,
Довіритись і відпустити все. Хай йому грець,
Знайома серцю не сподіванка ж на обрії у всій красі й короні.
Що вдієш тут? Не вже не можна просто жити,
Любити, відчувати, бачити, хотіти, розрізняти правду й суть,
Сміливості від інших годі нам чекати…Пийте!
Планети нашої повітря, море й рожевого заходу сонця рудь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395188
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2013
Порушити закони світу я не смію,
Не в змозі опиратися «удачі»,
Хто безсоромно і нахабно за словами діє,
Хитруй! Хитруй! Юначе…
Брехня то є почесна інтелектуальна справа,
Нещирість – безконечний сенс буття,
Та знай, то є стічна канава,
І знайде небо засіб каяття.
Лукавість в очі - вищий пілотаж,
Широка гарна посмішка нівроку,
З дитинства опановуєш шантаж,
Та вирвеш око у душі за око!.
Убити першим, як почув таємний крок,
Без сумніву, вагань та шкоди,
У планах досягаєш вище за зірок,
Фанат нахабства й збоченої насолоди.
Думками мариш – люди поклоняються тобі,
Та ні!!!не смій себе дражнити!!
Всміхнулись, плюнули, розтерли і пішли,
В сирій землі твоя душа і тіло буде гнити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395187
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2013
Як хочеться стрибнути у хмаринку,
Таку м’яку, пухнату взяти у долоні,
Поніжитись хоча би на хвилинку,
І полетіти ген далеко в білій равіолі.
Осяє край небесної перини,
Рожевим обрієм яскраве, чисте сонце,
То - нездійсненна мрія кожної дитини,
Майнути в хмарку у тонке віконце.
Заплющив очі, ти, лежиш в густій траві,
Корону сонця бачиш крізь черешні віти,
І знаєш ціну ти людській сльозі,
В кінці тунелю світло то є діти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365457
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2012
Форма - добре в віршах,
У верлібрах, ямбах, рубáях,
Та для людства стала змістом вона,
Зустрічають по формі,
Й по ній проводжають.
Скільки в світі нещасних, невинних людей?
Про кохання мріють,
Про радісну долю,
Ув’язнила їх форма на весь довгий вік,
З тієї ж доленої волі.
Хто ж навпаки, митця,
Раз-у-раз надихає,
Обертаючи погляди тисяч зівак,
Він живе й змирившись, смиренно киває,
̶ Ну й отримуйте це: ̶ заховавши, мізки у кишеню в піджак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365456
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2012
Земне, мирське життя нам дане,
Щоб на протязі його - навчалися як жити,
Культивувати мудрість, людяність й знання,
У тебе вибір є – лишити душу для майбутнього чи умертвити.
А якщо ні, навряд чи в полум’ї ряснім,
Після природного закону будемо горіти,
І проживеш своїх чверть мільйона днів,
Помре душа та годі вічності хотіти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364781
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.09.2012
Хоч мало літ і діло не моє судити,
Розжовувати тонкощі людського норову,
Якщо ж не зважити усе, як можна жити?
Врізаються думки гризучі раз-у-раз у голову.
Озирнешся... Так смішно, вбого й неприховано,
Ніс задирають байстрюки ледь видної освіти,
Б’ючись у груди й запевняючи, що коштують сьогодні дорого,
Вельможні голови, без видимих на те причин, готові килими стелити.
Згадати кожному, я думаю, не важко стане,
Товариша, що з лінощів своїх, і пальця рідко з носа витягає,
А як піднявся раз, зробивши, копійкову справу,
«героєм» пан його, не дивлячись на вічних роботяг, гукає.
Підвівся, вперся рогом у куток,
Так твердо, гордо, впевнено і монолітно,
Всі салютують: «Це – Розумник!» й даруючи йому квіток,
Забули ви, що впертість тупотів ознака є первинна.
А пафос! З чого він у вас?
З якого доброго, благого дива?
Не значите в душі у нас,
Ні крихти місця і життя мотиву.
Що статус ваш?коли не знаєте покою,
Шукаєте чогось, хоч не відома вам нужда й хвороби,
І сенс життя - не є життя саме собою,
А - пошук, вибір, чергова невтішна спроба.
У вас сто тисяч рухів на хвилину,
На стільки ж сісти, прагнете стільців,
Позаду залишаєте пустелю без краплини,
А наслідки черпатимуть і ваші діти, і людці.
І правильно, що Бог створив і розділив усіх на раси,
Щоб воювали між собою, а ніж проти нього і Землі,
Жерці вдягнули в храмах різні ряси,
У людства є потреба знищувати та радіти, дитячій і незайманій сльозі,
Воно прекрасно знає як критикувати,
Та соромно за не виправність скоєних подій,
Складається із душ якім не можна потакати,
Але найбільше соромно за себе і подібність дій.
Судити – роль суспільства, а не захищати,
А допомоги друзі не чекайте, ні,
Його найкраща справа – осторонь не заважати,
Найлегше, в спину твою, ніж встромити, рідній, як гадав, сестрі.
Можливо зміниться колись, а саме – згубне,
І розум й доброта зросте,
Все… досить на сьогодні,
З порожнього переливати у пусте.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364780
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.09.2012
Як часто робимо ми помилки?
Причина й привід, зазвичай, розмиті,
Одному хоч на голові теши кілки,
Впаде на іншого пір’їнка – вже не може жити.
Кнутом сьогодні, завтра калачем нас помани,
Підемо без вагань – це перевірено на протязі людського роду,
Закон цей діє, незважаючи на статус, в ньому всі – «пани»,
Довіримося швидше – не своїм, а заздрісному та байдужому уроду.
Хтось десь побачив і про когось, оцінивши, щось сказав,
Не заглядаючи у суть, хоча вона йому і не потрібна,
Якщо у тебе краще, подумає про себе: «Ліпше я б й не знав»,
Для всіх і навіть рідних повість то – авторитетна.
Ні не ведіться на пусті, чужі, без сенсу балачки,
Не в школі ми отримувати оцінок від бабусі,
Нанизуйте ви власний, викоханий бісер на гачки,
А розсипати! Ні! У новому, живемо, століття, дусі.
Так! Геній той – хто має вільний час,
І невідомий йому голод,
А може з лінощів, чи проти течії пливе від нас,
Міняється постійно в серці й голові то полум’я, то холод.
Антиматерія в мізках,
Можливо, здатна світ перевернути,
Породжує як правило зневагу й страх,
І при житті, нікому непотрібний, всі стараються зігнути.
Учися на чужих помилках й не хвилюйся так,
Буває досвіду із зовні недостатньо,
Потрібно іноді самому мордою прочирити асфальт,
І хай процес болючим буде, а не результат, буквально.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364242
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2012
Широке, безкрає, величне,
Заплющивши очі, солоне повітря вдихай,
І крізь повіки закриті, принишклі,
Відблиск сонця у морі хапай.
Майни ген високо над хвилями,
Думки - ті, що точать тебе як хробак,
Воно бірюзове поглине вмить,
Бо здатне втопити людини весь шлак.
Тих вад людських безмежну кількість,
Тих ненавмисне скоєних із жадібності лих,
Даремно, ти, шукав у маргінала щирість,
Ой, ні! Не зміг забутись й знов побачив їх.
І не проста, без змоги вирішення, та нужда,
Приховане бажання чимось поживитись,
А напрацьована успішність – лиш твоя вина,
Якою неодмінно, ти, повинен поділитись.
Чекають, заглядають в рот куди не кинь,
Про безкорисність прочитають цілу месу,
Не бідність, як відомо, саме – лінь,
Причина є технічного прогресу.
Не має в них амбіцій! Ха! Може й ні!
- Задовольняюсь тим що маю: - їхне гасло,
Живуть без спроби вилізти, пробачте, у лайні,
Але життя скоріш у тебе згасло.
Не забувають в дім запрошувать гостей,
Прогулювати копійки, без заощадження, халатно,
А чи задумались, що треба для своїх дітей?
Чи ваших їм потреб достатньо?
І тут не бідність ключовий момент,
Не всі бідняги продають себе за сало,
Багатий, товстий дядько, що одного разу взяв у руки пістолет,
Нічим не кращий у душі за маргінала.
Забудь про них, не варті вони часу й суду,
Спасуть когось у храмі мироточенні ікони,
Ти підведись над хитрощами люду,
Всю біль розсіють моря крихітні іони,
Встань, подивись у синю далечінь,
Відчуй потужність і могутність водної стихії,
Хай забирають бризки ніжних хвиль,
Чиюсь зухвалу, не твою, безчесну мрію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364241
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2012
Собою володіти – непросте завдання,
Забуті рани – не загоєні нажаль,
І не допомагає іноді процес пізнання,
Гординя на чоло вдягне свою вуаль.
Гординя, що то? Гордість від своїх досягнень?
Породжується статусом, походженням чи кольором твоєї крові?
Законсервуєш гній образ у підсвідомості, усі ж навколо п0гань,
Закриєш назавжди портал любові.
Довіку ту валізу будеш кожен день нести,
А найстрашніше, що передаси її у спадок,
Контролювати повсякчас себе – то не можливо: скажеш ти,
Та найскладніше визначити, що у тебе саме цей випадок.
Твої сто тисяч рухів на хвилину,
Лиш зводять розум і здоров’я нанівець,
Доводиш всім, від тебе тільки користь лине,
Та самолюбством і чванливістю увінчаний кінець.
Руйнуєш із середини себе й інших,
Прагнеш… у підсвідомості… побачити близьких страждання,
Вони ж не винні! Пощади їх,
Шкода! Горохом в стіну є моє звертання.
Знаєш! Ти - не винен!
Життя дає випробування всім,
Себе та суть проблеми розуміти ти повинен,
Для когось – смерть, для іншого випробування - дім…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364143
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2012
Травень, сонце, купчасті хмари навкруги,
І начебто багато справ,
Та втоми повен розум і нудьги,
Весною так буває, ти, і сам не знав.
Я впевнена, все завтра краще буде,
Що ж лукавити… Й сьогодні – непогано,
Натхнення, неодмінно, той знайде,
Хто чесним із собою стане…
(А про чесність…)
Хтось хвалиться пустими, несуттєвими речами,
Досягнення, кар’єра й безлічі інтрижок,
А в голові лунає сміх дитячий й сльози довгими ночами,
Банально, втративши, домашній затишок.
Що дали, ви, взамін оспіваному почуттю?
Що діарея слів? Все одно, несхильні аналізувати,
Тут шану треба дати – суспільному передчуттю,
Народжене нове життя, щоб ним спекулювати.
Створіння боже дане вам,
Щоб, ви, раділи і оберігали,
Якщо по правді, нікому не потрібне тут і там,
Навряд чи, ви, й про себе дбали.
А порізно, звичайно – краще, з тим,
Хто є достойним й в змозі розвивати,
Коли ж розсіється ілюзій дим,
Для кожного із берегів не має сенсу вигравати.
Війна кривава, зі списами у чоло, почнеться,
У душу плюнуться, колись, найпотаємніші слова,
В майбутньому, вам, неодмінно, все озветься,
А переможцю й переможеному куш той непотрібний, будуть сповнені на нього зла.
В утробі, ви спотворили уявлення,
Про ідеал простих речей,
Через багато років з тим же одкровенням,
Прийде до вас війни плід і ночей.
Живіть у мирі! Всі!
Як нісенітна з’явиться нудьга,
Ви озерніться, в інших гірше все,
Просто… знайдіть заняття щоб змінити амплуа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364140
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2012