| Сторінки (1/18): | « | 1 | » |
Сьогодні ти знову прийшов нізвідки…Знаєш, я думала, ти давно зник. Я ж стільки часу не бачила і натяку про тебе, я забула навіть твій зовнішній вигляд…Пригадую, як колись Ти отруював моє існування своєю присутністю….Як тільки на землю опускалась темрява, ти виходив харчуватись моїм страхом і огидою. Я захищалась як тільки могла: кричала, плакала… Била тебе із люттю і ненавистю, щоб тільки ти пішов із мого життя… Але ти повертався знову і знову, і все починалось спочатку…
Але одного дня мені набридло ділити з тобою своє житло. І я вирішила тебе вбити. Отруїти. Щоб ти помер швидко і безболісно… І я зробила це - холоднокровно і незворушно. Я впевнено вводила ін’єкцію своїми ж руками! І знаєш, такою щасливою я бувала не часто - адже тебе цієї ночі не було! І наступної! І ще багато днів і ночей! І я жодного разу не жаліла про зроблене. І навіть вихвалялась своїм вчинком перед іншими…. Адже мені здавалось, що з тобою покінчено навіки…
Та сьогодні ти знову прийшов нізвідки… І всі почуття повернулись. Я вже мало не впала розпач, але якось вчасно згадала, що ніщо тебе не може вбити. Навіть ядерна бомба. Бо це я в твоєму домі, а не ти в моєму. І я повинна вчитись жити з тобою, хоч якби це не було неприємно…
Я ніколи не звільнюсь від тебе… Ніколи….
П.С.Хоча якщо людство знайде якусь краще отруту від тарганів, можливо не все так безнадійно?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411515
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.03.2013
у пори року
набилося
бруду багато
тому давай
будемо
грати джаз
до світанку
Шкіра старіє.
Старіють стилі.
давай грати
Джаз, поки
надворі сіріє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405922
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2013
Я бачу деталі.
Я помічаю більше.
Я помічаю занадто.
Дим сизо в хмари.
В хмарах синіє ясність.
За хмарами небо.
(За законами природи
Воно завжди там.
По законах розчарувань -
сіруватість.)
На дереві рожевий пакет.
Іще чорний пакет
на іншому дереві -
Недосяжні(-сть)
А люди
Не бачать цього.
Вони рідко дивляться вгору -
на дерева
в небо
у себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405920
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 04.03.2013
У неї надто красиві ноги
Для цієї брудної землі.
У неї надто красиві ноги
Для сіруватості цих сходів.
У неї надто красиві ноги
Для цього старого паркету.
У неї надто красиві ноги
Для цих незручних каблуків.
У неї надто красиві ноги
Для починань естафети.
У неї надто красиві ноги
Для цих спідниць «до колін».
У неї надто красиві ноги
Для цього дешевого душу.
У неї надто красиві ноги
Для стояння біля плити.
У неї надто красиві ноги
Для того, щоб жити тут.
У неї надто красиві ноги
Для того, щоб бути щасливою.
Дівчино, втікай звідси.
Зроби це красиво.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405902
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2013
Не залишай без відповіді
Моє ніщо!
Моє щось варте бути.
Бути побаченим,
Бути почутим...
Намагайся відчути
його
у звуках затухлих
дерев'яних дверей.
Крізь шпарини
пробивається порох
в промінні
(відкрий у собі дивні вміння!)
Бог не помер -
лиш твоє розуміння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405901
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2013
Інколи опускаються руки. Закриваються повіки від втоми, а думки тільки прокидаються. І витягуються руки вздовж тіла. Рівнесенько, як два електричні дроти, натягнені між стовпами. І пальчики безсило лежать на постелі, неначе несміливо натискають клавішу на піаніно.
Інколи опускаються руки. І ти думаєш, думаєш, думаєш…Що може бути гіршим за думки, якими ти ніколи ні з ким не поділишся?.. Бо ж не зрозуміють. Не так прочитають, не те подумають. Або ще гірше – даватимуть поради, настанови, підбадьорюватимуть. Щоб через деякий час, коли в них опустяться руки чекати порад від тебе. І морального права відмовляти ти не маєш. Бо за все потрібно платити, навіть за непотріб.
Часто опускаються руки після сварок. Вони - як теніс, відбивання м'ячика-слова. І так рідко в житті зустрічаються рівносильні суперники. Той, хто пропускає більшу кількість м'ячиків змушений робити нові подачі. Поки не набереться потрібна кількість очок. Щоб був переможець і переможений. Щоб вийти з цієї гри і почати новий турнір…І так по колу.
Часто опускаються руки, коли не вдається задумане. Або й навіть не задумане – адже так мало з нас знає, чого хоче. Не задумане, а те що у вигляді удачі осліпило і стало невдачею. А робити щось з нічого – це прерогатива небагатьох.
Руки опускаються, коли немає відповідей, коли є тільки домисли. Коли домисли стають ілюзією. Коли ілюзія розбивається, як тарілка – на великі уламки. Які можна склеювати, але не варто. Щоб не поранити руки. Хоч вони й опущені, але ще не кровоточать…
Інколи таки опускаються руки, так як сьогодні і 12 квітня, як у вівторок і минулої осені. Вони самі люблять звисати вздовж тіла, наче лялькові. І пальчики тендітно просвічуються на світлі темряви. Єдине, що не дасть їм дотягнутись до пістолета – це твої опущені руки, які дотягуються до моїх…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388658
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.12.2012
Настав період
смугастих светриків.
Самотні дерева
мріють про ліс.
І холодні їх губи
Тягнуться в небо.
Мій годинник занадто тихий
і теплО огортає без звуків,
за вікном
в посірілому скверику
гуляють закохані.
Їм холодно в руки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385734
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2012
Ти іноді кличеш мене до себе…
Після чергової твоєї невдачі
ми стаємо ближчі:
говоримо про те,
що давно думалось
не у змозі бути сказаним…
Ми стаємо ближчі,
бо цього крім нас
ніхто не почує.
Ми п'ємо чай
із дешевим печивом,
слухаємо музику,
Яка подобається тобі.
Тоді музику,
яка подобається мені.
Читаємо анекдоти
та заголовки старих газет.
Так ми стаємо ближчі.
Повільно, але нестримно.
Інколи уві сні
я пророкую твої невдачі
і притягую нещастя.
Адже тільки тоді ти
покличеш мене,
Щоб ми стали ближчі.
Щоб тобі стало легше.
Щоб ти виговорився,
а я вислухалась.
Бо ж насправді
відстань
ніколи
між нами
не зникне…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383827
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 10.12.2012
стисло опиши
тирсу
в твоїй голові
голосно прочитай мені
пісню
а тоді
виміряй ременем
рівні рівності
рухами хмари мурах
по об'єкту пристрасті
спритністю
попелом
знову злітати
від подиху
по спині від стіни
сині сни
і жодного поруху
Ранку не бути
сонячним.
Зранку тобі
буде холодно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378073
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.11.2012
мені було важко
сидіти
ці діти кричали
і бігли вперед
піднімаючи пил
все збиваючи з ніг
я б напевно не зміг
як вони
швидко бігти вперед
і нічого не бачити
вище зросту
битись головою об
чиїсь коліна
і знову вперед
це ж так просто
та я далі сидів
і пив пиво
В ніздрях осідав пил.
Вірилось в диво.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375964
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2012
твій світанок є чимось дуже інтимним.
адже оця дрімота, в якій живеш
інший ТИ,
настільки тепла, що ти тулиш до неї
замерзлі ноги, обкутані шкарпетками
рутинних справ.
І коли Старша сестра стягує з тебе
нагріту ковдру, ти встаєш, і невдоволено
намагаєшся донести ще не втрачений
шматок тепла до ванної,
де ще у напівсвідомості чистиш зуби
і напівмариш під важкими повіками.
Розплющуєш їх, дивишся у люстерко
згадуєш анекдот про те «які жахи
сьогодні по дзеркалу показували» …
Мозок ще спить, але в голові
вже крутяться чиїсь запитання
«Слухай, а хіба не це твоє справжнє обличчя?
Оте без косметики…
чи зі щетиною…
з мішками під очима…
із слідами швів подушки на правій щоці…
з розтріпаним волоссям…
і з нерозтраченим теплом?»
Поки ти не одягнув гримасу
щастя –байдужості-уважності-горя-приязні-ненависті,
вигляд не такий вже й привабливий для самого себе.
…Тому холодна вода знімає останні штрихи сонливості
і надає твоєму обличчю «правильного»
або ж щоденного виразу.
(іноді трішки зміненим під впливом настрою).
Вранішні ванні роздуми завершено,
повернувшись в кімнату, застелюєш уже холодне ліжко
повинностями і планами.
Потім їси спогади вчорашнього дня
(хоча багато хто не любить сніданків,
і як наслідок їхні спогади пахнуть гіркою кавою)
Потім….ти ж знаєш, що потім.
Ти ж do it every morning
Every day in your life.
Ти ж знаєш, як любиш
своє нерозтрачене тепло, як оберігаєш його всю ніч
….поки будильник не розлучить вас!!!
Ти ж знаєш…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371595
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 18.10.2012
Єдине, що від неї залишилось – фото.
Дуже особливі фото….
Я тоді шалені гроші
заплатив за послуги популярного
львівського фотографа.
Я завжди вважав,
що найкращі фото –
спонтанні, незаплановані.
І ось це їхнє «зайняти позицію»,
« усміхнутися» –
мить, яка фіксує тільки
твоє обличчя чи фігуру…
А я любив живі емоції.
Просто вона дуже запалилась
цією ідеєю,
бо «і Яна з Юрком фоткались
і Катя З Тарасом.
Я теж хочу! Ми що, не такі ж закохані?»
І я послухав її.
Подарував їй love story.
Особливий одяг у неї –
не по-весняному
літнє платтячко,
довгі панчохи
під колір моєї краватки.
Кучерики.
(А я до цього ніколи не бачив такої зачіски в неї!)
І очі підвела голубим олівцем,
хоча зазвичай робила чорні контури.
У мене нагельоване волосся.
І красивий масивний перстень.
Ми сидимо на лавочці,
ніби розмовляємо одне з одним.
Ми йдемо по вулиці,
взявшись за руки.
Я стою біля стіни,
вона схиляє голову на моє плече.
Я сиджу на тротуарі,
а вона цілує мене в голову.
Вона спрямувала погляд в нікуди,
я обнімаю її за талію.
Вона наблизила своє обличчя до мене
для поцілунку.
Ми цілуємось.
Ми дивимось в об’єктив і усміхаємось.
Все красиво і ефектно.
Безперечно.
Я вдячний їй за це.
(Де мої цигарки?)
Це були зафіксовані
таки лише наші постаті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369892
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 10.10.2012
Плутано танули
частинки пилу
липами плинули
вітру приливи
ну а там за лиманами
небо малинове
манило лампою
світлом лимоновим
линвами райдуги
кидали в води
коси свої
і мили ноги
слали веселі
небесні есеї
усміхненим гостям
земної оселі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368312
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.10.2012
…Моїм небом була його стеля…
із пісні групи «Крихітка»
Я лежу
У холодній постелі.
(Я сама тепер п'ю,
і сама застелю)…
Ти знаєш, по стелі
неймовірно багато
нанеслося рельєфів пустелі
ще із часів, коли в моду
входили постоли,
а по столах
апостоли
залишали вино.
(Його кров).
В ті пости
ти пустив
на свій пост,
а зіниці зірниці
різниці не знали.
А знали лиш сон.
Той, що живе
між повік,
може, мить.
Може, вік.
Так тривало весь рік.
Ну а потім сусіди
з усюди залили
мою Атакаму…
Атаками я добивалася правди…
Погрози, невтішні прогнози,
невчасні сльози…
І добилась!
Поранена ніжність.
Білосніжна рівнинність -
нова Антарктида.
(Я сама і гуляю, й лягаю).
Тут надто холодно…
Я звідси втікаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368310
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.10.2012
Невідривно дивись мені в очі.
У них – іноді небо, море, волошки,
Лід, іноді - хмари,камінь, свинець
Все залежить від світла,
Від відстані,
Від кута зору,
Навіть від кольору
Мого сьогоднішнього одягу…
Невідривно дивись мені в очі.
У них – іноді сонце, вогонь, танець,
Вулкан, іноді –дощ, туман, лавина
Все залежить від пори року,
Від відстані,
Від кута зору,
Навіть від мого
Сьогоднішнього сну…
Невідривно дивись мені в очі.
У них – спокій і тепер…
… твоє тіло відчуває тепло.
Твої повіки стають важкими,
А на рахунок«три» ти засинаєш…
І незалежно від відстані,
І від кута зору,
Навіть від самопочуття,
Ти сьогодні мій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368082
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.10.2012
Я люблю літо тому, що тепло.
Тому,що не потрібно
одягати колготи.
І книги читати, лиш ті,
які хочеться, а не ті,
які треба аналізувати
на парах.
Тому, що у вільний час
можна подорожувати
і пізнавати усе –
себе,
своїх друзів, випадкових людей…
і країну.
А де ж краще себе
пізнаЄш, як не на одинці з природою?
У її лоні. У горах.
Саме там почуваєшся
частинкою Неба.
І все-все під тобою – твоє,
поки охоплює око.
І можна лежати
в траві невисокій
і слухати жайворонкову
гру на гітарі,
наїстись малини, суниць і щавлю…
І усміхатись
полум’яному заходу….
Ну а серпень –
це місяць-перевертень.
Я їду у Дніпропетровськ.
Індустріальну столицю.
Місто-мільйонник. Центр країни.
Неймовірно повільний Дніпро
(ну дід, справжній дід!),
зарослий лілеями,
весь повний відходів…
та все ж досі поважний…
Так, гарна Набережна,
Гарний центр.
Гарні будинки, гарні музеї.
Але мова! Але Свідомість!
Українська, російська -
Це мови чужинців.
Лиш суржик тут має прихильність.
Cучасні дороги,
пам’ятник Леніну,
новий стадіон,
серп і молот…
Це норма? А хто зна…
-І для чого щось змінювати?
Це ж НАША історія!
- Але ж мамонту пам’ятник
Ніхто не поставить…
Це ж наша історія теж!
Еге ж…
Та сльози аптекарки не забудуться…
- Чому ви плачете? – розгублено…
- Ви так гарно говорите, дівчино,
Що додому аж захотілося…
Додому…
…У Криму, де останні два тижні
Прощалася з літом
Була також в гостях, не вдома.
Була справжнім туристом,
Спілкувалася
Іноземними мовами.
Але є у Криму, крім людей,
Ще і море.
Бачила вперше цю силу природи.
Шторм, хвилі, плаксиві чайки,
сонце в зеніті, пісок у купальнику,
замки на березі, маяки…
Купатися, грітися, усміхатися
полум’яному заходу…
А захід тут наступає швидше…
Але він такий же прекрасний,
як і в горах,
як в Дніпропетровську,
як вдома.
Бо країна – це дім.
А літня країна – це теплий дім…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368076
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2012
У цьому місті
Жило близько мільйона людей
Але все-таки їх
Близько ста тисяч не вистачало.
І тому в цьому місті було
Надто багато самотніх,
які шукали своє вбивання часу,
Зване сенсом життя,
Саме серед тих ста тисяч,
яких не вистачало.
Адже, серед людей неможливо знайти людину,
яка б римувалась зі словом єдина.
У цьому місті колись народиться більше немовлят.
Більше двійнят.
І старі люди не помиратимуть,
А ставатимуть довгожителями.
Водії будуть уважніші,
Рак і СНІД діагностуватимуть вчасно
Смерчі не знайдуть сили вітру.
І їх буде мільйон.
Але кількість самотніх не зменшиться.
Бо вони звикли, що неможливо знайти людину.
Яка так підходить до рими «єдина»…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367853
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2012
Полюбляла бігати босоніж
По розтрачених мріях повітря…
А знаєш, воно теж дихало мною.
І в ньому виросли ракові пухлини
Через екологічно брудну свідомість.
На стопі залишилась лише згадка про щастя.
І тоді я,
заблудившись серед заблуканих зітхань літа,
Намагалась знайти на карті
Місце свого перебування.
Приблизно через тридцять метрів буде привал,
Через 60 – кінцева зупинка,
В яку сторону ти б не пішов.
А де ж я?
Дивно.
На цій карті немає позначок джерел.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367851
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2012