| Сторінки (1/17): | « | 1 | » |
Раздражая солью мои раны.
В душе.
Ты поставила где-то там, глубоко внутри острые капканы.
И я попался, дурак. Моя глупость – клише.
Понедельник. Работа. Как ужасна рутина?
А я все помню о тебе.
Мечтаю о встрече.
Ты – на глазах моих неразрывная паутина.
Обнять бы поскорей твои хрупкие плечи.
Твой взгляд оставит след во мне – печать.
Пациент заражен тобой.
Пора объявить время карантина.
Я один в комнате пусто, потерял счет времени опять.
Одиночества тихого цвета картина.
Вторник. Ты пропала в бездне моих снов.
Я заварю чай, бросив в чайник разные травы.
Как ты любишь.
Я нарву букет тебе белых цветов.
Но…какой сейчас год, какие здесь нравы?
Твоя улыбка моя вечная лучезарная надежда.
Вместо солнца на небе пусть сияет.
Ведь для меня важно твое счастье.
Вспоминаю, как пахнет твоя одежда.
Твою чувственность, она вдохновляет.
Среда. Задыхаюсь при упоминании твоего города.
Теперь это априори, привычное дело.
За окном дождь, непогода.
И врядли кто-то согреет холодом.
А ты могла, так делало твое тело.
Твои руки, нежны и прекрасны.
Я всегда целовал их тебе.
До кончиков пальцев и согревал их холод.
Осень. Листья упали напрасно.
Ты еще не вернулась ко мне.
Четверг. Ты помнишь, я должен тебе встречу.
Ты на меня не злись и не сердись.
Будь безмятежной.
Прости, я может, жизнь тебе калечу.
Но, я прошу тебя – дождись!
Твои глаза напоминают мне бриллианты.
Они полны добра и чистоты души.
Иногда ты плачешь, из-за меня.
Мы с тобой, как те эмигранты.
Потерялись в неизведанной сердцу глуши.
Пятница. А может, я не способен любить?
Может, я то, что вообще ненавидят очень?
Сомневаюсь, я могу и докажу тебе!
Я не могу не думать, а тем более забыть!
Во мне лишь ты – я не помню этих «прочих».
Твой голос заполз тенью, спрятавшись в моей голове.
Ты хоть иногда вспоминаешь, или признаться не смеешь?
Хоть себе на секунду, по секрету.
Что ты без меня в такой же пустоте.
Что сердцем, как углем, в руках моих, молча тлеешь.
Суббота. Воскресенье. Все не так как нужно.
Мы на разных континентах, из разных кругов.
Мы пришельцы.
Я вернулся к тебе из древних Северных краев.
А ты, вероятно, осталась на Южных.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461717
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2013
Слишком часто бывает трудно
Друг друга понять и принять.
Слишком страшно проснутся утром,
Когда некому даже обнять.
Улетай, забирай все свои возраженья.
Очищай полки моего сознания от себя.
Я не могу сделать ни одного движенья
Пока я дышу тобой и вижу лишь тебя.
Слишком много потеряно, почти все разбилось,
Пришла у мир мой навеки белая зима.
Тоска украла ум, но не забылось,
Что тело все терзает пустота.
Но я привыкну. Слишком много нежности сгорело.
Ты не оставил ничего во мне, лишь тишину.
Ты забыл, что я жива, не кукла и не богема,
Слова твои засели в сердце, но я смогу, я все-таки уйду.
Слишком много или слишком мало?
Лишь в памяти часов останется биение.
Слишком поздно, я устала.
Мне необходимо излечение.
Я не могу так вроде жить или не жить,
Как спектакль от сцены до сцены.
И извращенно слишком все забыть,
Мне нелегко принимать перемены.
Слишком часто бывает сложно
Друг другу всю горечь простить
Слишком страшно, но все же возможно
Отчаянно, верно, навеки любить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461716
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2013
Біль надій вже ллється в моїх сльозах,
Що печаль пересолила знову,
Перебрала трішки, я п'янію в рамках дози,
Із мовчанням я завершила розмову.
Мене відстань не рятує, не лікує
У моїх мостів порвались троси
Вже ніхто нічого не почує
Бо голос втрачений без операцій та наркозу.
Мій спокій заглушено шепотом вітру,
Вся вірність згубила свій природній відтінок
Та тіло швидше ззовні як жертва,
Бо вийняте серце заживо мертвим.
Звучить десь ехо мовчання крізь стіни,
Я у світі де на все свої ціни
Не душевних купюр, ті сльозами обмоклі.
Я чекаю на чудо, заглядаю в біноклі.
Божевілля поселилось у коренях мрії,
А в душі вже наповнились кишені надії
Заплювала всі клапани серця отрута
Кров прокисає тим самим маршрутом
Свобода запахла салютами стартом
Відчай вмирає як спокій забутий!
А я далі їду, чергове перехрестя
Вже все скаженіє, що горіло із честю.
Я часто щось зважую, щось обираю
У розчаруванні я спокій постійно чекаю
Надії живуть та вбиває їх відчай
Не стану я іншою, не зміниш обличчя.
Спочатку десь щастя, відверті надії
А потім по-трошки плавляться мрії
Багато бажань та цілі високі,
Та після планів десь знаходиться спокій.
А від сподівань божеволіють люди,
Ходять по світу, провітрюють груди,
Існують як слиз, не живуть ці істоти,
Постійні турботи, нікчеми, гидoтa!
Існуєш?Не в спокої бачиш ти щастя,
А коли кров пропалює вщент зап'ястя
Та вічно тікаєш ти від себе
Риторичне питання: воно тобі треба?
Чи змінить весь сум ця зміна погоди?
Чи забере всі від тебе тривалі турботи?
Чи зможеш ти дихати й жити - дилема,
Чи гіркота кави єдина проблема?
Чи спокій молитва мовчанню як крикові серця?
Розпач- патрони повільної дії люстерця,
Не треба шукати в чужій душі павутину
Бо мають можливість, а решта-причину!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445831
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2013
А ти давно вже в цьому пеклі! Гориш наче просохше сіно облите бензином. Тебе спалюють, підкидуючи дубові полінця для довшого вогню. Вони як канібали їдять твою запечену та побиту душу і не сприймають твій пронизливий крик. Ти кричиш на допомогу, але ніхто навіть не обернеться, не подивиться в твої дивні за кольором очі - хамелеони настрою. Нікому це не потрібно. Здохни як остання бродяга і ніхто не поховає, не кине жменю землі тобі в труну.
Ти дивний, справді. Ти надихаєш, підсилюючи естетику думок але не рятуєшся від психопатів, що мучать твою голову. Це сильно запекла боротьба і ти в ній мужній воїн. Ти борешся за своє внутрішнє, не зважаючи на плоть, на ці блідо-молочні шари грунту з синім корінням та червоною живицею. Ти рятуєш інших, забуваючи про себе.
Ти продаєш почастково всі залишки своєї душі, своїх найцінніш бажань,які заховані у твоїй свідомості. Лишаєш себе самим. Стаєш сам собі злодієм, проникаючи поміж всі охоронні системи,з метою віддатись іншим. Ти якийсь невмирущий! Вони тебе ще їдять, запечують, тушкують, а ти їм за це дякуєш. Не занепадай! Бережи себе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386874
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.12.2012
18.39Дежавю. Поїзд. Запах сирої постільної білизни та краплі туману на вікнах.
18.42.Пройшла нитка думок через серце і розвіялась у порусі залізного чоловіка,що випустивши попелясту пару в небо, дременув у темряву дороги.
18.44. Роздається шелест всередині залізної коробки з сонячними вікнами. Шелест душ, що відправляються в далеч, подальше від рідних домівок. Туди, де інше життя, інший час, інші люди, інший світ.
18.51. Хтось потребує радості, сидячи з поглядом у вікно - в темне глибоке та зоряне небо. Хтось, загубившись серед буденної слякоті та втративши всі іскри для підтримки полум'я в душі, закрив очі, склавши свої руки під головою, ніби пом'якшуючи свою мокрувату подушку із запахом хлору та сирості.
18.56. Цей чоловік з надзвичайною силою пронизує повітря, пролітаючи крізь простір, збиваючи з ніг всіх, хто трапляється на шляху.
18.59. І знову, хтось, заклякши у своїх думках, очікує дзвінок з хорошою новиною. Повні очі порожнечі. Кавовий присмак на губах. Доза кофеїну пройде по всіх венах і приживеться до організму. Стане спокійніше і напруга відійде, замінивши себе втомою, що спричинить глибокий сон.
19.02. Фортепіано в голові. Дивна ніким незвідана музика. Звідки вона там?
19.03. Колихання та цокання годинника. Якась тиха говірка десь тиняється по закутках. Лузання насіння та шипінння нововідкритої пляшки "Боржомі". Кожен сам по собі, зі своїми думками наодинці, справжній серед чужих людей.
19.07. Мандарини. Азарт в повітрі. Відчуття дороги і гучної тиші. Посипався цукор з крихтами скла.
19.09. А що ти? Відокремився від мізерії, нарешті сам, нарешті відчув спокій голови та насолоду по всьому тілі. Відкривши свій записник, щось малюєш, принаймні намагаєшся. Натхнення приходить часто, проте час не під силу. Стільки всього, що його не вистачає для втілення задуманого.
19.16. Ліхтарі станції бліками відображаються на мокрому асфальті. Місто засинає, а цей кремезний чолов'яга все далі рушає в дорогу.
05.22. Вікна заплакали холодними сіруватими слізьми. Туман десь відійшов, покинувши їх насамоті, окованих в залізну оправу.
05.25. Станції все частіше пролітають мимо пустих очей душ - пасажирів. Вогник кольорових новорічних гирлянд надає відтінку темряві їх внутрішнього світу.
05.27. Кип'яток наповнює шклянок зі світло-коричневим порошком, утворюючи пряний запах гарячого шоколаду, що розпочинає подорожувати парким повітрям. З кожним порухом, вдихом-видихом, все ближче і ближче до омріяної цілі, вже по закладеному роками маршруту несется ця залізна змія не в змозі щось змінити у своїй долі.
05.31. А ти далі вдихаєш запахи, вдивляючись у заплакані вікна, пожовуєш вчорашній свіжоспечений круасан з ванільно-шоколадною начинкою. З цією насолодою відходять турботи...Хоч на долю секунди...
05.34. Сонні очі, заспані лиця, всі наче тіні, наче прийшли зі світу мрій та думок і, плачучи гіркими слізьми, разом з вікнами, не хотіли звідти повертатись.
05.36. Казки закінчуються. Літати не навчишся, не стрибнувши. А дивні ці душі. Десь втратили всі цілі і сидять як діти підземелля, боячись зробити відважний крок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380592
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.11.2012
Заплакали хмари, посипалось пір"я
Згоріло все листя в безодні очей.
Нещадні три зірки смутного сузір"я,
Спалили все світом мерзенних людей.
Обрізали вуха рожеві зітхання,
Украли той спогад німого життя
Зліпили з кістками жахливі страждання,
Заставили розум піти в небуття.
Прикрили все світло глухою вуаллю,
Забрали всю радість мізерії мрій,
Розвіяли ніжність тупою печаллю,
Втоптали десь попіл туманних подій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377796
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2012
Ще не вмер порох від заповітних мрій та сокровенних спогадів, ще лишилась та іскра,що підтримує вогонь душі, ще живу. На жаль,життя не таке як би хотілось...Ти чужий ,далекий, вільний та сповнений жаги до майбутнього,захований від очей десь за горизонтом. Це твій вибір. Вже не почути ніжності голосу,теплого дотику та рідного погляду. Часи не ті, не ті обставини та й ми вже інші. Я не вірю!Не вірю, що ти забув, відкрився новому світу наповну, розтоптавши минуле!Чуєш? Не тікай при сході сонця, лишись до наступного блідолицього місяця, не лишай на самоті з монстрами мого світу. Все пройшло, принаймні я так хочу говорити, хочу думати, хочу писати, але відчуття не введеш в оману. Я чекаю, я повертаюсь постійно, хоч і закриваю за собою голосно двері з серцем, яке виривається з грудей в такі моменти. Боляче, до смерті. Здається, що повішена десь під водою і в серці ніж... мертва. Піди геть!Але ні, лишись востаннє...
Не покидай мене! Я так довго чекала цих хвилин, секунд...чекала на тебе!Ти сонце на захмареному небі, вода в безодні гарячої пустелі, ти мій вітер для польоту у блакить небес, ти оксиген в повітрі, яким я дихаю. Постій, не відпускай,тримай мене біля себе...
02
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376926
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.11.2012
Злетів безкрилий ангел до небес,
Забрав з собою радість і печаль.
Ще сонця промінь не воскрес
Як душу він поніс у даль.
Згоріла велич на п’янких губах,
Закам’яніла кров у жилах молодих,
Розтанула сльозинка у її очах,
Згубилась гордість в поглядах сліпих.
Проїла посмішка всю стомлену свідомість,
Втопила щедрість в білім молоці,
Поставила нещасну в нерухомість,
Тавро закарбувавши на руці.
Прийшла безодня вирвана життям,
Пустила запах жовтого тепла,
Зустрів її він щирим почуттям,
Якого досі на землі нема.
Навіки разом лебеді були,
Біліло пір’я на тілах
І дві душі в одне життя сплели,
Злились назавжди в небесах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376925
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2012
Він не хотів повірити нікому
Не міг змиритись,що її нема
Не міг забути її голос,
Який змінила тишина.
Вона кричала,плакала, благала.
Не вірила нікому, все сама.
Не розуміла, що її не стало.
Не хотіла залишатися одна.
Серце стиснулось, закам’яніло
І у гості завітала пустота.
Печаль накрила розум, все згоріло
Лишилася самотньою душа.
Розбилось все, все розкришилось.
Прийшла у світ її зима,
Та й серце змучене не билось
І тіло розтерзала їй пітьма.
І не задихає вона, не ворухнеться,
Не з’явиться сльозинка на щоці.
Душа її у тіло не вернеться
Не зацвітуть більш квіти у руці.
Збіліє місяць десь над темними садами,
Засвітить вогник у її очах
Вона прийде дрімучими лісами,
Прийде на зустріч до тебе лиш у снах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376235
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2012
Він мертвий.....ні,він живий!!він просто тіло,тіло без душі!!він заховав свою душувід людей....далеко....туди,де нікого нема...туди,де нікого і ніколи небуде!!!"Бог створив людину за подобою своєю",- написано вБіблії....але хіба це так???хіба не ми прирівнюємо себе до Бога???створюємособі подобу - Бога???Але навіщо??Навіщо створювати подоби??Для того щобвозвеличити людину...підняти її над іншими..зробити її "царем" напланеті!!а якби МИ були образом чи подобою???Ми були б променямисвітла...крапельками ранкової роси на траві...згустками розуму....польотомфантазії....дистильованими думками....яскравими емоціями....астральнимитілами.....Ми проходили б крізь матерію...крізь час...крізь простір!!ми не булиб насосами,чумою, яка з кожним роком все більше і більше гнобитьпланету!!Навіщо це тіло??Навіщо ці кістки, ці сухожилля та це бридке мясонатянути на них??Навіщо ці подоби??До тіла не липне гріх..проте липне додуші!!Душа слабка...вона спокушається,їй нестерпні шляхи тіла!!Їй не пройти їхнізащо...Його душа захована...вона білосніжна і непорочна...Він її береже не якзіницю ока, а як щось в тисячу раз дорожче!!Адже,хто ми??Ми тількиоболонки...ми капсули...але всі різні!!Є пусті і засохші оболонки...а єнаповнені...наповнені чимось неземним!!Саме в чьому неземному і суть...в ційкапсулі..оболонці є дорогоцінний камінь,коштовніший за всі камені світу....хочані...це не камінь...це щось неповторне і невідоме..це - душа!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376106
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.11.2012
Де ти?не втікай!не втікай від мене!" - вона бігла за ним,наздоганяла,та все-таки не могла зловити. Їй потрібно лиш одне - його душа. Чиста і непорочна,відкрита і така далека від її крижаних очиць. Насіння її думки давно проросло в його жилах,вкоренилось і з*їдало його сутність. Биття серця штовхало потік лейкоцитів,цих вогняно-червоних антитіл, який не вбивав,а живив крону її дотику. Неможливо пронизливий і смертельний біль у частинках його ласого тіла зводив її з розуму,ставлячи між смертю та життям. Але ця тварюка виживала! Вона впускала йому в органи яд,гіркота якого трималась на його губах,які з часом перетворювались у сухі пелюстки неприступного гладіолуса. Його затягувало,всмоктувало,як у величезне багно з ароматом сліз. На очах з*явилась роса,від смерті. Не його смерті,ні! Він поховав свою душу заживо. Став ангелом,хоч і без крил. Здійснив екзорцизм і вирвав з себе серце. Тепер пусто. Тихо і зворушливо радісно. Дивно,але про яку радість може сказати капсула в якій нічого нема?Він вільний!Вільна істота,яка тримає у своїх руках ключ. Від тюрми,в якій закована на віки його душа.
Звільни її!!Звільни,прошу тебе!Розвяжи тісні вузли з її рук,вирви гвозді з її зап*ясть,розкуй кайдани з її ніг. Прости і відпусти. Вона жива,вона буде вічно жити. Вона не помре,ніколи. Розтане у тобі,наповнить силою,спалить твою печаль і простелить пахучий килим долі.
Пройди по вузькому містку,перестрибни через вогонь погляду,відчуй дотик ніжності долоні,запах вуст і безодню очей. Розтань у повітрі. Стань тихим дрімучим туманом над долиною її свідомості. Впади їй у серце. В кожну альвеолу її легень. Дихай з нею,відчуй її силу і міць,безпорадність і слабкість. Висоту думок і безодню тверджень. Посип на неї попіл. Вона відчує тебе,повір. Стане вітром і буде кружляти над тобою,засвітиться,як одинока свічка на старовинному столі. Ти тільки звільни її,свою німу долю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376103
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.11.2012
Цвіли десь квіти і росла печаль,
Пройшов десь повінь чи страшна гроза,
Зловив десь дівчину самотності скрижаль,
Прийшла у душу сліпість й німота.
Стояла дівчина не бачила пітьми.
Стояла й думала втекти з в'язниці,
Та червень вкрав ключі всі від тюрми,
І мрією назвали її птиці.
Вже голос не дзвенить у тисячах криниць,
Листки долонь посохли на вікні.
Пов'яли квіти всі її зіниць,
А розум десь бродив в смутній імглі.
Облізла шкіра вся з забруднених кісток,
Заполонила простір у душі
Настала спека і пішов димок,
З запеченого серця у її руці.
І полетіла мрія із високої гори
Асфальт поцілував їїв лице,
Побачила всі тілом куполи,
Згадала дому рідного крильце.
І що робити?Як пережити пустоту?
не знала мрія як змиритись,
Хотіла знищити всю доброту,
Та вирішила взяти та розбитись.
Заполонила світлом темний небокрай
Останню пісню проспівавши на очах,
Вже понесе далеко водограй
Вже занесе нещасну в небеса.
І стала мрія думати,чи треба?
Чи варто вбитися ось так?
Чи в цьому є якась потреба?
І зрозуміла дивний знак.
Змахнула мрія білими крильми,
Злетіла вниз,спустила кров.
Ввійшла в дитину дивної краси,
І зародила в ній любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375553
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2012
Літо...яскраво світить сонце на безхмарному блакитному небі...ідеш і чуєш шум моря.....море...море....море....воно ніжне і жорстоке...бухливе і тихе...чисте і дуже каламутне...з маленької хвилі виростає все більша і більша...одна..друга...вони розбиваються об каміння...хвилі....вони виносять щось на берег...але в туж секунду затягують в темну безодню....море..а хіба це не аналог життя???...життя,в якому ти можеш лишитись живим на сухому березі або ж потонути в глибинах??...
це так...але як вижити??..як залишитися на березі??бути щасливим від розуміння,що ти живий,ти існуєш,а не потонув як інші.....як інші - прості риби...яким не вистачило бажання і духу щоб вижити....
все вирішують секунди....дорогоцінні секунди...інтервали між хвилями...вони маленькі...як і шанси вижити...але вони є!!...треба використати цей час....цей мінімум який дається як випробування...як вибір між життям і смертю...
тримаючись всім своїм тілом....кожною лускою...кожним мязом за цей пісок...з камінням..склом..ти сам...ніхто не допоможе..бо також хоче вижити..
а як виживеш то памятай все що тобі вдалося...цінуй близьких людей..друзів та ворогів...коханих та байдужих тобі людей...кожну тварину..пташку...все...не забувай....а цінуй...будь впевненим в собі....просто живи!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375552
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.11.2012
Наше життя - непроста річ: бувають злети і падіння, радості і печалі, щастя й горе, любов і ненависть... Цей список можна було б продовжувати, напевно, до безкінечності. Цікаво, а чому так відбувається: чому, як тільки здається, що все прекрасно, - обов'язково наступить чорна смуга, за якою вже й доброго не пам'ятаєш? Часто ми живемо надією, що щастя зовсім близько, ось тут, поруч, лише потрібно простягнути руку. Але ступаєш крок до омріяної мети, - і вона раптом кудись біжить, втікає, а ти все наздоганяєш, все запевнюєш себе, що потрібно ще трішки зусиль - і тоді справді ти будеш найщасливішою людиною в усьому Всесвіті, не те що планети...
Все залежить від того, що для кожного з нас означає слово «щастя» чи поняття «бути щасливим». Для когось щастя - це мати багато друзів, хорошу компанію, але проходить певний час - і в найтяжчі хвилини не допомагають навіть старі приятелі та товариші. Бути щасливим для когось - це бути в сім'ї, поруч з коханою людиною. Але поступово, незадовго після весілля, те щастя стає тягарем, клопотом, уже й почуття не ті, щоб думати про прекрасне, а є тільки виснажливі думки про нелегке сімейне життя..
Проблеми на роботі, на навчанні, нерозуміння вдома – все це поступово призводить до згасання надії, яка світлим промінчиком сяє в серці кожної людини.
Але потрібно жити далі!Не впадати в депресії,шукаючи у піснях вирішення проблем,а твердо вірити у краще. Любити і цінувати тих,хто біля тебе. Такими як вони є,не змінюючи нічого в них. Бути щирим і ніколи не лицемірити. А час все змінить. Життя все поверне до тебе бумерангом.Потрібно лише Вірити,Надіятись та Любити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375500
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.11.2012
Вона не вірить у його посмішку,це скаління губ та пожовтілих зубів. Вона лише вбиває себе думками,їх солоністю і льодовитістю. Цей кремезний чолов'яга ,щось тримаючи в руці, до неї промовляв. Вона цього не чула. В її голові була лише одна картина,як він повертається з бою,повертається додому, цілує її ,дітей, як вони всі разом, як вона запікає качку на Різдво для своєї сім'ї,або як вони разом підуть збирати врожай,а головне це те,що вони більше ніколи - ніколи не розлучаться. Від цієї думки на її кістлявому та блідому обличчі навколо губ зморщувалась шкіра - від теплої посмішки. Але реальність не давала довго бути у своїй уяві та вигадках. Вона дивилась на кремезне обличчя і бачила якесь незрозуміле ворушіння губ і чула хрипкий бас його голосу. Тільки вітер сповільняв вогонь її думок. Тільки він вчасно приносить від нього звістки,ніколи не забуває про неї. І в цю хвилину,ця жовтолиця та дивна постать простягає руку з жовтим клубочком перев'язаним червоною ниткою. Це був конверт,що пройшов довгу та холодну дорогу,поки опинився у її теплих обіймах. І тут якась неймовірна хвиля почуттів охоплює її тіло,кожен м'яз починає почергово скорочуватись,кров різко холоне і водночас закипає,серце шалено стукає і ось-ось вирветься з її грудей. Нарешті дочекалась. Лист від нього. Цей шмат паперу з якимись каракулями чорною мазутою. Та що там букви,що слова?! Він ніс його запах,запах його крові, болю, частинку його та думки про неї,про дітей. Його турбота її завжди зігрівала і заставляла хоч на хвильку забути про голод та самотність. настала ця вирішаюча секунда. Вона розв'язала червону стрічку,та так обережно,що жоден хірург ,роблячи операцію на серце не був би таким ніжним і обачним. Вона дитиною кидається до листа,як до солодощів,таких жаданих і смачних. Ще секунда, дві, три і вона падає навколішки,зжимаючи листа - документа про "радість", документа про "відвагу", документа про смерть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375498
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.11.2012
Затягнись…затягнись мною востаннє!Торкнись поглядом мого обличчя,мого тіла. Зігрій його,розтопи. Я замерзаю. Від твоєї похотливої байдужості. Вона мене вбиває. Я сама себе вбиваю. Єдине,що лишається – це чорнила на папері,цей стабільний і типовий шрифт загубленої душі. Я тону. В якійсь безодні. Падаю і не бачу кінця. Нитки за які я тримаюсь рвуться і наближають мене до смерті. Де ти? Я осліпла. Я вже пуста. Буденність і льодовитість краде мою душу. Найдорожче,що в мене є. Я згорю,я зникну навіки з горизонту твого чуття. Мене не буде. Я лиш випадатиму росою на твої скроні,світитиму нічним сонцем у твої очі, обпалювати твоє тіло до кольору світлої кориці. Мій терпкий присмак залишиться на твоїх губах,моя шкіра навіки приросте до твоєї і ти її навіки не відмиєш,не виведеш нічим. Я добавлю краплю наркотику в твою кров. Проросту в тебе в голові. Я зникну,але ти поселиш мене в свою голову – вічного квартиранта. Ти приніс мене в жертву. В жертву своїм богам, розп*яв мене на хресті і поставив на музейний огляд. Втоптав мене в сипучий пісок далекої глухої пустелі. Безжалісно розстріляв холостими і не подивився на труп. Я прийду до тебе в снах. Стану твоїм найсолодшим кошмаром. Вимучу твоє дихання своїм пронизливим запахом. Ти будеш жити мною. Моєю сутністю. Переродишся і станеш новим. Не таким як був. Розірвеш своє внутрішнє життя на шматки і розвішаєш по фалангах землі. Суїцидна жертва вбиває свого неперевершеного кіллера. Прости за подвійне вбивство. Сприйми це за перемогу наших особистостей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375042
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.11.2012
Знаєш,вже не дивно чути те,що справжні люди трапляються рідко. Вже зникла та дитяча любов до всіх оточуючих,десь в глибинах душі загубились всі принципи "святості",вся радість,відвертість та довіра...Ти стаєш якимось крижаним шматком плоті в очах оточуючих, і все більше і більше крижанієш з кожним днем,навіть не відкриваючи двері свого загадкового мікросвіту.
Вже не дивно те,що ти не віриш самому собі. Ти поховав щирість перед собою,поставив вигадані приорітети та й гидко ілюструєш свій внутрішній малюнок, наче немає палітри фарб,а лише чорнота пасти та й жорстка кисть. Ти невгамовний та різкий,хоч десь всередині ти сердечна душа,яку ти топиш у віскі з льодом,що вважається твоїм другом. Музика-твоя релігія.
Вже не дивно те,що ти зміг!Ти вмієш вправно брехати,чесно дурити всіх,труїти всю щирість. Де твоя посмішка?Де твоя радість?Де твої почуття?Вони вмерли разом з народженням байдужості та саркастичного відношення. Ти особистість,хоча ні,ти лише ганчірка,яка підлаштувалась системі та вправно витирає брудні підлоги думок. Ти перестав дивитись в очі!Ти не дихаєш,не пахнеш і тебе за це ненавидять!Ти втрачений звук,25й кадр. Ти не змінюєшся,а вводиш в оману,як Мефістофель,переводиш все чисте на чорне.Повір,ти вже на дні,загубився в пустелі та розвіявся як попіл на вітру.
Вже не дивно те,що з часом ти почнеш боротись,битися за свою душу з демонами свого дизайнерського будинку,хоча це швидше всього не будинок,а застаріла і закидана халабуда з чортівньою всередині та смородом від розкладання трупів почуттів. Ти прогнив і ти це зрозумієш,коли від конструкції залишаться лише розвалини. Не чекай цього часу!Схаменись,я прошу тебе,чуєш?Розжени всі хмари і тоді дощ закінчиться,розкидай всю коробку та мури твого замку і почни будувати нове-невідоме і прекрасне майбутнє. Забудь всі свої переживання,знайди нову veritas і починай дихати!Це буде важко,так як в тебе в легенях весь пісок,глина та мох залежаний роками...
Вимкни цей пронизливий ультразвук грубості з твоїх вуст. Віднови всі видалені файли,вони десь є у резерві і ще придатні для поновлення в системі. Забудь про всі ласі шматочки злості та ненависті,це непотрібні речовини для заповнення твоєї чаші. Шліфуй свою скульптуру,свій майбутній шедевр архітектури, наче видатний митець. Не опускай руки,піднімайся по сходах і ніколи не зводь очей з неба!Воно твоя ціль,ціль висоти,ціль-піднятися над всім мерзенним,що оточувало роками і споживало всю сутність. Ти піднімешся,повір,твоя енергія надзвичайна і ніщо не змогло її спаплюжити. Ти як промінь,якого не видно,який замаскований у розрухах кам'яних кар'єрів,оббився в скелі і зник з поля зору.
Вже не дивно те,що я борюсь за тебе!Обернись!Я допоможу тобі,тільки скажи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375041
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.11.2012