| Сторінки (1/74): | « | 1 | » |
Время стерло из памяти боль,
Ту, что вроде стереть невозможно,
Научило любить свою роль,
Не искать настоящее в ложном,
Не хранить безнадёжных идей...
И, порой разрывая на части,
Отдалило столь близких людей,
Но я искренне думаю к счастью...
Вынув детство с души навсегда,
Время множит тоску и простуды.
Ветром вдаль улетели года,
Когда кукла под елкой, как чудо...
Ну, а ёлка - как сказочный лес...
В нем и волки, и зайцы и птицы...
Жизнь цветная. С гирляндой и без.
Жаль, но все это не повторится...
Жизнь пощёчиной множество раз
Унижала (нарочно ли?) в школе...
И сейчас, заходя в старый класс,
Та пора на забытом пароле...
Будто не было фальши "друзей",
И попыток выпрашивать чувства...
Только память хранит, как музей,
Все, за что мне то стыдно, то грустно...
Время шло и дарило любовь,
Что пленила, как ночи в июне,
Отравляла вскипевшую кровь,
Окрыляла. Быть честной и юной...
Выедая из ран моих соль,
Время учит любить нараспашку,
Осознать свою главную роль
В своей жизни короткометражке...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905640
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.02.2021
Выхожу из подъезда на улицу, а повсюду буяет весна.
Я как-будто спала и вот выбралась от холодно-тоскливого сна.
Я как-будто - не я, и все прежнее, вроде, в памяти, но не со мной,
Лишь любовь окрыляюще-нежная, и весной ей нельзя быть иной...
Ты, канатка, акации, сумерки. Пыль дорог и на сердце покой.
И весна из кабинки оранжевой улыбаясь нам машет рукой...
Оживают высотки советские, даже им так идет этот май.
И впервые за многие месяцы мне плевать, кто и с кем пьёт в них чай...
Утром в рань просыпаясь счастливая от настойчивых солнца лучей,
Мне в руках твоих нравится нежиться без наиграных громких речей...
И встречать новый день с вдохновением, когда мысли прозрачно чисты,
С поцелуем в ключицу, с дыханием молодой беззаботной листвы...
Ностальгией пропитано прошлое, я шепчу ему смело: "прости,
В унисон из всеобщим цветением мне так хочется просто цвести"...
Колокольчиком нежно-сиреневым, вероникой в высокой траве,
Жыть простой, но пронзительной музыкой, свежим ветром в твоей голове...
Просто жить...Быть печальной и солнечной, быть смущенной, развязной, твоей...
Всего мира казаться счастливее в темноте молчаливых аллей.
И влюбляться в глаза твои заново, будто клён на закате в сосну,
Будто я каждый год все отчаянней, все безумней влюбляюсь в весну...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881437
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.07.2020
Намекала о празднике ругань на ёлочных рынках,
Вот бы снег под ногами, а так ведь - январь не январь.
Все что мне оставалось - бежать в своих старых ботинках
К электричкам, которым нельзя обогнать календарь...
Все что мне предвещалось - смотреть в запотевшие окна
Все что мне помогало - уехать на несколько дней,
Чтобы сердце хоть что-то заставило радостно екнуть,
А глаза заблестеть ярким светом вечерних огней...
Надоевшие пОсты твердили про звёзды и лужи,
А бестселлеры все воедино, что счастье внутри,
Но упрямо молчали о том, как забить на "снаружи",
Как не плакать на людях и как не стареть в двадцать три...
Все забыли о праздниках. Я - написать, что скучала...
Безразличия в руки взяв прочный проверенный щит.
Вовсе не устаю, свою жизнь начиная сначала,
И хоть грязь под ногами. Хоть лед безнадёжно трещит...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862068
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.01.2020
Расцветает осень густыми красками
Запоздалых астр и коротких дней,
Оживает нежность на мне мурашками -
Мне не страшно вмиг раствориться в ней...
Затекает шея в пустом автобусе,
Когда по окну вновь скольжу щекой.
Приближаюсь к метке на старом глобусе,
Чтоб в 'нездешних' звездах найти покой...
Чтоб дышали сосны под ночи белые,
И волос от ветра вздымалась медь...
А на мятом чеке слова незрелые
Чуть засохшей ручкой. Нельзя жалеть
Обо всем хорошем, увязшем в "некогда",
Грозовым дождём разразившись вспять
Да, забыть, казалось бы, проще некуда,
Только мне не хочется забывать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850693
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.10.2019
"Не грусти, что все раз и закончилось, улыбнись, ведь с тобой это было." -
Говорил бодрый голос в автобусе, подъезжавшем все ближе "домой".
Но ничуть не хотелось. По правде же, все внутри к нему будто остыло -
Только там ночь в преддверии августа может быть столь тоскливо немой...
Там асфальт без гиперболы плавится. Рынки пахнут кинзой и арбузами.
Лето плавно идет на снижение, ускользает загар с моих рук.
И уснувшие тихие улочки мне становятся лучшими музами,
Каждой клеточкой любят и чувствуют, когда я устаю от разлук...
Ритуал - сладкий кофе и выпечка, чтоб хоть как-то поднять настроение,
Ведь мой мир разбивается в дребезги... Где все те, кто так клялся беречь?
Вновь блондинка со шрамом на Пушкинской, скрипка в парке поет в воскресение...-
Тесный город, но как можно встретиться с тем, кем искренне хочется встреч...
Улыбаюсь, ведь нет права выбора, и морщинки у глаз, и храню еще
Фото тех кто мне не позвонит уже. Но зачем-то надеюсь: а вдруг?
Улыбаюсь, люблю до безумия жизнь, что не устает быть волнующей,
Только слезы безудержно катятся, как читаю стихи свои вслух...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846987
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.09.2019
Что вокруг? Безлюдный галечный пляж,
Что вдыхает сладкий кальяна дым.
Олеандр и сосны творЯт пейзаж -
Он в два счета становится мне родным...
Сквозь воды прозрачность - в глаза камней...
И не умолкает цикадий хор.
Что от моря преданней и нежней?
Что красИвей грусти туманных гор...
Что внутри? Любовь, ко всему, что есть,
Ко всему, что больше любить нельзя,
И к дорогам, где сорняков не счесть,
Спотыкаясь, падая и скользя...
Так легко дышать, хоть и летний зной,
Ведь душа забыла, что есть дожди,
Ведь целует море шальной волной,
Ведь вся жизнь предательски впереди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845201
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 16.08.2019
Будто в ливень в футболке, без зонтика - вдруг понять то, что ты не особенный,
Что у всех ведь прохожих на улице - блеск красивых по своему глаз.
Твоя радость ни капли не новая, как и спазм среди ночи межреберный,
И ты ровно как все, только, кажется, хуже в сотни иль тысячи раз...
Будто йодом на свежую ссадину - осознать, что ничто здесь не вечное:
Были ближе у самого близкого... И, наверное, будут потом...
Только море шумит в тебе волнами - не взрослеющее и беспечное.
Не стареющее. И не дикое...но совсем не "ручное" при том...
Будто бритвой тупой вены памяти режут станции, скверы и улицы,
Когда жёлтый свет вновь зажигается в окнах старых советских квартир...
И в места эти больше не хочется: солнце там не сияет, а хмурится,
Оттого, что когда-то ты счастлив там. С тем, который тебе целый мир...
Будто мёрзлые руки под свитером - ощущать неустанный спринт времени,
Но опять не бояться откладывать: то на завтра, то на никогда...
Видеть сны, будто их писал Андерсен. И не знать в жизни большего бремени
- понимать, что вам с "миром" не выпадет узнавать с этих снов города...
Но опять строки глупые пишутся, ветер к тюлям питает влечение,
Теплотой и не нужной пусть нежностью наполняется каждая мысль...
Пусть ни грамма ни есть ты особенный и так часто плывешь по течению,
Ты тоскуешь, ты любишь, ты падаешь, и, наверное, в этом есть смысл...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843404
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.07.2019
Когда, кажется, время навеки стирает нас,
Бледно-жёлтым песком в глаза, теплым морем в уши...
Знаешь, как хочу я...звонить тебе без двух час
И, глотая таблеткой ночь, бесконечно слушать...
Жизнь давным давно словно вырезка с дня сурка,
И не видно звёзд - сгребли небо в охапку тучи...
Но ерошит волосы в снах мне твоя рука,
И не хочется верить, что нежность - несчастный случай...
Когда, кажется, всё вокруг - суета сует,
И в июле пришел сентябрь сквозняками в душу...
Знай, ребенок внутри не спит, хоть потушен свет,
Он отчаянно любит, придумывает и рушит...
Когда комплексы сохнут кровью мне на губе,
И особенная красота во вчерашней туши,
Знаешь, как хочу я... хотя бы на миг к тебе...
Видеть. Чувствовать. Говорить. Бесконечно слушать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842448
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.07.2019
Опьянев от дурной ностальгии и без сил слезы сдерживать вскоре,
Сняв убитые жизнью сандалии, на песке оставляю следы...
В голове восклицательным знаком: Как давно мы не виделись море!
Как легко и спокойно в объятьях твоей теплой солёной воды...
Облаков непослушные стаи замечтались о чем-то хорошем,
Опускаются ниже и ниже, будто метр всего над головой...
Ветер гладит тревожные волны. Он свободен, но вовсе не брошен.
И упорно вслух Хемингуэя им читает главу за главой...
Все счастливые дни постепенно отдаляются, как марафонцы,
В бесконечном свинцовом просторе, что однажды мне близок и свой...
Но на шее болтается "сердце", в волосах чуть запуталось солнце,
Море лечит щемящие раны. Я себя ощущаю живой...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840926
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.07.2019
Я забыла про часы, ты снова вез меня домой.
Будто мягким одеялом снег накрыл безлюдность улицы.
Он все сыпал, сыпал, сы... и я ныряла с головой
В эту сказку, где лишь мы, деревья шепчутся, сутулятся,
И противиться у дворников совсем не стало сил...
Вышла утром в магазин, вдохнув морозной чистоты,
И в наушниках впервые так как спокойно и попсово...
Ты живёшь внутри меня безмолвной песней пустоты,
И в стихах наивно-детских как и прежде всходишь словом ...
И выходит с берегов моей души усохший Нил...
Обжигал своим дыханьем беспощадный летний зной.
Стебелек сухой со рта куда-то выбросил ты вскоре,
Вдруг коснулся тёплых губ и две секунды был лишь мой...
Еле слышный гул стрекоз звучал лонгплеем на повторе.
Лето просто уходило. Не прощаясь. Навсегда.
Клены жёлтые вздыхали и качались в вышине.
Вороша листву ногами, мы шли в осень, где нет боли...
Мне хотелось говорить. Тебе снимать. По чьей вине
Разлюбить тебя тогда мне не хватило силы воли,
И холодным до озноба было слово "никогда"...?
Никогда ещё весна мне не казалась так близка..
Тихий шелест сочных трав и день неспешно уходящий...
Руки тянутся к твоим. Но ты покрутишь у виска.
И понятно, ведь нельзя мне стать хоть каплю подходящей...
Но душа моя взлетит беспечной птицей в облака...
Вновь акация цветет. Заметь, прошел и этот год...
Ты неслышно расстворяешься чуть розовым рассветом,
Иль рассеянным прохожим пропускаешь поворот,
Но живёшь в моей душе все тем же самым теплым светом,
Когда мне холодной ночью звёзды смотрят с высока...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839167
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.06.2019
Прости меня. Cто тысяч двести раз…
Что слепо верю в гнев чужого бога,
И что меня опять чрезмерно много
То в радости, то в грусти твоих глаз...
Прости упрямость жить одной мечтой,
Когда весна мельком залазит в душу,
И в сладостном цветеньи снова груша -
Лицо невесты будто под фатой ...
Прости внутри нелепый вечный бой,
Моих уйти, остаться и вернуться,
Что чай пьют с одного, конечно, блюдца...
Прости за слабо... силу быть собой...
Прости за глупость сильно привыкать,
Наивно верить будто все навечно,
Хотеть к тебе и к морю бесконечно,
И кисти в краски синие мокать...
Прости за осень в первый день весны,
Что так боюсь не подходить под рамки,
Что волны рьяно рушат наши замки,
Совсем не помнит утро наши сны...
Прости, что много слов, но все не те,
За клятвы мной не данные и скуку,
И что рука моя вновь ищет твою руку
В колючей беспросветной темноте...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827150
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.02.2019
Здравствуй, мишка. Твои, будто уголь, глаза,
Как у снеговика из забытого детства...
Только ты видел слезы, которых нельзя
Видеть бывшим, гостям и врагам по соседству...
Ты мой мягкий медведь в теплых детских носках,
Твои лапы как будто вот-вот и обнимут...
Знаешь, грусть не навечно застряла в висках,
И всем дико смешно над моей пантомимой...
Помни, преданный друг, что ты ближе их всех...
Слышишь, сердце стучит, так бессмысленно быстро?
Захлебнувшись весной в руки падает снег:
Беспощадный, холодный, горячий, как искра...
Я устала кричать "ну куда ты, постой",
Я забыла, что ветер ведь может быть южным...
Только счастья кусочек - уютный и свой -
Это все что мне, мишка, всегда было нужно...
Пусть любовь поглощает меня целиком ...
Пусть до боли недолго и как-то не кстати...
Знай, малыш, я смогу проглотить этот ком,
Утром встав бесполезно с безмолвной кровати...
Знаешь, мишка, мне холодно быть не собой,
Дни бездонной тоски не считать за потери...
Засыпай. Пусть приснится Сиэтл и прибой...
Ведь свое же останется? Все ещё верю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824977
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.02.2019
Открою дверь, сниму сапожки, под ними вскоре будет лужа,
Проветрю комнату и душу. И полюблю ещё сильней...
И станет вдруг смешно и больно, как я слаба и неуклюжа,
Как в этом хрупком, зыбком мире мне никогда не быть твоей...
Неспешно будет гаснуть вечер под тихий стон температуры,
Мне будут сниться твои руки, а сны наверное не грех...
И будет вновь ругаться мама на громкий стук клавиатуры,
А за окном неслышно падать и тут же таять первый снег...
Уже не хочется метафор, уже привыкла всё взаимно:
Ставать куском поперек горла, светить, молчать, прощать, дразнить,...
И отпускать, не потому что любовь прошла весенним ливнем,
А потому что сил нет больше так нежно, трепетно любить...
Пусть отвыкаю слишком долго, пусть ничего не будет к чаю,
И на щеке солёным морем опять не вовремя слеза...
Когда-то стану я счастливой. И даже взрослой. Обещаю.
Не уходи сегодня. Знаешь, я так люблю твои глаза...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819939
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.01.2019
Снег идёт, и я знаю, ему все равно,
Что в душе от тебя зажигаются свечи,
Что тоска накрывает собой каждый вечер,
Что люблю твои руки безумно давно...
Снег идёт, и я знаю, ему наплевать,
Что такси торопясь снова едет на красный,
Что молчит ранним утром смущённо кровать...
Он идёт такой нежный, знакомый, прекрасный...
Снег кружится в объятьях холодных ветров...
Я считала, что может хоть самую малость
Я любима. Как жаль, мне опять показалось...
Прямиком перед носом закрылось метро...
Снег идёт, ему точно ведь не до меня
Он не любит, когда я наивна, рассеяна...
Вкус не всех поцелуев стирается временем...
Снег привык меня слышать, ни в чем не виня...
Бьется сердце зимы. Все стихи про одно.
Не жалей обо мне. Обнимай мои плечи.
И пусть медленно гаснут уставшие свечи,
И пусть снегу на нас целиком все равно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817371
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.12.2018
Мне приснилось, как ты осторожно целуешь лицо,
И мы слушаем дождь, моя улица свежая, скользкая...
Но в наушнике сломанном трепетно Маша Чайковская...
И слова о любви снова тают во рту леденцом...
Мне приснилось, что вот ты остался, уже навсегда...
Я люблю, и нет смысла писать бесполезные строки...
Не противлюсь, пусть холодно слышать чужие упреки,
И пусть ветер дыханьем щекочет опять провода...
Мне приснилось, как время застыло: шестнадцать ноль три,
Доживу до субботы, не плачу, ну разве немножко,
Будто на автомате проверю, на месте ль серёжка...
Но услышу твой смех и мне сразу теплее внутри...
Мне приснился за мутным окном человек под плащем,
Что бессмысленно шел, так свободно и так безоружно...
Ты со мной - то, что, вроде бы, мне сто процентов не нужно,
Только жизненно необходимо. Останься ещё...
А на утро хотелось к тебе, позабыть слово страх,
И заткнуть свои уши, чужому всему закрыть дверцы,
Чтобы слушать и слышать свое беспризорное сердце,
Чтобы чувствовать руки твои в моих слабых руках...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814812
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.11.2018
Птицы роются в листьях...в поисках...смысла?
У скамьи, что помнит наш звонкий смех...
Годовщины блекнут, теряюсь в числах,
Отвыкаю. Кажется, ото всех...
Не пестрят аллеи немыми астрами,
И не растворит в горле ком вода
Просьбы о любви стали слишком частыми,
Но уже не верится в 'навсегда'....
И пусть кажется в мире мне нету ближнего,
Но сожму ладонь твою - ты мой весь,
Когда кашель стал будто частью жизни,
Когда не понимаю, зачем я здесь...
Когда говорить уже стало не о чем,
Когда светофоров в тумане цвет,
Вырывается нежность - я снова девочка,
Которой не больше, чем десять лет...
Птицам хватит сил не скучать за гнездами,
Мне не хватит жизни любить твой смех
Видишь,ванну ночь наполняет звёздами
Отвыкаю. Кажется, ото всех.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813098
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.11.2018
Безразличие душит. И жалит сильней, чем крапива.
Я хочу, чтобы замерло время, где песни - без слов,
Где мне двадцать один и где осень до боли красива,
Где я еду к тебе мимо музыки робких стихов...
Открываю себя всем ветрам, как безстыжие окна,
Когда ночь примеряет луны бледный серп иль овал...
Чтоб не плакать дождем, под которым с тобой не промокну,
Чтоб не думать о том, кого ты до меня целовал...
Моя нежность к тебе неизменно стоит на повторе,
Все сбивается, медлит, скулит, верно ждёт холодов...
А ты знаешь, поэты, что трепетно пишут о море,
Задыхаются в многоэтажках чужих городов...
А ты знаешь, я в этих стенах себя чувствую лишней,
После сна косы вновь завязались в тугую петлю.
Время не замирает, а лишь ускользает неслышно,
Но я так же отчаянно, нежно, безумно люблю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811023
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.10.2018
Ты со мной - все дожди кончаются, каждый ветер теперь мне сносен,
А в душе расцветают лилии, те, которых я не сорву...
Вновь в задумчивом тихом озере отражается желтым осень,
И какие-то дикие яблоки устелили собой траву...
Песок липнет к ногам навязчиво. До меня далеко ему. Рвение
Быть чуть ближе прикосновения, но чуть дальше, чем полпути...
Время, место и настроение не имеют совсем значения,
Потому что с тобой неважно мне куда и зачем идти...
Мои волосы непослушные. Поддаются опять влечению.
Один день нелюбимой осени будет лучше всех жарких "лет",
Плывут утки. Куда? - неведомо, будто жизнь моя - по течению,
И спасибо, что ты по прежнему в ней мой тусклый, но теплый свет...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807520
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.09.2018
Закат над мостом как прощанье, прощенье, магнит...
В неба розовых снах солнце будто от нежности щурится...
Я задамся вопросом " за что меня можно любить?"
Затрудняясь ответить, сверну на знакомую улицу...
Закат над мостом отвлечет меня от суеты,
От горькой тоски и От жизни стремительно бешеной...
Я плачу как пахнут подаренные цветы,
И Как все таки редко себя ощущаю женщиной...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807071
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 18.09.2018
Вновь слова не вмещаются в строчки - заменяю их на многоточия...
Мне твердят будто нет любви во мне. Откровенно тону в слезах.
А вы знаете грусть безбрежную и усталость в моих глазах,
Когда три часа жду онлайн его, пожелать чтоб спокойной ночи...
Чай остыл как воспоминание. Я сижу в темноте под лестницей.
Меня выбросят вместе с мусором, как увядший давно букет...
А я думаю, что дарить ему в день рожденья, какой пакет...
Ведь пора уже думать. Скоро ведь - всего навсего восемь месяцев...
Тут в эфире сентябрь на полную, дождь, соседи и камасутра.
Холод лезет под свитер. Кашляю. Виновата во всем сама.
Я в мозаике дней бессмысленных незаметно сошла с ума,
Просыпаться одна причина ведь - пожелать ему доброго утра...
Я пытаюсь с тоски запущенной тщетно выбраться, как с ловушки...
В руках бабочка одиночество - выпускай, а потом лови...
И нет сил больше спорить, думайте, я пуста, во мне нет любви,
Но я мысленно обнимаю его вместо своей подушки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806787
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.09.2018
Посиди со мной здесь эти двадцать несчастных минут...
Видишь, осень повсюду играет свой трепетный джаз.
Пусть звучит он все громче, а лета уже не вернуть,
Моя майка все так же подходит под цвет твоих глаз...
Осень смело мокает в гуашь красно-желтую дни
И деревья, чьи руки дрожали зеленой листвой...
Они помнят как редко с тобой мы бывали одни,
И, как я умирала в попытках казаться живой...
Осень любит прозрачность луны, паутин кружева,
Разрывать, все что было так важно, как тонкую нить...
Но покуда во мне эта нежность и эти слова
Мне краснеет рябина. Мне хочется жить и любить...
Мне б тебе рассказать как сквозь воздух пылинки плывут,
И как утром мне крыльями голубь стучался в стекло
Посиди со мной здесь, не считая дурацких минут!...
Осень дышит мне в шею и мне почему-то тепло...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805762
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.09.2018
"Хочу быть красивой и кем-то любимой." - моя запись седьмого апреля.
Я уверена, будешь над этим смеяться, но, ты знаешь, с тобой я была...
Без нелепых метафор, бездушных сравнений, в совпаденья упрямо не веря,
Мы обычные люди, которым друг в друге найти бы кусочек тепла...
"Сейчас бы напиться". Такое впервые. Это август седьмого-восьмого.
Мне так хочется выть от тоски без тебя, бездыханно ныряя в кровать...
Чёрно-белые дни. Мы герои кино - непонятного всем и немого.
Ты в моей голове. Ну и пусть ты не веришь и пусть даже тебе наплевать...
Незаметно я стала едой, что не лезет. Ты стал воздухом. Просто никчемна
Моя жизнь, когда я не хочу просыпаться, но смотрю на часы без двух пять.
Догорает ещё одно лето. Я знаю, ты поймёшь без сомненья о чем я:
Мы встречались глазами с луной бледно-желтой, мне хотелось тебя целовать...
Но ведь лучше не стоит. Да, я снова стесняюсь. Прислоняясь к тебе ещё ближе.
И так хочется, чтоб не кончался совсем восемнадцатый августа день...
Я немного завидую всем твоим ... Больше, чем героям бессмысленных книжек.
Слишком глупая мысль "стать бы ею на миг", ведь давно это прошлого тень...
Уже август двадцатого. К черту пусть катятся моя гордость, обиды кричащие...
И не видишь пусть ты, как мне здесь без тебя. Пусть ты больше не знаешь потерь,
И пусть солнца в окно будет больше чем мне... Для тебя хочу по настоящему
Только счастья во всех что ни есть проявлениях, всех ипостасях. Просто поверь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804385
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.08.2018
Накрываясь сильней белизной простыни, мне все так же холодно спать...
Переполненный поезд под номером сто вновь везет меня вдаль ото всех...
И мне снится сентябрь, запах розовых астр и немного уставшая мать.
Мне б туда , где все просто, а если смешно, то не нужно сдерживать смех...
Где медовые яблоки в сонной траве, теплый дождь откровенно льёт...
И где птицы ныряют бесстрашно совсем в васильковую неба гладь...
Я прощаюсь со сном, он придет в другой раз. Мне пора относить белье.
И вдыхать эту ночь без надежды на то, что она разрешит дышать...
Мне б того, кто бы слышал без скомканых слов , не виня во всех смертных грехах...
С кем не страшно составить опасный маршрут и споткнуться на полпути...
Только поезд везёт меня в город, где я обнажаюсь в нелепых стихах,
Где про осень мне некому больше писать и мне нет к кому больше идти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804371
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 25.08.2018
Посмотри, сколько чаек вокруг. Посмотри, сколько боли во мне.
И уже не горячий песок. Я иду по знакомой мели.
Мои руки хотят твоих рук. Море спит и смеется во сне.
Не буди его по пустякам, мое сердце на два не дели...
Время дышит соленой тоской, замедляя свой бешеный ход.
Посмотри, как жива эта даль, как беспомощны мы перед ней.
Если слезы текут с моих глаз, не волнуйся, все скоро пройдет.
Видишь, чайки сидят на волнах? Побежали к ним ближе. Скорей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804171
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.08.2018
Словно молния мчалось лето на любимом велосипеде,
И мелькали в глазах картинки окружающей суеты...
Ты давно разучился верить, быть зависимым и в ответе,
Но вот греться ее светом еще не разучился ты...
Слишком глупо и предсказуемо, чтобы думать об этом даже...
Только ветер в ушах настойчиво и ты бредишь в который раз:
Ее волосы на подушке, будто волны на диком пляже...
Блеск знакомых и неизведанных ее серых уставших глаз...
Ты зовешь это все нестоящим, чтоб об этом грустить и спамить
Холеричностью слез, истерик, и молчаньем из-за обид...
Когда время стирает лица, остается все та же память -
Да, бессмысленна, но прекрасна. Тебя вновь от нее знобит...
Проходящее, так случается...Но помимо всего привычного,
Когда море шумело волнами и она как июнь точь в точь,
Так хотелось забыть о времени и стирая границы личного,
под сияние звезд раздеть ее, наблюдать как стареет ночь...
Не серьезно и не по взрослому. Вы частицы одного целого...
Когда в поле закат оранжевый завершал слишком жаркий день,
И рябели тысячелистники, ее платье белее белого,
Твои губы смелее смелого...Счастье в сердце бросало тень...
Ты твердишь: "Это все не правильно". Она просит любви у каждого.
Но в руках ее полных нежности ты живой, уязвим, раним...
Ее нет, ведь ты отпустил ее, как кусочек чего-то важного...
Мчится лето, и ты пытаешься что есть силы успеть за ним...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801114
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.07.2018
Я гуляю с собакой, не зная, насколько счастливый
Этот миг среди шереха листьев и звёзд немоты...
Нет ни сил, ни тревог... Наливаются сладостью сливы...
И ночь бережно в косы вплетает полынь и цветы...
Ночь нежна, и твой запах застыл на руках и одежде...
С ним уютно в туманный рассвет и обеденный зной...
А жуки бьются в стекла веранды. Привычно. Как прежде
Я ребенок, что громко кричит: " Поиграйте со мной!"...
Ночь темна и ей нравится быть всем чужой и безстыжей,
Делать пыльной тропой миллионы усталых шагов...
Как безжалостно время летит и нас делает ближе...
Как я сильно тоскую и свято не верю в богов...
Ночь жива. Сладко лилии спят, им по прежнему снится
В ожерелье с прохладной росы молодая трава...
Темный краешек неба целует свободная птица,
И так хочется с ней... Только крылья иметь бы сперва...
********************************
Я не буду писать о любви, ведь гоню ее прочь
И дышу в каждой новой строке. Жизнь полна красоты...
Ощущать лишь тепло твоих губ, шум деревьев и ночь,
Бесконечно хочу вместо этой глухой пустоты ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798767
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.07.2018
С головой окунаясь в лето, голубь смело вспорхнет из крыши,
А я перегорю лампочкой - все плевать - все равно ночь...
И трава, ранним утром скошена, пахнет детством, дождем дышит...
Я люблю каждый день. Искренне. Прогоняя тоску прочь.
Безнадежно, наивно, преданно я бреду по знакомым улицам...
Июнь вновь расцветает розами, а по окнам течет вода.
Дни бегут, оставаясь в памяти, они - сон, что уже не сбудется...
И мне больно, что все кончается, и что больше я никогда...
Город насквозь пропитан липами. Я для всех здесь пропала без вести.
Одиночество въелось намертво: оно в стенах, окне, духах...
Тишину разбивая песнями, птицы утро накроют нежностью...
И нет сил больше прятать слабости, и нет смысла в моих стихах...
Дождь закончился ... И по прежнему я бегу от своей предвзятости...
Небо тусклое, будто зеркало, смотрит прямо в глаза реки...
Засыпаю - от слез уставшая, просыпаюсь - свечусь от радости..
Ну а жизнь..она продолжается...Независимо, вопреки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794322
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.06.2018
Прогонять тебя с мыслей совсем не хочу и не буду...
Воздух резко наполнит июльский неистовый зной.
Тельца майских жуков, что раздавлены кем-то, повсюду.
Этот город безжалостно душит своей весной...
Ветер смело запустит мне в волосы тонкие руки,
Лепестки отцветающих груш, словно снег, на тропе...
Когда вновь потекут акварели и стихнут все звуки,
Меня робко и тихо разбудит любовь к тебе...
Знаешь, птицы свободны, им хочется просто летать..
С головою нырять в тёплый воздух. Без жалости, грусти,
В странном мире, где ровно для всех я совсем не та,
Вновь тоска по тебе захлестнет меня и не отпустит...
Ты сбываешься.. снова. О детстве давно не скорбя...
Пусть весна даст мне сил, понимая, о вкусах не споря,
Чтобы слишком безсмысленно-сильно любить тебя,
Слишком долго и безнадежно не видеть моря...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790607
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.05.2018
Стадион забывает про наши ошибки
И упрямо прощает усталость и злость...
В сердце свет от твоей беззаботной улыбки,
Как мгновенье весны, неожиданный гость...
Пусть разбитый асфальт - себя больше не жалко -
Первый, пятый, восьмой, безнадежно сама...
Тот же пес, что вчера, снова мчится за палкой,
Абрикосы цветут, будто сводят с ума...
Солнце плавно созреет закатом, как колос,
Убаюкает ветер березы листву,
Из кирпичной стены мне кричит чей-то голос
белой краской: "от массовости к мастерству"...
С каждый метром все жарче и все тяжелее,
Словно кончился воздух, не видят глаза...
Стадион знает все: мы друг другом болеем
И нам выздороветь очень просто нельзя...
Так скажи кто ты есть, без раздумий, навскидку:
Мой неистовый враг? самый преданный друг?
Я запрячу в карман твои грусть и улыбку.
Незаметно для всех. и начну новый круг...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788898
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.04.2018
Так много хочется сказать,
О том как небо безмятежно,
И как взволнованно и нежно
Целует на прощанье мать...
Так много хочется понять:
Зачем так сладко пахнут розы?
Когда двойные грусти дозы
Весна назначит мне опять?
Так часто хочется любить,
Забыть про разум, стыд и время,
Про страх терять его не с теми,
И разорвать сомнений нить...
Так сильно хочется смотреть
В глаза, что серые как небо...
И пусть безсмысленно, нелепо,
Дарить себя. Хотя бы треть...
И часть души отдать в печать,
Лететь, внизу оставив крышы...
Касаться звезд. никто не слышит.
Все чаще хочется молчать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788217
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 19.04.2018
Одиночество плавно въедается в тело
И ладошка сжимается в твёрдый кулак.
Приближаюсь ещё - осторожно, несмело,
Но никто ко мне. Больно, а в прочем никак...
Оставляя вдали провода и сомненья,
Поезд мчится вперёд прямиком в облака..
Окрыляет весна, ее шепот и пенье,
Небо мягко окрашено в цвет молока...
Память нас не щадит, хоть сама и ранима..
И встречая рассвет, иль на звёзды глядя,
Я одна, я жива, я опять уязвима,
Мои руки отчётливо помнят тебя..
В бесконечном пути не свихнуться со скуки -
Начинаю его как всегда на счёт три..
Мне так хочется выключить лишние звуки,
Прыгнуть в море, что вновь оживает внутри..
Видеть яркие сны о дорогах манящих,
Улыбаться весне, заправляя кровать..
Только рядом с тобой я была настоящей,
Мне хотелось любить и хотелось дышать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786805
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 10.04.2018
Деревьев слишком тонкие запястья
Холодных рук весны прикосновенья
Я вновь теряю голову от счастья
В попытках зацепиться за мгновенье...
За новый день с горячим сладким чаем,
За небо, снег, людей в окне напротив
За тёплый свет, который излучаем...
Люби меня. И я не буду против...
И потеряв себя среди сомнений,
Среди миров, что рушатся под взглядом,
Мне так тоскливо от всех этих мнений
И одиноко, даже с кем-то рядом...
Ты в мою жизнь как будто снег за ворот
И, кажется, что неуместны речи,
Когда зовёт холодный серый город,
Целует ветер волосы и плечи...
Цветы сквозь снег - уверенно и честно.
Вперёд шагаю - смело, но устало..
Мне в этом мире бесконечно тесном
Тебя все так же бесконечно мало...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781795
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.03.2018
Я сплю в твоих руках, мне снится пенье птиц,
Молчанье робких скал и моря бесконечность
Горит огонь стихов из вырванных страниц,
Так призрачна луна, так невесома нежность...
Не спрашивай зачем иду к тебе опять,
А просто наполняй тем самым ощущеньем.
Ведь небо нам дано затем, чтобы летать,
Слова пусты, но ты поверь моим смущеньям...
В окно стучит рассвет и листьев бирюза
Не знаю отчего твой смех так сильно ранит.
Тоска в твоих глазах. Нежданная гроза
Я не сошла с ума, но, кажется, на грани...
Холодный шепот звёзд, касанье наших лиц
Опять тепло к тебе наполнит мои мысли.
Погас огонь стихов, ведь больше нет страниц
Я сплю в твоих руках. Всему хватает смысла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773943
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.01.2018
В сотый раз я упрямо гонюсь за всем тем, чего нет
Стены красочно помнят молчанье остывшего чая,
Этот город пропитан тобой и я дико скучаю
Эта недозима согревает в ладонях рассвет...
Бесконечно наивен, труслив и по своему глуп -
Я всего человек, что безсмысленно ходит по краю.
Снег касается крыш и дорог через миг умирая..
Мне так хочется вновь твоих глаз, твоих рук, твоих губ...
Дни текут, и летят и бегут - все быстрее их бег...
И казалось бы нужно примкнуться к какой-нибудь "стае"
Мои щеки горят, но я вру себе не уставая:
Мне не нужен никто и ничто. Даже ты, даже снег..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770074
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.01.2018
Ветви яблонь что гнулись от сладкого веса,
Сочность трав, что манила коснуться рукой
Шум воды и дыхание сонного леса
здесь пристанище детства, мой мир и покой.
Здесь я чувствую жизнь и ее быстротечность,
Помню лица соседей и их голоса.
Звезды падали ночью в прекрасную вечность,
На смородину утром садилась роса
Помню мелочи: стол, на тарелках ромашки
и плакат на стене и глухой звук шагов.
телевизор, иконы, конфеты и чашки,
снимки очень далеких, чужих городов...
Здесь я помню себя только в летней одежде:
Собираю для бабушки в поле цветы
Пусть прошло столько лет - все осталось как прежде
Только горло сжимает рука пустоты...
Только осень приходит с дождем и тревогой
И в улыбку впивается грусти игла.
Едет старый автобус разбитой дорогой
Мимо места, где больше не будет тепла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767569
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.12.2017
Небо такое синее, мысли такие несвязные
Ты залетаешь лучиком утром ко мне в окно
Я абсолютно честная. Мы совершенно разные
Только ушли от берега, сразу идем на дно
Ночи такие долгие. Сны еще больше странные:
Молча иду по берегу к теплой большой воде.
Слезы опять не вовремя - тихие, смелые, ранние...
Грусть растворится в музыке, я растворюсь в тебе.
Может начать все заново? Знаешь, к тебе так хочется.
Помню твое молчание, знаю твою любовь.
Дышим декабрьским воздухом, прячась от одиночества,
Веря его признаниям, встречаясь с ним вновь и вновь.
Небо такое бледное. Поцелуи такие быстрые.
Город застыл во времени, ловит снежинки ртом.
В мысли мои невнятные, спутанные и чистые
ты залеташь лучиком - значит с тобой светло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765971
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.12.2017
Мне всегда не хватало терпения,
Мне всегда не хватало тепла.
Очень поздно приходит прозрение,
Очень страшно сжигает дотла.
Я одна. Я опять увлечение
Пусть бесцельно, но все же иду.
И не важно, с кем плыть по течению
Целовать кого в сонном бреду.
Ведь никто не разделит молчание
И восторг, когда падает снег,
Не очертит границы отчаянья,
Когда звонче и громче мой смех…
Я одна. С кем бы ни были пятницы
С кем обеды, прогулки, кино…
И пусть хочется взять и расплакаться,
Я совру будто мне все равно.
И не надо прошу вдохновения,
Буду снова чиста и светла,
Мне по горло хватает терпения
И совсем не хватает тепла…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761982
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.11.2017
Сладкой ватой неспешно плывут облака,
Утопая в объятьях июля.
Твои руки сильны, твои мысли – река,
Сжаты губы, задернуты тюли.
Растекайся во вне – акварелью, дождем,
Наполняй меня волнами, светом.
Мы все так же одни, мы неистово ждем,
Безнадежно прощаемся с летом.
Я твой первый мазок, я последний куплет
- ты поешь меня тихо и громко.
И опять повторяешь, что мне 20 лет,
Но навечно останусь ребенком.
Опустела душа, словно парк в ноябре,
Воздух снова насыщен бензином.
В тихих волнах реки и ее серебре
Мой мир сходится на тебе клином.
Поцелуй застывает на бледной щеке,
Липы любят шептаться с июлем.
Мне спокойно, светло, ведь ты держишь в руке
Мою руку. Задернуты тюли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755069
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.10.2017
Стихами и розами где-то
Скучает холодное лето,
Неспешно устало Раздето
Выходит курить на балкон.
Все реже но ярче помада
И таю всего лишь от взгляда
И дышит Ночная прохлада
И льется в красивый флакон.
Душа наполняется песней,
По лужам бежать интересней,
Умрет и под утро воскреснет
Желанье быть рядом с тобой
Мелькают размытые Лица
К пяти что то точно приснится
Поющие нежные птицы
И дождь над рекой голубой
Как будто мне связано руки
Скучаю и дохну от скуки
Шагов твоих тусклые звуки
Расставят все точки над и
Осталось дождаться ответа,
Мы сможем дожить до рассвета?
Холодным чтоб не было лето
Целоваться к восьми выходи
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740372
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.07.2017
Частота – це не завжди герци -
Небо часто зовсІм без зірок.
Ти пришвидшуєш стук мого серця,
Ніби дощ пішоходів крок…
Вітер вдарить по всіх антенах,
Дочитаю Ремарка «Гем».
Ти як струм, що завжди у венах,
І як рішення всіх дилем…
Сила теж - не завжди ньютони,
Як триматись немає сил,
Купувати в метро жетони
Й для польоту не мати крил…
Знаєш, відстань – не завжди милі,
Як вдивляєшся в сиву даль,
Де нас пестять бурхливі хвилі
Чи Ван Гога цвіте мигдаль…
Я дійду до кінця, я хочу,
Я віддам усе просто так,
Щоб холодної, злої ночі
Засинати в твоїх руках…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2016
За вікном всліпу танцює тихий дощ,
Все сильнішає й сильнішає…невчасно
Ця весна – коли ніщо не буде ясно,
Й ми потонемо в руках безмежних площ…
Заплітай мені у коси нові дні
Й мовчки спалюй епізоди всіх елегій,
І десь там, на перехресті всіх енергій,
Стін не буде й ми залишимось одні…
Хай ще швидше розбиваються серця,
І все швидше з неба падають комети –
Надто важко вибиратись із лабетів,
Коли хочеш в них лишатись без кінця….
Кожен раз все більше дивні й дивні сни,
А у гойдалки все більша амплітуда,
Ти давно моя запущена застуда,
В відголоссі надто ранньої весни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575559
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2015
Там, де майже зима, але з присмаком осені,
Мерзнуть пальці на клавішах й гаснуть зірки.
Як завжди невпопад, так невчасно й непрошено
На папір проростають невинні рядки.
Там, де небо ще синє, а серце не з каменю,
Забуваю цілунки, як вдома ключі,
І твій колір очей, ніби дати екзаменів,
І замислений Київ, що снився вночі.
Там, де вимерзли айстри й дощі усе рідшають,
Зашарілося листя й упало до ніг,
І завмерли дахи, мов напившися відчаю
І плечей доторкнувся цнотливістю сніг.
Де життя не кіно, а самі лише трейлери,
Всі ці рими банальні, а числа – чужі…
Курт Кобейн ще лунає в старенькому плеєрі,
Сонце сонць ще не згасло у хворій душі.
Там, де вітер ще бавиться лагідно з косами
Й акварелі змиваються з сонних афіш
Там, де майже зима, але з запахом осені,
Забуваю про тебе. Аби вже скоріш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539433
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2014
Мимо сотні вітрин, мимо тисячі фар,
Між чужими людьми і швидким часу плином.
Вкотре чую страждання забутих гітар,
Вкотре світ не засне і не зійдеться клином…
Ностальгія немов роз’їдає нутро,
Сум вливається в серце охоче і мітко.
Закриваються двері у літо/метро
І я їду в нікуди, здається, нізвідки…
І не пишеться більше чомусь про любов,
Бо не кориться ручка німіючим пальцям,
Без обіймів стомилися плечі або
Я іще не готова до довгих дистанцій…
В місті осінь і листя горить, як вогні,
І від цього повітря аби задихнутись,
Стати словом в рядку, опинитись на дні
І вслухатись в стук серця замріяних вулиць..
Мені порожньо там, де багато людей,
Мені просто нестерпно вмикати повтори.
Я крокую вперед вздовж думок та ідей,
І відверто плювати на всі світлофори…
Ще мене заколисує гуркіт машин,
Я лягаю на ліжко й, здається, заплачу.
Не пишу про любов й проклинаю вірші –
Значить ти іще досі для мене щось значиш…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529185
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2014
Липнева ніч ще має запах м’яти
І ранами торкається зап’ясть;
А дощ сміливо наступа на п’яти,
Як смуток і як щастя усіх щасть.
Злітає мить – літак нічного рейсу,
Любов стискає відчай в кулаці.
Й, здається, що життя черпає сенсу,
Як вкотре його ніс в моїй щоці.
Озон чи дим? Чорниця чи малина?
Усе разом . Відчуй і полети.
Липнева ніч - нестерпна й швидкоплинна
Так ненавмисно спалює мости.
Так обережно грається з грозою
І блискавками ріже небокрай -
Тож діставай свою найкращу зброю
І в битві із стихією вмирай.
Німіють пальці,надихають звуки,
Дзвенить повітря сміхом і вином.
В липневу ніч всі радості і муки,
Усі вершини і найглибше дно.
Коли ж в мені печаль «куди б подіти»,
Коли набридли сльози й déjà vu
Я знов виходжу в ніч. У своє літо.
І мабуть це і значить що живу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518004
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2014
Після кожного твого «не плач»я не мала ні права плакати,
Ні натхнення торкати пальцями й захлинатись печаллю вщент.
Говорили, але без слів, та й про що тут уже балакати,
Як душа тебе просто кликала хоч на ніч або хоч на мент.
Після кожного твого «люблю» ми літали у невагомості,
І п*янив нас весняним запахом сніжно-білий такий бузок.
Ти губився та завжди жив, мабуть, десь у закутках підсвідомості,
Де купається ранок з сонцями, ніч цілує вуста зірок.
Після кожного твого «не йди» мої плечі стискало грозами,
Я тікала з твоєї пам*яті, щоб вертатися знов і знов.
Лише вишні квітують так – разом з щастям моїм й морозами,
Лише в нас до печалі римою є незвідана ще любов.
Після кожного твого «чекай» я чекала, як річка повені,
Як весна, така тепла й лагідна, чекає своїх журавлів.
Залишалися небеса і душа, ніби храм зруйнований,.
Де окрім як про справді вартісне не говорять красивих слів.
Після кожного твого «моя» в животі знов живуть метелики,
А в кімнаті від сонця зайчики затіняють усі «якби».
У шаленості біглих днів ти мій спокій, обман, істерика,
Тож прощай після всіх «пробач мене», тож лишайся.цілуй.люби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496476
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2014
Одним ранком весни, коли радість засліплює очі
І сріблясті росинки цілують найпершу траву,
Буде новий початок й я скажу собі впевнено «хочу»,
Я знайду себе після частих безнадійних «ау».
У вікно моє стукати буде найбільш нетерплячий,
Найбільше далекий, та, мабуть, найближчий з усіх.
І я відчиню йому й довгу розлуку пробачу.
Він скаже:»Ну здрастуй!» і осадом випаде в сміх.
Він зайде в кімнату омріяним вітром свободи
З букетом підсніжників і з гіркотою душі.
Він сам є життя, як весною схвильовані води,
Він так обнімає, що просиш, щоб не задушив.
Йому буду я, ніби інша, не та, що раніше,
Йому буде чай мій здаватись зовсім не смачним.
Та нам буде легко. Солодко. Й наче жвавіше,
Вбиватиме кашель, смачні вітаміни і дим.
З ним буде весь день й навіть вечір, коли так грайливо
Наспівують вулиці в сто голосів диво джаз.
І я буду вперше по справжньому,мабуть, щаслива
Ізнов засоромлюсь зірок, проводжаючих нас.
А він попрощається бігло цілуючи губи
І ніч перетвориться в теплу таку і ясну.
Наївно повірю, що хтось мене все-таки любить.
Натхнення моє, що заповнить собою весну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485053
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2014
Нам не можна за руки – ще чого,І пірнати в небес безмежності,
Нам так важко лишатись яскравими серед холоду сірих стін.
І вже скоро зима закінчиться, де ти дотик необережності,
Божевілля на грані ніжності, весь мій сум і адреналін.
Нам не можна зникати безвісти, обертатись у сяйво місяця,
Обніматися, відчуваючи в своїм серці п’янку весну.
І,здається, що всесвіт меншає й наші погляди не зустрінуться,
й серед визнаних меж цікавого я, здається, за мить засну.
Нам нізащо не можна мокнути і з віршів розпалити полум’я.
Не буває багато відданих, як багато пізанських веж.
Не буває таких, як ти, мабуть, і такого німого полудня…
Нам не можна з усім погодитись й сперечатись не можна теж.
Нам не можна switch off на логіку , і наш дах не повинен з’їхати,
Та всі весни малюють фарбами тільки сонце, траву і нас…
Нам не можна лишатись вдвох чомусь, а,здається, не можна дихати..
Я, як ніч, догораю свічкою, й це мій перший останній раз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485052
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2014
Кануть в лету міста й їх німі катаклізми,
Нерозгадані сни і обривки історій,
У яких нам казали: ніколи не пізно
Заспокоїти шторм у бурхливому морі.
Наші рани жили без імен та адреси.
Вносив час корективи й лишався спокійний;
І я більше ніколи «немов поетеса»,
Ну а ти все частіше «немов божевільний»…
Забувалося все: помилки і образи,
Тільки сніг падав сміхом солодкої вати.
Ти маленький мій принц не здавався відразу,
Не йшов глибоко в ніч і навчив приручати..
Якщо світ увесь проти, то маєм коритись? –
Забувати, як взимку у вікнах троянди,
Невідоме й стійке небажання молитись,
Але вірити в сонце й зірок міліарди..
Все змішалось й не ясно: чесноти чи вади?
В безкінечності важко знаходити межі…
Твої губи - причина моєї помади,
Твоє світло - причина моєї пожежі..
Зникнуть очі небес чи то сині чи сиві
У раптових сльозах, де ховається втома…
І напишеться ще щось нове і красиве,.
І залишишся ти – моє затишне «вдома»…
Не люблю тебе. ніч розкриває вітрила
Й тільки вітер безжально і холодно свище.
Може й в мене нескоро, та з’являться крила?
Обіймай мене ще, хоч не знаю навіщо..
і
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484128
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2014
Коли в снах вже не бачим свіжість,
Чи це значить, що неживі?
Так зника безпричинна ніжність
Й виникають вірші нові…
А тупе западання клавіш
Витісняє руки тепло…
Я ще вийду за тебе заміж,
Ще зустрінусь із НЛО…
Ще закінчу життя в лікарні.
Навчусь жити із сонцем й без.
Але ліки, як завжди, марні,
Бо ніщо не лікує стрес.
Напишу тобі. Про доречність -
Мене гордість задушить знов.
Нами дихає безкінечність –
Небо, море й, бува, любов…
Як боїшся торкнути щастя,
чи це значить порожню ніч?
Завтра я не та ж сама Настя,
Але мабуть не в цьому річ…
Завтра ти вже не будеш милий –
Жорстко знімем німе кіно.
На добраніч. Вже завтра хвилі
Й ми ногами торкаєм дно…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484125
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2014
Розмови із літом про дощ, але не про погоду,
Що за день існування вже втретє схопило ангіну.
За компанію з ним я ковтала пігулки – свободу,
А воно мене гнало до когось, штовхаючи в спину.
Хоч усе забувалось, хриплий голос так само наскрізно…
І руки вже звикли,що хтось надто із ними сміливий…
Й коли хтось не байдужий, що спати лягаєш пізно,
Мабуть, це й називається «на всі 100% щасливий».
Суперечки із літом щодо кольору завтрашніх вишень,
Кінчались одним – переспілістю й інколи недо-
Суперечка в мені. Під вагою тупих самознищень
Так хотілося жити й цілувати розхристане небо…
Бо кінчалося все. Навіть я, ніби вранішня кава…
Як барвисте дитинство від’їхало велосипедом…
У безцінні моменти не робилися фото «на аву»,
А всі теплі слова все частіше здавалися медом…
Так хотілось любити і нічого, здавалось, не треба,
Тільки б довгі прощання і хоч рідко улюблені квіти...
Як щасливий від того, що хтось думає зараз про тебе,
Мабуть, це й називається з головою зануритись в літо…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433143
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2013
Мені б тільки дожити до п’ятниці….
До падіння вглиб міста чи злету…
Дуже сумно, що подруги – зрадниці
Й мені більше не бути поетом…
Що ніколи я більш не задумаюсь,
Як близькі люди, будучи парами,
І чому мене в темряві вулиці
Ти вже в соте засліплюєш фарами…
Дуже сумно іти непоміченим,
Коли терпко бузку пахнуть китиці…
Тоді хочеться сонцем засвіченим,
А тобі «особливо» напитися…
Як мовчати вже стало нема про що
І всі усмішки стали стандартними…
Мені сумно, сприймаючи радощі,
Від’їжджаючи в літо плацкартними…
Мені сонячно в небі із хмарою…
Лиш один кінець в нашої палиці …
Ми були б надто дивною парою,
Ми живем, щоб дожити до п’ятниці…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2013
Мій запах – піони, мій колір – від сонця,
Мій смак - шоколадка , мій звук – це хард рок.
З тобою так тісно, мені б це віконце
Відкрити й рукою дістати зірок.
І відстань між нами – якісь міліметри…
Торкаєшся подихом битих дзеркал,
Торкаються мить рукава наших светрів
І ран на долонях нестерпний вокал
Три слова між нами – маленька, до завтра,
Як гімн про це завтра й надія на щось
Між нами свобода нічого не варта
Із теплих вітрів перетвориться в дощ.
Між нами любов на кордоні безсилля,
Як в мухи, що в сітку заплутав павук
Й нездар музикантів даремні зусилля –
до болю у пальцях вичавлюють звук
між нами життя ще легке й невідоме
пробачу усе і покваплюсь піти…
а ти будеш знову дзвонити додому
і дихати димом згорілих мостів…
і їх вже не буде. Самі лише кладки…
між нами нічого й як мінімум все…
між нами весна і твої шоколадки,
і сонце, що мрії про літо несе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429632
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2013
Зійдуть із траси пристойного їхні думки,
Загубляться, знавши дорогу й дивившись на мапу.
Коли вона всю свою силу збере в кулаки
І ніжно, мов відданим звірем «подасть йому лапу»…
Візьме таксі, аби їхати просто кудись,
Дивитись в вікно й чути запах крізь нього сосновий.
Перетне всі міста, мегаполіси й вісі абсцис,
Щоб його не знайти і знаходити знову і знову.
Щоб його забувати, як вранці кошмари нічні.
Забувати, як пісні слова, в душу входи і виходи…
І повільно вмирати, задихатись в німій маячні,
Коли він обнімає за талію, тоншу нікуди…
І коли відпускає у небо своїх журавлів
Й жовтуватих синиць приручає від усмішки ямками…
Вона зробить усе,щоб про неї він не пожалів,
а він собі мріє:вона радує його сніданками…
зійде із траси можливого лиш момент….
Погляди «крізь» швидко втомляться першими шпальтами….
Відстань стрибала із даху й розбилась вщент –
Він їхав до неї мокрими з тиждень асфальтами….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416073
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2013
Ти мій вигаданий друг, кричать білборди….
Ділиш поїзд й знаєш, де лежать ключі
І розгадуєш всі сни, немов кросворди,
Які бачу спавши в тебе на плачі…
Я з тобою йду гуляти в дощ і зливу
З парасолькою розмов, що обірвались…
І ти ліпиш мене дивну і щасливу,
Наче вітер ліпить листя псевдо-танець…
Я розказую тобі про всі невдачі.
Ти мені – кого і як ти сильно любиш.
Я всміхнуся раз, бажаючи удачі,
І удруге, як про мене знов забудеш…
Ще тобою пахне вечір. Бездоганно
Осипаються пелюстками світанки…
І коли у мене надто все погано,
Ти наллєш лише вина в порожні склянки…
А коли вже в твоїм серці порожнече,
Я єдиним заспокоюю:»не треба»…,
Моє серце обпікає кровотеча
Й я підводжу мокрі очі просто в небо…
Ти зі мною був по-справжньому. Невидним -
Дим цигарки, що отруює і пестить.
Ти був тим, кому хотілось буть потрібним,
Ти – це вигадка, якій синонім Всесвіт…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411104
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2013
Коли сніг розфарбує картину «Зима»
І сад запишається мерзлими вишнями,
Я зрадію – минулого ж більше нема
Й засумую – з тобою не бачимось тижнями…
Та усмішка сяє, як в місті вогні,
Яких не погасять cut off-и електрики.
В смішному з тобою на самому дні
Так часто знаходжу наших душ діалектики….
Безглузді розмови про все й ні про що
Заходять у гості, мов вірними друзями….
Вони будь-який сум перетворять в ніщо…
А ти знаєш, вони є найкращими музами1
Падає сніг на волосся моє…
Останні мазки і не треба магічності…
Я рада від того, що ти такий є
Й сумна, що зимі цій не бачити вічності…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393787
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2013
А ти знаєш, так кохають лише діти -
Чиєсь ім’я на склі виводить їхній пальчик
Коли можуть ще по справжньому радіти
Й кожен з них ветеринар, учитель, льотчик….
коли перший біль асфальтної хвороби….
коли в ляльки є і ліжко, і люстерце…
Й після першої помити посуд спроби
Розбивається й посудина, і серце…
Коли люблять усі пори, та не осінь…
Їх прив’язаність, як в неба до хмаринки…
Якщо бігати – то швидко й тільки босим…
І Збирати усі роси й павутинки…
А ти знаєш, як сумують тільки діти?
Я то знаю - за тобою бо так само.
Як вони, буває, хочеться злетіти…
Чи лишились ними ми, а вони нами?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391397
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2013
Ти закоханий в моє волосся, а я - в твої очі.
Твої риси обличчя забути, мабуть, не дано.
Сьогодні зустрінемось. О сьомій вечора. Хочеш?
Куди підем? в нікуди. Комедійне дивитись кіно,
Триматись за руки, як звичайно, ловити сніг ротом,
Говорити про наших коханих – брехати собі,
Весь свій докір сумління запивати вишневим компотом,
Дивуватись високим деревам і їх худобі.
Ми собі ідеальні і байдУже, що більше нікому.
Насолода від вечору, що вже зеленню пахне сосни…
Поспішати не хочеться навіть до себе додому…
зайти б лиш навшпиньках в твої нерозгадані сни…
десь наспівує радіо, і я вловлюю тільки «hello»…
мої щоки червоні – обціловані жалом морозу…
я зізнаюсь, ріднішого тебе іще не було,
й лише через тебе мені важко писати прозу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388831
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2012
В блакиті очей твоїх – море
Безмежністю манить до себе,
Бавиться нотками до, ре…
Торкається хвилями неба…
Як сніжинки в моєму волоссі,
Забуваю що є в мене шапка…
Ти розгадує мене і досі,
Та шукаєш, де ж вона, крапка?
Ти розгадуєш мене по сміху
І по вічному «хочу додому».
Хоч не знаєш, яка моя втіха,
Помічаєш приховану втому…
Ще не звична зимова ця свіжість,
Від якої б померти скоріше,
Що приносить і холод, і ніжність,
Не дає пити все, що міцніше…
Як і ти не даєш…любиш зими?
В мене руки слабкі, в тебе – слово…
Заради мене ти любиш ці рими…
Я тону у очах твої знову…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383586
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2012
Чарує зорями забута всіма ніч.
На небо місяць гордо випливає.
Моє життя! Яка чудова річ!
Хоч й смутком серце часто заливає.
Приємно так ходити поміж трав,
Збирати квіти, зілля і колосся.
І чути запах з міста різних страв,
І дотик вітру, голубить що волосся.
Іти крізь сон в країну злих облич
Росою вмитих. Пошук, поривання.
Моє життя - як журавлиний клич,
Як гостра суміш: відчай, сподівання
Чарує зорями забута всіма ніч
На небі місяць – посланець із раю.
Моє життя! Ти незбагненна річ!
Ти є як мить та водночас без краю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380804
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2012
я люблю коли на вулиці холодно… коли холодно настільки, що єдиною причиною цього холоду може бути лише температура повітря, а не постійна відсутність тебе…
коли цей холод проймає мене наскрізь, незважаючи на кількість одягнутих светрів; коли він змушує ненавидіти зиму і просто поселяється в моїй душі…
коли уже просто байдуже чи ти оціниш мій на диво гарний настрій,чи привітаєш із шістнадцятим днем народженням і чи просто будеш таким, як колись…
я люблю, коли холод перетворює річки на ковзанки…коли він викарбовує сніжинки, як найкращі зразки мистецтва…коли ці сніжинки в моєму волоссі…
пам’ятаю, як я завжди намагалась описати їх білосніжну красу, а ти, не зважаючи на незвичайність метафор, наполегливо змушував одягати шапку…
ці сніжинки танули на твоїх губах і ти, немов випивши чудодійного напою, що надавав енергії, штовхав мене на всі можливі замети… так хотілось відповіти взаємністю, але це зробити мені ніяк не вдавалося…
я люблю ходити пізно вночі зимовими вулицями,порушуючи мовчазну недоторканість снігу й думаючи про те, що п’ять хвилин тому ти теж робив ті ж сліди, що й я…
я завжди сповнена дитячої наївності,яку не перевершить мабуть й сама дитина, завжди вірила, що наші стежки в одному напрямку знайдуть для себе ще й спільний час… і вони знаходили…
я хотіла щоб мої руки торкалися твоїх…й вони торкалися…
я хотіла щоб ми сміялися вдвох…і ми сміялися…
але тоді я ще зовсім не хотіла щоб ти мене любив…
я люблю цей несамовитий холод вулиць навіть без тебе… а з тобою…тоді просто не помічаю, що на вулицях холодно…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380301
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2012
На підвіконні стало холодно сидіти.
Чай з цукерками підніме, знаю, настрій.
Ми щасливі тим, немов маленькі діти,
Що є вітер, добрі книги й жовті айстри.
Намалюю-розкажу тобі про себе,
Як про першу в списках гірших і останніх,
І про ту, хто любить те молочне небо,
П’є весь сум сліпих очей його благальних…
Вже написано про нас в словах і діях,
В глибині мого жіночого начала,
У здійсненних, але божевільних мріях,
За які колись душа моя кричала…
Жовті айстри – суто радість, не розлуки.
Небо осені – вино мого причастя.
Дотик вітру змусить забувати руки,
Твої очі, у яких вбачала щастя
автор: Анастасія Федоренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379726
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2012
А я дійсно люблю іграшки… дивитися на таких красивих ляльок, які, немов дивляться кудись у вічність своїми порожніми очима… очима, у яких немає вогню, запалу та життя… дивлячись на кожну з них, я майже завжди уявляю собі її прототип поміж реальних людей… ось ця темноволоса красуня нагадує мені сором*язливу дівчинку, яку я зустріла сьогодні, їхавши у автобусі; а ця, вже не така красива – не юну дівчину, а жінку, в якої за плечима мабуть дім, робота і як мінімум двоє дітей… всі вони такі різні та водночас дуже схожі… але не зважаючи на таку помітну схожість у зовнішності, я завжди уявляю їх різними по своїх смаках, вподобаннях та характерах – як людей…
Так, я справді люблю дивитися на ляльок, як дитина, але сама не знаю чому – не можу гратися з ними… я просто не можу дозволити собі, як усі звичні діти грати з ними в дочки-матері, виривати їхнє пластмасове волосся та викручувати різні частини їхнього, здавалося б, втомленого від таких тортур тіла…
Я не можу гратися навіть з ляльками, не те що з людьми… але людям навпаки подобається зі мною гратися… вони цінують мене, люблять, «зодягають у найкраще» і вберігають мене від найменшого подиху пилу лише тоді, коли я «нова». Дуже скоро я починаю їм набридати, і така, уже прийнята моїм серцем люб*язність починає зникати… люди використовують мене, а вже потім, як ту стару ляльку з вирваним волоссям та зіпсованою сукнею, викидають разом з іншим старим мотлохом…
В ці хвилини мені стає дуже боляче, усвідомлюючи те, що якою б «гарненькою іграшкою» я б не була, мене все одно викинуть із душі та спогадів…
Боляче, відверто боляче… але на обличчі знову сяє посмішка… посмішка присутня лише на вустах, а в очах її чомусь не видно… просто як у ляльки…
Знову дивлюсь на ці забуті дитинством іграшки, витираю пил із полиць де вони ще залишаються сидіти день у день, поправляю уже трохи зім*яту сукню одній із них та думаю: « Ні, все ж таки я не можу з ними гратися… але, можливо, треба почати, щоб застосовувати навички, які будуть набуті, у відносинах з людьми. Вони ж це роблять… та, мабуть, цьому вмінню я ніколи не навчуся… краще, напевне, взагалі перестати бути лялькою у їхніх очах…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379336
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.11.2012
Ніяких новин у думках застарілих газет.
Передчасно впаде моє слово, як сніг на узбіччя.
Знову прийде кохання і змінить всі збірки касет,
Принесе щось нове у відомий вже вираз обличчя.
Нічого нового, та ти є новий кожну мить.
Як і я – тобі хочу готувати простенькі обіди.
І ти знов даєш неприборканий стимул, щоб жить.
Сподіваюсь мину ці ніким непомічені біди.
Розірвавши газету – відчуття і усмішки, і сліз,
І ніщо неважливо крім власного теплого щастя.
Вже не манять вершини, на які аж навколішки ліз,
І не здійснить душа вже забуте тобою причастя.
У газетах не пишуть хто коли із нас й чим відболів,
Не розкажуть в дрібницях нам про те, що у серці «таємно».
Але навіть і так, всі зібравши натхнення голів,
Не поможе все це,як не вживане слово «взаємно».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379092
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2012
Цей день alabaster був початком нової зими,
Що цитрусом пахне і самотністю книг на полицях,
Коли голі дерева помічають усмішки на лицях,
Та не голі – із снігом – нагадають, що є іще ми…
Цей день alabaster був початком вже звичних дурниць
Коли змерз навіть кіт мій, і великі «я хочу» - не можна;
Коли світлої ночі мені шепче щось вуличка кожна,
Коли вивести хоче на вже людні дороги столиць…
Цей день був світанком серед темряви, зради й жалю.
Його сніг був білішим віршів тих, що не вміла писати…
День той крапля надії пригортала до себе,як мати…
Цей день alabaster – продовження мо’го люблю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2012
У день цей світлий дощ ішов, за липою сховався.
Я знов під парасолькою від світу й від людей.
Він був якийсь сполоханий, немов чогось боявся;
Красивий день і свіжий був, як цвіт від орхідей.
У снах порожніх вулиць вже туман не знайде колеса.
Я знов по всіх калюжах, не зважаю ні на що.
І римі дуже хочеться не голосу, а «голоса»,
Я вся така неправильна, я – все, і я ніщо.
Стоять дерева зрошені, а я все посміхаюся.
Нема у мене болю вже, без видимих причин.
Я в першого зустрічного так щиро закохаюся…
Здавалось б вже кінець дощу, та це лише зачин.
Гукає сум ще здалеку не хочу обертатися
Ще дощ цей буде довгий - мокрий збудник всіх ідей
Піти б кудись далеко так, щоб більше не вертатися,
Та знов під парасолькою від світу й від людей
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378594
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2012
За що його я так люблю? – спитала тихо я у стелі…
Вона мовчала….наче думавши про інше, про своє
Холодний вітер розгойдавши вісь старої каруселі
Забрав в політ понад дахами все, що було і, що є…
І наче вперше у житті мене схопила радість-туга
безпричинна….мабуть,осінь, що поет давно чекав…
І як це дивно і нестерпно ,коли хочеш просто друга…
З ким лиш в щічку поцілунки й гіркота розпитих кав…
З ким ця осінь…просто радість, що заходила за обрій…
Мовчазна висока стеля, нові туфлі і вітри…
Я люблю, мабуть, за те, що все, як в пісні – буде добре…
Все наступне буде – добре, попереднє лиш зітри
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378121
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.11.2012
ніч у розквіті сил захлиналася прозою…
у душі, як і в місті, згасали вогні…
любов - сильний наркотик великою дозою,
якому сказати не можемо «ні»…
в голові лише вітер, та в сенсі буквальному.
Витісняє пластинки заїлих хітів…
У нежданому слові, водночас банальному
Як раніше не знайдеш чого так хотів…
Тебе брали за душу - з’являлась істерика…
Убивали словами, образа – не кров…
І ти грав одну роль – сумний образ холерика…
В голові в кого вітер, бажання, любов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378119
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.11.2012
Ніколи не злічити нам хвилин, що стали слабкістю.
Життя без поцілунків вже, без крику, без жалю.
Для когось може й стану я набридливою радістю,
Для тебе ж тільки – спогадом з гірського кришталю.
Життя вже без обіймів, дивних жартів необмежених.
Всі мрії йшли угору. Раптом щось пішло на спад.
Змінились ми на інших – просто друзів застережених,
Один з яких (а саме я) так любить листопад.
Життя без обіцянок, компліментів і без докорів.
Ніщо вже не забудеться, не стерпиться, зросте.
Є частка непотрібності у вільних діях покорів.
Надія на щось краще в моїм серці проросте.
Життя без сонця променів. В твоїх очах побачених.
Немає запитань уже без сенсу і без меж.
Всі почуття залишились, як відгомін пробачених.
Хоча і не надовго, та було це з нами все ж.
Життя без слів обману, звичних жестів і відвертості.
Давно відкрито двері й навіть вікна в забуття.
Я втратила для тебе всі ознаки інтровертості.
Ти втратив мене вчора: на сьогодні й на життя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377695
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2012
І знов це таке невловиме відчуття метушні, поспіху та нестачі місця…. Всі кудись біжать, крокують, несучи в руках важезні сумки, набиті безліччю речей… всі сідають до різних вагонів, поїздів, їдуть у різних напрямках, махаючи на прощання тим, хто прийшов проводжати…ніхто не полишає по собі ніякого сліду… всі губляться поміж часу у цьому хаосі вокзалів та транспортних засобів…
Уже немолоді жіночки сидять в очікуванні, читаючи чергову газету про життя зірок; якийсь самотній чоловік просто походжає своєю гордою ходою, намагаючись прочитати розклад руху поїздів…він не шукає інформацію про свій поїзд… читає все підряд…хотілося б спитати «навіщо?», адже все одно до більшості з цих міст йому ніколи не випаде шансу поїхати… та ,мабуть , це просто природа людини – хотіти дізнатися щось про інших, адже жінки так само читають газети про зірок, не маючи уявлення навіщо їм ця інформація… ми завжди хочемо пізнати щось далеке, небачене та неймовірне, зовсім забуваючи про реальність, про власне життя та про досягнення кращого у власному ж житті… дивно… ми розуміємо всі наші проблеми і цю зокрема,але не прагнемо до її вирішення. Можливо й прагнемо, але все одно не вирішуємо, забуваємо про неї і живемо так, як і раніше…
Ось цей чоловік нарешті діждався свого поїзда «Київ – Львів»… він сяде на нього і вже через декілька годин буде вдома… чи не вдома? Важко сказати щось про того, хто уособлює саму самотність…. У ньому живе щось приховане і таке, що ніхто не може розгадати… про що він думає, хто живе в його серці, та куди ж він все-таки приїде цим поїздом….
Невеличка група студентів із 5 чоловік дружно збирається біля вокзалу… вони, із своїми повними валізами та широкими посмішками на обличчях, знову зустрілися… видно, що вони невимовно раді цій зустрічі, адже скоро початок занять, а отже безліч нових пригод, недоспаних ночей у гуртожитку та гулянь до ранку… знову такі нудні лекції викладачів та думки, що ніяк не заспокоюють – це ж знадобиться їм у майбутній професії – після цього виникають питання « це я сам обрав цей університет?»))) буде знову купа нових знайомств, побачень, днів, коли будуть закінчуватися останні гроші та власноруч приготованих сніданків…
Просто хочеться самому у цю компанію, щоб пережити всі ці веселі моменти…
Маленька дівчинка разом з мамою за руку їдуть до бабусі… вона ж напевне нагодує їх своїми смачними пиріжками та розкаже історії з дитинства, що захоплять дух…жаль, що в мене такого вже ніколи не буде…
БЕЗЛІЧ ЛЮДЕЙ…. ЇХ ціла купа, ціла вічність, цілий світ… всі по своєму різні, неповторні та індивідуальні; всі з різними смаками щодо музики та літератури, тістечок та цукерок, та й взагалі щодо людей… такий широкий світ… і серед всіх його надзвичайних «поїздів» треба сісти на свій…. Обрати вірного попутника… доїхати до пункту призначення, не вилізши зарано або навпаки не проспавши свою зупинку…
Знов метушня… вона не переривається… всі поспішають, а з ними і я – назустріч новому дню, почуттям та горизонтам…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377694
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.11.2012
Ніч красиво сиділа на краєчках відмерлих дахів.
Знов лічила на пальцях час швидкий, щоб почати вже мандри.
Одним поглядом в вічність розганяла крикливих птахів.
І знімала свій фільм, видаляла невдалі знов кадри.
Хтось гуляв уночі. Так самотньо, не бачачи сну.
Сам на сам та із кимось знов блукав вже не знавши що далі.
Так хотів він у серце повернути мінливу весну.
Та вже ні… розірвались непривабливі з виду сандалі.
Ніч змінила сюжет. Та він знову зі мною й один.
Поцілунки і сльози, перетоптані нами дороги.
Все це скоро спливе. Та на мало…на кілька годин.
Ніч сидить на даху, легковажно лиш звісивши ноги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376799
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2012
Уже інші часи та у серці живуть знову ті ж.
Не приносить натхнення світла думка минулого літа,
Коли ранком холодним бігла я по траві босоніж,
А вдень дощ розсипав свої краплі із дивного сита.
Дощ був ліпший мій друг, він змивав із собою весь сум.
У чужих почуттях ми ж знаходили часто вже наші
І ось цих помагав ненадовго позбутися дум.
Я любила - весь час,та проблеми що далі, то кращі.
Літній дощ веселив, сумувати зі мною не міг.
Трохи й я веселилась, на образи гіркі не зважала
На холодному ліжку він зі мною в обіймах лиш ліг.
Я за щирість просту , мабуть, завжди його поважала.
Навіть в час мій із сліз не покинув він дико мене.
Я у ньому знайшла те, що в людях так довго шукала
Він є завжди зі мною, ну а інше… а інше мине,
То само воно йшло, то я швидко від всього тікала.
Я любила цей дощ, знаю я мене теж він любив
Позичала у спеку в нього краплю пиття, і в тривозі
Дуже часто мене сильним ливнем жорстоко так бив,
Та лишились іти по одній ми життєвій дорозі……..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376798
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2012
А ти знаєш як чудово прокидатися о п’ятій,
Коли вулиць не торкнувся гамір кроків та їзди
Хтось ще солодко помріє,спить на постілі зім’ятій
Хтось у поспіхах незрячих зустрічає поїзди
Вишня гнеться під вагою стиглих ягід. Кожну днину
Кілька яблук упаде в ніким незайману траву
Всі думки знов про кохану і далеку так людину
Чепуриться в небо сонце, як на справжнє рандеву
Прокидається усе. Із цукром кава недопита
знов оголеність приємна. Ніжна втома сонних тіл
кілька перших кроків. Знову ніч забута і набита
лиш словами, що у серце входять краще всяких стріл.
Хтось народиться, помре в своєму чистому сумлінні
Будуть вишні і кохання… запах снів усіх знайде…
Будуть знов нові поети, нові ночі, їхнє тління
Буде все нове, та ранок я к і завжди - він прийде…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376202
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2012
Прогноз погоди не цікавив. Ми літали
Стикались з холодом і грілися словами…
А вільний вітер нам наспівував хорали…
Що прямо в душу його синіми губами…
Ми забували один одного зимою…
І не писали маячні на тло паперу…
Лиш через тиждень або два ти знов зі мною…
Приносив усмішку і солод від еклеру…
Ми не любили. Не могли прожить без зради…
Браслету вірності не мали на зап’ясті
Один у одному шукали лиш розради
І задихались у миттєвому, та щасті…
Ми все долали. І печаль свою й хвороби…
На темних вулицях були сама бездомність…
Ти був життя усе жахливим гідрофобом,
А я водою – щоб розбавити самотність
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376201
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2012
Я точно знаю, що усе колись минає.
Все відцвітає, як троянди у саду.
І потрапляє в яму вічності без краю.
Мабуть, і я в неї нескоро та впаду.
Ідуть роки – у черзі зміни:зими, весни.
Нові слова – їх гострота така, як ніж.
Проходять дні, вони печальні і чудесні.
Одні лиш ми у днях завжди лишаємсь ті ж.
Є зміни в моді, та у звичках їх немає.
Як у Шанель – що зостається завжди стиль.
І завтра море вже по іншому кохає
Піщаний берег, що так любить ніжність хвиль.
Мине дитинство, світла юність і кохання,
Що було першим, та здавалось назавжди.
Із кожним днем усе нестерпніше чекання,
Що б не було це: диво, щастя, поїзди.
Із кожним роком сліпо боремся з похміллям.
Інакші книги у душі лишають слід.
Ми живемо в собі із власним божевіллям
Чи рання осінь за вікном, чи перший сніг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371880
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2012