Оля Бреславська

По хребту одинадцять каменів

По  хребту  одинадцять  каменів  –
Грань  до  грані
Натиснути  який,  щоб  закрити  вологу  душу
Повернути  який  –  відчиняючи  навстіж  браму
Залишити  один  –  непорушно.

Натерти  до  тіла  двічі  по  два
Грань  до  грані
Вогонь  розпалити  і  дихати  ним  на  повну
Розсипати  тілом  іскри  з  вогню  і  сталі
Зімнути  в  долонях  попіл  як  білу  вовну.

Пройтися  долонями  через  один  
Мить  –  і    вм’ятина
Камінь  на  камені  знає  про  силу  броду
Десять  гріхів  покотилися    свіжою  м’ятою,
тільки  один  як  любов  ліг  у  чисту  воду...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744252
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2017

Намовчи мені ніч…

Наточи  мені  голку  –  ніжно  болітимуть  шви
Із  плеча  уздовж  берега  далі  до  болю  і  крику
Замість  тисячі  слів  і  слідів  ти  мені    помовчи
Намовчи  мені  ніч  –  бездонну,  далеку  і  дику

Нагостри  мені  меч  –  доторкнутися  рук  і  межі
Зимна  сталь  повертає  свободу  рукам  і  поривам
Замість  зашморгу  –  тіло  цілують  слова  і  ножі
Замість  присмаку  крові  –  присмак  любові  і  диму

Спопелиш  дике  тіло?  Залишиш  на  вістрі  меча?
Над  наточеним  лезом  натягнуте  жмутом  волосся
Добігає  твій  час  ...  Балансує  на  схилі  плеча
Біла    вм’ятина  болю  –    все  решта  напевно  здалося...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743349
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2017

…тебе так мало…

Крізь  клапті  любові  –  білої,  як  душа
Крізь  рій  мурашиний  –  терпкий,  як  густе  какао
Білим  по  білому  ляжуть  на  вістря  ножа
Устами  твоїми  слова:
…тебе  так  мало…

Утоплена  в  водах  глибоких…  Іти  до  дна,
Увійти  в  глибину,  прорости  у  тобі  дурманом
Мовою  риби  німої  прив’язані  сни  і  слова
До  зв’язаних  рук  твоїх:
…так  тебе  мало...

На  лоні  долоня  втамовує  трепет  і  страх,
На  грудях  вгамовує  зАпалу  іскру  зрадливу…
Видих  і  вдих…  і  притишена    ніч  на  устах
Лікує  тобою  мене  тільки  снами  і  римами…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724636
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2017

Гніздиться ворон

Гніздиться  гордий  ворон  на  тополі,
Ув’язнений  весною  і  дощем,
Тримає  поглядом  ненависну  неволю.
Праліс  із  часу  здався  втікачем...

Зронив  галузку.    Впала  друга,  третя...
Пригнулась  гілка,  але  зеленить...
Діймає  втома  вранішнього  лету,
Весна  і  небо  ворона  болить.

Упало  літо  пухом  тополиним
На  юності  розхристане  гніздо.
Наснилися  в  лету  пташині  клини  –  
Сльоза  упала  стиха  на  крило...

...То  небо  плаче.  Крізь  юрбу  галузок
Ховають  усміх  мрії–втікачі.
І  вись  тополі  видалась  безглуздою  –  
Гніздиться  старість  на  Його  плечі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722973
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2017

…димом крізь пальці…

Червоні  рамки  
Чорні  контури
Білі  тумани  ковтають  паморозь,
Гілля  оголене  грається  формами
Смак  поцілунку  -    в  рожевій  зав’язі...
Червоні  ягоди
на  чорних  китицях
Біліє  ранок  в  долонях  спогадів.
Тримає  ніжно  рука  мисливця,
Тріпоче  крильми  метелик  в  лоні.
Чотири  контури
кривого  дзеркала,
і  ніч  розділена  на  території,
де  форми  й  межі  розмиті  -  стерті
і  насолода  -  лиш  бутафорія...
Мандрує  тілом
рука  мисливця
Ніж  у    руці  малює  грацію...
Межі  розмиті  медом  з  корицею
З  лона  метелик  –  димом  крізь  пальці...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713314
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.01.2017

"Ясени на кривому розі. . "

Ясени  на  кривому  розі,
Як  сини  коло  хати  з  глини
Як  хорти  через  полонини
Проганяють  бісів-морозів..
Там  кроти  шиють  чорні  вирви,
Там  бобри  ліплять  хату  з  броду,
Круки  в’яжуть  гніздо  із  линви...
Поле  битви    -  як  поле  битви:
Право  вітру,  вогню  і  болю,
Право  вибору  смерті  й  долі,
Воля  вольному  від  любові.
Чорні  кішки...  чорніші  ночі...
Скавуління  собак  в  наметі...
Спіле  яблуко  в  кулеметі
Соком  спраглих  замироточить.
В  обморожене  тіло  каменю
Наливається  сік  гранатовий
Накривається  медом-м΄ятою...

Лиш  молитва  матері
Тихий  всесвіт  матері
Судний  день  тим  богам
Без  жалю  напророчить....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707968
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.12.2016

То не страх, моя дівчинко…

То  не  страх,  моя  дівчинко,  то  взагалі  не  страх
То  вертають  дорогою  ті,  кого  ти  любила
Погубила  їм  крила,  літала  в  чужих  степах
Приголубила...    пригубила...
Прив’язала  ти,  дівчинко-відьмо,  тугу  затуго
Затиснула  під  серцем  камінь  з  морської  піни
Завинила,  невинна,  вовка  вважати  другом
Загубилася  в  лісі,  де  вільному  бути  вільним
Відмолилася...    відпустила...
Чуєш,  виє  самотній.  Не  зітхай,  моя  дівчинко-доле,
Видихай  і  водою  запий  –    онде  студить  ноги.
Віднесе  тебе  вітер  вивіркою  у  поле
То  не  страх,  моя  дівчинко  -
Просто  зійди  з  дороги...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2016

Сліди

Не  знаю  де  початок  слідів  твоїх  зі  слів
Стоятимеш  на  чатах
Стоятиму  в  воді
по  поли  по  коліна  без  броду  й  берегів
Зсередини  по  серцю  з-під  каменя  вода
долонями  у  воду
то  прісна  то  гірка
стікатиме  сльозою  –  тривожна  і  тривка
Не  знаю  де  мовчати  навчилися  дощі
Серед    води,  як  риба  
Серед  людей  –  в  тобі
стояти  і  сміятись,  тонути  чи  плисти
На  чатах  прочитаєш  сліди  мої    -  листи...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704348
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2016

"Стопами босими тілом землі ледачим. . "

Стопами  босими  
Тілом  землі  ледачим.
Трави  і  борозни  знають  ті  стишені  кроки
Сонце  скотилось  долонями
Впало  м’ячиком
В  лігво  і  серце  самітнього  дикого    вовка  –  
Той,  що  єси  таємницею  долі  і  неба.
ЇЇ  вберігав  до  весни
До  життя  і  пришестя
Поглядом  вирізьбив  щастя  на  гілці  клена.
Кутав  долоні  ЇЇ  у  лискучій  шерсті
Доки  лиш  спогади
Доки  лиш  дихання  й  сльози  
біль  за  грудиною  нив  як  цілюща  мантра.
Навесні  проросла    
Вовченям,  що  котилося  м’ячиком
...у  вовчому  лігві  затишно  навіть  згорати...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699175
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2016

То не сльози…

То  не  сльози...
з  лози  виплітатиму  ніч  і  колиску
ніж  у  руці  вигартовує  силу  і  страх
ніжно  тремтить  ніжно  до  болю  і  блиску
гОйдає  тіло  змаліле  тієї,  котра
завтра  вросте  у  округлі  формати  і  форми
в  широкі  обійми  тупих  і  самотніх  кутів
видихатиме  ніч  витинанку    мою  колискову
Віддаватиме  ніч…
Відпускатиме  в  ніч
із  очей  очеретяні  тіні
підперезане  болем
скуйовджене  гілля  верби
…і  до  води  
котиться  з  берега  ніч  -  
обрізані  коси,  
волосся  до  пліч  …
...ні,то  не  сльози...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689969
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.09.2016

"Переходиш на крик…"

Переходиш  на  крик,
А  потім  на  північ  і  південь.
Краєш  на  четверо  сонця  палаючий  диск.
Переходиш  на  "Ти"
По  периметру  Риму  і  Відня
Кроками  краєш  на  двоє  блакитний  батист.
Переспівуєш  сингл
І  малюєш  акорди  на  пальцях
Білим  по  білому  дотиком  зимних  долонь.
Пересипав  у  сни  
Чорно-білі  етюди  коханців.
Чорно-білі  дороги  надовго  взяли  у  полон.
Перевершуєш.  Ти
повертаєшся  тихим  і  ніжним.
Шрами  на  білому  тілі  твої  і  мої.
Слова  у  воді
розчинились...  Німі  і  безгрішні
ми  розійшлися,  мов  кола  на  зимній  воді….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2016

Діди возили сіно в громовицю…

Діди  возили  сіно  в  громовицю
Іскру  ловили  в  люльки  і  брилі
А  ми  малі,  тримаючись  за  бильця,
Ішли  при  возі  босі    по  стерні

А  дощ  лукавив  –  біг  понад  рікою,
Черпав  снагу  для  бабиного  поля.
Ми  чемно  йшли  і  лівою  рукою
Зривали  понад  берег  маки  кволі

Діди  співали  «Там  під  Львівським  замком»
Здіймалась  курява  з-під  коней  і  коліс.
Ми  слухали  і  навіть  хтось  заплакав...
Малий  Ісус  приліг  собі  на  віз.

А  ми  возили  сіно  битим  шляхом.
Топтали  коні  спогади-сліди.
Сиділи  внуки,  хтось  навіть  заплакав
Як  в  небі  йшли,  співаючи,  діди…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671268
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.06.2016

Дихає дерево – трепетна таїна

Дихає  дерево  –  трепетна  таїна
Вмилося  тіло  миром  і  медом
Руки  бубнявіють  липовим  маєм*
Древо  до  древа…
Коси  у  корені…
Благословляє  вечір  і  вітер
Руки  впокорені,  очі  впокорені
липовим  цвітом
Липовим  літом...  
Чути  як  всотує  голод  і  солод
Волога  земля  під  тілом  вологим
Видіти  небо  навпроти…Нагода
поговорити  із  Богом
Понад  деревами,
поміж  обіймами
літнього  вечора  й  дикого  маю
Дихаєш  вільно.  
Боже,  як  вільно…
Таїна…


Май(  замаїти)  -  зелень,  квіти,  гілля    липи,  якимим  заквітчують  оселі  на  Зелені  свята.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663770
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2016

Заборонене місто…

Заборонене  місто…
З  лісу  до  лісу  —
Голодні  лиси
Зимно  і  тісно…
Між  сірим  дахом  і  чорним  тілом
Гарячий  атом  і  білим-білим
Зі  спини  в'ється  солоний  дим
Тавро  на  крилах  -  лети  за  ним
Крізь  ліс  густий  –  не  видно  сонця
Зі  стіп  брудних  –  пісок  і  стронцій
Пітні  долоні  –  гіркі  й  солоні
З  молекул  болю  
на  атоми  болю
розщеплена  доля  
…втікає  
           вітром  зі  щоки,
           піском  крізь  пальці  лівої  руки…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662228
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.04.2016

Коли я сходила з розуму…

Коли  я  сходила  з  розуму
Поруч  не  було  нікого
Єдиним  безжальним  козирем
Залишився  шлях  додому

А  далі  слова  і  колії
Бо  надлишок  слів  і  змісту
О́біруч  –  три  магнолії
І  два  узбережжя  міста

Бігла  мостом  розхитаним
Без  поручнів  та  канатів
Здавалося  врешті  квити  ми
Здалася  щоб  не  мовчати

Навпроти  лиш  сміх  і  вітер
Магія    та    магнолія
Мені  б  лише  десь  зігріти
Ту  жінку,  котра  божеволіє…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661122
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 21.04.2016

Заколисують…

Заколисує…
За  колискою…
Закосичилась  осінь  листям
Розгубилася  осінь.  Тісно  їй
На  осиковім  гіллі  висіти.
В  закуліссі  соснового  лісу
У  купелі  з  голок  і  списів
Оголилася  осінь  навмисне.
Безтіла…  безлиста…
..Розчинилася..
теплою  тирсою  у  колисці
…Намистами..
покотилися  
…сни  омріяні
Поклонилися  трави  звіяні
Поплелися  тумани  зміями..
Пишногруді  сумні  повії
Розсипали  сльози,  каміння.
Над  осиковою  колискою,
Закосиченою  мріями
Нахилилися…
Заколисують…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641409
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.02.2016

"Тримай над вогнем меча"

Тримай  над  вогнем  меча  –  мо'  знадобиться
Тобі  обладунки  ліплять  із  воску,  в’яжуть  на  спицях
Мольфари  ворожать  на  каві  аби  гірчила
Жінка  дурман  і  цикуту  в  поділ  зашила.

Симптоми  війни  у  тобі  –  страшне  прокляття
Хочеш  терпи  чи  перетни  мечем  канати
Будеш  опівночі  вовком  –  зірви  ланцюга
Втікай  де  палає  трава  –  загубись  між  циган.

Лінивий  багрянець  зі  сходу  сидить  на  спині
Зализує  рани,  розпалює  хмиз  і  триню*
Думаєш  смерть  обдурив  –  то  хай  і  сниться?
Тримай  над  вогнем  меча  –  бо  ще  знадобиться!



*триня  (  діал)  -  тирса,  трачка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639584
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.01.2016

Засинай на піску…

Засинай  на  піску
Відчувай  меланхолію  тиші
Ребрами  рук  намалюй  мені  вітер  на  схилі
Треба  мовчати  і  поклонитися  тричі
І  тихо  украсти  з  долонь  твоїх  яблука  стиглі.

Засинай  на  воді
Заколисує  магія  майя
Риби  що  тіло  цілують  упилися  болем
Ти  не  потонеш.  Віддайся  і  я  упіймаю
У  сіті,  у  світлі  -  з  волосся,  щоб  пахнути  морем.

Засинай,  помовчи…
Ти  —  вітер  і  біль.  Притулися
до  холоду  шовку  чи  м’якоті  теплого  тіла
Я  –  лиш  пісок  у  безодні  води
Я  –  у  тисняві
…тільки  на  мить  із  тобою  заснути  хотіла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2016

"І якось дивно так складаються зірки"

І  якось  дивно  так  складаються  зірки.
А  віз  і  далі  там…  не  возить  більше  солі,
І  зграї  слів  сідають  на  гілки  —
морозяні  і  кволі.

І  чийсь  тривожний  сон  торкнувся  до  руки,
У  пригорщах  тепла  не  видно  більше  долі.
І  ліній  на  щодень,  напнутих  на  кілки,
стає  щораз  доволі.

І  хтось  про  нелюбов  нашіптує  давно,
Ллючи  гірке  вино  в  напівпорожню  кварту.
І  бачить  слід,  роздвоєне  кермо,
напівдорожню  карту.

І  дивно  мерехтять  слова,  що  на  гілках,
І  моляться  уста,  і  перехрестя  пальців.
На  черзі  мить,  щоб  зважити  життя
на  мідній  шальці…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637101
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.01.2016

"Коли ти молилася. . "

Коли  ти  молилася  крихти  вчорашнього  хліба
Дивилися  в  небо  очима  старих  сірих  лінз
Старіли  черствіли    допоки  їх  не  одболіла
Самотня  журба  із  колиски  задавнених  сліз.

Коли  ти  молилася  в  небі  біліло  сніжило
Вечір  кругами  ходив  по  старім  циферблаті
Час  задкував  ти  чекала  дзвінка  і  смішила
Рудого  кота  що  дрімав  на  твоєму  халаті

Сніг  заспокоївся  можна  літати  й  ліпити
Ілюзії    щастя  а  зрештою  чого  захочеш
А  спогади  плетені  теплі    котрих  не  зносити
На  клапті  лапатого  снігу  візьми  й  поторочиш…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634409
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.01.2016

Як вітер у спину…

Як    вітер  у  спину  —то  кроки  здаються  тихішими
І  сонця  на  сході  —лиш  пасмо  рудого  волосся
Не  заплітай  мені  коси  словами,  бо  грішна  я
Не  запитай  мене  поглядом  –  бо  не  здалося!

Як  мокра  бруківка  –  то  кроки  лише  напівтінями
І  десь  попід  ноги  лукаво  вшиваються  чвари
Ти  не  шукай  в  мені  сліз  попід  змоклими  віями
І  ув  очах  що  незаймано  досі  мовчали

Як  небо  втікає  з-під  ніг  –  то  вже  руки  розв’язані
У  перехрестях  із  пальців  торочаться  білими    шви
Ти  не  тримай  мене  голкою  ,скалкою  ,спазмами
В  серці    горіховім,  з  кОтрим  я  була  на  ВИ…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628505
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2015

* * *

Гримає  сніг  у  вікна  вітром  і  кулаками
Хрипне  у  тиші  пісня  голосом  з-під  перини
Пахне  дощем  вчорашнім,  сирістю  і  котами
Там  де  сиділи  двоє  із  почуттям  провини

Кроками  лічать  вчинки  сходами  вниз  і  вгору
Темінь  чи  просто  втома?  Тисне  журба  у  плечі
«Син  не  прийде»  –  мовчали  і  помолились  кволо
І  зі  старими  довго  плакав  ще  Святий  вечір…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627335
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2015

" Як тобі, жінко, бути в горлі чиємусь кісткою…

Як  тобі,  жінко,  бути  в  горлі  чиємусь  кісткою?
Гризтимуть  і  подавляться  –  ти  проростаєш  ніздрями,
Будеш  гіллям  косичити  маківки  їхні  сиві.
Як  тобі  плодоносити  із  ножовим  у  спині?

Пити  і  не  напитися,  сльози  не  стануть  прісними…
Як  тобі,  квітко,  вирости  посеред  тої  тисняви?
Як  тобі,  жінко,  висіти  ниткою  на  зап'ясті?
Гудзиком  на  білизні  того  пісного  щастя?

Як  тобі  бути  сильною  посеред  лісу  хвойного—
Станеш  дрібною  мишею  чи  обернешся  хвойдою?
Як  тобі  завтра  бавитись  в  бульбашки  їхні  мильні?
Мабуть  зуміла  вижити  із  ножовим  у  спині…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623851
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2015

Ти замети, зацілуй, заховай ті кляті сліди

Ти  замети,  зацілуй,  заховай  ті  кляті  сліди
Хай  вітряний  день  візьме  блуд  і  до  завтра  не  стане.
Листя  втікає  крізь  патла  і  пальці  сухої  верби...
Хтось  став  на  коліна  згортати  його  рукавами

Вони  божевільні,  а  може  лиш  вільні,  аби
Збирати  ті  дні  поміж  листя,  як  хліба  окраєць,
У  мокрім  асфальті  забуті  сліди.  Але  ж  ми?
Ми  осиротіли,  ми  тіло,  ми  тінь,  що  у  танці...

Снить  жовтий  день,  животіє  і  стулює  дні,
І  марить  ночами  і  мне  свіжовитканий  ситець.
Вигойдуй  мене,  теплий  вітер  вигойдуй  мені  -  
Зцілуємо  сніг,  ніби  мить,  із  калинових  китиць...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620212
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.11.2015

Старість (муз. та виконання Володимир Сірий)

Заблукала  старість  посріблила  скроні
Заплела  у  коси  паростки  весни
Заховала  завтра  мальвою  в  долонях
Загорнула  вчора  в  чорно-білі  сни

Лиш  одне  сьогодні  тішить  світлі  очі,
і  дитячим  сміхом  огортає  дім
Линуть  в  чисте  небо  наміри  пророчі
Й  пеленають  смуток  плетивом  густим

Заблукала  старість  посріблила  скроні
Висіяла    мальви  з  бабчиних  кишень
Посміхнувся  тепло  пожовтілий  сонях
Обійняв  дитинно  літа  новий  день.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607241
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 16.09.2015

Втеча

Вона  вперто  стоїть.  Вітер  під  ноги.  Топче.
Він  цілує  їй  плечі  морозним  своїм  началом.
Вигойдує  сукню,  оголює  стегна  мовчки.
Вона  мріє  втопитись  в  горнятку  теплого  чаю.

Він  пестить  коліна  їй  шовком  зім’ятої  сукні,
Лягає  до  ніг  і  болить,  як  вечірня  втома.
Вона  незворушно  чекає  на  авто  попутне.
Холод  на  смак  терпкий,  аж  піймала  оскома.

Сіла  навпроти.  Натерли  тісні  сандалі.
Він  жадібно-ніжно  пестить  її  тендітну.
З  чаєм  гарячим  на  неї  хтось  вдома  чекає,
Як  чекає  вона  на  втечу  з  обіймів  вітру.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601458
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2015

" Смеркає, і небо за гратами…"

Смеркає,  і  небо  за  гратами  
Променів  сонця  лукавих.
Вилита  соком  гранатовим
Мить,  наче  сонячний  спалах.

Хмари  на  кулях  повітряних...
Небо  сягло  піднебіння.
Втомлений  спекою  літньою
Вітер  спинився  на  віях.

Дихає  вечір  задимлений
Спаленим  дубом  в  мангалах,
А  за  спітнілими  спинами
Ніч  медитує  у  травах.

Трохи  би  холоду  й  спокою,
Зливи  зненацька  і  грому,
Щоб  босоногими  кроками  
спішно  втікати  додому...,

щоб  зупинитись  окрилено,
час  не  пустити  у  прийми,
задивлено  в  небо  задимлене
взяти  когось  у  обійми...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599721
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.08.2015

"Я знаю багато слів що зів"януть"…

Я  знаю  багато  слів  що  зів"януть  коли  доторкнешся  до  них  рукою
Коли  заколише  вчорашня  пам'ять  спогади  що  бояться  двобою
Сьогодні  світає  на  хвилю  раніше  аби  повторити  завчене  вчора
Руки  годинника  ходять  пішки  аби  побачити  біле  чорним
Я  знаю  до  болю  про  рани  на  тілі  про  невідворотні  наміри  смерті
Чорне  що  коле  змінила  на  біле  .  Світанок  прокине  за  мить  і  три  чверті.
Слова  промовчали,  бо  тиша  -  то  правда,  що  коле  і  гладить  аби  лише  бути
Болить  –  перестане,  бо  біль  як  порада  як  сила  молитви  котру  не  збагнути…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597722
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.08.2015

"Тихо, мов лихо присіло у полі. "

Тихо,  мов  лихо  присіло  у  полі.
Скошує  трави  знівечена  доля,
І  піт  струменить  по  жилах  пісної  землі.

А  на  ріллі  –  тій,  що  під  травами  –
Вишиті  села,  мов  латані  рани,
Моляться  небу,  схиливши  старечі  дахи.

Перелітні  птахи  повертають  додому,
Храми  плетуть  зі  старої  соломи,
Долю  пророчать  клекотом,  трепетом,  співом.

Там,  де  руїни  старого  костелу
Травами  вкриті  підлоги  та  стелі,
Лелека  про  небо  безхмарне  клекочучи  снить.

А  небо  –  як  мить,  а  небо  –  як  доля:
Безмір  любові,  вітру  і  поля…
Де  скошені  трави  і  села  моляться  богу  й  землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594912
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.07.2015

"Хлопче з очима, що кольору дикої сливи…"

Хлопче  з  очима,  що  кольору  дикої  сливи,
Візьмеш  за  руку  –  тримай-не  тримай,  не  втечу
Терпне  від  терену  тіло,  боротись  несила.
Мало  по  краплі  мовчанки,  цілунків,  плачу…

Хлопче  зі  шкірою  кольору  дикого  меду,
Підеш  –  вернешся.  Важливо,  аби  просто  був.
Вірити    вітрові  чи  поклонятися  небу?
Зникли  в  молитві  до  неба  й  до  тебе  табу.

Хлопче  із  подихом  кольору  свіжої  м’яти,
Мерзну.  Візьми  й  обійми,  поки  є  ще  огонь.
Ліс  шелестить  аби  тобі  віри  не  йняти,
Щоби  віддатись  мовчить  сивина  біля  скронь.

Хлопче  із  серцем  кольору  стиглої  вишні,
Поряд  із  тихою  ватрою  щастя  залиш.
Хочеш  –  іди.  А  я,  хай  пробачить  Всевишній,
Снів  твоїх  барвами  буду  допоки  ти  спиш  …      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594846
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2015

"Ти боїшся…

Ти  боїшся  відкритих  вікон,  бо  то  –  перетяг…
дверей  незачинених,  бо  увійде  хтось  зайвий…
штучного  світла  зі  стелі,  котре  на  петлях…
любові  боїшся,  бо  –  назавжди  і  навзаєм…
променів  сонця,  що  плями  лишають  на  тілі..
піску  під  ногами,  що  липне  ,  бо  він  –  гарячий..
янгола  поруч  у  білому  і  на  білім…
дна  океану  очей,  що  давно  не  плачуть…
Бійся  солодких  книжок,  що  розгойдують  віру…
укусів  змії,  що  сміється  тобі  в  обличчя…
краю  землі,  що  штовхає  тебе  у  прірву..
чужої,  що  поруч  –  тримає  за  передпліччя…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2015

"Мандрує дід…"

Від  діда  пахне  смертю  і  дощем,
холодним  потом  і  гарячим  літом,
старим,  як  світ  порічковим  кущем,
вчорашнім  ранком  і  прадавнім  вітром

Від  діда  пахне  солодом  вина
і  всохлим  хмелем,  що  поріс  над  тином
потилицю  накрила  ковила,  
і  посивіла  від  часУ,  що  сплинув

І  любить  дід  ходити  під  дощем,
і  грітись  у  скуйовдженій  перині.
У  пазусі  під    вицвілим  плащем
носити  щастя  васильково-синє.

Мандрує  дід,  тупцює  коштуром
і  човгають  смішні  намоклі  капці.
А  хтось  вгорі  ще  відкладе  перо...
І  півень-друг  прокине  діда  вранці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593913
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 15.07.2015

"Обшарпаний дощ метушиться гнаний вітрами"…

Обшарпаний  дощ  метушиться,  гнаний  вітрами.
Стікає  поволи  з  чола,  зі  щоки,  зі  стіни.
Зітхає  словами  нечутно  десь  під  ногами
Втікає  від  неба.  Змиває  набряклі  сліди.

Лежить  собі  дощ  у  вибоїнах  хворого  тіла.
Мовчить  і  віршує  про  втрати,  про  вЕсну,  про  мир
Лелека  тремтить,на  вітрі  обтрушує  крила.
Бубнявіє  світ  над  алеями  свіжих  могил.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566107
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2015

ПОМАРАНЧЕВА ДІВЧИНКА (Музика - Михайла Герца)

[b][i]Слова  -  Ольги  Бреславської  
Музика  -  Михайла  Герца[/i][/b]
І.
«Це  апельсинка?  А  то  помаранча?  
Можна  я  з»їм?  А  я  хочу  ще...»  
В  пісню  складаються  нотки  дитячі:  
«Більше  не  хочу  -  вже  ротик  пече.»  

Приспів:
Взяла  морквинку:  «Я  зайчиком  буду».  
Боса  побігла  по  теплій  траві.
Доня  моя  –  помаранчеве  чудо,  
Сонечком  сяє  у  небі  моїм...

ІІ.
Пахне  цитринкою  шийка  маленька,  
Рученьки  злиплися  -    привід  для  втіх  
Мчить  до  води  Мандаринка  кругленька,  
Миється  смішно  від  щічок  до  ніг.  

Приспів:
Взяла  морквинку:  «Я  зайчиком  буду».  
Боса  побігла  по  теплій  траві.
Доня  моя  –  помаранчеве  чудо,  
Сонечком  сяє  у  небі  моїм...

ІІІ.
Бабця  принесла  з  городу  гарбузик  -  
Сонцем  цілований,  теплим  дощем.  
Доня  вивчає,  погладжує  пузик:  
«Цю  помаранчу  я  точно  не  з»їм!»  

Приспів:
Взяла  морквинку:  «Я  зайчиком  буду».  
Боса  побігла  по  теплій  траві.
Доня  моя  –  помаранчеве  чудо,  
Сонечком  сяє  у  небі  моїм...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558998
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2015

На горизонті зораного поля

Пісніє  світ.  Висмоктує  повільно
бездушне  тіло  з  крові  й  молока.
А  брата  пригорнути  у  обійми
чи  протягнеться  зламана  рука?

Ущухне  біль.  І  спрагу  ся  втамує.
Зростуть  сини  апостола  Марка.
Чи  зможе  небо  задощити  всує,
аби  напилась  втрачена  ріка?

Смішне  життя:  довкола  гаснуть  зорі,
втекли  боги  від  крові  і  вина.
Біліє  сніг.  Біліє  світ.  Світає  доля
на  горизонті  зораного  поля…
Про  мирне  небо  снить  озимина…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539051
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.11.2014

Світанок-вершник

Погляд  з-під  лоба
З-під  тіні  гриви.
Спере́ду  дорога  
крізь  ніч  і  зливу.
Позаду  втеча  із  поля  бою
з  обіймів  смерті
з  полону  болю

Тремтить  уздечка,
страмено  б’ється.
Смакує  зливу,  
а  не  нап"ється.
А  поруч  –  доля
В  долонях  поля.
Парують  ніздрі,
Смакують  волю.

Вітер  свободи
розчісує  гриву.
Злива  не  студить  
–  цілує  спину.
Дух  перемоги!
Неначе  вперше
сідлає  вміло
Світанок-вершник...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538579
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2014

Три колоски

Полем  -  як  долею,  босою-голою
крізь  ніч  і  туман,  аби  непомітно.
Зранена  холодом,  страхом  і  оловом
Землю  вбійняла...Свідок  їй  вітер...

Три  картоплини  у  пазусі  зморщеній
Три  колоски,  сльозами  пророщені
Три  Отче  наш  й  Богородице  Діво.

Тисячі  кроків.  Облуплена  стінами.
Дошка  на  дошці,  притрушені  сіном.
І  стеля,  як  небо  –  і  сіре,  і  низько.

Пальці-коріння,  обтягнута  кістка
Зілля  на  шиї  замість  підвіски
Сльози  і  піт  крізь  діряві  долоні  стекли.

Сни  -  вже  не  сни,  задимлене  марево
Діти-анге́ли  вкриваються  хмарами
Три  колоски  проросли…  Спаси  –  сохрани!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538250
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.11.2014

Пурпурові айстри

Короткочасний  дощ.  Казали,  буде  скоро.
А  скоро  –  через  мить  чи  може  аж  під  вечір?
Ластівки  низенько  –  це  ж  невипадково,
Немов  слова  у  тексті    із  випадкових  речень.

Казали  вже  по  літі.  Минуло  вчора  Пе́тра.
І  день  урвався  різко,  як  перегнивший  дріт.
І  айстри  пелюстки  крізь  вітер  перетерті,
І  мальва  непристойно  зіперлася  на  пліт.

Вже  не  лоскоче  вітер,  а  злобно  дме  у  душу,
Мов  зраджений  коханець    пустотливих  днів.
Липень  ненаситно  смакує  стиглу  грушу,
І  видихає  запах  зі  скошених  полів.

Казали,  буде  зимно.  А  я  не  йму  їм  віри.
Капризує  літо  –  такий  мінливий  настрій.
Малює  вечір    небо  у  колір  ніжно-сірий,
І  скапує  сльозами  на  пурпурові  айстри.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519536
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.08.2014

Злива

Місто  очікує  зливи  і  грому.
Хтось  поспішає  додому.  Чи  з  дому?
Як  перелітні  птахи.

Спітнілі  дахи  видихають  на  хмари,
А  ті  вже  не  хмари  -    сумирні  отари
докупи  скликає  чабан.

Старий  чемодан  ледь  розплющує  віко.
У  спину  періщить.  В  калюжі  ще  мілко
а  тре́  її  переплисти́.

Намоклі  листи  забіліли  лататтям.
Намоклі  взуття,  парасоля  і  плаття,
а  хочеться  далі  іти:

від  самоти  вибігати    у  місто.
в  прозі  дощу  слухати    музику  Ліста,
сховатись  травою  в  туман.

Старий  чемодан  стоїть  на  долівці
напханий  ситно.  А  я  на  бруківці
поміж  перелітних  птахів.

Піт  із  дахів  капле  бодро  і    дзвінко.
Чабан  не  гримить,  сонно  дує  в  сопілку.
Не  поспішає  ніхто.

Прочинила  вікно,
а  мені  на  долівку  зронила  голубка
малесеньку  гілку,  
майнувши  сіреньким  крилом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519036
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2014

Жінка без віку

Жінка  без  віку  у  літньому  сарі
Сталі  думки.  У  долонях  зі  сталі
Завтрашній  день.

Надпитий  портвейн
Лишила  як  спогад  про  день,  що  минає.
І  часу  не  гає.А  день    не  встигає
Намарне  кудись  утекти.

Має  квитки  на  літак  до  Мілана.
Тримає  валізу,  тримається  прямо,
А  ноги  відмовились  йти.

Палити  мости  не  вміла  ніколи.
Ховала  минуле  в  халяви  з-під  поли,
Нічим  не  гасила  запал.

"Б"  термінал.  Квиток  на  удачу
Сховала  в  кишені  квітчастого  клатчу.
No  changes.  No  pain.

Допила  портвейн.  Cотні  людей
Почули  як  виклик:  «Я  житиму  далі!»
Із  уст  тої  жінки,  що  в  літньому  сарі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503389
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2014

Люблю цей дощ…

Люблю  цей  дощ  -  серед  хмільного  літа:
Холодні  спогади  гарячої  пори,
Коли  журба  любов"ю  розігріта,
І  час  втікає  краплями  води.

Ще  босоногі  спогади  зриває,
Мов  спілі  вишні,  вітер  навмання,
А  злива  обіймає,  роздягає…,
Пірнає  в  трави  зляканим  ягням...

То  небо  плаче  голосом  знемоги,
То  мрія  снить  у  шелесті  трави.
Люблю  цей  дощ.  Лоскочу  босі  ноги
В  обіймах  сліз  плакучої  верби.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491951
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2014

Мама сказали… (новела)

Мені  50  і  я  зовсім  не  вмію  жити.
Я  жахлива  мама,  паскудна  дочка,  паршива  жінка,  що  на  старості  літ  нікому  не  буду  потрібна.  Я  дурна.  Так  сказала  моя  мама,  коли  в  пориві  жалю  і  гніву  я  назвала  її  винною  у  всіх  своїх  негараздах.
Було  ніби  недавно.
 -  Мамо,  чуєте,  Іван  мене  заміж  кличе.
-    Най  кличе.  Що  то  за  Іван  такий?  З  Косова?  Гуцул?  Має  хату  і  придане?  А,  ти  не  знаєш.  Поцілював,  каже,  що  любит,  бере  до  себе?  Роби  як  знаєш.
Не  минуло  й  року…
-  Мамо,  як  файно,  же  ви  приїхали!  Якраз  малий  щось  заслаб,  а  мені  на  роботу,  то  й  посидите  з  ним.
-  Посидите?  Не  буду  я  в  тійво  глуші  сидіти  і  тобі  не  дам.  Лишила  с  ми  саму  з  пияком,  і  сидиш  в  тійво  ямі.  Збирай  речі!  Бігом  кажу!  Іван?  Мені  в  с…ці  твій  Іван,  як  любит,  то  приїде  і  будете  коло  мене  жити.
Але  Іван  приїхати  не  міг,  принаймі  не  відразу.  А  Лесик  знав,  що  то  його  хресний  інколи  приїжджає,  і  до  себе  до  Косова  постійно  кличе.  Мама  сказала  не  розповідати  малому  хто  його  тато.  А  ще  сказала  йти  на  роботу,  малому  якось  ради  дадут.  Та  й  малий  такий  спокійний,  що  сам  по  собі  росте.
І  вже  через  рік  дежавю.
-  Мамо,  чуєте,  Іван  заміж  кличе.  
-  Та  вже  знаю-знаю.  Та  й  файно  є,  ти  дівка  молода,  чого  без  хлопа  сидіти  маєш.  До  Новгорода  з  собов  бере?  Ненадовго?  А  потім  в  Молдавію?  Ну  нє,  дорогенька.  В  ніяку  Молдавію.  Мене  туво  лишити?  Вже  Ніна  втікла  з  дому  зі  своїм  циркачем,  тепер  ще  й  ти  втікай.  Кому  ти  там  потрібна  будеш  з  однов  дитинов  на  руках,  а  з  другов  під  серцем?
І  ще  через  кілька...
-  Мамо,  каже  Іван,  що  зле  нам  в  купі  жити.  Мо  підем  окремо  з  дітьми?  Каже,  що  хоче  сам  газдувати,  а  не  Вас  слухати.
-  Ото  наволоч,  податками  забита!  Газдувати  він  хоче?  А  він  вміє?  Та  що  ви  варта  без  мене?  Тобі  лиш  би  з  хати  свиснути,  і  він  за  спідницєма  бабськими  заглядає.
     Недовго  втікав  Іван  з  хати,  аби  теща  не  юдила.  Спати  з  жінков  не  давала,  бо  все  їй  щось  треба  було  навіть  серед  ночі.  Навіть  сказати  по-хлопськи  щось  не  міг,  бо  баба  тут  газдині.  Не  довго…Привів  до  хати  дівку  з  пузом.  Признався…Навіть  не  вибачався..Лиш  запитав,  що  має  тепер  робити.  Так  і  пішов  з  миром  на  довгі  роки.  
       Потім  ще  був  художник.  Любив  до  безтями,  ревнував  до  кожного  слупа,  ходив  за  п`ятами  і  нікуди  не  пускав.Мама  сказала,  що  такого  нам  не  треба.
     А  мені  Міська  не  треба  було.  Робили  в  одній  бригаді  на  бураках,  влюбився  хлопчисько,  приїхав  за  мнов  до  хати  і  жити  просився.Я  гнала,  я  сварила,  я  втікала.  Він  ночував  на  порозі.  Мама  сказала,  що  хлопець  робітний,  такого  в  хаті  треба.  А  любов?  До  одного  місця  та  любов.  Молоде,  дурне.  А  в  мене  малі  діти,  поможе  витягнути.  Не  зле.  
Змовчала.  Стерпіла.  Дбала  за  Міськом,  а  він  за  мнов  і  хлопцями  моїми,  хоча  татом  вони  його  назвати  не  могли  через  малу  різницю  в  роках.
Виросли  сини  мої,  міцні  як  дубки,  але  різні,  як  птахи  перелітні.  Мала  надію  старшого,  добрішого  коло  себе  лишити,  а  того  урвиська  женити  десь  подалі.  Знала,  що  послухают,  і  невісточок  добрих  приведут.  Таких,  аби  мені  і  бабі  вгодили,  аби  слухали.
       Людина  планує,  а  Бог  керує…
   е  дав  мені  невістками  керувати  і  жити  їх  вчити.  
     Старшого,  мою  надію  на  добру  старість,забрала  невісточка  до  міста.  Геть  змінився  хлопець.  На  всьо  свою  думку  має.  Жіночку  слухає,  потакає.  Та  хай  вона  мудра  ,  і  добра,  і  газдиня  файна,  але  слова  мого  не  послухає,  бо  геть  чисто  всьо  знає.
       І  друга  файна  невісточка,  робітна.  Але  ніц  чоловікові  перечити  не  сміє.  Мовчит,  бідолаха,  сірники  скидає  щовечора,  маком  пороги  обсипає,  аби  зло  обходило  сторонами.  А  за  сином  золоті  верби  ростут,  нікого  не  слухає,  нам  з  бабов  рота  закриває.  Ото  синів  виростила!
А  баба  своє  далі  знає.    Мене  навчає,  що  маю  синові  говорити,  жінку  його  ганьбити,  жаль  в  ньому  викликати  і  вину.  Я  так  і  робила.  Сказала,  шо  ніколи  не  прощу  невістку  за  її  грішки,  що  ніколи  не  переступлю  порога  їхньої  хати,  а  там  мої  внуки…мої  кровиночки  ,  мої  сонечка…

       Скоро  Великдень.  Свято  щасливої  родини.  А  моя  родина  горошинками  покотилася  по  світу,  і  ніхто  вертати  до  мене  не  хоче.  Мама  сказала  на  то,  що  нам  і  так  не  зле  обидвом,  аби  хлопці  гроші  присилали.  А  там  най  мастят  собі  голову!
     Скоро  Великдень.    В  мені  кипить  лють,  заздрість  і  нелюбов  до  всіх  довкола.
Понесу  кошик  святити,  розділю  яйко  свячене  на  двоє  –  собі  і  мамі,  і  запах  тертого  хрону  вичавить  з  мене  гіркі  сльози.  І  вже  не  видно  буде,  чи  то  я  плачу,  чи  хрін  так  нагло  совість  випікає.  
А  потім  запитаю  в  мами  як  бути  далі…
Цікаво,  що  вона  скаже?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488514
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.03.2014

Два Мирони ( новела)

«Свята  неділенька.  Не  до  діла,  а  до  свята.  Кому  свято,  а  кому  служба»
       З  тими  звичними  думками  отець  Мирон  вдягав  чорну  рясу  по  білій  сорочці.  Причісував  посрібнені  завитки  волосся  і  брався  швиденько  пуцувати  мешти.          «  Олено,  будь  добра,  а  приготуй  на  вечір  щось  святошне  до  їди,  маю  потребу  запросити  кількох  сільських  ксьондзів  на  розмову»
 «Не  буду  добра,  Мироне,  бо  цего  тижня  ні  одна  баба  не  зволила  принести  ні  яєчка,  ні  курочки,  ні  молочка.  Онде  обминают  обійстє  і  очі  ховают»  
«  Та  хіба?  Як  така  справа,  то  нині  нагадаю  сестриці  най  назначить  яку  чергу  і  хто  коли  має  нести.  Але  ж  ти,  Оленцю,  не  май  зла  на  бабів,  будь  мудріша.  Та  й  зроби,  що  прошу.  Нині  більше  ніц  до  роботи  не  маєш,  та  й  певно  не  підеш  з  хати  нікуди.»  
«Маю-маю,  дорогенький»  -  сказала  подумки  Оленця,  і  метнулась  собі  волосся  вкладати,  припудритись,  напашитись.  «До  вечора  може  прийду»  -  усміхнулась  хитренько,  вклала  під  паху  блискучу  сумочку,  взула  ще  звечора  напуцовані  туфельки  і  поцокала  підборами  з  хати,  а  там  поміж  вуличками,  між  будинками,  між  бабами…
       Міша  вже  чекав.  Завбачливо  не  зачинив  вхідних  дверей,  поставив  чайник,  відкоркував  вино.  Все  як  Бог  приказав!
 «Кхм-кхм»  -  на  випадок  чого  далася  чути  Олена,  переступивши  поріг.
 «Нема-нема,  проходь»  -  впевнено  заспокоїв  її  Міша.  До  церкви  пішла.  
«  І  мій  теж,  уявляєш»  -  іронічно  защебетала  жінка.  «  А  якби,  то  й  що?  Я  вчителька  співів,  ти  –  вчитель  музики.  Нам  є  над  чим  працювати.  Особливо  в  школі,  в  твоєму  кабінеті,  забувши  зачинити  двері…»  -  продовжувала  Олена,  згадуючи  позавчорашнє  незручне  становище,  коли  діти  ввірвались  до  класу,  а  їхньому  вчителю  музики    вчителька  співів  з  Будинку  школяра  масаж  плечей  робить  і  при  тому  якось  по-особливому  виляє  стегнами  і  важко  дихає.  Діти  –  що  вони  тямлять.  

«  Слава  Ісусу  Христу!  Дорогі  брати  і  сестри  у  Хресті.  Маю  Вам  зачитати  інформацію,  же  14  травня  2014  року  Божого  в  нашім  Храмі  відбудеться  Таїнство  вінчання  сина  Божого  Володимира  з  роду    Михайла  та  Марії  Приймаків  з  дочкою  Божою  Анастасією  з  роду  Петра  та  Дарії    Тарасівих.  Прошу  молодят  та  їхніх  батьків  на  цьому  тижні  прийти  до  Святої  сповіді.  Також  хочу  нагадати,  що  продовжуємо  збір  коштів  на  облаштування  Храму,  кого  нема,  то  прошу  передати,  бо  то  є  велика  справа»  
   «Слухайте,  Ганю,  -  майже  шепотом  почав  розмову  отець  до  старшої  сестриці.-  Така  справа,  що  вже  кілька  тижнів  як  ніхто  з  газдинь  села  не  навідував  мою  родину.  Самі  розумієте,  я  на  службі  в  громади,  господарки  не  тримаю,  а  дітей  треба  ростити…
       «  А  я  тобі  дітей  не  настарав,  аби  тобі  їх  годувати»  -  втрутився  старий  вуйко  Мирон.  «  А  хочеш  господарки,  то  я  сам  тобі  льоху  і  квочку  принЕсу.  Мо  твоя  їмость  буде  мати  чим  сі  зайняти,  мо  буде  менше  гуляти.  Тьху!»  І  пішов  як  би  й  нічого  не  було.  

«Зоню,  моя  Зоню,
Що  с  ми  наварила?
Як  би  була  с  добра
Мо  сто  грам  налила!!!»
         Вуйко  Мирон  співати  любив.  З  молодих  років  у  церковному  хорі,  багатьох  ксьондзів  у  селі  переспівав.  Всіх  друзяк-пиячків  на  той  світ  відпровадив.  А  що  майстер  на  всі  руки,  то  варт  лише  позаздрити.  А  що  спритний,  а  що  жартівник.  Мирона  знали  всі  довколишні  села.  І  про  добре  серце  знали,  і  файний  голос  чули,  роботу  в  руках  виділи.

-  Ади!  Миросю,  та  коли  ти  вже  встиг  напитисі!  Та  я  ади-во  лише  з  церкви  вернуласі,  а  ти  за  мнов  і  вже  пяний!
 -  Зозулько  моя,  виджу  нині  ти  добра.  А  вчора  була  Зоня-ЗОЯ  (  Змея  Особой  Ядовитості)
-  Йди  тамво  їсти  сідай,  макаронів  з    сиром  насипала.
-  Е  нє,  Мирон  не  їсть  макарон!  Мирон  –  молодець,  їсть  холодець!

«Миросю,  ану  йди  сюда.  Ади  Ганька  прийшла.  Та  що  ти  кажеш?  Та  пан  Біг  видит,  що  немаю  що  дати  ксьондзови.  Та  молочко  діточкам  сусідским  даю,  а  сметанку  і  яйці  своїй  Русланочці  вчора  відвезла  м.  Та  яка  там  в  мене  господарка?  Того  цяпку,  того  цяпку,  та  й  всьо  роздам.
 -    Так,  Ганько,  я  Мирон,  хлопець  добрий,  але  с…ти  на  голову  собі  не  дам.  Я  єму  нині  сказав,  же  ніц  не  дам,  бо  дітий  му  не  старав.  Най  його  попадє  газдує.  Розволочиласі  дуже.  А  він  ще  мене  вчити  буде  як  маю  жити.  Я  п`ю,  багато  горівки  п`ю,  але  то  всьо  чим  завинив.  Але  за  бабами  не  бігаю,  не  клєну,  мої  діти-внуки  порєдні,  бо  інакше  я  би  повідривав  всьо,  що  в  них  стирчит  і  повісив  тамво  на  цвєчку!  Я  гроший  з  людей  не  беру  за  службу.  Я  ту  церкву  ще  молодим  з  сільськимм  нашими    майстрами  будував,    ніхто  ніц  ні  грама  грошей  не  взєв,  а  йому  захтілосі  тепер  її  перекривати  і  нажитисі  на  тім.  Та  я  вже  зараз  поліз  би  та  й  перекривав,  якби  треба  було,  задурно.  Нє,  не  дам!  Так  і  перекажи!  А  ще  най  не  грає  вар`ята  і  сповідає  всіх  підрєд,  бо  вмерти  старому  не  дає,  нешлюбованих  не  сповідає.  Я  то  вже  йому  казов  не  раз,  а  він  своє  знає.А  ну  будете  видіти  чи  так  само  не  захоче  висповідати  Міська  перед  шлюбом  його  сина?  Тому  є  що  сказати,  і  про  Оленку  згадати»  
Все  сказав  та  й  затягнув  своєї:
«Коли  був  я  ще  маленький,
то  сидів  на  міху,
тато  маму  обіймав  —
я  вмирав  зо  сміху...»

«Вінчається  Раб  божий  Володимир  з  рабою  Божою  Анастасією»….
«Прошу  повторяти  за  мною:  Я,  Володимир,  беру  тебе  Анастасіє  за  жінку.  Обіцяю  тобі  любов,вірність  і  чесність  подружню…Так  мені,  Боже,  поможи…

…любов,  вірність  і  чесність…  
…любов,  вірність  і  чесність….

Затремтів  голос  в  отця  Мирона,  затремтіли  руки  в  Михайла,  матір  нареченого  зронила  сльозу…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488318
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.03.2014

Натомлений вечір чекає останнє метро

Натомлений  вечір  чекає  останнє  метро.
Сьогодні    достатньо  мандрівок  обуреним  містом
Примружені  очі    виловлюють  дальні  авто,
Каштанові  пасма  із  вітром  стрибають  у  твісті.

Сліпим  кошеням  переслідує  стишений  крок,
Пораненим  птахом  висить  невагомо  у  тиші.
Мовчать  перехожі,  лиш  місяць,  неначе  пророк:
"Назавтра  осиплються  цвітом  розвітрені  вишні"

Натомлений  вечір  дрімає  в  останнім  метро,
Сліди  від  чобіт  засипає  пилюкою  вітер.
Вона  посміхнулась  в    відчинене  навстіж  вікно...
Він  пише  «люблю»  пелюстка́ми  засніжених  літер...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487945
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2014

Я знаю. . я вірю!

Я  знаю  яким  буде  Завтра,
Якими  прокинуться  люди:
Піَдуть  шукати  щастя
Між  фарисеїв  у  тлум.

А  може  зіпсута  уява
Малює  не  тії  етюди
Серед  міжрядь  пророчих
Шевченкових  сивих  дум?

Шевченко  просив  боротись
Молитвою,  словом,  ділом,
Збирати  докупи  правду
Розсипану,  ніби  ртуть,

Любити  його  Вкраїну,
Мов  останній  окраєць  хліба.
Звільнити  з  обіймів  брата  −
Зі  скверних  смертельних  пут.

Я  вірю  в  дитячу  казку:
Добро  переможе  злобу!
Смерть  синів  −  то  є  та  поразка,
Що  відкриє  новий  підйом.

Двісті  років  –  достатньо  часу,
Щоби  страх  заховати  в  торбу,
І,  прийнявши  Господню  ласку,
Прорости    молодим  зелом!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485106
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.03.2014

200 слів про Шевченка

         Кажуть,  геніями  народжуються.  Але  ніхто  не  пояснить,  чому  тавро  «геній»  дають  посмертно.  Чому  по  життю  треба  йти  босоніж  тернистим  шляхом,  зневіритися  в  Бозі,  зненавидіти  старість  або  не  дочекатися  її,  аби  потім  посмертно  звучати  на  спраглих  правди  устах.    А  може  воно  того  варте?
           Символічно,  але  щоб  стати  поруч  з  Отцем,  Син  його  був  розіп`ятим.  Босим    ходив  піском  і  камінням,  робив  чудеса  з  душами  і  тілами.  Бо  воно  того  варте!
           А  ще  −  «..першим  було  Слово...».  І  тому  сила  така  у  Слові,  сказаному  обраними.  Те  слово    переслідує  душу,  винуджує  не  мовчати,  витрушує  на  папір  все  недомовлене  і  перемислене.  Байдуже,  що  довкола  інакодумці,  поміщики  і  зрадники.  Інакше  не  можна,  бо  тоді  нестимеш  інший  хрест  −  власної  неповноцінності  та  зради  самого  себе.  Шевченко  не  міг  бути  іншим,  бо  став  обраним.
           Кажуть,  генії  –  диваки,  навіть  трохи  божевільні,  чимось  одержимі.  
Можливо.  Це  теж  велич,  тільки  вже  не  слова,  а  духу:  втримати  ті  дивацтва  в  собі,  не  перейти  тонку  межу  і  не  збожеволіти  остаточно.  А  якщо  й  збожеволіти,  то  щоб  стати  щасливим.  Може  воно  того  варте?
           Шевченко  був  одержимим  –  ідеєю,  свободою  і  правдою.  Ніяких  дивацтв,  бо  Він  –  обраний  Богом  і  Словом.  Певно  тому  геном    «Шевченко»  народжується,  відроджується  і  множиться  з  кожним  поколінням    українців.  Бо  ми  того  варті!

[b]П.С.  Есе  перемогло  у  літературному  конкурсі  "Мій  Кобзар  (200  слів  про  Шевченка)"[/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484562
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.03.2014

Мамо , мамо… ( мініатюра )

   «Доброго  ранку,  Надууусююю!»  –  і  потягнулася  спросоння,  і  пововтузилась  під  периною,  позіхнула  недоспано-смачно.  «Що  нині?  Середа?  Іх,  робота!  Йой,  що  то  я  заспала!    Так,  тсс,  Надю,  треба  бігти.  Каву  си  за  прилавком  зроблю»…
 -  «День  добрий,  голубонько»  -  защебетав  сусід.
 -  «О,  прокинулась  наша  зозулька»  -  прицмокав  другий.
 -  "Але  вже  файна  баба"  –  прошамкав  ще  захмелілий  від  вчора  вуйко.
 -  "Ото  курва,  вже  десь  зранє  хлопа  шукає"  –  подумав  дід,  з  чуприною  кольору  молока.
     А  розпатлана  і  червонощока  Надька  захекано  дріботіла  і  притримувала  руками  краї  піджака,  що  не  сходилися  на  обважнілих  грудях.  А  десь  у  спідінй  кишені  зойкали  ключі  від  сільського  склепу.
                                     *                              *                         *
   -  Андрію,  а  то  правда  же  твій  тато  гуляв  з  Надьков  –  продавщицев?
 -  Та  як  ти  можеш  таке  в  мене  питати?
 -  Та  то  не  ти  з  нев  гуляв,  а  твій  тато,  того  й  питаю?
   -  Ти  геть  встид  втратила?  Гуляв  –  не  гуляв,  то  єго  діло.З  хати  до  неї  не  пішов!
   -  А  то  таки  гуляв!  Ото  собацюра  старий,  а  мамі  кілько  встиду  і  ганьби!
   -  А  воно  тобі  треба  всьо  знати  до  дідька!  Та  на  тій  вулици  каждий  другий  хлоп  з  нев  був,  то  й  що?  А  ті  що  не  були,  то  не  годні  і  їм  досить  через  день  «виставити»  їй  по  сто  грам,  нагодувати  цукерками  на  бороду,  вщипнути  за  котрусь  складку  або  ляснути  по  дупі  і  смачно  прицмокнути.    Мусит  бути  і  така  на  селі.
     -    А  чи  вона  одна  така?  Тілько  її  перевага  найбільша.  До  роботи  метка  і  хитра,  говірка  і  смикалиста.  Язичок  добре  підвішений  аби  прикликати  і  приговорювати.  А  що  файна  –  то  і  вік  не  завада.  Тернові  очі  часто  наливаються  блиском,  щоки,  як  спілі  вишеньки.  Перлинки  у  вухах  пасують  навіть  до  засмальцьованого  робочого  фартушка.  Ну  а  запах….  "Ромашка",  "Галка",  "Сонце  в  бокалі",  з  легким  відтінком  «1715»  і  теплим  подихом  перегону.

                     *                             * *
 -  Хлопці,  нині  в  борг  не  даю!  І  вашого  гощенє  не  хочу!  Ану  дивітсі  чи  не  йде  моя  Марічка!  
     
       Йде  Марічка.  Голову  схилила.  Вже  давно  не  жартує  і  не  хіхоче  на  всі  боки.  Соромиться  по  селу  ходити,  у  церкві  стояти  і  в  очі  бабам  язикатим  глядіти.

   -  Слава  Йсусу  Христу!
   -  Слава  навіки  Богу!  Де  йдеш  Марійсю?  Певно  до  склепу.
   -  Та  певно,  треба  Надуси  компанію  скласти.  Виділа-м  як  колєжанка  Любка  до  району  нинька  поїхала.  А  самій  похмелитисі  не  пасує!
   -    Нє,  сіся  не  така.  Ади  заміж  вийшла  за  файного  порєдного  хлопця.  Не  видко  би  пила,  ти  й  не  гуляла  ні  з  ким.  Файна  дівка,  робітна.  Лиш  ади  якого  встиду  набраласі.

Шепталися,  не  ховалися,  не  встидалися…
А  Марічка  соромом  душилася,  благала  і  просила  зупинитися.  Любила  і  ненавиділа.  Цілувала  і  давала  ляпаса.  Марно...марно...
Мамо...мамо…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480148
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.02.2014

А мантра дограє останні ноти…

Зворотній  відлік.  Майже  північ,  майже  пОвня,
А  слів  катма,  ще  зорі  не  раховані.
Твої  пориви  вітру  некеровані,
А  моє  "завтра"  у  Твоїх  долонях...

Крапля  дощу.  Морозний  подих,  майже  осінь.
Рука  в  руці,  а  між  долонь  перетяги.
З  твого  волосся  калин́ові  кетяги
Розсипались  на  білосніжну  постіль.

Зронила  крила.  Загубила.  Розгубилась...  
А  мантра  дограє  останні  ноти,
А  пальці  гублять  шовку  Твого  дотик,
А  Ти  в  тумані  ранку  розчинився…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479545
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2014

І ніхто не згадав ( новела)

«Мамо,  та  вступіться  вже!  Та  доки  будете  під  ногами  суватися?»
«Та  зараз  -  зараз,  та  лиш  вмию  таріль  за  собов.  Аби  тобі  менше  було  мити,  поможу  щось.  Може  бульби  дай  начишчу,  не  можу  без  діла  сидіти.  Зле  мию,  кажеш?  Та  тов  самов  водов,  що  ти,  а  як  інакше?  
       Та  не  бурчи,  Оксанко,  що  зупа  недосолена.  Та  всип  соли  кілько  треба.  А  бульба  грубо  кришена,  бо  пальці  мої  ади  які  покривлені,  так  й  не  дрібочуть  ножем.  А  крупа  рзсипана,  бо  тремтєчі  руки  до  миски  не  донесли,  бо  мутні  очі  недовиділи  на  земли  кілько  ще  визбирати  треба.
     Та  чим  я  завинила  перед  тобов,  дочко,  що  не  вбзиваєшсі  до  мене,  і  ади  вже  внуки  воркают  і  плюют  на  мене  стару?  Якби  моя  воля,  то  серце  б  витягла  та  й  віддала  тобі.  Коби  молоді  роки,  то  й  худібку  придбала  б  ,  аби  дітям  молочка  настарчити.  Коби  яку  копійчину  більшу,  то  й  внучатам  хату  вимурувала  б.  А  так  віддаю  вам,  що  маю.  Не  жени  дочко,  та  змовчи  на  мої  старечі  докори.
     А  що  мамлю  одної  і  тої  самої,  то  ади  лише  найліпше,  що  памєтаю  за  життє.  Та  про  дітей  і  внуків  своїх  мамлю,  бо  ще  прошу  Бога  аби  жити  і  видіти  вас  живих\здорових  коло  себе.
     Не  відвертайся,  донько,  коли  вчуєш  від  мене  запах  старечий.  Нема  тої  сили,  аби  щоднини  в  балію  лізти.  А  у  ванну  твою  тяжко  мені,  та  й  та  закрита  на  ключ.  Ади  сі  вмиваю  зі  сходом  і  заходом  сонця,  ади  сі  вбираю  у  чисте  й  святочне.  А  зморшки  і  коси  сиві  не  від  пороху,  а  від  самоти  і  байдужости.
       Не  втікайте  з  кухні,  коли  приляжу  на  тапчані.  Не  сила  мені  на  порозі  з  Бурком  сидіти  чи  висіти  зоперта  на  паркані,  з  котом  балакаючи.  Кімнату  онди  хлопцям  віддала,  бо  молодим  борше  треба.  А  мені  туво  на  софі  добре,  та  й  слово  від  когось  вчую,  як  за  стіл  вечеряти  сядете.»

     Пішла  стара  мати  похилено,  говорячи  пошепки  і  подумки  то  саме,  що  й  вчора.  Тилько  нині  дуже  спекотно.  Стара  лавка  потріскала  від  горєчі.  Пес  Бровко  втмолено  хекав  і  теліпав  рожевим  язиком,  лише  хвостом-бубликом  постукав  по  бетону,  вітаючи  бабуню.  І  так  сиділи  обидвоє,  і  так  собі  мовчали  кожен  про  своє.  По  схиленому  порепаному  лиці  текли  піт  і  сльози,  довго  текли,  поки  не  скінчилися.  І  не  було  кому  їх  втерти,  а  чи  підлити  нових.  І  не  було  кому  до  вечері  покликати.  І  ніхто  не  згадав…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478609
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.02.2014

Самотній сквер, скрипаль і двоє нас

Застигла  п́атока  засніженого  плеса...
Сліди  собак,  сполоханих  людьми...
Сліди  людей  на  полотні  зими...
І  тіні  двох,  і  стишені  словеса.

То  були  ми    -  у  сквері  при  дорозі.
Старий  ліхтар  задумливо  мовчав...
Мовчала  я,  а  ти  мені  читав
Про  скрипаля,  що  грає  на  морозі.

Самотній  сквер,  скрипаль  і  двоє  нас  -  
Гармонія  печалі  і  любові,
Єднання  музики  і  тиші  в  кожнім  слові.
Старий  ліхтар  розчулено  погас...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478382
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2014

Серденько ( дитяче )

«Тату,  тату,  щось  мені  так  тисьне!
Цуєс  тату,  селденько  болить!»
І  скривила  губки  ненавмисне...
Дихати  не  може,  що  робить?

Тато  взяв  на  руки  обережно,
Вухо  прикладає  до  грудей.
А  самому  страшно  і  бентежно:
«Серденько  турбує  у  дітей?»

«Тату,  сьоплі,  видуй  мені  носик.
Вискоцило!»  «  Що?»  -  спинивсь  на  мить...
Глянула  на  татка  трохи  скоса:
«Селце  вискоцило,  більсе  не  болить!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478164
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 08.02.2014

Намалюю долю в лініях долоні

Намалюю  долю  в  лініях  долоні
Тобі  єдиному
У  життєвім  морі  посивіють  скроні  
А  я  любитиму
Всі  листи  до  тебе  відсилаю    в  небо
Лише  молитвою
Почуття    любові  сказані  у  слові
Стають  лиш  крихтою
Намалюю  щастя  на  твоїм  зап"ясті
Дотиком  цнотливим
Розпалю  багаття…  ніч...біле  латаття
Будемо  щасливими…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473649
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2014

В тіні півмісяця…

В  тін́і  півмісяця  сховалася  тривога:
Чи  то  од  Бога
Ота  дорога,
Котра  ман́ить  слідами,  що  попереду?

А  там,  під  схиленими  вербами,
Розсипалася  перлами  -
Слізьми  завмерлими
Чиясь  прихована  любов.  Підкрався  вечір.

Мороз-художник  вже  планує  втечу.
А  чи  доречно
У  порожнечу
Втікати  свідком?  Трохи  зачекай!

Сніги..сніги…  Сліди  ведуть  у  рай
-  Не  покидай!
-  Не  проганяй!
Любов  не  терпить  ігор  за  життя…

Любов
не  терпить
ігор...
-Не  смій,  не  замерзай!
Любов  безсила  в  битві  за  життя…
-Зіграй  нам,  Місяцю,  журливої,  зіграй…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470125
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 03.01.2014

В узбережжі очей …

Білі-білі  пелюстки
Яблуневого  шовку
Несміливо  вальсують
Хаотично  пульсують
На  інеєм  скуйовдженій  траві
У  джазовій  елегії  оркестру.

Білі-білі  замети
В  узбережжі  очей
Тануть  сльозою
Стікають  рікою
по  течії  вниз  на  тв́ою  щоку
не  відпускай  із  обіймів  –  замерзну!

Білі-білі  слова
Крижаного  мовчання
Розтанули  в  подиху
Розбилися  в  дотику
Стежкою    уст  ми  протоптали  сліди...
Не  прокидайся,  на  ранок  я  щезну!

Поцілую..
розтану…
втечу...
і  зимою  впаду  
на  душу  твою  примерзлу…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469983
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2014

Танго смерті

(За  мотивами  однойменного  роману  Ю.Винничука)

Сонце  зайшло,  не  сказавши  чи  поверн́еться,
Чи  вкотре  розбудить  порепаний  холодом  день.
Лиш  зорі  вор́ушаться,  ніби  відмолюють  вервицю
В  унісон  з  матерями,  за  долю  своїх  дітей.

Місяць  завмер  у  незмозі  когось  зупинити  -
Долю  свідка  смертей  вибирали  йому  кати.
Йшли  матері,  голі  дівчата,  голодні  діти...
Зірка  на  грудях  боліла,  благала  «Прости…»

А  кат  невблаганно  стріляв.  Тільки  плакала  скрипка  -  
Вплітала  у  ноти  тривожні  мотиви  оркестру.
Ліс  захлинувся  прокльонами,  зойком  і  криком!
Яр  подавився  жорстоким  свавіллям  нацистів!

Сонце  вернуло,  де  йому  в  світі  ховатися?
Війна  пролягає  по  зраненій  сивій  землі.
Прикриті  піском  бордовії  плями  і  ляпаси
Натирали  приреченим  ніби  тавро,  мозолі.

По  зогнилій  траві  сновигали  юдеї  і  юди...
Знову  плакала  скрипка,  гойдалась  і  грала  уперто.
Невблаганна  та  смерть…  Спіткнулася  тільки  за  чудо:
За  воскреслі  етюди  містичного  Танго  смерті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468728
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 27.12.2013

Історію творять маленькі люди

Історію  творять  маленькі  люди  в  великій  кількості
І  не  важливо  скільки  їх  буде  –  сто  тисяч  чи  двісті
Апогею  сягає  рівень  свобода,  любов  і  відданість
Ті,  що  на  сходинку  вище  –  лишаються  в  мінусі
Ті,  що  пов́ели  народ  –  злякалися  нації.  
Не  оглядались  назад,  а  росла  молода  генерація
Що  не  вміє  мовчати  і  крихти  згрібати  із  таці
Що  вимагає  правд  і  прямої  люстрації
Велика  родина  козацького  роду  у  серці  країни,
Рівні  собою  в  людськім,  у  любові  і  гідності.
Жертвує  дітьми..Руїни  -  як  символ  зміни!
Історію  творять  маленькі  люди  в  великій  кількості...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464510
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2013

Герої вмирають стоячи

Коли  день  починається  ввечері,  коли  ніч-  безконечна  сієста,
Побратими  рятуються  втечею;  їхнє  "разом"  –  монетна  решта
За  майбутнє  давно  проплачено,  чийсь  прибуток-  то  твоя  жертва
Ще  не  раз  за  гріхи  заплачемо.Ми  налякані,  надто  вперті!
Чи  не  вперше  любов  шматуємо,  а  на  ранок  вона  загоїться
Ми  ненавидим,  потім  любимо,а  за  нас  на  колінах  моляться
Буде  завтра  уже  не  боляче  -  ніч  зробила  блаженне  диво:
Ти  герой,    бо  молився  стоячи,  коли  нелюди  тіло  били…
Ти  герой,  та  що  варта  слава,  коли  душу  зім"яли  в  пригорщу?
І  втоптали  налякану  правду  у  стурбовано-сонну  площу?
Повернувся!  А  там  вже  тисячі,  сотні  тисяч  сердець  гарячих!
У  голодній  і  зимній  тисняві,  вже  немає  сліпих,  ледачих!
Буде  завтра  уже  не  боляче,  ніч  зробила  блаженне  диво:
Герої  вмирають  стоячи,  але  ніч  їх  життям  причастила!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464507
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2013

Поділюся з Тобою…

Я  поділюся  з  тобою  дощем  і  вітром  -  
Вийму  з  кишені  пальто  вологість  і  втому.
Ноги  намокли,  пальці  замовкли,  а  треба  бігти  -  
Будити  примерзлі  калюжі  в  місті  чужому,

Вмикати  в  зашторених  вікнах  ілюзію  світла,
Стукати-гримати  злісно  в  зачинені  двері,
Спалити  минуле,  лиш  віру  залишити  тліти
На  кованій  лавці  під  дубом  в  маленькому  сквері.

Намокле  пальто,  ніби  згадка  про  дощ  учорашній,
Що  всипався  снігом  на  зім\'яті  вітром  намети.
А  надії  -  голубці  там  ночувати  не  страшно,
Її  в  теплих  светрах  сховають  щасливі  студенти.

Я  поділюся  з  тобою  гарячим  чаєм,
Ковтком  повітря,  що  видихує  скромна  ватра,
Словом  «люблю»,  що  вітає  твоє  «навзаєм»…
Давай  почекаємо.  Мрія  здійсниться  завтра!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462723
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2013

Син вірить…

Маленький  син  вперше  простояв  з  нами  на  віче.  Вперше  побачив  кадри  документального  фільму  про  Голодомор,  тримав  запалену  свічку,  два  колоски  і  задумано  мовчав.  А  потім  було  безліч  «Чому?»  :  «Чому  не  було  що  їсти?  Чому  злі  дядьки  забирали  все  до  крихти?  Чи  воно  буде  так  із  нами?»  Довелось  доступними  дитині  фразами  розповісти  про  трагедію  голодомору-геноциду.  
       Син  відчув,  зрозумів  і  пережив  властиві  такому  стану  збентеження  емоції.  Трохи  злякався,  але  то  нормально.  Важливо,  що  є  емоції,  котрі  не  забуде  і  щоразу  згадуватиме  про  тему  голодомору  з  трепетом  і  жалем.  Все  можна  забути,  але  не  емоції,  які  народились  у  момент  пізнання.
           Пам'ятаю,  як  мене  -  дрібну  школярку  -    бабуся  брала  з  собою  на  подібні  заходи  та  святкування,  як  я  невпевнено,  але  щиро  читала  на  сцені  свої  перші  патріотичні  вірші  ,  як  дідусь-історик  розповідав    правду  про  ті  факти,  котрі  у  підручнику  були  дуже  скупими,  як    я  вчилася  співати  з  рідними  українські  народні  пісні…  Пам'ятаються  ті  моменти,  бо  сприймалися  дитячою  чистою  душею  з  трепетом.  І  вже  тоді,  на  сцені,  на  віче,  серед  сотень  дорослих  людей  я  почувалася  потрібною,  важливою  і  здатною  щось  змінити.
     Так  було  якихось  не  повних  10  років  тому,  коли  ми,  студенти  під  час  Помаранчевої  революції  ні  про  що  інше  й  думати  не  сміли,  тільки  про  завтра,  яке  можемо  змінити  саме  ми.  Цей  максималізм  і  романтизм  у  прагненнях  свободи  був  непосильним.
           А  вчора  на  Євромайдані  я  побачила  інших  студентів  –  лінивих  і  флегматичних,  збайдужілих.  Неприпустимо  у  такому  віці  бути  байдужим  і  розчарованим,    неможливо  у  такій  ситуації  бути  легковажним  і  необізнаним,  несвідомим,  не…не…не..  І  вина  в  тому  їхніх  батьків  –  втомлених  і  розчарованих,  віддалених  чи  надміру  зайнятих.  Діти  не  відчувають  своєї  значимості  та  ролі  у  суспільстві.  І  це  теж  не  припустимо.
       Грається  син,  складає  динозавра    з  конструктора,  з  вогняними  стрілами  на  хвості.  «  Навіщо?»  -  питаю.    «Він  махне  хвостом,  розкидає  стріли  з  вогнем  по  землі,  сніг  розтопиться  і  все  знову  буде  рости,  щоб  люди  мали  що  їсти!  А  потім  махне  у  другий  бік  і  кине  стріли  у  тих  поганих  дядьків,  і  не  буде  їх  більше,  щоб  із  нами  вони  таке  не  зробили!»
       Син  зрозумів  мої  слова.  Він  знає  що  робити,  він  вірить,  що  навіть  зараз  у  свої  неповні  5  років  може  щось  змінити.  Чому  у  це  не  віримо  ми,  дорослі  свідомі  люди?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462551
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.11.2013

Слова в цукровій пудрі

Обкатую  думки,  мов  коржики  у  пудрі.
Поки  ще  свіжі,  хоч    підсолоджу.
А  пальцям  гаряче  -    складаються  у  мудри,
І  знов  хапають  думку  запашну.

А  що  з  тих  дум,  коли  вони  спеклися,
Коли  цензура  форми  надала?
Вони  прості  –  що  здалеку,  що  зблизька:
Солодкі,  в  пудрі,  та  смаку  нема...

А  в  чому  смак  –  питання  до  гурмана.
Я  лиш  поет  у  пошуках  краси…
Я    кулінар,  що  бавиться  словами
і  формами.  От  спробуй,  відкуси…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460798
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.11.2013

Той дивний місяць має таємницю

Той  дивний  місяць  має  таємницю...
Блідим  арійцем  бродить  з  ночі  в  ніч.
Він  зазирає  в  шпарки,  він  боїться
Світанку..смерті…сонця…світла  свіч.

Боїться  півночі,  коли  озветься  ехо:
Виття  вовчиці  в  місячну  імлу;
Коли  юнак  з  постелі  встане  тихо,
Піде  сновидою  шукати  ковилу.

Той  дивний  місяць  має  таємницю...
Затемненням  ховає  світлий  лик.
Це  магія,  що  звабила    вовчицю...
І  ніби  сон,  юнак  у    полі    зник...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460185
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 12.11.2013

Коли лезо ножа…

Коли  лезо  ножа  вже  давно  не  слизьке  і  не  гостре
не  здатне    розрізати  навпіл:  на  «до»  і  на  «після»
Коли  злива  не  студить,  а  просто  змиває  втому
і  сьогоднішній  день,  далеко  несхожий  на  інші  
Коли  по  життю  балансуєш  -  висиш  в  невагомості
аби  зовсім  не  зникнути  десь  із  життєвого  простору
Досить  кислого  і  вдосталь  гострого
Товчуться  думки  на  дні  підсвідомості…
Прокинулась  втомлена  снами  і  позами
День  обіцяє  бути  насиченим
пробігами,хвилинами  і  дозами
однакових  ход́ів,  що  стали  вже  класичними…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459765
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 10.11.2013

* * *

рожеву  солодку  вату  хтось  розкинув  в  блакитнім  небі
я  помічаю  втрату  :  хтось  відщипує  солод  і  смак
то  вітер  облизує  губи,  що  досі  пахнуть  медом
і  смакує  лукаво  рожеву  принаду  хмар
хтось  намотує  вату  -  рожеву  і  білу,  як  хмари
на    оголене  гілля  змерзлих  старих  дерев
я  відчуваю  спокій,  попри  помітну  втрату
зимного  неба  просинь,  зимових  густих  перин…


П.С.  Пробую  писати  верлібри)
Не  судіть  строго,  хто  в  тому  спец))

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459699
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 10.11.2013

Ти перетворилася на осінь

"Ти…
перетворилася…
на  осінь…"
Монолог  скуйовдженої  душі    так  і  не  знайшов  вдалого  співбесідника  -слухача.  Жовтневі  піднесені  емоції,  що  багріли  позитивом,  що  давали  крила,  що  літали,  не  мовчали….  Впали.  Додолу.
Стою  оголена  перед  Тобою…  шукаю  довкола  крила.  Та  ні…зронила  їх,  зронила…чи  обпалила  власними    табу.  Тепер  стою,  мовчу,  чекаю.  Не  відвертайся,  чуєш?  Не  лети  до  нашої  мети,  не  смій  залишити  мене  зі  зламаними  крилами  тут,  серед    сльотавої    голодної  осені!  Адже  Ти    знаєш,  що  для  мене  значить  голод!
Згадай  наше  ранкове  мовчання,  доки  тіло  не  ковтне  кавальчик  хліба.
Згадай  брак  слів  за  вечерею,  якщо  день  минув  без  порції  несподіванок.
А  знаєш  як  мене  лякає  слово  «дієта»?  Воно    асоціюється  з  невиліковною  хворобою,  коли  …
..хочеш  бути  красивою,  стрункою,  і  не  помічаєш  у  дзеркалі  випуклих  ребер,  колін  і  всього  решта,  що  не  мало  б  бути  випуклим;
…коли  хочеш  бути  здоровою,  обмежуєшся  «Марією»,  кефіром  і  овочевим  відваром,  і  незабаром  забуваєш,  що  можна  їсти  щось  набагато  смачніше,  бо  дивна  болячка  вимагає  дієти  постійної,  пожиттєвої    і    суттєвої.
А  ще  ж  є  дієта  спілкування,  фізичного  кохання.
А  знаєш,  мені  призначили  депресанти,  з  префіксом  «анти».  Ні,  не  божевільна  я,  не  лякайся.
Але  зізнайся,  що  вже  звик  до  перепадів  мого  настрою,  переважно  до  його  мінорного  звучання,  до  мого  постійного  читання  і  мовчання.
А  від  сидіння  в  чотирьох  стінах,  від  прогулянок  книжками  і  вершкової  кави  крила  не  виростуть.
А  за  вікном  осінь,  яка  минає,  пролітає  поодиноким  листям.    А  моїм  розсипаним  намистом  покотилися  задуми  по  сходинках…  покотилися  вниз.  І  я  за  ними…  вниз.  Присіла,  принишкла,  як  мишка,  і  забула,  що  довкола  мене  вирує  життя.  Ні,  не  те,  що  в  думках,  здогадках  і  загадках.  Не  те,  яке    бачу  крізь  призму  тривоги.  Там  –  дороги,  на  всі  чотири  сторони.  І  це  набагато  більший  вибір,  ніж  той,  який  зараз  переді  мною:  вгору  чи  вниз.  Треба    бути  скрізь.
Ти  якось  сказав,  що  я  сильна.  І  тому  не  пропонував  свого  плеча.  Змовчав.
І  це  правда  -    я  сильна  і  вільна.
Тільки  поправ  мені  крила.  І  я  буду  красива,  зваблива,  щаслива.
На  цьому  досить!  Я  не  дозволю  собі  сказати:
«Ти...
...перетворилася
...на  осінь»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458757
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.11.2013

І повна щастя вив"язана сумка

Пастельні  фарби,  монотонні  звуки.
І  невагомість,  вплетена  в  ходу.
Легке  гойдання  в"язаної  сумки,
Котру    візьму  й  залишу  у  саду...

Танцює  вітер  з  листям  в  пасадоблі,
І  грає  вечір  блюз  лише  мені.
А  стежка  в"ється  далі,  мимоволі
Ще  тулиться  до  сонної  землі.

В  опалім  листі  загубилась  думка  -
Немов  жаринка,  тліє  і  димить.
...І  повна  щастя  вив"язана  сумка...
О,  зупинися  час,  бодай  на  мить!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457794
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.10.2013

У молитві…

Зісковзує  біль  
...по  краплині  
...сльозами  
...на  груди.
Воском  німим  утікає  в  долоню  самотня  свіча.
Погляд  у  полум"ї  гріє  надію.  Схилені  люди
Сховали  гріхи  у  кишенях  старого  плаща.

Між  нами  перетяг  
...чи  потяг    
...чи  втомлена  тиша.
Навчилася  чути    її  та  знаю  на  дотик  яка.
Монолог  у  молитві...  Розмова  душі  зі  Всевишнім..
...Підняла  з  колін  чиясь  тепла  і  дужа  рука...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457709
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.10.2013

Залишитись не можна піти

         [u]Відгук  на  роман  Тетяни  Белімової  "Київ.ua"  (  3-тя  премія  Коронації  слова  2013)
[/u]
Пограємо  в  асоціації?  Чи  в  осінні  варіації?    Чи  може  сховаємося  від  світу  за  позначку  «онлайн»?  
Для  початку  тільки  запитання,  щоб  у  процесі  читання  зайнятися  пошуком    відповідей  на  них.
           «Київ  крапка  юа»  ,  мов  на  мапі  міста  –життя,    вздовж  усіх  розділів  –  поворотів,  поміж  речень-вулиць  позначений  сотнями  знаків  питання.  Чи  не  забагато  для  роману  як  тексту?  Чи  не  замало  для  роману  як  стосунків?  Ні,  бо  ці  знаки  визначають  вибір,  в  даному  випадку  йдеться  про  вибір  головної  героїні  Альони.  І,  навіть,  не    знайомий  «бути  чи  не  бути»,  а  вирішальний:  «залишитись  не  можна  піти».
             А  до  чого  тут  асоціації?  Осінь  -  час  роздумів  та  очікувань,  період,  коли  слід  щось  вирішувати,  робити  висновки  з  прожитих  весни  і  літа,  з  трепетом  чекати    завтрашньої  прохолоди  і  невідомого  з  приходом  нового  року.
             Тому  так  важливо    не  прогавити  мить,  котра  навіть  в  переповненому  вагоні  метро  здатна  змінити  ставлення  до  самої  себе:          «[i]  Вже  років  сто  ніхто  не  називав  її  «чарівним  створінням».  Та  яких  там  сто!  Вона  взагалі  не  пригадує,  щоб  хтось  її  так  називав.[/i]»;    не  злякатись  людського  осуду  і  ризикнути:  «[i]Так,  уся  відповідальність  за  цей  розрив,  який  вистиг-дозрів  у  кліматі  їхньої  родини,  лежить  на  ній.  Бо  саме  вона  зробила  цей  останній  невідворотний  крок.  І  він  тепер  як  жертва  її  підступності  й  лицемірства(  стільки  років  прикидалася  доброю  і  хорошою),  буде  за  життя  канонізований,  долучений  до  святих,  ідеалізований,  а  вона  –  дизертирка  й  порушниця  суспільних  приписів  –  приречена  на  остракізм.  Хоча,  якщо  чесно,  про  це  одвічне  людське  «хто  і  що,  і  кому  скаже»  вона  думала  найменше[/i]»  ;  не  терпіти  біль  заради  дітей,  а  бути  щасливою  задля  себе:  «[i]…вона  нарешті  зрозуміла,  що  хоче  цього  виру,  забуття,  омани,  ніжності,  проникнення  до  чужої,  ще  вчора  незнаної  суті.  Бо  вона  заслужила  на  це!  Заслужила  на  те,  щоб  її  кохали  –  не  з  обов'язку  перед  проштампованою  сторінкою,  не  вимагаючи  натомість  щоденного  приниження  й  катування,-  щоб  кохали  такою,  яка  вона  є,  хоча  б  один  день,  одну  годину[/i]!»
             В  романі  немає  однозначних  тверджень  що  є  добре,  а  що  зле.  Немає  єдиного  правила  як  змінити  долю  за  кілька  хвилин.  Але  за  кілька  годин  можна  перегорнути  сотні  сторінок  з  роману  життя  ще  однієї  сильної  і  вже  напевно  щасливої  жінки.
           Її  можна  звинувачувати,  жаліти,  заздрити  їй,  підтримати  або  ж  навіть  не  зрозуміти.  Але  вділити  їй  свого  часу  таки  варто.
               Авторці  вдається  тримати  інтригу  до  кінця,  не  втомлювати  читача  беззмістовними  діалогами  та  відступами.  Відчувається,  що  автор  мимоволі  змушує  думати,  шукати  виходи  та  відповіді  разом  з  героями,  відчувати  їхні  емоції  і  найважливіше,  як  на  мене  –  у  запрограмованому  жанром  хеппі-енді  побачити  продовження    життєвих  шляхів  героїв  через  призму  власних  висновків  читача  та  відповідей  на  стільки  запитань.  І  все  для  того,  щоб  не  поставити  крапки.  Хіба  тільки  ,  аби  в  добрий  час  у  добрім  місці  зупинитись,  і  врешті  вийти  за  межі  власних  обмежень.  Як  це  зробила  героїня  Альона  зі  своїми  почуттями.  Як  це  зробила  авторка  Тетяна  Белімова  зі  своїм  дебютним  і  вартим  уваги  творчим  дитям.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451569
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 29.09.2013

Я - Жінка!

Крок  і  крок,  ще  один,  ще  один…
В  такт  музиці,  музика  під  настрій  погоди,  а  вже  погода  не  має  значення,  коли  в  душі  чути  відгомін  ритмічних  скорочень  піднесеного  серця.
Крок  за  кроком,  мета  вже  близько,  одна  зі  ста  собі  подібних  впродовж  дня.
А  потім  втома…  і  вже  вдома…
Що,  знову  кави?  А  серце  дозволяє,  не  протестує  гупанням  крізь  тіло,  білизну,  блузку…  Давай!  Повне  улюблене  горнятко!  Торкнулись  губи  гарячого  скла,  зникає  запах    в  органах  чуття,  і  адреналінові  атоми  обсмажених  зерен  мчаться    сантиметрами  втомлено-розслабленого  тіла  .  І,  о  диво!.  Готова  рвати  і  метати,  писати,  читати,  співати  на  повен  голос,  лиш  би  ніхто  не  стояв  надворі  під  відчиненим  вікном  кухні,  бо  звідти  підвищений  голос  звучить  ще  гучніше.
Агресія  як  відповідь  депресії.  Голова  спазмує  у  скронях.  Чому?  Кава  ще  нікуди  не  поділася    і  нав»язливо  натягує  нервові  ниточки  в  ритмі  танцю.  Повну  тацю  висипала  пігулок.  Спазмолітик?  Заспокійливе?  Від  безсоння?  Щось  візьму,  а  воно  не  береться,  боїться,  не  грає  в  такі  ігри.  Ну  і  хай.  Попереду  довга  ніч…

         - Давай,  може  ванну  наберемо?  Може,  й  для  двох,  та  без  свічок  і  пелюсток,  лише  вода.  Вода  і  тиша,  тобто  твоє  мовчання.  
         - А  потім?  Може  вина?
         - А  потім..  я  подумаю,  чи  захочу…  може…мить  кохання.  Кілька  секунд  і  все,  вже  пізно…
         - Ти  сьогодні  хто  мені  –  друг  чи  ворог,  кішка  чи  тиха    мишка?  Ти  любиш  насильство  в  ліжку.  А  я    люблю  тебе,  і  твою  рідкісну  ніжність,  або  захмелілу  мелахолійність…  Дозволь  собі  віддатися  мені.  Дозволь…

     Мовчазний  ранок.  Кава  і  кілька  слів.  Звідки  агресія  без  причини?  Від  голоду,    шлунок  не  терпить  самотності,  він  –  хижак.  Він  дряпає    зсередини,  і  я,  мов  вовчиця  гарчу  на  все,  що  порушує    ще  сонну  рівновагу    мого  тіла.

     Новий  день.  Без  планів  та  ідей.  Однаково  буде  так,  як  складуться  обставини,  як  зійдуться  люди,  як  накаже  Бог.  Лише  можна  прийняти  все  як  належне,  або  відверто  протестувати,  можна  усміхнутись  перешкоді,  підморгнути  і  піти  далі.  А  можна  вперто  стояти  на  місці  і  обурюватись  на  ввесь  світ,  якому  байдуже  до  твого  настрою  і  світосприйняття.  А  настрій  такий  змінний,  що  навіть  десяток  до  болю  однакових  днів  матимуть  настрій  всіх  кольорів  веселки  і  від  того  вже  в  минулому  часі  називатимуться  неповторними;    давні  друзі  і  літні  люди  можуть  через  той  настрій  ставати  то  братами  за  духом,  то  заклятими  ворогами,  у  білизні  яких  копирсаєшся,  як  в  купі  секонд-хенду.  

       Коханому  вже  звично  грати  свою  незмінну  роль  у  виставі  одного  дня  з  єдиною  сценою  для  двох,  без  глядачів  і  слухачів.  Він  –  просто  чоловік.  А  жінка  зіграє  всіх  решта:  чортицю,  вовчицю,  янгола,  музу,  коханку,  ревниву  дружину,  дбайливу  матусю…

Так  цікавіше  –  гратися  по-дитячому  в  дорослі  ігри.  Сидіти  вдома  і  пізнавати  увесь  світ.  Слухати  тишу  і  чути  в  ній    шептання  янгола.  Сідати  за  кермо  і  мчатися  з  шаленою  швидкістю,  навздогін  часу.  Втікати  світ  за  очі  ,а  потім  повертатись.  Ненавидіти  його,  не  в  силі  щось  змінити,  мовчки  прокричати  свою  злобу,  а  потім  шалено  кохатись,  викидаючи  ввесь  біль  і  гнів  у  пристрасть.

       Так  простіше  -  вчитися  на  власних  помилках,  а  потім  шукати  в  тому  свою  правду…  Розбити  любляче  серце  заради  його  щастя  і  втішатися  тим  виправданням.  Натхненно  віддаватися  творчості:  малювати  плани  на  полотні,  що  за  ніч  знову  стає  білим,  ліпити  скульптуру  власного  еgо,  а  потім  віддати  дітям  для  забавки  і  поступового  знищення,  писати  віршами  кожен  новий  день  і  видавати  щорічний  збірник  спогадів…

       - У  чому  твоє  щастя?
       - У  непомітних  дрібницях  –  суницях,  котрих  щодня  назбирую  повен  кошик  або  до  половини,  а  ввечері  ласую,  або  відкладаю  до  завтра,  бо  завтра  може  бути  до  сліз  голодним  і  скорботним.
         - Поділишся?
         - А  ти    зі  мною  вже  давно  ними  ласуєш,  не  помітив?  Лови!
І  усміхнулась,  поцілувала,  прошепотіла  на  вушко  «Люблю».    Молитва,  почуття,  вірність,  дотики.  Дітки,  батьки,  друзі  нам  і  друзі  ми…  «Дякую»  -  «  Люблю»  -    «Пробач»…  Обійми,  терпеливість  ,  щире  «Не  плач».  Смачно,  правда?
         - Смачно.  Не  помічав  як  часто  куштував,  працюю,  прагну,  вчуся.
         - Дрібниці.  З»явишся  у  потрібний  час  у  потрібному  місці,  і  вузлик  зав»язався.  Постукав  ним  у  двері  –  якщо  мигнуло  червоне,  зупинись,  бо  дасть  по  носі.  Йдеш  далі.  Стукаєш  знову.  Зелене?  Заходь  і  тепер  працюй  в  поті  чола.
       - Усе  так  просто  у  тебе,  а  ти  –  така  складна!
         - Я    -  Жінка!  А  значить  –  твій  янгол,  твоя  інтуїція,  твій  хрест  і  твій  рай.  Хіба  не  забагато  мені,  щоб  бути  простою  і  доступною?  Хіба  не  досить  для  тебе  Мене,  щоб  бути  щасливим?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446974
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.09.2013

Тебе це може вбити…

Вітряно…  Сонячно...  Часом  буває  хмарно  в  тім  житті.    
А  їй  ба́йдуже,    як  воно  і  що  кажуть  люди.  Їй  добре  з  самою  собою.  Їй  тепло  в  будь-яку  пору  у  зеленій  шерстяній  хустині,  у  дивних    засмальцьованих  штанях,  ла́таному  кожусі.  Лише  гольф    або  сорочка  під  кожухом  вказують  на  Любчин  сьогоднішній  настрій.
       - Цьоцю,  а  ви  будете  хреснов  для  мої  дитинки?  Ви  моя  хресна,  і  до  свої  дитини  візьму  вас  хреснов.  Гей,  та    лише  ви  одна  мені  поможите  з  дитинов.  Я    ніц  не  знаю  і  не  вмію.  А  ви  лікарка,  та  й  он  кілько  дітей  виняньчили.  Навчите  мене  пеленати,  годувати,  пісень  співати.  Я  ж  ніц  не  вмію.  Ото  вже  буду  мати  втіху,  ото  вже  м  випросила  в  Бога!
       - Любцю,  та  послухай  ти  мене.  Вкотре  кажу,  не  можна  тобі  народжувати.  Ти  хвора.  …
         - Та  де  там  хора,  я  лічиласі!  Знаєте,  цьоцю….
           Сіла  собі  звично  на  поріг  старої  літньої  кухні,  опершись  на  одвірок,  руками  обгорнула  коліна  і  полилась  душа  у  сотні  типових  слів,  повторюваних  фраз.  Ні  руки,  ні  зігнута  постать  не  виказували  емоцій,  лише  погляд  блукав  десь  між  голубооких  хмар,  випалював  дірку  у  дерев"янім  порозі  або  ховався  під  заплющені  повіки.
           Любка  вкотре  за  день  розказала  про  свої  болячки,  походеньки.  Їй  до  біса  була  твереза  правда    про  її  шизофренію,  перенесений  сифіліс,  про  випадкових  чоловіків,  про  співмешканця  -  злодія,  хворого  на  туберкульоз.    Слабоумство  її  втішало  –  завжди  може  поговорити  з  собою,  пожартувати,  придумати  чи  додумати  якусь  новину  і  пустити  пліткою  по  селу,  аби  не  скучно  сусідам  жилося.  Бо  їй  жилося  далеко  не  скучно  –  часто  бита  була  братами,  а  куди  подітися  –  одна  хата  на  всіх,  кожному  по  кімнаті  і  ліжку.  А  ще  двійко  дітей  братових,  котрим  скипа́рити  щось  треба,  аби  з  голоду  не  вмерли,  а  ще  господарочка.  Трудилася,  бідолашна.  
А  що  чоловіків  любила,  то  вже  не  забереш.  Мала  колись  нормального,  здорового  і  газдовитого.  Весілля  було.  Жили  на  славу.  Поки  не  завагітніла.  Поки  не  сказали  їй  після  пологів,  що  дитина  мертвою  родилася.    Не  було  тоді  ради  і  спокою  не  було.  Ходила  днями  і  ночами,  кричала,  вила,  стогнала  по  селу.  Дерла  на  собі  одяг  і  волосся.  Втікала  з  психлікарні  і  вдавала,  що  здорова.  Та  хвороба  поверталася,  тягнула  за  собою  інші.  І  багато  часу  минуло,  коли  тітка  привезла  її  до  села.  Чоловік  давно  втік  кращої  долі  шукати.  Брати  вбивали  час  і  роки  на  заробітки  і  пропивання  заробленого.  
А  Люба  продовжувала  жити,  ніби  й  нічого  не  змінилося…
         - От  послухай  мене  стару,  дитино.  На  треба  тобі  того,  не  треба.  Лікарі  що  казали?  Ти  ж  чула  сама,  що  плід  не  розвивається,  треба  перервати  вагітність.  Тебе  це  може  вбити…
           -    Нє,  цьоцю.  Не  поїду,  нігде  не  поїду,  ні  з  ким.  Цього  разу  ви  мене  не  заставите!  Аво  тогди    виносила  дитину,  родила,  а  вони  сказали  що  мертве    сі  родило.  Я  аж  з  розуму  зійшла.Тепер  роджу  і  виходжу,  хай  то  буде  слабе,  чи  навіть  чорт,  але  то  буде  моє  і  я  вибавлю!

                                                                                   *                        *                                *
         - А  шо,  цьоцю,  добре  ви  мені  казали.  Послухала  я  вас.  Поїхала    на  чистку.  Коли?  Ади  вчора.  300  гривнів  заплатила  тета.  І  ще  лікарства  якісь    на  300  гривнів  купила.  Та  де  бесплатно!  Не  хтіли  спочатку  ложити  в  лікарню,  до  області  відправляли.  А  коли  тета  сказали,  що  відмовляєсі  від  бесплатного,  то  бігом  положили  і  всьо  зробили.
         - Любцю,  а  тета  казала  лікарям,  аби  перев»язали  дещо  після  цих  родів?
         - Та  казала.  А  вони  не  хтіли.  Бо  то  операція,  а  на  операцію  гроший  треба.  Махнули  руков  і  пішли.  Та  й  я  пішла.  А  ще  цьоцю,  скажіть  мені:  я    не  помішаюсі,  як  тогди?  Бо  ходила  до  хлопців,  та  тих  що  папіроси  їм  колись  купувала  і  горівку,  та  й  спала  деколи  там  з  ними,  то  вони    з  мене  сміют  сі.    Кажут,  що  з  розуму  скоро  зійду  і  знов  буду  по  селі  причиннов  ходити.  Хіба  то  правда,  цьоцю?  Я  вже  таблєтки  не  п"ю  від  астми,  як  ви  казали,  і  ади  не  душит  мене.    Я  вже  ніц  пити  не  буду,  бо  таки  хочу  родити  собі  дитину.  Виздоровію  і  вроджу.  Видите,  як  воно  є…

     Задумалась.  Посміхнулась  кутиком  пошерхлих  уст,  поправила  пучок  зібраного  на  потилиці  волосся  під  хустиною  і  пішла  селом.  Сама,  але  не  самотня…  Зі  своїм  щастям  і  мрією,  котру  уже  ніщо  не    зможе  вбити…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446868
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.09.2013

Навчи мене…

Навчи  мене,  небо,  мовчати,
як  грози  ножами  б"ють  в  спину.
Навчи  мене,  земле,  прощати
розкрадені  мрії-руїни,

зачинені  вікна  до  серця,
заплющені  очі  на  горе,
заповнені  шлунки  по  вінця
на  розпач  голодним  і  хворим...

Навчи  мене  виткати  щастя
без  сумні́вних  і  зайвих  вузлів.
А  щастя,  я  знаю  -  воздасться
в  тихій  правді  і  щирості  слів...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446137
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.08.2013

Над сивими Карпатами

Над  сивими  Карпатами
У  тайстру́    полатану
Висипав  світанок
Вранішні  узори...

Ще  ліси  розпатлані...
Розкидають  клаптями
Пожовтілі  пасма
В  схили  Чорногори.

Серпень  тліє  спекою.
А  там,  поміж  смереками
Цілує  тіло  холодом
Скуйовджена  роса.

Гора  здалась  безмежною...
Прив"язані  до  стежки  ми.
Довкола  тільки  тиша,
Туман  і  небеса.

А  вище  –  мить  блаженства...
Вершина  незалежності:
Від  вдаваного  щастя,
Страху́,  журби,  знемоги.

За  пла́єм  доля  в"ється...
В  блакитно-жовтій  єдності
Лилась  молитва  й  пісня
До  серця  і  до  Бога.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445640
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2013

Мій Франко

Стоїш…  Мовчиш...  А  полум"я  погасло.
     Не  зупиняйся,  чуєш,  Іване?  Не  зупиняйся!  Поки  ще  жевріє  грань  під  твоїми  ногами,  не  зупиняйся.  Навчи  нас,  нікчемних  учнів  твоїх,  не  впасти  духом,  а  зігнувшись  –  знову  взяти  в  руки  давно  закинуті  молоти.  
     Ті  молоти  вкрила  корозія,  бо  вони  лежать  з  тих  пір,  коли  ти  закликав  повстати  і  боротись,  коли  повстали,  боролись  і  загинули  за  волю  та  єдність  внуків-правнуків  своїх.  Але  вороги  не  сплять  і  глузливо  скоряють  нас.  А  ми  мовчимо…  Ми  шукаємо  ідолів  та  пророків.
     Ви́соко  ти  стоїш.  Понурі  голови  проходять  повз  і  не  помічають  твого  погляду  –  уже  скамянілого,  мудрого,  певно  трохи  байдужо-розчарованого.
     Задуманий  ніби  йдеш.  Заглиблений  у  холодні  спогади,  задивлений  у  скам"янілі  душі  заангажованих  та  морально  -  збіднілих  сучасників.
     Долоні-вогні  обабіч  тебе  створюють  якесь  дивне  відчуття  захищеності:  від  змінних  вітрів,  пекучих  променів  і  злиденних  буднів.    Але  тобі  певно  байдуже,  що  там  обабіч  тебе,  адже  ніщо  не  змогло  захистити  тебе  при  житті,  то  ж  тепер  ти  стаєш  нашим  рятунком.  
Як  та  лляна  вишиванка  на  дужому  тілі,  так  твоя  душевна  міць  і  гонір,  будуть  бронею  для  наших  оголених  відчаєм  грудей.  Твій  вирізьблений  руками  і  роками  глибокий  погляд  пронизує  впевненістю  тих,  хто  не  боїться  гордо  підняти  голову  і  глянути  правді  в  очі.  Твої  руки,  Каменяре,  хай  складені  за  спиною,  а  в  перехрестях  пальців  аж  поскрипує  невгамовна  сила,  отже  ті  руки  –  символ  прихованого  потенціалу,  безмежної  сили  нашого  слова  і  звитяги  наших  синів.
       Стоїш…  Мовчиш…
Та  ми  знаємо,  що  значить  те    мовчання.  Бо  сказане    тобою  при  житті  ще  досі  звучить  як  докір  нашим  слабкостям  ,як  напутні  батьківські  слова  на  щасливу  життєву  дорогу,  як    увіковічнене  віршами    повчання  мудрості,  нескореності,  як  невгамовне  прагнення  свободи…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445499
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.08.2013

В очах твоїх бачу ромашки

Для  синочка.  Сплела  з  його  ж  слів.

Мамо,  в  очах  твоїх    бачу  ромашки,
Мало,  лиш  дві,  і  без  білих  пелюсток,
А  волосся  м"якеньке,  як  пір"ячко  пташки,
І  пахне  солодким  смаком  кукурудзок.

А  очі  у  тебе  кольору  неба  -  
Там  хмарки  любові,  веселка  журби,
А  я  дуже-дуже  схожий  на  тебе.
Навчи  мене  добрим  бути,  як  ти!

Мамо,  а  знаєш,  а  я  вже  дорослий:
Усе  як  ти  вчила  –  умію,  роблю.
Мамо,  не  спи,  не  сказав  же  я  зовсім
Як  сильно-пресильно  тебе  я  люблю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443166
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.08.2013

Безумний літній вечір

Безумний  літній  вечір...
П"янким  відлунням  спеки
цілує  вітер  плечі.
І  бірюзова  шаль
зісковзує  звабливо,
і  зовсім  недоречі.
Приховую  від  тебе  
у  погляді  печаль.

А  погляд  там,  далеко,
де  ніч  втомила  спеку.
В  безодні  незбагненній  
втоплю  свою  печаль.
А  ти  мовчи.Так  треба.
І  я  мовчу.У  неба
вимолюю  для  щастя
нам  прихисток-причал.

А  море  не  втихає...
Цілуєш,  ніби  вітер...
І  пальці  у  волоссі
вид́ихують  мигдаль.
А  море  проганяє...
Зал́ишили  крайнеба
сліди  іще  незмиті
і  бірюзову  шаль...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2013

Колюча магія ( про кактус)

Між  голих  слів  і  обіцянок
Твоїх  нестерпно  гострих  вій,
Прокинувся  погожий  ранок
у  тиші,  втомлено-німій.

Пронизливо  читаєш  душу:
На  кожнім  вістрі  -  новий  біль.
Мовчу,  як  Ти.  Підлити  мушу
Тобі  під  корінь  гнів  і  хміль.

Ти  спраглий,  знаю.  Сліз  доволі!
Полию  солодом  без  меж.
А  Ти,  задивлений  на  зорі,
вночі  магічно  зацвітеш...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437368
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.07.2013

Наодинці з дощем

Наодинці  з  дощем…
за  вікном…
На  зап"ясті  пульсує  спомин.
Кава  мовчки  гірчить…
Над  столом
витанцьовує  дика  втома.

Так  зрадливо  втікає  день
поміж  вчинки,  слова  і  мрії,
спокушає  і  губить  людей,
або  в  миті  надію  леліє…

Наодинці  з  дощем…
І  ловлю
у  долоні  солодкі  сльози.
Я  люблю  це  життя…
Люблю
чути  музику  в  тиші  прози.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435720
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.07.2013

. . Леліють спогад пелюстки магнолій…

Без  ночі  нетутешній  мандрівник
Без  пари  з  уст  торкнувсь  моїх  долонь.
Заліз  у  душу  поглядом  і  зник,
А  я  тону  в  очах  його,  либонь.

Як  грім  з  ясного  неба  та  любов,  
Загорнена  у  погляди  жага,
Написана  чорнилом  і  пером-
Розірвана...і  спалена…чужа.

Носити  воду  в  ситі  почуттів
Чи  перед  совістю  упасти  долі?
Переживу,  а  ти  –  і  поготів
...Леліють  спогад  пелюстки  магнолій...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434244
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2013

Застигло літо у смішній гримасі…

Кепкує  літо  з  вранішньої  зливи,
Гортає  неба  хмари-сторінки,
Щоб  дня  роман  закреслити  наживо  -
Пустити  вниз  по  течії  ріки...

Застигло  літо  у  смішній  гримасі.
Мовчання  ночі  спалює  мости,
Щоб  день  минув  як  подорож  у  часі,
Де  вже  ніколи  правди  не  знайти...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434235
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.06.2013

Надкушене яблуко

Виспане  у  скошеній  траві,
Викупане  у  цілющих  росах,
Притулилось  яблуко  до  ніг  -  
Виглядає  свій  належний  посаг.

Ма́нить  зір  рум"яною  щокою
Спілим  соком  тіло  наливає...
А  ми  його  надкусимо  обоє...
...де  є  любов  -  гріха  уже  немає!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2013

Помаранчева дівчинка

Для  донечки

«Со  то  є?    Апельсинка?  А  то?  Помаланці?
А  мозна  я  з»їм?  А  я  хоцу  сце»
Складаються  в  пісеньку  нотки  дитячі:
«Більсе  не  хоцу  -  язицок  пеце.»

Пахне  цитринкою  шийка  маленька,
Липкі  рученята-  привід    для  втіх
Біжить  до  води  Мандаринка  кругленька,
Вмивається  смішно  від  щічок  до  ніг.

Принесла  бабуся  з  городу  гарбузик  -
Цілований  сонцем  і  теплим  дощем.
Оглядає  Іринка,  погладжує  пузик:
«А  цю  помаланцу  я  тоцно  не  з»їм!»

Вхопила  морквинку  «  Я  зайциком  буду»
Побігла  босенька  по  теплій  траві
Помарнчева  дівчинка  –  мамине  чудо,
Сонечком  сяє  у  небі  моїм...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427707
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.05.2013

Не людно у Раю…

Не  людно  у  Раю…
Сліди  поодинокі
Змиває  із  піску  піниста  хвиля.
До  горизонту  днів  і  відчайдушних  кроків
Лиш  сотня  літ  –  піщана  миля.

Не  людно  у  Раю…
Самотні  сірі  душі
Гойдають  ненароджених  із  лона.
Земним-бо  до  небес  і  до  життя  байдуже,
Бо  моляться  до  ідола  і  клона.

Не  людно  у  Раю…
Вже  сонце  у  зеніті,
І  дзвін  луною  кличе  на  молитву.
Та  люди  на  землі  ще  грішні  й  ненаситні,
Рвуть  на  шматки  любов…
Хіба  в  Раю  їм  жити?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427568
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.05.2013

Тополиний пух

Вдих  і  видих…  Чи  може  вчулося?
Плаче  музика  вуличним  ехо…
Хмари  пуху  бездушно  губляться
Поміж  пристанню  власних  его.

Танцює  соло,  з  вітром  любиться,
Тулить  небо  до  втомлених  пліч.
Манить  знайома  серцю  вулиця,
Мовчить  думками-спогадами    ніч.

Клубок  пуху  невпинно  котиться
По    узбіччі  почуттів  -    доріг,
Мов    жменька  снів  (цнотлива  дещиця),
Тулиться  до  босих  моїх  ніг...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427555
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.05.2013

Зрада ( гумореска з реального випадку)

Таке  життя  тепер  настало,
Що  вибирай  –  чи  хліб,  чи  сало
Уже  не  пляшка,  а  чикушка,
Одна  на  трьох  і  у  дві  кружки.
Забив  на  сполох  торгаш  Дмитер:
Пора  у  найми  йти  робити!
Ходив-просив  (просити  вміє!)
Забрали  чайника  в  Росію.
А  новачка  в  тотій  бригаді
Пошити  в  дурні  завжди  раді.
Ото  вчіпились  до  небоги,
Що  в  него  з  чуба  ростут  роги:
«Хлоп  без  любови  проживе,  
а  жінка  сохне,  поки  жде.
Що  їй,  півроку  дівувати?
Чи  має  в  тебе  сі  спитати?
Ти  віриш  Дмитре  чи  не  віриш,
Ади  сюрпризом  як  приїдеш
Зайди  тохосенько  до  хати
І  ввидиш  сам,  що  хочеш  знати"
Приїхав  Дмитер  за  півроку.
Заріс,  змарнів,  але  нівроку
Таскає  сумку  за  плечима,
По  хаті  бігає  очима:
На  кухні  вже  столи  накриті,
Двері  у  спаленьку  відкриті...
"Невже  жона  мене  чекає?"
Їде  у  спальну,  уявляє…
О  Боже,  що  то  лежить  долі?
Переплелися  тіла  голі!
Утік  з  киплячими  думками,
Вхопив  шо  було  під  руками,
Шугнув  у  спальню  на  ту  купу
...вилку  встромив  хлопови  в  дупу!
Стоїт  під  хатов,  курит  злосно
З  ноги  на  ногу,  в  серці  млосно:
"Курва  та  жінка,  я  невдаха
А  хто  той  лисий  бідолаха?"
«О  радість  моя!  Ти?  Вернувся?"
Закляк  Дмитро,  чи  схаменувся
"То  ти  не  в  хаті  була?  Звідки...?"
«По  чвертку  бігла  до  сусідки.
Їсти  є  що,  нема  горівки,
А  то  твій  брат  приїхав  з  жінков!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421012
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 26.04.2013

Така весна, така любов

Травневий  вітер
вишневим  квітом
розсипав  перли...
розкидав  мрії...
Цвіт  яблуневий
п"янким  натхненням
манить  до  себе
в  обійми  квітів..
Бузковий  подих  -  
бажаний  дотик...
І  серце  б"ється
в  ритмі  обнов...
Ранкові  роси
скупають  коси
...така  весна...
...така  любов...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2013

Весна. Світанок. Мить дощу …

Весна.  Світанок.  Мить  дощу  –  
Барабанні  перестуки
На  тіла  зім"яту  парчу
Лягають  шовком  теплі  руки...

Гаряче  літо.  Спека.  Злива.
Налиті  перса,  босі  ноги...
Купає  дощ  слізьми  звабливо...
Кружляєм  змоклі  до  знемоги

Ласкавий  жовтень.  Теплий  вітер
Збиткує  над  моїм  волоссям.
Зриваєш  поцілунки-квіти:
Червоні  маки  із  колоссям

Зима.  Слова  і  постіль  біла...
Проникла  тиха  прохолода.
У  перехрестях  рук  зомліла
Невтомна  наша  насолода...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2013

Бібліотека

Сховатись  від  грози  в  майстерні  слова  -  
В  похилій  хаті  із  душею  осені,
Де  стінам  не  прикрила  рот  обнова,
Де  дзеркала  ще  не  вкривали  простині.
Там  сирість  смокче  пил  попід  софітами,
Лягає  долі,  змучена  самотністю.
Там  кожна  п"ядь  пропахнулась  совітами,
Там  страшно  прокидатися  удосвіта
І  бачити  жадобу  книг  запилених,
І  чути  крик  німий:  "Читай,  небого!"
За  спинами  сервантів  перекривлених
Товчуться  душі  книг  -  скрипить  підлога...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420711
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2013

Квітневий дощ…

Весняна  музика  квітневого  дощу
Мене  розбудить  в  споночілій  тиші.
Зіпсутий  день  негоді  цій  прощу,  
Допоки  вітер  сни  мої  колише...

Самотній  дощ  так  б"ється  у  шибки,
Листопадово  плаче,  мов  не  знає,
Що  ниті-сльози  витчуть  рушники
для  розкоші  травневого  розмаю.

Дощем  танцюють  кола  на  воді  -  
гойдають  міста  сонні  тротуари.
Втікають  хмари  в  дзеркалі-вікні,
А  ними  вітер  пише  мемуари...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415594
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2013

Не треба сліз…

І  сміх,  і  гріх  товктися  в  перехрестях  -  
Шукати  винних  у  своїх  табу,
Святе  вбачати  тільки  у  захрестях
І  власний  бруд  викидувать  в  юрбу.

І  сміх  крізь  сльози  годувати  брата
Останніми  монетами  з  кишень,
Молитись  не  до  Бога,  а  до  ката,
Ліпити  з  душ  приборкану  мішень.
________________________________

Не  треба  сліз  і  посмішок  лукавих,
В  руках,  думках  –  невидима  руїна,
Лиш  дотиків  сумління  досконалих,
Щоб  перед  Богом  впасти  на  коліна…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409685
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2013

Вальсують почуття

Моє  натхнення  світанкове,
Лютнева  паморозь  думок
В  очей  глибинці  волошковій
Вплітає    рими  в  колосок.

Слова  -  заховані  в  тюльпани
Думки  -  закохані  в  весну
Течуть  струмки  -  меридіани
Тривожать  музу  з  напівсну

Моє  натхнення  опівнічне
Запахло  травнем  і  бузком.
У  твоїм  дотику  магічнім
Вальсують  почуття...без  ком…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404295
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2013

Сполохані тіні

Сполохані  тіні  снують  лабіринти
У  світла  долонях  німих  ліхтарів,

А  ми  перехрестями  пишемо    титри    
До  спалених  гасел  чужих  бунтарів.

Крокуємо  поруч  вузьким  тротуаром,
Малюємо  далеч  в  зірницях  очей.

Нічого  не  візьмеш  у  долі  за  даром:
Ні  зрілих  світанків,  ні  сонних  ночей.

Сполохані  тіні  сплели  лабіринти
Зі  світла  очей    недосяжних  зірок,  

А  ми  переходимо  межі  –  щоб  жити,
Щоб  виткати  з  мрії  упевнений  крок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404214
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 25.02.2013

Бузкова муза

Ти  -  моя  муза
Бузкових  галузок
ароматом  п"яниш...

МанИш  фіолетом,
солодким  щербетом,
і  загадковов  мовчиш...

Хочеш  любитися,
а  квіти  сипляться
на  свіжий  спориш...

Бузкова  муза
в  ранковій  музиці
мене  розбудить...
А  ти  ще  спиш...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2013

Ром у каві

Жінка  з  ароматом  кави
Чоловік  зі  смаком  рому
Елегантно  вальсували
По  безлюдному  перону

Шлейф  кавовий  –  дотик  вітру
Дотик  вітру  -  па  у  вальсі
Жінку-каву  переквітлу
Вигинає  ром  у  сальсі

Оголилась  біла  ніжка
Дотик-відстань  в  ритмі  танго
То  в  обійми  рветься  кішка
То  літає  ніжний  янгол

Зупинились  …часу  обмаль
Розвернулись,  і  на  біс  -
Емоційний  пасадобль
Під  ритмічний  стук  коліс

Розчинився  ром  у  каві…
Місяця  бліда  повнЯ
Приховала    їх  ласкаво
В  музиці  нового  дня...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393872
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2013

Старість

Заблукала  старість  в  посивілих  скронях
Заплела  у  коси  паростки  весни
Заховала  завтра  у  страху  долонях
Загорнула  вчора  в  чорно-білі  сни

Лиш  одне  сьогодні  тішить  ясні  очі,
Бо  дитячим  сміхом  розмалює  дім
Витинає  з  ранку  наміри  пророчі
І  ховає  смуток  в  плетиві  густім

Заблукала  старість  в  посивілих  скронях
Висіяла    мальви  з  бабциних  кишень
Усміхнувся  тепло  пожовтілий  сонях
І  зронив  на  плечі  літа  новий  день

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393392
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2013