| Сторінки (1/15): | « | 1 | » |
Із вітром на плечі
Мені б із вітром на плечі
Полетіти б в далечінь.
Щоби мчати і не знати:
Завтра жити чи вмирати.
І високі гори, полонини
долонями б зачіпити.
Зірвав би вітер колосся,
і заплів б мені в волосся.
А океанський трамонтан
Нам б спочити не давав.
Носив би по тих вежах,
що водам усім належать.
А ми б неслися усе в даль,
і зайшли б до місяця на чай.
Поговорили б з ним про те,
як сонце час його краде.
Відвідали б зóрей галерею,
Ох і захопилися б ми нею.
Ті твори нічки-феї без ціни
підніс би вітер вмить мені.
Та так все далі летючи,
Не помітили б з ним ми.
Коли ранок навшпиньки́
Підікрався тихо до землі.
Закінчилась б казочка моя,
Зникла б раптом мов мара.
Але вже потім знов вночі
Полечу я з місяцем на плечі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2013
Зима завіва спогадами
Вкотре у душу мою
Приємними й жорстокими
Це наче дежавю.
І почуття знову оживають,
що серце полохали,
Вони нав'язливо сідають
над думок берегами.
Все вкотре повернулось,
І ненависть, і любов
І серце моє розгубилось-
Я ж погасла знов.
Бо я бранка тут для них
Моя то вічна кара
Настане спогадів прилив-
І я немов примара.
Та я тепер не опираюсь
тим цинічним катам
Через них я дізналась:
вічне не стреш у прах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409676
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2013
...Навколо нас великий, просторий, безмежний Всесвіт, під назвою життя. У ньому людство-це мільйони одинакових, примітивних комет, які стрімко несуться космічними просторами, збиваючи все на своєму шляху. А заради чого? От яка мета цього нескінченного марафону? Все одно потім усі розіб*ються і впадуть зоряним порохом на Землю.
Та є тут і ті, кого не приваблює перспектива гри без переможців і переможених, це-планети. Далекі, незвідані, загадкові планети. Кожна з них обертається навколо Сонця(мистецтва).Воно є вічним джерелом енергії та сенсом їхнього життя. В той час як більшість комент не приділяє йому ні найменшої уваги. І через таку байджусть деяким з них присуджено розбитись об вольову та непохитну планету.
Ті космічні кулі, які знаходяться ближче до Сонця, регулярно отримують безцінне натхнення, яке дає їм змогу творити, а отже, мати сили для обертання. Вони сіють свої твори, наче зірки, по вечірньому небу, щоб щоночі люди могли захоплюватись ними. І оце розуміння, що вони комусь потрібні, стимулює цих світил до створення нових зірок.
Але, на жаль, присутні у Сонячній системі життя і такі планети, чиє місце далеко від сонця. Це так звані молоді, ще не добре сформовані планети, про чиє існування навіть не підозрюють. Вони рідко отримують безцінне тепло-натхнення, а тому не мають сил обертатися. Їхні творіння рідко попадають у галерею зоряного неба. Але навіть, якщо їм і було надану таку честь, то сяють дуже тьмяно. Більш того, їх майже ніхто не помічає. Їх можна назвати мучениками, адже їхнє життя триває кількахвилинним натхненням. А що потім? Потім питання: так що ж для них можливість обертатись навколо вічного джерела?Дар чи Покарання?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408654
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.03.2013
В мені живе мільйони душ,
і примітивних, і високих-
моя ж лиш в'язень тут,
що волі як повітря хоче.
Життя кипить подіями,
що ґрати їй ламають,
та натомість в мене
все нові душі залітають.
І так от досі я не знаю,
хто ж насправді я така,
то, мабуть, моя доля
лицеміром писана була.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408643
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2013
Ти втратила свій світ.
Він на очах твоїх згорів.
Понісся дим у небеса-
Ти залишилася сама.
Ні спогадів тепер, ні мрій
Лиш жагучий серця біль,
І слова здавалося тобі
Зникли в твоїй голові.
А душу твою Він украв
І сво́є "Я" у ній сховав.
Тобі залишилось лиш
Без надій дивитися у виш.
А небо барвами палало,
Мов усе про тебе знало
І кривилось, і стогнало..
А потім... тихо заридало.
І сльози капали в долоні,
І оживали спогади твоі,
І на мить ти усміхнулась.
І в минуле повернулась.
Ах, як чудово все було,
Як кохання у тобі жило,
Як ти мов орлиця літала
І мрій степи ти підкоряла.
Як в обіймах ти губила,
Що від світу натерпіла.
І в сірих тих його очах
Гордість падала у прах.
Та щастя вічного нема
Його слова були брехня
І ти завершила політ.
Ти втратила свій світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2013
Україно!Вставай,годі терпіти!
Ти юна,тобі ще жити і жити
А ти сумно руки опустила,
бо настала тяжкая година
Душу твою люди злї продали,
а мову камінням закидали
Не чути спі́ванок дзвінких-
Чутно брехню москаликів отих.
Та згадай себе в далекі роки
Як мужністю горіли щоки
Як славне, мужнє козацтво
Захищало твоє багатство.
Згадаймо, як від них поляки
Під Пиля́вцями тікали
А під великим Зборововом
Молили про договір.
Та скінчилась тая слава-
Країну вкрила чорна хмара
За проклятим Вічним миром
Тебе насильно поділили.
Ох, і тяжко мати заридала:
Фільварками дітей вбивали
Та ти все ж не здавалась
І мужньо тому опиралась.
Відважні Гонта й Залізняк
Боролися за тебе так
Що мільйони різали за ніч
Були із смертю віч-на віч.
Та вкотре знову розірвали,
Родючі землі потоптали
Та люд тоді теж не мовчав
Права свої він захищав.
Та й кріпацтво скасували
Трохи нені щастя дали
І відродилася культура
Серце твоє лишила туга.
Талановиті мамині сини
Всяко славили її.
Але біда не забарилась
І до мови підступилась.
Війна Перша загриміла
Багато крові ти пролила
За тебе, мамо, під Крутами
Юнь молодість згубила.
Стало чути звуки гармат
Знову бій тебе чекав.
І німці край окупували
Їм служити заставляли.
Та відомі всім ОУН-УПА
За тебе не на життя
А на смерть дику стали
В тюрмах віку доживали.
В час рад ,краю,пережив
Утиски й репресії синів
Та ти гордо не здавався
І суверенності дождався.
Тепер ти, мамо, вільная
І головне-будь сильною
Бо ж нам Усім потрібна,
Наша рідна Україна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404122
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2013
Тендітна, ніжна панна
У зеленому вбранні
Квіткову косу заплітала:
Її чекають на землі.
І метушилась, і співала
Лунали дзвінко ті пісні
Весна фарби підбирала,
Аби її запам*ятали всі.
Потім проліском махнула
І карета тут як тут
Вона до нас хутчіш прибула.
Землі ніжкою торкнулась
Й все навколо ожило-
Знову казка повернулась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403888
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 24.02.2013
Вчора.Сьогодні.Завтра.
Та тебе в них нема
Заросла темним рястом
Стежка твого життя.
Секунди. Хвилини. Години.
Як поїзд пекельний лятять
Ти вже на небі, бабусю,
А слова твої в мені дзвенять.
І сум.І щастя.І біду
Ми з тобою зустрічали.
Щоб підтримати мене
"Все на краще"-ти казала.
Складне. Буденне. Життя.
Ти сприймать навчила.
"Доброю ти будь завжди"-
Невтомно говорила.
Біль. Самотність. І недуга.
Довгий час тебе вбивали.
Та щоб не плакать ти
Виду нам не подавала.
Та нездужала. Здалась.
І боротись перестала
Не хватило більше сил
І цей світ ти покидала.
Я. Тебе. Бабусю.
Ніколи не забуду
І в серці моєму завжди
Любов до тебе буде!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403882
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2013
1
Я очі вкотре заплющу
Щоб знов відчути тебе,
Посмішку твою побачить,
що дорожча над усе.
Тепла невгамовний потік
Тілом моїм пройде
Бо ти зі мною є
Чого хотіти ще?
Приспів:
Коли смієшся ти,
Мені являється весна
І тане смуток у мені
І я вже ніби не я.
2
Та знов смієшся ти
І сяють очі сірі ті
Вони-теплі зірки
що з*явились на землі.
Тепла невгамовний потік
Тілом моїм пройде
Бо ти зі мною є
Чого хотіти ще?
Приспів:
Коли дивишся ти,
То душу торкаєш
І вона вмить завмира
Непотрібні тут слова
3
Та знов дивишся ти
Слова із вуст горять
Швидше ж мене обійми
Дай мені свого тепла
Тепла невгамовний потік
Тілом моїм пройде
Бо ти зі мною є
Чого хотіти ще?
Приспів:
Коли обіймаю тебе
Я пташкою стаю
І ось-ось полечу
А ні, це уява лише.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403437
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2013
Захоплюсь цим світом,
бо довершеним він є
Глянь лиш на природу,
що оточує тебе.
Бездонні ріки, океани,
Пухнасті хмари угорі,
Чарівнобарвні квіти-
Частини великої душі.
Вона для тебе навіть
Казкові шати одягає
І малює все довкола
Найкращими фарбами.
А що ж даєш їй ти?
Невдячна ти,людино!
Рубаєш дерева,ліси,
І сміття тут без ліку.
Але ж вона відчуває,
як жорстко б'єш її
І катастофи посилає,
щоб задумався ти.
Та нас, напевно, всіх
Не змінити вже ніколи
Ми руйнуємо цей світ,
Ми і згинемо у ньому!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403379
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2013
Чарівний білий лицар
на небо впевнено ступав
він за собою біле сяйво
по усюдах простягав
За ним і зорі крокували
під нічний та тихий марш
всі вони напевно знали
що настав чарівний час
Тоді і місяць зупинивсь
й армії сказав стояти
вона позиції зайняла,
і світло стала дарувати
Панував казковий вечір
небо зорями сміялось
місяць гордо споглядав-
диво всюди відчувалось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388832
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.12.2012
У воду повільно поринала спущена оранжева кулька , а хвилі невимушено їй допомагали. Десь далеко стало чути відчайдушний крик чайки, мабуть, вона сумувала за минулим днем… Небо набирало червоних барв: воно палало, мов у пекельному та водночас райському вогні. Подув вітер. Дотик легкого морського бризу почав ніжно пригортати мене до себе. Щоб краще відчути його обійми, я підійшла до моря. І вітер все з більшою і більшою силою проявляв свою симпатію до мене. Я відчула запах води, запах свіжості, запах того, що минуле відійшло, і тепер в моєму житті головне-майбутнє, яке великою хвилею вдарило об берег, чим і принесло цей чудовий запах… Я посміхнулась, і в цю посмішку я вклала всю вдячність морю за бажане забуття…
Але минали години, і поволі наступила ніч… Пульс моря впав: хвиль стало менше – море заснуло... Та й я разом з ним…
В цю місячну ніч мені наснився сон, барвистий сон, що буває дуже рідко. Мені снилось, що якась дивна сила мене підіймає над морем і несе мене в світ моїх спогадів… я лечу, і на цьому шляху я зустрічаю всіх людей з минулого, тих, хто зробив боляче, і тих, хто приніс щастя… Поволі я спустилась на землю і опинилась серед великого натовпу. Всі були чимось зайняті: хтось поспішав на роботу, хтось розмовляв по телефону, а хтось просто гуляв вулицями міста. Кожен з них ніби учасник якоїсь великої гри, в якій прагне отримати перемогу любою ціною. І в цей момент я зрозуміла, що люди не змінились : їхні напищені, самозакохані пики, продовжували іронічно з мене насміхатись. . Та все ж, зібравши волю в кулак, я ішла далі… Я випадково зустріла знайомі погляди близьких мені людей… Та жоден з них не підійшов до мене, адже я була убого одягнена та з розпелеханим волоссям… А навколо пролітали мільйони облич, деякі з яких я вже бачила вдруге. Втома та розпач поволі вбивали мене, тому я зайшла до кав*ярні випити кави. Але з нещирої та презирливої усмішки офіціанта, я зрозуміла, що мені тут не раді, тому швиденько вийшла геть. Мені захотілось кричати, кричати що є сили на весь світ, щоб таким чином вирвати з душі вогненний біль.
Крижані потоки морської води почали піднімати з дна пісок. Море явно було чимось незадоволене : триметрові чудовиська з відкритими пащеками, втрачаючи свою силу випускали білосніжну отруту, яка раз у раз вдарялась об беріг… Невдовзі заридало небо…
Я розуміла, що потрібно підіймати болючі кайдани і іти далі.. І яким ж було моє здивування, коли я побачила людей, які посміхались до мене. Вони завжди були щасливі мати те, що їм дав Бог. Головне – що їм подарували шанс прожити це життя, що дали можливість показати себе, залишити хоч маленький приємний спогад про себе. Ці люди одним словом розбили мої кайдани і дали мені неоціненний запас сил. Тому я прокинулась.
Настав ранок. Накачана міцним сном кулька знову з*явилась на горизонті. Море заспокоїлось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372668
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.10.2012
Осінній вітер надворі
Підійма багряне листя
Згадаю очі сірії твої-
Серце вмить принишкне
Той погляд мов вітрами
Зробив протяг у душі?
Його не вижену літами:
«Облиш мене. Біжи!»
А вітер все сильніша:
Надворі холодно стає
То зима уже прийшла,
А спогади гріють мене .
Отруйні морози вбивали
Мене і той сірий вогонь,
Та разом ми їх збороли
Тоді як березень прийшов
І дві іскринки запалали
Та вгору легко піднялись
Вони душу мою покидали
Й та спорожніла, як колись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372662
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2012
Мабуть, тепер утретє
почуття наївнії оті
повертаються до мене
зовсім тихо уві сні .
Я забуть тебе хотіла-
не судилося мені,
Сни і мрії відпустила ,
та ті уперто не ішли
Вони жили, існували
У свідомості моїй
Мене повільно убивали,
Я вела із ними бій.
Та нездужала-здалась,
серце різко затиснула,
я сльозами напилась,
і болем п'яна була.
Сонце радісно сміється,
Листя землю прикраша
а дорога в моє серце,
спогадами поросла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372328
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2012
Пензля помахом легким
Все навколо малювала,
Шалем сонячним своїм
Землю ніжно накривала.
Й та багряно засинала
Під веселий гомін трав,
Осінь далі чаклувала,
Вітер руку їй подав.
Й у вальсі закружляли,
Ненав'язливим сопрано
Листя вгору підіймали,
Щоб те також танцювало.
В тому мюзиклі краси
Все навколо просиналось:
Квіти, гай, луги, ліси
Перед осінню схилялись.
Та пісня тихо зупинилась,
вітер осінь відпустив,
І та низько поклонилась
Усій природі глядачів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372326
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.10.2012