| Сторінки (10/984): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
В день перший з золотих блакиті давніх лав,
З небесних вічних зір узявши сніг і лід,
Ти келихи квіток дала в красі заграв
Для юної землі, ще чистої від бід:
Цвіт гладіолуса мов лебединий пух,
І дивний лавр, для душ у вигнанні, в саду –
Карміновий увесь, як серафима рух,
Що червонить ясну світанкову ходу;
І гіацинт, і мирт у спалахи вплела,
Троянду, мов жінок тілесний вічний зов –
Іродіади лють в цій квітці розцвіла,
Що так скажено ллє промінну чисту кров!
В ридання завела ти лілій білизну,
Що на морях зітхань торкалась чистих хвиль,
Крізь синій фіміам, крізь далеч мовчазну
До місяця летить, що плаче про свій біль!
Осанна цистрою і запахом кадил,
Владичице, хвала із саду покаянь!
Луна вечірня мре, дійшовши до світил,
В екстазі погляди і німбів гра сіянь!
О, Матір, що дала з рясного лона нам
Ці келихи квіток – майбутній аромат,
З великих квітів дай Смерть, як душі бальзам,
Поету, що ослаб з тяжких життєвих втрат.
Stéphane Mallarmé
Les Fleurs
Des avalanches d’or du vieil azur, au jour
Premier et de la neige éternelle des astres,
Jadis tu détachas les grands calices pour
La terre jeune encore et vierge de désastres,
Le glaïeul fauve, avec les cygnes au col fin,
Et ce divin laurier des âmes exilées
Vermeil comme le pur orteil du séraphin
Que rougit la pudeur des aurores foulées,
L’hyacinthe, le myrte à l’adorable éclair,
Et, pareille à la chair de la femme, la rose
Cruelle, Hérodiade en fleur du jardin clair,
Celle qu’un sang farouche et radieux arrose!
Et tu fis la blancheur sanglotante des lys
Qui roulant sur des mers de soupirs qu’elle effleure
À travers l’encens bleu des horizons pâlis
Monte rêveusement vers la lune qui pleure!
Hosannah sur le cistre et dans les encensoirs,
Notre dame, hosannah du jardin de nos limbes!
Et finisse l’écho par les célestes soirs,
Extase des regards, scintillement des nimbes!
Ô Mère, qui créas en ton sein juste et fort,
Calices balançant la future fiole,
De grandes fleurs avec la balsamique Mort
Pour le poëte las que la vie étiole.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584508
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 30.05.2015
Сьогодні гарний, непорочний і стійкий,
Чи збурить помахом сп’янілого крила
Забуте озеро, де паморозь лягла
На лід, що закував польотів шал стрімкий?!
Колишній лебідь відчуває в час тяжкий,
Що вся надія на свободу відійшла –
Більш не співатиме про дальній край тепла,
Де жив, коли зими приходив нуд гіркий.
В конанні білому звів шию він пряму,
Відкинув простір, що призначений йому,
Але не жах землі, де пір’я у багні.
Марою білою він світиться в імлі,
Заціпенілий у зневаги зимнім сні,
Що криє Лебедя в чужій пустій землі.
Stéphane Mallarmé
Le vierge, le vivace et le bel aujourd'hui (Le Cygne)
Le vierge, le vivace et le bel aujourd'hui
Va-t-il nous déchirer avec un coup d'aile ivre
Ce lac dur oublié que hante sous le givre
Le transparent glacier des vols qui n'ont pas fui!
Un cygne d'autrefois se souvient que c'est lui
Magnifique mais qui sans espoir se délivre
Pour n'avoir pas chanté la région où vivre
Quand du stérile hiver a resplendi l'ennui.
Tout son col secouera cette blanche agonie
Par l'espace infligée à l'oiseau qui le nie,
Mais non l'horreur du sol où le plumage est pris.
Fantôme qu'à ce lieu son pur éclat assigne,
Il s'immobilise au songe froid de mépris
Que vêt parmi l'exil inutile le Cygne.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584507
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 30.05.2015
І
По тиші чорних вод, де зорі уві сні,
Мов біла лілія Офелія пливе,
Пливе повільно так, в серпанку пелені...
Мисливський ріг в лісах далеких десь реве.
Більш тисячі років Офелія сумна
Мов білий привид йде по річки чорноті;
Більш тисячі років у безумі вона
Для вітру шепче гімн в вечірній самоті.
Цілує груди їй той вітер по ночах,
Розтулює квітки й серпанкове крило;
Там верб тремтливих плач у неї на плечах,
Схилився очерет на мрійливе чоло.
Латаття зморщене зітхає скрізь журне;
На вільсі, що вже спить, почувся шелест крил
В гнізді, котре вона збудила потайне;
Незнаний спів пливе від золотих світил.
ІІ
Офеліє бліда! Прекрасна наче сніг!
Так, вмерла ти, дитя, тебе несе ріка!
З крутих норвезьких гір сюди цей вітер збіг
І тихо розказав, що воля теж терпка;
Всі кучері твої цей подих вітру сплів,
У мрійний ум приніс красу шумів чудних,
А серце слухало сумний Природи спів
У бідканнях дерев, в зітханнях мар нічних;
Морів шалених звук, безмірний хрип страшний –
Дитячі груди бив твої тендітні він;
Був квітня ранок і безумець мовчазний –
Прекрасний лицар сів там до твоїх колін!
Любов! Свобода! Небо! – Мрію, Навісна,
Ти кинула йому мов сніг у жар палкий:
Слова твої мертвить видінь твоїх мана
І зір тобі страшить вид безміру тяжкий!
ІІІ
І стверджує Поет: коли зірки ясні –
Ти рвати йдеш вночі квіток стебло живе,
Тож бачить – по воді в серпанку пелені
Мов біла лілія Офелія пливе.
Arthur Rimbaud
Ophélie
I
Sur l'onde calme et noire où dorment les étoiles
La blanche Ophélia flotte comme un grand lys,
Flotte très lentement, couchée en ses longs voiles…
- On entend dans les bois lointains des hallalis.
Voici plus de mille ans que la triste Ophélie
Passe, fantôme blanc, sur le long fleuve noir;
Voici plus de mille ans que sa douce folie
Murmure sa romance à la brise du soir.
Le vent baise ses seins et déploie en corolle
Ses grands voiles bercés mollement par les eaux;
Les saules frissonnants pleurent sur son épaule,
Sur son grand front rêveur s'inclinent les roseaux.
Les nénuphars froissés soupirent autour d'elle;
Elle éveille parfois, dans un aune qui dort,
Quelque nid, d'où s'échappe un petit frisson d'aile:
- Un chant mystérieux tombe des astres d'or.
II
O pâle Ophélia! belle comme la neige!
Oui, tu mourus, enfant, par un fleuve emporté!
- C'est que les vents tombant des grands monts de Norwège
T'avaient parlé tout bas de l'âpre liberté;
C'est qu'un souffle, tordant ta grande chevelure,
A ton esprit rêveur portait d'étranges bruits;
Que ton coeur écoutait le chant de la Nature
Dans les plaintes de l'arbre et les soupirs des nuits;
C'est que la voix des mers folles, immense râle,
Brisait ton sein d'enfant, trop humain et trop doux;
C'est qu'un matin d'avril, un beau cavalier pâle,
Un pauvre fou, s'assit muet à tes genoux!
Ciel! Amour! Liberté! Quel rêve, ô pauvre Folle!
Tu te fondais à lui comme une neige au feu:
Tes grandes visions étranglaient ta parole
- Et l'Infini terrible effara ton oeil bleu!
III
- Et le Poète dit qu'aux rayons des étoiles
Tu viens chercher, la nuit, les fleurs que tu cueillis,
Et qu'il a vu sur l'eau, couchée en ses longs voiles,
La blanche Ophélia flotter, comme un grand lys.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584194
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.05.2015
В блакитний літній смерк піду я по стежках,
Де колють колоски, де молода трава:
Відчую свіжість рос на босих я ногах,
У вітру ніжний плин порине голова!
Мовчатимуть уста, відкину всі думки,
Незміряну любов лиш у душі знайду,
І я піду у даль, мов циган, напрямки;
Ясний, з Природою мов з жінкою, піду.
Arthur Rimbaud
Sensation
Par les soirs bleus d’été, j’irai dans les sentiers,
Picoté par les blés, fouler l’herbe menue :
Rêveur, j’en sentirai la fraîcheur à mes pieds.
Je laisserai le vent baigner ma tête nue !
Je ne parlerai pas, je ne penserai rien :
Mais l’amour infini me montera dans l’âme,
Et j’irai loin, bien loin, comme un bohémien
Par la Nature, — heureux comme avec une femme.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583806
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.05.2015
Дівчино!
стремління
у тінях
вже гинуть...
Гей! Плинуть
маріння,
терпіння
в вишини!
Без краю
в блакиті
зникають;
осінні
вже миті
стремління.
Jerzy Żuławski
Sonety mlode: Sonet trójzgłoskovy
Dziewczyno!
wspomnienia
wśród cienia
już giną...
Hej! płyną
marzenia,
cierpienia —
w dal siną!
Daleko
bez końca
się wleką;
już jesień
dla słońca
uniesień.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581685
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2015
Ти пам'ятаєш? – ніч в бору зустріли,
а десь далеко шаленіли грози:
котився грім і блискавок погрози,
неначе кров, між соснами горіли...
І мить одну та пуща темнолиста
у чарах блискавиці золотої
ясніла дивно. Гасла – ми з тобою
чекали знов на дух її вогнистий...
О, ті вогні в бору були чудові!
Та що ж! Вже згасли. В темному покрові
лиш птах нічний у кроні десь лопоче.
Тож правда? – Так життєві пущі темні
вогні освітять інколи таємні,
а згаснуть – і спадають довгі ночі...
Jerzy Żuławski
Sonety mlode: W lesie
Pamiętasz? — borem szliśmy ciemną nocą,
a gdzieś daleko przeciągały burze:
grzmot się ozowie i błyskawic róże
między sosnami krwawo zamigocą...
I krótką, krótką chwilę puszcza głucha
oczarowana błyskawicą złotą
dziwnie jaśniała. Gdy zgasła — z tęsknotą
znów my czekali ognistego ducha...
O! piękne były te płomienie w boru!
Cóż! już zagasły. Śród cieniów przestworu
ptak tylko nocny w konarach łopoce.
Prawda? — tak czasem puszcze życia ciemne
ognie rozświetlą dziwne i tajemne —,
zgasną — i długie zapadają noce...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581684
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2015
Лине серця думка нині,
Ця моя єдина,
А на тій там Україні
Мати і родина.
Мати очі помарнілі
В полі витирає,
Шлях порожній на Поділлі...
Вісточки немає!
Ах, спливе води чимало,
Будуть дні минати,
Вкриє шлях трава зухвало –
Не діждеться мати.
Лине серця думка нині,
Ця моя єдина,
А на тій там Україні
Мати і родина.
Мила чорні помарнілі
Очі витирає,
Шлях порожній на Поділлі...
Вісточки немає!
Ах, спливе води чимало,
Днів промчиться сила,
Вкриє шлях трава зухвало –
Не діждеться мила.
Чорнобривко, жаль уроди!
На все воля Божа!..
Не один він в світі ходить,
Ти ж як квітка гожа!
Чорні очі, личка красні
Зведуть не одного,
Тобі щастя – дні нещасні
Для нього, для нього.
Лине серця думка нині,
Ця моя єдина,
А на тій там Україні
Мати і родина.
Жде даремно стара мати,
Жде даремно мила –
В чужині літам минати,
Прийме там могила.
Henryk Jabłoński
Dumka
W głos serdeczna dumka płynie,
Tam moja jedyna,
A na tej tam Ukrainie,
Matka i rodzina.
Matka tęskno patrzy w pole,
Łzawemi oczyma,
Pusta droga na Podole...
Ani wieści niema!
Ach upłynie wody wiele,
Miną lata, latka,
Zazieleni drogę zielę,
Nim go dojrzy matka.
W głos serdeczna dumka płynie
Tam moja jedyna,
A na tej tam Ukrainie,
Matka i rodzina.
Miła tęskno patrzy w pole,
Czarnemi oczyma,
Pusta droga na Podole,
Ani wieści niema.
Ach, upłynie wody wiele,
Minie czasu siła,
Zazieleni drogę zielę,
Nim go ujrzy miła.
Czarnobrewko, żal urody!
Taka wola Boża!...
Nie on jeden w świecie młody,
Tyś jak wiosna hoża!
Czarne oczy, kraśne lica,
Zaklną nie jednego,
Tobie szczęście — a tęsknica
Dla niego, dla niego.
W głos serdeczna dumka płynie
Tam moja jedyna,
A na tej tam Ukrainie,
Matka i rodzina.
Próżno czeka stara matka;
Próżno czeka miła,
W obcej ziemi miną latka
Uściska mogiła.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581455
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.05.2015
Щось мені тужно, щось мені нудно,
В очах немов імла;
Співати трудно, заплакать трудно,
А в серці лиш сльоза.
Трава у полі, як вітер віє,
З росою сплаче жаль;
Самотня пташка в піснях хмеліє,
І пісня в’ється в даль.
Мені ж так тужно, тужно і нудно,
В очах немов імла;
Співати трудно, заплакать трудно –
Хоч в серці лиш сльоза.
День засвітає, трава у полі
Нічний забуде біль,
Птах заспіває, пісня на волі
Покличе милу з піль.
Мені ж так тужно, тужно і нудно,
Не зникне ночі мла;
Самотній в світі, хоч в світі людно,
Спів сироти й сльоза.
Henryk Jabłoński
Tęsknota
Coś mi tak tęskno, coś mi tak nudno,
Przed okiem niby mgła;
Zaśpiewać trudno, zapłakać trudno,
A w sercu cięży łza.
Stepowe ziele, gdy wiatr powiewa,
To rosą spłacze żal;
Samotne ptaszę śpiewa i śpiewa,
I pieśni wioną w dal.
A mnie choć tęskno, tęskno i nudno,
Przed okiem niby mgła;
Zaśpiewać trudno, zapłakać trudno,
Choć w sercu cięży łza.
Zaświta dzionek, stepowe zioła
Zapomną nocny ból,
Zaśpiewa ptaszę, pieśnią przywoła
Miłą z dalekich pól.
A mnie choć tęskno, tęskno i nudno,
Nie minie nocna mgła;
Samotny w świecie, choć w świecie ludno,
Sieroca pieśń i łza.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581454
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.05.2015
Під шум діброви і під вітру шум
Я здалеку до вас дзвоню піснями,
Єдиний світ моїх печальних дум –
Журба гірка – за нею, і за вами.
А в серці біль – тоді дух спогад кине,
Що десь там вища духів є країна.
Блукаю степом між порожніх піль,
Думки до милих спогадів прикуті,
В очах стоїть сльоза – а в серці біль...
Тож не дивуйтесь ноті цій почутій;
Думки мої – плоди одного болю,
Тож не дивуйтесь – мають спільну долю.
Якби мені ласкавий Бог поміг
До неї і до вас вернутись знову!
Мандрівник я з веселкових доріг.
Я б квіти ніс – мої пісні любові!
А думка плаче – вправо чи наліво,
І тут, і там – скрізь слізно і журливо.
А той єдиний світ печальних дум
Мов осінь тоскний, бляклий, чорний днями,
Тож не дивуйтесь, що під вітру шум
Я здалеку до вас дзвоню піснями;
А серце плаче – вправо чи наліво,
І тут, і там – скрізь слізно і журливо.
*Вступ до циклу думок (пісень)
Henryk Jabłoński
Wstęp do dumek
Pod szum dąbrowy, pod wiatru szum,
Zdaleka do was dzwonię pieśniami –
Jeden, jedyny świat moich dum;
Rzewna tęsknota – za nią, za wami; –
Gdy serce boli, duch zapomina,
Że gdzieś tam wyższa duchów kraina.
Błąndzę po stepach śród pustyń pól –
Do miłych wspomnień dumka przykuta –
A w oczach łzawo – a w sercu ból…
Toż się nie dziwcie, że smutna nóta;
Dumki me dziatky jednej bolieści –
Toż się nie dziwcie jednakiej treści.
Gdyby łaskawszy wrócil mię Bóg,
Do niej i do was, moi rówieśni!
Lotny wędrowiec z tęczowych dróg.
Jakieżbym nosił kwiaty – a pieśni!
Dziś dumka kwili – w lewo czy w prawo,
Tu i tam tęskno – tu i tam łzawo.
A ten jedyny świat moich dum
Jak jesień smutny, blady, za mgłami –
Toż się nie dziwcie pod wiatru szum
Zdaleka do was dzwonię pieśniami;
A serce kwili – w lewo czy w prawo –
Tu i tam tęskno – tu i tam łzawo.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581227
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.05.2015
З днів шалених,
З райдуг ясних,
З ніжних теплих снів,
Залишився сон промінний,
Сон один – завжди незмінний,
Ідеалу мить знаменна,
Де одна зі струн прекрасних
Будить в серці спів.
Світ щасливий,
Світ святковий,
Загадковий світ!
Що присниться, що згадаю,
В пісні жайворонка грає,
Йде в архангельські мотиви,
Думка в зорях в’ється знову,
Квітне в райський цвіт.
Всюди, всюди
Запах, звуки,
Море юних літ
Вічно грає в ясній хвилі,
Сльози мов перлини білі,
Що було, і те, що буде,
Хоч би навіть біль і муки –
Завжди дивний світ!
То ж тепер вже
Світ заклятий
В перших марень чар!
Те «кохаю», те шалене,
Ніжно сказане для мене,
Мов молитва серця перша,
Ох! Люблю я гімн той свята,
Той пісенний дар.
Літ весняних
Перші грози,
Перший травня шал!
А ті ночі, ті безсонні,
Дні ті дивні, як ніч сонні,
Ураган слів полум’яних,
Чарівна троянда в коси,
Поцілунків шквал...
Ті чекання –
Дощ чи грози,
Вітер льодяний, –
Щоб на темнім тлі фіранки
Тінь побачити коханки,
Потім мріять до світання,
Врешті мрії, смуток, сльози
Кинуть в сон чудний –
В сон привітний,
В сон урочий,
В мрійний світ чудний!
Та любов, лелія божа,
Як в глуші розквітне гожа,
То ніколи не відквітне,
Поки не відплачуть очі –
Зникне час трудний.
Хоч несмілий,
Тужний з муки,
Падаєш узбіч –
Та покрите божим цвітом,
Серце вірить в світ за світом,
В сон що снився, в чуда силу,
Всюди бачить божу руку
І не вірить в ніч.
Henryk Jabłoński
Pierwsza miłość
Z dni zapału,
Z widzeń tęczy,
Z opałowych snów
Został jeden sen promienny,
Niby senny, a niesenny,
Jeden promyk ideału,
Jedna struna, co mi brzęczy,
Żebym śpiewał znów.
Świat wspomnienia,
Świat uroczy,
Rusałczany świat!
Co przemarzy się, co prześni,
W skowronkowej dzwoni pieśni,
W archanielskie rośnie pienia,
Myśl się wije z gwiazd warkoczy,
Skwita w rajski kwiat.
Wszędzie, wszędzie
Wonie, dźwięki
I to morze strat
Wiecznie jasną igra falą,
Łzy w brylanty się krysztalą,
To, co było, to, co będzie,
Choćby nawet ból i jęki —
Zawsze cudny świat!
Cóż dopiero
Świat zaklęty
W urok pierwszych tchnień!
I to "kocham", to szalone,
Tak serdecznie wymówione,
Że modlitwą było szczerą,
Och! to kocham, ten hymn święty,
Nastrój ziemskich pień.
Lat wiosennych
Pierwsza burza,
Pierwszy życia maj!
A te noce, te bezsenne,
Te dnie dziwne, jak noc senne,
Ten huragan słów płomiennych,
Ta wypadła z włosów róża,
Pocałunków raj...
Te czuwania,
Deszcz czy słota,
Czy burza, czy chłód,
By na ciemnym tle firanki
Ujrzeć blady cień kochanki,
Potem marzyć do świtania,
Aż marzenia, łzy, tęsknota
Przebrzmią w senny cud —
W sen na jawie,
W sen niebieski,
W rzeczywisty cud!
Pierwsza miłość, lilia boża,
Gdy zakwitnie śród bezdroża,
Sie odkwita nigdy prawie,
Aż wypłaczesz łzy do łezki,
Aż się spełni trud.
Choć zwątpiony,
Smutny, blady,
Upadasz co krok —
Ocienione bożym kwiatem,
Serce wierzy w świat za światem,
W sen prześniony, w cud marzony,
Wszędzie widzi boże ślady
I nie wierzy w mrok.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580997
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.05.2015
Лети, моя привільна пісне,
як той потік, вперед лети,
у весну, літо, осінь злісну,
з зимою поспілкуйся ти!
На твоїх крилах мерехтливих
небесної дуги скарби.
О, моя пісне, то щаслива,
то повна бурі і журби.
Яка надія окриляє
дух на сміливий твій політ,
що в забутті у вись ширяє –
росте, міцніє, мчить у світ!
І ти летиш, летиш натхненна,
із голосом немов кришталь, –
звучить там радість і печаль,
і подих всесвіту вогненний.
Асен Калоянов
Лети, моя песен
Лети, свободна моя песен,
като потока, що шурти,
докосвай пролет, лято, есен,
със зимата беседвай ти!
На твоите крила въздушни
блести небесната дъга.
О, моя песен, ту радушна,
ту пълна с буря и тъга.
Каква надежда окрилява
духът, кога се отдаде
на твоя полет смел в забрава,
и как той крепне и расте!
И ти летиш и, вдъхновена,
в гласа ти, чист като кристал,
звучи и радост, и печал,
и диша цялата вселена.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580133
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.05.2015
О, доля хай моя мене жбурляє,
біда щоденна хай безжально гне,
хай друг вчорашній голову схиляє,
із острахом обходячи мене.
У відчай з цього падати не буду,
коли в душі палає віри жар,
що в ріднім краї правди воля всюди
тепло зірок мені нестиме в дар.
Хто знає де закінчу дні і ночі:
умру я, може бути, в чужині,
та віра, що в душі моїй тріпоче,
не згасне і в життя останні дні:
на смертнім ложі з милістю сумні
мої вона закриє очі...
Константин Величков
Цариградски сонети Сонет XXXIII
О, нека ме преследова съдбата,
бедите нека растат всеки ден,
нек вчерашний приятел, с страх в душата,
наведен да минува покрай мен.
Не ща да клюмна, дорде мен в душата
на сладка вяра огънят гори,
че правда в родний край, свобода свята
пак ще огреят с топли си зари.
Кой знае къде ще си свърша дните:
ще умра може би в чужбина аз,
но вярата, що сгрява ми гърдите,
не ще угасне до последний час:
на смъртний одър ще я викам с глас
и тя ще ми склопи очите...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580117
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 09.05.2015
Не золото і перли ниже доля –
нанизує смиренні ваші дні!
В безсильній радості, в турбот неволі,
вам вічність не присниться уві сні.
І ваша мрія плаває поволі,
від прірв і височин удалині.
Чертоги ваші – хижі напівголі,
безрадісні й сумні.
Коли ж у мене сильний дух знеможе
і згасне зір, дивившись на біду, –
мені лиш прохолода допоможе,
що в тихім вашім морі я знайду.
Димчо Дебелянов
Не с бисер и злато съдбата ниже
Не с бисер и злато съдбата ниже,
смирени, наниза на ваште дни! —
В безсилни радости и дребни грижи,
вам няма вечност да се присъни.
И вашата мечта се мудно движи
далеч от пропасти и висини.
Чертози ви са схлупените хижи,
отдето дар страни.
Но пак когато крепък дух отпадне
и умори се погледът да зре
и да прозира в сенките прохладни
подирям в глъхналото ви море.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580061
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 09.05.2015
Лібрето: Франческо Марія П'яве
АЛЬФРЕД
Тож пиймо (тож пиймо) з веселих келихів –
дивна краса їх квітчає,
і час, що так швидко (так швидко) минає,
хай нас почуттями п’янить.
Тож пиймо ніжність трепетну,
що збуджує кохання –
очей цих дивне сіяння
(вказуючи на Віолетту)
у серце струменить.
Тож пиймо – кохання (кохання) між келихів
буде в цілунках горіть.
УСІ
Ах! Пиймо – кохання між келихів
буде в цілунках горіть.
ВІОЛЕТТА
(піднімаючись)
Я хочу (я хочу) для вас розділити
ці мої радісні миті,
все є безумним (безумним) у світі –
щастя вже там не знайти.
Гуляймо – швидко проходить час
утіхи і любові,
бо й квіти згинуть чудові –
не будуть нам цвісти.
Гуляймо – бо кличе (бо кличе) палко нас
щастя приємний мотив.
УСІ
Ах! Радіймо цій пісні (цій пісні) й келиху,
ночі прикрасимо сміхом,
і в цьому (і в цьому) раю для утіхи
новий ми зустрінемо день.
ВІОЛЕТТА
(до Альфреда)
Життя приносить радість.
АЛЬФРЕД
(до Віолетти)
Якщо любові не знаєш.
ВІОЛЕТТА
(до Альфреда)
Чи знати не бажаєш.
АЛЬФРЕД
(до Віолетти)
Що ж, долю маю таку.
ВІОЛЕТТА
Ах! Радіймо цій пісні (цій пісні) й келиху,
ночі прикрасимо сміхом,
і в цьому (і в цьому) раю для утіхи
новий ми зустрінемо день. Ах! Ах!
Зустрінемо день. Ах! Ах!
Зустрінемо день. Ах!
АЛЬФРЕД
Радіймо цій пісні (цій пісні) й келиху,
ночі прикрасимо сміхом,
і в цьому (і в цьому) раю для утіхи
новий ми зустрінемо день. Ах! Ах! Ах!
Зустрінемо день. Ах! Ах! Ах!
Зустрінемо день. Ах!
УСІ
Ах! Так! Радіймо (радіймо, радіймо) цій пісні й келиху,
ночі прикрасимо сміхом,
Радіймо (радіймо, радіймо) – в раю для утіхи
новий ми зустрінем (зустрінем) день.
Новий, новий зустрінем день.
Новий, новий зустрінем день.
Так! Новий ми зустрінем (зустрінем) день.
Giuseppe Verdi
La Traviata: Brindisi
[i]Il libretto: Francesco Maria Piave[/i]
ALFREDO
Libiamo (Libiamo) ne' lieti calici
Che la bellezza infiora,
E la fuggevol fuggevol ora
S'inebri a volutta'.
Libiam ne' dolci fremiti
Che suscita l'amore,
Poiche' quell'occhio al core
Onnipotente va.
Libiamo, amor (amor) fra i calici
Piu' caldi baci avra'.
TUTTI
Ah! libiamo, amor fra i calici
Piu' caldi baci avra'.
VIOLETTA
(S'alza.)
Tra voi sapro' dividere
Il tempo mio giocondo;
Tutto e' follia nel mondo
Cio' che non e' piacer.
Godiam, fugace e rapido
E' il gaudio dell'amore;
E' un fior che nasce e muore,
Ne' piu' si puo' goder.
Godiam c'invita un fervido
Accento lusinghier.
TUTTI
Ah! godiamo la tazza e il cantico
La notte abbella e il riso;
In questo paradiso
Ne scopra il nuovo di'.
VIOLETTA
(ad Alfredo)
La vita e' nel tripudio.
ALFREDO
(a Violetta)
Quando non s'ami ancora.
VIOLETTA
(ad Alfredo)
Nol dite a chi l'ignora.
ALFREDO
(a Violetta)
E' il mio destin cosi'
VIOLETTA
Ah! Godiamo la tazza (la tazza) e il cantico
le notti abbella e il riso;
in questo (in questo) paradiso
ne scopra il nuovo dì. Ah! Ah!
ne scopra il dì Ah! Ah!
ne scopra dì. Ah!
ALFREDO
Godiamo la tazza (la tazza) e il cantico
le notti abbella e il riso;
in questo (in questo) paradiso
ne scopra il nuovo dì. Ah! Ah! Ah!
ne scopra il dì. Ah! Ah! Ah!
ne scopra il dì. Ah!
TUTTI
Ah! Si!Godiamo (godiamo, odiamo) la tazza e il cantico
le notti abbella e il riso;
Godiamo (godiamo, godiamo) in questo paradiso
ne scopra (ne scopra) il nuovo dì.
ne scopra il nuovo (il nuovo) dì
ne scopra il nuovo (il nuovo) dì
Si ne scopra (ne scopra) il nuovo dì
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577962
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 29.04.2015
О, як же я стомилась,
Хоч сльози не течуть;
Від сліз стомились очі,
а серце від плачу;
Моє життя самотнє,
І дні тяжкі були,
Стомилась я страждати –
Чи прийдеш ти коли?
О, знай же, що бажання
Моє – щоб тут був ти,
Мої надії гаснуть,
Тож не барись прийти!
Anne Brontë
Appeal
Oh, I am very weary,
Though tears no longer flow;
My eyes are tired of weeping,
My heart is sick of woe;
My life is very lonely
My days pass heavily,
I’m weary of repining;
Wilt thou not come to me?
Oh, didst thou know my longings
For thee, from day to day,
My hopes, so often blighted,
Thou wouldst not thus delay!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577752
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.04.2015
Не запла́чу, що тебе не стане,
Любов скінчилась нам;
Світ на мене з жалістю не гляне,
Бо й ти страждаєш там.
Не запла́чу, бо чарівність літа
В туман піде без сил;
Повість щастя нашого закрита –
Вже близько тьма могил!
Змучили мене жалі й розпуки –
Днів зимови́х думки;
Тяжко так нести душевні муки
Крізь відчаю роки.
І якщо сльоза з очей стікає,
Коли вмираєш ти –
Значить що душа моя чекає
З тобою там лягти.
Emily Jane Brontë
Stanzas
I’ll not weep that thou art going to leave me,
There’s nothing lovely here;
And doubly will the dark world grieve me,
While thy heart suffers there.
I’ll not weep, because the summer’s glory
Must always end in gloom;
And, follow out the happiest story —
It closes with a tomb!
And I am weary of the anguish
Increasing winters bear;
Weary to watch the spirit languish
Through years of dead despair.
So, if a tear, when thou art dying,
Should haply fall from me,
It is but that my soul is sighing,
To go and rest with thee.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577304
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.04.2015
Вір – життя не сон чудний,
Що з темноти встає;
Часто ранній дощ дрібний
Прекрасний день дає.
Буде хмар туманних гніт –
Та швидко промине;
А якщо дощ троянд оживить цвіт,
Чому ж усе сумне?
Весело, поспіхом
Життя години мчать,
Вдячно і з посміхом
Спіши з них радість брать!
Ну й що ж, що Смерть порою йде
і Кращих з нас бере?
Що горе змучує людей,
Що вся надія мре?
Надія все ж в серцях сумних
Нескорена в цей час;
На крилах лине золотих,
Щоб піднімати нас.
Мужньо, безбоязно
Знегоди день неси,
Щоб швидко і безболісно
Міг відчай погасить!
Charlotte Brontë
Life
Life, believe, is not a dream
So dark as sages say;
Oft a little morning rain
Foretells a pleasant day.
Sometimes there are clouds of gloom,
But these are transient all;
If the shower will make the roses bloom,
O why lament its fall?
Rapidly, merrily,
Life's sunny hours flit by,
Gratefully, cheerily,
Enjoy them as they fly!
What though Death at times steps in
And calls our Best away?
What though sorrow seems to win,
O'er hope, a heavy sway?
Yet hope again elastic springs,
Unconquered, though she fell;
Still buoyant are her golden wings,
Still strong to bear us well.
Manfully, fearlessly,
The day of trial bear,
For gloriously, victoriously,
Can courage quell despair!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577303
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.04.2015
Дитя, дитя, під сонцем чи зорею
сіяй в красі небаченій твоїй;
сама зоря, ти пам’яттю моєю
ідеш як милий образ давніх мрій.
Троянда ти, тож аромат духмяний
травневим вітром в груди наливай,
ти пташка – пісню лагідну весняну,
щоб я спинивсь послухати, співай.
Благословення в серце хай лягає:
співай, і пахни, в мріях розцвітай,
радій із дару дивного що маєш.
В своїй чесноті ворога не знай:
душа твоя хай з горя не ридає,
від бід людських ніколи не страждай.
Константин Величков
Цариградски сонети: Сонет XXX
Дете, дете, на слънцето в зарите
светлей със чудната си красота;
сама заря, ти минваш през очите
кат милий образ на една мечта.
Ти роза си, коя благоуханье
с зефира пролетни в гърдите лей,
ти птица си, която с обаянье
се спира да я слушат, като пей.
Благословий изпращат ти сърцата:
цъфти, бълнувай, пей, благоухай,
ликувай с чудний дар на красотата.
Невинността ти врагове не знай:
дано и нивга не ти чуй душата
до теб сърце човешко да ридай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576181
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.04.2015
Глянув кіт – на хаті скраю
горобець сидить – «Впіймаю!»
Лізе котик
по драбині,
по драбині,
по драбині...
Вже хотів на дах скакати –
фррр... горобчик втік за хату.
«Заховаюся для лову –
прилетить горобчик знову».
Злазить котик
по драбині,
по драбині,
по драбині...
А коли зійшов донизу
заховавсь за купку хмизу.
Глянув знов – на хаті скраю
горобець сидить – «Впіймаю!»
Лізе котик
по драбині,
по драбині,
по драбині...
Вже хотів на дах скакати –
фррр... горобчик втік за хату.
«Заховаюся для лову –
прилетить горобчик знову».
Злазить котик
по драбині,
по драбині,
по драбині...
А коли зійшов донизу
заховавсь за купку хмизу.
Глянув знов – на хаті скраю
горобець сидить – «Впіймаю!»
Лізе котик
по драбині,
по драбині,
по драбині...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576180
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 21.04.2015
Чудесний час. Тремтлива пісня лине,
як гімн солодкий в ночі глибині.
Як лебідь-птах маленький човен плине
по хвилях, що під місяцем вві сні.
Удалині, між небом і землею,
десь світло в смутнім просторі тремтить;
і місто з таємничістю своєю
невидиме у мареві стоїть.
Куди, серця, в любові і надії
мчите на білокрилому човні?
У місто чарівне своєї мрії?
Мчите, коли ще ніч у тишині,
коли любовний жар в очах зоріє
і день не скинув пологи нічні!..
Константин Величков
Цариградски сонети: Сонет XXI
Час чародеен. Песен затрептява
кат химна сладка в нощни глъбини.
Кат лебед птица ладья малка плава
на лунний свет по спящите вълни.
Далек, между небето и земята,
трептят светила в смутния простор;
град тайнствен сякаш дига се в мъглата,
невиден нивга от човешки взор.
Къде, души влюбени, се стремите,
на ладията бяла с бързий бяг?
В градът ли там вълшебний на мечтите?
Летете, дорде трае нощний мрак,
дорде любовний плам гори в очите,
дорде не пръсне всичко дневний зрак!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575664
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.04.2015
І мовив я тоді: зима минає,
для мене настають тужливі дні;
в душі проміння радості зникає –
як може розцвісти весна мені?
О, весно, що в зелений мох обвила
і скелю ту, що голою була,
почув пташину пісню ніжну, милу –
вона у душу свято налила!
О, весно! В небі світло хай яріє,
у хвилях грай, шуми в густих лісах,
із солов’єм співай, хай запах квітів віє!
Для всіх, хто має гноблення і страх,
в нужді жорстокій, в муках хто марніє,
о, весно, в душу мир дай і надію!
Константин Величков
Цариградски сонети: Сонет XX
И рекъл бях аз: зимата измина,
за мен настават пак тъжовни дни;
на радостта в мен чувството загина:
как може пролетта да ме плени?
О, пролет, що си с мъх зелен обвила
и голата, безплодната скала,
зачух в въздуха птича песен мила
и тя душата ми в празника ти сля!
О, пролет! Светлей горе в небесата,
играй в вълните, шумоли в лесът,
пей с славея, благоухай с цветята!
На всички, кои пъшкат под гнетът
на нуждата жестока, на теглата,
о, пролет, мир, надежда дай в душата!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575408
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.04.2015
Летіть, пташки, у вільну вишину,
Летіть пташки у піднебесся синє.
За вами дух мій рветься в мить одну –
вас прагне перегнати в височіні.
Чому, пташки, коли проміння зов
у синь яскраву вас веде невпинно,
згорнувши крила, ви на землю знов
спускаєтесь із височин промінних?
Чи мучить вас страхітна боротьба
у вашому найвищому польоті?
Чи з нами спільна доля і журба?
Чи може ви вже бачите в гіркоті,
що світової бідності ганьба
вам томить крила й серце у скорботі?
Константин Величков
Цариградски сонети: Сонет XVIII
Летете, птици, в волния въздух,
летете, птици, в небесата сини.
Кат вас лети нагоре моят дух
и вази той стреми се да замине.
Защо, о, птици, кои в светлий зрак
на синевата бляскава летите,
криле сберете, на земята пак
се спущате от връх, от висотите?
И вас ли грозна мъчи ви борба
и в ваште, най-високите полети?
Една ли с нас ви свързова съдба?
Не можете ли нийде да се взрете,
без тъжната световна нищета
да ви тегней в сърцето и в крилете?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575407
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.04.2015
Яке усе прекрасне навкруги!
Щасливий я – що можу ще бажати?
В чарівності сяйній без берегів
мій погляд може радісно гуляти;
повітря повнить ніжний запах піль,
в солодких снах дрімає ліс зелений,
на просторах морських громади хвиль
блищать в зірках, у золоті вогненнім.
Віднесена в чудне зачарування
природа в непорушності своїй
очікує в мовчазнім спогляданні
Творця почути голос громовий.
Прости! Не є скорбота, Боже мій,
злочинне і блюзнірське нарікання?
Константин Величков
Цариградски сонети: Сонет XVII
Как всичко хубаво е окол мен!
Честит да съм, що можех да желая?
Навсъде погледът ми възхитен
се скита от омая на омая;
въздуха пълнят нежни миризми,
в сън сладострастен спи лесът зелени,
в ширът безкрайни морските вълни
блестят в зари, от злато потопени.
Унесена в вълшебно обаянье,
природата във неподвижен е покой,
като че в мълчаливо сърцезанье
очакова да чуй твореца свой.
Прости! Скръбта не е ли, боже мой,
престъпно, светотатствено роптанье?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574605
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.04.2015
Блаженний сон. Я в рідному краю:
мене все радо з усміхом вітає,
і небо, розстеливши синь свою,
для мене в серце світло наливає.
Мій батько й мати ніжно обнімають, –
в тепло домівки радісно зайти,
і соромливо потай поглядають
на мене мої сестри і брати.
У всій вселенній є в когось горіння
таке від щастя, як оце в мені?
А пристрасть палить душу у вогні –
гаряча пристрасть прощення й прозріння.
Благословляю я у ці щасливі дні
і Господа і все його творіння...
Константин Величков
Цариградски сонети: Сонет XV
Сънувам сън блажен. Съм в родний край:
с вид радостен се всичко мен усмива,
небето с чудна синева сияй
и светлина в сърцето ми прелива.
Баща и майка нежно ме прегръщат,
грей бедний дом, облях в зари,
и срамежливо, като се заслъщат,
изкос ме гледат братя и сестри.
Из цялата вселена равен с мене
по щастье има ли във тоя час?
Душата ми вълнува една страст,
страст пламенна за прошка и забвенье,
и мълчаливо благославям аз
могъщий бог и цялото творенье...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569888
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.03.2015
Не вороги розбили серце люто,
і не страждання, що від них терпів,
розбили ті, з ким в день незгоди й скрути
хрест страдницький жертовно я носив.
Нещасть гірких я чашу, мовчазливий,
до уст моїх повільно притулив,
і не жалійся, душе гордівлива,
на жереб лютий, що життя згубив.
Стійким я буду. В серці маю силу,
котра стає міцнішою в біді.
Від вас я, друзі, в муках почорнілий,
жду милості. Мій дух слабкий тоді,
коли продажність ваших душ зотлілих
сміється наді мною в ворожді ...
Константин Величков
Цариградски сонети Сонет XII
Сърцето ми сломиха не вразите
и не теглата, що патих от тях,
но тез, с кои в денят на изпитните
кръст мъченически понесъл бях.
На бедствията чашата горчива
до устните си волно аз допрях
и не роптай душа ми горделива
против жестокий жребий, що избрах.
Ще бъда твърд. В сърце ми има сила,
коя в бедите повече крепней.
От вас, другари, в своите патила
пощада искам. Моят дух слабей,
кога измяната с душа унила
съзра в лица ви грозно да се смей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566976
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.03.2015
Облиті золотом заснули хвилі всюди,
сплять береги в своїй голубизні:
як в храмі молитовному – на груди
тут голова схиляється мені.
Ледь чутний голос з просторів сяйних
пестливо, тихо в мою душу лине,
так пісня мами в померках нічних
всипляє ніжно люблену дитину.
Ні жаль, ні смуток серце не терзай;
як раб, що врешті-решт діждавсь свободи,
у мріях від відради й насолоди
лети, тремти від щастя і сіяй.
О, цей чарівний час – час миру й згоди,
щоби не міг прийти для тебе край!
Константин Величков
Цариградски сонети Сонет XI
Облени с бляск и злато, сипят се вълните,
спят бреговете в свойте синева:
кат в храм молитвен-на гърдите
със упоенье климвам аз глава.
От ширния простор едва чут глас
в душа ми тихо, кротко се разлива
кат песента на майка, в нощен час
детенцето си нежно що приспива.
Ни жал, ни скръб сърцето не терзай;
кат роб след своето освобожденье
в мечти от радости и наслажденье
то носи се, трепери и сияй.
О, тоз вълшебен час на мир, забвенье
да би могъл да няма нивга край!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566975
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.03.2015
На човні місячному в небі
сам Бог пливе над нами
з вітрилом білим наче лебідь
між вічними зірками.
Назустріч же комета сяє
у полум’ї, велична, –
то Демон гордо так літає,
проклятий споконвічно.
І з лютим сатанинським сміхом
вітання шле він Богу
й, махнувши крилами для втіхи,
продовжує дорогу. –
Що Бог у тиші і лазурі
творити починає,
все те у мороці і бурі
злий Сатана кінчає!
Емануил Попдимитров
Две начала
На лунна лодка в небесата
Бог плава сам над бездни.
И тихо носят го платната
сред мировете звездни.
И ето среща той комета
пламтяща, величава.
На нея Демонът проклети
възседнал, гордо плава.
С усмивка зла и сатанинска
духът го поздравява,
и пак крилата исполински
размахва, отминава. -
Каквото тайно Бог в лазури
замисли в тишината,
довършва го сред мрак и бури
злокобен Сатаната!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566675
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.03.2015
В безкрайнім полі сам блукаю,
червоні маки палахтять,
про тебе я у них питаю,
вони ж схиляються й мовчать.
Дивлюся: пальцем білосніжним
там розгортає травень сам
бруньки шипшини дивно-ніжні,
дивлюсь – тебе немає й там...
А на гіллячці за листвою
лунає пісня солов’я,
стою безмовно, над травою
біжить, біжить сльоза моя.
І знов у полі сам блукаю,
і ледь вловима пісня там,
і знов у квітів я питаю,
і плачу тихо, плачу сам...
Емануил Попдимитров
В полето
В поле безбрежно сам се скитам,
там ален мак до мак цъфтят,
и цвят по цвят за тебе питам,
но лик те свеждат и мълчат.
И гледам: с пръсти белоснежни
разгъва май едвам-едвам
на дива роза пъпки нежни,
но гледам - няма те и там…
На нейни тънък клон в листата
самотен влюбен славей пей,
безмълвно слушам, над тревата
сълза подир сълза се лей.
И пак в полето сам се скитам,
и чувам песента едвам,
и пак цветята нежни питам,
и плача тихо, плача сам…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566673
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.03.2015
Чому тремчу немов листок,
я біля тебе нині,
оази свіжий холодок
у світовій пустині?
Чому твій образ як живий
в душі моїй розбитій,
о, сонце, вічний світоч мій,
священні щастя миті?
Чому вночі у мій куток,
де місяць заглядає,
де крила сон під блиск зірок
для мене розгортає,
до мене у красі своїй,
мов тінь свята приходиш,
і в душу нескінченний рій
солодких мрій приводиш?
Чому, як милий соловей
тужливо заспіває
любовну пісню в тьмі ночей,
то серце оп’яняє?
Чому я вмить стаю живий,
в блаженстві розкошую,
чи не тому що голос твій
у його співах чую?
Скажи, чим ти взяла сповна,
о, пісне над піснями,
перлино із морського дна,
і зірко над зірками?!
Димчо Дебелянов
Защо?
Защо треперя като лист,
край теб когато мина,
о, тих и хладен оазис
в световната пустиня?
Защо ти образът живей
в душата ми ранена,
о, слънце, винаги що грей
със светлина свещена?
Защо нощем във моя кът
кога луна впери
замислен поглед и сънът
над мен крила разпери,
при мен тогаз дохождаш ти
кат сянка мила, свята
и с рой най-сладостни мечти
изпълняш ми душата?
Защо, когато славей драг
тъжовно заизвива
любовни песни в нощний мрак,
сърце ми той опива?
Защо се в миг възраждам аз,
в наслада райска плувам,
затуй ли в неговия глас
че твоя глас дочувам?
Кажи, със що ме ти плени,
о, песен на песните,
бисер из морски глъбини,
звездица над звездите!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565967
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.03.2015
I
Вранці шляхом курявим в полях
кінь баский розкинув буйну гриву –
в рідний край юнак спішить щасливо.
Ах, а мій же, мій де рідний дах?
В просторі полів ген по ночах
блиск вогню – мандрівці там ночують,
з шумом, сміхом в рідний край мандрують.
Ах, а мій же, мій де рідний дах?
Вже три дні все мокне у дощах,
хмура осінь висне над землею,
муки й морок граються душею.
Ах, а мій же, мій де рідний дах?
ІІ
Берези солодко заснули
під ночі подихом, хисткі,
з гілок, що стомлено нагнули,
скидають золоті листки.
Дивлюся в небо одиноко –
в зірковім вогнянім рою,
із мрією в душі глибоко,
шукаю зірку я свою.
І мрія солодко відносить
мене в той променистий край,
де вічне щастя владу носить,
де вічної краси розмай.
І де життя – день нескінченний,
де юність – весняні квітки...
Берези в темряві на мене
скидають золоті листки...
Димчо Дебелянов
Копнежи
I
В утрен час из прашний полски път
вихрен кон размята буйна грива -
млад юнак си в родний край отива.
Ах, къде е моят роден кът?
В полский шир хей там далеч в мракът
трепна огън - пътници нощуват, -
с глъч и смях за родний кът пътуват.
Ах, къде е моят роден кът?
Три дни веч не спира ощ дъждът,
мрачна есен висне над земята -
мрак и мъка стягат ми душата.
Ах, къде е моят роден кът?
II
Брезите сладостно заспали,
облъхва трепетно нощта,
и от клоне им погрозняли
се ронят златните листа.
Самин загледан в небесата,
звездите огнени следя,
и в техний рой, с копнеж в душата,
аз търся своята звезда.
И блян ме сладостен люлее
за оня лучезарен край,
де вечно щастие владее,
де вечна красота сияй.
И де животът свиден ден е
и свиден пролет - младостта...
От тъмните брези над мене
се ронят златните листа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565965
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.03.2015
Я кохав тебе як у пустині
зморений блукач кохає тінь,
де він відпочине в самотині,
щоб вже сміло йти у далечінь.
До мене завжди була холодна –
не горів в тобі любові жар,
і погасла пристрасть благородна,
гасне так осінніх квітів чар.
Прощавай – зруйноване минуле
в забуття навіки я віддам
і тебе сховаю в серці нишком –
так без бога мій лишився храм.
Димчо Дебелянов
Не!
Аз любих те, както във пустиня
скитник морен люби хладний кът,
дето може тихо да почине
и да сбере сили зарад път.
Но към мен ти хладна бе – не блясна
в теб вълшебний жар на любовта
и без време мойта страст угасна,
както гаснат есенни цветя.
Веч прощавай – миналото срито
на забрава вечна ще предам
и дълбоко теб ще да заровя
в туй сърце – без бог останал храм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565927
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.03.2015
[i]...И стало беспощадно ясно:
жизнь прошумела и ушла.
А. Блок
[/i]
*
Немов загроза роз’яріла
від бога злоби і заглад
спускає ранній вечір крила
на мій печальний виноград.
Підходять тіні мовчазливі
і з ними йде у млі журби
час результатів справедливих –
час покаяння і ганьби...
Де зелень, свіжа і розкішна,
де грона, що нектар налив?
Ах, труд мій був трудом невтішним,
й порив безплідним – мій порив!
Де нині серце відпочине,
де схова для вогню сумна?
– Удалині злі хуртовини
і жде у смерку, жде – Вона!..
*
Мій путь минув вже ті долини,
де тільки Радість і Любов,
мене щось тягне в тьми глибини,
я в місце гибелі прийшов.
В дурмані вогняного раю
як промінь вигнаний тремчу,
де я – шукаю і не знаю,
де я – вже гасну і мовчу.
Крізь стовбури, що завалились,
із глибу, де бездомність, страх,
далекий стогін просить милість,
в невільних кається гріхах.
То, наче гірко полонена
в глухому лісі без чудес,
дзвенить мені душа Верлена
«Dis qu’as-tu fais de ta jeunesse!»*
(Ді ка тю фе де та женес!)
*
Назад, крізь сни закриті тьмою,
веду неситий погляд свій –
минулий день переді мною
встає неситий і блідий.
Чийсь голос шепче сумовито:
чому не випиті меди,
чому печальна Афродіта,
а щит у прах ліг назавжди?
Невже тому звучали труби
для тебе в радісних гріхах
і ти був то цнотливо-любий,
то злий борець, а то монах?
Та нині вже біля провалу,
ти розумієш в гіркоті,
що я в Життя тебе гукала,
а ти Смерть вибрати схотів...
*
Прожив я в просторах закритих,
у невмолимій пустоті,
зумів я точно повторити
шлях Люне* певного в житті.
Старці мій прапор заносили,
і ворогом земля була,
а мою гордість, мою силу
обманна слава узяла.
І ось, схиливши очі долі,
безумну прірву в них сховав,
з останнім жаром в серці кволім
шепчу мольби палкі слова:
Царице, вежу оглядаю –
пошли свій голос звідтіля,
коли останній лист спадає
з мого безлистого гілля.
*Dis qu’as-tu fais de ta jeunesse!
(Ді ка тю фе де та женес!) –
Скажи, що ти зробив зі своєю юністю! (фр.)
* Нільс Люне - головний герой одноіменного роману
данського письменника Єнса Петера Якобсена (1848-1885),
людина складної долі.
Димчо Дебелянов
Под сурдинка
[i]...И стало беспощадно ясно:
жизнь прошумела и ушла.
А. Блок
[/i]
*
Като безумната закана
на Бог злопаметен, злорад,
крила отпуща вечер ранна
над моя скръбен виноград.
Пристъпят мълком сенки строги
и с тях пристъпя странно сам
часът на черните итоги -
на разкаяние и срам...
Де мойта свежа, росна зелен,
де грозда, в късен зной налян? -
Ах, моят труд бе труд безцелен
и блян безплоден - моят блян!
И де сега сърце да скрия,
де сетен плам да приютя?
- Далече тътне лиха сприя
и дебне в мрака, дебне - Тя!...
*
Изминал пътя през лъките
на Любовта и Радостта,
незнайна власт ме в мрак покити,
аз бродя в гибелни места.
Аз тръпна в огнена замая
като прокудена лъча,
къде съм - диря и не зная,
къде съм - гасна и мълча.
А през запречените стволи
из безприютни глъбини
залутан стон за милост моли
и в неповолен грях вини.
То сякаш горко запленена,
далече в глъхналия лес,
звъни душата на Verlain'a:
«Dis qu’as-tu fais de ta jeunesse!»
*
Назад, през сънища стъмени,
аз впивам взор неутолен -
неутолен и блед пред мене
въстава моя минал ден.
И нечий глас през сълзи пита:
защо меда е неизпит,
защо е скръбна Афродита,
а в прах покитен твоя щит?
Нима затуй над теб звучаха
тръби на свят и светъл грях
и ти бе ту невинност плаха,
ту лих борец, ту строг монах,
та днес пред самата провала,
да разумееш с горка жал,
че аз в Живота съм те звала,
а ти си сам Смъртта избрал...
*
- Живях в заключени простори,
в неумолима пустота,
и в мойта повест се повтори
на някой Люне повестта.
Скверниха нищи мойто знаме,
враг - мойта девствена земя,
а над мощта и гордостта ми
измамна слава се надсмя.
И ето, свел очи, в които
безумна пропаст се вдълба,
с последен жар в сърце разбито
аз шъпна пламенна молба:
Царице, спях до твойте кули -
прати ми в презнощ вихрен стон,
кат бледен лист да ме отбрули
от моя обезлистен клон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565926
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2015
В моєму сні зустрів тебе, дівчино,
була ти там як пташка легкокрила,
на тебе глянув – серце вмить стиснуло,
бо ти любовний погляд відхилила.
Пішли ми вдвох. Куди? – Самі не знали,
для нас немає меж. У ліс дрімучий
вступили ми, та ти згубилась в ньому
і сум безмірний душу взявся мучить.
Пішов я, сонечко, тебе шукати
у темний ліс нічною глушиною.
– Прокинься вже – зі сміхом на обличчі
схилився срібний місяць наді мною.
Димчо Дебелянов
Насън се с тебе срещнахме, девойко
Насън се с тебе срещнахме, девойко,
кат птичка ти бе лека, бързолетна,
погледнах те и сви ми се сърцето,
че ти любовен взор към мен не метна.
Тръгнахме двама. Де? - Сами не знаем,
граници нямаше за нас. В гората
ний свляхме се, но ти изчезна в нея
и скръб безкрайна ми смути душата.
И тръгнах да те диря, слънце мое,
на тъмний лес из тмата непрогледна.
- Събудих се - с усмивка на устата
се вглеждаше във мен луната бледна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564792
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.03.2015
Так довго мене ніч лукава гнітить!
Розбитий сиджу при вікні,
о, ранку, чекаю тебе я, не сплю –
спіши засіяти мені!
Прийди, кидай світло своє золоте
у груди крізь тьму перешкод,
немовби проціджене в темних листках
ти ллєш на потік тихих вод.
Прийди і відбийся у мене в очах,
о, дню із ясними крильми,
бо з кожним биттям нині ваші серця
підходять до вічної тьми!
Димчо Дебелянов
Тъй дълго лукавата нощ ме гнети!
Тъй дълго лукавата нощ ме гнети!
На своя прозорец, сломен,
о, утрина свежа, аз чакам, аз бдя -
побързай да блеснеш над мен!
Ела, ще се пръсне светликът ти злат
спокойно във мойте гърди,
тъй както прецежда по тъмний листак,
приемат го тихи води.
Ела и огледай се в погледа мой
о, ден, о, живителен зрак,
че с всеки свой удар сърцето ви днес
пристъпя към вечния мрак!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564791
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.03.2015
Прогнала в даль настирливо
о, весно, холод, лід,
життя у смерті вирвала,
всміхаючись услід!
І душі нам голублені
неси у дні ясні,
що довго були згублені
у ночі тишині!
Не кожний день наречений
без бур і мли збіжить,
навік удвох приречені –
хто зможе розділить?
Йдемо й кохання наше є
у світлій висоті,
безкрайню путь позначує –
де мир, краса в житті!
Димчо Дебелянов
Пролетно утро
В незнайности прокудила
о, пролет - лед и мраз,
в смъртта живот разбудила -
усмихвай се над нас!
Обливай ти душите ни
с безбрежна светлина,
тъй дълго запокитени
сред нощ и тишина!
Денят ни ден всевечен е,
без бури и мъгли -
един на друг обречени,
кой нас ще раздели?
Вървим и любовта ни е
далеко над света,
безкраен път - сияние
към мир и красота!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564561
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.03.2015
Коли на землю суне ніч глибока
і день відходить зморений трудами,
як чорна тінь, ляклива й одинока,
скитаюся я темними садами.
І слухаючи з трепетом неясним
відлунок кришталевого мовчання,
я згадую минулий день прекрасний
і те весняне сонячне сіяння.
Передчуття примарне дух стискає,
пульсує кров з розгорнутої рани,
і мука невгасима знов палає
від іскор тих, що розлетілись рано.
Тоді стаю я край фонтана в зморі
і плачу з ним – щоб всі печалі змились, –
вони як верби у осіннім горі,
як кипариси, що у сон схилились.
Димчо Дебелянов
Когато нощ се спусне над земята
Когато нощ се спусне над земята
и морний ден в незнаен край замине,
самин кат плаха сянка в тъмнината
заскитвам аз сред тъмните градини.
И дълго вслушан с трепет непонятен
в словата на кристалното мълчанье,
аз спомням за деня си невъзвратен
и пролетното слънчево сиянье.
Предчувствье смътно болен дух обзима,
избликва кръв из цъфналите рани
и пламва мъката неугасима
зарад искрите, рано разпиляни.
Тогава морен спирам край фонтана
и плача с тях - те мойта скръб дозели, -
оголени върби през есен ранна
и кипариси в сън чела навели.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564560
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.03.2015
Гімни арфи золотої,
задзвенівши під руками
у весни, що йде з вітрами,
радість в цілий світ ведуть;
серед звуків кришталевих
в світлих росяних долинах
ранніх крокусів гущини
і підсніжники цвітуть.
На життя сяйливім святі
гаснуть сумніви даремні,
в грудях сили потаємні
рвуться в безмір насолод;
золоті сновиддя душу
крилами несуть легкими
в променистий світ широкий,
де спішать стрімкі потоки
весняних розталих вод.
Димчо Дебелянов
Устрем
Химн от арфа златострунна,
прозвучала под ръцете
на пробудената пролет,
пълни с радост целий свят;
и сред звуците кристални,
в росни, светнали долини,
минзухари подранили
и кокичета цъфтят.
В светлий празник на живота
чезнат скърби и съмнения,
бликват сили спотаени
в жадно чакащи гърди;
златни сънища душата
на крилата си понасят
в лучезарните предели,
дето бързат устремени
размразените води.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564301
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.03.2015
Темна, хмура ніч непривітна,
наче навіки в ній промені мруть,
кроки стихають там непомітно,
темний самотній скінчивши свій путь.
Я за тобою постійно слідкую,
світ ти міняєш у зморених снах –
чи перемогу несеш ти святую,
чи йде з тобою жахіття і страх?
Чи світ новий ти мені відкриваєш ,
чи іншу долю – сяйво зірок...
Чи в темній пустці мене зариваєш,
склавши на голову з терну вінок?
Тіні безмовні бредуть по дорозі,
іскри згасають смертно-холодні.
Дух мій у сумнівах весь і тривозі,
тінь же безмовна – поклик безодні.
Темна, хмура ніч непривітна,
наче навіки в ній промені мруть ,
кроки стихають там непомітно,
в морок скінчивши самотній свій путь.
Димчо Дебелянов
Тъмна, мрачна нощ неприветна
Тъмна, мрачна нощ неприветна
сякаш навеки е мъртъв светът,
стъпки в мъртвило мрат безответно,
свършвасе тъмен самотния път.
Ти си пред мене и вечно те следя,
вечно след тебе аз мир не узнах -
ден ли ми носиш на славна победа,
край ли безбрежен на ужас и страх?
Нови ли светове мен ще откриеш -
друг жребий ли - светли зари...
В тъмен пустош ли мене ще зариеш,
с тръне окичила мойта глава?
Сенки безмълвни по друма - в тъмата
гаснат искрите - гробно студени.
Дух на съмнение пълни душата,
сянка безмълвна - бездна пред мене.
Тъмна, мрачна нощ неприветна,
сякаш навеки е мъртъв светът.
Стъпки в мъртвило мрат безответно
свършва се в мрака самотния път.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564300
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.03.2015
Дорожчий весняного сонця,
тихіший за ніжний зефір,
на нашу страждаючу землю
прийди жаданий Мир!
В серцях зігрівай нашу радість,
розбиту від бур і зневір,
вівтар золотий ми зведемо –
прийди жаданий Мир!
Прийди після ночі тривоги,
щоб був ти нам світлий кумир,
в життя нас нове направляти
прийди жаданий Мир!
Димчо Дебелянов
Мир
По-драг от пролетното слънце,
по-тих от нежния зефир
над нашата земя страдална
дойди - очакван Мир!
Разгрей в сърцата ни утеха,
от бури стрескани безспир
и злат олтар ще ти издигнем
дойди! - очакван Мир!
Дойди, след мрачните тревоги
да бъдеш светъл наш кумир
и в нов живот да ни напътваш
дойди! - очакван Мир!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564041
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.03.2015
Пробуджуюсь, дивлюся – круто шлях
переді мною в мороці повився,
позаду мла, а в ній руїни й прах –
там храм мій остаточно розвалився,
і страх студений душу схолодив –
навіщо я живу, навіщо жив.
Пробуджуюсь і чую – тужний звук
печальних гімнів навкруги лунає,
і молота важкий невпинний стук
в окови мої мрії заганяє,
котрі росли в душевній глибині
в ночах безсонних і в сонливі дні.
Пробуджуюсь і плачу я в журбі –
через нещастя нинішні й прийдешні,
що мрії ті, котрі носив в собі,
не збудуться, як не збулись, сердешні,
що сонце в темну хмару вже спішить,
у душу промінь кинувши на мить.
Димчо Дебелянов
Пробуждане
Събуждам се и гледам — стръмен път
далеч пред мен извива в мрачините,
зад мен мъгли — печално там стърчат
на моя срутен храм развалините —
душата ми облъхва леден страх, —
защо живея, и защо живях.
Събуждам се и слушам — звук след звук
от химни погребални се раздават,
далеч се нейде слага тежък чук,
мечтите ми погинали сковават,
изникнали в душевни дълбини
в безсънни нощи и през сънни дни.
Събуждам се и плача аз от жал
зарад несрети минали и бъдни,
че туй кое съм страстно бленувал,
не се сбъдна и няма да се сбъдне —
че в тъмен облак слънцето се скри,
преди душа ми с лъч да озари.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564040
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.03.2015
У темний край нечутним кроком лине
день, що жару і спраги жар приніс,
спустились небеса і ніч пустинна
над тихим містом ллє потоки сліз.
І в ніч таку, освячену тобою,
коли для сну дощ посилає знак,
засне печаль моя нараз з журбою,
твоє згадавши перше ніжне «Так».
Димчо Дебелянов
С нечути стъпки в тъмен край отмина
С нечути стъпки в тъмен край отмина
денят, донесъл зной и знойна жад,
и свела небесата, нощ пустинна
лей сълзи над притихналия град.
И в тая нощ, на тебе посветена,
под ромона приспивен на дъжда,
заспива печалта ми, озарена
от спомена за твойто първо Да.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563569
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.03.2015
З ранковою зорею мчать зефіри
на крилах, як в метелика, тонких, –
життєвий сік та силу ллють без міри
на шир полів, у глиб долин глухих.
В передчутті незнаної утіхи
від плоду золотого восени
не спить в земних обіймах – ніжних, тихих,
зерно, що проростає з глибини.
А крокуси покрай потоків чистих
поринули в солодку благодать,
в їх чашечках янтарно-золотистих
моління передранішні киплять.
Як тільки гасне світло зоряниці,
зі сходу, у рум’янці від натхнень,
на променистій росній колісниці
в дорогу виїжджає дивний день.
Нетлінна юність в погляді сіяє,
спливають аромати на устах,
а мла ранкова поспіхом зникає,
його приходом кинута у страх.
І поспішає в захваті проміння
шукати неціловані листи,
і повняться безодні й височіні
потоками живої красоти.
Димчо Дебелянов
Пролетни дни
В зори зефири светли прилетяват
на тънки пеперудени крила
и с жизнен сок и сили напояват
заглъхнали долини и поля.
В предчувствия за радост непозната
пред златна рожба в светла бъднина
бдят в сочните прегръдки на земята
покълналите вече семена.
А минзухари край потоци чисти
във сладострастна дрямка се топят
и в чашите им янтарно-златисти
предутренни моления кипят.
И щом издъхне пламенна зорница,
от изток, празнично заруменен,
на лучезарна росна колесница
пониса се на път чаровний ден.
Нетленна младост в погледа му свети,
от устните му блика аромат,
а ранни утринни мъгли, обзети
от страх пред възхода му се топят.
И тръгват в упоение лъчите
да търсят нецелунати листа,
и пълни бездните и висините
потокът свеж на жизнерадостта.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563568
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.03.2015
Вже небо в останнє блаженство пірнає,
блакитна пітьма над землею лягла,
зі сходу таємна ніч владно ступає,
а сонні повіки утома звела.
І душу наповнює сон ароматний,
дух темний химерні казки шепотить,
у край мрій чудових, у край благодатний,
вона, як відпущена пташка, летить.
Псалми там в блакиті наповнюють простір –
про молодість вічну, про щастя і мир,
і хиляться віти у лагідній млості,
коли їх цілує цнотливий зефір.
Там щастя промінням кругом проникає
і всюди усміхнені трелі пливуть,
там радості першої річка спливає
і в першій весні перші квіти цвітуть.
Хоч груди мої ще зітхання не знають,
з плачем прокидаюсь – самотній давно!
В вогні позабутому іскри згасають
і ніч у моє заглядає вікно...
Димчо Дебелянов
В предсмъртно блаженство небето се къпе
В предсмъртно блаженство небето се къпе,
син здрач над земята се кротко люлей,
от изток нощ тайнствена властно настъпя,
умора над сънните клепки тегней.
И сън ароматен упива душата,
дух тъмен и приказки тъмни шепти,
и тя на вълшебний си блян към страната
кат птичка изпусната волно лети.
Там в бистри лазури се носи псалома
на вечната младост и вечния мир,
и скланят се вейките в нежни притома,
целувани сладко от девствен зефир.
Там вредом на щастьето зракът прониква
и вредом усмихнати трели трептят,
потокът на първата радост пребликва,
цветята на първата пролет цъфтят.
Но ощ да въздъхнат гърдите не сварят,
с плач горък пробуждам се, о, самота!
В огнище забравено искри догарят
и гледа в прозорците мои нощта...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563319
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.02.2015
Під подих вітру – ніжний і принадний,
повитий в бурштиновий пил, в журбі,
стихає в мирі простір неоглядний,
а світлий ангел росить сон тобі.
Останній стогін дня тяжкий пірнає
у хвиль безшумних лагідність нічну...
Невидиме крило мені махає
і голос ніжний кличе в далину.
На небесах зійшлись зірки без ліку,
їх ніч зібрала в марево ясне,
душа з коротким захватом навіки
в прекраснім лоні вічності засне.
Димчо Дебелянов
Смърт
Под нежний лъх на вечер ароматна,
пребулени със мек янтарен прах,
заглъхват в мир простори необятни,
че светъл ангел ръси сън над тях.
Последний стон на морний ден издъхва
на здрача във безшумните вълни...
Невидимо крило над мен полъхва
и сладък глас зове ме в далнини.
Безчет звезди се стичат в небесата,
на светъл пир призвани от нощта,
и в кротко упоение душата
заспива в златний скут на вечността.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563318
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.02.2015
Я знову сам, ридаю вкрай,
у серці смутку вічний пал –
бо радощі знедолені,
бо не побачу рідний край,
бо зник у бруді ідеал
і мрії поневолені.
Шукав я сяйво в вишині,
а впав у мертві болота –
була поразок віхола;
і побрели хирляві дні –
з їх кожним подихом пуста
самозневага кликала.
Димчо Дебелянов
Победен
Аз пак съм сам и пак ридай
в сърце нестихналата жал
по радости невкусени,
по недостигнат роден край,
в калта захвърлен идеал
и блянове покрусени.
Подирил ясни висини,
в блата разтленни паднах аз
след горско поражение,
и ето кретат слаби дни -
и в секи техен лъх и час
звучи себепрезрение.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563045
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.02.2015
За кожним зворотом роздольним
моєї дороги у світ,
стрічаєш ти хижо-оголена,
із тілом обвитим у цвіт.
Мандрівцям – утіха спочину,
бадьорим же – зрадництво хвиль,
в твоїх я скрижалях розчинених
читаю погибелі біль!
Ти демона міць незнищенна,
у голосі відзвуки зла,
бо в сік для причастя священного
отруту мені налила.
Вінки з весняних квітів пишні
засохнуть, закинуті в пил,
а з ними і мрії залишені
в гріхах розцвітати без сил.
І гляне страшний місяць сонно
на прірви, де тьма звідусіль –
печаль то пізнання бездонного,
і смерті, що вигоїть біль!
За кожним зворотом роздольним
моєї дороги у світ,
не надь мене хижо-оголена
у пристрасті рабської цвіт!
Димчо Дебелянов
Лъст
При всяка извивка неволна
на моя стремителен път,
пресрещаш ме хищно-разголена
с цветята на своята плът.
Почивка за пътници морни,
за бодри - коварна вълна,
в скрижалите твои разтворени
аз гибел прочитам, жена!
Властта ти на демони власт е,
в гласа ти заплаха трепти,
че в сока на светло причастие
отрова си капнала ти.
Венците на пролети китни
ще свехнат, насипани с прах,
а с тях и мечтите, покитени
в раздола на смъртния грях.
И в глухия мрак ще въстане -
над сипеи страшна луна -
скръбта пред велико познание,
ала и пред гибел, жена!
При всяка извивка неволна
на моя стремителен път,
не спирай ме хищно-разголена,
рабиньо на жадната плът!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563043
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.02.2015
В темряві тихій місто спить.
Невірної ночі вірний син
бреду я – бездомний і один,
а дощ все мрячить, мрячить, мрячить...
Біля чорних стін тягнеться шлях,
кроки розмірні лунко звучать
і за мною невидимі мчать
всі скорботи по втрачених днях.
Личко дитяти – миле, просте,
часом носило світло в мій дім,
в згадках живе – ніжним, дорогим,
і печаль росте, росте, росте...
Тут була – це дитя – в серці жар,
в полум’яній посмішці уста, –
вічна мені снилась красота,
тож відкинув тлінний цей дар.
А минуле – ах, зникло в пітьму –
темний край, що з туги зледенів,
і вона все шле звідти мені
свій скорботний крик: чому, чому?
В темряві тихій місто спить.
Невірної ночі вірний син
бреду я – бездомний і один,
а дощ все мрячить, мрячить, мрячить...
Димчо Дебелянов, Спи градът
Спи градът в безшумните тъми.
На нощта неверна верен син,
бродя аз - бездомен и самин -
а дъждът ръми, ръми, ръми...
Трепнали край черните стени,
стъпките размерено кънтят
и след мен невидими вървят
жалби за преминалите дни.
Образът на милото дете,
нявга озарило моя праг,
в спомена възкръсва - чист и драг -
и скръбта расте, расте, расте...
Тя дойде - дете - с пробуден жар,
с пламенна усмивка на уста,
но възжаждал вечна красота,
аз отвъргнах тленния й дар.
Миналото - ах, остана то
тъмен край от скърби заледен
и оттам отпраща тя към мен
своя скръбен вик: защо, защо?
Спи градът в безшумните тъми.
На нощта неверна верен син,
бродя аз - бездомен и самин,
а дъждът ръми, ръми, ръми...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562757
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.02.2015
По бурі – мир і тишина,
за ніччю – сяйва глибина.
На рівну і широку путь
свій танець промені ведуть.
Велична путь вдаль пролягла,
у висі гордий літ орла.
І я, від сяяння хмільний,
в ранковий час, у час ясний,
повірив в сонце і мій шлях
на буйно-стиглих ліг полях,
де чую в радості сумній,
як ранок шепотить мені
і з пахом квітів мчить луна:
прийде вона, прийде вона.
Димчо Дебелянов
Утро
След бури - мир и тишина,
след нощ - безбрежна светлина.
Над равноширнатия път
лучите вихрен танц въртят -
път царствен царствено поел,
високо плува горд орел.
И аз, пиян от светлина,
в зорите ранни на деня,
повярвал в слънцето, вървя,
през буйно-зрейнали нивя,
и слушам радостно-смутен
как шепне утрото над мен
с дъха на ранните цветя
ще дойде тя, ще дойде тя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562756
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.02.2015
Знаю я країну дальню,
де пропали дні смуткові,
де поля не покривають
кропива, кущі тернові.
Де зітхання, плач і стогін
не тривожать більше душу,
де суєт шуми пекельні
тишу, спокій не порушать.
Де панує мирний вечір,
де вночі немає бурі,
де купає серце мрії
у безмежності лазурі.
В цьому світі смутку й муки
я такий лиш світ кохаю.
Про ім’я захочеш знати –
«Самота» це називаю.
Димчо Дебелянов
Зная аз страна далечна
Зная аз страна далечна,
дето няма скръб горчива,
де не раснат из полята
остри тръне и коприва.
Дето стонове, въздишки
не смущават ти душата,
дето никога не стига
адски шум на суетата.
Дето вечер мир царува,
дето няма нощи бурни,
дето къпе се сърцето
в мили блянове лазурни.
В този свят на скръб и мъки
само този свят обичам.
Името му ще попиташ,
"Самота" се той нарича.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562507
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.02.2015
Я злісно в бистринах безумних,
пронизаний холодом мли,
втопив свій порив нерозумний,
і весла у втомі лягли.
Вперед чи назад я погляну –
не бачу, не знаю, забув,
і я перед сенсом незнаним
у відчаї очі замкнув.
У мріях тривожних злітаю
і бачу крізь страдницький сплін,
що десь там у світлому краї
у Бога найкращий я син.
Димчо Дебелянов
На злото
На злото в безумния бързей,
пронизван от ледна мъгла,
удавих аз свойте възтързи
и морно отпуснах весла.
Напред ли, назад ли се вгледам,
не виждам, не помня, не знам,
и в немощ пред смисъл неведом,
взор склопвам покрусен и ням.
В тревожна мечта се унасям
и виждам през горестен сплин,
че в някаква светла страна съм
на Бога най-светлия син.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562506
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.02.2015
Я вплівся знов в пекельну вашу муку,
о, міста вулиці, що вічно молоді,
я знов гублюся – крапля у кипінні –
в скорботах, радості, любові, ворожді!
Димчо Дебелянов
Отново вплетен в страшната ви мъка
Отново вплетен в страшната ви мъка
о, вечно будни улици в града,
аз пак се губя капка сред кипежа -
на скърби, радост, обич и вражда!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562243
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.02.2015
Ти прийди, розбуди мене впору,
коли радості хвилі грядуть,
коли день урочисто йде вгору
над загублену в урвищах путь;
ти прийди і мені обережно
аромати у душу вливай,
і про радість та щастя безмежне
чародійницьку пісню співай.
І пробуджений нею я встану,
й сила світла зжене супокій,
і з тобою, о зірко жадана,
я занурюсь у синяву мрій –
у зіркове безмежжя полину,
погляд в золоті сонця втоплю,
полечу над безодні й долини,
повні мороку, суму й жалю.
О, прийди коли буде світати
і тоді лиш візьми мої сни,
уночі ж, ах, не смій турбувати
і опівнічний сон не жени.
І ще поки проміння не сходить,
сон солодкий хай сяє мені –
для мандрівця, що в мороці бродить
десь в безплідній пустій стороні.
Димчо Дебелянов
Отдих
Ти ела, разбуди ме тогава -
на великата радост в часът,
кога царствений ден ще изгрява
над изгубений в бездните път;
ти ела и болезнено нежно
аромат над душата разлей
и за радост и щастье безбрежно
чародейната песен запей.
Аз от нея пробуден, ще стана
и мощ светла ще бликне у мен,
и със теб, о зора възмечтана,
от лазурни мечти упоен -
ще летя към пределите звездни,
поглед в слънцето златно опрял -
ще летя над долини и бездни,
преизпълнени с мрак и печал.
О, ела ти при мене тогава
и тогава ме сал разбуди,
посред нощ, ах, недей ме смущава
и среднощний ми сън не куди.
И додето се раждат лъчите,
нека сладостен сън осени
мен - изгубений пътник в мъглите
на безплодни пустинни страни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562241
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.02.2015
Повів тебе шляхами крізь темноти,
до мого храму – в потаємний вхід,
де таємниць моїх розбив я цноту –
тобі мого життя довірив цвіт.
І я сказав: бери за плодом плід,
зібрав тобі небачені красоти –
у скорбну ніч, де тихий небозвід,
і вранці, де усмішки без турботи.
Прийди, забудь про виблиски і дим,
хай перший шал блаженством завершиться,
і хай тебе не мучить темний страх –
ніхто не може бути тут сумним!
Знай – попіл золотий завжди лишиться,
коли зникає юність у вогнях.
Димчо Дебелянов
Златна пепел
Поведох те низ пътища потайни
на своя храм към скривания вход –
убих девствеността на свойте тайни
и поверих ти целий си живот.
И казах: - Похищавай плод след плод,
за тебе брани, никому незнайни -
на скръбна нощ под глъхналия свод,
на утрото в усмивките безкрайни.
Ела, презри мъждения и дим -
на първий жар отдай се до забрава,
и нека тъмен страх не те смути,
защото ние няма да скърбим!
- Знай, златна пепел винаги остава,
кога сред огън младост отлети.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561451
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.02.2015
Ти смутно проходиш
у згадок тумані,
мов привид сонливий
в глибоких борах –
тремчу за тобою
і трепетно манять
мене в млі вечірній
два чорні пера.
Ту зустріч останню
непам’ять вінчає,
вставав я і падав,
і всюди страждав.
Мене ніч не любить
і день обминає,
бо радість не ніс він,
привіту не мав.
І ось схоронив я
зі скорбним стражданням
надію і юність
у склепі журби,
я гасну, я гасну,
а радість остання –
це спогад у смерку
і плач по тобі.
Димчо Дебелянов
Ти смътно се мяркаш
Ти смътно се мяркаш
из морната памет,
кат бродница сънна
в бездънна гора –
аз тръпна след тебе
и тръпно ме мамят
в мъглите вечерни
две черни пера.
След сетната среща
да срещна забрава,
подемах се, падах
и страдах навред.
Нощта ме разлюби,
денят отминава,
ни радост донесъл,
ни весел привет.
И ето, погребал
в тъга непобедна
надежди и младост
в безрадостен склеп -
аз гасна, аз гасна
с утеха последна -
на спомена в здрача
и плача за теб.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561450
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.02.2015
Ах, ось як ти мене звела з дороги,
ти, що колись пообіцяла дар:
для гордості – блискучі перемоги,
а для любові – невгасимий жар.
В глухих садах печалюся з тривоги,
в мені розбитих мрій лежить тягар.
До соняхів мій жаль, що в морі хмар
побачить сонця світ не мають змоги.
Кому потрібні всі мої принади?
Чому ці злидні, кривди і досади –
не знаю. Все у чорній таїні
на мого Часу небі незглибимім
і шлють її для мене ночі й дні,
котрі лише Вона сама відніме.
Димчо Дебелянов
Слънчогледи
Ах, ето де ме ти изведе,
ти, който нявга властно обеща
на мойта гордост - вихрени победи
и жар всерадостна на любовта.
Скърбя в градини глъхнали и бледи,
обител на покрусена мечта.
Аз чувам тиха жал по утринта
на слънце невидели слънчогледи.
Кому бе нужна моята съблазън?
Защо съм обнищен, защо наказан -
не знам. Неведа черна заслони
бездънното небе на мойто Време
и то ми праща днес нощи и дни,
които само Тя ще ми отнеме.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561194
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.02.2015
Якщо я не вернусь з війни,
ніхто не заридає в тузі –
вже вмерла мати, а жони
я не знайшов, немає й друзів.
Та серце жалощі не рвуть –
я підневільна сиротина,
собі в утіху, може буть,
у перемозі я загину.
Я знаю мій гіркий уділ,
багатства всі мої зі мною –
це горе з муками навпіл
і радість з думою сумною.
Так що зі світу відійду
такий як і прийшов – бездомний,
а спокій в пісні я знайду,
де тліє спогад мій невтомний.
Димчо Дебелянов
Сиротна песен
Ако загина на война,
жал никого не ще попари –
изгубих майка, а жена
не найдох, нямам и другари.
Ала сърце ми не скърби –
приневолен живя сирака
и за утеха, може би,
смъртта в победа ще дочака.
Познавам своя път нерад,
богатствата ми са у мене,
че аз съм с горести богат
и с радости несподелени.
Ще си отида от света –
тъй както съм дошъл бездомен,
спокоен като песента,
навяваща ненужен спомен.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561192
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.02.2015
Твою оселю мирну гордий кинув
і рушив на нові шляхи жертовні,
щоб свіжі сили дух мій там поглинув –
для тебе вільні, буйні та гріховні.
Тебе останки скудні та убогі
мізерних насолод тут спокусили,
мене ж – майбутні світлі перемоги
і трепет вічно молодої сили.
Без дому – стріну бурю лиш ворожу,
та свято бережу всі заповіти.
До тебе більш вернутися не можу –
мене тепер не зможеш розуміти.
Спи, тихо спи, де забуття безмежне,
й прости мене за вістку запізнілу,
як чорна сонна скеля прибережна
свою прощає чайку білокрилу.
Димчо Дебелянов
Аз горд напусках твойта мирна стряха
Аз горд напусках твойта мирна стряха
и тръгнах в нови пътища световни,
че нови сили в моя дух изгряха -
за теб размирни, смели и греховни.
Теб блазнеха те къшеи оскъдни
на жалка корист жалките услади,
мен - светлината на победи бъдни
и трепета на сили вечно млади.
Без дом - аз срещам бурята с тревога,
но свято пазя своите скрижали.
И да се върна пак при теб не мога,
че ний едва ли бихме се разбрали.
Спи, тихо спи в забрава безметежна
и опрости ми, вест дочул за мене,
тъй както сънната скала прибрежна
на свойте чайки светло окрилени.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560920
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.02.2015
Вбиті – вже не вороги.
Ворогів живих зламає
грізна хвиля, позмітає
десь на дальні береги.
Он, в розорі на межі
він лежить – в гіркій печалі
і блідий в глибокі далі
неба дивиться чужі.
І на спаленій землі,
що південним сонцем гріта,
непотрібний лист розкритий,
кров’ю скроплений, в ріллі.
Хто такий і де він був?
Хто на нас послав в дорогу,
щоб в цей день не перемогу –
смерть свою він тут здобув?
Матері журна рука,
під смертельним тим покровом
із любові ніжним словом,
приголубить вояка?
Жалості ніхто не знав
в грізний час тяжкої втрати!
Не чуже життя йшов брати
той, хто так своє віддав?
Під чужі став корогви
щоб до нас пощаду мати? –
Тут він взяв свою оплату.
Вбиті – вже не вороги!
Димчо Дебелянов
Един убит
Той не ни е вече враг -
живите от враговете
бурна ги вълна помете
нейде към отсрещний бряг.
Ето, в хлътналия слог
легнал е спокойно бледен
с примирена скръб загледан
в свода ясен и дълбок.
И по сивата земя,
топлена от ласки южни,
трепкат плахи и ненужни
с кръв напръскани писма.
Кой е той и де е бил?
Чий го зов при нас доведе,
в ден на вихрени победи
да умре непобедил?
Клета майчина ръка,
ти ли го в неволя черна
с думи на любов безмерна
утеши и приласка?
Смешна жал, нелепа жал,
в грохотно, жестоко време!
Не живот ли да отнеме
той живота свой е дал?
И нима под вражи стяг
готвил е за нас пощада? -
Не, той взе що му се пада,
мъртвият не ни е враг!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560918
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.02.2015
Самотня сосно, ти – забутий воїн,
стоїш у спразі, в бурі похилилась,
я чую стогін твій у шумі хвої
у час лихий, як буря розродилась.
Якщо колись вернуся я у місто
курне і одинокий в тлумі стану –
про тебе спогад блисне променисто
і заспокоїть кожну свіжу рану.
Тому що в гордих муках я пізнаю
страждання інших, стогін долі злої,
що вдаль летить і в безкраї конає;
самотня сосно, ти – забутий воїн!
Димчо Дебелянов
Самотници
Самотен бор на върха - страж забравен,
терзан от буря и горен от жажда,
аз чух възрадван твоя стон сподавен
в часа, когато бурята се ражда -
и върна ли се нявга в праховете
на силний град и в гмежа сам остана,
утешно твоят спомен ще ми свети
и ще успива всяка нова рана.
Че в свойта горда мъка аз ще зная
и друга мъка, други стон сподавен,
пронесен и затихнал сам в безкрая,
самотен бор на върха - страж забравен!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560690
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.02.2015
«Від вас навіки відвернувся Бог,
ідіть у безнадійності юдолі
і в мороці безумства і неволі
пізнайте гнів його без осторог.
Щоб там розбестило в лихий порок
та в горе ваші мрії, вашу волю,
ваш стогін не відмолить в нього долю –
від вас навіки відвернувся Бог!»
Він так сказав і всі пустились тихо
крізь морок у свою криваву путь –
в страшних і безпросвітних днях утіху
уже ніколи там вони не ждуть
аж до цих пір, коли дивлюсь у вічну
бездонну пащу – страх у глибині,
і як той факел світить опівнічний,
так їх прокляття світяться мені.
Димчо Дебелянов
През векове
"От вас навеки взор отвръща Бог,
идете в безнадеждните юдоли
и в мрачни окаянства и неволи
узнайте неговия гняв жесток.
Там нека се разтлеят в лют порок
и в горест вашите мечти и воли,
но милост стонът ви да не измоли -
от вас навеки взор отвръща Бог!"
Така прорече той и те поеха
през мрака своя път окървавен -
да не намерят в никой час утеха
от оня безпросветно страшен ден
до днес, когато взрян на вековете
в пастта бездънна, тръпна съкрушен -
и като факел полунощен свети
проклятието тяхно и над мен.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560689
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.02.2015
[i]Par-dela le soleil, par-dela les ethers.
Ch. Baudelaire *
[/i]
Від лику бридкого марнот всіх щоденних
блаженним є той, хто свій дух відвертав,
хто в гніві вериги розкидав натхненно
і з вихором в небо політ спрямував.
Там жадний до смерті під блиском нетлінним,
де спокій довічний в довічному дні,
стрічає він блискавки гуркіт руїнний
і падає в вічного щастя вогні.
[i]* Поза сонцем, поза ефірами
Ш. Бодлер
[/i]
Димчо Дебелянов
Полет
[i]Par-dela le soleil, par-dela les ethers.
Ch. Baudelaire[/i]
От мръсния лик на суетност вседневна
блажен е тоз, чийто се дух отврати,
разкъсва веригите свои той гневно
и с вихрен полет в небесата лети.
Там жаден за смърт под нетленния блясък
на вечния мир и на вечния ден,
той среща на мълнийте гордия трясък
и пада от царствено щастье огрен.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560472
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.02.2015
Коли ще я так зможу далеко від туману,
що місто накриває, від смутку у житті,
вдихнути в лісі свіже повітря вранці-рано,
над озером криштальним присісти в самоті?
Та більш всього хотів би край тебе в насолоді
побути, рідне море – колиско перших днів,
і слухати плач чайок, що линуть на свободі,
від пінних хвиль утіху відчути я б хотів.
І зовсім не лякає мене зима немила,
хоч розгубив чудесні дари усі весни,
і гроно не зірвав я, що осінню дозріло, –
кимсь іншим буде зжатий мій колос восени...
Димчо Дебелянов
Кога ли аз ще мога, далече от мъглите
Кога ли аз ще мога, далече от мъглите
на шумний град, далече от грижа и тъга -
да вдъхна очарован свеж лъх посред горите,
на езеро кристално приседнал край брега?
Но повече желал бих край тебе в упоенье,
море, любима люлко на първите ми дни,
да слушам плачовете на чайките пред мене,
от пяната разведрен на твоите вълни.
Че зимата ранила не плаши ме - разпръсвах
вси дарове вълшебни на свойта пролет аз,
и гроздът, що наесен узрея, не откъсвах,
от другите пожънат бе пълният ми клас...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560471
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.02.2015
І
Дивлюся як роки мої полинули:
рій привидів з притишеним плачем,
безцільні мрії без путі загинули –
за світлом сонця був незборний щем.
Лиш часом – мить – солодкі задоволення
від подиху весни, коли блищить роса,
і знову сльози, знову путь знедолення,
ридання і похмурі небеса.
ІІ
І ось печаль мене крилом вже криє –
ти світле щастя в мене відняла,
на цій путі печалі й безнадії
що може освітити морок зла?
А як я мріяв щоб з тобою мчати
до радості, до щастя й красоти,
в призірну висоту удвох злітати
над прірвою від гнилі й марноти!..
ІІІ
Миттєво закипівши, стих
моєї радості приплив,
і знов між нами тяжко ліг
застиглий тишини розлив.
Зглушила льодяна пітьма
до тебе мій останній зов
і недоглянута, сама,
згасає пристрасна любов.
IV
Тобі дивився в очі я в журбі,
о, квітів весняних предивний чар.
Жагуче я чекав – любові жар
невгасний пломенітиме в тобі.
Яку ж безумну радість відчував,
коли я чув як голос твій звучить:
– Прийди, свій промінь засвіти вночі,
щоб щастя золотого день настав.
Димчо Дебелянов
Замиращи звуци
I
Изглеждам аз годините преминали:
рой призраци с разплакани очи -
мечти без път, мечти без цел погинали
в томление за слънчеви лъчи.
Изрядко - миг - упивания сладостни
от майски лъх и бисерна роса -
и пак сълзи, пак пътища нерадостни,
ридания и тъмни небеса.
II
И ето скръб крила над мен привежда -
ти мойто сетно щастье разруши,
и в този път на мрак и безнадежда
какво ще може да ме утеши?
А как мечтаех с тебе да достигна
аз в търсений предел на радостта,
в призвездна висота да се издигна
над пропасти от смрад и суета!...
III
Внезапно кипнала, замря
на радост светлата вълна
и между нас се разпростря
ненарушима тишина.
Заглъхва в ледната тъма
към теб понесения зов
и непригледана, сама,
догаря пламенна любов.
IV
Как жадно гледах в твоите очи,
о, дивно хубав цвят на пролетта.
Неугасимий жар на любовта
как жадно чаках в тях да поличи.
И как безумна бе ми радостта,
кога дочух гласът ти да звучи:
- Ела, изгряха твоите лучи –
на щастието златний ден наста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560252
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.02.2015
Я темні ночі в ясні дні переміняю,
у кров мою уллю без милості отруту,
зі слізьми на очах розпусту обнімаю –
про неї спогад хочу я забути.
Я злісно обсмію польоти мрій крилатих,
хоч голова тяжка у снах в годину пізню,
я буду спати всмак, і пити, і співати
життя розбитого мого печальну пісню.
В вертепи сам упав дівкам розпусним в руки,
хай п’янство спогади мої страшні задушить,
зі мною грайтеся, о, гідри і гадюки,
і забуття жадане наливайте в душу.
Димчо Дебелянов
Аз тъмните нощи в дни светли ще обърна
Аз тъмните нощи в дни светли ще обърна,
отрова в свойта кръв безмилостно ще влея,
със сълзи на очи развратът ще прегърна,
дано забравя мисълта за нея.
Крилатите мечти ще злъчно да осмея,
с натегнала глава в немирен сън унесен,
ще сипя жадно аз, ще пия и ще пея
на рухналий живот безрадостната песен.
В вертепи сам паднал сред паднали девици,
аз спомените зли в пиянство ще удавя,
играйте си със мен - о хидри и змеици,
и влейте в моя дух очаквана забрава.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560249
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.02.2015
Вертаєшся у батьківську хатину,
коли смиренно вечір тихий гасне
і розгортає тиха ніч глибини,
щоб пригорнути скорбних і нещасних.
Тягар життя вже скинув чорну втому,
що безутішні дні заповідали –
несмілим кроком збудиш в ріднім домі
гостинну радість, що давно чекала.
Старенька мати стане на порозі,
ти покладеш чоло в обійми прямо,
у посмішці розчинишся в знемозі
і будеш повторяти: мамо, мамо...
В знайомий дім зайдеш смиренно знову,
твою останню пристань і заслону,
і прошепочеш в тиші тихе слово,
знесилено вдивляючись в ікону:
закінчу тут я, втративши наснагу,
бо сонечко моє свій путь міняє...
_____________________________
О, скритий крик печального бродяги,
дарма згадав ти матір в ріднім краї!
Димчо Дебелянов
Да се завърнеш в бащината къща
Да се завърнеш в бащината къща,
когато вечерта смирено гасне
и тихи пазви тиха нощ разгръща
да приласкае скръбни и нещастни.
Кат бреме хвърлил черната умора,
що безутешни дни ти завещаха -
ти с плахи стъпки да събудиш в двора
пред гостенин очакван радост плаха.
Да те присрещне старата на прага
и сложил чело на безсилно рамо,
да чезнеш в нейната усмивка блага
и дълго да повтаряш: мамо, мамо...
Смирено влязъл в стаята позната,
последна твоя пристан и заслона,
да шъпнеш тихи думи в тишината,
впил морен поглед в старата икона:
аз дойдох да дочакам мирен заник,
че мойто слънце своя път измина...
___________________________
О, скрити вопли на печален странник,
напразно спомнил майка и родина!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560002
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.02.2015
Прилетівши з заморських країн,
дух палкий оп’яняє грайливо...
О, солодкий той дух чи не був
і в весні моїй першій щасливій?
Темний спогад тривожно накрив
світлу радість, о, час невловимий!
І той цвіт, що для мене цвіте,
теж борвій злий осінній відніме?
Димчо Дебелянов
Долетял из презморски страни
Долетял из презморски страни,
страстен дъх ме унася, упива...
О, не бе ли тъй сладък дъхът
и на първата пролет щастлива?
Спомен тъмен тревожно сени
радостта ми, о, вихрено време!
Тез цветя, окол мен що цъфтят,
пак ли есенник лих ще отнеме?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560000
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.02.2015
Тож я щаслива, наче квітка квітну,
В життя промінне сонце заглядаю...
Гарячих уст цілунками торкаю
Тіла троянд пурпурних,оксамитних.
Для мене небо чисте і блакитне,
Душа спливає в сонця блиск казковий
Над сяйним джерелом краси й любові...
Тож я щаслива, наче квітка квітну.
В руках життєві келихи святкові,
Напої золотисті, медоплинні,
Гирлянди квітів, срібні грона винні
І оксамитові троянди пурпурові.
Видіння дивні, серця страж чудовий,
Безтямних прагнень льоти променисті...
Безмірної журби зітхання чисті...
І оксамитові троянди пурпурові.
В душі бринить відлуння перелітне
Пісень таємних чи любові слова...
З троянд спливає хвиля пурпурова –
Тож я щаслива, наче квітка квітну.
Maria Czerkawska
Otom szczęśliwa
Otom szczęśliwa, oto jak kwiat kwitnę,
Wpatrzona w życia promieniste słońce...
Oto całują me usta gorące
Róż purpurowych ciała aksamitne.
Niebo mi dziwnie czyste i błękitne,
Dusza się pławi w słonecznej jasności
U źródła piękna, blasku i miłości...
Otom szczęśliwa, oto jak kwiat kwitnę.
Przede mną stoją pełne życia kruże,
Napoje słodkie, złote, miodopłynne,
Girlandy kwiatów, srebrne kiście winne
I aksamitne, purpurowe róże.
Cudne marzenia, wierne serca stróże,
Namiętnych pragnień loty szybkie, zwinne...
Tęsknot bezmiernych westchnienia niewinne...
I aksamitne, purpurowe róże.
W duszy mi grają echa nieuchwytne
Pieśń tajemniczą czy miłości słowa...
Z róż płynie ciepła fala purpurowa —
Otom szczęśliwa, oto jak kwiat kwitnę.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558992
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.02.2015
Чому мені жити кажеш,
О, Боже!
Коли серце вже любити
Не може!
Коли вогні відгоріли
Даремні!
Залишивши попелища
Так темні!
Коли пташки вже співати
Не гожі!
Коли сни мої вернути
Не можу!
Коли кожний день імлою
Покритий!
Коли надій моїх кубок
Розбитий!
Maria Bartusówna
W jesiennej nocy
Po co jeszcze żyć mi każesz,
O, Boże!
Gdy już serce nic ukochać
Nie może!
Gdy się ognie wypaliły
Na marne!
Zostawiając tylko zgliszcza
Tak czarne!
Gdy ptaszęta już jak dawniej
Nie nucą!
Gdy sny moje obłąkane
Nie wrócą!
Gdy dzień każdy mgłą smutniejszą
Okryty!
Gdy nadziei złoty puchar
Rozbity!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558990
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.02.2015
Колись давно душа, пропаща і розбита,
Була моєю... мороком моїм обвита,
Та я завжди любила сміх її відкритий,
Як і плачу її скривавлений потік.
Душа, що у руках як коси розсипалась,
Як квітка з воску і вогню мені здавалась...
Вона з моїх печалей змучена зламалась,
М’яка і вірна, я їй вкоротила вік...
Delmira Agustini
Los relicarios dulces
Hace tiempo, algún alma ya borrada fue mía.
Se nutrió de mi sombra... Siempre que yo quería
el abanico de oro de su risa se abría,
o su llanto sangraba una corriente más;
alma que yo ondulaba, tal una cabellera
derramada en mis manos... Flor del fuego y la cera,
murió de una tristeza mía... Tan dúctil era,
tan fiel, que a veces dudo si pudo ser jamás...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543796
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.12.2014
Я дивно вмираю... та це не життя убиває,
не смерть убиває мене, не вбиває любов –
від думки німої немовби від рани вмираю...
Колись біль подібний у серце вас люто колов?
І думка безмірна, що корені в душу пускає,
з’їдає і душу і плоть у полоні оков.
Чи знали ви зірку таку, що погасла дрімає,
що вас обнімала без світла, неначе покров?..
Це муки вершина! – у серці носити довічно
безплідне насіння, нестямне, убивче, трагічне,
що зубом жорстоким у серці моєму стримить!
Якби із насіння розкрилася квітка чудова,
була б це для мене подія щаслива, святкова, –
немовби сам Бог біля мене незримо стоїть!..
Delmira Agustini
Lo inefable
Yo muero extrañamente...No me mata la vida
no me mata la muerte, no me mata el amor;
muero de un pensamiento mudo como una herida...
¿No habeis sentido nunca el extraño dolor?
De un pensamiento inmenso que se arraiga en la vida
devorando alma y carne, y no alcanza a dar flor?
¿Nunca llevasteis dentro una estrella dormida
que os abrazaba enteros y no daba un fulgor?...
¡Cumbre de los martirios!...llevar eternamente
desgarradora y árida, la trágica simiente
clavada en las entrañas como un diente feroz!
Pero arrancarla un día en una flor que abriera
milagrosa, inviolable...¡Ah más grande no fuera
tener entre las manos la cabeza de Dios!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543795
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.12.2014
Любов, коли в час пізній страдницької ночі
в моїм замку ти золотим ключем дзвеніла –
відкрились двері в льодяну пітьму охоче
і білим образом мене ти осінила.
Все освітили тут твої алмазні очі,
з моєї чаші прохолоду ти надпила,
поклала голову на подушки дівочі,
своїм безстидством і безумством полонила.
З тобою я в піснях, з тобою я сміюся,
як пес, коли ти спиш, до ніг твоїх тулюся,
весняний запах твій несу в душі глибини,
тремчу коли замок ключем торкаєш знову,
благословляю ніч ту страдницьку й чудову,
бо у моїм житті цвітеш тепер невпинно!
Delmira Agustini
El intruso
Amor, la noche estaba trágica y sollozante
cuando tu llave de oro cantó en mi cerradura;
luego, la puerta abierta sobre la sombra helante,
tu forma fue una mancha de luz y de blancura.
Todo aquí lo alumbraron tus ojos de diamante;
bebieron en mi copa tus labios de frescura;
y descansó en mi almohada tu cabeza fragante;
me encantó tu descaro y adoré tu locura.
¡Y hoy río si tú ríes, y canto si tú cantas;
y si duermes, duermo como un perro a tus plantas!
¡Hoy llevo hasta en mi sombra tu olor de primavera;
y tiemblo si tu mano toca la cerradura;
y bendigo la noche sollozante y oscura
que floreció en mi vida tu boca tempranera!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543351
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.12.2014
Ланцюг незламним був, як доля невмолима,
Священним як життя і як душа вразливим,
Його порвала я і йду непоборима
Зі Смерті холодом – прекрасним і жахливим...
Допитлива душа до себе в глиб загляне –
Там в дзеркалі води дрімотної, хисткої,
Чи бога то, чи монстра туманний сфінкс повстане, –
Здивується душа від дійсності такої.
Delmira Agustini
La ruptura
Érase una cadena fuerte como un destino,
Sacra como una vida, sensible como un alma;
La corté con un lirio y sigo mi camino
Con la frialdad magnífica de la Muerte... Con calma
Curiosidad mi espíritu se asoma a su laguna
Interior, y el cristal de las aguas dormidas,
Refleja un dios o un monstruo, enmascarado en una
Esfinge tenebrosa suspensa de otras vidas.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543350
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.12.2014
Я відчуваю – за годиною година,
Немов кортеж повільний, тихо пропливає...
Ах! Як далеко ти – в мені печаль єдина,
І кроків шум твоїх у снах лиш сповиває.
Я знаю – прийдеш ти, коли мине хмарина
Ту зірку, що хмурний мій обрій осяває,
І мій садок на твій веселий сміх чекає,
Що дасть йому життя, немов ріка неспинна.
Коли зустрілись на дорозі ми в час муки,
Я склала долю у твої прекрасні руки.
Щонайцінніше віддала тобі в тремтінні!
Моя душа й твоя, немовби небо й море:
Між ними пролетять в майбутнє неозоре
Біди, і Часу, і Життя, і Смерті тіні!
Delmira Agustini
Desde lejos
En el silencio siento pasar hora tras hora,
Como un cortejo lento, acompasado y frío...
Ah! Cuando tú estás lejos mi vida toda llora
Y al rumor de tus pasos hasta en sueños sonrío.
Yo sé que volverás, que brillará otra aurora
En mi horizonte grave como un ceño sombrío;
Revivirá en mis bosques tu gran risa sonora
Que los cruzaba alegre como el cristal de un rio.
Un día, al encontrarnos tristes en el camino
Yo puse entre tus manos pálidas mi destino.
¡Y nada de más grande jamás han de ofrecerte!
Mi alma es frente á tu alma como el mar frente al cielo:
Pasarán entre ellas tal la sombra de un vuelo,
La Tormenta y el Tiempo y la Vida y la Muerte!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543134
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.12.2014
Вона приснилася палка, страшна й несміла,
мов водоспад незрозуміло шепотіла,
безумством розлилась умить любов вогненна,
пливла в життя потоках – вічна, нескінченна.
А потім снилася немов захід світила,
коли стає велика голова вогненна,
сміялася – із ніжних уст печаль щоденна,
мов з джерела душі криштальної забила.
І нині сниться тужна, і радісна, й чутлива,
як морок світу весь, і райдуга грайлива,
вона слабка як ідол і вічна наче Бог,
і над життям свою величність піднімає,
і полум’яним вмить цілунком вниз спадає
на квітку ту, що обірвали ми удвох...
Delmira Agustini
Amor
Lo soñé impetuoso, formidable y ardiente;
hablaba el impreciso lenguaje del torrente;
era un amor desbordado de locura y de fuego,
rodando por la vida como en eterno riego.
Luego soñélo triste, como un gran sol poniente
que dobla ante la noche su cabeza de fuego:
despues rió, y en su boca tan tierna como un ruego,
sonaba sus cristales el alma de la fuente.
Y hoy sueño que es vibrante, y suave, y riente y triste,
que todas las tinieblas y todo el iris viste,
que frágil como un ídolo y eterno como un Dios,
sobre la vida toda su majestad levanta:
y el beso cae ardiendo a perfumar su planta
en una flor de fuego deshojada por dos...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543133
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.12.2014
У небі колір світла став багровий,
і сонце мре в агонії поволі,
і диск його жовтаво-пурпуровий,
мов щит із бронзи, змочений у крові,
покинутий лежить на браннім полі ...
А квітка пелюстки свої цнотливо
для поцілунків вечора відкрила,
в кареті срібній місяць їде сивий,
і з тінню ночі бореться сміливо
квадрига дня – ясна, золотокрила.
Блаженства час! Стрілою вмить злітає
над морем птах у простір загадковий,
і кожна пальма листя піднімає,
і тремоло на них легенько грає,
немов на лютні, вітер присмерковий.
... Та враз у вишині, в небес роздоллі,
де Захід повнить амфори вогнисті,
глибокий стогін прокотивсь поволі,
у стогоні тому звучання болю –
вже смерті псалмоспіви шепче листя!
А завтра сонце знов на шлях надземний
підніметься, на висі неозорі,
і спалахами вразить простір темний,
коли в сум’ятті непорочнім, чемно,
повіки золоті прикриють зорі,
Природа, що не переносить ночі,
над вівтарем, де небеса простерті,
де сонця промені горять урочі,
співатиме життю свій гімн пророчий,
а не печальні псалмоспіви смерті.
Amado Nervo
Perlas negras XXXVIII
Se va la luz hacia el confín violado
del cielo, el sol agonizante llega,
y parece su disco naranjado
un escudo de bronce, abandonado
en el campo sangriento, tras la brega...
Mientras abre la flor su casto broche
a las caricias de la tarde umbría,
la luna avanza en nacarado coche,
y brega con los trasgos de la noche
la rutilante cuadriga del día.
¡Hora de bendición! Surcan de prisa
el espacio los pájaros marinos,
y en el palmar qu'enhiesto se divisa,
cada palma es laúd, en que la brisa
ejecuta sus trémolos divinos.
...De pronto, de la cima, de la blonda
llanura en fruto do el Ocaso vierte
sus ánforas de fuego, surge honda
una queja de duelo: ¡cada fronda
suspira la salmodia de la muerte!
Mañana, cuando lleno de decoro
surja el sol otra vez, con sus centellas
asaetando al piélago sonoro,
cuando entornen sus párpados de oro
con pudores de virgen las estrellas,
Naturaleza que la noche odia,
ante el ara del cielo enrojecida,
donde fulgura el sol como custodia,
en vez de su tristísima salmodia
cantará el himno santo de la vida.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2014
Кохання наше наче пересмішник:
бо там де спокій з’єднаний з красою
заводить пісню; любить ліс розкішний,
коли в гілках від місяця утішний
тріпоче промінь, граючись росою.
Кохання наше – магія поета:
воно лише свої бажання прийме –
балкон ажурний, спокою тенета,
де віддає всі пристрасті Джульєта
в Ромео ніжні люблячі обійми.
Кохання наше – зманливе майбутнє,
і сутінки у той же час прощальні,
тому то в ньому світяться нечутні
і посмішки світанку незабутні,
і вечорові посмішки печальні.
Amado Nervo
Perlas negras: XXXVII
Nuestro amor es zenzontle: en el paraje
do la beldad a la quietud se aduna,
entona su cantar; ama el boscaje
cuando tiembla en el claro del ramaje
el rayo macilento de la luna.
Nuestro amor es un mago y un poeta:
reproduce, conforme a su deseo,
el calado balcón, la estancia quieta
donde agoniza de pasión Julieta
en los brazos amantes de Romeo.
Nuestro amor es mañana seductora,
y crepúsculo al par, que rojo arde;
pues lucen en su faz encantadora
las alegres sonrisas de l'aurora
y las tristes sonrisas de la tarde.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542893
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.12.2014
Стою на скелі гордої вершині,
що шле на море піни полог білий,
і бачу – місяць встав із хвиль пустині:
сумний мандрівник, зблідлий, посивілий.
Так із життя мого, як з океану,
розбивши морок, що у ньому гину,
у дивнім сяйві зірка ясна встане –
про тебе спогад, світлий і єдиний.
Amado Nervo
Perlas negras: XVI
De pie, sobre la roca que, altanera,
cubre la mar con sus espumas blondas,
veo surgir la luna —esa viajera
tan pálida y tan triste— de las ondas.
Así, del océano de mi vida,
disipando la sombra en que me pierdo,
se levanta una estrella, revestida
de fulgores divinos: tu recuerdo.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542427
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.12.2014
Я не родивсь сміятися. Даремно
на голову ллє сонце позолоту.
Людського Болю лицар я недремний,
іду до таємниць безмірних, темних,
загорнутий, як в мантію, в скорботу.
Добра не знав. Були зі мною смуток,
самотність і мороз. Моя свідомість,
як ніч, накрила весь життя здобуток.
Лишіть мені печалі – я забутий...
Печалі взяти – що тоді натомість?!
Я знаю – любиш. Боязкість скрутила.
До бід моїх ти сходиш героїчно,
і там, де чорне все, ти завжди біла,
мов сніжна квітка, що в яру вціліла,
і зірка миру ти в безодні вічна.
Я знаю – любиш. Боязкість скрутила
подумати, що так життя похмуре,
і що душа твоя свята і мила
у мороці життя також стемніла,
моєї чорноти ламавши мури.
Нам небо випробовує кохання:
зі співом радість зникла через ґрати,
де сонце розлило своє сіяння,
і ти тепер лише одне ридання,
і я як стогін мушу існувати.
Яке блаженство ми учора мали!
Та Доля нам закрила цю святиню,
і цвяхи так безжально повбивала
у доброту твою, тебе скарала
невинно на голгофі, мов рабиню.
Та що важливо? Біль немов скарбниця –
ділити славу й честь його турбота.
Дай руку, квітко ти моя й зірнице,
і разом ми підемо в Таємницю
загорнуті, як в мантію, в скорботу!
Amado Nervo
Yo no nací para reír
Yo no nací para reír; en vano
el sol baña en sus oros mi cabeza.
Soy gentilhombre del Dolor humano,
y envuelto voy al insondable arcano
en el manto imperial de mi tristeza.
Nunca supe de bien: supe de dolor,
de frío y soledad. Mi ser remeda
la noche pertinaz que cubre al polo.
Dejadme con mi angustia: estoy tan solo…
Si me quitan mi angustia, ¡qué me queda!
Me quieres, bien lo sé; pero me espanta;
desciendes a mi mal con heroísmo,
y donde todo es negro tú eres blanca:
florecita de nieve en la barranca
y estrellita de paz en el abismo.
Me quieres, bien lo sé; pero me espanta
pensar que mi existencia es tan oscura,
que tu almita de luz, tu almita santa,
negra se volverá con sombra tanta
por querer que amanezca en mi negrura.
Y el cielo prueba nuestro amor: el gozo
se alejó, gorjeando, de la reja
donde el sol alumbró tanto alborozo,
y hoy tú ya no eres más que un gran sollozo,
y yo ya no soy más que una queja.
¡Cuántas dichas ayer en nuestra escena!
Pero el ala de Dios cubrió el santuario,
y sin piedad de ti que eres tan buena,
te clavó en el madero de la pena,
te trocó en virgencita del calvario.
Mas ¿qué importa? El dolor es soberano
dispensador de gloria y de nobleza,
¡Mi estrellita, mi flor, dame la mano,
y vayamos envueltos al Arcano,
en el manto imperial de mi tristeza!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542426
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.12.2014
Де вечір розсипається зірками
сидить він на засніженій вершині:
останній погляд дня у далечіні,
і грім стихає в нього під ногами.
Оздобив шию білими шовками;
свій дзьоб як меч тримає у гордині,
і грають блиском золота на згині
могутні кігті з гнутими клинками.
Сидить він на вершині одиноко:
його туман побляклий огортає
і розсіває ореол тремтливо,
а потім вільно лине в даль широку,
у ніч впливаючи, немов душа пірнає,
коли самотня, в роздуми журливо...
José Santos Chocano
El sueño del condor
Al despuntar el estrellado coro,
pósase en una cúspide nevada:
lo envuelve el día en la postrer mirada;
y revienta a sus pies trueno sonoro.
Su blanca gola es imperial decoro;
su ceño varonil, pomo de espada;
sus garfios, siempre en actitud airada,
curvos puñales de marfil con oro.
Solitario en la cúspide se siente:
en las pálidas nieblas se confunde;
desvanece el fulgor de su aureola,
y esfumándose entonces lentamente
se hunde en la noche como el alma se hunde
en la meditación cuando está sola...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541945
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.12.2014
Бурхлива ніч. Вже місяць знемагає
і в озеро сідає неохоче,
личинку дня до ранку зберігає
під чорним і тяжким покровом ночі.
Зникає місяць у нічній тіснині...
Шугає вітер поштовхом порою –
у даль зітхання котить по рівнині,
біжить крізь листя, бавиться корою.
Почався дощ. Посипались краплини
і з квіткою ласкаво цілувались,
колись були це зоряні перлини,
що в озері блискучім відбивались.
Торкає крапля лист і вниз збігає,
на край листка, доріжкою твердою:
на мить одну тремтяча зависає
і, розтягнувшись, падає сльозою...
О, як прекрасний грому спів чудесний!
Під музику невпинну грому й бурі
спадає дощ живий з висот небесних
і грає на листків клавіатурі.
Трясе листки знемога невловима
на гілці, що сховалась таємниче,
там погляд боязливими очима,
там ніч рукою чорною нас кличе!..
José Santos Chocano
Noche de otoño
Noche turbia. La luna en su agonía
hunde entre el lago el último derroche,
guardando la crisálida del día
bajo la urna negra de la noche.
La luna se hunde entre la noche densa…
El viento sopla con extraño empuje.
Rueda un suspiro en la llanura inmensa;
brinca la hoja y la corteza cruje.
Llueve. Los goterones crepitantes,
que humedecen la flor con dulce halago,
lágrimas son de los luceros que antes
se reflejaban en el terso lago.
Cae en la hoja el goterón; y rueda,
y el mismo extremo de los filos toma:
ahí un instante retemblando queda:
y, alargándose luego, se desploma…
¡Oh qué rara es la música del trueno!
y esa también que de los cielos trae
la viva lluvia, que del alto seno
sobre el teclado de las hojas cae.
¡Cada hoja que tiembla en su quebranto,
allá, á lo lejos, sobre oculta rama,
mirada con los ojos del espanto,
es una mano negra que nos llama!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541943
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.12.2014
Ти ходиш білим світом, де я також гуляю;
не мов що не існуєш, існуєш завжди ти;
нам випаде зустрітись – себе ми не впізнаєм
у масках на дорогах, куди зібрались йти.
Себе ми не впізнаєм, та хоч такі далекі –
відчую я зітхання, мої відчуєш ти.
Спитаємо: Уста ті далеко, що зітхають?
Дорога повернулась, щоб нас назад вести.
Одного дня зустрітись нам випаде можливо,
можливо наші маски удасться нам стягти.
І зараз я питаю... як прийде час зустрітись:
Відчую я зітхання, мої відчуєш ти?
Alfonsina Storni
Un día...
Andas por esos mundos como yo; no me digas
que no existes, existes, nos hemos de encontrar;
no nos conoceremos, disfrazados y torpes
por los caminos echaremos a andar.
No nos conoceremos, distantes uno de otro
sentirás mis suspiros y te oiré suspirar.
¿Dónde estará la boca, la boca que suspira?
Diremos, el camino volviendo a desandar.
Quizá nos encontremos frente a frente algún día,
quizá nuestros disfraces nos logremos quitar.
Y ahora me pregunto... cuando ocurra, si ocurre,
¿sabré yo de suspiros, sabrás tú suspirar?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541497
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.12.2014
Мої всі нерви наче показились,
і кров моя у венах закипає,
і з уст моїх негайно витікає
та радість, що ми з нею веселились.
Сміятися бажання появились;
страждання, що гризуть, я заховаю,
не з ними, а з печалями заграю,
що у душі блакиттю засвітились.
Пульсує світ. Усі його мотиви
я відчуваю мов душі пориви
і родиться з них пісня чарівна.
Відкрила я вікно лиш на хвилину,
та вмить на ніжних крилах вітру лине
до мене з сонцем радісна весна!
Alfonsina Storni
Vida
Mis nervios están locos, en las venas
la sangre hierve, líquido de fuego
salta de mis labios donde finge luego
la alegría de todas las verbenas.
Tengo deseos de reír; las penas,
que de domar a voluntad no alego,
hoy conmigo no juegan y yo juego
con la tristeza azul de que están llenas.
El mundo late; toda su armonía
la siento tan vibrante que hago mía
cuanto escancio en su trova de hechicera.
¡Es que abrí la ventana hace un momento
y en las alas finísimas del viento
me ha traído su sol la primavera!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541496
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.12.2014
Як про це сказати, що душа щось хоче?
Хоч мене бажання дивне пожирає,
слово лиш промовлю – рветься все й ридає,
те що в серці маю, що заснуть не хоче.
Слово лиш промовлю – рветься все й ридає,
те що народитись у душі так хоче.
Як про це сказати – біль мене зжирає,
біль мене зжирає і заснуть не хоче?
Дні крізь душу линуть, хоч вона й не хоче,
і вона у ранах змучена ридає.
Як про це сказати – біль мене зжирає,
біль мене зжирає і заснуть не хоче?
Alfonsina Storni
Monotonía
¿Cómo decir este deseo de alma?
Un deseo divino me devora,
pretendo hablar, pero se rompe y llora
esto que llevo adentro y no se calma.
Pretendo hablar, pero se rompe y llora
lo que muere al nacer dentro del alma.
¿Cómo decir el mal que me devora,
el mal que me devora y no se calma?
Y así pasan los días por el alma,
y así en su daño obsesionada, llora:
¿Cómo decir el mal que me devora,
el mal que me devora y no se calma?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541253
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.12.2014
Твоє життя біжить мов річка повноводна.
На берегах твоїх цвіту безперешкодно
я, квітка схована між очерет зелений.
Мене годуєш ти, не знаючи про мене.
Коли піднімешся, я мру в твоїх глибинах,
коли засохнеш – смерть в болоті на мілинах,
та знов вертаюсь я цвісти безперешкодно,
коли в прекрасні дні біжиш ти повноводна.
Я – квітка схована, що квітне над водою,
смиренна й мовчазна, із кожною весною.
Alfonsina Storni
Soy esa flor
Tu vida es un gran río, va caudalosamente.
A su orilla, invisible, yo broto dulcemente.
Soy esa flor perdida entre juncos y achiras
que piadoso alimentas, pero acaso ni miras.
Cuando creces, me arrastras y me muero en tu seno;
cuando secas, me muero poco a poco en el cieno;
pero de nuevo vuelvo a brotar dulcemente
cuando en los días bellos vas caudalosamente.
Soy esa flor perdida que brota en tus riberas
humilde y silenciosa todas las primaveras.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541252
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.12.2014
Без цілі я бродила,
Не знавши як широко
Кущі колючі дроку
Доріжку перекрили.
Зеленими шипами
Вчепилися в спідницю –
Тримали до нестями
Мене як у в’язниці.
Так погляд твій палючий,
Зустрівши випадково,
Немовби шип колючий,
Спинив мене раптово.
Та від шипа кілкого
Я зможу відчепитись,
Від погляду палкого
Коли мені звільнитись?
Alfonsina Storni
La espina
Vagaba yo sin destino
Sin ver que duras retamas
Curioseaban con sus ramas
El placentero camino.
Brazo de mata esmeralda,
De largas puntas armado,
Clavó una espina en mi falda
y me retuvo a su lado.
Así tus ojos un día
En que vagaba al acaso
Como una espina bravia
Me detuvieron el paso.
Diferencias: de la hincada
Espina, pude librarme,
Mas de tu dura mirada
¿Cuándo podré libertarme?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541024
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 02.12.2014
Катуй мене, печаль! Твоє крило як зброя
мій лоб січе і біла лілія німіє
душі моєї, та, здригаючись, міцніє
душа від злих ударів, завданих тобою.
Розлийся в суть мою, слова гартуй собою,
моєї крові струм у венах хай рідіє,
і поведи мене на кару, без надії, –
на ешафот до себе вічною рабою.
Ти милості не май. Встроми свій спис безжальний!
Я з крові піднімусь, немовби бард печальний –
елегію для твого списа заспіваю.
Моя душа в твоїм співатиме полоні,
а твій удар крилом є зародком у лоні
землі – поезія моя з нього зростає.
Alfonsina Storni
¡Ven dolor!
¡Golpéame, dolor! Tu ala de cuervo
bate sobre mi frente y la azucena
de mi alma estremece, que más buena
me sentiré bajo tu golpe acerbo.
Derrámate en mi ser, ponte en mi verbo,
dilúyete en el cauce de mi vena
y arrástrame impasible a la condena
de atarme a tu cadalso como un siervo.
No tengas compasión. ¡Clava tu dardo!
De la sangre que brote yo haré un bardo
que cantará a tu dardo una elegía.
Mi alma será el cantor y tu aletazo
será el germen caído en el regazo
de la tierra en que brota mi poesía.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541023
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 02.12.2014
Ні, не була вона так нетривала
любов у нас: між чистими листками
твоєї книги пам’яті сховала
вона віршів моїх святих немало,
мов квіти з голубими пелюстками.
Мене ти не забудеш – прирікаю
тебе на пам’ять довгу і кохання
моє в душі твоїй хай не зникає,
бо тільки серед твані розпускає
цвіт лотос забуття і розставання.
Мене ти будеш бачити повсюдно:
в непевнім мороці, чи під зірками,
в прихожій, хоч і буде там безлюдно,
в твоїм садочку, дощ коли там нудно
тремтітиме сріблястими нитками.
Ти пам’ятай! Тобі цей спадок красний
дає моя печаль невиліковна.
В твоїм житті я буду промінь ясний,
і докір твоїй совісті безгласний,
і стела в серці вічна і жертовна!
Amado Nervo
Inmortalidad
No, no fue tan efímera la historia
de nuestro amor: entre los folios tersos
del libro virginal de tu memoria,
como pétalo azul está la gloria
doliente, noble y casta de mis versos.
No puedes olvidarme: te condeno
a un recuerdo tenaz. Mi amor ha sido
lo más alto en tu vida, lo más bueno;
y sólo entre los légamos y el cieno
surge el pálido loto del olvido.
Me verás dondequiera: en el incierto
anochecer, en la alborada rubia,
y cuando hagas labor en el desierto
corredor, mientras tiemblan en tu huerto
los monótonos hilos de la lluvia.
¡Y habrás de recordar! Esa es la herencia
que te da mi dolor, que nada ensalma.
¡Seré cumbre de luz en tu existencia,
y un reproche inefable en tu conciencia
y una estela inmortal dentro de tu alma!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540816
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.12.2014
Під поглядом твоїм стаю вродлива
Немов трава, що сяє під росою,
І будуть очерети тріпотливі
Здивовані лиця мого красою.
Тепер за рот печальний сором маю,
за голос хриплий, за шорсткі коліна,
коли прийшов ти й глянув, відчуваю –
мізерна, наче гола, в цю хвилину.
Не знайдеш каменя ти на дорозі
більш голого у світлі на світанку,
ніж жінка ця, що ти підняти в змозі
за погляд ніжний, за її співанку.
Я промовчу про щастя, щоб не знали
про нього ті, хто йде полями мимо –
воно з лиця сіянням сум зігнало,
тремтіння рук зродило невмолиме...
Вже ніч – трава покрилася росою;
дивись на мене з ніжними словами,
вже завтра стане пишною красою
те, що цілуєш спраглими устами!
Gabriela Mistral
Vergüenza
Si tú me miras, yo me vuelvo hermosa
como la hierba a que bajó el rocío,
y desconocerán mi faz gloriosa
las altas cañas cuando baje al río.
Tengo vergüenza de mi boca triste,
de mi voz rota y mis rodillas rudas;
ahora que me miraste y que viniste,
me encontré pobre y me palpé desnuda.
Ninguna piedra en el camino hallaste
más desnuda de luz en la alborada
que esta mujer a la que levantaste,
porque oíste su canto, la mirada.
Yo callaré para que no conozcan
mi dicha los que pasan por el llano,
en el fulgor que da a mi frente tosca
en la tremolación que hay en mi mano...
Es noche y baja a la hierba el rocío;
mírame largo y habla con ternura,
¡que ya mañana al descender al río
lo que besaste llevará hermosura!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540815
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.12.2014
Якби ненависть я до тебе мала –
тобі б послала звучними словами,
та я люблю – тож вірити не стала
словам чужим, що ранять до нестями.
Чекав, що йде любов моя в покуті,
та йде вона з таких глибин несили,
що крики й плач лишились непочуті,
застрягли в грудях і в устах безсилих.
Я – річка переповнена водою,
ти ж думаєш, що я фонтан заснулий.
Моє мовчання, з горем і журбою,
жорстокіше, ніж смерті хід нечулий!
Gabriela Mistral
El amor que calla
Si yo te odiara, mi odio te daría
en las palabras, rotundo y seguro;
pero te amo y mi amor no se confía
a este hablar de los hombres, tan oscuro.
Tú lo quisieras vuelto en alarido,
y viene de tan hondo que ha deshecho
su quemante raudal, desfallecido,
antes de la garganta, antes del pecho.
Estoy lo mismo que estanque colmado
y te parezco un surtidor inerte.
¡Todo por mi callar atribulado
que es más atroz que el entrar en la muerte!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539282
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2014
Дай мені руку і затанцюєм,
Дай мені руку – це кохання знак.
Бо ми як квітка разом існуєм,
Разом як квітка, і тільки так...
Спільні мотиви ми заспіваєм,
І затанцюємо разом у такт.
Бо ми як колос хвилями граєм,
Разом як колос, і тільки так...
Звешся Троянда, я звусь Надія,
Та ім’я власне забудеш, однак,
Бо одним цілим в танці повіє
Нас по узгір’ю, і тільки так...
Gabriela Mistral
Dame la mano
Dame la mano y danzaremos;
dame la mano y me amarás.
Como una sola flor seremos,
como una flor, y nada más...
El mismo verso cantaremos,
al mismo paso bailarás.
Como una espiga ondularemos,
como una espiga, y nada más.
Te llamas Rosa y yo Esperanza;
pero tu nombre olvidarás,
porque seremos una danza
en la colina y nada más...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539280
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.11.2014
Гей! Коли у тінях темноти тужливих
чую пісню ночі в тишині глибокій,
пісню про кохання, що моя можливо,
що писав з плачем я, загубивши спокій –
пам’ять моя знову набирає силу,
почуття знов сіють всю печаль забуту
на обличчя ниву, бідну і змертвілу,
щоб плачу старого дотик зміг відчути.
Це тому що спогад жадібний тримає
руки твої ніжні, погляд твій печальний,
поцілунок спраглий, що в устах дрімає.
Білу шию, тіло – посуд цей криштальний,
вже рука незрадна більше не торкає...
Все нічної пісні оживив зов дальній!
Julio Flórez (Colombia)
Canción nocturna
Oye: cuando en las sombras del vacío,
en la noche, a lo lejos, oigo un canto;
algún canto de amor, a veces mío,
de esos que ha tiempos escribí con llanto,
mi memoria despiértase y se aclara;
y al sentir que resurge mi tristeza,
por los áridos surcos de mi cara
el viejo lloro a resbalar empieza.
Y es porque mi recuerdo ávido evoca
tus manos, tu mirada taciturna,
los ósculos quemantes de tu boca.
Tu garganta, tu cuerpo frágil urna
de marfil que mi mano ya no toca…
¡Todo lo aviva la canción nocturna!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538366
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.11.2014
Блакить... Блакить... Блакиттю небо вкрило.
Гаряче дихання палкого літа
прилуки бархат ніжний золотило,
де річка простягається розлита.
Далекий дим з житла почав біліти,
немов фату десь вітром підхопило,
піднявся і пропав в глибинах світу –
німотна хвиля в небо полетіла.
Ти мовила: «Любов моя відкрита
і чиста, мов ріка оця розлита,
що води у далекість покотила».
Закінчивши, ти глянула спокійно,
душа твоя з очей дивилась мрійно.
Блакить, як небо, душу ніжну вкрила.
Julio Flórez (Colombia)
Candor
Azul... azul... azul estaba el cielo.
El hálito quemaste del estío
comenzaba a dorar el terciopelo
del prado, en donde se remansa el río.
A lo lejos, el humo de un bohío,
tal de una novia el intocado velo,
se alza hasta perderse en el vacío
con un ondulante y silencioso vuelo.
De pronto me dijiste: -El amor mío
es puro y blando, así como ese río
que rueda allá sobre el lejano suelo-
y me miraste al terminar, tranquila,
con el alma asomada a tu pupila.
Y estaba azul tu alma como el cielo.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538365
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.11.2014
Губи, губи пурпурові,
Що за чар мені?
Ви суворі і бідові,
І натхненні, і казкові –
Губи, губи пурпурові,
Чом ви лиш у сні?
Цвіт троянди звівсь бордовий,
Рій бджолиний в нім
Хоче пить нектар медовий
В літні червня дні чудові –
Губи милі, пурпурові,
Чом ви лиш у сні?
Там де Ганг тече бурхливий,
Дивних квітів рать:
Лиш торкнувши цвіт жахливий,
Гине муха нещаслива.
Губи! Біля вас пестливих
Хочу помирать!
Губи, вид ваш в шал кидає!
Ви для всіх чудні;
Той Тантала муки знає,
Чиї груди жар терзає,
Віддаля він поглядає –
Знав вас лиш у сні.
Zofia Trzeszczkowska
Przebrzmiałe akordy: Usta
Usta, usta purpurowe
Co za czar z was tchnie?
Wy, łagodne i surowe,
I natchnione i zmysłowe —
Usta, usta purpurowe,
Czemu o was śnię?
Róża wznosi krasną głowę,
Rój pszczół ku niej mknie.
Chcą nektary pić miodowe
W krótkie, letnie dni czerwcowe —
Usta drogie, purpurowe,
Czemu o was śnię?
Tam, gdzie Ganges wre spieniony,
Rośnie dziwny kwiat:
Ledwo dotknie mu korony,
Ginie owad pochwycony.
Usta! do was przytulony,
Konałbym tak rad!
Usta, widok wasz oszala!
Błogi, kto was tknie;
Lecz ten męki czuł Tantala,
Komu żądza pierś przepala,
A on, patrząc wiecznie z dala,
Znał was tylko w śnie.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538106
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.11.2014
Прийшла весна, бузок зацвів;
Тебе я не діждалась,
З очей струмочок сліз тремтів
І серце розривалось!
Та час всьому межу знайшов –
Весна вже відлетіла...
Бузок відцвів, ти не прийшов,
Душа в мені зболіла.
Приснилось знов: троянди цвіт –
Нездолана принада,
І ти – для мене цілий світ,
В тобі моя розрада;
Жасмин відцвів, стає блідим
Троянди цвіт рум’яний...
Хоч не прийшов ти з цвітом тим,
Люблю тебе, коханий.
І прийде осінь, зжовкне лист,
Цвіт зробиться маною,
Чи ж маєш ти прийти колись,
Раз не прийшов весною?
На землю ляже сніг грузький
І слід життя накриє,
Та серце, хоч кінець близький,
Завжди про тебе мріє.
Zofia Trzeszczkowska
Przebrzmiałe akordy: Tęskna
Z nastaniem wiosny zakwitł bez;
Czekałam cię stęskniona,
W oczach mi drżały krople łez,
Serce się rwało z łona!
Lecz czas wszystkiemu znaczy kres,
I wiosna uleciała...
Nie było cię, przekwitnął bez,
Tęsknota pozostała.
Ja śniłam znów, że róży woń
Przynęty ma niezłomne,
Że o twą pierś mą oprę skroń
I tęsknic mych zapomnę;
Lecz przekwitł jaśmin — bledną już
Szkarłaty róż jaskrawsze...
Nie było cię w godzinę róż,
Ja kocham, tęsknię zawsze.
I przyjdzie jesień, zżółknie liść,
Wiatr jęknie, kwiaty posną
Czyliżbyś wówczas ty miał przyjść,
Jeśliś nie przyszedł wiosną?
Na ziemię zimny padnie szron
I resztki życia zwarzy;
Lecz serce me, choć bliski skon,
O tobie zawsze marzy.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538105
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.11.2014
Гори заснули, гомін стих тремтячий,
Ніч на грудях землю ніжно приспала,
Пізня година... гавкіт лиш собачий,
Сонної зірниці мерехтливий спалах.
Північ спустилась... лине щось неясне
Хвилею чудною в ночі глибини,
Спить все навколо, тільки щось не гасне –
То пливе в зажурі час неупинний.
Милета Јакшић
Врeмe
Лeглe су дaвнo гoрe, нигдe глaсa,
Зeмљу прихвaћa нoћ нa груди мeкe,
Глухo je дoбa... ћути лaвeж пaсa,
Сaњивo трeптe звeздицe дaлeкe.
Пoнoћ je... хуjи нejaснo и чуднo
К’о тajни вaл пo грудмa нoћи нeмe,
Свe спaвa, aли имa нeштo буднo:
Тo нeумoрнo жури, тeчe врeмe.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537725
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.11.2014
В моїй дружині успіх мій:
В красі очей, в красі манер!
Лиш їй завдячую одній,
Що друг поважний є тепер.
В той день, повірте, без відмов
Сенатор в дім до нас зайшов!
Пошани час!
Блаженства час!
Ах! Мій сенаторе, для вас
Слуга покірний я всякчас!
Він між великими людьми
Не має рівних – без похвал.
Дружину певної зими
Аж до міністра взяв на бал.
Для мене теж пошану склав –
Мою він руку поплескав.
Пошани час!
Блаженства час!
Ах! Мій сенаторе, для вас
Слуга покірний я всякчас!
Він біля Рози кожну мить,
Приносить квітів їй букет,
Коли ж у неї щось болить –
Зі мною грає у пікет.
На Новий рік мене обняв,
На іменини привітав.
Пошани час!
Блаженства час!
Ах! Мій сенаторе, для вас
Слуга покірний я всякчас!
В години присмерків нудні,
Коли закінчиться обід,
З приємним виглядом мені
Говорить: «Вам гуляти слід:
Прекрасна мить, чудний пейзаж –
Он там стоїть мій екіпаж».
Пошани час!
Блаженства час!
Ах! Мій сенаторе, для вас
Слуга покірний я всякчас!
Нам свій маєток відчинив
Без умислу в вечірній час,
Мене шампанським оп’янив,
Для Рози постелив атлас.
Повірте, знаю я одне –
Найкраще ліжко для мене.
Пошани час!
Блаженства час!
Ах! Мій сенаторе, для вас
Слуга покірний я всякчас!
Коли нам сина Бог послав,
Його він з радістю хрестив,
І сліз щасливих не ховав,
Коли дитятко те носив.
І відтепер мій син завжди
За ним закритий від біди.
Пошани час!
Блаженства час!
Ах! Мій сенаторе, для вас
Слуга покірний я всякчас!
Він полюбляє добрий стіл;
Колись я, будучи хмільним,
Йому, із жартами навпіл,
Промовив тоном запальним:
«Гуляють тут слова нікчем,
Що став від вас я рогачем!»
Пошани час!
Блаженства час!
Ах! Мій сенаторе, для вас
Слуга покірний я всякчас!
Pierre-Jean de Béranger
Le sénateur
Mon épouse fait ma gloire :
Rose a de si jolis yeux !
Je lui dois, l'on peut m'en croire,
Un ami bien précieux.
Le jour où j'obtins sa foi,
Un sénateur vint chez moi !
Quel honneur !
Quel bonheur !
Ah ! monsieur le sénateur,
Je suis votre humble serviteur.
De ses faits je tiens registre :
C'est un homme sans égal.
L'autre hiver, chez un ministre,
Il mena ma femme au bal.
S'il me trouve en son chemin,
Il me frappe dans la main.
Quel honneur !
Quel bonheur !
Ah ! monsieur le sénateur,
Je suis votre humble serviteur.
Près de Rose il n'est point fade,
Et n'a rien d'un freluquet.
Lorsque ma femme est malade,
Il fait mon cent de piquet.
Il m'embrasse au jour de l'an ;
Il me fête à la Saint-Jean.
Quel honneur !
Quel bonheur !
Ah ! monsieur le sénateur,
Je suis votre humble serviteur.
Chez moi qu'un temps effroyable
Me retienne après dîner,
Il me dit, d'un air aimable :
« Allez donc vous promener ;
Mon cher, ne vous gênez pas,
Mon équipage est là-bas. »
Quel honneur !
Quel bonheur !
Ah ! monsieur le sénateur,
Je suis votre humble serviteur.
Certain soir, à sa campagne
Il nous mena par hasard.
Il m'enivra de Champagne ;
Et Rose fit lit à part.
Mais de la maison, ma foi,
Le plus Beau lit fut pour moi.
Quel honneur !
Quel bonheur !
Ah ! monsieur le sénateur,
Je suis votre humble serviteur.
A l'enfant que Dieu m'envoie,
Pour parrain je l'ai donné.
C'est presqu'en pleurant de joie
Qu'il baise le nouveau-né ;
Et mon fils, dès ce moment,
Est mis sur son testament.
Quel honneur !
Quel bonheur !
Ah ! monsieur le sénateur,
Je suis votre humble serviteur.
A table il aime qu'on rie ;
Mais parfois j'y suis trop vert.
J'ai poussé la raillerie
Jusqu'à lui dire au dessert :
On croit, j'en suis convaincu,
Que vous me faites cocu !
Quel honneur !
Quel bonheur !
Ah ! monsieur le sénateur,
Je suis votre humble serviteur.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537623
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.11.2014
Чи бачили ми образ Амурів-пустунів,
Що мало так лишався у нас в сумних очах?
А може всі Амури, мов перелітний птах,
До кращих полетіли омріяних країв?
А нам лишили втрати оплакати цих днів,
Палаци марно кличуть, що сяють у зірках.
Так місяці минають у жалях і сльозах:
Безжальний біль піднявся і перейшов у гнів.
А небо-позичайло, в час насолод земний
Із благ тих що послало, назад усе бере:
Вся радість миттю лине за виднокрай сумний.
Печаль ще більшу силу від цього набере:
Чим час у днів коротший, тим довший час нічний;
Чим радості коротші, тим довший сум страшний.
Jean Passerat
Sonnet
N’avons- nous des Amours aperçu que l’image,
Qui si peu apparut à nos yeux désolés ?
Ou les Amours, hélas ! se sont-ils envolés
En un meilleur pays, comme oiseaux de passage ?
Ils nous laissent ici pleurer notre dommage,
Les rappellans en vains des palais étoilés.
En plaints & en cris jà dix mois sont coulés:
Douleur qui croist toujours, à la fin deviant rage.
Le ciel, dur créancier, quand un mortel jouit
Du bien qu’il a presté, soudain le redemande:
La joie, en un moment, de nous s’évanouit.
La tristesse en son lieu acquiert force plus grande:
Comme des jours plus courts, plus longues sont les nuits;
Des plaisirs les plus courts, plus longs sont les ennuis.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537427
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.11.2014
[i]Мотив маленької Попелюшки[/i]
У мурашнику тривога!
Всі збираються, кричать;
Військо рушило в дорогу,
Сам король очолив рать.
А промовець іменитий
Аж втопився у словах:
– Ми захопим решту світу.
Слава вічна для мурах!
Військо вже дійшло ходою
В попелиць відважних стан,
Де стебло росте дугою,
Де камінчиків курган.
– Ми – кричить король – берлогу
Рознесемо їхню в прах!
Бог пошле нам перемогу.
Слава вічна для мурах!
Є Геракли-попелиці,
Псевдобог для молитов:
Всюди битви блискавиці.
Ах! Тут смерть кругом і кров!
Попелиці не відбились,
Для їх війська повний крах,
Дні для варварів скінчились.
Слава вічна для мурах!
Тут же швидко написали
Мурашиний бюлетень –
«Битва велетнів» назвали
В бюлетені битви день.
Все грабують без утоми,
Все тепер у їх руках.
Скільки сіна і соломи!
Слава вічна для мурах!
Ось під аркою з соломи
Перемоги славна мить
І голодний тлум сіроми
Хором радісно кричить.
А місцевий Піндар браво
В оді б’є по ворогах,
Бо мурахи люблять славу.
Слава вічна для мурах!
Весь хмільний від того граю
Бард добавив словеса:
–Над безоднею літаю –
Мурашині небеса!
Не потрібні застороги,
Буде світ нам для розваг,
В небо зробимо дорогу.
Слава вічна для мурах!
Та хвалько не скінчив слова –
Грандіозних мрій політ,
Бо уриною корова
Затопила цілий світ.
Лиш один, що не втопився,
Каже: Бог наслав цей страх –
Руйнівний потоп розлився.
Вічна слава для мурах!
Pierre-Jean de Béranger
Les Fourmis
[i]Air de la petite Cendrillon[/i]
Quel bruit dans la fourmilière !
On s’assemble, on parle, on court ;
Suivi d’une armée entière,
Le roi part avec sa cour.
Un avocat les inonde
De mots qui me sont transmis.
— Conquérons, dit-il, le monde.
Gloire immortelle aux fourmis !
L’armée atteint dans sa marche
De fiers pucerons campés
Près d’un fétu qui fait arche
Sur deux cailloux escarpés.
Le roi dit : — De leurs tanières
Chassons-les, braves amis.
Dieu combat sous nos bannières.
Gloire immortelle aux fourmis !
L’autre peuple a son Hercule,
Faux dieu qu’il invoque alors :
On va, vient, pousse, recule.
Ah ! que de sang et de morts !
Les pucerons et leurs lares
En déroute enfin sont mis.
Exterminons les barbares.
Gloire immortelle aux fourmis !
Vite un bulletin détaille
Tous les exploits faits céans,
Proclamant cette bataille
La bataille des géants.
Reste à piller le royaume
Des vaincus in extremis.
Que de brins d’herbe et de chaume !
Gloire immortelle aux fourmis !
Un arc de triomphe en paille
Voit rentrer le roi vainqueur ;
Et la foule qui travaille,
À jeun, le salue en chœur.
Puis un Pindare en extase
Lance une ode aux ennemis.
Les fourmis aiment l’emphase.
Gloire immortelle aux fourmis !
Tout enivré de sublime,
Le barde ajoute ces vers :
— Des temps je franchis l’abîme ;
Fourmis, à nous l’univers !
Nous saurons, que nul n’en doute,
Ce globe une fois soumis,
Des cieux nous ouvrir la route.
Gloire immortelle, aux fourmis !
Tandis que l’auteur bravache
Vole aux Titans leurs projets,
Dans son urine une vache
Noie auteur, prince et sujets.
Le seul qui trouve un refuge
Veut qu’à sec Dieu se soit mis
Pour suffire à ce déluge.
Gloire immortelle aux fourmis !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537189
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.11.2014
«Де ти є?» – гукала з берега води,
Де купають верби трепетні листки;
І спливали сльози срібні їй з руки –
Нею закривалась наче від біди.
Він також, як привид, по піску бродив,
Де плач очеретів лине від ріки.
Де криваве сонце багрянить струмки;
«Де ти є?» – гукавши, в пристрасті ходив.
І сумні відлуння тужних голосів,
Що зійшлися разом, вітер переплів
У єдину скаргу, гостру і смутну;
Марно намагались спільну путь знайти –
Не змогли між ними згірок перейти,
Не змогли зустрітись хоч на мить одну.
Auguste Angellier
Sonnet
" Où es-tu ? ", disait-elle, errant sur le rivage
Où des saules trempaient leurs feuillages tremblants ;
Et des larmes d'argent coulaient dans ses doigts blancs
Quand elle s'arrêtait, les mains sur son visage.
Et lui, errant aussi sur un sable sauvage
Où des joncs exhalaient de longs soupirs dolents,
Sous la mort du soleil, au bord des flots sanglants,
S'écriait : " Où es-tu ? ", tordant ses mains de rage.
Les échos qui portaient leurs appels douloureux
Se rencontraient en l'air, et les mêlaient entre eux
En une plainte unique à la fois grave et tendre ;
Mais eux, que séparait un seul pli de terrain,
Plus désespérément se cherchèrent en vain,
Sans jamais s'entrevoir et sans jamais s'entendre.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536983
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.11.2014
Я завжди мріяв щоб сімейне щастя мати,
Щоб в тиху гавань серце збурене я вів,
І після мандрів довгих мав де спочивати –
Щоб був останній день моїх безжурних днів.
Щоб скромну жінку мого віку міг кохати,
І двоє діточок – маленьких пустунів,
І коло друзів невеличке там приймати,
Де плин розмов легкий у літніх вечорів.
Любов для юності лишив, не дорожив я нею,
Лиш подругу хотів я з вірною душею,
Щоб там мої печалі читані лежали;
Послало небо більш ніж я просити смів,
Ім’я для дружби надійшло з ніжніших слів,
І так прийшла любов, коли вже й не чекали.
Félix Arvers
Sonnet à mon ami R…
J’avais toujours rêvé le bonheur en ménage,
Comme un port où le cœur, trop longtemps agité,
Vient trouver, à la fin d’un long pèlerinage,
Un dernier jour de calme et de sérénité.
Une femme modeste, à peu près de mon âge
Et deux petits enfants jouant à son côté ;
Un cercle peu nombreux d’amis du voisinage,
Et de joyeux propos dans les beaux soirs d’été.
J’abandonnais l’amour à la jeunesse ardente
Je voulais une amie, une âme confidente,
Où cacher mes chagrins, qu’elle seule aurait lus ;
Le ciel m’a donné plus que je n’osais prétendre ;
L’amitié, par le temps, a pris un nom plus tendre,
Et l’amour arriva qu’on ne l’attendait plus.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536982
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.11.2014