| Сторінки (1/49): | « | 1 | » |
— Озирнись на своє життя. Що ти бачиш?
— Відкриту рану…
— Хіба кровоточить вона?
— Дуже сильно. Мені погано.
— Скільки болю тобі завдали?
— Так багато, що я помираю.
— Чи є вихід, люба, скажи?
— Немає, це точно. Немає.
— Що є радість для тебе, скажи?
— Вітру шум, спів птахів і зорі.
— То хіба смуток вартий сліз?
— Варта всього любов ця, сорі.
— Може серце зумій вже стишити?
— І не думати ні про нас, ні про нього?
— Щасливішою точно станеш ти…
— Так, можливо. Та є лиш тривога.
— Так завжди, коли все ламається…
— Я не зламана, просто дуже погано.
— Заросте, заживе, все забудеш ти.
— Років десять як, й досі — рана…
© 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2024
Як тобі ще пояснити і який дати знак.
Забери із собою мене, чуєш.
Я, мов той одинокий серед моря маяк -
Бачиш, тут небезпечно: туман та буря.
Ось сигнал тобі - не здавайся та дій.
Зроблений крок попередить страхи і душевні муки.
І, можливо, здійсниться одна із твоїх мрій:
Від "любові" і до розлуки...
[i](P. S. Лише зроблений крок...)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801694
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.08.2018
А десь за роками збігають години,
Мені їх так мало – хоч ще б половину.
Куди заховалось дитинство щасливе,
І де те дитя, мале й полохливе?
Кого попросити про мандрівку у часі?
Мені на секунду, де в другому класі
Читаю книжку, малюю думками.
...
І так от пробігли роки за роками…
[i]Тепер ми дорослі, тепер ми не діти,
Тепер стільки клопотів, що й ніде дітись.
Тепер ми дорослі, тепер ми не діти,
Тепер треба привід, щоб порадіти.
Тепер ми не діти…
Тепер ми дорослі…[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790012
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2018
а пам'ять торкає, торкає струни душі,
точніше, що від неї лишилося.
а ти втечи з думок моїх, мене лиши,
щоб серце моє льодом укрилося...
так легше...
я б рада була не впізнати твого обличчя,
і де ти живеш не знати, і де твій балкон.
і посмішки не пам'ятати, що так тобі личить,
і стерти з пам'яті твій телефон...
я б рада була не знати, кого обіймаєш,
і хто шаленіє від ніжних твоїх цілунків.
і вулиць не бачити тих, де із нею гуляєш,
або заховатися поміж стареньких будинків
і спостерігати за тим, як зникають:
смуток
сльози
совість
сором
слова
а з ними - і я...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2017
не спинити цей час: він летить, наче спішний потяг,
набираючи швидкості з кожним новим поворотом.
час летить, а й не встигаю за ним, засинаю.
здавалось, тримаю його за комір, а то він тримає
...мене за живе. згадую, з ким я була, коли та де, а головне – навіщо.
час дарує найкращі миті в житті, та може й знищити.
я – заручниця стрілок годинника, секунд таймера.
5...4...3...2...1 – і мене нема...
© (авт. - 2017 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736630
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.06.2017
слова на вітер
вчинки без висновків
хтось інший мене грітиме
хтось інший
слова на вітер
жодних слів наостанок, а зрештою
дотла все згорить
хай горітиме
слова на вітер
промовчиш, пролетиш, по-доброму
завершимо цей епізод без літер
просто
слова на вітер
слова
на
вітер
гуд бай, май ловер
так просто
© (авт. - 2017 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2017
Моє сонце: іди тихіше-тихіше....
Я лукавий змій, Мавлерон, псевдолюб.
Та нізащо в світі не віддам тебе іншому,
Щоб ніхто не торкався твоїх губ.
Моє сонце, нагадуєш мені місяць і зорі -
Провідниця моя в непроглядній пітьмі.
І коли стомлюся, убитий горем,
Збережи мене, забери мене, напиши мені...
Сонце моє, а скільки для тебе я маю
Розгубити у цьому затишному місті слів?
Скільки мрій утопити я маю, скільки весен і зим? Не знаєш?
Знаю я. Я знаю.
© (авт. - 2016 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707646
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2016
Черкаси, Рівне та місто з дивною назвою у Китаї...
Найближчих людей забирають чужі міста.
З найдорожчими розмови - про все, однак дуже рідко.
Найдорожчих впізнаю із тисячі чи зі ста
Невідомих мені людей... Там душа мов квітка
Квітне, і торкає любов'ю своєю до серця.
Без тебе не те, що дні сумні, без тебе ніяк.
І читаючи це, згадай словом добрим, не сердься,
Позаяк
Ти - з найближчих людей...
© (авт. - 2015)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628705
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.12.2015
Солоду не треба, любий, лише порцію поцілунків на ніч.
І обійми твої, як завше, оберемком зберу докупи.
Я б залишилася з тобою вкотре віч-на-віч
І смакувала б безмежно ці м'ятно-ванільні губи.
Не діставай колючих пледів - грітися так я зовсім не хочу,
Дотиків пристрасних полум'я зайвим сьогодні не буде.
У шепотіннях твоїх стаю кращою кожної ночі,
Ночі, що ні я, ні ти не забудемо.
Забираю собі усю ковдру, а ти тулишся тілом до мене,
І сопеш так кумедно, що ніхто, так як ти, не вміє.
А о 6:15 ти мене, напівсонну дитину, запитав: "Вийдеш за мене?"
І цілував, цілував мої мокрі від щастя вії.
© (авт. - 2015 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617084
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 30.10.2015
Кохання Френка та Моніки було простим і зводилося до «ліжка».
Роздягаючи поглядом, він лежав, звівши лікті за головою.
У той час вона відправляла йому повітряні поцілунки,
І, повністю задоволена собою,
Віддавала йому себе, сторінку за сторінкою, наче щойнонаписана книжка.
Моніка стоїть у кутку. А Френк любить її, просту і водночас складну таку.
Тінь падає на її злегка смагляве обличчя.
Посміхається. Проводить рукою повз напівпрозору сукню,
Оголяє бедра, живіт та груди так, що Френк втрачає на мить свідомість,
Натомість, Моніка полегшено дихає.
Френк любив життя. Френк вважав, що кохання приходить, коли він захоче.
Однак час, що нестримно минав, шепотів зовсім інше.
«Ти, любий Френк, лише подорожній, як і мільйони інших на тебе схожих,
Що отримують вдосталь від свого життя, а їм треба більше…»
Френк мовчав. Щоб зрозуміти усе йому вистало ночі, тієї ночі…
© (авт. - 2014)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616520
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.10.2015
слова несказані розчиняються у повітрі –
ковтаю біль, стає важче дихати.
я піду краще. бачиш, мені світ показує входи, а де ж виходи?
і не знаю я, що може бути від цього гірше…
але знай: якщо люди – вірші,
то ти – мій улюблений, мій найліпший.
ти лягаєш рядком у строфу, і стає тепліше.
що не день, то серце б’ється ритмічніше,
то вмить закипає кров у венах,
ми усі тут такі: трохи на голову схиблені,
на радість загублені, з різного тіста зроблені, самозаглиблені,
коротше кажучи – кожен, задоволений раптом, в своїй нірвані.
© (авт. - 2015)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615286
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2015
Це не правила, не підрахунок, не математика.
Це значно більше…
П‘ять.
Зміни в її житті відбуваються на краще.
Здавалося б, як непросто знайти щось підходяще
Для життя (щоб не тримати в руках останню гривню) і для душі.
Дівчинка рідко пише тепер вірші.
Рідко, однак досі пише.
Гостре перо затупилося. Замість того – точніший слух, влучніший зір –
Руку ж тримати треба завжди на пульсі. Вір не вір,
А час шліфує так, щоб можна від подиву тріснути.
Чотири.
Літо майже скінчилося. Не знаю як бути далі –
Чи залишити ці рідні, теплі місця і котитись подалі,
Чи змінити все кардинально, щоб кипів мозок.
Може…
Відкривати нові світи – хіба уві сні чи в уяві,
Додавати до списку декілька мрій простих, приземлених, кучерявих.
Ні фіга не робити щоби хоч півмрії здійснилося,
Боже, хай би мені все це тільки наснилося…
Три.
Я живу, наче думаю, що не виживу.
Тримаю вдачу за короткий рукав, що от-от вислизне
З-під моїх втомлених і замучених рук.
Життя – то нескінченний перелік власних формул та сполук,
А моє – помилкова гіпотеза. Соромно навіть…
Зовсім немає часу побути з собою віч-на-віч,
Переслухати запилені старі касети на сіренькому плеєрі,
Подзвонити на радіо і почути (о, Господи!) свій голос в ефірі.
Два.
Знаєш, буває така затяжна депресія, ну прямо таки депресія,
І що не день – то унікальна версія.
Наче тебе зранку в четвер рубануло електрошком,
І вставати зранку немає сенсу, бо сенс втратився ненароком.
Дурні уроки! Ідіотські уроки показує нам життя,
Я не вірю, ховаюся, як маленьке наївне дитя.
Так буває, як без попередження в море кидають того, хто не вміє плавати.
Найперше правило - жодних правил…
Один.
То є відлік, першопричина, початок, основа основ,
Дівчинка пише вірші – сліпить її любов.
Осліпляє точніше... До початку кінця часу стає менше.
Стираються історії повідомлень (бачила, як він бреше?)
Осінь дарує їй дощі замість сліз,
Гріє руки і холодить ніс.
Нащо, Боже, ти у світ мене цей приніс?
Чи ж я виживу?
© (авт. - 2015)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608676
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2015
Восени втома підкрадається, як завше, непомітно,
Розриває тебе, шматок за шматком, навіть не навпіл,
А на мільярди дрібних шматочків, яких і за рік не зібрати,
Бо занадто багато всього, що й не стихає в душі буря й вітер.
А я ніби й не втомлена, і не бере мені сором за совість,
Бо все зроблено, все дозволено. Що забутися мало – забулося.
Всю себе віддала за н-нною спробою. Не сховалася.
Я б радіти повинна була, а радість безрадісна. Натомість
Я шукаю себе в тобі, а шукати не варто – немає.
Ми летіли так швидко, як кораблі, тобто як не буває.
Ти для мене вода, що камінь точить, точить.
Я тобі – зірка, ясна зірка посеред ночі.
© voskresenska (авт. - 2015)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607282
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.09.2015
будь значно важливішим, ніж той, хто їй посміхається,
і цілує нервово у губи з присмаком кави й неспокою.
будь тим, хто її руки стисне в своїх долонях і не дозволить засумувати,
скаже «я кохаю тебе», і не буде в словах цих докору,
що любов її не така велична…
будь звичним. будь несподіваним. будь собою.
будь у неї найкращим, і вона стане тобі найріднішою.
будь прохолодним, щоб холодом навіювати спогади,
щоб не забувала вона, хто для неї ти – друг чи ворог
(ні той, ні інший, бо ти для неї – більше, щось значно більше).
будь палким, як полум’я, що охоплює останню деревину.
і як жар, що обпікає коханням лише́ її одну.
натура міцна її – то омана: cкривджена жінка, маленька дівчинка.
очі блакитні – тобі в них, як у морі, тонути.
ти, мовби вітром, огорни тіло її поцілунками, щоб забула вона,
як печаль руйнувала думки,
обіймай по-доброму, поцілунками, що от-от закінчаться, витри журбу з її губ.
хай ранково-недільні розмови за кавою лишаться за лаштунками.
хай постіль її навесні заквітчається…
будь для неї Всевишнім, Святим, дияволом – тримай почуття її завжди міцно,
щоб не розтанули, не зникнули, не пропали безвісти.
ти знаєш, що їй відповісти.
© voskresenska (авт. - 2015)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2015
не питай від чого слова мої колючі як прути залізні.
покладу тобі їх на язик і стану дивитися – проковтнеш чи від болю завиєш, як звір поранений.
що тобі, милий, сказати не можеться? розум затьмарило?
любчику, ще не пізно ставати навколішки.
молися. Богові. молися. любчику.
Отче Наш, що єси на небесах.
бачиш, а ти віру осторонь лишив, викинув з серця Господа Твого Ісуса Христа,
от і слова мої колючі повернули тебе до життя.
як казав ти? не вірую?
щонеділі зранку тебе запах ладану ніжно огортує,
тільки не я, а ти знаком хреста відчайдушно торкаєшся чола, живота і плечей.
во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа…
амінь звучить нещиро і, видається, що ти погруз у брехні,
а моя релігія, як і церква, завжди при мені.
залізних прутів менше торкаються – відчуття ж гостріші,
мов воєдино – ненависть, гнів і тепло.
Отче, а мене наче й не було ніколи?
що б то значило?
© (авт. - 2015)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2015
течія нас несла - кожен рухався як хотів.
неумілі кроки робив назустріч один одному, жив
теж як хотів,
але ж не жилося насправді зовсім.
бачиш, хлопче, помирає літо,
народжується осінь;
ми з тобою – єдність і сила,
і ніхто нас жити не просить,
і лишитися поряд не просить.
бачиш, хлопче, все просто,
все до біса, до Бога, просто.
© (авт. - 2014)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539020
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2014
і я вже не знаю, чи треба мені кимось дихати,
чи кисню в мені більше, ніж вдосталь.
і чому я ускладнюю речі, які вирішуються просто,
шукаючи замість входів виходи.
чому порожні серця не б’ються, а розбиваються,
чому у душу не проникають обережно, а упиваються,
висмоктуючи з неї усю радість, і спокій, і любов,
чому поміж нами так мало розмов і так багато порожнього тексту?
не знаю, чому кожна наступна викликає у нього легку насмішку,
чому, коли треба пройти повз когось нишком,
я пройду гучніше, ніж пролунає у потязі контрольний свисток.
чому холод, пронизуючи мене "від" і "до", не робить, як ти, - боляче.
чому твій будинок так близько до мого, що я не проходжу повз,
і вікна щовечора в тво́їй квартирі горять ясніше зірок.
вже дощ, і сніг, і град в голові. мурахи - тілом: мороз леліє аж до кісток.
стихійно-невдалий внутрішній мій прогноз.
© (авт. - 2014)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512037
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2014
[quote][b][color="#6b0808"]Я вдома. Частина I[/color][/b]
[u]Четверта година ранку.[/u] Мій потяг щойно приїхав. Я зійшов на перон. Стало холодно, і я дістав зі старого рюкзака зім’яту куртку з дирявими кишенями. Колись через ці дирки я загубив майже дві сотні гривень. Тішив себе тільки тим, що, можливо, ці гроші дісталися тому, хто їх потребував значно більше, ніж я.
Добре, що мене ніхто не чекав, бо тоді б мені неодмінно стало сумно. Не хотілося чути запитань, а тим більше не було бажання на них відповідати. Магазин, що розташований одразу біля виходу із залізничного вокзалу, ще не відчинився, і я змушений був чекати хвилин п’ятнадцять. Я купив дві булки та апельсиновий сік (з дороги хотілося їсти). Недалеко від магазину був невеликий сквер, куди я й попрямував на «сніданок». Куртка мене не зігрівала. Може через диряві кишені? Хм… Хто зна…
[u]П’ята ранку.[/u] Маршрутки ще спали. Я теж би поспав. У потязі якийсь мухик хропів, як паровоз, що от-от заглохне, і я поволі божеволів від такого рідкісного храпу. Подумки тоді я згадав кілька десятків брудних слів, але не помітив, як сам заснув. Як не як, а спати все одно хотілося…
На таксі витрачати гроші було шкода. І до того ж, не люблю я таксистів. 9 таксистів із 10 неодмінно цікавляться моїм життям: професією, кількістю жінок, грошей, кредитів в банку, вартістю мобільного телефону і дірками у моїй куртці. Та й розмовляти з кимось, порушувати тишу сонного міста не хотілося.
Зі скверу я повернув направо і рушив до центру міста. Йти було не довго, хвилин 8 чи 9, однак я навмисне продовжив час. Ішов повільно, роздивлявся старі балкони напівзруйнованих будинків, магазини з вивісками без кількох літер, що утворювали нову, забавну назву, двірників, які намагалися зробити вулиці чистішими для таких, як я, - подорожніх. Вони знають, що для мешканців міста прибирати вулиці марно – наступного ранку краще не стане. Біля бібліотеки я повернув ліворуч, і пішов навпростець через вулицю Соборну. Колись я тішився, бо саме вздовж цієї вулиці містилися десятки кав’ярень і кафе, кілька великих пабів і поганенька їдальня, куди ніхто і ніколи не заходив. Готували там не смачно, і вибір страв був порівняно невеликим. Зате випивки було вдосталь, через що цей заклад став улюбленцем серед алкашистів (п’яниць-безхатченків). От ніколи не розумів, як поряд з вишуканими кав’ярнями «поселилася» ота «столовка»… Парадокс Соборної вулиці…
Поряд з останнім будинком цієї вулиці розташувався міст. Я дійшов до середини, і зупинився. У той момент мені здалося, наче я тут ще ніколи не був, наче це було не моє, а зовсім чуже місто. Я закрив очі, дорахував до двадцяти, вдихнув повітря і завмер. Мить, що тривала вічність. Мить, мов лабіринт, у якій загубитися значно легше, ніж знайти вихід. Відкривши очі, мені здалося, що надволі стало світліше. Дивне відчуття.
[u]Шоста ранку.[/u] З мосту я повільно зійшов й рушив униз, до парку. Парк я любив. Це, вочевидь, місце дитинства: гойдалки, морозиво, багато людей і мама з татом. Зараз мені тридцять чотири, а я, чорт забирай, сумую за цими моментами. Сумую. Спогади підступили клубком до горла… Будь сильним і вольовим. Минуле, як лев, що безжалісно роздирає жертву – свою поживу – навпіл. А я – пожива, що радісно бігла назустріч.
Я сів на недофарбовану лавку, дістав з рюкзака булку, яку не доїв. Приємно, що вона пахла, як мамина. Усміхаюся. Підлетіло троє голубів (певно побачили гостинець). Походжаючи, мов барони, підходять все ближче й ближче. Дивно, що не бояться. Хм… У цьому місті, моєму місті, все інакше, навіть голубам не страшно (на відміну від мене). Розсипав пташкам крихти, а вони воркують. Ввічливі.
[u]
Сьома година ранку. [/u]Мій потяг приїхав три години тому, а я… Що я тут забув? Я знаю, люди завжди повертаються, правда – хто куди. Я повернувся до міста. Місто-химера, моє минуле, яке завжди було зі мною, у моєму серці. Місто, від якого я довгі роки втікав, а воно було поруч – у мені самому. Кілометр за кілометром, рік за роком, мить за миттю я йшов далі, шукав себе і своє. Покинув місто, яке простягнуло знову щирі долоні, полонило знайомим з дитинства запахом скошеної трави і каштанів, віддало своє теплі обійми мені, подорожньому, що шукав, та не знайшов.
Я повернувся: бачиш, рюкзак мій, все ті ж диряві кишені, все той же я. Приймеш?
© (авт. - 2014 р.)
[/quote]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498424
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.05.2014
слова вириваються з рота, мов пожива з пащі лева,
а я міцніше й міцніше стискаю зуби,
аби не здатися надмірно млявим чи надто грубим,
бачиш - мовчу, і натура моя сталева.
тицяєш в мене пальцем, брудним, наче сажа чорна,
ходи, нещасний, пошкодую біль твій глибокий.
ось тобі – холоднокровність моя та спокій.
кожен подібний крок робить тебе у рази потворнішим.
від фраз, як від укусів вовків голодних, зовсім не солодко,
а я й не прошу від тебе солоду.
вже зима, а я гола стою (душа навпростець), і мені не холодно –
така історія, якщо уже зовсім коротко…
а ти…
розділити біль порівну хочеш – тримай мою руку міцніше,
я тобі все своє віддам, і себе і те, що ціни не має,
те, що спить у мені й не пробудиться – дрімає.
кричи, що є сили, кричи любов голосніше (і вона почує)…
© (авт. - 2014)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496518
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.05.2014
Чекай мене, моє місто. Я колись повернусь, обіцяю,
А тепер – поїзди, валізи, незнайомки та незнайомці.
Байдуже, над головою дощ, сніг чи сонце:
Я змінив долі наперекір перманентний маршрут,
Залишилась дорога – мій головний атрибут.
Навіть якщо морально помру,
Я колись повернусь, моє місто. Обіцяю.
Або ні, не чекай. Ліпше спи і забудь, що то я,
Твій недолугий лучанин, пакую речі і рушаю на залізницю.
Знаєш, може я й справді роблю невиправну дурницю,
Ні, я не зникаю на довгі роки – просто так треба,
Просто у кілометрах моя особистісна потреба,
І нічого у цьому немає ганебного.
Спи, моє місто, і не чекай. Забуть, що то я (знову брешу).
Пам’ятай мене, моє місто, як пам'ятатиме тебе один із твоїх жителів.
Подорожнім дай прихисток, а мене відпусти без остраху.
Бачиш – я йду з рюкзаком напівпорожнім, і нарешті вільно дихаю.
Ще немає початку в цій подорожі і, можливо, не буде кінця.
Я повернуся колись, як і обіцяв,
Якщо не отримаю від життя чужого серця чи чужого лиця.
Пам’ятай мене, місто моє. Я ще тут житиму.
Знаєш, місто моє, якими пахощами зустрічаєш ти подорожніх?
Той п’янкий аромат, як чоловік, вабить та надихає ніжністю.
Ми з тобою – одне ціле без жодного натяку на розбіжності.
Усі твої довершені вулиці та проспекти, мости і дахи
Фотознімком перед очима лягли. Переплелися шляхи
З тобою, місто моє, і я вже не знаю, як правильно тобою дихати.
Знаєш, місто моє, я до тебе – з руками порожніми. При́ймеш?
© (авт. - 2014)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478376
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.02.2014
Слухай, друже, цей вірш барикадний,
І залишиться у ньому багато несказаного, поза читацьким кадром.
Перешкод вистачає, особливо в провладних мізках
(Мабуть тому від валют там стало аж надто тісно).
Знаєш, друже, я мислю аналітично,
Мої громадянські прагнення прості та прагматичні.
Однак не покаже жодний у світі рентген,
Що той чи інший політик – олігофрен.
Чуєш, друже, де ж той життєдайний простір,
Де людям не загрожуватиме злоба, смерть та постріли?
Країна-руїна в руках імбецилів – лише забава,
Та, на біду, жорстока й до сліз кривава…
© (авт. - 2014)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477408
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.02.2014
так буває.
потяги теж сходять з рельсів.
у нас із тобою занадто мало шансів.
нас не поєднують жодні елегії та романси.
наші емоції у вирі неспокійного трансу.
тільки нам, майже рідним і напрочуд різним, не вистачає балансу.
так буває…
так живеться.
поміж стін цих чужих і холодних.
серед людей злих та хижих, як гострозубих вовків.
не помітила я, як сама стала хижим псом.
краще б то був сон, страшний, непробудний сон,
проте життя приміряло зовсім інший, чужий фасон.
так живеться…
так шепочуть.
дурні язики переплітаються щодня і щоночі.
перемиє кістки нам кожен зустрічний, кожен охочий,
що загрузне в огидних плітках, як в багні.
у мені досі сидить мовчки безжальний, хоч тихий, звір,
тільки ти йому нізащо й ніколи не вір –
він грає за власними правилами, існуванню наперекір.
так шепочуть…
© (авт. - 2013 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472930
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2014
я не вітер, щоб огорнути тебе прохолодою,
і не сонце, щоб гріти теплом безупинно.
я звичайна людина, втомлена і розчарована―
заблукала, неначе комаха у павутинні.
днями йшли ливні.
і мені здалося на мить, на єдину мить,
що то не я ― ми обоє винні,
що життя моє стрімголов у безодню летить.
[i]але мені тільки здалося.[/i]
вкотре ― аналіз своїх помилок,
тепер розумію ― у мені нічого святого.
заблукав, хоча знаю дорогу, і наскрізь промок.
чуєш, ставити крапки над "і" більше немає змоги.
я забути не хочу ― хочу забутися,
щоби цілісним стати, бо весь продірявлений.
по-дурному то, мабуть, у дев'ятнадцять схибнутися.
не тобою, ніким не зваблений.
йшли ливні безнастанно, хоч і літо,
заснув. і сни мої філігранно шліфує пам'ять.
особиста моя еліта хоче спокою й гарячого чаю,
а твоя мені душу палить, палить.
© (авт. - 2013 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468066
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2013
можеш пити зі мною
руку мені потиснути
можеш лист надіслати
викинути сміття
але без мого дозволу
тобі нізащо не вдасться
пришвидшити
ритм мого серцебиття
© (авт. - 2012)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468061
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.12.2013
я голкою вколола ліву п'ятку,
і струмінь болю аж до серця в'ється.
ні, мамо, у мене все в порядку.
мені не боляче – тобі, мабуть, здається.
а той пекучий біль чіплявся як до одягу реп’ях,
лишаючи сліди й невиліковні рани.
твій образ ледве сколихнувся на вітрах…
чи надто пізно вже, чи то надто рано.
виделкою останні вичавила сльози,
зібравши з них тобі в дорогу пам’ять.
твоя дитина плаче, їсти просить,
а ме́ні серед п’ятиповерхо́вих серце краять.
насиплю спокою в кишеню цівкою –
тобі потрібніший, аби не впасти в крайнощі.
життя обох зіпсуте фотоплівкою,
мовчи, ти ж знаєш – не люблю банальнощі.
я голкою вколола праву п’ятку
і струмінь болю душу пронизає.
так, тату, у мене все в порядку.
то я від холоду тремчу і замерзаю.
[i]усе в порядку
подумаєш, вколола п’ятку.[/i]
© (авт. - 2013)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461568
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2013
відчини вікно
глибоко зітхни
нам у цій кімнаті стало тісно
завантаж кіно
потім видали
паралелі ж не бувають сумісними
що тобі тепер пий свій клятий ром
не кляни життя
ти ж сам паскуда
не дзвони вночі
зранку не буди
тут стіна тепер тут захисна споруда
хай твої слова
вітер огорне
і тобі у місті стане тісно
а твої думки
навпіл роздеруть
знай я випадкова ненавмисна
он твоя душа
в згарищі турбот
перетліла у даремних справах
ти іди іди
спокій твій не тут
тут лише холоне моя кава
то мечеть мій храм
тут господар я
і до того ж зовсім не привітний
ти відчини вікно
й глибоко зітхни—
півжиття проґавив непомітно
© (авт. - 2013 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461196
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2013
[quote][i]Вічна пам'ять Андрію Калахану, чудовій людині з великим серцем![/i][/quote]
як мало, як мало лишилось нам часу,
аби не померти завчасно, аби не піти.
не бійся, друже, будемо триматися разом!
нехай бережуть тебе мої молитви...
життя як життя: у когось часỳ вже немає;
накрила журбою і сумом холодна земля.
нехай спочиває душа у царстві, що зветься раєм...
лебединої пісні торкнувся смичок скрипаля...
от такою буває норовистою доля:
забирає життя у найліпших, даруючи смерть...
знаю – тобі не забракло сили волі.
ти боровся, однак все пішло шкереберть...
© (авт. - 2013)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458383
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.11.2013
пробачте. можливо моя поезія не наповнена життєвоважливим змістом.
можливо (чи скоріше всього) ви не знайдете глибоких фраз.
я писала про любов і марноту сотні тисяч раз,
коли вранішнє сонце сходило над моїм містом.
коли я захлиналася, виливаючи каву в долоні,
як досвітня зоря дарувала несподіваний день.
коли я виливала спокій у підніжжя ідей,
як безглуздість сповила не мої – чужі скроні.
присядь: усе наше життя − в оренду іншим.
залиш трохи спокою й тиші для себе.
мені б поруч бути – і більше нічого не треба,
та я знову втішаю себе жалюгідним віршем.
я не кривавлю літерами, бо чесна перед собою.
тільки хто б сказав, що я у цьому місті роблю.
і скільки життя помирає в мені, поки я сплю!
мовчу. зустрінемось біля прибою.
© (авт. - 2012)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456799
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2013
я прийду до тебе майже непомітно,
коли ти смакуватимеш гарячий чай із жасмином.
стану поряд, обійму міцно, як найкращу у світі дитину.
я прийду, коли ти лягатимеш спати й вимкнеш у кімнаті світло.
пригорнусь до тебе, розповім про міські, напівсонні дороги,
і про те, як десь мерзнуть засніжені ліхтарі.
стану тобі пледом взимку, щоб ти тільки не захворів,
поцілую ніжно, як набриднуть сумні монологи.
я прийду, коли місяць ще не прокинеться, а сонце вже спатиме,
чи коли світанкова зоря згасне й відкриє день новий,
я прийду, щоби ти не говорив,
я прийду непомітно, і поруч тебе блукатиму.
© (авт. - 2013 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454008
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2013
вібрації серця частішають втричі,
коли вечірня посмішка не зникає із стомленого буднями лиця.
твої частоти такі схожі з моїми – тільки пообіцяй.
пообіцяй, що слова залишаться такими ж таємничими.
сигнали у мозку передають такти запального ритму,
і мені здається, що я втрачаю здатність мислити тверезо,
що я повз тебе йду, немов по лезу,
і слова розсікають мене, як гостра бритва.
внутрішньо непроникні сигнали
повідомляють, що перпендикулярність обох світів – не випадковість.
натомість…
як добре все-таки, що світи перетинаються неодноразово
і серед діапазону частот спалахи серця частішають знову.
© (авт. - 2013 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453012
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2013
аби тільки нам не стати випадковими перехожими
без права бути щасливими
аби лише не бути мовчки забутими
так як раніше мовчали ми
аби нам залишитися аби не померти
у власних нікчемних амбіціях
аби тільки нам не потонути
у сотнях фальшивих обіцянок
© (авт. - 2012)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452467
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2013
з тобою не важко, навпаки – необхідно.
без тебе смуток пробирає душу, наче вбивця,
наче моя душа – легка здобич для мисливця,
а мисливець той – це ти...
без тебе несила прокидатися зранку,
коли післярозмовний сон ще коливається на віях,
коли думки сповивають надії,
що наступний день стане значно кращим за попередній,
і там знову будеш ти...
з тобою осінь гаряча, а дощ заливає тіло ніжністю;
і я більше не відчуваю минулої вразливості.
думаю, мені вистачить сміливості,
аби присутність твоя стала необхідністю.
© (авт. - 2013)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451949
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2013
ти як сяйво небесне поміж спалених ребер,
мабуть тому я відчуваю в тобі нагальну потребу.
мабуть тому спопелило мене електричним розрядом.
ти як сяйво в мені, а я над тобою – Плеяда.
ти як Сіріус серед тисячі інших в Галактиці,
з тобою наскізнó, наче душу оголили у пустельній Африці.
ти мов сфера небесна, що торкається екватора кутами гострими,
що оточує мене, проте все одно лишається осторонь.
© (авт. - 2013)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451492
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.09.2013
ти не відкриваєшся ніколи й нікому,
а така поведінка більше схожа на душевну втому.
тебе слухають, але це не означає, що чують,
не діляться хорошими новинами, любові не дарують.
ти більше ніж втомлений зранку та ввечері,
душа твоя наскрізь болем обпечена.
певно, біль розтерзав тебе, наче найстрашніший звір,
мабуть, все життя твоє тепер – наперекір.
забувай про все, не зважай ні на кого - вкороти язики ворожі,
але обов'язково, чуєш, обов'язково будь на сторожі.
в душу легко запасти - не руйнуй власного серця,
якщо його тепло торкнеться.
нехай неодмінно розцвітає твоя дивовижна душа,
життя підкаже тобі, як діяти далі – поспішай.
можеш не довіряти нікому, зануритися на дно,
адже від себе не втечеш нікуди все одно.
© (авт. - 2012)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450543
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2013
нам осіннє повітря з ароматом провінції не набридне,
спекотні дні літні цьогоріч здавалися напрочуд огидними.
даремність літа відчувається тільки з приходом осені,
коли виявиться, що наші душі надміру зношені…
міські недільні ранки стають дедалі холоднішими,
і кожна з таких митей – набагато цінніша,
ніж обпечені ваші, провінційні, злі язики…
восени краще залишитися наодинці з собою, і більше ні з ким.
© (авт. - 2013 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449316
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2013
завтра - життя нечувано інакше
у вимірі завтрашньому вже будуть інші
завтра читатиму кращі вірші
ліпші
завтра плюралістичне
усі надії на завтра
година часу не варта
твого завтра
мені б реалістичного
трохи нотацій та моралістики
ось такий я
я завтра зникну, і то буде завтра
відкритий космос. моя галактика.
твоє серце - незрима Арктика
завтра
а сьогодні ти гаряча як Сонце
ти мене зігрієш? я ж табу для тебе
забувай про завтра, не зважай на потім
вслухайся в ноти. зрозумієш хто ти.
будь гарячою як Сонце доти,
допоки не настане кляте завтра
© (авт. - 2013 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2013
мені не болить
о мені не болить
жодна з відкритих ран
в мені не тремтить
о в мені не тремтить
ніякий твій ураган
мене не гребе
о мене не гребе
синтез надмірних слів
в мені не згас
о в мені не згас
ніякий із народжених вогнів
я в тобі віднайшов неіснуючий світ
однак
з-поміж сотень зірок і тисяч орбіт
горить найясніше
твій світ
© (авт. - 2013)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445168
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2013
я тебе упізнав серед сотень облич,
ти мене відшукала навмисне.
я зневірився, і майже здурів,
наче щось моє серце затисло.
і не чув я ні шуму, ні крику людей,
що гукали мені: "Божевільний!"
адже душу і розум спостигла любов
(я б сказав ‒ ненароком, я б сказав ‒ мимовільно).
і під рόковий вальс танцювали удвох,
не зробивши натомість ні кроку.
і здається цього я чекав значно довше,
ніж календарних півроку.
все ж тобі - подякую:
за тіла струм електричний, за вогонь очей
за новонароджене, проростаюче почуття.
за те, що, можливо, не вистачить кисню легеням,
і за надто сильне серцебиття.
у тобі захлинувся і потунув, наче ти океан,
ну а я ‒ недолугий матрос.
я тебе упізнав серед сотень зайвих облич,
мовби ти ‒ мій макрокосм.
© (авт. - 2013)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445163
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2013
з нами не ті. нам живеться навиворіт.
усміхнувся не тому, повернув не туди.
відчуваю зрідка тугу та втому
не знайому досі мені, не відому –
не сталося б тільки біди
я до вас не піду нізащо у світі,
не моліть – слова ці належать не вам.
можливо, принципи і старомодні,
проте очі ваші – чужі, а руки напрочуд холодні.
не робіть Бога з себе – у душі не збудуєте храм.
я до вас не піду, бо поряд із вами вмираю…
знов утісі в самотності стрілась печаль.
не купуйте мене за гроші – купіть хліба бідним,
здається, ви таки ідете шляхом хибним.
мені не жаль вас, і себе не жаль.
я до вас не дійду. змеркне постать моя серед люду…
найдорожче в мені розбите, немов богемський кришталь,
і пливуть хвилини рікою,
і омиється серце сльозою,
якщо через вас мою душу затисне печаль.
© (авт. - 2013)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442234
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2013
не вмерти би зо сміху, поставивши кому там, де крапці місце.
дайте душі спочити. дозвольте присісти.
мій рот більше не хоче їсти, а зовсім таки навпаки…
спорожніти б йому від вищого сорту лицемірства,
підступності, зневаги й надмірного блюзнірства,
бо споживав мій рот колись усе це – такі смаки…
не вмерти б з нудьги, що затьмарює розум.
у божевільних як завше доволі прості лозунги.
відчайдухам навіть частіше щастить у житті, ніж мені.
відірватись від усього світу, відірвати язик за нікчемність
тих слів, що колись готував, а мій рот без вагань споживав…
та мій рот більше не хоче їсти – живим потрібні живі.
© (авт. - 2013)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441717
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.08.2013
дахи будівель уже без присмаку солі
остання сльоза опущена два роки тому
і ті єдині вулиці не майоріють нашими тінями
уже близько двадцяти чотирьох місяців
старий асфальт вдихає уже не наші запахи
наші райони ліниво мовчать щовечора
наші постаті стерлися зі спільних фото
твоя мама втомлена
я вкотре з тобою безуспішно прощаюся
знаєш серце вже не так вистукує
якось не солодко гірко без присмаку
невже тобі дійсно настільки байдуже
усю свою любов віддала разом з серцем
я ж його з кров’ю вирвала
видерла вийняла віддала
без права повернення
а ми з тобою зустрічатимемось поглядами
я буду достатньо щасливою а ти помірно-мінливим
захочеш віддати любов краще викинь
без тебе вона не вартісна – з тобою удвічі більше
є ж така любов що навпомацки
ніби ти є тільки теоретично
присутність твоя вже доволі незвична
а я скам’яніла почуттями знищена
© (авт. - 2012 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440298
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2013
мені так хочеться львівської кави
з самого ранку десь близько дев’ятої
у тому ж кафе де всі мої почуття матово-однакові
тієї ж кави
мені не вистачає далеких тих вулиць
де кожна розповідає щось особливе
де в кожному кутку – таємниці солодко-грайливі
до мене тулиться
там кожна вулиця з запахом кави
і я їх випиваю до дна
мені не треба кримського вина
я б кави
я б випила ковток десь близько дев’ятої
дихала б полегшено відчувала б що дихаю
я буду сидіти в кафе тихо-тихо
у тому ж кафе на тій же вулиці
© (авт. - 2012 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440139
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2013
в нас шрами на серці
і в храми нам рано,
і кожен молиться так невблаганно,
а потім…
п’є по-чорному, віскі заливається,
з друзями ― до проституток.
дружину «любить», цілуючи в щічку,
даруючи квіти, аби правду діти.
о, діти!
так, в нього є діти!
а він замолює все квітами, подарунками:
машинки, снікерси, чупа-чупси.
джип за «не наші», американські,
туфлі ― італійські,
острови ― Сейшельські, Мальдівські.
а Та розуміє, дивлячись в очі брехливі,
а сама фальшива і, водночас, щаслива.
достатньо щаслива, аби сльози ховати,
аби дітей ростити, покладаючись на місію,
аби стати зразковою дружиною:
борщі, випрасувані сорочки
(з помадою на комірі, з чужими парфумами).
і це не спонукає Її подумати,
що совість не ховається:
вона або є, або її немає,
що смс-ки таки стираються,
що дзвінки по ночах аж ніяк не від начальника,
що можна стрибнути вище неба,
що Вольтер читається, а під Шекспіра не плачуть,
що спільне життя нічого не значить,
якщо обом наплювати…
і, ніби-то нічого не знаючи,
плакати в подушку, коли той п’яний,
лікувати корвалолом сердечні рани,
молитися в храмах,
а потім світ проклинати, себе ж тим проклинаючи…
а в нас мільйони тих шрамів на серці,
і в храми нам таки дійсно рано,
якщо молишся невблаганно,
а потім подібна історія…
© (авт. - 2012 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439764
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2013
Якщо розплющувати повільно очі,
то лише після солодкого поцілунку,
Якщо ставати чиїмось натхненням,
то чіткими контурами на малюнку.
Якщо ти до мене, а я до тебе,
то нікого не буде вдома.
Якщо серпанком викохувати праведність,
то настане невиліковна втома.
Якби я стала болючим мозолем,
то ніколи б тобі не боліла.
Якби ти переглянув усю мою пошту,
вона би безбожно до смітника летіла.
Якби було в тебе менше "якщо", а у мене - "якби",
ми менше розмовляли б тоді зі стінами.
Якби ти не був невиправдано впевненим,
то ми не в думках були б щасливими.
Відчайдушно щоночі розмовляти із гнітючими стінами
і вкотре повторювати запломбовані мовні конструкції.
Із твоїми "якщо", із власними "якби"
ми стали жертвами непереборної індукції.
© (авт. - 2012 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439359
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.07.2013
голі діти Африки голодні
а ти вкотре думаєш щоби з’їсти
равіолі з креветками чи шоколадне фондю
твій вибір твоя внутрішня демократія
і нехай твоя совість подихатиме в найдорожчому районі
в екзотичних стравах ресторанного меню
а ті голі бідні й зґвалтовані
помиратимуть без води й харчів
їм немає різниці де ти вчора вечеряв
їм немає з чого обирати
вони хочуть їжі та ніжних слів на ніч
їм або вмерти або жити далі
© (авт. - 2012 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439108
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.07.2013
нам цілком вистачить двох гривень,
аби сісти разом і щогодини мовчати,
аби цілувати поглядом, кричати...
а за вікном метушня та незупинні ливні.
нам доволі тісно у пожовклих трамваях,
нами вкотре не втішені контролери,
ми втікатимемо далі, як від чуми чи холери,
від цього сіруватого міста.
нам цілком вистачить і без грошей
піти пішки, їхати автостопом.
у наших навушниках завжди пожовклі ноти.
нам достатньо зеленого чаю й недоспаних ночей.
незнайомцям чомусь завжди тісно,
нам, сідаючим разом, втішено вільно.
наші мелодії однаково спільні,
аби покинути це сірувате місто.
© (авт. - 2012 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438953
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.07.2013
напиши мені декілька фраз про себе
щоби я не забула твій почерк слова і настрій коротких речень
відправ хоча би порожнього листа тільки уже не на ту адресу
слухай вечірні новини читай ранкову пресу
(дякую якщо можна мені еспресо)
а ти знаєш ти усе знаєш
напевно я мозолитиму тобі очі щоночі
якщо подумати то більшого мені і не треба
мені би усмішку думку твою і трохи з даху неба
ти ж знаєш чому ти усе знаєш
(от і моє еспресо спасибі)
ти теж часто з’являєшся перед очима моїми
мабуть, несвідомо (чи таки свідомо) ми даємо про себе знати
один одному
що все добре
хеееей що я живий і я жива
які до біса ще слова
якби тільки тиша стала іншою координатою
а нам би усе знати один про одного знати
нам би вгору стрибати і вниз не спускатись
тільки б не забути
тільки би згадати
тому прошу
напиши мені декілька фраз про себе
щоби я не забула твій почерк слова і те, як ти виглядаєш
як ти гарно виглядаєш
© (авт. - 2012 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438859
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.07.2013
попри злі язики, які шурхотять гіркотою, залишайся собою,
чуєш, завжди залишайся собою.
не дивися осторонь–
там перепитії надто загострені,
аби бути непоміченим.
словом скаліченим не переч ніколи й нікому.
забувай про надобов’язки та щоденну втому.
не нехтуй пильністю;
і краще остерігайся меркантильності.
(якість марна, якщо прагнеш більшого)
язика вкоротять, а вуха позакладають ватою:
лише б нічого не чути тобі та зайвого не сказати…
(думай сам, яку з двох бід обирати)
будь справжнім – грим та маска, повір, ні до чого.
вірність собі – закон: тримай лише прямо дорогу.
© (авт. - 2013 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438583
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.07.2013
мовчи затули свої вуха
ти ж знаєш тебе тут ніхто не слухає
а якщо й слухає то абсолютно не чує
люба озирнись навколо
кожному наступному до тебе байдуже
ти сама собі вірний друг та підлий ворог
бути чесною з собою занадто дорого
мовчи закрий свого рота прислухайся
подібна тиша привілегія ігнорування
поки ти ніхто якщо про тебе не говорять
проте знай усякий язик підлий тебе дурить
пам'ятай заповіді Божі
не вбивай не вбивай свого розуму
не будь невігласом вчиняй мудро
мовчи та уважно слухай
тільки не замовкай коли на тебе вказують пальцем
його доречніше було б покрутити біля скроні
май розум вистояти перед дурнями
(аби не стати такою ж наберися мужності)
пам'ятай язик твій власний ворог
замість підлого язика краще підстав свою щиру долоню
© (авт. - 2012 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438408
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.07.2013