| Сторінки (1/6): | « | 1 | » |
Ти знову піддався спокусі!
не стримав своїх почуттів,
і життя, в повсякденному русі
ти прокинувся, знав би ще з ким.
Не любиш нікого крім себе
скільки ранив дівочих сердець?
може більше такого не треба
лиш збиваєш усіх, на нівець
Все життя, ти ось так проживеш
і можливо щось треба міняти?
ти вже вдруге, з небес не зійдеш
треба чітко поставити грати.
Не бачиш нікого, крім себе
спілкуєшся на самоті
та завжди, у душі є потреба
а думки навіть близько не ті.
Може хочеш зустріти кохання?
а можливо позбавити страх?
ти виконуєш всяке бажання
розбивши все в пух, або в прах.
Ти чекаєш тієї миті
як побачиш кохання своє
ось і поїзд приїхав, на плиті
очі з далеку бачиш...Твоє?
Тільки знову чекаєш суботи
Понеділок, Вівторок, ці дні
лиш приносять нам зайві турботи,
ти сумуєш знов сам у вікні.
Рік за роком, минають так швидко
не помітив як все пройшло.
Ні дружини дітей нема гидко,
що дарма це дано все було.
Молодим був красивий та мужній
а тепер борода заросла,
не потрібен нікому та з кухні
не полине "люблю як життя".
Розумієш що все це так марно
і вродливість, і вічне життя
а на дворі вночі дуже хмарно,
як природа твій стан показа.
Ти сльозу заронив на підлогу?
не поможе ніхто у біді,
та не прийдуть на допомогу
люди стали вже зовсім не ті.
А тепер скажи будь ласка
кому треба кохання в нулях?
За тобою згорає маска
на стола положили прах.
Ну і все, вже ніхто не згадає
не оплакне тебе в власнім сні,
Врода твоя, з роками минає
ну а ти в це не віриш та ні!
але все очевидністю стане
переконливість на стороні
ну а сніг, за вікном вже ростане
будеш кимось та не у собі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397042
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2013
Пробачу усім,та усе
Вже немає чого втрачати,
Життя покидає мене,
Накладаю на нього грати.
У останні моменти буття
Я не згадую, перше кохання
Я не згадую, перше шмаття
Я не згадую, фото на пам'ять.
Я лиш думаю нащо це все?
Нащо муки оті безтурботні?
І колюче до болі мине,
Всі залишуться, тільки в скорботі.
Ну немає мене на землі,
А хіба хтось згадає?
Я для кожного тільки в тіні
Ніхто вже не пам'ятає...
Тільки дивлюсь на своє життя ,
Перемотую, плівку важливу
Якою колись я була?
Погода, вже зовсім мінлива.
Ну а що поробити,цей страх
Завжди, і до віку не згасне
Та стоїть на камені мій прах,
І душа ніколи не спласне.
Я пішла, у світи далекі,
Не знайдете ніколи мене,
Дуже буйно, літають лелеки,
Вони люблять, усе що живе.
Кожен раз, ти шукаєш образи?
Ти не любиш чужих людей?
Адже в чомусь, від тебе кращі,
Проживаєш безцінний день...
Тому треба все цінувати,
Бути собою завжди
На помилки не наступати ,
А наступив далі іди.
Кораблем, ти пливи по морю!
Хвилями, скелі збивай!
І завжди залишайся собою,
А потім з честю вмирай...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393661
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2013
Я часто задумуюсь про те
на що увагу ніхто не звертає,
Чому сніг з неба паде?
чому мене він взимку торкає?
Чому бачу я різних людей?
і мені всеодно як , хто дивиться,
Але тільки побачу його
і серце моє зразу кривиться.
Всі ж однакові , сутність одна
Очі , брови , руки і ноги,
Тільки різна , у всіх є душа
Тільки серце , у когось в тривогах.
Краще впасти лицем у вогонь
Краще заживо до тла згоріти,
Аніж пити з грішних долонь
Які люблять , але хочуть вбити.
Прив'язав назавжди в своє царство
Та не вибратись з нього мені,
Адже я , не якесь там скотарство
Я людина , і рани в душі.
Але я і без тебе щаслива
Я щаслива без твоїх очей,
За вікном вже погода мінлива,
Не чекаю безсонних ночей.
Я не думаю більше ніж треба
Вечорами сиджу у вікні,
Та з захопленням дивлюсь у небо,
Бачу щирі усмішки сяйні.
І не заздрю , я тим героям
Що принизили друзів своїх,
Тільки щоб досягти перемоги
А самі помира від потіх.
Зрада!
Ось що про них мож сказати,
Програють вони бій важкий.
Адже навіть Карибські пірати
Були гідні пошані морській.
Коли дивишся в очі побачиш
Чистоту і невинність душі,
Але потім вночі-ти заплачеш
Адже очі брехливі,мерзькі .
Ти шукаєш себе непомітно
Непомітно від друзів своїх,
Бо довіра до кожного вже зникла
І ти став один проти всіх...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393317
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2013
Красиво уходить всегда прекрасно,
Но што в душе творитса , нам не знать,
Возможно солнце там сияет ясно,
А может , и без ведома кричать.
Красиво уходить всегда прекрасно,
Не говорить о многом , о большом,
А лиш сказать всем твёрдо , и всё ясно,
-Ви не волнуйтесь не стану я бомжом.
Красиво уходить всегда прекрасно,
Спиною обернувшися от всех,
Ти вмиг подумаэш ,
-А ето не опасно?
Ведь могут плюнут , совершить побег.
Красиво уходить всегда прекрасно,
Добившись цели , доказавши всем,
Што ти не дурно сделал всё опасно,
Даже не строил тех дурацких схем.
Красиво уходить всегда прекрасно,
Рот все заткнули , увидив внофь тебя,
Веди сделано все било не напрасно,
Ти сделал всех , кто бросил бил тогда!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393297
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.01.2013
Я лізу в серце і у душу,
залишу слід там назавжди
Хоча робити це не мушу,
та так мені зробив і ти
Ти плюнув гряззю у лице,
облив вогнем мою реальність
Ти знищив назавжди мене,
і це не є проста банальність
У кожного своя біда,
у кожного своя проблема,
у кожного своя сім"я,
у кожного своя емблема.
У кожного є свій костюм,
у кожного своя діяльність,
у кожного є свій парфум,
у кожного є ідеальність.
Для себе вибираєш те,
до чого серце притягнуло
Я знаю що життя мине.
якого я і не відчула.
Я непобачила його,
не через чорні окуляри
А через тих людей які,
мене від всіх відгороджали.
Виною будеш тільки ти,
себе я також звинувачу
Вже не читаю ті книжки,
в яких майбутнього не бачу.
Не бачу лютості, та страху
у тих хто перейшов війну,
В житті даю сиьного маху
себе шукаю , і знайду.
Я рухаюсь по білій стежці
і чорну також перейду,
Коли про щось так сильно мрію,
звичайно все це оживлю.
Як є бажання ,сил придасться
як сильно схочеш , віднайдеш.
Коли живеш , а нема щастя
його не бачиш тільки ждеш.
А ждати чуда дуже важко,
зробивши щось воно прийде
Запам"ятай "Жити не страшно"
що сам заробиш , те й буде.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390872
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2013
Он бил простим человечком , как все на роботу ходил
Перед сном считал овечок , и никогда не курил.
Он небил скучной и в духовке , суп розогревал
А в микроволновке , ягненка всегда запекал.
И делал все наоборот , прекрасного очень ждал чуда
Но оно ксожиленью не ждет , ево охватила простуда.
Он долго болел , и всегда , вспоминал одну вещь дорогую
Ее он не забивал , и платьє в полоску цветную.
Он преданим бил до конца , хоть било уж 40 прожито
Любил вспоминать про отца , и маму с бельйом у корита.
Но время кудато неслось , и память не подводила
Он многое помнил но ето , ево на всю жизнь зацепило.
Увидев ее первий раз , двацатник какраз доходило
Понравилась , но не в тот час , а когда она ево проводила.
Ишол он сибе в тиштне , окуратно бходив все полено
Фонарь не светил во дворе , и споткнулса упал на колено.
Било больно , и встать не сумел , и вот тут незнакомка примчалась
-Вам помочь?Что за безпредел?Я к вам долго в квартиру стучалась!
Я не помню до точности все , и глаза забить невозможно
Милейшое в мире лицо , и она помогла осторожно.
Познакомились ми очень резко ,чтото в етом и било не так
Притянула меня к себе лестно , я влюбилса в нее как дурак
Но жила она вовсе не там , где би етого мне так хотелось
Тут звонок и она как в туман , я невспомню куда она делась?
Но осталась все так же во мне , и надеюсь што незабивала
Я ей столько писал , и звонил , но ответа не получая
Думал может у нее есть сем"я , не мешал , хотя в точность незная
Я решил поехать туда , отискал ее посреди мая
Сердце зимирает , все в искрах , откриваетса дверь я чудной
Стою как убитий иль ранен , вспомнил поезд тогда проездной.
На которий ее провожал я , локон свисший с ее волос
Я забить не умудряюсь
-Ето ви? (задаю ей вопрос , уточнить както не умудряюсь)
-Ето я , а кого точней надо?
-Вера ти? (я спросил у нее)
-Мами нет... год назад как в досаде , умерла... сложно мне...
-Умерла...а какая причина?
-Она ехала встретить отца , ведь хотели штоб ми только вместе , доживали старие года...Ведь он бил не из нашего кроя , город тоже далекий.. не наш ,
и одела платье цветное , ведь он помнил ево лиш какраз.
-Тоесть ти моя дочь , и винить , я всегда буду только себя , ведь не смог я того сохранить , что природа мне в жизни дала....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390864
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.01.2013