| Сторінки (1/30): | « | 1 | » |
Ялта, затиснута з двох боків горами, притулилася до моря і дрімала, ховаючись у кам"яній пригорщі. Кришталеві вершини гір вражали своєю величчю і захищали місто від холодних вітрів.
Надія йшла пальмовою алеєю, прилухалася до розмов, але нічого цікавого не чула. Відпочиваючі купували інжир і виноград, але не за гривні, як раніше, а за російські рублі, Надія теж не втрималася і купила винограду, такого прозорого і сяючого, ніби в ньому залишилося жити літнє сонце.
Нарешті дійшла до моря. Сонце відбивалося в морі, мерехтіло і виблискувало... Білі хвильки-гребінці розчісували поверхню моря і воно шурхотіло від задоволення. Надія сіла на теплу гальку і задивилася на чудову картину створену природою.
- Я вам не закрыл море? - запитав літній чоловік, що сидів попереду.
- Та ні, море занадто велике, ви не можете його закрити, - відповіла Надія перше, що прийшло в голову і, поставила на розмові крапку. Але чоловікові хотілося поговорити. Він обернувся і знову запитав:
- А вы давно приехали?
- Ні, вчора. А сьогодні в мене день народження, - сказала Надія і розгнівалася на свій язик. Не язик, а помело, - картала подумки свій язик. Хто його просив? Язик сховався за зубами і мовчав. А чоловік аж засяяв від тієї звістки, ніби це в нього день народження, про який він забув, а йому щойно про це нагадали.
- Так это надо отметить! Давайте сходим в кафе, я угощу вас вином.
- Я не п"ю вина.
- А что вы пьете?
- Вже нічого. Все, що могла, я вже випила, - пожартувала Надія.
Але чоловік не здавався, він вирішив змінити розмову.
- Откуда приехали? Издалека?
- З Миколаєва
- Николаева? Это русский город?
- Це ж з якої радості він російський? Це українське місто!
- Да нет, Николаев - это Новороссия, - сказав чоловік і Надія почала закіпати від злості: "Ах ти ж, клятий москаль. ти бач , що верзе",. Але вона стримано запитала:
- А ви звідки?
- Я с России, с Москвы! - гордо відповів чоловік.
- А я з України, з Миколаєва! - так само гордо відповіла Надія.
- Какая Украина? Такого государства никогда и не было. Это окраина России.
В Надії пропало бажання говорити з чоловіком, вона ледве стримувала себе, щоб не послати його під три чорти. А чоловік, тим часом, продовжував:
- И Крым всегда был русским. Наш президент наведет здесь порядок.
І тут Надія не втрималася, а вона довго терпіла. Виголосила таку гнівну тираду, сила злості якої могла перевернути катер, що прямував до Ластівчиного гнізда:
- Та тут і без вас був порядок! ! взагалі, якби не ваш самий ввічливий і розумний, то я може б жила в Ялті! Х@ЛО ваш президент, так йому і передайте!
Рвучко піднялася і побігла до води. Вона так розпашілася від тієї розмови, що не відчувала холодної морської води. Хвилі почали бавитися з нею, - то кликали за собою в море, то підштовхували до берега. Роздратування поволі зникало. Надія любила плавати, вона виросла на річці. Від зелених берегів Інгулу пролягла її стежка у широкий світ. Не раз поверталася до ріки, де клубочились густі верболози, ніби бородаті чаклуни, а вночі, коли ніч купала в річці свої зорі, їй здавалося, що це жовті каченята, плавають по воді, пірнаючи у глибінь...
Набрьохавшись досхочу, Надія вирішила, що пора виходити. Трохи обсохла, одяглася і пішла на Набережну. На Набережній всі в білому, блакитному, рожевому, жовтому, туди-сюди ходили відпочиваючі. Спокійні, щасливі. Теплий морський вітер лагідно обвівав загорілі обличчя. Надія примостилася на лавочці під величезним платаном, якому певно сотні років і дивилася на море. Поруч сиділа молода пара і цілувалася, як голуби на хаті. Чайки літали над морем, вишукуючи здобич, голосно кричали. Неподалік грала музика. Вже не молода жінка кружляла під звуки вальсу. "Танцюєте... ну-ну, а наші хлопці гинуть..." Гарний Надіїн настрій раптово зник і, щоб хоч якось втамувати своє роздратування, буркнула:
- Дурні чайки.. І пішла геть, подалі від жінки, що танцювала,. від молодят, що цілувались у всіх на виду. Вона йшла по Набережній і не бачила нічого. Над головою кружляв російський гелікоптер і в грудях у Надії з"явився біль, він розростався і, здавалося, кінця йому вже ніколи не буде. Вона розуміла: це біль втрати, але ні осягнути, ані збагнути його не могла. Чому вона повинна втрачати те, що встигла полюбити? Хто посміє забрати в неї море? Оці пальми, оце дерево, якому певно сотні років? Їй хотілося закричати так, щоб почули ті, що сиділи в гелікоптері: "Ніхто, чуєте, ніхто не може забрати в мене море! Це моє море, це моя Набережна, це моя Ялта, - це частинка мого серця! Чуєте ви, злодії в законі, що уявили себе богами! Ви не можете забрати в мене МРІЮ!".
- Я їду додому, - сказала Надія сину, повернувшись з Набережної.
- Ти щаслива там, мамо?
- Так, сину, я щаслива тим, що живу на рідній землі, та все ж, частинку свого серця я залишаю тут, в Криму, у сонячній Ялті...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737608
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2017
Тяжко, сумно, що робити,
Де знайти мені розраду,
З ким мені поговорити,
Щоб розмові були раді?
Я б прийшла до тебе, мамо,
Та мене ти не почуєш,
Вже лежиш в глибокій ямі,
Там і днюєш і ночуєш.
Поруч із тобою, мамо,
Мій коханий спочиває,
Не зі мною, він з пташками,
З вітром тихо розмовляє.
Прийду я до тебе, брате,
Принесу з собою. смуток,
Як тобі його віддати,
Коли ти і сам у скруті?
Розповім тобі, подруго,
Я свої печалі й болі,..
Ні, не можу, ти не слухай,
В тебе і своїх доволі.
Піду я у степ широкий,
Може є у нього вуха?
Рознесе мій біль сорока,
Білобока скрекотуха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737216
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 09.06.2017
В небі хмарка пропливає,
Ясне сонце закриває
За моїм вікном,
А від хмарки тінь лягає,
Під деревом спочиває,
Махає крилом.
Тінь в кімнату заглядає,
Сум на мене навіває,
Не можу втекти.
Тінь за мною слідом ходить,
Ще й сумних пісень заводить,
Хоче допекти.
В небі хмарки пропливають,
Ясні зорі застилають
І місяць ясний,
Заберу я сум із хати
Та й піду собі гуляти
На дощик рясний.
Разом з дощиком поплачу,
Щоб ніхто того не бачив,
Нащо це комусь?
А як хмарка вдаль полине,
Сум-журба мене покине,
Додому вернусь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737213
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2017
Моих волос осенний дым
Тебе, мой друг, совсем не нужен,
Звенят капели молодым,
А для меня - туман и лужи.
Улыбкой милой обмануть
Еще смогу кого угодно,
Но стоит лишь в глаза взглянуть, -
Увидишь там январь холодный.
В глазах, измученных душой,
Огня ты больше не заметишь,
На летний день гляжу с тоской
И знаю, что ты мне ответишь.
Ты скажешь мне: "Зачем грустить?
Ведь мир прекрасен этим летом!".
Эх, мне бы зиму отпустить,
Но песенка моя пропета.
Все понимаю, знаю все,
И от того еще печальней.
От грустных дум меня спасет
"Мomento more" звук прощальный.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736967
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.06.2017
Сварилася бабуся на дідуся Михайла:
- Ну що ти за господар, який від тебе зиск,
Ади, води немає, нема корові пійла,
А він на скрипці грає, теж мені артист!
Дідусь її не слухав, про що вона там квокче,
Сидів собі на лаві і скрипку розглядав,
Маленький, худорлявий, він мав бліде обличчя,
Густе сиве волосся і вуса гарні мав.
А очі його сірі і теж неначе сиві
Так лагідно дивились на скрипку і смичок.
Дістав він каніфолі десь зі старої скрині,
Потер смичок і вшкварив веселий гопачок!
Бабуся зпересердя аж плюнула під ноги:
- А шляк би тебе трафив і грім тебе побив!
Та ж я просила вчора твоєї допомоги,
А ти мені не діжу, а скрипочку зробив!
Дідусь не озивався, він лагідну мав вдачу,
Ніколи не сварився, ніколи і ні з ким,
Все знай собі майструє, не був дідусь ледачим,
Веселим був і добрим, ні трішечки не злим.
Не грав він на баяні, не грав на піанино,
І нот не знав, бо ноти ніколи він не вчив,
Не чув про Страдіварі, не чув про Паганіні,
Та змайстрував сам скрипку і лаком всю покрив.
А ще робив сопілки і дарував їх дітям
І пальчики тим діткам тримав на сопілках,
Щасливі були діти, багато було втіхи,
Але найбільше щастя - у дідових очах!
Заграв дід коломийки, бабуся посміхнулась,
Таку колись для неї він на весіллі грав,
Співає-плаче скрипка, гризота враз забулась,
Весільна коломийка, він іншої не знав.
Бабуся крутить жорна, гарчить важучий камінь,
Дідусь на скрипці грає і, годі зупинить...
Отак вони й лишились, так береже їх пам"ть,
Нема тієї скрипки, а музика звучить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736966
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 08.06.2017
Це зараз я Ганна, а колись я була просто Галинкою і мріяла знайти карбованця, щоб досхочу наїстися цукерок, або морозива. Я навіть говорила своїй подрузі Наталці: отак буду йти, йти і знайду кимось загублений гаманець, а там гроші. Знайду і куплю цукерок і морозива. Я й з тобою поділюся, - обіцяла я Наталці. Подруга раділа і вірила, що я обов"язково знайду гроші і чекала.
Дитячі мрії, які вони дивні. Звичайно, що я їла і цукерки і морозиво, хоч грошей ніколи не знаходила. Зараз у мене інші мрії і бажання і подруга в мене інша - особлива!
Одного недільного ранку запропонувала я своїй подрузі піти зі мною до церкви. А вона мені:
- Тобі треба, ти і йди.
Я аж оторопіла. Нічого собі.
- Ех ти, - кажу, - грішниця! І пішла до церкви сама. Доречі, хтось знає, що в церкві не можна ставати на поріг? Я ніколи про це не думала. А нещодавно в якійсь книзі вичитала і тепер згадую: наступала я на поріг, чи ні? Сказала про це подрузі, а вона мені:
- Все вірно, під ноги дивитися треба, а то перечепишся через поріг і впадеш.
Ну не грішниця, га? А це якось прийшла до мене моя подруга схвильована і ніби трохи розгублена. Одним словом дивна якась. Бачу, хоче чимось поділитись, якоюсь таємницею, але ніяк не наважиться. А я вже вуха наставила, рота роззявила, з голови до ніг готова до прийому інформації. А вона то те, то се. Ну, думаю, зараз лусну від цікавості. Нарешті не витримала і говорю:
- Ну, кажи вже!
- Я гроші знайшла, - прошепотіла подруга.
Якби це було кіно, то було б тихо хвилин десять, або грала б симфонічна музика. Я перша порушила мовчанку:
- Багато?
- Багато! - вимовила подруга таким тоном, ніби знайшла в полі покинуту інкасаторську машину.
- Багато - це скільки? - вирішила прояснити.
- Я ще не рахувала.
Я здивовано дивилась на подругу. І, не подумавши, запропонувала:
- Давай я порахую!
Подруга злякано подивилася на мене:
- Я боюся їх брати в руки, це чужі гроші, їх так багато і гривні, і долари, - відповіла на мою пропозицію подруга.
А! - здогадалася я нарешті, - це ти так жартуєш! Тю на тебе! А я дурна вуха розвісила.
- Ні, - переходячи на шепіт, заперечила подруга, - я не жартую. Пішли до мене додому, покажу.
- Е ні, не хочу. Я за тебе так порадію, не дивлячись на твоє щастя. Цікаво, де ти їх знайшла?
- А сама думаю: "Так вона тобі й скаже".
А подруга мені:
- Знайшла біля "Супермакету" - в самому центрі міста. Провела я сьогодні вранці доньку на автовокзал, посадила її на перше маршрутне таксі, віддала їй останні гроші і пішла додому. Іду і думаю: хоч би гривню знайти, добавлю свої копійки і куплю хліба. Дивлюсь - лежить гривня. Я так зраділа! Оце пощастило! Іду весела, радісна. Сонечко тільки-но проснулось, горобці цвірінькають. Ніде нікого. Всі магазини зачинені. Проходжу повз "Супермаркет" дивлюсь, а на землі лежить гаманець: гарний, чорного кольору, чоловічий. Зупинилась і не знаю, що робити. Брати чи не брати? Знаю, чужого брати не можна, та подумавши, вирішила, не візьму я, візьме хтось інший. Кинула в сумочку і подалась додому. Дома довго боялася відкривати гаманець, а коли наважилась, - мало не зомліла. Там їх!
Я хотіла знову запитати: "Багато?", - але згадала, що вона їх не рахувала задала чисто жіноче питання:
- І що ти за них купиш?
- Нічого, - спокійно відповіла подруга, - нічого я не купуватиму. У тому гаманці я знайшла водійські права і по них відшукала господаря. Я вже домовилась з ним про зустріч, щоб віддати гаманець.
Очі подруги сяяли такою радістю, яка може бути тільки в очах маленької дівчинки, якій щойно подарували величезну ляльку, про яку вона мріяла цілий рік!
- А ти не пошкодуєш? - запитала я і знітилась під серйозним поглядом подруги. Вона помовчала якусь мить, а потім сказала:
- Ти знаєш, я так подумала: гроші я витрачу дуже швидко, а душа болітиме все життя. Згодом посміхнулася і сказала: "Я така вдячна Богові за ту гривню, в той день я купила хліба!"
Отака вона моя подруга - особлива, хоч і грішниця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736874
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2017
Наснився сон, він серце розбудив,
Чарівний сон, в нім розмаїття квітів,
Та розум серце враз охолодив,
Як тільки розімкнулися повіки.
- Забудь, - говорить розум,- все забудь!
А серце плаче, серце знову кличе...
Чому ти плачеш? Тихо серце будь,
Ти ніби чайка, що в степу кигиче.
Невже було замало почуттів,
Чи думаєш, що спочивати рано?
Чекаєш знов, щоб вітер прилетів
І роз"ятрив загоєні вже рани?
То ж тихо будь, не плач і не зови,
На все свій час, прийшла й до тебе осінь,
Вже молоді літа твої пройшли,
А іній посріблив русяві коси.
Не слуха серце, радісно тремтить
І як вогонь в моїх грудях палає,
Не в"януть в ньому квіти ні на мить,
Воно неначе в юності кохає!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2017
Стояла погожа осінь. Щедро світило жовтооке сонце. Воно весь час іскристо засліплювало вікно приміського поїзда і жінка то мружилася, то відверталася від нього, а потім знову, задумавшись, дивилася у вікно. Обабіч колії скільки око сягало, лежали поля, так далеко, що там, куди вони розганялися вже нічого не було й видно, лише мружився серпанок та сизів туман і в жінки від того затерпло під грудьми: у неї було таке відчуття, ніби туди, кудись, за ті поля, по єдину долю полетіла її душа. Вона дивилася у вікно зі своєї самоти, і міркувала: все живе існує тільки в парі - птиця, звір, людина... Птиця без пари гине. І звір без пари пропадає...
"А він, певно, вже чекає на мене", - промайнула думка. Який він? У нього такий ніжний і красивий голос, а які гарні слова він говорив їй по телефону. Годинами говорили, наговоритись не могли. Ще вчора їй здавалося, що вона знає про нього майже все, вірила йому, уявляла їхню першу зустріч. Їй хотілося побачити його, подивитися йому у вічі, щоб зрозуміти, відчути, що все те правда, про що він говорив. Чому ж тепер вона не впевнена у своєму рішенні зробити перший крок назустріч? Може не варто було їхати самотній жінці до чоловіка, а запросити його до себе? А що, як вона йому не сподобається?". Сумніви гризли її, як собаки, з усіх сторін. Жінка зітхнула і знову втупилася поглядом у вікно.
Поїзд ішов довго, а їй хотілося, аби він ішов ще довше, бо ніяк не могла дати ради своїм думкам, а душа була чомусь порожньою, і їй здавалося, що, чим довше він їхатиме, тим вона, ця пустка, поволеньки щезатиме і душа знову наповниться чимось хорошим, радісним, як тоді, коли почула слова: "Ти подобаєшся мені, я хочу тебе бачити і мені не важливо, як ти виглядаєш. Ти приїдеш до мене? Я чекатиму!". І вона наважилась. Вона їде до нього...
" Цікаво, куди ми підемо, в ресторан, чи кафе, а може - вечеря на двох, при свічках, це так романтично! А раптом він запропонує погуляти по місту? Таки треба було пообідати вдома. Чи думає він зараз про неї так, як вона про нього? Як він її зустріне? Якими квітами? Ну звичайно, це будуть троянди, великий букет білих троянд!"
Поїзд стишив ходу і поволі наближався до кінцевої зупинки. Серце жінки почало калатати, як церковний дзвін, вона уважно дивилася на перон. Поодинокі зустрічаючі стояли на пероні в очікуванні поїзда і серед них вона побачила його. В тім, що це він, в неї не виникло жодного сумніву. Він! Та враз гірка посмішка торкнулася її вуст. Чоловік стояв на пероні, засунувши обидві руки до кишень, і уважно спостерігав за вагонами. Нарешті поїзд зупинився. Вийшовши з вагону, жінка, опустивши очі додолу, швидко пройшла повз чоловіка і подалася до маршрутного таксі. Вона їхала на автовокзал. Жінка поверталася додому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736720
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2017
Чом журишся, голубонько, моя,
Яка тривога твоє серце крає?
Поглянь, веселка впала на поля,
Дарує літо нам шматочок раю.
І липа цвіте, липа цвіте,
Купається літо в духм"яній купелі,
У хвилях медових хай мрія пливе, -
Забудь, забудь, забудь, свої думи
Сумні невеселі.
Ти не горнись до осені тепла
І не ходи самотня по стежинці,
Поглянь, ромашка в полі зацвіла,
Сміється літо в ситцевій хустинці.
Я знаю швидко літо пролетить,
І прийде золота пора осіння,
Та забуваю про свої літа,
Коли сміються твої очі сині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736714
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2017
Не даруй мені дарунків, не даруй,
Краще міцно обійми і поцілуй,
Ніжними словами зачаруй,
Не даруй мені дарунків, не даруй.
І троянд оранжерейних не неси,
Буде жаль мені зів"ялої краси,
У долонях сонця принеси,
Тільки не розхлюпай, донеси!
Подаруй мені бажання і любов,
Щоб коханою себе відчула знов,
Щоб у жилах у моїх заграла кров,
Подаруй мені бажання і любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736622
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2017
Чому моє серденько не заспокоїться,
До кого прихилеться, до кого пригонеться?
Може до того самого ніжного,
Хто зрозуміє мене таку різную:
Сьогодні весела я, завтра - сумна,
Сьогодні я з друзями, завтра - одна.
То заспіваю, як пташка на гілці,
То засумує душа моя в клітці...
Чому моє серденько не заспокоїться,
Чому ні до кого воно не пригорнеться?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736263
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2017
Хочу сонця, хочу літа,
Хочу ласки, хочу квітів,
Хочу ніжно пригорнутись
До грудей твоїх,
Тільки квіти повсихали,
Осінь листя обірвала,
А на землю рано-вранці
Випав перший сніг.
Віє холодом від тебе,
Стало сірим синє небо,
А зима кохання наше
Закувала в лід.
Тихо-мирно розмовляю,
Мрії птахи відлітають,
Покружляли і зникають,
Вже пропав і слід.
Все гнітить мене без міри,
Нема сонця, нема віри,
Бо забрала мої мрії
Холодна зима.
Тихо серце стогне й плаче,
В небі чорний ворон кряче,
І холодний вітер віє,
Літа вже нема.
Одягнувши на обличчя,
Маску, що мені так личить,
В посмішці, ясній, як літо,
Тугою горю,
Бо кому розкажу втрату,
Може тільки вітру-брату,
Хай мої думки і мрії
В пустелі снують.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2017
Все минулось, як дивний трояндовий сон,
Ні мене, ні тебе, тільки зорі.
Згас поволі кохання яскравий вогонь,
Розімкнулося коло любові.
В серці скиглять прощальні холодні слова,
Ти мій біль і моя ти спокута.
Як прожити на грані світла й тепла,
Як, коханий, про тебе забути?
Разом нам неможливо й нарізно ніяк,
Знову серце болить від утоми,
Як прожити тепер, розкажи мені, як,
У відлунні твоєї любові?
Терпким болем сльози залишився твій слід,
Зуби стисну і губи до крові,
Ні, не зник, не зімкнувсь на тобі білий світ,
Розімкнулося коло любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736081
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2017
Зачаруй мене словами,
Ніжним подихом зігрій,
Щоб злилося з небесами
Моє серце повне мрій.
Не мовчи, скажи: "Кохаю,
Лиш тебе, моя зоря!"
І від слів твоїх засяю,
Ніби квітка чарівна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2017
Голос маю та й співаю
Про красу земного раю,
Про любов і про кохання
Пісня зрання.
Сама собі заспіваю,
Сама себе запитаю:
Чом пісні не звеселяють,
Душу крають?
Бо не тої заспівала,
Нема того, що кохала,
Полетів у синє небо
Білий лебідь.
Я лебідкою лишилась,
Коси інеєм покрились,
Наді мною пливе в небі
Хмарка-лебідь.
Моя пісня тихо ллється,
Хмарка дощиком проллється,
І всміхнеться враз привітно
Мені квітка.
Знов злетить пісня за хмари,
А в ній ніби дивні чари
І вже журба не клопоче
Серед ночі.
Душа моя, мов озерце,
Ллється пісня з мого серця,
Про любов і про кохання
Пісня зрання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2017
Мне все глаза твои расскажут,
В них звезды загораются при встрече,
Не говори, молчи, не думай даже,
Ты утро раннее, я - поздний вечер.
Ты солнца лучик, я - закат вечерний,
Как ни мечтай, рассветом он не станет...
Доносит ветер аромат сирени,
Не обольщайся, он тебя обманет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736019
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.06.2017
Ти хотів мене зустріти,
А може не слід?
Знаєш, я уже бабуся,
А ти певно дід.
Згадую дитинство миле,
Посміхаюсь знов,
Смішна була, але щира,
Дитяча любов.
Пам"ятаю рідну хату
І річку й лозу,
Усе літо ми купались
І в дощ і в грозу.
Спогади дитячі ніжні
В мене про село,
Юність промайнула швидко,
Ніби й не було.
Вже сини повиростали
І онуки є,
Так що, я не нарікаю
На життя своє.
Та чомусь боюсь зустрітись
З поглядом твоїм,
Може тільки жаль чи подив
Я побачу в нім.
Я ж не та дівчина гарна,
Якою була,
Бо свою красу і вроду
Дітям віддала.
Колись були в очах сірих
І вогонь і сталь,
А тепер у них буває
Смуток і печаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2017
Не знаю з чого й розпочати,
Так, щоб нікого не злякати...
Це сталось взимку, ні, весною
Прийшла вся в білому з косою
До мене дама худорлява,
І щось говорить тихо, мляво:
- Збирайся, - каже - у дорогу,
З собою не бери нічого.
Чому мовчиш, невже злякалась?
І смерть єхидно засміялась.
- Ні, не боюсь, от налякала,
Тебе я просто не чекала,
Я борщ варю, кришу цибулю...
І я скрутила дамі дулю.
- Цибуля клята, от я й плачу.
А смерть сміється:" Бачу, бачу"...
Я сльози витерла рукою,
Дивлюсь, стоїть чума з косою.
Кажу їй: "Що за звичка в тебе,
Звалитися, як сніг із неба?".
- Та ні, - вона відповідає,
І оком страшно так моргає, -
Була я поруч із тобою
Завжди і влітку, і зимою,
Я пам"ятаю біля річки
В блакитних стрічках дві косички,
Тоді ти мало не втопилась,
Та я пішла, а ти лишилась,
Лишилась жити і співати,
Любити світ, вірші писати.
Ти наді мною насміхалась,
Мене ти зовсім не боялась,
Все веселилась, жартувала,
Співала, мріяла, кохала.
Чому ж тепер так часто плачеш,
Ти думаєш, що я не бачу?
Ходім зі мною в край далекий,
Туди, де не живуть лелеки.
Там смутку ти не будеш знати,
Там вже твої і батько й мати.
І смерть у вічі заглядає,
Кістляві руки простягає.
Тут стала я її благати
Іще хоч трішки почекати,
Бо я не все ще написала,
Що до душі мені припало.
Я п"ю росинку по росинці
Гіркий полин думок-злочинців,
Буває, часом аж заплачу,
Та це нічого ще не значить.
Я більше плакати не буду
І всі сумні пісні забуду.
А ще, наважилась сказати:
- Я мрію повість написати...
Ну що ж, живи собі, як знаєш,
Як припече, то погукаєш,
А я пішла, у мене справи, -
Сказала дама худорлява
І подалася ген далеко,
Туди, де не живуть лелеки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2017
Пам"ятаєш, тебе я кохала,
Лиш про тебе плекала думки
І до серця твого прокладала
Обережно короткі стежки.
Моя юність тебе повивала
І мій голос дзвенів, мов струмок.
Я для тебе веселкою стала,
Ти для мене став світлом зірок.
Літо ніжними барвами грало,
Соловейко всю ніч щебетав.
Мов троянда любов розквітала,
Пелюстки вітерець обривав.
Я кохала, безмежно кохала,
Піднялась аж до самих зірок!
Та до іншої, не до мене,
Ти зробив свій омріяний крок.
Що ж, не склалося, не судилось,
Доля в кожного різна, своя,
Тільки спогади теплі лишились,
А в них посмішка ніжна твоя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2017
Мені не раз уже казали
І навіть щиро співчували
Як чули мого серця жаль,
- Навіщо сієш ти печаль?
Життя і так сумне й суворе,
Пиши веселе, - всі говорять,
Бери скоріше в руку ручку, -
Як приклад, згадують Сердючку, -
Дивись, які пісні веселі,
Стрибають мало не до стелі
Від тих пісень, отак і ти
Могла б до успіху прийти.
Веселе? Що б його утнути,
Чи телевізор увімкнути,
Можливо там почую тему,
Зразок веселої поеми?
І ось потік пісень натхненних,
Уважно слухаю блаженно -
Про "чумачечую весну",
Про що співають і кому
Потап, і Настя біля нього,
У Насті дуже гарні ноги,
Вона в кофтині і трусах,
На всю Вкраїну, просто жах,
Співають щось про "йолку"
І "від сосни іголку".
Ну, знаєте, щоб так співати,
Багато грошей треба мати,
А ще велике щастя
І ноги, як у Насті.
Перемикаю на новини,
А там, аж гвалт, собачка гине.
Бродячих псів хтось потравив,
Бо хтось когось за щось вкусив.
Пригода ця вже не одна,
Тепер собакам всім хана.
А далі кажуть ще страшніше,
Сусід, що від собаки гірший
П"є нашу кров, як той вампір, -
Несе з війною "русский мир".
Ні, тут веселого катма,
Новини слухала дарма.
Піду на вулицю і, може,
Мені природа допоможе...
А там! Травневий ніжний ранок,
Сунички у траві рум"яні,
Блищить сльозинками роса
В густій траві, яка краса!
Як у раю і тихо-тихо,
Немов ніде немає лиха...
Та раптом з ревищем і свистом
Понад моїм південним містом,
Занадто низько, страшно так
Військовий пролетів літак.
Тепер вас хочу запитати:
- Як можна весело стрибати,
Співать смішні й дурні пісні
Коли не весело мені?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2017
Не плачте, мамо, я живий, чого ж ви плачете?
Я не надовно, із Донецька, на побачення.
Ще буду їхати туди, там побратими...
- А як же я без тебе, синку, сину?
Не спала я ночами, все молилась,
Щоб Матір Божа тебе, синку, захистила.
Я з острахом дивилася новини...
Який же ти худий і чорний сину.
Скажи мені, чи страшно там, синочку?
Ти, значить, знов туди в "гарячу точку",
Скажи мені, коли війна скінчиться,
Спокійно хочу жити, як годиться...
- Війна... ой, ще не скоро, мамо,
Спали мій одяг, там від крові плями.
І потемніли очі у солдата
І зажурилась,засмутилась мати.
Дивилась ніжно на свою дитину:
- А в нас в селі все тихо, мирно, сину.
Ти знаєш, синку, люди в нас хороші,
Усим селом тобі збирали гроші,
Бронежилет купили добрі люди,
Щоб куля не пробила твої груди.
Та що ж це я тебе заговорила?
Ходімо, синку, я борщу зварила,
А потім постелю тут, на дивані,
Які шкарпетки в тебе синку рвані...
І трохи дивним видався син мамі -
Долівку трогав, гладив стіл руками
- Яке все тепле і живе тут, дивно,
А там весь час мороз і дуже зимно,
А там холодне й мертве все, як лід,
Війна лишила в моїм серці слід.
Не плаче,мамо, мусимо з цим жити,
Я рідну землю мушу боронити,
Хто як не я, рідненька моя, мамо?
Пробачте, мамо, що посивів рано.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735168
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2017
Люлі, люлі колихала
Колисаночку співала
Мама молода:
"Хай вас, мої дітки милі,
Мої орли сизокрилі
Обмина біда".
Все для них і сонце й зорі
І любові ціле море
Й молодості цвіт.
Підросли її орлята,
Затісною стала хата,
Подались у світ.
Сяють в небі зорі-свічки,
Всіх приспала темна нічка,
А мати не спить.
Із думок плете віночки:
"Як ви там, мої синочки,
Чи вам добре жить?"
Вітер квіти біля хати
Буде тихо колихати,
Гойда-гойдаша.
За синів болить і мліє,
За внучат малих радіє
Мамина душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735161
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2017
Идут года и не беда, что моя осень у порога,
Бегут года, течет вода, еще танцую иногда -
Душа танцует, а не ноги.
На танец парень пригласил, ну все, подруга, я пропала.
Он молодой и полон сил, а я... да ладно, ерунда,
Какие там мои года, седьмой десяток разменяла...
Да, сзади я, как пионер, а спереди - сама пугаюсь,
Он, видимо, не разглядел, да только есть всему предел,
Короче, оба улыбались.
Я молодею на глазах, вот это счастье мне досталось!
Года свои сдала в ломбард, танцую с парнем так у такт,
Хоть не всегда, но получалось.
А с моря теплый ветер дул и сладко песни пел Машура,
Последний танец был для нас на дискотеке в поздний час,
Храните женщины фигуру!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734775
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.05.2017
Розійшлись дороги,
Роз"єднались долі,
Хоч тяжко в розлуці,
Звикаю поволі.
Покорюся долі,
Але не забуду,
Уночі за нього
Молитися буду.
Проситиму сонця,
Щоб його зігріло,
Щоб хвороб не знали
Ні душа, ні тіло.
А як в темнім небі
Зіронька займеться -
Хай мене згадає
Й лагідно всміхнеться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734770
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2017
Розвіялися мрії вітром, лиш в серці жевріє надія,
В душі багаття відгоріло і так самотньо в дні осінні.
Тож реєструюся на сайті, а потім, Боже мій, навіщо?
Їх так багато, так багато - чоловіків, всі різні, звісно.
Мелькають фото на екрані, обличчя мужні, гарні очі
Ось цей самотній, цей - не знаю і кожен з них любові хоче.
Та враз спинилась, що за диво, невже це той, що "половинка"?
Так, це, напевно, той "єдиний"! Свята наївність кожна жінка.
Компютор просто, для забави: "Куди б ви з ним пішли?" - питає.
- Та за таким, хоч на край світу! - жартуючи відповідаю.
І він озвався, привітався: "Ну що, пішли, - каже - край світу?"
Пішла,.. а він все дивувався, як мужньо йшла я проти вітру.
Ішла, неначе йшла на Віче - моя довіра моє горе,
У нього гордість чоловіча, в мене жіноча непокора.
Він перший втік з тої дороги, "Удачи вам!" - сказавши зверхньо.
Я зрозуміла, знову стала на "видозмінені грабельки".
І знов себе думками тішу, любов за мною ходить тінню,
Ох, ця вже гордість чоловіча, згубила враз жіночу мрію!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734685
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2017
Так багато у душу налізло
У тендітну мою, не залізну,
У полоні суцільного стресу
Згадую Крим і Одесу.
Не забути тепер довіку
Київ, Майдан, Профспілку,
У серці глибока рана
І відчуття обману...
Замість Європи - на сході
Снаряд стирчить на городі,
Замість будинків - тріски
Й загиблим в АТО обеліски.
Страшні ТСН новини
Війна триває і нині,
Мимоволі заплющую очі
Дивитись на смерть не хочу!
Що буде далі - не знаю,
Надію на мир плекаю,
А в Польщу у найми вдруге
Їде моя подруга.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734682
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2017
Як ти там? Алло! Як живеш?
Чи сумуєш за мною, хоч інколи?
Я чекаю дзвінка, але,
Розумію, звичайно, ніколи.
В мене все, як завжди. Зажди,
Розповім тобі сон свій дивний,
В ньому ми понад річкою йшли,
Під ногами із квітів килим.
Раптом я залишилась одна,
Під ногами пісок гарячий,
А у річці немає дна...
Ну скажи мені, що це значить?
Як у вас? У нас вітер з дощем
Вдвох співають тужливу пісню,
І від того на серці щем,
І від дивного сну, звісно.
Кажуть, будуть ще теплі дні,
Кажуть буде ще "бабине літо",
А мені дуже сумно одній
І не знаю куди подітись.
Що ти кажеш? Не чую!Алло!
Розрядилась, напевно, мобілка.
І тихесенько у вікно
Уночі знов постукає гілка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2017
Ти малював мені зиму
Білі троянди на білім вікні
Холодно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734567
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2017
У лісі-лісі темному,
Де ходить хитрий лис –
Росте гарненька квіточка
Малесенька на зріст.
Росте собі, не журиться
І проти сонця жмуриться –
Та квіточка мала.
Пташки співали їй пісні
У ті травневі тихі дні –
Отак вона й жила.
Та якось вітер прилетів,
Наговорив красивих слів
Про щастя і любов,
Щось ще на вушко шелестів,
Потім здійнявся й полетів –
До квітки охолов.
Десь високо гілки хитав,
До квітки хмарку він пригнав –
Сказав: «Бувай бадьора!» –
І полетів до моря.
А квітка що? Вона ридала,
Та так, аж пелюстки відпали –
Почервоніло личко.
Любов таки велика сила,
Від неї запашні й красиві –
З’явилися сунички.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373983
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2012
Мої вірші, мої пісні
І дивні, і не голосні
Все про життя і про любов,
Пишу про все, що є довкола.
Осінні дні пливуть поволі,
Такі нудні, що будь здоров.
Якби не муза, вже й не знаю…
Буває в душу заповзе,
Як гадина, гірка печаль
І жалить серце і гризе
Так, що життя стає не жаль.
І думка душу холодить:
- Навіщо жити, нащо жить?
Та згодом посміхнеться доля,
Зігріє сонячним теплом
І знов надія тиха, квола
Розквітне ніжно під вікном.
І сумніви зникають вмить,
І серце радісно тремтить
Життя прекрасне і чудове,
Я хочу жити, буду жить!́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373981
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2012