| Сторінки (1/23): | « | 1 | » |
довелося сьогодні купити хліба
аби було на що масло намазати
довелося сьогодні спати до обіду
аби не думати чим себе зайняти
цими зимовими ранками
хоча яка тут зима якщо навкруги калюжі і болото
якщо сніг падав наприкінці листопада
а зараз кінець грудня
яка тут зима коли немає ані морозу ані ожеледиці
яка тут зима якщо і надалі ходжу в осінній куртці
(в тій що купив минулого року на секонд-хенді
і проходив минулу зиму)
надалі ходжу в осінньому взутті
(в тому що ходив літом)
(а згадалось мені ще
як я ходив пів літа в зимових кедах
і як мої ноги потіли
і як я не хотів ходити в босоніжках
і як сміялись з мене друзі через ті кеди
а мені було добре того літа)
ну яка тут зима коли не опалюю в хаті
і сиджу в трусах і майці
коли можу в шортах і шльопанцях збігати до магазину
хіба це зима
хіба це грудень
ну хіба ти мене любиш
майже сімнадцять місяців поспіль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545126
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2014
голос осені осів у мені мов цигарковий дим
говорить до мене опалим листям, бабиним літом
одягає мене, напоюючи алкоголем і чаєм
огортає кусючим пледом, утворюючи нові рани та шрами
виношує в мені всілякі страхи, всіляку смерть, байдужу отруту
я готовий зануритись в неї, взявши до себе жити
готовий розмовляти із нею під час нічних дощів
викурюючи сигарету за сигаретою
дивлячись за вікно у темряву
змішуючи її з сигаретним димом і депресією
дивлячись на календарі і географічні карти
намагаючись об’єднати час і місця в яких перебував
з ким засинав і що бачив
всі ці ландшафти крутяться в голові не дають заснути
всі ці думки про спокій і мир руйнують мене, вбивають мене
і зараз осінь
і я помру за пару десятків років
сподіваюсь осінню
вкрившись дубовим листям
і не викоханими віршами
залишеними на пів слові.,
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543644
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2014
середина листопаду
субота
приготуватись до зими
оплатити всі борги
вилікувати кашель
взятись за голову
взятись за голову
взятись за тебе
триматись себе
триматись за тебе
триматись за страх
жити із страхом в кишені
триматись за твоє плече
сидіти на твоєму плечі
і спати з тобою в засніжений день
і дивитись твої сни
в твоїй ночі
знаєш
це безглуздо звучить
але зранку десь о сьомій
коли ти притиснула мене до себе
коли високий замок був у тумані
і не те щоб темно було як сіро
і можна було роздивитись весь ранок
у тому вікні
мов лінії долі на твоїй долоні
і можна було б ні про що не думати
тим більше про вірші
і можна було б нікуди не йти
тим більше у осінь
просто лежати
дивитись на тебе
думати про тебе
маючи поруч тебе
ближче до восьмої приготувати каву
і більш нічого
даючи знати тобі
що ти мені потрібна
справді безглуздо думаю я
справді безглуздо
а насправді все вийшло так:
я виходжу з тобою у серці
і навкруги метушня
високого замку не видно весь у тумані
проходжу через увесь центр
і відбиває восьму ратуша
я помираю
в безглуздий ранок суботи
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541203
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.12.2014
маю схиблення
ретельно приховую
сам від себе
сам собі чужий
відверта тема
розмовляю сам із собою
думки вибивають сон
уяви –но собі:
третя ночі
година рання
великодня субота
сидиш не висповіданий
але віруючий
не сходивши до плащаниці
але віруючий
сидиш бо сидиться
сидиться як на парах
або сидиться як в літній наповненій маршрутці
або сидиться як в поїзді
або сидиться як на перекурі
або сидиться як депутатові у верховній раді
або сидиться як на свіжо скошеній траві
(вдихаючи ніздрями той запах)
або сидиться як на небесах
(хоч яка різниці, небо - земля)
або сидиться доки не затерпне п’ята точка
або як там ще, хочеться сидіти
сиджу
чекаю великодньої паски
чекаю ласки
чекаю
як чекають літо
як чекають останньої пари
(або останнього уроку, що кому ближче)
як чекають тролейбуса
як чекають зарплату
(або стипендію, що кому ближче)
як чекають танення снігу
як чекають на вокзалах закохані
(або близькі, що кому ближче)
як чекають в спеку дощу
(або навпаки, в дощі – спеку, що кому ближче)
так і я чекаю
тебе
сам
на сам
зі своїм схибленням
відверта тема закрита.
19.04.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541202
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 03.12.2014
Одногрупник збирав цигарковий попіл, він казав що його можна здати в аптеку за шалені бабки там в літрах приймають чи то в грамах, словами за літру попелу він хотів отримати до тисячі гривень, чи то пак за три літри, я вже забув. Цікаво, як там його попіл. Середина серпня все ж таки.
Ось я прокидаюсь, і думав, тобто я був впевнений що прокинувся швидше за тебе, цей кашель. Кашель розбудив мене швидше ніж завжди. Пігулки закінчились, так само як цигарки. Тому я був певен що ти спиш. Я б мабуть теж спав якби не кашель, принаймні якби ти спала поруч я б точно ще спав. І ось він мені пише. Пише, тобто нагадує про практику, каже чувак за тиждень в нас практика як ти там, літо от-от завершиться і ми знову будемо сидіти в аудиторіях, слухати лекції, не готуватись до семінарів, і що то взагалі за практика в нас має бути, питається він. Мені згадується його попіл, трьохденні забухи, і покер в «Split»-і, джекпоти, ставки на улюблену команду, улюблені його макарони і чотирнадцять мішків сміття на кухні його квартири. 28ме чи то 25те грудня, пиво, в мене «оболонь» в нього «1715» чи щось з того. Тоді він вперше розказав про попіл, в трьохлітровій банці, було з літр попелу. Він казав що це два забухи в чудовій компанії. Я був шокований від сміття. Грибовицьке сміттєзвалище у нього на кухні і цей попіл, себто слоїк з ним дивував. І саме чомусь сьогодні мені згадався його попіл і завжди невиспані його очі.
Книжка Аллена Карра, спроби її читати невдалі, тобто я взагалі ще не починав її читати. Лінь. Ніхто не хоче примусити мене кинути палити, всі вже погодились чи то привикли до того що я палю. Я сам вже погодився з цим. П’ятий рік пішов. Я звик до того що мої пальці пахнуть тютюном, два нігті на лівій руці якими я затискаю цигарки жовті. Зуби тьху-тьху ще нівроку. Але цей кашель який появляється від зміни цигарок страшить, а ще й вона швидше за мене встала, можливо навіть пізніше лягла за мене…
Кілометри. Мені на північний-схід, їй на південний-захід. Сімдесят сім кілометрів, часто заокруглюю до вісімдесяти. Двогодинні дзвінки, часом і трьохгодинні. Але коли падають зірки ми бачимо це разом, так як Велику і Малу Ведмедицю, Полярну Зірку, Чумацький шлях. Сни різні, зазвичай вони мені просто не сняться. Але вона. Вона Є. І фіг з тим що за сімдесят сім кілометрів, головне що Є в мене…
А попіл тут ні причім, разом з одногрупником і його слоїками…
Можливо якби не ця звичка тобто перекур цієї ночі у цьому місці і twitter нічого б не було… а, і ще одне, якби в мене був інший стартовий пакет, а не «life» теж би нічого не було!)… можливо)
А попіл одногрупника тут ні причім, серйозно…
15.08.13р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452981
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.10.2013
А я ненавиджу осінь
так як сни без тебе
перетинати проспекти коли
навкруги сіре небо
А я ненавиджу осінь
коли всі депресії
і всі контролери
гребуть все під себе
коли діряві кеди
і мокрі дороги
ведуть в невідоме
Я ненавиджу осінь
А я ненавиджу осінь
ось тут вже заносить
розпусти свої коси
завари чорного чаю
і приходь до мене
я тут скучаю
на середині осені
дихаю дощем
задихаюсь без тебе
А я ненавиджу осінь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450300
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2013
Субота. Спека продовжує тримати мене вдома. Декілька днів просинаюсь по обідах коли припікає сонце. Вчора ввечері люди на вулицях щось говорили про дощ на сьогодні, ще щось про Інтернет і маленькі зарплати. Про сир куплений за 20грн. на пару канапок, про те що жити в цій країні просто неможливо. Вдягатись потрібно на хендах, курити дорожчі цигарки бо від дешевих повідкидаємо коньки ще швидше, хліб брати на пекарні він там завжди теплий і дешевший, потрібно купити телевізор на кухню і оплатити «кабельне»… Я підслуховую, я завжди підслуховую чужі розмови, все і всюди. Поїзди, трамваї, тролейбуси, електрички, маршрутки, коли йду за спинами, сиджу на лавках, стою на світлофорах, прикурюю в переулках, завжди я повинен щось підслухати. І от, я все це слухаю, пізніше обдумую, комусь розказую те що підслухав, комусь просто розказую чужі біографії, комусь про фінансову кризу в моєму житті, про особисте життя, проблеми з навушниками бо вони в мене ломляться кожного місяця, про те що ніяк не можу знайти для себе роботи і не потрібно в таких випадках лиш казати що погано шукаю, про кашель що появився в мене вчора. Це від цигарок, я точно знаю. Останні дні я курю різні цигарки це точно через це. На Pocketbook закинув книжку Аллена Карра, але ніяк ненаважусь почати читати, тому продовжую палити. Зараз Прохаськова «Ботакє» гортається. Часом нюхаю книги, запах дурманить… Розумію що взагалі то я щасливий!=) Навіть трішки більше ніж щасливий!..
Люди крутяться. Всі філософствують на тему життя. Типу, життя – ще синусоїда сьогодні ти в «плюсі», а завтра в «мінусі». Або ще таке, життя – це траса Львів – Тернопіль горбата, довга, з крутими поворотами, аваріями, постами «ДАІ» і ще всяким різним. Я бішусь коли таке чую. Мене кидає в холодний піт. Змучився слухати погані новини, а особливо ці уроки життя!
Хочеться втекти кудись далеко, втікати кілька днів і ночей, їсти «мівіну» і консерви запиваючи «латте»-шкою з «кофемату». Ночувати при зорях. Читати. Щось писати. Не шукати «life»-івську мережу, взагалі не брати телефону, компас. Все що потрібно, це компас. І карти. Паперові географічні карти. Компас і паперові географічні карти. Погодься! Відсунь нарешті фіранки на вікнах, підлий квіти і втікай звідси, втікай як тільки можеш, втікай мовчки, Бери все найнеобхідніше. Свою хворобу і тінь. Біжи…
Обнімаєш дерева…
Відключаєш мізки…
Прикурюєш цигарку, прикурюєш мов це остання твоя цигарка…
Бо завтра ти захлинешся повітрям у цій клітці…
Щасливий))
10.08.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450274
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.09.2013
Тринадцять днів без жодних твоїх дзвінків
Відсиджуючись вдома з чорним чаєм
Скурюючи цигарки в жахливій депресії
Змінювати аудіо записи в МР3-плеєрі
В вікнах шукати тебе з парасолею
(саме так, з парасолею,
період проливних дощів у нашому місті)
Засинаючи з телефоном під подушкою
З надією на дзвінок між другою і третьою годиною ночі
Просинатися в темряві, провіряючи, чи немає пропущених
Заварювати міцну каву, зрівнюючи її з твоїми обіймами
Розпаковувати нову пачку цигарок,
не думаючи про серцево-судинні захворювання
Жадібно спалюючи одну за другою, ловити краплі дощу долонями
Починаючи любити депресію, це значить, сміятися з купи недопалків…
Тринадцять днів без жодних твоїх повідомлень
Без жодних ознак життя, але вірити до кінця що ти не така
В уяві вимальовувати твої контури лиця, сподіватися
Прокручуючи в голові кожну цифру твого номеру
Набираючи, чути набридливі голоси операторів
Залишаючи голосові повідомлення, задихатися…
Лікуватися шаленими дозами нікотину
В чотирьох прокурених стінах, говорити з депресією
Хто в чому винен і коли вона залишить мої стіни
Хоч насправді вона називала це «Руїни»…
Тринадцять днів, не чуючи її голосу, не бачачи її кирилиці,
Не відчуваючи її подиху, не говорячи вже про дотики,
Це гірше наркотиків, не допоможуть ніякі антибіотики
Де небо затягнули хмари, мов ти затягнула мене у свою хворобу
Де незлічені зорі які б вмістились на твої долоні
Де тиша, тихіша самої тиші
Без твоїх повідомлень і твоїх дзвінків, усвідомлювати
Що грози схожі до твоїх поцілунків
Які безжально приємні, хоча і страшні, твої громовиці
Усвідомлюючи свою безсилість в твоїй присутності і коли ти не поряд
Мавка моя, безжально вродлива і безжально жорстока
Ламаючи мій спокій тринадцять днів, не враховуючи вічності з тобою
Ти не з’являйся більше у моїх настроях, не пливи по моїх венах
Я майже здурів, без твоєї присутності, але з твоєю участю
Без твоїх слів…
Без твоїх повідомлень…
За тринадцять днів…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432407
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2013
Ти просинаєшся в обід
Сама у домі робиш чай
І бігаєш в білизні під звуки радіо
Діджей включає тільки джаз
А рвані джинси в тебе – КЛАС
І хтось мабуть їх мав до нас
Це свідчить дірка на коліні.
І я би зняв із тебе їх
Для нас двох краще є без них
Мені подобаються твої рвані джинси
На спинці крісла, коли ти є без них.
Ти виключно не проти покурити
Тобі завжди хотілося когось любити
А я завжди такий розбитий
Завжди тебе без джинсів хочу
Мабуть через твоє руде волосся
І ямки на щоках.
Все ж таки!, ці рвані джинси, колір шкіри
і ямка на щоці.
Це все так збуджує в тобі
Веселий погляд в далені
Цілує вітер у ночі
Знімає Місяць джинси в сні
Це все захоплює в тобі.
Знов просинаєшся в обід
А рвані джинси в шафі під
Грубим светром, купленим у Секонд-Хенді
У тебе сьогодні класичний стиль
Пряме волосся, манікюр простий
А я завжди такий бухий
Пишу вірші під звуки радіо
Діджей включає тільки джаз
Давай Мала, зупиним час
І мовчки слухатимемо джаз
Який залишився у нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2013
Ні, ні, ні…лиш не питайся що в мене нового, чим дихає моє місто, як справи, куди курсують ці божевільні маршрутки, чи в мене є тут хмари, по чому в нас бензин марки «А-95» і чи сильно стрибнув курс долара за останніх декілька днів?!... Ти ж мене знаєш, що я ненавиджу говорити з тобою на такі теми, звісно ти переведеш тему на музику, кинеш парочку запитань по творчості «Кузьми Скрябіна» ну чи давно забутого «Мертвого Півня», запитаєш що останнє я прочитав і яке в мене враження від прочитаного?!...А пізніше буде розмова про моїх жінок, тобто, про моїх дівчат. Типу, яку вони нішу займають у моєму житті, чи знайшов ту саму єдину яку можливо колись втратив, де взагалі я шукаю тих жінок, тобто, дівчат і взагалі, тобі бракує жіночого тепла чи що?! Як пояснити твій twitter і контакт забитий оголеними жінками, тобто, дівчатами, та врешті решт, які вони дівчата коли оголенні і з не дитячими грудьми?!... такими грудьми можна годувати чоловіків і дітей чоловіків, до речі, чомусь всі тягнуться за великими грудьми, ти такий самий і не кажи що ні, ви завжди звертали свою увагу на груди, невже ви дівчат сприймаєте як істот з «цицьками», невже чим більші «цицьки» тим цікавіший той організм з діркою, невже ви не відчували чогось так би мовити жіночого?!.. наприклад, запах тіла (ти лиш не путай запах тіла з запахом парфумів) ти ж, мабуть, знаєш, ні, ти точно знаєш що чоловіки і жінки порізно пахнуть, тобто, чоловіки завжди пахнуть солоним потом і кров’ю(лиш не запихай сюди своїх парфумів, це зовсім інші запахи…), а жінки пахнуть, чим вони врешті пахнуть?, я не маю найменшого уявлення чим може пахнути жінка, можливо незайманістю, запахом весняного цвіту, можливо прохолодою літніх ранків чи теплими зимовими вечорами?!... Визначитись вкрай важко, чим може пахнути ця істота, з грудьми…можливо борщем і гарячим чорним чаєм, варениками і ромашками?!...
Ні, ні, ні…Лиш не питай мене про це, ти ж знаєш що я чудовий партизан який ховається по лісах не відомо від кого і для чого. Партизан який має свою криївку, свою зброю, свою хворобу і своє життя… До речі, про життя!... та яке в дупу життя переб’єш мене ти, що ти можеш мені розказати про життя якщо ти не можеш мені розказати що в тебе нового, чим дихає твоє місто, як справи, куди курсують ці божевільні маршрутки, чи в тебе є там хмари, по чому бензин марки «А-95» і чи сильно стрибнув курс долара за останніх декілька днів, ну що ти мені розкажеш про життя, молдаван, краще мовчи і не говори про жінок інакше ніколи більше не побачиш їхніх грудей і ніколи, чуєш, ніколи не відчуєш чим пахне жінка, а зрозуміти ти її навіть не старайся, нічого в тебе з того не вийде, краще мовчки дивись на груди під кофтинками і кури свій синій елем, чуєш?!...
Мамо, де ходить моє щастя, де ти поклала мої пігулки, де врешті решт мої жінки, тобто, дівчата з пишними бюстами. Мамо, тільки не бреши що все буде добре. Мамо я все знаю, мені все розповіли, не приховуй від мене життя, не накривай мене ночами ковдрою з головою. Мамо, я благаю тебе, лиш не накривай мене з головою бо мені важко дихати і будь ласка не давай мені листів від тої мимри. Мамо, я не хочу щоб вона мною цікавилась, Мамо, пали всі листи які приходять від цієї курви, бо я просто ненавиджу дурнуватих її питань, типу, що в тебе нового, чим дихає твоє місто, як справи, куди курсують ці божевільні маршрутки, чи в тебе є там хмари, по чому бензин марки «А-95» і чи сильно стрибнув курс долара за останніх декілька днів?!, хіба ж вона не хвора?!...
Я виключаю комп’ютер, йду в місто, дивлюсь на небо, цікавлюсь курсом долара і бензином марки «А-95»…Я зайду в магазин і візьму собі цигарок і пива, дешевого пива, можливо горілки, звісно якщо друзі не будуть проти!...Я постараюсь забути про ті дурнуваті листи, я постараюсь прокинутись без болю в голові, постараюсь тримати себе в руках!... Постараюсь, лиш би вона не писала…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425584
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.05.2013
А я ніколи першим тобі не скажу, що люблю,
хоч цілувати не перестану
переживаючи, що тим і попалюсь
я міцно триматиму руку твою і шепотітиму всякі дурниці у вухо.
Я ніколи першим тобі не скажу, що люблю,
я буду заганяти шпиці в твоє тіло, щоб ти здалася перша
буду грати не за правилами, буду цілувати в долоні,
щоб ти відчувала свою безсилість переді мною.
Я ніколи першим тобі не скажу, що люблю
буду робити все, щоб ти зізналася перша,
ти будеш відчувати в моїх обіймах тепло
і запах тютюну не вивітриться з моїх уст.
Я ніколи першим тобі не скажу, що люблю,
я буду повільно і боляче заганяти любов в твоє тіло,
щоб ти не тримала в собі оці слова,
щоб ти здавалася, як здавався я, після третьої випитої фляги вина.
Я ніколи першим тобі не скажу, що люблю-
це занадто відповідальні слова, за які потрібно відповідати
ти повинна сказати їх перша, менша відповідальність на твоїх плечах
але знай, я люблю тебе, в віршах.
Я ніколи першим тобі не скажу, що люблю тебе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419673
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2013
Жінка, котра змушувала кожного ранку просинатись мене
з терпкою кавою в одній руці і в другій руці з виноградом
двома ніжками крокуючи не впевнено до дивану
неначе ступаючи на невідомі землі Дунаю
примружуючись від сонця, яке продиралось крізь фіранки
намагаючись поцілувати в солодкі уста.
Жінка, зранку надзвичайно чудова
без макіяжу, з розхристаним волоссям
без впевненості в сьогоднішньому дні
промовляючи до сонця, чи то пак до мене
слова свої невимовно пестливі, з жагучим присмаком на нижній губі
ковтаючи повітря мов риба в воді.
Жінка, шукала тепла на весні
підбираючи найгарячіші слова, присвячуючи їх мені
мов весняне тепло у мені, наче я його у неї забрав
наче я розкидував сніги на її тротуари, якими вона ходила до Мами
наче у внутрішній кишені у мене дві сім-карти з двома номерами
один до Бога, другий до неї
наче на зло, я не хотів набирати до Бога, набираючи тільки до неї
обіцяючи що весна прийде до нас з букетами ромашок і тюльпанів
а в рюкзаку буде мати червоне вино і кримські кораблі набиті травою
потрібно лиш кілька днів зачекати…
Жінка чекає, надіючись на мої слова
Жінка спокійна, наче серце торчка
Жінка чекає, а з нею чекаю і я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417903
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2013
В тебе жахливий смак на музику
і нічого не змінить твоїх три роки хору
В тебе жахливі рухи під клубну музику
твоя прерогатива в тому, що ти любиш
слухати класичну музику.
Твоя музика як скрегіт металу
Я згадую ті часи коли казав:
«Ти цікава, і музика в тебе цікава»
А ти вірила моїм словам
так як вірять що після дощу обов’язково буде сонце
хоч після сонця завжди буде дощ
Ми всі це чудово знаємо.
А ти довірлива дура вірила…
вірила кожному моєму слову
Вірила як вірив Я, кожному твоєму слову.
Я вірив в Захід сонця, ти в Схід
Я вірив органам влади, ти, вперто не хотіла вірити в них
Я вірив в твою безпорадність, ти вірила моєму настрою
Я старався збирати слова у букети з тюльпанів
Ти старалась нюхати тюльпани…
Ти знаєш як пахнуть слова?!
Як пахне кирилиця?!
Як пахне знак оклику і знак питання,
кома, двокрапка і крапка?!
Вона це знала,
Принаймні вигляд давала, що знала
А я вірив їй, як вірила вона,
як вірять що після дощу обов’язково буде сонце
хоч після сонця завжди буде дощ
Ми всі це чудово знаємо.
Надія помирає остання
Любов помирає перед Надією
Віра помирає першою…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412000
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2013
Пишу повідомлення…
Майбутньому архітектору…
Колишній дівчині…
Точніше, Вона мені пише, а я просто відписую
Бо в мене навіть іншого виходу нема, як не відписувати
Треба бути хоча б сильним в віртуальному світі
Якщо не получається в реальному
Не вийти ж мені з мережі через якесь дране повідомлення.
До речі, я її любив, любив більше за вокзали
Хоча порівняння, не надто вдале
Та в принципі досі люблю
Хоча по інакшому
Та кому я брешу…
Я досі не проти зривати з неї спідню білизну, шепотіти дурацькі слова про кохання, купляти ход-доги і карточки для поповнення рахунку, квіти, шампанське, просинатись на декілька хвилин раніше і робити бутерброди з ковбасою, приносити каву у ліжко стараючись не розлити на білу постіль!
Хоч після таких «хочеться» вона скаже:
-Ти повний мудак!
Знову починаєш скиглити просто так?!
І все, тупик.
Тому я відписую:
В мене все процвітає, перейшов зі звичайних ход-догів на фірмові,
Змінив марку сигарет, і стиль одягу також змінив
Змінив знайомих, друзів залишив
Змінив носки сьогодні зранку і голову помив
Змінив номер телефону, точніше, я старий пропив, чи то пак, загубив
Не змінив лиш транспорт, я й досі їжджу у тролейбусах спиною до водія
Споглядаю за вікнами на людські обличчя.
Коли сидиш спиною у тебе є більше шансів запам’ятати обличчя
Ти це запам’ятай…
І от, коли я це все пишу і відправляю тобі
Ти виходиш з мережі, не дочекавшись моїх слів
Можливо ти просто провіряєш мою реакцію на свої повідомлення?!
Навіть більше скажу, ти мабуть відчуваєш стукіт серця в той час коли я читаю твоє «Привіт) Як справи?»
Через це я мабуть і продовжую любити тебе
І з часом воно мине
Я знаю, тільки на даний час не відчуваю.
Знову думаю…
Ловлю себе на думці, що "не рівно дихаю" до тих архітекторів.
Знову не розумію сам себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2013
Ти не маєш нікого!
Я також не маю нікого!
Ти кажеш: - Шукай собі іншу, я не повернусь
Я мовчки виходжу з мережі…
Ти мабуть собі думаєш: - Він нічим не змінився, знову мовчить, знову бреше, знову говорить те саме.
Я дістаю Психологію, читаю…
Потім пишу ці слова…
Стараюсь не збитися з думки, так як досі не збився із тебе
Сподіваюсь ти ніколи не читала Психологію, особливо тоді коли це найменше треба!
Мене пробиваєш ти,
Ти надто часто приходиш в думки,
Особливо в не найгірші морози
Коли зранку чекаєш зими
Завжди приходиш ти…
Я ніколи не можу збагнути:
Як так?!, тобто, навіщо ти приходиш і мовчиш?!
Чому я не можу тебе обняти, а тим більше поцілувати?!
Знаєш?!
Іноді виникають думки зім’яти, забити, підпалити, забути все!
Але пам'ять не дає стерти це!
Вона пам’ятає найменші дрібниці про тебе
Моя пам'ять тримає твій запах в мені
Твої рухи і твої капризи в пам’яті моїй.
І взагалі, тебе забагато в мені!
Ну от, до чого це все я вів:
Я Кохаю Тебе!
І мабуть ніколи не зрозумію
Чому так сильно!
17.11.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397767
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2013
Губи тріскають від вчорашнього алкоголю
Краплі падають в калюжі
Синоптики передають холодну погоду на завтра
Цигарка не хоче прикурюватись
Тобто хтось не дозволяє її прикурюватись.
О 7.52а отримав повідомлення від тебе
Ти писала що в тебе все добре,
Але ти не прочитала мого повідомлення між рядками…
Як кажуть юристи:
«Все найголовніше написано найдрібнішим шрифтом і між рядками»
Центр Львова, зранку, виглядає чудово
Ратуша пробиває ще одну годину.
Я пробую прикурити ще одну цигарку…
Хочеться тепла у цій порі,
Хочеться відчуття що ти ще комусь потрібен…
Крім алкоголю і нікотину, які тебе завжди гріють,
Хочеться прокидатися в обіймах коханої людини,
Хочеться писати безглузді есемески
І отримувати не менш безглуздіші відповіді,
Хочеться кохати заради життя, а не жити заради кохання,
Хочеться купляти тобі «плюшевих» ведмедів і троянди
Просто дарувати, увагу, тепло, усмішку, слова, врешті решт себе!... тобі!
Хочеться щоб мене кохали більше ніж алкоголь і нікотин зараз,
Хочеться обідати з тобою… пельменями з оцтом,
Хочеться мінувати з тобою газетні кіоски,
Хочеться мати одну сторінку в соціальних мережах на двох,
Хочеться стати для тебе ідеалом, врешті решт…
Навчи мене любити Осінь, і я полюблю тебе!...
3.11.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397523
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2013
Залишилась у мене музика, сигарети і ти
Я вічно біжу у центр палити мости
Жбурляти слова мов цеглини
Під струни гітари
Руйнувати стіни
Муровані тобою від мене
Вбивати людей по дорозі до тебе
Знищуючи при цьому нервові клітини
Сигарети закінчуються не дочекавшись пориву
Вітру не було вже з тиждень
Музика тримає за руки
Не видаючи ніяких підозрілих звуків
Проїжджаю Підвальну
Доки ти спиш у своїй великій спальні
В мене бомба в рюкзаку,
В тебе будильник на восьму
Я вже на місці, залишилось найти тільки міст
В тебе будильник дзвенить
Я знову не встиг…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397471
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2013
Листопад…москалі називають його дуже жорстоко «Ноябрь»
Якщо сплести три перших літери осінніх пір по-російськи вийде СОН
А й справді Осінь – це суцільний сон!
Осінню тобі завжди сниться минуле життя…
Тобто про минуле ти завжди згадуєш осінню
Особливо в Листопаді ти завжди згадуєш, тобто бачиш кучугури сміття, листя, використаних презервативів, п’яних двірників!
Осінь показує тобі всю правду життя…тобто на скільки воно брудне і сіре!
Осінню ти завжди хочеш кохання, скоріше тепла!
Осінню ти скоріше хочеш набухатися через трабли в коханні, через трабли в науці, через мороз…
Набухатися щоб скоріше заснути, тобто побачити СОН.
Листопад завжди потребує тепла, тобто в Листопаді хочеться не мати ковдри, а бути ковдрою!
Для тебе!
Моя дорога!
В Листопаді я завжди не маю бабла
Для тебе!
Моя дорога!
В листопаді приходить депресія через брак тепла!
Твого!
Моя дорога!
Якщо ти йдеш від мене
То подаруй будь ласка ковдру
Через брак тепла!
Все ж таки Листопад за вікном…
4. 11. 2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397299
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2013
Напиши мені листа
Такого як я тобі писав
Напиши мені листа
Такого як я давно чекав
З простими словами
Без натяків сексу
Без поцілунків також
Ти ж не моя…
І звісно, не твій я!
Напиши мені листа
Про те як ламає тебе
Вночі від алкоголю
Як тобі хочеться шаленої любові
Напиши мені листа
Коли зранку помираєш від головного болю
Попроси мінералки у мене
Попроси запальничку у мене
Попроси обійняти тебе
Попроси тюльпани, червоні тюльпани
Які ти любиш більше за все
Я принесу
Лиш напиши мені листа
Про свої потреби
Я тебе не пошлю
В супермаркет через дорогу
Напиши мені листа
Просто так,
Без потреби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397295
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2013
плутанина думок напередодні моїх слів, не знаю як їх зв’язати
релаксична музика в динаміках, вечір 21го, хочеться на море
робочий стіл засипаний шкірками від мандаринок і фантиками від цукерок
все ж таки прийшов Миколай до мене
звісно розумію, що не цікаво тобі це.
вкотре прочитую нашу з тобою переписку,
згадуючи місяці і дати
потім переглядаю фотографії, все ж таки, чудово мати що згадати.
зараз потрібно іти спати, але спочатку дописати останні слова мої кляті.
так, вони будуть останні, так як вчорашня зустріч…і дзвінок…останній.
тяжко підбирати слова, для останнього повідомлення
мені вкотре бракує дихання щоби писати далі
ти ж знаєш як мені хотілося бути з тобою?!
як хотілося дихати твоїм волоссям?!
як хотілося робити маленькі сюрпризи?!
як хотілося подорожувати з тобою?!
як хотілося мати спільну мелодію?!
як хотілося будити тебе зранку?!
як хотілося чекати весну з тобою?!
як хотілося мріяти з тобою?!
як хотілося писати тобі слова, коли ти спиш?!...
а зараз в мене не залишилось нічого вже…і нікого.
ранки шепочуть про самотність мені
зараз лиш просиджую годинами в інтернеті,
чекаю поки ти мені (не) напишеш.
в кращому випадку їм, тобто, читаю книги!
вночі думаю про наші тріщини в стосунках
сортую сни з тобою, і без тебе
вдень пробую висипатись в тролейбусах
щоразу ловлячи поглядом тебе на зупинці біля Південного
пізніше на парах дістаю чорновики, ті що колись ти знайшла в моєму рюкзаку
і старалась, тобто, хотіла прочитати, що в них пише, тільки я не дозволив…
пам’ятаєш?!
тепер мабуть догадуєшся, що в них надряпано друкованими літерами.
дістаю чорну гелеву ручку і пишу:
«Тебе у мене ніколи не буде.»
все.
роблю повітряне середовище, де звуки не до кінця,
де мова напівшепотом, де відтінки – тьмяні, де вірші не дописані
майже зникаю…
завтра напишу останній пост про тебе у своєму ЖЖ
і тоді мабуть зникну…
все що у мене залишиться, це твій віддалений голос
твої есемески, номер телефону, сни з твоєю участю
мрії…
хоча мені страшенно не хочеться щоб ти надалі залишалася моєю мрією
але це вже інша історія, не на сьогодні…і не на завтра!
21.12.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395855
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2013
Нас було четверо, не рахуючи мене
В нас були знайомі, рахуючи нас своїми друзями
В нас був синій елем, і міцний «Портвейн»
Ми напивалися до чортиків, рахуючи це нашою «Свободою»
Ми боялися старості, особисто я боявся старості – вони?!, я точно не знаю!
Ми ніколи не тратили гроші на чай, і ніколи не залишали чайових
Можливо тому, що ніхто в нашому місті не залишав чайових
В нас була одна мрія, можливо ілюзія,
Триматися разом до кінця життя
На даний час нам це вдається.
В нас не було грандіозних планів на завтра, ми жили сьогодні
А якщо і були плани, то явно не працювати
Ми думали лише де пробити синій елем, і пару пляшок пива на завтра
Наше життя нагадує українську комедію
Тобто її ще не зняли, а актори вже готуються до зйомок
Згадуючи наші минулі пригоди, п’янки, приколи, подорожі і блювотиння
Ми зависали на стріхах будинків, дивлячись бокс і п’ючи дешеве пиво
Граючи карти, затискаючи між пальцями синій елем.
Ми разом проходили підлітковий період
Бунтуючи проти всього дешевим алкоголем і цигарками
Ми не прогнулися пройшовши його
Ми не потонули в дешевому алкоголі
Ми навіть ніколи не ставили його на перше місце
Як здається з перших рядків, цього (не) вірша
Ми не рахуємо днів до забуху,
В нас не трусяться руки по ранках
Нас не покосив зелений змій
Як деяких наших знайомих, рахуючи нас своїми друзями
Нам добре навіть і без грошей
Просто бачитись і говорити про все.
Я завжди думав що життя – це штука підступна, так само як дружба!
Згадуючи наших минулих друзів…
Минулі друзі полопали як надуті гелієм повітряні кульки
Кожен з них набравши певну висоту, лопав від тиску який давив їм на плечі!
Залишилось лиш четверо нас, не рахуючи мене
І знайомі, рахуючи нас своїми друзями
Вони не розуміють що насправді це велика ілюзія
Вони прості перехожі, зігравши певну роль в нашому житті
Особисто я, думаю так!
В кожному з нас існує щось своє
Тобто, в нас чотирьох, не рахуючи мене
Я ніколи не буду проти підставити їм своє плече
Коли їм потрібно буде це
Нас все ж таки залишилось четверо, не рахуючи мене!
26.01.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395849
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.01.2013
Неділя моя не свята, ти приходиш до мене
Із пивом в руках, тягнеш мене за гриву
А я падаю на коліна перед тобою і пивом
Я курва, раб. Маючи здорові нирки.
Пізнаючи смак гріха. У місті Лева
Я дихаю щоб пізніше закурити
Швендяю зимним містом, шукаючи притулку не вдома.
Відчуваю себе, п’яним Данилом Галицьким.
Який в пошуках своєї кобили
Встигає «назюзюкатись» до пів п’ятої
А потім тримає себе у тонусі, щоб пізніше згадати слово бодун.
Я втратив мрію, точніше пропив
Я хотів мати поїзД, і возити в нім співаків.
Таких як бременські музиканти, з ослом на чолі.
І щоб знайомий барабанщик не товк по столі.
Я хотів мати дівчину, яка б кохала мене
Пила мене як п’яниця пиво, п’яніла від віршів моїх
Яка б забула про завтра!...і вчора
Щоб жили сьогодні, пили вино на вечерю,
А на сніданок їли яєчню або мівіну
З вином що не закінчилося і не закінчиться.
Але при чім тут Неділя?!
Я почав писати про Неділю, а дійшов до дівчини
Курва, чому я не можу написати про щось одне.
Курва, чому я маю згадати завжди про дівчину.
Курва, чому я ніколи не писав про літо.
Курва, забагато питань, курва!
Неділя день який не піде від мене без алкоголю
Неділя день який напоює мене до забуття
Неділя, курва і дівчата
Плюс два не використаних презерватива
Задумайся, курво, схаменись, тобі лише вісімнадцять
Курва, куди ти заліз?!
День не хоче відходити, ламається як…целка.
Налий собі яблучного соку і пий.
Не пиши більше, просто пий яблучний сік
І не думай, не думай про Неділю, не думай про дівчат
Просто пий сік і сиди тихо щоб ніхто не просік
Твої солов’їні очі, які дивляться у бік
На тих двох Чік
Які п’ють вино по п’ять гривень за п’ятдесят грам
Тільки не думай про них
І про тих два презерватива
Тільки не думай об’єднати це все…
Ти закурюєш цигарку
Мабуть вісімнадцяту цигарку
Дивишся на годинник, потім на дівчат
О пів на десяту вечора
Ти докурюєш цигарку
Мабуть ти докурюєш вісімнадцяту цигарку
Підносиш своє змучене тіло
Змучене Неділею
І йдеш…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395634
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2013
Мене кинула дівчина,
Ну як кинула, просто кинула мені есемеску
В якій чітко було написано
Що вона мене кинула
Я ще місяць тому знав що вона мене кине
Тобто дозволить пити алкоголь
Дозволить пити багато алкоголю
Ну ти розумієш, яке це відчуття
Коли тебе кидає кохана дівчина
Тих пару слів в есемесці,
Як з ноги в груди
Коли ти думаєш:
Блін, за що?!
Зараз Осінь,
Холодна Осінь,
В таку пору я дуже замерзаю, а часом і задихаюсь
Мені було тепло в душі
Коли знав що мене ще хтось любить крім батьків
Насправді я не дибіл
Я просто поїхав у Львів
І я її прекрасно зрозумів
Що тут дофіга кльових хлопів
Так само як для мене бабів
Що життя кольоровіше, коли ти кожного дня міняєш шкарпетки
Коли ти їздиш різними маршрутками в один маршут
Коли ти стараєшся відламати компостер в тролейбусі
Життя стає кольоровіше, коли питаєшся в міліціонерів як пройти в дурдом
І за сигарети тебе не пиняє ОМОН.
Життя стає кольоровіше…
Я зрозумів!
Що мене кинула дівчина
Це ясно як Божий день
Тобто хріново, що вона мене кинула
Не чекав, але життя продовжується
І треба жити, все ж таки, головне – не почати пити
Триматись тротуару, реагувати на світлофори,
Курити виключно важкі сигарети,
Шукати близькості в поезії і музиці
Старатись мовчати… тобто не кричати
Про*рав! Тепер мовчи.
Тобі залишилось забути лиш її запах, і ваші плани на літо!
От і все!
Ти головне протягни зиму, в компанії теплих дівчат
Щоб гріли коли зимно,
Щоб лягали біля тебе коли ти спиш,
Щоб цілували при зустрічі і бажано в снах
Ти головне протягни!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2013